Sestry

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки? Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб досвідчений психолог відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

«Моєму синові скоро 18 і він — моя єдина родина. Хоча ми виїхали з ним на початку війни і безпечно живемо в Польщі, він хоче повернутися в Україну і піти добровольцем на фронт, тільки-но стане повнолітнім. І мене це жахає.

Так, з одного боку, я пишаюся тим, що маю такого дорослого сина, який має нашу країну в своєму серці і хоче боротися за її свободу. Але, з іншого боку, я не можу уявити, як буду без нього і що буду боятися за його життя кожен день.

Він спілкується зі старшими колегами з нашого міста в Україні. Вони залишилися і пішли воювати. Мій син дуже вражений і хоче приєднатися до них. Я намагаюся відрадити його, наскільки можу. У мене є приклади молодих хлопців, синів моїх друзів, які постраждали і залишаться інвалідами на все життя. Один втратив обидві руки, інший ліву ногу.

Я розповідаю йому ці жахливі історії, сподіваючись, що він передумає і залишиться зі мною. Проте він відповідає так: «Іде війна, є поранені й загиблі, але навіть у Польщі я можу померти на переході чи посеред вулиці. Що буде, те буде».

Я страшенно засмутилася, коли повідомила про свою проблему своїй тепер уже колишній подрузі. Я розповіла їй про плани свого сина, і вона сказала: «Якщо він дурний, відпусти його». Її чоловік і двоє дорослих синів з нею в Польщі і їм байдуже до нашої країни, вони ніколи не підуть воювати за батьківщину. Я сказала їй, що думаю про поведінку чоловіків у її родині — і ми розлучилися в гніві. З тих пір ми більше не спілкувалися одна з одною і вже не дружимо.

Мені прийшла до голови думка затримати його в Польщі, симулювавши свою хворобу. Я подумала, що тоді він залишиться, а там, може, через два-три місяці закінчиться війна... Я ніколи не брехала своєму синові, але тільки мати зрозуміє, що я відчуваю і наскільки великий мій страх. Я вже не знаю, як його переконати.

Разом з тим боюся, що коли він дізнається, що я сказала неправду, то ніколи мене не пробачить, і я втрачу його назавжди. Дуже переживаю через рішення мого сина і відчуваю, що від такого стресу дійсно можу захворіти».

Відповідає Рафал Збожень, психолог на сайті avigon.pl:

Те, через що ви проходите, є надзвичайно складним випробуванням, тож я чудово розумію, які сильні, навіть екстремальні емоції ви переживаєте. Ви хочете захистити сина від небезпеки, але це вступає в конфлікт з його бажанням взяти на себе велику відповідальність. Як мати ви відчуваєте біль, тривогу і великий страх за майбутнє.

Неправда, яка може принести тимчасове полегшення, у довгостроковій перспективі обернеться болем

У ситуаціях, які емоційно переповнюють нас, наші думки і реакції часто є спробою знайти хоча б часткове рішення, щоб уникнути ризиків. Звідси ідея зупинити сина, симулюючи хворобу. Однак варто зазначити, що таке рішення може призвести до довготривалих наслідків і потенційних труднощів у стосунках, особливо якщо ваш син дізнається правду. Також можливо, що такий крок, навіть якщо він принесе тимчасове полегшення, може завдати болю в довгостроковій перспективі як вам, так і вашому синові.

Варто переглянути також те, як ви діяли до цього часу — тобто розповідали історії інших людей, які постраждали внаслідок війни. Іноді, намагаючись переконати близьких, ми несвідомо викликаємо в них протилежну реакцію. Син, зосередившись на своєму почутті обов'язку, може бути закритим до таких аргументів.

Ось деякі стратегії, які можуть допомогти:

1. Зосередьтеся на розмові зі своїм сином про його плани та цінності. Можна спробувати підійти до розмови з цікавістю, розпитавши про його мотивацію, мрії, уявляючи себе в цій ролі. Замість того щоб переконувати, спробуйте зрозуміти, що насправді стоїть за його потребою піти на фронт. Чи може він задовольнити цю потребу тут?

2. Висловлюйте свої почуття чесно, але без засудження. Ви можете сказати: «Я пишаюся тим, що у тебе такі цінності, і в той же час дуже боюся, що можу тебе втратити. Правда про ваші почуття, а не прагнення за будь-яку ціну переконати сина, дозволить йому краще зрозуміти, через що ви проходите, разом з тим він не буде відчувати себе під тиском вибору між власними цінностями та стосунками з вами.

3. Подумайте про консультацію психолога, який спеціалізується на роботі із сім'ями та юнаками. Зустріч з людиною, яка знає динаміку сімейних стосунків і психологію молоді у надскладних ситуаціях, може допомогти вам виробити стратегію спілкування із сином без напруги.

4. Соціальна підтримка. Ви написали, що ця ситуація також спричинила втрату дружби, але ви точно не сама. Часто корисною є підтримка тих, хто знаходиться у подібній ситуації і переживає схожі труднощі. Можливо, варто пошукати групи підтримки або місця, де можна поділитися своїми почуттями і бути почутою, зрозумілою. Досвід інших людей, які знають, через що ви проходите, може виявитись для вас ресурсом.

Тривога — природна реакція на загрозу

Страх, який ви відчуваєте, є природною реакцією на загрозу і спробою зберегти стан безпеки. Такі почуття можуть бути дуже важкими, але разом з тим вони показують, як сильно ви любите свого сина.

Розмова, сповнена щирого висловлювання своїх емоцій, питань, які дають простір зрозуміти перспективи, а також відкритість до взаємної підтримки можуть допомогти вам і вашому синові пройти крізь цей важкий час, незалежно від його остаточного рішення.

Щиро бажаю вам багато терпіння й сил у ці складні моменти.

Посилання на сторінку психолога

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Питання без відповідей

Я у Польщі з перших днів війни. Мій чоловік, з яким ми одружилися в жовтні 2021 року, вирішив, що нема чого чекати — мені потрібно виїхати. А сам пішов на фронт. Так війна розлучила нас на початку спільного життєвого шляху.

Я думала, війна триватиме максимум до травня, Захід дасть ефективну відповідь і ми всі зможемо повернутися в Україну.

Натомість вже майже 2,5 роки я живу в Польщі, аі мій чоловік — на війні. Замість будувати спільне життя, нас розділяють сотні кілометрів і страх за його життя. Безпека в Польщі насправді не дає полегшення, коли найближча для серця людина щодня зазнає ризику смерті чи інвалідності. Я весь час переживаю за чоловіка. Ці моменти онлайн, коли ми можемо обмінятися кількома словами, чудові, але вони ще більше розпалюють горе й тугу…

Після цих понад двох років найбільше мені бракує близькості та, мушу визнати, сексу. Я хочу обійняти його, кохатися і не вставати з ліжка тиждень.

Адже це ненормально, що в цивілізованій Європі сім’ї не можуть бути разом через те, що хворий на ненависть диктатор вирішив напасти на незалежну країну. У мені стільки злості, навіть ненависті, але понад усе — безсилля. Скільки ще нам доведеться жити в цій розлуці? Іноді я боюся, що не доживу до нашого спільного життя знову.  

Я не поїду з Польщі, тому що мені нема куди повертатися в Україну. Мої свекри загинули, бо на їхній будинок впала бомба. Я виросла у дитячому будинку, і вони були моєю єдиною, першою справжньою родиною.

Мій чоловік завжди каже мені, щоб я не залишала Польщу, бо тільки так він має спокійну голову й не хвилюється, знаючи, що я тут у безпеці та про мене піклуються. Навіть якщо у нього є відпустка, він не може приїхати і бути тут зі мною.

Ми живемо в повній підвішеності. Скільки можна так жити на відстані? Це біль. Адже людині потрібні близькі люди, їхнє тепло та підтримка. Який шанс у стосунків вижити, якщо їхнім єдиним джерелом є туга?

Що, якщо один з нас не витримає цієї розлуки? Мені дуже сумно. Важко так жити. Друзі чи знайомі не замінять найближчої людини, а страх за його життя виснажує психіку.

Гжегож Міхал Мюллер, психолог на Avigon.pl:

Не наважуся давати поради. Найчесніше в цій ситуації висловити вам співчутливу повагу.

Ця ситуація дійсно є руйнівною. І те, про що ви пишете, — це застрягання Йова в абсурді війни. Ви правильно вчинили, що щиро попросили допомоги. Та вам потрібна не порада, а присутність підтримки.

Таку підтримку зможуть вам дати ті, у кого є подібний досвід. Розрада, присутність, наполегливість, хоробрість, певний повсякденний і справжній героїзм життя людей зі схожим досвідом можуть стати для вас джерелом сили в процесі подолання апокаліптичної, абсурдної та виснажливої ситуації.

Проблеми, які неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.

Я пропоную вам знайти поблизу себе групу підтримки. Це може бути група у психолога — наприклад, для складних подружніх відносин, де є любов, поранена війною. А якщо такої групи не знайдеться, давайте разом створимо її з вас, редакції та моєї скромної персони.

На щастя, у Польщі вже працює низка сильних українських психологів. І якщо поєднати добре підібрану групу і психолога, то проблему, яку неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.

Посилання на сторінку психолога тут

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Правда важка, але неправду прийняти важче

Я живу в Польщі з майже шестирічним сином. Коли ми тікали від війни, йому було три роки. Незважаючи на величезний стрес і страх, я намагалася не дати йому відчути жах, який мене переповнював. Тому сказала, що ми їдемо в подорож у прекрасне місце. Але він все одно здивувався, що ми їдемо без тата.

У мого чоловіка від початку були чудові стосунки із сином, він балував його і присвячував йому кожну вільну хвилину. Я пояснила синові, що тато повинен залишитися, тому що у нього немає відпустки, і коли він її отримає, то приєднається до нас. Пам’ятаю, щоразу, коли дзвонили у двері, він схоплювався, кричав «тато» й біг відчиняти. І кожного разу був дуже розчарований.

«Бо якби він мене любив, то прийшов би до мене»

Ми живемо в районі, де осіло багато українців. У мене в Польщі не було знайомих, тому поселитися тут було найкращим варіантом. Є також українські родини, які перед війною обрали жити в Польщі. Мій син грає з друзями у дворі і ходить до них у гості.

Батьки його друзів розповідають, що мого сина більше цікавить спілкування з татами приятелів, ніж гра з дітьми. Він навіть якось запитав одного з батьків, чи може той бути його татом. Той сподобався сину, бо грав з ними у футбол і водив на майданчик. Малий був у захваті, коли міг тримати свого старшого друга за руку або сидіти у нього на колінах.

Він дуже сумує за батьком. Були у нас, звісно, ​​й питання про те, чи тато його більше не любить? Бо, мовляв, якби любив, то прийшов би до нього. Я вже не можу приховувати від свого сина, що відсутність його батька була не вибором, а вимушеним наслідком війни.

Батько наче є, але разом з тим його немає

Ми з чоловіком домовилися, що він буде говорити з сином по телефону хоча б раз на тиждень. Іноді перерви довші, але ми намагаємося. Син завжди сильно чекає цих розмов, розповідає татові про те, що робить, показує кубики і питає, коли тато прийде додому.

Нещодавно ми були на дитячому майданчику. І там знову його приятелі були з батьками. Коли син прибіг до лавочки попити води, то сказав, що теж хоче, щоб його тато був поруч, а не тільки в телефоні. Я розумію його жаль, тому що майже половину свого короткого життя він провів з батьком, який наче і є, але разом з тим його немає.

У мене багато сумнівів. Чи може така розлука пошкодити зв’язок сина з батьком? Чи можуть їхні стосунки бути нормальними після всього цього часу? Чи їм доведеться вчитися знову?

Я також боюся, що коли закінчиться війна — сподіваюся, якнайшвидше — моєму чоловікові буде важко знайти своє місце вдома з родиною в цих надзвичайно важких умовах. Адже стільки говорять про посттравматичний стресовий розлад, а перебування на фронті — одна з основних причин цього синдрому.

Мій чоловік запевняє, що сумує за нами, любить нас і хоче якнайшвидше бути з нами, і це мене дуже тішить, але десь всередині живуть ті страхи, про які я написала. Можливо, я переживаю через такі проблеми даремно, але я бачу, як мій син страждає і як йому набридло мати тата, який існує тільки в телефоні...

Агнешка Ботта, клінічний психолог на платформі Avigon.pl:

Шановна читачко, перестаньте, прошу, приховувати від свого сина, що відсутність батька — це не вибір, а примус, принесений війною.

Я розумію, що ви хотіли захистити свого сина, коли ви приїхали до Польщі, адже тоді йому було три роки. Але зараз йому шість і він бачить інших дітей, у яких є батьки, і не розуміє, де його тато і коли він повернеться.

Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не є вибором

Між батьком і сином міцний зв'язок, хлопчик має велику потребу в цьому контакті. Йому, безумовно, важко зрозуміти, що він не може щодня розмовляти з татом, як інші діти, але важливо говорити синові правду, адже діти багато розуміють і часто здатні відчувати наші емоції. Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не за власним вибором — її спричинила війна.

Коли ваш чоловік приїде до Польщі і приєднається до вас і вашого сина, йому обов'язково знадобиться час, щоб зорієнтуватися на новому місці і побути з родиною тут і зараз на чужині, згадуючи образи війни.

Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче

Ви сім’я, і ваш зв’язок міцний. Так, можливо, ваш чоловік спочатку матиме проблеми з адаптацією до ситуації, коли побачить свого сина через кілька років, і їм доведеться багато чого надолужити.

Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче, і я закликаю вашого чоловіка поговорити з психологом після його повернення. Це допоможе адаптуватися до нового місця, пережити багато важких почуттів, пов’язаних з війною, розлукою з сім’єю, а також знову знайти себе в ролі батька у житті шестирічного хлопчика, який його дуже потребує.

Посилання на сторінку експерта тут‍

Цьогоріч Премію Станіслава Вінценза отримав режисер, актор, генеральний директор та художній керівник Івано-Франківського національного драмтеатру Ростислав Держипільський. 

— Ми прагнемо передати майбутнім поколінням усе те, що робить з нас українців, що робить нас сильнішими, що робить нас незламними. Станіслав Вінценз пережив дві війни — Першу і Другу світові.

На нашу долю випало жити в часі третьої страшної війни, і від кожного з нас залежить зробити все, аби якомога швидше прийшла перемога

Ростислав Держипільський вміє творити мистецтво, яке розповідає про українське коріння і місце України у спільній Європі, — наголосив народний депутат України, засновник громадської організації «Демократичний форум» Микола Княжицький: 

— Творчість Держипільського — це не просто високе мистецтво, але і глибоке гуманістичне прагнення, близьке кожному, хто відчуває зв’язок з нашою культурою. Саме тому капітула обрала його лауреатом: за любов до людей, яку Ростислав дарує своїми творами, і за неповторність мистецтва, яке стало символом нашої національної ідентичності

Три дні поспіль у Києві всьоме відбувався форум Via Carpatia. Він став майданчиком для багатьох дискусій. Вперше у рамках форуму відбулась українсько-польська зустріч, де говорили про інвестиційні проєкти, енергетику, подолання ворожої дезінформації. 

— Ми можемо врахувати інтереси одне одного, щоб разом перемогти й бути великою потугою в Європейському Союзі, — зазначив народний депутат Микола Княжицький. 

Депутат польського Сейму, голова польсько-української парламентської групи Марцін Босацький, підкреслив, що немає у світі ближчого партнера для України, аніж Польща:

— Медовий місяць у польсько-українських відносинах закінчився, але це не означає, що підтримка України з боку поляків зникла. Ми бачимо проблеми між нами, але, як і раніше, більшість поляків хоче перемоги України у війні і прагне, щоб Польща допомогла їй перемогти.

Є внутрішні сили, але, на жаль, і зовнішні, як-от російська пропаганда, що розпалюють ворожнечу

Окрема дискусія була присвячена російській дезінформації. У Польщі, як і в Україні, російські пропагандисти намагаються розсварити суспільство різними маніпуляціями — і цього треба уникнути. 

— Важливо сказати, що між Україною та Польщею немає ніякої інформаційної війни, але є різноманітні «партизани», які час від часу десь з боку «підгавкують». На жаль, їхня діяльність дуже перешкоджає нашій співпраці. Мені здається, що ті старі історії, які колись нас розділяли й сьогодні продовжують впливати на наше співробітництво, слід залишити історикам та усунути з порядку денного. Партнери мають діяти на прозорій ідеологічній базі, — наголосив директор та головний редактор TVP World Міхал Бронятовський. 

Ідейний засновник Sestry.eu та багаторічний видавець Gazeta Wyborcza Єжи Вуйцік наголосив, що ЗМІ зараз є легким знаряддям для впливу російської пропаганди, зокрема, через тотальну кризу довіри та втрату економічної стабільності:

— Я вважаю, що найкраща відповідь на пропагаду та брехню — не спростовувати їх. Це лише виснажує наші ресурси і показує опоненту його важливість. Найефективніше — писати правду. Це покликання всіх журналістів, хоч це й складно і дорого.

Часто це також не дуже подобається аудиторії і загалом незручно для багатьох політиків

Однією із тем розмов на форумі Via Carpatia була відбудова України. Заступник міністра розвитку громад і територій України Олексій Рябикін повідомив, що масштаби руйнувань в Україні сягають близько $ 500 млрд:

— Це величезна сума і вона щодня зростає. Ворог не відступає від своїх намірів знищити Україну, знищити інфраструктуру, але ми маємо вистояти. Однак основні ресурси державного бюджету витрачаються якраз на ведення війни, на забезпечення потреб Збройних сил України. Зараз Україна дуже залежить від підтримки, від солідарності наших євроатлантичних партнерів.

Яцек Карновські, депутат Сейму Республіки Польща, державний секретар Міністерства фінансів та регіональної політики наголосив, що Україна не має чекати закінчення війни, аби розпочати відбудову:

— Зараз безумовно треба розробити всі можливі плани та проєкти відбудови. Але чекати не треба, критична інфраструктура потрібна зараз. Треба діяти у новому стилі, взявши найкращі технології з Європи, з Польщі.

Не потрібно чекати, треба вже налагодити співпрацю, ми готові до неї, щоб разом з вами приготувати всі проєкти й провести відбудову

У рамках сьомого форуму Via Carpatia також відбулась українська прем’єра вистави «Дзяди» — за твором Адама Міцкевича, створеної у співпраці українських і польських театральних митців

— Для поляків — це, напевно, найважливіший твір авторства Міцкевича, і саме завдяки Івано-Франківському театру та українцям ми зрозуміли суть твору. Виставу неодноразово демонстрували в польських театрах, і вона здобула велику популярність, — розповіла режисерка Майя Клечевська.

Ростислав Держипільський, художній керівник Івано-Франківського національного драмтеат зазначив, що сила і сенси твору є актуальними і сьогодні. В оригіналі — це польські студенти, які на той час скніли в російських тюрмах, а в постановці — українські полонені, які зараз сотнями перебувають у московитських тюрмах.

— Нашим основним меседжем є те, що сьогодні все російське вбиває. У виставі звучить багато російської мови, і це свідомий режисерський хід, щоб підсилити негативний ефект, адже ми розуміємо, що сьогодні мова є теж надпотужною зброєю, — наголосив режисер. 

Усі заходи форуму Via Carpatia 2024 наживо транслювались телеканалами «Еспресо» та TVP World. Sestry.eu став одним із медіапартнерів. 

Всі фото: Василь Чуріков та Кирило Авраменко

Процедура підписання контрактів відбулася в рекрутинговому центрі. Його розгорнули при генеральному консульстві України в Любліні.

Після підписання контрактів група добровольців вирушила на військовий полігон Збройних Сил Республіки Польща для проходження базового військового вишколу, який триватиме 35 днів. Далі військовослужбовці зможуть продовжити навчання за обраними військово-обліковими спеціальностями на базах НАТО в Європі, розповів представник командування Українського легіону, підполковник Петро Горкуша:

— На сьогоднішній день до рекрутингового центру «Українського легіону» надійшло майже 700  заявок від громадян України, які проживають у Польщі, Чехії, Німеччині, Ірландії та інших країнах. Після проходження військово-лікарської комісії, відповідних перевірок і підписання контрактів вони також приєднаються до лав легіону.

— Це важливий крок, що демонструє рішучість українців, які, перебуваючи за кордоном, готові захищати свою Батьківщину. Наше консульство, разом з посольством та усіма українськими дипломатичними установами у світі підтримує Український легіон та надає всебічну підтримку всім охочим приєднатися до його лав, — наголосив Генеральний консул України в Любліні Олег Куць.

Рекрутинговий центр Українського легіону в Любліні продовжує прийом заявок від громадян України. Заявки можна подати через офіційний сайт Українського легіону або через українські консульства і посольства в Європі.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/670064b9371ecfa3749d7347_8f98b1a7b04779a144640363f279fdba2fe1e982.avif">Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців</span>

Усі фото: Міністерство оборони України

Перші повідомлення про звільнення Херсона з’явились напередодні

За словами херсонців, інформація про звільнення міста почала ширитись 10 листопада. Як розповіла жителька міста Інна (імена героїв змінено з міркувань безпеки), вона натрапила на новини про звільнення прилеглих сіл: «Вже тоді було ясно, що Херсон — наступний. Читаючи і розуміючи це, я не могла стримати сліз».

Інша очевидиця Наталія розповідає, що напередодні чула, як росіяни тікають: «10 листопада 2022 року з 22:00 було чутно техніку, цілу ніч вони (росіяни — Ред.) її перекидали. Зранку наступного дня ми пішли ловити зв'язок та обміняти гроші. І десь о 10:30 був останній сильний вибух. Це вони підірвали Антонівський міст. О 12.00  ми дізналися, що наші рідненькі ЗСУ вже в Таврійському районі. Святкували ми 3 дні».

Інша користувачка онлайн-платформи Svidok.org Ольга пригадує, що спершу ніхто не вірив у швидке звільнення Херсона. Люди облаштовували підвали, готувались до того, що зимувати доведеться під обстрілами. Але, за її словами, 10 листопада можна було спостерігати, як росіяни перегруповуються, готуються до відступу:

«Ходять чутки про перегрупування, а не відведення. Військ у місті стало більше. Вони крадуть все, що можна винести: пожежні авто, швидкі допомоги, промисловий старий принтер, катери, човни, навіть папір з відділення «Укрпошти», бо все цінне з музеїв вивозили вже 2 тижні. З'явились «кадирівці» у суперобмундируванні, «вскрили» відділення банку, яке вже до цього було обкрадене. Щось крутяться біля  електрощитка, думаю, замінували».

Незадовго до відходу російські війська підірвали об’єкти інфраструктури, зокрема, ТЕЦ, телевежу з центрами мовлення, розподільчу станцію тощо. Жителька Херсона додала, що були заклики про евакуацію людей. Містяни, які вже 5 днів жили без світла, зв’язку та інтернету, перебували в інформаційному вакуумі.

День визволення Херсона: яким він був

Звільнення міста почалося в ніч на 11 листопада. Херсонці розповідають, що чули вибухи та авіацію. Почалась наступальна операція Збройних Сил України.

«Настала ніч. Повний треш: вибухи повсюди, літаки, артилерія, «Хаймарси», підриви. Ночуємо у ванній всією сім'єю», — згадує Ольга.

Зранку українці не одразу змогли зрозуміти, що саме сталось. За словами Ольги, люди перешіптувались на вулиці, але ще не усвідомлювали, що окупанти відступили, а місто вже під контролем українських військових:

«Сонячний ранок 11.11.2022 — у місті з'явилось більше авто, людей. Пропала телевізійна вежа. Всі шушукаються, висувають здогадки, що рашисти покинули місто. Але ми думаємо, що втекла лише еліта військ, а мобілізованих дурачків, яких бачили напередодні, нагнали на фронт до Снігурівки, і битва буде ще довго. Продовжили життя-існування. Але раптом після обіду дізнаємось, що на площі Свободи наші люди з прапорами вже святкують. Це шок і недовіра в перемішку з радістю та захопленням! Виїхали на вулицю Перекопську, і тут було неймовірне: люди радіють, махають, всі авто сигналять, український прапор побачили за стільки часу! Перехоплює подих від щастя! Трепет, що це правда, що скоро побачимо наших Героїв! Сльози на очах рікою! Ми вижили! Ми дочекалися!»

«Свято вселенського масштабу! Всі люди, хоч і незнайомі, ніби фанати однієї команди — обіймаються, цілуються, фотографуються! Відчуття, що ми перемогли в Чемпіонаті світу чи вийшли з полону!» — додає вона.

Інші жителі Херсона також зазначили, що спершу не зрозуміли, що сталось. Через відсутність зв’язку люди не могли прочитати чи переглянути новини, що заполонили всю мережу.

«11 числа, коли ЗСУ зайшли в Херсон, ми навіть не знали, що сталося: не було ні інтернету, ні зв'язку… Пішла вигулювати собаку, дивлюсь, люди з прапорами рідненькими стоять на вулиці, радіють. Спочатку злякалася, думала: «От дурні, їх же за це зараз кацапи на підвал відправлять». Від когось почула, що наші зайшли… Не вірила, доки 12 числа не поїхала у центр міста та не побачила власними очима. То була ейфорія, сльози щастя… Я ридала і питала у військових: «Ви ж нас тепер не покинете?» Окупація — то страшне», — поділилась Христина.

«11 листопада я йшла на базар. Біля поліклініки Водників на проспекті Ушакова побачила авто з нашими хлопцями і синьо-жовтим прапором. Я і жіночка з поліклініки просто одночасно заплакали від щастя, ми чекали, але не знали, що так раптово. Не обіймались, просто плакали від радощів, стиснувши кулаки. А наші саме їхали до поліції на Лютеранській закріпити прапори», — ділиться жителька Херсона Юлія.

Вона розповідала всім перехожим, що місто вже під контролем ЗСУ, однак їй не вірили. Люди думали, що це чергова провокація росіян.

«Всю дорогу на базар і назад я казала перехожим, що ми вільні, але ніхто не вірив. Повернулася додому, мама не повірила, бо це може бути провокація. Ми взяли собаку, дуже обережно пішли до управління поліції, побачили наші прапори. Так, це правда, дочекалися, ми вільні, щасливі, можна видихати! Повернулися додому, сусіди не повірили, нам байдуже, у нас ейфорія. Це відчуття щастя і свободи неможливо передати словами. По обіді почали святкувати в місті, але відчуття, що ти один із перших відчув свободу — неймовірні», — згадує Юлія.

Ейфорія тривала недовго

Містяни дйсно з недовірою сприймали інформацію про звільнення Херсона.

«11 листопада, десь о 12 годині дня, я сидів у кав’ярні та пив смачну каву. Заходить чолов’яга і вітається: «Слава Україні!» Тоді я йому сказав: «Дуже сміливий вчинок!» На що він мені: «Ви що, ще не знаєте? Нас звільнили, на майдані наш прапор!», — згадує Дмитро. — Не повірив, подумав, що це черговий провокатор. Піднявся, розрахувався і пішов до центрального майдану Свободи. На моє здивування там побачив синьо-жовтий прапор. Було багато людей, усі раділи, співали гімн України, обіймалися. Отже, я помилився, що так подумав про того чолов’ягу. Він був не провокатором, а вісником добрих новин. Мешканці міста, які виїхали з окупації, поприїжджали з Одеси, Миколаєва. Не вірилось, але мене розпирало від радості. Наших військ і техніки ніде не бачив, але повз мене мчали пікапи з військовими. Мабуть, то були спецпризначенці. Їх зустрічали херсонці добрими оваціями, вигуками «Слава ЗСУ, Слава Україні!», а коли вони зупинилися, всі побігли до них з обіймами».

«11 вересня 2022 року по одній з вулиць міста проїхалась машина з прапором України, і всі спочатку подумали, що це провокація (адже всім відомо, як Росія це любить). Тоді я направився до Чорнобаївки, а коли нічого не побачив, пішов до міста. А вже потім побачив їх, наших титанічних «котиків» ЗСУ з українським прапором, і просто впав на землю, почав плакати, бо знав, що цей страх нарешті закінчився», — розповідає Ігор.

Під час окупації херсонці неодноразово виходили на вулицю з українським прапором. Дехто беріг стяг до дня звільнення. Тому 11 листопада вулиці міста були блакитно-жовтими.

На жаль, після звільнення Херсон перебуває під постійними обстрілами. Росіяни застосовують по місту різні види озброєння, тому щодня є новини про нові прильоти.

«Знаєте, після деокупації міста-героя Херсона всі були від щастя на сьомому небі. Відчуття радості літало у повітрі. Всі були сп'янілі від цих почуттів... Але це тривало недовго. Ці нелюді почали обстрілювати наше місто», — зазначає жителька міста Олена.

Фотографії — приватнй архів
Джерело — Svidok.org

Цьогоріч у рамках форуму проведуть велику українсько-польську зустріч. 

— Двом сусідам потрібно чути одне одного, а говорити є про що. Саме тому очікуємо представницьку делегацію — парламентарів та представників влади. Її очолить голова польсько-української парламентської групи Марцін Босацький. Будуть важливі розмови про майбутнє, — наголосив народний депутат, ініціатор Via Carpatia Микола Княжицький. — Українці та поляки можуть спільно стримувати Кремль від повторної агресії та експансії в Європі. 

Впродовж трьох днів триватимуть дискусії на різноманітні теми — культури, оборони, енергетики та економічної співпраці у спільному протистоянні російській агресії.

Окрема панель — безпекова, наголосив Микола Княжицький:

— У цей непростий час ми маємо зрозуміти на що опиратиметься українська стійкість в наступному році, яка врешті має наблизити нас до омріяної перемоги. 

Очікується участь міністра оборони Рустема Умєрова, міністра стратегічних галузей Германа Сметаніна, представників урядових структур Польщі, Консорціуму оборонної інформації, який об’єднує аналітиків з провідних українських та міжнародних дослідницьких центрів: Національного інституту стратегічних досліджень, інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, а також New Geopolitics Research Network.

Крім того, у рамках форуму відбудуться дводенні публічні літературні читання, спеціальна дитяча програма, а також традиційне вручення премії імені видатного друга України, польського філософа і літописця Гуцульщини Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів». 

— Торік лауреатом премії Станіслава Вінценза став визначний український правозахисних, в’язень російських таборів Йосип Зісельс. За всю історію Via Carpatia цю премію отримали  Мирослав Маринович, Іван Малкович, Юлія Паєвська («Тайра»), Леонід Фінберг та інші видатні особистості. Коли задумувався цей фестиваль, я мав на меті популяризувати чудовий Гуцульський край. Тим самим займався і поляк Вінценз, він буквально жив та дихав нашою Гуцульщиною, — наголосив Микола Княжицький. 

Окремою подією на форумі стане прем’єра вистави «Дзяди» за твором Адама Міцкевича. Її створила команда Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка під керівництвом директора-художнього керівника театру Ростислава Держипільського у копродукції з Краківським театром імені Юліуша Словацького та режисеркою Майєю Клечевською.

— «Дзяди» — це не просто романтичний твір. Це — маніфест польської волі до свободи. Одна з частин цього твору написана після розгрому росіянами Листопадового повстання 1831 року, в якому масово брали участь і українці. Саме гасло «за нашу і вашу свободу», яке тоді було особливо популярним, має залишатися камертоном і нинішніх стосунків між Україною та Польщею, — підкреслив ініціатор Via Carpatia Микола Княжицький. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/656a24e7bd0bd0eaa22afbde_dziady%20theatre.jpg">Для поляків вистава «Дзяди» — це їхня історія, а для українців — реальність</span>

Заходи Форуму Via Carpatia 2024 наживо транслюватиме телеканал «Еспресо». Дискусійні панелі конференції покаже польський телеканал TVP World. Один із медіапартнерів — Sestry.eu.

45-й президент США Дональд Трамп отримує 277 голосів виборників з необхідних для перемоги 270. Водночас у Камали Гарріс — 224 голосів. 

— Ми змогли подолати всі перешкоди і подивіться, що сталося. Це політична перемога, якої ще не бачив народ Сполучених Штатів. Ось вам 45-й і 47-й президент  США стоїть перед вами… Я дуже задоволений абсолютним результатом  голосування. Ми ніколи не відчували стільки любові, а зараз ми відчуваємо, — кандидат від республіканців уже оголосив себе новим главою Білого дому, виступаючи у своєму штабі у штаті Флорида. 

Трамп наголосив, що вилікує країну:

— Я буду боротися за ваші родини, за ваш добробут кожен день кожною клітиною свого тіла. Я хочу повернути процвітаючу Америку, на яку ви всі заслуговуєте. Цей світ потребує золотої ери США. Ця прекрасна перемога, фантастична перемога американського народу, яка дозволить зробити Америку великою знову. 

Водночас у промові Дональда Трампа не пролунало ані слова про Україну. Камала Гарріс обійшлась без виступів перед своїми прихильниками у штабі у Вашингтоні. 

Дональд Трамп отримав голоси у чотирьох штатах, що коливаються, — Джорджії, Північній Кароліні, Пенсильванії та Вісконсині.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан першим привітав республіканця Дональда Трампа із перемогою на президентських виборах, не чекаючи на офіційні результати. Отримав привітання й від інших лідерів — сербського президента Александра Вучича, французького лідера Еммануеля Макрона, премєр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, президент Польщі Анджей Дуда та інші.

Український лідер Володимир Зеленський привітав Дональда Трампа з вражаючою перемогою на виборах:

— Я ціную прихильність Президента Трампа до підходу «мир через силу» у глобальних справах. Саме цей принцип може реально наблизити справедливий мир в Україні. Сподіваюся, що ми разом втілимо його в життя. Ми очікуємо на епоху сильних Сполучених Штатів Америки під рішучим керівництвом Президента Трампа. Розраховуємо на подальшу потужну двопартійну підтримку України у Сполучених Штатах.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Як навчитися говорити з партнером про гроші?

«Ми переїхали до Польщі за два місяці до початку війни. Мій чоловік почув від знайомих, які знайшли тут роботу, що в Польщі пристойніші заробітки й життя спокійніше.

Ми не їхали наосліп. Двоюрідна сестра чоловіка знайшла йому роботу, а нам — квартиру. У нас також були деякі заощадження для початку — на випадок, якщо щось не вийде. Проте все обійшлося. Я доглядала за трьома дітьми, чоловік почав працювати. Ми раділи новому життю, поки його не порушив напад Росії на Україну…

Ви добре знаєте, скільки коштує оренда квартири та утримання дітей

Мама та сестра мого чоловіка залишилися в Україні. У мене немає сім'ї, я виросла в дитячому будинку. Після того, як почалася війна, ми стали допомагати мамі та невістці. Надсилали гроші, посилки. Запропонували привезти їх до Польщі, але вони не захотіли залишати рідний дім.

Завод, де працювала сестра мого чоловіка, був зруйнований, і вона втратила джерело доходу. У мами — мізерна пенсія. Я знаю, що вони не зможуть впоратися без нашої підтримки, але мій чоловік аж занадто їм допомагає. Він посилає їм більше, ніж залишає нам на життя. Ви добре знаєте, скільки коштує оренда квартири та утримання дітей. Добре, хоч є допомога 800+, яка приходить на мій рахунок. Хоч ці гроші він не чіпає.

Мрію поїхати з дітьми в подорож, хоча б на день-два. Але грошей не вистачає

Коли я вказую йому, що ці пропорції несправедливі по відношенню до нас, то чую, що його родина в жахливій ситуації і їм потрібно це компенсувати. Погоджуюсь, що війна, окрім втрати здоров’я, — це найстрашніше, що може трапитися з людиною. Але мій чоловік має також пам’ятати, що у нього є діти, які ростуть, їм потрібні нові черевики, куртки, а інколи й маленька іграшка.

Зрештою замість того, щоб жити мирно, ми постійно сперечаємося про гроші. Мій чоловік добре заробляє, але ми з цього практично нічого не отримуємо. Я не марнотратна, роблю покупки в недорогих магазинах, вмію готувати смачні страви з недорогих продуктів. Я вважаю себе хорошою господинею і хочу, щоб мій чоловік це цінував. Мені також хоч іноді потрібні косметика та похід до перукаря. Мрію поїхати з дітьми в подорож, хоча б на день-два. Але грошей не вистачає.

Мені набридла ця ситуація, але я не знаю, як опустити чоловіка на землю. Він відчуває провину за те, що залишив свою матір напризволяще, і тепер намагається компенсувати це грошима. Але це гроші і його дітей також»…

Юстина Ричко, психолог з Avigon.pl:

Дуже дякую, що поділилися з нами своєю проблемою. Чудово, що ви з чоловіком знайшли дім і роботу в Польщі і можете жити тут у спокої. Незважаючи на те, що ви вирішили поїхати до Польщі ще до початку війни, її початок мав сильно вплинути на ваше відчуття безпеки.

У партнерстві потрібно навчитися говорити про фінанси, адже це дуже важлива частина життя

Безумовно, ви дуже переживаєте за своїх рідних і друзів, які вирішили залишитися в Україні, незважаючи на небезпеку та невизначеність, що їм загрожує. Пишу це не випадково, тому що, на мою думку, ви повинні співпереживати емоціям свого чоловіка, щоб мати можливість використовувати аргументи, які переконають його у вашій правоті.

Ви пишете, що ваш чоловік значну частину доходів вашої сім'ї відправляє матері та сестрі в Україну. Звідси ваші суперечки і проблеми, а кажуть, що суперечки про гроші найшвидше вбивають кохання. Про це варто пам’ятати, але це не означає, що про це не варто говорити.

Навпаки, в партнерстві потрібно навчитися говорити про фінанси, тому що це дуже важлива частина життя, і в складних ситуаціях компроміс у цій сфері необхідний для збереження хороших стосунків.

Чоловіки, як правило, реалісти, зосереджені на пошуку рішень, тому їх приваблюють раціональні аргументи

Я згодна з вами, що ваш чоловік може почуватися винним перед своєю матір’ю та сестрою, і надсилання їм значної суми грошей може бути способом компенсації за цю ситуацію. Якщо це так, він діє на емоційному рівні, і його буде важко переконати без добре підготовленого аргументу. Я також розумію, чому ви вважаєте, що значна частина зароблених грошей належить вам і вашим дітям. Ви також багато чим пожертвували, щоб побудувати своє життя в іншій країні, і віддавати більшу частину свого доходу комусь іншому здається вам несправедливим. Отже, як ви намагаєтеся досягти компромісу?

Чоловіки, як правило, реалісти, зосереджені на пошуку рішень, і тому їх приваблюють раціональні аргументи. На вашому місці я б подумала, як конструктивно донести ваші аргументи до чоловіка.

Однак перш ніж почати це робити, будь ласка, спочатку подумайте, скільки коштує ваше життя в Польщі та скільки коштує життя сьогодні в Україні. Враховуючи нинішній дохід сестри та матері чоловіка, чи вистачає надісланих їм грошей для задоволення основних потреб? Чи потреби більші? Якби ви зараз жили в Україні, чи могли б ви утримувати себе на такі гроші? Перераховані їм кошти дозволяють більше, ніж гроші, які ви зберігаєте на власні потреби в Польщі?

Зробіть такий розрахунок, дізнавшись, скільки зараз коштують продукти харчування чи засоби гігієни в обох країнах. Будь ласка, відчуйте також становище матері та сестри вашого чоловіка під час війни, а також емоції вашого чоловіка, який залишив цих двох близьких людей у ​​країні, спустошеній війною.

Поточний стан має бути тимчасовим і не може тривати вічно

Якщо ваші розрахунки показують, що кошти, перераховані сім’ї в Україні, дозволяють задовольнити більше потреб, ніж гроші, які залишаються на сім’ю в Польщі, ви отримаєте раціональні аргументи, які допоможуть вам переконати свого чоловіка.

Пам’ятайте, що зазвичай люди мають дуже глибоко вкорінене почуття справедливості, тому звернення до цього почуття, безумовно, може допомогти. Ви також можете проявити добру волю в розмові з чоловіком і домовитися з ним, що зменшувати кількість грошей, які надсилаються сім’ї, можна поступово. Це дозволить йому швидше звикнути до ситуації і прийняти її. Це також дасть йому зрозуміти, що поточний стан має бути тимчасовим і не може тривати вічно.

Я вважаю, що раціональні аргументи допоможуть вам переконати свого чоловіка в тому, що хоча він і намагається відшкодувати матері та сестрі воєнні труднощі, але в нинішній ситуації він завдає шкоди власній родині, тобто вам і вашим дітям.

Посилання на сторінку спеціаліста

Енн Епплбом — американська історикиня, письменниця та журналістка, яка багато пише про історію комунізму та розвиток громадянського суспільства в Центральній та Східній Європі. В 2004 вона отримала Пулітцерівську премію за книгу «Історія ГУЛАГу». А 20 жовтня — Премію миру німецьких книгарів 2024 в межах Франкфуртського книжкового ярмарку. Sestry публікують переклад промови Енн Епплбом з нагоди вручення цієї премії.

Промова Енн Епплбом з нагоди вручення Премії миру німецьких книгарів 2024

Ваші Високоповажності, дорогі друзі, колеги, книголюби й усі, хто зібрався тут у Франкфурті на цьому щорічному книжковому ярмарку, одному з найвизначніших фестивалів літератури у світі!

Дозвольте мені почати зі слів подяки вам, пане мер, і вам, Карін Шмідт-Фрідеріхс, за ваші добрі слова, а також подякувати журі за цю премію, яка стала для мене дійсно неочікуваною честю. Це честь для мене — опинитися в компанії попередніх лауреатів цієї премії, особливо романістів, філософів та поетів — усіх тих людей, що мають дар уявляти інші світи. Я ж навпаки — історикиня та журналістка, тобто людина, яка прагне пояснити і зрозуміти цей світ — а це завдання часто може менш надихати і менш задовольняти. Тому я особливо вдячна, що ви включили мене до цієї визначної групи.

Дозвольте також висловити особливу подяку Ірині Щербаковій, надзвичайній людині, яка почала свою карʼєру так само, як і я: опитуючи тих, хто вижив у радянському ГУЛАГу. Один лише нюанс: вона робила це на двадцять років раніше за мене, в час, коли робота з написання історії в Росії була небезпечною. Мені пощастило розпочати свою роботу над історією Радянського Союзу в 1990-х роках, в епоху, коли і ті, хто вижив, і історики могли вільно говорити, і коли здавалося — принаймні декому — що на основі засадничої, історичної правди, яку відкрили Щербакова та її колеги, можна побудувати нову Росію.

Ця можливість швидко згасла. Я навіть можу назвати конкретний момент, коли їй остаточно настав кінець. Це ранок 20 лютого 2014 року, коли російські війська незаконно вдерлися на півострів Крим. Це був момент, коли написання російської історії знов стало небезпечним. Тому що це був момент, коли минуле і теперішнє зіткнулися, коли минуле знов стало шаблоном для сьогодення.

Жоден історик трагедії не хотів би підвести очі, увімкнути телевізор і побачити, що ті речі, які він чи вона описували, повернулися знову. Коли я досліджувала історію ГУЛАГу в радянських архівах у 1990-х роках, я вважала, що ця історія належить далекому минулому. Коли кілька років потому я писала про радянський наступ на Східну Європу, я також думала, що описую епоху, яка закінчилася.

І коли я вивчала історію Голоду в Україні — трагедію, в центрі якої стояло прагнення Сталіна знищити Україну як націю — я не уявляла, що за мого життя подібна історія повториться

Але в 2014 році з тих самих радянських архівів були витягнуті старі плани, очищені від пилу і знову пущені в хід.

Для тих, хто забув про вторгнення в Крим, дозвольте мені нагадати, що сталося. Російські солдати, що захопили півострів, їздили на немаркованих машинах у формі без розпізнавальних знаків. Вони захопили урядові будівлі, усунули місцевих лідерів, заборонили їм доступ до їхніх робочих місць. У наступні кілька днів світ був спантеличений. Хто влаштував повстання? «Сепаратисти»? «Проросійські» українці?

Але я спантеличеною не була.

Я знала, що це російське вторгнення в Крим, тому що воно виглядало точно як радянське вторгнення в Польщу

Те вторгнення відбулось на сімдесят років раніше, в 1944 році. Його характерною особливістю також були радянські солдати в польській формі, підтримувана Радянським Союзом комуністична партія, яка вдавала, що говорить від імені всіх поляків, зманіпульований референдум і низка інших актів політичної фальсифікації, які були націлені заплутати не тільки польський народ, а й союзників Польщі в Лондоні та Вашингтоні.

Те російське вторгнення в Крим було лише початком. Після 2014, а потім і після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 ті жорстокі прийоми повторилися. Спочатку в Криму, потім в Донецьку і Луганську, потім під час окупації частин Харківської, Херсонської, Сумської та Київської областей російські солдати ставились до звичайних українців як до ворогів та шпигунів. Вони застосовували невиправдане насильство для тероризування людей в Бучі та інших місцях. Вони увʼязнювали цивільних за незначні порушення — наприклад, прив’язування стрічки з українськими кольорами до велосипеда — або іноді взагалі без причини. Вони створили катівні та фільтраційні табори, які можна назвати концтаборами. Вони трансформували заклади культури, школи та університети відповідно до націоналістичної, імперіалістичної ідеології нового режиму. Вони викрадали дітей, вивозили їх до Росії і змінювали їхню ідентичність, як колись робили нацисти в Польщі.

Вони відібрали в українців все, що робить їх людьми, що робить їх життєздатними, що робить їх унікальними

У різні часи, різними мовами такий тип агресії мав різні назви. Раніше ми говорили про совєтизацію. Зараз ми говоримо про русифікацію. Є також німецьке слово: Gleichschaltung (захоплення контролю над суспільними та політичними процесами, термін Третього Рейху — Ред.). Хоч би яке слово використовували, процес був однаковий. Він означає насадження автократичного свавілля: держави без верховенства права, без забезпечення прав людини, без підзвітності, без стримувань і противаг. Це означає знищення всіх натяків, залишків, ознак ліберально-демократичного порядку — того, що німецькою називають Freiheitliche demokratische Grundordnung (Вільного демократичного основного порядку). Це означає побудову режиму, визначеного як тоталітарний, який, як висловився Муссоліні, проголошує: «Все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави».

У 2014 році Росія вже була на шляху до перетворення на тоталітарне суспільство, вже ініціювавши дві жорстокі війни в Чечні, вбиваючи журналістів та заарештовуючи критиків. Проте після 2014 року цей процес прискорився. Російський досвід окупації в Україні проклав шлях до жорсткішої політики всередині самої Росії. Протягом років після вторгнення в Крим опозиція зазнала ще більшого репресивного тиску, незалежні установи були повністю заборонені. «Меморіал», унікальна історична та правозахисна група, була однією з них.

Цей глибокий звʼязок між автократією та імперськими загарбницькими війнами має свою логіку. Якщо ви щиро вірите, що ви і ваш режим мають право контролювати всі установи, всю інформацію, всі організації; в те, що ви можете відібрати в людей не тільки права, а й ідентичність, мову, власність, життя, тоді ви, звичайно, також вірите, що ви маєте право вчиняти насильство проти будь-кого. Ви також не будете виступати проти людських втрат, що завдає така війна: якщо звичайні люди не мають прав, влади, голосу, то яке значення має, живі вони чи вмирають?

Ця взаємозалежність зовсім не нова. Два століття тому Іммануїл Кант, в памʼять про якого була створена ця премія, також описав звʼязок між деспотизмом та війною. Більше двох тисячоліть тому Арістотель писав, що тиран схильний «розпалювати війни, щоб зберегти свою монополію на владу». Той самий аргумент і та сама цитата Арістотеля фігурували в одній з листівок, які поширювала в 1942 році в цій країні (тобто в Німеччині — Ред.) група спротиву «Біла троянда». Також у ХХ столітті Карл фон Осецький, німецький журналіст і активіст, став запеклим супротивником війни, не в останню чергу через те, що вона робила з культурою його власної країни. У 1932 році він писав: «Ніде немає такої віри у війну, як у Німеччині… ніде люди не схильні більше закривати очі на її жахи і нехтувати її наслідками, ніде солдатство не прославляється більш бездумно».

З моменту вторгнення в Крим у 2014 році цей самий процес мілітаризації, це саме прославлення війни охопило Росію. Тепер російські школи готують малих дітей бути солдатами. Російське телебачення заохочує росіян ненавидіти українців, вважати їх недолюдьми. Російська економіка мілітаризована: близько 40% національного бюджету тепер витрачається на зброю. Для отримання ракет і боєприпасів Росія тепер укладає угоди з Іраном і Північною Кореєю, які є одними з найжорстокіших диктатур на планеті. Постійні розмови про війну в Україні також нормалізували ідею війни в Росії, роблячи інші війни більш імовірними. Російські лідери тепер невимушено говорять про використання ядерної зброї проти своїх інших сусідів і регулярно погрожують вторгнутися до них.

Як і в Німеччині часів фон Осецького, критика війни в Росії не просто не заохочується. Вона незаконна. У 2022 році мій друг Владімір Кара-Мурза прийняв сміливе рішення повернутися до Росії і виступити проти вторгнення звідти. Чому? Тому що він хотів, щоб історичні книги зафіксували, що хтось виступав проти війни. Він заплатив дуже високу ціну. Його заарештували. Його здоров’я погіршилося. Його тримали в ізоляції. Коли він та інші люди, що були несправедливо ув’язнені, нарешті були звільнені в обмін на групу російських шпигунів і злочинців, зокрема вбивцю, звільненого з німецької в’язниці, його поневолювачі натякнули, що йому слід бути обережним, бо в майбутньому його можуть отруїти. Він мав підстави вірити їм, оскільки агенти російських спецслужб отруювали його вже двічі.

Але він не був єдиним. З 2018 року понад 116 000 росіян зазнали кримінального або адміністративного покарання за висловлювання своїх думок. Тисячі з них були покарані конкретно за те, що виступали проти війни в Україні. Їхня героїчна боротьба здебільшого ведеться в тиші. Їхні голоси не можуть бути почуті, оскільки режим встановив тотальний контроль над інформацією в Росії.

А як щодо нас? Як щодо всіх нас тут, що зібрались в історичній церкві (Церква Святого Павла, де 1848-1849 засідали делегати першого німецького парламенту — Ред.) — місці, що так тісно повʼязане з німецькою демократією, з німецькою ліберальною традицією?

Як щодо всіх нас в інших частинах Європи — що нам слід робити? Наші голоси не обмежуються і не придушуються. Нас не увʼязнюють і не отруюють за висловлення власних думок. Як нам реагувати на відродження форми правління, яка, як ми думали, назавжди зникла з цього континенту?

Окупація та знищення сходу України відбувається всього за день їзди на автомобілі звідси або за дві години польоту, якби аеропорти були відкриті. Це майже така сама відстань, як звідси до Лондона.

У перші, перевантажені емоціями дні війни, дійсно багато хто приєднався до хору підтримки. У 2022 році, як і в 2014-му, європейці знову увімкнули свої телевізори і побачили сцени, які вони знали лише з підручників історії: жінки та діти, які туляться на вокзалах, танки, що котяться через поля, розбомблені міста. У той момент багато речей раптом стали зрозумілими. Слова швидко трансформувались у дії. Понад п’ятдесят країн приєдналися до коаліції допомоги Україні, військової та економічної — альянсу, створеного з безпрецедентною швидкістю. Я сама була свідком, у Києві, Одесі та Херсоні, якою ефективною є продовольча допомога, військова допомога, європейська підтримка. Це здавалося дивом.

Однак поки війна триває, поступово виринають сумніви. І це не дивно.

З 2014 року віра в демократичні інституції та союзи різко впала — як у Європі, так і в Америці. Можливо, наша байдужість до вторгнення в Крим зіграла в цьому занепаді більшу роль, ніж ми звикли думати

Рішення прискорити економічну співпрацю з Росією після вторгнення, безумовно, створило як моральну, так і фінансову корупцію, а також цинізм. Цей цинізм був далі посилений російською дезінформаційною кампанією, яку ми ігнорували.

Тепер, зіткнувшись з найбільшим у наш час викликом нашим цінностям та інтересам, демократичний світ починає хитатися.

Багато хто бажає, щоб бойові дії якимось магічним чином припинилися. Інші хочуть змінити тему на Близький Схід, ще один жахливий, трагічний конфлікт, але той, в якому ми, європейці, маємо набагато менше впливу і майже не маємо можливості визначати розвиток подій

Світ Гоббса вимагає багато від наших ресурсів солідарності. Глибша залученість до однієї трагедії не означає байдужості до інших. Ми повинні робити те, що можемо, там, де наші дії зможуть щось змінити.

Поступово набирає силу й інша група, особливо тут, у Німеччині. Це люди, які не підтримують і не засуджують, а радше прагнуть стати над суперечкою — вірячи, або вдаючи, що вірять, що це моральний аргумент. Вони заявляють: «Я хочу миру». Дехто навіть у своїх закликах до миру всерйоз посилається на «уроки німецької історії».

Оскільки я сьогодні тут отримую премію миру, здається, це доречна мить зазначити, що фраза «я хочу миру» не завжди є моральним аргументом. Також доречно сказати, що урок німецької історії не в тому, що німці повинні бути пацифістами. Навпаки, ось уже майже століття ми знаємо, що вимагати пацифізму перед обличчям агресивної, наступальної диктатури фактично означає умиротворення та прийняття цієї диктатури.

Я зовсім не перша людина, яка вказує на це. У 1938 році Томас Манн, на той час уже в еміграції, приголомшений ситуацією в Німеччині та самовдоволеністю ліберальних демократій, засудив «пацифізм, який приносить війну замість того, щоб її викорінити». У 1942 році, після початку Другої світової війни, Джордж Орвелл засудив своїх співвітчизників, які закликали Британію припинити боротьбу. «Пацифізм, — писав він, — обʼєктивно є профашистським. Це елементарний здоровий глузд.

Якщо ви перешкоджаєте військовим зусиллям однієї сторони, ви автоматично допомагаєте іншій

У 1983 році, в цій самій церкві, Манес Шпербер, лауреат тогорічної Премії миру, також виступив проти фальшивої моралі пацифістів свого часу, які тоді хотіли роззброїти Німеччину та Європу перед лицем радянської загрози: «Кожен, — заявив він, — хто вірить і хоче змусити інших повірити, що Європа без зброї, нейтральна і капітулююча, може забезпечити мир в осяжному майбутньому, помиляється і вводить в оману інших».

Думаю, ми можемо знову використати деякі з цих слів. Багато хто в Німеччині та Європі, хто зараз закликає до пацифізму перед обличчям російської навали, дійсно є, викорстовуючи фразу Орвелла, «об'єктивно проросійським». Їхні аргументи, якщо дійти до логічного підсумку, означають, що ми повинні погодитися з російським військовим завоюванням України, культурним знищенням України, будівництвом концентраційних таборів в Україні, викраденням дітей в Україні. Це означає, що ми повинні прийняти Gleichschaltung.

Ця війна триває вже майже три роки — тож подумаймо, що б означали заклики до миру на початку 1942 року? Ті, кого ми зараз прославляємо як учасників німецького опору, — чи вони просто хотіли миру? Чи вони намагалися досягти чогось важливішого?

Дозвольте сказати це чіткіше: ті, хто пропагує «пацифізм», і ті, хто готовий здати Росії не лише територію, а й людей, принципи та ідеали, абсолютно нічого не навчилися з історії двадцятого століття.

Магія фрази «ніколи знову» зробила нас сліпими до реальності

Тижні перед вторгненням у лютому 2022 року Німеччина, як і багато інших європейських країн, вважали війну настільки неможливою, що німецький уряд відмовлявся постачати Україні зброю. І тут криється іронія: якби Німеччина і решта країн НАТО завчасно забезпечили Україну цією зброєю, можливо, ми могли б запобігти вторгненню. Можливо, воно ніколи б не сталося. Можливо, та нерішучість також була, як сказав вже згаданий Томас Манн, «формою пацифізму, що приносить війну замість того, щоб її викорінити».

Але дозвольте мені повторити ще раз: Манн ненавидів війну, як і режим, який її пропагував. Орвелл ненавидів мілітаризм. Шпербер та його родина самі були біженцями від війни. Втім саме тому, що вони так пристрасно ненавиділи війну, і тому, що вони розуміли звʼязок між війною та диктатурою, вони виступали за захист ліберальних суспільств, які так цінували. В 1937 році Манн закликав до «войовничого гуманізму, свідомого своєї життєздатності і натхненного знанням того, що фанатикам без сорому і сумніву не можна дозволити експлуатувати і знищувати принципи свободи, терпіння, скептицизму». Орвелл писав: «Щоб вижити, часто доводиться боротися, а щоб боротися, треба забруднити руки. Війна — це зло, але часто це менше зло». Що ж до Шпербера, у 1983 році він заявив, що «ми, старі європейці, які відчуваємо відразу до війни, на жаль, самі повинні стати небезпечними, щоб зберегти мир».

Дорогі друзі, дорогі колеги!

Я цитую всі ці старі слова та промови, щоб переконати вас, що виклики, з якими ми стикаємось, не такі нові, якими вони здаються. Ми вже проходили через це раніше, і саме тому слова наших ліберально-демократичних попередників промовляють до нас. Європейські ліберальні суспільства вже стикалися з агресивними диктатурами раніше. Ми боролися проти них раніше. Ми можемо зробити це знову. І цього разу Німеччина є однією з ліберальних спільнот, яка може очолити боротьбу.

Щоб перешкодити росіянам у поширенні їхньої автократичної політичної системи, ми повинні допомогти українцям досягти перемоги, і не лише заради України.

Якщо існує хоча б найменший шанс, що військова поразка може допомогти покласти край цьому жахливому культу насильства в Росії, так само як військова поразка колись поклала край культу насильства в Німеччині, ми повинні ним скористатися

Наслідки цього будуть відчутні на нашому континенті і в усьому світі. Не лише в Україні, але й у сусідів України, у Грузії, у Молдові, у Білорусі. І не лише в Росії, але й серед союзників Росії: у Китаї, Ірані, Венесуелі, Кубі, Північній Кореї.

Це не лише військовий виклик. Це також боротьба проти безнадії, песимізму і навіть проти дедалі більшої привабливості автократичної влади, яка іноді також маскується під фальшивою мовою «миру». Ідея про те, що автократія безпечна і стабільна, а демократії спричиняють війну; що автократії захищають якусь версію традиційних цінностей, тоді як демократії деградують — усі ці тези також лунають з Росії та ширшого автократичного світу, а також від тих, хто всередині наших суспільств готовий сприймати кровопролиття і руйнування, які завдає російська держава, як неминучі.

Ті, хто приймає знищення демократій інших народів, менш схильні боротися проти знищення власної демократії. Хибна занепокоєність, мов вірус, швидко поширюється через кордони

Спокуса впасти у песимізм реальна. Перед обличчям того, що здається нескінченою війною та навалою пропаганди, легше просто змиритися з думкою про занепад. Але памʼятаймо, що поставлено на карту, за що борються українці — і саме вони, а не ми, ведуть реальну боротьбу. Вони борються за суспільство, подібне до нашого, де незалежні суди захищають людей від безпідставного насильства; де забезпечені свобода думки, слова та зібрання; де громадяни вільні брати участь у суспільному житті і не бояться наслідків; де безпека гарантована широким союзом демократій, а Європейський Союз є опорою для процвітання.

Автократи, як російський президент, ненавидять всі ці принципи, тому що вони загрожують їхній владі. Незалежні судді можуть притягнути представників влади до відповідальності. Вільна преса може викрити корупцію серед високопосадовців. Політична система, яка наділяє громадян повноваженнями, дозволяє їм змінювати своїх лідерів. Міжнародні організації можуть забезпечити верховенство права. Саме тому пропагандисти авторитарних режимів робитимуть все можливе, щоб підважити мову лібералізму та інституції, які пильнують наші свободи, щоб висміювати їх і принижувати — як у своїх країнах, так і в наших.

Я розумію, що для німців це новий досвід — коли їх просять про допомогу, коли їх закликають надавати зброю проти агресивної військової сили.

Але це і є справжній урок німецької історії: не в тому, що німці ніколи не повинні воювати, а в тому, що німці мають особливу відповідальність виступати на захист свободи і йти на ризики заради неї

Всі ми в демократичному світі навчені бути критичними і скептичними щодо наших власних лідерів і наших власних суспільств, тому нам може бути незручно, коли нас просять захищати наші найбільш засадничі принципи. Але, будь ласка, почуйте мене: не дозвольте скептицизму перерости в нігілізм. Ми, решта демократичного світу, потребуємо вас.

Перед обличчям потворної, агресивної диктатури на континенті наші принципи, наші ідеали та альянси, які ми побудували навколо них, є нашою найпотужнішою зброєю. Перед загрозою відродження авторитаризму ми, представники демократичного світу, — природні союзники. І тому ми маємо тепер підтвердити нашу спільну віру в те, що майбутнє може бути кращим, що війну можна виграти і що диктатуру можна знову перемогти; нашу спільну віру в те, що свобода можлива, і що справжній мир можливий, на цьому континенті і в усьому світі. І ми маємо діяти відповідно.

‍

Психологи радять:

1. Оточіть себе штучними сонцями — яскравими лампами

Встановіть собі вдома й на роботі максимально яскраві лампи й 10-12 годин щодня перебувайте під їхніми променями. Звичайні китайські лампочки не підійдуть — придбайте галогенні, в яких показник передачі кольору наближається до сонячного (тобто CRI>98). У магазинах продається чимало світлодіодних ламп з низьким рівнем передачі кольору (CRI>70-85), але вони не підходять для використання в житлових приміщеннях і в офісах. Приглушити світло рекомендується тільки за годину-дві перед сном.

2. Подбайте про тепло

Як стверджує кандидат біологічних наук Петро Чорноморець, якщо ви встаєте з-під ковдри й одразу мерзнете — насправді ви мерзли й під ковдрою. Листопад і грудень — не час для загартовування, вам потрібні тепло в ногах і тілі, а також дійсно тепла ковдра.

3. Рухайтесь

Тільки побачили сонце за вікном — хутчіш гуляти! Коли ж сонця немає, сходіть до музею, лісу, у тренажерну залу, на танці. Рухайтесь щодня, це дійсно важливо.

4. Вживайте вітаміни

Шоколад — корисно для настрою, але без комплексного різноманітного харчування теж не обійтись. Доповніть раціон вітамінними напоями — із шипшиною, обліпихою, женьшенем, лимоном, апельсином. Пропийте елеуторокок і бурштинову кислоту, не забудьте про йод і мінерали. Не сідайте в цей період року на дієту.

5. Навчіться відпочивати й перемикатись

Не перевантажуйте себе, не працюйте вночі й на вихідних, не сидіть у новинах, відволікайтесь на спілкування з друзями, прогулянки, улюблені заняття. Придбайте собі яскравий одяг чи аксесуари, які милують око. Радісні емоції здатні творити дива.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Як не рубати з плеча і зрозуміти одне одного?

«Ми з чоловіком і чотирьма дітьми від початку війни живемо в Польщі. Ми покинули свою квартиру і все наше життя в Україні. У мене такий характер, що я не вагаюсь, а просто дію. Це для мене рецепт від стресу. Щоб розум був чимось зайнятий, тоді і про проблеми менше думок.

Відразу після приїзду, коли формальності були завершені, я сказала чоловікові, що буду працювати, а опіку за дітьми ми поділимо порівну. В Україні я сиділа з дітьми, готувала, прала, прибирала — була домогосподаркою. У Польщі я вирішила це змінити.

Я знайшла роботу в приватній компанії. Хоча у мене не було досвіду, власники виявились дуже добрими і повірили в мене. Я навчилася всьому з нуля, і мені дуже подобається моя робота.

Керівники ретельно контролюють якість продукції, і я задоволена. Через рік моєї праці мене оцінили, я отримала підвищення. Змогла перейти від виробництва до перевірки. Нарешті я можу розвиватися, і мене цінують не тільки вдома.

На жаль, моєму чоловікові у Польщі не так пощастило у професійному сенсі. Він уже кілька разів змінював роботу. В Україні він керував людьми, а тепер мусить підпорядковуватись. І йому це не подобається.

Зараз він взагалі без роботи. Я намагаюся переконати його шукати нову, адаптуватися до умов, своїм прикладом показую, що можна розвиватися, а його це абсолютно не хвилює. Не знаю, як його стимулювати до дій.

Він уже заявив, що коли закінчиться війна, ми повернемося в країну. А у мене дедалі більше сумнівів щодо цього. Я нарешті повірила в себе та свої можливості. Вивчила нову мову, відкрилась людям. І нарешті відчуваю себе живою, тож не хочу нічого міняти.

Боюся, коли настане час прийняти остаточне рішення, я оберу жити в Польщі. З дітьми, але без чоловіка. Знову повертатися до горщиків я не маю бажання. Можу поєднувати роботу з доглядом за домом. Навіть розриватися між роботою і хатніми обов’язками краще, ніж просто сидіти вдома.

Коли під час однієї з розмов про повернення в Україну я сказала чоловікові, що не зацікавлена вертатись, він здійняв страшенний галас. Звинуватив мене в тому, що я хочу розбити сім'ю і думаю тільки про себе. Оголосив, що діти повернуться з ним, хочу я того чи ні. Але я думаю от що.

Діти скоро стануть самостійними, і в Україні я знову стану кухаркою та прибиральницею. До такої перспективи я не хочу повертатися. Чи є у нас шанс порозумітися? Чи є якесь здорове вирішення цієї ситуації?»

Александра Антонська, психолог на Avigon.pl:

Дякую, що поділилися своєю ситуацією. Бачу, у вас дилема, з якою непросто розібратися. Написане в листі свідчить про те, що ви почали друге життя в Польщі, впорались із переїздом, до того ж знайшли шлях розвитку й професійної реалізації. Ваші навички помітили й оцінили. І це неймовірно важливо для вас.

З іншого боку — ваш чоловік, розчарований своєю поточною ситуацією на роботі, почувається абсолютно навпаки — він відчуває в Польщі регрес. Сильні емоції іноді заважають нам приймати раціональні рішення, ми говоримо щось імпульсивно, не завжди те, що маємо на увазі.

Повернення в Україну чи подальше перебування в Польщі — це дуже важливе рішення. Тому говорити про таке слід у спокої — можливо, під час спільної вечері. Варто сказати про свої почуття і те, що ви не хочете повертатися до тієї ролі, яку грали в Україні.

Я вважаю, що в цій ситуації знайти спільне рішення можливо

Варто відкрито говорити про ваші потреби та очікування. Незважаючи на те, що у вас з чоловіком зовсім різні погляди на поточну проблему, варто пам'ятати, що проблема не повинна розділяти вас і ставити по різні боки, натомість ви маєте протистояти ситуації разом. І підтримувати одне одного.

Ви повинні розуміти мотивацію вашого чоловіка для повернення — він почувається недооціненим у Польщі, відчуває, що не може розвиватися. Разом з тим ваш чоловік має розуміти, що його жінка так само почувалась в Україні.

Не можна втекти від проблеми чи забути про неї

Зупиніться на мить, подумайте про можливі наслідки рішень, а також дайте собі час на емоції, щоб пережити те, що всередині вас.

Зміцнення стосунків з чоловіком також має допомогти. Можливо, ваш чоловік ще не виявив хороші сторони цієї країни. Можливо, варто відвідати місця, які вам цікаві, помітити, що наше життя складається не лише з роботи.

Бажаю вам багато сил і наполегливості.

Посилання на сторінку експерта.‍

Під час ворожої атаки на Київ ударний дрон влучив у багатоповерхівку: загинула 15-річна дівчинка, ще п’ять людей отримали поранення і гострий шок. Це сталося в Солом’янському районі Києва. Вогонь охопив квартири на декількох поверхах. Основний удар прийшовся на 20-й поверх. Понад сто людей евакуювали, психологи надали постраждалим допомогу.

Також ворог обстріляв Дніпро, Суми, Конотоп тощо. У Дніпрі внаслідок удару по житловому будинку загинуло 5 людей. Серед них — 14-річна дівчинка, донька поліцейського, і його дружина. Молодшу доньку слідчого вдалося врятувати. Щонайменше 20 людей постраждали, зокрема 4 дітей.

Тільки за одну ніч з 25 на 26 жовтня росіяни запустили в Україну близько 100 ракет і дронів. ППО збила 44 безпілотники.

З настанням холодів ворог збільшує інтенсивність ударів по об'єктам енергетичної та критичної інфраструктури. Від початку цього тижня Росія здійснює щоденні атаки на міста України, зокрема, на Харківщині, Сумщині, Хмельниччині, Дніпру — здебільшого КАБами. На Донеччині цього тижня загинуло двоє людей внаслідок авіаудару по Олексієво-Дружківці. Міністр внутрішній справ Ігор Клименко стверджує:

Якщо в 2023 році на Харківщині було зафіксовано близько 100 ударів КАБами, то в 2024 це вже понад 3700

Тобто Росія наростила кількість запусків КАБів за рік у 37 разів! Кількість запущених росіянами дронів-камікадзе також сильно зросла. Міністерство оборони Великобританії повідомляє:

У вересні 2024 року було випущено аж 1300 безпілотних летальних апаратів-убивць. А у жовтні їх ще більше

Президент Володимир Зеленський повідомив, що за минулий тиждень Росія випустила по Україні близько 800 КАБів і понад 500 дронів. За даними британської розвідки, Росія постійно розширює можливості проведення масштабних атак дронами по Україні, використовуючи іранські постачання і збільшуючи власне виробництво.

— Україна потребує більше засобів ППО та далекобійності, — вкотре наголосив Володимир Зеленський.

Щоб підтримати батьків і заохотити їх працювати, уряд Польщі підготував три варіанти нових пільг. Опікуни дитини вирішують, яка форма підтримки їм підходить. Вже можна подавати заяви на отримання виплат. Кошти виплачуватиме ZUS. Перші кошти за новою програмою будуть виплачені не пізніше двох місяців з дати подання заявки.

«Активні батьки на роботі» (Aktywni rodzice w pracy)

Батьки, які працюють, можуть розраховувати на допомогу 1500 злотих (1900 злотих у випадку, якщо дитина з інвалідністю) на місяць.

«Активно в яслах» (Aktywnie w żłobku)

Допомога в розмірі до 1500 злотих (1900 злотих для опікунів дітей з інвалідністю) призначена батькам, чия дитина відвідує ясла/дитсадок/дитячий клуб або перебуває під опікою дитячого закладу. Кінцевий розмір допомоги не може перевищувати плату за дитячий заклад. Тобто якщо ви платите за садочок 800 злотих, то і компенсація буде не більше 800 злотих.

«Активно вдома» (Aktywnie w domu)

Допомога батькам, які не хочуть або не можуть скористатися двома попередніми варіантами. Тим, хто не працює і не віддає свого малюка у дитячі заклади, держава буде виплачувати 500 злотих на місяць.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Найважливіше — підтримка і захист чоловіка у цій ситуації

До Польщі я приїхала на початку війни — разом із бабусею, яка мене виховувала. Зараз ролі помінялися, я доглядаю бабусю. Після перших кількох тижнів, коли ми трохи охололи після приїзду, я почала шукати роботу. Влаштувалась у невелике сімейне підприємство, якому підпорядковуються кілька десятків людей. Я була щаслива, що отримала цю роботу, намагалася не виділятися на тлі інших працівників.

На роботі я познайомилася з хорошим чоловіком. Він займався практично будь-яким ремонтом: коли машина ламалася, вмів її відремонтувати, а якщо хтось із працівників хворів, ставав за станок поруч з нами. Дівчата в його компанії були неговіркі, тоді як я спочатку розмовляла англійською, а потім — як підучила — вже польською. Маю здібності до мов і швидко її опанувала.

Якось я відчула, що він ставиться до мене інакше, ніж до інших співробітників. Він завжди був добрий до мене, затримувався біля станка, розпитував, що у нас відбувається, як справи на фронті. Я перехоплювала його погляд, і він не залишався байдужим.

Я була в захваті, коли він запросив мене на побачення, а за ним на наступне й наступне. Ми стали парою, і тільки тоді я дізналася, що він син господарів заводу. У них така філософія роботи, що всі діти в родині працюють на заводі, щоб знати, як що працює і одного разу очолити бізнес.

Мій хлопець зробив мені пропозицію через пів року, і я, звичайно, погодилася вийти за нього. Я була і є закохана. Ми разом переїхали до його квартири, і тут почалися проблеми.

Справа в тому, що нас часто відвідує його мама. Вона може заскочити без попередження. І мені дуже погано від того, що вона ставиться до мене, як до повітря, у кращому випадку — як до слуги. Вона навіть не звертається до мене напряму, лише через сина. Каже: «Нехай вона зробить нам чаю».

Коли мій наречений каже їй, що я взагалі-то тут і розумію польську, вона вдає, що не чує цих слів. Якщо вона запрошує його на недільну вечерю, то завжди без мене. Впевнена, їй не подобається, що її син зв'язався з безгрошівкою-українкою.

Знаю, мій наречений любить мене, але сім'я також важлива для нього. Я впевнена у своїй любові, його гроші для мене не важливі. Ми могли б почати спочатку, але я не думаю, що ми це зробимо. Моя майбутня свекруха не залишить нас самих. Боюся, що вона буде тиснути на мого нареченого і наша любов може стати жертвою материнського тиску. Іноді мені хочеться висловитися, сказати, що я тут.

Я освічена, на їхні гроші не йду, але боюся, що вона мене все одно не послухає.

Чи мають наші стосунки шанс у протистоянні з материнською — у даному випадку власницькою — любов'ю?

Юстина Майхровська, психолог на Avigon.pl:

Дякую, що поділилися. Бачу, що ситуація з майбутньою свекрухою складна і напружена. Видно, що вам не байдуже, що ви з нареченим обидва маєте щирі почуття одне до одного, а це є дуже важливою основою.

Хочу звернути вашу увагу на кілька важливих аспектів, які можуть допомогти вам зрозуміти ситуацію і впоратися з нею:

Часто в подібних ситуаціях важливу роль відіграє те, як син реагує на поведінку матері. Вкрай важливо, щоб ваш наречений намагався відповісти, коли ваша свекруха ігнорує вас, що свідчить про те, що він вас підтримує.

Дуже важливо, щоб він продовжував встановлювати чіткі межі у цих стосунках, повідомляючи своїй матері, що ви поруч, що ви його наречена, яку він любить, важлива частина його життя, і що ви заслуговуєте на повагу.

Важливо разом визначити, як можна реагувати на складні ситуації з мамою

Ви відчуваєте, що ваша майбутня свекруха вас ігнорує та зневажає, це розчаровує і змушує сумніватися щодо вашої цінності в цих стосунках. Ваші почуття повністю виправдані. Ви заслуговуєте на шанобливе ставлення. Можливо, варто розповісти

своєму нареченому про ваші емоції та занепокоєння. Головне — зрозуміти, як ви можете разом реагувати на складні ситуації з його мамою.

Хоча поки що ситуація здається патовою, у у майбутньому може з’явитися можливість більш близького контакту. Важливо, щоб ви були готови до розмови, але також усвідомлювали, що зміна її підходу може зайняти час. Замість того щоб намагатися переконати свекруху, зосередьтеся на зміцненні стосунків з партнером і подбайте про власний душевний комфорт.

Встановіть чіткі межі щодо того, коли і як його мати може відвідувати вас

Ваші стосунки мають хороші шанси, якщо ви разом зможете протистояти труднощам.

Важливо, щоб ви були одностайні в цьому і відкрито говорили про свої почуття та потреби. Варто розглянути спільні сеанси з терапевтом, які можуть допомогти вам краще зрозуміти динаміку стосунків і розробити стратегію вирішення складних ситуацій.

Разом зі своїм нареченим чітко визначте, коли і як його мати може відвідувати вас. Якщо її візити відбуваються без попередження і викликають дискомфорт, важливо, щоб ваш наречений ввічливо, але твердо повідомив про це. Це може бути ключовим кроком у розбудові автономії ваших стосунків.

Важливо, щоб ваш наречений активно підтримував вас у ситуаціях, коли його мати ігнорує вас. Вирішіть разом, як реагувати, коли його мати вас не помічає або звертається до вас через нього. Наприклад, наречений може постійно виправляти свою матір, кажучи: «Мамо, поговори з (ваше ім’я) безпосередньо».

Висловлення своїх почуттів спокійним і напористим способом іноді може допомогти прояснити непорозуміння

Якщо ви бажаєте і ситуація дозволяє, можете спробувати поговорити з майбутньою свекрухою безпосередньо. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ви дбаєте про свого сина, але я б хотіла, щоб ми могли робити це разом. У нас можуть бути хороші стосунки».

Стикаючись з такими незручними ситуаціями, важливо подбати про свої емоції та психічне здоров’я. Розгляньте такі методи боротьби зі стресом, як медитація, здорове харчування й регулярні заняття спортом, прогулянки, розмови та зустрічі з близькими. Це допоможе вам зберегти внутрішню рівновагу.

Регулярно розмовляйте зі своїм нареченим про майбутнє та про те, що ви можете зробити для того, щоб стосунки стали міцнішими. Якщо ваш наречений буде постійно вас підтримувати, ваші стосунки зможуть вистояти навіть у найскладніші моменти. Кожна складна ситуація може стати можливістю зміцнити стосунки.

Посилання на сторінку експерта тут

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я живу в Польщі з 18-річною донькою. Вона навчалася дистанційно в українській школі майже два роки, бо не хотіла переривати навчання, але разом з тим зустріла багато польських друзів. Спочатку я була дуже щаслива, що вона не закрилася перед новою країною та знайомствами, але тепер відчуваю, що щось упустила.

Я не помітила або не могла помітити — я працюю позмінно, — що моя донька починає вести доросле життя. Тільки-но їй виповнилося 18, вона вирішила, що не має наміру продовжувати навчання. Що того, що вона здобула в освіті, їй достатньо, а життя надто коротке й непередбачуване, щоб витрачати його даремно. 

Моя донька красива. Вона завжди подобалась хлопцям. У Польщі вона познайомилася з багатим поляком і почала нове життя. Спить до полудня, піклується про себе, виходить з дому вночі й гуляє до ранку. 

З цим новим бойфрендом, точніше чоловіком, адже йому 27 років, вони одягаються в дорогий одяг, купують схожі спортивні костюми й взуття. Я думала, що знепритомнію, коли знайшла на кухонному столі чек на шльопанці вартістю понад 1500 злотих. Адже це майже половина моєї зарплати на місяць. 

Я намагалася поговорити з нею спокійно, але безуспішно. Почула, що я просто скиглю, а вона знає, що робить. Кілька разів я не витримувала й кричала, що думаю про її поведінку, що вона поводиться як утриманка. Що буде, якщо хлопчикові вона набридне? Або він зробить їй дитину? 

Звичайно, у моєї дочки є відповідь на все. Вона стверджує, що бути утриманкою — це непогано. Якщо чоловік хоче витратити на неї гроші, вона буде дурною, якщо цим не скористається. Також я дізналась, що моя донька думає про мене. На її думку, краще насолоджуватись багатим життям, ніж працювати на таке жалюгідне життя, як моє.

Я боюся за неї, боюся, що цей хлопець чи хтось інший завдасть їй болю в майбутньому. Не знаю, як з нею розмовляти, щоб вона не була, як той метелик, що без вагань летить до світла на загибель.

Одного дня я прийшла додому і зустріла тут їх обох. Вирішила скористатися ситуацією і поговорити з цим чоловіком. На жаль, не вийшло, адже донька затягла його до своєї кімнати, наказуючи не слухати «цю божевільну жінку». 

Ніколи не думала, що доживу до того, що моя дитина так про мене буде говорити. Я сама її виховувала, робила все, щоб у нас було мирне гідне життя, але доньці цього було явно недостатньо. 

Іноді я проклинаю себе за те, що приїхала з нею до Польщі. Ми врятували себе фізично, але наше родинне життя та майбутнє моєї доньки тут зруйновані. Тепер я навіть не можу змусити її повернутися. Вона доросла і може сама вирішувати. А може, я просто була поганою мамою, що тепер моя дитина так поводиться і не поважає мене? 

Юстина Мацкевич, психолог на Avigon.pl: 

Шановна читачко, дякую, що ви вирішили поділитися своєю важкою історією. Ваше занепокоєння цілком зрозуміле, і емоції, пов’язані з цією ситуацією, вас переповнюють. Як мати ви бажаєте кращого для доньки, але натикаєтесь на стіну, яка розділяє вас. Легко почуватися безпорадним у такій ситуації, але є кроки, які ви можете зробити, щоб спробувати покращити ваші стосунки та підтримати доньку.

Насамперед варто спробувати поглянути на ситуацію з позиції вашої дочки. У неї важкий період життя, де вона намагається знайти себе і свій шлях. Переїзд до нової країни — це величезний виклик. Її нинішній спосіб життя може бути способом впоратися з цими труднощами та знайти своє місце в цьому всьому.

‍Уникайте критики і покажіть їй, що ви хочете її зрозуміти

Розумію, що її вибір болючий і тривожний для вас, але спробуйте поговорити з нею відкрито та зі співчуттям. Намагайтеся уникати критики та засуджень, оскільки вони можуть ще більше віддалити вас одна від одної. Натомість запитайте, що робить її щасливою зараз і що для неї важливо. Покажіть, що ви хочете її зрозуміти, навіть якщо ви не завжди згодні з її вибором.

Ключовою є довіра — якщо вона відчуває, що ви їй довіряєте, вона стане охочіше говорити про свої плани на майбутнє.

Спробуйте поговорити з нею про її мрії та плани. Не в контексті критики нинішнього способу життя, а з цікавістю — чого б вона хотіла досягти, що її мотивує, якою вона себе бачить через кілька років? Це може бути важко, але варто спробувати зрозуміти, чому вона вважає своє теперішнє життя привабливим. Спільні роздуми про майбутнє можуть змусити її задуматися й зробити можливі зміни.

Що стосується партнера вашої доньки — постарайтеся пізнати його ближче, не засуджуючи. Можливо, в нейтральній розмові вам вдасться краще зрозуміти ці відносини і знайти більше спокою.

‍Те, що ваша донька зараз йде своїм шляхом, не заперечує всього, що ви для неї зробили

У цій ситуації також важливо піклуватися про себе. Зараз ваше психічне та емоційне здоров’я мають вирішальне значення. Розмова з близькими або зустріч з друзями можуть бути підтримкою прямо зараз. Якщо вам потрібно краще зрозуміти свої емоції та знайти спосіб ефективного спілкування, подумайте про розмову з психологом або сімейним терапевтом. 

Насамкінець хочу запевнити вас, що ви не погана мати. Ваші дії не викликають занепокоєння. Той факт, що ваша дочка зараз йде своїм шляхом, не заперечує всього, що ви для неї зробили. Ваші стосунки ще можуть змінитися та покращитися. Намагайтеся будувати мости, а не стіни — через спільні інтереси, час, проведений разом, і розмови без осуду.

Ваша любов і підтримка — ось те, що може допомогти вашій дочці знайти стабільність і зрілість у прийнятих рішеннях. Бажаю вам багато сил і терпіння в цей важкий час.

Посилання на сторінку експерта тут

‍

Зустріч із Байденом

Глава Української держави подякував Джо Байдену за рішучу підтримку та рішення, які допомагають захищати Україну та українців:

— Ми глибоко цінуємо те, що Україна й Америка стояли пліч-о-пліч із перших митей цього жахливого російського вторгнення. Ваша рішучість неймовірно важлива для нашої перемоги.

Зеленський представив Президенту США План перемоги. Лідери обговорили дипломатичні, економічні та військові його аспекти й доручили своїм командам провести консультації щодо наступних кроків.

Джо Байден запевнив, що надасть Україні всю необхідну для перемоги підтримку.  Білий дім виділив Україні нову військову допомогу на суму 7,9 млрд доларів. ЗСУ отримають додткову систему ППО Patriot. Також президент США Джо Байден запровадив нові санкції проти Росії.

Володимир Зеленський подякував за новий пакет допомоги: 

— Я хочу подякувати вам за всі роки підтримки України, нашої незалежності. Я пам'ятаю, яким важливим був ваш телефонний дзвінок до Києва в перший день російського вторгнення. І я також пам’ятаю ваш візит в Україну у критичний момент у лютому 2023 року – це було хоробре рішення.

Зустріч із Гарріс

«Моя підтримка народу України непохитна», — заявила кандидатка у президенти США і віцепрезидентка Камала Гарріс під час зустрічі із Володимиром Зеленським. Вона наголосила, що США продовсжуватимуть підтримувати Україну:

— Моя підтримка народу України непохитна. Я пишаюся тим, що стою пліч-о-пліч з Україною. Я продовжуватиму підтримувати Україну і працюватиму над тим, щоб Україна перемогла у цій війні. 

Гарріс наголосила: якщо агресію Путіна не зупинити, наступними його жертвами можуть стати країни НАТО:

— Агресія Путіна — це не лише напад на народ України, це також атака на фундаментальні принципи, такі як суверенітет і територіальна цілісність. Міжнародні правила та норми не є якимось абстрактним поняттям. Вони забезпечують порядок і стабільність у нашому світі. Вони підтримують американську безпеку та американське процвітання, і коли їм загрожують десь — їм загрожують скрізь. 

Володимир Зеленський, у свою чергу, представив віцепрезидентці План перемоги:

— Для нас це дуже важливо — бути повністю зрозумілими й працювати в цілковитій координації зі Сполученими Штатами. Я говорив із конгресменами обох палат, обох партій. І я вдячний за двопартійну підтримку. Ми віримо, що цю війну можна виграти і що справедливий мир може бути ближчим лише зі Сполученими Штатами. 

Президент України  закликав зміцнити протиповітряну оборону України й посилити тиск на РФ:

— Ми повинні зберігати жорсткість санкцій проти Росії та використовувати доходи від заморожених російських активів, щоб захистити Україну, наших людей, наші міста, нашу лінію фронту від російського зла. І, звичайно, ми повинні наполегливо працювати над притягненням до відповідальності всіх російських воєнних злочинців. 

Зустріч із Трампом 

Дональд Трамп таки зустрінеться із Володимиром Зеленським. Кандидат у президенти США підтвердив цю зустріч, повідомляє Голос Америки. Трамп зустрінеться з Зеленським у Нью-Йорку у п'ятницю вранці, близько 9:45 (о 16:45 за Києвом) у Trump Tower. 

Раніше у штабі експрезидента США заявляли, що не планують жодних контактів із українським президентом. Дональд Трамп розкритикував візит Володимира Зеленського до Сполучених Штатів, назвавши останнього людиною, яка «відмовляється домовлятись».

Про переговори з РФ не йдеться

— План перемоги — зміцнення України. Ось чому ми просимо наших друзів, наших союзників, зміцнити нас. Це дуже важливо. Я гадаю, що ми ближче до миру, ніж ми думаємо. Ми ближче до кінця війни. Нам просто потрібно бути дуже сильними, дуже сильними, — заявив Зеленський в інтерв'ю ABC News. 

Президент України разом з першою леді перебуває з офіційним візитом у США. До середи він перебуває у Нью-Йорку, де візьме участь у засіданні Генасамблеї ООН високого рівня. А 26 вересня у Вашингтоні планує презентувати президенту США Джо Байдену План перемоги. Глава держави наголосив, що у ньому не йдеться про переговори з РФ:

— Мова не йде про переговори з РФ. Це місток до дипломатичного виходу, щоб зупинити війну.

Лише за допомогою сильної позиції, яку ми можемо просувати, ми зможемо підштовхнути Путіна до зупинення війни, дипломатичним шляхом

Президент Зеленський також розповів, що Путін боїться Курської операції, яку здійснює українська армія:

— Це правда. Він дуже боїться. Чому? Тому що його люди побачили, що він не може захистити — що він не може захистити всю свою територію. 

Шлях до НАТО 

Запрошення України до НАТО є частиною Плану перемоги Володимира Зеленського. Про це, виступаючи у Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку, заявив керівник ОПУ Андрій Єрмак і закликав партнерів не зважати на погрози щодо ескалації з боку Росії. Він наголосив, що План перемоги України містить чітке бачення кроків, які необхідно зробити для забезпечення справедливого й тривалого миру, і складається з військової та дипломатичної частин:

— Ми повинні мати перевагу на полі бою, щоб змусити Путіна припинити бойові дії. Ми дуже стараємося. Без кораблів ми знищили Чорноморський флот.

Не маючи переваги в повітрі, ми зупинили російське просування на більшості напрямків, включно з Харковом. Без страху ми повернули війну в Росію

Проти блокування вступу до ЄС

Крім НАТО, говорили у США і про вступ України до ЄС. Зокрема, цю тему підняв президент Польщі Анджей Дуда. Він наголосив, що спроби блокувати вступ України до Європейського Союзу грають на руку політиці Путіна. Так глава Польщі прокоментував заяву міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша про те, що Україна не може вступити в ЄС без вирішення Волинського питання:

— Я намагався діяти так, щоб максимально уникати створення напруженості між Варшавою і Києвом. Це було нелегко, тому що між нами є складні теми. Але я також говорив на ці теми з президентом Зеленським, і найкращим прикладом цього була присутність президента в Луцьку в річницю Волинської трагедії. Знайти з нами порозуміння з усіх складних питань, зокрема історичних, також в інтересах України. Будь ласка, пам'ятайте, що в українців багато проблем із минулим з часів Другої світової війни. 

Дуда зауважив, що Путін напав на Україну у тому числі, щоб зупинити її інтеграцію в ЄС:

Якщо хтось говорить щодо цього, що вони заблокують доступ України до Євросоюзу, то вони, таким чином, відповідають політиці Володимира Путіна

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Шлях до порозуміння лежить через розуміння, що відбувається з іншим

До війни я з родиною жила в Польщі. В Україні ми не досягли успіху і вирішили спробувати щастя в іншій країні. Проте ми ніколи не припиняли спілкування з друзями й родиною. Можливо, колись ми ще повернемося в Україну.

Мій чоловік — будівельник, тому не мав проблем з пошуком роботи в Польщі. Я раніше прибирала будинки, а зараз маю хорошу роботу в клінінговій компанії. Ми живемо добре, але це не означає, що нас не цікавить ситуація в Україні. Я не відпустила чоловіка воювати, але ми допомагаємо своїй родині, яка прийняла рішення залишитися в Україні.  

Ми живемо в районі, де осіло багато сімей з України. Найчастіше це матері з дітьми, але є й вдови, які втратили своїх чоловіків на фронті. Ми зустрічаємося, іноді проводимо разом вечори або вихідні.

Нещодавно сиділи, спілкувалися. Як завжди, головна тема — війна і те, що буде після неї. І ось під час розмови одна із вдів сказала, що ми — тобто я і мій чоловік — не маємо права висловлюватися та коментувати те, що відбувається в Україні, тому що мій чоловік безпечно сидить у Польщі, поки інші віддають життя.

Я почувалася жахливо. Ніби я українка другого сорту. За словами моєї сусідки, є герої і є ті, хто веде безпечний спосіб життя і чекає повернення в свою країну після страшних подій. Мені стало дуже сумно.

Я сказала їй, що вона не права, і що якби у неї була можливість, вона б, мабуть, теж не дозволила своєму чоловікові битися. Ніхто з нас не був готовий до цієї війни. І навіть якби ми були готові, чи можна підготуватися до загибелі близької людини? Ми розійшлися в гніві.

Чи справді погано піклуватися про свою родину та її безпеку?

Ця зустріч дала мені зрозуміти, що після закінчення війни між людьми можуть виникнути серйозні розбіжності. Поділ на кращих — тих, хто воював, і на гірших, яких не було в країні. Люди будуть тримати образи одне на одного. І я не впевнена, чи хочу жити з ярликом тієї, яка обрала безпечне життя для своєї родини.

Чи справді погано піклуватися про свою родину та її безпеку? Я погана людина? Я гірша українка?

Адріан Вихованьскі, психолог на Avigon.pl:

Шановна пані, посилаючись на ваш лист, хочу підкреслити, що до війни в Україні дійсно ніхто не був готовий  — ні в Україні, ні в Польщі, ні в світі. Це стало шоком для всіх — що така ситуація може виникнути в центрі Європи, через багато років після війни. Багато людей страждають через те, що відбувається останні роки в Україні.

Те, що ви з чоловіком зараз перебуваєте в Польщі, дієте, працюєте, допомагаєте іншим — це свого роду боротьба за нормальність. Завдяки вашій діяльності ви також підтримуєте своїх співвітчизників.

Разом з тим гіркота людей, які втратили своїх близьких під час війни, величезна. Багато людей пережили або все ще переживають травму чи чиюсь смерть, і переживають гостро. Цим людям дуже боляче. І прошу вас зрозуміти — не всі переживають втрату однаково.

Водночас не варто звинувачувати себе в тому, що ви подбали про свою безпеку. Немає сенсу зараховувати себе до категорій «погана» чи «хороша» людина. Кожен заслуговує на розвиток, почуття безпеки та гідності, зокрема соціальну та життєву гідність. Кожен із нас щодня робить вибір, який не обов’язково робить нас хорошими чи поганими. Важливо те, що ви самі думаєте про себе.  

Подумайте, чи відчуваєте ви любов до рідного краю і чи важливий для вас розвиток країни після війни? А розбіжності, непорозуміння є у кожної нації і в кожній соціальній групі. Не сприймайте коментарі інших людей на власний рахунок.  

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/specjalista/adrian-wychowanski

Фестиваль має велику історію та цілі віхи трансформацій. На сьогодні це подія, на яку беззаперечно чекають містяни Любліна. Незмінним організатором події залишається Фундація духовної культури пограниччя. Програма змінюється щороку. Адже Україна проходить трансформації, реагує на виклики, виборює незалежність у війні. Це все має вплив і на культурне життя країни, яке важливо показувати у Польщі.

Від 2023 року до співорганізаторів Фестивалю «Україна в центрі Любліна» доєдналася українська громадська організація «Ефект дитини». Серед нових напрямків: урбаністика та архітектура, культурна дипломатія дитини. 

Фестивальна програма XVII едиція різнобарвна та сповнена новизни. Традиційно у перші дні фестивалю пройде Конкурс знань про Україну під назвою «Ukraina terra(in)cognita», створений 15 років тому за ініціативи Івони Крички (вчительки географії 29-го ліцею Любліна) та Надії Гергало (викладачки Центру Східної Європи УМКС) з метою підтримки інтересу до вивчення української мови та культури дітьми у Польщі. До конкурсу приєднуються як поляки, так і українці з усієї Люблінщини, які прагнуть пізнати Україну, її історію, минуле і сучасне. Особливу увагу приділяють важливими аспектами польсько-української співпраці. Цьогоріч учасники події, школярі та ліцеїсти з усієї Люблінщини, матимуть змогу не тільки позмагатися за першість з українознавства, але й отримають додаткові знання з історії архітектури України під час спеціально підготовленого майстер-класу.

9-го жовтня на гостей фестивалю чекає Вернісаж робіт учасників фотоконкурсу «Місто-ДІМ». Формат був створений у 2023 році — як відповідь на руйнівні дії російських загарбників у містах України — знищення об’єктів інфраструктури та помешкань українців. Організаторам також важливо підкреслити роль Любліна як міста, що став для десятків тисяч українців тимчасовим домом під час війни. Під час фотоконкурсу учасників запрошують до пошуку куточків у Любліні, що можуть їм нагадувати рідні місцини. 

10-те жовтня можна назвати урбаністичним днем фестивалю. Протягом дня пройдуть майстер-класи для школярів Любліна від архітекторки та проєктної менеджерки напрямку «Освіта та розвиток спроможності» урбаністичної коаліції Ro3kvit Маргарити Дідіченко та журналістки, дослідниці, авторки проєкту про українську культуру Back to the roots Анни Лодигіної. Також організатори події запрошують усіх охочих на дискусійну панель «У фокусі: міста UA», яка цього року присвячена питанням розвитку міської культури в Україні, а також викликам, з якими стикнулися містяни під час війни щодо подальшого збереження культури своїх міст. 

11-го жовтня організатори запрошують на особливий музичний вечір-мандрівку «VIBEUA: звучить Україна», де під акомпанемент бандури у виконанні Зоряни Біловус та вокалістки Лесі Бойко можна буде почути твори видатних українських композиторів. Музика — це ще один спосіб краще зрозуміти українську культуру та ментальність. Навіть не знаючи мови, слухачі можуть відчути емоції та настрій, які передає українська музика.

12-го жовтня Фестиваль прийматиме довгоочікуваного гостя. У рамках благодійного туру зі своїм музично-поетичним концертом у Любліні виступить військовий 68-ї окремої єгерської бригади, письменник і громадський діяч Павло Вишебаба. Вірші Павла перекладені польською мовою. Під час концерту він читатиме їх українською, а паралельно на екрані буде доступний польський переклад, що дозволить усім відвідувачам насолодитися поезією. 

З більш детальною інформацією по кожній події можна ознайомитися з посиланням.

Всі фотографії надані організаторами фестивалю

Партнерський матеріал, підготований Анною Ольховою та Оксаною Басарабою

«Тільки ми оголосили про збір допомоги полякам, як відгукнулося дуже багато українців, — розповідає Sestry голова фонду Uniters Галина Андрушків. — Нам дзвонили й питали, чим можна бути корисними, адже українці як ніхто знають, що таке втратити дім.

Наш фонд активно співпрацює із різними рятувальними службами, і від них ми дізнаємося про всі потреби.

Зараз збираємо термоковдри, ліхтарики, гумові чоботи, помпи для просушки, питну воду, спреї від комарів, таблетки та фільтри для очищення води. Також звертаємось до всіх, хто може стати волонтером, яких бракує, і допомогти боротися з наслідками стихії на місці

Поки що просто вносимо до списків цих людей, поїхати вони зможуть лише після того, як на місці відпрацюють рятувальники, санепідемслужби. Можливо, знадобиться допомога у розборі завалів та відновленні міста. Але ми не хочемо створювати хаос і заважати, тому чекаємо на команду польських координаторів».

Від початку війни завдяки праці фундації Uniters, яку заснували українки Галина Андрушків і Вікторія Батрин, сотні українців щодня отримували допомогу. Тепер ці люди дзвонять, приходять і питають, чим вони можуть допомогти полякам у боротьбі зі стихією або її наслідками.

Мешканку Херсона Ірину Харченко з донькою Яною Sestry зустріли у варшавському районі Охота — вони несли дві великі сумки із засобами особистої гігієни, гумовими чоботами й кормом для тварин.

«Коли ми побачили страшні кадри повені, всередині все завмерло, адже одразу згадали свій будинок. Дуже добре розумію почуття поляків — боляче втратити свою оселю, звичне життя. Я працюю в українському салоні манікюру, і ми з колегами зібрали речі першої необхідності. Знаю, що багато постраждалих зараз живуть у готелях, у чужих людей, і їм буде приємно отримати частинку турботи від інших. А ще ми візьмемо на перетримку собаку із сім'ї, яка постраждала від паводку. Її господарі зараз перебираються в Лодзь, і доки вони будуть зайняті нагальними питаннями, ми будемо піклуватись про їхнього улюбленця», — розповідає Ірина.

У Кракові про збір допомоги постраждалим оголосили три громадські організації, які об’єдналися задля спільної мети.

За словами волонтера Геннадія, українська спільнота у Кракові відгукнулася миттєво — відразу стали приходити люди і приносити необхідні речі.

— Серед необхідного ми визначили воду, суху їжу, їжу швидкого приготування, засоби гігієни. Запиту на допомогу не було. Це повністю наша ініціатива. Цікаво, що приходила до нас переважно молодь (старші люди перераховували гроші на рахунки постраждалим — Ред.).

Ми тут з початку великої війни. Пам’ятаємо, як поляки нас зустріли, як допомагали. Тепер, коли вони опинилися в біді, допомагаємо ми. Ми співпрацюємо з польською організацією Freedom space. Зібране нами поїде до Нижньосілезького воєводства.

Дарія Січкар, представниця волонтерської організації Sun for Ukraine, вважає, що долучитися до допомоги Польщі зараз — обов’язок:

— З нашою організацією зв’язалась християнська організація «Слов’янська місія в Європі» і запропонувавла організувати допомогу для польського народу. Наша допомога у цій ініціативі — інофрмаційна. Маємо велику й активну аудиторію в соцмережах. Наш допис про збірку широко поширювався мережею і збірка вдалася. Хотіла б подякувати активним українцям за кордоном за їхню позицію та допомогу.

Артур Баглюк, співзасновник християнської організації «Слов’янська місія в Європі» розповів, чому зв’язався з представником польської волонтерської організації Freedom space, щоб через нього передати зібрану допомогу. «Я знав, що він власноруч передасть те, що ми зібрали, постраждалим. Тішуся, що все вдалося. Будемо й надалі продовжувати нашу діяльність. Збірка триває».

Куди звертатись у Варшаві й Кракові, щоб допомогти постраждалим від повені?

У Варшаві:

1. Залишити допомогу потерпілим можна в Пункті Допомоги Uniters у Варшаві за адресою Al. Jerozolimskie 30 з понеділка по суботу з 12:00 до 19:00.

Якщо ви готові стати волонтером, заповніть форму за посиланням. 

2. У Варшаві допомогу постраждалим від повені збирають у всіх районах. Допомогу можна приносити в ужонд за місцем проживання, звідки речі будуть доставлені на станцію фільтрації і розподілені між постраждалими. 

У Кракові:

1. Благодійна організація Save Ukraine Now

2. Неприбуткова організація Chimera Kultur

3. Неприбуткова організація Fundacja Zustricz

4. Неурядова організація Internationaler Bund Polska

5. Slavic Mission in Europe

6. Фундація IB

Матеріал підготували Юлія Ладнова і Ксенія Мінчук

Наші редакторки та авторки у цей особливий день написали кілька слів про свою роботу у Sestry, про своїх героїв, про свої емоції — про все, що стало таким важливим за цей рік роботи у медіа. 

Йоанна Мосєй-Сітек, CEO Sestry

Наш рік на передовій боротьби за правду. Ми — спільнота жінок. Жінок-журналісток. Жінок-редакторок. Наша сила — це наш голос. Ми виступаємо за спільні європейські цінності, демократію та мир. Ми — голос усіх тих, хто, як і ми, вірить, що майбутнє — за діалогом, толерантністю та повагою до прав людини. Вони вірять у світ, де ми зможемо пробачити собі старі образи і зосередити нашу енергію на побудові кращого майбутнього. Їх не розділяють слова політиків. Щодня ми робимо все можливе, щоб почути і зрозуміти одне одного, бо знаємо, що тільки так можна боротися з дезінформацією та фейковими новинами. Наш голос, наша боротьба так само важливі для нашої безпеки, як нові танки та безпілотники. Протягом цього року ми дали притулок тисячам історій на шляху до побудови кращого світу. Ми розуміємо, що побудова сильної, багатоетнічної, солідарної спільноти — це довгий шлях, і ми лише на початку.

Марія Гурська, шефредакторка Sestry

Коли ми з колегами з Gazeta Wyborcza вирішили створити Sestry.eu, була друга зима війни. Моя новонароджена дочка лежала у візочку у червоному комбінезоні з пряничними чоловічками і вміла лише всміхатися і тягнути ручки до мами. Сьогодні моя Амелія — це міцний малюк, який бігає парком коло нашого варшавського дому, гучно кричить «Мамо, лови м'яч!», сміється, коли підкидаю її на ручках, жаліє ляльку, коли та плаче. 

Вона ще не знає, що таке Україна. І тому я роблю це медіа. Не для того, щоб колись розповісти моїй дитині про батьківщину. А для того, щоб вона виросла у незалежній, безпечній, успішній Україні — вільною громадянкою Європи. 

Тетяна Бакоцька, журналістка

Публікації в Sestry працюють — надихаючи читачів допомагати. Після виходу моєї статті про ольштинських притулок для біженців, який закрили і деякі українці опинились у вельми скрутному становищі, п’ять українських родин повідомили, що їм стали допомагати. Самотні мами, які виховують неповнолітніх дітей, отримали продукти й одяг, а також повні рюкзаки для школи. 

Завдяки публікації «Вітрила рятують життя» і Пйотру Палінському вдалося зібрати в Польщі сотні метрів вітрил, з яких пошиють ноші для поранених військовослужбовців. 24 серпня 2024 року скаутка з Ольштина Дорота Лімонтас у складі гуманітарного конвою завезла вітрила до Києва. А до кількох київських лікарень  — медичне обладнання, яке передали з Воєводського шпиталю для дорослих та Воєводського дитячого шпиталю в Ольштині.

Після публікації про скромного автомеханіка пана Пйотра, який у 2022 році подарував українським дітям понад 500 велосипедів, ініціатива отримала «нове життя». І знову сотні дітей — не лише в Ольштині, а й у інших регіонах Польщі, — отримали в подарунок велосипеди. В Україну теж завезли велосипеди — для дітей-сиріт, яких взяла під опіку в свою родину Тетяна Палійчук, про яку ми теж писали.

Наталія Жуковська, журналістка 

Sestrу особисто для мене стали тим рятівним колом, яке допомогло і підтримало у складну хвилину. Повномасштабна війна, переїзд в іншу країну, адаптація… З цим зіткнулися мільйони українських жінок, втікаючи від війни і залишаючи домівки. Мені пощастило займатися у Польщі улюбленою справою — журналістикою. А ще більше мені пощастило спілкуватися з тими, хто своїми справами щохвилини пише новітню історію України, — волонтерами, військовими, бойовими медикинями, громадськими активістками. 

Я пам’ятаю кожного з героїв своїх матеріалів. Оповідати про них можна безкінечно. Здавалося би журналіст, записавши розмову і видавши матеріал,  може про неї забути. Десь так і було за понад 20 років моєї роботи на телебаченні. Відзняті герої новинних сюжетів швидко забувалися. Але тут усе навпаки. Навіть після спілкування з героями я продовжую стежити за ними через соцмережі. І хоча ми зустрічалися лише в онлайн-просторі, багато з них стали для мене друзями. Тож, підсумовуючи рік, можу лише подякувати долі за можливість розповідати світові про неймовірних і сильних духом українців і українок. 

Александра Кліх, редакторка 

Коли рік тому ми почали створювати команду редакції Sestry, я відчула, що це був особливий момент. Такі медіа дійсно потрібні. У жорстокому світі війни, світі нових технологій і криз, світі, де інформація, фотографії, емоції атакують нас з усіх боків — ми шукаємо порядку та сенсу. Ми шукаємо нішу, яка дасть відчуття безпеки, умови для мудрих роздумів, але також місце, де можна просто поплакати. Ось що таке Sestry — це медіа нового часу, міст України до Євросоюзу.

Робота з українськими колегами відновила мою віру в журналістику. Це відновило в мені відчуття, що медіа не мають бути фабрикою кліків чи ареною конфліктів, а джерелом знань, правди, навіть болючої і справжніх емоцій, які можна дозволити собі пережити в найважчі моменти. Завдяки роботі в Sestry, щоденному погляду на Україну, в мені ожили найважливіші запитання: «Що таке патріотизм сьогодні? Що означає бути європейським громадянином? Що означає відповідальність? Що я можу робити сам — щодня, постійно — щоб врятувати світ? І нарешті: звідки я? для чого? куди я їду?». Такі питання не дають спокою людині, коли вона на межі. Тому що ми створюємо ЗМІ у світі, який на межі. Дівчата з України, їхній досвід і переживання, змушують мене усвідомлювати це щодня.

Марія Сирчина, редакторка

Кількість наших читачів невпинно росте — цифри говорять про те, що тільки в цьому році наша аудиторія збільшилась у 8-10 разів порівняно з минулим роком. І це тому, що Sestry — незвичне видання. Більшість із нас, журналістів, через війну живе в інших країнах, але з усіх цих країн ми пишемо про те, що нам болить. Про Україну і її сильних людей. Про те, що нам заважає перемогти ворога — аби достукатися до тих, хто має владу нам допомогти. Про складнощі на новому місці і те, як ми їх долаємо. Про наших дітей. 

Ми намагаємось говорити з людьми, які надихають і дають світло в ці темні часи. Це волонтери, митці, лікарі, спортсмени, психологи, активісти, вчителі, журналісти. А найголовніше — воїни. Колись я мріяла, щоб в Україні змінилась еліта і долю країни вирішували гідні люди. Бажання втілилось — правда, у збочений спосіб. Нові герої нашого часу — військові, які благородно тримають на власних плечах ваготу боротьби з ворогом і байдужості світу. І тут, у Sestry, ми знову і знову розповідаємо про них усім, хто має інтернет і серце. Трьома мовами. Сподіваючись, що ці історії не дадуть забути їхні імена чи спотворити їхні вчинки. 

Сестра — це та, хто може бути будь-де, але все одно є близькою. Вона дратує тебе, але якщо її образять, ти стаєш на її бік і простягаєш їй руку. Саме таким виданням хочеться бути. Надійним і близьким. Аж до перемоги — і після неї теж.  

Марина Степаненко, журналістка

З Sestry я 9 місяців. За цей час народилися 22 потужні інтерв’ю з людьми, з якими колись я лише мріяла поспілкуватися особисто. Депутати, генерали, командувачі, а також один найсмертоносніший пілот ВПС США. Домовитися з останнім було вкрай складно — жодних контактів у мережі, окрім видавництва, яке публікує його книжки. Існувала також фан-сторінка Дена Гемптона у фейсбуці. Виявляється, він й є її адміністратором і активно відповідає на повідомлення. 

Курту Волкеру я писала протягом двох місяців — і таки вийшло домовитися. І моя гордість — Бен Годжес, чиї контакти колись давно добувалися під грифом «цілком таємно». 

За ці 9 місяців я винесла для себе такі уроки: не бійся просити про інтерв’ю своєї мрії; між спілкуванням з українськими зірками та закордонними генералами — завжди обирай друге. Я щаслива бути місточком між їхньою експертною думкою та нашими читачами.

Катерина Трифоненко, журналістка

«А чого ви мене про це питали?». Це один з тих кумедних випадків, які залишаються в пам’яті. Я працювала над статтею про військовий рекрутинг, за задумом частина цього розбору була присвячена міжнародному досвіду. Одним з спікерів був фахівець — американець армійського рекрутингового центру. Я одразу попередила свого співрозмовника, що питання будуть максимально прості, адже нас читають люди, які не обізнані з усіма деталями устрою американської армії. Жодних заперечень з його боку не було. Ми записали інтерв’ю. Пройшло кілька днів, аж раптом отримую від нього повідомлення, яке починається зі слів: «Мене досі дуже бентежить наша розмова. Я постійно думаю про питання, які ви мені ставили. Власне — чому ви мене про це питали?». І це було доволі довге повідомлення, в кожному рядку якого  буквально читалось «а чи ви часом не шпигунка?». Це був перший такий досвід на моїй пам’яті. Щоб не травмувати експерта ще більше, запропонувала вилучити його коментарі зі статті, якщо його аж так налякала наша розмова. А втім, він не заперечив проти публікації. Хоча, не впевннена, може він і досі вважає, що це все було не випадково.   

Наталія Ряба, редакторка

Я вільна. Ці два слова якнайкраще описують мою роботу у Sestry. Я вільна робити те, що мені подобається і що я вмію робити якнайкраще. Я вільна від будь-яких обмежень: наша редакція — це колектив однодумців, де кожен довіряє одне одному, тому ніхто не забороняє експериментувати, пробувати щось нове, пізнавати та втілювати це у життя. Я вільна від стереотипів. Наша мультинаціональна команда продемонструвала: неважливо, якої ти національності і які історичні суперечки спіткали наші народи, ми є одним цілим, ми робимо спільну справу заради перемоги України, заради перемоги демократичного світу. Я вільна бути у нашій редакції тим, ким я хочу. Так, я працюю редакторкою, але водночас я беру свій фотоапарат і біжу як репортерка на акції протесту, на виборчі дільниці — куди мені хочеться. Ніхто мені не забороняє творити те, що я хочу. І я вдячна за цю свободу. Це окрилює.  

Анастасія Канарська

Як багато хто з дівчат, я завжди думала, що хочу мати саме сина. Ну, гаразд, двійко, але в цій комбінації мусив бути син. Аж у момент, коли прямо пропорційно з кращим розумінням себе та світу підвищилась ймовірність взагалі не мати дітей, вміння бути доброю мамою для ще однієї щасливої, самодостатньої жінки здалося завданням вищого рівня і чимось неймовірно захопливим. Не конкурувати, а вчитися одна від одної, дбати про власні кордони і поважати інших — це робить працю в жіночому колі ресурсною. Для мене початок співпраці із Sestry, мабуть, невипадково збігся з глибшим аналізом жіночої лінії свого роду, сильної, як і мої колеги-редакторки, в кожній з яких у різні моменти проявляються Деметра, Персефона, Гера, Афродіта, Артеміда чи Гестія. А теми власних текстів чи редагованих і перекладених мною часом неймовірно перегукуються з актуальними життєвими подіями чи роздумами. Можливо, в цьому і є якась магія сестринського кола.

Олена Клепа, спеціалістка СММ  

«Почуваюся тут потрібною». На першу співбесіду в Sestry я прийшла за три місяці до офіційного старту проєкту: в старих саморобних шортах, в футболці, яку взяла в пункті гуманітарної допомоги, з зачіскою «кульбабка», наче перед самим офісом зняла будівельну каску, і з 7-річним досвідом на телебаченні. Я не шукала роботу. Мені було спокійно і зручно працювати охоронницею на будівельному майданчику. Не гаяла часу даремно. Постійно вчилася, брала участь у безкоштовних онлайн-тренінгах. Але чомусь всі керівники час від часу питали: «Ти вже щось запримітила для себе? Є якісь цікаві вакансії?» Вони казали, що мені тут не місце і я варта чогось більшого, створена для іншого. 

Sestry знайшли мене самі. Тому, коли я вперше йшла на зустріч, то вирішила: «Або пан, або пропав». Це не була типова співбесіда. Це була зустріч людей зі схожими цінностями та спільною метою. Ми говорили різними мовами, але розуміли одне одного з пів слова. Плани були амбітні і, на перший погляд, нереальні. Їм потрібен був керівник соціальних мереж. Мене безмежно лякала відповідальність, але я ніколи не кажу «не вмію», поки не спробую. Досвід показав, що всьому можна навчитися. В Sestry я відчуваю себе потрібною. Відчуваю, що мені є куди рости. Мені подобається, що я можу обʼєднати тут весь свій набутий досвід, що я можу експериментувати. Але найважливіше те, що мене перестали мучити докори сумління. В моїй країні війна. Ворог не лише на фронті. Російська пропаганда розпустила свої щупальці далеко за межі своїх кордонів. І, створюючи матеріали для соціальних мереж, розповідаючи тут в Польщі про українців на передовій, а українцям про поляків, які «не втомилися від війни», я допомагаю Україні вистояти в інформаційному просторі.

Беата Лижва-Сокул, фоторедакторка

Коли багато років тому у колеги-фоторедактора виникла ідея змінити роботу і спробувати свої сили за кордоном, один редактор категорично відрадив її від цього: «Ти ніколи не будеш такою впізнаваною в редакції в Нью-Йорку чи Лондоні, як вдома. Ти не досягнеш того ж рівня мови, що й твої англомовні колеги, максимум — будеш асистентом головного фоторедактора. В іноземній редакції ти завжди будеш іноземцем». Вона послухалася і залишилася в країні, хоча в університеті вивчала англійську мову, і знання мови не було б перешкодою. Через кілька років вона залишила професію. Вирішила, що журналістика їй більше не потрібна і її просто не існує вже. 

З того часу багато чого змінилося в медіа, і багато хто думає, що в епоху соціальних мереж журналістика взагалі більше не потрібна. Світ змінюється, тож ЗМІ теж змінюються. Однак я сама не перестала вірити в їхню роль. Я не втекла від них, а навпаки, шукала для себе нове місце. Так я потрапила в Sestry, де познайомилася з редакторами та журналістами, які приїхали до Польщі з охопленої війною України. Після року спільної роботи я знаю, що ми дуже схожі одне на одного, але багато в чому відрізняємося. Ми прислухаємося одне до одного, сперечаємося, разом ходимо на виставки і випиваємо вино.

Коли я почала працювати в Sestry і ми з головною редакторкою сайту Марією Гурською обговорювали, які фотографії мають його ілюструвати, я почула: «Це твій сад». Це було одне з багатьох фантастичних висловлювань, які мені довелося почути протягом наступних місяців спільної роботи — слова, які будували наші професійні та приватні стосунки. В епоху фейкових новин, ботів і кризи ЗМІ для мене, як для фоторедактора Sestry, від самого початку було особливо важливо, як ми розповідаємо про те, що відбувається в Україні, за допомогою фотографій. Я спостерігаю за медіа у світі, і завдяки редакторам нашого сайту помічаю, що ці зображення часто поверхневі, не засновані на безпосередніх свідченнях чи досвіді, стереотипні. 

Для мене безпосередній контакт з журналістками та редакторками з України є безцінним у моїй щоденній роботі. Я переконана, що журналістські проєкти, засновані на такій співпраці, — це можливість для медіа майбутнього. Це гарантія надійності та ефективності там, де на кону долі людей у найвіддаленіших куточках світу.

У фільмі Кетрін Бігелоу «Ворог номер один» є сцена, коли головний герой, агент ЦРУ, відповідальний за захоплення Осами бен Ладена, стикається з групою морських піхотинців, учасників операції. Один з них, сумніваючись в успішності операції (особливо через те, що його має очолити жінка), запитує своїх колег: «Чому ви їй довіряєте? «Чому я повинен їй довіряти?». На це інший відповідає: «Тому що вона знає, що робить». Саме так я відчуваю себе в редакції Sestry. Я працюю з редакторами та журналістами з України, які знають, що вони роблять і чому. І мені це дуже комфортно.

Вранці вода у Вроцлаві увійшла до однієї з місцевих ферм. Її господарі поки відмовились від евакуації, але для мешканців міста це тривожний сигнал про небезпеку. Повідомлення гідрологів щодо прогнозів, чи станеться у Вроцлаві паводок, відрізняються, тому місто про всяк випадок готується до найгіршого сценарію.

За даними спеціалістів hydro.imgw.pl, рівень місцевих річок у регіоні наступний:

Одра: 399 см при нормі 380 см (прогноз — підвищення до 20.09 до 640 см; Олава: 310 см при нормі 250 см; Бистшиця: 317 см при нормі 230 см; Слеза: 342 см при нормі 300 см.

Коли в 1997 році Одра вийшла з берегів, стався Повінь тисячоліття. Вода піднялась на 4 метри за пів дня, в результаті чого загинуло 56 мешканців Вроцлава. Люди пам’ятають цей страшний потоп, який затопив близько 40% міста. Сім тисяч людей залишились тоді без даху над головою, сорок тисяч втратили свої статки. У 1997 році люди теж укріплювали береги мішками з піском, але сила стихії була такою, що укріплення не допомогли.

Зараз тим, як місцеві мешканці, волонтери й військові готуються до можливого паводку во Вроцлавії, укріплюючи береги, можна тільки захоплюватись. Тисячі мішків наповнюють піском, перевозять і будують з них захисні смуги. До того ж люди готуються до можливої евакуації, збирають евакуаційні рюкзаки.

Полиці продовольчих магазинів пусті: люди закупились водою (адже під час повені можна пити тільки воду у пляшках) і продуктами. Верхні поверхи багаторівневих парковок зайняті автівками, а ті, хто живе неподалік річок Одри й Олави, здійснюють також вертикальну евакуацію — переносять усі цінні речі на верхні поверхи будівель.

Не забувають люди і про тварин у притулках, до яких тягнуться черги автівок з бажаючими забрати і врятувати песика чи кота.

«З великим болем дивлюсь, як повінь руйнує наші будинки і спогади», — пише мешканка польського Клодзько у соцмережі Facebook. Велика вода наробила стільки шкоди в Клодзько, що мер міста Міхал Пішко з сумом зауважив: «Ми програли цю битву».

Відомо про 5 загиблих у Польщі — 3 чоловіки й 2 жінки. Одна з жертв повені — лікар Кшиштоф Камінський, завідувач лікарні в Нисі, який повертався з роботи, але не доїхав додому — його автівку накрило водою.

Боротьба з паводком триває. Найважче — у Нижньосілезькому й Опольському воєводствах. Через прорив дамби деякі населені пункти занурились у воду на 6-7 метрів і тепер більшість будівель там зруйновано. Вроцлав залишається під загрозою затоплення. Прем'єр Дональд Туск оголосив про введення у південно-західній частині країни режиму стихійного лиха.

У районах, що постраждали, працюють 4,5 тисячі рятувальників — військових, інженерів, лікарів. Евакуюють людей за допомогою 12 гвинтокрилів, човнів і вантажівок. Укріплюють протипаводкові насипи, опікуються постраждалими, вивозять людей з місцевих лікарень.

Україна запропонувала Польщі допомогу 100 своїх рятувальників. Про це глава МЗС Андрій Сибіга заявив на своєму X.

Як допомогти постраждалим від повені в Польщі?

1. Надіслати SMS зі словом SERCE на номер 75 265. З вашого рахунка зніме 6,15 злотих.

2. Перерахувати будь-яку суму фонду Керітас.

3. Долучитися до збірки на сайті www.pomagam.pl

4. Взяти участь у збірці на www.siepomaga.pl

5. Прийти в ужонд по місцю проживання або у Варшаві з 8.00 до 16.00 і принести продукти, миючі засоби, засоби гігієни, воду у пляшках.

‍

Шкільні канікули й вихідні дні в 2024-2025 навчальному році в Польщі:

Осінні канікули 2024

Осінніх канікул у Польщі немає. Восени школярі мають два офіційні вихідні: 1 листопада (п'ятниця) — «Свято всіх Святих» і 11 листопада (понеділок) — День Незалежності Польщі.

Зимові канікули або ферії 2024-2025

Різдвяні святкові вихідні розпочнуться 23 грудня 2024 (понеділок) і триватимуть до 1 січня 2025 (середа).

Термін проведення зимових канікул (ферій) у Польщі щороку визначає Міністерство освіти — це два тижні в період січень-лютий. Разом з тим чіткі дати залежать від воєводства. У 2024/2025 навчальному році розклад зимових канікул у різних польських воєводствах буде таким:

З 20 січня по 2 лютого 2025: Куявсько-Поморське, Любуське, Малопольське, Свєнтокшиське, Великопольське воєводства;

З 27 січня до 9 лютого 2025: Підляське, Вармінсько-Мазурське воєводства;

З 3 лютого по 16 лютого 2025: Нижньосілезьке, Мазовецьке, Опольське та Західнопоморське воєводства;

З 17 лютого до 2 березня 2025: Люблінське, Лодзьке, Підкарпатське, Поморське, Сілезьке воєводства.

Розподіл дат зимових канікул між різними воєводствами Польщі — це стратегія, яка дозволяє розвантажити туристичні центри, а також знизити ризик ДТП на дорогах.

Також вихідним днем буде 6 січня — свято Трьох королів (понеділок).

Читайте також «Куди поїхати з дітьми на зимові канікули в Польщі?»

Весняні канікули 2025

Весняні канікули в Польщі тривають з 17 по 22 квітня 2025 року.

Учні також матимуть вихідні під час випускних іспитів (матура) та іспитів восьмикласника, терміни для яких має встановити директор Центральної екзаменаційної комісії до 20 серпня 2024 року.

Додаткові вихідні дні навесні:

у звʼязку зі святами передбачаються: ,

22 квітня (п’ятниця) — другий день Великодня; 1 травня (четвер) — День праці; 9 червня (четвер) — Боже Тіло.

Дата завершення навчального процесу у 2024/2025 навчальному році — 27 червня 2025 року, тобто літні канікули в польських школах розпочнуться 28 червня 2025 року.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я у Польщі від початку російської агресії проти України. Після перших кількох дуже важких місяців мені довелося залишити велику родину та друзів. Настав час охолонути та знайти свій шлях у новій реальності. 

Насамперед я знайшла у Польщі роботу, якою дуже задоволена. Тепер можу дозволити собі зняти кімнату, а також відкладаю гроші, щоб, повернувшись додому, почати нове життя. Як самотня людина, якій скоро тридцять, я не закривалася від стосунків. І рік тому на роботі познайомилась із симпатичним хлопцем. 

Він запрошував мене в кіно і на прогулянки. Ми добре спілкувалися, бо він кілька років допомагав українцям знайти роботу в Польщі і трохи вивчив нашу мову, а разом з тим вчив мене польської. Згодом він познайомив мене зі своєю родиною, яка мене прийняла і, можливо, я їм навіть сподобалась. 

І все було б добре, якби не його дивна поведінка в ліжку. Мені соромно про це говорити з друзями, бо навіщо друзям розповідати про свої інтимні справи.

Я спіймала свого хлопця, який двічі потай знімав презерватив до кінця статевого акту. Я використовую засоби контрацепції, але для безпеки ми також домовилися використовувати презервативи. Він не заперечував. 

Коли я сказала йому, що він зняв презерватив, він сперечався і став доводити, що той сам зісковзнув. Але двічі? Я не хочу відчужувати його чи завдавати йому болю, але я почуваюся незручно через таку поведінку. Ніби він мене обманув, зрадив, зробив щось всупереч мені і тому, про що ми домовилися. 

Я не хочу зараз бути вагітною. Я вважаю за краще дочекатися, поки закінчиться війна, коли ми вирішимо, де будемо жити. Аби народити дитину в більш спокійний час. 

Як поговорити з ним про цю дивну поведінку, щоб він не образився, а зрозумів мою точку зору? Буду вдячна за пораду.

Юстина Майхровська, психолог на Avigon.pl: 

Шановна пані!

Розумію, що ви перебуваєте в скрутному становищі і ціную вашу чесність. Те, що ви описали, є серйозною проблемою, і добре, що ви поділилися своєю ситуацією і хочете її вирішити. Насамперед хочу привітати вас з пошуком свого шляху в новій реальності, в абсолютно новій країні. Це вимагало великої мужності та рішучості. 

Те, що ви описуєте, називається “стелсинг” (stealthing) — зняття презерватива без згоди — і вважається формою насилля над жінкою.

Важливо, щоб ви знали, що ваші почуття цілком виправдані. В інтимних стосунках ключовими є довіра та взаємоповага. Будь-які дії, які порушують встановлені вами кордони, є проблемою. І ваші занепокоєння зрозумілі, оскільки ваш партнер порушив вашу домовленість щодо використання презервативів. 

Поговорити з партнером необхідно. А перед розмовою добре подумати, чого ви очікуєте від свого партнера. Сформулюйте, які ваші межі в цих стосунках і як би ви хотіли, щоб їх поважали. Ви можете чітко сказати, що для вас це питання не лише комфорту, а й довіри та безпеки. 

Також важливо бути наполегливою. Пам’ятайте, що ви маєте повне право висловлювати свої потреби та почуття. У стосунках важливо відкрито говорити про те, що вас турбує, не боячись заподіяти біль іншій людині. 

Разом з тим варто враховувати можливі наслідки. Подумайте, що ви будете робити, якщо це повториться або якщо ваш партнер не зрозуміє вашої точки зору. Наприклад, ви можете вирішити, що якщо його поведінка не зміниться, це буде серйозним сигналом до того, щоб переглянути майбутнє ваших стосунків.

‍Говоріть відкрито, але з повагою

Ви маєте право на повний контроль над своїм тілом і життям, і будь-які спроби вашого партнера маніпулювати цими рішеннями є неприйнятними.  

Навіть якщо вам зараз соромно говорити про це з друзями, ви можете спробувати знайти людину, якій довіряєте, щоб поговорити про те, що відбувається. Емоційна підтримка інших може допомогти вам побачити ситуацію з іншої точки зору та додати сили. 

Після розмови з партнером зверніть увагу на його реакцію. він розуміє ваші занепокоєння? Його відповідь дасть вам багато інформації про те, наскільки він піклується про вас і ваші стосунки. 

Також важливо обрати для розмови правильний момент. Переконайтеся, що у вас обох є час і ви перебувайте в тихому місці. Говоріть відкрито, але з повагою. Ви можете почати зі слів про те, наскільки цінуєте ваші стосунки та хочете будувати їх на взаємній довірі. Намагайтеся уникати звинувачень і радше висловлюйте свої почуття та потреби.

Якщо поведінка вашого партнера не зміниться, варто задуматися про майбутнє цих стосунків

Дайте зрозуміти, що захист важливий для вас і що вам не подобається така поведінка. Підкресліть, що ви хочете, щоб ваші рішення розділяли і поважали обидві сторони.

Також запитайте його точку зору. Нехай він висловить свої думки та почуття з цього приводу.  Ви можете запропонувати вам разом вирішити, як ви хочете продовжити цю справу, щоб вам обом було комфортно.

Зрештою, ваш добробут і безпека є найважливішими. Незалежно від того, наскільки ви дбаєте про ці стосунки, якщо ваш партнер не в здатен зрозуміти ваші межі та поважати їх, варто подумати, чи це стосунки, в яких ви хочете залишитися.

Якщо, незважаючи на розмову, поведінка вашого партнера не змінилася, варто задуматися про майбутнє цих відносин. Потрібно поважати свої кордони, а їх недотримання може призвести до більш серйозних проблем у майбутньому. Пам’ятайте, що ви маєте право захищати свої інтереси та приймати рішення, які відповідають вашим цінностям.

Сподіваюся, ці поради стануть у нагоді, і ви щось з них візьмете для себе. Щиро бажаю вам удачі й конструктивної розмови з партнером.

Познанський театрально-мистецький фестиваль Мальта визнаний одним з найкращих у Європі. До його програми входять театральні вистави, музичні концерти, а також мистецькі та літературні заходи. Гасло цьогорічного фестивалю, який вперше проходить під егідою Домініки Кульчик, — “За Любов!” У фокусі — три теми: жінка, природа й майбутнє.  

Серія заходів буде присвячена питанням, які хвилюють сучасних жінок — зокрема, біженок з України. Саме тому вони відбудуться під патронатом Sestry. А саме:

• 12 вересня о 19.00 — інтимна вистава «Замкнені кімнати», де Марія Бруні та Томаш Микан грають двох людей, які тікають від війни і, замкнувшись у чотирьох стінах, розповідають власні історії. Марія Бруні з Маріуполя — резидентка з 2022 року і актриса Нового театру в Познані — поставила цю виставу, щоб звернути увагу на становище українок у польському суспільстві.

• 11 вересня о 19.00 — вистава «Кассандра» Ольги Григораш є інтерпретацією драми Лесі Українки, написаної сто років тому. У давньогрецьких міфах дочка царя Пріама проклята даром ясновидіння. Кассандра бачить і знає майбутнє, але ніхто їй не вірить — і на її очах трагедії, яким можна було запобігти, стають реальністю. Сучасна версія цієї історії — робота Театру Емігрант, заснований в Познані українками та білорусками.

• 10 вересня о 18.00 покажуть “Синдром Гамлета” режисерів Ельвіри Нєвєри і Пьотра Росоловського — документальний фільм, зітканий з особистих спогадів і травм молодих людей, яким доводиться боротися з реальністю війни. Роман розповідає про терор на передовій, Славік зізнається в суїцидальних думках, Катя розповідає про страх зґвалтувань і сексизм в армії. Після показу відбудеться зустріч із творцями фільму.

Тренди манікюру 2024-2025:

1. Осінній вайб — нігті гарбузового кольору, або темно-коричневі у холодних відтінках. Марсала і бургунді на піку моди і заполонили подіуми.

2. Хромовані лаки — хіт зими 2024-2025. Особливо ефектно виглядають на довгих нігтях. Бронзові й сріблясті, дзеркальні й блискучі — естетика гранжу повертається. Вся увага не стільки на одяг, скільки на манікюр і макіяж.

3. Френч небілим. Забудьте про білий і виокремлений безіменний палець — на подіумах панує френч золотим і різнобарв'я. Декоруйте кожен ніготь новим кольором. Хіба може таке набриднути?

4. Квітковий принт. Не забувають нейл-дизайнери і про романтиків. Хоча цвітіння зазвичай припадає на весну, квітковий дизайн нігтів можна носити будь-коли. Потрібно просто змінити кольори: восени обрати тони коричневого, червоно-помаранчевого та бордового, а взимку — біло-срібно-синьо-золотий квітковий нейл-арт.

5. Аристократичний манікюр. Сюди можна віднести такі техніки як soap nails, bubble bath nails і японський манікюр. В основі — мінімум дизайну і максимум доглянутості. Такий манікюр любить Кейт Міддлтон, а коштує він іноді більше, ніж інші.

6. Аура манікюр. Це коли всередині нігтя світліший, темніший або контрастний відтінок, між якими поступовий градієнтний перехід.

7. Патріотичні мотиви. Після того як Олімпійська чемпіонка зі стрибків Ярослава Магучіх предстала перед світом із ніжним синьо-жовтим манікюром, поєднання цих кольорів знову стало модним. Особливо разом з техніками, описаними вище.

Атака на Львів

Потужної атаки Львів зазнав у ніч проти середи. Ворог атакував ударними дронами та ракетами. За даними ДСНС, загинуло семеро людей, серед них двоє дітей — 7 та 14 років. 64 людини постраждали, з них восьмеро — діти. Їхній стан, за словами медиків, стабільний. Рятувально-пошукові роботи зупинені. Працівники ДСНС врятували 12 людей. До ліквідації наслідків подій залучалося понад 150 рятувальників та 38 одиниць спецтехніки.

За словами мера Львова Андрія Садового, понад 50 будинків пошкоджено або знищено. Польща готова допомогти у відновленні історичної забудови Львова, заявив прем'єр-міністр Дональд Туск:

— Львів потребує допомоги! Метою атаки росіян був центр міста. Пошкоджено багато історичних будівель. Польща готова допомогти в їх відбудові.

— Кожен наш партнер у світі, який допомагає Україні з ППО, є справжнім захисником життя. І кожен, хто переконує партнерів дати Україні більше далекобійності, щоб відповідати на терор справедливо, працює для недопущення саме таких російських терористичних ударів по українських містах. Терор потрібно зупинити, — наголосив Президент Володимир Зеленський, коментуючи чергову атаку РФ.

— Працюють психологи, розгорнутий оперативний штаб. Поліція приймає заяви від постраждалих мешканців, перевіряє, чи немає потерпілих у сусідніх будинках. У разі необхідності будуть розгорнуті Пункти Незламності, — заявив очільник МВС України Ігор Клименко.

Через атаку на Львів польські військові вранці підняли свої винищувачі біля східного кордону.

— Це ще одна дуже напружена ніч для всієї системи протиповітряної оборони Польщі через спостережувану активність дальньої авіації Російської Федерації, яка завдає ударів по об'єктах, розташованих, зокрема, на західній території України, — повідомили в Оперативному командуванні Збройних сил Польщі (DORSZ).

5 вересня у Львові оголошено Днем жалоби у пам'ять про загиблих внаслідок ракетної атаки.

Атака на Кривий Ріг

Внаслідок російського обстрілу пошкоджено готель, багатоповерхівки, заклади освіти, автомобілі, аптеку, магазини. «Будівля готелю зруйнована з першого по третій поверхи. Терор цивільних не припиняється», — повідомив голова Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак.

Загалом постраждали шестеро людей, серед них — 10-річна дівчинка.

— У лікарні перебувають троє постраждалих, одна з яких дитина. Вони у стані середньої тяжкості, медики надають їм усю необхідну допомогу, — наголосив голова Ради оборони міста Олександр Вілкул.

За процесуального керівництва Дніпропетровської обласної прокуратури розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України).

Під завалами у Полтаві залишаються люди, наголосив Президент Володимир Зеленський у вечірньому зверненні:

— Я вдячний усім рятувальникам, лікарям, медичним сестрам, усім полтавчанам, хто долучився до допомоги, здавав кров, хто підтримує. Відомо, що під завалами зруйнованої будівлі є люди. Робиться все, щоб урятувати якнайбільше життів.

За даними Міністерства оборони, РФ використала дві балістичні ракети. Часовий проміжок між тривогою і прильотом смертельних ракет був настільки коротким, що застав людей в момент евакуації до бомбосховища. Удар прийшовся по навчальному закладу в Полтаві, по Інституту зв'язку та по сусідній лікарні. Частково зруйнована одна з будівель інституту, багато людей опинились під завалами.

Сухопутні війська проводять розслідування щодо удару по військовому навчальному закладу Полтави. Про це заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський:

— Командування Сухопутних військ проводить розслідування, щоб виявити, чи було зроблено достатньо, аби убезпечити життя і здоровʼя військовослужбовців на об'єкті. І щоб з'ясувати, чи належно здійснювалося керівництво закладом в умовах постійної ракетної загрози противника.

В Офісі генпрокурора заявили, що розпочато розслідування атаки РФ на Полтаву. Досудове розслідування веде Головне управління СБУ в Полтавській області:

— За процесуального керівництва Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони розпочато досудове розслідування за фактом посягання на територіальну цілісність і недоторканність України ( ст. 110 КК України). За даними слідства, 3 вересня 2024 року збройні сили РФ здійснили повітряну атаку по м. Полтава, попередньо двома балістичними ракетами «Іскандер- М».

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба закликав партнерів прискорити постачання систем протиповітряної оборони. Про це очільник МЗС заявив в інтерв'ю CNN:

— Єдиний спосіб перехопити балістичні ракети — це системи Patriot, SAMP-T, тому що тільки вони здатні перехоплювати балістичні ракети. Я не знаю, скільки ще має статися таких трагедій, щоб усі обіцянки були виконані і були взяті нові зобов’язання.

Президент Латвії Едгарс Рінкевичс після удару по Полтаві закликав скасувати усі обмеження на застосування Україною західної зброї:

— Обмеження для України на застосування усієї зброї проти Росії мають бути скасовані. Це не про ескалацію, а про життя невинних людей.

Посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова також закликала надати Україні необхідну зброю:

— Україна потребує більше систем протиповітряної оборони, дальніх ударів, щоб захистити свій народ — більше ніяких зволікань! Росія має бути зупинена.

Генеральна секретарка Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич засудила російський удар по Полтаві. «Ці варварські дії не залишаться безкарними», — наголосила вона.

Від 4 вересня на Полтавщині оголошена триденна жалоба.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Не покарання, а нові можливості

Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну? 

Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі? 

До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим. 

Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все,  з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+. 

Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі. 

Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.

Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо... 

Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає: 

Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.

Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там. 

Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.

З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа. 

Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу. 

Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати. 

Російські війська завдали 30 серпня ударів КАБами (керованими авіабомбами) по Харкову. Як повідомив начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов, зафіксовано декілька влучань, зокрема по 12-поверховому житловому будинку.

В Офісі генпрокурора уточнили інформацію про наслідки атаки РФ на Харків: 6 загиблих, серед них 14-річна дівчинка і 18-річна художниця. 97 людей постраждали, зокрема 22 дітей у віці від 5 років. Одна людина вважається зниклою безвісти.

• В Індустріальному районі внаслідок прямого влучання авіабомби в 12-поверховий будинок загинули троє людей, одна зникла безвісти. 34 людини постраждали, серед них троє дітей;
• у Немишлянському районі внаслідок удару по парку загинули жінка та 14-річна дівчинка, ще 18 людей постраждали, зокрема семеро дітей;
• у Слобідському районі пошкоджено понад десять житлових будинків, господарські споруди, машини. Поранені семеро людей, серед них 16-річний підліток.

Загибла 18-річна Вероніка Кожушко — представниця активної молоді, харківська мисткиня, волонтерка.

Поет і письменник Сергій Жадан написав усебе на FB: «Сьогодні під час обстрілу в Харкові загинула Ніка Кожушко — дуже юна, щира і обдарована. За годину до смерті вона надіслала свій новий малюнок. Себто, свій останній малюнок.

Росіяни продовжують нищити наше майбутнє

Цьому немає пояснення. І прощення теж немає».

Прокоментував трагедію і президент України Володимир Зеленський:

«Цей удар — російської керованої авіабомби. Удар, якого не було б, якби в наших Сил оборони була здатність знищувати російську військову авіацію там, де вона базується. Нам потрібні сильні рішення партнерів, щоб зупинити цей терор. Це абсолютно справедлива потреба. І немає жодної раціональної причини обмежувати Україну в захисті. Нам потрібні далекобійні можливості. Нам потрібне виконання домовленостей щодо ППО для України. Це порятунок життів».

Фотографії: ДСНС України, Олег Синєгубов

— Ціллю російських терористів знову стала енергетична інфраструктура. На жаль, є пошкодження в низці регіонів. «Укренерго» вимушене застосувати екстрені відключення електроенергії, щоби стабілізувати систему, — заявив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль.

Це був один з найбільших ударів — комбінований — більше сотні ракет різних типів та близько сотні «шахедів». І як більшість попередніх російських ударів, цей такий же підлий, націлений на критичну цивільну інфраструктуру, наголосив Президент Володимир Зеленський.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба після масованої атаки росіян 26 серпня заявив, що партнери України можуть допомогти покласти край російському терору, ухваливши два рішення:

— По-перше, підтвердити право України на далекобійні удари по всіх легітимних військових цілях на території Росії. По-друге, згода на використання можливостей ППО партнерів для збиття ракет і безпілотників, що наближаються до їхнього повітряного простору.

Що відомо про атаку?

Київ та Київщина

На Київщині в результаті атаки є пошкодження інфраструктурних об'єктів. Про це повідомив очільник Київської ОВА Руслан Кравченко. Через падіння уламків пошкоджено приватні будинки у чотирьох районах. За даними поліції, загалом 22 приватні будинки зазнали пошкоджень, один зруйнований вщент. Крім того, пошкоджені два автомобілі, гараж, господарське приміщення та паркан. Також сталось загоряння трав`яного настилу. Поліцейські проводять огляди та фіксують наслідки атаки. Троє людей отримали травми, серед них п'ятимісячна дитина. ‍

На Київщині за розпорядженням Укренерго введені екстрені відключення світла.

У кількох районах Києва спостерігаються перебої з енергопостачанням. Як зазначають фахівці, це повʼязано з проблемами в загальноукраїнській енергетичній мережі.

Дніпропетровщина

Внаслідок масованої атаки на Дніпропетровщині одна людина загинула. Чоловіка, який перебував під завалами, вдалося врятувати.

У Дніпровському районі сталося влучання по дачному кооперативу. Зруйновано 2 дачні будинки, пошкоджено 4 будинки та господарча споруда. Також сталася пожежа. Горів дачний будинок та трава на площі 50 кв.м.

Волинь

У Луцьку близько 8:30 ранку сталося влучання у багатоквартирний житловий будинок. Є загиблий та п'ять постраждалийх, повідомили в ОВА. Внаслідок удару було пошкоджено будівлю і майно громадян. Рятувальники оперативно ліквідували наслідки горіння та руйнувань конструкцій у квартирі. Крім цього, надано допомогу мешканцям для евакуації у безпечне місце.

Миколаївщина

У Миколаївській області внаслідок масованого ракетного обстрілу поранення отримали три людини. Про це повідомив очільник ОВА Віталій Кім.

Рівненщина

У Рівненській області ціллю російської армії став об'єкт енергетичної інфраструктури. Крім того, постраждав житловий будинок, у ньому вибито вікна. Обійшлось без людських жертв, повідомив очільник області Олександр Коваль. Знеструмлені населені пункти у Рівненському районі. Відповідні служби працюють над ліквідацією наслідків удару.

Житомирщина

На Житомирщині під масованої ракетної атаки постраждали житлові будинки та об'єкти критичної інфраструктури. Внаслідок обстрілів загинула жінка.Через складну ситуацію в енергосистемі введено аварійні відключення світла. Працюють рятувальники та ремонтні бригади.

Запоріжжя

У Запорізькій області армія РФ поцілила по об'єкту енергетичної інфраструктури. Там здійнялася пожежа. Крім того, за словами очільника ОВА Івана Федорова, ворог наніс удар поряд з приватним будинком у Запорізькому районі. Загинув чоловік.

Одеса

Внаслідок атаки на Одеську область постраждали чотири людини, у тому числі 10-річний хлопчик. Внаслідок падіння уламків ракет пошкоджено приватні будинки та велика кількість автотранспорту. Також в Одеському районі є збої в роботі електроенергії.

Львівщина

У Львівській області ворог атакував енергетичні об'єкти. Через це у Львові та регіоні частково виникли перебої з електропостачанням. Про це повідомив очільник ОВА Максим Козицький.

Сумщина

У Сумській області є влучання в об'єкт залізничної інфраструктури. Пошкоджено контактну мережу та будівлі, поранено помічника машиніста. Про це повідомляє Укрзалізниця.

«Ми разом!» — під таким гаслом відбулось цьогорічне святкування Дня Незалежності України у Варшаві.

— Коли кожен день від рук Росії гинуть люди за волю України, важко святкувати і радіти, але цю дату, безумовно, треба відзначати і відзначати. День Незалежності, безсумнівно, є найважливішим днем у році для кожного українця, включно з тим, хто живе у Варшаві, — наголосили організатори — «Євромайдан -Варшава».

Незмінними ведучими заходу уже третій рік поспіль були Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», та Євген Клімакін, головний редактор порталу «Нова Польща».

— Для нас це нагода нагадати світові і тут у Польщі, що війна триває, що українці гинуть, що ворог атакує, забирає у полон, катує і ґвалтує. Тож для нас це не розважальний захід, а передусім вшанування героїв, які віддали своє життя, — наголосив Євген Клімакін. Ведучі закликали всіх присутніх підняти догори таблички з іменами загиблих від рук росіян.

— Ви чудові у своєму прагненні жити і бути вільними, чудові у своїй єдності, у тому, що далеко від України однаково рідна земля у серці кожного з вас. Саме тому ви сьогодні тут. Кожного з нас має переповнювати гордість за те, що ми з вами є частинкою сміливого волелюбного українського народу, нескореного незламного народу, який не дозволить себе поневолити і який дає гідну відсіч ворогу, — звернулась до українців у Варшаві тимчасово повірений у справах України в Республіці Польща Олена Цибух.

Другий рік поспіль відбулось вручення відзнаки «Stand With Ukraine Awards» — нагороди громадянського суспільства України для поляків, які підтримують українців у боротьбі проти Росії.

Кожен охочий міг подавати свого кандидата на високу відзнаку. А далі почесна Капітула, у складі якої, зокрема, були Наталка Панченко, експосол України у Польщі Андрій Дещиця, актриса Римма Зюбіна, капелан Сергій Дмитрієв, обрали шістьох лауреатів — дружину колишнього президента Польщі Іоланту Квасневську, режисерку Ельвіру Нєвєру, воєнну кореспондентку Моніку Андрушевську, волонтер Матеуш Водзінський, польський письменник Щепан Твардох та мільярдер Єжи Кшановський (посмертно).

— Завдяки тому, що маємо приятелів в Україні, допомога надходила туди, куди було потрібно. Завдяки тому, що мали контакти з пожежною службою, допомога надходила на лінію фронту. Та війна рано чи пізно закінчиться, добре, якби вона закінчилась якнайшвидше, — наголосила Іоланта Квасневська, лауреатка відзнаки «Stand With Ukraine Awards».

— Кожен дрон має значення, кожна наша допомога має значення. Кожен з нас у рамках своїх можливостей повинен допомагати. І благаю робити це щоденно, — наголосила Ельвіра Нєвєра, лауреатка відзнаки «Stand With Ukraine Awards».

З України до Варшави приїхала Олена Пех, бранка Кремля, яка пробула у російському полоні 6 років:

— Війна поділила моє життя на до і після. Ця війна розтрощила вщент мою родину, забрала моїх друзів, розлучила мене з моєю дитиною на 6 років. У 2018-му мене засудили на 18 років за любов до Україну, але я витримала тортури, побиття, торгівлю людьми, мародерство, сексуальне насильство. Це все, що вони вміють.

Закінчилось святкування Дня Незалежності у Варшаві концертом, під час якого виступив польсько-український гурт DagaDana й Jamala.

— Це не просто свято, це акт боротьби за те, що ми існуємо, за те, що ми боремось, за право жити на нашій землі. Ми не просимо нічого чужого, ми просимо тільки своє, — наголосила Jamala.

Фотографії: Наталія Ряба

Великдень у 2025 році — коли припадає?

У 2025 році католики й православні святкують Великдень в один і той самий день — 20 квітня.

Великдень у 2026, 2027 і 2028 роках католики й православні святкуватимуть:

   У 2026 році — 5 квітня у католиків, 12 квітня у православних;

   У 2027 році — 28 березня у католиків, 5 травня у православних;

   У 2028 році — 16 квітня у всіх християн.

Тобто Великдень 2025 року Україна святкуватиме разом з рештою світу.

Календар Великодніх свят у Польщі 2025:

Жирний четвер — 27 лютого 2025;

Попільна середа — 5 березня 2025 року;

Вербна неділя — 13 квітня 2025;

Чистий четвер — 17 квітня 2025 року;

Страсна п'ятниця — 18 квітня 2025;

Велика субота — 19 квітня 2025;

Великдень (перший день) — 20 квітня 2025;

Великодній (або ланий) понеділок — 21 квітня 2025;

Вознесіння Господнє — 1 червня 2025;

Зіслання Святого Духа (П’ятидесятниця) — 8 червня 2025;

Боже Тіло — 19 червня 2025.

Великдень 2025 — вихідні дні

Відповідно до статті 1 (параграф 1) Закону про державні свята, як перший, так і другий день Великодня є державними святами, а відповідно — вихідними днями. Це означає, що 20-21 квітня 2025 року — великодні вихідні.

Торгова неділя перед Великоднем у Польщі

Чинне законодавство встановлює неділю, що припадає безпосередньо перед Великоднем, як "торгову неділю". 2025 року торгова неділя перед Великоднем припадає на 13 квітня. Наступна торгова неділя буде 27 квітня 2025 року.

Пасха 2025 в Україні: великодній календар

Благовіщення — 7 квітня;

Лазарева субота — 12 квітня;

Вербна неділя — 13 квітня;

Страсний тиждень: 14-19 квітня 2025;

Чистий четвер — 17 квітня 2025;

Страсна п’ятниця — 18 квітня 2025;

Страсна субота — 19 квітня 2025;

Великдень 2025 — 20 квітня;

Світла седмиця — 21-27 квітня 2025;

Радониця (поминальний день) — 29 квітня 2025;

Трійця — 8 червня.

Великий піст у 2025 році починається 3 березня, триває 40 днів і закінчується святом Великодня.

Варшава  

У Варшаві відбудеться наймасштабніше святкування Дня незалежності на Замковій площі. «Ми разом!» — це гасло цьогорічного свята. Під час заходу вшановуватимуть пам’ять жертв, а також вручать премію «Stand With Ukraine Awards» полякам, які підтримують українців у боротьбі проти ворога. 

На сцені виступлять польсько-український гурт DagaDana та переможниця Євробачення-2016 Джамала. Також будуть відомі польські та українські актори, які прочитають фрагменти антології «Війна 2022». Подія відбудеться під патронатом Посольства України в Польщі та Президента Варшави.

‍Коли: 24 серпня, 17:30 

Де: Plac Zamkowy

Також «Український дім у Варшаві» організовує захід «Заспіваймо гімн України разом в Українському домі». Запрошують українців у вишиванках, щоб створити разом атмосферу спільного виконання гімну, яка стане символом єдності та незламності! 

‍Коли: 24 серпня, 13:00 

Де: ul. L. Zamenhofa 1

Ґданськ 

День Незалежності у Гданську святкуватимуть 2 дні. 24 серпня об 11:30 біля пам’ятника Володимиру  Великому (Skwer Chrztu Rusi-Ukrainy) проведуть молебень до Пресвятої Богородиці за мир і перемогу України над агресором, покладення квітів та будуть промови представників влади Польщі, України, церковних ієрархів, представників неурядових організацій.

О 13:00 відбудеться хода до фонтану Нептуна. Також вдень українці і всі бажаючі можуть зробити свій внесок у перемогу, долучившись до плетіння сіток в українській Домівці (ul. Aksamitna 4a). 

У неділю, 25 серпня о 12:30 запрошують на щорічний концерт з нагоди Дня Незалежності Україна «Світло в боротьбі», який відбудеться на pl. Solidarności 1. У програмі — прем'єра музичного кліпу «Люди Волі». Під час події відбудеться благодійний збір для допомоги ЗСУ!

Також протягом вихідних відбудеться Міжкультурний родинний фестиваль Dom/Дім з творчими майстер-класами, концертом наживо, показом фільму «Мавка. Лісова пісня», літературними зустрічами, ярмарком рукоділля та послуг та інтеграційним грілем. 

Перший день фестивалю: 24 серпня, 14:00-19:00, ul. Wita Stwosza 23.

Другий день фестивалю: 25 серпня, 12:00-17:00, Europejskie Centrum Solidarności. 

Детальніше з програмою святкування Дня незалежності у Гданську можна ознайомитися тут. 

Організатори святкування — Консульство України в Гданську, Об’єднання українців у Польщі, відділ поморський, Oб'єднані Гданськ, Українська Біблiотека в Гданську Fundacja RC, TYNKA

Краків

У Кракові відбудеться марш «Україна — безпека Європи». «Ми повинні бути голосами захисників, нагадувати всьому світу про їхню відвагу, про їхні жертви, про важливість підтримки України. Цей мітинг — наш спільний заклик до світу. Ми повинні показати, що ми єдині у своїй боротьбі за свободу. Ваша участь — це ваш внесок у нашу спільну перемогу», — закликають  організатори заходу. 

Серед них — Fundacja Chimera Kultur, Fundacja United Humanitarian People, KOD, Sun for Ukraine.

‍Коли: 24 серпня,  15:00

Де: Rynek Główny pod Wieżą Ratuszową

Також у Кракові запрошують на вечір української пісні.  Під час події будуть проводити збірку коштів на допомогу військовим України. Вхід вільний. 

‍Коли: 24 серпня, 18:00

Де: ul. Sławkowska 28

Вроцлав

У Вроцлаві святкування розпочнуться з відзначення Дня прапору. Опівдні 23 серпня прапор розгорнуть на найвищій вершині Нижньосілезького воєводства — горі Снежка. 

24 серпня о 11:15 на Plac bp. Jana Kołdy Nankiera 3 відбудеться Марш Єдності і Солідарності.

Офіційна частина святкування відбудеться на Plac Gołębia о 12:00, де вшанують пам’ять усіх, хто віддав своє життя за свободу України, та нагадають світу, що український народ не схилиться перед жодним загарбником.

Детально з програмою святкування Дня незалежності у Вроцлаві можна ознайомитися тут.

Щецин

Українців у Щецині запрошують на святкування Дня незалежності на площу Солідарності.  Цього дня відбудеться святковий концерт та благодійний ярмарок, де можна буде знайти для себе щось рідне за донат. Організатори закликають приносити з собою на картці слова, які важливі для вас, взяти прапори України та Польщі, одягнути те, що нагадує Україну, а також підтримати збір на дрони.

Коли: 24 серпня, 17:00

Де: plac Solidarności, 70-549 Szczecin, Polska

Люблін

У Любліні запрошують 25 серпня до храму св. Йосафата на Божественну Літургію за єдність, перемогу над агресором і справедливий мир для України. А також на виступ дітей Української Суботньої Школи ім. проф. Михайла Лесіва та парафіяльного хору. 

А в День незалежності  можна буде взяти участь у майстер-класах з Петриківського розпису для дітей і дорослих. Майстерки проведе мисткина Анна Шпортюк-Савчук. Участь у заході безкоштовна.

Коли: 24 серпня, 14:00

Де: ul. Zielona 3

Кельце

Всіх мешканців міста Кельце на святковий концерт присвячений Дню Незалежності України 24 серпня о 16.00 за адресою Planty 7 Kielce.

Седельце

Українці у Седльце зберуться на святкування 22 серпня о 17:00 за адресою ul. Brzeska 134. Відзначатимуть свято піснею та музикою. 

Кошалін

У Кошаліні відбудеться святковий концерт «З Україною в серці», в якому братимуть участь гурт Yagody  та українські гурти з Кошаліна та України. При вході на  територію амфітеатру збиратимуть благодійні внески. Всі виручені кошти підуть на допомогу України.

Коли: 24 серпня, 17:00

Де: Amfiteatr w Koszalinie, ul. Piastowska 7

Ключові події на День незалежності України в Польщі зібрав проєкт об’єднання українців за кордоном I`m Ukrainian mobile app.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я відчуваю себе виснаженою війною, відсутністю близьких, важкою працею, яка дозволяє хоча б на мить забути про те, з чим щодня стикаються моя донька та мої батьки. Вони залишилися в Харкові, я — в Польщі. Моя донька військова і не могла виїхати, а батьки не хотіли. Сказали, що надто старі, щоб тинятися по світу й починати життя заново на чужині. Я довго з ними спілкувалася на цю тему, але безрезультатно.

Я приїхала до Польщі, тому що це була єдина можливість заробити розумні гроші та підтримати батьків в Україні. Я знала, що розлучитися буде важко, але не усвідомлювала наскільки.

Щоб не думати про те, що відбувається з моїми близькими, я тікаю в роботу.

Працюю на двох роботах і маю вісім годин на відпочинок. Але у вільний час замість того, щоб спати стежу за новинами, телефоную близьким і  питаю, як вони.

Я живу в маленькому місті, де люди знають, що я з Харкова. Іноді люди повідомляють мені, що знову бомбардування. Тоді я одразу телефоную рідним, щоб пересвідчитись, що з ними все гаразд.

Я багато разів була близька до рішення повернутися. Я поїду, буду жити з ними, і якщо ми помремо, то помремо разом. Разом з тим я знаю, що без моєї фінансової підтримки ні моя сім'я, ні я довго не проживемо. Почуваюся хом'яком, який застряг на маховику. Я бігаю, як божевільна, але мої думки завжди в одному місці — з родиною.

Коли мені вдається зв'язатися з донькою, я відчуваю велику радість. Це те, що завжди  заспокоює мене і надає сили. Знаєте, як важко бути у безпеці, коли твої близькі будь-якої миті можуть загинути від російської бомби?

Знаю, що маю думати раціонально, але це надзвичайно важко. Я щодня прокидаюся з рішенням, що сьогодні контролюватиму свій страх, що не дозволю йому паралізувати мене, але достатньо отримати інформацію з України — і мій план розвалюється.

Не знаю, можливо є якісь методи, які допомагають заспокоїтися й очистити думки. Мені конче потрібна ця навичка. Інакше просто боюся збожеволіти.

Івонна Килимнюк, психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, досвід війни — одне з найважчих переживань, які випадають на людську долю. Це також багатовимірний досвід, який торкається різних сфер життя. Тому варто подбати про себе в різних аспектах.

Моя перша думка була про фізичне здоров’я. Здоров'я — це ще не все, але без здоров'я все — ніщо. Без підтягнутого, міцного і «розумно відпочилого» тіла далеко не підеш.

Тому варто подбати про сон, регулярне харчування, пиття води та стимулюючі фізичні вправи (танці, йога, пілатес, бажано на природі, де органи чуття можуть відпочити). Уі основні види діяльності (якщо вони регулярні) можуть значно покращити ваше самопочуття.

Починайте з цих маленьких-великих змін і спостерігайте за метаморфозами. Регулярна участь у заняттях йогою, медитаціях чи інших техніках релаксації може допомогти зменшити стрес і симптоми психосоматики. А саме проблеми з диханням, головні болі та запаморочення, проблеми з травленням, напругою м'язів, розладами сну тощо.

Посилання на сторінку експертки тут.

Вже попереду

Тільки-но Камала Гарріс заявила про намір балотуватися в президети США, як одразу отримала перевагу над Дональдом Трампом у семи американських штатах, що «вагаються» (Аризона, Джорджія, Мічиган, Невада, Північна Кароліна, Пенсильванія та Вісконсин). Згідно з опитуванням Bloomberg, Гарріс підтримали 48% виборців проти 47% у Трампа. Гарріс набирає більше голосів, ніж Джо Байден до свого самоусунення.

Як пише Bloomberg, Гарріс викликала хвилю ентузіазму серед молодих, темношкірих та іспаномовних виборців. Тим не менш Гарріс ще доведеться завоювати довіру виборців у деяких суттєвих питаннях — наприклад, довести свою здатність керувати економікою США та прояснити питання з мігрантами.

Щодо Трампа, то зміна кандидата від Демократичної партії вже вплинула на його передвиборчу стратегію.

«Трампу, який спеціалізується на приниженнях, важко дати визначення своєму новому суперникові, не виставивши себе водночас расистом та сексистом і не відштовхнувши від себе виборців зі штатів, які «вагаються», — пише Bloomberg.

Зі свого боку Гарріс, розповідаючи на першому передвиборчому мітингу в штаті Вісконсин про свою роль як колишнього генпрокурора Каліфорнії і прокурора в суді, сказала: «Я бралася за злочинців усіх видів: хижаків, які знущалися над жінками, шахраїв, які обкрадали споживачів і порушували правила заради власної вигоди. Тому почуйте мене, коли я скажу: Я знаю тип Дональда Трампа».

Дебати щодо дебатів

Тепер кандидати від Демократичної та Республіканської партій мають провести дебати. Але команда Камали Гарріс називає дату 10 вересня, тоді як Дональд Трамп — 4 вересня. «Я зустрінуся з нею 4 вересня або не зустрінуся взагалі», — поставив ультиматум кандидат від республіканців. Нагадаємо, що раніше Трамп і Байден домовились про дебати саме 10 вересня, і чому зараз Трамп змінює дату, можна тільки здогадуватися. Так, у команді Гарріс вважають, що Трамп злякався і намагається зірвати дебати.

Чергові вибори президента Сполучених Штатів Америки заплановані на 5 листопада. Чинна віцепрезидентка США Камала Гарріс офіційно доєдналася до президентських виборів після того, як Джо Байден під тиском соратників зняв свою кандидатуру.

За перший тиждень Гарріс вже зібрала 200 мільйонів доларів пожертв на свою передвиборчу кампанію. Її публічно підтримали експрезиденти США Барак Обама і Білл Клінтон, колишня перша леді Мішель Обама та ексдержсекретар Гілларі Клінтон. А також Фред Трамп, племінник Дональда Трампа, який назвав свого дядька «атомно божевільним».

Камала Гарріс і «українське питання»

Після самоусунення Байдена з передвиборчої боротьби Камала Гарріс ще не робила помітних заяв щодо війни в Україні. Однак, вона побувала на Глобальному саміті миру у Швейцарії в червні цього року, коли стало зрозуміло, що Джо Байден не братиме в ньому участь. І запевнила, що «стратегічні інтереси» Америки полягають у рішучій підтримці України. А також заявила, що «агресія Росії — це не тільки зазіхання на життя і свободу народу України, це не лише зазіхання на глобальну продовольчу безпеку та енергопостачання, це також зазіхання на міжнародні правила і норми». Як зазначає Politico, є надія, що її політика на посаді президента США буде більш рішучою, ніж у Джо Байдена. Час покаже.

Фотографії Shutterstock

<frame>Артем Чех «Пісня відкритого шляху»<frame>

Видавництво Meridian Czernowitz
‍‍Читала Марія Сирчина

Про що думає людина перед обличчям смерті? Коли письменник Артем Чех протягом п’яти днів знаходився під обстрілом в окопах під Бахмутом, він шкодував, що так і не дописав свою книгу. А потім повернувся з фронту, дописав. І цю річ, що стала для автора сенсом, який психотерапевт Віктор Франкл, ексв’язень Аушвіцу та Дахау, називав засадничою силою виживання і волі до життя, захотілося прочитати. 

«Пісня відкритого шляху» — це road-вестерн про війну. Але не нашу, національно-визвольну, а громадянську в Америці. А ось головний герой Гнат — наш. Український кріпак, який пройшов і Крим, і мідні труби, після чого опинився на війні в США на боці північних штатів. Цікаво, що він навчився писати й читати англійською, а от українською — ні. Однак вперто виправляє всіх, хто називає його «росіянином», підкреслюючи свою українську ідентичність. Але чи можливо зберегти цю ідентичність, розчинившись в іншій культурі?

Основні події роману починаються, коли «колишній білий раб» Гнат розуміє, що вся ця нескінченна війна йому набридла, залишає військо і разом з новим приятелем, колишнім темношкірим рабом Семом, а також донькою місцевого плантатора Хайке пускається в довгу подорож Америкою, лавіруючи між двома ворогуючими арміями.

У процесі прочитання у багатьох виникає відчуття, що «все це не так про них, як про нас»

Однак достовірність в описах американських подій і побуту того часу — також сильний бік книги. 

Під верхнім шаром динамічних пригод ховаються глибші шари, над якими читач буде думати після прочитання. І всі вони так чи інакше пов’язані зі словом «шлях». Шлях від Москви на Захід, від рабської психології до волі, а ще — шлях безкінечної втоми від війни, яка ніяк не закінчиться. Куди б ти не йшов, куди б не їхав — вона все одно з тобою. 

‍

<frame>Реміґіуш Мруз «Я тобі пробачаю»<frame>

Видавництво Czwarta strona, переклад Маґдалена Єж
‍‍Читала Наталія Ряба

Я вже маю сталу традицію: як їду з Варшави до Києва чи у зворотний бік завжди беру із собою товтелезну книгу: мовляв, почну читати у потязі, а закінчу вже на місці. Але так ніколи не працює. Буквально. Всі товстенні книжки я прочитую рівно за 10 годин. 400 чи 600 сторінок — а, будь ласка. Бо є один секрет. У дорогу я завжди беру собі пригодницькі романи чи детективи. Дуже часто навмання, але завжди у саме моє читацьке сердечко. Так сталося і з Реміґіушем Мрузом —  з першою книгою найпопулярнішого автора сучасних детективів у Польщі, виданою українською мовою. 

В один день стається дві речі: вбивство дівчини на площі Конституції у Варшаві і зникнення чоловіка головної героїні. Ніби жодного зв’язку між цими подіями, але тільки «ніби». «Я тобі пробачаю» — не дуже хотілось би побачити такий меседж у телефоні чоловіка, але головна героїня книги Іна Кобрин потрапляє у таку ситуацію.

Про що іде мова? Хто і за що вибачає її партнера?

Можливо,  повідомлення не набуло б такого значення, якби жінку, яка його відправила, не було вбито. І, звісно, у житті нашої героїні все летить шкереберть. Автор ідеально крок за кроком вибудовує цеглинки сценарію, майстерно ховаючи підказки від читачів. 

Хто вбивця, і до чого тут чоловік головної героїні? Разом з героїнею читач переживає повну напруги пригоду, і який шок чекає наприкінці книги, бо вбивцею виявиться… Розв’язка цієї книги справді шокуюча. Ніби, вже знаєш кожного героя, його характер, його вчинки, але повний пазл збирається лише наприкінці. Як ви вже зрозуміли, я навіть не натякну вам, хто вбивця. Бо треба знайти 10 годин вільного часу - і на одному диханні прочитати цей геніальний детективний роман.  

‍

<frame>Еріх Марія Ремарк «Тріумфальна арка»<frame>

Видавництво «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», переклад Є.Поповича
‍‍Читала Марія Гурська

Забудьте все, що ви знали про Ремарка раніше. Письменник, якого ми читали до війни, і Ремарк сьогодні – це два різних світи. «Довоєнний» Ремарк був романтичними історіями героїв з минулого сторіччя — чимсь далеким, не з нашого життя. Сьогодні ж, коли Росія скидає на українські міста бомби і атакує ракетами, намагається прорвати фронт на Харківщині, окупує нові метри українського Сходу — це історії про нас самих, наші випробування і наше кохання. Вони потрапляють в самісіньке серце, але не для того, щоб змусити страждати, а для того, щоб дати зрозуміти щось більше про себе, переосмислити історію, і по-новому, з надією, поглянути на  світ.

«Тріумфальна арка» — це неймовірна, зворушлива історія кохання, написана Ремарком частково з власного життя.

В основу книги лягли повні краси і напруги відносини письменника з кінозіркою Марлен Дітріх

Це також історія емігранта Людвіга, який рятується від переслідувань через своє німецьке походження у Парижі. Головного героя мучать фантоми війни, і він тікає від них у обійми найпрекраснішої жінки на землі, з якою не може бути разом, адже в ній живуть одночасно ангел і демон. Він хоче бути щасливим з нею, але не може заробити достатньо для утримання розкішної коханої, хоча й є талановитим хірургом. Після Першої світової війни німецькі емігранти у Франції є персонами нон-грата — змушені переховуватися від міграційної поліції і працюють нелегально. Людвіг, під підставним ім’ям Равік, заробляє тим, що таємно виправляє помилки паризьких лікарів-гінекологів — зокрема, місцевого «світила» — бездарного професора, який дере з жінок шалені кошти за аборти, а насправді калічить пацієнток. Між нічними викликами, за кожним з яких — окрема поламана доля, Равік переживає щемку любовну історію, якій, однак не може віддатися цілком. Герой одержимий ідеєю помсти кату-гестапівцю через вбивство нареченої та пережиті тортури в концтаборі, і це перетворює його життя на цілодобовий детектив.

Читаю це у Варшаві, де моє перебування і роботу визначає статус UKR, а тексти у нашому медіа — це часто свідчення героїв, які пережили російські тортури в окупації. З Ремарком у руках минуле і теперішнє зливаються в одне. Наче чарівне дзеркало, відкривається портал між Києвом, Львовом, Варшавою і Парижем. І поки я, тимчасова воєнна мігрантка через війну, лікую душу біля картин і скульптур у Національному музеї Варшави, головний герой у 1939-му вирушає за ліками від розбитого серця в Лувр:

«Це був один із тих днів, коли Лувр працював до пізнього вечора. Деякі зали були освітлені. Равік пройшов залами давньоєгипетського мистецтва, що скидалися на велетенські освітлені гробниці. Тут стояли в різних позах закам'янілі фараони, що жили три тисячі років тому, й дивилися гранітними очима на купки студентів, які тинялися по залах, на жінок у старомодних капелюшках і на літніх знуджених чоловіків. Тут тхнуло порохом, застояним повітрям і безсмертям.

У давньогрецькому відділі перед Венерою Мілоською перешіптувалося кілька дівчат, зовсім не схожих на неї. Равік зупинився. Після граніту й зеленавого сієніту єгиптян мармур здавався м'яким і якимось декадентським. Лагідна тілиста Венера чимось нагадувала задоволену хатню господиню в купелі. Вона була гарна й бездумна. Аполлон, переможець Пітона, мав вигляд гомосексуаліста, якому не завадило б більше часу віддавати гімнастичним вправам. Але ці скульптури стояли в закритих залах, які їх убивали.

Єгиптянам це не шкодило. Їх створено для гробниць і храмів. А грекам треба було сонця, повітря, колонад, осяяних золотим світлом Афін

Равік пішов далі. В просторому залі назустріч йому здіймалися холодні сходи. І зненацька, високо над усім, знялася Ніка Самофракійська. Він давно вже не бачив її. Коли він востаннє приходив сюди, день був сірий, мармур здавався дешевим і непривабливим, і богиня перемоги в бруднуватому зимовому світлі ніби зіщулилася з холоду. Тепер вона у світлі прожекторів здіймалася над сходами на уламку мармурового корабля, у прилиплих до тіла шатах, які з неї зривав зустрічний вітер, з широко розгорненими крилами, осяйна, готова знятися й полетіли. Здавалося, що позад неї шумить червонясте, мов вино, море Саламіна, а над ним темним оксамитом напнулося сповнене очікування небо. Ніка Самофракійська нічого не знала про мораль. Її не мучили ніякі проблеми. Вона ніколи не відчувала темної бурі в крові. Вона знала тільки перемогу й поразку і не бачила між ними великої різниці. Вона не спокушала, а здіймалась у височінь. Не вабила, а безжурно ширяла. В неї не було ніяких таємниць, а проте вона хвилювала дужче, ніж Венера, що затуляла свій сором і тим самим привертала до нього увагу.

Вона була споріднена з птаством і кораблями, з вітром, хвилею і обрієм.

У неї не було батьківщини. Не було батьківщини, подумав Равік. Але їй і не треба було ніякої батьківщини. На кожному кораблі вона почувалась як удома

Її стихією була відвага, боротьба і навіть поразка, бо вона не знала відчаю. Ніка Самофракійська не тільки богиня перемоги, але й богиня всіх шукачів пригод та емігрантів, поки вони не складуть зброї.» («Тріумфальна арка», Е.М.Ремарк, фрагмент)‍

Де дивитися Олімпіаду 2024?

Ігри в Україні транслює «Суспільне» — безкоштовно трансляції будуть доступні на платформі «Суспільне.Спорт» та на регіональних каналах майданчика.

Також змагання можна подивитись на медіасервісі «MEGOGO» в спортивному розділі. Також Олімпіаду транслюватиме офіційний сайт Міжнародного олімпійського комітету (МОК) — іноземними мовами.

Коли дивитися і вболівати за улюблених спортсменів?

● Артистичне плавання

9 серпня українську команду представлятимуть сестри Марина та Владислава Алексіїви. Якщо результат буде високий, то дует також виступить у фіналі 10 серпня.

● Бадмінтон

Від України буде змагатися Поліна Бугрова. З 27 липня розпочинається груповий етап у жінок.

● Бокс

27 липня виступить Олександр Хижняк, 28 липня — Айдер Абдураїмов та Дмитро Ловчинський.  Боксери представлені у вагових категоріях до 57, 80, 92 кілограмів відповідно.

● Боротьба

До складу національної збірної входять як жінки, так і чоловіки. Зокрема, це спортсменки Оксана Лівач (50 кг), Аліна Грушина (57 кг), Ірина Коляденко (62 кг), Тетяна Сова (68 кг). І спортсмени Василь Михайлов (86 кг), Муразі Мчедлідзе (97 кг), Юрій Ідзінський (125 кг), Парвіз Насібов (67 кг), Жан Беленюк (87 кг).

Боротимуться українці кожен день з 5 до 10 липня включно.

● Брейкінг

Першовідкривачами у цьому вже офіційному виді спорту від України стануть троє танцюристів. Це Анна Пономаренко (Stefani) та Катерина Павленко (Kate), які виступлять 9 серпня. А також Олег Кузнєцов (Kuzya), який дебютує 10 серпня.

● Важка атлетика

Від України за медаль боротиметься Каміла Конотоп. 8 серпня вона виступатиме у ваговій категорії до 59 кілограмів.

● Академічне веслування

Атлети виступатимуть чоловічою парою: Ігор Хмара й Станіслав Ковальов. Та жіночою четвіркою: Анастасія Коженкова, Дарина Верхогляд, Катерина Дудченко та Євгенія Довгодько.

27, 28 липня відбудуться попередні запливи, а 29 липня — додаткові у всіх. Фінал у жінок планується на 31 липня, а у чоловіків — 2 серпня.

● Веслування на байдарках і каное

Національну збірну представлятимуть дев'ятеро веслувальників. Восьмеро у спринті (Павло Алтухов, Ігор Трунов, Олег Кухарик, Дмитро Даниленко, Іван Семикін, Людмила Лузан, Анастасія Рибачок, Марія Повх) та одна представниця в слаломі (Вікторія Ус).

Відповідно до цього розкладу можна підтримувати спортсменів:

Вікторія Ус виступатиме 27, 28 липня — байдарка-одиночка; 30, 31 липня — каное-одиначка; 3,4,5 серпня — байдарковий крос.

6 серпня — байдарка-четвірка (чоловіки) та каное-двійка (жінки).

Марія Повх веслуватиме 6, 10 серпня — байдарка-одиначка. Павло Алтухов та Людмила Лузан 7 серпня — каное-одиначка.

8 серпня каное-двійка (жінки) та байдарка-четвірка (чоловіки), а 9 серпня — байдарка-двійка (чоловіки).

● Велоспорт

Чотири велосипедисти змагатимуться від України. Анатолій Будяк та Юлія Бірюкова братимуть участь у груповій гонці 4 серпня та в роздільній — 27 липня та 3 серпня.

У змаганнях із маунтенбайку (гірські велосипеди) країну захищатиме Яна Беломоіна 28 липня та Олександр Гудима 29 липня.

● Спортивна гімнастика

До збірної увійшло шестеро гімнастів: Олег Верняєв, Ігор Радівілов, Назар Чепурний, Ілля Ковтун, Радомир Стельмах і Анна Лащевська.

27 і 28 липня відбудуться кваліфікаційні виступи. 29 липня — чоловічий командний фінал, а 31 липня — фінал у багатоборстві.

Анна Лащевська виступатиме 1, 3, 4, 5 серпня відповідно в таких дисциплінах, як багатоборство, опорний стрибок, різновисокі бруси, колода, вільні вправи.

Серед чоловіків також відбудуться виступи 3 серпня — вільні вправи, кінь — фінал; 4 серпня — кільця, опорний стрибок — фінал; 5 серпня — бруси, перекладина — фінал.

● Художня гімнастика

Таїсія Онофрійчук виступатиме в індивідуальних змаганнях, зокрема 8 серпня — у кваліфікації. А фінал можливий на наступний день.

А в групових змаганнях виборюватимуть перемогу Кіра Ширикіна, Діана Баєва, Валерія Перемета, Марія Височанська й Аліна Мельник. Їхній виступ планується 9 серпня, а фінал — 10.

● Дзюдо

П’ятеро бійців представлятимуть країну в різних вагових категоріях. Для всіх, окрім Білодід — це дебют на Іграх.

Виступи дзюдоїстів слід очікувати в такі дні: 27 липня — Дільшот Халматов (до 60 кг), 28 липня — Богдан Ядов (до 66 кг), 29 липня — Дар'я Білодід (до 57 кг), 31 липня — Єлизавета Литвиненко (до 78 кг), 1 серпня — Христина Гоман (понад 78 кг).

● Плавання

До складу команди з плавання увійшли також п’ятеро спортсменів, які долатимуть різні дистанції.

28 липня Олександр Желтяков, кваліфікація та 1/2 фіналу 100 метрів на спині; 29 липня Ніка Шарафутдінова, кваліфікація та 1/2 фіналу; 29 липня Михайло Романчук, кваліфікація 800 метрів вільним стилем; 30 липня Денис Кесіль, кваліфікація та 1/2 фіналу; 31 липня Олександр Желтяков, кваліфікація та 1/2 фіналу 200 метрів на спині; 1 сепня Владислав Бухов, кваліфікація та 1/2 фіналу; 3 серпня Михайло Романчук, кваліфікація 1500 метрів вільним стилем.

У разі гарних результатів фінали для українських плавців відбудуться наступного дня після кваліфікації.

● Стрибки у воду

Команда українських стрибунів у воду складається з дев’яти атлетів, а національна збірна має максимальне представництво у синхронних видах програми зі стрибків у воду.

27 липня розігруватиметься комплект нагород у синхронних стрибках з 3-метрового трампліна серед жінок, а  2 серпня — серед чоловіків.

29 липня — фінал у синхронних стрибках з 10-метрової вишки серед чоловіків, а 31 липня — серед жінок.

7 серпня розпочнуться змагання зі стрибків у воду з 3-метрового трампліна серед жінок, 5 серпня —  з 10-метрової вишки серед жінок. А 9 серпня — у чоловіків.

● Спортивне скелелазіння

Відкриватимуть цю нову спортивну сторінку для України Ярослав Ткач та Євгенія Казебекова. Вони виступатимуть щодня з 5 до 9 серпня.

● Стрільба

Шестеро стрільців змогли кваліфікуватися до Олімпіади. У кульовій стрільбі Україну представлятимуть: Олена Костевич — 27, 28 липня пістолет, 10 метрів та 2, 3 серпня пістолет, 25 метрів.

Павло Коростильов — 27, 28 липня пістолет, 10 метрів. Сергій Куліш — 28, 29 липня гвинтівка, 10 метрів.

Сергій Куліш — 31 липня та 1, 2 серпня гвинтівка з трьох положень, 50 метрів.

Віктор Банькін, Максим Городинець — 4, 5 серпня, швидкісний пістолет, 25 метрів.

У стендовій стрільбі виступить лише Ірина Маловічко: 30, 31 липня — трап, кваліфікація; 2, 4 серпня — скіт, кваліфікація та фінал.

● Стрільба з лука

Українці братимуть участь в індивідуальних та змішаних змаганнях у стрільбі з лука: Михайло Усач та Вероніка Марченко — 25 липня (кваліфікація) та 2 серпня (1/8 фіналу).

● П'ятиборство

З 8 до 10 серпня триватимуть змагання із п'ятиборства. Валерія Пермикіна, Олександр Товкай та Владислав Чекан проходитимуть кваліфікацію 8 серпня.

● Теніс

До збірної України з тенісу увійшли лише жінки. Матчі відбудуться 27 і 28 липня.

В одиночному розряді гратимуть Еліна Світоліна, Марта Костюк, Ангеліна Калініна, Даяна Ястремська. У парному розряді — Даяна Ястремська і Ангеліна Калініна, Людмила та Надія Кіченок.

● Настільний теніс

Ярослав Жмуденко, Маргарита Песоцька та Соломія Братейко боротимуться за олімпійським тенісним столом. 27 липня планується старт ігор як у чоловіків, так і у жінок. Дата проведення фіналу буде відома згодом.

● Фехтування

Команда фехтувальниць представлена в індивідуальних та командних змаганнях. Це Ольга Харлан, Олена Кравацька, Юлія Бакастова, Джоан Фейбі Бажура, Влада Харькова, Аліна Комащук і Дар'я Варфоломєєва.

27 липня відбудуться індивідуальні змагання зі шпаги, а 29 липня — із шаблі. 30 липня — командні змагань зі шпаги і 3 серпня — із шаблі.

● Легка атлетика

Найбільше представників — 25 атлетів — Україна матиме саме у цьому виді спорту. Однак дехто виборюватиме медалі  одразу в декількох дисциплінах. За умови вдалих виступів можливі такі раунди змагань:

1 серпня — Ігор Главан, Марія Сахарук та Олена Собчук (спортивна ходьба на 20 км).

2 серпня — змішана естафета 4х400 (кваліфікація).

4 серпня — Олександр Погорілко, Анна Рижикова та Вікторія Ткачук (біг на 400 м з бар'єрами).

5 серпня — Олександр Погорілко, Анна Рижикова та Вікторія Ткачук (біг на 400 м з бар'єрами, додаткова кваліфікація).

7 серпня — змішана марафонська естафета.

2 серпня — стрибки в висоту (жінки), кваліфікація. Вболіваємо за Ярославу Магучіх.

2 серпня — потрійний стрибок (жінки), кваліфікація.

7 серпня — стрибки в висоту (чоловіки), кваліфікація.

Про своє рішення Джо Байден оголосив на своїй сторінці X. Чинний президент США заявив, що не балотується на другий термін у Білому домі.

«Для мене було найбільшою честю в моєму житті служити вам як президент. Хоча я мав намір балотуватися на переобрання, я вважаю, що в інтересах моєї партії та країни я повинен відмовитися від висування і зосередитися виключно на виконанні своїх обов’язків президента протягом терміну, що залишився», – заявив Джо Байден.

А також написав, що хоче запропонувати Камалу Гарріс, віцепрезидентку США, як кандидатку від Демократичної партії. Якщо партія підтримає її кандидатуру на початку серпня і вона переможе, то стане першою в історії США жінкою-президентом.

Раніше Байден пояснив, що за час свого правління зроблено великий прогрес в Америці. І оголосив, що на цьому тижні звернеться до нації щодо свого рішення.

Камала Гарріс також відреагувала на заяву Байдена:

«Для мене велика честь отримати підтримку президента, і я маю намір заслужити та виграти цю номінацію. У нас залишилося 107 днів до дня виборів».

Камалу вже офіційно підтримали Білл і Гілларі Клінтон. Натомість інший кандидат у президенти США Дональд Трамп заявив, що легко переможе Камалу Гарріс.

Мова — її життя основа. Ким була Ірина Фаріон

Ірина Фаріон — відома українська мовознавиця, докторка філологічних наук, професорка, народна депутатка України VII скликання і громадська діячка.

У 1988-1989 роках Фаріон була членом КПРС. Сама вона довго заперечувала цей факт («Орлиця не сповідається перед гієнами»), а потім пояснила, що це була вимушена міра виключно для наукового кар'єрного зростання і вступила вона туди, щоб руйнувати партію зсередини.

У 1990-1995 років читала курси української мови як іноземної, культури мови та української літератури у Львівській Академії мистецтв.

У 1996 році захистила кандидатську, а в 2015 — докторську дисертацію. Написала понад 200 наукових статей та чотири монографії. Упродовж 1998-2004 років очолювала мовну комісію «Просвіти» НУ «Львівська політехніка». З 1998 року є організатором щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів «Мова — твого життя основа».

Виступала проти англіцизмів і фемінітивів у мові. Була блогеркою та вела власні проєкти «ПротиАнглізм», «ПолітОгляд» та «Курси з культури української мови» на YouTube. У 2019 році започаткувала на телеканалі НТА проект «Ген українців» про видатних українців.

Ірина Фаріон нагороджена численними преміями. Торік за просвітницьку діяльність вона стала лауреаткою Всеукраїнської премії ім. Бориса Грінченка. Також вона лауреат премії ім. Івана Огієнка за наукові досягнення та премії ім. Олекси Гірника.

У 2012-2014 роках була народною депутаткою України VII скликання від партії «Свобода». Очолювала підкомітет з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти.

Більшість резонансних висловлювань Ірини Фаріон стосувалися мовного питання.

Фаріон відкрито виступала проти використання російської у публічних місцях, в освітніх закладах, офіційних заходах тощо. Так, у 2013 році вона подала скаргу до суду на депутата-комуніста Олександра Зубчевського, бо той під час засідання Комітету з питань освіти і науки відмовився говорити українською мовою.

Одним з останніх скандалів стало минулорічне інтерв'ю Яніні Соколовій, в якому мовознавиця жорстко розкритикувала російськомовних військових.

«У мене є до них запитання: що вам, хлопці, заважає це зробити (вивчити українську — Ред), якщо ви такі сильні? Що заважає виконувати статтю 29 закону про Збройні Сили України? Ви, хлопці, знаєте, що таке дисципліна в армії?» — звернулась вона до Третьої штурмової бригади, створеної на базі добровольчого формування «Азов».

Після того як розгорівся скандал, вона опублікувала слова підтримки на свою адресу одного зі своїх підписників з Криму. У публікації були персональні дані підписника. Після цього у Криму його нібито затримали російські спецслужби.

Студенти вийшли на протест у Львові і вимагали звільнення професорки. 15 листопада 2023 року Львівська політехніка звільнила Фаріон. Проте у травні 2024 року Львівський апеляційний суд поновив її на посаді. Як повідомляє Суспільне, на відшкодовані 124 тисячі гривень жінка купила 11 дронів для ЗСУ.

Серед відомих цитат мовознавиці такі: «Говорити українською — це панувати»; «Я бажаю, щоб реально Україна вся заговорила українською мовою. Якби це сталося, не було б війни. Бо якби це сталося, українці продемонстрували б внутрішню та ментальну відокремленість від Москви»; «Влада, що не здатна захистити державної мови, ніколи не захистить державних територій»; «Мову не знають або політично упереджені, або розумово відсталі. В якій системі координат перебуваєте ви?».

Якось Ірина Фаріон сказала:

Крихкість життя. Ми так мало перебуваємо на цій землі! Якихось 70-80 років. Я не розумію, як можна це марнувати? Як можна не використати той час, щоб віддати все, що маєш?

Відведені їй 60 років часу Ірина Фаріон використала на повну.

За призначення фон дер Ляєн проголосував 401 депутат Європарламенту, проти — 284, 15 депутатів утримались, а ще сім голосів визнали недійсними. Для переобрання головою Єврокомісії вона мала набрати мінімум 361 голос. Голосування завершило напружені переговори з різними силами за закритими дверима. Воно було таємним, тому до останнього не було відомо, чи вдасться Урсулі фон дер Ляєн отримати достатньо голосів.

Програма Урсули фон дер Ляєн на наступні 5 років на посаді президентки Єврокомісії така: створити новий фонд для стимулювання європейської промисловості, послабити правила конкуренції, щоб дозволити укладати більше угод між компаніями, створити спільний оборонний союз, посаду комісара з питань оборони та потроїти кількість прикордонників в ЄС. Фон дер Ляєн також наголосила, що інтеграція України, Молдови та Західних Балкан до ЄС стане пріоритетом її другого терміну.

— Найкраща інвестиція в європейську безпеку — це інвестиція в безпеку України, — запевнила фон дер Ляєн

І додала: «Фінансова, політична та військова підтримка України з боку Європи має тривати стільки, скільки буде потрібно. Ми будемо використовувати всі інструменти, які є в нашому розпорядженні, зокрема через Європейський фонд миру, працюючи над усіма питаннями — від нагальних потреб до майбутніх зусиль з відновлення через Ukraine Facility».

На посту президентки Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн відповідає за збереження консенсусу між 27 очільниками держав, які представляють населення чисельністю 450 мільйонів. Великі кроки в ЄС вимагають широкомасштабної співпраці й уміння домовлятися, і фон дер Ляєн знову це вдається. Згадаємо її успіхи, невдачі та сильні кроки за минулої каденції.

‍

В обороні Європи

Урсула фон дер Ляєн провела Євросоюз крізь дві найсерйозніші кризи за останні десятиліття — пандемію коронавірусу та енергетичну. Саме на посаді президентки Єврокомісії вона показала себе ефективною кризовою менеджеркою, за що в 2022 році очолила рейтинг найвпливовіших жінок світу від Forbes і продовжує входити до списків найвпливовіших від інших світових видань дотепер.

«Криза у сфері охорони здоров'я, спричинена пандемією COVID-19, та війна в Україні з енергетичною кризою, спричиненою Росією, могли перетворитися на драматичну економічну та соціальну кризи. Але цього не сталося завдяки великій стійкості Європи, а також тому, що ми прийняли правильні рішення. Ми пережили величезні труднощі, але багато в чому вийшли сильнішими», — зазначила голова Європейської комісії на виступі в Європарламенті.

Під час пандемії європейські лідери були розгублені, шукали спільних рішень і за сприяння фон дер Ляєн домовилися про спільну закупівлю вакцин й узгодили чималі фінансові вливання у постраждалу економіку, а з лютого 2022 року прийняли мільйони українських біженців, посилили спільну безпеку й прикордонний контроль і запустили спільні поставки енергії.

«Вона обирає позицію попереду групи і ніби встановлює флагшток, а потім чекає, поки за нею підтягнеться група, — розповідає Ребекка Крісті з брюссельського аналітичного центру Bruegel. — Якщо ні, вона переміщує свій флагшток в інше місце, але воно в будь-якому разі попереду».

Кар’єрний шлях Урсули фон дер Ляєн такий: депутатка Бундестагу — міністр у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини в уряді Ангели Меркель — міністр оборони ФРН — президентка Єврокомісії. Видання The Guardian пише, що фон дер Ляєн керує комісією, як військовою операцією. Спить у невеликому приміщенні поряд з офісом і не тільки сама весь час працює, але й регулярно просить про це своїх співробітників.  

Разом з тим голова Єврокомісії визнала, що кризові явища негативно вплинули на конкурентоспроможність європейської економіки, яку зараз необхідно відновлювати. Це має бути в центрі економічного порядку денного ЄС на найближчі кілька років.

У грудні 2019 року новообрана Європейська комісія на чолі з Урсулою фон дер Ляєн запропонувала широкомасштабний план законодавчих змін та інвестицій під назвою European Green Deal («Європейський Зелений Курс») — зменшення викидів парникових газів у Євросоюзі вдвічі до 2030 року та досягнення повної кліматичної нейтральності до 2050. Для чого, звичайно, країнам Європи необхідно змінити законодавство й інвестувати в зелені технології шалені суми. Але це висока мета і «момент європейської людини на Місяці».

Програма передбачала 150-мільярдні компенсації: пільги, субсидії, інвестиції та пряму фінансову допомогу, аби допомогти країнам пережити перехід до кліматичної нейтральності безболісно. Тим не менш Європою прокотилася хвиля фермерських протестів проти зменшення кількості використовуваних пестицидів, добрив та антибіотиків, а також збільшення площ землі під органічне виробництво. І Єврокомісія зробила крок назад: критичні для фермерів формулювання були викреслені повністю або переписані.

У передвиборчій промові 18 липня було кілька прямих посилань на кліматичні дії і «Зелену угоду», з чого можна зробити висновок про домовленості із «зеленими». Гра триває.

Урсула фон дер Ляєн і Україна

У питанні України президентка Єврокомісії демонструє чітку послідовність.

У квітні 2022 року, в розпал російського вторгнення в Україну, Урсула фон дер Ляєн приїхала до Києва, аби підтримати Володимира Зеленського й українців. Після поїздки до Бучі вона написала у себе в X: «Моє послання українському народу: винні у звірствах будуть притягнуті до відповідальності. Ваша боротьба — наша боротьба». І пообіцяла, що працюватиме над приєднанням України до Євросоюзу.

З того часу вона відвідала воєнну Україну щонайменше 7 разів.

Вже у травні 2022 року фон дер Ляєн оголосила про намір «заборонити весь імпорт російської сирої нафти та нафтопродуктів» і стати незалежними від російських нафти, газу і вугілля, але наразі санкції не заборонили, а обмежили імпорт російської нафти.

Також очільниця Єврокомісії зіграла одну з ключових ролей в наданні 23 червня 2022 року Україні статусу кандидата на вступ в члени Євросоюзу.

Одне з рішень фон дер Ляєн — заморозити 10 мільярдів євро європейського фінансування Угорщини через порушення країною вимог верховенства права. Однак наприкінці грудня 2023 сума була розблокована як компроміс на шляху до погодження Будапештом переговорів про вступ України до Євросоюзу. Зрештою 25 червня 2024 року Євросоюз офіційно почав переговори з Україною про вступ.

Її промови часто викликають сильні емоції:

«Сьогодні сміливість має ім'я — і це ім’я Україна. Сьогодні сміливість має обличчя — і це обличчя українських чоловіків та жінок, які виступають проти російської агресії» або «Ми знаємо, що українці готові померти за європейську перспективу. Ми хочемо, щоб вони жили з нами європейською мрією».

У день свого переобрання, 18 липня 2024, Урсула фон дер Ляєн також говорила про Україну та обов'язок Європи їй допомагати. А також різко розкритикувала дипломатичну поїздку до Росії та Китаю премʼєр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який з 1 липня розпочав своє шестимісячне головування в ЄС.

«Ця так звана мирна місія була нічим іншим, як місією умиротворення, — заявила під оплески депутатів Європарламенту фон дер Ляєн, яка вирішила бойкотувати головування Угорщини. — Європа не може контролювати диктаторів і демагогів у всьому світі, але вона може вибрати захист власної демократії». І додала:

— Росія робить ставку на те, що Європа і Захід стануть мʼякими, і дехто в Європі підіграє їй. Але Європа буде з Україною стільки, скільки буде потрібно

У голосуванні взяли участь 699 депутатів Європарламенту, з яких 562 проголосували за Мецолу. Її суперниця, іспанка Ірен Монтеро з Лівої партії, отримала 62 голоси. Депутати Європарламенту визнали 76 голосів недійсними.

Напередодні голосування вона заявила, що Європа завжди була чимось, за що варто боротися.

«Моя пристрасть до цього проєкту не зменшилася. Я хочу покращити його. Я буду невтомно працювати, щоб об'єднати людей», — сказала вона. І додала, що виклики, які стоять перед ЄС, вимагатимуть сильного лідерства.

Після того, як кандидатуру Мецоли, яка належить до Європейської народної партії, підтримали в Європарламенті переважною більшістю голосів, вона звернулася до депутатів зі вступною промовою, в якій відзначила місце демократії та України:

«Ми зрозуміли, що ніколи не зможемо сприймати демократію як щось саме по собі зрозуміле. Ми побачили, що наші європейські цінності розглядаються багатьма як загроза... Агресивна війна Росії проти суверенної України залишається першим питанням на нашому порядку денному».

Вона нагадала, що відвідала Київ на початку війни від імені Європарламенту: «Цей візит дав новий імпульс нашому парламенту, нову популярність і вплив. Це допомогло привернути увагу політиків до необхідності підтримки України, і люди покладаються на нас, щоб ми продовжували світити настільки яскраво, наскільки це можливо. Від нас вимагатимуть більшого. Ми повинні бути готові вийти за межі того, що є зручним, і зробити те, що є необхідним».

За григоріанським календарем, на який торік перейшли українські церкви, День хрещення Русі-України відзначається 15 липня. Свято було запроваджене у 2008 році за указом Віктора Ющенка.

Історія важливого вибору

Князь Володимир був язичником до 30 років, мав три гареми з 800 наложницями, багаторазово одружувався, але згодом усвідомив, що монотеїстична релігія має значні переваги для розвитку державності у порівнянні з багатобожжям. Зокрема, вона дозволить підтримати правління князя ідеологічно, об’єднавши різні язичницькі племена.

У «Повісті временних літ» йдеться, що Володимир схилився до вибору християнства не одразу — спочатку він провів «випробування вір». Спілкувався з представниками від ісламу, іудаїзму та християнства. Разом з тим інші історики стверджують, що князь від початку схилявся до вибору християнства з огляду на хрещення своєї бабусі — княгині Ольги. Ольга, яка мала незаперечний авторитет для Володимира, була першою правителькою Русі, яка прийняла християнство.

Християнство на той час прийняли чимало сусідніх країн, зокрема Візантія — найрозвиненіша і найсильніша на континенті. Тому прийняття християнства на Русі сприяло б зміцненню зв'язків з європейськими країнами.

Іслам та іудаїзм могли б значити для Київської Русі залежність від інших країн. А ось Візантія влади над Київською Руссю не мала.

Важливою підставою для хрещення стало також прохання візантійського імператора Василія II про військову допомогу у придушенні заколоту, на яке Володимир погодився в обмін на обіцянку віддати йому за дружину сестру імператора Анну. Василій II погодився, але тільки якщо Володимир охреститься сам і охрестить всю Русь.

Володимир — не перший, хто зрозумів переваги хрещення. Деякі історики вважають, що у 860-х роках Русь намагався хрестити Аскольд, він навіть побудував перші церкви, але після хрещення Київської Русі Володимиром інформацію про Аскольда було викреслено з літописів.

Як відбувалося хрещення

Хрещення Київської Русі розпочалося з Києва. Володимир наказав повалити ідолів, яким поклонялися люди, а фігуру головного бога Перуна символічно побити палицями і кинути в річку. Люди стояли уздовж берегів, простягаючи руки і благаючи ідола виплисти.

Наступного дня мешканців столиці масово охрестили у місці впадання річки Почайни у Дніпро. Після Києва християнство стали насаждати в інших містах Русі. Хрещення відбувалося здебільшого насильницьким способом, тому часто спалахували бунти, які придушувалися. Чимало дослідників вважають, що хрещенню мас передувала широка пропаганда християнства та хрещення знаті й відомих авторитетних персон.

Цікаво, що в Європі були країни, які прийняли хрещення пізніше Київської Русі — наприклад, Ісландія, Норвегія та Швеція. Остання взагалі довго вважалася язичницькою та варварською країною. Процес поширення християнства на Русі зайняв кілька століть, але вже до XII століття, за даними істориків, майже всі слов'янські землі прийняли релігію Христа.

У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Разом з тим у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

Головними наслідками хрещення стали підвищення ролі Київської Русі на міжнародній арені, розвиток писемності, мистецтв, архітектури, музики, а також укріплення влади князів. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Український історик Микола Чубатий писав, що Київська Русь стала центром східного християнства, окремим як від Візантії, так і від Риму.

Папа Іван Павло II згадував про хрещення Київської Русі під час свого понтифікату як про подію, що сталася ще до розколу на католицизм і православ'я і засвідчує “дивовижне багацтво вселенської церкви”.

Після хрещення Русі в Києві почалося будівництво християнських храмів, а сам Володимир з жорстокого і аморального правителя перетворився в щедрого і терпимого. Він влаштовував при дворі благодійні обіди для бідних і свята для простого народу, знищив всі язичницькі капища.

Християнство внесло зміни також у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

У День хрещення Русі-України у храмах ПЦУ здійснюється богослужіння на честь Володимира Великого. Офіційно свято називають День хрещення Київської Русі-України.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Проблеми з алкоголем — це коли він стає «ліками», а стосунки з рідними псуються

Я надто довго була наодинці із цією проблемою, і мені потрібно з кимось поділитися своїми страхами та тривогами.

Все почалося з того, що мій чоловік змінив роботу і приєднався до польсько-української команди. Мій чоловік — будівельник. Раніше він працював лише з поляками і проблем не було.

Після зміни роботи почалися проблеми з алкоголем. Раніше мій чоловік випивав тільки під час певних урочистостей, а тепер йому не потрібен привід. Кожна можливість хороша.

І триває все це майже рік. Я не працюю, бо доглядаю за трьома дітьми. Мій чоловік нас утримує. Він добре заробляє, але коли я рахую гроші, які він витрачає на алкоголь, у мене серце розривається. Я вже не знаю, як з ним говорити. Намагалася просити, благати, але він мені каже, що я перебільшую, тому що кілька келихів пива після роботи — це ні про що.  

Я навіть намагалася поставити ультиматум: або я з дітьми, або випивка. Він посміявся з мене і сказав, що я нікуди не піду, бо мені нікуди йти. І він має рацію. У мене тут немає ані рідних, ані близьких, я покладаюся виключно на нього.

Нещодавно я переїхала зі спальні і сплю в дитячій. За відсутністю реакції на це чоловіка я роблю висновок, що його це зовсім не турбує.

Боюся, що якщо так буде продовжуватися, то він зрештою зазнає невдачі на роботі. І тоді почнеться справжня драма. Що я можу зробити? Як його переконати, що він шкодить собі, дітям і мені? Як з ним розмовляти, коли він майже завжди напідпитку?

Раніше він більше часу проводив з дітьми, грав з ними, приносив маленькі подарунки. Тепер навіть не запитає, чи здорові, чи їм чогось треба. Коли він приходить додому, я бачу напругу на обличчях дітей. Передчуття: він знову буде п'яним? Знову скине свій одяг і піде спати?

Я не знаю, що сталося, що змусило його почати пити. Це його реакція на стрес? Але ж алкоголь — це тимчасове розслаблення, випивка нічого не вирішує, вона лише ускладнює ситуацію. Я знаю це, але як я можу переконати його зрозуміти це теж?

Матеуш Харитон, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, коли один член сім’ї є залежним, вся родина стає співзалежною. Тому дуже добре, що ви пишете про це і шукаєте підтримки й вирішення.

Поки ваш чоловік не помітить цю «хворобу», ви нічого не зможете з цим зробити

Чим довше ваш чоловік зловживає алкоголем, тим складніше йому позбутися залежності. Що б не відбувалося в його роботі, у житті він повинен шукати здорових рішень. Рік — це довго, якщо говорити про механізм випивки. В ній вже можна і заблукати.

Насамперед потрібно дати зрозуміти своєму чоловікові, що у нього є проблема. Поки він не помітить цю свою «хворобу», ви нічого не зможете з нею вдіяти. У кожному місті є міський центр соціального захисту населення або районний центр допомоги сім'ї, туди варто звернутися і повідомити про проблему, вам обов'язково допоможуть у цьому питанні.

Якщо ваші діти ходять до школи, ви повинні повідомити про ситуацію шкільного психолога, щоб він міг зайнятися дитиною. Може бути корисним відвідати веб-сайт Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем (www.parpa.pl), де чимало статей на цю тему, а також перелік закладів для лікування залежностей та контакти спеціалістів лікування залежності.

У цей момент ви менш важливі для свого чоловіка, ніж алкоголь

Найкращий варіант — щоб чоловік ходив на індивідуальну або групову терапію (групи АА). Я вважаю, що жінці з дітьми буде добре розлучитися з чоловіком на деякий час, пожити. наприклад, у друзів. Наступний крок — знайти роботу, тому що вам потрібно стати максимально незалежною від чоловіка. Дайте йому зрозуміти, що ви впораєтеся без нього.

А далі — спостерігати, чи буде ваш чоловік старатися за вас, чи він все ще піклується про вас. Бо якщо ні, то це значить, він не захоче змінюватися, і найвигіднішим рішенням для вас і дітей буде розлучення.

Ви, напевно, запитаєте, чому такі різкі кроки? Відповідь проста: якщо в цей момент ви для чоловіка менш важливі, ніж раніше, значить, ваше місце зайняв алкоголь.

І далі буде тільки гірше, адже з часом може з'явитися агресія до вас і ваших дітей.

Наслідком залежності для дітей може стати синдром ДДA

Пам’ятайте, що алкогольна проблема є напрочуд серйозною та небезпечною не лише для того, хто п’є, але й для вас та для розвитку ваших дітей. Результатом залежності для дітей ймовірно стане синдром ДДА (доросла дитина алкоголіка): вони будуть тривожними, їм буде важко вступати в здорові романтичні стосунки, вони матимуть низьку самооцінку, відчуватимуть себе незахищеними.

Діти вчаться переважно за зразками та наслідуванням. Тому цілком ймовірно, що через залежність вашого чоловіка ваша дитина також потягнеться до алкоголю в дорослому віці (чи навіть у підлітковому) і, можливо, зловживатиме ним. Дуже важливо, щоб ви та ваші діти пішли на психотерапію та пропрацювали цю проблему, поки не пізно. Бажаю вам сил і наполегливості у боротьбі із залежністю вашого чоловіка. Будь ласка, не здавайтеся і шукайте допомоги, ви не самотні.

‍

Посилання на сторінку психолога і на сторінку Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем‍

Дитячу лікарню у самому центрі Варшави організатори акції — «Євромайдан-Варшава» — обрали невипадково. Це символічне місце. Кожна людина у світі має зрозуміти, які жахливі злочини коїть Росія. Особливо відносно українських дітей.

Сотні людей прийшли із українськими прапорами та плакатами — «Росія вбиває українських дітей», «Путін — вбивця», «Україна має стати членом НАТО».

— Дитячий шпиталь є місцем болю, де щодня триває битва за життя. І саме в таке місце поцілила російська ракета, — наголошує лідерка «Євромайдан-Варшава» Наталя Панченко.

До учасників акції протесту емоційно звернулась Дорота Лобода, депутатка Сейму Польщі, коментуючи обстріл дитячої лікарні у Києва 8 липня:

— Важко зрозуміти,  що ще має статись, аби світ прокинувся. Хто зараз не є на боці України, того треба називати поплічником Путіна.

Тим часом лідерка громадської думки Марта Лемпарт нагадала, що за ситуації, яка зараз відбувається в Україні, ніхто з росіян не має право голосу:

— Поки триває війна Росії проти України, нема так званих хороших руських.

Після дитячої лікарні сотні людей вирушили до представництва Єврокомісії в Україні. Поліція перекрила рух центральною дорогою, аби всі учасники протесту безпечно дійшли до місця призначення.

Свічки, які учасники акції залишили перед представництвом Єврокомісії, мають нагадувати про всіх вбитих і постраждалих українських дітей. Україна досі не є членом Євросоюзу та НАТО, і саме тому Росія продовжує вбивати маленьких українців, бо не має відчуття страху.

— Нема жодної гарантії, що завтра ракета не впаде десь тут, у Польщі, чи в іншій країні ЄС. Ми не є у безпеці, навіть якщо перебуваємо в Євросоюзі. Якщо Росія переможе Україну, то вона піде далі. Ворог розуміє лише мову сили. Якщо не дати в морду РФ, то росіяни підуть далі, — наголосив Євген Клімакін, волонтер, головний редактор «Нової Польщі».

Головна редакторка Sestry.eu Марія Гурська, яка теж виступила на акції протесту, розповіла про свою героїчну знайому лікарку з «Охматдиту», яка допомагала постраждалим:

— Дають надію несамовиті люди, які мешкають в Україні. 8 липня я подзвонила лікарці своїх дітей, щоб дізнатись, як вона. А вона мені відповіла, що не має ані секунди вільного часу, бо разом з іншими людьми розбирала завали і подавала воду. Вже ввечері вона мені передзвонила і заспокоїла: все відбудуємо, все буде добре.

Фото: Олена Клепа та Наталія Ряба

75 років тому 12 країн підписали Вашингтонський договір, що став основою Північноатлантичного альянсу. Сьогодні у складі оборонного союзу 32 країни, які візьмуть участь у саміті 9-11 липня. І до них доєднаються представники 35 країн-партнерів, серед яких — Україна.

Ключові питання саміту — захист Альянсу в разі приходу до влади в США Дональда Трампа на тлі російської агресії в Україні; військова присутність на східному фланзі НАТО, ядерне стримування тощо. Основні «українські питання»: надання Україні систем ППО та нової зброї, тренування українських військових, а також перспективи прийняття країни в НАТО.

Як сказав Єнс Столтенберг, який з 1 жовтня уступає місце генсека НАТО Марку Рютте, допомога Україні буде на першому місці порядку денного саміту.

Для цього, наприклад, союзники планують створити в Німеччині місію НАТО під назвою «Допомога НАТО в галузі безпеки та навчання для України» (NSATU). Разом з форматом «Рамштайн» місія буде координувати допомогу для України (зараз більшість допомоги координують США, і в разі перемоги на президентських виборах Дональда Трампа поставки зброї в Україну можуть опинитися під загрозою). Місія НАТО також координуватиме навчання українських військових за кордоном і співпрацю між Україною та партнерами в межах безпекових угод.

«Цієї зими та весни ми спостерігали серйозні затримки в наданні підтримки, що мало наслідки на передовій. Ми не можемо допустити, щоб це повторилося. Ось чому я очікую, що на саміті лідери Альянсу погодяться, що НАТО має керувати координацією та наданням допомоги», — пояснив генсек Єнс Столтенберг.

Члени Альянсу мають також затвердити на саміті військову допомогу Україні в 40 млрд євро, яку НАТО надасть Україні в 2025 році. Це фінансове зобов’язання буде розподілено між членами НАТО відповідно до розміру їх ВВП. У програмі не братиме участі тільки Угорщина. Вона блокувала цю ініціативу, але зрештою погодилася за умови, що гроші Будапешта не будуть використовуватися.

Також, за словами Володимира Зеленського, очікується збільшення списку країн, які вкладаються у безпеку України. Україна вже уклала 20 угод — 7 з країнами «Групи семи», 13 з країнами, що приєдналися до декларації, а також одну з Європейським Союзом.

Але найбільше Україна очікує від саміту нові поставки зброї. Насамперед — більше систем протиповітряної оборони ЗРК Patriot. Після безжальної атаки росіян на дитячу лікарню в Києві, очікується, що таких систем буде щонайменше п’ять.

На саміті буде підтверджено курс України на членство в НАТО. Проте офіційного запрошення поки не буде.

«Ми б хотіли запрошення, та ми знаємо, що ми його не отримаємо. Хоча я вважаю, що якщо ми хочемо побачити сильну Америку, то щось на кшталт запрошення — це саме той знак, що ніхто не боїться Путіна і всі впевнені у лідерстві Америки», — заявив Зеленський.

Тиждень в Україні почався з масштабної масованої атаки. Напередодні саміту НАТО російські терористи атакували різні українські міста: Київ, Дніпро, Кривий Ріг, Словʼянськ, Краматорськ. Випустили 38 ракет різних типів, зокрема «кинджали». 30 зних було збито силами ППО.

Пошкоджено понад 50 цивільних об'єктів, житлові будинки, інфраструктура та дві лікарні. Уламки ракет попадали у шести районах столиці — в Солом’янському, Дніпровському, Дарницькому, Деснянському, Шевченківському та Голосіївському. Є пошкодження дитсадка, офісної будівлі, багатоповерхівки та низки інших обʼєктів. Повністю зруйновано або частково пошкоджено у Києві три трансформаторні підстанції. Задіяно по Україні 619 рятувальників і 132 одиниці техніки. Також допомогти як волонтери прийшли сотні людей на місцях.

Сильно постраждав від прямого влучання ракетою X-101 корпус дитячої лікарні «Охматдит», де діти отримували очищення крові (діаліз) при нирковій недостатності. Загинуло двоє дорослих, 16 поранених, зокрема семеро дітей. Ця лікарня є однією з найважливіших не тільки в Україні, а й у всій Європі. Лікарі тут щодня рятують сотні життів дітей з усієї України, а росіяни навпаки — руйнують і вбивають.

Удари по медичній інфраструктурі — тактика, відпрацьована у Чечні і Сирії, де за 8 років було зафіксовано 583 атаки на лікарні. За даними Physicians for Human Rights, з лютого 2022 року росіяни здійснили понад 1440 (!) атак на українські медичні заклади. І ці злочини не були покарані.

Значні руйнування також навколо станції метро «Лукʼянівська». Загалом у Києві 33 загиблих і 96 постраждалих.

У Кривомі Розі одразу декілька ракетних влучань. Попередньо — 10 загиблих, 47 поранений, зокрема 9 тяжких. У Дніпрі також 1 людина загинула і 12 потерпілих.

За кілька годин столицю було атаковано повторно. Одночасно пролунало декілька вибухів. Уламки ракет, зокрема, впали на медцентр «Адоніс» в Дніпровському районі міста. Відомо про 7 загиблих і трьох травмованих. Також у Києві було зруйновано житловий будинок у Шевченківському районі, де під завалами загинули 12 осіб.

На Заході вже назвали напад «найжахливішим за всю війну». 9 липня у Києві оголошено Днем жалоби.

Допомогти лікарні «Охматдит» можна тут.

Висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих

Момент влучання ракети X-101 у лікарню:

Фотографії: ДСНС України, НДСЛ Охматдит, Ян Доброносов, Богдан Кутєпов, Олександр Гусєв, Дмитро Козацький

Як заявив Володимир Зеленський на пресконференції у Варшаві, документом передбачено положення про збиття у повітряному просторі України російських ракет і дронів, випущених у напрямку Польщі.

«Маємо це реалізувати. Ми співпрацюватимемо щодо бойової авіації — вже переданих Польщею літаків — і розглянемо можливості додаткової передачі», — прокоментував Президент України.

Також угодою зафіксовано формування та підготовку на території Польщі Українського легіону — нового добровольчого військового підрозділу. Він тренуватиметься в Польщі й буде оснащений партнерами. Кожен громадянин України зможе за бажанням підписати контракт із ЗСУ.

«Ми маємо дуже позитивний досвід українсько-польсько-литовської бригади і на основі такого досвіду дамо саме громадянам України, які зараз перебувають у Польщі, Литві, інших країнах ЄС можливість добровільно приєднатися до оборони України. Зараз наші команди пропрацюють всі нюанси цієї пропозиції», — пояснив Зеленський.

Підписана безпекова угода з Польщею передбачає також невійськову співпрацю: у розвідці, кібербезпеці, протидії російській дезінформації тощо.

Дональд Туск назвав угоду дуже важливим документом:

«Для нас було дуже важливо під час підготовки документа, щоби він не залишався просто декларацією доброї волі. Кожне слово в цьому документі є значущим, з них будуть практичні наслідки. Ми сприймаємо слова як взаємне зобов’язання, а не як пусті обіцянки. Ми найближчим часом разом з іншими союзниками крок за кроком будемо втілювати положення документа в життя».

Напередодні саміту НАТО польський прем'єр запевнив, що Україна може розраховувати на повну підтримку Польщі, зокрема і в тому, що стосується шляху України в НАТО та ЄС, навіть якщо цей шлях буде довшим, ніж цього хоче Україна та Польща. І зазначив:

«Якщо ви не дочекаєтеся на саміті НАТО чіткої декларації, ми будемо продовжувати заохочувати наших союзників, щоби стежка до ЄС і НАТО була якнайшвидшою. На це також спрямований документ».

Також український Президент зустрівся зі своїм колегою Анджеєм Дудою:

— Поінформував про російські удари. Обговорили, що необхідно, аби дати більше захисту нашим людям. Оборонна співпраця та потреби Сил оборони України — основні пріоритети. Відзначили важливість інавгураційного Саміту миру, а також  безпекової угоди між Україною та Польщею. Віримо в мирну, сильну Україну разом із мирною, сильною Польщею. Українська армія захищає безпеку Польщі та всієї Європи. І ми вдячні, що Варшава нам допомагає.

Максимальна ціна на газ для домогосподарств, а також лікарень, будинків соцзахисту, шкіл, садочків і ясел, яка до липня становила 200,17 злотих за МВт/год, зросте до 239 злотих за МВт/год. Така ціна діятиме до кінця червня 2025 року.

Як це вплине на рахунки споживачів?  

За підрахунками Держенергетики, з 1 липня 2024 року рахунок за газ для домогосподарства зросте в середньому на 20%.

Для тих, хто використовує газ тільки для приготування їжі, щомісячне збільшення рахунку за газ становитиме 5-6 злотих. Якщо ж будинок опалюється газом (тариф W-3), то рахунок зросте десь на 1000 злотих на рік.

Щодо цін на електроенергію, то тут тарифи також зростуть. Ціна електроенергії в тарифах 5 найбільших продавців відтепер буде 622,8 злотих за МВт/год (на кінець червня ціна становила 412 злотих за МВт/год). Але для домогосподарств закріплена ціна — 500 злотих за МВт/год.

Ця зміна призведе до підвищення рахунку за газ у середньому на 14,5 злотих на місяць. Але це ще не все. З 1 липня зникає також замороження ціни за плату за розподіл електроенергії — з 289 до 430 злотих за МВт/год. Разом з цим закон звільняє домогосподарства від іншої статті рахунку — плати за потужність (близько 10,64 злотих нетто на місяць).

У підсумку маємо збільшення ціни у рахунку споживача за електроенергію в середньому на 33 злотих брутто на місяць (за іншими підрахунками — до 50 злотих на місяць).

Хороша новина в тому, що з серпня 2024 року близько 3,5 мільйонів домогосподарств у Польщі зможуть отримати допомогу від держави у вигляді енергетичного ваучера (субсидії).