Марк Рютте став генсеком НАТО

Провісник апокаліпсису чи вкрай необхідний руйнівник чинного світового порядку? Дональд Трамп провів перші три тижні на посаді президента США у турборежимі. Десятки рішень та указів, ще більше заяв і розширених інтерв’ю — він захопив інформаційний простір планети і готовий до рішучих дій.

Абсолютним пріоритетом нової Адміністрації є завершення війни в Україні. Чи можливий швидкий мир та наскільки довготривалим він буде? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів старший науковий співробітник і радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), британський письменник та журналіст Едвард Лукас. 

Весняне перемир’я

Марина Степаненко: Як повідомляє видання The Independent, Дональд Трамп хоче завершити війну в Україні до весни. Наскільки реалістичним є такий план?

Едвард Лукас: Я не думаю, що навіть сам Трамп серйозно вірить у те, що зможе закінчити війну до весни. Він, імовірно, зможе розпочати якісь переговори. Можливо, йому вдасться змінити чинні параметри війни, але не закінчити її.

Президент США неоднаразово казав, що застосує тиск на Москву, зокрема санкційний, у разі відмови Кремля від переговорів. Ми бачимо, що перша погроза — знизити ціну на нафту - вже почала реалізовуватися. Трамп казав, що зменшення цін вплине на здатність Путіна фінансувати війну. Наскільки ефективним може бути цей підхід, враховуючи можливості Росії диверсифікувати експорт енергоресурсів, наприклад, до Китаю чи Індії?

Обвал цін на нафту — хороша ідея з точки зору посилення економічного тиску на Путіна. Я сумніваюся, що це стане вирішальним фактором. Я думаю, що російська економіка продемонструвала неабияку стійкість як з точки зору фізичної стійкості до українських атак на інфраструктуру, так і з точки зору стійкості її експорту, її здатності заміщувати імпорт і загалом справлятися з санкціями. Отож, я був би здивований, якби низька ціна на нафту підштовхнула б Путіна сісти за стіл переговорів у слабкій позиції. Але я однаково вважаю, що це хороший крок.

Чи вважаєте ви, що Трампова стратегія «батога і пряника» — поєднання тиску на Москву з відкритими пропозиціями переговорів — може змусити Путіна піти на поступки? ‍

Це можливо, якщо у вас є правильні батоги і правильні пряники, а втім, я не є оптимістом.

Я думаю, що існує велика небезпека видавати бажане за дійсне. Цілком можливо, що Путін настільки роздратує Трампа, що останній повернеться до підтримки України з усією необхідною зброєю, чинитиме реальний тиск на Росію і завдасть Кремлю вирішальної поразки на полі бою. І ми всі будемо в захваті від цього, але я думаю, що шанси на це досить низькі.

Ймовірніше, що Америка буде сопіти і пихтіти, але не змінить ситуацію докорінно. Я думаю, що цілком імовірно, що Трамп скаже європейцям: «Якщо ви так турбуєтесь про Україну, то виправте ситуацію самі». Тобто вони мають надати більше грошей і зброї, а не приїздити до Сполучених Штатів, очікуючи, що Вашингтон вирішить всі їхні проблеми.

Це цілком відповідає світогляду Трампа. Йому потрібна одна велика угода в найближчі кілька місяців, тому що він хоче отримати Нобелівську премію миру. І це може бути угода, яка хоча б тимчасово припинить війну Росії проти України

Але це також може бути угода між ізраїльтянами та великими арабськими державами, зокрема Саудівською Аравією. Отже, він у пошуках масштабної угоди, але це не обов'язково має бути Україна. І я думаю, що угоду про мир в Україні буде набагато важче досягти, ніж угоду на Близькому Сході.

‍Отже, якщо у наступні кілька місяців новій Адміністрації не вдасться досягнути прогресу у врегулюванні війни в Україні, які сценарії розвитку подій найімовірніші? Чи може Вашингтон втратити інтерес?

Якщо Трамп не вважатиме європейську безпеку важливою для Америки й матиме переконання, що європейці мають самостійно про неї дбати, то Україна як ключове питання європейської безпеки може випасти з його порядку денного.

Європейцям доведеться докласти значних зусиль, щоб довести Трампу важливість Європи, оскільки він сприймає її радше негативно та прагне тиснути з економічних і ділових мотивів

Чи можна уявити, що Трамп звернеться до Конгресу з проханням про ще 100 мільярдів доларів для України? Це не неможливо, але малоймовірно. Тому великі обсяги американської допомоги для України цьогоріч виглядають нереальними.

Водночас Путін вважає, що має перевагу на полі бою та що Захід втрачає єдність. Він бачить поступове падіння морального духу в Україні й не налаштований на переговори. Якщо він переконаний, що може перемогти військовим шляхом, навіщо йому домовлятися?

Водночас в останніх заявах Путіна ми чуємо, що РФ начебто готова до переговорів. Російський президент також використовує лестощі у бік Трампа та розповідає про його «хороші відносини» з чинним президентом США? Які сигнали таким чином Москва посилає Білому дому? 

Я не вважаю Путіна ідіотом. І він знає, що важливо не ображати Трампа. Ще б пак він скаже, що готовий до переговорів.

Водночас я не думаю, що Росія зараз бачить необхідність у серйозних перемовинах. Я підозрюю, що Путін сяде за стіл переговорів і скаже: «Ми хочемо демілітаризовану Україну. Ми хочемо гарантії, що ви ніколи не вступите до НАТО». І ще дві-три речі, зокрема, включення тимчасово окупованих територій до складу Росії. 

Чи вважатиме Трамп це неприйнятним? Можливо, ні. Чи вважатимуть це неприйнятним українці? Напевно, так. Чи будуть європейці готові підтримати українців у їхньому подальшому спротиві? Можливо, так. Та я не впевнений.

Але я думаю, що саме такий сценарій найбільш імовірний. Ми побачимо досить нерозумну з української точки зору переговорну позицію Путіна. І це не те саме, що початок реальних переговорів

Що може зробити Україна?

‍Трамп казав, що готовий хоч сьогодні зустрітися з Путіним. Чи є загроза, що доля України може вирішуватися за спиною Києва?

Завжди існує ризик ще однієї Ялти (йдеться про Ялтинську конференцію 1945 року, коли лідери США (Рузвельт), Великої Британії (Черчилль) і СРСР (Сталін) визначили післявоєнний устрій світу, фактично розділивши Європу на зони впливу, що призвело до радянського контролю над Східною Європою, — Ред.). Трамп може захотіти принизити Європу й заявити, що він усе вирішив, а іншим доведеться прийняти його угоду.

Щоб цього не сталося, Україна та Європа мають виступати єдиним фронтом і чітко заявити, що не приймуть домовленості між Трампом і Путіним

Навіть якщо США відійдуть убік, Україна має показати, що продовжить боротьбу. Це саме по собі посилить її переговорну позицію. Але є дві реальності: дипломатичні маневри та ситуація на полі бою. Те, що відбувається за столом переговорів, залежить від подій на фронті.

Україна справедливо просить партнерів гарантувати її безпеку, щоб не допустити повторного нападу РФ у разі досягнення домовленостей про припинення вогню. Враховуючи болючий досвід Будапештського меморандуму, як мають виглядати нові гарантії для України та що може гарантувати їхнє реальне виконання?

Це ключове питання: чи можливе справжнє перемир’я і як забезпечити безпеку та розвиток України? Для цього потрібні потужні військові й безпекові гарантії, але паперові угоди не працюють. НАТО не готове прийняти Україну, а розміщення 40-60 тисяч військових для контролю перемир’я виглядає нереалістично.

Альтернативою може стати надання Україні високотехнологічної зброї — наприклад, ракет Taurus чи Tomahawk. Але чи Захід справді готовий дозволити Україні застосовувати їх на власний розсуд? Це велике питання.

Мій песимістичний прогноз: буде перемир’я, але без надійної безпеки. Росія перевірить ці гарантії, вони виявляться слабкими, і ситуація зрештою стане ще гіршою

«Вісь зла»

‍Щойно Трамп укладе мирну угоду, між Росією і Заходом розпочнеться гонка за підготовку своїх армій до наступного конфлікту, — пише The Times з посиланням на джерела. Враховуючи економічні санкції та виснаження ресурсів через тривалу війну проти України, чи буде РФ здатна конкурувати з Заходом у модернізації своїх збройних сил? Чи може Кремль знайти підтримку у «нової осі агресорів» для цього?

Варто пам'ятати, що зрештою Росія має економіку, порівняну з італійською чи трохи меншу. І вони заплатили жахливу ціну за перші три роки війни. Втім, прогнози про економічний крах Росії виявилися видаванням бажаного за дійсне.

І у Путіна все ще є багато можливостей як з точки зору економічної стійкості, так і з точки зору мобілізації. І поки росіяни вірять, що це екзистенційна боротьба за майбутнє їхньої країни, вони будуть миритися з болем і жертвами. І я думаю, що Путін також бачить, що Захід все ще дуже слабкий, і зараз у нього є чудова можливість скористатися військовими успіхами в Україні, піти вперед і, можливо, повернутися після припинення вогню і по-справжньому зачистити залишки українського опору, скориставшись цими, боюся, слабкими гарантіями безпеки.

А ще у нього є шанс погратися з НАТО і слабкістю північно-східного флангу Альянсу, особливо з країнами Балтії, де ми все ще не маємо належної оборони. Є плани, але відсутні належні оборонні можливості. Це дуже спокуслива мішень.

І неважко уявити, що до кінця цього року або наступного — Путін отримає величезний виграш в Україні і розвалить НАТО, і це буде варте того економічного та іншого болю, який спричинить така перемога.

‍Чи можливий сценарій, за якого Трамп чинитиме тиск на Китай, аби той, у свою чергу, вплинув на Росію для підписання угоди з Україною?

Китай має унікальну здатність як тиснути на Росію, так і підтримувати її. Але чи зацікавлений Пекін у посередництві США, після якого Трамп привласнить собі всі заслуги? Можливо, якщо Пекін отримає свою вигоду.

Однак Китай не має досвіду в міжнародній дипломатії, який свідчив би про здатність укладати великі угоди. Йому більше подобається, коли західні країни звертаються з проханням вплинути на Росію — це дає Пекіну додаткові важелі

Зважаючи на торговельні суперечності між США та Китаєм, малоймовірно, що Сі Цзіньпін вважатиме пріоритетом надання Трампу геополітичної послуги щодо України.

Чи існує інструмент для довгострокового стримування Росії?

Єдина довгострокова надія — це трансформація Росії з імперії на мирну державу. Якщо це станеться, вирішити інші проблеми буде значно легше. Але поки Росія залишається імперською, загрози не зникнуть.

НАТО більше не є ефективною відповіддю — воно занадто велике, повільне й розділене. Потрібні коаліції країн, які розуміють загрозу та готові стримувати Росію в різних регіонах. Цей процес слід було розпочати ще 10-15 років тому. Тепер ми запізнилися, і, можливо, навіть занадто.

‍Чи вірите ви, що коаліція охочих країн може забезпечити гарантії безпеки для України? Якщо НАТО не є варіантом, чи можуть такі країни, як Велика Британія, Німеччина та Франція, співпрацювати, розгорнувши свої війська в Україні, щоб запобігти подальшим агресивним діям Росії?

Коаліція союзників теоретично могла б ввести війська в Україну як стримувальну силу, але що станеться, коли настане час її реально застосувати? Чи готові Британія, Франція, Німеччина та Польща воювати з Росією через блокаду Одеси чи новий наступ?

Сумнівно. Щоб гарантії були справді надійними, потрібні 100 тисяч військових, як у Західній Німеччині під час Холодної війни. Європа не має таких ресурсів — навіть 50 чи 10 тисяч знайти складно. 

Європейські союзники і НАТО просто не мають можливості масово мобілізувати сили, необхідні для захисту України. Вони могли б захистити Україну за допомогою сучасної зброї.

Теоретично, можна було б поставити ядерну зброю на лінію фронту в Україні і сказати, що так, це гарантія

Але з цим пов'язані величезні політичні проблеми, і я не впевнений, що вони готові до такого рівня ризику. А без достатньої сили та готовності ризикувати надати справді дієві гарантії безпеки вкрай складно.

Майбутнє путінської Росії

Росія транслює наратив про те, що її економіка має імунітет до санкцій Заходу. В ЄС кажуть, що це неправда. А як ви оцінюєте стан справ всередині РФ? Скільки ще Москва здатна вести війну проти України при нинішньому санкційному тиску?

Ми схильні видавати бажане за дійсне, коли говоримо про Росію. Вона змогла мобілізувати свої ресурси, хоч і за величезну ціну для власного майбутнього. Економіка зазнає серйозних ударів, у фінансовій системі накопичуються проблеми, зокрема збільшуються обсяги поганих кредитів у приватному секторі. Але, попри це, Росія продовжує воювати.

Ми хочемо, щоб вона зазнала краху, тому схильні вважати, що це вже відбувається. Проте Росія продовжує знаходити способи підтримувати війну: отримує дрони з Ірану, залучає війська з Північної Кореї, обходить санкції через Китай. Ба більше, у неї ще залишаються невикористані ресурси.

Наступні покоління росіян будуть змушені розплачуватися за імперські авантюри Путіна. Але на даний момент Росія не загнана в глухий кут. Вона, ймовірно, зможе протриматися ще щонайменше рік-два, а навіть якщо ситуація стане критичною, Кремль знайде способи адаптуватися.

Чи вичерпав Захід свою уяву щодо санкцій? Чи залишилися у нього потужні інструменти, які досі не були застосовані?

Звісно. Ми навіть не використали всіх можливостей. Захід шукає санкції, які завдадуть удару по Росії, але не болітимуть йому самому. Тому ми обмежуємо імпорт нафти та газу по трубопроводах, але не на зріджений газ. Блокуємо постачання сирої нафти, але не нафтопродуктів. У підсумку санкції створюють труднощі для Росії, але також відкривають бізнес-модель для тих, хто допомагає їх обходити — від росіян до ділків у Дубаї.

Я б запровадив жорсткі вторинні санкції, зокрема проти «тіньового флоту», банкірів, юристів і бухгалтерів, які сприяють ухиленню від обмежень. Наприклад, позбавив би їх безвізового в’їзду до США, Європи та Британії. Якщо ти юрист чи трейдер у Дубаї й займаєшся схемами обходу санкцій, то тепер, щоб поїхати на Захід, доведеться вистоювати черги у консульствах разом зі студентами, нянями та прохачами притулку.

Комфортне життя для таких людей має закінчитися

Можливостей ще багато, але бракує політичної волі. І Путін це бачить. У підсумку Захід втомився, злякався, відволікся — а розплачується за це Україна. І це викликає в мене і сум, і гнів.

Як може виглядати економіка Росії через 5-10 років за умови продовження міжнародної ізоляції? 

У довгостроковій перспективі Росія дедалі більше перетворюється на залежного васала Китаю. Китайські компанії скуповують активи за безцінь, інвестують у стратегічні сектори, а російська економіка все більше орієнтується на експорт до Китаю. Торговельні та інвестиційні зв’язки між країнами лише зміцнюються. Зрештою, Росія ризикує стати сировинним придатком Комуністичної партії Китаю — навряд чи саме таке майбутнє Путін обіцяв своїм громадянам.

Титульне фото: Deposit/East News

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

На початку січня стало відомо, що британський прем'єр Кір Стармер та французький президент Еммануель Макрон ведуть переговори про відправлення миротворчого британського й французького контингенту після можливого досягнення мирної угоди між Україною та Росією. Цю ідею Макрон і Страмер обговорювали також з польським прем’єром Дональдом Туском. Не виключають участі в миротворчій місії німецька міністерка закордонних справ Анналена Бербок та міністр оборони Італії Гвідо Крозетто. Наскільки реально втілити цю ідею на практиці, які ще країни можуть долучитись, якою може бути роль НАТО і чи погодиться Росія на розміщення іноземних миротворців в Україні? 

Потенційні учасники

Миротворчу місію в Україні потенційно могли б підтримати країни Балтії, Польща та Франція, припускає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі Девіс Еллісон. З точки зору логістики, це реально виконати, а втім, подібна місія одразу зіткнулась б з великою кількістю правових нюансів:

— Правові аспекти, в основному, фокусуватимуться на правилах ведення бойових дій для будь-яких іноземних військ.Чи буде дозволено, скажімо, литовським військам, розміщеним уздовж лінії припинення вогню, відкривати вогонь по російських військах? Крім того, домовленості, за якими діятимуть іноземні війська, необхідно буде узгодити з українським урядом — хто фактично командуватиме цими силами? Чи повинні вони будуть координувати свої рішення з Києвом? Якою була б політична мета місії? Виникає одразу дуже багато питань.

Ініціатором питання можливого розміщення західних військових контингентів на території України виступив торік французький президент Еммануель Макрон. Це питання одразу викликало дискусії, які пожвавились останнім часом на тлі повернення в Білий дім Дональда Трампа, який неодноразово заявляв, що швидке завершення війни в Україні — один з його пріоритетів. За даними Reuters, на столі в американського лідера три основні варіанти завершення війни. Це плани спецпредставника з питань України Кіта Келлога, віцепрезидента Ді Венса та колишнього керівника розвідки Річарда Греннела. Усі вони так чи інакше пропонують заморожування бойових дій по лінії розмежування. Країни Європейського союзу, за оцінками Reuters, можуть відправити в Україну до 100 тисяч військових для миротворчої місії в разі припинення вогню.

Одразу кілька країн висловились про перспективи своєї участі в цій ініціативі. Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс допустив обговорення питання відравки військ в Україну, якщо Київ звернеться до західних країн з цим проханням. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що Німеччина як найбільший партнер НАТО в Європі очевидно, відіграє свою роль, й питання миротворців буде обговорено в належний час. Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер підтвердив, що його країна обговорювала ідею миротворчих сил з іншими союзниками. Стармер, як повідомляє Financial Times, збирається обговорити тему західних миротворців в Україні з генсеком НАТО Марком Рютте під час неформальної зустрічі 3 лютого. Польща вважає, що прикордонні з Україною держави не повинні відправляти миротворців до України. На даному етапі відправленні польських військ в УКраїну — виключене, заявив в інтерв'ю Financial Times міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш. Мовляв, як буде мирний план, у Польщі його обговорять, а втім, на його думку, має бути більший розподіл обов'язків всередині НАТО.

Протягом майже трьох років Європа здебільшого поводилася так, ніби їй не потрібно робити вибір. Вона могла підтримувати боротьбу України проти Росії, зберігати європейський порядок безпеки і водночас уникати ризиків для себе. Однак, враховуючи погіршення військової ситуації в Україні, перспективу зменшення військової допомоги з боку США, Європа, ймовірно, більше не зможе уникати складних рішень, вважає військовий аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень Франц-Штефан Гаді:

— Необхідно чесно оцінити ситуацію. Без значної військової присутності Заходу, будь-які гарантії безпеки для України Росія, швидше за все, проігнорує. Дональд Трамп і його команда вже дали зрозуміти, що не відправлятимуть в Україну американських військових, заявивши, що це має бути відповідальність Європи.

Українські реалії та історичний досвід

Станом на зараз введення іноземного миротворчого контингенту виглядає малоймовірним, адже це може працювати виключно за умови згоди обох сторін, зауважує голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан:

— Причому не просто, коли буде якась заморозка, а коли будуть визначені умови, тобто проведені консультації або переговори і буде визначена, умовно кажучи, демілітаризована зона, в якій не можуть перебувати військові. Там є ціла процедура, і вона складніша, ніж нам здається. Це не просто — оп, і перестають стріляти. Ми маємо неймовірно великий фронт — півтори тисячі кілометрів, і от оця велика демілітаризована смуга передбачає масштабне обслуговування.

Зрозуміло, якщо воно не буде насичене миротворцями, контрольно-пропускними пунктами і фізичною загородою по всій лінії, то дуже швидко там бойові дії розгоряться з новою силою

Миротворчі місії в минулому мали різні результати, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі Девіс Еллісон:

—  Наприклад, миротворча місія в Боснії і Герцеговині загалом вважалася провальною і потребувала втручання НАТО, щоб «врятувати» ООН під час цієї війни. У Косово і на Кіпрі миротворчість загалом вважається більш успішною, але теж із застереженням, що основні політичні проблеми так і не були вирішені і конфлікт завжди може спалахнути знову.

Що стосується Росії, то все залежатиме від умов, в яких буде здійснюватися миротворча діяльність, продовжує Девіс Еллісон:

—  Щоб миротворча місія відбулася, повинен існувати мир, а враховуючи, що поки не йдеться про перемир'я або мирні переговори, будь-які війська, що прибудуть до цього часу, швидше за все, будуть розглядатися як ворожі комбатанти і призведуть хіба що до ескалації. Якщо миротворці прибудуть під егідою українсько-російської мирної угоди, ситуація буде іншою.

Але цілком ймовірно, що Росія наполягатиме, щоб до складу миротворців входили її власні сили або, принаймні, сили з дружніх до Москви країн

Перспективи місії

В інтерв’ю Bloomberg Володимир Зеленський заявив, що європейські союзники не мають достатньої кількості солдатів, щоб стати реальним стримуючим фактором для Росії, і будь-яке інше рішення ризикує відкрити розбіжності в альянсі НАТО. Ця миротворча місія, зі слів Зеленського, не може відбутись без Сполучених Штатів.

Джерела видання також стверджують, що й європейські посадовці нині активно працюють над тим, щоб отримати від адміністрації президента Трампа зобов'язання участі у гарантіях безпеки для України, в тому числі і направлення військ для миротворчої місії.

Поки Україна не стабілізує лінію фронту, розмови про європейські війська залишаються теоретичними. Лише коли Росія визнає, що не може досягти суттєвих військових перемог, вона може розглянути можливість заморожування конфлікту. Це може статися, якщо адміністрація Трампа вирішить дотримуватися стратегії збільшення військової допомоги Україні, щоб посилити її позиції на переговорах, каже військовий аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень Франц-Штефан Гаді:

— Проте рано чи пізно Трамп може заявити, що Україна — це європейська проблема, й Європа має бути готовою до цього моменту з чітким планом дій. Будь-яка ідея про те, що Європа зможе стримати Росію від порушення перемир’я та нового нападу за допомогою легкої миротворчої місії, є ілюзією. 

Відмінність української ситуації, наголошує голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан, в тому, що тут застосовується взагалі вся найновіша зброя, яка тільки існує у світі: 

— Це означає, що умовні миротворці повинні бути озброєні всіма типами, в тому числі, важкого озброєння включно з гаубицями, далекобійними гарматами, реактивними снарядами. Уявімо, що командир якоїсь бригади з того чи іншого боку сказав, що він не згоден на перемовини і вперед пошурував, то ці миротворці повинні мати силу для того, щоб мирні домовленості були виконані.

Їхньої зброї має бути достатньо, щоб зупинити будь-яке просування з боку тієї чи іншої сторони. І тут питання, а якою ж зброєю повинен тоді бути наділений цей контингент

Роль НАТО, швидше за все, буде обмеженою, враховуючи, що консенсус 32 країн щодо фактичного розгортання військ видається дуже малоймовірним. У кращому випадку може йтись про непряму підтримку, таку як логістика або розвідка, що надається з території НАТО, наголошує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі Девіс Еллісон.

У російському МЗС ідею з західними миротворцями в Україні назвали категорично неприйнятною для Росії, заявивши, що такий крок може загрожувати неконтрольованою ескалацією.

Розміщення іноземних військ в Україні зараз відкрите питання, продовжує Девіс Еллісон, і оцінки його впливу дуже різняться:

— Прихильники кажуть, що це може стати вирішальним фактором на полі бою і змусити Москву вести переговори на умовах України. Інші попереджають, що це означатиме пряму війну між НАТО і Росією, що може призвести до руйнівної ескалації, коли Україна стане головним полем битви у війні між НАТО і Росією.

Я думаю, що миротворці або, принаймні, спостерігачі за припиненням вогню з нейтральних держав будуть необхідною умовою переговорів, хоча вирішення цього питання потребувати узгодження багатьох питань

Очевидно, що росіяни погодяться говорити про миротворчу місію лише за умови, якщо Україні вдасться збити наступальний потенціал росіян, якщо їм буде задано такої поразки, за якої продовження війни в нинішньому режимі стане для них просто безперспективним, певен голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан: 

— Поки вони бачитимуть перспективу, вони будуть продовжувати. Говорити, що війна виснажує російську економіку, негативно на неї впливає, відкидає Росію на 20 років назад і так далі — це все дурні розмови. Бо наш рівень життя тим часом погіршується, країна відкочується назад, а для росіян це так не працює, для них єдиним аргументом є болюча військова поразка.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

Україні протягом 2024 року вдалось зберегти підтримку міжнародних партнерів, зокрема в питанні озброєння. Київ з-поміж іншого отримав літаки F-16, а наприкінці року адміністрація президента Байдена дала дозвіл на використання американської зброї по цілях у Росії. А втім, брак військової допомоги від США на початку року визначив подальші події на фронті: Україна втратила частину території, росіяни поступово просуваються на Донеччині. Водночас ЗСУ зайшли на територію Курської області і продовжують утримувати там частину позицій. Москві вдалось заручитись потужною підтримкою союзників — у війну проти України вступила Північна Корея. Україна на саміті миру у Швейцарії об’єднала дипломатів з понад 80 країн. Серед основних викликів, які називають експерти, — брак рішучості в українських партнерів та геополітична невизначеність.

Парадокс української стійкості

Найбільше досягнення України — виживання і в ньому є парадокс: воно одночасно надихає надійних партнерів стійкістю, яку вони вважали неможливою, і виснажує ненадійних, які хотіли б, щоб проблема України зникла, і вони змогли б повернутися до звичного бізнесу з Росією, вважає старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):

— А втім, Україна зробила все можливе для збереження життєво важливих відносин із західними державами. Там, де ці відносини опинилися під загрозою, це сталося через незалежні від Києва фактори — такі як політичні зміни в США та Європі. 

Водночас, на думку Кіра Джайлза, країни Західної Європи починають усвідомлювати, що Україна — це лише лінія фронту війни, агресивні наміри Росії стосуються і їх також. 

Захід прокидається, але рішучості ще бракує

У політичному контексті головне досягнення року — те, що Захід в цілому, Європа і Америка прокинулися. І все більше розуміють, що Росія в жодному варіанті не партнер, а стратегічна небезпека і принциповий виклик, погоджується міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:

— До цього Захід йшов дуже довго: коли крок робився вперед, то потім було два кроки назад. Але мені здається, що цей психологічний злам у 2024-му році остаточно відбувся.

Це продемонстрували й підсумки саміту НАТО в Вашингтоні, де Росія, на відміну від попередніх документів саміту, названа загрозою номер один

Тепер було б, звичайно, дуже добре, щоб це теоретичне розуміння трансформувалось у практичні дії, зауважує Володимир Огризко:

— Отут не можна констатувати, що Захід зробив все, що міг би зробити. З дуже великим запізненням він передає нам те, що потрібно, хоча начебто вже політична воля сформована, вже є розуміння загрози. Але разом з тим, коли справа доходить до практичних речей, тут і там весь час з'являються псевдобар'єри, які деякі західні лідери малюють самі собі. Тут найяскравішим прикладом є позиція Шольца, країна якого надає Україні величезну допомогу, за що ми Німеччині, безумовно, дуже вдячні.

Але коли йдеться про принципові моменти, коли треба надати зброю, яка може зламати здатність Росії вести агресивну війну, тут політичної волі не вистачає

Огризко наголошує, що тепер і Трамп заявляє, що дозвіл Байдена на використання американської зброї по Росії  був помилковим:

— Все це рецидиви старого мислення відносно Росії, що її не можна перемогти. Це, на мою думку, є тими поки що недосягненими для наших західних партнерів висотами політичного мислення. Але, сподіваюся, що і в Німеччині це буде подолано, бо новим канцлером буде, скоріш за все, представник від ХДС/ХСС. І що самі ж європейці переконають Трампа — якщо він хоче, щоб Америка була знову великою, і він був великим, тоді жодним чином не можна програвати Путіну, а треба ставити його на місце.

Геополітичні виклики 

Геополітична невизначеність — це те, з чим Україна входить у 2025 рік. Новій адміністрації Президента США потрібен час, щоб вибудувати довгострокову політику стосовно України, і багато чого буде залежати від того, як швидко європейські лідери ухвалять свої рішення та сформують спільну стратегію, каже експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова:

— Якщо раніше вони могли орієнтуватися на США, то тепер багато ключових рішень буде залежати саме від них. Як ми бачили в 2023 та 2024 роках, затримки у наданні допомоги призводили до суттєвих прогалин у протиповітряній обороні та нестачі озброєнь, що дозволяло Росії завдавати ударів по життєво важливій інфраструктурі України, а також суттєво просуватися на фронті.

Інший геополітичний виклик для України — це співпраця між Північною Кореєю та Росією, продовжує Еліна Бекетова:

— Частина Курської області перебуває під окупацією з 6 серпня. З одного боку, це суттєва перемога, оскільки подібного не відбувалося з 1941 року.

З іншого боку, присутність північнокорейських військових на території Російської Федерації становить додаткову загрозу для українських військ

Контури перемов

Те, що сьогодні на Заході превалює думка, що ми повинні чимось поступатися, говорить про те, що логіка перемоги поки що в головах західних партнерів не працює. А відтак, це відбивається на позиції в самій Україні. Хіба може Київ перемогти там, де йому дають 50 ракет, а потрібно 500? Очевидно, що ні, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко. Якщо Захід в цілому хоче перемогти, то він має своїй частині, якою є Україна, дати все необхідне. Якщо він хоче програти, то тоді він буде робити те, що він робить, тому що така тактика «в день по чайній ложці» не працює: 

— До речі, от коли нас весь час підштовхують до переговорів, кажуть, ми хочемо для України створити найкращі умови для переговорів, то я думаю, що це цинізм, тому що на переговорах мають сидіти з одного боку Україна, Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія, НАТО, Європейський Союз, можливо, Німеччина, можливо, Польща. Ті країни, які вважають, що вони справді борються з російським імперіалізмом. А з іншого боку — автократичний світ. А так виходить, що нас чомусь виштовхують на переговори з Путіним один на один. Я вважаю, що це абсолютно неправильний, а більше того, цинічний підхід. Такого бути не може.

Бо якщо ми, демократичний світ, хочемо перемогти, то це можливо тільки разом

Зараз є відчуття, що в деяких міжнародних партнерів є бажання завершити війну. Однак це не обов'язково призведе до бажаного сталого миру. Поки що немає ознак того, що Путін готовий припинити агресію, а Україна не має достатньо сильних переговорних позицій для досягнення справедливого миру, наголошує експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова:

— Ключовим залишається питання поствоєнної безпекової архітектури. Є побоювання, що Росія може використати паузу для нової хвилі агресії через кілька років. Водночас, немає чітких гарантій від партнерів щодо захисту України у майбутньому, щоб уникнути повторної агресії з боку Росії. Поки не стане зрозуміло, як буде виглядати ця архітектура безпеки після війни, важко уявити контури можливого припинення бойових дій. 

Водночас, продовжує Еліна Бекетова, деякі європейські чиновники обговорюють можливість відправки миротворців до України, а в адміністрації американського президента активно розмірковують про довгострокову стратегію щодо України:

—  Зважаючи на нинішні розклади — чи то мир на невигідних умовах для України з втратами територій, чи то сильна підтримка з боку країн НАТО — ми дізнаємося більше протягом найближчих кількох місяців. Багато чого буде залежати від позиції США та економічної ситуації в Росії.

НАТО й архітектура безпеки

Членство в НАТО для вільної України залишається найефективнішим засобом запобігання майбутнім російським атакам шляхом інтеграції багатонаціонального стримування в систему безпеки України, певен старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles): 

— На жаль, це оптимальне рішення і надалі виключатиметься США і Німеччиною, тими західними прихильниками України, які теоретично є найпотужнішими, але водночас найбільше бояться образити Росію. Це неминуче означає, що гарантії безпеки на майбутнє повинні будуть виходити від коаліції найменш охочих — але, як заявив президент Зеленський, без підтримки США навіть цього, ймовірно, буде недостатньо для стримування Росії. 

Не лише США та Німеччина — публічно проти вступу України до НАТО виступають також Угорщина, Словаччина, Бельгія, Словенія та Іспанія, нагадує експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова. Хоча, за її оцінкою, у 2024 були зроблені кілька важливих кроків у напрямку зближення України з НАТО:

—  Започаткування NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU) у Вісбадені (Німеччина) та створення Спільного центру НАТО-Україна з аналізу, підготовки та освіти (JATEC) у польському Бидгощі. Крім того, щорічне зобов'язання щодо надання військової допомоги Україні становить не менше 40 мільярдів доларів. 

Україна також уклала низку важливих двосторонніх безпекових угод з країнами-партнерами, які містять конкретні зобов'язання та цифри, зауважує експентка СЕРА, і хоча ці угоди не є альтернативою членству в НАТО, вони дають Україні конкретні гарантії підтримки:

— У 2024 році НАТО значно збільшило свою присутність в Україні і планує ще більше розширити її наступного року.

Візит до України став першою робочою поїздкою після вступу на посаду нового Генсека НАТО Марка Рютте, що підтверджує — українське питання буде одним з ключових пріоритетів у його роботі

Західним прихильникам України стає дедалі зрозуміліше, що війна точиться між конкуруючими коаліціями, і що, на жаль, коаліція, яка підтримує Росію, багато в чому є більш проактивною і надійною, ніж та, що підтримує Україну, каже старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):   

— Саме боязкість Сполучених Штатів, які одночасно очолюють проукраїнську коаліцію і найсуворішим чином обмежують її підтримку, дозволила Росії заручитися дедалі більшою підтримкою своїх прихильників — включно з присутністю іноземних контингентів, що неодноразово виключали не лише США, але й європейські держави. Тепер, однак, той факт, що це, безперечно, глобальний конфлікт, ускладнить для США ставлення до Європи як до театру, ізольованого від їхніх головних проблем у Китаї та на Близькому Сході, і натомість змусить їх розглядати Росію як невід'ємну частину викликів, що постають перед Вашингтоном.

Інструменти перемоги

Росія, почавши агресію проти України, підписала собі історичний вирок, вважає Володимир Огризко. Якщо б зараз Захід застосовував усі наявні інструменти, режиму Путіна вже не було б 100%:

— Зараз очільник Кремля піднімає ставки до максимуму, щоб потім відпустити і, як завжди він це робить, на цьому зіграти. Якщо Росія продовжить, то вона швидко вичерпає всі свої можливі і неможливі резерви. Одне, що в них залишатиметься, це грабувати власний народ. Це дозволить протриматись якийсь короткий період часу, а потім настане колапс. 

Інструментів у Заходу, щоб зупинити Путіна, цілком достатньо. Перший інструмент, наголошує дипломат, який просто висить в повітрі, про що волають українські представники вже три роки, — дайте зброю. Але її дають так, що вона є і разом з цим її нема:

— Другий інструмент — санкції, так, вони працюють, так, вони звужують можливості для маневру Путіну. Але, можливо, їх треба робити значно жорсткішими. Всі говорять про тіньовий флот, яким Росія вивозить нафту. Цей флот видно без бінокля: абсолютно зрозумілі фірми, перевізники, страховики. То питання в задачі — що так важко цей канал перекрити остаточно, щоб вони не виходили в море, щоб вони не могли продавати цю нафту. 

Ефективною політикою Заходу, на думку міністра закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимира Огризка, був би також вплив на країни, які допомагають Росії:  

— Хто сьогодні допомагає Росії виживати? Дві країни, Китай і Індія. Ну, з Китаєм, зрозуміло, це союзник. Індія сьогодні вона купує найбільшу кількість російської нафти, чим фактично допомагає Росії триматися на плаву. А що на Індію немає способів впливати? А на той самий Китай, хіба Трамп не пообіцяв, що він веде мита 60% на всі китайські товари? Потім він сказав, що може бути на 60%-40%, але поза тим. А що не можна домовитися з Саудівською Аравією про те, що треба спільно опустити ціни на нафту, скажімо, з теперішніх 70 до умовних 50-40 доларів за барель? І що тоді буде робити Росія? Є величезна кількість інструментів, які можна й потрібно використовувати.

Тільки не розтягувати це на десятиліття, а робити це швидко і без будь-яких винятків. От тоді інструменти запрацюють, а якщо йти тим теперішнім кроком, то питання, чи Україна витримає

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍