“Зі свого вікна я почула жахливі людські крики, — пише на своїй фейсбук-сторінці харківська письменниця Анна Гін. — Вулицею, виючи, помчали швидкі... Це найкращий стадіон у нашому мікрорайоні, діти стікаються сюди з усіх дворів, Самокати, ролики, велосипеди. Доріжки там рівні, розкреслений баскетбольний майданчик, обгороджене футбольне поле, тренажери… Нема там нічого — ані “центрів прийняття рішень”, ані навіть “об'єктів критичної інфраструктури”. Житлові будинки, дитсадок, стадіон, школа. Все”.

Харків’яни стверджують, що у місті не було повітряної тривоги й попереджаючих про можливу атаку сирен. У прокуратурі припустили, що ракета рухалася настільки низько, що її не було видно на радарах. Що саме прилетіло на стадіон, встановлюють вибухотехніки. Але вже ясно одне: цілили росіяни саме по дітях.

Український дует Jerry Heil & alyona alyona з піснею Teresa & Maria виступили у півфіналі у шведському місті Мальме разом з іншими 14 країнами-учасницями. Далі пройшли 10 країн. 9 травня відбудеться другий півфінал, а 11 травня — гранд-фінал конкурсу, в якому візьмуть участь 26 команд (10 з першого півфіналу, 10 з другого, 5 країн “великої п'ятірки” та минулорічна переможниця Швеція).  

Лише за рік українські артистки випустили 8 спільних треків та відіграли спільний тур у США. Виступ дівчат справив на глядачів враження, адже номер поставила іменита режисерка Таня Муіньо, яка знімала кліпи для таких зірок, як Dua Lipa, Кеті Перрі, Дженіфер Лопес, Ленні Кравіц тощо. Щодо костюмів співачок, то alyona alyona вийшла на сцену у кольчузі, а Jerry Heil у латах і струмуючій сукні.

“Хтось каже, що мій образ — це Жанна Д’Арк, хтось — що це архангел Михаїл, хтось — що Прометей. Наш образ — про сильних, які несуть на своїх сталевих плечах світ”, — пояснила Jerry Heil.

За Україною виступила польська Luna — співачка надзвичайної зовнішності. Шкода, але її чудовий виступ з піснею The Tower не пройшов до фіналу.

Залу запалив фаворит цьогорічних рейтингів, хорватський співак Baby Lasagna. Саме йому всі букмекерські компанії одноголосно пророкують перемогу.

Представники Фінляндії Windows95man заспівали пісню No rules, і протягом виступу здавалось, що один з вокалістів бігає по сцені без трусів.

Нагадаємо, що фінал Євробачення 2024 відбудеться у суботу, 11 травня о 22.00 по Києву (21.00 по Варшаві).  

Наприкінці шоу оголосять бали професійного журі кожної країни, після чого учасники отримають свої бали за результатами глядацького голосування. Ці бали оголошуються ведучими у порядку зростання, починаючи з країни, яка набрала найменшу кількість балів від журі.

Як проголосувати на Євробаченні 2024? Голосувати з території України за Україну не можна, а от з-за кордону, якщо маєте місцевий мобільний номер, — можна і треба. Для голосування необхідно відправити SMS з порядковим номером учасника. З України — на номер 7576, з Польщі — на номер 73555, з Німеччини — 99599, з Чехії — 906 1113 (вартість SMS — близько 7,44 гривні). Або є варіант завантажити офіційний застосунок Eurovision Song Contest. Інструкція з голосування знаходиться на сайті конкурсу.

На сьогоднішній день українські переселенці у Швеції за місцевими законами мають прожити у країні три роки, перш ніж будуть занесені до реєстру населення і зможуть отримати номер соціального страхування.

Номер соціального страхування дає доступ до медичної, зокрема стоматологічної, допомоги. А також можливість отримувати грошову допомогу у відпустці по догляду за дитиною та на лікарняному. Плюс — ідентифікаційний номер банку, що полегшує можливості контактів з органами влади та, наприклад, зі школою дитини.

Уряд Швеції планує змінити правила і дозволити українцям реєструватися та подаватися на пільги раніше — а саме через рік перебування у країні. Міністерка з питань міграції Швеції Марія Мальмер Стенергард заявила Sveriges radio, що нові правила набудуть чинності вже 1 листопада 2024 року.

Зареєстровані в національному реєстрі українці зможуть брати участь у програмі агентства з працевлаштування, яка підтримує вивчення шведської мови та допомагає з пошуком роботи.

Участь у програмі дозволить отримувати більше грошової допомоги: так, сьогодні українці можуть претендувати на підтримку від Міграційного агентства Швеції у розмірі 71 шведська крона на день (7 євро), а з участю у програмі ця сума збільшиться до 308 шведських крон (30 євро) на день.

Як повідомляють в уряді Швеції, 1 листопада цього року близько 33 тисяч українців будуть зареєстровані та матимуть якісно нові права та можливості.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66317d74185c0986e0d881e7_EN_01540328_0012.jpg">«Читайте також: «Тимчасовий захист українців у Польщі продовжено ще на рік. Але умови перебування змінились»</span>

Китай і Європейський Союз мають спільний інтерес у мирі та безпеці. Про це йшлось під час тристоронньої зустрічі президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн з главою Франції Еммануелем Макроном і лідером Китаю Сі Цзіньпінем, яка відбулась 6 травня у Парижі.

В Євросоюзі сподіваються, що Китай використає свій вплив на Кремль, аби закінчити війну Росії в Україні, повідомила на брифінгу після тристоронньої зустрічі Урсула фон дер Ляєн:

— Першою темою, щодо якої ми обмінялися думками, була геополітична ситуація. Ми особливо обговорили Україну й конфлікти на Близькому Сході. Ми згодні з тим, що Європа і Китай мають спільні інтереси в мирі та безпеці, і розраховуємо, що Пекін використає весь свій вплив на Росію, щоб покласти край агресивній війні проти України.

Президентка Єврокомісії відзначила і важливу роль Сі Цзіньпіна у деескалації російських безвідповідальних ядерних погроз:

— Я впевнена, що президент Сі і далі робитиме це на тлі безперервних ядерних погроз з боку Росії.

Обговорили на зустріч й зобов’язання Китаю не надавати Москві будь-яку допомогу летальною зброєю:

— Потрібні додаткові зусилля для скорочення поставок до Росії товарів подвійного призначення, які потрапляють на поле бою. І з огляду на екзистенціальний характер загрози, яка походить від цієї війни і для України, і для Європи, це справді впливає на відносини ЄС і Китаю.

Еммануель Макрон перед початком зустрічі заявив, що Європа та Китай перебувають на поворотному етапі історії:

— Майбутнє нашого континенту цілком очевидно також залежатиме від нашої здатності розвивати збалансовані відносини з Китаєм».

Сі Цзіньпін прилетів до Парижа 5 травня. Це його перший з 2019 року візит до Європи. Китайський лідер відвідає три країни — крім Франції, ще Сербію та Угорщину. До Парижа Сі прибув на запрошення Еммануеля Макрона:

— Я маю велике задоволення здійснити свій третій державний візит до Франції на запрошення президента Еммануеля Макрона. Для китайців Франція має неповторний шарм. Це батьківщина багатьох великих філософів, письменників і художників, які надихнули людство.

Глава Китаю у своїй колонці для Le Figaro написав, що сподівається на повернення в Європу миру та стабільності:

— Ми маємо намір працювати з Францією та всім міжнародним співтовариством, щоб знайти правильні шляхи вирішення кризи.

Сі наголосив, що відданий низці норм, що регулюють міжнародні відносини. Серед них, зокрема, взаємна повага до суверенітету і територіальної цілісності, взаємний ненапад, взаємне невтручання у внутрішні справи, рівність і взаємна вигода, мирне співіснування.

Крім пошуків шляхів вирішення війни в Україні китайський лідер мав обговорити із главою Францїі торговельні та дипломатичні відносини між двома країнами.

Видачу українцям закондонних паспортів та інших документів за кордоном відновлено в усіх без винятку підрозділах ДП «Документ».

На сайті установи повідомляється, що для попередження і недопущення перевантаженості системи та повторних технічних збоїв, видача буде відбуватися насамперед соціально вразливим категоріям громадян та після повторного отримання SMS про готовність паспортів для видачі. Тобто навіть якщо до збою вам вже приходило повідомлення — чекайте нового.

Осіб, які чекають на видачу готових документів, просять дотримуватись правил:

• мати SMS про готовність паспорту (отримане після 25 квітня);

• пред’явити документ, що посвідчує особу заявника (зокрема е-паспорт у додатку «ДІЯ»);

• пройти процедуру верифікації та перевірити персональні дані (тобто отримати паспорт може той, хто на нього подавався, або найближчий родич за наявності документу, що підтверджує родство, або нотаріально завіреної довіреності).

«Тришаровий» план дестабілізації країни включає в себе перевагу на полі бою, дезінформаційну кампанію в Україні та ізоляцію на міжнародній арені. Про це Вадим Скібіцький, заступник начальника Головного управління розвідки Міноборони України, заявив в інтерв'ю The Economist. Sestry наводять ключові його тези.

План дестабілізації

Головний фактор плану дестабілізації, за словами Скібіцького, — військовий. Пройдуть тижні, доки американська допомога дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від низькотехнологічних, руйнівних керованих авіабомб.

Другий фактор — це російська дезінформаційна кампанія в Україні. Вона спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Зеленського. Його президентський термін умовно закінчується 20 травня. Попри те, що Конституція дозволяє його продовження на невизначений термін у воєнний час,  опоненти глави держави вже наголошують на вразливості президента.

Третій фактор — невпинна кампанія Росії з міжнародної ізоляції України: «Вони будуть розхитувати ситуацію у будь-який спосіб».

Наступ на Харківщину та Сумщину

Росія готується до наступу в районі Харківської та Сумської областей на північному сході. За словами Скібіцького, Росія розпочне наступ наприкінці травня або на початку червня. Російське угруповання «Північ», розташоване на кордоні з Харківщиною, налічує 35 тисяч, але його, за словами представника ГУР, збільшать до 50 000-70 000 військовослужбовців. Також РФ формує дивізію резервів у центральній Росії, яку вони можуть додати до основних сил.

Цього недостатньо для операції з захоплення великого міста:

— Швидка операція, щоб увійти і вийти, — можливо. Але операція з захоплення Харкова чи навіть Сум — це зовсім іншого порядку. Росіяни це знають. І ми це знаємо.

Перемога України і переговори з РФ

Україна не має можливості виграти війну проти Росії лише на полі бою, заявив Скібіцький. Якщо б і вдалось відкинути російські сили до кордонів 1991 року, це не припинило б війну. Її можуть закінчити лише перемовини, які можуть розпочатися не раніше, ніж у другій половині 2025 року. Російські військові виробничі потужності розширилися, але досягнуть плато на початку 2026 року через нестачу матеріалів та інженерів.

Обидві сторони можуть врешті-решт зіткнутися з нестачею зброї

Захоплення Балтики

7 днів вистачить Росії, аби захопити країни Балтії. Тим часом час реакції НАТО, стверджує Скібіцький, — десять днів. Якщо сусіди України не знайдуть шляхів подальшого збільшення оборонного виробництва, щоб допомогти Україні, вони опиняться під прицілом Росії. Представник ГУР применшує значення статті 5 Хартії колективної оборони НАТО і навіть присутності військ НАТО в країнах, що межують з Україною, як такі, що можуть виявитися малозначущими на практиці.

Мобілізація в Україні

Складний процес мобілізації населення ускладнюється політичною боротьбою і нерішучістю в Києві. Призов на військову службу значною мірою зупинився взимку після звільнення президентом керівників обласних ТЦК. З грудня ситуація дещо покращилася, але не вирішилась. Є побоювання, що наступна хвиля мобілізованих новобранців призведе до появи невмотивованих солдатів з низьким моральним духом.

У Чеській Республіці зараз перебувають 94 643 українські чоловіки віком від 18 до 65 років, які мають тимчасовий захист у зв'язку з війною в Україні. І тих з них, хто ховається від мобілізації, сидячи за кордоном, Чехія не підтримує, заявив міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський, пише видання Novinky.

Однак можливості Чехії обмежені, коли справа стосується примусового обов’язкового повернення та депортації українських чоловіків призовного віку. «Чеська держава не має для цього правових підстав. Вона не може позбавити когось тимчасового захисту лише тому, що так хоче», — коментує Вера Хонускова, експерт з міжнародного права юридичного факультету Карлового університету.

Теоретичний вихід вона бачить у тому, що Україна буде надсилати повістки за кордон, і якщо особа не реагує, тоді Україна може притягнути цього громадянина до кримінальної відповідальності й вимагати його екстрадиції.

Обмеження у видачі нових закордонних паспортів українцям за кордоном теж не зіграє на руку ухилянтам. Адже якщо закінчується термін паспорту, має бути дійсний проїзний документ, виданий країною, в якій людина має тимчасовий захист. «Немає документів — штраф до п’яти тисяч крон  (8450 гривень) і загроза депортації», — пояснює Йозеф Урбан, речник Управління зовнішньої поліції Чехії.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/662d415382a9a82cca0155f2_passport%20dokument.jpg">«Читайте також: Чи депортуватимуть українських чоловіків з простроченими паспортами з Польщі? Міністр МВС дає відповідь»</span>

Наталія Ряба: Нордичний детектив: у напрузі до останньої букви

‍

Я лише зайшла до книгарні у Києві, як відчула її. Ця книга лежала серед інших новинок, але вона єдина, хто не загубився серед інших книжок. Я не знала, чи варто її брати, чи цікава вона — це все не мало значення. Мене до неї тягнуло, як магнітом. 

Я поверталась з Києва до Варшави потягом і читала іншу книгу, але рука так і тягнулась до «Рейк’явіку». Та потяг не те місце, де вона мала бути прочитана. Ви лише гляньте на її обкладинку! Я би сказала, що це суцільний секс. Ти дивишся на неї і відразу розумієш, ця книга приготувала багато естетичної насолоди. Але читати цю книжку у потязі не можна. Аж ніяк. 

Похмуре небо Варшави — чи то буде злива, чи то піде сніг (ти ніколи не розумієш, що природа готує у квітні). Але небо майже такого кольору, як на обкладинці «Рейк’явіку». Час настав. Ми з собакою їдемо у ліс, де забредаємо у глибокі хащі. А там — болото і старі зламані дерева. Містичне місце — для нордичного детективу. Я його знайшла. 

15-річна Лаура вирішила провести це літо на маленькому острові Відей неподалік Рейк'явіка. Здається, ідеальна робота й ідеальне місце для того, щоб пізнати себе, навчитись жити по-дорослому, без батьків, не бути під їхнім вічним контролем, а до того ж трохи підзаробити. Робота у судового юриста та його дружини здавалась просто мрією. Але тільки здавалась… На початку серпня дівчинка безслідно зникає.

«Вона не мала секретів і, здавалося, була дівчиною, з якою кожен міг би себе ототожнити»

Лаура безслідно зникає.

Стандарний сюжет будь-якого детективу. Але не цього. Ти з перших сторінок знаєш, ні, відчуваєш, тебе чекає подорож у серію заплутаних подій, де до останньої сторінки не знатимеш ім’я вбивці

Навіть якщо вперто намагатимешся вгадувати. Це що у крові у нордичних авторів (сценаристів теж)?

Поки моя собака копала чергову нору у хащах, а комарі, мешканці болота, нещадно гризли мене, я ковтала сторінку за сторінкою. А їх, на секунду, 288 дрібним шрифтом. Мені здається, що я разом із героями роману розслідувала цю справу. Спочатку страшно злилась на детектива — ну що ж він такий нерішучий? Чому він не перевірив всі версії, які були в його ж голові? 30 років він житиме таємницею загибелі (та чи загибелі? може, дівчина просто втекла і жесь живе собі в Австралії?) 15-річної Лаури. Але потім мені страшно захотілось розгадати цю загадку самій, аби лише цей лисий постарілий детектив знайшов свій спокій. 

30 років хтось дуже не хотів, аби правда про зникнення Лаури стала відомою всім. З перших сторінок ти підозрюєш конкретну людину, всі аргументи на користь твоєї версії. Але далі все так переплітається, що твій підозрюваний, схоже, уже один із потерпілих. Чи можливо таке? Звичайно, це ж ісландський, вибачте, нордичний детектив.  

Журналіст Валь Робертссон через 30 років після зникнення/загибелі/втечі Лаури вирішив покопатись у цій справі. Він достатньо юний, трохи безпардоний, прямий як дошка, допитливий до неможливості — одним словом, він точно мав би щось знайти. І знайшов. Але одного дня випадково потрапив під автобус. Випадково? Ну, не дуже, хтось його штовхнув у спину. Чесно, я не сподівалась на такий поворот, але маємо, що маємо. Однак справу розслідували. І нікуди Лаура не втекла. А лежала у могилі старої жінки на тому самому острові Відей. Усі 30 років. Але більше ні слова, просто купуйте і читайте. Чи візьміть у мене — залюбки поділюсь.

Я прочитала книгу на одному диханні. І жодні комарі не завадили мені. Є лише один нюанс — а що ж завтра читати, якщо практично 300 сторінок проковтнула за день? Ділиться своїми улюбленими книжками — створимо наш сестринський книжковий клуб!

Йоанна Мосєй-Сітек: Куди ти втечеш, друже з Антверпена?

‍

Цю книгу я придбала навесні 2022 року, бо хотіла ближче познайомитися з українською літературою. Прочитати щось більше, ніж Забужко. Проте, як іноді буває, книжка швидко опинилась на полиці: колись її прочитаю.

Аж до авторської зустрічі з Оксаною Забужко, під час якої почула від відомої письменниці: «Якщо хочете зрозуміти, з чого все починалося, прочитайте «Доцю» Тамари Дуди (Тамари Горіха Зерня).

Після такої рекомендації я схопилась за читання. Тепер я знаю, що на моїй полиці пів року лежала визначна книга.

Дебютний роман Дуди переносить нас на Донбас навесні 2014 року. Головна героїня — витончена, завзята дівчина, чию багатообіцяючу кар’єру художниці, спеціалістки з вітражного мистецтва,перериває війна. Війна, тоді ще нове слово, зветься ніби-війна (АТО), де складно було розібратися, хто наш, а хто їхній. Важко повірити, що на самому Донбасі авторка провела лише два дні, і це не біографічний роман, бо так сильно вона асоціюється з головною героїнею.

Авторка, яка два роки волонтерила на Сході України, запевняє, що кожен діалог у книзі справді мав місце. І все це написано гострою мовою з інтелігентним, майже стендапівським гумором. Окрім жорстокості війни, книга також показує, який довгий і болісний шлях пройшла Україна у боротьбі за власну ідентичність і незалежність.

Прийнято вважати, що про війну зазвичай пишуть чоловіки.

«Доця» — виняткова книга. Вона показує жіноче обличчя війни, жіночу силу, і водночас силу спільноти, де всі піклуються один про одного, бо командою легше боротися і виживати

Часто, коли я раджу друзям «Доцю», вони запитують, чи не страшно, бо їм набридли історії про війну. Тому я відповідаю: ні, це не страшно, але це змушує мене думати, що те, що сталося за нашим східним кордоном, може трапитись будь-де і будь-коли. І як запитує авторка у вступі: «Куди ти втечеш, моя подруго з Антверпена чи Мадрида, якщо це станеться з тобою?»

Сьогодні це питання більш актуальне, ніж у 2024 році.

Тамара Дуда — українська журналістка та перекладачка. У 2014-2016 роках волонтерила у зоні бойових дій на Сході України. Дебютний роман Тамари Дуди увійшов до тридцятки найважливіших прозових творів незалежної України за версією Українського інституту книги, а у 2022 році отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка. Польською «Доцю» переклав Марцін Гачковський.

Марія Гурська: «У пошуках чуйності» Наталії де Барбаро

‍

Про «У пошуках чуйності» мені розповіли дівчата з  польської редакції Sestry.eu. Вони були в цілковитому захваті від цієї книги авторства дочки відомого польського психотерапевта Богдана де Барбаро, Наталії де Барбаро. Цікавість до книги зросла, коли я прочитала передмову, де авторка звертається до всіх українок, в дім яких прийшла війна, зі словами солідарності та підтримки, і розповідає про те, як за два місяці до повномаштабки розірвала контракт з російським видавництвом: «Ані злотого у бюджет країни-агресорки!». Я зрозуміла, що де Барбаро — наша дівчина, і мені стало дуже цікаво, про що ж пише ця талановита психологиня, яка в одну мить стала відомою на всю Польщу, завдяки своїй книзі.

«У пошуках чуйності» — це розповідь авторки про її власний пошук себе справжньої у лабіринті кімнат величезного будинку свідомості, сформованого під тиском суспільних норм та моралі, очікувань оточуючих людей та самокритики.

Де Барбаро розповідає, як віднайти власну кімнату, в якій навіть найпрацьовитіша матиме змогу врешті відпочити, поспілкуватись з самою собою і робити те, що вона любить

Це буде нелегко, бо в процесі доведеться зустрітися з трьома сфінксами — трьома іпостасями нашого внутрішнього «Я» — Покірною, Мученицею і Сніговою Королевою. Тих, хто наважиться ближче познайомитися з монстрами всередині нас, які заважають нам жити, очікує винагорода — знайомство з Чуйною порадницею — феєю-хрещеною з «Попелюшки», білосніжною дівою з «Дівчини-безручки» Братів Гримм, дбайливою матір’ю нашого внутрішнього немовляти і старшою Сестрою, про яку з дитинства мріє кожна із нас. Книга компактна і легко читається, а після кожного розділу є місце для нотаток. 

Видання, прикрашене чудовими колажами авторства Анети Клейновської, не дає усіх відповідей, але показує шлях і є стимулом до подальшої внутрішньої роботи. З підказками, отриманими від авторки, в одній команді з Чуйною порадницею, робити це буде легко і цікаво!

Анастасія Канарська: «Пряжа. В пошуках внутрішньої свободи» Наталії де Барбаро та «Naku*wiam zen» Марії Пешек

Польську версію, згадуваної нашою головною редакторкою Марією Гурською, книги «У пошуках чуйності» Наталії де Барбаро я подарувала собі на день народження восени 2021-го року. Здається, що видання українського перекладу цієї книжки Галиною Крук в 2022-му є напрочуд чуйним сестринським даром для читачок з України і відчувається невипадковість, адже психологиня Наталія де Барбаро проводить майстер-класи для жінок, творячи широке коло сестер, які можуть не знати про існування одна одної, але бути об’єднаними прагненням прислухатися до своїх внутрішніх потреб, дозволяти собі бути собою. Її книги теж творять своєрідний ланцюжок, за законами якого, мій прочитаний серцем подарунок у свій час перейшов до іншої читачки, якій саме треба було цю мапу на шляху до розуміння себе. Я спочатку позичила, а потім подарувала приятельці цю книжку.

Наступне видання цієї ж авторки, яке теж пораджу (наразі тільки польською мовою) прийшло вже до мене від іншої подруги.

А було так: я обирала між двома свіжими виданнями — «Przędza. W poszukiwaniu wewnętrznej wolności» Наталії де Барбаро (Wydawnictwo Agora, 2023) і «Naku*wiam zen» Марії Пешек (Wydawnictwo Marginesy) і зрозуміла, що з внутрішньою свободою в мене не так вже й погано, а ось варто було би зловити дзен

Звісно, це я дещо іронізую, але в той момент мені справді була потрібна ця жива, без гриму розмова акторки з актором, доньки з батьком, Марії Пешек з Яном Пешеком. Ця книжка буде особливо близькою творчим людям, батькам, чи дітям з мистецьких середовищ. В ній переплітаються роздуми про театр, мистецтво, зі спогадами дитинства, проговорюванням травматичних досвідів. Чи можна бути водночас геніальною/-им на сцені й у материнстві та батьківстві? Однозначної відповіді не буде, як і рецепту отримання дзену! Але… ось це несподіване зашпортування об те, що хтось переживає в цю мить таке ж, дає можливість подивитись на проблему з ширшої перспективи.

Акторка і співачка Марія Пешек написала книгу-інтерв’ю зі своїм батьком, актором Яном Пешеком, після того як він пережив серцевий напад, опинившись на грані життя та смерті. Це до болю й сміху відверта розмова про особисте та професійне, в якій багато любові. Щойно в Театрі-галереї Studio у Варшаві відбулась прем’єра біографічної вистави «Серце зі скла. Мюзикл дзен» з цими чудовими акторами, батьком та донькою. Власне в цьому в театрі на переломі 90-их і 2000-их відбулись перші професійні акторські кроки Марії, а Ян ось уже 40 років співпрацює зі Studio. Лібрето до постановки Цезарія Томашевського написали Клаудія Гартунг-Вуйцяк та Марія Пешек, взявши за основу книгу «Naku*wiam zen» та… казку Ганса-Кристіана Андерсена «Снігова королева». Інтригуюче поєднання?!

Та повернімося ще на мить до «Пряжі»! Моя подруга паралельно читала «Пряжу. В пошуках внутрішньої свободи» («Przędza. W poszukiwaniu wewnętrznej wolności» Наталії де Барбаро). І потім ми з нею обмінялись книжками. Скажу, що особливе відчуття від такої міньби. Цікавим і продуктивним може стати також досвід позичання книг у біблітеках. Одна моя приятелька, здається, могла би побити якісь рекорди в кількості та швидкості прочитаного. Вона читає прогулюючись, тепер вже з дитиною, на каві, в дорозі — дослівно всюди. Наталія де Барбаро у своїй книзі порівнює життя із ткацтвом, в якому кожен день може бути інша нитка, яскравіша чи менш виразна, можна ткати швидко в захопленні, чи повільніше, поринувши у екзистенційні роздуми. Зрештою, маємо право й розпорювати попереднє та творити новий візерунок свого гобелену!

Марія Сирчина: «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?» Саллі Руні

Здавалося б, що нового можна написати про стосунки між людьми? Ірландка Саллі Руні затягує у свій світ і розповідає про те, що хвилює сучасне покоління 30+, підсаджуючи на гачки незвичного стилю, зворушливої чесності, любові до людей, розумних діалогів та великої кількості відвертих сексуальних сцен.

Чотири герої живуть, дружать, кохають, кохаються, спілкуються і листуються. 

Успішна письменниця Еліс пише електронні листи своїй найкращій подрузі Ейлін, і в них дівчата діляться думками про світову кризу, релігію, політику і мистецтво. А поза листуванням намагаються просто жити і бути «нормальними». Еліс знайомиться у Тіндері з хлопцем на ім’я Фелікс, запрошує його до Риму, де відкрито закохується, але невзаємно. Фелікс бісексуальний та, як тепер кажуть, токсичний. Тим цікавіше.

Інша героїня Ейлін має друга дитинства Саймона, і вони давно і сильно люблять одне одного. Це сильні теплі почуття, але герої наче створюють бар’єри між собою і любов’ю інших. І якщо читаючи їхні непередбачувані та ідеальні діалоги хочеться скрикнути: «Та покажіть вже мені цих людей, які вміють бути настільки відвертими, наче оголені дроти!»

То те, що вони витворяють зі своїми почуттями, позбавляючи себе стосунків через безглузді непорозуміння, повертає на землю. Де насправді таке трапляється повсюдно.

Люди в книзі Руні спілкуються без агресії і настільки щирі — до крихкості, — що це обеззброює, розслабляє і має терапевтичний ефект.

«У такому житті є щось тонке — наче я музичний інструмент, а світ торкається мене і вібрує в мені», — пише Саллі. 

Як вона це робить? Незрозуміло. І це теж захоплює. 

Беата Лижва: «13 історій війни»

‍

Я — фоторедакторка і хочу бути в курсі подій, тому починаю день із перегляду фотографій на інформаційних вебсайтах новин найбільших друкованих видань світу. Підбираю фото для текстів в інтернет-журналі Sestry.eu, хочу знати, що відбувається в Україні. Перш ніж зайти на сторінки The New York Times, BBC або Guardian, я перевіряю, які фото з України опубліковано в профілі фотографів УАПП (@ukrainian_photographers) і дивлюся IG-звіти українських фотожурналістів. Погляд професіоналів, які працюють на місці, є неоціненним. Я спостерігаю за фотокореспондентами, які фотографують у місцях, які вони добре знали до війни, тому я їм абсолютно довіряю. Я знаю, що вони перші там, де відбувається щось важливе, вміють документувати військові злочини, і, що для мене має велике значення, вони чутливі до ситуацій, в яких опиняються окремі люди, мирні жителі, але й вони самі.

Я на секуду задумалась, кому потрібна книга воєнних фотографій «13 історій війни», видана до другої річниці повномасштабної російсько-української війни у видавництві Ukrainian Warchive? Хто повернеться до образів, від яких більшість із нас тікає під час скролення соціальних мереж? Чи потягнуться до альбому лише професіонали, автори фото та студенти фотографії? Мій погляд перекинувся на полицю із фотоальбомами, які я збираю роками. Серед них — модні альбоми, книги з портретами знаменитостей та пейзажами, але найбільше місця займають книги з фоторепортажами та документальними проєктами. І саме останні я найчастіше позичаю друзям і використовую сама, коли хочу щось пояснити дітям чи студентам журфаку. Серед багатьох таких примірників є два великі альбоми «Magnum Stories» та «Magnum Contact Sheets», які містять знакові фотографії, що документують найбільші збройні та соціально-політичні конфлікти минулого століття, включно з історіями простих людей, що відбувалися на тлі цих подій. Без більшості фотографій, представлених в обох альбомах, сьогодні важко зрозуміти сучасну історію.

Тому я переконана, що «13 історій війни» набагато важливіші для майбутніх поколінь, які більше не знайдуть усі ці зворушливі фото з України в інстасторіз, через що їм буде складніше зрозуміти, який величезний вплив мало на наше життя те, що діялося, починаючи з 2014 року, в цій європейській країні

«Я був у багатьох із згаданих місцях, але глибоко усвідомлюю, що ніде не був. Ці історії розповідають люди, які живуть там, де вони працюють, і працюють там, де вони живуть, а не тимчасовий відвідувач із зворотним квитком, заброньованим до прибуття», — написав шведський фотограф Пол Гансен у передмові до альбому.

Усі світлини, опубліковані в альбомі «13 історій війни», є частиною збірки Ukrainian Warchive — цифрового архіву, який збирає та зберігає фотографії професійних фотографів, що документують російсько-українську війну.

Книга підтримана Інститутом наук про людину у Відні (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, IWM) у рамках програми Documenting Ukraine; Фонд Hasselblad; та Шведський інститут.

У книзі представлено 13 фотонарисів Юлії Кочетової, Яни Кононової, Євгена Малолєтки, Лізи Букреєвої, Романа Пашковського, Алени Гром, Сергія Полежаки,

Дмитро Козацького, Саші Курмаза, Олександра Глядєлова, Олі Коваль, В'ячеслава Ратинського, Романа Бордуна.

‍

Ввечері 1 травня росіяни знову атакували місто балістикою. Агресор бив по цивільній інфраструктурі і мирному населенню. В результаті  постраждало 14 людей, а також згорів сортувальний центр “Нової пошти”, горіли будівлі поруч.

Внаслідок удару по Харківщині 1 травня загинули та постраждали мирні люди. Це сталося у селищі Золочів Богодухівського району та двох районах самого Харкова.  

Також росіяни обстріляли місто Гірник Донецької області — внаслідок удару загинуло 2 і поранено 6 людей.

"Дуже важливо, щоб такі удари не перетворювались на рутину для світу", — сказав Президент України Володимир Зеленський.

І додав: "Щоб терористи програли, солідарність лідерів у захисті від терору має працювати 24/7, так само як і люди, які ліквідовують наслідки ударів, як і наші воїни, які щодня і щоночі роблять усе, щоб тими силами, які є в Україні, зробити якнайбільше".

Щирі співчуття родинам загиблих.

Фото ДСНС України, Одещини, Миколаївщини, Дніпропетровщини

Варшава

1. Православна церква України у Варшаві (капеланська місія ПЦУ)

Адреса: Kokosowa 12

Тел: 727864761

2. Митрополичий собор святої Марії Магдалини

Адреса: al. Solidarności 52 (Dworzec Wilenski)

Тел: (22) 619 84 67

3. Parafia Prawosławna św. Jana Klimaka

Адреса: Wolska 138/140

Тел: (22) 836-68-16, 536 423 612

4. Православна Церква Parafia św. Sofii Mądrości Bożej

Адреса: ul. Puławska 568

Тел: 575 501 800,  534 107 280

5. Греко-католицька Парафія Успіння Пресвятої Богородиці

Адреса: Miodowa 16

Тел: 22 831 17 18

6. Греко-Католицька Парафія Благовіщення Пресвятої Богородиці

Адреса: Myśliborska 100

Тел: 574 565 710

7. Греко-католицька Парафія Покрови Пресвятої Богородиці на Празі

Адреса: al. Stanów Zjednoczonych 55

Тел: 576 003 857

8. Парафія Блаженного Миколая Чарнецького

Адреса: Domaniewska 20

Тел: 693821534

9. Українська греко-католицька церква (Парафія Свщм. Йосафата УГКЦ в П'ясечно)

Адреса: Pl. Piłsudskiego 10. Piaseczno

Тел: 509 801 625

Краків

1. Греко-католицька парафія в Кракові

Адреса: Wiślna 11

Тел: 502 036 141

‍2. Православна церква Успіння Пресвятої Діви Марії

Адреса: Szpitalna 24

3. Православна Церква України

Адреса: Brzegi 254, Węgrzce Wielkie

Тел: 726 176 975 (о. Юрій)

Тимчасовий захист vs тимчасове проживання

Українці зі статусом UKR зможуть за спрощеною процедурою податися на карту побиту терміном на три роки. Для цього до реєстру Pesel навіть додано новий тип статуса — CUKR.

Також продовжено до 30 вересня 2025 року термін дії польських віз та карт побиту, виданих українцям.

Податися на карту побиту зможуть громадяни України, які подадуть електронну заяву до воєводи, мають активний станом на 4.03.2024 статус UKR та матимуть його також у день подання заявки. Статус UKR має бути безперервним щонайменше протягом року.

Усіх без виключення українців, які подадуть заявки на карту побиту, перевірять поліція, прикордонна служба та Агентство внутрішньої безпеки. Обов’язок здати відбитки пальців для бази Pesel UKR тепер мають діти з 6 років.

Зверніть увагу, що єдиним документом, на основі якого роблять Pesel UKR, відтепер є дійсний закордонний паспорт.

Зміни у питанні соцвиплат

800+ і "Добрий старт"

Новий закон пов’язує виплату допомоги 800+ і "Добрий старт" з обов'язковим навчанням дітей у Польщі. Тобто 800 і 300 злотих будуть виплачуватися тим, хто проживає з дитиною на території Республіки Польща, якщо дитина відвідує польський садок або школу.

Це зроблено, аби пільгами не користувались ті, хто проживає насправді в Україні, а в Польщу приїжджає за виплатами.  

У польських садках і школах зараз навчається близько 180 тисяч українських дітей, які мають Pesel UKR.

Виплати 40+ скасовуються

Водночас з’явилось положення, яке дозволяє воєводам укладати договори з громадськими організаціями, які існують не менше ніж 24 місяці, якщо ці організації надають прихисток людям похилого віку, людям з інвалідністю тощо.

Правила оплати проживання і харчування в колективних центрах розміщення українських біженців також змінено. Ті, хто отримує допомогу на дітей 800+, будуть оплачувати проживання з цим коштів. Винятки — особи з інвалідністю та батьки/опікуни дітей з інвалідністю.

Скасовується одноразова грошова допомога в 300 злотих тим, хто тільки-но приїхав до Польщі з України в пошуках захисту.

На думку авторів законопроєкту, зараз ця допомога втратила свою основну функцію, адже переселенці можуть отримувати підтримку (одяг, їжу тощо) в колективних закладах розміщення.

Зміни щодо працевлаштування та навчання

• Період, протягом якого учні з України можуть брати участь у додаткових безкоштовних заняттях з польської мови, продовжено з 24 до 36 місяців. Але тільки для тих, хто почав вчитися рік або два тому.
• Скасовано вимогу документального підтвердження знання польської мови тим, хто влаштовується працювати помічником вчителя.
• Відновлено можливість надання психологічних послуг громадянам України психологами з України, які перебувають у Польщі і мають відповідну освіту, отриману в Україні.
• Продовжено до 30 вересня 2025 року дозвіл на працевлаштування в Польщі лікарям, стоматологам, медсестрам та акушерам з України за фахом за спрощенною процедурою.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/660d41b14d673205fbafc4bb_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%96%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2%20%D1%83%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96-p-800.jpg">«Читайте також: П'ять змін до Закону про допомогу українцям у Польщі, які готує польський уряд»</span>

Українські, американські та європейські посадовці, американці українського походження, нобелівські лауреати, науковці, солдатські матері, євангельські лідери та чимало інших долучилися до багатомісячної лобістської кампанії, аби подолати обструкцію законопроєкту про допомогу Україні з боку крайніх правих республіканців. Вони діяли, об'єднані страхом, що Україна може зазнати поразки у своїй екзистенціальній битві проти Росії. Ця кампанія не завжди була скоординованою, але вона була сфокусована на тому, щоб провести закон через Конгрес.

Краплі моря точать скелі

«Я беру таксі до аеропорту у Вашингтоні з почуттям полегшення», — написала у соцмережах після голосування в Палаті представників правозахисниця Олександра Матвійчук. Минулого тижня Матвійчук, співлауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, зустрілася з членами Конгресу, щоб розповісти про злочини, які російські окупаційні війська чинять в Україні. А також мала низку зустрічей з лідерами думок.

«Українське громадянське суспільство використовує підхід, який називається «кожен з нас — крапля в морі», що означає, що всі ми, всі наші зусилля є скромними, ми — не боги, ми — люди. Але разом ми можемо змінити реальність на краще».

«Ми намагались діяти на всіх рівнях»

На Капітолійський пагорб Матвійчук привела українсько-американська правозахисна група Razom, яка допомагає координувати лобістські зусилля неурядових організацій.

Саме Razom організувала для членів Конгресу зустрічі з американськими матерями, чиї сини загинули, воюючи в Україні. І з українськими дітьми, які були депортовані до Росії і ціною великих зусиль повернені, а також з десятками інших людей, які могли розповісти про війну з перших вуст. У рідному окрузі спікера Палати представників США Майка Джонсона в штаті Луїзіана представники організації влаштували виставку ― за допомогою спеціальних окулярів віртуальної реальності відвідувачі могли подорожувати зруйнованими війною українськими містами.

На рівні країни Razom запустила інформаційну кампанію на радіо, телебаченні та білбордах, повідомляючи про сотні зруйнованих церков і вбитих християнських пасторів, намагаючись схилити на бік України консервативну аудиторію. Один із таких білбордів поставили прямо навпроти церкви, куди ходить молитися Джонсон, коли буває у своєму окрузі.

«Ми намагалися діяти на всіх рівнях, ― каже один з директорів Razom Микола Мурський. ― Зокрема, привозили до США уламки російських снарядів, що атакували Україну, приходили (до можновладців) і казали: «Ось, подивіться, з чим ми щодня маємо справу! Це влетіло в український будинок, а тепер це у вашому офісі».

Наприкінці січня організація пережила «момент осяяння», адже прийшло усвідомлення, що закон про допомогу може провалитися.

«Ми зрозуміли, що повинні зробити все, що в наших силах», — згадує Мурський і додає, що «десятки організацій і сотні, якщо не тисячі людей, наполегливо працювали» над тим, щоб закон був прийнятий.

Спільна молитва за Україну

У центрі зусиль опинилась спроба переконати Майка Джонсона поставити законопроєкт на голосування.

Razom допомогла організувати розмову Володимира Зеленського з Майком Джонсоном ― і це, як запевняють джерела The Washington Post, відчутно вплинуло на американського політика. Поступово спікер став союзником України. Київ же ухвалив найкраще, як пише медіа, на той момент рішення ― не тиснути на американську сторону й не звинувачувати республіканців у зраді, а просто дати їм, і зокрема Джонсону, час і простір для роботи над питанням.

За словами учасників процесу, для Джонсона, південного баптиста, особливо важливими були аргументи інших членів євангельської спільноти. Спікер зустрічався з численними групами релігійних лідерів із США та України, які повільно, але впевнено підштовхували його до прийняття законопроєкту про допомогу.

Американські євангелісти допомогли розвіяти поширену в консервативних ЗМІ тезу про те, що Україна переслідує християнські громади, вказуючи на те, що насправді це Росія обмежує релігійну свободу.

Джонсон також зустрівся з групами українських євангелістів.

За тиждень до голосування Джонсон розмовляв з євангелістом Сергієм Гайдаржи, чия дружина Анна і 4-місячний син Тимофій загинули в березні в результаті удару безпілотника по їхньому житловому будинку в Одесі.

Сам Сергій та його маленька донька Ліза вижили. Під час зустрічі з Джонсоном Гайдаржи показав спікерові світлини безпілотника. «Того самого іранського безпілотника, який атакував Ізраїль лише кілька днів до цього», — описав його Павло Унгурян, колишній український нардеп, який допоміг організувати знайомство. «Це була дуже емоційна зустріч», — резюмував Унгурян.

Унгурян знає Джонсона понад рік. За його словами, у них «глибокі стосунки». У січні він відвідав «день молитви і покаяння» в Музеї Біблії у Вашингтоні, де Джонсон був головним гостем, а Унгуряна запросили виголосити молитву за Україну.

За його словами, Унгурян і Джонсон встигли лише потиснути один одному руки і обійнятися. «Я попросив усіх, зокрема конгресменів, помолитися за Україну».

‍

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6617f3443bf5da2dcaa3ce5a_Ukraine%20win-Barbara%20Streisand-Sean%20Penn-Timothy%20Snyder.jpg">«Читайте також: «Конгрес повинен дозволити Україні перемогти», — кажуть Барбра Стрейзанд, Тімоті Снайдер, Шон Пенн та інші зірки»</span>

Як повідомив Букінгемський палац, метою візиту герцогині Единбурзької Софі було «продемонструвати солідарність з жінками, чоловіками та дітьми, які постраждали від війни». Візит став продовженням роботи принцеси Софі на благо тих, хто став жертвою сексуального насильства, пов'язаного зі збройним конфліктом в Україні.

Герцогиня зустрілася з президентом України Володимиром Зеленським та першою леді Оленою Зеленською. Вона також відвідала Національний заповідник «Софія Київська» та місто Бучу, де вшанувала пам'ять похованих там жертв російської окупації. У посольстві Великої Британії в Києві вона поспілкувалася з жертвами сексуального насильства з боку російських військових.

Президентське подружжя подякувало герцогині за приїзд.

«Ми дуже цінуємо підтримку народу Великої Британії, зокрема, вдячні за притулок для наших біженців із перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Також дуже вдячні за всі пакети військової допомоги вашого уряду та прем’єр-міністрів. Це надзвичайно важливо для наших військових», — наголосив Володимир Зеленський,  — читаємо на Офіційній сторінці Президента України. 

‍

Харків

У результаті сьогоднішньої атаки росіян на Харків відомо про одного загиблого та семеро поранених, повідомив мер Харкова Ігор Терехов.

Укрзалізниця повідомила, що від атаки загинув її працівник — монтер колії Олександр Кот. Ще одна працівниця залізниці поранена.

Окупанти вдарили по Холодногірському та Київському районах Харкова. Пошкоджені цивільні та адмінбудівлі, понад 40 гаражів, 10 автівок.

Одеса і касетні боєприпаси

В Одесі кількість загиблих від вчорашньої російської атаки зросла до шести людей — три жінки, три чоловіка. А ще — пес. Лікарні надають допомогу 23 постраждалим, з яких двоє — діти. Четверо перебувають у край важкому стані, серед них — чотирирічна дівчинка. Усього постраждало 63 особи.    

Удар прийшовся на набережну моря, трасу здоров’я і цивільну інфраструктуру. Снаряд влучив зокрема в палац студентів "Одеської юридичої академії", яку називають замком Гаррі Поттера. Дах будівлі згорів.

Вдарили по Одесі балістичними ракетами, одна з яких розкрилася в повітрі та випустила касетні боєприпаси. Про це розповів речник Української добровольчої армії Сергій Братчук у своєму Telegram-каналі.

Касетні суббоєприпаси підриваються на висоті від 6 до 10 метрів над землею. Один касетний боєприпас дорівнює кільком чи навіть кільком десяткам звичайних. Особливо ефективні такі снаряди в боротьбі з ворогом в окопах, але Росія, як бачимо, використовує їх проти мирного населення. Нагадаємо, що саме касетними боєприпасами росіяни завдали сотні ударів по Україні, найбільший з яких — по Краматорську у квітні 2022 року.

Небезпека касетних боєприпасів в тому, що вони покривають велику площу і не завжди розриваються. Тобто певна кількість суббоєприпасів може залишатися на місці прильоту місяцями або навіть роками і нести загрозу населенню, зокрема дітям.

Дорога редакціє журналу Sestry!

Дякую, що піднімаєте у Ваших матеріалах тему виховання, зокрема, пишете про те, як розмовляти з дітьми про війну. Думаю і про власну проблему, яка існує у моїй родині, і хочу поділитися з Вами.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/661fc871a74ca63b5c9e427e_prawda-ukr-poziom.jpg">Як говорити з дітьми про війну?</span>

Я виїхала в Європу через 5 місяців після початку війни з 6 річною дочкою. Ми з Києва. З лютого і до літа 2022 ми жили в знайомих у Львові — чекали, що війна скоро закінчиться. Та ракети долітали і на Західну Україну, і я вирішила, що безпечніше для дитини буде, якщо ми почекаємо на Перемогу в Польщі. Під Варшавою в нас були знайомі і ми зважилися на тимчасовий переїзд. В Києві дочка вивчала польську мову, тому коли з вересня вона пішла в другий клас у польській школі, то швидко адаптувалася і знайшла нових подруг. Наша невеличка орендована квартира з маленьким садком також дуже їй сподобалася. Звісно, ми сумуємо за домом, за рідними, і чекаємо,коли зможемо повернутися до рідного дому і звичного життя. Та тут я спокійна, що дитина може спокійно вчитися і не повинна переживати і ховатися через тривоги.

Хоч ми зараз і за кордоном, та все ж встигли відчути на собі травму війни. Двічі пережили втрату дому (спочатку в Києві, і потім у Львові), провели багато годин у бомбосховищах, і звісно, були шоковані жахливими новинами про звірства російської армії на тимчасово окупованих територіях, вбивства мирних українців російськими ракетами. Якщо дорослий в стані винести все це, проаналізувати, то дитина на мою думку не здатна, та й не повинна нести такий інформаційний тягар. З перших днів війни я весь час намагалася захищати дочку від зайвої інформації. Коли летіли російські ракети, я казала, що це навчання наших військових, новини дивилася у ванній із замкненими дверима і увімкненою водою, а читаючи про події у смартфоні, не показувала, що схвильована, і ховала сльози.

Звісно, я пояснила дитині, що йде війна і на нас напали росіяни, але весь час наголошувала, що наші військові переможуть злого Путіна, і вже скоро йому настане кінець, а Україна переможе

У Польщі дочка весь час сумує за домом і рідними, та я обіцяю їй, що ми скоро повернемося. Місточком з домом для нас є спілкування з моїми батьками, з якими ми часто зідзвонюємося у вайбері.

І отут, дорога редакціє, починається моя проблема.

Мій батько не хоче і чути моїх аргументів про те, що дитину потрібно берегти. Він навпаки вважає, що правда, почута в дитинстві, є найкращим щепленням від нещасть у дорослому житті

Коли ми зідзвонюємося, він кличе дочку до телефону, і після кількох хвилин розмови, найчастіше, коли я не чую, бо, наприклад, готую вечерю, починає розповідати їй про обстріли Чернігова, Одеси, Дніпра, про знайдених під завалами немовлят, про жахливі втрати, каліцтва військових і цивільних, про те, як сумують за своїми татусями, загиблими на фронті, українські малюки, про сотні прапорів, які майоріють над могилами наших військових… Дитина прибігає до мене в сльозах після кожної такої розмови, і потім довго не може заснути, розпитує мене про деталі. Уся несправедливість цієї війни раптом падає на неї після такої розмови з моїм батьком, і вся моя праця над її спокійним дитинством іде нанівець.

У такі моменти мені здається, що переді мною не моя маленька дівчинка, а незнайома мені дитина, значно старша за мою. Не дзвонити батькам — не варіант, бо ми дуже любимо дідуся і бабусю. Мої розмови і прохання до батька також нічого не дають. Та кожен його дзвінок для дитини — величезний стрес. Часом я думаю, що, можливо, мені варто почати самій говорити з дочкою про війну, щоб вона трохи загартовувалася. Але як це робити, щоб не зранити її ще більше? Адже з іншого боку, коли ми повернемося додому, на неї також чекає зовсім інша країна, яку нам ще належить відбудовувати.. 

Читачка Sestry.eu, А.Н., Київ-Варшава

В редакційному проєкті Sestry.eu «Як розмовляти з дітьми про війну» беруть участь мами з усього світу. Напишіть нам і Ви! За кожен опублікований у нашому онлайн-журналі лист ми подаруємо Вам книгу.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65b79168e3c2b53043bb1625_shutterstock_2277775453.jpg">Як говорити з дітьми про війну?</span>

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Найважливіше — зрозуміти причини, аби не нашкодити

«Читаю листи, які пишуть вам мої землячки. Особливо цікаво читати про проблеми тих, хто має дітей. У мене теж є питання, яке потребує розв'язання.

Я приїхала до Польщі разом з 12-річним сином на початку війни. Чоловік покинув нас, коли синові було три роки. Мій хлопчик добре вчиться у польській школі, вже дуже добре розмовляє польською — краще за мене, хоча моїх перших польських слів навчила мене ще моя прабабуся.

Проблема виникла у вересні, з початком нового навчального року. Я помітила, що з мого гаманця зникає дріб’язок — монети в 2 чи 5 злотих. Спочатку я не звернула на це особливої ​​уваги. Думала, що, може, поклала дрібні гроші до кишені чи витратила їх на квиток і забула. Але ситуація стала повторюватися.

Тоді до мене дійшло, що це робить мій син. І — аби пересвідчитися — одного вечора я навмисне залишила в сумочці гаманець взагалі без готівки — тільки з карткою. Вранці до мене прийшов мій син і запитав, чи можу я дати йому 10 злотих, тому що після школи він з друзями ходить їсти хот-доги. Я дала йому гроші. І зрозуміла, що зникнення грошей — таки справа його рук, а не моя розсіяність.

Я розумію, що у 12-річної дитини є свої потреби, зокрема фінансові. Даю синові 100 злотих кишенькових грошей на місяць, але, як бачите, йому цього замало. І зараз я просто можу не тримати готівку в своєму гаманці, і тоді він буде просити у мене підтримки, але, на мій погляд, в основі сімейних стосунків має лежати довіра.

Ми одне в одного єдині на цілому світі. І я хочу, аби він був зі мною чесним і знав, що завжди може на мене розраховувати. Мій син — хороша дитина. Він добре вчиться, допомагає мені вдома, поважає мене. Але це захоплення моєю готівкою мене дуже турбує.

Мені потрібно з ним поговорити, але я не знаю, як почати, щоб не зіпсувати зв’язок між нами. Крадіжка є крадіжка. Навіть якщо це лише кілька злотих із маминого гаманця. Будь ласка, допоможіть».

Тетяна Ричко, лайф-коуч на Avigon.pl:

Шановна пані, я розумію стурбованість тим, що ваш син забирає дрібні гроші з вашого гаманця. Дійсно дуже важливо поговорити з ним про це.

Невідомо, чи пов'язана така поведінка з дорослішанням хлопчика і його підвищеними потребами, чи, може, щось недобре відбувається в його оточенні і син «мусить» красти гроші, але він не хоче або соромиться про це розповідати.

Навіть неприродний рух голови або очей може бути сигналом для вас, що щось відбувається

Розумію, чому ви не хочете починати розмову ні з того ні з сього, тому варто підлаштувати ситуацію. Ви можете залишити кілька монет у місці, яке не викличе підозр у вашого сина — наприклад, поруч з ключами чи іншими дрібницями в коридорі. Якщо бодай одна з монет зникне (ймовірно, не всі, щоб ви не помітили), це і стане приводом почати розмову.

Запитайте свого сина, чи знає він, що сталося з грошима, які ви підготували для сусіда (наприклад). І далі уважно спостерігайте, як він відреагує. Ви його добре знаєте, тому навіть неприродний рух вашої голови або очей може бути сигналом, що щось відбувається.

Така розмова буде важливою для хлопця, адже він побачить вашу підтримку

Якщо ваш син стане заперечувати, що причетний до зникнення грошей — шукайте іншу можливість. Не засуджуйте його, адже невідомо, що стало причиною його поведінки. Варто поставитися до нього ніжно, але серйозно. Ви можете розповісти йому, як важко заробляти гроші на повсякденні потреби, пояснити, що людина не може собі все дозволити, але ви докладаєте максимум зусиль, щоб забезпечити його гідним життям.

Є сенс звернути увагу на цінність грошей. Що інколи треба вміти сказати друзям, що у вас немає грошей — і це не соромно. Така розмова, безумовно, буде важливою для хлопця, тому що він побачить вашу підтримку і водночас дізнається, що ви не згодні на його зраду. Якщо ж раптом виявиться, що проблема глибша, у вас принаймні вже буде підстава для подальших дій.

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/tatiana-ryczko

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65e02cd04429b5a405d0fd5d_drachkovska-p-800.jpg">«Читайте також: Вперше в житті я підняла руку на дитину. Доньці стало страшно»</span>

Слідом за Німеччиною, де представник берлінського сенату у відповідь на запит DW заявив, що депортувати українських чоловіків, у яких закінчиться дія закордонного паспорту, не будуть, схожі заяви пролунали і від представника польського уряду.

Польського міністра внутрішніх справ Марчіна Кервінського в ефірі TVN24 запитали, як Польща збирається забезпечити права молодих українців (наприклад, студентів 18-25 років), які тепер можуть мати труднощі через призупинення Україною надання консульських послуг військовозобов’язаним чоловікам. Очільник МВС відповів, що це питання насправді ширше. Польський уряд саме готує нову редакцію закону Про допомогу громадянам України у зв'язку з війною, але вже сьогодні ясно те, що сама по собі відсутність діючого паспорта не є підставою для депортації. Українці з вичерпаним терміном дії паспортів також підлягають тимчасовому захисту.

«Усі рішення щодо громадян України, які проживають у Польщі, вносяться до Спеціального закону.

Нещодавно ми продовжили дію цього закону до 30 червня, а за кілька днів подамо нову його редакцію, яка врегулює всі ці питання», — повідомив глава МВС Польщі Марчін Кервінський.

Він додав, що рішення щодо поточної ситуації розроблятиме заступник міністра Мацей Дущик. І зазначив, що Польща не ділиться даними про біженців, які перебувають у Польщі, «також з українською стороною».

Нагадаємо, що на офіційній сторінці польського уряду gov.pl вже понад два роки висить інформація про те, що легально перебуваючими на території Польщі українцями вважаються ті, хто в'їхав після 24.02.2022 і під час проходження прикордонного контролю був зареєстрований комендантом Прикордонної служби, після чого пройшов процедуру оформлення тимчасового захисту.

Разом з тим слід зазначити, що після закінчення дії паспорта українських чоловіків за кордоном очікують проблеми не лише з пересуванням між країнами, але також із працевлаштуванням, отриманням пільг чи водійських прав, відкриттям банківського рахунку, оформленням страховки тощо.

Для Києва передбачено виділення майже 61 мільярда доларів додаткової військової та економічної допомоги Україні.

— Це хороший день для Америки, для Європи і для миру у світі. Я щойно підписав законопроєкти щодо оборонної допомоги. Це зробить Америку безпечнішою, це зробить світ безпечнішим. Вони нададуть життєву допомогу і нашим партнерам, щоб вони могли себе захищати та захищати свої суверенні землі, — заявив Джо Байден на брифінгу після підписання ухваленого у Конгресі та підтриманого Сенатом законопроєкту.

В Україну буде направлено обладнання з власних запасів США.

— Я подбаю про те, щоб постачання розпочалися просто зараз. У найближчі кілька годин, буквально кілька годин, ми почнемо відправляти в Україну обладнання для ППО, для артилерії, для ракетних систем і бронетехніки. Ви знаєте, що це постачання — це буквально інвестиція. Не лише в безпеку України, а й у безпеку Європи, — наголосив президент США. — Потім ми замінимо ці запаси новою продукцією, виробленою американськими компаніями тут, в Америці. Ракети Patriot виробництва Аризони. Javelins виробництва Алабами. Артилерійські снаряди виробництва Огайо, Пенсільванії та Техасу.

Іншими словами, ми допомагаємо Україні й водночас інвестуємо в нашу власну промислову базу

Байден наголосив, що треба робити максимально, аби підтримати Україну у війні проти Росії:

— Якщо Путін нападе на союзника НАТО, як він напав на Україну сьогодні, в нас не буде іншого вибору, крім як прийти на допомогу, як наші союзники по НАТО прийшли до нас на допомогу після терактів 11 вересня.

Ось чому ми підтримуємо Україну й надаємо їй підтримку — щоб не дати Путіну втягнути Сполучені Штати у війну в Європі й у майбутньому

Новий пакет військової допомоги

24 квітня Вашингтон оголосив про виділення пакета військової допомоги Україні загальною вартістю 1 мільярд доларів. Попередній, до слова, становив 300 мільйонів доларів.

— Після ухвалення додаткового фінансування для потреб національної безпеки Сполучені Штати сьогодні оголошують про виділення значного нового пакету зброї та обладнання для України, щоби підтримати хоробрий український народ, який захищає свою країну та свою свободу від агресії РФ, — йдеться на сайті Держдепу.

Міністерство оборони США оприлюднило список того, що Україна отримає у рамках цього пакету військової допомоги:

• <add-frame>ракети для протиповітряної оборони RIM-7 і AIM-9M;<add-frame>
• зенітні ракети Stinger;
• стрілецька зброя та додаткові боєприпаси до стрілецької зброї, у тому числі, патрони для боротьби з безпілотними літальними системами
• додаткові боєприпаси для систем HIMARS;
•  артилерійські снаряди калібру 155 мм та 105 мм, а також мінометні снаряди калібру 60 мм;
• бойові машини піхоти Bradley;
• багатоцільові колісні транспортні засоби високої мобільності (HMMWV);
• тактичні автомобілі для буксирування та транспортування техніки;
• протитанкові системи Javelin і AT-4;
• протипіхотні боєприпаси Claymore тощо.

— Цей пакет дозволить збільшити поставки боєприпасів, озброєння та обладнання для підтримки здатності України захищати свою лінію фронту, захищати свої міста та протистояти постійним атакам Росії, — йдеться в офіційному повідомленні Міністерства оборони США.

ATACMS будуть?

В офіційному переліку від Пентагону нема жодної згадки про далекобійні ракети ATACMS. Але є одне але. Кілька видань — АР і Politico з посиланням на власні джерела — пишуть, що цей вид озброєння буде.

Тим часом інше медіа — Reuters — повідомляє, що Україна вже отримувала ATACMS дальністю до 300 км. Ці ракети США таємно передали Україні у рамках пакета допомоги на суму 300 мільйонів доларів, затвердженого 12 березня. Вперше ЗСУ застосувала ці ракети 17 квітня, завдавши удару по військовому аеродрому в окупованому Криму.

Заступник речника Державного департаменту США Ведант Пател розвіяв усі сумніви — він підтвердив, що Вашингтон поставив далекобійні ракети ATACMS Україні. За його словами, це було негласне розпорядження від Байдена, яке він дав своїй команді, котра займається питаннями нацбезпеки. Це озброєння увійшло у попередній пакет допомоги, про який оголосили 12 березня. ATACMS прибули у квітні, зазначив Пател.

— Ми не анонсували цього, щоби забезпечити оперативну безпеку України на її прохання, — повідомив представник Держдепу.

Реакція України

Володимир Зеленський подякував президенту Байдену, Конгресу, усім американцям:

— Вся наша співпраця — України та Сполучених Штатів — кожен прояв підтримки нашого захисту зараз роблять сильніше обидва наші народи і всіх наших партнерів, увесь світ, який прагне жити за правилами, а не в умовах насильства і хаосу.

Дякую всім американцям на оборонних підприємствах, кожному штату, які виробляють зброю, яка зараз реально захищає демократію і наш спосіб життя

Зеленський наголосив, що новий пакет допомоги містить усе те, про що він говорив із Джо Байденом під час нещодавньої телефонної розмови:

— Шлях довжиною півроку подолали. Хто б що не казав, але ми здобуваємо підтримку, якої потребуємо — потребуємо, щоб надалі захищати життя від російських ударів. Цими днями максимально активно працювали з нашими американськими друзями — на всіх рівнях —щоб оперативно наповнити цей пакет від Сполучених Штатів саме такою зброєю, яка потрібна нашим воїнам. Його загальна вартість становить 1 мільярд доларів, і він містить усе те, що ми обговорювали з Президентом Байденом під час нашої телефонної розмови, — від «атакамсів» і артилерії, від протитанкової зброї і ракет для «хаймарсів» до необхідної ППО і техніки.

Що передувало?

20 квітня Палата представників Конгресу США схвалила законопроєкт про національну безпеку, який передбачає військову допомогу на 95 мільярдів доларів для України, Ізраїлю й інших союзників США.

Сенат США 23 квітня проголосував за пакет військової допомоги, який включає понад 60 мільярдів доларів для України, після того, як Палата представників підтримала цей захід 20 квітня після місяців суперечок.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/662837d295c97f11d4ba9557_senate%20usa.jpg">Сенат США також проголосував за пакет військової допомоги Україні на майже 61 мільярд доларів</span>

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

За ухвалення законопроєкту проголосували 79 (необхідно — 51), проти висловились 18 сенаторів. Законодавці підтримали скорочення процедури розгляду пакетів допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню, що дозволило провести швидке обговорення протягом 30 годин з обмеженим часом для кожного сенатора.

Президент США Джо Байден пообіцяв підписати пакет законопроєктів про допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню 24 квітня, щоб відновити постачання озброєнь Києву цього тижня, йдеться у заяві на сайті Білого дому.

Коли це станеться, Україні буде виділено 60,84 мільярдів доларів.

Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль розповів, що 49,9 мільярдів доларів підуть на оборонні видатки, 7,8 мільярдів доларів — це потенційна бюджетна підтримка, а 1,57 мільярдів доларів —  економічна допомога. Ще 400 мільйонів доларів –— кошти на захист кордонів та гуманітарне розмінування.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66240ab8da69de6c7e3254d6_USA%20aid%20for%20Ukraine-p-800.jpg">«Читайте також: Палата представників Конгресу США погодила пакет допомоги Україні на майже 61 мільярд доларів»</span>

Велика Британія збільшує допомогу Україні

Однією з найочікуваніших заяв британського прем'єра Ріші Сунака стала передача Україні додаткових пів мільярда фунтів стерлінгів (це понад 600 мільйонів доларів) військової підтримки. На додачу до того, що Великобританія цього року вже виділила Україні приблизно 3,5 мільярда доларів.

Допомога включає поставки 60 бойових катерів, понад 1600 ударних і протиповітряних ракет, а також додаткових високоточних керованих ракет Storm Shadow, понад 400 одиниць техніки, зокрема 160 автомобілів Husky, 162 бронемашини та 78 автомобілів підвищеної прохідності, а також майже 4 мільйони снарядів малого калібру, зброю і боєприпаси.

Як швидко Україна отримає анонсовану військову підтримку, невідомо. Але глава британського уряду пообіцяв, що «Україна не самотня і ніколи не буде самотньою».

Зі свого боку генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Альянс передасть Україні необхідні системи ППО. І конкретні оголошення щодо цього з'являться найближчими днями.

У небі над Польщею з’являться нові британські літаки

«Я хотів би говорити про неймовірну силу, яка характеризує наші відносини, — сказав британський прем’єр після зустрічі з Дональдом Туском. — Ми союзники назавжди», — додав Сунак польською мовою. І запевнив, що Велика Британія не забуде, як польські пілоти рятували британські життя, воюючи в небі над його країною.

Сунак повідомив, що в межах своєї підтримки Велика Британія відправить до Польщі винищувачі Typhoon, які захищатимуть польський повітряний простір. Плюс до Польщі буде відправлено 16 тисяч британських солдатів. Британські солдати захищатимуть не тільки польське небо, а також Сувальський перешийок.

«Польща витрачає на безпеку найбільше з усіх союзників НАТО», — повідомив Сунак.

Єнс Столтенберґ разом із Ріші Сунаком і Дональдом Туском відвідали місце дислокації в Польщі британських військовослужбовців першої Варшавської бронетанкової бригади імені Тадеуша Костюшка.

«Солдати, які дислоковані в Польщі, є своєрідним посланням: НАТО захищатиме своїх союзників», — запевнив Столтенберґ.

Немає планів розміщувати ядерну зброю в Польщі

«Немає ніяких планів розміщення більшої кількості ядерного озброєння додатково в будь-яких країнах НАТО», — заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ у Варшаві, коментуючи нещодавну заяву польського президента Анджея Дуди про готовність Польщі розмістити у себе ядерну зброю союзників.

Британія збільшує витрати на оборону

Ріші Сунак заявив, що Британія планує збільшити витрати на оборону до 2,5% ВВП, що перевершує заявлену керівництвом НАТО мету з витрат на оборону для держав-членів західного військового блоку. «Ми інвестуємо додаткові 75 мільярдів фунтів в оборону протягом наступних шести років», — повідомив Сунак. Таке рішення обґрунтоване зростаючою загрозою з боку таких країн як Росія, Китай, Іран та КНДР.

Адже коли справа доходить до оборони, Лондон не може спочивати на лаврах і «повинен зробити більше». За рахунок збільшення витрат на оборону, які прем'єр назвав «найбільшим зміцненням національної оборони Великобританії за ціле покоління».

Столтенберґ привітав заяву Сунака. За словами глави НАТО, це підтверджує ключову роль, яку Велика Британія відіграє в Альянсі.

«Велика Британія знову подає приклад», — із захопленням резюмував норвежець.

Міністерство закордонних справ наказало всім консульствам України припинити надання послуг чоловікам призовного віку з 23 квітня. Очільник МЗС Дмитро Кулеба заявив у мережі Х, що таке рішення було ухвалене на виконання закону про мобілізацію:

— Як це виглядає зараз: чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить, а потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна. Перебування за кордоном не звільняє громадянина від обов'язків перед Батьківщиною.

Саме тому я доручив вжити заходів щодо відновлення справедливого ставлення до чоловіків мобілізаційного віку в Україні та за кордоном. Це буде чесно

Тимчасове призупинення надання консульських послуг торкнеться всіх чоловіків віком від 18 і до 60 років. Зараз же без проблем вони можуть отримати єдиний документ — посвідчення особи на повернення в Україну.

Що кажуть консульства?

В українському консульстві у Польщі Суспільному повідомили, що призупинили прийом документів для чоловіків призовного віку, повідомляє Суспільне:

— Нині призупинений прийом громадян призовного віку. Зараз ми чекаємо вказівки від Міністерства закордонних справ. Тобто чоловіків від 18 до 60 років. Зараз просто тимчасово призупинений їхній прийом. Зараз розробляються механізми, які будуть відповідно діяти до того закону про мобілізацію. Наразі чекаємо.

Припинили видачу закордонних паспортів українським чоловікам і у генконсульстві України у Барселоні. Також про зміни у наданні консульських послуг повідомили у генконсульстві у Г'юстоні, США.

Чи працюватимуть паспортні сервіси?

З 23 квітня призупинено видачу готових документів у закордонних підрозділах ДП «Документ». Пояснюють це технічними причинами. Однак подати заявки на виготовлення нових паспортів здійснюється у звичному режимі.

«Видача паспортів можлива для дітей до 12 років, у зв'язку з відсутністю необхідності біометричної верифікації. Закордонні філії повідомлять всіх користувачів послуг про поновлення роботи систем видачі документів на усіх офіційних ресурсах ДП "Документ"», – йдеться у повідомленні.

МЗС роз'яснює

Міністерство закордонних справ дало відповіді на найпоширеніші питання, пов'язані з тимчасовим обмеженням надання консульських послуг.

• Рішення про призупинення процесу надання консульських послуг є тимчасовим кроком, обумовленим необхідністю вирішення питань щодо військового обліку громадян мобілізаційного віку, які перебувають за кордоном. 
• Всі заяви про надання консульських послуг, подані до 23 квітня, будуть розглянуті та опрацьовані консульськими установами в повному обсязі. У тому числі йдеться і про оформлення закордонного паспорту.
• Обмеження не застосовуються, якщо чоловік оформлює документи не для себе, а для неповнолітньої дитини чи підопічної особи (йдеться про оформлення паспорту для виїзду за кордон, реєстрацію народження дитини тощо).
• Після оновлення даних військового обліку в ТЦК чоловіки віком 18-60 років із дійсними військово-обліковими документами матимуть доступ до консульських послуг у повному обсязі.

11 квітня Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію. 17 квітня його підписав президент Володимир Зеленський. Документ містить норму про обмеження консульських послуг для чоловіків від 18 до 60 років без військово-облікових документів. Закон вступить у дію 18 травня 2024 року.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6617fe7ce8acc71cf38ce53f_armiya.jpg">Нові правила мобілізації: бронь, штрафи, надбавки — що чекає українців?</span>

1 травня в Польщі святкують День праці (Święto Pracy) або День міжнародної солідарності трудящих. Це державне свято. У 2024 році воно припадає на середу і є офіційним вихідним днем.

2 травня — День прапора Республіки Польща. Цей день не є офіційним вихідним, але чимало поляків беруть у цей день відпустку, аби створити собі Великі травневі вихідні.

Адже 3 травня — День Конституції, Національний день Третього травня (Święto Konstytucji 3 Maja). Цей одне з найважливіших державних свят Польщі. І, звичайно, це вихідний. У 2024 році він припадає на п'ятницю.

За трьома травневими святковими днями цьогоріч йдуть субота та неділя. Що означає, що відпочивати можна буде 5 днів. А ті, хто візьмуть відпустку 29 і 30 квітня, матимуть взагалі 9 днів без роботи (з 27 квітня по 5 травня 2024 року).

Щодо погоди, то синоптики на травневі свята 2024 року обіцяють теплі бездощові або малодощові дні. Очікується температура 10-20 градусів Цельсія.

Але це не єдині свята у травні в Польщі.

19 травня (у неділю) Польща відзначає Зелені святки (Zielone Świątki), які припадають на 50 день після Великодня.

30 травня (четвер) поляки святкують Боже Тіло / Корпус Крісті / Свято Тіла і Крові Христових (Boże Ciało). Це одне з головних свят Католицької Церкви. У цей день віряни згадують Останню вечерю, коли хліб і вино перетворилися в Тіло і Кров Христа. Відмінною ознакою цього свята є урочисті процесії вулицями і навколо храмів.

Можна взяти відпустку 31 травня і мати подовжені вихідні (з 30 травня по 2 червня). Магазини, школи та більшість установ 30 травня закриті, а громадський транспорт може працювати за обмеженим розкладом.

Магазини на травневі свята в Польщі працюватимуть за таким графіком: 1, 3, 5, 12, 19, 26 і 30 травня — магазини закриті. 2 і 4 травня магазини в Польщі працюватимуть за звичним графіком.

Нагадуємо також, що 28 квітня — торгова неділя.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6599c854b9077a8ca3234f5e_wychidni%20dni%20u%20Polshchi%202024-p-800.jpg">«Читайте також: Вихідні дні у Польщі 2024»</span>

«Кандидат від республіканців на президентських виборах у США не вважає за потрібне відвідати Україну найближчим часом, оскільки він не перебуває на посаді», — йдеться у заяві штабу Дональда Трампа від 10 квітня.

Це стало відповіддю на запрошення, яке напередодні надіслав колишньому президенту США президент України Володимир Зеленський: «Ми б хотіли, щоб Дональд Трамп приїхав в Україну, побачив все на власні очі і зробив висновки. Я готовий зустрітися з ним і обговорити це питання. Воно дуже важливе».

Причина всіх проблем

Хіба справжня причина відмови Трампа Зеленському в тому, що він не сидить у Білому домі? Не зовсім.

У статті, нещодавно опублікованій в Politico, журналістка Вероніка Мелкозерова пропонує дещо інше пояснення цього питання: Дональд Трамп не поїде до Києва, тому що він ненавидить Україну. До того ж ненавидить вже давно.

Таку причину поведінки американського президента публічно озвучив, зокрема, Лев Парнас, українсько-американський бізнесмен, якого цитує Мелкозерова, колись тісно пов'язаний з Руді Джуліані, адвокатом і другом Трампа, колишнім мером Нью-Йорка.

«Він і люди з його оточення вважають, що Україна стала причиною всіх проблем Трампа», — каже Парнас.

Радник Трампа на зарплаті у Януковича

Щоб зрозуміти, з чого все почалося, треба коротко зупинитися на постаті Пола Манафорта, американського лобіста і юриста, якого, як пише The Washington Post, Трамп хоче найняти у свій передвиборчий штаб як радника.

Манафорт вже вдруге працюватиме в кампанії Трампа — на чолі виборчого штабу республіканського кандидата в президенти він вже стояв у 2016 році. Однак через кілька місяців був звільнений. За приховування факту, що раніше працював лобістом проросійських політиків з України.

Якщо бути точним, Манафорт працював на колишнього президента України Віктора Януковича, який сумнозвісно втік з батьківщини до Росії після Майдану 2014 року. Саме після втечі у київському штабі Партії регіонів Януковича було знайдено те, що громадськість запам'ятала як «чорну» бухгалтерію. У ній від руки був написаний список таємних платежів партії Януковича українським чиновникам, телезіркам, законодавцям, журналістам і… Манафорту, який, як стверджувалося, щонайменше 22 траншами отримав орієнтовно 12,7 мільйона доларів.

Незручні зв'язки

У США цю справу оприлюднила газета New York Times у серпні 2016 року — за кілька місяців до фінального протистояння за президентське крісло між Дональдом Трампом і Гілларі Клінтон. Очевидно, що розкриття причетності довіреної особи Трампа до проросійського режиму Януковича поставило кандидата в президенти від Республіканської партії у дуже незручне становище. Адже, як пише Вероніка Мелкозерова, це була «одна з перших історій, які пов'язували Трампа з Україною і, можливо, з Росією та її союзниками; питання, яке не давало йому спокою протягом усього часу перебування на посаді».

Прихильники Трампа, на чолі з ним самим, затято захищаючись, заявили, що «Чорна книга» є фальшивкою, вся ця історія є фальшивкою, і взагалі все це — змова Демократичної партії проти кандидата від республіканців.

«Рашагейт» і електронне листування Гілларі

Ще одною перешкодою у відносинах Трампа з Україною став «Рашагейт» (Russiagate). Ця справа, яка вибухнула у 2016 році, стосувалася втручання російських спецслужб у президентські вибори в США, що відбулися восени того ж року. Федеральні слідчі та американські спецслужби довели, що росіяни зламали електронну пошту Національного комітету Демократичної партії, яку пізніше оприлюднив WikiLeaks.

Викрадене листування нібито включало серед іншого офіційні електронні листи Гілларі Клінтон, відправлені з її приватної поштової скриньки.

Подальше розслідування показало, що Трамп був сильно розчарований тим, що зміст електронних листів його суперниці у боротьбі за Білий дім не був опублікований.

У 2017 році, вже будучи 45-м президентом США, він повернувся до цього питання, публічно звернувшись до Росії з проханням допомогти йому знайти ці листи. У будь-якому випадку дії російських служб зіграли важливу роль у перемозі на виборах кандидата-республіканця.

Теорія змови на захист Росії

Манафорт і його люди, намагаючись відвести від штабу Трампа підозри в тому, що він діє в змові з Кремлем, вигадали безглузду тезу: сервери демократів зламали не росіяни, а... українці.

Цю конспірологічну теорію також послідовно і неодноразово озвучував сам Трамп, стверджуючи, що хакерська атака була здійснена з боку України. Тим часом сама Україна продовжує приховувати матеріали, отримані в результаті хакерської атаки.

У 2018 році Манафорт був засуджений у справі про вплив Росії на американську політику — тобто саме у зв'язку з Russiagate. Суд довів його вину в податковому шахрайстві, пов'язаному з приховуванням доходів від роботи на проросійських українців.

Розслідування також виявило, що під час роботи на кампанію Трампа Манафорт мав контакти з агентом російської розвідки Костянтином Килимником. Через два роки, у 2020 році, Трамп помилував Манафорта.

Ідеальна розмова

Настав липень 2019 року, і відбулася знаменита телефонна розмова Дональда Трампа з Володимиром Зеленським, яку американець пізніше назвав «ідеальною» (perfect phonecall). Під час цієї розмови президент США попросив українського президента про послугу — передати його адміністрації сервер з викраденими у демократів документами, який нібито перебуває у володінні української компанії.

Друга тема, яку Трамп підняв під час цієї розмови, стала справа Гантера Байдена — і опосередковано його батька Джо Байдена, суперника Трампа на майбутніх президентських виборах.

Друге прохання Трампа ґрунтувалося на чутках, які вже деякий час циркулювали в таборі Трампа, що обидва Байдени були корумповані українцями. Ці сенсації начебто підтверджувалися свідченнями такого собі Олександра Смирнова, довіреного інформатора ФБР.

Він розповів, що у 2015 році співробітники української енергетичної компанії Burisma найняли Гантера Байдена, який на той час займався бізнесом у країні, щоб завдяки впливу його батька, тодішнього віце-президента США в уряді Барака Обами, він відстоював їхні інтереси перед українським урядом. За словами Смирнова, за це покровительство Burisma заплатила обом Байденам по 5 мільйонів доларів.

15 лютого 2024 року Смірнова заарештувало ФБР за неправдиві свідчення та «створення неправдивих і фіктивних записів» у справі Байдена. За його власним визнанням, він зробив це тому, що йому не подобався Джо Байден.

Я впевнений, що ви розв’яжете цю проблему

Під час телефонної розмови із Зеленським Трамп тиснув на українського президента, щоб Київ, який вже розслідував корупцію проти компанії Burisma, розпочав ще одне розслідування — цього разу проти Байдена-молодшого.

«Я впевнений, що ви розв’яжете цю проблему» — нібито сказав Трамп Зеленському.

Як повідомляється, Зеленський пообіцяв подивитися, що з цим можна зробити, але в підсумку розслідування проти Гантера так і не було розпочато.

Адже Україна ніколи не мала жодних доказів того, що Байден порушив закон.

Зеленський це знає

У світлі всіх цих подій стає зрозумілішим, що ставлення Трампа до України, яке проглядається через блокування його слухняними республіканцями в Конгресі

допомоги Україні або з нещодавніх публічних заяв кандидата в президенти про те, що він «закінчить війну протягом 24 годин» і що в обмін на мир українці повинні повернути Росії землі, які вона вже окупувала.

Зауважимо, однак: це зрозуміло з точки зору самого Трампа, який — як пише Politico, «нелегко прощає і нелегко забуває». Окремим питанням залишається, чи справді Трамп має підстави ображатися на Україну.

Його ставлення до України та президента Зеленського — це, зрештою, плід його власних помилок, інтриг і комбінацій, які зробили його нещасним, а також його міфоманії, зарозумілості, манії величі та схильності до теорій змови. І аж ніяк не ворожість українців.

Який результат всього цього? Той, який дозволяє особистість Трампа. «Зараз Трамп ненавидить Зеленського з пристрастю. І Зеленський це знає», — пише Politico, цитуючи слова Лева Парнаса.

Усього буде виділено 60,84 мільярдів доларів, з яких 49,9 мільярдів підуть на оборонні видатки для України:

• <add-frame>11,3 мільярда доларів підуть на поточні військові операції США у регіоні;<add-frame>
• 13,8 мільярдів доларів — на закупівлю нових систем озброєння, товарів та послуг оборонного призначення;
• 26 мільярдів доларів — на постійний нагляд та підзвітність за допомогу та обладнання, надані Україні.

Також передбачається $7,8 мільярдів доларів прямої фінансової допомоги у вигляді кредиту Україні (бюджетна підтримка).

Після 15 листопада 2024 року американський президент зможе списати до половини суми боргу за кредитом після подання відповідного обґрунтування Конгресу.

Законопроект вимагає від Пентагону/Держдепартаменту надати чітку стратегію США щодо України протягом 45 днів. А також зобов'язує президента США передати Україні ATACMS далекого радіусу дії (тип не вказано) якнайшвидше після його набуття чинності.  Президент здатний відкласти передачу, якщо передача ATACMS, на його думку, завдасть шкоди інтересам національної безпеки США.

Раніше впродовж чотирьох місяців республіканці у Палаті представників блокували проєкт адміністрації Джо Байдена, до якого, окрім допомоги закордонним партнерам, були включені асигнування на посилення заходів проти незаконної міграції та зміцнення південного кордону Штатів.

Тепер законопроєкт розділили на чотири частини, аби голоси «проти» не складалися, як сталося би за єдиного голосування (адже республіканські ізоляціоністи проти допомоги Україні, але за допомогу Ізраїлю. А ультраліві демократи за Україну, але проти допомоги Ізраїлю). І такий хід спрацював: конгресмени ухвалили не тільки законопроєкт про допомогу Україні, але також про допомогу Ізраїлю і підтримку Індо-Тихоокеанського регіону.

Усі чотири поправки до законопроєкту про підтримку України були відхилені Палатою представників.

Помічник секретаря Пентагону з питань міжнародної безпеки Селеста Волландер на днях повідомила, що Пентагон розпочне швидке переміщення боєприпасів, артилерійських снарядів і ракет для протиповітряної оборони, тільки-но Конгрес схвалить допомогу. Зі свого боку президент США Джо Байден пообіцяв підписати законопроєкт без зволікань, тільки він попаде йому на стіл після схвалення Сенатом. А лідер демократів у Сенаті Чак Шумер вже заявив, що Сенат ухвалить допомогу (це має статися у вівторок, 23 квітня).

У залі під час голосування майоріло чимало українських прапорців. А конгресвумен від штату Огайо Марсі Каптур у виступі на підтримку законопроєкту про допомогу Україні навіть зацитувала поему Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим»: «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди».

Президент України Володимир Зеленський подякував «кожному і кожній, хто підтримав наш пакет», а також особисто спікеру Майку Джонсону і всім американським серцям, які відчувають, що російське зло точно не повинно вигравати. Також він подякував усій українській команді та всім друзям України. «Ми цінуємо кожен прояв підтримки нашої держави і незалежності, наших людей і нашого життя, яке Росія так хоче закопати в руїнах», — заявив український президент.

Але це ще не всі добрі новини. Конгресмени також проголосували за законопроєкт про використання заморожених російських активів для України. Раніше Парламентська асамблея Ради Європи одноголосно ухвалила резолюцію із закликом передати заморожені активи РФ на відновленя України.

Понад 35 людей постраждало, 8 вбито, серед них — дві дитини.

У Синельниківському районі на Дніпропетровщині внаслідок російських ракетних ударів загинуло шестеро людей. У Дніпрі — двоє загиблих, у Кривому Розі — поранені, повідомив голова Дніпропетровської облради Микола Лукашук. У Нікопольському районі пошкоджено 14 будинків, без світла залишились 30 000 родин. Після обіду агресори спрямували дрон на пожежну машину. На щастя, надзвичайники живі.

Маленький шестирічний хлопчик у Синельникову залишився один, адже інші члени його родини загинули від російської ракети. Мама, бабуся, сестра і брат. Батько помер рік тому. Дитина знаходиться в лікарні з опіками, пораненнями і струсом мозку. Тітка хлопчика по татовій лінії заявила про бажання оформити опікунство.

Після атаки в Дніпрі пошкоджені 6 багатоповерхівок і два приватні будинки, три навчальні заклади, 7 адміністративних та офісна будівлі, ринок, магазини і торговельні павільйони, готель, СТО, а також майже 50 авто.

«Свідомий вибір іншої смерті». Історія повстання

До війни єврейська громада Варшави була найчисельнішою в Європі та другою у світі після Нью-Йорка: євреї складали близько третини мешканців міста (понад 350 тисяч). Більшість з них не пережила воєнних років.

У створеному в 1940 році варшавському гетто німці ув’язнили понад 400 тисяч євреїв. 22 липня 1942 року нацисти почали депортацію в’язнів до табору смерті Треблінка. Там загинуло 300 тисяч варшавських євреїв. У гетто залишилося десь 60 тисяч — переважно молодих, у розквіті сил (їх залишили, бо вони гарно працювали). Втрачати було нічого. У людей, яких прирекли на смерть у газових камерах, виникла ідея збройного спротиву. За словами Марека Едельмана, одного з керівників повстання, це був свідомий вибір іншої смерті.

Коли на початку 1943 року німці почали чергову акцію депортації, вони наштовхнулися на опір бійців Єврейської бойової організації. «Євреї! Окупант починає другий акт вашого знищення! Не йдіть безвільно на смерть! Захищайтеся!» — йшлося у листівці організації.

19 квітня 1943 року напередодні єврейського свята Песах німецькі війська чисельністю дві тисячі осіб підійшли до гетто вже на танках. Але, як зазначає музей POLIN, проти них виступили пів тисячі членів Єврейської бойової організації та 150 бійців Єврейського військового союзу. Повстанці кидали в німців гранати, пляшки з бензином і стріляли з різних точок (зокрема, із будинків і бункерів), не пускаючи нацистів до гетто.

Німці систематично прочісували чергові квартали вулиць, виганяли з будинків мирних мешканців і вбивали повстанців. Будинки спалювали. До знайдених ними бункерів, де окрім бійців переховувались і мирні жителі, вони кидали димові шашки та знищували всіх вибухівкою.

Із звіта командувача німецькими військами Юргена Штропа відомо, що німецькі війська захопили або вбили понад 56 000 євреїв і знайшли 631 бункер. Частину євреїв вбили на місці або відправили до газових камер Треблінки, а частину депортували до трудових таборів.

Лише кільком десяткам повстанців вдалося вибратися з палаючого гетто через каналізацію та підземні тунелі. Деякі з них загинули через доноси, деякі — у партизанських боях, а частина пізніше взяла участь у Варшавському повстанні 1944 року.

На початку травня 1943 року німці оточили бункер штабу Єврейської бойової організації. Сотня бійців задихнулися від диму або покінчили життя самогубством, не бажаючи потрапляти до рук нацистів.

Незважаючи на обмежені запаси зброї, повстанцям на чолі з Мордехаєм Анелевичем, Іцхаком Цукерманом, Тосею Альтманом, Цив'єю Любеткін та Мареком Едельманом вдалося протриматися майже місяць. 16 травня німці підірвали Велику Синагогу, а територію гетто зрівняли із землею.

Чому символом цієї героїчної і трагічної події став жовтий нарцис?

Ідея популяризувати пам’ять про героїчну і трагічну сторінку в житті євреїв і Польщі народилася у співробітників музею історії польських євреїв POLIN. В 2013 році вони провели опитування і з’ясували, що лише 30% мешканців польської столиці знають, що таке повстання у Варшавському гетто.

Чому саме нарцис? Щороку дев'ятнадцятого квітня один з керівників повстання Марек Едельман, який вижив і дожив до 2009 року, отримував від анонімного адресата букет жовтих квітів. І з часом він і сам став класти до пам'ятника героям повстання саме жовті квіти — найчастіше нарциси. Після смерті Едельмана традицію було вирішено продовжити. Символом пам’яті став нарцис.

‍

Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

У стосунках з батьками чоловіка головне — повага, а не любов

«Шановні Sestry, насамперед я хочу подякувати вам за те, що ви є! Адже завдяки вам я можу читати про життя моїх співвітчизниць у Польщі. Це шматочок світу, куди ви запрошуєте разом нас і наших польських сестер (хоча також і братів). Мені подобається читати листи, які ви отримуєте, і відповіді психологів, які — наче цілющий пластир для наших травмованих життів.

Тепер я знаю, що це було попередження

Я теж маю проблему, якою хочу поділитися. Я переїхала до Польщі давно — за три роки до війни. Тут я познайомилася з місцевим хлопцем, і три роки тому ми одружилися.

Це була любов з першого погляду. Він працював на рецепції в компанії, куди я прийшла на співбесіду. Коли після зустрічі я виходила, він попросив мій номер телефону на випадок, якщо я раптом не отримаю цю роботу. На щастя, мене прийняли, і відтоді ми нерозлучні.

Марек із багатодітної родини. У нього є троє братів і три сестри. Вони мають близькі стосунки, часто зустрічаються і допомагають у біді. Мене дуже швидко познайомили з родиною. Його батькам уже за 70. Мама народила Марка, коли їй було за 40. Він завжди був для неї дорогим, як зіниця ока. Я почула це від його братів і сестер, коли ми вперше зустрілися. Тоді не звернула на це уваги, але тепер розумію, що це було попередженням.

У мене враження, що свекруха мене просто терпить. Перший приклад. Благословення батьків перед походом до церкви на вінчання. Мама благословляла тільки його, наче мене й не було, наче я не стояла біля нього на колінах. Так само під час кожного сімейного заходу. Вона вітається тільки з Марком, питає його, чи подобається йому те, що вона приготувала. Я ж для неї не існую.

Я хотіла їй якось догодити і під час однієї зустрічі почала допомагати їй на кухні, носити тарілки і подавати на стіл. І їй сподобалось. Вона з усіма сиділа за столом і наказувала мені, що робити. Звела мене до ролі офіціантки, і, мабуть, це єдина роль, яку вона знає у своїй родині.

Я б хотіла, щоб моя свекруха змінила своє ставлення до мене

Коли я поскаржилася Марку, він сказав, що поговорить зі своєю мамою. І, мабуть, він це зробив, тому що під час наступної зустрічі вона вже не бажала моєї допомоги, але її ставлення до мене не змінилося. На щастя, ми живемо окремо.

Я рада, що у мене є люблячий чоловік, який навіть запропонував перестати відвідувати своїх батьків разом, якщо мені це незручно. Я знаю, що сім'я для нього дуже важлива, і знаю, як багато для нього означає такий жест. Я не хочу, щоб він почувався погано, але я б хотіла, щоб моя свекруха змінила своє ставлення до мене.

Не маю сміливості поговорити з нею сама, бо паралізована страхом. Я боюся, що почую слова, які розділять нас назавжди. Що я можу зробити, щоб переконати її? Я впевнена, що будь-яка інша жінка на моєму місці поводилася б так само. Мені здається, що через стільки часу моя свекруха вже має зрозуміти, що Марек налагодив своє життя і щасливий зі мною. Що з нею не так? Чи, може, я забагато прошу?»

Яна Малицька, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, що таке шлюб?

Союз між двома особами протилежної статі, укладений відповідно до чинного законодавства, що передбачає певні взаємні права та обов'язки, встановлені правилами та звичаями. Повторюсь — «між двома», без мами, тата, тільки ви і він.

Не можна налаштовувати чоловіка проти матері

З ваших слів я бачу, що сварки між вами з чоловіком немає, у вас все гаразд. У сім'ї панує любов. Це найголовніше. Ще одна дуже важлива перевага — ви живете окремо, вам не потрібно зустрічатися щодня у побуті.

Ви пишете, що вашій свекрусі вже за 70. Людину такого віку важко переконати змінити свою точку зору. Справа не тільки в тому, що ваш чоловік — улюблений син вашої свекрухи, але також в тому, що він з нею поряд вже понад 30 років.

Якщо ви хочете, щоб у вашій родині все було добре, не можна негативно налаштовувати чоловіка на його матір. Намагайтеся на сімейних зустрічах завжди показувати себе з кращого боку. Тільки так ви зможете бути найкращою невісткою і найкращою дружиною для свого чоловіка.

Натомість тільки-но ви почнете негативно говорити про свою свекруху, все може обернутися проти вас. Це може змусити вашого чоловіка задуматися про ваші стосунки. У цій ситуації потрібно діяти тільки з любов'ю, тільки з добрими словами і намірами. Тоді правда буде на вашому боці. Ви маєте бути мудрою, аби зберегти свою сім'ю.

Свекруха не зобов'язана любити всіх навколо

Що з нею не так? На таке запитання немає відповіді. У кожного з нас є свої переваги і недоліки. Вона любить своїх дітей більше за життя і не зобов'язана любити всіх навколо.

Те саме можна сказати про вас. Ви дуже любите свого чоловіка, але не зобов'язані любити його матір. З вашого боку має бути тільки повага до його матері, адже вона його народила, виховала і тепер у вас такий чудовий чоловік. Людину неможливо змусити поважати когось, як неможливо нав'язати їй інші почуття. Ким би ця людина не була.

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/yana-malytska

Росія вдарила по Чернігову трьома «Іскандерами». У місті зруйнована восьмиповерхова будівля, пошкоджені чотири багатоповерхівки, лікарня, заклад освіти та десятки автівок. Відомо, що серед потерпілих є діти.

Серед 18 загиблих внаслідок російського обстрілу — 25-річна лейтенант поліції. Жінка жила в сусідньому будинку, перебувала вдома на лікарняному. Вона загинула внаслідок осколкового поранення.

«На жаль, кількість загиблих може зрости. І цього не було б, якби Україна отримала достатньо засобів ППО, а рішучість світу в протидії російському терору теж була достатньою», — заявив Президент України Володимир Зеленський.

Щире співчуття родинам усіх загиблих внаслідок російської атаки.

До кінця 2022 року ВВП України скоротився приблизно на 30%, а інфляція різко підскочила з 10% до 26,6%. Понад десять мільйонів українців були змушені залишити свої домівки, а рівень безробіття зріс до 24,5%. Національний банк України девальвував валюту країни: із 29 до 36,57 гривень за долар США.

Однак після цього похмурого початку українська економіка почала показувати ознаки стійкості та відновлення

У грудні 2023 року Міжнародний валютний фонд виявив, що, незважаючи на міріади проблем, макроекономічні індикатори України виявилися «сильнішими, ніж очікувалося». МВФ переглянув прогноз темпів зростання ВВП України на 2023 рік із 2% до 4,5%, очікуючи, що інфляція знизиться до 5,5%.Завдяки уповільненню темпів інфляції Національний банк України ввів замість фіксованого обмінного курсу «керований гнучкий» курс. Відсоткові ставки впали з 25% на початку 2023 року до рівня близько 15%.

Тим часом, економіка Росія демонструє ознаки перенапруги. Як кажуть у доповіді міністерства фінансів США, економіка Росії зараз на 5% менша, ніж вона могла б бути, якби президент Владімір Путін не напав на Україну. У цій ж доповіді наголошується, що санкції справді стримують темпи зростання економіки Росії, викликавши підвищення відсоткових ставок (16% у грудні 2023 року) та послаблення рубля. У період із січня по жовтень 2023 року курс зріс із 69 рублів за долар до 100 за долар.

Далі обмінний курс знизився до рівня 88-93 рублів за долар, що пояснюється спробами центробанку Росії зміцнити валюту шляхом запровадження контролю над рухом капіталів. Російські експортери у 43 галузях сьогодні зобов'язані обмінювати 90% одержаної іноземної валюти на рублі. Цей радикальний тактичний захід (введений поспіхом) свідчить, що хмари невизначеності будуть і надалі нависати над фінансовою системою Росії, загрожуючи подальшою дестабілізацією курсу рубля.

Безпосередні причини економічних проблем України та Росії дуже різняться, але зрештою всі вони стали результатом особистого рішення Путіна розпочати війну.

Для України центральним є той факт, що бойові дії ведуться майже винятково на її території, а Росія завдає прямих ударів по українських виробничих об'єктах, транспортних шляхах, освітніх установах тацивільній інфраструктурі. Збитки від авіаційних ударів Росії по українській енергетичній інфраструктурі взимку 2022 року далеко не обмежувався руйнуванням конкретних об'єктів. Окрім прямої шкоди на суму 8,8 млрд доларів США було завдано збитків малому бізнесу: багато малих підприємств були змушені закритися або значно змінити свою діяльність. Ці збої призвели до серйозних макроекономічних наслідків. За словами голови комітету Верховної Ради з питань фінансів,податкової та митної політики, щодня «блекаут» загрожував економіці «втратою понад 200 мільйонів доларів».

На той момент Україна виявила стійкість. А потім вона відновила щонайменше 62% зруйнованих ТЕЦ, 68% гідроелектростанцій та 80% ліній електропередач. Втім, російські авіаудари, як і раніше, створюють гостру загрозу для тих частин країни, де немає адекватної протиповітряної оборони. Окрім того, російські атаки призвели до збоїв в українському експорті. Україна є одним із найбільших у світі постачальників зерна; на зерновий експорт припадає на в середньому приблизно 10% річного ВВП України. Після лютого 2022 року російський військово-морський флот перешкоджав відправленню 20 мільйонів тонн українського зерна через Чорне море, а також знищив «тисячі тонн зерна», яке зберігалося в українських портах.

Однак після того, як у липні 2023 року Росія вийшла з організованої ООН «Чорноморської зернової ініціативи», Україна вже за місяць зуміла відкрити новий коридор морських поставок. За даними Бріджит Брінк, посла США в Україні, до середини січня цим маршрутом було відправлено вже 16,5 мільйонів тонн зерна, тоді як результатом похованої ініціативи ООН стало постачання лише 33 мільйонів тонн за цілий рік. Економічні перспективи України залишаються світлими, незважаючи на спроби Росії затьмарити їх.

Що стосується Росії, то там більшість економічних втрат стали результатом своїх управлінських помилок, і навіть санкцій Заходу. Аналітики зазначають, що через військові втрати та масові втечі від призову Росія зіткнулася з «демографічною кризою». Крім того, економіку країни послаблює зниження нафтогазових доходів, а також постійний, задушливий дефіцит запчастин та обладнання, які виробляються на Заході. Економічні санкції не змогли зупинити війну, але вони призвели до серйозних проблем у російській економіці. 

Зрозуміло, всі ці проблеми Росія сама на себе накликала. Вона безумовно не виграє цю війну — ні на військовому, ні економічному фронтах.

Україна ж починає відновлюватись після першого шоку, і якщо активна допомога Заходу буде продовжуватися, тоді вона отримає перевагу у війні на виснаження 

Однак не варто помилятися: Україна терміново потребує посилення військового потенціалу для захисту своїх громадян та економіки від російських авіаударів. Системи ППО, надані США, Норвегією, Німеччиною та іншими країнами, зіграли життєво важливу роль у нейтралізації російських атак на українську енергетичну інфраструктуру цієї зими. Крім того, Україні потрібно розширювати можливості завдання ударів по військово-промисловому комплексу Росії з метою зниження інтенсивності російських авіаударів.

Зі свого боку, Захід зобов'язаний продовжувати надавати фінансову та військову допомогу Україні, і йому слід продовжити закручування гайок економічних санкцій, щоб позбавити Росію ресурсів, необхідних для ведення агресивної війни. Вторинні санкції можуть відіграти центральну роль у контролі за дотриманням існуючих обмежень проти російської торгівлі та фінансів. Усі перелічені заходи не тільки реально здійсненні, а й терміново необхідні для того, щоб допомогти Україні захистити себе.

Анастасія Федик — асистентка-професорка фінансів у Каліфорнійському університеті в Берклі.

Юрій Городниченко — професор економіки у Каліфорнійському університеті в Берклі.

© Project Syndicate

«Українці борються за своє існування. На території, яку окупувала, Росія катує українських громадян, викрадає українських дітей та вбиває українських лідерів. На територію, до якої може дістатися зі своєю зброєю, Росія завдає ударів по мирним мешканцям і рятувальникам. Російські ракети, безпілотники та бомби руйнують церкви та пам’ятники Голокосту. Російська окупація загрожує мусульманам України, кримським татарам.

Російські лідери відкрито кажуть, що їхня мета — знищення української держави та знищення українців як народу. Російські пропагандисти чи не щодня погрожують геноцидом. Прямо зараз Росія використовує ракети та плануючі бомби, щоб знищити старовинне та прекрасне місто Харків, де колись проживало 1,5 мільйона людей, так само, як Росія знищила Маріуполь, Алеппо та Грозний.

Українці теж борються за нашу безпеку і свободу кожного. Опираючись російській диктатурі, вони показують, що демократія може захистити себе. Захищаючи свої кордони, вони захищають міжнародний порядок і стримують хаос. Борючись з Росією один на один, вони захищають Європу. Показуючи, наскільки важкими є наступальні операції, українці зменшують ймовірність китайської війни на Тихому океані. Вони ведуть війну проти ядерної держави і цим зменшують ймовірність розповсюдження ядерної зброї та ядерної війни.

Збройні сили України захищають основні американські інтереси. Вони роблять речі, які американці не можуть зробити самі. Вони прийняли на себе всю атаку Росії і цим унеможливлюють інші війни в Європі. Вони стримують Китай, жодним чином не провокуючи Пекін. Показуючи, що ядерній державі можна протистояти, вони вчать інші країни, що їм не потрібно створювати ядерну зброю. Два роки українці захищали нас, як свій народ.

Більшість американців це розуміють і хочуть допомогти Україні. І більшість обраних представників також.

Але ми підводимо українців. Минуло понад 470 днів з моменту провалення Конгресом голосування за підтримку України. Це більша частина часу з моменту вторгнення Росії в лютому 2022 року. За час нашої бездіяльності Росія відновила свою армію. Вона готує новий наступ, випробовуючи Україну на всьому фронті та незаконно використовуючи газ CS, щоб вигнати українських солдатів з окопів.

Якщо Росія прорветься, це буде наша вина. І тоді ми зрозуміємо, що ми втратили.

Усе, що для нас робить Україна, можна повернути назад. Якщо Україна зазнає поразки, ми опинимося в набагато небезпечнішому світі. Це буде світ, де ми можемо очікувати війни в Європі та війни в Азії. Світ, в якому Росія може перекрити продовольство на Близький Схід і в Африку, що його зараз постачає Україна. Світ без правил і світ, повний ядерної зброї.

І тоді буде надто пізно зробити те, що зараз легко: допомогти союзнику, який веде боротьбу свого життя, ухваливши закон у Конгресі. Витратьте приблизно один нікель долара Міністерства оборони, приблизно один пенні із загального бюджетного долара, більша частина якого в будь-якому випадку залишається в Сполучених Штатах.

Ми не повинні підвести наших союзників. В усьому світі всі дивляться і вірять, що Україна — це легкий вибір для нас. Це демократія, і ми стверджуємо, що підтримуємо демократії. Її солдати роблять для нас те, чого ми не можемо зробити самі. Україна воює сама, а не просить американських військ. Те, що Америка має зробити, щоб підтримати Україну, є мінімальним. Якщо ми не зможемо виконати наші зобов’язання перед Україною, ніхто не повірить, що ми підтримуватимемо когось із наших союзників у майбутньому. Це зменшить до нас довіру і створить світ війни.

А українці — вражаючі союзники. Вони добре воюють на дуже довгому фронті. Вони очистили Чорне море від російського флоту, дозволивши українському сільському господарству годувати Близький Схід і Африку. Вони розробили та застосували власну зброю. Вони роблять усе можливе по-людськи і кожного дня несуть болючі людські втрати. Але їм потрібні речі, які тільки ми можемо забезпечити, щоб продовжувати боротьбу.

Українці дають нам шанс. Шанс для американців вчинити правильно, для них, для нас, заради порядності, заради людяності. Україна може захистити себе і забезпечити стабільність у всьому світі. Але якщо ми дозволимо Україні програти, ми накликаємо катастрофу для них і катастрофу для себе.

Цього тижня Конгрес повернувся до засідання. Часу мало, і нові небезпеки можуть настати дуже швидко. Разом ми закликаємо Конгрес вчинити правильно — прямо зараз. Підтримайте Україну».

Підписи:

Френсіс Фукуяма, політолог
Тімоті Снайдер, історик
Барбара Стрейзанд, акторка і співачка
Вігго Мортенсен, актор
Гурт Imagine Gragons
Шон Пенн, актор
Джей Джей Абрамс, кінорежисер
Хосе Андрес, шеф-кухар і активіст
Мона Шарен, журналістка
Габріель Картеріс, акторка та профспілковий лідер
Гіларі Суонк, акторка
Розаріо Доусон, акторка
Феліція Дей, акторка та письменниця
Дуг Фірс, колишній радник з внутрішньої безпеки
Джонатан Сафран Фоер, прозаїк
Марк Хемілл, актор
Гейл Енн Херд, продюсер
Дара Хосровшахі, підприємець
Вільям Крістол, письменник
Ерік Едельман, дипломат
Скотт Келлі, астронавт
Даніель Любецький, підприємець
Майкл Макфол, політолог
Кейт Маккіннон, акторка
Алісса Мілано, акторка
Паттон Освальт, комік і актор
Філіпс О'Браєн, військовий історик
Бред Пейслі, музикант
Сергій Плохій, історик
Іванна Сахно, акторка
Ерік Шмідт, філантроп
Лієв Шрайбер, актор
Террелл Джермейн Старр, журналіст
Пітер Венер, письменник і активіст
Кетрін Віннік, акторка
Міша Коллінз, актор
‍

Photo: LIBKOS/AP/East News

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Секс як перешкода в стосунках

Мої батьки загинули в аварії, я не маю братів і сестер, тож мене нічого не тримало, коли я переїхала до Польщі.

Коли почалася війна, я дистанціювалася. Майже не читала новин і уникала цієї теми. Згодом зрозуміла, що з тих пір як я втратила батьків, моя психіка ніби відштовхує погані новини, заперечує їх. Можливо, це недобре, але мені так легше справлятися з життям.

Тут я зустріла хлопця, з яким вже понад рік. Спочатку все між нами було чудово.

Ми були зачаровані одне одним, відчували метеликів у животі. Мій партнер довгий час уникав статевого акту, а для мене секс важливий. Тому вперше все відбулося з моєї ініціативи. І минуло швидко й коротко...

Я була трохи розчарована, але пояснила собі, що перший раз через стрес може бути всяке. Ми ще не знали потреб одне одного, перехвилювалися. На жаль, вдруге все теж трапилось з моєї ініціативи і теж блискавично.

Він дуже добре ставиться до мене, допомагає, і взагалі він файний. Романтичний, ніжний, уважний — приміром, може принести без приводу квіти. Але секс з ним не приносить задоволення. З уривків розмов про його минуле та про двох його колишніх партнерок (я — третя), я можу зробити висновок, що ці дівчини пішли від нього, і що секс ніколи не був для нього на важливому місці.

Його попередні подруги розійшлися з ним приблизно через рік стосунків. Цікаво, скільки витримаю я. Я намагаюся бути активною в ліжку, а не лежати, як колода. Завжди ношу сексуальну білизну, створюю приємну атмосферу, але для нього цього виявляється недостатньо. Іноді мені доводиться багато працювати, щоб досягти його «бойової готовності», але наш статевий акт закінчується за кілька секунд.

Я дедалі більше переконуюсь, що у нього проблеми з ерекцією, але уникаю цієї теми. Після сексу він іде до ванни, ніби нічого особливого не сталося. Немає ні обіймів, ні поцілунків, наче він хоче якнайшвидше про це забути. Мені здається, що він відчуває моє розчарування, але уникає розмови зі мною. Чесно кажучи, я не знаю, як порушити цю тему. Як ми можемо допомогти йому і нам?

Дорота Костжева, психолог на платформі Avigon.pl:

Шановна читачко, мені дуже шкода ваших батьків. Я розумію, що тема війни дуже важка, адже може викликати спогади про нещасний випадок і смерть ваших батьків.

Але повернімося до ваших стосунків, тому що це те, про що, в основному, ваш лист. Ви пишете, що для вас секс важливий, тому яким би хорошим, романтичним і ніжним не був ваш партнер, це повною мірою не замінить вам сексуальну сферу. Не дивно, що ви стурбовані ситуацією.

Ви запитуєте, як грамотно підняти з ним цю тему. Адже питання, безумовно, потребує вирішення. І відкрита, чесна розмова, заснована на безумовній повазі, прийнятті та розумінні, є ключем до вирішення ситуації. До такої розмови варто заздалегідь добре підготуватися:

Виберіть правильний момент

Справа не в очікуванні ідеального моменту, а в його створенні. Оберіть час, коли ви обидва можете поговорити неспішно та наодинці, коли ніхто вас не перебиває.

Цінуйте свого партнера

Перед розмовою варто подумати, що ви цінуєте у своєму партнері, за що ним захоплюєтеся, що вам у ньому подобається, чому для вас важливі стосунки з ним, і з цього почати розмову.

Поділіться своїми проблемами

Тут варто згадати про свої занепокоєння. Наприклад, про те, що ви написали в листі, що ви не зовсім знаєте, як підняти цю тему, що вам некомфортно, що ви боїтеся реакції партнера, але ви вирішили це зробити. У будь-якому випадку поруште це питання, тому що ваше сексуальне життя важливе для вас. Висловлюйте свої потреби, не звинувачуючи та не пояснюючи невдачі вашого партнера за нього.

Далі важливо, щоб ви говорили про свої сексуальні потреби, не звинувачуючи та не засуджуючи свого партнера. Наприклад: мені потрібні поцілунки та обійми після статевого акту, тому що тоді я відчуваю себе коханою, мені подобаються певні види пестощів, це приносить мені задоволення тощо.

На цьому етапі замість того, щоб формулювати свої думки та інтерпретації щодо причин невдач вашого партнера, було б гарною ідеєю поставити йому відкрите запитання. Наприклад: що тобі подобається в нашому сексуальному житті? Що я можу зробити по-іншому, щоб тобі це сподобалося? Розкажіть про свої потреби тощо.

Речення, які я написала, є лише прикладами, щоб проілюструвати тон, в якому така розмова може відбуватися.

Співчуття, розуміння і терпіння

У такій розмові дуже важливо продемонструвати емпатію, відкритість до різних точок зору, терпіння та бажання пізнати одне одного. Варто пам'ятати, що ваш партнер також може почуватися незручно в цій розмові.

Чому терпіння таке важливе? Тому що одна розмова може не зробити ваше сексуальне життя задовільним із завтрашнього дня. Зміни можуть зайняти час. Також може виявитися, що вашому партнеру знадобиться час, і він не зможе поговорити про це відкрито, коли ви вперше спробуєте порушити тему. Може виявитися, що варто звернутися до спеціаліста, наприклад, до сексолога, або подумати про терапію пари, якщо всі розмови закінчаться невдачею.

Посилання на сторінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/dorota-kostrzewa

Дві трагедії в один день

Бортом президентського літака Ту-154М польська державна делегація летіла на жалобні урочистості з нагоди 70-річчя Катинського злочину — масового розстрілу польських офіцерів в 1940 році.

Під час Другої світової керівництво комуністичної партії наказало НКВД вбити приблизно 22 000 польських громадян пострілом у потилицю. Місцем цього жахливого злочину стала Катинь — село в Росії, розташоване за 18 кілометрів від Смоленська, адже саме там у 1943 році були виявлені масові поховання. Страти відбувалися і в інших місцях, проте Катинь стала символом для всього злочину.

Пам’ять про Катинський розстріл зберігалася людьми багато років попри те, що після війни Польща опинилась під комуністичним режимом, який приховував правду. Тільки 1990 року Михайло Горбачов визнав відповідальність НКВД за цей злочин.

Після падіння комунізму демократично обрана польська влада надала великого значення вшануванню пам’яті трагічних подій. Урочистості організували як у Польщі, так і на місці загибелі убитих. І в 2010 році державна делегація Польщі летіла вшанувати їхні могили з нагоди 70-річчя трагедії.

Польська сторона хотіла надати урочистостям належного значення та привернути увагу громадськості до історії злочину. Тому взяти участь у церемонії на цвинтарі було запрошено людей, які відзначилися у боротьбі за збереження пам’яті про Катинь.

10 квітня 2010 року о 8:41 за варшавським часом літак, який перевозив польського президента, високопосадовців, представників релігійних громад, збройних сил і родини загиблих у Катині розбився за кілька сотень метрів від злітно-посадкової смуги під час спроби приземлитися в аеропорту Смоленська.

Опівдні цього ж дня у Кракові пролунав найбільший у Польщі дзвін Сигізмунд, який б’є виключно у найважливіші для країни моменти. В країні оголосили тижневий траур. До Президентського палацу стали приходити люди зі свічками і квітами. Їх було дуже багато і вони плакали. Це був один з моментів в історії Польщі, коли суспільство згуртувалося, а політичні чвари відступили.

Тіла загиблих одне за одним поверталися до Польщі. Президент і його дружина були поховані у склепі на Вавелі в Кракові. Поруч із саркофагом президентського подружжя встановлено табличку з іменами й написом: «Тіла сплять, душі пильнують».

Головне фото: Kuba Atis/ Agencja Wyborcza.pl

Інтенсифікація атак російських безпілотників з кінця березня завдала величезної шкоди енергетичній інфраструктурі України. ДТЕК, найбільший виробник електроенергії в країні (постачає 20 % електроенергії в країні), щойно оголосив, що втратив 80 % своїх генеруючих потужностей, а 5 з 6 вугільних електростанцій серйозно пошкоджені. Усунення пошкоджень лише в Харківській області коштуватиме 300 мільйонів доларів США і займе до восьми місяців роботи.

За оцінками Світового банку, з початку повномасштабного російського вторгнення втрати електроенергетичного сектору України склали 12 мільярдів доларів США.

Потрібні гроші та гарантії

Україна втомилася від цього замкненого кола, вже розглядаючи ремонт пошкоджених вугільних електростанцій лише як тимчасове рішення. Вона хоче рухатися вперед, докорінно трансформуючи свій енергетичний сектор. Вона має намір побудувати сотні вітрових і фотоелектричних станцій, замість великих вугільних електростанцій.

Проблема в тому, що хоча організаційно та кадрово Україна готова до такої революції вже зараз, війна закриває її компаніям доступ до капіталу та страхових гарантій для нових інвестицій. Про це в інтерв'ю виданню Politico зазначив Максим Тимченко, генеральний директор ДТЕК. За його словами, Євросоюз, а також Європейський банк реконструкції (ЄБРР) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) повинні фінансово підтримати Україну в цьому проєкті, надавши їй доступ до капіталу і гарантії, що обмежують ризики.

Переваги «зеленої» дисперсії

Тимченко стверджує, що розподілена зелена енергетика в Україні мала б свої переваги. По-перше, росіяни не зможуть вивести з ладу українську енергосистему, завдаючи ударів по об'єктах, яких будуть сотні по всій країні. По-друге, це був би потужний модернізаційний стрибок для України, і вона пішла б шляхом, який Європейський Союз визначив як пріоритетний. Приєднавшись до ЄС у майбутньому, Україна вже буде країною, яка значною мірою відповідатиме його енергетичним та екологічним стандартам.

Сам ЄС, як підкреслює Максим Тимченко у своєму інтерв'ю виданню Politico, також виграє від цього, оскільки Україна вироблятиме «зелену» енергію і для ЄС, а це прискорить енергетичний перехід усього Співтовариства

Тому гра варта свічок, тим більше, що Україна вже мала успішний дебют у цій сфері. У травні 2023 року ДТЕК у співпраці з урядом Данії запустив вітроелектростанцію потужністю 114 мегават у Миколаївській області. Очікується, що після розширення потужність цієї станції збільшиться до 500 мегават у 2025 році.

Україна не чекає

Що про все це говорять адресати звернень Тимченка? Єврокомісія поки що не бажає коментувати це питання, хоча нагадує, що нещодавно звернулася до країн ЄС із закликом сильніше підтримувати Україну в енергетичних питаннях. ЄІБ вустами свого речника нагадав, що банк нещодавно взяв на себе зобов'язання виділити Україні 2 млрд євро на ремонт критично важливої інфраструктури. Натомість речник ЄБРР досить туманно заявив, що його компанія «розглядає можливість подальшої надзвичайної підтримки... для стимулювання інвестицій приватного сектору в [український] сектор відновлюваної енергетики».

Таким чином, млини європейської бюрократії мелють повільно, але, можливо, позиція самої України, яка не чекає без діла на західні гроші, спонукає політиків до дій. Так, Тимченко оголосив, що його компанія має намір подати «величезний позов» проти Росії за шкоду, яку вона завдала енергетичній інфраструктурі ДТЕК з 2014 року.

А про здатність ДТЕК бути ефективним свідчить те, що міжнародний суд присудив йому $267 млн відшкодування збитків за незаконне захоплення Росією активів цієї української компанії в Криму.

Зі статтею Politico можна ознайомитися тут.

‍

Через два роки після російського повномасштабного нападу на Україну війна продовжує мати руйнівні наслідки для українських дітей. Активні бойові дії, обстріли та бомбардування загрожують дітям та їхнім родинам, особливо у прифронтових громадах. 3,7 мільйона людей залишаються переміщеними особами в Україні, а діти продовжують стикатися з підвищеним ризиком розлуки сімей, насильства та нерозірваних боєприпасів. Коли ці діти опиняються в інших країнах, місцеві вихователі у дитсадках та вчителі в школах мають вміти з ними працювати.

Зараз у Польщі 180 тисяч українських дітей відвідують державні польські школи та дошкільні заклади. Цієї осені через зміни закону до них додадуться ті, хто до цього навчався тільки онлайн в Україні. Щоб підтримати цих учнів, UNICEF представив інтернет-платформу Learning Passport. Тут вчителі можуть отримати доступ до ресурсів і тренінгів, спеціально розроблених для розвитку їхніх навичок покращення міжкультурної комунікації та підтримки учнів — особливо тих, хто зіткнувся з травмою, стресом і важкими ситуаціями через війну в Україні.

Польща стала першою країною в світі, яка запустила версію Learning Passport спеціально для вчителів

«У Польщі в кожному третьому класі є мінімум один український біженець, — розповідає Франческо Кальканьо, керівник відділу освіти Управління реагування на біженців UNICEF у Польщі. — Тому вчителям необхідно вдосконалювати свої навички мультикультурного спілкування. А також вміти діагностувати складні емоції та реагувати на них, розпізнавати ситуації, які можуть вимагати спеціалізованого втручання. Learning Passport пропонує курси саме для цих потреб».

Польські вчителі розповідають, що здебільшого не знають, як грамотно працювати з дітьми з травмою війни, адже це для них новий досвід, якому нікого не вчили. Але допомогти українським дітям хочеться, вони потребують інтеграції, шукають собі друзів і сильно переживають, якщо їх не приймають місцеві однолітки. Вони нерідко бувають замкненими, надто вразливими. Плюс їх треба вміти захистити від булінгу, допомогти їм опанувати техніки розслаблення та подолання стресу, а місцевим учням — прийняти цих дітей як своїх.

«Вчителі в Польщі потребують не тільки професійної підтримки — як правильно поводитись в тих чи інших ситуаціях з українськими дітьми, але й підтримки емоційної. Адже завдяки їхній емоційній стабільності виростуть емоційно стабільні діти», — впевнена тренерка платформи Learning Passport Аурелія Шокал.

Зараз Learning Passport представлений вже в 40 країнах. Доступ до платформи безкоштовний і можливий польською, українською й англійською мовами. Після закінчення курсів вчитель отримує сертифікат, затверджений Міністерством освіти і науки Польщі.

Learning Passport вже навчив понад 9500 вчителів у Польщі важливим навичкам і знанням, необхідним для подолання травм і стресу в їхніх класах. Використовуючи ці тренінги, вчителі в Польщі вже змогли підтримати 200 000 дітей та підлітків.

Зґвалтування (в тому числі групове), сексуальне рабство, побиття і каліцтво статевих органів, кастрація, примушування членів сім'ї бути свідками сексуального насильства над близькими... Росіяни зробили сексуальні звірства поширеною зброєю в Україні, ― пише на сторінках британської газети Катерина Бусол, українська юристка, професорка Києво-Могилянської академії та колишня наукова співробітниця одного із найвідоміших світових аналітичних центрів, що вивчає міжнародні відносини ― Chatham House.

Деякі жертви [зґвалтувань] стверджували, що їм одягали протигази на голову, щоб не було чути їхніх криків або щоб задушити їх (Протокол Конференції Комісії з розслідування в Україні 29 серпня 2023 року)

Це не випадково. Як зазначає авторка, «токсичні гендерні ієрархії» вже давно стали нормою в Росії. Росія ― країна системної та глибоко вкоріненої в суспільстві толерантності до насильства над жінками та сексуальними меншинами. Країна, яка майже декриміналізувала домашнє насильство. Країна, де «переслідування геїв досягло апогею, коли ЛГБТК+ рух був визнаний екстремістським». І в якій фемінізм або рухи за права дітей також називають «екстремістськими».

Те, що росіяни дозволяють собі в Україні протягом останніх двох років, є крайнім проявом явищ і настроїв, які виникли задовго до війни. Росія не лише заохочує своїх солдатів до зґвалтувань, але й милує і випускає з-за ґрат тих ґвалтівників, які вирішили воювати проти України.

Комісія ООН з розслідування ситуації в Україні вже задокументувала сотні актів сексуального насильства, часто звірячого, скоєних путінськими солдатами над «дівчатками і хлопчиками, жінками і чоловіками у віці від чотирьох до 80 років». Це насильство відбувалося як вдома у жертв, так і в місцях позбавлення волі або на військових постах. Насильство проти ЛГБТК+ людей ускладнювалося широко розповсюдженою насильницькою гомофобією серед росіян. Крім того, дегуманізуючою була риторика злочинців, причому не лише по відношенню до представників сексуальних меншин, яким вони завдавали шкоди.

Іноді ув'язнення починалося з «процедури прийняття» або «прийомки», під час якої і чоловіків, і жінок змушували залишатися оголеними перед іншими протягом тривалого періоду часу (Протокол)

«Таке сексуальне насильство може офіційно кваліфікуватися як воєнний злочин, злочин проти людяності або грубе порушення прав людини. Воно також може становити елемент геноциду або свідчити про геноцидні наміри Росії щодо українців як національної групи», ― пише Бусол. 

Проблема полягає в тому, що повідомлення про такі злочини в інших збройних конфліктах та притягнення до відповідальності за них, як правило, є трудомістким процесом. Жертвам часто дуже важко подолати сором, вони часто піддаються соціальній стигматизації, а потреба в їхній безпеці та охороні здоров'я є більш нагальною, ніж притягнення винних до відповідальності.

Тож як зробити пошук справедливості швидшим та ефективнішим? Українська юристка постулює три шляхи. 

Деякі жінки, які пережили зґвалтування, вирішили покинути свої сім'ї, домівки та громади через сором і стигму, пов'язані зі зґвалтуванням (Протокол)

По-перше, Міжнародний кримінальний суд, який досі видавав судові ордери на арешт у зв'язку з депортацією українських дітей і російськими нападами на енергетичну інфраструктуру України, повинні робити те саме з особами, які вчинили задокументоване сексуальне насильство.

По-друге, прокурори не лише з України, а й з інших країн повинні мати можливість переслідувати російських сексуальних злочинців ― на основі так званої універсальної юрисдикції. Згідно з цим принципом, будь-яка країна має юрисдикцію щодо осіб, які вчинили чітко визначені злочини, що вважаються особливо небезпечними для міжнародної спільноти. «Прокурори, які працюють над українськими справами по всьому світу, повинні надавати пріоритет сексуальним злочинам», ― зазначає Катерина Бусол.

Жертва одного з інцидентів була вагітною і марно благала солдатів пощадити її. Через кілька днів у неї стався викидень (Протокол)

І третій шлях: дії української системи правосуддя. У вересні 2022 року в Генеральній прокуратурі України було створено спеціальний підрозділ з розслідування воєнних злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством. Його очолила прокурор Ірина Діденко. Завдання підрозділу ― зробити так, щоб жертви, які тепер мають більший і простіший доступ до фахівців обох статей (психологів чи прокурорів), більш охоче повідомляли про злочини, скоєні проти них окупантами. 

Адже справа, підкреслює Бусол, не лише в тому, щоб переслідувати злочинців, але й захищати постраждалих, розвиваючи їхню чутливість, пам'ятаючи про пережиті травми, вдосконалюючи систему захисту свідків.

З іншого боку, військові сексуальні злочинці та їхні керівники (принципали) також повинні нести відповідальність своїм майном. Те, чим вони володіють, має бути передане безпосередньо людям, яким вони завдали шкоди. Таку форму відшкодування відстоювали, зокрема, два нобелівські лауреати, доктор Деніс Муквеге, конголезький громадський активіст, і Надя Мурад, єзидка та посол доброї волі ООН для жертв торгівлі людьми.

У березні 2022 року в одному із сіл Чернігівської області російські збройні сили окупували будинок жертви протягом 20 днів. Щоночі командир підрозділу спав з 16-річною дівчиною, ґвалтував, душив і бив її, погрожував вбити її родичів, а солдати з його підрозділу вчинили групове зґвалтування (Протокол) 

Для київського адвоката проблема російських злочинів і злочинів на сексуальному ґрунті ― це не лише біда, а й своєрідний шанс для України. Адже після війни країна повинна «привести своє кримінальне законодавство у відповідність до міжнародного права, криміналізувавши всі види сексуальних злочинів і запровадивши положення про командну відповідальність, що дасть можливість карати не тільки безпосередніх виконавців, а й їхніх начальників.

На думку дослідниці, Україна має вийти з цієї війни як країна із сучасною, повністю рівною правовою та соціальною системою, що відповідає найвищим демократичним стандартам. Участь жінок в управлінні державою має бути розширена на всіх рівнях, а громадянське партнерство має бути поширене на чоловіків-геїв ― особливо тому, що багато з них захищають батьківщину.

Один з тих, хто вижив, заявив: «Це було зроблено тільки для того, щоб принизити нас як людей» (Протокол)

Тільки тоді з трагедії, яка спіткала багато тисяч українських жінок і чоловіків, вийде якесь тривале добро. Лише тоді зло перетвориться на катарсис, а послання Революції Гідності «Права людини понад усе» ― нарешті буде виконане.

‍

Читайте оригінал статті: https://www.theguardian.com/commentisfree/2024/mar/25/russia-weaponising-sexual-violence-ukraine-values

‍

‍

‍

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Дотикам на роботі є межі

«Я в Польщі більше року. Я приїхала не відразу після початку війни, мені здавалося, що мій край відносно безпечний, але коли розбомбили сусіднє місто, я вирішила виїхати. Я взяла із собою сестру, молодшу за мене на два роки. Спочатку нас добре прийняли, але ми швидко влаштувалися в готель і стали жити самі.

Моя проблема пов'язана зі стосунками з чоловіками.

З самого початку я відчула, що чоловіки, поляки, скорочують дистанцію. У мене таке враження, що наше українське громадянство дуже надихає їх до контактів з нами, і через це вони можуть дозволити собі більше по відношенню до нас. Я не хочу ставитися до всіх чоловіків за подобою моїх колег, але коли я спілкуюся зі своїми українськими приятельками, які працюють у Польщі, я чую схожі розповіді від деяких із них. Таке враження, що польські чоловіки намагаються скористатися нашим важким становищем.

Що я маю на увазі? Я працюю офіціанткою в ресторані готелю. Мої колеги можуть підійти до мене, сказати щось приємне, наприклад: ти сьогодні гарно зав’язала волосся, і при цьому торкнутися мого волосся. Також вони обіймають чи поглажують по спині під час розмови. Те, що я українка, дозволяє їм торкатися мене?

Я вже кілька разів казала, що не хочу, щоб мене торкалися. Я на роботі, в тому ж становищі, що й вони, і хочу, щоб до мене ставилися, як до решти команди. Спочатку було здивування, потім роздратування, а останнім часом є навіть невелика злоба з їхнього боку, наприклад, перекидання серветок, поставлених на столах, не рознесення напоїв, що вони завжди робили, або відсутність допомоги в прибиранні після великої компанії.

Я знаю, що така поведінка не повинна відбуватися, і я сподіваюся, що мені не доведеться звертатися до менеджера. До польських колег так не ставляться. Хоча вони довше працюють, і я не знаю, як до польських дівчат ставилися колеги на початку.

Я не хочу проблем на роботі, тому що неприємно працювати там, де колеги мають якісь образи одне на одного. Як з ними розмовляти, щоб уникнути таких ситуацій? Адже вони самі повинні знати, що компліментам і дотикам на роботі є межі».

Матеуш Харітон, клінічний психолог на Avigon.pl:

Шановна пані, ви смілива та сильна людина. Ви дуже добре впоралися з викликами, які кинуло вам життя, і я вірю, що ви також добре впораєтеся з цими труднощами.

З того, що ви описали, випливає, що проблема не в вас, а в чоловіках, яких ви зустрічаєте. Колеги по роботі дотримуються певних шкідливих стереотипів щодо українок, які закріпилися в нашій культурі завдяки фільмам і серіалам 1990-х і 2000-х років. Досі, тобто до початку російсько-української війни, дівчат зі Сходу (росіянок, білорусок, українок) асоціювали та представляли в ЗМІ як прибиральниць чи кухарок. Жінок, які підуть на все, щоб заробити гроші, виконають будь-яку роботу, навіть нижчу за свою реальну кваліфікацію.

Їхня поведінка є абсолютно неприйнятною та осудною

Чоловіки, з якими ви працюєте, мабуть, знають про межі, яких слід триматися (зворушливі, нетактовні коментарі), але вони дозволяють собі більше, тому що ви з іншої країни. Можливо, вони розраховують на ваше невігластво, незнання закону, вони користуються вашим соціально-економічним становищем. Вони впевнені: ви зробите все, щоб зберегти свою роботу. Вони знають, що ви не захочете повідомляти про це керівництву і не будете звертатися за допомогою.

Будь ласка, не зрозумійте мене неправильно, я в жодному разі не намагаюся виправдати їхню поведінку, я просто намагаюся намалювати картину соціокультурної ситуації. Їхня поведінка є абсолютно неприйнятною та осудною. Те, що ви описали як приємні слова та компліменти, насправді ними не є. Це спроба скористатися вами.

Щирий комплімент повинен виглядати так: — Ваше волосся дуже гарно закручено. — Дякую! — Будь ласка.

Ніхто не має права посягати на ваше тіло без вашої прямої згоди або перешкоджати виконанню ваших службових обов'язків

Якщо хтось на роботі хоче торкнутися вашого волосся, вашого тіла, він повинен запитати згоди. При першому ж виникненні таких ситуацій потрібно повідомляти про це керівництву, а якщо це не допоможе, то навіть у поліцію. Ви представили ситуації порушення фізичних кордонів, а також сексуальні домагання та мобінг. Це заборонені законом дії. Ніхто не має права посягати на ваше тіло без вашої прямої згоди або перешкоджати виконанню ваших службових обов'язків.

Ви заслуговуєте кращого ставлення, ніж те, яке пропонують ваші колеги

Будь ласка, не звертайте уваги на атмосферу на роботі, головне — ваша безпека та душевний комфорт під час роботи, яку ви виконуєте. Толерування такої поведінки може призвести до чогось набагато серйознішого, і хто знає, що ще вони можуть зробити, якщо їм це дозволять.

Було поставлено питання, як з ними розмовляти, щоб уникнути подібних ситуацій у майбутньому. Але я вважаю, що у вас вже була з ними така розмова, яка описана в листі, дозвольте процитувати: «Я вже кілька разів казала, що не хочу, аби мене торкалися. Я на роботі, в тому ж становищі, що й вони, і хочу, щоб до мене ставилися, як до решти команди». Ви чітко і наполегливо встановили межі, що викликало реакцію у вигляді злоби у ваших колег.

Те, що можна зробити полюбовно, ви вже зробили, наступний крок — повідомити про це у вищу інстанцію (наприклад, керівнику, менеджеру, в поліцію).

Я також пропоную вам поговорити з психологом. Ваш досвід в Україні та на роботі може мати негативні наслідки для вашого психічного благополуччя. Було б добре опрацювати ці переживання та емоції під час розмови. Будь ласка, пам’ятайте, що той факт, що ви з іншої країни або маєте особливу ситуацію, не дає нікому права на будь-яку експлуатацію. Ви цінна людина і заслуговуєте кращого ставлення, ніж те, яке демонструють ваші колеги.

Посилання на стрінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/mateusz-chariton

«Книга перш за все про мого сина. Але в його образі зібраний один єдиний портрет молоді, яка вже народилась у вільній Україні, і яка добровольцями пішла на фронт, з’їжджаючись з різних куточків планети. Її написання рятувало і вбивало водночас, бо я пропускала заново через себе усі минулі події. А рятувало, бо в книзі є сенс», — розповідала в розмові для Sestry.eu письменниця, журналістка, фотохудожниця Олена Чернінька. «Один із трьох напрямків Віктора Франкла ― це сенс творчості. В книзі одночасно розвиваються три напрямки. Перший ― історія про хлопця-добровольця, яких в Україні легіон. Про те, яким він був ще змалечку і яким став. Другий ― мій особистий досвід від початку великої війни і до тепер. Досвід матері, син якої на війні, досвід матері, яка почула жахливу звістку. Як це пережити і як не впасти у прірву. Третій ― історичне тло усіх подій, тісно вплетене в життя сучасних українців.

Сподіваюсь, що мій досвід від пережитого у книзі «Лемберг: мамцю, ну не плач» стане однією з опор для багатьох матерів, дружин та дочок, які опинились в схожій ситуації

Ну і звісно ― суспільство повинне плекати в собі емпатію. Це запорука швидкого психологічного одужання кожному. Тільки допомагаючи іншим, людина залишається людиною. В цьому закарбоване золоте правило, яке не дасть злетіти зі своєї орбіти, яку подарував кожному з нас Всесвіт».

Михайло ― син  Олени Чернінької пішов захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Про його загибель мати повідомили 20 травня 2023 року. Письменниця згадує, що ця найстрашніша у житті звістка наздогнала її у неочікуваний момент. «Стрес був колосальний. Після цього я почала руйнувати свій організм гідазепамом. За три тижні настав момент, коли я зрозуміла, що запустила дуже поганий процес, який може призвести тільки до повного руйнування психіки. І тоді я прийняла рішення звернутись до найкращого фахівця та пройти належний курс лікування в клініці. Ми з моїм психотерапевтом зупинились на екзистенційній теорії та логотерапії від Віктора Франкла. Саме по його інструкції я послідовно шукаю свої нові-старі сенси буття», ― відверто розповідає Мама. 

Книга Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач», яка побачила світ у Видавництві Старого Лева, не може не викликати сліз, чому підтвердженням є емоції усіх без винятку на численних презентаціях цієї весни. При тому в ній так багато віри і світла. 

Друкуємо її фрагмент:

Хлопчики, які ніколи не плачуть      

13 жовтня 1994 року народився хлопчик на ім’я Михайло, хлопчик, який від народження ніколи не плакав. Чи таке буває? Сама б не повірила, якби цим хлопчиком не був мій син. Засинав ввечері по графіку. Просинався вранці й мовчав, дивився в стелю й думав про щось своє. Цікаво, про що думають новонароджені малюки? Мовчав собі, дивився в стелю, розглядав її й чекав, поки прокинеться мама. І зі спанням вдень та ж сама історія. Засинав і просинався без жодного звуку. Хіба тільки посміхався й уважно розглядав все довкола. Бо все було йому цікаво, маленькому хлопчику, який ніколи не плакав. Принаймні я так собі думала…

Про твої сльози і їх ціну я дізналася абсолютно випадково. Ти дуже любиш природу й тварин (дозволь говорити про тебе завжди в теперішньому часі)

Твоє бажання завести вдома чилійську білку дегу спочатку мене налякало. Адже вона схожа на охайного мишо-щура. Але, як завжди, тобі вдалось мене переконати. Вміння переконувати ― твоя сильна сторона. Відтоді я полюбила чилійських білок, а з ними вже й мишей зі щурами. Ми довго не могли придумати тваринці ім’я. Аж одного дня я почула, як ти її годуєш, примовляючи: «Хтось тут голодний, хтось тут хоче їсточки». Не відаючи того, ти сам її і назвав. Відтоді в нас оселився Хтось.

Білки дегу живуть недовго. А наша ще й хворіла час до часу. Ти старанно носив її у ветеринарну клініку, колов укольчики, підбирав правильне харчування. Але одного вечора Хтось таки помер. Це було випадково. Ніщо не передвіщало такого кінця для Хтося. Ще вранці він був бадьорий і шустрий. А ввечері, коли ми повернулись, більченя лежало мертве у своїй клітці біля поїлочки. Ти вів себе достойно і стримано. Ми обговорили, як підемо зараз поховаємо Хтося в парку Костюшка під деревом, де до того раніше ховали пташенят сойок, що впали з гнізда й не змогли виборсатись самотужки без батьків. Так, ніхто й не знає досі, що в парку Костюшка ми відкрили таємне кладовище пташок, а згодом і наступних білок дегу, які будуть жити з тобою усе твоє подальше життя. 

Ми повернулись додому після парку й ти зачинився у ванній кімнаті мити руки. Аж за якийсь час я почула з ванни дивні звуки. Спочатку мені здалось, що це сміх. Аж потім, прислухавшись, я зрозуміла, що ти плачеш, тамуючи гучність, аби я не почула. Відтоді я зрозуміла, що ти вмієш плакати. 

А одного разу ти подзвонив зі школи й таким заспокійливим голосом почав мені щебетати, що тобі здається, ніби ти підвернув ногу й потрібно приїхати за тобою. А подумала, що це черговий «трюк», аби прогуляти школу. Крикнула в трубку щось на кшталт: «Нічого страшного. Йди на урок». Але ти додав: «Підвернув чи зламав». «Як зламав?» ― я збила дзвінок і викликала таксі. 

Коли зайшла в сестринську кімнату в школі, ти сидів на спеціальному лежаку, а довкола тебе вже були лікарі й старшокласники, які донесли тебе в медпункт. Я глянула на ногу й тут же відвернулась, адже в районі щиколотки вона була в кросівку повернута в бік рівно на 90 градусів. Я хутко відвернулась, відчуваючи, що зараз гепнусь без свідомості, відкрила тамтешню аптечку й налила собі мало не півбанки корвалдину. За хвилину я підвела очі до люстра, що висіло поруч і побачила в ньому тебе. З-за спини ти дивився на мене, ледь тамуючи сльози від болю (я нарешті побачила твої реальні сльози) й… посміхався. Посміхався такою широкою посмішкою, на яку тільки зміг розтягнути губи. Ця посмішка наче промовляла: «Мамцю, ну не плач. Он дивись ― я ж сміюсь. Все буде добре». Потім я часто буду чути від тебе цю фразу. Бо я ненормальна мама, яка вічно переживала за все і по трохи, абсолютно не розуміючи, який в неї ідеальний і не схожий на інших син. Ногу ти зламав, бо на той час в тебе був період паркуру і руферства. Якось пізніше тебе вже знімала поліція з даху костелу Єзуїтів (Петра й Павла). Але це вже інша історія. І тоді я також розплакалась, коли в поліції заставила майора рвати протокол, обіцяючи, що ми більше не будемо…

Третій раз, коли ти плакав, я не бачила. Але я це відчула. По мамськи відчула. Ти вже був на великій війні. Південь України. Я вже не згадаю, чи то була Миколаївщина, Херсонщина чи Запоріжська область. Ти знаходився на передовій в окопі чи бліндажі на точці нуль. Постійно ж рвався на нуль чи ще далі. Чому так? Ми розмовляли по телефону, і ти як завжди, безтурботним голосом розповідав мені історії з фронту, ділився планами та емоціями. Я часто говорила, що дуже люблю тебе, і щоб берігся й не ліз в небезпеку. Останнє тебе трохи злило й ти відповідав: «Мамцю, я все знаю». Та я ніколи не казала, що пишаюсь тобою! Страх! Адже коли мені таке хтось казав, я намагалась стати ще кращою, робила свою роботу ще краще, аби виправдати довіру й поділку того свого поступу, за який мене відзначити такою високою відзнакою. Я боялась сказати тобі це ідіотське слово «пишаюсь». Боялась, що ти як і я, почнеш геройствувати і лізти в небезпеку, аби відповідати цій високій відзнаці.

В трубці я чула обстріли. Все довкола бабахкало. А ти спокійно собі жартував зі мною по телефону. І я наважилась сказати ці слова: «Пишаюсь тобою, синку»

В мене тряслись піджилки і затамовувало подих. Кожен день, як ти пішов на велику війну, я помирала й народжувалась заново, ледь побачу зелений вогник біля твого віконця в месенджері, або отримаю повідомлення чи дзвінок в Сигнал. Від тебе. Цього разу я помирала від страху, що як раптом я не встигну тобі сказати, що пишаюсь. Я не розуміла, наскільки це важливо для тебе.

У відповідь спочатку була довга тиша. І я навіть подумала, що перервався зв’язок. Я альокала багато разів. Аж потім почула твій голос із закладеним носом. Спокійний і трошки штучно бадьорий. Та я точно вже знала ― ти щойно плакав…

Зелена кімната

Наша зелена кімната пахне Бахмутом. Його землею. Адже на твоїх берцях LOWA стільки тої землі налипло… Дістаючи їх з целофанового пакета, що приїхав з передової разом із твоїми речами, я нюхаю цю землю, торкаюсь її пальцями, цілую. Адже нею ступав ти, її оберігав від рашистської чуми, за неї мерз у холодних підвалах, виїжджав по ночах на завдання, або як ти кажеш ― на роботу, нею ж і повертався у сірих ранкових світанках. Це земля твоїх предків по лінії дідуся Миколи. Ох, як же він тебе любив, твій дідусь Микола. Як же я його просила щодня оберігати Тебе з небес. 

Твої берці LOWA стоять тепер посеред нашої зеленої кімнати. І я обережно обходжу їх кожен раз, щоб не зачепити, час до часу, беручи до рук і колихаючи, як малу дитину. Ті самі берці LOWA, які на початку великої війни неможливо було дістати, стоять тепер посеред нашої зеленої кімнати. Брудні берці з землею Бахмута на чистому бежевому килимі у тій самій кімнаті, з якої ти ще зовсім малюком писав листи Святому Миколаю. Один такий лист я зберегла. Ти написав його, перев’язав сріблястою святковою стрічкою і віддав мені, аби я відправила поштою: Святому Миколаю від Михайла, місто Львів, адреса така-то, Зелена кімната. Саме так ти підписав листа. А всередині намалював наряджену ялинку із дописом: «Дорогий Миколаю, я хочу набір солдатиків, який ми бачили із мамою в «Ме́тро». Я хочу, щоби там було дуже багато зброї, два солдатика, і якщо буде щит, то зі щитом, а як буде ліхтарик, то з ліхтарем. Але головне, щоби було два солдатика». Я не розгортала цього листа більше двадцяти років. А як учора розгорнула, ледь стримувала сльози. Ти вже з першого класу готувався до великої війни, мій дорогий Воїне, мій Вікінг з чорним волоссям, рудою бородою і сірими очима, які в ясну погоду стають блакитними…»      

«Кожного разу, коли Володимир Путін щось ламає, задається одне і те ж питання: чи зміниться щось?» — пише Саймон Тісдалл у своїй новій колонці в Guardian. Адже, за його словами, безсумнівно, саме Путін — як глава поліцейської держави, яку він послідовно будував протягом останньої чверті століття, — несе повну відповідальність за масове вбивство цивільних осіб у московському конференц-центрі. Після такого катастрофічного провалу в будь-якій нормальній, демократичній країні глава держави мав би з ганьбою піти у відставку, взявши на себе особисту відповідальність за трагедію. Але саме так: у нормальній. Позбавлена механізмів незалежних соціальних і політичних стримувань і противаг, Росія такою країною не є.

Фальшивий міф про царя

Однак, на думку Тісдалла, той факт, що Путін не думає йти, зовсім не є доказом його сили. Навпаки, це свідчення слабкості диктатора. 

Ця слабкість тим більше вражає, що роками Путін будував свою позицію серед росіян на міфі про непереможного крутого хлопця, сучасного царя — захисника матінки-Росії та її народу від (реальних і уявних) ворогів. Неписана угода, що тривала всі ці роки між росіянами та їхнім правителем, була торгівлею: свобода в обмін на безпеку. Взятий під чобіт, народ міг очікувати, що цар натомість захистить його.

Саме так зображували Путіна пропагандистські ЗМІ перед виборами, підкріплені на час передвиборчої кампанії додатково 1 мільярдом фунтів стерлінгів (приблизно 117 мільярдами рублів) на «управління інформацією», тобто на брехню і пропаганду. 

Тим часом, за іронією долі, одразу після виборів з'ясовується, що з величезною армією і таким монстром, яким в Росії є апарат безпеки, російський президент не зміг протистояти кільком терористам і зупинити вбивства своїх співвітчизників. А його система навіть не змогла нікого попередити про небезпеку, зазначає Тісдалл. 

Це не дивно, оскільки у своїй безмежній зарозумілості і самовдоволенні Путін зробив себе вразливим, не тільки відкинувши американські попередження про неминучу атаку, але навіть публічно оголосивши їх ворожою дезінформацією. Замість того, щоб вистежувати ісламістів, підвладні служби витратили більшу частину свого часу і енергії на переслідування невинних громадян, залишків опозиції, геїв і останніх незалежних журналістів.

‍

Найбезглуздіша геостратегічна помилка

Чи є ще щось, що визначило останню поразку Путіна? На думку англійського оглядача, так: відірваність від реальності, відсутність у президента-узурпатора уявлення про життя простих росіян та його віра в брехню, яку він вимовляє і яку хоче чути. Путін не здатен бачити, а якщо і бачить, то не здатен прийняти різницю між реальністю і власними ілюзіями. Адже він сам, як головний брехун країни, базує свою владу на «щоденному згодовуванні брехні своєму поневоленому народу в епічних масштабах».

Незважаючи на відверті відеозаписи, опубліковані в Інтернеті «Ісламською Державою», яка взяла на себе відповідальність за напад, Путін продовжує звинувачувати українських «нацистів». Це виходить за рамки цинізму. Це щось, що межує з психозом, - оцінює Тісдалл

Диктатор продовжує, незважаючи на те, що не має «навіть крихти доказів на підтримку цього божевільного наклепу». Хіба що в його випадку щось подібне вже давно не є чимось дивним: брехня і теорії змови — його улюблені інструменти політики.

Звичайно, перед обличчям його останньої поразки вони приносять йому мало втіхи. Лють Путіна прямо пропорційна його усвідомленню того, наскільки він скомпрометував себе. Бо що це за захисник і батько нації, який протягом 19 годин після кровопролиття сотень своїх співвітчизників «ховається, дується і планує, як зняти з себе провину і уникнути наслідків»?

Ця, за словами Тісдалла, «егоїстична, холодна безтурботність» характеризує Путіна з початку його правління під час найсерйозніших криз: катастрофа підводного човна «Курськ», різанина під час другої облоги Грозного, масові вбивства в театрі на Дубровці або в Беслані. 

‍

Ця риса також підштовхнула його до «найдурнішої геостратегічної помилки сучасності - невмілого вторгнення в Україну»

Яке їхало, таке здибало

Чому Путін так поводиться? На думку англійця, тому що він завжди турбується, якою б великою не була біда — лише про себе, свою владу і власну безпеку. Сотні, тисячі або сотні тисяч жертв політики, яку він проводить, не мають для нього значення. Все, що має значення  — це особиста одержимість господаря в Кремлі, особливо та антизахідна і антиукраїнська. 

Як зазначає Тісдалл, йдучи шляхом цих своїх одержимостей протягом 25 років, «Путін перетворив російську державу на свою власну подобу: жорстоку, некомпетентну, неосвічену, недовірливу, схиблену на мареннях та ізольовану». 

Саме тому Росія фундаментально слабка, як і її правитель. Послідовні помилки і нещастя, в які він її заганяє, роблять його владу і авторитет слабкими — так само, як і його страх перед ними. Тому публіцист Guardian не сумнівається: остаточна розплата кремлівського злочинця — лише питання часу. І притягнуть його до відповідальності ті, хто не пробачить йому слабкостей.

«Він прийде, не сумнівайтеся. Це станеться, не сумнівайтеся» — підсумовує Саймон Тісдалл.

‍

Дональд Туск дав своє перше інтерв'ю після переобрання прем'єр-міністром Польщі. Інтерв’ю має європейський формат: у розмові взяли участь журналісти польської «Gazeta Wyborcza», французької «El Pais», італійської «La Repubblica», німецької «Die Welt», бельгійської «LeSoir» та швейцарської «Tribune de Geneve». Sestry публікують фрагменти бесіди з «Gazeta Wyborcza» — про загрозу війни в Європі, українсько-польські відносини, російську ракету в повітряному просторі Польщі та протести фермерів.

— Політики, військові, експерти з усієї Європи говорять про те, що через кілька років Росія може напасти на країни НАТО. Як ви вважаєте, війна неминуча?

— Я чую це запитання всюди. Це поширюється серед державних лідерів, і коли я вдома, в Сопоті, навіть мої онуки питають мене про можливість війни.

Не хочу нікого лякати, але війна — це вже не поняття минулого. Це реально, і це почалося понад два роки тому. Зараз найбільше тривожить те, що можливий буквально будь-який сценарій. Такої ситуації у нас не було з 1945 року.

З дитинства пам’ятаю фото, яке висить у моїй родинній хаті. На ньому — пляж Сопота, повний людей, що сміються. Вони були зроблені 31 серпня 1939 року. Через кілька годин за п'ять кілометрів почалася Друга світова війна.

Я знаю, що це прозвучить нищівно, особливо для людей молодого покоління, але ми повинні морально звикнути до приходу нової ери. Довоєнна доба. Я не перебільшую. З кожним днем ​​це стає все помітнішим.

— Нещодавно повітряний простір Польщі знову порушила російська крилата ракета...

— Так, це черговий тривожний випадок. Коли атакують Львів чи інші міста Західної України, на нашій ділянці кордону чути звуки вибухів.

Під час останнього засідання Європейської Ради у мене була цікава дискусія з прем’єр-міністром Іспанії Педро Санчесом. Він попросив припинити використання у заявах слова «війна». Він стверджував, що люди не хочуть, щоб їх лякали, і що в Іспанії це звучить абстрактно. Я відповів, що в моїй частині Європи війна більше не є абстракцією — і що наш обов'язок полягає не в обговоренні, а в діях і підготовці до захисту.

— Польща готується, витрачає на оборону 4%. ВВП.

— Ми повинні бути готові. Європі ще потрібно багато зробити. На щастя, ми вже бачимо справжню революцію, коли йдеться про європейську ментальність.

Коли я був першим прем’єр-міністром, ніхто за межами балтійських країн не звертав уваги на мої попередження про те, що Росія може бути загрозою. Ця можливість була відкинута, і в 2008–2009 роках точилася дискусія про європейське співтовариство безпеки від Лісабона до Владивостока. Коли я сказав, що Росія для Європи проблема, а не партнер, вони знизали плечима: так, поляк, русофоб.

Зараз я спостерігаю за змінами, які відбуваються в усіх столицях Європи. І найголовніше з них — ніхто більше не ставить під сумнів нашу відданість необхідності спільної оборони.

Давайте подивимося на Німеччину, там відбувся величезний поворот. Сьогодні основні партії ХДС і СДПН змагаються між собою, яка з них більш проукраїнська. Давайте подивимося на суперечку президента Франції Еммануеля Макрона з популістами та його рішучість стати одним із лідерів антипутінського фронту в Європі. І в Скандинавії є зміни. Коли я був молодим, Швецію та Фінляндію вважали взірцями пацифізму та нейтралітету. Сьогодні вони є членами НАТО. Мої колеги зі Стокгольма та Гельсінкі іноді мають більш жорстку позицію щодо питань безпеки, ніж старі члени Пакту. І йдеться не лише про риторику, а й про дії.

— Україна, яка воює три роки, зараз переживає нелегкі часи. Що було б, якби вона програла війну?

— Ми повинні відмовитися від такого способу мислення: «а якщо». Нашим головним завданням має бути захист України від російського вторгнення та збереження України як незалежної та цілісної держави. Майбутнє України переважно в наших руках. Я не кажу лише про Польщу чи навіть про ЄС, а про весь Захід.

Від нас залежить, чи вдасться Україні уникнути песимістичних сценаріїв. Сьогодні її ситуація набагато важча, ніж рік тому, але й набагато краща, ніж на початку війни, коли путінські солдати стояли на підступах до Києва.

Можливо, про війну в Україні доведеться думати в довгостроковій перспективі. Це означає дедалі більше нових обов’язків для європейських країн. У наших інтересах зберегти Україну в найкращому стані. У Польщі це знають всі і це не підлягає обговоренню.

У нас була дуже складна спільна історія з Україною. Те, що зараз сталося між нашими народами — ця беззаперечна солідарність — це диво. Я хочу зберегти таке ставлення, хоча це нелегко.

‍— Особливо зараз, коли польські фермери та водії вантажівок протестують...

— Найсумніші моменти в моїй політичній кар’єрі — це коли мені доводиться бути жорстким і суворим по відношенню до наших українських друзів. Я, мабуть, найбільш проукраїнський політик в Європі, але я відповідальний за своїх громадян. Як польський прем'єр-міністр я відповідаю за захист основних інтересів Польщі. У даному випадку йдеться не про вузьку соціальну групу, а про безліч фермерів та членів їхніх сімей.

Якщо до цього додати транспортні компанії, то йдеться про інтереси мільйонів польських громадян, яким загрожує лібералізація торгівлі між Україною та ЄС. Пошуки вирішення цієї проблеми займають у мене величезну частину часу.

Поляки платять високу ціну. Ніхто не зрівняється з Польщею, коли йдеться про підтримку України.

Якщо порівнювати статистику боєприпасів і військової техніки, які відправляються в Україну, то, мабуть, забули, що в перші тижні війни ми передали 300 танків, а це фактично все, що у нас було. Якщо додати споживання нашої інфраструктури, автомобільних доріг, залізничних колій, аеропорту в Жешуві, а також витрати на соціальні виплати для українців, до яких ставляться так само, як і до наших громадян, і втрати фермерів і водіїв, сума становитиме досягають десятків мільярдів. Я використовую ці розрахунки, щоб показати, що ми справді не можемо нести витрати вільної торгівлі з Україною.

— Як це вирішити?

— Ми хочемо допомогти Україні, чим можемо. Але на останньому саміті Європейської ради я стверджував, що ідея вільної торгівлі з Україною має бути перероблена. Думаю, я переконав у цьому Францію, Італію й Австрію. Я хочу чесної домовленості з Україною з цього приводу, я хочу знайти спільний знаменник інтересів України, Польщі та всього ЄС.

Польсько-українські міжурядові консультації з цього приводу відбулися у четвер у Варшаві. Я вірю, що ми досягнемо компромісу.

— Два тижні тому ви відвідали Білий дім, потім полетіли до Берліна, щоб зустрітися з канцлером Олафом Шольцем і президентом Макроном. Які новини ви привезли з США?

— Меседж полягав у тому, що незалежно від того, чи Джо Байден, чи Дональд Трамп переможе на наступних виборах, Європа повинна зробити більше, коли йдеться про оборону. Не для досягнення військової автономії від США чи створення паралельних до НАТО структур — а для того, щоб краще використовувати наш потенціал, наші можливості та силу. Ми будемо більш привабливим партнером для США, якщо будемо більш самодостатніми в питаннях оборони.

Читайте також «Ніхто з нас не задоволений на 100%» Результати переговорів між українським і польським прем'єрами»

Переговори між польським і українським урядами відбулися 28 березня у Варшаві. Польський прем'єр Дональд Туск заявив, що цій зустрічі передували сотні годин розмов між міністерствами і партіями. Переговори стосувалися передусім таких питань, як блокада кордону і торгівля, надання зброї, енергетика та відновлення України після російських атак.

Дональд Туск підкреслив: «Незалежно від того, чи матимемо ми з українським урядом конфлікт інтересів щодо деяких питань, немає такої сили у світі, яка могла б підірвати нашу дружбу і співпрацю. Нам легко було розмовляти сьогодні, адже у нас є чітка позиція в стратегічно важливих питаннях. Україна завжди може розраховувати на нашу підтримку у питаннях допомоги у захисті від російської агресії — матеріальної, військової, дипломатичної, а також підтримки України на міжнародній арені щодо її вступу в ЄС та НАТО. Ми з вами у цій драматичній ситуації нашої спільної історії».

Польща розпочала місію з блокування вантажів зерна з Росії і Білорусі

Далі прем’єри перейшли до звітування по суперечливим моментам. Дональд Туск повідомив, що коли йдеться про питання, які хвилюють зараз певні соціальні та професійні групи, досягти їхнього вирішення так, аби обидві сторони отримали повну сатисфакцію, неможливо. «Ніхто з нас не залишився задоволеним на 100%. Але це і називається консенсус».

Я шукав рішення, яке б задовольнило насамперед польських фермерів, — сказав польський прем'єр.

За його словами, Польщі вдалося зробити крок вперед у питанні експорту зерна та транзиту сільськогосподарської продукції через країну.

Так, Польща розпочала місію з блокування вантажів зерна з Росії і Білорусі і наближається до ефекту, який можна порівняти з ембарго. Офіційного рішення ще немає, але Єврокомісія вже запропонувала ввести 50% мито на експорт зернових з Росії і Білорусі до ЄС. Цю ініціативу вже підтримали Міністерства сільського господарства Литви, Латвії, Естонії, Польщі і Чехії. «Очікуємо на ухвалення Брюсселем рішення про нові ставки мита», — додав Денис Шмигаль.

«Ми також на фінішній прямій щодо того, аби конкуренція з боку українських перевізників не була такою жорсткою для польських перевізників», — заявив прем’єр-міністр Польщі, але не розшифрував свої слова. Втім, за інформцією учасників переговорів між сторонами, готується розширення переліку забороненої української продукції. А ще — польський уряд заявив про підтримку повної заборони транзиту українського зерна, кукурудзи і соняшника. Остаточного рішення в цьому питанні поки немає.

Ліцензії на вивіз популярних агрокультур з України через польський кордон будуть погоджуватись з польською стороною

Зі свого боку український голова уряду Денис Шмигаль запропонував Польщі виішити питання з доступом на польський ринок укрїнського зерна, соняшника, ріпака та кукурудзи шляхом ліцензування. Український уряд запроваджує верифікацію — тобто без спецліцензій експорту цих популярних категорій через Польщу вже не буде. Денис Шмигаль пояснив: «Такі ліцензії видаватимемо лише за спільним походженням із польською стороною. Для української сторони це не дуже цікава історія, але ми погоджуємося на цей компроміс, аби аграрний експорт України не шкодив польським виробникам».

За словами українського прем'єра, переговори можна розділити на кілька важливих питань. Перше — зброя для України, створення спільних оборонних підприємств на територіях обох держав. «Україна вдячна Польщі за створення танкової коаліції, Україна очікує також на приєднання до такої важливої для нас артилерійської коаліції».

Друге питання — блокада кордонів, яка шкодить економікам обох країн. Денис Шмигаль нагадав, що з 17 мільйонів тонн агропродукції з України лише дві тонни їдуть наземним транспортом.

— На сьогоднішній день українське зерно не потрапляє на польський ринок, — запевнив Денис Шмигаль.

Що стосується таких груп, як малина і цукор, то сторони домовилися продовжуватии консультації. Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський зазначає, що такому довгоочікуваному порозумінню сторін цього разу сприяли новини з Брюсселю, де 29 березня має бути ухвалено продовження дії автономних преференцій для України, проте з обмеженнями, які пролобіювала Польща.

Також у планах України і Польщі — будівництво нових пунктів пропуску на кордоні. А ще — створення спеціального антикризового сільськогосподарського штабу.

Україна попросила вільно пропускати через кордон не тільки зброю і гуманітарку, але також пальне

«Українська сторона просить про те, аби разом з вільним пропуском зброї та гуманітарної допомоги через польський кордон пропускали пальне, адже від цього сильно залежить ситуація на фронті, — повідомив український очільник уряду. — Польща внесла пункти пропуску на кордоні до списку стратегічних об’єктів, ми зробили так само».

Чергове важливе питання — розвиток інфраструктури і відновлення. Зокрема, польська сторона погодилась взяти участь у відбудові Харківської області і продовження автомагістралі А4. Конференція з відбудови України відбудеться у червні в Берліні.

«Ще один важливий момент, який ми обговорили, — енергетика, — продовжив перераховувати Денис Шмигаль. — Польський уряд погодився допомогти стабілізувати нашу енергосистему шляхом імпорту електроенергії. Маємо також план будівництва лінії електропередач аж до Жешува, а це між іншим поглиблює інтеграцію української енергосистеми з європейською. Разом досягнемо певної енергонезалежності для наших країн. І Росія більше ніколи не диктуватиме умови в енергетиці на континенті».

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Війна страшна, але якщо діти про це дізнаються, у країні нічого не зміниться

Маю доньку шести років. З початку війни ми були в Польщі. Я виховую дочку одна. Її батько сказав, що не готовий до батьківства і зник з мого життя, щойно дізнався, що я вагітна. Я люблю свою доньку понад усе на світі. Наталка дуже чутлива дитина. При стресі вона іноді мочиться вночі, але це рідкісні випадки.

Найгірше було, коли ми їхали до Польщі. Незважаючи на те, що моїй донечці вже було чотири роки і вона перестала носити підгузки, мені довелося по дорозі позичати памперси у мам менших дітей, бо вона мочилася від стресу. На щастя, у Польщі все минуло, коли ми знайшли тиху квартиру і зустріли інших українських мам з дітьми. В Україні я була швачкою, у мене було багато клієнтів, я навіть проєктувала власні вироби. Зараз працюю в Польщі, навіть повернулася до дизайну, але все одно хочу додому.

Ми часто зустрічаємося великими групами мам і дітей. Сидимо, п'ємо каву, діти разом граються. Зовні це, мабуть, виглядає ідилічно. Але це не так. Адже головна тема наших розмов — війна. Практично всі ми хочемо повернутися в свою країну і своє попереднє життя.

Коли ми сидимо великою групою, неможливо не обмінятися найновішою інформацією, яке місто знову обстріляли, як мої друзі, які залишилися в Україні, як їм допомогти, яку посилку переслати наступною. До цього часу я думала, що це просто наша розмова і дітей це не стосується. Коли вони зайняті грою, у них є свій власний світ, і їм у ньому добре. На жаль, моя дитина вже кілька днів ставить мені одне й те саме питання під час їжі: «Мамо, ця війна коли-небудь закінчиться?»

Я бачу, що у доньки немає апетиту, вона колупає виделкою в тарілці замість того, щоб їсти, і таке враження, що вона постійно про це думає. Я намагаюся її заспокоїти і переконати, що все буде добре і ми поїдемо додому, але я не думаю, що вона вірить мені. Я намагаюся зайняти її час читанням, розповіданням історій, розмальовуванням книжок, але мені здається, що це заспокоює мене більше, ніж її.

Два дні тому вона знову намочила вночі простирадло. Я хотіла б, щоб у моєї дитини було щасливе дитинство. Чи можу я чимось допомогти своїй доньці? Якщо вона ставить такі питання зараз, чи це не залишиться з нею на все життя? Це травма?

Яна Малицька — дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:

Коли мене запитують: «Чи можу я якось допомогти своїй доньці?», я передусім кажу: щоб допомогти своїй доньці, ви повинні спочатку допомогти собі.

Ваша донька настільки прив'язана до вас, що відчуває все, що відчуває її мама. Усі ваші переживання автоматично, на підсвідомому рівні, передаються доньці. Тому треба перестати мамі говорити при доньці про те жахливе, що коїться в країні. Ви в безпеці. Є сенс постаратися не говорити на важкі теми і змінити свій підхід до проблеми. Війна страшна, але якщо ваша дочка про це дізнається, у країні нічого не зміниться. Зміняться тільки її реакції та підхід до життя і людей.

Діти живуть тим, чим живуть їхні батьки

Коли ви зустрічаєтеся з друзями, намагайтеся не говорити про ці страшні речі в присутності дітей, тому що вони, як губки, вбирають все, що говорять навколо. Вони все чують, навіть коли граються. Діти живуть тим, чим живуть їхні батьки. Копіюють все. Тому щоб донька була щаслива, передусім повинна бути щаслива мати. Щоб донька відчувала, що її мама щаслива і нічого не боїться, потрібно, крім роботи, знайти хобі і придумати ігри. Тому що страх матері передається дочці. Не потрібно намагатися переконати дитину, що все буде добре. Просто створіть у житті вашої дочки атмосферу, щоб вона не відчувала цього страху.

Це травма?

Від вас багато залежить. Як я вже сказала, донька не повинна знати все, що відбувається в країні, де йде війна. Вам не потрібно постійно повторювати, що ви хочете повернутися додому. Якщо ви не скажете, що хочете додому, ваша донька не запитає про це.

Так, це нелегко, але якщо ви хочете і мрієте, щоб у вашої донечки було щасливе дитинство, то потрібно постаратися. Живи сьогоднішнім днем, бо ніхто не знає, що чекає нас завтра. Радіти тому, що ми маємо, дрібницям, які нас оточують.

Я вам так скажу, що спочатку ми повинні радіти, що у нас є життя і що ми маємо можливість бачити мирне небо. Тому що багато людей цього не мають. Будь ласка, намагайтеся шукати те добре і красиве навколо, за що можна вчепитися. Адже тільки так можна не провалитися і рухатися вперед.

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/yana-malytska

Авторка чуйно ділиться власним досвідом з читачками як із найближчими. Її слова підтримують, зміцнюють та допомагають жити, адже перш за все Наталія де Барбаро аналізує міфи та стереотипи про те, як повинна поводитись жінка та що для неї найважливіше в житті. Ця книга показує, що таке незалежність і свобода та що найголовнішими у нашому власному житті є ми самі. Кожна із нас. 

«В пошуках чуйності» перекладена багатьма іноземними мовами, зокрема українською (переклад відомої української письменниці та літературознавиці Галини Крук). Придбати можна тут.

Публікуємо її фрагменти, серед яких слова авторки саме до українських читачок, які неможливо не цитувати.

Від авторки

«У мене за вікном зараз усе небо чорне від диму», — написала мені зі Львова моя перекладачка Галина Крук. 

«В пошуках чуйності» виникла в перші дні пандемії, за два роки до російського нападу на Україну. Я хотіла, щоб ця книжка несла жінкам щось на зразок світла, полегшення і звільнення від почуття самотності.

Зараз я хочу принести полегшення і звільнення від почуття самотності тобі. Ми не знайомі. Я — твоя сестра. Ці обидва речення — правдиві.

Готелю «Україна», де я вела тренінги для активісток і активістів, уже нема. Ірина, одна з учасниць, яка тоді була вагітною, тепер відвезла свою донечку в село до батьків і є волонтеркою, а її чоловік воює. Позаяк я багато працювала в Україні, то пам’ятаю — тоді безпечні — вулиці Сум, Вінниці,Києва, Львова, Миколаєва й Одеси. Я йшла тими вулицями з жінками, образ яких ношу в серці: з Людмилою, Галиною,Світланою, Уляною й Анною.

22 лютого 2022 року я вирішила розірвати контракт з російським видавництвом, хоч авторська угода вже й була підписана. Ані копійки в бюджет бандита і психопата. Через два дні все почалося.

Попри те все, що трапилося, я знаходжу в своєму серці ще одне почуття — вдячність. Вдячність за те, що багато з нас, польок і поляків, змогли допомогти. Чи знаєш ти, незнайома сестро, яким важливим було для нас усіх і для мене особисто те, що ми могли зробити хоч щось, а не стояти безпорадно осторонь вашого нещастя? І ти, моя сестро Маріє, яку я знаю, чи розумієш, яким щастям для мене є наше знайомство? 

Чим останні місяці виявилися для тебе, яка зараз тримає цю книжку в руках? Що тобі довелося і далі доводиться нести на своїх плечах? Я не знаю. Але знаю, що чим більше маємо внутрішньої свободи і доброго ставлення до себе самих, тим менше влади мають над нами ті, що несуть зло. 

Нехай ця книжка принесе тобі Добро. Нехай буде так, ніби ми взялися за руки: я відчую тепло твоєї руки, а ти — моєї.

Слава Україні!

Вступ

— Чому все не так? — запитала вона мене, а сльози її текли, розмазуючи туш з ефектом подовження вій. — У мене хороший чоловік, діти, робота, квартира. Чому мені не хочеться прокидатися вранці? — І відразу стурбованододала: — Туш потекла?

Ця жінка, моя клієнтка в коучингу, дійшла висновку, що вона живе в стані хронічного підпорядкування. Вона закінчила юридичний, бо так хотіли її батьки. Пішла працювати у велику компанію, бо там можна заробити хороші гроші. Стіни у вітальні вона пофарбувала в той колір, який стилісти вважають модним. «Чому все не так?» — спочатку питала вона. А через дві зустрічі: «Як мені бути щасливою, якщо мене самої в усьому цьому ніколи не було?».

Працюючи з жінками під час майстер-класу «Власна кімната» і на індивідуальних заняттях, я часто помічаю, як багато з них втрачають себе. Як багато з них підлаштовують своє життя до того, чого (на їхню думку) очікують від них інші.

Мені теж траплялося так робити. Коли я почала думати, чому так стається, то збагнула, що це через страх. Страх підказував мені, що якщо я заговорю і скажу те, що думаю, мені можуть відмовити. Що якщо я затримаюся у своєму русі від зустрічі до зустрічі, від тренування до тренування, від завдання до завдання, то втрачу право ходити по Матінці- Землі. Що якщо я замовлю борщ на Святвечір у кнайпі, а не зварю сама, то це буде ганебно.

Усе це виявилося неправдою.

Те, що ми робимо зі страху, віддаляє нас від себе. Віддає режисуру нашого життя Суворій Комісії, яка дивиться на нас холодним оком. І те, що в нас живе й тепле, замерзає від її погляду.

Працюючи над собою, я виявила, що в мені живе ще хтось. Це внутрішня постать, яка, якщо я попрошу її про це, допомагає мені своєю мудрістю та зрілістю. Я назвала її Чуйною Порадницею. Можливо, і ти, заплющивши очі та зробивши кілька вдихів, побачиш Її образ під повіками. Зроби це зараз, навіть якщо лише гортаєш книжку, стоячи d книгарні. Подумай про Чуйну Порадницю.

Як так сталося, що Вона чекає? Звідки це моє припущення, що ти, може, теж помітила Її? Для мене це загадка. Але я відчуваю, що Вона живе і в тобі.

Я роблю це зараз разом з тобою: заплющую очі, щоб побачити Її. Моя Чуйна Порадниця не показує мені свого обличчя, але я бачу край її плаща і бачу, що вона йде стежкою. Серцем я відчуваю, що маю слідувати за Нею.

Якщо я зроблю це, то мій страх зазнає змін і перетвориться на прихильність до себе: так само, як лід у річці перетворюється на сонці на живу, бурхливу воду. Вдих і видих замінять апное; в мені з’явиться місце для мого «так» і «ні», для власних рішень, для розваги, для сердечностідо людей, яких я люблю. І з’явиться віра в те, що вони теж можуть безмежно і безумовно любити мене.

З мого досвіду, цей крок — перетворення страху на певну любов до себе — не одноразовий. Немає ні фанфар, ні фінішної прямої, ні чіткого хепіенду. Цей рух вимагає практики, уважності, щоденного плекання зв’язку із самою собою. Але така практика робить нас день за днем ближчими до себе, робить наше життя більш нашим.

Ця книжка про те, як ми можемо знайти шлях назад, навіть якщо ми дуже від себе віддалилися. Вона веде нас через нерівності, вибоїни та манівці. Але ця дорога чекає на нас. А в її кінці чекаємо на себе ми самі. Як той, хто став на порозі дому і засвітив мандрівникові світло на ґанку.

Пролог

Сон про зашнурованих жінок

Кільканадцять років тому мені наснився такий сон: глибоко під землею, у тому, що нагадує соляну шахту у Величці, є велика водойма темно-зеленої води. Я занурена в темні води цієї водойми; у чорній сукні з дев’ятнадцятого століття, туго затягнутій у корсет, на зразок тої, яку носила Голлі Гантер у фільмі «Фортепіано». Поруч зі мною плавають інші жінки, одягнені так само. Я не бачу їхніх облич. Ми плаваємо, точніше, ми бовтаємося в цій воді, і я, уві сні, знаю, що це якась така гра. Основне правило цієї гри: не можна випірнути, не можна зробити вдих. Тоді, коли мені це сниться, я відчуваю, що задихаюся, що моє тіло повільно починає рухатися вгору, до поверхні. Я відчуваю, що це провал, і що він от-от настане. Мені соромно. Я знаю, що на краю цієї водойми стоїть чоловік — він теж, як і жінки, що плавають навколо мене, не має обличчя, але його силует у моїх спогадах нагадує фігуру крутого бізнесмена, схожого на тих, що дивляться на нас з реклами інвестиційних фондів або вишуканих годинників. Пізніше я назвала його Наглядачем Водойми. Його завдання — пильнувати, щоб ми не виринали з води. Мені здається, у нього в руці палиця, якою він має заштовхувати нас назад у воду. Я знаю, що йому це найпростіше — один рух палицею чи навіть носаком черевика.

Я розповіла про цей сон кільком жінкам. Одна з них сказала, що я була ув’язнена в ньому трьома способами, замкнена на три замки — під землею, під водою та ще в корсеті. «Зашнурована жінка», — подумала я тоді. Це був сон про зашнурованих жінок.

Тоді, коли я побачила цей сон, я не до кінця усвідомлювала його значення, але всім своїм єством відчула, що моїм завданням буде за ним слідувати: виконати ту роботу, до якої він мене покликав. Можливо, якби не він, я і не взялася б за написання цієї книжки.

Я вирішила відстежити цих зашнурованих жінок у собі. Коли я спускаюся темним ліфтом під землю? Коли в повсякденному житті я заходжу у водойму з водою кольору моху, одягнена в сукню, в якій навіть на поверхні й на сонці нікому не було б комфортно? Хто вони і звідки взялися ці мої закуті, ув’язнені частини мене? Хто мій внутрішній Наглядач Водойми?

І найголовніше питання — як мені вибратися звідти, зняти корсет і вийти на сонце? Якої праці це вимагатиме? Від мене?

Від тебе?

Моя відповідь на це питання буде багатосторінковою і не повною. Проте я знаю, що її пошуки — це завдання, яке я не покину. І я відчуваю, що від думки про цю роботу в усьому моєму тілі з’являється радість.

«В пошуках чуйності» (пол. Czuła przewodniczka) Наталії де Барбаро, Wydawnictwo Agora

‍

Відбулися два прямі влучання по ДніпроГЕС, в результаті яких ГЕС-2 серйозно постраждала. «Наслідки ми прорахуємо протягом дня і стане ясно, чи зможе хоча б в обмеженому режимі працювати ГЕС-2», — повідомляє директор Укргідроенерго Ігор Сирота.

Зараз на станції пожежа вже локалізована. На місці працюють надзвичайні служби та енергетики, долаючи наслідки авіаударів. Загрози прориву немає. Автомобільний рух на дамбі ГЕС перекрито, але ситуація на плотині станції контрольована. Але очевидно, що після підриву Каховської ГЕС росіяни не заспокоїлись і намагаються спричинити нову екологічну катастрофу.

Також після удару по ДніпроГЕС стався витік нафтопродуктів у річку Дніпро, повідомляє Держекоінспекція. Фахівці встановлюють масштаби катастрофи.

За словами міністра енергетики України Германа Галущенко, вночі здійснено наймасштабнішу атаку на українську енергетику за останній час. Харків залишився без світла. Метою атаки є не просто пошкодити, а спробувати знову, як і минулого року, спричинити потужний збій в роботі енергосистеми країни.

«На жаль, є влучання та пошкодження об’єктів генерації, системи передачі та розподілу електроенергії в різних областях. До того ж через обстріл знеструмлено одну з ліній електропередачі, що живить ЗАЕС», — розповідає міністр.

Укрзалізниця заявила про декілька знеструмлених ділянок і задіяння резервних схем живлення та тепловозів, аби всі потяги продовжували рух. Повідомляється про затримки деяких рейсів.

Ракетні обстріли РФ здійснила в Одесі, Дніпрі й області, Харкові, Вінницькій області, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницькому, Львівській області, на Сумщині, Івано-Франківщині та Полтавщині. Внаслідок них постраждали люди та десятки будинків. У Хмельницькому двоє людей загинули, щонайменше вісім постраждали, в Запоріжжі три людини загинуло і 15 постраждали. Російський дрон влучив у маршрутку з людьми на Чернігівщині, а їхня ракета — у тролейбус, який їхав через дамбу ДніпроГЕСу.

На тлі масштабних обстрілів Financial Times з посиланням на три інформаційні джерела повідомляє, що США закликали Україну припинити атаки на енергетичну інфраструктуру РФ (НПЗ), адже удари безпілотників можуть призвести до підвищення світових цін на нафту і спровокують помсту. При цьому американські ЗМІ не повідомляють жодних новин про таку необхідну зараз американську допомогу в прикритті українців, наших міст та стратегічних об’єктів.

‍

Вистава у формі мюзиклу «Харків! Харків!» розповідає про долю авангардного театру «Березіль» і його творця — режисера-реформатора Леся Курбаса, який діяв у Харкові в 1925-1933 роках. Як зазначено на сайті театру, це вистава «про конфлікти між містом і театром, директором театру і режисером, режисером і глядачем, режисером і акторами... Доля Курбаса стає метафорою долі кожного творця — а може, кожного з нас. Кожного, хто бореться за свої ідеали».

Це історія про те, як театр Курбаса приїжджає з Києва до Харкова, і що з ним відбувається далі. Сергій Жадан відтворює історичні факти, але змінює фінал історії. «Не хотілося вбивати чергового нашого генія, а оскільки у своїй виставі ми самі собі творці, то можемо залишити Леся Курбаса живим, ще й вручити йому «Оскар», — зізнається Sestry режисерка Світлана Олешко. — Все це чудово збіглося з тим, що інша харківська команда отримала справжній «Оскар» за фільм «20 днів у Маріуполі».

Харків — колиска українського авангарду. У 1920-х роках тут жили і працювали видатні митці — не лише письменники, а й художники, скульптори, кінорежисери. Вони увійшли в історію як «Розстріляне відродження». Майже всі вони загинули під час сталінських репресій у 1930-х роках, а їхня творчість була на десятиліття викреслена з офіційної історії української культури.

Український режисер, драматург і актор Лесь Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, поєднуючи національні театральні традиції з найновішими сучасними формами європейського театру. Він реформував українське театральне мистецтво, зламав існуюче сприйняття того, як має працювати актор і реалізував ідею створення театру європейського рівня з національним ядром. Лесь Курбас говорив, що театр має бути таким, яким суспільство буде завтра. Але радянська влада всього цього не оцінила, режисера було засуджено й вбито в урочищі Сандармох. Проте пам'ять про нього вбити не вдалося.

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Реакція класу загострила відчуття нашої беззахисності

Мій син мав прикрий випадок у польській школі. На уроці біології він писав контрольну і здав її в неохайному вигляді. Так, мій син дійсно має проблему з акуратністю. Але слова, які вжив учитель, мене приголомшили.

«Таке відчуття, що ти і твоя сім’я їсте зі смітника! Чи у вас в Україні це нормально?» — кричав вчитель. Після цих слів клас розсміявся.

Син прийшов додому в сильно пригніченому стані. Він розповів, що діти не вперше сміються і принижують його, говорячи, що Україна слабка і ходить по світу з простягнутою рукою, просячи допомоги. Що Україна все одно програє цю війну. Питають, чи на його будинок в Україні вже впала бомба.

Він повернувся після уроків і зачинився у кімнаті, довго був на самоті, а наступного ранку відмовився йти до школи. Мені боляче, що з ним таке відбувається. Я розумію, що діти в сьомому класі просто транслюють те, що чують вдома від батьків. Але такі слова - це антипідтримка і демотиватор, вони збивають з ніг.

Чим я можу допомогти синові? В Україні я б поставила тих, хто образив мого сина, на місце, досягла б вибачення або звільнення цього педагога. Але тут ми чужі і навіть беззахисні. І реакція класу тільки загострила це почуття.

Я вже написала листа вчителю. Готова наступним кроком писати директору. Але навіть якщо вчитель вибачиться, як далі існувати серед тих, хто має такі думки? Як знайти сили знову боротися, аби захистити сина вже не тільки від російських бомб, але й від гострих вбиваючих слів тих, в кому він бачив друзів?

Ольга Берлюта, психолог, психотерапевт, бізнес-тренер:

Ви абсолютно праві: не в тому справа, що з вашим сином щось не так, а в тому, що деякі люди не вміють себе поводити, стомлені, роздратовані, злі, стурбовані або просто хочуть здаватися сильними за рахунок слабших. Ваш син своєю присутністю підсвічує те, що насправді відбувається в головах, душах, серцях тих людей, які дозволяють собі подібні слова. Так може бути в будь-якій країні. І у своїй рідній також.

Інші показують нам, ким ми насправді є

Коли до нас у дитячу психологічну групу приходить нова дитина, яка з різних причин не може себе стримувати, говорить неприємні речі учасникам, не бачить меж і кордонів, інші діти вже знають, що ця дитина — їхній вчитель. Вона допомагає їм навчитися толерантності, співчуттю, розумінню того, що інша людина може себе поводити по-різному і не так, як нам хочеться. А ще вона нам показує, якими насправді є ми самі. Адже від нашої реакції залежить те, ким ми є.

Ситуація, яка сталася з вашим сином, неприйнятна. Вчитель не має права говорити подібні речі жодному учневі будь-якої національності. Це питання педагогічної етики, гідності та професіоналізму. Варто сказати сину, що вчитель неправий. А ще це чудовий приклад того, як не можна себе поводити з іншими людьми. Він відчув на собі, як це неприємно, тож для нього цей випадок стане щепленням від подібної поведінки.

Не жертва булінгу, а господар свого життя

По-перше, ваш син не жертва булінгу — він головна дійова особа свого життя. Тільки він вирішує, що торкатиметься його душі, на що він реагуватиме, на що відгукнеться його серце. Він у позиції того, хто може вирішувати, у нього є вибір, з ким товаришувати, кого точно не брати другом, принаймні до того, як людина не усвідомить і не вибачиться.

Другою важливою складовою у подоланні булінгу є самоцінність. У суспільстві панує думка, що те, що думають про нас інші люди, важливо. Але навіть якщо ви все будете робити ідеально, знайдуться ті, кому ви просто не подобаєтесь. Нам важко сприйняти, коли хтось говорить про нас негативно. У випадку, коли я певен, що мене всі повинні любити, такі висловлювання будуть торкати мене за живе. Але зрештою дитина може навчитися справлятися з такими неприємними моментами, бо, на жаль, вислови в школі — це не останні подібні негативні ситуації в житті, і з ними доведеться зустрітися і впоратися.

Людині не треба відмовлятися від себе, щоб бути прийнятою

Звідси випливає третє — віра у себе. Коротко можна пояснити це поняття так: ваш син не повинен змінитися чи стати іншим, щоб більше не отримувати критичних зауважень. Людині не треба відмовлятися від себе, щоб бути прийнятою. Те, що неможливо чи неприйнятно для одних, не робить його автоматично неприйнятним для інших.

І четверте: Я — не агрессор. Якщо я ненавиджу агресорів за те, що вони зробили мені боляче, то я стаю таким, як вони. Навіть якщо я можу краще управляти своєю ненавистю — я все одно ненавиджу. І чим більше в мені накопичується злості, тим гіршими можуть бути мої вчинки. Злість обов’язково виллється: на агресора, на себе чи на слабших. І що більше дозріває в мені це почуття, то більш фатальними можуть бути мої вчинки.

Проблема не в вас. Ви — просто екран

Отже, підсумуємо. Зазвичай діти повторюють те, що роблять їхні батьки і вчителі, а не те, чому вони їх вчать на словах. І яким буде наше майбутнє, залежить від нас усіх. Це колективна і водночас індивідуальна відповідальність. А перший крок подолання будь-якого булінгу — вийти з позиції жертви, взяти відповідальність на себе за своє відношення, слова і дії у відповідь на образи. І це зробити простіше, якщо пам’ятати правило: «Проблема не в вас. Ви — просто екран». Бо хто чим багатий — той тим і ділиться.

Посилання на сторінку психолога на Youtube і Facebook

20 березня польські фермери масово протестували по всій Польщі. Акції протесту пройшли у 580 населених пунктах, в них взяли участь до 70 тисяч людей (за даними польської поліції). Трактори й фури перекривали рух для автотранспорту й спровокували затори на дорогах. Місцями протесту стали насамперед під’їздні дороги до міст та швидкісні траси.

Мери деяких міст заборонили страйк. Очільник Вроцлава Яцек Сутрик відмовив демонстрантам, тому вони на тракторах поїхали до його будинку. У Кракові було паралізовано транспортну розв’язку в центрі міста. На одному з перехресть в Лодзі протест поєднали з молитвою. За словами фермерів, їм нічого більше не залишилось.

«Вшанували» своєю присутністю аграрії також спікера Сейму Шимона Головню. На огорожі будинку батьків політика протестуючі розвісили банери «Фермери дякують за випущений газ і побиття у Варшаві» та «Зрадник польського села».

Фермери кажуть, що протестувати їх змусила складна ситуація в галузі сільського господарства та відсутність домовленостей з владою. Один з демонстрантів жаліється: «Ми стоїмо, бо не отримали компенсацій. Добрива — дорогі, пальне — дороге, яловичина — дешева, нема де продати зерно, ніхто не хоче його купувати, а якщо хтось і хоче, то за смішні гроші — 450 злотих, а це невигідно». Інший протестуючий вважає, що Брюссель має повністю відмовитися від своїх ідей про Green Deal та заборонити імпорт української агропродукції, а прем’єр-міністр вибачитися, що назвав демонстрантів у Варшаві хуліганами.

Блокада кордону фермерами продовжується

Польські фермери продовжують блокувати рух вантажівок на кордоні з Україною. Речник Держприкордонслужби України Андрій Демченко повідомляє, що «польські протестувальники взагалі не пропускають вантажівки в бік Польщі по напрямку пунктів пропуску Ягодин та Рава-Руська (там фіксуються нульові показники перетину кордону на виїзд з України), а також пропускають на в'їзд в Польщу лише кілька вантажівок за добу по напрямку Шегині, за минулу добу таких було всього п’ять». Щодо вантажівок, які прямують з Польщі в Україну, то протестуючі самостійно оглядають вантажі та вирішують, чи пропустити їх (що в умовах війни України з Росією є небезпечним). В день вони можуть дозволити проїзд 40-70 автівкам.

Біля тисячі фур стоять у чергах. Блокада паралізує українську економіку, адже один день простою через страйк завдає одній українській компанії втрат на один мільйон гривень (дані Європейської Бізнес Асоціації). За словами посла України в Польщі Василя Зварича, економіка України вже зазнала понад 500 мільйонів доларів (19 мільярдів гривень) збитків внаслідок блокування кордону. Разом з цим зерно з Росії без жодних проблем та санкцій імпортується до Європи та Польщі. І ні в кого це не викликає протестів.

Ба більше: блокада кордону шкодить ще й польським підприємцям, які ведуть бізнес з Україною. За словами голови Ради міжнародного товариства польських підприємців в Україні Шимона Ващина, польські компанії вже втратили через страйки на кордоні щонайменше 30 мільйонів доларів (це тільки прямі збитки).

Політичні причини

«Є політичні причини, чому польський уряд дуже помірковано ставиться до протестів», — коментує Forbes Ukraine посол Польщі в Україні Ярослав Гузи.

У квітні в Польщі відбудуться місцеві вибори. Вони не настільки помітні в медіа, але дуже важливі. І основна боротьба за виборців іде між партіями ПіС і «Громадянська коаліція». «Обидві сторони ведуть запеклу боротьбу у пошуку підтримки в сільських громадах. Ось чому це таке делікатне питання — як поводитися з протестувальниками».

У Польщі зареєстровано орієнтовно 1,3 мільйони фермерів. Кількість виборців становить майже 29 мільйонів, отож, фермери — це мінімум 5% електорату (насправді більше, адже у кожного фермера є сім’я).  

Тиск фермерів на владу зростає і приносить плоди

Загальноєвропейські протести фермерів вже вплинули на політику ЄС. Єврокомісія скасувала рішення вдвічі скоротити використання пестицидів на території ЄС, а найменші ферми (менше 10 га) виключені з більшої частини Зеленої угоди. У випадку Польщі це аж ¾ усіх фермерських господарств.

Стало також відомо, що в ніч на 20 березня польські фермери (11 їхніх представників) підписали угоду з міністром сільського господарства Польщі Чеславом Сєкерським, згідно з якою міністр має звернутися до прем’єр-міністра Дональда Туска з проханням зупинити не лише імпорт, але й транзит сільськогосподарської продукції з України, на яку поширюється ембарго, через територію Польщі, повідомляє Польське радіо. Якщо прем’єр погодиться на цю вимогу щодо України, нас може очікувати ще й торгова війна.

Міністри закордонних справ Європейського Союзу схвалили виділення Україні 5 мільярдів євро на озброєння. З них 500 мільйонів євро підуть на місію з навчання військових з України в Польщі.

"Фонд буде підтримувати Україну в придбанні військового обладнання, необхідного для захисту своєї нації від російської агресії. Ми втілюємо наші слова в дії", - написав верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель на X.

"Український солдат – єдина надія Європи на збереження миру. Не повинно бути жодних обмежень чи затримок у забезпеченні українських військових усім, чого вони потребують, щоб зламати хребет російським окупаційним військам на українській землі", – сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який був присутній на засіданні.

Європейський фонд миру профінансував компенсації країнам, які постачали Україні військову техніку. Гроші з цього фонду отримувала й Польща. Тепер цю формулу дещо змінили й, окрім відшкодування понесених витрат, гроші будуть перераховуватись і на спільні закупівлі зброї також за межами ЄС. В пріоритеті є військова техніка, що виготовляється на території Євросоюзу. На цьому наполягала Франція.

«Тут російський військовий корабель, здавайтеся і складайте зброю. Інакше ми підемо в атаку», — такий ультиматум з палуби російського ракетного крейсера «Москва» був озвучений українським воїнам, які захищають чорноморський острів Зміїний.

«Російський військовий корабель, іди на х…», — почули у відповідь росіяни. На острів посипався град куль. Це було 24 лютого 2022 року, перший день російського вторгнення в Україну.

Слова українського прикордонника, яким після звільнення з тримісячного полону виявився Роман Грибов, швидко облетіли світ, ставши символом українського героїзму та опору. Додаткової, по-своєму пророчої, сили вони отримали в середині квітня 2022 року, коли крейсер «Москва» пішов на дно після ураження українськими ракетами.

Берегти «крилаті слова»

Через два роки, як повідомляє “Politico”, «крилаті слова» відважного українця є предметом запеклої боротьби між Державною прикордонною службою України та Офісом інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO).

Припускаючи, що повідомлення про російський корабель стало символом незламності всього українського народу, а люди з «нещирими намірами», які не мають відношення до української справи, можуть захотіти на цьому заробити, брюссельські юристи Андрій Буковник і Тарас Кульбаба ще в березні 2022 року подали до Європейської аґенції інтелектуальної власності заявку на торговельну марку на військового. Вони також боялися, що якщо вони не зроблять цього самі, хтось інший втрутиться і збереже торгову марку на своє ім’я.

Точка зору обох юристів виглядає ще більш зрозумілою, адже сотнями розтиражовані різноманітні гаджети з гаслом і зображенням українського солдата на фоні російського корабля можна купити в Інтернеті, але ні військовий, ні українська держава, ні прикордонники нічого з цього не мають.

Вартові порядності з Брюсселю

Відповідь Європейської аґенції інтелектуальної власності була схожою на холодний душ. Офіс ЄС відхилив заявку на тій підставі, що гасло Роман Грибова могло бути сприйняте як те, яке «суперечить загальноприйнятим принципам моралі, оскільки мало би бути використане для отримання фінансової вигоди від події, визнаною трагічною». Тобто від війни між Росією та Україною.

Буковник і Кульбаба відчули ляпаса: у Брюсселі припустили, що український військовий хотів заробити на своїй мужності. Проте, шукаючи ефективнішого рішення, вони подали іншу заяву — цього разу, щоправда, від імені українського прикордонника.

Повторну відмову, яку вони отримали у грудні 2022 року, обґрунтували ще більш абсурдним чином: товарного знаку не буде, оскільки мова українського військового була «вульгарною» та мала «образливий сексуальний підтекст». Що ще гірше, далі цитує Politico, «навіть якщо знак мав сприйматись як вираження бравади та мужності, він применшує російське вторгнення та використовує його лише як інструмент для продажу комерційних товарів, таких як ювелірні вироби, іграшки, одяг, гаманці тощо".

Так чиновники з Брюсселю стали охоронцями моральної чистоти боротьби між українцями та росіянами.

Буковник, якого цитує "Politico", не приховує свого роздратування та подиву. Ну як можна цензурувати солдата, якому загрожує смерть?

Третє звернення юристів відбулося в лютому 2023 року. Цього разу, відхиляючи заявку, Європейська аґенція інтелектуальної власності заявила, що слова Гоцького не мають «відмінного характеру», а тільки такі слова заслуговують на торгову марку, адже тільки їх можна відрізнити від інших. Інакше кажучи, брюссельські бюрократи побоювалися, що люди можуть не знати, про яку конкретну ситуацію і місце йдеться у заяві захисника острова Зміїний.

Справа честі

Незважаючи на це, Кульбаба та Буковник не мають наміру здаватися. Для них це справа честі. Які у них шанси? Цитує "Politico" проф. Елеонора Росаті, фахівець з інтелектуальної власності Стокгольмського університету, вважає, що це нуль.

«Я не вірю, що ця ініціатива коли-небудь матиме успіх. Це була програна справа з самого початку», – каже Розаті. Такою була доля «Je suis Charlie», «Black Lives Matter» та інших загальновідомих гасел, що містять політичні погляди. Якими б морально правильними вони не були, як потенційна торгова марка вони недостатньо виділяються.

У лютому Кульбаба та Буковник подали ще одну заявку. Якщо цього разу не вийде, то будуть пробувати знову і знову.

‍

«Жодної опозиції. Ані натяку на свободу. Відсутність вибору», — так охарактеризував фіктивні вибори президента РФ голова Європейської Ради Шарль Мішель, саркастично привітавши Путіна з переконливою перемогою у перший день псевдовиборів.

І виявився абсолютно правий: цього разу екзитполи малюють Путіну рекордну підтримку 87-88% виборців по РФ. Причому на окупованих росіянами українських територіях це аж 88-95%, а в Чечні взагалі 99,28%.

Першими і без сарказму Путіна привітали президент Венесуели Ніколас Мадуро, лідери Нікарагуа Даніель Ортега та Північної Кореї Кім Чен Ин, представники Куби, Болівії, Узбекистану, Таджикистану, а також Папа Римський Франциск. У той же час західні лідери впевнені, що «вибори» пройшли нечесно.

Реакція Заходу

Понад 50 країн засудили незаконні російські вибори на окупованих українських територіях на засіданні Ради Безпеки ООН.

Речник Державного департаменту США Метью Міллер наголосив, що територіальні претензії РФ щодо України є нелегітимними, а проведення псевдовиборів на окупованих територіях демонструє відверте ігнорування Росією своїх зобов’язань за міжнародним правом.

«США ніколи не визнають легітимність чи результати фіктивних президентських виборів, які Росія проводить на території суверенної України. Наша позиція чітка: Луганськ, Донецьк, Запоріжжя, Херсон і Крим — це Україна», — сказав Міллер.

У МЗС Польщі підтвердили, що голосування в Росії проходило в умовах репресій проти суспільства, що унеможливлювало вільний, демократичний вибір. У Міністерстві закордонних справ Німеччини сказали, що «вибори» на окупованих територіях України є недійсними та є черговим порушенням міжнародного права». А у МЗС Чехії висловились, що так звані вибори в Росії «відбулися під час загарбницької війни проти України та в умовах систематичного придушення російського громадянського суспільства, незалежних ЗМІ та будь-яких проявів опозиції».

Зі свого боку міністр закордонних справ Великобританії Девід Камерон написав у X, що «не так виглядають вільні та чесні вибори». А генсек НАТО Йенс Столтенберг пояснив, що вони не можуть бути свободними і чесними, адже «опозиційні політики знаходяться під вартою, інші взагалі вбиті, решта — у вигнанні».

Порушення на окупованих українських територіях

Так звані вибори російська влада запланувала на три дні — з 15 по 17 березня. Але на окупованих українських територіях чотирьох областей — Запорізької, Донецької, Луганської та Херсонської — «голосування» почалося раніше (достроково). Наступне порушення — за даними Східної Правозахисної групи, організація процесу волевиявлення супроводжувалась посиленням контролю із залученням силовиків — співробітників Міністерства внутрішніх справ і Федеральної служби військ національної гвардії РФ. Людей на окупованих територіях буквально змушували голосувати, використовуючи для цього різні методи. Члени так званих виборчих комісій ходили по квартирах у супроводі військових, аби в разі відмови чи суперечок незгодного можна було одразу затримати. Ба більше — людей ще й знімали на відеокамеру. Виборців також ловили на вулиці, змушуючи голосувати на дитячих майданчиках, на капотах автівок, лавочках під під’їздом. Вперше були запущені мобільні виборчі дільниці: автобуси, що зупинялися в місцях скупчення людей, яких заводили всередину поставити галочку в потрібному місці бюлетеня. За словами місцевих, багатьох з них навіть не просили показати паспорт — давали бюлетені без документів.

Кремль оголосив про гучний успіх дострокового голосування на окупованих територіях, намагаючись намалювати картину одностайної підтримки вторгнення Росії та анексії українських регіонів. Намальована явка на окупованих територіях: 83-88% (в самій РФ явку заявили на рівні 73%). Пропагандисти Кремля вже коментують, що підтримка Путіна на окупованих територіях більша, ніж в самій РФ. Але якщо перевести дані окупантів у числа, вийде, що на окупованих територіях проголосувало 3,5-4 мільйона українців, хоча такої кількості людей зараз на цих територіях просто немає.

Затримання за користування смартфоном або прихід на дільницю опівдні

Протягом трьох днів на дільницях РФ затримано понад 63 людини в 14 містах, найбільше — в Казані. Одного з мешканців Казані затримали, приміром, просто тому, що він прийшов на виборчу дільницю опівдні (тих, хто проти Путіна, Юлія Навальна закликала прийти на дільниці рівно о 12.00). Деяких забирали до відділків після того, як вони діставали смартфони і починали знімати порушення на дільницях.

Зафіксовано чимало випадків псування бюлетенів, а також випадки залиття до урн для голосування зеленки. Також на кількох дільницях сталися підпали урн. Є відео, на якому людина, яка прийшла на виборчу дільницю, показує, що чорнила від ручки, яка лежить у кабіні для голосування, зникає з бюлетеня при нагріванні.  

По всій території РФ на виборчих дільницях траплялися поодинокі бюлетені, в яких електорат писав «ні війні» та «мир Україні». Також у мережі з'явилися фото бюлетенів, на яких громадяни Росії закликали звільнити всіх політв'язнів.

Бартош Т. Вєлінський «Gazeta Wyborcza», Лоран Маршан «Ouest France»: У вівторок президент Анджей Дуда, прем’єр-міністр Дональд Туск і Ви відвідали президента Джо Байдена в Білому домі. Що приніс ваш візит до США?

Радослав Сікорський: Це був насамперед ювілейний візит. Президент Байден запросив нас з нагоди 25-ї річниці вступу Польщі до НАТО. З перспективи сьогоднішнього дня можна оцінити, наскільки важливим був наш вступ до Альянсу. Зараз Польща є частиною західної системи безпеки й, що найважливіше, президент Владімір Путін дуже добре про це знає. Під час зустрічі в Білому домі панувала тепла атмосфера — це свідчить про те, що Сполучені Штати цінують роль, яку Польща відіграє протягом останнього часу в допомозі Україні, українським вимушеним переселенцям, а також в тому, що вона є логістичним центром допомоги для України. США також цінують нас як країну, яка дуже серйозно ставиться до своєї безпеки та оборони.

У листопаді у США відбудуться президентські вибори. Як вони вплинуть на Європу?

Радослав Сікорський: Панове, ви мене зараз намагаєтеся схилити до втручання у внутрішні справи, у президентські вибори нашого союзника. Однак я хотів би нагадати вам, що у нас був хороший досвід роботи з адміністраціями різного складу. Давайте також подивимося на ставлення демократів і республіканців до НАТО. Альянс був створений у 1949 році за президентства Гаррі Трумена, який був членом Демократичної партії. Однак Рональд Рейган, якого ми дуже добре пам'ятаємо завдяки його політиці щодо комунізму, був республіканцем. А Білл Клінтон, за президентства якого ми вступили до НАТО, в свою чергу, був демократом. Висновок очевидний:

Польща буде підтримувати максимально хороші стосунки зі США, незалежно від того, хто перебуватиме при владі

Республіканці місяцями блокують схвалення військової допомоги Україні в Конгресі. Чи вплинули переговори з президентом Дудою на їх позицію?

Радослав Сікорський: Я не думаю, що будь-який іноземний гість може суттєво вплинути на членів Конгресу США. Але варто зазначити, що ми, принаймні, намагалися. Президент Дуда пояснив спікеру Палати представників Майку Джонсону, наскільки важливо для Польщі та Європи підтримувати Україну. Він також розповів про переслідування Росією християн, в тому числі баптистів, на окупованих українських територіях. Джонсон — людина віруюча. Якщо Путіну дозволити завоювати Україну, він не зупиниться на досягнутому. Тоді стримати його буде складніше, бо у розпорядженні Росії опиняться промислові та людські ресурси завойованої України. Відповідно, Америці доведеться задіяти більше ресурсів і більше людей для посилення Європи. Це — небажаний сценарій. Тому, як ми пояснювали, Путіна треба зупинити в Україні.

І як на це відреагував Джонсон?

Радослав Сікорський: Зі слів президента було зрозуміло, що він відреагував обнадійливо.

На Вашу думку, чи може статись так, що фронт в Україні впаде?

Радослав Сікорський: Від початку війни, як член Європейського парламенту, я двічі був біля лінії фронту. Один раз під Херсоном і один — під Бахмутом, буквально в декількох кілометрах від місця, де відбувалися бойові дії. У мене склалося враження, що Путін воює не лише з українцями. Його супротивником є також величезна українська територія. Україна вдвічі більша за Польщу, відстані між містами дуже значні. Я возив з Польщі напівпричепи, які були куплені на кошти з благодійних пожертв, і доставляв їх на передову. Шлях від польського кордону до Києва тривав добу. Ще один день зайняла дорога з Києва до Харкова і далі. Якщо Росія захоче контролювати таку величезну територію — їй знадобиться величезна кількість солдатів.

Українці показали Путіну, що вони — окрема нація і не збираються жити під його черевиком. Тож навіть якщо фронт розвалиться, що малоймовірно, на Путіна чекають роки партизанської війни

Згадаймо, як рішуче українські партизани чинили опір більшовикам під час громадянської війни. Українські селянські повстання охоплювали території за 200 км від Москви. А після Другої світової війни українські партизани були активними аж до 1950-х. Українці — волелюбний народ, який вміє боротися. Путін, навіть якщо йому вдасться перемогти українську армію, отримає в Європі другий Афганістан. А війна в Афганістані не закінчилася для росіян добре.

Ключовим центром, схоже, є Одеса.

Радослав Сікорський: З Одеського порту, до якого росіяни не змогли навіть наблизитися, Україна зараз експортує зерно через турецькі протоки всупереч волі Путіна. Обсяги експорту відновилися до рівня, який був до початку повномасштабної війни. Парадокс полягає в тому, що Україна, яка практично не має військово-морського флоту, виграла битву за західну частину Чорного моря. Тепер вона розширює свої позиції на інші частини цього басейну. Цей приклад показує, що Україна все ж здатна перемогти Росію.

На даний момент, в тому числі й через блокування республіканців у Конгресі, Україні бракує боєприпасів та військової техніки. Чи зможе Європа компенсувати дефіцит поставок?

Радослав Сікорський: У нас є обнадійливі сигнали в цьому питанні. Минулого тижня з ініціативи Чехії відбулася конференція щодо закупівлі артилерійських боєприпасів. Заяви, що пролунали на ній, перевершили мої сподівання. Зараз ми очікуємо згоди щодо збільшення Європейського фонду миру, з якого будемо закуповувати зброю для України. Є ще група у форматі Рамштайн [міжнародна коаліція, яка надає мілітарну та фінансову допомогу Україні], є також двостороння допомога. Польща підготувала 45 пакетів допомоги для України. Останні два, вартістю по 100 млн євро, вже затвердив новий уряд. І це ще не останнє наше слово. 

У п'ятницю прем'єр-міністр Дональд Туск вирушив до Берліна на саміт Веймарського трикутника. Чого слід очікувати від цих переговорів?

Радослав Сікорський: Я очікую, що головним питанням порядку денного буде підтримка України. Я дуже ціную позитивний рух з боку Берліна та ініціативу президента Еммануеля Макрона.

Як ви оцінюєте нещодавню зміну позиції Франції? Президент Макрон днями не виключив можливості введення військ НАТО в Україну.

Радослав Сікорський: Ми всі намагалися змусити Росію поводитися згідно певних правил. Щоправда, Росія багато разів доводила, що не здатна бути демократією, але ще кілька років тому нам здавалося, що найгірших сценаріїв можна уникнути. Гадаю, напередодні війни і деякий час після її початку президент Макрон сподівався, що Путін проявить здоровий глузд і буде вести раціональний діалог, виходячи зі своїх інтересів. І що Франція змогла б зіграти посередницьку роль. Я думаю, що зрештою він, мабуть, усвідомив, що це безнадійно: ця людина ніколи не тримає свого слова.

Ви вважаєте, що це позитивна зміна?

Радослав Сікорський: З нашої точки зору, так, тому що ми в Польщі вважаємо, що Путіну не можна довіряти. Коли глава держави бреше, як публічно, так і в приватних розмовах, як можна вірити, що він не порушить договори, які підписала його країна? Президент Макрон прийняв нашу точку зору, що Путін відступає лише тоді, коли зустрічає сильний опір. Франція більше не є імперією, але має еліту, яка мислить глобально і стратегічно. Я думаю, що президент Макрон вирішив відмовитися від певного традиційного підходу, який полягав у тому, щоб давати Путіну зрозуміти, як проти нього діяти не будуть. Це дає Путіну свободу формувати ситуацію на свою користь. Натомість Макрон хоче, щоб він почав хвилюватися про те, як ми будемо діяти.

Ми можемо зробити те, чого Путін не очікує. Саме ми, а не Путін, контролюємо так звану драбину ескалації

Я повністю згоден з таким підходом.

А як щодо Німеччини? По той бік Одри точаться дебати про передачу сучасної зброї, канцлер Олаф Шольц не бажає цього робити.

Радослав Сікорський: Давайте оцінимо те, що Німеччина вже зробила до цього часу. Німецька двостороння допомога Україні перевищує допомогу Франції. Зараз Берлін долучається до міжнародних ініціатив з надання допомоги. Вони обережні, але це випливає з їхньої історії. Я сподіваюся, що п'ятнична зустріч Веймарського трикутника спонукає канцлера Шольца діяти більш рішуче.

Веймарський трикутник за часів правління «Права і справедливості» був доволі мертвим форматом. Чи вірите ви, що тепер, коли Польща має проєвропейський уряд, ця співпраця може стати новим двигуном для Європейського Союзу?

Радослав Сікорський: Сподіваюсь, що так. Європейський Союз зараз більший, ніж 30 років тому. Сильного німецько-французького союзу недостатньо, необхідне представництво Центральної та Східної Європи. Польща, зі свого боку, висловлює інтереси більшості нових країн-членів ЄС. У нас найбільша економіка в регіоні. Ми також маємо надійного лідера, якому довіряють лідери ЄС. Наша країна довела свою важливу роль у наданні допомоги Україні як щодо вимушених переселенців, так і щодо матеріально-технічного забезпечення військової допомоги. І наостанок: ми роками застерігали союзників від Росії, за що нас часто несправедливо критикували. Ми не вимагаємо вибачень. Ми хочемо, щоб до наших слів поставилися серйозно. Путіна треба зупинити в Україні.

Яка позиція Польщі щодо європейської оборонної політики?

Радослав Сікорський: Роками, як депутат Європарламенту, я запитував з трибуни, яка катастрофа має статися, щоб європейці почали серйозно говорити про оборону. Катастрофа сталася — Путін вторгся в Україну. Якщо це не розбудить нас, нічого не розбудить.

Варто пам'ятати, що європейська оборонна політика має довгу історію. Вона бере свій початок з Європейського оборонного співтовариства, яке з'явилося в 1950-х роках, коли ніхто ще не мріяв про Європейський союз. Проєкт провалився через спротив Франції. Після воєн, що супроводжували розпад Югославії, європейці пообіцяли собі, що сформують військо чисельністю 70 000 солдатів. Англійці запропонували створити бойові групи, жодна з яких так і не була використана. У 2011 році ми мали не зовсім вдалу інтервенцію в Лівії. Парадоксально, але завдяки Brexit у нас вперше з'явилися фінанси на оборонний бюджет, завдяки Європейському фонду миру ми можемо будувати європейську оборонну політику і озброювати Україну.

Ще будучи депутатом Європарламенту, я зустрічався з високопосадовцями Пентагону. У США розуміють, що Європа нарощує свій оборонний потенціал і має бути здатна протистояти таким загрозам, як діяльність групи Вагнера в Лівії чи деінде в Африці, не звертаючись за підтримкою до американців. Тому я вважаю, що ми повинні розвивати стратегічну взаємодію зі США.

Досі в Європі, особливо у Франції, точиться розмова про стратегічну автономію Європи....

Радослав Сікорський: У нас є пам'ятник і кільцева дорога на честь генерала Шарля де Голля у Варшаві, але пам'ятаймо, що саме він вивів Францію з військових структур НАТО. Якщо ми будемо піддаватися голлістській риториці, то все, чого ми досягнемо, — це розділення Європи на нову і стару, як це сталося під час війни в Іраку. А це контрпродуктивно.

Якщо змусити нас обирати між Францією і Сполученими Штатами, то — буду відвертим — ми завжди оберемо Сполучені Штати

Тому що без поставок американської техніки ми б не змогли захистити себе. Поділів слід уникати. Саме тому ми повинні діяти не автономно, а в узгодженості з американцями. І для цього зараз слушна нагода.

Президент Франції запропонував скласти новий польсько-французький договір.

Радослав Сікорський: Це чудова ідея. Я чув про договір, читав про нього, не можу дочекатися, коли побачу пропозицію тексту. Очікую, що він буде подібним до франко-німецьких договорів. Між Польщею і Францією є багато спільних інтересів і, що важливо, взаємна симпатія. У скількох європейських столицях є пам'ятники Наполеону? Яка країна посилається на нього у своєму гімні?

Що Ви відповідаєте західним політикам, коли вас запитують, як демократам у Польщі вдалося перемогти популістів з ПіС?

Радослав Сікорський: Ця тема була однією з найцікавіших у бесідах прем'єр-міністра Туска в США. Його запитували, як нам це вдалося і які висновки можна зробити з польського успіху. Якби не сталася жахлива війна в секторі Гази, думаю, що польська історія про перемогу над популізмом мала б набагато ширший відгук у світі. Ефективна боротьба з популізмом — складне завдання. 

Нам це вдалося завдяки мобілізації та рекордній явці виборців. Без сумніву, важливим було питання прав жінок та мотивації молодого електорату. Нам вдалося донести наші меседжі безпосередньо до виборців у невеликих містах. Ми змогли сформувати коаліцію. І нам також трохи пощастило.

Які уроки з цього можуть винести такі країни, як Франція, де популісти набирають силу?

Радослав Сікорський: Прем'єр-міністр Туск серйозно поставився до питань міграції. Він взярав участь у дуже серйозному діалозі щодо того, яка міграція потрібна Польщі, необхідності захисту своїх кордонів і серйозного ставлення до візових питань. У парламентській системі маргінальні партії з'являються лише тоді, коли вони можуть взяти на себе вимоги, якими нехтує політичний істеблішмент. Відповідальні політики слідкують за таким розвитком подій і намагаються пропонувати рішення. Радикали в такій ситуації або стають цивілізованими, або зникають.

Яке лідерство зараз потрібне Європі?

Радослав Сікорський: Захід зазнав занадто багато невдач.

Ми намагалися інтегрувати Росію в нашу систему демократичних інститутів і цінностей. Ми допустили її до Світової організації торгівлі, Ради Європи, Великої сімки. Ми сподівалися, що вона стане частиною сім'ї народів. Ми програли

Ми також прийняли Китай до СОТ, бо вважали, що лібералізація економіки означатиме лібералізацію політики. І тут ми також програли. Ми вірили, що Арабська весна - це явище з наслідками, подібними до 1989 року в Центральній Європі. А до цього американці вірили, що завойований Ірак стане Німеччиною Близького Сходу, що це буде демократія. В Афганістані ми також програли. Нам потрібні лідери, які покажуть нам, як знову стати успішними.

Я вірю, що нашим успіхом може стати Україна. Якщо Україна переможе, в Росії почнуться зміни. Там після поразки у війні завжди відбуваються реформи, так було після поразки у Кримській війні, після поразки у війні з Японією. Після поразки СРСР в Афганістані також відбулися реформи. Президент Макрон здатен показати людям позитивну перспективу того, де ми можемо бути через 5, 10 чи 20 років. Європі це вкрай необхідно.

‍

Читайте оригінал інтерв'ю з міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським, яке провели журналісти Бартош Т. Вєлінський та Лоран Маршан, у виданні Gazeta Wyborcza.

‍

«Тривога була оголошена своєчасно і потім фактично відразу стався вибух, що говорить про те, що це балістика. За новими даними, росіяни атакували Одесу двома ракетами «Іскандер-М», — розповідає речник Української добровольчої армії «Південь» Сергій Братчук. — Цілком ймовірно, що це було наведення спеціально на житлові будівлі».

Співробітники ДСНС одразу прибули на місце влучання, де виникла пожежа, приступили до гасіння вогню, розбору завалів і пошуку постраждалих. Під час проведення робіт ворог зненацька повторно наніс ракетний удар, внаслідок якого загинули 29-річний водій-пожежний Денис Колесніков, його колега Віталій Алимов і фельдшер Сергій Ротару, чимало ДСНС-ників постраждало.

Під час обстрілу Одеси загинули колишні топ-чиновники та правоохоронці. Зокрема, колишній перший віце-мер Одеси Сергій Тетюхін, який залишив свій пост минулоріч, адже вирішив служити в Силах оборони країни. Також від ракети росіян загинули командир батальона «Цунамі», екс-очільник патрульної поліції області Олександр Гостищев і заступник керівника Одеського обласного главку Нацполіції Дмитро Абраменко.

Ударом пошкоджено триповерховий рекреаційний будинок, 10 приватних будинків, СТО, газопровід низького тиску, автівки швидкої допомоги та два пожежно-рятувальні автомобілі.

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Вивчити іноземну мову допомагає тільки внутрішня мотивація

У Польщі я з 10-річним сином і бабусею, тобто прабабусею сина. Все йде добре. У мене є робота, новий партнер. Ми хочемо залишитися в Польщі. Мій син навчається в українській школі онлайн. У нього не було можливості піти до польської школи через проблему, про яку я, власне, і хочу запитати.

Незважаючи на те, що ми вже майже два роки живемо в Польщі, мій син не хоче говорити польською. Важко пояснити, але він чудово розуміє те, що йому говорять польською, але відповідає завжди українською. Коли я запитую, чому він не хоче говорити польською, він пояснює, що це для нього надто важко, а інколи боїться, що інші будуть сміятися з нього, якщо почують, що він говорить з акцентом і помилками. Він не хоче розмовляти і мені важко подолати його впертість.

Я пробувала різні хитрощі. Оголосила, що дві години ми вдома будемо розмовляти тільки польською, і не реагуватиму, коли він заговорить зі мною українською. Спочатку навіть вийшло, але потім він став замовкати на дві години.

Він повернувся до мене тільки після «двох годин польської мови» і тоді вже розповів, що вони робили в школі, що робили його друзі. Звичайно — виключно українською.

Не допомагає і моя бабуся, яка розмовляє тільки українською. Вона навіть іноді кричить на мене перед сином, що я дошкуляю дитині польською, а ми знаємо, що він хоче повернутися в Україну і до друзів. Я не відмовляюся годинами розмовляти польською, але мій син знаходить підтримку в бабусі, яка охоче розмовляє з ним українською. Чи може він розуміти мову, але боятися розмовляти нею? Чи є у мого сина вада? Чи є спосіб, щоб він почав говорити польською? Де я помиляюся? Чи не матиме примушення когось говорити протилежний ефект?

Це багато питань, але я дуже хочу, щоб мій син зорієнтувався в польських реаліях.

Матеуш Харитон, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:  

Шановна пані, насамперед я відповім на одне запитання, яке ви поставили. Ваш син не має жодної вади. Я шкільний психолог і з власного досвіду знаю, що багато дітей з України мали подібну проблему. До того ж чимало дітей і дорослих, які вивчають будь-яку іноземну мову, відчувають великі труднощі саме з розмовою новою мовою. У цьому немає нічого дивного чи тривожного.

Було б непогано організувати дозвілля для сина з польськими друзями

Бувають ситуації, коли навіть після багатьох років вивчення тієї чи іншої іноземної мови і при ідеальному її розумінні в усній і письмовій формі, існує перешкода в розмові з іншою людиною цією мовою. Незалежно від того, йдеться про англійську, німецьку, польську чи українську. Думаю, було б гарною ідеєю організувати дозвілля вашого сина з польськими друзями, аби він відчув соціальний тиск і захотів взяти участь у таких заходах, як, наприклад, перегляд фільмів і казок, які він знає і любить, але польською мовою. Зробіть так, аби він сам ходив до магазину і спілкувався з продавчинями, намагаючись купити цукерки, морозиво чи улюблене печиво. Важливо також віддати сина до польської школи, адже ізоляція від однолітків може згодом навіть призвести до тривожних або депресивних розладів. Соціалізація є надзвичайно важливим фактором, коли йдеться про дітей, і онлайн-контакти ніколи не зможуть замінити справжню розмову з другом. Син повинен відчувати потребу в польській мові, а ви використовуйте позитивне підкріплення і щедро хваліть кожну його спробу говорити польською. Використовуйте заохочення, а не примус.

Змушування людей поводитися певним чином може призвести до зворотної реакції

Примушування людей, незалежно від того, малі вони чи великі, займатися будь-якою діяльністю, може зустріти спротив, навіть підсвідомий. А це може тільки підсилити існуючий блок у мовленні, тим паче, що те, що написане вами показує, що це саме психічний бар'єр, а не нерозуміння мови. Було б добре сісти з сином, поговорити з ним і пояснити йому, які у вас плани, що повернення в країну на даний момент неможливе. Я розумію, що це складна тема, але я вважаю, що поговорити з сином і все йому пояснити — найкращий вихід. Діти розуміють набагато більше, ніж ми думаємо.

Метод «бутерброда»: похвала, потреба, похвала

Інше питання — стосунки з бабусею. Окрім роботи з сином, було б корисно спокійно поговорити з бабусею. Поясніть їй, що польська потрібна вашому синові, бо у вас є певні життєві плани, на які ви маєте повне право. Бабуся не повинна кричати на вас або будь-яким іншим чином критикувати ваші методи виховання, особливо в присутності вашого сина, він ваш син і ви маєте повне право на те, як його виховувати і вирішувати, як складеться ваше життя.

Щоб така розмова з бабусею була легшою, краще, якщо ваш партнер на час розмови виведе сина на прогулянку, і ви порозмовляєте спокійно наодинці. Під час такої розмови можна використовувати метод «бутерброда». Це хвала, потреба, хвала. Наприклад: «Щиро дякую, що допомогли мені виховувати мого сина (похвала, подяка чи комплімент), але тепер нам потрібно, щоб він навчився говорити польською (враховуючи потребу). Я думаю, що ти чудова бабуся (знову позитивне повідомлення)». Найголовніше, щоб ви з бабусею склали спільну думку щодо вивчення польської.

У житті завжди трапляються більші чи менші помилки

Ваш лист свідчить про те, що ви обоє дуже важливі для хлопця, тому наростаючий конфлікт між вами не піде йому на користь. Крім того, що я вже написав, я вважаю, що ви чудово справляєтеся, незважаючи на стільки труднощів і життєвого досвіду, і ви не зробили жодної серйозної помилки, працюючи зі своїм сином. А менші, звичайно, трапляються з кожним, є частиною нашого життя та дозволяють нам розвиватися. Якщо наведені вище кроки не допоможуть, я заохочую вас зустрітися в інтернеті — можливо, ми зможемо вигадати щось інше за прямої форми контакту, що дасть нам більше можливостей для дій.

Посилання на сторінку автора: https://avigon.pl/ specialist/mateusz-chariton

«Я несу вам мир!», — заявив прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен в лондонському аеропорту, радісно розмахуючи перед журналістами текстом Мюнхенської угоди 1938 року, яка віддавала Гітлеру частину Чехословаччини. Через два роки німці окупували більшу частину Європи, а англійці розчищали руїни своїх міст після бомбардувань Люфтваффе.

Сучасний глобальний «заспокоювач» Дональд Трамп на початку лютого заявив, що якщо знову переможе на президентських виборах, протягом доби відновить мир в Україні. В минулий понеділок після зустрічі з Трампом у Флориді Віктор Орбан пояснив, що мав на увазі колишній президент США: «Не дасть ані цента на війну України з Росією. Тому війна закінчиться».

Проблема в тому, що ця аналогія, яка вже сама по собі є дуже тривожною, насторожує ще більше, якщо врахувати деякі важливі нюанси. Кілька днів тому їх озвучив Джим Гаймс, член Демократичної партії та член постійного спеціального Комітету з розвідки (House Intelligence Committee) Палати представників під час інтерв’ю в подкасті One Decision.

Гаймс зазначає, що заяви Чемберлена і Трампа мали на меті заспокоєння настроїв і водночас підкреслення власної рушійної сили. 

Різниця в тому, що колишній британський прем'єр-міністр незалежно від того, любимо ми його, чи ненавидимо, свою знамениту промову правдоподібно продумав.

Інша справа з Трампом, порівняння якого з Чемберленом Гаймс вважає незаслуженим облагородженням Трампа. Бо, каже конгресмен, «Дональд Трамп — це трохи одноклітинний організм: реагує на один і тільки один подразник, тобто: «Від цього мені добре, чи погано?". І йому погано від України, бо в ситуації з нею його звинувачено».

Нагадаємо: у 2019 році Палата представників висунула Трампу звинувачення, через що загрожував йому імпічмент, оскільки обумовлював надання військової допомоги Україні початком розслідування Володимира Зеленського щодо стосунків Хантера Байдена, сина Джо Байдена, з українськими олігархами (колись молодий Байден працював для української  енергетичної компанії). Однак Зеленський не піддався і не став шукати бруду на Байдена-молодшого для Трампа. 

Тепер вже, як визначений суперник Джо Байдена на наступних президентських виборах (попри 91 звинувачення проти нього), руками слухняних республіканців на чолі зі спікером Палати представників Майком Джонсоном, Трамп робить те, чим він колись погрожував: блокує допомогу Україні, при тому в критичний момент її війни з Росією. Поза тим, за словами Хаймса, ставлення Трампа до Путіна і Росії є набагато більш покірним, ніж Чемберлена до Гітлера та нацистської Німеччини 1930-х років.

«У нас є Дональд Трамп як одноклітинний організм, який каже: «Україна зла», і його служителі.., які кажуть: «Бос вважає, що це погано». 

Чимало моїх колег (республіканців — Ред.) просто усвідомлюють, що поставлять під загрозу власну кар’єру, якщо встануть і скажуть речі, які суперечать тому, що говорить голова секти », — каже Гаймс.

Сер Ричард Дірлав, колишній керівник британської розвідки MI6, який був одним із співведучих подкасту, заявив, що Гаймса слід слухати, «особливо, коли він говорить про Україну», і що це «один із найрозумніших політичних голосів, яких він чув останнім часом у Сполучених Штатах».

У Конгресі є механізм, який би дозволив нам обійти опір Майка Джонсона і надати Україні допомогу. Однак, щоб це сталося, республіканці мали б підписати абсолюторіум, що поставило б їх під загрозу не лише від Джонсона, але перш за все від Трампа.

Чи можуть республіканці, багато з яких тихо визнають, що треба допомогти Україні, мати таку сміливість?

«Ні», — каже Гаймс. — Вони не мають наміру ризикувати заради України.

США виділили Україні новий пакет допомоги на 300 мільйонів доларів у вигляді озброєння та обладнання для вирішення деяких нагальних потреб України, повідомив радник президента Джо Байдена з питань національної безпеки Джейк Салліван.

В ньому — снаряди для артилерії. Ракети для ППО та снаряди GMLRS до HIMARS.

У Білому домі розуміють, що цього пакету «абсолютно недостатньо», щоб дати Україні можливість бодай захищатися на полі бою. Салліван наголосив, що новий пакет дозволить «українській зброї стріляти ще якийсь час». І закликав Конгрес розблокувати пакет допомоги Україні на 61 мільярд доларів.

Це перший пакет військової допомоги від США у цьому році — востаннє таке оголошення було наприкінці грудня. Для виділення пакету Білий дім використав залишкові кошти, погоджені Конгресом раніше.

12 березня видання Politico повідомляло, що в новий пакет військової допомоги для України від США увійдуть АТАСМS, але Пентагон у своєму повідомленні ці ракети не згадує.

Проєкт бюджету США на 2025 рік передбачає також 482 млн доларів на підтримку України. Але більша частина цих коштів — 250 мільйонів — будуть cпрямовані на економічну допомогу та підтримку реформ.

Зі свого боку Данія також оголосила про 16-й пакет військової допомоги Україні на 336 мільйонів доларів, і це також здебільшого артилерійські снаряди. Міністр оборони Данії Трольс Лунд Польсен розповів, що техніка передається у співпраці з Францією, а боєприпаси — спільно з Естонією та Чехією.

У ніч з 10 на 11 березня в Лос-Анджелесі відбулась 96-та церемонія нагородження премії «Оскар» від Американської Кіноакадемії. Український фільм «20 днів у Маріуполі» переміг у категорії «Найкращий документальний фільм». Це фільм про перші дні оточення росіянами міста Маріуполь, про страхіття, які довелось пережити місцевим. Про бомбардування житлових будинків та пологового будинку, постійні обстріли та реакції простих маріупольчан. Це документ воєнних злочинів росіян, визнаний тепер на міжнародному рівні.

Мстислав Чернов, режисер фільму, український військовий кореспондент та письменник, сказав у своїй промові:

«Це перший Оскар в історії України. Для мене це честь. Але, напевно, я перший режисер на цій сцені, який скаже «Краще я б взагалі не зняв цей фільм. Я б краще проміняв цю нагороду на те, щоб Росія не напала на Україну, щоб Росія не окупувала наші міста.

Я б віддав усе визнання за те, щоб Росія не вбила десятки тисяч моїх співвітчизників українців. Я б хотів, щоб звільнили усіх заручників, усіх солдатів, які захищають свою землю, усіх цивільних, які зараз у їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію. Я не можу змінити минуле.

Але ви, ми, найталановитіші люди у світі, ми разом можемо зробите усе, щоб історію розповідали правильно, і щоб правда перемогла, і щоб людей Маріуполя і тих, хто віддав своє життя, ніколи не забули. Тому що кінематограф формує спогади, а спогади формують історію. Дякую вам, дякую Україні. Слава Україні!»

Раніше фільм також отримав премію BAFTA у категорії «Найкращий документальний фільм», виграв премію Гільдії режисерів Америки в категорії «Видатні режисерські досягнення в документалістиці». Загалом «20 днів у Маріуполі» здобув понад 20 нагород і 40 номінацій. Фільм показували перед засіданням Генеральної асамблеї ООН у вересні 2023 року. Автори фільму — Євген Малолєтка, Мстислав Чернов і Василиса Степаненко — отримали також Пулітцерівську премію 2023 року та Шевченківську премію 2024 у номінації «Публіцистика і журналістика». Стрічка стала найбільш касовим українським документальним фільмом.

Українці у соцмережах пишаются перемогою українського фільму, але зазначають, що це перемога «дорогою ціною». «Мабуть, це найдорожче кіно в історії «Оскару», — зауважує драматургиня Наталка Ворожбит. «Гіркі ці нинішні перемоги української культури. Гіркі й болючі. Але такі необхідні», — пише у себе на сторінці Facebook письменник Сергій Жадан.

«Ми робили основний монтаж близько пів року, а потім стільки ж займалися постпродакшеном, — розповідає про створення фільму Мстислав Чернов. — Тобто кожен кадр, який і так залишався в моєму серці й просто в’ївся в мій мозок ще в Маріуполі — ми знову все це бачили та знову переживали. Ми монтували й плакали. Це не те, що ти пережив один раз, а потім тобі стало легше. Ні, навпаки».

Читайте також «Інтерв'ю з продюсеркою фільму Василісою Степаненко»

На запитання, хто головний глядач «20 днів у Маріуполі», режисер відповів: «Я завжди думав про маріупольців. Для мене було важливо, щоб вони відчували — про їхню трагедію знають, пам’ятають і не забудуть. І коли маріупольці приходили на покази — і на міжнародних фестивалях, і в Києві, — то мені здавалося, що вони травмовані. Але навпаки, попри те, що їм було важко, для них було важливо, що події в Маріуполі вписані в історію України, і світ тепер це побачить.

Маріуполь став символом злочинів російських військових проти українців. Він став символом спротиву і повідомленням всьому світові, що українці боротимуться за кожний метр всієї землі. Крім того, фільм був зроблений для міжнародної аудиторії. Щоб ті, хто вже забув, що в Україні війна, і не цікавиться цими подіями, зрозуміли, — жахіття триває».

Статуетки в головних номінаціях премії «Оскар» цьогоріч отримали:

• Найкращий фільм року — «Оппенгеймер» (про створення атомної бомби)
• Режисер року — Крістофер Нолан за фільм «Оппенгеймер»
• Найкращий фільм іноземною мовою — «Зона інтересу» (про концтабір Аушвіц)
• Найкращий анімаційний фільм — «Хлопчик і чапля» Хаяо Міядзакі
• Найкращий актор — Кілліан Мерфі, «Оппенгеймер»
• Найкраща акторка — Емма Стоун, «Бідолашні створіння»

Впливові жінки запевняють, що ми є рушійною силою економічного прогресу та найважливішою частиною вирішення проблеми зміни клімату. Президентка Європейського інвестиційного банку Надія Кальвіньо, виконавча директорка Міжнародного валютного фонду Крісталіна Георгієва і президентка Європейського банку реконструкції та розвитку Оділь Рено-Бассо стверджують, що сьогодні активне жіноцтво зобов'язане очолити перехід до більш інклюзивної та стійкої моделі економічного зростання.

 ЛЮКСЕМБУРГ — Важко знайти інше слово, яке краще відповідало б найбільшим викликам і політичним пріоритетам сучасного світу, ніж слово «інклюзивність». Такою є тема цьогорічного Міжнародного жіночого дня. Інклюзивний, зелений економічний зріст, який приносить користь усьому суспільству, є абсолютно необхідною складовою стійкого процвітання, соціальної єдності, конкурентоспроможності, геополітичної стабільності. Для того щоб кліматичні заходи та цифрова трансформація призвели до більш стійкого та безпечного світу, вкрай важливою є підтримка «справедливого переходу» за участі всіх членів суспільства. 

Як показує дослідження Міжнародного валютного фонду (МВФ), скорочення ґендерної нерівності на ринку праці дозволить підвищити ВВП країн, які розвиваються, майже на 8%

Цей зріст може бути ще вищим у разі повної ліквідації ґендерної нерівності: ВВП цих країн в середньому зросте на 23%. Простіше кажучи, різноманіття та надання жінкам рівних ролей в економіці у процесах прийняття рішень та політичних дебатах призводять до позитивних результатів. Залучення всіх наявних талантів максимально підвищує продуктивність та конкурентоспроможність, а це критично важливе для боротьби зі зміною клімату та сприяння глобальному процвітанню. І особливо цінне в період, коли загальні наслідки кліматичної кризи, пандемії Covid-19 та вторгнення Росії в Україну загрожують повернути назад прогрес, який ми вважали вже надійно досягнутим.

Цьогоріч по всьому світу на виборчі дільниці прийдуть чотири мільярди людей, тому немає кращого моменту, щоб пояснити, який великий та позитивний вплив має ґендерна рівність на всі суспільства. Наприклад, під час проведеного Європейським центральним банком дослідження виявилося, що збільшення кількості жінок-менеджерів у компанії на один відсотковий пункт призводить до зменшення викидів вуглекислого газу на 0,5%. А в дослідженні Європейського інвестиційного банку висновок, що у компаній під керівництвом жінок вище бали ESG (екологічне, соціальне та корпоративне управління). Дослідження МВФ показало, що у подібних компаній також вища прибутковість, а підтримка гендерного балансу в радах директорів банків призводить до підвищення фінансової стабільності та покращення операційних показників. Усі ці висновки свідчать, що на головні виклики нашого часу не можна відповісти без інклюзивності — як всередині організацій, так і в їхньому керівництві.

Свідоцтва прогресу дуже наочні. Сьогодні дедалі більше жінок починають свій власний бізнес, хоча доступ до фінансування у них менший, ніж у чоловіків. Як показують наявні дані Всесвітнього банку про 71 країну, в 45 з них збільшується частка жінок, які є «єдиним власником» компанії. Як ми можемо розвивати цей прогрес? Дослідження Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) показує, що програми змішаного фінансування допомагають жінкам-підприємницям розширити доступ до кредитування та, відповідно, свого бізнесу.

Жінки приймають (або впливають на прийняття) 80% рішень щодо покупок споживчих товарів, тому компанії повинні враховувати думку та досвід жінок, якщо вони хочуть збільшити продажі своїх товарів

Крім того, жінки зазвичай виявляють більше екологічної свідомості, що допомагає пояснити зростання клієнтського попиту на зелені фінансові послуги. На глобальному рівні кожен третій споживач заявляє, що готовий платити премію до 25% за стійкі фінансові послуги.

І ось ми доходимо до ще одної причини, чому інклюзивність — це добре для бізнесу. Як показують дослідження, збільшення кількості жінок у корпоративних радах директорів позитивно корелює з початком розкриття інформації про викиди CO2. Сьогодні жінки контролюють 40% світового багатства, і вони хочуть інвестувати в стійке майбутнє. Близько 74% жінок (і лише 53% чоловіків) заявляють, що зацікавлені в збільшенні частки ESG-інвестицій у своїх інвестиційних портфелях. Компанії, які не надають місця жінкам, втрачають шанс випередити своїх конкурентів.

Протягом багатьох століть жінки розробили різні стратегії поведінки в ситуаціях нерівності. Це робить нас особливо цінними для тих організацій, які хочуть змінити світ. Завдяки нашому історичному досвіду позбавлень та нерівності, ми з більшою ймовірністю розуміємо необхідність змін та враховуємо вплив дій компаній чи політичних рішень на інших. Невипадково країни з високим рівнем представництва жінок в парламенті з більшою ймовірністю ратифікують екологічні угоди та вживають заходів для боротьби зі зміною клімату.

Талановиті жінки є рушійною силою економічного прогресу та найважливішою частиною вирішення проблеми зміни клімату. Жінки вже очолюють деякі з найвпливовіших фінансових організацій у світі, а їхня роль на політичній арені зростає. Сьогодні жінки зобов'язані очолити перехід до більш інклюзивної та стійкої моделі економічного зростання. У нас є унікальна можливість сприяти підвищенню інклюзивності, що буде не лише надихати інших приймати на себе аналогічні зобов'язання, але й дозволить сформувати краще майбутнє. 

Авторки: Надія Кальвіньо — президентка Європейського інвестиційного банку. Крісталіна Георгієва — виконавча директорка Міжнародного валютного фонду. Оділь Рено-Бассо — президентка Європейського банку реконструкції та розвитку.

© Project Syndicate

‍

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Аби діти навчилися захищати себе в житті, батьки мають показати їм приклад

Я виросла у складній сім'ї. Батько працював на заводі, мати доглядала за нами і за домом. У мене було троє братів і сестер. Батько часто пив, посіля чого ставав агресивним. Найчастіше він кричав на матір, що коли він на роботі, вона приймає вдома чоловіків і зраджує йому. Нам часто доводилося тікати до моєї тітки, яка жила в сусідньому з нами кварталі. Це була єдина можливість уникнути побоїв. Нам влітало за те, що ми нібито знали про коханців нашої матері, але покривали її.

У мене таке враження, що мій батько ставився до нашої матері, як до слуги. Вдома він нічого не робив, навіть брудний одяг доводилося підбирати матері. А коли приходили його друзі, він поводився з нею, як з офіціанткою, яка повинна наливати їм горілку і накривати на стіл.

Найкращі спогади дитинства — це коли тато їхав у відрядження до Києва і був там двічі по три тижні. Ми чудово жили в ті дні без нього. Без криків, без втечі, приємна атмосфера, усміхнена мама. Коли батько повертався, поверталися стрес і приниження.

Щоб більше не жити з батьком, я рано, у 20 років, вийшла заміж. Я була закохана. Мій чоловік був дуже винахідливим. Два роки після весілля ми жили у власній квартирі. Практично рік за роком ми стали батьками трьох здорових дітей. Все йшло добре, поки в компанії чоловіка не почалися проблеми. Він не хотів чекати, поки його звільнять, і у 2018 році поїхав працювати до Польщі. Його брат і двоє друзів вже були там. Вони швидко організувалися і створили свою будівельну бригаду. Вони не хотіли працювати на когось іншого. У них не бракувало замовлень.

Ми з дітьми приєдналися до чоловіка через тиждень після початку війни. У всьому цьому жаху ми по-своєму були щасливі, бо нарешті були разом. Можливо, мій чоловік відвик від нашої присутності за роки життя на відстані, адже вже через два тижні ми почали йому заважати. Повернувшись з роботи, він ходив знервований, ніби просто шукав привід для чогось причепитися. Я не знала цього його боку. Відчуваю, ніби хтось підмінив мені чоловіка. Коли я спокійно запитую його, чому він так нервує, він стає грубим: «Якби я сидів удома й нічого не робив, я був би оазисом спокою». Я не можу до нього підійти. Він часто залишає нас самих вдома і проводить час зі своїми друзями.

Найчастіше він кричить на дітей, а я сиджу і не реагую. Я відчуваю заціпеніння, ніби хочу перечекати, щоб він не помітив мене і не почав кричати мені вслід. Замість того щоб заступитися за дітей, я сиджу і не реагую. Старша донька, їй майже 10 років, не могла стримати плачу після однієї зі сварок. Я намагалась її заспокоїти, але вона сказала мені піти: «Чому ти обіймаєш мене зараз, але не кажеш татові перестати знущатися з нас?»

Я завжди казала собі, що хочу мати тихий, безпечний дім і не дозволю своїм дітям відчути те, що пережила в дитинстві. І що я роблю тепер? Я сиджу, як колода, поки чоловік, як і колись мій батько, зривається на дітей. Є одна відмінність: батько був п'яний, а чоловік робить це тверезим. Я не можу йому протистояти, заступитися за дітей, накричати, щоб він зупинився. Що зі мною відбувається? Чи є надія для нашої родини?

Юстина Майхровська, психолог Avigon.pl:

Я розумію, що ви опинилися в дуже непростій ситуації. Зростання в складних сімейних умовах може, хоча і не обов’язково, вплинути на наші стосунки з партнерами та на те, як ви справляєтесь з життєвими ситуаціями.

Вийти заміж і створити власну сім'ю, ймовірно, стало для вас великим кроком до стабільності і щастя, але зараз ви зіткнулися з труднощами, пов'язаними з поведінкою вашого чоловіка. Робота за кордоном під час війни може створити відчуття безпеки та близькості, а може принести нові виклики та напругу.

Ваші почуття невизначеності, безсилля та розчарування зрозумілі в ситуації, коли ви бачите, як страждають ваші діти, і відчуваєте себе безпорадним захистити їх. Природно почуватися приголомшеним і збентеженим, шукати спосіб контролювати ситуацію та прагнути забезпечити захист своїх дітей.

На щастя, є способи, за допомогою яких ваша ситуація може покращитися:

1. Зв'язок:

Надзвичайно важливо відверто та чесно поговорити з чоловіком про свої страхи, почуття та очікування. Ви можете запевнити його, що ви готові працювати з ним і вирішувати проблеми разом. Нагадайте йому про ваші потреби, які мають вирішальне значення для ваших стосунків і благополуччя ваших дітей.

2. Парна терапія:

Під наглядом кваліфікованого терапевта ви маєте змогу дослідити свої стосунки та навчитися краще спілкуватися та працювати над вирішенням конфліктів. Терапевт також може допомогти вам визначити та вирішити більш глибокі проблеми, які можуть бути присутніми у ваших стосунках.

3. Індивідуальна терапія:

Також варто розглянути індивідуальну терапію. Це час зосередитися на своїх емоціях, потребах і життєвих цілях. Індивідуальна терапія може допомогти вам краще зрозуміти себе, впоратися зі стресом і знайти стратегії подолання.

4. Зовнішня підтримка:

Не соромтеся шукати сторонньої допомоги. Існують організації, які пропонують підтримку людям, які опинилися у складній сімейній ситуації. Вони можуть надати вам емоційну підтримку, юридичну консультацію та допомогу у пошуку конкретних рішень.

5. Соціальна підтримка:

Шукайте підтримки у друзів, родини та інших близьких. Іноді просто спілкування з кимось, хто вас розуміє і підтримує, може виявитись дуже корисним. Поділіться своїми почуттями та досвідом з людьми, на яких можна покластися.

Також ознайомтеся з варіантами підтримки з боку місцевих громад, церков, благодійних організацій або груп підтримки. Існують програми чи послуги, які можуть допомогти сім’ям у складних ситуаціях, зокрема: фінансова підтримка, юридичні консультації чи допомога у пошуку житла.

6. Планування майбутнього:

Разом зі своїм чоловіком дивіться в майбутнє і визначте цілі та стратегії для покращення свого становища. Працювати разом над вирішенням проблем і створювати плани та цілі, які дозволять вам досягти задоволення у вашому сімейному житті.

7. Плануйте час для себе:

Варто приділити час собі, щоб розслабитися та емоційно відновитися. Це може бути час для хобі, спорту, читання улюбленої книги, прогулянки або просто розслабляючої ванни. Також поїздка, навіть у сусіднє місто - зміна обстановки - може дати нові сили по-новому подивитися на поточну ситуацію. Подбавши про власні потреби, ви матимете більше ресурсів для подолання труднощів.

8. Розгляд юридичних варіантів:

Якщо справи підуть не так і стануть небезпечними для вас або ваших дітей, важливо розглянути свої правові можливості. Поговоріть з юристом або фахівцем з домашнього насильства, щоб дізнатися про свої права та можливості захистити себе та своїх дітей.

9. Освіта та саморозвиток:

Варто інвестувати час у розвиток своїх навичок і знань. Це може бути онлайн-курс, професійне навчання або вивчення мови. Фінансова незалежність та професійні навички дають відчуття власної ефективності, незалежності та контролю над своїм життям.

10. Дослідіть альтернативні варіанти:

Ви та ваш чоловік повинні розглянути інші варіанти, такі як сімейна терапія, тимчасове розлучення або інші форми розставання, аби дати одне одному час обміркувати ситуацію та знайти найкраще рішення для вашої сім’ї.

11. Підвищення обізнаності:

Навчайте одне одного здоровим стосункам, спілкуванню та вирішенню конфліктів. Читайте книги, слухайте подкасти або відвідуйте семінари, які допоможуть вам краще порозумітися та будувати здоровіші стосунки.

Різні підходи можуть бути ефективними для різних людей і ситуацій, тому варто експериментувати, бути відкритим до змін і адаптувати свої дії до власних потреб і можливостей.

Покажіть і дайте своїм дітям силу, яка закладена у вас. Наступного разу, коли ви завмрете у складній ситуації, спробуйте прорватися. Може, у вас не вийде одразу, але продовжуйте спроби. Ваша реакція має бути сповненою внутрішньої сили і неприйняття поганого поводження чоловіка з вами і вашими дітьми.

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

1. Марку Пурішичу 28 років, він фанат гурту Rammstein, давно пише пісні для хорватського та німецького ринків. Його стиль — суміш металу, поп-панку і техно.

2. У перекладі його сценічний псевдонім Baby Lasagna означає “Крихітка Лазанья”. Разом з тим Марко стверджує, що набагато більше любить піцу. “Просто лазанья звучить крутіше”, — пояснює співак. “Я чую, що чимало хіп-хоп виконавців називаються Baby this чи Baby that. Я теж захотів бути Baby, але другим словом мало йти щось смішне і дурне. Lasagna — саме таке слово!”

3. Назва його пісні Rim Tim Tagi Dim ніяк не перекладається. Ця пісня — про від’їзд з країни у пошуках кращого життя. “У нас у Хорватії чимало молодих людей покидають країну — переважно з важким серцем”, — каже Марко Пурішич.

4. Baby Lasagna обожнює котів. Не просто так у його пісні для Євробачення є слова: “Буду сумувати за вами усіма, але понад усе — за котом”.  

5. У національному відборі на Євробачення 2024 у Хорватії співак спочатку був “на лавці запасних”. Його тримали на випадок, якщо хтось з 24 учасників відбору зніме свою кандидатуру. Хтось таки знявся, Марко Пурішич виступив і справив фурор — набрав 247 балів від телеглядачів, тоді як учасник на другому місці — лише 27 балів.  

6. Марко живе з коханою дівчиною Елізабетою Ружич, яка знімає та режисує його кліпи.

Наразі відомо про дев’ять постраждалих і дванадцять загиблих, серед яких п'ятеро дітей: Марко готувався святкувати сьогодні свій третій день народження, Тимофію тільки-но виповнилося чотири місяці, Лізі було сім місяців, її сестрі Златі вісім років, а її брату Сергію було дев'ять років.

Двічі з-під завалів рятувальники діставали тіла матерів і їхніх немовлят. Обидві жінки намагалися закрити собою своїх дітей, обнімаючи їх.

Анна Гайдаржи була донькою пастора Одеської Пересипської церкви Миколая Сидака. Вона вела сторінку в Instagram, де ділилася з людьми моментами свого сімейного щастя і вчила цінувати кожен день життя.

На місці трагедії працювали рятувальники, поліцейські, комунальники, волонтери. Загалом залучено 215 людей. Шукати людей рятувальникам допомагали собаки. Одна з них, Тара, знайшла тіло загиблої дитини, після чого лягла і заплакала.    

Серед жертв російської атаки також — ціла родина військових Олега і Тетяни Кравець. У родині було четверо дітей, троє з яких загинули. Старший хлопчик, за словами друзів сім'ї, поїхав до бабусі з дідусем і завдяки цьому залишився живий.

«У цьому районі міста житлові будинки розташовані дуже щільно,  — наголосив речник Української добровольчої армії «Південь» Сергій Братчук. — Окупанти склали маршрути дронам завчасно, і вони кружляли між будинками, шукаючи ціль». Російські загарбники запускають свої дрони-камікадзе з моря. Це «приглушує» своєчасну появу повітряних цілей у наших системах. Ворог намагається зменшити час підготовки сил ППО для того, щоб збити дрони.

Вбивство мирного населення й особливо дітей — це не тільки страшні трагедії родин, але й потужний акт деморалізації інших українців.

В той час як польські фермери блокують українсько-польський кордон, українські журналісти вирішили перевірити, що відбувається на польсько-білоруському кордоні. “Я очікував побачити на кордоні Польщі з Білоруссю пустелю, рви, собак та колючий дріт, — пише на своїй сторінці очільник відділу журналістських розслідувань “Української правди” Михайло Ткач. — А натомість побачив безперервний транспортний потік вантажівок в обидва боки”.

А згодом журналістів затримала польська поліція неподалік від пункту Кукурики-Козловичи. Їх привезли до комендатури міста Луків, обшукали, забрали для перевірки техніку, телефони й всі картки пам’яті з камер.

"На допиті в комендатурі я повідомив, що ми журналісти і що ми знімаємо, як Польща торгує з Росією через Білорусь, — розповідає Михайло Ткач. — Було видно, що представники польської спецслужби перелякалися. Вони почали мене запитувати, хто ще про це знає, чи знають про це українські можновладці, український уряд. Розпитували, хто наші джерела, як ми про це дізналися, скільки часу ми працюємо над цією темою".

В польській комендатурі українців допитували не лише поліцейські, а й представники спецслужб, які спілкувались з журналістами англійською. Ситуацію вдалося нормалізувати лише після розголосу та за втручання посольства України в Польщі. Після того як журналістам повернули картки пам’яті, з’ясувалося, що деякі відзняті матеріали були видалені.

“Михайло та Ярослав кілька разів просили правоохоронців дати їм можливість подзвонити адвокату в Україні або дозволити скористатися послугами адвоката у Польщі, — розповідає на своїй сторінці FB головна редакторка видання “Українська правда” Севгіль Мусаєва. — Під час допиту правоохоронці погрожували нашим колегам арештом на 14 днів, а також надіти на них кайданки. Оператора Ярослава Бондаренка змусили підписати не зрозумілий йому документ польською мовою".

Польська поліція опублікувала заяву, в якій наголосила, що після перевірки документів, огляду вмісту багажу та оформлення відповідної документації про проведені дії журналісти залишили приміщення райвідділу міліції в Лукові.

Речник коменданта воєводської поліції в Любліні Анджей Фійолек заявив ТOK FM, що поліція “перевірить інформацію, яку нададуть журналісти”, зокрема щодо видалення деяких записів з карт пам’яті.

Щодо причин затримання, речник поліції стверджує, що до правоохоронних органів надійшов сигнал від мешканця, який помітив двох чоловіків з камерами біля свого будинку біля залізничної колії. А ще автомобіль, який стояв там два дні. Це викликало його занепокоєння.

На питання, навіщо журналістів затримали аж на декілька годин, Анджей Фійолек відповів: “Бо це були громадяни України, а не Польщі. Ми повинні були перевірити їхні документи, і це не документи, які фігурують в польській базі даних. Перевірка потребувала часу”.

Міжнародна правозахисна організація “Репортери без кордонів” засудила перешкоджання з боку польської поліції роботі журналіста “Української правди” Михайла Ткача та оператора Ярослава Бондаренка.

— Доводити, що мало місце перешкоджання законній діяльності журналіста — непросте завдання, — коментує Sestry кандидат юридичних наук Геннадій Дубов. — Довести, що там щось видалялося і ким видалялося, — майже нереалізована задача.

У таких випадках є сенс апелювати до незаконності факту затримання і обмеження свободи, — радить юрист. — Але треба бути готовим до того, що правоохоронні органи Республіки Польща будуть стверджувати, що вони просто здійснювали перевірку відповідно до їхнього законодавства. Є сенс йти шляхом максимального розголосу в суспільстві. І паралельно — юридичним шляхом, але це нелегкий і довготривалий процес.

В кожній країні, зокрема Україні та Польщі, у правоохоронних органів існують формальні процесуальні можливості здійснювати затримання для з'ясування особи. І, на жаль, в кожній державі час від часу правоохоронні органи з різною метою можуть цим зловживати. Моментів, які б дозволяли правоохоронцям чисто формально виправдовувати свої дії юридично, чимало.

Михайло Ткач може оскаржити дії тих, хто здійснював затримання, може звернутися до польських судів. І якщо польські суди не приймуть рішення, яке його задовольнить, він теоретично може дійти до Європейського суду з прав людини. І там отримати визнання його порушених прав, гарантованих Конвенцією (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод — Ред.), і компенсацію.

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Коли дорослий втрачає контроль, дитина позбувається відчуття безпеки

Я сама в Польщі з двома дітьми — дочкою 14 років і сином 11 років. В Україні у нас була квартира, у дітей була своя кімната. Зараз знімаємо одну кімнату зі спільною ванною та кухнею. Живемо під одним дахом з чужими людьми. Це важко, але ми повинні вистояти до кінця війни. Я переконана, що рано чи пізно вона закінчиться, і ми зможемо зрештою повернутися додому.

Я працюю у дві зміни, і два тижні на місяць діти вдень залишаються самі. Вони готують вечері, знають, що їм потрібно робити домашнє завдання, читати українською, щоб підтримувати зв’язок з рідною мовою (вдома ми також розмовляємо українською) і деякий час після цього можна посидіти в інтернеті. Моя дочка знає, що коли мене немає вдома, вона повинна піклуватися про свого брата і стежити за ним.

З початку навчального року донька зблизилася з двома дівчатами — українкою та полькою. Вони часто обмінюються інформацією після уроків і зустрічаються вдома по суботах. Я не проти, тому що знаю, що діти в цій ситуації особливо заслуговують на нормальне життя.

Минулого тижня я повернулася з роботи в 22.30. Я була впевнена, що діти вже сплять, між тим на двоярусному ліжку був тільки син. Я жахнулася. Стала телефонувати доньці, але вона відхиляла мої дзвінки. Я не знала, що робити. Я поняття не мала, де вона і з ким, що вона робить так пізно. Я думала, що збожеволію від страху.

Донька повернулася додому після опівночі. Спочатку я зраділа, що вона ціла і неушкоджена, а потім від злості трохи її не розірвала.

Виявилось, що у знайомої польки був день народження і батьки влаштували для неї свято в орендованому приміщенні. Дочка знала про це за місяць і нічого мені не повідомила. Як я потім дізналася, вона навіть підробила мій підпис під згодою, щоб повернутися додому близько опівночі — батьки іменинниці попросили про підписаний батьками дозвіл і подбали про те, щоб розвезти гостей після вечірки.

Коли мій син пішов надвір у суботу вранці, я вирішила поговорити з дочкою. На жаль, вона не бачила нічого поганого у своїй поведінці. Ба більше, вона кричала на мене, що «якщо я хочу няню для свого сина, я повинна знайти когось іншого». Я не витримала і вдарила її по обличчю. Я вперше в житті підняла руку на свою дитину. Доньці стало страшно. Вона хвилину стояла зі сльозами на очах і нічого не казала. А потім побігла до ванної кімнати.

Коли за деякий час вона вийшла, її щока все ще була червона. Я обійняла її, хоча вона чинила опір і просила вибачення. Я запевнила її, що це більше не повториться, і те, що я зробила, неприпустимо. Вона сказала, що розуміє і вибачилася за свою поведінку.

Начебто все повертається на круги своя, ми розмовляємо одна з одною, як і раніше, але я відчуваю блок, стіну між нами. Я шкодую про свою поведінку, і якби я могла повернути час назад, я б точно не вдарила дочку. Для мене немає виправдання, адже я доросла і повинна поводитися, як доросла. Але дуже хотілося б, щоб моя дочка мене пробачила. Це можливо? Що я повинна зробити, щоб вона забула про це?

Юстина Ричко, психолог з Avigon.pl:

Дякую, що поділилися своєю проблемою. Я не сумніваюся, що вам дуже важко, враховуючи ситуацію, в якій опинилися ви та ваша родина. Війна в Україні змусила вас приїхати в чужу країну, до чужих людей і жити повсякденним життям, до якого ви не звикли. Одне це може викликати багато проблем, стресових ситуацій і бунту, пов'язаних з необхідністю звикати до нових обставин.

Діти заново шукають себе, друзів, прийняття, нормальність і стабільність

Ця ситуація складна для кожного з вас по-різному. Жінка доросла, відповідальна за своїх дітей, готова захищати їх безпеку будь-якою ціною. Це змусило вас, як і багатьох українських матерів, приїхати до Польщі. Однак ця ситуація має бути особливо важкою для ваших дітей. У період інтенсивного налагодження стосунків, дружби та формування власного «Я» вони були вирвані з безпечного середовища, яке знали. Їм довелося приїхати в іншу країну, без друзів, знайомих чи родини.

Для вас два роки війни — це частка життя. Для них, зважаючи на вік, значна її частина. Це велика різниця. Тому не дивно, що вони знову шукають себе, друзів, визнання, нормальності та стабільності.

До 10 років діти дізнаються, що їм можна, а чого не можна робити

Виховання означає встановлення правил, зокрема накази та заборони. До 10 років діти дізнаються, що можна, а що не можна робити, що допустимо, а що категорично заборонено. Це період, коли, як правило, батьки є найбільшим авторитетом для дитини, оракулами і тими, хто визначає правила співжиття, зокрема правила в домі. До цього віку дитина дуже сприйнятлива до впливу батьків і підкоряється нав'язаним правилам.

Батьки передають дитині свої переконання й цінності, і дитина зазвичай охоче з ними співпрацює. Але рано чи пізно настає час, коли дитина чи підліток пробує порушити правила. Однак, якщо вони були прищеплені їй заздалегідь, дитина все одно буде знати про них, якщо порушить. Таким чином вона також буде знати і про наслідки їхнього порушення.

Діти рідко здатні передбачити наслідки своїх дій, для них важливе «тут і зараз»

Ваш лист свідчить про добрі стосунки з дітьми. Діти знають правила, розуміють, що відбувається, намагаються налагодити своє життя. І все ж мене турбує у вашому листі те, що ваша донька підробила свій підпис, йдучи на день народження до нового друга. Вона боялася, що ви не погодитеся на її повернення додому? Вона, мабуть, знала, що ви помітите підробку. Чому ж вона пішла на цей ризик, не повідомивши вас і не отримавши вашої згоди?

У вашої доньки починається період підліткового бунту: «Я майже доросла!», «Чому мама не дає мені робити те, що можуть мої друзі?», «Вона все одно не погодиться!» Можливо, саме тому ваша дочка підробила ваш підпис і не повідомила, що повернеться пізно. На жаль, діти цього віку рідко здатні передбачити наслідки своїх вчинків, для них має значення «тут і зараз».

Здебільшого вони не аналізують свої бажання через призму почуттів інших людей, не акцентують увагу на аргументах, а просто йдуть короткими шляхами, тому що так легше і швидше. Однак подумайте, будь ласка, чому ваша дочка боялася сказати вам, що їй потрібен дозвіл, щоб повернутися додому пізно. Ще не пізно знову встановити або закріпити правила дома, але так, щоб дочка, яка росте, знала і розуміла їх. І водночас відчувала, що вона має стільки свободи, скільки має бути у підлітка цього віку.

Бити дітей — це насильство, а вдарити по обличчю — ще й принизливо для дитини

Ваш лист свідчить про те, що ви усвідомлюєте, що бити вашу доньку по обличчю неприпустимо і ніщо не виправдовує це. Не можна ігнорувати, що бити дітей — це насильство, а вдарити по обличчю — особливо принизливо для дитини. Тому реакція вашої дочки виправдана. Є певні межі, які не можна переступати як дитині, так і батькам.

Я вважаю, що вам слід ще раз поговорити з донькою про цю ситуацію, спокійно та наодинці. Якщо між вами виросла невидима стіна, вона не зникне сама по собі. Ви обидві повинні спробувати її зруйнувати. Ви повинні спокійно пояснити своїй дочці, що ви не збиралися цього робити, ще раз вибачитися перед нею і пообіцяти, що це не повториться.

Ви також повинні пояснити своїй дочці, що вона завжди може на вас розраховувати, що ви будете підтримувати її і намагатися ставитися до неї як до партнера, але за умови, що ваша донька також буде ставитися до вас так.

«Ти можеш говорити мені все, що завгодно, і я обіцяю, що завжди буду думати про це. Незважаючи ні на що, я краще буду знати, де ти, ніж переживати, що з тобою щось трапилося». Це може вимагати від вас трохи послаблення правил, але ваша донька може помітити, що ви ставитеся до неї як до партнера, і знову почне вам довіряти.

Будь ласка, вислухайте також аргументи доньки і не обурюйтеся, якщо донька відмовиться від такої розмови. Вона повинна бути до цього готова, а повернутися в цю ситуацію непросто. Я вірю, що відверта розмова і відновлення взаємних правил дозволять вам повернутися до ситуації, коли ви обидві довіряєте одна одній, підтримуєте одна одну і є найближчими людьми.

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

Після повномасштабного нападу Росії на Україну, коли мільйони біженців і біженок прибули до Польщі, роль місцевих лідерів відіграла ключову роль у координації допомоги. Часто цю роль брали на себе українки, які переїхали до Польщі ще перед війною. Однією з таких лідерок є Алла Брожина, з якою поговорило видання Sestry, — викладачка польської мови як іноземної, перекладачка та засновниця Фундації «Nieobcy».

Фундації «Nieobcy» проводить різноманітні заходи для мігрантів, щоб Жори стали для них другою домівкою.

Ева Фуртак: Що вас найбільше здивувало в Польщі? 

Алла Брожина: Що мене вразило по приїзду, так це те, що в Польщі майже немає покинутих тварин на вулицях. В Україні, наприклад, біля ринків ходять зграї безпритульних собак, а тут лише через довгий час я помітила кота, який пробігав повз житловий масив.

В Україні чоловіки зазвичай не вітаються з жінками за руку, і це не з неповаги, а радше зі страху, що жінка може не захотіти її потиснути. У Польщі я дізналася, що це нормально, коли ми вітаємося з незнайомими чи знайомими людьми за руку, незалежно від статі. Таким чином ми підкреслюємо, що ми рівні та відкриті до розмови.

В Україні жінки менше працюють, більш поширеною є традиційна модель, коли працює чоловік, а жінка займається домашнім господарством і вихованням дітей. 

Жінки рідше працюють на заводах і фабриках на виробництві, це вважається суто чоловічою роботою. На відміну від Польщі, де для багатьох українських жінок це була, принаймні на початку, єдина можливість працевлаштування. Як виявилось, вони дуже добре справляються, їх хвалять за працьовитість.

Відрізняються також підходи до одягу, особливо серед людей середнього віку. Наприклад, коли я бачу на вулиці дівчину на підборах, то це, як правило, українка. Польські жінки надають перевагу тому, щоб одягатися зручно, наприклад, носять піджак, але туфлі на пласких підборах.

ЕФ: Дивлячись на польських жінок, про що жалкують українські дівчата?

АБ: Найбільше про те, що не отримали водійських прав. Вони чули від своїх чоловіків, щось на кшталт — навіщо їм водійське посвідчення, якщо вдома є лише одна машина, що чоловіки їх будуть возити. Автомобіль в Україні є більше розкішшю, ніж засобом повсякденного пересування, принаймні з фінансових міркувань. У Польщі, де часто доводиться їздити на роботу в інше місто або відвозити дітей на позашкільні заходи, відсутність автомобіля виявляється величезною проблемою.

Тут дівчата намагаються надолужити згаяне.  Скласти іспит на водіння в Польщі іноземною мовою (лише нещодавно з'явилася можливість складати теорію українською) — це великий виклик, іспит, який, зрештою, не є легким. Дівчата шкодують, що не зробили цього раніше, тим паче, що купити машину в Польщі дуже легко, не потрібно мати великих доходів. 

ЕФ: Польська та українська мови схожі, але багато слів мають різні значення. Це іноді викликає кумедну плутанину.

АБ: Так, наприклад, «зараз» («zaraz») в українській мові означає «негайно», а в польській – «одну хвилиночку» («za chwilę»).  Нещодавно я почула історію, як польська пара прийшла за покупками в магазин, де працює українка. Вони вибирали різні речі, дівчина їм допомагала. Пара їй подякувала. Коли вони прощалися, дівчина сказала: «Я чекаю на вас, пане!» («czekam na pana»), що викликало переляк у його дружини. А вона мала на увазі «ще побачимося» (сміється).

ЕФ: Безумовно, це нелегка ситуація для дівчат, часто високоосвічених, які змушені в Польщі починати працювати на виробництві або у сфері прибирання.

АБ: Так. У Польщі, щоб знайти кращу роботу, потрібно добре знати польську мову. Варто продовжити освіту, отримати пісоядипломну освіту, наприклад. В Україні я працювала журналісткою на інтернет-порталі, але в Польщі довелося шукати щось інше, і я знайшла роботу в компанії, що займається міжнародною торгівлею. Ця робота мені дуже подобалася, проте вона передбачала регулярні відрядження, а в мене був шестирічний син.

Потім я працювала вчителькою польської мови в школі іноземних мов, заснувала Żorzanka Projekt, щоб описувати свої інтеграційні проєкти, влаштувалася на роботу міжкультурним асистентом у мерії міста Жори та аніматором для мігрантів в об'єднанні «17-тка» в Рибнику. Я мусила дбати про все сама – від легалізації свого перебування до пошуку гідної праці та особистого розвитку.

Треба з чогось починати, а потім, якщо ти справді цього хочеш, ніщо не зупинить тебе на шляху до успіху. Знаю дівчат, які починали як робітниці на виробництві, а тепер створили власний бізнес. Я переконую жінок не кидати пошуки роботи. Навіть якщо вони тут з маленькими дітьми, краще знайти роботу на повний робочий день і платити іншій українці за догляд за дітьми, ніж сидіти вдома й отримувати 800+.

ЕФ: Ви приїхали до Польщі ще до того, як Росія здійснила повномасштабне вторгнення на територію України. Це з економічних обставин?

АБ: З особистих причин, бо мій чоловік – поляк. Я приїхала з Волинської області у 2016-му, до цього жила у Луцьку. Це велике місто, де проживає близько 250 тисяч мешканців, дуже зелене, з національно відомим Волинським національним університетом імені Лесі Українки – поетеси, письменниці та літературного критика, яка померла в 1913 році. Коли я приїхала до міста Жор — там вже проживало чимало українців, а згодом їх стало ще більше: за статистикою, до пандемії кожен десятий житель був громадянином України. Приїздили сюди через велику кількість компаній, де можна було знайти роботу.

ЕФ: Сьогодні люди, які приїжджають до Жор з України, вже не мусять давати собі раду самотужки, адже у них є принаймні ви. Як ви їх підтримуєте?

АБ: Я заснувала фонд Nieobcy, який займається допомогою мігрантам, документи в KRS я відправила 14 лютого 2022 року. До останнього моменту, як і багато людей в Україні, я не вірила, що Росія нападе на всю мою країну, сподівалася, що нас просто лякають. Після 24 лютого, коли до міста почали прибувати люди, які тікали від війни, виявилося, що їм потрібна допомога в адміністративних питаннях, влаштуванні дітей до школи, пошуку житла та роботи, а волонтерам з Польщі потрібні принаймні базові знання з української мови, щоб спілкуватися з біженцями. 

Оскільки у мене було декілька років досвіду підтримки мігрантів ще до початку повномасштабної війни, я знала, як це реалізувати. Вражала кількість людей, які постійно прибували, і психічний стан, в якому вони прибували. Ми, волонтери, почувались не краще, в нас теж є сім'ї в Україні. Мій чоловік Пшемек Брожина, який є членом правління фонду, також долучився до допомоги.

З травня 2022 року ми плетемо маскувальні сітки, які потім передаємо солдатам. Виявилося, що для жінок це не тільки реальна можливість допомогти своїм чоловікам, братам чи батькам, які воюють, а й така собі група підтримки, де під час спільної роботи можна поговорити про проблеми, знайти друзів. Також нам вдалося відкрити в Рибнику вокальну студію для талановитих дітей з досвідом біженців «Зірочка», якою опікується моя колега з фонду Тетяна Шибалова.  Під час різдвяних свят цього року наші випускники підготували вертепну виставу.

ЕФ: У мене таке враження, що якщо після 24 лютого 2022 року ми кинулися допомагати натовпам, то з часом це все затихло.

АБ: Це природний процес, і не можна нікого звинувачувати в цьому. Спочатку емоції беруть гору, але з часом вони вщухають.  Якщо щось довго триває, ми стаємо байдужими, навіть якщо трапляються погані речі. У Жорах і Рибнику є група волонтерів і соціальних працівників, які, всупереч плину часу, все ще займаються підтримкою людей, але я стикаюся з ситуаціями, коли навіть українці більше не хочуть допомагати.

ЕФ: Деякі поляки осуджують чоловіків з України за те, що вони не повернулися воювати за свою країну.

АБ: Я не хочу нікому давати оцінку. Може, вони просто бояться? З іншого боку, відразу після 24 лютого дуже багато українців повернулися додому воювати. Спочатку в армію брали не всіх. Я знаю ситуації, коли чоловіки поверталися і сиділи вдома без діла, бо в армію їх не брали, а роботи не було. Серед моїх друзів, які не повернулися, є такі, що, наприклад, жертвують гроші на різні фонди, займаються благодійністю.

Зараз багато говорять про новий закон про мобілізацію, наприклад, хочуть забирати в армію молодь — студентів. Мені здається, що коли вони повернуться з фронту, то не захочуть вже продовжувати навчання. Нам потрібні будуть грамотні люди, щоб відбудовувати Україну після війни. Про це теж треба пам’ятати.

ЕФ: Як українські діти адаптуються в Польщі?

АБ: По-різному. Найкраще адаптуються наймолодші. Вони дуже швидко опановують мову, ходять до садочка чи школи, мають контакт з однолітками з Польщі та України. Мій шестирічний син вивчив польську мову за кілька місяців, спілкуючись з друзями на подвір'ї. Я стикалася з випадками, коли батьки, які хочуть, щоб їхня дитина швидко вивчила польську мову, розмовляють вдома виключно польською. Це теж не дуже добре, адже практика показує, що вже через півроку перебування в новому мовному середовищі дитина починає забувати рідну мову: як писати, читати і, нарешті, розмовляти.

Гіршою є ситуація з підлітками. Деякі з них продовжують навчання онлайн в українських школах, а в польських — взагалі не розпочинали. Вони не виходять з дому цілими днями, лягають спати під ранок, встають опівдні. Батьки часто не мають над ними контролю, оскільки постійно працюють, щоб мати можливість утримувати сім'ю і платити за житло. Це не дуже добре. Ось чому лунають думки про те, що всі українські діти повинні навчатися стаціонарно в польських школах.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що у багатьох людей досі є відчуття тимчасовості, вони не знають, чи залишаться в Польщі, чи повернуться на Батьківщину. Були ситуації, коли люди, які спочатку тікали від війни — згодом поверталися додому. В тому числі й у населені пункти, які постійно обстрілюють. Наприклад, у Харків.

‍

ДОВІДКА:
Фонд Nieobcy був створений у березні 2022 року. Ми займаємося широкою підтримкою мігрантів та біженців у Західному субрегіоні Сілезького воєводства, насамперед у містах Жори та Рибник. Спрямовуємо зусилля на розбудову польсько-українського культурного діалогу: ведемо вокальну студію для дітей з досвідом біженців «Зірочка», організовуємо музичне оформлення інтеграційних заходів за участю українського пісенного гурту «Чорнобривці» та інших. Наша ініціатива з плетіння маскувальних сіток жінками-біженками «Я сплету тобі оберіг» отримала відзнаку на конкурсі «Волонтер року Західного субрегіону». 
Контактна інформація: nieobcy.fundacja@gmail.com, тел.: 533 963 227, Facebook: https://www.facebook.com/Nieobcy

‍

Захворюваність на грип у Польщі ‍

Як попереджають експерти, епідемічний сезон у Польщі досяг піку. На жаль, точних даних про епідеміологічну ситуацію, в тому числі про захворюваність, госпіталізацію та смертність від грипу в лютому 2024 року у Польщі наразі немає. Згідно з інформацією, зібраною Центром електронної охорони здоров'я, за перші два тижні лютого 2024 року було зареєстровано майже 1 мільйон звернень до лікарів з приводу гострих респіраторних інфекцій, в тому числі грипу.

Читайте також: Захворюваність на грип у Польщі

Велика кількість хворих на грип може бути наслідком пандемії коронавірусу. У 2020-2022 роках був карантин, і ми намагалися обмежити ризик захворювання, зараз люди вже не дотримуються правил так суворо, що призводить до високої передачі збудників. ‍

Як захиститись від грипу у 2024 році?‍

Більшість вірусів і бактерій передаються повітряно-крапельним шляхом і є дуже заразними. Достатньо лише контакту з інфікованою людиною, щоб ослаблений організм інфікувався. Для захисту від небезпечних наслідків зараження, важливо подбати про власну імунну систему. Варто звернути увагу на правила особистої гігієни — часте миття рук, використання серветок. Ці прості заходи допомагають запобігти передачі вірусу. Попри ці рекомендації, найефективнішим методом профілактики захворювання залишається вакцинація, яку можна проводити й в епідемічний сезон захворюваності на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції, незалежно від того, чи хворіли ви раніше на грип.‍

Люди похилого віку у групі ризику ‍

Люди похилого віку через зниженням ефективності імунної системи та наявність хронічних захворювань перебувають у групі ризику важкого перебігу грипу та виникнення ускладнень, що призводить до підвищеного ризику госпіталізації. Вакцинація проти грипу не тільки знижує ймовірність захворіти, але, що більш важливо, значно зменшує ризик серйозних ускладнень, таких як серцево-судинні захворювання, діабет і хронічні респіраторні захворювання.

Читайте також: Хто має право на безплатну вакцинацію у Польщі

Вакцини проти грипу доступні в польських аптеках. Додатковою зручністю є те, що дорослі особи, які отримали рецепт на щеплення, можуть вакцинуватися також в аптеках. Фармацевти, які пройшли відповідний курс, мають можливість проводити вакцинацію.

«Наше завдання — повна пропускна здатність кордону для військової і гуманітарної допомоги для України, дорога якої пролягає через Польщу. Щоб цей рух відбувався без затримок і перебоїв», — підкреслив Дональд Туск. Польський прем’єр пояснив, що «це також означатиме інший тип організаційного режиму в пунктах пропуску та на коліях і під'їзних шляхах до кордону з Україною».

28 березня у Варшаві відбудеться зустріч урядів Польщі та України

Пропозицію Володимира Зеленського про урядову зустріч на кордоні для вирішення проблеми блокади українського транспорту і вантажів Польща відхилила. Натомість представники двох країн зустрінуться аж 28 березня у Варшаві.

«Сподіваюся, що до того часу технічні переговори на рівні міністрів і заступників міністрів призведуть до того, що ця зустріч буде дуже корисною, адже йдеться про прикордонні питання та нашу взаємну торгівлю», — підкреслив Туск.

Прем'єр-міністр запевнив, що розуміє ситуацію та емоції з українського боку. «Ми демонструємо повну солідарність і розуміння, але шукаємо реальних рішень, а не просто демонстрації нашої дружби та солідарності. Тому ми домовилися в Києві, що відтворимо цей формат, коли зустрінуться польський і український уряди», — зазначив польський прем'єр.

«Увесь світ бачить, наскільки ми рішуче налаштовані допомагати Україні, і немає потреби у подальших яскравих жестах солідарності. Нам потрібні конкретні пропозиції у питаннях ринку та сільського господарства. Це не потребує проявів доброї волі, але потребує важкої роботи»

І додав, що для пошуку рішення потрібні технічні переговори також на рівні ЄС, для чого Дональд Туск 23 лютого зустрінеться з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн і поговорить про зміни до умов торгівлі з Україною.

«Хочу запевнити вас, що перемовини з Україною тривають. У нас хороші відносини, хоч і є різниця в інтересах. Ми будемо переконувати і Київ, і Брюссель погодитися з польською точкою зору на ситуацію», — пояснив Туск.

Підтримка наративу Путіна є державною зрадою

Польський прем’єр також підкреслив, що Україна «може і надалі розраховувати на повну підтримку Польщі у протистоянні з Росією».

«Ми не можемо допустити, щоб ті, хто відкрито і безсоромно підтримує Путіна, обслуговують російську пропаганду і дискредитують польську державу, дискредитують нас, поляків, а також протестувальників, діяли на польсько-українському кордоні, користуючись протестами фермерів», — наголосив Туск.

Читайте також «Досить Москви на наших землях»: Зеленський кличе Дуду та Туска на кордон»

«У ці дні, у ці тижні доля України висить на волосині. Мені не потрібно нікому пояснювати, що це означає, що наші долі теж висять на волосині. Будь-яка така атака в публічному просторі, що підтримує наратив Путіна, є державною зрадою, — заявив прем’єр. — Я сподіваюся, що і мітингувальники, і всі служби зроблять з цього правильні висновки. Ми жодним чином цього не потерпимо.

Ми всі дуже стурбовані. Ми в Польщі також маємо скласти, можливо, найважчий іспит за останні роки. І я не хочу засліплювати польську громадську думку надто різкими заявами, але, повірте, ситуація, в якій опинилися Європа, Україна та Польща, вимагає зосередженості, енергії та максимальної солідарності. Не лише з Україною, а й із цілим польським народом. Тому що виклики, які стоять перед нами, справді виникли  вперше за кілька десятиліть», — сказав прем’єр-міністр.

Польські фермери можуть розраховувати на захист їхніх інтересів. Але одного протесту недостатньо

Туск закликав до внутрішньої та міжнародної дискусії, щоб розділити питання «беззаперечної підтримки України та захисту польських фермерів і польського ринку від негативних наслідків лібералізації торгівлі з Україною».

— Ми будемо шукати захисні рішення для польських фермерів, як внутрішніми методами, так і шляхом використання національних фондів, а також шляхом подальших переговорів з Україною та європейськими інституціями, щоб негативні наслідки лібералізації торгівлі з Україною були менш серйозними. Тут на мене можуть розраховувати польські фермери, — запевнив прем’єр.

Читайте також «Анархія на кордоні»

Раніше прем'єр-міністр, говорячи про протести фермерів, зазначив, що уряд буде сприяти тому, щоб «і Київ, і Брюссель почали розуміти і приймати польську точку зору на це питання».

— Ми думаємо, як захистити польських фермерів від негативних наслідків війни та агресії Путіна проти України. Для цього, звичайно, потрібен добре організований партнер для переговорів. Я сподіваюся, що протестувальники теж зрозуміють, що одного протесту недостатньо, потрібно ще й чітко вибудувати цей простір для порозуміння. Ми зі свого боку до цього готові, — наголосив прем’єр-міністр.

Ніхто не має права псувати відносини України і Польщі дурними банерами і необдуманими заявами

На конференції Дональда Туска запитали про слова генконсулки Польщі у Львові Елізи Дзвонкевич, яка засудила протести фермерів і перевізників на кордоні з Україною, оцінивши, що ці дії ганьблять Польщу. Вона написала на своїй сторінці у Facebook:

«Справжній поляк ніколи б не вдарив сусідам — борцям за свободу — ножа в спину»

Прем'єр-міністр визнав, що по обидва боки українсько-польського кордону «іноді звучать емоційні політичні заяви, які безглуздо принижують те, чого нам вдалося досягти в ці найкритичніші роки».

«Війна — це трагедія, і мені важко сказати, що у війни є хороші сторони. Але якщо і сталося щось позитивне, навіть феноменальне в нашій історії під час війни, то це наша взаємна солідарність і велике співпереживання між поляками й українцями — не лише на словах і гаслах, а й у діях», — зазначив він і застеріг активістів з обох боків не ставити під загрозу цей великий капітал.

«Польща як країна, як нація має, чим пишатися, коли йдеться про наше ставлення. Особливо у воєнні роки, і ніхто не має права псувати це дурними банерами, якимись пропутінськими витівками чи необдуманими заявами. Ці слова я також присвячую польським політикам», — резюмував прем’єр Туск.

Зустріч, яка має змінити все. 21 лютого 2024 року президент України Володимир Зеленський закликав свого польського колегу Анджея Дуду та прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска приїхати на польсько-український кордон й обговорити ситуацію, яка склалась. Така зустріч має відбутись у трикутнику Україна-Польща-Єврокомісія.

— Я доручив нашому уряду найближчим часом, до 24 лютого, бути на кордоні між нашими державами. І я прошу тебе, Дональде, пане Премʼєр-міністре, теж приїхати до кордону. Анджею, пане Президенте, я прошу тебе підтримати цей діалог. Це національна безпека. Ми не маємо це затягувати. Найближчі дні дають нам шанс це зробити. Я готовий бути також на кордоні разом із нашим урядом. І я хочу звернутися зараз до Єврокомісії: треба зберегти єдність у Європі. Це фундаментальний інтерес Євросоюзу.

Речник Зеленського Сергій Никифоров в ефірі нацмарафону заявив, що Україна та Польща почали обговорення можливої зустрічі на рівні урядів та голів держав на кордоні, аби вирішити проблему з блокуванням пунктів перетину польськими фермерами:

— Якщо для того, щоб її врегулювати, потрібно справді зустрічатися на найвищому рівні на кордоні терміново, незаплановано, то президент України готовий це зробити.

Утім жодної конкретики поки нема.

Розсипане зерно

З 20 лютого польські аграрії почали акції протесту по всій території країни з блокуванням доріг і пунктів пропуску на кордоні з Україною. Акція була заздалегідь анонсована. Тож морально до неї готувались на різних рівнях. Утім ножем по серцю кожному українцю стало висипання українського збіжжя на пункті пропуску «Медика-Шегині».

Розсипане українське зерно на залізничних коліях у Польщі — чергова політична провокація, спрямована на розкол між українським та польським народами. Про таке заявив міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков.

— Від зіпсованого зерна не виграє ніхто. Такі «акції» — програш для всіх, окрім росіян, які зацікавленні у знищенні наших країн та розбраті цивілізованих країн. 2 роки українські фермери збирають зерно в бронежилетах, під ракетними атаками та попри мінну небезпеку. Українська армія буквально пробила коридор для цього зерна через Чорне море, в світі його вже назвали Українським коридором. Саме через Чорне море йде до 90% нашого експорту. Бо це — питання нашого виживання. І виживання світу, який залежить від українського зерна, особливо в країнах Африки та Азії.

В Укрзалізниці наголосили, що вантаж ішов до Німеччини транзитом через Польщу. Компанія вже направила відповідне звернення до польських правоохоронних органів, бо порушення жодних угод не було:

— Укрзалізниця чітко дотримується введеної у квітні 2023 року заборони на імпорт зернових вантажів до Республіки Польща та лише перевозить транзитом ці вантажі територією сусідньої країни. Усі вагони на кордоні перевіряють контролюючі органи Польщі, їх опломбовують. Це унеможливлює потрапляння українського зерна на ринок Польщі.

Польський президент Анджей Дуда шкодує через інцидент з українським зерном, але підкреслює: фермери мають право на протест:

— Я шкодую, що такі ситуації сталися, але, з іншого боку, прошу також пам'ятати, що Польща — демократична країна, де право на протест просто існує. І воно гарантоване Конституцією. Якщо є законний протест, цей протест просто толерантно сприймається і захищається.

«Зосередьтесь на своїй політиці». Таку пораду заступник міністра сільського господарства Польщі Міхал Колодзейчак дав українському керівницву. Водночас наголосив, що польським фермерам не має бути соромно за свої дії через інцидент із зерном.

— Масштаби протестів не лякають, вони показують грандіозність проблем. Якби роками все йшло добре, його б не було, — сказав чиновник 20 лютого.

Уже 21 лютого він визнав, що українське збіжжя проходить через Польщу транзитом і не імпортується до країни. Але Колодзейчак знайшов нове виправдання протестів. З німецьким присмаком:

— Якби я протестував сьогодні, я заблокував би інший кордон. Я не хочу нікому тут натякати, але Польща запровадила ембарго на продукти з України, які нас найбільше турбують. Водночас ми також бачимо протести в Німеччині й голоси німецьких фермерів, що вони не хочуть цих продуктів з України, але уряд не запровадив ембарго на ці продукти. Українська продукція також відібрала в нас німецький ринок.

Тим часом генеральна консулка Польщі у Львові Еліза Дзвонкевич вибачилася перед українцями за дії поляків на кордоні:

— Я не можу вдавати, що не бачу цих ганебних дій Польщі на польсько-українському кордоні. Прошу вибачення у вас, дорогі українські друзі. Те, що відбувається, не може бути справою рук моїх співвітчизників. Справжній поляк ніколи не вдарить ножем у спину сусіда, який бореться за свободу. Справа не у вимогах, а у формі протесту. Сором і ганьба. Прошу вибачення у воюючої України, вибачте.

«Кордон Польщі та України — це і кордон ЄС, він не має бути заручником будь-яких політичних інтересів». Про це заявив речник МЗС України Олег Ніколенко:

— Блокування польсько-українського кордону, якими б гаслами воно не супроводжувалося, не має виправдання. Наземні кордони залишаються важливими в умовах російської агресії. Дії польських протестувальників та окремих радикальних польських політиків підважують українську економіку та стійкість до відбиття агресії Росії.

Проросійські гасла на протесті фермерів

Зерно зерном, але 20 лютого на протестах фермерів йшлось не лише про збіжжя. А й про симпатії до російського диктатора Володимира Путіна. На одному із тракторів у Водзіславському повіті Сілезького воєводства з'явився прапор СРСР та пропутінський банер: «Путіне, наведи лад з Україною і Брюсселем, і з нашими урядовцями».

Щоправда їхав фермер не довго. Прихильника руського міра затримала поліція. Чоловікові загрожує штраф або два роки позбавлення волі.

— Антиукраїнські гасла, які лунають на кордоні, підтверджують політично вмотивований характер акції. Її мета — провокування подальшого загострення двосторонніх відносин. Натомість протестувальники жодним чином не згадують загрози, пов’язані з імпортом зерна та інших видів сільськогосподарської продукції з Росії та інших країн, — наголосив Олег Ніколенко, речник МЗС України.

Відреагували на скандальний банер і в зовнішньополітичному відомстві Польщі.

— МЗС з найвищим занепокоєнням відзначає появу на останніх блокадах аграріїв антиукраїнських гасел і гасел, що вихваляють Владіміра Путіна і війну, яку він продовжує вести. Ми переконані, що це спроба "захопити" протестний рух фермерів з боку радикальних і безвідповідальних груп, ймовірно, під впливом російських агентів. Закликаємо організаторів протестів ідентифікувати і вилучити зі своїх лав нечисленних ініціаторів цієї і подібних дій, — заявив речник МЗС Польщі Павел Вронський.

Альтернатива Польщі

Тим часом Україна розробляє план експорту своєї продукції альтернативними шляхами. Зокрема, через Дунай до Румунії. Про це заявив міністр інфраструктури України.

— Що ми зараз пропонуємо? Ми найближчими днями запускаємо через Дунай баржі з контейнерами до портів Румунії, порту Констанци. Перші два судна вирушать найближчими днями. Також очікуємо найближчими днями, що ми зможемо вгору за течією Дунаю постачати на ринки Німеччини та Австрії продукцію наших виробників, оминаючи Польщу.

Чиновник наголосив, що за січень цього року Україна перевезла Чорним морем і Дунаєм 6,7 млн тонн аграрної продукції. Тоді, як транзитом через Польщу,  лише 370 тисяч тонн, що становить близько 5% загальної кількості.

— Наші плани на цей рік — прибрати всі штучні перешкоди для експортерів. І ми працюємо над покращенням внутрішньої логістики. Ми плануємо транспортування контейнерів через нижній Дунай, оскільки Румунія є «більш передбачуваною», ніж польський кордон», — цитує Олександра Кубракова Bloomberg.

Новий додатковий маршрут через річку Дунай має збільшити український експорт до рівня, що був на початку війни.

За повідомленням ФСВН Росії (ФСИН), 16 лютого у російській виправній колонії №3 у Ямало-Ненецькому автономному окрузі помер російський опозиціонер Олексій Навальний.

У команді Навального причину смерті наразі не коментують. Адвокат Навального Леонід Соловйов вилетів у Харп, де знаходиться колонія №3. «У зв'язку з рішенням родини Олексія Навального я нічого не коментую. У середу до Олексія приходив адвокат, тоді все було добре», — повідомив юрист.

Російські видання поширюють інформацію, що у Навального відірвався тромб. Олексію було 47 років. Три з них він відсидів у російській в'язниці. Його заарештували в січні 2021 року і засудили за екстремізм на 19 років позбавлення волі.

Ще позавчора на сторінках Навального у соцмережах з'явились привітання, адресовані його дружині з нагоди Дня закоханих. Також вчора прессекретарка Навального Кіра Ярмиш повідомила, що політика 27 разів за час ув’язнення відправляли до штрафного ізолятора. Тобто вчора з Навальним все було гаразд.

Нагадаємо, що батько Навального — українець з села Залісся на Київщині. Сам Навальний говорив про себе, що він є наполовину українцем і наполовину росіянином, а більша частина його рідних живе в Україні.

16 червня 2021 року президент США Джо Байден заявляв, що якщо Навальний помре у в'язниці, то «наслідки матимуть руйнівний характер для Росії».

На смерть російського опозиціонера вже відреагували деякі світові лідери.

Прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак назвав повідомлення про смерть Навального жахливими новинами. «Будучи найзатятішим захисником російської демократії, Олексій Навальний протягом усього свого життя демонстрував неймовірну мужність. Мої думки з його дружиною та народом Росії, для якого це величезна трагедія», – заявив Сунак.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг сказав, що «Росія повинна відповісти на серйозні питання». Президент Латвії Едгарс Рінкевичс написав у Твіттері: «Що б ви не думали про Олексія Навального як політика, він був тільки що жорстоко убитий Кремлем. Це факт, і це те, що потрібно знати про справжню природу нинішнього російського режиму. Мої співчуття родині та друзям».  

Очільниця Європейського парламенту Роберта Мецола написала, що світ втратив бійця, чия мужність відлунюватиме через покоління. «Нажахані смертю лауреата премії Сахарова Олексія Навального. Росія забрала його свободу і життя, але не гідність. Його боротьба за демократію триває».

Президент Литви Гітанас Науседа сказав, що Олексій Навальний не помер у в'язниці, він був убитий жорстокістю Кремля і його метою за будь-яку ціну змусити опозицію замовкнути. «Російський режим має зіткнутися із наслідками. Він має бути притягнутий до відповідальності».

Розслідувач Bellingcat Христо Грозєв, який свого часу співпрацював з Олексієм у справі розслідування отруєння «Новичком», резюмував: «Навальний був остаточно убитий Путіним сьогодні».

‍

Титульне фото: DPA/East News

Збільшення розміру допомоги на виховання з 500 злотих до 800 злотих з 1 січня 2024 року буде реалізовано без необхідності подавати заяву або звертатися до установи соціального страхування. Після 1 січня 2024 року особи, які мають на це право, отримуватимуть виплати в новому розмірі. Вони також будуть проінформовані про збільшення розміру виплат в електронному вигляді.

Допомога по догляду за дитиною, передбачена Законом про державну допомогу по догляду за дитиною, становила 500 злотих на кожну дитину до досягнення нею 18-річного віку, — нагадує Гертруда Усцінська, президент ZUS

Читайте також: Без 500+. Як повернути соцвиплати у Польщі?‍

ZUS (Заклад соціального страхування Польщі) є готовим до змін у програмі "Сім'я 500+".

Збільшення розміру цієї допомоги з 500 злотих до 800 злотих на місяць з 1 січня 2024 року, як це передбачено в урядовому рішенні, не вимагатиме подачі нових заяв до ZUS. Департамент підвищить розмір допомоги, а зміна відбудеться автоматично і стосуватиметься всіх осіб, які мають на це право. Звертатися до ZUS з цього приводу не потрібно” - зазначила Гертруда Усцінська

Всі інші правила та процедури програми "Сім'я 500+" залишаються незмінними.

ZUS нагадує, що до даного часу виплачував допомогу по догляду за дитиною в розмірі 500 злотих на кожну дитину. Допомога виплачується до тих пір, поки дитині не виповниться 18 років. Водночас щороку з 1 лютого ZUS відкриває набір на наступний період виплати допомоги, який триває з 1 червня по 31 травня наступного року.‍

Як подати заяву на виплати „800+”‍

Заяви на отримання допомоги подаються лише в електронному вигляді. Це можна зробити кількома способами — через мобільний додаток mZUS, безпосередньо на Платформі електронних послуг ZUS, на порталі Emp@tia або в електронному банкінгу одного з десятків банків або СКОКів, які співпрацюють з ZUS.

Якщо хтось уже подавав заявку на 500+, й отримав виплати, він може створити нову заявку. Більшість даних буде заповнено автоматично. У разі необхідності батьки можуть змінити їх перед відправленням заяви. У заяві також можна перевірити, чи була вже призначена допомога, а також дати здійснених виплат.

Читайте також: Зарплата українських біженців у Польщі

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Пригнічуюча сила чужого вибору

Війна заскочила нас у Польщі. Мій чоловік працює тут майже чотири роки. У нас немає дітей, і тільки-но він накопичив достатньо грошей, щоб дозволити собі квартиру, я приєдналася до нього. Я теж працюю, ми добре жили.

На жаль, стосунки між нами зіпсувала війна. Мій чоловік хотів піти в солдати, але я не погодилася. Я благала його залишитися. Я зробила це через страх за нього. Я не хотіла, щоб він постраждав або загинув.

Ми прихистили землячок, які покинули розбомблені українські міста. Три жінки, які втекли з дітьми, бо їхні чоловіки пішли воювати. Ми опікувалися ними, допомогли оформити формальності, бо ми вже добре розмовляємо польською. Вони були вдячні, і нам стало легше від того, що ми можемо допомогти хоча б таким чином.

Через деякий час одна з жінок дізналася, що її чоловік поранений і невідомо, чи вдасться йому врятувати ногу. У неї був розпач, вона поскаржилася: «Легко втішитися, коли вдома є чоловік. Несправедливо, що одні воюють, а інші сидять і дивляться війну по телевізору». Мій чоловік теж чув ці слова. Коли ми говорили про цю ситуацію, він зізнався, що рано чи пізно очікував такої реакції від українців.

Я почула від чоловіка, що вони вважають його боягузом через мене і що це буде слідувати за ним до кінця його життя. Він навіть рюкзак зібрав і знову вирішив їхати в Україну. Я плакала, заблокувала двері. Він знову піддався.

Після цієї сварки минуло більше року. Жінки, які жили з нами, роз'їхалися, одна повернулася на дачу. І ми живемо, наче двоє чужих. Чоловік йде на роботу, повертається, вмикає телевізор і дедалі частіше п'є алкоголь. Він майже не розмовляє зі мною, тільки коли треба узгодити важливі справи.

Іноді у мене виникає думка, що, можливо, я зробила щось не так? Я могла відпустити його на війну. Але, щиро кажучи, я все одно рада, що він зі мною вдома. Чи пробачить він колись мене за те, що я встала на його шляху? Може, після війни він дасть нам другий шанс?

Ярослав Вєчорек, сімейний та судовий медіатор, психолог на платформі Avigon.pl:

Війна — це важкий час, який породжує конфлікти, яких ніколи не трапилося б у мирний період.

Прикро, що ваш чоловік чув вашу розмову зі співвітчизницями. Втім, як він сам зазначив, він міг почути таке від будь-кого. Почуття честі, судячи з усього, є дуже сильним і важливим для вашого чоловіка — так само, як для вас важливо триматися разом і не наражати себе на небезпеку.

Важливо поговорити про свої очікування щодо іншої людини

Зосередьте зараз свої зусилля на запобіганні розпаду сім'ї. Було б добре, якби ви дали собі можливість ще раз, у компанії третьої особи, у спокійній обстановці поговорити про свої переживання, думки, рішення — випустивши разом зі словами супутні емоції. Важливо розповісти про свої очікування щодо іншої людини. Поговорити про те, що тепер? Як кожен з вас це бачить? Яким буде ваше майбутнє? Але наразі не робити різких і радикальних кроків.

Іноді знайти найпростіше рішення — найважче

Рекомендую відвідати сімейного медіатора, який допоможе каналізувати взаємні образи чи образи, які ви, безумовно, накопичили у своєму серці та голові. Це допоможе вам їх розібрати. Ви можете зустрітися з ним разом або окремо. Посередник подбає про ваш комфорт. Психолог зобов'язаний дотримуватись конфіденційності та неупередженості, а сама медіація є добровільною і ви можете відмовитися від неї в будь-який момент. Також з ним можна скласти відповідний договір. Будь ласка, поговоріть про це зі своїм чоловіком, адже часто буває так, що найпростіше рішення знайти найважче.

Ані тиша, ані алкоголь не вирішать проблеми

Нема чого чекати. Ні тиша, ні алкоголь цю проблему не вирішать. Будь ласка, знайдіть посередника у своєму місті. Інтернет, в якому завжди є інформація і списки медіаторів в окремих асоціаціях цієї професії або навіть у місцевому окружному суді, безперечно полегшить це завдання.

Деякі спеціалісти також проводять онлайн-зустрічі, але у вашій ситуації «жива» зустріч буде кращим рішенням. Ця послуга набагато дешевша, ніж сімейний терапевт або адвокат (у випадку розлучення).

Посилання на ім'я експерта: https://avigon.pl/ specialista/jaroslaw-wieczorek

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

Журі обрало переможниць з 12 номінанток, серед яких шість надзвичайних польок і шість дивовижних українок. Номінантки на премію «Портрети сестринства» від Польщі: Оля Гнатюк, Ельвіра Нєвєра, Аґнєшка Дея, Адріана Поровська, Ґражина Станішевська і Марта Маєвська. Номінантки на премію «Портрети сестринства» від України: Тетяна Грубенюк, Оксана Колесник, Вікторія Батрин та Галина Андрушков, Оксана Нечипоренко, Леся Литвинова і Тата Кеплер.

З польського боку перемогла Марта Маєвська — мер маленького міста Грубешів, яка після нападу Росії на Україну в лютому 2022 року організувала у своєму місті, що за п’ять кілометрів від українського кордону, центр прийому біженців. І за участі сотні волонтерів надала українцям, які тікали від війни, притулок, їжу, житло, консультації та психологічну підтримку. Усього з початку війни центр у Грубешові прийняв понад 100 тисяч людей.

«Мадлен Олбрайт якось сказала, що в пеклі є спеціальна місце для жінок, які не допомагають іншим жінкам. Так от я не хочу там опинитися, — розповіла зі сцени Марта Маєвська. — Це величезна нагорода для тих жінок, які були зі мною поруч і допомагали разом зі мною. Я хочу подякувати всім жінкам, які в цьому чоловічому світі дипломатії та політики працюють для того, щоб наш новий світ створювався у мирі та спокої. Нехай живе вільна демократична Польща! Хай живе вільна Україна!»

Мирослава Гонгадзе, членкиня журі премії «Портрети сестринства», очільниця «Голосу Америки» в Східній Європі сказала: «23 роки тому я також тікала з України, і Польша була моєю зупинкою і країною допомоги. Я знаю, як важливо отримати цю першу допомогу, я відчувала кожну жінку, яка перетинала кордон в перші дні війни. Я насправді дуже вдячна, що сьогодні можу розповісти про Марту Маєвську, привітати її, це відчуття радості та співчуття одночасно. Ось вона навіть зараз плаче, згадуючи перші дні війни. Цей вечір для нас, щоб виплакати всю біль за ці роки. І це історія не тільки про співчуття, але й про жіноче лідерство. Кожна з нас в цьому залі проявила це лідерство».

З українського боку переможницями стали Галина Андрушков і Вікторія Батрин — мати і донька, засновниці Фонду UNITERS, що став найбільшим волонтерським транзитним центром у Варшаві для волонтерів із цілого світу. Ініціаторки та рушійна сила акції «Свята без тата», завдяки якій за десять років понад 300 тисяч різдвяних подарунків було передано дітям загиблих Захисників та дітям з лінії фронту. Місія Вікторіїї та Галини об'єднала понад 3000 волонтерів з різних куточків світу. Від 2014 року вони співпрацюють з понад 150 організаціями, зокрема, зі Збройними Силами України. Фонд UNITERS відправив вже понад 6000 тонн гуманітарної допомоги, з яких 60% — це медичні засоби для фронту та обладнання для лікарень. Фонд продовжує опікуватися найбільшим пунктом гуманітарної допомоги біженцям у Варшаві.

«Для нас ця нагорода — це можливість бути поруч та працювати з неймовірними жінками, з нашою командою. Вона показує, що ми рухаємося у вірному напрямку. Щиро кажучи, за важкою щоденною працею ми не завжди маємо час показувати людям все, що ми робимо, і тому дуже цінно, що хтось це зауважив та оцінив. І оцінили то жінки, наші сестри, ті, хто теж так багато робить для іншіх. Тому ми не конкуруємо, тільки співпрацюємо. А ці п'ять тисяч євро, що ми отримали як переможиці, підуть на медичні рюкзаки, які розробив та запатентував наш фонд. Саме вони допомагають рятувати життя на фронті. Відчуття сестринсва з польками я і Вікторія носимо в собі від народження, але саме з початком війни це відчуття переросло в сестринство міжнародних масштабів.

Ми маємо багато історій зі своєї праці за 10 років, але хотіли б розповісти одну, яка підкреслює всю важливість та необхідність того, что ми робимо. Було багато дискусій, чи варто нам робити акцію «Свято на лінії вогню», в рамках якої ми вітали дітей, що знаходяться біля лінії фронту. Вони проводять своє дитинство в бомбосховищах, сивіють, бо не бачать денного світла. Ми провели цю акцію, і я впевнена, що дітям було приємно знати, що хтось з-за кордону подбав про них. На жаль, через декілька днів три дитини, яких ми вітали, загинули... але ми встигли подарувати їм останню посмішку в тих жахливих днях на лінії вогню», — сказали у своїй промові Галина Андрушков і Вікторія Батрин.

Яцек Голішевський, голова правління Business Centre Club розповів про переможницю читацького голосування Аґнешку Дею: «Я знаю, що після початку війни Аґнешка кожного дня поверталася додому о третій годині ранку, родина та друзі навіть почали за неї хвилюватися, а сусіди взагалі стали залишати їжу під дверима. Потім вона прийняла стратегічне рішення сфокосуватися на допомозі Україні й разом з подругою створила у Facebook групу «Як допомагати українцям». А далі створила свою фундацію, де щомісяця біля 800 людей з України отримюють різну допомогу: гуманітарну, інформаційну, психологічну. Вона — це людина-оркестр: адже вона і головна в фундації Pad parasolem, і водночас сама забирає посилки з пошти. А якщо спитати її, що для неї найважливіше, то вона відповість: солідарність».

Поважна капітула (журі) премії «Портрети сестринства»:

• Домініка Кульчик, підприємиця, президент Фонду Кульчика
• Марія Гурська, головна редакторка Sestry.eu
• Йоанна Мосєй-Сітек, CEO Sestry.eu
• Аґнєшка Голланд, польська режисерка та сценаристка
• Мирослава Керик, президентка правління Фундації «Український дім», Варшава
• Олександра Матвійчук, українська правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод», Нобелівська лауреатка
• Б’янка Залевська, польська журналістка, яка співпрацює з телеканалом Еспресо
• Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», голова правління фонду Stand with Ukraine
• Вікторія Зварич, дружина Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Польща
• Генріка Бохняж, економістка, голова Головної ради конфедерації Leviatan
• Мирослава Гонгадзе, керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі
• Богуміла Бердиховська, польська публіцистка і журналістка‍

Про премію «Портрети сестринства»

Два роки поспіль українки та польки йдуть пліч-о-пліч, допомагають одна одній і надихають. І разом, спільними зусиллями, наближають перемогу України.  

Ми, міжнародне видання Sestry.eu, щодня розповідаємо про неймовірних жінок, які силою своєї волі, мужності, відданості демократичним цінностям змінюють світ на краще. Історичний досвід доводить, що в часи великих потрясінь саме роль жінки, матері, сестри стає надважливою.

Редакція Sestry.eu започаткувала спеціальну премію «Портрети сестринства», щоб відзначити жінок, які своєю активною громадянською позицією, своєю людяністю та готовністю до самопожертви об’єднуються заради підтримки тих, хто цього найбільше потребує. Ми прагнемо підкреслити внесок жінок у захист демократії в Європі та світі.

Матеріал підготувала Юлія Ладнова

Тепер законопроєкт повинна розглянути Палата представників, контрольована республіканцями, деякі з яких ще вчора називали документ непрохідним. Зокрема, спікер Палати республіканець Майк Джонсон заявив, що може не винести законопроєкт на голосування. Нагадаємо, що претендент на участь у президентських виборах від республіканської партії Дональд Трамп наголошує, що допомога союзникам США повинна надаватися у формі кредитів, та тисне на республіканців, аби вони заблокували законопроєкт.

Після схвалення Палатою представників документ потрапляє на стіл президента Джо Байдена, який підписує його як закон.

Згідно із законопроєктом, Україна отримає 61 мільярд доларів допомоги, Ізраїль — 14 мільярдів доларів та партнери США в Індо-Тихоокеанському регіоні — 4,83 мільярдів доларів. Пакет також включає $9,15 млрд на гуманітарну допомогу цивільному населенню в Секторі Газа, на Західному березі річки Йордан, в Україні, а також інших зонах конфліктів по всьому світу.

Титульне фото: Shutterstock

У п’ятницю, 9 лютого, у Білому Домі відбулась зустріч президента США Джо Байдена та канцлера Німеччини Олафа Шольца. Лідери обговорили подальшу допомогу Україні й закликали американський Конгрес якомога швидше схвалити додаткове фінансування для її захисту. 

Перед зустріччю Байден заявив, що Конгрес буде винен у «майже злочинній недбалості», якщо не ухвалить рішення про фінансування України. Він також подякував Шольцу за його лідерство у забезпеченні військової допомоги для Києва в Німеччині. «Нездатність Конгресу США підтримати Україну близька до злочинної недбалості», — сказав Байден, приймаючи Шольца в Овальному кабінеті.

В свою чергу, німецький лідер висловив сподівання, що Конгрес, Палата представників, дослухається до Байдена та ухвалить рішення про надання необхідної підтримки.

Журналіст Джейм Ангелос на сайті politico.eu зазначає, що після того, як Сенат США 7 лютого відхилив компромісний законопроєкт, що передбачав виділення Україні 60 мільярдів доларів допомоги, візит Олафа Шольца до Білого дому в п'ятницю — один з найскладніших у його канцлерській кар'єрі на сьогоднішній день. «Трамп вже повернувся, а Америка покинула Україну», — пише Джеймс Ангелос.

Публіцист зазначає, що в той час, коли війна в Україні є «найгіршим стратегічним кошмаром» для всієї Європи, для Німеччини блокування допомоги країні, що воює, з боку республіканців, які діють за наказом Трампа, є «особливо похмурим» сценарієм. Водночас Берлін категорично проти того, щоб взяти на себе роль лідера з надання допомоги Україні в умовах політичного паралічу, який спричинили трампісти в Конгресі. Шольц і його команда досі залишалися поза увагою, оскільки почуваються комфортніше в ролі «помічника Вашингтона».

Роль лідера допомоги — якщо Байден і демократи не знайдуть способу подолати опір республіканців — випаде на долю Німеччини не лише тому, що вона є найбільшою країною в Європі. Ця країна є також, після США, найбільш щедрим джерелом підтримки для України, яка перебуває у стані війни. Станом на жовтень минулого року її загальна сума становила 17,1 млрд євро, тоді як Великобританія надала Києву 6,57 млрд євро, а Франція — лише 0,54 млрд євро. 

Це контрастує з поширеною в багатьох частинах Європи думкою, що Німеччина допомагає менше, ніж могла б, і до того ж робить це неохоче. У цій несправедливій оцінці частково винна сама Німеччина, яка протягом перших місяців війни зволікала з кожним наступним пакетом підтримки і часто давала не те, чого від неї очікували (довгий час вона не надавала важкого озброєння — зокрема, досі не надіслала Україні крилаті ракети дальнього радіусу дії «Таурус», про які Київ давно просив). Тому що не хотіла провокувати Росію.

Але, як зазначив публіцист, це вже минуле. Іронія долі: США, колишній лідер, і Німеччина, яку звинувачували в пасивності, — незабаром можуть помінятися місцями.

Автор статті в Politico зауважив, що підтримувати Україну західним лідерам стає дедалі важче не лише через внутрішньополітичні ігри. Підтримка західної громадськості щодо більшого залучення своїх країн до допомоги також слабшає. Джеймс Ангелос посилається на дослідження Pew Research Center, згідно з яким зростає відсоток американців, які вважають, що їхня країна допомагає занадто багато. Не все так безхмарно і в Німеччині: лише 38 відсотків громадян схвалюють збільшення підтримки Києва.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що гроші, навіть якщо вони знайдуться, — це ще не все. З огляду на постійне збільшення військових зусиль Росії, — нарощування виробництва боєприпасів в ЄС (очікується, що в 2025 році потужності Співтовариства досягнуть 2 млн одиниць) може виявитися недостатнім. Передусім тому, що важливо те, що можна надати Україні зараз, а не те, що вона отримає через два роки. Бо саме зараз вирішується доля війни.

У цій ситуації німецький уряд розуміє, що єдиним рішенням є заохочення інших європейських країн до збільшення допомоги Україні. І він вже давно це робить.

«Для Німеччини та Європи виживання України є набагато важливішим, ніж для США. Для європейців провал України може мати катастрофічні наслідки для безпеки континенту», — пише Ангелос. 

Катастрофічні? Так, тому що можлива перемога Путіна в поєднанні з тріумфом Трампа на виборах — це прямий шлях до поширення війни на Латвію, Молдову — і, можливо, інші європейські країни.
Це усвідомлення сьогодні не дає спокою багатьом європейським лідерам, — резюмує публіцист.

‍

Читайте оригінал статті «Trump’s already back, America has ditched Ukraine. What does Europe do now?»

‍

Оля Гнатюк — польська дослідниця українознавства, перекладачка та популяризаторка української літератури. Життя і творчість пані Гнатюк стали символом польсько-українського діалогу та порозуміння. Вона перекладала сучасну літературу і класику, досліджувала ідентичність українців на академічному рівні, з великою чутливістю описуючи настрої людей. Коли почалася велика війна, всіляко дбала про те, щоб мовна комунікація між українським та польським народами дозволила якнайшвидше й максимально ефективно організувати допомогу біженцям та підтримку Україні.

Оля Гнатюк стала номінанткою першої премії «Портрети сестринства», заснованої редакцією міжнародного видання Sestry.

Олександра (Оля) Гнатюк — професорка Національного університету «Києво-Могилянська Академія» і Професорка-emeritus Варшавського університету. З 2006 до 2022 року жила і працювала в Києві. У 2006–2010 роках – І радник Посольства Республіка Польща в Україні. З жовтня 2010 — керівник програми спільних маґістерських студій НаУКМА та Варшавського університету.
‍
Віцепрезидентка Українського та членкиня Польського ПЕН-клубів. Редакторка книжок (художня література, наукові дослідження, історичні джерела), а також перекладачка художньої літератури та гуманітаристики. Зокрема, переклала польською твори Юрія Андруховича, Юрія Іздрика, Наталі Яковенко, Миколи Рябчука, поезію Ігоря Калинця, Василя Голобородька, а також етнографічні дослідження гуцульського та лемківського фольклору.
‍
Є співавторкою (разом з Бугомілою Бердиховською) книжки «Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами» (а саме з найвідомішими представниками руху шістдесятництва в Україні). Авторка популярних монографій, серед яких книга «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність», яка отримала нагороду ім. Єжи Ґедройця та нагороду Східного огляду.  

«За 16 років життя у Києві я жодного разу не перейшла на російську»

Sestry: Як за останні два роки змінилося ваше життя?

Оля Гнатюк: Я повернулася додому, до Варшави. До цього 16 років жила й працювала в Києві, а сюди тільки приїжджала. Мій чоловік і син задоволені, що я повернулася, але моє серце залишилося в Києві. Воно там, а голова тут.

Sestry: Ви — полька, а водночас вільно говорите українською. Як так склалося?

ОГ: 16 років я прожила в Києві, хоча туди вже потрапила з певним багажем досвіду. Я навчалася на україністиці у Варшавському університеті ще в далекому вісімдесятому році. Тобто це вже добрих сорок чотири роки з того часу, як я починала свої університетські студії. І майже сорок років, як я викладаю українську проблематику. Тому українська для мене — друга рідна.

Sestry: Але чому саме в ці роки ви обрали такий профіль?

ОГ: З одного боку, це сімейна історія, з іншого — мої зацікавлення культурою та історією нашого регіону. Моя родина з переселенців. Мама народилася у Львові у змішаній польсько-українській родині, а тато — на території сьогоднішньої Польщі, але в родині православних українців Холмщини. Батьки зустрілися й одружилися у Варшаві, я теж народилася вже тут. До речі, мій чоловік теж з родини українців у Польщі. Тож я себе завжди так і відчувала — українкою з Польщі. У мене польське громадянство, я польська патріотка. Але я так само і українська патріотка.

Звичайно, я себе позиціоную як польська громадянка українського походження. Не так мало людей зі складною сімейною історією, які працюють в Україні й мають польське коріння або навпаки. Зараз через війну людей з такою складною долею буде ще більше.

Sestry: Ваша мама розмовляла з вами українською?

ОГ: Мама дбала про те, щоб я вивчила українську абетку. У мене навіть збереглася ця розмальована її рукою українська абетка з польськими відповідниками. Для мене це такий важливий спогад з дитинства, частина самоідентифікації.

Російська була моєю першою іноземною мовою, але я принципово нею не розмовляю. За 16 років життя в Києві я жодного разу не перейшла на російську.

Sestry: Що ви робили, коли дізналися, що почалася велика війна?

ОГ: Я вважаю свій внесок скромним у порівнянні з іншими. Навіть говорити про це язик не повертається. Я намагаюся робити все, що в моїх силах і можливостях.

Ранок 24 лютого 2022 року почався так: забігає в сльозах чоловік, потім я отримую повідомлення від друга з Гостомеля про те, що йде десант. В той момент я думала тільки про мого друга, його велику родину і те, що я можу зробити для них у цій ситуації.

Ще пам’ятаю, як за місяць до вторгнення пояснювала своїм стурбованим студентам Києво-Могилянській академії, що ми не можемо передбачити, коли це станеться. Але коли це станеться, кожен з нас буде на своєму місці і робитиме те, що може і вміє. Намагалася їх якось заспокоїти.

Першим моїм бажанням було рвонути в Київ. Але це було б катастрофою для чоловіка і для мого сина. І навряд чи там я б змогла чимось допомогти фізично. У мене був досвід двох Майданів, на яких я зрозуміла, що фізично досить слабка. Тому я поставила собі за мету допомагати саме професійно.

Ще не було 8-ої ранку, як зв’язалася з послом України в Польщі Андрієм Дещицею і сказала, що мої руки і голова в його розпорядженні. Він відповів: «Приїжджай». І я приїхала до  посольства, стала працювати з надзвичайною, відданою командою. Робити те, що на той момент було потрібно найбільше — доносити посили до польської громадської думки, до медіа. Це був великий шмат роботи і він був необхідним.

Мене часто запрошували на телебачення, радіо, я дала чимало інтерв’ю, які формулювали правильне бачення. Спочатку я розповідала про війну і реакцію українського суспільства. Але за кілька місяців з’явилося більше зацікавленості проблематикою культури, стала рости кількість запитів на розмови про культуру. А це поле, на якому я почуваюсь набагато комфортніше, адже я не знавець військової справи. Намагаюсь також не коментувати політичних подій, хоча іноді це дуже важко. Особливо коли польсько-українські взаємини починають кульгати.

Крім співпраці з командою посольства і майже щоденних інтерв’ю, ми майже щодня зустрічалися онлайн з колегами з Українського ПЕН-клубу. Одним з найгарячіших питань була допомога не лише членам нашого ПЕН-у, а й іншим письменникам та людям культури, які опинилися  в скрутній ситуації. Збирала також свідчення про перші дні війни. Дещо з цього переклала. І, ясна річ, допомагала різним людям з документами, з поселенням, з побутовими дрібницями. На жаль, мало деталей пам’ятаю, бо працювала в режимі 18-20/24.

Протягом двох років я намагаюся доносити не тільки правду про війну, а й просто інформувати про українську культуру та історію. Я це робила, організуючи різні українські й польські культурні акції. Однією з них був цикл зустрічей про спільну долю польського і українського народу протягом двадцятого століття, про непростий шлях до незалежності Польщі, України, про трагедії війни — теперішньої і Другої світової.

Sestry: Чимдалі важче тримати баланс між польським та українським суспільством. Що можна було б змінити для покращення наших відносин?

ОГ: Більше слухати одне одного.

Є такий дуже доречний англомовний вислів: «Try walking in my shoes». Перед тим як когось засуджувати, намагайтеся навіть не тільки взути чужі черевики, а й пройтися в них, не для паради, а так, щоб відчути

Ця порада стосується не тільки часів війни. Але в ситуації війни передусім треба намагатися зрозуміти жертву і збагнути не тільки емоційно, але також раціонально , що відбувається з українськими громадянами, українською державою і українським суспільством.

На жаль, у багатьох емпатія до українського суспільства почала згасати, тому що ситуація перестала бути прямо загрозою для безпеки Польщі й поляків. Відбулася зміна відчуттів. Плюс, м’яко кажучи, відверто нерозумні дії з боку уряду «Права і Справедливості» і президента Польщі.

Блокада українського кордону, яку взагалі можна дуже просто пояснити. Достатньо порахувати лідерів цієї блокади і зрозуміти, що без тихої, а бо й явної підтримки і місцевої, і центральної влади вони б не змогли зупинити руху. Але якщо стоїть весь кордон, стоїть гуманітарна допомога — і не вірте тим, хто каже, що гуманітарка не простоює, — то це створює певну загрозу не тільки для України, але й для Польщі. Бо стоїть те, що допомагає покращити захист. Я точно знаю, що якщо ситуація на фронті в Україні погіршується, це прямо і негативно впливає на польську безпеку. Я не можу зрозуміти, як про це можна забувати, навіть якщо це час виборчої кампанії.

«Мрію повернутися до Києва, бо тільки там можу розправити крила»

Sestry: Повернімося до діяльності ПЕН-клубу та життя письменників. Люди творчі часто чи не найбільш вразливі перед обличчям війни…

ОГ: Є приказка: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Ці слова небезпідставні. І я розумію, що словом не повернеш ракету назад на Москву. Але слово, аналіз, розуміння ситуації все ж сильно впливають на те, що відбувається навколо нас. І якщо слово неправильне, брехливе, воно може заподіяти багато шкоди.

Ми не можемо повернути життя тим, хто загинув, але завдяки слову можемо постійно нагадувати про них і пам’ятати. Це те, про що говорила Вікторія Амеліна, це нагадує нове Розстріляне Відродження. Загибель такої кількості творчих людей — величезна шкода і для теперішнього, і для майбутнього покоління.

До речі, коли мова про майбутнє, вже тепер можна передбачити проблеми, породжені вкрай складною ситуацією з навчанням. По-перше, у сфері шкільної освіти для тих дітей, які масово опинилися за кордоном, не знаючи мови. Це велика проблема для українських дітей і молоді, які не можуть знайти себе в новому середовищі в Польщі. Для дитини завжди травматично, коли її виривають зі звиклого оточення. Відповідь, як вирішувати цю проблему, мають педагоги, але це треба робити на найвищому державному рівні.

Бо дітей прийняли до шкіл, бо є закон, але чи допомогли ми їм впоратися з їхніми травмами?

Якщо на велику школу на тисячу учнів працює на півставки психолог, то як цей психолог може допомогти українській дитині, якщо не розуміє її мови? Польські педагоги, польські психологи не були готові до травми війни. І ми маємо розмовляти про це і піднімати цю проблему.

По-друге, навчання в Україні відбувається в умовах постійної загрози, при звуках повітряної тривоги, в укриттях — як його можна порівняти з навчанням у мирний час?  

Sestry: Чим для вас є сестринство під час війни?

ОГ: Всі складні завдання найкраще втілювати саме з колегами-дівчатами, жінками. Це, крім професіоналізму, просто неймовірний практичний розум. Він підказує, що є головне, а що побічне. Жінки — це сила.

‍Sestry: Чи можна назвати вас феміністкою?

ОГ: Я не почуваю себе частиною феміністичного руху, але за поглядами близька до фемінізму, адже вважаю, що мають бути рівні права і повага до жінок, а до цього ще ох, як далеко! Вважаю, що рудименти патріархальної культури заважають швидше рухатися вперед.

Sestry: А що стосується захисту країни і мобілізації? Жінки мають це робити на тому ж рівні, як і чоловіки?

ОГ: До оборони, до захисту країни мають бути готові всі. Питання в тому, як і чим. Зараз я розумію, яку жахливу помилку зробила, не пройшовши свого часу курс військової підготовки. Всім жінкам треба вміти поводитися зі зброєю, знати основні принципі захисту. І така школа має бути з 16 років, аби всі люди — жінки й чоловіки — розуміли наслідки необережного поводження зі зброєю, вміли користуватися нею грамотно. Якщо є загроза життю. Я також вважаю, що певний вид військової служби для жінок також має бути обов’язковим. Адже це стосується насамперед власної, а не тільки національної безпеки. Росія — надто велика країна і буде постійною, екзистенційною загрозою для України.  

Sestry: Що ви вважатимете перемогою?

ОГ: Відновлення територіальної цілісності України. Відновлення міжнародного правопорядку, справедливості, покарання воєнних злочинців і призвідців цієї війни.

Sestry: Яка ваша мрія?

ОГ: Якнайшвидша українська перемога. А особиста мрія — повернутися до Києва. Тільки там можу розправити крила.

Матеріал підготували Олена Клепа і Юлія Ладнова

Нижня палата парламенту Польщі (Сейм) проголосувала сьогодні за продовження дії «Спецзакону про допомогу громадянам України у звʼязку з війною у цій країні» до 30 червня 2024 року.  Рішення підтримало 414 депутатів, 15 депутатів проголосували проти (від «Конфедерації»), один утримався.

Згідно з чинними положеннями закону, перебування громадян України в Польщі є законним, якщо вони прибули сюди в період з 24 лютого 2022 року до 4 березня 2024 року. Тимчасовий захист передбачає вільний доступ до польського ринку праці, право на користування соціальними пільгами та медичним обслуговуванням. А також право на ведення в Польщі бізнесу на тих самих умовах, що й громадяни країни.

Документ направили на затвердження Сенату (верхньої палати парламенту). Якщо він не внесе поправок до cпецзакону, його направлять на підпис президентові Польщі Анджею Дуді. Якщо ж поправки будуть, cпецзакон повернуть у Сейм на доопрацювання.

Нагадаємо, що Рада ЄС продовжила тимчасовий захист для українських біженців до 4 березня наступного року. Як повідомив заступник голови Міністерства внутрішніх справ та адміністрації Польщі Томаш Шиманський, його відомство зараз паралельно працює над умовами продовження тимчасового захисту для українців до дати, зазначеної в рішенні Ради ЄС (4.03.2025).

Валерій Залужний має беззаперечний авторитет у військових колах, його поважають українці та представники інших держав. Американське видання Politico назвало Залужного «залізним генералом» та охарактеризувало як легендарну фігуру в історії України. Після призначення Головнокомандувачем Залужний назвав своєю метою трансформацію ЗСУ відповідно до стандартів НАТО. Йому вдалося домогтися певної децентралізації ЗСУ, коли командири на місцях можуть приймати рішення, виходячи з бойової ситуації, не чекаючи на накази згори. Це зміцнило оборону.

За час каденції на посаді Головнокомандувача він відповідав за план відбиття російського повномасштабного вторгнення і безпосередньо керував ЗСУ в найважчі моменти. Саме під його керівництвом захисники змогли відстояти Київ, Чернігів, Суми та чимало інших міст, на які зазіхнули росіяни. Рішення Залужного допомогли витіснити ворога з півночі України, провести харківський контрнаступ та відвоювати Херсон. Він керував українським військом з перших днів найбільшої війни у Європі з часів Другої світової до 8 лютого 2024 року.

Валерій Залужний не втручався у політику й неодноразово наголошував, що його цікавить тільки військова служба. Але це не врятувало його від політичних інтриг навіть під час війни. Сьогодні соцмережі рясніють сумними постами від українців та іноземців, люди дякують Головнокомандувачу ЗСУ та шкодують, що відбулася заміна. Цитують слова Валерія Залужного, які стали популярними: «Як би важко нам не було, але точно не буде соромно».

Новим Головнокомандувачем ЗСУ став Олександр Сирський. За час повномасштабної війни генерал-полковник Сирський став одним з найбільш упізнаваних облич українського військового командування. Він народився в селі Новинки Владимирської області Росії, в 1986 році закінчив Московське вище загальновійськове командне училище, і цю деталь його біографії видання Spiegel вже назвало «однією з гірких іроній нинішньої війни».

Після проголошення незалежності України Сирський став служити у Нацгвардії, а пізніше в ЗСУ. Він брав активну участь у боротьбі з окупантами з 2014 року на Донбасі, очолював штаб сил АТО. Командував обороною Дебальцевого в 2015 році. Очолював Сухопутні війська Збройних Сил України. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня. Здійснював безпосередню оборону Києва і за це 5 квітня 2022 року удостоєний звання Герой України. Командував Оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця», яке відповідає за східну ділянку лінії бойового зіткнення. Був одним із командувачів контрнаступом ЗСУ на Харківщині. Восени 2022 — навесні 2023 керував обороною Соледара й Бахмута. Видання The Economist стверджує, що Олександр Сирський «має репутацію людини, яка готова вступити в бій з ворогом, навіть якщо це коштуватиме великих людських і технічних втрат».

У США вже відреагували на відставку Залужного, запевнивши, що будуть співпрацювати з Україною й далі попри будь-які зміни військового керівництва країни.

«Президент Зеленський — головнокомандувач своїх збройних сил, він вирішує, яким буде керівництво армії. Це і є цивільний контроль. Ми це знаємо. І ми будемо працювати з будь-ким, хто стоїть на чолі військ», — заявив координатор стратегічної комунікації ради з нацбезпеки США Джон Кірбі.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг на спільній пресконференції з радником президента США з нацбезпеки Джейкобом Салліваном також запевнив, що відставка Залужного не вплине на відносини між парнерами. «Ми продовжимо підтримку — ось що має значення — і ми продовжимо це робити», — сказав Столтенберг. Втім, це офіційна позиція, а що західні партнери України думають насправді, покаже час.

У 2014 році Галина Андрушков разом з донькою Вікторією Батрин, щоб організовувати допомогу Україні, створили ініціативу Героям Майдану, у складі якої тоді було всього дві людини — вони самі. Минуло 10 років, їхній фонд тепер називається UNITERS, а об’єднує він понад 3000 волонтерів та співпрацює з 150 організаціями з України, Європи і cвіту. Видання Sestry дізналось, як їм це вдалось, що їх мотивує і що не дозволяє опустити руки у моменти абсолютного відчаю.

Галина Андрушков та Вікторія Батрин стали номінантками першої премії «Портрети сестринства», заснованої редакцією міжнародного журналу Sestry.

‍Sestry: Як давно ви у Польщі і чому навчив вас досвід життя тут?

Галина Андрушков: Не надто люблю згадувати про ті часи. Приїхати в чужу країну з малою дитиною — це завжди виклик. Хоч Польща для мене не зовсім чужа, оскільки мій дід був поляком. Це був 97-й рік, тоді для українців не було стільки можливостей, як зараз. Ми фактично проклали цей шлях: все треба було виборювати, руйнувати стереотипи про українців. Я бралась за кожну роботу, працювала важко. Хотіла повернутись додому. Поверталася — але знову приїжджала сюди, тут легше було заробити гроші.

Щоб не бути в розлуці з донькою, через кілька років забрала її до себе. Вікторія дуже швидко почала розмовляти польською, без акценту. Пізніше очолила учнівський комітет, стала депутаткою Молодіжної Ради міста (Radna Młodzieżowej Rady Miasta Lublin). Це для нас була велика честь.

Вікторія Батрин: Я приїхала до Польщі десятирічною дівчинкою, у 2000-му. Одразу пішла до школи у Любліні. Якби я не навчилась добре говорити польською — це погано би про мене свідчило. У школі я була єдиною українкою — кимось ледь не «екзотичним» для однокласників. З іншого боку, для поляків — я теж була своєрідною «школою». На мені вони вчились, як оформлювати українську дитину до школи, як будувати з нею комунікацію. Думаю, це був дуже цікавий досвід

Після закінчення школи хотіла якнайшвидше стати самостійною і фінансово незалежною, тож суміщала навчання і роботу. Кілька років працювала менеджеркою в модельній агенції, пізніше — в акторській. Серед моїх обов’язків було — організовувати роботу великих груп осіб: домовлятись за різні кастинги, оплати тощо. Можна сказати, що це була дуже хороша підготовка до того, чим я займаюсь зараз.

Коли озираюсь на свій пройдений шлях тут, мені здається, що якби я залишилась в Україні — не стала б тією, ким я є сьогодні.

Буває, що любов до рідної країни міцнішає саме через відстань і час, проведений поза її межами. У мене сталось саме так. За моїми спостереженнями, те ж саме відчувають багато українців за кордоном

Sestry: Що стало переломним моментом у вашому житті? Як ви почали займатись волонтерською діяльністю?

ВБ: Коли в Україні почався Майдан і Революція Гідності — ми виходили на мітинги під посольство у Варшаві, були там майже щодня. Саме там познайомились з українським осередком, діаспорою: людьми, з якими тісно співпрацюємо зараз. Їздили до Києва на Майдан, возили медикаменти, які зібрали тут усі разом. Переломним моментом стало, мабуть, те, що до Варшави на лікування почали привозити поранених «майданівців». Інформація, де саме вони перебувають, не розголошувалась, ми довго їх шукали. Принесли їжу. Пригадую, як вперше зайшла до лікарні і познайомилась з одним із пацієнтів на ім’я Михайло. Він казав, що йому тут не подобається харчування, бо дають мало цибулі. Тож ми привезли йому ту цибулю (сміється).

ГА: Я дуже добре пам’ятаю свої перші емоції. Там був зовсім молодий юнак з Криму, з пораненням ока. Стояв відчужений, розгублений, як і решта хлопців... Я подумала: а що зараз відчуває його мама? Треба брати відповідальність за цих хлопців, адже рідні вдома за них переживають. Загалом тоді кожен хотів чимось допомогти. Були ситуації, коли потрібно було ставити волонтерів, щоб вони стримували потік волонтерів.

ВБ: Тоді ми, як і багато інших українців у Польщі, кожну вільну хвилину проводили у місцевих лікарнях: організовували роботу волонтерів, займалась перекладами документів, допомагали пораненим порозумітись з лікарями тощо. Мені завжди хотілося, щоб ті, хто потребує допомоги, не відчували себе самотніми та залишеними. А пізніше обставини почали складатись так, що інакше й не можна було.

Так все й почалось — і продовжується дотепер. 

Sestry: Відтоді минуло десять років. Що було між етапом допомоги пораненим активістам Революції Гідності — до створення і масштабування фонду UNITERS? 

ВБ: Спочатку була ініціатива Героїв Майдану — це те, що ми створили за умовні п’ять секунд. На той час я ще працювала в агенції, хотіли організувати концерт для збору коштів сім’ям поранених. Для заходу потрібна афіша, а в афіші треба було зазначити організаторів. Тож ми створили так звану «ініціативу Героїв Майдану», яка спочатку на практиці складалась з двох осіб: мене та мами. Згодом в Україні почались бойові дії на Донбасі, перші жертви. Хлопці, які на той час повернулись додому, інформували про потреби на фронті. Потреб було багато, ми передавали усе можливе. А потім до нас з однієї з областей прийшли списки дітей загиблих військовослужбовців…

ГА: Ми з Вікторією чаювали на кухні напередодні Дня Святого Миколая.

Я запитала її, який подарунок вона хоче. А вона відповіла: «А хто принесе подарунок тій дитині, у якої загинув батько»? І ми вирішили зробити це самі

Ми не розуміли тоді, який це обсяг роботи і який буде відгук. Поділились ідеєю в соцмережах, і до Різдва зібрали понад 900 подарунків, по кільканадцять кілограмів кожен. Люди з усієї Польщі відгукувались, цілими бусами привозили речі, солодощі, іграшки.

ВБ: А у наступні роки люди вже самі до нас телефонували і питали чи акція буде. Кожного наступного року ми сподівались, що цього разу це буде востаннє. І ось це вже — вдесяте. Фонд UNITERS ми створили для того, аби структурувати допомогу, мати більше можливостей — зокрема фінансових.

Sestry: Тобто ви почали займатись допомогою 24/7. Що для вас означає — волонтерство?

ГА: Протягом цих десяти років волонтерство стало для нас стилем життя. Для мене це — обов’язок, я старалась привити його також своїй доньці. Думаю, це вдалось без особливих зусиль. Ми мусимо бути пліч-о-пліч. Ми — нація, українці. Мабуть, тут також мало вплив сімейне виховання. Мої бабці, прабабці завжди говорили: треба триматися разом. Не питай  —  допоможи, коли бачиш потребу.

ВБ: У нас неймовірно велика і дружня родина, одна з наших традицій — щороку збиратись разом. А це — п’ять поколінь, 50-60 людей. Звісно, зараз через повномасштабну війну організувати зустрічі суттєво складніше. А волонтерська робота подарувала нам другу сім’ю. Стільки однодумців ми, напевно, не зустріти б за інших обставин.

Sestry: Серед тих, кому ви допомагали, теж знайшли друзів?

ВБ: Нерідко буває так, що діти, які отримували подарунки в рамках нашої акції «Свята без тата», потім самі стають нашими волонтерами. Деякі пакують чи доставляють подарунки на місцях, деякі — приєднались до нас у Польщі, коли стали вимушеними переселенцями. 

Якось до нас звернулись дітки, тато яких — військовослужбовець. Самі до нас написали у фейсбуці: що чули про нас, що хотіли б, аби супер-ельфи принесли їм подарунки. Ми, звісно, відгукнулись. Наступного року вони написали, що тепер не лише тато, а й мама пішла на фронт. І ми почали відправляти подарунки їм щорічно. Аж поки не отримали від них листа, що тепер вони самі йдуть захищати країну, оскільки досягли повноліття. В якості подарунка попросили у нас військову форму. 

Sestry: Як цьогоріч пройшла акція «Свята без тата»?

ВБ: Цього року ми передавали подарунки дітям, які з різних причин залишаться жити безпосередньо на лінії вогню. Зокрема, за нашими даними, станом на грудень 2023 року під Бахмутом та Краматорськом проживало понад 16 тисяч дітей. Вже під час свят до нас дійшла інформація, що в деяких регіонах частково почалась примусова евакуація дітей, тобто зараз, ймовірно, ця цифра менша.

Sestry: Подарунки доставляють безпосередньо військові? Для цього, вочевидь, потрібно ризикувати життям. 

ВБ: Так. Серед наших партнерів — ЗСУ та Цивільно-військове співробітництво. З Варшави наші волонтери доставляють подарунки до одного з найближчих пунктів біля лінії фронту. А місцеві військові вже безпосередньо розвозять за адресами. Часто це великий ризик. 

Нещодавно військові самі попросили нас передати подарунки дітям, для яких цьогорічні свята можуть виявитись останніми. Ми це зробили, а за кілька тижнів побоювання справдились. На жаль, діти загинули.

Sestry: Відомо, що на всіх фронтах допомога Україні згортається. Чи відчуваєте це ви на роботі власного фонду? 

ВБ: Дуже. Наприклад, цю межу дуже яскраво видно на цьогорічній акції «Свята без тата». Ми вперше зібрали так мало коштів. Довелось мудрувати, як зібрати ці подарунки. Ми — фонд, який, серед іншого, займається мілітарною допомогою. Це відлякує донорів, багато хто розглядає це як «підтримка війни». Тобто вони готові надавати, наприклад, підгузки, їжу. Але не військові аптечки, рюкзаки, бронежилети і т.д. Ми втомились пояснювати, що якщо ми не забезпечимо наших хлопців необхідним на фронт…

Sestry: …то може статись так, що й підгузки не буде кому міняти.

ВБ: Так. Така правда. Але ми намагаємось віддати на правильні потреби кожну копійку, яку отримуємо. Ми теж постійно звітуємо, щоб люди бачили потреби. Серед інших проблем — з’явилося дуже багато нових організацій, інколи таких, що руйнують довіру до фондів, яка роками будувалась. Але ми не опускаємо руки, адже щодня отримуємо прохання про допомогу від військових та цивільних.

ГА: Ми маємо один з найбільших пунктів допомоги біженцям, він функціонує у Варшаві кожного дня. Щодня 15 пекарень дає нам хліб. Люди досі приносять речі. Двічі на тиждень безкоштовну допомогу надають психологи та юристи українською та польською мовами. Пункт функціонує дуже добре, тут допомога не припинилась і навіть не зменшилась. 

Натомість обсяги допомоги Україні в цілому скоротились на відсотків 80. Для порівняння: раніше ми відправляли по 5-14 «двадцятитонників» з допомогою. А зараз, якщо відправимо хоча б два буси в день — це вже добре. При цьому треба докласти неабияких зусиль, щоб щось отримати. Коли ми мали запити від військових частин, могли протягом тижня зібрати до 100 бронежилетів, 2-3 дрони, багато різних потрібних речей додатково. Зараз ми можемо збирати місяць лише на дрони. 

Sestry: Що вважаєте своїм останнім вдалим проєктом?

ВБ: Я пишаюсь кожним нашим проєктом: «Свята без тата», «UnitersArt», «Agile with Ukraine». Пишаюсь кожною нашою волонтеркою і волонтером. Результат завжди додає сил, допомагає мобілізувати ресурси, щоб продовжувати діяти.

Нещодавно ми створили спеціальні тактичні рюкзаки для парамедиків. Відомо, що однією з найбільших проблем на фронті є неможливість надання якісної першої медичної допомоги та вчасного транспортування поранених до лікарень: поранені втрачають надто багато крові. Це, серед інших, стало причиною смерті Даніеля Штибера — поляка, який пішов захищати Україну. Його батько, з яким ми тримаємо постійний звʼязок багато розповідав нам про це. 

Тож ми завдяки координатору Юрію Лиховському та команді медиків розробили тактичний рюкзак, за допомогою якого можна не лише надати першу медичну допомогу при пораненнях, а й навіть проводити нескладні операції на місці. На створення такого рюкзака пішло майже півроку. Ми консультувалися з парамедиками та військовими, залучали найкращих фахівців з Польщі та України. 

Коли відправили рюкзаки на фронт — отримали дуже багато позитивних відгуків та подяк. Ці рюкзаки вже врятували не одне життя.

Sestry: Чи змінила вас війна, ці десять років волонтерської праці? Які якості ви в собі напрацювати?

ГА: З 2014 року ми співпрацюємо з Генеральним штабом України, з військовими. Я навчилася порядку. Ми вміємо виконувати роботу швидко та якісно. Не говорити багато. Дотримуватись обіцянок, які даємо самі собі. Навчилась чітко розмовляти, слухати, оперативно реагувати. Тепер знаю: послух і структурованість — рушійна сила. 

Раніше держоргани не сильно хотіли працювати з волонтерами, бо вважали їх «хаотичними». Волонтери, в свою чергу, вважали, що держоргани надто повільно виконують свою роботи. А військові — виконували накази «зверху». Цю систему потрібно було налагодити, і зараз вона працює.

ВБ: Я повністю змінила своє оточення. Стала більш терпеливою. Раніше я, народжена на західній частині України, не помічала, наскільки ми насправді різні з тими, хто походить зі східної.  Але це не означає, що ми не разом. Стала менш емоційною, перестала так яскраво реагувати на новини з України. Трохи лякаюся цього стану, розумію, що колись ці емоції мусять з мене вийти. Але стараюсь про це просто не думати.

Ми зараз — як роботи: працюємо задля результату й досягнення мети.

Sestry: Як виглядає втома очима волонтерів?

ГА: Це коли валишся з ніг під кінець робочого дня, а потім серед ночі різко прокидаєшся зі страхом, що про щось забула. Це те, що переслідує нас вже два роки. Неспроможність «переварити» всю інформацію, потреби. Це безсилля та постійні претензії до себе, що робиш замало. Це величезна відповідальність й емоційне вигорання.

Ще рік тому у людей було більше надії. Військові на лінії фронту, з якими ми спілкуємося, вже не з таким ентузіазмом, як раніше, переконують нас, що все буде добре

Такі настрої є всюди. Зокрема й від спонсорів, які майже нічого більше не дають, доводиться просити. 

ВБ: Ця праця дуже виснажлива психологічно. Ми часто спілкуємось з людьми, які пережили страшні речі, дізнаємось негативні новини з фронту. Періодично буває, коли це морально ламає. І в такі моменти важливо мати когось, хто тебе витягне, підбадьорить: подивись, ми зробили навіть більше, ніж могли. І ми одна для одної є такими людьми. Коли мама переживає гірші дні — я її підтримую, коли я — вона підтримує мене. Коли обоє — наша команда. Це наша опора. 

Sestry: Як вам вдається балансувати між роботою та приватними стосунками «мама-донька»?

ГА: За ці роки ми знайшли свою «золоту середину». Звісно, бувають різні ситуації. Але ми свідомі, що працюємо задля однієї мети. У нас різні характери, і вони чудово доповнюють один одного.

ВБ: Я дуже ціную таку можливість: працювати разом з мамою і виконувати щось набагато більше, ніж просто роботу.

Sestry: Усі стіни в офісі вашого фонду — в нагородах та подяках. З останніх — від голови Верховної Ради. Яка з нагород для вас найцінніша?

ВБ: Якщо відверто, для мене найбільш цінне — коли кажуть, що наша аптечка врятувала життя. Коли хлопці дзвонять і дякують за дрон, тепловізор, бронежилет. Звісно, ми цінуємо те, що держава шанує роботу волонтерських організацій. Важливою для нас є також подяка від Залужного. 

ГА: Мені завжди соромно отримувати ці нагороди. Це ми повинні дякувати: людям, які ризикували життям на Майдані, дітям, які втратили батьків, солдатам, які мерзнуть в окопах. Така жертва для мене — свята. 

Якось один із солдатів повернув нам аптечку, яку раніше передав йому наш фонд. Ця аптечка буквально врятувала хлопцеві життя. Але в неочікуваний спосіб: куля пройшла через сумку, відбилась від турнікету і — вилетіла. Тобто аптечка просто була в потрібному місці, в потрібний момент. Військовослужбовець віддав її нам як подяку за те, що живий. 

А ще — наші волонтери, які вже багато років допомагають в реалізації акції «Свята без тата» — називають себе «супер-ельфами». Ці супер-ельфи доставляють подарунки по всій Україні: серед них є військові, цивільні й навіть діти. Супер-ельфи також перебувають на фронті. Один з таких — Ігор — періодично надсилає нам з окопів фото написів «UNITERS» або «супер-ельф», які він зробив в глині, на дереві чи на гільзі. 

Це дуже приємно, що він навіть там згадує про нас, як про щось добре і світле. 

Фонд UNITERS обʼєднує понад 3000 волонтерів та співпрацює з 150 організаціями з України, Європи та cвіту.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії фонд UNITERS передав для України 5080 тонн допомоги:

• 60 000 індивідуальних військових аптечок IFAK загальною вартістю 7,8 млн $ (31 200 000 PLN);
• 10 тактичних рюкзаків UNITERS для парамедиків на фронті загальною вартістю 25 тис $ (100 000 PLN);
• Понад 2500 штук бронежилетів та касок загальною вартістю 2,5 млн $ (8 750 000 PLN);
• 505 штук дронів та оптики (тепловізори, прилади нічного бачення) загальною вартістю 1,1 млн $ (4 090 500 PLN);
• 3000 тонн медичної допомоги (медичне обладнання, ліки, спеціальні препарати, дезинфектори, хірургічні набори тощо) вартістю близько 25 млн $ (98 407 500 PLN);
• Одяг та взуття (для військових та цивільних загальною вартістю близько 3 млн $ (11 808 900 PLN); 
• 281 тонна засобів гігієни загальною вартістю близько 5,5 млн $ (22 000 000 PLN);
• 374 266 подарунків для дітей загиблих Героїв в рамках акції «Свята без тата» загальною вартістю 4,7 млн $ (від 2014 до 2022).
  

Пунктом допомоги у Варшаві скористалось понад 800 000 вимушених переселенців. 
В рамках проєкту «UnitersArt» організовано 8 виставoк картин українських митців, а також благодійний аукціон.

‍

Ірена Тимотієвич

‍

‍

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Життя на валізах не може тривати вічно

Коли після початку війни я знайшла притулок у Польщі, моєю метою було вижити і якнайшвидше повернутися в Україну. На знак своєї рішучості я взагалі не розпаковувала одну зі своїх валіз. Вона завжди стояла зібраною, і навіть коли я прала частину свого одягу, я клала його потім назад до цієї валізи.

Це нагадувало мені, що все скоро закінчиться і я поїду додому. Навіть коли я дізналася, що моя квартира зазнала обстрілів у перші місяці війни, я не розпаковувала свою валізу. Але мені щойно виповнилося 40, і я не маю більше сил чекати…

Кажуть, життя починається в сорок, і я тепер розумію, що це правда. Я завжди була самотньою, всі швидкоплинні знайомства ніколи ні до чого не призводили. Пріоритетом для мене завжди була робота.

Після переїзду до Польщі я також одразу знайшла роботу. Я працювала й чекала, коли зможу повернутися в Україну. Але скільки можна прожити в такому підвішеному стані? Скоро мине два роки, а кінця війні не видно. У свій день народження я розпакувала свою валізу. Тепер вона порожня лежить глибоко в шафі.

Я зустріла чоловіка, я закохалася. Мені набридло жити в невизначеності та самотності. Я нарешті відчула, як це — повертатися ввечері туди, де тебе хтось чекає, коли хтось іде вночі в аптеку купувати ліки, бо ти застудилася, коли хтось каже тобі «Я тебе люблю». Я більше не хочу повертатися, хіба що з коханою людиною, але я не думаю, що він захоче залишити Польщу. Ми ще про це не говорили.

Коли я повідомила колегам по роботі, що розпакувала свою валізу і почала жити тут і зараз, вони були здивовані. Казали, що я приклад витривалості й віри в те, що війна скоро закінчиться. Я й не здогадувалась, що вони так це сприймають. Але я почула й іншу реакцію, що «заради хлопця зраджую батьківщину».

Я знаю, хто я і яка в мене країна в серці, але я вже не маю сил так томитися далі. Чи це погано, що я нарешті думаю про себе? Чи, може, це егоїстично, що я будую своє життя в Польщі, а в Україні щодня воюють і гинуть люди? Ця думка мене дуже турбує.

Дорота Ізворська, терапевтка, кар'єрна радниця, психологиня на Avigon.pl:

Шановна пані, насамперед я хочу висловити своє захоплення вашою мужністю та рішучістю перед обличчям важких подій, які сталися у вашому житті. Проходження крізь такий досвід вимагає надзвичайної сили та мужності, і ваше ставлення є найкращим тому прикладом.

Любов до чоловіка не суперечить любові до своєї країни та турботі про неї

Ваше рішення розпакувати валізу та відкритися новим можливостям у Польщі є зрозумілим і гідним поваги. Кожна людина має право шукати щастя, любові та миру незалежно від обставин. Ваше бажання побудувати життя, в якому є місце для любові та підтримки, є цілком природним і не повинно бути причиною почуття провини.

Варто пам'ятати, що любов до чоловіка й щастя в жодному разі не суперечать любові до Батьківщини чи турботі про неї. Ви можете водночас любити свою країну та піклуватися про неї, а також бути щасливою та реалізованою деінде. Те, що ви відчуваєте, і рішення, які ви приймаєте, важливі й мають цінність. Вони — не ознака зради чи егоїзму, а природна реакція на зміну життєвих обставин.

Люди завжди будуть мати різні думки, але найважливіше — те, що ми відчуваємо і що для нас найкраще

Є чимало способів підтримати Україну та її громадян навіть здалеку. Це можна зробити через роботу, волонтерство, фінансову підтримку або навіть шляхом інформування інших про ситуацію в Україні. Кожна форма підтримки є цінною та важливою.

Ваше щастя та благополуччя — у пріоритеті. Люди завжди будуть мати різні думки, але найважливіше те, що ви відчуваєте і що для вас найкраще. Ваша здатність знайти кохання та побудувати нове життя, незважаючи на труднощі, надихає та демонструє надзвичайну силу характеру.

Бажаю вам тільки найкращого на цьому новому життєвому шляху, сповненому любові, щастя та миру. Нехай кожен день приносить вам радість і задоволення.

‍

Посилання на сторінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/dorota-izworska

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

‍

О 5.54 ранку в Україні почалася повітряна тривога, а вже за годину пролунала перша серія вибухів. Сили протиповітряної оборони над Києвом та в районі столиці знищили приблизно два десятка ракет, але падіння уламків все одно спричинило трагедії.  

У Голосіївському районі столиці внаслідок атаки РФ сталася пожежа у 18-поверховому житловому будинку. Зайнялося п’ять поверхів з 10-го по 15-ий. З-під завалів дістали чотири тіла. Кількох людей вдалося врятувати. З будинку евакуювали 60 осіб.

Також у столиці постраждав будинок у Дніпровському районі й загорілася двоповерхова будівля СТО. Окрім того, уламки збитої ракети пошкодили дві високовольтні лінії. Через це відбулося аварійне відключення електроенергії і частина мешканців залишилася без світла, повідомили у компанії ДТЕК. Цього ж дня світло повернули людям.

У Миколаєві внаслідок ракетної атаки РФ руйнувань зазнали 74 приватні будинки. Три будинки знищено вщент. Шість людей поранено, одна людина загинула. Психологи надали допомогу понад 60 людям.

Зранку 7 лютого Росія використала вже відому тактику комбінування різних засобів ураження. Першою хвилею пішли Shahed-131/136 (було збито 15 з 20), далі — крилаті ракети X-101/555/55 (збито 26 з 29). І також КРМБ «Калібр» (збито три з трьох). Також запускалися X-22/32, ВТРК «Іскандер» і С-300, які не були збиті через відсутність на місцях необхідної ППО.

«Обовʼязково відповімо Росії — терористи завжди відчуватимуть наслідки своїх дій», — пообіцяв Президент України Володимир Зеленський.

У Польщі, яка через ракетний обстріл Росією території України активізувала протокол захисту власного повітряного простору та підняла у повітря польську авіацію, також прокоментували ракетний обстріл 7 лютого. Так, польський міністр-координатор спецслужб Томаш Семоняк (Tomasz Siemoniak) зазначив, що масована ракетна атака на Україну показує, що немає тенденції зміни в політиці Росії та в її способі ведення нею війни.

«Якщо хтось думав, що буде якесь пом’якшення курсу, то нічого з того не вийшло. Триває війна, і тут нічого не міняється», — сказав Томаш Семоняк. І додав: «Захід має зробити з цього висновки: підтримуємо Україну, голосуємо в США за пакети підтримки, бо не видно кінця цій війні, і Україна потребує цієї підтримки в інтересах вільного світу, а Росія про це жорстоко нагадує»...

‍

«Чи справді Конгрес покине Україну зараз?» — запитує Енн Епплбом у заголовку своєї останньої статті для The Atlantic. Вона ставить це питання з Варшави, яка знаходиться приблизно за 700 кілометрів від лінії фронту, тобто в межах досяжності російських балістичних ракет, як, до речі, й сотні міст у Німеччині, країнах Балтії, Скандинавії, Чехії, Словаччині чи Румунії. Як зазначає Епплбом, життя в цих країнах триває у звичайному, мирному ритмі: румуни та фіни готуються до виборів, в Німеччині страйкують фермери, а в Литві проходить міжнародний фестиваль світла....

Уявна нормальність

Тільки ось ця нормальність закінчиться одразу, як тільки українці почнуть програвати. А це цілком ймовірно, якщо у них не буде зброї. Попри те, що ніколи не мали її в достатній кількості, вони досягли виняткових успіхів у боротьбі з сильнішим ворогом завдяки відвазі та винахідливості. Нещодавно, наприклад, за допомогою безпілотників українці знищили російські газові сховища під Санкт-Петербургом, за сотні кілометрів від своїх кордонів. 

Будь-який успіх росіян на фронті, який би полягав у відтісненні українських військ у глиб країни, означатиме для України чергову хвилю страждань: вбивства цивільних, тортури і депортації дітей на схід, руйнування інших регіонів країни.

З іншого боку, для Сполучених Штатів це означало б катастрофу для їхньої репутації. Протягом двох років війни, завдяки політиці президента Байдена, США були лідером міжнародної коаліції, яка ефективно — військово, економічно та політично - підтримувала Україну в її боротьбі за існування. Однак, якщо українці почнуть програвати через дії республіканців у Сенаті, Америка з найпотужнішого союзника перетвориться в очах світу на несерйозного, ненадійного і просто нерозумного союзника, пише Епплбаум.

Гра на знищення від Трампа

Більшість американців та представників американського політикуму все ще підтримують Україну. Проблема полягає в невеликій групі сенаторів-республіканців, які продовжують реалізовувати деструктивний курс Дональда Трампа.

Колишній президент і ймовірний опонент Байдена на наступних виборах вирішив, що в його інтересах створювати хаос, а не допомагати нинішній адміністрації розв'язувати проблеми.  Однією з таких проблем вже тривалий час є ситуація на кордоні з Мексикою. У прагненні проштовхнути підтримку України через Конгрес демократи намагалися пов'язати її зі змінами в імміграційному законодавстві та прикордонній політиці США. Вони сподівались, що республіканці, частина з яких неохоче підтримує українців, не наважаться підривати зусилля з відновлення кордону.

Однак вони наважилися — бо так їм сказав Трамп, мотиви якого, як пише Епплбом, «відверто егоїстичні: він хоче, щоб американо-мексиканський кордон залишався в хаосі, щоб він міг використати це питання у своїй передвиборчій кампанії Трамп використовує тактику випаленої землі: він гальмує все, що може принести успіх Байдену, навіть коштом інтересів власної країни. Доля України його ніколи не хвилювала.

Зробимо Америку серйозною знову 

На думку американської журналістки, дії Трампа, «знеславленого колишнього президента, який намагався залишитися на посаді за допомогою насильства та обману», і його людей в Конгресі — не мають значення. Для світу це буде лише сигналом того, що політична система США була захоплена проросійськими радикалами і стала дисфункціональною. Для Росії та Китаю відмова від українців, у свою чергу, зміцнить переконання, що США є «державою, що деградує і занепадає».

У свою чергу, європейці — чия сумарна допомога Києву більша, ніж допомога США, за винятком того, що вони поки що не можуть виробляти зброю і боєприпаси в тих обсягах, яких потребує Україна, — вважатимуть американців ненадійними. 

Політична некомпетентність республіканців може мати глобальні наслідки. Але у них все ще є шанс, зупинивши цю деструкцію, зробити Америку знову… серйозною, — пише Епплбом.

Тільки чи вистачить їм на це сміливості?

‍

Читайте оригінал статті Енн Епплбом «Is Congress Really Going to Abandon Ukraine Now?» у виданні The Atlantic.

‍

За неофіційними даними, за два роки можливий перегляд фіндопомоги Україні, однак, Угорщина і тоді не матиме права вето.

«Це забезпечить стійке, довгострокове, передбачуване фінансування для України, — прокоментував глава Європейської Ради Шарль Мішель. — ЄС бере на себе лідерство та відповідальність у підтримці України. Ми знаємо, що поставлено на карту».

«Чудовий день для Європи», — резюмувала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. А президент України Володщимир Зеленський висловив подяку всім 27 лідерам країн-членів Євросоюзу.

Премєр-міністр Польщі Дональд Туск порадів тому, що його колегу з Угорщини таки зуміли дотиснути. «Віктора Орбана можна було переконати... Йдемо далі», — написал він у мережі X.

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Рятівна сила ритуалів

У мене завжди була слабкість до косметики. Коли я була маленькою, найкращою іграшкою для мене була мамина косметичка та її вміст. Я почала наносити косметику, коли була в старших класах, підфарбовувала вії та малювала губи помадою після школи. Я завжди доглядала за собою і ніколи не виходила з дому без мейкапу.

Навіть коли ми втекли до Польщі, щовечора я ретельно вмивала обличчя, а вранці нишком накладала туш і блиск для губ. Це дає мені відчуття нормальності, так я відчуваю себе повноцінною. Я не можу пояснити це інакше, але це також трохи броня, захист від того, щоб хтось побачив мої слабкості. Наличчя додає мені сили та впевненості в собі.

Пишу про це тому, що нещодавно мої сусідки-польки, які стояли й палили біля будинку, неочікувано запитали, коли я знаходжу час на фарбування? «Мені ледве вистачає сил встати вранці з ліжка», — сказала одна з них. А інша не втрималася від сарказму: «Звичайно, так завжди більше шансів завести хлопця». Я звела їхню розмову до жарту, але в дійсності мене спантеличив такий підхід.

Хіба жінка не може нанести собі макіяж, щоб почуватися краще? Те, що ми втекли з війни, не позбавляє нас жіночності. Ми маємо право й, на мій погляд, навіть зобов’язані піклуватися про себе та гордо тримати голову. Наше повсякденне життя вимагає ритуалів, щоб не збожеволіти після того, як нам довелося покинути рідні домівки та почати життя з нуля на чужині. Невже це так важко зрозуміти?

Я навіть не знала, що люди звертають увагу на такі речі. Якщо я українка, яка втекла з війни, чи маю я носити розтягнуті спортивні костюми і мати нечесане волосся? Нам дуже потрібна нормальність, і для мене це макіяж, іноді з яскравою помадою.

Кароліна Плоцька, психологиня на Avigon.pl:

Шановна читачко, ви маєте рацію, що ритуали та дії, які ми щодня повторюємо, створюють відчуття безпеки, забезпечують відчуття стабільності, передбачуваності та спокою. Вони допомагають повірити, що ми контролюємо ситуацію.

Хто з нас не має улюбленої чашки для кави, з якої ми любимо пити в один і той самий час, в однакових обставинах? Такі звички необхідні й бажані.

Турбота про свій імідж і зовнішній вигляд свідчить про добре розвинені соціальні компетенції

Бути собою також дуже необхідно й важливо — це дозволяє почуватися добре. А оскільки всі ми різні, кожен з нас має право бути собою по-своєму. Тож якщо турбота про свій імідж завжди була для вас важливою, це був ваш ритуал і важливий елемент самовираження, то цілком зрозуміло й очевидно, що зараз, у складній ситуації, ви дбаєте про те, щоб використовувати цей ресурс для покращення свого благополуччя. На мою думку, турбота про свій імідж і зовнішній вигляд також свідчить про добре розвинені соціальні компетенції.

Проте слід пам’ятати, що кожен із нас має право жити та функціонувати так, як йому на даний момент найбільш комфортно. Якщо комусь потрібно й хочеться якийсь час дефілювати в розтягнутих спортивних костюмах, без макіяжу і з розпатланим волоссям, це теж нормально, якщо їм так добре. Ми маємо право поводитися по-різному, якщо не завдаємо шкоди іншим.

«Ти не долар, ти не повинен всім подобатися»

Коментарі ваших сусідок виглядають пасивно-агресивними. Можливо, вони хотіли б бути схожими на вас, можливо, їхнє мислення керується стереотипами та упередженнями? Ви не маєте впливу на жодну з цих проблем, і вони не мають впливати на вас. Можливо, їхня поведінка не має нічого спільного з тим, що ви українка, натомість справа в тому, що ви молода, приваблива, сильна жінка, яка сміливо крокує по життю?

Найкраща стратегія — перетворити такі коментарі на жарт, і ви маєте рацію, уникати ситуацій конфронтації та не вступати в непотрібні дискусії. Я не думаю, що ваші сусіди мали на меті глибше пізнати вас і ваші проблеми. Ви завжди можете зустріти таких людей, незалежно від того, хто ви і де перебуваєте. Є мудрий вислів, який я люблю й цитую: «Ти не долар, ти не повинен всім подобатися».

Бажаю вам і надалі дбати про свій комфорт і благополуччя, адже це формує нашу внутрішню силу. І перш за все зверніть увагу на оточуючих, які цінують, поважають і заряджають вас енергією. Я впевнена, що таких людей навколо чимало.

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

Доля демократії у світі має вирішитись протягом найближчих декількох місяців. По-перше, тому що більше половини населення планети піде на вибори у 2024 році. А по-друге, тому що результат війни в Україні визначить, чи виживе молода демократія в цій країні. Так оцінює ситуацію Грант Шаппс, державний секретар з питань оборони Великої Британії у статті під назвою «Майбутнє України в руках Заходу», опублікованій нещодавно у виданні Politico.

За майже два роки війни Україні вдалось зробити неймовірне: вона відбила вторгнення набагато потужнішого супротивника, повернула собі половину окупованих ним земель і, окрім того, відкрила морський коридор на Чорному морі. 

Втім, як зазначає Шаппс, одних лише зусиль країни буде недостатньо для перемоги, оскільки Путін готується до довготривалої війни на виснаження незалежно від вартості та кількості жертв, у тому числі — з російського боку. Ця країна вже витрачає 40% свого бюджету на військові потреби, і наслідки цих витрат можна побачити у дедалі більшій кількості нищівних ракетних обстрілів та бомбардувань.

Путін не зупиниться і, якщо йому вдасться перемогти Україну, він візьме на приціл країни на східному фланзі НАТО. І тоді Китай зрозуміє, що «взяти можна усе».

У цій ситуації Заходу залишається тільки одне: перестати сидіти склавши руки і посилити підтримку України — військову, економічну та дипломатичну.

Шаппс ретельно перераховує форми підтримки, яку Британія вже встигла надати Україні, і яку ще планує надати. Оголошення під час нещодавнього візиту до Києва британського прем'єр-міністра Ріші Сунака про збільшення військової підтримки Україні до 2,5 мільярдів фунтів стерлінгів означає, що загальна вартість британської допомоги нараз перевищує 7 мільярдів фунтів стерлінгів.

Велика Британія також входить до групи з 11 країн, які провели і продовжують проводити навчання десятків тисяч українських солдатів на своїх полігонах. Разом з Норвегією вона також підтримує Україну в рамках Морської коаліції, щоб допомогти країні відновити повний контроль над своїми територіальними водами і морськими коридорами в Чорному морі. Британці також створили Міжнародний фонд для України, який зібрав понад 750 мільйонів фунтів стерлінгів на закупівлю найбільш необхідного озброєння.

Під час візиту до Києва прем'єр-міністр Сунак також підписав британсько-українську угоду про співпрацю з питань безпеки. На практиці це стосується обміну розвідданими, спільних заходів щодо кібербезпеки, а також медичної та військової підготовки. Як зазначає Шаппс, «ця угода створює фундамент для міцного партнерства».

Цього чимало, але все ще недостатньо. Тому британський міністр очікує подібних кроків від інших західних країн, які стали на бік Києва після наступу Москви.

«У цей великий рік демократії майбутнє України в руках Заходу. Ми не повинні їх підвести», — підсумовує Грант Шаппс.

‍

Доля одразу двох позовів України проти Росії протягом семи років вирішувалася в Гаазі. І от сьогодні Міжнародний суд ООН виніс вердикт у справах про порушення державою-агресором Російською Федерацією двох Міжнародних конвенцій: про заборону фінансування тероризму та про подолання расової дискримінації.    

Міжнародний суд ООН визнав, що Росія порушила деякі частини Конвенції ООН про запобігання фінансування тероризму, бо не розслідувала фінансову підтримку сепаратистів на сході України в 2014-му. Але Суд не призначив РФ виплатити компенсацію, як того вимагала Україна. А також відмовився винести конкретне рішення щодо ймовірної відповідальності Росії за збиття літака малайзійських авіаліній рейсу МН17 з непідконтрольних Україні територій 17 липня 2014. Тобто Гаазький суд відхилив значну частину звинувачень України проти Росії.

Україна звернулася до суду ще у січні 2017 року. Звинувачення проти Росії включають надання зброї незаконним формуванням, збиття літака малайзійських авіаліній рейсу МН17, обстріл житлових районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса у Волновасі, вибух під час мирних зборів у Харкові, дискримінацію щодо української та кримсько-татарської громад і заборону діяльності Меджлісу (у цій справі йдеться про те, що країна-агресор Росія здійснювала дискримінацію щодо українців і кримських татар). На розгляд справи та підготовку рішення пішло сім років — з 12 червня 2018 року. Україна подала 29 томів доказів. Матеріали доказової бази зібрані СБУ, Генеральною прокуратурою, Національною поліцією, Генеральним штабом ЗСУ, а також неурядовими громадськими організаціями.

Україна вимагала, щоб Суд зобов’язав Москву виплатити репарації за злочини на сході країни, включно зі збиттям літака авіакомпанії Malaysia Airlines у 2014 році.

Адвокати від Росії зі свого боку закликали Міжнародний суд відхилити справу, стверджуючи, що дії бойовиків на сході України «не були тероризмом». Росія неодноразово заявляла, що відкидає будь-які звинувачення і дотримується зобов'язань щодо обох конвенцій — Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року та Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року. Росія надала до Міжнародного суду понад 600 сторінок пояснень у відповідь на позов України.

Розглядаючи частину щодо расової дискримінації, Суд постановив, що не вважає, що кримські татари та етнічні українці зазнавали фізичного насилля та переслідувань від росіян на ґрунті їхньої етнічної приналежності. Натомість це можна пояснити політичною опозицією росіянам. Докази з боку України щодо цього питання були надані українськими організаціями. Тим часом як міжнародні організації, які мають мандат на такий моніторинг, не мали доступу до окупованого Криму, зазначили судді. І все ж Суд визнав, що Росія порушила Конвенцію про расову дискримінацію через позбавлення дітей в окупованому Криму можливості навчатися українською мовою.

Міністерство закордонних справ Росії прокоментувало рішення Міжнародного суду ООН, який «не пішов на поводу в Києва і принципово відмовився визнати Росію «державою-агресором», а також заперечив, що «ДНР» і «ЛНР» є терористичними організаціями. Висновок Суду щодо порушення Росією деяких частин Конвенції ООН про запобігання фінансування тероризму російська сторона назвла спірним. І наголосила, що Суд ООН відхилив усі вимоги України щодо стягнення з РФ компенсацій.

Рішення Міжнародного суду ООн виклакало полярні оцінки. Так, юрист-міжнародник і агент України у справах в Міжнародному суді Антон Кориневич впевнений, що дуже важливим є офіційне визнання Росії порушником міжнародного права. «Ми перемогли. Адже по кожній з конвенцій встановлено порушення з боку Росії. Це рішення увійшло в історію». Але звучать й інші голоси, які називають вирок небезпечним прецедентом і сигналом іншим країнам-спонсорам тероризму, що можна безкарно поставляти зброю.

Нагадаємо, що Міжнародний суд ООН — найвищий судовий орган в системі ООН, який займається переважно правовими спорами між державами.

19 квітня 2017 року він виніс проміжну ухвалу за позовом України. Суд зобов’язав Росію відновити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу і припинити обмеження прав кримських татар і етнічних українців в анексованому Криму (що Росія не виконала), але не підтримав вимоги Києва щодо тимчасових заходів проти Росії в рамках Конвенції стосовно заборони фінансування тероризму.

‍

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.

Невидима травма

Я приїхала до Польщі з 15-річним сином. Він був вирваний із середовища в одну ніч, як і більшість українських дітей. Батько пішов на фронт, а ми з ним поїхали невідомо куди…

Його підліткове бунтарство почалося ще в Україні. Зустрічі з друзями, пізнє повернення додому, від нього пахло цигарками. Поки батько був вдома, син був стриманішим. Його стрибки були не такими частими й здавалися цуценячим хизуванням.

На жаль, після прибуття до Польщі спокій зберігся лише на кілька тижнів. Поки син не зв'язався з однолітками, з якими познайомився в інтернеті. Зараз йому майже 17 років. Він ще дитина, але вважає себе дорослим.

Він мене зовсім не поважає. Звертається до мене безособово. «Дай», «Не скаржся», «Перестань нити», — грубить він. Він регулярно запізнюється до школи, мене вже викликали до директора. Я боюся, що він потрапить у біду. Одного разу його не було вдома на два дні. Я вже збиралася повідомити про його зникнення в поліцію, коли раптом він з’явився, ще й на диво щасливим. Виявилося, що він поїхав до друга у Варшаву, але забув мені про це сказати. Пізніше сусід сказав мені, що від нього пахне марихуаною.

Останнім часом він навіть грошей не просить, хоча я бачу, що в нього нові туфлі та толстовки. Коли я запитую, як він це може пояснити, то все, що чую, це «Не хвилюйся». Я боюся, що він потрапив у погану компанію та робить щось протизаконне.

Я не хочу, щоб мій син сидів у в'язниці. Намагаюся з ним ніжно поговорити й переконати його, але до нього нічого не доходить. Він ігнорує мої прохання та не довіряє мені.

Нещодавно він сказав, що чекає, поки йому виповниться 18 років, і він повернеться в Україну. Я знаю, що він на це здатний. Я не можу його втратити. Він мій єдиний син. Як я можу його врятувати? Що я роблю не так?

Відповідає Аґнешка Ботта, психологиня на платформі Avigon.pl:

Ваш син, безсумнівно, переживає період юнацького бунту. Йому вже 17 років, і він хотів би, аби до нього ставилися як до дорослого, хоча емоційно він досі дитина.

Приїхати до Польщі, залишити сім’ю в Україні, де все ще триває війна, відпустити батька й чоловіка воювати на фронт, безсумнівно, є важким досвідом для вас обох. Можливо, синові важко зорієнтуватися в чужій країні та культурі, тому він прагнув знайти саме українських однолітків через інтернет.

Син просто сумує за колишнім життям в Україні

Ваш син може відчувати велику злість через політичну ситуацію в своїй країні й сумувати за своїм колишнім життям. Тому він прямо говорить, що, досягнувши повноліття, повернеться в Україну. Він може відчувати: в той час як інші воюють на фронті, як його батько, він пасивний. Так, у Польщі він у безпеці, але він емоційно вражений тим, що відбувається в його рідній країні, і може бути злим на вас за те, що ви вивезли його.

Варто спробувати поговорити з сином — якщо він закритий, може, йому варто піти до психолога, який розмовляє українською? На даний момент у Польщі існує багато форм психологічної допомоги для людей з України. Будь ласка, спробуйте переконати свого сина поговорити з психологом і подолати те, що він відчуває. Травма війни, безсумнівно, все ще з ним, її варто пережити.

Важлива чесна розмова

Можливо, син відкриється психологу і йому буде легше поділитися з ним тим, що він відчуває. Ймовірно, ваш син ховається від вас, тому що не хоче вас хвилювати, тому що він знає, через що ви пройшли, і знає, що ви також переживаєте те, що відбувається. Будь ласка, щиро поговоріть із сином про доступні форми допомоги, і, можливо, вам вдасться досягти компромісу та разом звернутися за психологічною допомогою.

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

‍

Тільки-но українські перевізники видихнули у зв'язку з призупиненням блокади українсько-польського кордону, як мітинги й перекриття доріг почалися в інших місцях Польщі — цього разу вже на дорогах по всій країні. Щонайменше в 170 місцях на всіх основних польських автотрасах фермери гальмують рух, вимагаючи зупинити «безконтрольний імпорт» сільськогосподарської продукції з України та інших країн за межами ЄС, які не дотримуються європейських стандартів. За планом фермерів, масштабні загальнонаціональні страйки будуть проходити й далі, але не у формі блокади. Колони техніки будуть повільно (10-30 км/год) рухатися дорогами, утворюючи складнощі руху та демонструючи протест.

Сьогодні мітингуючі фермери спровокували серйозні затори. Трактори були прикрашені національними прапорами, за кілометри було чутно звук клаксонів. На одному з тракторів висів банер з вимогою: «Обмеження сільськогосподарської продукції з України».

Страйкарі намагаються привернути увагу до ситуації в польському сільському господарстві (заборонити вільне ввезення української сільгосппродукції), а також до необхідності підготовки стратегії вступу України до Європейського Союзу у сфері сільського господарства. Також є вимоги, які стосуються змін до політики Польщі/ЄС у цій галузі, як-от збереження ставки с/г податку на рівні 2023 року, відміна політики «Зеленого курсу» та лояльні програми кредитування.

«Ми протестуємо проти обмеження виробництва рослин і тварин і введення подальших екологічних обмежень, що випливають з Європейської зеленої угоди», — написали фермери в офіційному листі до влади.

Роль координатора взяли на себе фермери із Західнопоморського воєводства на чолі з Емілем Мечаєм. Вони не лише надають суттєву підтримку у висвітленні протестів, а й створили карту місць, де фермери будуть страйкувати, повідомляє сайт farmer.pl.

«Жодні слова Європейської Комісії чи політиків з Євросоюзу не вплинуть на те, що ми робимо, — запевнив Міхал Колодзейчак, заступник міністра сільського господарства, який приїхав на акцію в місто Ниса. — Були проведені переговори з Міністерством сільського господарства України, зустрічалися міністерства закордонних справ наших країн. Розробляється модель обмеження та ліцензування товарів, що надходять з України до Польщі».

Зі свого боку міністр сільського господарства Польщі Чеслав Секерський заявив, що він «категорично проти» продовження вільної торгівлі з Україною. Адже повна лібералізація торгівлі, запроваджена ЄС з початком війни, мала «контрпродуктивний ефект». «Польща підтримує Україну в боротьбі з російською агресією, але це потрібно робити в такій формі, яка не нашкодить соціально-економічній ситуації в сільгоспсекторі країн ЄС», — сказав міністр.

‍

22 січня, у День соборності України, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск завітав до Києва з візитом. Це перший його міжнародний візит після обрання у грудні 2023 року польським прем’єром.  

Президент України назвав переговори з Дональдом Туском щодо всіх аспектів двосторонніх відносин «дуже продуктивними». Зі свого боку польський прем’єр заявив, що для нього важливо врегулювати всі конфлікти з Україною та надалі бути «найнадійнішим союзником України у смертельній боротьбі зі злом».

Візит глави польського уряду до Києва є важливим сигналом підтримки України з боку Польщі та інших європейських країн. Дональд Туск підкреслив, що Європа не залишить Україну наодинці у війні з Росією: «Питання боротьби з агресором для мене — абсолютно номер один».

«Для мене було очевидним і природним, що я маю спершу відвідати Київ у своїй новій ролі прем'єр-міністра Польщі, з багатьох причин, а не лише через нашу солідарність і дружбу», — заявив польський прем’єр. «Вся Україна бореться за безпеку всього вільного світу. Це не гасло. Це не порожні слова, що тут вирішується доля вільного світу».

Дональд Туск підкреслив, що в Польщі немає розбіжностей щодо підтримки України. І зробив сміливу заяву: «Сьогодні будь-хто у вільному світі, хто удає нейтрального, зберігає однакову дистанцію або представляє її щодо України та Росії, заслуговує на найтемніше місце у політичному пеклі».

Прем'єр Польщі Дональд Туск оголосив про новий оборонний пакет для України. Також він обговорив із президентом Володимиром Зеленським ситуацію на кордоні.

«Є новий польський оборонний пакет. Ми цінуємо таку незмінну допомогу. Є нова форма нашої взаємодії заради більшого масштабу закупівель зброї для українських потреб — це польський кредит для України. Обговорили сьогодні з паном премʼєр-міністром і можливості майбутнього спільного виробництва зброї. Дякую за підтримку України!» — заявив Володимир Зеленський.

Ще однією темою розмови був вступ України до ЄС.

«Польща намагатиметься допомогти в усіх аспектах процесу вступу до ЄС так, аби повне членство України у Євросоюзі швидко стало фактом. Ми також співпрацюватимемо в усіх інших форматах, тому я повідомив пану президенту, що Польща приєдналася сьогодні до Спільної декларації G7, яка була сформована на саміті НАТО у Вільнюсі», — наголосив Туск.

‍

Туск також заявив, що Польща готова зробити все можливе, щоб допомогти Україні у відновленні після війни. Він закликав Європейський Союз створити спеціальний фонд для підтримки України у цьому процесі.

Під час візиту до Києва Дональд Туск повідомив про призначення уповноваженим уряду Польщі з питань відновлення України Павела Коваля. «Ми хочемо брати активну участь не лише в допомозі Україні у війні з Росією, а й у процесі відбудови», — пояснив очільник польського уряду.

Читайте також «Потрібно задіяти механізми, щоб молоді українці, які можуть боротися, повернулися в Україну»

Незнайомі зовсім, далекі родичі, які ніколи не бачились, давні хороші подруги — від початку повномасштабного вторгнення польські жінки відкрили свої серця та двері своїх домівок для українок. Словами не описати те сильне почуття солідарності і підтримки, яке виникло між ще нещодавно чужими людьми. Два роки поспіль польки та українки йдуть пліч-о-пліч, допомагають одна одній і надихають. І разом, спільними зусиллями, наближають перемогу України.  

Ми, міжнародний журнал Sestry.eu, розповідаємо про неймовірних жінок, які силою своєї волі, мужності, відданості демократичним цінностям змінюють світ на краще. Історія свідчить, що в часи великих потрясінь саме роль жінки, матері, сестри стає надважливою.   

Редакція Sestry.eu започаткувала спеціальну премію «Портрети сестринства», щоб відзначити жінок, які своєю активною громадянською позицією, своєю людяністю та готовністю до самопожертви об’єднуються заради підтримки тих, хто цього найбільше потребує. Ми прагнемо підкреслити внесок жінок у захист демократії в Європі та світі.

Церемонія нагородження відбудеться 13 лютого 2024 року у Варшаві. Поважна Капітула — лідерки думок Польщі та України — визначила 12 номінанток. З них оберуть двох лауреаток першої премії Sestry — українку та польку, які стануть уособленням українсько-польської співпраці, взаємопідтримки та сестринства. 

Поважна капітула премії «Портрети сестринства»: 

• Домініка Кульчик, підприємиця, президент Фонду Кульчика
• Марія Гурська, головна редакторка Sestry.eu 
• Йоанна Мосєй-Сітек, CEO Sestry.eu
• Аґнєшка Голланд, польська режисерка та сценаристка
• Мирослава Керик, президентка правління Фундації «Український дім», Варшава
• Олександра Матвійчук, українська правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод», Нобелівська лауреатка 
• Б’янка Залевська, журналістка TVN Discovery Poland
• Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», голова правління фонду Stand with Ukraine
• Вікторія Зварич, дружина Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Польща
• Генріка Бохняж, економістка, голова Головної ради конфедерації Leviatan
• Мирослава Гонгадзе, керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі
• Богуміла Бердиховська, польська публіцистка і журналістка

‍Номінантки на премію «Портрети сестринства», Польща: 

1. Оля Гнатюк

‍«Є люди, які люблять і хочуть допомагати. Є також ті, для кого допомога стала сенсом життя». Це цитата Олі Гнатюк — польської українки, професорки Варшавського та Києво-Могилянського національних університетів, дослідниці, перекладачки, письменниці, членкині українського і польського ПЕН-центрів.
І ці слова про допомогу стосуються в першу чергу її самої. Багато років життя вона присвятила присвятила відновленню діяльності ПЕН-у в Україні, включенню його в міжнародну спільноту, а потім ще чотири роки була заступником президента ПЕН в Україні. Життя і творчість Олі Гнатюк стали символом польсько-українського діалогу та порозуміння. Вона досліджувала ідентичність українців на академічному рівні, з великою чутливістю описуючи настрої людей. Після війни вона всіляко дбала про те, щоб мовна комунікація між польським та українським народами дозволила якнайшвидше та ефективніше організувати допомогу біженцям та підтримку Україні.

2. Ельвіра Нєвєра

Польсько-німецька режисерка та сценаристка, авторка документальних фільмів. У своїй творчості досліджує політичні та соціальні трансформації у Східній Європі. Здобула численні престижні нагороди на престижних польських та світових кінофестивалях. Документальний фільм «Синдром Гамлета» (2022), знятий Ельвірою Нєвєрою разом із Пьотром Росоловським, — це психологічний портрет покоління, травмованого війною, яка в Україні на той момент тривала вже 8 років. 

Фільм почали знімати незадовго до повномасштабного вторгнення Росії, а прем’єра відбулась — після, коли його головні герої опинились на першій лінії фронту. Режисерка одразу почала організовувати допомогу для їхніх підрозділів, невпинно відправляє безпілотники, тепловізори, медикаменти, пікапи чи квадроцикли для евакуації поранених солдатів. Торік заснувала спілку EXISTENTIA e.V для цих цілей. Також регулярно надсилає допомогу жінкам, які воюють на фронті, та цивільному населенню в зоні бойових дій. Зі своїм фільмом «Синдром Гамлета» вона відвідала понад 30 країн — від Гонконгу до Нью-Йорка та Австралії, беручи участь у дискусіях та заходах, присвячених Україні, щоб знову і знову залучати нових донорів.

Дружба, небайдужість та чутливість до несправедливості зробили з Ельвіри Нєвєри волонтерку, для якої немає майже нічого неможливого.

3. Аґнєшка Дея

Аґнєшка Дея родом з Волині, її родина постраждала через волинський конфлікт, але зараз Аґнєшка наголошує, що вона на боці українців, бо, на її переконання, історія залишається історією, а зараз потрібно будувати добрі стосунки між українцями та поляками. «Ми сусіди, сусідки і повинні підтримувати один одного», — каже Аґнєшка.

Зараз вона керує Пунктом під Парасолею у Варшаві. У 2023 році Пункт був під управлінням Фонда Kuronówka спільно з Продовольчим Банком SOS у Варшаві. Аґнєшка змінила свою роботу після того, як побачила величезну кількість українських біженців на вокзалі Варшава Заходня, де вона допомагала. У 2023 році в Пункті отримували допомогу щомісяця 800 осіб з України, а також інших країн. Вони могли розраховувати на продукти, психологічну та інформаційну підтримку, а також тепло і домашню атмосферу. У 2024 році Пункт продовжує свою діяльність.

4. Адріана Поровська

Голова Каміліанської місії соціальної допомоги, соціальний працівник за фахом. Протягом 18 років займається організацією допомоги людям, які опинилися без даху над головою у Варшаві. Після початку повномасштабної війни вона організувала допомогу сотням тисяч українських біженців, які прибули на Західний залізничний вокзал Варшави — величезний трансферний центр для українців. Завдяки їй та команді волонтерів, якими вона керувала, люди, що втікали від війни, були забезпечені їжею, медичною допомогою, дахом над головою, квитками на подальші подорожі, доступом до Wi-fi — усім, що давало їм відчуття безпеки.

5. Ґражина Станішевська

У комуністичні часи Ґражина Станішевська була в першій «Solidarności», під час воєнного стану на початку 80-х років була арештована, через залученість до підпільної діяльності «Solidarności Podbeskidzia». У 1989 році Станішевська стала єдиною жінкою серед 54 учасників пленарного засідання, яке завершило двомісячні обговорення Круглого столу, історичної зустрічі комуністичних влад Польщі з опозиційним профспілковим об'єднанням «Solidarnośc», після якої опозиція отримала правовий статус, перемогла на парламентських виборах та реалізувала радикальні економічні реформи.

З 2000 року вона активно співпрацює з Україною, була спостерігачем ОБСЄ на виборах. Після 2014 року — початку війни — організовує допомогу для України. В рамках ініціативи «Польська родина — українській родині» об'єднує польські родини та групи друзів з українськими сім'ями, які втратили когось на фронті, надаючи індивідуальну допомогу та підтримку. Очолює раду Фонду «Калина», який забезпечує стипендії на навчання в Польщі дітям українців, загиблих на фронті, а також фінансує наукові роботи з питань польсько-українських відносин. З 2022 року організовує допомогу внутрішньо переміщеним особам в країні та надає гуманітарну допомогу на передову в Україну.

6. Марта Маєвська

Марта Маєвська — мер міста Грубешів. Після нападу Росії на Україну в лютому 2022 року сотні волонтерів з власної ініціативи створили в цьому містечку біля польсько-українського кордону центр прийому біженців. Маєвська надавала цивільним особам, які тікали від війни, притулок, їжу, житло та психологічну підтримку. Вона організувала систему реєстрації та координації перевезення біженців, завдяки якій тисячі людей були перевезені в безпечні місця в глибині Польщі і змогли отримати допомогу від інших місцевих органів влади.

За свою діяльність була нагороджена спеціальною відзнакою «Солідарність з Україною» у престижному Рейтингу органів місцевого самоврядування Республіки Польща.

Номінантки на премію «Портрети сестринства», Україна: 

1. Тетяна Грубенюк

Волонтерка. З 2014 року допомагає українській армії, сім'ям військовослужбовців, ветеранам та жертвам війни. З першого дня російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року залишалася в Києві і разом з іншими волонтерами збирали, пакували, відправляли допомогу військовим. Вони збирали і відправляли на фронт все необхідне: від одягу до безпілотників. Зараз як директорка української філії американського благодійного фонду Revived Soldiers Ukraine організовує допомогу для бійців, які потребують, зокрема лікування, операцій та реабілітації, опікується тими, хто потребує встановлення біонічних протезів у США. Транспортування здійснюється через Польщу — тут Тетяна Грубенюк організовує зустрічі з пораненими та популяризує проєкти допомоги.  «У нас стільки молодих хлопців, які хочуть бігати, працювати, вчитися, одружуватися, народжувати і виховувати дітей. Життя не закінчується після ампутації», — каже вона.

2. Оксана Колесник

До початку повномасштабної війни була директоркою школи в Чернігові, а сьогодні керує Варшавською українською школою, заснованою Клубом католицької інтелігенції та Фундацією «Український дім».

Це сучасна школа з українськими цінностями, завданнями та методами навчання. Вона надає психологічну підтримку дітям, їхнім батькам та вчителям, які були змушені покинути Україну через війну. «Це навчання в хороших, дружніх умовах. Ми завжди стараємося домовитися з дитиною, поважаємо потреби і можливості наших учнів. В нашій школі не лише навчання, ми виховуємо справжніх українців. Розуміємо, що кожен має свій травматичний досвід війни і намагаємося надати психологічну підтримку не тільки дітям, але й їхнім родинам», — говорить Оксана Колесник. Школа працює в інноваційній моделі, що поєднує дві освітні системи: українську і польську.

3. Вікторія Батрин та Галина Андрушков

Галина Андрушков і Вікторія Батрин — мати і донька, засновниці Фонду UNITERS, що став найбільшим волонтерським транзитним центром у Варшаві для волонтерів з цілого світу. Ініціаторки та рушійна сила акції «Свята без тата», завдяки якій за 10 років понад 300 тисяч різдвяних подарунків було вручено дітям загиблих Захисників та дітям з лінії фронту. Місія Вікторіїї та Галини об'єднала понад 3000 волонтерів з різних куточків світу. Від 2014 року у співпраці з-понад 150 організаціями, включаючи Збройні Сили України, Фонд UNITERS відправив понад 6000 тонн гуманітарної допомоги, зокрема 60% — це медичні засоби для фронту та обладнання для лікарень. Фонд продовжує опікуватися найбільшим пунктом гуманітарної допомоги біженцям у Варшаві, де щодня отримує підтримку близько 500 осіб.

4. Оксана Нечипоренко

Лідерка багатьох громадських ініціатив в Україні. Голова правління освітньої фундації GoGlobal, у програмах та проєктах якої взяли участь понад 200 000 дітей та близько 5 000 вчителів. Оксана Нечипоренко співзасновниця «Masha Fund» — найбільшого українського фонду, який займається психологічною реабілітацією жінок. У перші дні великої війни організувала Кризовий координаційний центр, що надавав допомогу за трьома напрямками — гуманітарна підтримка України, консультаційна допомога для громадян та комунікаційна. До 30% гуманітарної допомоги, яка надійшла в Україну через Польщу, були доставлені за допомогою Центру.

5. Леся Литвинова

Режисерка за освітою, Леся Литвинова у 2014 році, з початком війни Росії проти України, покинула телевізійну карʼєру і заснувала благодійний фонд «Свої». Лише за перші чотири роки діяльності він допоміг понад 35 тисячам внутрішньо переміщених осіб зі Сходу, а також підтримував невиліковних хворих. Під час пандемії ковіду фонд Лесі Литвинової працював 24/7, збираючи гроші, купуючи і розсилаючи по всій Україні кисневі концентратори.

У день повномасштабного вторгнення вона разом із чоловіком пішла до військкомату. На той момент вона мала на руках немовля. Воювала на Донеччині у складі інженерно-саперного взводу 207 батальйону тероборони ЗСУ. Та вже від 1 вересня 2023 року — офіційно цивільна. Запевняє, що не назавжди, а орієнтовно на рік. «За цей час мені треба поставити імпланти в хребет, який остаточно відмовляється далі працювати, вирішити щось з правим оком, яке не бачить після контузії і "вилікувати" будинок, аби в ньому можна було жити», — написала Леся.

6. Тата  Кеплер 

З початком повномасштабного російського вторгнення залишила роботу і стала волонтеркою. Заснувала організацію «Птахи», що забезпечує медикаментами та організовує медичні послуги для солдатів і цивільних, допомагає жертвам зґвалтувань та організовує медичні місії у віддалені села: прифронтові та на окупованих територіях. Станом на січень 2023 року фонд зробив пожертви на суму 5 мільйонів доларів.

Головна мета Кеплер — допомагати там, куди ніхто не доїжджає, у найвіддаленіших селах і маленьких містечках. «Це постійна робота зі смертю, кров'ю, брудом і сумом. У всьому цьому ми намагаємося знайти світло і диво, адже це єдине, що допомагає нам пам'ятати, навіщо ми все це робимо».

Нагороджена медаллю «Національна легенда України» від Президента Володимира Зеленського.

Партнери премії «Портрети сестринства»:

• Kulczyk Fundation
• Посольство України в Республіці Польща
• Український дім (Варшава)
• Patronat Honorowy Prezydenta Miasta stołecznego Warszawy
• Телеканал Еспресо
• Onet
• Patronat Honorowy Prezydenta Miasta Lublina
• Fundacja Edukacja dla Demokracji
• Przemysław Krych
• Federacja przedsiębiorców polskich
• Polsko-Amerykanska Fundacja Wolności
• Ulatowski Family Fundation
• Business Centre Club
• Wspieramy Ukrainę
• Artegence