Катерина Трифоненко

Візит Володимира Зеленського у США почався 22 вересня, український президент повіз у Вашингтон так званий План перемоги — стратегію подальших українських дій, щоб обговорити її з чинним президентом США і кандидатами на цю посаду. Аж раптом Зеленський опинився в епіцентрі політичного скандалу — топові республіканці, зокрема спікер Палати представників Майк Джонсон, звинуватили українську владу у втручанні в американські вибори. Що пішло не так під час візиту Зеленського, чому Україна стала центральною мішенню передвиборчої кампанії Трампа, чи мають Україна та Європа план на випадок його президентства і чи підтримають партнери План перемоги Зеленського? 

Несподіваний скандал

За дуже короткий час реакція на візит Зеленського у Сполучених Штатах змінилася кардинально. Ще на його початку й адміністрація Байдена, і передвиборчий штаб Камали Гарріс, і передвиборчий штаб Трампа в загальних рисах підтримували той план, який Президент України привіз до Америки, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв.

Однак візит Зеленського на завод в Скрантоні (Пенсильванія), який виробляє боєприпаси для України, спровокував демонстративне обурення Трампа і його ближнього кола. Дійшло до того, що спікер Палати представників Майк Джонсон написав листа з вимогою звільнити українського посла Оксану Маркарову, мовляв, разом з Зеленським завод в Скрантоні відвідали представники демократичної партії і жодного республіканця, а це, на думку Джонсона, вже підігрування Байдену та Гарріс і втручання в американські вибори. Очевидно, що це все елементи передвиборчої кампанії, однак це створює проблеми для України, адже ставить під питання голосування за пакет підтримки України у Палаті представників, зауважує Олександр Краєв:

— Не забуваємо, що бюджетний рік закінчується через декілька днів, і на початку жовтня мають початися бюджетні переговори. Вони, зазвичай, швидко не проходять, але, так чи інакше, в нас далі дуже і дуже складний та важливий період, який нам треба пройти, як кажуть англомовні, with flying colors [з блискучим результатом. — Ред.]. А в нас це явно не вийде в найближчій перспективі, тому що Палата представників не готова буде голосувати за будь-який проект, який стосується України. З абсолютно зрозумілих причин: тому що Джонсон після цієї заяви просто не буде ставити український законопроєкт на голосування. Бо, це точно не в його інтересах.

План перемоги

Цей план спрямований на зміцнення України, щоб змусити лідера Кремля Володимира Путіна сісти за стіл переговорів на справедливих умовах, заявив в інтерв’ю ABC News Володимир Зеленський. Водночас, з його слів, не йдеться про переговори з Росією: «Це міст до дипломатичного рішення для припинення війни. Тільки із сильною позицією, яку ми можемо просувати, зможемо підштовхнути Путіна до припинення війни дипломатичним шляхом».

Один з пунктів Плану перемоги — запрошення України до НАТО, заявив керівник Офісу президента Андрій Єрмак під час виступу в Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку. Загалом же в документі 4 ключові пункти: окрім запиту на гарантії безпеки, продовження вторгнення України в російську Курську область для забезпечення територіальних козирів для переговорів; список озброєнь та прохання про міжнародну фінансову допомогу — про це повідомило видання The Times, покликаючись на поінформовані джерела.

Cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank) має сумніви, що Зеленський отримав бажане:

—  Я маю на увазі, що США збираються продовжувати допомагати Україні грошима і так далі, але я не думаю, що Україна за підсумками цього візиту отримала дозвіл на використання зброї такий, який хотіла. І безумовно, Київ не отримає гарантій НАТО від Байдена. Все це прикро. Але, і я про неодноразово писав, ця адміністрація занадто боїться Путіна, щоб зробити те, що необхідно для перемоги. Що мало б статися в ідеалі: ви отримаєте зброю, яка вам потрібна, ви отримаєте фінансування, яке потрібно, і ви отримаєте енергоносії, які потрібні Україні, щоб підтримувати внутрішню економіку та військові зусилля і бути спроможними напасти на Росію, бо вона заслуговує нападу. Крім того, я весь цей час стверджував, що Україну потрібно було прийняти до НАТО одразу після вторгнення, і все ще потрібно це зробити.

Такий крок позбавив би нас ядерної загрози з боку Росії. Росія нізащо не нападе на НАТО з ядерною зброєю, хіба що захоче покінчити життя самогубством

Одним з основних принципів підтримки України з боку західних союзників було надання українцям можливості бути господарями власної долі. Цей принцип залишається незмінним, наголошує заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Залишається незрозумілим, чи дозволять західні союзники використовувати далекобійну зброю на території Росії. Дивлячись на останні 2,5 роки з моменту повномасштабного вторгнення в Україну, ми спостерігаємо повільну, але поступову еволюцію в типі озброєння, яке Захід надає Україні. Українці продемонстрували свою рішучість, мужність і швидке оволодіння новими типами озброєнь, тим самим переконавши деяких найбільш скептично налаштованих союзників у своїй спроможності і в тому, що російська ескалаційна риторика є блефом.

Президент США Байден оголосив про новий пакет допомоги Україні, який включає в себе далекобійні боєприпаси JSOW (Joint Standoff Weapons). Це ще одна поступова зміна

Дійсно, збільшення військової допомоги разом із домовленістю про використання систем дальнього радіусу дії для нападу на російську територію в поєднанні з сильними гарантіями безпеки може змістити стратегічний баланс на користь України. Вирішальне значення для реалізації цього плану має позиція Сполучених Штатів, які перебувають у своєрідному часовому проміжку, в чому Володимир Зеленський переконався під час свого візиту, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):

— Виборча кампанія означає, що рішення президента Джо Байдена будуть оцінюватися не лише з геостратегічної точки зору, а й у контексті електоральних шансів Камали Гарріс.Тому несхвалення використання американського озброєння для атак вглиб Росії може бути пов'язане як з реальним побоюванням ескалації війни і застосування ядерної зброї Росією, так і з тим, що таке рішення може бути використане в політичній боротьбі. Так само і з можливою політичною ініціативою щодо вступу України до НАТО. Ситуація може змінитися після виборів, коли буде відома особа нового президента, але Джо Байден все ще буде при владі.

Чи вирішить він використати цей час для зміцнення «спадщини Байдена» і виступити зі сміливими ініціативами, наприклад, щодо України і НАТО? Сьогодні неможливо передбачити

Америку не вразив план Зеленського, статтю під таким заголовком опублікувало видання The Wall Street Journal. Джерела видання кажуть, проблема в тому, що документу бракує комплексної стратегії, і він є не більш ніж перефразованим запитом на отримання додаткової зброї та зняття обмежень на застосування ракет великої дальності. 

Директора програми «Північна Америка» «Української призми» Олександра Краєва трохи здивувала реакція Білого дому, бо спочатку план Зеленського їм подобався (вони були в курсі цього плану, розуміли, як він розробляється і в яку сторону), а потім несподівано з’явилась заява, що вони не впевнені, чи воно спрацює і його треба доробляти:

— Тобто є певне розходження в думках, і ми не приділили цьому достатньо уваги, коли побачили, що є абсолютно різне трактування цього Плану перемоги зі сторони інсайдерів. Були інсайдери у Bloomberg, були інсайдери у The Times — і там йшлось про абсолютно різні плани перемоги, там навіть різний погляд на НАТО. Одна стаття каже, що там гарантії на рівні 5 статті НАТО, інша каже, що це повноцінний вступ в НАТО, причому в найближчій перспективі.

Це зовсім різні підходи і різне бачення цієї ситуації

Західні партнери України розуміють важливість нинішньої ситуації в Україні, і з часу останнього саміту НАТО було зроблено кілька кроків, спрямованих на зміцнення позицій України, зауважує  заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Деякі з цих кроків включають створення у Вісбадені місії НАТО з надання допомоги Україні, що є кроком в обхід дуже поляризованої політичної динаміки в США. Понад 20 країн-членів Альянсу підписали з Україною двосторонні угоди про безпеку. Нещодавно вони підтвердили свою відданість цим домовленостям на зустрічі у Вашингтоні. Іншим прикладом є європейська прихильність до розширення ЄС. Надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС є важливим кроком на шляху наближення країни до єдиного європейського ринку та європейської сім'ї. Польське головування в ЄС планує досягти прогресу в цьому питанні, відкривши перший блок переговорів про вступ.

Фактор Трампа

України вже немає, і в цьому винні Байден, Гарріс і Зеленський, який не хоче домовлятися з Путіним, таке заявив Дональд Трамп під час передвиборчого мітингу в Північній Кароліні:

— Президент України перебуває в нашій країні. Він робить брудні маленькі випади в бік вашого улюбленого президента – мене. І ми продовжуємо надавати мільярди доларів людині, яка відмовляється укладати угоду — Зеленському.

Трамп не уточнив, що таке «брудні маленькі випади». А втім, ймовірно, йдеться про реакцію Зеленського на деталі мирного плану Дональда Трампа для України, які озвучив Джей Ді Венс. У подкасті Shawn Ryan Show він сказав, що це виглядатиме приблизно як нинішня лінія розмежування між РФ та Україною: «Це буде демілітаризована зона, яку сильно укріплять, щоб росіяни не вторглися знову. Росія хоче, щоб ця війна закінчилася. Україна хоче, щоб ця війна закінчилась. Європа, яка недофінансувала цю війну, тоді як американські платники податків були щедрими до українців, теж хоче завершити війну, оскільки вона піднімає ціни на енергоносії».

Зеленський назвав це жахливою ідеєю, якщо меседж полягає в тому, що Україна повинна бути принесена в жертву. Це повертає нас до питання про ціну і про те, хто її заплатить. Ідея про те, що світ повинен закінчити цю війну коштом України, є неприйнятною, підкреслив український лідер. 

Це дуже важлива для України дилема, чи варто більше часу зараз приділити Трампу, сконцентруватися на тому, щоб відбудувати з ним певний формат відносин, а чи треба надалі працювати, як працювали, і сподіватися, що в якийсь момент буде знайдено з ним спільну думку і можна буде вийти на певний компроміс, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв:

—  Я, скоріше, є прихильником другої парадигми, що нам не потрібно окремо для Трампа старатися, нам не потрібно окремо для Трампа намагатися щось зробити, і нам точно не треба вестися на його провокації.

Трамп, окрім того, що абсолютно непередбачуваний, він ще й поняття не має, про що говорить, і це дуже небезпечно, вважає cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank):

— Він каже, що йому байдуже, що відбувається з Україною і якщо Трамп переможе, на Україну чекають дуже погані часи. Я думаю, що вони намагатимуться зменшити підтримку, і вони намагатимуться змусити Україну піти на поступки Путіну, що залишить Путіну контроль над Кримом і Донбасом.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66f6d51b2d20a9605a64f665_President%20Zelensky%20in%20USA.jpg">Павел Коваль: «Дипломатична бравада Зеленського має сенс»</span>

Коментарі Дональда Трампа стосовно України викликають занепокоєння і тривогу, зокрема й серед європейських лідерів, які активно готують плани на випадок, якщо Дональд Трамп знову стане президентом США, каже заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Розглядають кілька категорій наслідків: для допомоги Україні, для НАТО, для політики щодо Росії та російського вторгнення в Україну, для відносин з Китаєм, торгівлі з Європою та посилення неліберального інтернаціоналістичного руху. Польща та інші країни Східного флангу особливо стурбовані, тому що вони розуміють загрози і важливість допомоги Україні у перемозі у війні.

Водночас надзвичайно важливо, щоб був єдиний план і всі європейці повинні реагувати в унісон 

Щоб зустрітись з Трампом Зеленський на день продовжив візит у США. Трамп спершу демонстративно відмовлявся від зустрічі, але потім передумав. Зеленський запропонував Трампу обговорити план перемоги: «Я думаю, у нас є спільний погляд на те, що війна в Україні повинна бути зупинена, і Путін не може перемогти. Україна повинна перемогти». Трамп розповів, що в нього дуже гарні стосунки із Зеленським і з Путіним. Зеленський на це зауважив: «Сподіваюся, що зі мною такі кращі».

Після двох годин переговорів Трамп та Зеленський знову повторили тези про «спільне бажання справедливо закінчити війну». «Я хочу завершення війни, пан президент Зеленський хоче завершення війни, Володимир Путін хоче завершення війни — це гарне поєднання», — заявив Дональд Трамп.

Усі заяви Дональда Трампа про Україну, зроблені під час передвиборчої кампанії, мають виключно агітаційний характер і не варто робити поспішних,  надуманих висновків. Зовнішню політику Дональда Трампа як можливого президента важко передбачити, хоча варто бути готовим до будь-якого сценарію, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):

— Очевидно, що можливе скорочення або навіть припинення участі Сполучених Штатів у допомозі Україні стане викликом для Європи. У військовому плані країни Європейського Союзу не можуть замінити США. Однак відомо, що Україна стрімко нарощує виробничі потужності своєї оборонної промисловості, і все частіше постає проблема нестачі фінансових ресурсів для фінансування виробництва. Саме тут європейські країни можуть активізувати свою участь, хорошим прикладом чого є Данія, яка профінансувала виробництво 18 гаубиць «Богдана». Однак, навіть якщо це станеться, повністю замінити США не вдасться.

Крім того, в розрахунках європейських політиків може виникнути уявлення (яке, до речі, вже частково присутнє), що зміщення стратегічного балансу на користь України є неможливим

Така ситуація означала б тиск на початок мирних переговорів, незважаючи на несприятливу для України стартову позицію, продовжує Едвін Бендик (Edwin Bendyk). Зрештою, не можна говорити про європейський план, оскільки питання стратегічної безпеки аналізуються на рівні окремих держав і залежать, як і в США, як від геостратегічної оцінки, так і від внутрішнього контексту:

— Доброю ілюстрацією цього є послаблення ролі Франції на європейській та міжнародній арені після парламентських виборів, результати яких суттєво послабили позиції президента Еммануеля Макрона і не призвели до створення стабільної правлячої більшості. Польська позиція щодо підтримки України залишається незмінною, як і безпекове бачення. Вона ґрунтується на присутності в НАТО при збереженні якнайкращих відносин зі Сполученими Штатами, незалежно від нинішньої адміністрації, зміцненні регіональної співпраці у сфері безпеки та посиленні власного оборонного потенціалу. Найкращим вираженням цього є бюджет Польщі на 2025 рік, який виділяє 4,7% ВВП на оборону.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Counter Disinformation Network — платформа, яка об’єднує понад 130 фахівців з протидії дезінформації із 40 організацій. Свої висновки стосовно механізмів російської пропаганди в контексті операції «Двійник» («Doppelganger») вони виклали у спільному звіті. Цю операцію Росія почала у 2022 році, кампанія з дезінформації включала створення тисяч фейкових коментарів, відео, мемів та копіювання відомих медіа. Поширювали цей контент переважно через соціальні мережі, а коментували його переважно треновані боти.

Дослідити усі аспекти

Дослідження мало на меті не лише вивчити місцевий вимір російського впливу у соцмережах, а й зробити можливим порівняння між країнами, розповідає  аналітикиня польської фактчекінгової організації Demagog, яка спеціалізується на російській дезінформації та пропаганді, Катерина Савранська. Робота була цікавою, каже експертка, однак без несподіванок:

— Польща є однією з мішеней в інформаційній війні Росії проти Заходу. Використовуючи адаптований арсенал методів впливу, Росія маніпулює громадською думкою через різних агентів впливу та інформаційні канали, поширюючи наративи, які експлуатують місцеві вразливі місця.

Загалом, прямий російський вплив у Польщі залишається обмеженим, частково через негативне ставлення поляків до Росії та її зовнішньої політики, а також через блокування російських ЗМІ, наприклад, польської редакції «Спутника»

Як наслідок, продовжує Катерина Савранська, Росія змушена використовувати непрямі методи для просування своїх наративів. Зокрема, це соціальні мережі, блоги. Іноді відбуваються кібератаки націлені на польські ЗМІ та веб-сайти організацій, там вставляють статті, які потім ширяться соцмережами:

— Операція «Двійник» також викрила спроби поляризувати польське суспільство через соціальну мережу X (раніше Twitter), використовуючи посилання на фейкові сайти легітимних польських ЗМІ для поширення проросійського контенту. Ця тактика широко використовується Росією в різних регіонах. Коли кампанію викривають і ліквідують, незабаром з'являється нова, і цикл повторюється. Тут важливо пам'ятати, що Росія часто тестує реакцію громадськості на різні теми, оцінює ефективність своїх каналів комунікації та стежить за тим, як уряди, соціальні мережі, фактчекери, журналісти та інші медіа-професіонали реагують на її операції.

Українські дослідження й «кремлеграм»

В Україні для того, щоб легко і швидко зануритися в дезінформаційні повідомлення, можна обмежитись телеграмом, каже експерт Центру досліджень «Детектор медіа» Олексій Півторак:

— Це трохи розслабляє, тому що дезінформацію для спростування не треба шукати, а її можна просто взяти, як дари природи в лісі. Ми навіть назвали рубрику текстів, які виходять щотижня із аналізом дезінформаційних повідомлень щодо України у проросійських чи російських пропагандистських телеграм-каналах «кремлеграм». А у твіттері в Україні набагато менша аудиторія. Тому нам було цікаво мати можливість зазирнути в іншу соціальну мережу і порівняти повідомлення теми і акценти. 

У даних для звіту Counter Disinformation Network експерти помітили, що на відміну від Телеграму, де основне навантаження несе текст, у Твіттері широко використовуються візуальні засоби: карикатурні чи мультиплікаційні зображення або фотоколажі, пояснює Олексій Півторак. За його оцінкою, це свідчить про намагання пропагандистів «сподобатися» алгоритмам твіттера і аудиторії. Проте у цьому випадку тим, хто готував або поширював ці повідомлення не вдалося дістатись до української аудиторії, про що свідчать перегляди і реакції на повідомлення в мережі:

— Автори твітів часто не розуміли українського контексту. Наприклад, до повідомлення про нібито невиплату зарплат військовим додавали недоречну картинку про оголошення придатними до мобілізації цілої родини із дідусем, бабусею і внуками. Такі неузгодженості траплялися і в публікаціях іншими мовами. Крім того, було помітно, що автори погано володіли українською мовою.

Вони вигадували неіснуючі слова, як-от «безчувальні дії» замість «негуманні дії» тощо, що додатково підкреслювало їхню відірваність від реальної ситуації в Україні

Еволюція пропаганди

Російська пропаганда за час повномасштабної війни була дискредитована для багатьох західних аудиторій і тому росіяни зараз значно активніше почали використовувати місцеві голоси, зауважує редактор блогу Ukraine Alert Атлантичної Ради (Atlantic Council) Пітер Дікінсон. Він давно аналізує основні тези російської пропаганди на англомовних ресурсах. Дікінсон нагадує про нещодавній американський скандал з подкастами, коли росіяни платили великі суми американцям за просування наративів в Америці, замість того, щоб намагатися просувати їх самим. І ці меседжі не просувають позицію, наприклад, Росія має рацію, Росія права або Росія має розумну позицію. Це так не працює на заході зараз. Більшість людей не вірять, що Росія є розумною. Тому замість цього вони просувають тезу номер один — Росія небезпечна і війна повинна припинитися, адже Росія може піти далі:

— І тут ми маємо ядерні погрози Путіна, це просувається і посилюється російськими маріонетками, російськими союзниками на Заході, які використовують це, щоб спробувати налякати власну ж аудиторію і змусити її до бездіяльності, закликаючи західних парламентарів не вживати заходів проти Росії. Інший меседж полягає в тому, що, просувається теза: знаєте, Україна теж не ідеальна. В Кремлі розуміють, що позиція більшості західних країн: Росія погана, Росія неправа.

Тож їхня відповідь на це — не говорити, що Росія хороша, а говорити, що Україна погана, дуже корумпована, недемократична, що Зеленський недемократичний, що в Україні немає виборів, Україна пригнічує християн, росіян, російських православних, релігійні громади і так далі

У твітах українською, які вивчали українські дослідники для звіту Counter Disinformation Network, головним «антигероєм» серед представників держави теж був президент Зеленський.

А втім, до джерел поширення пропаганди в Україні варто додати телеграм із його неповагою до модерації інформації, діяльність проросійських блогерів на ютубі каже експерт Центру досліджень «Детектор медіа» Олексій Півторак. А ще на руку ворожим пропагандистам грають установки, вкорінені у частини суспільства, приміром недружнє або й вороже ставлення до вихідців з інших регіонів або упереджене ставлення до влади і будь яких її кроків:

—  Маніпулювання такими установками і полегшує роботу пропагандистів, що в твіттері, що в телеграмі, що в ютубі. І робить їх небезпечнішими за фейки, які хоч би можна спростувати фактами. Тому, як мені здається, методи поширення пропаганди останніми роками змінюються мало. Адже пропагандисти користуються одними і тими методами маніпуляцій і досить сталим набором тем. А от інструменти, якими готують пропаганду, змінюються. Замість поганих перекладів у онлайн-перекладачі приходять якісніші і більш творчі, хоч і кострубаті, повідомлення, створені із застосуванням великих мовних моделей. Замість мемів, які готуються за 5 хвилин, пропагандисти витрачають час на підготовку картинки, карикатури чи фабрикування фото або передовиці газети або обкладинки журналу. А придумані цитати начитують діпфейкові знаменитості із голосом, подібним на справжній. 

Реакція мереж

15 липня було надіслано попередження про 1236 оригінальних постів в Х з описом виявленої активності та надано інформацію для внутрішніх розслідувань. До того часу вже було видалено 529 із цих постів, але щонайменше 623 залишалися. Станом на 23 серпня 2024 року, майже через шість тижнів, лише один із цих 623 дописів було заблоковано, а Counter Disinformation Network на кінець серпня не отримав відповіді від платформи, повідомили автори звіту.

У ході дослідження фахівці з Франції, Німеччини, Польщі й Італії працювали також із 98 дописами в фейсбуку, розміщеними як рекламні. Аудиторія цих дописів становила близько півмільйона користувачів.

На момент написання звіту немає потреби сповіщати Meta про рекламу у фейсбуку, оскільки пов’язані сторінки, на яких розміщувалася реклама, були видалені або більше не використовуються, — йдеться у звіті.

Ефективність російського впливу

Помітною темою російської дезінформації у червні були маніпуляції Глобальним самітом миру. Щодо нього пропагандисти намагались створити враження марної ініціативи – в дописах українською, каже експерт Центру досліджень «Детектор медіа» Олексій Півторак. А в даних іншими мовами пропагандисти поширювали тези про необхідність запрошення Росії і спогадами про стару дружбу з росіянами. Також у масивах іншими мовами піднімали тему українських біженців, які, мовляв, менш культурні, забирають чужі гроші і робочі місця. Але впливовості цих повідомлень завадила все та ж кострубатість виконання: не точні чи дивні формулювання у повідомленнях і недоречні картинки, резюмує Олексій Півторак. 

З року в рік існують постійні теми, які включають спроби підірвати польсько-українські відносини, експлуатуючи емоції та історичні образи, підірвати довіру поляків до НАТО, ЄС та США, зображуючи західних союзників як шкідливих для Польщі, а також дискредитувати польську владу, зображуючи її маріонетками Заходу, ворожими до Росії та надмірно прихильними до України, каже аналітикиня польської фактчекінгової організації Demagog Катерина Савранська. З 2022 року з'явилися нові дезінформаційні наративи, пояснює експертка, зокрема неправдиві заяви про українських біженців, представлення війни як змови еліт, використання ядерного шантажу, висвітлення ризиків надання допомоги Україні та підштовхування до «мирного вирішення» конфлікту:

— У нещодавній кампанії «Двійник» у Польщі пости Х намагалися маніпулювати такими питаннями, як економіка, міграція, українські біженці, політика ЄС, історичні претензії до України та протести фермерів.

Примітно, що кампанія була зосереджена на критиці України, її лідерів і біженців, при цьому навмисно уникаючи будь-яких прямих згадок про Росію, як позитивних, так і негативних

Що стосується оцінки ефективності російського впливу на поляків, то вона є складною з різних причин, продовжує Катерина Савранська. Загалом вважається, що Польща має низьку сприйнятливість до російської пропаганди та дезінформації. Однак джерела, які постійно просувають ці наративи, можуть набирати від тисяч до десятків мільйонів переглядів щомісяця.

Найуспішнішим меседжем протягом всієї війни, з точки зору ефективності для західної аудиторії, є меседж про відповідальність НАТО, вважає редактор блогу Ukraine Alert Атлантичної Ради (Atlantic Council) Пітер Дікінсон:

— Ідея про те, що НАТО спровокувало війну, широко просувається в англомовному просторі. Звісно, багато людей скажуть, що Росія не повинна була вторгатися, Росія поводилася жахливо, Путін — диктатор.

Звичайно, ми не підтримуємо те, що зробила Росія. Але, і це «але» дуже часто виводить на тези — подивіться, що зробило НАТО

Це при тому, продовжує редактор блогу Ukraine Alert, що насправді Захід не давав і не дає Україні жодних реальних перспектив вступу в НАТО, а приєднання до Альянсу Швеції і Фінляндії навпаки не викликало в Росії особливої публічної реакції. Водночас, на думку Пітера Дікінсона, політика Заходу повинна полягати насамперед в тому, аби ефективно розповідати і поширювати свої власні наративи, а не намагатися постійно розвінчувати російські.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Міжнародний валютний фонд відклав заплановану місію в Москву на невизначений термін. Проти відновлення співпраці з росіянами раніше виступили 9 європейських країн. Як розповів російським медіа виконавчий директор від Росії в МВФ Олексій Можин, причина відтермінування місії — її технічна неготовність до проведення консультацій. Інформація про те, що МВФ збирається відвідати Росію для обговорення економічного розвитку з’явилась на початку вересня, а 16 вересня мали стартувати онлайн-консультації. Навіщо фонд спершу запланував, а потім відклав місію в Росію, про стан справ в російській економіці, співпрацю Києва з МВФ та що буде з курсом валют в Україні Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

Катерина Трифоненко: Чому МВФ скасував візит своєї місії в Москву? Дався взнаки протест низки європейських країн?

‍Олександр Савченко: У мене є три версії. Перша — дійсно багато країн Східної і Північної Європи висловили протест проти цього візиту. В МВФ рішення ухвалюються радою директорів, ключові пакети у США, Євросоюзу та Японії — разом більше 50%. У Китаю трішки менше п’яти, у Росії — менше трьох. А країни, які висловили протест, всі разом, думаю, дотягують десь до п'яти відсотків. Але, попри це, їхні голоси теж мають певний вплив, хоча традиційно всі стратегічні рішення в МВФ ухвалює Мінфін чи Держдеп Сполучених Штатів. Я припускаю, що були певні домовленості між США та Росією, але потім спрацював протест. Друга позиція — чи була гарантована безпека делегації зі Сполучених Штатів в Росії?

Я допускаю, що в останній момент розвідувальні структури США сказали, що вони не гарантують безпеку делегації МВФ. А ці питання — ключові

Я сам працював виконавчим директором в Європейському банку реконструкції і розвитку, і ми їздили у Вірменію та Грузію. І нас захопили — велику делегацію з восьми людей з Європи. Кілька діб ми просиділи на якійсь базі в оточенні озброєних людей, потім нас вивезли з Грузії, але так і не дали зустрітись з Шеварднадзе. Після цього інциденту питання безпеки у всіх міжнародних фінансових організаціях підняли на дуже-дуже високий рівень. І якщо є хоч якась мінімальна загроза, то, скасовувалися візити. Тому це може бути причина. Ситуація загострюється в Україні, А Путін цілком міг би захопити цю делегацію, а потім міняти на когось свого. І третя ймовірна причина, що щось не спрацювало між розвідувальними структурами Штатів і Росії, останнім часом було очевидне потепління, але можливо щось загострилося знову. Я більше схиляюсь до другої причини, що не була гарантована безпека.

‍— А навіщо це взагалі було потрібно МВФ, з якою метою ініціювали місію в Москву?

— Давайте скажемо, що політичне та й економічне керівництво цієї міжнародної організації здійснюють Сполучені Штати. Вони — найбільший акціонер Міжнародного валютного фонду. Отже, я думаю, що була політична узгодженість цього візиту з Вашингтоном. Це перший факт. Другий, щоб всі розуміли, — Росія також є акціонером цієї організації. І вона навіть має свого директора, який сидить у Вашингтоні, є також представництво Міжнародного валютного фонду в Москві. Вже давно — спочатку агресії 2014 року — було ухвалене рішення, що кредитування Росії припиняється. Загалом Москва і раніше не потребувала фінансового кредитування, тому що в неї був подвійний профіцит: і бюджету, і поточного рахунку. Однак Міжнародний валютний фонд, окрім кредитування країн, які потребують грошей, здійснює також інші функції: надає консультації і формує глобальну статистику щодо руху капіталів. Це основні функції Міжнародного валютного фонду.

Десь півтора роки, як Росія припинила публікувати економічні дані. Більшість інформації, яка мала би йти в Міжнародний валютний фонд, її просто припинили давати

Враховуючи всі ці факти, я думаю, що поїздка делегації Міжнародного валютного фонду могла мати на меті отримати більше інформації про стан економіки Росії: експорту, імпорту, дефіциту. Тому що зараз все в тумані.

‍— А навіщо МВФ взагалі аналізувати російську економіку?

— МВФ готує звіти: річні, квартальні, секторальні — для повноти картини по всьому світу. Для цього їм, звичайно, бажано було б мати цю інформацію. Це перше. Друге, маю таке припущення, що це міг бути сигнал від Сполучених Штатів, що в разі закінчення війни Вашингтон не буде проти відновлення повноцінних стосунків Росії з Міжнародним валютним фондом. Тобто буде бізнес as usual. І, окрім цього, мета місії — розвідувати як можна більше, що відбувається в Росії, дізнатись, який ВВП, бо вони там декларують 2 трильйони, а реально може бути 1,5. Чи, наприклад, яка інфляція там? Росія каже про 9% річних, а ставка рефінансування в них вже 19%. Згідно з усіма канонами, ставка рефінансування не може відриватися від інфляції аж так сильно, бути в два рази більшою, ніж інфляція. Це означає, що реальна інфляція в Росії не 9%, а десь на рівні 17-18%. Такі моменти, я думаю, теж підштовхували Міжнародний валютний фонд до цієї поїздки.

Але, підкреслюю — цю поїздку мали благословити США. Без рекомендації чи дозволу з Вашингтона вона б не з’явилась на порядку денному неможлива

‍— Мотивація МВФ зрозуміла, навіщо ця ревізія потрібна Росії? Навряд в Москві збираються показувати свої реальні економічні показники. 

— Перше, Росія могла б використовувати місію МВФ в політичних цілях, мовляв, дивіться, ми — не вигнанці, до нас приїхав цілий Міжнародний валютний фонд. Щодо доступу до інформації, вони б її не розкривали, навпаки робили б усе, щоб дезінформувати Міжнародний валютний фонд, але й там працюють гарні фахівці, експерти, які можуть за штрихами встановити реальну картину. 

Ще треба зважати, що в Міжнародному валютному фонді працює дуже багато людей з паспортом Росії. І 99% з них, а може й усі 100% працюють на російську розвідку. Тож Росія знає все, що відбувається в МВФ, а МВФ мало що знає про реальний стан російської економіки. І для них ця місія могла би бути можливістю десь заповнити прогалини. Тобто, це така гра. 

‍— Те, що місію відклали це добре чи погано для України?

— Це добре, тому що, якби цей візит відбувся, Росія використовувала б його як свідчення потепління відносин з Заходом. І це б сприяло росту рейтингу Путіна в очах певної частини населення Росії. Там же не всі такі твердолобі ідіоти, які, тотально його  підтримують. Є десь 10-15% більш-менш розумних людей, які проти війни і вони все розуміють. Але от саме такий візит міг би схилити їх до того, що не все так однозначно.

‍— 11 вересня місія фонду закінчила роботу в Україні. Як ви оцінюєте перемови МВФ з українським урядом, наскільки вони були результативними?

— Вони були результативними, адже нам пообіцяли виділити 1,1 мільярди доларів в рамках 4-річної програми зашальним обсягом 16 мільярдів доларів. Україна стала найбільшим реципієнтом Міжнародного валютного фонду. МВФ загалом позитивно оцінює українську економічну політику. Правда, на момент роботи місії ще було зазіхань на стабільність податкової системи. Ви знаєте, зараз Кабмін розробляє плани збільшення податків і для підприємців, і для людей, що може негативно вплинути на економіку.

А так економіка показує дуже хороші результати. За перший квартал вона зросла більше ніж на 6%. І оцінки, що за рік економіка зросте десь на 4%, досить реалістичні. Тому загалом Міжнародний валютний фонд задоволений економічною політикою, монетарною, фіскальною. Але треба чесно сказати, що підставою для цього задоволення є не лише професіоналізм українських урядовців, а допомога Європейського Союзу, Сполучених Штатів і того ж Міжнародного валютного фонду, які покривають величезні дефіцити бюджету України. Без цієї допомоги такого рівня стабільності і зростання не було б. 

‍— Якщо ситуація стабільна, чому відбуваються стрибки курсу валют в Україні і що буде далі?

— Це не стрибки курсу. Насправді, це незначна девальвація гривні, вона цілком логічна й правильна, бо дозволяє уряду збільшити надходження в бюджет. Серед головних джерел надходження — це ПДВ по імпорту.

Імпорт великий, і чим гривня дешевше, тим більше вони зберуть коштів до бюджету — і тому Мінфін зацікавлений в послабленні гривні

Національний банк проводить більш-менш незалежну політику, але все в рамках прогнозу. Десь 42 гривні за долар на кінець року, може навіть трошки більше — це, в принципі, нормально для економіки країни у стані війні. Фінансова допомога стримує значні коливання курсу і веде до того, що золотовалютні резерви скоро рекорд поб'ють в Україні. Вони зростають і це дуже добре, на випадок якихось форс-мажорів — наприклад, несприятливий результат виборів у Сполучених Штатах — це дозволить Україні протриматись більше року самостійно. Тобто макроекономічна ситуація в принципі стабільна і незначне послаблення гривні — це нормально.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Володимир Зеленський на початку вересня заявив, що Україні потрібен дозвіл на використання далекобійної зброї по військових об’єктах на території Росії від чотирьох країн: Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Німеччини. Вашингтон такого дозволу давати поки що не збирається, адже, зі слів очільника Пентагона, удари по військових цілях вглиб Росії не змінять хід подій. Жодної ескалації — фірмовий стиль адміністрації Байдена і до виборів у США Україні точно не варто розраховувати на принципову зміну курсу, зауважують опитані нами аналітики. А поки не зміниться позиція США, країни ЄС теж демонструватимуть максимально обережні підходи. Чи можуть стати удари вглиб Росії тим самим «game changer» війни, чого чекати від зміни влади у Білому домі, які аргументи має Київ, щоб переконати союзників нарешті розв’язати руки українським військовим, — про це Sestry розпитали фахівців у сфері безпеки й оборони.    

‍Дрібними кроками

Адміністрація Байдена має два завдання: перше — допомогти Україні якомога більше, але друге завдання — запобігти будь-якій ескалації з Росією. Протягом війни видно, наскільки ця друга мета для них важлива, каже аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič). Видається так, що американці вважають, що кожне надання західної зброї і дозвіл на використання цієї західної зброї проти Росії буде розглядатися як акт ескалації:

—  Протягом всієї війни адміністрація Байдена робила ці дрібні кроки з підвищення рівня допомоги, надаючи різні системи лише після тривалих вмовлянь з боку України та інших союзників, щоб випробувати ці системи на полі бою. Озброєння надавалося траншами, а не цілим комплексним пакетом і це, вочевидь, шкодить обороноздатності України. Я особисто вважаю, що дозвіл бити далекобійною зброєю по Росії сам по собі не буде тією срібною кулею і не вирішить усіх проблем.

Але якби загалом ці транші з надання озброєнь були більшими, від них був би накопичувальний ефект, і це б дозволило Україні воювати ефективніше

Сполучені Штати не дають дозвіл на застосування західної далекобійної зброї для ударів вглиб Росії з кількох причин, зокрема, запаси далекобійних ракет ATACMS не такі вже й великі. До того ж їхньої досяжності не вистачить для ударів по російських аеродромах, де базується авіація, яка завдає ударів по Україні. Про це заявила заступниця речника оборонного відомства США Сабріна Сінгх, мовляв, за оцінками американської розвідки, 90% російських літаків, які запускають керовані авіаційні бомби та ракети проти України, перебувають на аеродромах, що розташовані за 300 кілометрів від території, контрольованої Україною.

Білий дім завершує роботу над планом послаблення обмежень для України. Джерела Politico стверджують, що посадовці у Вашингтоні, Лондоні та Києві останніми днями обговорювали розширення території всередині Росії, яку Україна може атакувати зброєю американського та британського виробництва. І у США нібито погодилися дозволити Україні використовувати британські ракети дальнього радіуса дії, вочевидь йдеться про Storm Shadow, які містять американські компоненти, для завдання ударів по території Росії.

Володимир Путін 11 вересня заявив, якщо Україна почне завдавати удари західною далекобійною зброєю углиб території РФ, то в Росії це вважатимуться прямим втягненням країн НАТО у війну, мовляв це Альянс, США і Європа воюють з Росією, що матиме наслідки. Аналітики британського Інституту вивчення війни (ISW) назвали це типовою риторикою Путіна: «Кремль раніше багаторазово погрожував «військовою ескалацією», якщо Захід перетне його «червоні лінії», але ніколи суттєво не реагував на надання США або Заходом військової допомоги Україні».

Дозвіл Україні бити по території Росії — був одним з питань порядку денного зустрічі президента США Байдена з британським прем’єром Кіром Стармером. І це, як звертає увагу France 24, ймовірно, була остання зустріч перед президентськими виборами у США, яка могла змінити політику Вашингтона відносно України.

Не випадково зустрічі Байдена і Стармера передував спільний візит держсекретаря США Ентоні Блінкена й міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Леммі до Києва 11 вересня, вони мали обговорити з Зеленським українську стратегію ударів по Росії та подальший план дій. Про це повідомили, обізнані з ситуацією співрозмовники Bloomberg.

Джерела видання також припускають, яке б рішення не було ухвалене, його, швидше за все, оголосять на засіданні Генасамблеї ООН в Нью-Йорку, яка почне роботу 22 вересня. 

Про те, що рішення уже ухвалене, стверджує Guardian. За інформацією джерел британського видання, під час останньої зустрічі у Вашингтоні Байден і Стармер домовились дозволити Україні бити по цілях у Росії ракетами Storm Shadow. А втім, публічно про це рішення не оголошують. Офіційно речник Білого дому з питань нацбезпеки Джон Кірбі після зустрічі лідерів США та Великої Британії заявив, що не варто очікувати будь-яких повідомлень про зміну політики адміністрації Байдена щодо далекобійних ракет. А радник з національної безпеки США Джейк Салліван заявив, що Байден має намір особисто обговорити з Зеленським питання щодо дозволу бити їхньою зброєю вглиб РФ, інформує Sky News.

Не ATACMS-ами єдиними

‍Про перемови стосовно надання Україні крилатих ракет великої дальності відомо з середини серпня. Головком Олександр Сирський у розмові з генералом США Чарльзом Брауном назвав таке озброєння критичними потребами України. Це питання піднімали під час засідання Рамштайну 6 вересня. Очікується, що до одного з пакетів озброєнь, який США оголосять цієї осені, будуть включені ракети JASSM, про це повідомляє Reuters, покликаючись на три джерела, хоча й уточнює, що остаточне рішення ще не ухвалене.  

JASSM – американська високоточна крилата ракета класу «повітря-земля», розроблена корпорацією Lockheed Martin. Вона призначена для ураження як високозахищених стаціонарних цілей, так і цілей, що переміщуються, ефективна за будь-яких погодних умов і в будь-який час доби. Існує дві модифікації цих ракет — радіусом дії до 370 км і понад 800 кілометрів.

Якщо Вашингтон дасть Україні дозвіл на застосування цих ракет, вони, ймовірно, розширять нинішні можливості України з точки зору завдання ударів по стаціонарних цілях — авіабазах, логістичних центрах в Криму та на інших окупованих територіях, каже старший науковий співробітник відділу бойових авіаційних сил і технологій Королівського інституту об'єднаних служб (Лондон) Джастін Бронк (Justin Bronk) А втім, це озброєння не стане «game changer»:

— Ці ракети занадто дорогі і дефіцитні, щоб їх можна було використовувати для знищення об'єктів в тих обсягах, щоб це мало вирішальне значення на полі бою. Вони — допоміжний засіб.

Наскільки ефективним буде їхній вплив, залежатиме також від того, чи дозволить Вашингтон використовувати їх по цілях на території Росії, резюмує Джастін Бронк.

‍Червоні лінії Білого дому

‍Ще на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну адміністрація Байдена встановила собі стратегічну рамку: не дай Боже стати стороною конфлікту і спричинити Третю світову війну. І вони тримаються цієї рамки, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. І звісно, безпосереднє зіткнення НАТО і США з Росією нікому не потрібне, а втім багато речей — питання самообмежень:

— Удари по російській території є такими умовними чи ефемерними червоними лініями, які дуже вдало були намальовані Путіним в головах американців. І вони не можуть їх подолати. При тому, що ми спочатку широкомасштабного вторгнення не один раз показали — всі ці лінії нічого не варті. Нам не дозволяли американською зброєю бити по Криму, але ми почали це робити власними ракетами і дронами. Виявилося, що це не спричинило ядерну війну. Далі — були постачання танків, гаубиць, F-16, ми зайшли з контрнаступальною операцією в Курськ, а Третьої світової не сталося.

Так що питання цих фобій — нерозуміння, що таке Росія, як з нею можна поводитися

Чи змінить максимально обережні підходи стосовно Росії наступна американська адміністрація, говорити зарано, адже президентська кампанія у США в самому розпалі. Якщо переможе Гарріс, швидше за все, побачимо тою чи іншою мірою продовження політики Байдена, що втім не так і погано, якщо зважати на риторику і непередбачуваність Трампа, зауважує аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič).‍

Європейський погляд‍

Сили оборони України можуть бити по військових об'єктах на території Росії зброєю, яку отримують від Нідерландів, заявив тамтешній міністр оборони Рубен Брекельманс. З його слів, міжнародне право країни на самооборону не обмежується відстанню і не припиняє діяти за 100 кілометрів від кордону.  Нідерланди також закликають союзників зняти обмеження на використання зброї, яку вони надають Україні для оборони.

Аналогічну позицію висловив начальник генерального штабу Чехії Карел Ржегка, мовляв, українці повинні захищатися, навіть атакуючи територію Росії, бо не можна боксувати, коли одна рукою зв’язаною за спиною.

Серед країн, які категорично проти застосування своєї зброї по російських цілях — Італія. «Кожна країна сама вирішує, чи дозволяти Україні атакувати Росію переданою зброєю. Ми не воюємо з Росією, НАТО не воює з Росією. Тому для Італії позиція однозначна — використовувати нашу зброю виключно на українській території», цитує Corriere della serra італійського міністра закордонних справ.

Є європейські країни, наприклад, Польща, Румунія, країни Балтії, Фінляндія, Швеція, до певної міри, Данія, які також відіграють дуже важливу роль в європейському контексті і діють більш рішуче. Однак, очевидно, що на позицію європейських столиць впливають рішення американців, каже  аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič):

— Ми також повинні розуміти, що, можливо, для британців чи французів зброя, наприклад, Storm Shadow не видається настільки ескалаційною, як американська зброя. І для росіян це напевно теж так виглядає. Тож американці відіграють свого роду роль посередника. І ми бачили цю ганебну, абсолютно непотрібну дискусію стосовно передачі Україні німецьких танків два роки тому.

Це не потребувало такого довгого і болісного процесу, але ми бачили, як Берлін дуже вагався і тоді США довелося втрутитись і дати 31 «Абрамс», щоб переконати Німеччину дати свої танки

Головний тригер для Заходу — вбивства цивільних в Україні та знищена українська передусім енергетична інфраструктура, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. Він пригадує, як Україні передавали чергові засоби ППО після масованих ракетних атак. Але, звісно, Київ також має пояснювати, що розширення оборонної рамки не призведе до тієї ескалації, яку так бояться у Вашингтоні:

— Хоча, за великим рахунком, я сподіваюся, що зі зміною команди там будуть інші люди ухвалювати рішення. Я не кажу про президента, а про тих, хто формує рішення — це радник з національної безпеки, міністр оборони, що вони будуть виходити з інших позицій, більш притомних.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Вторгнення Росії в Україну у 2022 році допомогло перетворити Telegram із нішевої мережі на глобальне явище. Через цей застосунок мільйони людей стежать за розвитком подій на полі бою практично в режимі реального часу, пише The New York Times. Та затримання власника Telegram, за оцінкою співрозмовників видання, суттєво ускладнить збір коштів для компанії — і це викликає сумніви щодо її майбутньої фінансової життєздатності. А в контексті того, що французькі правоохоронці хочуть отримати доступ до баз даних приватних чатів мережі, це ставить питання, чи залишиться Telegram головним світовим ресурсом анонімних каналів. Чи обґрунтувані підозри, що Дуров і його мережа співпрацюють з російськими спецслужбами та чи лише вони, чим небезпечний Telegram та чи можливо регулювати подібні мережі — Sestry зібрали думки фахівців.    

Контроль над Telegram

Цікавим є те, що хоча сам Дуров заперечує будь-який зв'язок з російською владою, серед інвесторів Telegram є низка олігархів, близьких до президента Путіна, каже дослідниця кафедри ризиків бізнес-школи Сорбонни Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément). Вплив Telegram в Рунеті, виходячи з кількості користувачів і різноманітності його діяльності, настільки великий, що він став основним гравцем у російському кіберпросторі:

— Telegram зараз володіє значною силою, з якою доводиться рахуватися, — чи то в плані співпраці, чи то в плані переговорів. Залишається здогадуватись, що зробив би Дуров після підписаних цього літа Путіним указів, які мають бути введені в дію в листопаді та січні і які мають на меті на вимогу Роскомнадзору або ФСБ зобов'язати платформу надавати інформацію про своїх користувачів, закрити їхні канали або заборонити їм виробляти рекламу.

Павло Дуров — мільярдер російського походження, має одразу 4 громадянства: Росії, Франції, Обʼєднаних Арабських Еміратів і карибської острівної держави Сент-Кітс і Невіс. Його заарештували після того, як 24 серпня ввечері він прилетів власним літаком до Парижа. Французькі слідчі звинувачують його в співучасті в торгівлі наркотиками, злочинах проти дітей та шахрайстві через відсутність модерації контенту в телеграмі. Загалом мільярдеру висунуто обвинувачення за 12 статтями. 

Дуров заснував Telegram разом зі своїм братом Миколою у 2013 році. Як стверджує видання Politico, ордер на арешт обох братів був виданий ще в березні і цьому передувало тривале таємне слідство відділу кіберзлочинності паризької прокуратури. Французький адвокат Дурова називає усі звинувачення повним абсурдом. 

Що насправді стояло за арештом мільярдера у Франції, це питання більше для розвідувальних організацій, так само, як і питання його прямих чи непрямих контактів з з російським урядом, каже науковий співробітник Інституту міжнародних відносин та політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс (Nerijus Maliukevicius):

— Але нещодавно були дослідження і звіт про його регулярні поїздки до Росії. Тож навіть це ілюструє його участь у відносинах з російським урядом.

Їздити вільно туди-сюди було б абсолютно неможливо, якби він був опозиціонером, наприклад, як Навальний

У 2018 році в Росії намагались заблокувати доступ до Telegram, втім ця спроба провалилась, і зрештою соцмережа перетворилася на основний канал комунікації російських урядовців та пропагандистів. Того ж таки 2018-го, якщо вірити джерелам Wall Street Journal, соцмережею особисто зацікавився французький президент. Еммануель Макрон начебто за обідом пропонував Дурову перенести штаб-квартиру в Париж, але той відмовився.

Одразу після затримання Дурова у Франції російські силовики отримали вказівку видалити застосунок зі своїх телефонів, про що написав Telegram-канал Baza, який пов’язують з російськими спецслужбами. 

Аналогічну рекомендацію в своєму Telegram-канал видала і кремлівська пропагандистка Маргарита Симоньян, мовляв, хто звик використовувати мережу для конфіденційних повідомлень, більше такого не робіть.

Ознак того, що Дуров тісно пов’язаний з російською владною машиною більш ніж достатньо, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки  Максим Віхров:

— Для початку, погляньмо на гроші. Відомо, що серед інвесторів TON (криптовалюта Telegram) були Давід Якобашвілі та Роман Абрамович, які в Кремлі зовсім не чужі. Якобашвілі, до речі, перебуває під українськими санкціями, а Абрамович включений до санкційних списків Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Швейцарії, Канади, України та інших країн. Не менш цікавим є фінансовий слід, що веде в ОАЕ. Telegram присутній у портфоліо фонду Mubadala, який має довгу історію співробітництва з РФ — загальний пакет фонду в Росії оцінювався у $3 млрд. Тепер погляньмо на технологічні ланцюжки. Для передачі трафіку Telegram користується послугами компаній RETN та LLC GLOBALNET, причому обидві мають російське походження. Те саме з серверами — один з них ще рік тому розташовувався у Санкт-Петербурзі.

Якщо росіяни дозволяли користуватись соцмережею своїм чиновникам та військовим, значить, вони були впевнені, що їхній трафік — в надійних руках

Погодьтесь, це багато про що говорить. Як, зрештою, і масштаби роботи російських спецслужб на платформі Telegram. Якби платформа була цілком недружньою до подібної активності, її б не було. Наприклад, у Facebook росіянам працювати набагато складніше, зате в «телезі» вони почуваються, як удома.

Небезпечний телеграм

За даними VPN сервісів Surfshark и Netblocks з 2015 року Telegram був тимчасово або на постійній основі заборонений у 31 країні. Приміром на початку серпня у Великій Британії мережу використовували для планування і координації антиіммігрантських заворушень, про це заявили в британській поліції. У кількамісячному бані сервіс був в Іспанії, після того як чотири основні медіагрупи країни — Mediaset, Atresmedia, Movistar і Egeda — подали судовий позов через систематичне порушення їхніх авторських прав. У березні 2023 року Норвегія заборонила Telegram і TikTok для держслужбовців і політичних радників на робочих пристроях. Тамтешня розвідслужба вважає, що платформи співпрацюють з Росією та Китаєм, що становить загрози норвезькій безпеці. У 2022-му можливість заборонити Telegram розглядали у Німеччині після виявлення десятків антисемітських каналів. Але там обмежились штрафом у 5 мільйонів євро, а Telegram заявив про готовність співпрацювати з німецьким урядом.

Після арешту Дурова перевірку Telegram почала Єврокомісія. У Брюсселі припускають, що соцмережа спеціально занижує кількість користувачів, щоб уникнути регулювання. У лютому мережа звітувала про 41 мільйон активних користувачів на території Євросоюзу, що не дозволило віднести соцмережу до дуже великих онлайн-платформ (Very Large Online Platform (VLOP). — Авт.)

В Єврокомісії наголосили, якщо після перевірки з’ясується, що кількість користувачів більша, месенджер в односторонньому порядку внесуть до списку VLOP. Цей статус передбачає значно суворіші зобов'язань, зокрема щодо модерації контенту, а також передбачає обов'язковий обмін даними з Єврокомісією.

В Україні станом на 2023 рік Telegram був найпопулярнішим месенджером і джерелом інформації. Основна комунікація української влади також відбувається в цьому застосунку. Водночас у мережі практично не існує запобіжників від поширення дезінформації, за даними українських спецслужб через телеграм росіяни, приміром, вербують людей для виконання диверсій на території України. Час від часу піднімається питання про заборону мережі.

Жодна соціальна платформа не застрахована від того, що хтось зареєструється під фейковим ім’ям і почне поширювати брехню, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. Утім той таки Facebook має механізми, які не дозволяють нескінченно плодити ботів і розбудовувати екосистеми поширення пропаганди. Ці механізми теж не досконалі, проте вони є:

—  Тимчасом Telegram абсолютно безборонний перед російськими спецслужбами, які створюють сотні каналів, які синхронно беруть участь в інформаційних операціях. Це насправді досить легко відстежується, проте вдіяти з цим щось складно. І тоді виникає питання, чи справді безборонність Telegram — це жертва, на яку йде Дуров заради ідеалів вільного інтернету? Чи може, це так і задумано? Більшість користувачів Telegram навіть не підозрює, скільки інформації про них збирає цей додаток, а тим більше не може перевірити, хто має до неї доступ. І є серйозні підстави сумніватися, наскільки добре Telegram дбає про персональні дані своїх користувачів. Власне, сам протокол шифрування MTProto, який використовує Telegram, є закритим — і жодний фахівець з кіберзахисту не може пересвідчитись, чи справді він надійний. Варто згадати й про те, що лише торік було зафіксовано більше 100 випадків технічного втручання у роботу телеграм-каналів. Наприклад, під час бунту Пригожина більшість вагнерівських телеграм-каналів працювала з перебоями або не функціонувала зовсім.

Також зафіксовані випадки видалення цілих українських каналів або окремого контенту, який був чутливим для окупантів

Використання Telegram для поширення дезінформації — один з інструментів, який широко використовується Москвою з початку вторгнення в Україну, але це не єдина його небезпека, каже дослідниця кафедри ризиків бізнес-школи Сорбонни Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément):

— Telegram також є величезним ринком збуту. Обмеживши модерацію до мінімуму і захистивши мережу, що, до речі, не є налаштуванням за замовчуванням, а має бути налаштоване вручну, платформа стала простором, на якому може базуватися злочинна діяльність, включно з шахрайством, торгівлею наркотиками всіх видів, фінансуванням тероризму та дитячою порнографією. Саме з цієї причини, а також через те, що платформа відмовляється співпрацювати з владою у справах такого роду, Дуров був заарештований в Ле Бурже.

Які в Telegram перспективи 

Можливо, ця історія не матиме яскравого фіналу, а може це лише пролог до шпигунського скандалу десятиліття. Але в будь-якому випадку, становище Telegram в інформаційному просторі стає все більш хитким, припускає Максим Віхров.

Структурно арешт Дурова не зупинить роботу машини. Питання в тому, які накази будуть надані платформі щодо її модерації, зауважує Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément):

— Telegram вже був оштрафований в минулому, звичайно, в Росії, але Дуров також потрапляв до рук SEC (Комісія США з цінних паперів і бірж. — Авт.), коли намагався запустити криптовалютні платформи TON і Gram, однак і це не зупинило розвиток цього важковаговика з мільярдом підписників. Не дивно, що в Росії та серед різних ультраправих груп вже лунають голоси, які закликають звільнити Дурова на підставі неповаги до свободи вираження поглядів, хоча це аж ніяк не було причиною його арешту.

Хештег — Free Pavel

Серед захисників Дурова зібралась дуже різнобарвна компанія: від одного зі стовпів путінського режиму — омбудсмена Тетяни Москалькової — до полум’яного російського опозиціонера Іллі Яшина та ще одного мільярдера і власника мережі Х Ілона Маска.

За кілька днів до арешту Дурова Маск розкрив список акціонерів X Holding Corp, які допомогли йому купити Twitter. Серед інвесторів платформи виявилися два російських олігархи — Пьотр Авен і Вадім Мошкович.

Тепер абсолютно очевидно, звідки в Маска така любов до Росії, написав голова Українського дому в США Роман Шеремета.

Пьотр Авен — російський мільярдер, засновник «Альфа-груп», яка вважається одним із гаманців Путіна. Його частку при купівлі Twitter представляє компанія, в якій працює його син Дєніс Авен. Вадім Мошкович — підсанкційний російський мільярдер, власник найбільшого агрохолдингу «Русагро». Його при купівлі Twitter також представляла компанія сина — Євгєнія.

Чи свідчить це про якісь зв'язки Маска і його мережі з Кремлем, можна лише здогадуватись, каже науковий співробітник Інституту міжнародних відносин та політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс (Nerijus Maliukevicius). Хоча й погоджується, що подібні припущення небезпідставні. Втім, за його оцінкою, не мережа Х пріоритет для російської влади:

— Найважливіше для російського уряду — це намагання керувати комунікацією, яка відбувається в Telegram. Це означає, що вони створюють своєрідну ілюзію «свободи», коли і опозиціонери, і кремлівські блогери про війну мають однакову платформу для дискусій.

Це те, що Путін намагається зробити особливо в середовищі Інтернету та альтернативних ЗМІ. Він намагається керувати інформаційною бульбашкою на свою користь

Кремль не займається благодійністю і не роздає гроші просто так, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки  Максим Віхров:

— Питання в тому, яка природа цих впливів. Можливо, інтереси Маска ситуативно збіглися з інтересами Путіна, а може Росія підібрала до ексцентричного олігарха інший ключик. Тут ми вже виходимо на поле здогадок і теорій. Але якщо подивитись на Х з суто прикладної точки зору, то запобіжні механізми на цій платформі практично повністю зруйновані в часи господарювання Маска. І це відкриває російським спецслужбам широкий оперативний простір для розгортання пропагандистських кампаній. На щастя, платформою Х користується порівняно небагато українців, проте Росія використовує її для роботи з іноземними аудиторіями.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Після зустрічі з Зеленським Моді запевнив, що його країна готова докласти зусиль для забезпечення справедливого й міцного миру в Україні та дотримання принципів міжнародного права щодо поваги до територіальної цілісності та суверенітету держав. А втім, прямого засудження російської агресії проти України індійський прем’єр воліє уникати. Чи готова Індія підтримати Україну у війні з Росією, як у Нью-Делі розуміють причини цієї війни, що думають про сценарії її завершення і звідки у Нарендри Моді підвищений інтерес до України, Sestry розпитали експертів з індійської політики. 

Імідж миротворця

Нарендра Моді — перший індійський прем’єр, який приїхав в незалежну Україну. Його візит прийшовся на День прапора й переддень Дня Незалежності. Анонсуючи подорож у Європу, Моді наголошував, що Індія прагне шукати можливості до діалогу. 

Візит у дні важливих національних свят України — свого роду дипломатичний і компліментарний жест, однак чекати від Моді рецепту миру — не варто, каже головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко:

— Для Моді важливо вирівняти баланс. Після того, як він побував у Москві, і його зустріч з Путіним збіглась із трагічним масованим обстрілом України і дитячого шпиталю Охматдит, через що Моді дуже сильно критикували в багатьох країнах — й експерти, і журналісти, і громадянське суспільство. Бо не можна просто так тиснути руки в той час, як обстрілюють дитячі лікарні. Але Моді, коли був в Москві, він так дуже дипломатично, лаконічно висловився, що його серце обливається кров'ю, коли гинуть невинні діти, не уточнюючи при цьому, які саме діти і від чого вони гинуть. І Росію він не розкритикував.

Тож зараз йому важливо підтвердити імідж і репутацію Індії як країни-миротвориці, яка пропагує виключно мирні інструменти, мирні шляхи розв'язання конфліктів

Відбілитись в очах заходу після обіймів з Путіним, безумовно, один з мотивів Моді особисто відвідати Київ, погоджується професор політології Університету Індіани Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):

— Головна ж мета цього візиту — налагодити стосунки із Заходом, створити враження, що Індія не повністю в кишені Путіна і не є російською маріонеткою, а має певний ступінь незалежності у своїй зовнішній політиці.

У Києві під час зустрічі з Володимиром Зеленським Нарендра Моді нагадав, що два роки тому під час зустрічі з Путіним в Самарканді на саміті ШОС (Шанхайської організації співпраці. — Авт.) сказав російському керманичу, що ера війн минула і єдиний шлях — це діалог і дипломатія. «Я хотів би відіграти роль у мирному врегулюванні», — додав індійський прем’єр.

Володимир Зеленський своєю чергою закликав Індію приєднатися до спільного комюніке, напрацьованого за підсумками саміту миру у Швейцарії. Індія взяла участь у роботі саміту, втім підсумковий документ так досі й не підписала.

Для Індії нині виглядає важливим продемонструвати світу можливості своєї дипломатії, продовжує головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко:

— І для Індії, і для Моді особисто потрібно підтвердити, що він один з небагатьох, а можливо і єдиний світовий лідер, який має таку пряму комунікацію з лідерами обох держав: Володимиром Зеленським і російським президентом. 

Індія радше бачить себе в ролі друга, аніж посередника, каже індійський дипломат, науковий співробітник аналітичного центру Gateway House Раджив Бхатія (Rajiv Bhatia):

— Я не думаю, що ми досягли стадії, коли настав час для посередництва. Підхід Індії зараз полягає в тому, що це прямий збройний конфлікт між двома країнами, тому нікуди не дітися від прямої розмови, дискусії між двома сторонами.

Але їм може знадобитися допомога, й Індія вважає, що разом з іншими дружніми країнами вона може посприяти обом країнам провести цю розмову і досягти певного дипломатичного врегулювання

Індійський інтерес

Індія зараз — найбільший покупець російської нафти у світі. І поки Індії це вигідно жодні аргументи, на кшталт ці гроші фінансують війну проти України, не переконають Нью-Делі відмовитись від цих контрактів. І це стосується усіх галузей: індійські інтереси для Індії в пріоритеті. До того варто зважати, що індійський істеблішмент загалом, і дипломатичний корпус зокрема, попри 2 роки війни досі має чимало сентиментів до росіян, каже професор політології Університету Індіани Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):

— Є сегмент індійського зовнішньополітичного істеблішменту, який визнає , що Росія вже не такий потужний гравець. І тому, можливо, Індії варто розглянути можливість дистанціювання від Росії.  Але це точно не є думкою більшості.

Більшість все ще має певну ностальгію, певну прихильність до ролі Росії в часи холодної війни, коли значна частина Заходу була ворожою або байдужою до Індії

І в України, направду, не так вже й багато інструментів, щоб якось змінити ці роками вкорінені погляди, продовжує Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):

— Київ небагато може зробити, окрім як висвітлити російські звірства та жахи війни, яку Росія розв'язала проти України і зробити моральний заклик до Індії засудити це. Що може змінити ставлення Індії в середньостроковій перспективі — це нездатність Росії продовжувати постачати Індії сучасне озброєння і нові військові технології. Росія вже не виконала низку зобов'язань щодо оборонних технологій. І якщо це продовжиться, індійці, які потребують цих технологій, можуть переглянути свої перспективи стосунків з Росією.

Чи могла б Україна найближчим часом замінити росіян на індійському ринку озброєнь, на думку Суміта Гангулі — загалом не виключено, однак це питання дуже довгострокової перспективи, адже нині Україна сама потребує величезної кількості озброєнь, технологій і фахівців.

Формула миру

Російсько-українська війна також є частиною більшого протистояння між Заходом і Росією. Точка зору Нью-Делі полягає в тому, що обидві сторони повинні знайти спосіб жити мирно одне з одним, пояснює індійський дипломат, науковий співробітник аналітичного центру Gateway House Раджив Бхатія (Rajiv Bhatia):

— Ця війна, яка триває вже два з половиною роки, яка так боляче вдарила по Україні, як жертві агресії з боку Росії, це також війна, яка зачепила інтереси глобального Півдня. З точки зору продовольчої безпеки, паливної безпеки. Ця проблема існує.

Але я можу чітко сказати, що для України спосіб заручитись більшою підтримкою — це більше обмінів і більше взаємодії між нашими двома країнами. Візит прем'єр-міністра Моді до України вже поклав цьому дуже сильний початок

Візит Моді знаменує  поворот у зовнішній політиці Індії стосовно України та може свідчити про намагання Індії зайняти сильнішу проукраїнську позицію, ніж раніше, попри тривалі тісні відносини Нью-Делі з Москвою, це висновок аналітиків Інституту вивчення війни (ISW).

Ефективна  співпраця з Індією для України — фактично ворота у так званий Глобальний південь, вважає головної консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко. На її думку, формула миру може бути однією з платформ співпраці.

Формула миру — це меню, з якого країни можуть обрати пункти, до реалізації яких вони готові долучитись. Таку заяву під час візиту в Індію навесні цього року зробив український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Індію українська формула миру може зацікавити двома аспектами, каже Аліна Гриценко:

— По-перше, в глобальному контексті: екологічна безпека, продовольча, ядерна і так далі. Тобто це все ширше, ніж просто контекст російсько-української війни. А плюс Індія може виступити посередником, наприклад, в пунктах, які стосуються повернення назад насильно депортованих українських дітей або обміну військовополоненими. Це той контекст, де Індія могла би себе проявити. Для них зараз в тому числі має сенс перехопити ініціативу в Китаю.

Пекін своїми прагненнями «конструктивної» ролі дійшов до того, що втратив будь-які можливі шанси, якими він міг би скористатися для посередництва у російсько-українській війні. То ж зараз в геополітичному плані для Індії відкривається вікно можливостей

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Остання статистика цього ж проєкту показує, що Гарріс трохи випереджає Трампа у шести з семи так званих swing states — штатах, що вагаються і за які відбувається основна боротьба претендентів на овальний кабінет. Йдеться про Аризону, Джорджію, Мічиган, Північну Кароліну, Пенсільванію і Вісконсин. Перевага Гарріс в цих штатах скромна — 48% проти 47% у Трампа, але прикметно те, що раніше в цих штатах здебільшого лідирував 45-й президент США.  

Американці українського походження становлять 1% населення Пенсильванії та 0,5% населення Мічигану. Голоси української громади теоретично можуть стати вирішальними у двобої Гарріс-Трамп. Що впливає на вподобання штатів, які вагаються, чому їхній вибір — найбільша інтрига президентських перегонів, за кого зазвичай голосують українці Америки і що останньої миті може змінити симпатії виборців?

‍Позитивний тренд Гарріс

Опитування останніх тижнів свідчать, що Гарріс здобуває декілька відсотків на тиждень, в той час, як Трамп залишається там само, де й був, коли ще Байден був кандидатом в президенти від демократів, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв:

—  Жодна з команд ще не показала нам повний кабінет — ані Харріс, ані Трамп чітко не вказали, хто в них буде міністром оборони, хто буде державним секретарем, хто буде радником з питання національної безпеки. Поки що це все перебуває на рівні наших здогадок. Ми також поки що не побачили повноцінної фінальної програми кожного з кандидатів, тобто, що і як буде робитися в зовнішній і внутрішній політиці.

То ж зараз ці опитування не вирішальні, а скоріше такі, що можуть вказати на певний тренд. Але тренд для Харріс дуже позитивний

Спершу основою цього тренду був хайп, продовжує Олександр Краєв, Гарріс почали підтримувати, бо вона просто молодший політик. Не треба забувати, що 66% американців, не зважаючи на політичні вподобання, підтримували те, щоб Байден знявся з перегонів, і вважали, що він застарий. Тут Гарріс абсолютно чисто зіграла на контрасті. Однак її рейтинги продовжують зростати і на це впливають вже інші чинники:

— Її ключовий наратив тримається на тому, що на відміну від хаотичного Трампа і на відміну від кризових часів Байдена — ковіду, війни і всього іншого, вона — більш стабільний і передбачуваний політик. Вона апелює до абсолютно базових речей для кожного американця: так, зараз дуже багато проблем, але наша основна ціль — не намагатися накинутися на якусь конкретну проблему і робити з цього величезний хайп, а наша задача — планомірно розвивати економіку, робити соціальну систему більш стабільною, більш інклюзивною, продовжувати вкладатися в інфраструктуру, в захист кордону, але в дуже людському форматі.

Оцей меседж стабільності, меседж прогнозованості власної політики — це те, що подобається незалежним виборцям

‍Штати, що вагаються

‍На відміну від України чи Польщі, де громадяни обирають президента прямим голосуванням і перемагає кандидат, який отримав більшість голосів, у США президента обирають штати, точніше їхні представники — колегія виборників. Кількість цих виборників різниться від штату до штату, всього їх 538 осіб. Щоб перемогти на виборах кандидату потрібно отримати 270 голосів виборників. 

У більшості штатів підтримка республіканців чи демократів — історично і традиційно зумовлена, пояснює професорка Шіппенбургського університету (штат Пенсильванія) Елісон Дагнес (Alison Dagnes):

— Візьмемо наприклад Каліфорнію, Нью-Йорк, Вермонт, Орегон, де переважають демократи, або Техас і більшість південних штатів — там виборці республіканців. Але існує близько 6 американських «штатів, що вагаються», де виборці почергово голосують за кандидатів і від демократів, і від республіканців.

З 50 штатів США 6 — це не так вже й багато, але їхні голоси важливі

Разом у цих штатах, що вагаються, близько 90 голосів виборників. І вони можуть стати вирішальними, продовжує Елісон Дагнес (Alison Dagnes):

— Ці штати називають хиткими, тому що в них (і я живу в одному з них – у Пенсильванії) приблизно однакова кількість зареєстрованих демократів і республіканців.

Тож перемога однієї зі сторін вимагає чималих зусиль і навичок

На президентських виборах 2024 року це також потребує енергії та ентузіазму. Коли балотувався президент Байден, цієї енергії та ентузіазму не вистачало. Тепер, коли віце-президент Гарріс зайняла його місце у верхній частині списку, новий подих запалу і очікування змістив імпульс на її користь. Саме тому Гарріс має вищі показники в штатах, що вагаються, ніж колишній президент Трамп. Але ще багато чого може статися до дня виборів. 

За оцінкою журналістів Newsweek, натепер як ключовий хиткий штат розглядають Мічиган, тамтешні голоси можуть визначити результати виборів загалом. Трамп із невеликою перевагою виграв у Мічигані у 2016 році (до цього в цьому штаті не підтримували республіканців із 1988 року), однак вже на виборах 2020 року Джо Байден повернув штат демократам.

Очевидно, що команда Трампа не буде так легко здаватися і вони ще поборються за ці штати, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв. Однак, виглядає так, що заміна в команді демократів сплутала Трампу попередні плани:

— Чудовий контент-аналіз нам дає зараз Fox News і One America Network, які чітко показують, що команда Трампа в пошуках. Вони не розуміють, за що хапатися. Бо в один день там Гарріс звинувачують в тому, що вона знищує американський капіталізм, тому що хоче заборонити пластикові трубочки для коктейлів. В інший день вони накопали, що її чоловік в часи коледжу був невірним своїй тодішній дівчині і ось це означає, за їхньою думкою, що Гарріс не вміє підбирати людей. Потім там була інформація про якісь її конфлікти всередині її прокурорської команди, мовляв, Гарріс дуже поганий бос.

І це все змінюється щодень. Вони зараз на етапі підбору аргументів і тем, якими зможуть боротися з Гарріс

‍Українська громада і її симпатії ‍

Коли ми говоримо про українців в Америці, це дуже різноманітна громада. І там є прихильники обидвох американських партій, зауважує керівник Українського конгресу Америки у Нью-Йорку Андрій Добрянський:

— Я думаю, що один з головних факторів — це є війна і це є в житті кожного українця. І ми багато чуємо від республіканців, які вже журяться, чи можуть вони голосувати за Трампа. Я можу сказати, що є республіканці українського походження, які відмовляються голосувати саме за Трампа. Але з іншого боку, є демократи, які б не голосували за Камалу Гарріс чи Тіма Волца — і це вже немає нічого спільного з війною, ці люди не вірять в їхню риторику і називають її комуністкою.

Для української громади, незалежно від штату проживання, важливо, які кроки на підтримку України пропонують кандидати в президенти США, продовжує Андрій Добрянський:

— Нещодавно вийшла платформа демократичної партії, там Україна згадана близько двадцяти разів. Нашого ворога згадали трохи менше, але вони згадали, що це ворог.

І я думаю, це те, що Камала Гарріс може показати українцям: слухайте, тут в нашому документі ви можете побачити, що ми підтримуємо Україну в таких і таких пунктах

Республіканці, на жаль, обмежили свою платформу. У них вона набагато коротша, ніж в демократів. І там Україна не згадана. Є згадка, що вони би хотіли бачити світовий мир, а не третю світову війну. Поза тим, декотрі українці мені показували, що вони знайшли в тім документі, де сказано, що республіканці будуть підтримувати збройні фірми тут в Америці і що це означає, що вони будуть підтримувати Україну. 

А втім, Андрій Добрянський вказує на ще одну деталь — Джей Ді Венс, потенційний віцепрезидент США в адміністрації Трампа, відмовився від зустрічей з українськими організаціями Огайо, його рідного штату, попри те, що там проживає доволі численна українська діаспора. Загалом же, резюмує Андрій Добрянський, не варто відділяти українців, що живуть у США від американського суспільства — їх хвилюють ті самі питання і симпатії, розділені як і по країні загалом — 50 на 50.  

Щодо цієї кампанії поки що немає статистики. Якщо аналізувати попередні вибори, то більше 63% українців, які проживають в США і мають можливість голосувати, проголосували за Трампа. Причому, що в 2016, що в 2020 цей показник був більше 60%, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв: 

— Я не думаю, що щось радикально зміниться. Більшість українців голосують за Трампа не тому, що він такий класний, а тому що вони, в принципі, більше консервативних політичних поглядів і скоріше будуть голосувати за республіканського кандидата, ніж за демократа. З мого особистого досвіду, як на статистику на це посилатися не можна, але з нашого з колегами спілкування з діаспорянами виглядає так, що приклад того, що Трамп перший дав зброю, для них це — Трамп значно рішучіший, ніж демократи. Посилаються на його заяву, що він готовий бомбити Москву і Пекін, що він навпаки дав Україні більше грошей, ніж Байден. Тобто Трамп, політизувавши максимально тему України, зміг на цій політизованості також привести на свою сторону і українську громаду. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Це безпрецедентна для України історія — вперше українські війська увійшли на російську територію. Курська операція цілком може вплинути на хід війни і закласти основу для перемовин Києва з наступником Путіна, припустив голова оборонного комітету Бундестагу Маркус Фабер. Несподівано до мирних переговорів в розмові з російськими журналістами кинувся закликати самопроголошений білоруський очільник Олександр Лукашенко, мовляв, треба сідати за стіл і закінчувати «драчку». Чи виявляться здобутки Курської операції вагомим аргументом України та чи є передумови, аби в осяжному майбутньому очікувати бодай якихось результативних переговорів, Sestry розпитали експертів та аналітиків.

‍Передумови перемов

«Російська сторона не демонструє жодної готовності до переговорів, але наполягає на завищених попередніх умовах», — наголошує посол Німеччини в Росії Александер Граф Ламбсдорф. Дипломат нагадав, як у червні Путін заявив, що для початку перемовин Україна має вивести свої війська з території Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, в тому числі й з тих районів, які контролює Україна. Звісно, серйозно ці пропозиції не могли обговорювати ані в Києві, ані в колах українських союзників.

Курська операція стала неприємним сюрпризом для росіян і ймовірно стане поворотною точкою, що змінить хід війни, пише британське видання The Telegraf. І не воно одне — схожими тезами переповнені публікації більшості західних медіа.  

Нездатність Кремля передбачити цю українську атаку і подальша незграбна реакція, свідками якої стала не лише міжнародна спільнота, а й громадяни Росії, безумовно, змінять їхнє сприйняття можливостей російської армії, можливостей керівництва в Кремлі і, більше того, розуміння перебігу російського вторгнення в Україну, вважає керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv):

— Якщо обом сторонам є за що торгуватися, переговори, безумовно, йдуть легше. Досі Україна не мала в своїх руках російської території. Чи контролюватиме Україна цю території до початку переговорів — покаже час. Наразі кожна зі сторін займає діаметрально різні позиції, і для України неможливо прийняти вимогу Росії передати їй свою територію.

Натомість пропозиція України до Росії є надзвичайно справедливою — вивести свої війська з української території

Про операцію, яка має шанс переломити ситуацію у війні, заговорили і в американському Сенаті. Видання Politico цитує сенатора демократа Марка Келлі, який каже: «130 000 росіян були змушені покинути свої домівки, і на даному етапі цього конфлікту, я думаю, що українці зробили щось непередбачуване». Сенатор Келлі також зауважує, що на початку повномасштабної війни у 2022 році існували побоювання, якщо Україна та її союзники поширять війну на територію Росії, це викличе регіональний або глобальний конфлікт. А втім, нині бачимо, що навіть в очах російського населення Путін вже не виглядає таким аж неймовірним захисником. 

Курська операція стала важливим моральним стимулом насамперед для України, а також для всіх інших держав і суспільств, які підтримують Україну в цій війні і які вже давно сподіваються на успіх з українського боку, наголошує докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт. За її оцінкою, операція може вплинути на позицію України у війні: посилити і в подальшому додати ваги аргументам за столом переговорів:

— Водночас не варто думати, що Росія так просто здасться. Ми можемо очікувати актів помсти з боку Росії, найімовірніше, спрямованих на Київ, який, як видається, все ще залишається важливою ціллю. Тим не менш, Курська операція може змусити Росію перекинути частину сил і ресурсів, які використовуються на фронті на Донбасі, до Курська, що може послабити її позиції на лінії фронту.

Найкращим результатом цієї операції були б, звичайно, подальші успіхи українських сил на території Росії і, врешті-решт, перемоги України за столом переговорів 

Курський аргумент

Як видається, наступ в Курську область — доволі успішні зусилля України, спрямовані на те, щоб відвернути російські війська від їхнього наступу в Донецькій області. Схоже також, що Росія відтягує сили і з інших регіонів, в тому числі з гарнізону в Калінінграді. Для російської сторони це досить серйозний політичний і військовий удар, звертає увагу стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). З політичної точки зору, вищі посадові особи і військові офіцери виглядають нездатними захистити власну територію. У військовому плані це лише ускладнює проблеми, з якими вже стикаються російські війська, і тепер їм доведеться витрачати значну кількість енергії, намагаючись протистояти українському наступу. Все це разом дійсно зараз працює на Україну:

— Ця операція, безумовно, може стати переговорною точкою для України в майбутньому, якщо Київ вирішить, що він готовий до переговорів за умови, що російські війська все ще окупують кілька значних ділянок східного фронту.

Не виключено, що ідея якраз полягає в тому, щоб обміняти ці російські території на українські, хоча на які саме, це вже поле для припущень

Україна довела, що ЗСУ спроможні на такі широкомасштабні операції, які проводяться не чисельністю армії, а вмінням, і тепер точно є розуміння, що наступу з російського боку на Суми не буде, каже генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун. Коли є певні позитивні результати – це позитивно сприймають і партнери, адже вони розуміють, що не скидають свої ресурси в умовну чорну діру, а дають озброєння і техніку перспективній армії. А втім, на думку Віктора Ягуна, це ніяк не наближає бодай якихось перемов:

— Путін вже сказав, що будемо говорити від реальної землі. От і будемо говорити від реальної землі. А це залежить, чи ми будемо закріплятися на тій землі, чи будемо відходити від неї. Бо й нам не дуже вигідно розтягувати фронт. Але, наприклад, контроль над тою ж самою атомною електростанцією Курською — не захоплення, а саме контроль території по периметру — це інша справа.

Ми могли б запросити МАГАТЕ: приїдьте, візьміть під контроль цю станцію, бо вона нам не потрібна зовсім. Тобто, показати, як насправді треба поводитись, якщо ти заходиш на чужу територію

Якщо Путін не піде на поступки і відмовиться від переговорів, в України не буде іншого вибору, як залишитися в Курській області та просуватися далі російською територією, пише The Times. Видання акцентує, що Україна немає планів постійно утримувати захоплену російську територію, однак в Києві сподіваються, що військова операція змусить Москву переключити увагу зі сходу України та зрештою схилить Путіна до переговорів.

До всього іншого успіх Курської операції може дати Україні перевагу не лише в потенційних переговорах з Росією, а також посилить її позицію серед союзників, звертає увагу докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт:

— Я зараз перебуваю в США і бачу, а також чую від людей, з якими спілкуюся, що після уповільнення висвітлення подій в Україні в засобах масової інформації, інтерес до цієї війни зріс після Курської операції. Американці особливо люблять підтримувати тих, хто може довести, що може перемогти. 

З ким і про що говорити

Україна та Росія планували у серпні провести непрямі переговори за посередництва Катару, щоб припинити взаємні удари по енергетичній інфраструктурі. Український наступ на Курщину призупинив підготовку перемов. Росіяни назвали атаку ескалацією, втім не вийшли з переговорів, а захотіли більше часу на узгодження своєї позиції. Про це в ексклюзивній статті з коментарями українських, російських та катарських посадовців і дипломатів написало видання The Washington Post. 

Власне, це повідомлення виглядає продовженням тез, які Володимир Зеленський раніше озвучив в інтерв’ю The Philadelphia Inquirer. Мовляв, мирні перемови з чинним керівництвом Росії можна було б здійснити за принципом, який застосовувався при погодженні зернової угоди, коли всі домовленості відбувались через посередників: ООН і Туреччину.

Тема мирних переговорів час від часу виринає в публічній площині, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison), однак тут варто зважати на те, чого можуть стосуватись ці перемови:

— Я не можу уявити, що в найближчій або навіть середньостроковій перспективі можливі якісь масштабні переговори, окрім як щодо обміну полоненими. Жодна зі сторін на даному етапі не отримає багато користі від тривалих переговорів. Я думаю, що в кращому випадку дипломати, коли говорять про такі перемови, мають на увазі припинення вогню, а не більш широкі переговори про «мирну угоду» як таку. 

Водночас, додає Девіс Еллісон, чимало європейських урядів насправді були б дуже зацікавлені в тому, щоб розпочалися якісь переговори:

— Незважаючи на те, що тут фактично немає війни, серед деяких західноєвропейських політичних лідерів існує певна «втома від війни», яка часом ставить під загрозу збереження підтримки України.

Тема переговорів зазвичай виникає у війнах, коли сторони тривалий час перебувають у глухому куті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv):

— У випадку з Росією суттєвий застій був фактом від початку війни. Територіально від початку вторгнення було здобуто не так багато. Росія також користується тим, що періодично в західних суспільствах переважає тренд на переговори. Останнім прикладом є обіцянка одного з кандидатів у президенти США запросити обидві сторони за стіл переговорів і припинити війну.

Росія посилює такі пропозиції, але, звісно, ніхто серйозно не ставиться до початку переговорів на російських умовах

Історія вчить нас, що всі війни рано чи пізно закінчуються за столом переговорів, незалежно від того на полі бою поразка чи перемога. Тож цілком логічно, що час від часу ми чуємо про переговори між Росією та Україною, каже докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт:

—  Не секрет, що деякі західні партнери очікують, що Україна розгляне можливість переговорів з Росією. Однак, якщо Україна хоче зберегти свій суверенітет, а це також є метою її західних союзників, її переговори з Росією повинні відбуватися на її власних умовах. Тобто перемови стануть можливими, коли Україна вирішить, що це правильно, і коли умови на місцях дозволять це зробити. Ми знаємо, що метою Росії на переговорах є збереження території, яку вона зараз окупує, що є неприйнятним для України.

А це означає, що будь-які переговори на даному етапі будуть складними, якщо тільки щось критично не зміниться на полі бою

Справа в тому, що позиція Росії, хай там що відбувається, не змінюється ні на йоту, зауважує генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун:

— Росіяни самі себе загнали в ідіотську ситуацію, змінивши Конституцію. І тепер, грубо кажучи, не знають, як дати задню. Бо якщо так, тоді треба систему влади міняти в Росії, міняти Конституцію і все решта. Тим більше, я не розумію, хто там що може підписувати. Росія ж заявила, що в нас влада нелегітимна. За їхньою логікою, єдиний легітимний орган — Верховна Рада, але ж і вона в жовтні фактично пройде термін своїх повноважень. І тоді що? Росія не буде взагалі з Україною контактувати, тому що для них тут немає легітимної влади? 

Вочевидь якісь контакти мають бути, продовжує Віктор Ягун. Він нагадує, що восени можливо відбудеться ще одна мирна конференція:

— Плюс-мінус в листопаді чи там з поправкою на вибори у США. Чи приїдуть туди росіяни, я не знаю. Це вже не наш клопіт, це напевно китайці нехай вирішують. Вони ж хочуть бачити там Росію, нехай запрошують. Але я абсолютно переконаний, зараз немає реального формату переговорів, який би щось міг вирішити.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Законопроєкти, зареєстровані у Верховній Раді, передбачають бронювання фахівців, яких важко або неможливо замінити. Документи різняться моделями оплати: в законопроєкті, що був зареєстрований першим —11 червня — пропонується встановити сплату підвищеного військового збору — по 20,4 тисяч гривень на місяць за кожного заброньованого. Також є пропозиція бронювати працівників із офіційною зарплатою понад 36 тисяч гривень. 

Ще один законопроєкт об'єднує ці пропозиції: бронювання за 36 336 гривень зарплати для найманого працівника або 20,4 тисяч гривень військового збору для ФОПів. Ще стосується бронювання для ФОП, серед вимог — ФОП має бути зареєстрований не пізніше, ніж за 6 місяців до набрання законом чинності, а дохід підприємця має перевищувати 61 тисячу гривень. 

Який формат економічного бронювання був би оптимальним та чи потрібне воно взагалі? А також як тримають баланс між потребами бізнесу та армії інші країни, що живуть в умовах перманентних військових дій, Sestry розпитали військових експертів та економістів.

Економічна доцільність

В умовах широкомасштабної війни потрібен баланс між мобілізацією та необхідністю підтримувати роботу цивільної економіки, тому що саме з податків цивільної економіки фінансується, зокрема, армія і все необхідне для оборони й ведення війни, каже економіст Андрій Новак. Економічне бронювання, на його думку, — доволі ефективний механізм за умови, що принципи цього бронювання будуть соціально справедливими і водночас не надто обтяжливими для суб'єктів господарювання:

— Якщо ці умови будуть виконані, тоді економічне бронювання зможе виконати подвійне завдання: з одного боку — забезпечення роботи підприємств і мінімально необхідних для цього спеціалістів на кожному підприємстві, а з іншого — додаткове поповнення для державного бюджету, зокрема для збільшення витрат на цілі оборони.

Зараз в Україні є можливість бронювання працівників за постановами Кабінету міністрів №45 та №76. Вони визначають критерії для претендентів на бронь. Про це в інтерв’ю українським ЗМІ розповів голова парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха. З його слів, станом на червень 2024-го року заброньовано понад 800 тисяч людей.

За чинними правилами, під бронювання підпадають військовозобов'язані, які працюють на підприємствах, що виконують мобілізаційні завдання, забезпечують потреби ЗСУ або є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності. Забронювати можна 50 відсотків працівників, але в разі обґрунтованої потреби підприємство може забронювати більше людей. Енергетиків, працівників ВПК та електронних комунікаційних мереж і їхньої інфраструктури бронювати можна без обмежень.

У подальшому обговоренні моделей економічного бронювання варто дотримуватись двох ключових принципів, вважає економіст Андрій Новак:

—  Перший — це соціальна справедливість, тобто не може бути переваги за рахунок рівня оплати праці, регіону, місцезнаходження підприємства чи його виду діяльності. І другий принцип — суми бронювання і його формули не повинні бути надто обтяжливі для суб'єктів господарювання, щоб це не призводило до тінізації економіки — ще більшої, ніж ми маємо зараз. 

На думку Андрія Новака, логічно було б прив’язати розрахунки по бронюванню до мінімальної зарплати. Оптимально — на рівні двох мінімальних зарплат за критично необхідного спеціаліста.

Паралельно з економічним бронюванням у парламенті розробляють законопроєкт стосовно економічної мобілізації. Ідея в тому, що бізнес, який не має можливості платити за бронь, міг би надавати безкоштовно товари чи послуги на аналогічну суму.

В українському мінфіні ідею економічного бронювання вважають актуальною. А втім, керівник відомства не береться прогнозувати, коли така схема може запрацювати. Як зауважив Міністр фінансів Сергій Марченко, Україна спершу потребує грошей і достатньої кількості людей, здатних боронити країну, а вже потім можна переходити до вирішення інших завдань, з поміж яких економічне бронювання.

Іноземний досвід

Ізраїль — країна, що живе в умовах постійного військового протистояння різної інтенсивності. Строкова служба забезпечує кадровий резерв, пояснює старший лейтенант запасу сухопутних військ Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін:

— Призиваються строковики, тобто це підлітки, 18-річні хлопчики та дівчатка. Три роки для чоловіків, два роки для жінок. Після цього йдуть у резерв. І в разі ескалації бойових дій, великих воєн, великих операцій — мобілізуються. Але на короткий термін, приблизно від кількох тижнів до місяця, максимум кілька місяців. Тобто такої ситуації, як в Україні, коли люди мобілізовані роками, в Ізраїлі не відбувається. 

Навіть зараз ця велика операція в Секторі Газа проти ХАМАС — людей мобілізували, демобілізували, потім нових мобілізували і так далі. Але не було такого, щоб люди там перебували постійно, безперервно. І це робиться саме з тією метою, щоб працювала економіка

В Ізраїлі є можливість альтернативної служби, її правила і критерії час від часу переглядаються. А от питання економічного бронювання, продовжує Ігаль Левін, ніколи не з’являлось на порядку денному в Ізраїлі:

— Про бронь — неактуально. Тому що ізраїльська армія — це армія неконтрактна, непрофесійна. В Ізраїлі на контракті перебувають тільки офіцери і старшини. Усі солдати — це призовники або мобілізовані, а під призов потрапляють усі, крім арабів, які є громадянами Ізраїлю, наприклад. Вони вільні від обов'язкового призову. 

Або ультраортодоксальні євреї. До певного часу вони теж були звільнені. Зараз в Ізраїлі проходить серія реформ, що їх теж будуть мобілізовувати. Усі євреї потрапляють під це правило. 

Тому немає ніякого економічного бронювання і бути не може. 18-річні строковики ще не є виробничими одиницями для держави. У них ще немає бізнесу, вони ще не закінчили університет, вони ще не володіють жодними знаннями, щоб приносити державі гроші. Вони буквально тільки вчора сиділи на шиї у батьків. 

Потрібен справедливий підхід 

Економічне бронювання не виконує жодного функціоналу і за нинішніх умов абсолютно не потрібне, переконаний молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко:

— Насамперед воно несправедливе. Тому що це фактично історія про те, що можна відкупити від армії і себе, і своїх працівників. І це ніколи не було й не буде чесно. Крім того, те, що ми називаємо зараз економічним бронюванням, потім стане розсадником корупції.

Гудименко вважає, що має бути інший підхід — потрібно більше людей як мобілізувати, так і відпускати з армії:

— Як не дивно, в армії багато людей тих професій, яких зараз бракує в тилу. В армію пішли ті ж бізнесмени, менеджери. І це дуже неправильно і несправедливо — казати, що немобілізованими залишилися десять тисяч менеджерів, і давайте вони назавжди такими залишаться. А ті десять тисяч менеджерів, які вже пішли в армію — хай воюють до останнього.

Зараз у нас головна задача — виживання, і все, що заважає цьому виживанню, демотивує. І ця демонстрація, що війна тільки для бідних, дуже шкодить

20 червня Європейська комісія проти расизму і нетерпимості (ECRI) оприлюднила щорічний звіт, в якому схвально відгукнулась про зусилля європейських країн із захисту українців. А втім закликала надавати належний захист і підтримку всім шукачам притулку незалежно від етнічної приналежності. Чи дійсно у ЄС приймають українських переселенців охочіше за вихідців з інших країн? Чи змінюється ставлення до українців? Чи відправлятимуть додому українських чоловіків призовного віку та чому попри масштаби переселення в ЄС не вважають українських мігрантів проблемою? Sestry розпитали про це історика, юриста та фахівця з міграції

ЄС жодного разу не назвав це кризою

З точки зору мешканців ЄС, ситуація, що склалася після початку повномасштабної війни, мала абсолютно інший вимір порівняно з міграційною кризою 2015-го року, адже йшлося не про африканські чи близькосхідні країни, а про близьких сусідів, про громадян країни, яка мала статус асоційованої з ЄС країни, яка прямо заявляла про свої наміри інтегруватися до Європейського Союзу, пояснює польський історик та політолог Лукаш Адамський. Два головні чинники, з його слів, загалом склались у велике співчуття з боку європейців, і зокрема поляків, та бажання допомогти:

— Щось подібне, можливо, було в 90-х роках після війн на Балканах. 

Перший чинник — це те, що ця криза була з Європи до Європи, дуже важливою стала культурна близькість. Другий чинник  — відсутність суто географічних бар'єрів

Чимало українців виїхали до Польщі, Словаччини, Угорщини — ці країни мають спільні кордони з Україною. Якщо ми говоримо про попередні міграційні кризи, там завжди був фізичний бар'єр — Середземне море. І Туреччина — свого роду буфер, країна НАТО, яка відділяла Європу від країн, де точилась війна і звідки їхали біженці.

Коли українці з початком російського повномасштабного вторгнення масово поїхали до країн ЄС, в жодній з них це не навали кризою. Так само жодного разу подібне визначення не пролунало в широких колах Євросоюзу, звертає увагу Башак Явчан, керівниця досліджень Групи з питань міграційної політики (Migration Policy Group, Brussels):

— Причин для цього може бути багато. Політичні — активне залучення ЄС до конфлікту через російську загрозу, соціальні — сприйняття культурної схожості українських біженців, а також організаційні — негайне нарощування потенціалу та мереж солідарності для кращого розміщення біженців після прибуття. А ми бачимо, що дискурс кризи виникає тоді, коли насправді існує криза управління.

Також реакція країн, які приймали українців, показала, на що здатен ЄС, коли є бажання. Це також відбилося на просуванні інтеграційної політики країн-реципієнтів, особливо в Центральній та Східній Європі. Хоча ці країни раніше сильно неохоче приймали біженців, вони виявились гостинними до біженців з України. Це заслуговує на похвалу, але, очевидно, залишає бажати кращого. Якщо така політика поширюється лише на окремі групи, це суперечить принципу рівності і створює подвійні стандарти щодо інших груп.

Захоплення українцями, що помалу спадає

Одразу після російського вторгнення в Україну в лютому 2022 Європейська комісія запровадила для українців тимчасовий захист — унікальний правовий механізм, який надає українцям право на проживання та працевлаштування, соціальні послуги та дає свободу пересування в межах ЄС. Цей механізм європейці вперше відкрили для українців і це була дуже вдала ідея, каже адвокат з міграційного права, офіцер ЗСУ Олексій Скорбач:

—  Якщо ми говоримо про статус біженця або додатковий захист, який є в Європі, то це позиції індивідуального захисту. Тобто людина приїжджає в індивідуальному порядку, в неї перевіряють документи, її історію, її країну. І вона доводить самостійно, дуже довго й складно чиновникам з іншої країни, що її вдома переслідують або їй загрожує небезпека. 

Для тимчасового захисту це все непотрібно. Сама об'єктивна ситуація в країні, з якої виїхала людина, вже доводить небезпеку. І що важливо, тимчасовий захист надається масово, не потрібно доводити індивідуальну небезпеку. Такими чином відкидаєтся безліч формальностей, а за таких глобальних катастроф або окупації людина не має можливості зібрати необхідну кількість документів, часом не може зібрати навіть речі. Тому цей механізм — величезний плюс і дійсно показник демократії, адже розрахований на велику кількість людей, які змушені тікати від об'єктивних загроз.

Однак тимчасовий прихисток має свої особливості — насамперед він не передбачає подальшу легалізацію у країні перебування.

Водночас ЄС зацікавлений в якомога ефективнішій інтеграції українців. І тут теж є відмінність між сприйняттям українських громадян та вихідців з інших країн, каже Башак Явчан, керівниця досліджень Групи з питань міграційної політики (Migration Policy Group, Brussels) і посилається на дані досліджень свого центру:
‍

— Українців вважають більш інтегрованими, більше підтримують щодо них інтеграційну політику — та й загалом більше підтримують. А їхні стосунки з громадою, яка їх прийняла, оцінюють як кращі — порівняно з біженцями з країн, що не є членами ЄС

Хоча справа тут не лише в самих українцях, зауважує Башак Явчан і розповідає про цікавий висновок своїх досліджень: 

Шо ефективнішою є інтеграційна політика на місцях, то прихильніше люди ставляться до біженців у своїх громадах

Відтак ефективні механізми реагування на проблеми біженців формують краще ставлення до них в цілому.

На початку повномасштабної війни була величезна хвиля солідарності з Україною, її навіть можна назвати українофілією, вважає польський історик і політолог Лукаш Адамський. Кожен співчував, кожен хотів допомагати. Зараз залишилось розуміння, що люди мусили виїхати з України через злочинну війну Путіна і треба допомагати, але чим довше триває війна, і чим довше перебувають за кордоном українці, тим більше буденних проблем:

— У Польщі, наприклад, якщо запитати пересічних поляків (і це зафіксовано в різних опитуваннях громадської думки), то вони часто кажуть, що їм бракує вдячності від українців, не подобається позиція, мовляв, ви мусите щось для нас робити, ви мусите щось давати. Мені важко судити, наскільки ці претензії обґрунтовані, але така узагальнена думка видна з соціології.

Захист не має зворотної сили

Водночас Лукаш Адамський переконаний, що попри всю подібну соціологію і подекуди суспільне невдоволення, як ЄС взагалі, так і Польща зокрема мають ресурси і бажання допомагати українцям, якщо ситуація з безпекою чи енергетикою погіршиться і ЄС отримає нову хвилю мігрантів з України:

— Я намагаюсь не бути надмірним оптимістом, але мені здається, що саме тут є готовність допомагати. По-перше, ми всі розуміємо, що це не буде якась величезна хвиля, навіть якщо вона буде — на рівні одного, двох, трьох мільйони українців, а з цим і ЄС, і Польща можуть впоратись. Також є переконання, що українська держава вистоїть навіть у складних умовах, а українське населення зможе пережити зиму. Навіть більше:

‍Я б сказав, що українці — ідеальні мігранти і вони не створюють загроз

У цьому контексті, на думку Лукаша Адамського, загрози постають радше перед Україною, адже нова хвиля міграції може підважити внутрішню українську стійкість і збільшити проблеми всередині — адже хтось має працювати, щоб армія могла воювати.

Також Україна вже не перший місяць закликає країни ЄС розглянути шляхи повернення додому українських чоловіків. Консультації стосовно тих, хто виїхав незаконно, тривають, заявив наприкінці червня в інтерв’ю Радіо Свобода міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко.  

Україна може звертатися з будь-якими закликами і пропозиціями до Євросоюзу, пояснювати, що у нас не вистачає людей, але є міжнародне право, яке забороняє повертати людей в країни, де відбуваються події, що загрожують їхній безпеці, наголошує адвокат з міграційного права, офіцер ЗСУ Олексій Скорбач:

—  У чоловіків призовного віку є конституційний обов'язок захищати країну, але це обов’язок по відношенню до України. Коли йдеться про іншу країну, постає питання, чому вона має за них вирішувати, як вони повинні виконувати конституційний обов'язок стосовно України? 

Є таке правило, що ви можете не надавати захист від самого початку, але якщо ви вже його надали, то він не повинен мати зворотну силу. І скасування такого захисту може виявитись значно більшою проблемою

Бо всі ці люди, коли отримували тимчасовий захист, отримували його саме тому, що в нашій країни існує небезпека. Питання в тому, яким чином вирішити цю проблему, якщо небезпека не припинилася?

‍Фотографії Shutterstock

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Від початку повномасштабного вторгнення Росія знищила в Україні 214 медичних закладів і пошкодила понад 1600. 8 липня під час масованої ракетної атаки по Києву росіяни зруйнували найбільшу в Україні дитячу лікарню Охматдит. Як відновлювати знищені об’єкти, навіщо Росія цілить по українських лікарнях, скільки збитків росіяни вже завдали цивільній інфраструктурі і як її захистити — ці питання Sestry обговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍Катерина Трифоненко: Українці глибоко вражені жахливим російським обстрілом дитячої лікарні «Охматдит». Цю лікарню, яка зазнала серйозних руйнувань, так довго будували, нові корпуси, унікальне обладнання — що тепер робити? Як її відновлювати?

‍Олександр Савченко: Звичайно дитячу лікарню треба відновлювати. І це стосується не лише «Охматдиту». Того ж дня влучили і в іншу лікарню (8 липня росіяни ударили також по медичному центру ISIDA. — Авт.). Це такий знак Путіна і країнам НАТО, й Україні, що в нього немає сантиментів і він може бити по будь-яких цілях, в тому числі й дітях. До речі, я робив розрахунки: найбільше очільник Кремля зруйнував навіть не об'єктів інфраструктури, а саме дитячих садків, шкіл, вищих навчальних закладів та лікарень. Тобто в нього така, знаєте, тяга до смерті. Йому подобається все мертве, а молодість, дитинство — навпаки, це свято життя. І він намагається його знищити.

Торік я робив підрахунки, якщо війна триватиме три роки й інтенсивність руйнувань буде така, як зараз, а вона майже не змінюється, то Путін за три роки зруйнує приблизно процентів сорок соціальної інфраструктури. Країна за таких умов не зможе існувати

Тому єдиний шлях, якщо війна буде тривати довго, це відновлювати зруйновану соціальну, медичну інфраструктуру, не чекаючи закінчення війни. Це єдиний шанс країни вижити в цій війні, бо Путін веде війну на два фронти. Перший — це війна зі Збройними Силами України, а другий — війна з цивільним населенням і цивільною інфраструктурою. І тут він почувається досить добре, він виграє на другому фронті. І так буде, поки його не зупинять. То ж де тільки і якщо це можливо, все треба відновлювати. До речі, хочу сказати, що наша бізнес-школа теж постраждала від російської ракети і за півроку ми її відновили, вона зараз працює, створює додану вартість на зло агресору.

Звичайно, це легко сказати і важко зробити, але у випадку з «Охматдитом» та Ісідою, думаю, мають допомогти наші західні партнери, виділивши цільові фонди — і це не лише гроші, але й обладнання, яке дефіцитне. На жаль, що не відновити — це життя людей, багато загинуло: і лікарі, і пацієнти.

‍За понад два роки війни Росія зруйнувала і пошкодила сумарно майже більше 1800 медичних закладів, і щодня ця статистика зростає. Як Україні захистити ці об'єкти?

Захищати ми можемо двома способами. Перший — це засоби протиповітряної оборони. На жаль, навіть найкращі системи все одно допускають 10-15% влучань ворожих ракет чи інших засобів ураження. Тобто немає 100-відсоткової гарантії: 85-90% — це найкращий ККД цих систем. Хоча, звісно, чим їх буде більше, тим краще.

Другий спосіб — нищити системи, з яких ворог завдає удари. Це військові аеродроми, це пускові установки ракет, це навчальні заклади, де готують льотчиків-вбивць, їхні казарми. Тобто це все те, що, на жаль, Захід досі не наважується дати дозвіл вражати, а нам потрібно нищити всі військові об'єкти росіян, принаймні, в радіусі 300 кілометрів. Але якщо ми хочемо повністю позбутися ворожої інфраструктури, то мова має йти й про тисячу кілометрів. Їхні ракети можуть долати відстань тисячу і більше кілометрів, отже, треба нищити саме цю зброю, заводи, пускові установки, аеродроми, літаки — і це набагато ефективніший та швидший шлях для припинення війни. Я вважаю, що тільки так війну і можна припинити.

Російська логістика використовується як для ударів по збройних силах, так і для ударів по цивільному населенню. От коли ми знищимо логістику і їм не буде чим стріляти, тоді війна закінчиться, і Путін почне перемови на вигідних для України умовах

Закінчився саміт НАТО, всі ми чекаємо відповіді від наших партнерів стосовно дозволу і власне ракет для нанесення ударів по військових об'єктах на російській території. І це має бути не 50-60 кілометрів, а починаючи з 300 кілометрів, а краще й далі.

‍Якщо говорити про те, як захиститись всередині країни, які це можуть бути кроки? Говорять, наприклад, про перенесення частини соціальної інфраструктури, зокрема шкіл і частково лікарень, під землю. Наскільки це реально і раціонально? 

Треба бути реалістами — всю нашу медичну й освітню інфраструктуру, дитячі садки, школи, лікарні загнати під землю — нереально. Для цього потрібно 10-15 років. Я не вірю, що війна буде тривати так довго. Треба використовувати, що є. Тривога — всі, хто можуть, спускаються у підвал. Там, де тяжкі хворі і не можуть спуститись, це, звичайно, ризик. Але навчальні заклади можуть так працювати, моя дитина хоче ходити в дитячий садок, там є підвал, і він облаштований під таке потужне сховище. Тільки сирена — діти туди спускаються, там граються, сплять і їдять. Таке я би радив використовувати. Хай воно буде не на 100 відсотків, але це захист і може врятувати багато життів.

Найкраща наша відповідь — це все ж таки дотиснути Захід, щоб вони забрали у Путіна ліцензію на безкарне вбивство мирного населення зі своєї території

А самі вони ніби «в домике» і по них бити не можна. В усій історії війн ще не було такої ситуації, щоб одній стороні було заборонено бити по іншій адекватною зброєю. Одні наші дрони не можуть вирішити цю ситуацію.

‍Коли Ізраїль проводив операцію в Газі, увесь світ засудив атаку на лікарню, закликав Тель-Авів зупинитись, світом прокотились масові протести, звучали навіть голоси, щоб виключити Ізраїль з ООН. Чому не бачимо такого ж засудження Росії після спрямованих ударів по українських лікарнях? 

На жаль, наша країна ще не доросла до рівня глобальних протестів проти російської агресії. А повинна була б. На це треба виділяти бюджети, з цим треба працювати — і зараз є така можливість. Тому що всі зрозуміли звірячий оскал Путіна і яку він становить небезпеку, тож зараз є всі можливості, щоб, наприклад, в провідних американських університетах підписувались петиції не з закликом зрозуміти диктатора, а зупинити очільника Кремля шляхом надання якнайшвидше Україні найбільш сучасної зброї. Якщо коротко, то те, що відбулося у Газі, потрапило на вже існуючу антисемітську систему, а такі рухи, на жаль, є скрізь. І з ними погано боролися, і ці ідеї захоплюють ті ж університети, бо це по суті протестні організації. Вони завжди протестують — і професори, і студенти. А по-друге, це гарно фінансувалось — і Росія фінансувала, і Іран. Вони працюють. І це приклад, щоб і ми почали працювати та організовувати такі рухи проти рашизму й Путіна.

‍На вашу думку, чи впливають такі жорстокі російські атаки, як ми бачили у випадку «Охматдита» на готовність міжнародної спільноти, наших партнерів посилювати підтримку України, давати більше зброї?

Політики — дуже цинічні люди. І так в усіх країнах. На політиків впливають лише вибори. Отже треба доносити до виборців наших партнерів оці факти й зображення того, як Путіна вбиває, а також методи, якими можна зупинити російського диктатора. На мою думку, це важливо, і тут українська влада не допрацьовує. Вона насамперед працює з політиками, а треба звертатись до виборців — щоб це була їхня вимога надати нам зброю, надати нам кошти для якнайшвидшого відновлення зруйнованих медичних об'єктів.

‍Про які суми йдеться, коли ми говоримо про зруйновану медичну інфраструктуру і кошти для її відновлення?

Це дуже важко рахувати. Рік назад у нашій школі бізнесу ми робили розрахунки і прийшли до такого висновку, що кожен день війни коштує Україні приблизно мільярд доларів. І наші розрахунки збігаються з оцінками Світового банку. Мільярд доларів — це й втрати від ВВП, що в нас падає, податки, що ми не збираємо, руйнування і вбиті люди — як мирне населення, так і наші хлопці солдати. Коли я це розкладав, я окремо не виділяв медицину, а виділяв зруйнований енергетичний потенціал і соціальний потенціал. До соціального я відносив заклади освіти, культури і житло.

Так от з цього мільярду на день росіяни руйнують житла й лікарень десь приблизно на 50-50 мільйонів на день

Щоб відновити таку лікарню як «Охматдит», треба мільйонів 200. Ісіда — поменше, але теж мільйонів 10-15 це буде коштувати. От такі втрати ми несемо. А якщо брати маленькі міста і села, там медзаклади руйнуються щоденно. Звичайно, там менші об'єкти, але руйнування масові. Якщо говорити про наші втрати соціальної інфраструктури — вони в районі 50 мільйонів на день, якщо брати суто лікарні, то в день ми втрачаємо 10–15 мільйонів нашого медичного потенціалу.

‍Після того як росіяни ударили по «Охматдиту», в медіа середовищі активно обговорювали тезу, що медична інфраструктура — одна з таких неоголошених цілей російської армії. Чи поділяєте ви таку думку?  

Їхня ціль номер один — енергетика. Але енергетика — це теж медицина. Уявіть собі, що вдома немає гарячої води, тепла — це більше хвороб. Каналізація не працює, очищувальні системи не працюють — це епідеміологічна ситуація. Я так вважаю, що у них три першочергові цілі — енергетика, об'єкти освіти і медицини. У Ніцше є такий твір «По ту сторону добра і зла». Геніальний філософ передбачив, що в світі з'явиться порода людей, які отримують насолоду від приниження, насильства і вбивства слабших за себе. А хто слабший? Це діти, це хворі люди. Ніцше фактично передбачив появу Гітлера, Сталіна, Путіна. Оця трійка отримувала і отримує фізичне задоволення від знищення слабших. І також, на жаль, маємо країну, де отака людина керує цілою країною, а значить у нього є багато прихильників і масова підтримка.

Я дуже радив би перечитати цей геніальний твір, бо ми дійсно живемо в ситуації, коли з'явилися такі виродки терористи. І Путін один із них

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

«Якщо Путін вважає, що може пережити Україну чи будь-кого з нас, він помиляється. Наша допомога демонструє практичні результати, Україна може відбити російську агресію. Однак у майбутньому ми хочемо переконатися, що Україна досягла успіху, що вона міцно стоїть на ногах в економічному, військовому та демократичному аспектах. Саміт НАТО буде сприяти реалізації цих зусиль», — держсекретар США Ентоні Блінкен.

На саміт у Вашингтоні запросили Володимира Зеленського, у Білому домі анонсували його зустріч з американським президентом. Яку дорожню карту підготували для України у Вашингтоні, чи отримає Київ в осяжному майбутньому запрошення в НАТО і як зміна керівництва Альянсу може позначитись на відносинах з Україною, ці питання Sestry розібрали з українськими, європейськими та американськими експертами.  

Довгострокові зобов’язання

Більше систем ППО, зокрема Patriot, та підписання нових безпекових угод — такі очікування від саміту НАТО у Вашингтоні озвучив український президент. Щодо обох позицій Володимир Зеленський налаштований оптимістично, він анонсував і хороші новини про ППО і потужні домовленості: «Буде угода, яка дійсно підтримає всю нашу архітектуру безпекових угод. І це те, що гарантуватиме нашу безпеку до вступу України в НАТО. Рішення, яке незворотне».  

Головним пріоритетом саміту НАТО для України будуть дві речі: більше військової допомоги і більше довгострокової систематичної підтримки, каже  науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО прагнутимуть взяти на себе довготривалі зобов'язання — фінансові та військові, щоб переконатися, що Україна має довгострокову перспективу, щоб, знаєте, кожні шість місяців або щороку не думати, хто збирається що надати і звідки це буде надходити.

Одним з важливих підсумків саміту, зі слів Пітера Дікінсона, може стати суттєве системне зміцнення української ППО, зокрема, йдеться про постачання Україні винищувачів F-16, французьких літаків «Міраж», шведських літаків розвідників, а також, безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби

На саміті у Вашингтоні може відбутись, умовно кажучи, певне підвищення температури, коли йдеться про участь НАТО у війні проти Росії, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue):

— Я не говорю, що НАТО збирається вступити у війну проти Росії, але може бути ширша форма угоди між країнами Альянсу, щоб або прискорити надання військової допомоги, або збільшити вартість військової допомоги. Можливо, найважливіша частина обговорення — потенційна присутність військ в Україні. Не військ НАТО, тому що це було б формою оголошення війни для Кремля, але принаймні, у формі контингенту або навчання, яке могло б відбуватися під егідою провідних країн НАТО, хоча й не під прапором блоку. Я думаю, що це той крок, який ми ще не готові зробити, коли йдеться про участь НАТО у війні.

На саміті у Вашингтоні мають призначити відповідального за довгострокову допомогу Україні. За даними The Wall Street Journal, це буде цивільний посадовець високого рангу, який звітуватиме в Брюссель і новому командуванню у Вісбадені, яке створять для координації поставок військової техніки Україні та підготовки українських військ. Ці кроки допоможуть НАТО краще координувати свої дії та мають захистити довгострокову допомогу від правих сил в Європі, а також від Дональда Трампа, якщо той стане президентом США. 

Можливо, найбільш важливим результатом саміту стане те, що НАТО візьме на себе координацію і надання міжнародної допомоги, каже наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Досі цю координуючу роль відігравала адміністрація США через групу Рамштайн — контактну групу з питань оборони України. Таким чином, ми побачимо потужну політичну, військову, фінансову та матеріально-технічну підтримку України. Відповідно до запропонованого плану, НАТО координуватиме надання допомоги у вигляді тренувань та обладнання, сприятиме логістиці обладнання та підтримуватиме довгостроковий розвиток збройних сил України. Країни НАТО мають узгодити цей план у Вашингтоні.

Це значна зміна у ставленні Альянсу, оскільки раніше Угорщина перешкоджала тому, щоб НАТО запровадило структурні рамки військової та фінансової підтримки України

‍З «мостом», але без запрошення

Навряд чи Україні реалістично очікувати запрошення до членства в Альянсі, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Перший фактор — війна Росії проти України, друге — невідомо, якою буде внутрішня політична ситуація у США і, відповідно, якою буде взагалі розстановка сил на міжнародній арені.

Тут ще є дуже багато, скажімо так, похідних і змінних, які поки що унеможливлюють перспективу обіцянок для України

Україна якомога швидше має приєднатись до Альянсу, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). А втім, є багато обмежувальних факторів з обох сторін. З боку України — війна, що триває і не буде жодної фармалізованої форми вступу до НАТО, доки російський окупант не буде повністю вигнаний з української території. Це буде довго, особливо якщо говорити про міжнародно визнані кордони, включно з Кримом. З боку НАТО також існує ризик для членів Альянсу, якщо і коли Україна приєднається — це стане проблемою і з точки зору стримування Росії, і з точки зору військових дій. Водночас, припускає Матьє Булєг, під час Вашингтонського саміту може визначитись певний прогрес щодо треку плану дій:

— Навколо цього питання ще багато невизначеності, однак, це не означає, що не може бути шляху у вигляді плану дій щодо членства або розширеної форми плану, який би дав Україні можливість стати більш оперативно сумісною з НАТО, не називаючи це членством. І без членства ви могли б мати певну форму угоди, рамкової угоди або називайте її як хочете між країнами НАТО і  Україною, яку можна обговорювати.

Як у фінальній декларації сформулюють перспективи України щодо приєднання до НАТО — одна з інтриг майбутнього зібрання у Вашингтоні. Представники адміністрації Байдена не вважають, що визначення «незворотні» стосовно перспектив вступу України отримає підтримку всього Альянсу. У Вашингтоні говорять про «міст» до членства Києва в НАТО, який хочуть згадати в декларації. Однак на практиці це може стати формулюванням на рівні «відчинених дверей», що не наповнене предметним змістом. Існує багато супротиву українському вступу з боку ключових членів НАТО, зокрема, американців, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Ми бачили, як Джо Байден говорив дуже відкрито в інтерв'ю журналу Time, що не підтримує Україну в НАТО. Він підтримує співпрацю між НАТО і Україною, але він не виступає за членство Києва.Німці були скептично налаштовані протягом багатьох років і залишаються такими.

Чесно кажучи, я думаю, що дуже складно отримати запрошення в НАТО поки триває війна з Росією, але і після війни це буде непросто

Майбутнє України в Північноатлантичному Альянсі. І це — очевидний факт. Так вважає наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan). Всі політичні рішення, ухвалені на останніх самітах НАТО, вказують на посилення інтеграції, оперативної сумісності та співпраці між політичним і військовим керівництвом України та країн-членів Альянсу. У Вашингтоні, зокрема, можемо очікувати посилення Ради Україна–НАТО, яка є форматом, що займається політичною співпрацею, а також військовою синхронізацією та адаптацією українських збройних сил до стандартів НАТО. Тож, на думку Іонели Марії Чолан, Україна стане членом НАТО в осяжному майбутньому, хоча про дати поки і не йдеться:

— З одного боку, переговори про членство не можуть розпочатися, поки не закінчиться війна, оскільки країни-члени не мають достатньої політичної волі до дій, які можуть бути сприйняті Росією як ескалація конфлікту. З іншого — дискусія повинна буде торкнутися чутливого питання про те, як інтегрувати українські території в НАТО. І тут одним з варіантів може бути модель інтеграції до Альянсу Західної Німеччини.

‍Новий генсек

26 червня новим генсеком НАТО став експрем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Його кандидатуру Рютте, з огляду на 14-річний досвід  перебування на найвищих посадах, так само, як і його послідовну підтримку України, позитивно сприйняли у більшості країн НАТО, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Рютте швидко заручився підтримкою таких важливих країн НАТО, як США, Франція, Німеччина, Велика Британія, він також має підтримку країн Великої сімки. А ще важливим активом Марка Рютте є те, що він має добрі відносини із Дональдом Трампом і, здається, вміє з ним говорити. Це добре для нас.

Марк Рютте був рішучим прихильником України на своїй попередній посаді прем'єр-міністра Нідерландів. Але на чолі НАТО йому доведеться представляти всі 32 країни Альянсу, зауважує наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Попереду на Рютте чекає важкий і складний шлях, оскільки він зіткнеться зі зростанням ультраправих антиукраїнських наративів, можливістю посилення проросійських голосів у керівництві деяких країн НАТО і наслідками, які можливий другий мандат Трампа матиме для майбутнього НАТО і підтримки Альянсом України.

Рютте має бути чудовим переговірником, щоб об'єднати всі ці розбіжні голоси навколо спільної мети як для НАТО, так і для України

Єнс Столтенберг був генсеком НАТО з 2014 року, він мав залишити посаду ще 1 жовтня 2022-го року, однак у березні 2022-го лідери країн Альянсу ухвалили рішення про продовження його мандату до 30 вересня 2023 року, а потім — ще на рік. Повноваження Столтенберга  завершуються 1 жовтня 2024 року.

Виклики й загрози

Марк Рютте — сильна і дуже дружня до України фігурою, а втім, будь-який новий лідер НАТО матиме міцну проукраїнську позицію, адже навряд чи існує якийсь сценарій, за якого Альянс почав би менше підтримувати Україну, зауважує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО все більше й більше усвідомлюють, що безпека в Європі фундаментально пов'язана з безпекою України. Якщо вона не буде в безпеці, Європа не може бути в безпеці.

Лідери НАТО розуміють, що поки Україна залишається в небезпеці, вона буде об'єктом російської агресії, навіть якщо нинішня війна буде якимось чином припинена чи заморожена, ця загроза залишиться, якщо Україна не буде в безпеці

Середовище загроз в Європі докорінно змінилося після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році. Росію почали сприймати не як виклик, а як загрозу європейській безпеці і безпеці НАТО загалом, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Зокрема, й через це до Альянсу приєднались дві нові країни — Швеція і Фінляндія, це свого роду свідчення, що НАТО має стримувати Кремль:

— Я думаю, що серед країн НАТО існує свого роду згода переважної більшості щодо подальших дій проти Росії, однак завжди є кілька відстаючих і кілька країн, які відмовляються бачити реальність. Наприклад, Угорщина Орбана, який, наскільки мені відомо, є іноземним агентом Кремля і корисним ідіотом для Москви. Туреччина також відіграє цікаву роль, коли йдеться про Росію, перебуваючи в досить дивному становищі. З одного боку, вона розглядає її як загрозу та водночас співпрацює з Кремлем з метою забезпечення безпеки в регіоні, зокрема, у Чорному морі та за його межами. Та загалом переважна більшість розуміє, що Кремль є загрозою. Що з цим робити? Правильним буде продовження дискусії про те, як ми можемо чинити більший тиск на Росію, але це повільна, довгострокова робота, над якою ми повинні працювати послідовно, узгоджено і об'єднано. І я вважаю, що ми досягли значного прогресу на шляху стримування. Справа лише в тому, щоб продовжувати тиск.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Рекрутингові компанії працюють безпосередньо з підрозділами, тож по ідеї кандидати можуть обирати собі і посаду, і місце служби. Втім на практиці, кажуть наші співрозмовники, не все йде так гладко. Сама система рекрутингу доволі широко застосовується в арміях різних країн світу. Втім, в українських реаліях — в умовах повномасштабної війни з Росією — очевидно, що рекрутинг не може бути альтернативою мобілізації, а лише одним із шляхів поповнення лав Збройних Сил. 

Щомісяця — до 140 вакансій

Основна відмінність рекрутингу від загальної мобілізації в тому, що він передбачає можливість вибору, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:

— Це не лише почесна і дуже поважна служба в плані захисту своєї країни, але також робота, яка передбачає вимоги до вакансії: певний рівень знань, досвіду, освіти фізичної форми і також є певні умови, за якими військова служба здійснюється. Рекрутинг показує, що військова служба може бути цивілізованою, її можна обирати самостійно — так само, як і роботу в цивільному житті.

Можна обирати команду, з якою ти хочеш працювати, командира, якому ти можеш довіряти, і посаду, яка відповідає твоїм вподобанням і навичкам

Рекрутери мають супроводжувати весь процес: від звернення до призначення на відповідну посаду в армії. Ці центри не пов'язані з ТЦК, там працюють цивільні і не роздають повістки.

Нині найбільш затребувані вакансії на бойові посади, продовжує Ольга Бандрівська. З її слів, бракує операторів-безпілотників, механіків, інженерів, водіїв, стрільців:

— Якщо говорити про кількість закритих вакансій, то в середньому за місяць ми закриваємо близько 120 —140  вакансій. Отримуємо близько 12 тисяч відгуків на місяць. 

Щоб мобілізуватися онлайн, потрібно відправити своє резюме на бажану вакансію. Якщо ним зацікавились, рекрут проходить співбесіду та інші процедури залежно від специфіки підрозділу, після цього може доєднатися до нього або відмовитись. Щоб почати службу, потрібно, щоб командир підрозділу виписав відношення, з яким потрібно прийти до ТЦК, а потім, як і всім решта, пройти військово-лікарську комісію та підготовку в навчальному центрі. Інший варіант — прийти в рекрутинговий центр, їх більше 20 в різних містах України. Далі алгоритм такий самий. 

Підводні камені

«Я з самого початку шукав можливість обирати, куди йти, що робити», — розповідає Олександр, військовий, який прийшов в армію через онлайн платформу:

— Розумію, що треба зараз трошки відкласти всі свої плани і вирішити одну глобальну проблему, а потім вже повертатися до життя. Якщо зараз цього не зробити, то там два сценарії: чи ТЦК вирішить все за тебе чи ще гірше — наші сусіди. Знайшов цікаву посаду в одній з бригад, зв'язався з ними. Мені зробили доволі швидко фідбек. До речі, попались компетентні люди, тому що вони вникали в питання, дійсно читали, що я там їм написав в своєму CV.

Спочатку я їм не підійшов, потім через тиждень-два вони мені зателефонували і сказали, що детальніше познайомились з моєю справою і хочуть запропонувати іншу посаду

Олександр пройшов усі необхідні процедури і вже розраховував заступити на службу в обраному підрозділі, але й досі не там:

— По суті, я не можу до кінця стверджувати, що ця система працює нормально. Бо я вже протягом майже чотирьох місяців досі не перебуваю в тій бригаді, куди мав потрапити. Вона перейшла в інший рід військ — і саме через це великі проблеми з переведенням. Поки що чекаю наказу.

Ще один наш співрозмовник Sestry Сергій розповідає: доволі швидко знайшов підходящу вакансію, пройшов усі співбесіди, проблеми виникли на етапі ТЦК:

— Фактично, мені сказали, що потрапити на ту посаду, де я вже домовився, не зможу, і вони, можна так сказати, запропонували абсолютно іншу посаду. Я знову звернувся до своєї бригади, вони сказали, що будуть це вирішувати самі. Поки ні туди, ні сюди — чекаю.

Справа в тому, що добровільний рекрутинг практично не врегульований на законодавчому рівні, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:

— Відверто кажучи, мене бентежить, яким чином в нас регулюються ці питання. Військові ейчари керуються трудовим правом і своєю внутрішньою посадовою інструкцією. Але якщо ми беремо військовий рекрутинг, то тут неминуче приходимо до закону про мобілізацію і до постанов Кабінету міністрів 487 і 506. Якщо ми говоримо про мобілізаційну підготовку в особливий період, то рекрутинг регулюється тими самими постановами. А якщо говорити про те, що відбувається загалом на цьому мобілізаційному напрямі, то багато відверто антизаконних, антиконституційних речей.

Основна проблема з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в тому, що ТЦК могли ігнорувати так звані відношення з військових частин. І не було жодних — ані юридичних, ані законодавчих — важелів впливу на ТЦК, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:

— Наприкінці лютого вийшла нова директива від Генерального штабу, яка зобов'язує ТЦК виконувати в обов'язковому порядку приписи військових підрозділів щодо рекомендаційних листів. Це означає, якщо кандидат пройшов процедуру рекрутингу, отримав відношення, тобто рекомендаційний лист від військової частини і прийшов з цим відношенням в ТЦК, то ТЦК зобов'язаний направити його у відповідну військову частину. У цьому напрямку, слава Богу, просуваємось в сторону цивілізації.

І якщо раніше на ТЦК не було ніякого впливу, то зараз, якщо таке трапляється, кандидати звертаються до нас — і ми напряму через Генштаб вирішуємо ці питання

‍U.S.Army — досвід військового рекрутингу‍

У США система військового рекрутингу працює вже понад півстоліття. Після завершення війни у В’єтнамі Сполучені Штати повністю перейшли на професійну армію і скасували призов, хоча за надзвичайних обставин його теоретично можуть повернути. Сам відбір відбувається у кілька етапів, розповідає військовий рекрутер Девід Юстіс (David Eustice):

— Кожен рід військ має різні вимоги як до фізичної форми, так й інших здібностей. І для флоту, військово-повітряних сил, морської піхоти ці вимоги будуть дещо відрізнятись. Загальний вік призовників — від 17 до 25 років. Хоча теоретично можна приєднатись до армії до 40 років.  Є чіткі фізичні та медичні вимоги. Якщо немає серйозних хронічних станів, ви можете пройти цей відбір. Для оцінки персональних здібностей у нас є спеціальний тест ASVAB (Armed Services Vocational Aptitude Battery — Батарея професійної придатності Збройних Сил. — Авт.) У звичайний час мінімальний бал на ASVAB — 31, але для деяких родів військ, наприклад ВПС треба набрати удвічі більше.

Громадяни, які пройшли службу в армії, в подальшому мають певні бонуси, наприклад, пільги для отримання освіти після завершення служби, армійський досвід часто розглядається як перевага при працевлаштуванні

Житло та медичне забезпечення є частиною соціального пакету. Останніми роками в армії США, зі слів Девіда Юстіса, з'явилося набагато більше можливостей для жінок служити на різних посадах у всіх родах військ. І натепер жінки становлять приблизно 20 відсотків армійців. 

‍Європейський погляд  ‍

За системою рекрутингу — через онлайн платформи або спеціальні центри — набирають військовослужбовців армії більшості країн Європи, зокрема, Великої Британії, Франції, Німеччини, Польщі.  Алгоритм загалом схожий — вікові обмеження в середньому 17-40 років, закінчена середня освіта, відповідна фізична форма.

Навесні у Німеччині заговорили про можливе повернення до обов’язкового призову. На тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну європейці переглянули свої підходи до безпеки й оборони і збільшили військові витрати, каже військовий експерт Варшавського інституту Бенджамін Бардос (Benjamin Bardos). Хоча, за його словами, у Західній Європі це відбувається повільніше, натомість армії великих східноєвропейських держав, наприклад як у Польщі, докладають значних зусиль для озброєння і модернізації. До польської армії упродовж 2022-го приєднались майже 14 тисяч солдатів, це найбільша кількість, відколи Польща скасувала обов’язковий призов у 2008 році:

— Популярність військової служби в Європі — різна. У той час, як такі країни, як Польща, мають намір значно збільшити кількість військовослужбовців, західноєвропейські країни, наприклад, Німеччина і Велика Британія, відчувають масштабний дефіцит кадрів, що зачіпає майже всі роди військ. У ширшому сенсі більшість європейців не розглядають військову службу як привабливе зобов'язання.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

F-16 — це багатофункціональний винищувач четвертого покоління, який стоїть на озброєнні багатьох країн НАТО. Він оснащений сучасними системами озброєння, радіоелектронної боротьби та навігації. Вперше про можливість передачі цих літаків Україні заговорили торік у травні на зустрічі G7 в Японії. Тоді Джо Байден заявив, що США підтримують підготовку українських пілотів на F-16. 13 червня Україна та США уклали безпекову угоду, зі слів Володимира Зеленського, в документі містяться  хороші позиції щодо зброї: «зокрема, про системи Patriot та про постачання Україні ескадрилей винищувачів, включно з, але не обмежуючись F-16». Коли і скільки західних винищувачів отримає Україна, якою буде стратегія застосування нового озброєння і як це вплине на хід війни — Sestry розпитали українських та європейських експертів.

Перша партія

«Ми наполегливо працюємо над тим, щоб надати Україні спроможності F-16 вже цього літа. Я оптимістично налаштований, що це станеться», — заявив голова Пентагону Ллойд Остін 14 червня після зустрічі міністрів оборони країн НАТО. Водночас, з його слів, для США важливо бути певними, що Україна має усе необхідне і для управління, і для захисту цих літаків.

Перші F–16 з Данії та Нідерландів мають бути доставлені протягом наступного місяця, а бельгійські та норвезькі — невдовзі після цього, прогнозує стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):

—  Однак після розгортання цих літаків з точки зору чисельності, Росія все ще матиме значну чисельну перевагу, бо в неї в розпорядженні сотні літаків Су.

Втім, F-16 нададуть важливий якісний імпульс українським ВПС завдяки своїй швидкості та маневреності

Перша партія складатиметься з 6-9 літаків, каже cтарший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel). Далі заплановано 24 літаки з Нідерландів, 19 — з Данії, 22 — з Норвегії та 30 — з Бельгії. Однак, зі слів Густава Гресселя, доставка розтягнеться до 2028 року — щонайменше через те, що літаки потрібно відремонтувати перед передачею Україні:

— Загалом йдеться про 95 корпусів. Теоретично, цього було б достатньо для України, оскільки їй потрібно мінімум 80 винищувачів для протиповітряної оборони. Однак, оскільки поставки відбуватимуться із запізненням і розтягнуті в часі, ми повинні враховувати, що багато літаків вже буде втрачено у війні на момент, коли останній з запланованих F-16 буде доставлений. Побачимо, скільки цих винищувачів буде експлуатуватися одночасно і чи буде цього достатньо.

Російські погрози

До передачі першої партії літаків все готово, залишились технічні нюанси, повідомив 7 червня в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил України Ілля Євлаш, мовляв, основні етапи: наземна підготовка і власне навчання пілотів завершені. Після того, як перша партія надійде на озброєння української армії, частину F-16 зберігатимуться на безпечних авіабазах, поза межами України, щоб вони не стали мішенями росіян і були резервом, розповів в інтерв’ю Радіо Свобода начальник авіації Командування Повітряних сил ЗСУ, бригадний генерал Сергій Голубцов.

Тим часом в країні-агресорці уже заявили: якщо винищувачі F-16 братимуть участь у бойових вильотах, то стануть цілями для російської армії, включно з аеродромами, на яких вони базуються — цитують російські медіа погрози тамтешніх посадовців.

Точна дата прибуття винищувачів в Україну тримається в секреті з дуже поважних причин, пояснює старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Російська погроза націлитись на F-16 на Заході за великим рахунком порожня, принаймні, якщо йдеться про військові удари. Вони будуть розцінені як удари по НАТО, а отже, означатимуть війну, яку РФ в її нинішньому стані програє. Однак диверсії та гібридні атаки — це дещо інше. Наприклад, запуск звичайного безпілотника з вибухівкою з сусіднього західного військового аеропорту і потрапляння його у винищувач. І коли така атака, здійснена «цивільним», ще краще — з білоруським або молдовським (придністровським) громадянством, звичайно тут будь-хто знатиме, що за цим стоїть Росія, але ж офіційно це буде не так.

Захід точно усвідомлює всі ризики, але російські погрози не вплинуть на плани допомоги Україні, каже  стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):

— Поки що я не бачу глибокого занепокоєння серед західних лідерів тим, що якщо українські літаки будуть базуватися на території НАТО, вони стануть мішенню для обстрілів.

Однак такий ризик, безумовно, існує, і це може призвести  до того, що країни Альянсу, які приймають ці винищувачі, будуть набагато більше й відкрито залучені у війну

Не F-16 єдиними

«Франція допомагає українцям чинити опір. Ми збираємося запустити нову програму співпраці і поставити Mirage 2000, і запропонувати навчання пілотів», — заявив 6 червня напередодні зустрічі з Володимиром Зеленським французький президент Еммануель Макрон. 

Влітку мають початися навчання наших пілотів користуватися цими літаками. Триватимуть вони мінімум 6 місяців за оптимістичними прогнозами, каже виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Вони мали б почати надходити в Україну з початку наступного року. Якщо говорити про кількість таких машин, то те, що вказують аналітики і дослідники, щоб не послаблювати обороноздатність французьких Збройних Сил, Париж може виділити 6 таких машин, але є ще інші країни, які використовують цей тип літака, зокрема Греція, Катар і Об'єднання Арабські Емірати.

Сумарно Київ може розраховувати на 12 таких винищувачів, але тут є і перспективи до розширення цієї допомоги, тому що французькі ВПС планують використовувати ці літаки до 2030 року, тому теоретично з часом ми зможемо отримувати більше таких машин

Стратегії застосування винищувачів

Це добре, що Україна отримає другу лінію постачання літаків — якщо Франція втримає надалі цю політичну волю. Однак, не варто сподіватись, що західні винищувачі кардинально змінять баланс, зауважує старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Поставлені F-16 будуть старішої моделі A/B MLU, їхні можливості кращі, ніж у нинішніх радянських винищувачів України, але не набагато. Однак в умовах тривалої війни буде набагато легше отримати запчастини та боєприпаси для західних літаків, ніж для радянських/російських, а отже, буде легше утримувати та озброювати ці винищувачі порівняно з Су-27 та МіГ-29. Більшість західних озброєнь сертифіковані для F-16, тому буде багато джерел для боєприпасів. Це дозволить Україні підтримувати свої військово-повітряні сили, завдання яких переважно зосереджені на протиповітряній обороні: не допускати російські ВПС і допомагати збивати російські безпілотники та крилаті ракети під час масованих атак. Наступальні ударні місії — доволі обмежені, але, звичайно, вони проводяться.

І чим більше Україна завдаватиме ударів по російським системам ППО, тим частіше українські пілоти зможуть знаходити прогалину на фронті, де вони зможуть діяти. Але оборонна протиповітряна оборона залишатиметься першочерговим пріоритетом

Якщо говорити про літаки Mirage, то вони є ефективними носіями далекобійних ракет повітряного базування класу «повітря-земля», це, зокрема, SCALP, Storm Shadow, Taurus, які можуть ефективно вражати цілі на сотні кілометрів, каже  виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Також можуть використовувати бомби, зокрема, крилату ракету АМ-39, це протикорабельна ракета, радіус ураження якої 180 кілометрів. Хоч розробка цієї ракети почалася ще в 70-х роках минулого століття, вона є доволі ефективною. Цікавим зразком, який, підходить до літаків F-16, є розробка компанії Lockheed Martin 2009 року — ракета AGM-158 JASSM, що має дальність ураження 370 кілометрів, а деякі зразки, які почали вироблятися в 2014 році, можуть досягати навіть 900 кілометрів. Підсумовуючи, західні винищувачі ми, скоріш за все, будемо використовувати для нанесення точкових ударів. Пам'ятаємо, яким було ефективним ураження штабу Чорноморського флоту минулого року ракетою Storm Shadow. Плюс, якщо брати лінійку ракет «повітря-повітря» для збиття повітряних цілей, то ці винищувачі, за моїми припущеннями, будуть застосовуватися для боротьби з російською авіацією, зокрема тією, яка тероризує лінію фронту і прикордонні міста КАБами, яких росіяни щомісяця скидають близько трьох тисяч.

З чотирьох країн — Бельгії, Данії, Норвегії та Нідерландів — які на нинішньому етапі постачатимуть Україні літаки F-16, три —Данія, Норвегія та Нідерланди —  дали дозвіл на застосування їхніх винищувачів в російському повітряному просторі.

Міністерка оборони Нідерландів Кайса Оллонгрен заявила в інтерв’ю Politico, що щойно її країна передасть зброю Україні, та сама вирішує, як її використовувати.

Україна має бити по логістичних маршрутах і базах росіян, продовжує директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло:

— Бо тільки тоді, внаслідок зламу цієї логістики, російська передова буде відчувати брак всього необхідного: озброєння, боєприпасів і елементарних продуктів харчування.

Якщо будуть порушені ці маршрути, ми зможемо говорити про стабілізацію нашої лінії оборони

Остаточно зняти запобіжники

Дозвіл Україні атакувати цілі в Росії був давно назрілим рішенням, що відповідає Статуту ООН і міжнародному праву, каже старший політичний радник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Грессель (Gustav Gressel):

— Навіщо взагалі вводити обмеження? Навіть якщо ми стурбовані ескалацією і де-факто обмежуємо українські удари (для чого були певні підстави на початку війни), ми ніколи не повинні були робити це публічно. Британці, наприклад, ніколи не заявляли про жодні обмеження, а на запитання відповідали, що їх немає, але за зачиненими дверима певний час не дозволяли українцям завдавати удари через кордон.

Публічно визначивши червоні лінії, ми приписали Москві право встановлювати обмеження на нашу поведінку, а ми ніколи не повинні були цього робити

Цілком можливо, що наступним кроком і зміщенням червоних ліній буде те, що західні війська можуть прибути на територію західної частини України для виконання завдань з протиповітряної оборони/логістики/медичної допомоги, вважає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). Хоча й визнає, що французький президент, який був рушієм цієї дискусії, останнім часом знизив обороти:

— Також можливо, що західні військово-повітряні сили можуть почати збивати російські ракети і доповнити зусилля України з протиповітряної оборони. Однак досить важко сказати, чи може це статися і коли, оскільки навіть ті, хто найбільше підтримує Україну, послідовно виступають проти прямого залучення у війну.

Усі дипломатичні зусилля нині варто зосередити, щоб зняти усі запобіжники, щоб усю зброю, яку Україна має, могла застосовувати так, як їй необхідно по території РФ, наголошує директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло. Щоб в подальшому не допустити таких ситуацій, як було, наприклад, з наступом на Харківщині, коли Україна знала про плани ворога, але не могла застосовувати ефективно далекобійну зброю ще на підході по російській території:

— Від Берліна, наприклад, чекаємо вирішення питання надання Taurus і, головне, дозволу на їхнє застосування по території Російської Федерації. Якщо брати США, то це, звісно, дозвіл бити по Росії ракетами ATACMS від 165 до 300 кілометрів, і нам важливо отримати дозвіл на використання касетних боєприпасів, тому що в 300-кілометровій зоні від кордону РФ розташовано близько 184 військових частин і навчальних центрів усіх російських силових структур — це і армія, і ФСБ, і прикордонники, й інші силовики. Там близько 20 аеродромів, з яких постійно здійснюється підйом авіації, яка атакує територію України, зокрема інфраструктуру. Коли торік ми застосовували ці ракети по окупованих територіях, внаслідок серії таких атак ми змогли знищити до 10 гелікоптерів, що стало серйозним послабленням для росіян.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Катерина Трифоненко: Червень виявився насичений на дипломатичні події — Берлінська конференція з відновлення, зустріч G7, саміт миру — наскільки продуктивними були ці події з точки зору України? 

‍Олег Шамшур: Однозначно продуктивним був саміт «Великої сімки». Я хотів би насамперед виділити два моменти. По-перше, надання Україні кредиту на 50 мільярдів доларів. Важливо, що заставою для цього кредиту будуть відсотки від заморожених російських активів. Це перший практичний крок в напрямку використання цих коштів в інтересах України, а в кінцевому варіанті, я сподіваюсь, і їхньої конфіскації. Друге — це те, що члени «сімки» надіслали, на мій погляд, найбільш жорстке за весь час війни попередження Китаю, який назвали країною, яка сприяє російській агресії в Україні, і оголосили намір вжити заходи щодо китайських фірм і фінансових інституцій, які допомагають Росії обходити санкції. Крім цього, було окреслено заходи щодо посилення санкцій проти використання Москвою своїх енергетичних ресурсів. Як на мене, це абсолютний плюс.

‍Якщо детальніше зупинитись на підсумках Глобального саміту миру, чи виправдав він очікування, які покладали Україна та наші партнери?

Щодо саміту миру, то в мене особисто були мінімальні очікування щодо результатів. І в цілому, цей мінімалізм, на жаль, виправдався. Важливо, що вдалося зібрати 92 держави і 8 міжнародних організацій. І важливо, що деякі з них були представлені на найвищому рівні. Також важливо, що наші партнери, такі як Франція, Італія, Велика Британія, Німеччина, керівники європейських інституцій зробили абсолютно чіткі заяви на засудження Росії і підтримку України. Разом з тим, головним завдання цього форуму була робота з так званим Глобальним півднем. Серед тих, хто підписав комюніке, за моїми підрахунками, лише 24 країни з Глобального півдня. Серед тих, хто його не підписав, — важливі країни, які претендують на лідерство у Глобальному півдні, зокрема, Індія, ПАР, Бразилія, весь присутній на конференції БРІКС. Плюс для мене дуже поганим сигналом стала присутність серед «непідписантів» Мексики. І це вже за нової президентки.

На жаль, вимальовується така перспектива: до тих, хто прохолодно ставиться до нашої країни і до закінчення війни на наших умовах, додається ще й Мехіко

Сам підсумковий документ називається «Спільне комюніке щодо рамок миру». Однак, якщо звернутись до його змісту, то ми маємо констатувати, що він не відповідає цьому заголовку. Так, там згадано про війну Росії проти України, про те, що це призводить до страждань людей та руйнувань. У тексті ми знаходимо посилання на територіальну цілісність та інші фундаментальні принципи міжнародного права, але на їхній захист в контексті російської агресії проти України вже не один раз висловлювалась Генеральна асамблея ООН. В її резолюціях є набагато чіткіші, жорсткіші щодо Росії формулювання. Нічого нового, революційного я в комюніке конференції не бачу. Навіть там, де йдеться про три пункти з української формули миру, ми також маємо справу з достатньо загальними формулюваннями. Тож, якусь свою корисну роль цей саміт, мабуть, зіграв, але отриманий результат явно не відповідає тим інвестиціям політичного капіталу, тим зусиллям, що їх зробила задля організації саміту й Україна, й її партнери. 

‍Напередодні саміту в Швейцарії російський президент озвучив свої вимоги для переговорів: українські війська мають бути повністю виведені з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей в межах їхніх адміністративних кордонів, а Київ повинен офіційно відмовитися від планів вступити в НАТО. Яка була мета цієї заяви? 

Тут можливі два пояснення. Перше, ці заяви є  виявом його знервованості, невпевненості в своїх силах, які він намагається компенсувати через суперагресивність. Інший варіант, і я притримуюсь цієї позиції, — це був привіт від Путіна всім учасникам саміту. Він сказав, що мені абсолютно, вибачте за цей недипломатичний вислів, начхати на цей саміт, на ваші зусилля, ось мої умови, на яких я готовий вести перемовини. В принципі, це ті ж самі умови, які ми чули на початку широкомасштабної війни. Єдиний, умовно кажучи, конструктивний результат після супернахабних, суперагресивних заяв Путіна може полягати в тому, що політики, які сподіваються говорити з ним про мир, побачать нарешті, що це абсолютно безперспективно. Плани Путіна щодо України не змінились і не зміняться. 

‍14 червня Україна підписала 10-ти річну безпекову угоду зі Сполученими Штатами. Перед цим — з Японією. Загалом такі угоди підписані вже з 17-ма країнами. Наскільки це ефективний інструмент?

Всі ці угоди — не про гарантії, і це треба запам'ятати. Єдина гарантія безпеки, яку може мати Україна, це її повноцінне членство в НАТО, це по-перше. Друге — ці угоди є надзвичайно важливими, бо вони мають суттєво посилити військові спроможності України у боротьбі з російською агресією. Також ці договори важливі для післявоєнної відбудови країни.

Зрозуміло, що угода зі Сполученими Штатами є центральним елементом системи угод про безпекове співробітництво між Україною та її партнерами

Втім, всі вони не виходять за рамки головних положень, які сформульовані в заяві «великої сімки» на торішньому Вільнюському саміту НАТО. Якщо подивитися на останню угоду зі Сполученими Штатами, то там детально розписано, за якими напрямами Вашингтон буде нам допомагати. Зокрема, йдеться і про літаки, і про засоби протиповітряної оборони, але треба розуміти, що мова саме про безпекове співробітництво, а не про гарантії безпеки.

‍9 липня у Вашингтоні відбудеться ювілейний, 75-й саміт НАТО. Чого чекати Україні від цього зібрання? 

Це як з самітом миру — треба мати реалістичні очікування. Я можу вам сказати, чого ми точно не побачимо у Вашингтоні — це запрошення України до членства в НАТО. Я дуже хотів би помилитися, але думаю  можна сказати з упевненістю на 100%, що цього не відбудеться і Україна не стане членом Альянсу до закінчення війни. Щодо запрошення Україні до НАТО, то про відсутність наразі цієї перспективи сказав в своєму недавньому інтерв'ю часопису «Time» президент Байден. Ми в черговий раз бачимо, як на вирішенні екзистенційних для Києва питань негативно позначається відсутність у Заходу стратегічного бачення закінчення війни, включно з глибиною військової поразки Росії.

Разом з тим, я гадаю, що реалістично очікувати ухвалення на саміті у Вашингтоні того, що називається дорожньою картою для просування України до членства в НАТО

Вона може стати gamechanger (переломний момент. — Авт.), якщо в ній будуть конкретні заходи, конкретні часові рамки, а не просто загальні заяви на кшталт «колись Україна буде членом НАТО». У цьому плані, я вважаю, Вільнюський саміт був дуже глибоким розчаруванням. Також потрібно, щоби на саміті у Вашингтоні  були ухвалені рішення, які б дозволяли НАТО як організації надавати і координувати військову допомогу Україні. Це — те, на що ми в праві очікувати.

‍Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Альянс веде переговори про розгортання більшої кількості ядерної зброї на тлі загроз з Росії та Китаю, ядерна безпека була одним з пунктів обговорень на глобальному саміті миру. Кремль доволі регулярно закидає в публічний простір погрози щодо можливого застосування ядерної зброї. Наскільки вони реальні?

Що стосується можливості використання стратегічної ядерної зброї (цього бояться найбільше), я вважаю це малоймовірним. Звичайно, враховуючи, що ми маємо справу з людиною з хворою психікою, я залишаю один-два відсотки на те, що це може трапитись, але загалом Путін — не самогубець, і ніколи не робитиме те, що може загрожувати знищенням йому особисто. Щодо використання тактичної ядерної зброї, тут у мене упевненість менша, але в цілому я також вважаю, що це, скоріше, невірогідно. Ступінь вірогідністі другого варіанту залежить насамперед від того, чи отримав вже Путін з боку країн Заходу переконливі попередження, що у відповідь на застосування ним  тактичної ядерної зброї він отримає нищівну відповідь, хай і з застосуванням звичайного озброєння. Наприклад, і про це згадувалось, — повне знищення Чорноморського флоту РФ. Я сподіваюся, такі повідомлення були надіслані, але їх треба посилювати. По-друге, до погроз Путіна треба ставитись уважно, але не можна формувати свої рішення під їхнім впливом. Бо він на це розраховує і дуже часто виграє завдяки блефу. Треба позбавити його можливості залякувати Україну, залякувати наших партнерів. Треба змінити парадигму, щоб не ми боялися Путіна і думали, як він там повернувся, що сказав, як махнув рукою, а щоб очільник Кремля почав боятися нас.

‍На початку червня відбулись вибори до Європарламенту, які неабияк струсонули кілька країн, зокрема Францію, де через тріумф правих партій президент Макрон був змушений оголосити дочасні парламентські вибори. Якою може бути нова владна конфігурація у Франції? 

Головним наслідком виборів до Європарламенту у Франції стала не лише беззаперечна перемога «Національного зібрання» Марін Ле Пен і Жордана Барделли, а й нищівна поразка правлячої пропрезидентської партії «Відродження». За цих умов, у президента Франції були різні варіанти дій: відставка прем'єр-міністра, зміна складу уряду. З усього він обрав варіант розпуску парламенту. Я вважаю, що він зробив вибір, виходячи зі свого психотипу, — конституційний монарх, який може змінити ситуацію, варто йому тільки захотіти. Головна мета — відновити в Національній Асамблеї абсолютну більшість пропрезидентської коаліції, яка на на відміну від першої каденції президента мала тільки відносну більшість — і то дуже не стійку.

Як зараз розвивається ситуація? Я б сказав, це гра в покер. Макрон вирішив вчергове ризикнути. Раніше це спрацьовувало, зараз не схоже, що спрацює

Якщо подивитися на те, що відбулося за тиждень після розпуску Асамблеї, «Національне зібрання» зберігає свої провідні позиції. Поза тим, трапилась  абсолютно несподівана для Макрона подія— об'єднання лівих сил. У лівій коаліції різні політичні сили: є ліві радикали, відомі несприятливою для України позицією, і соціал-демократи, і екологи. Всі вони створили «Новий Народний фронт». Зараз, згідно опитувань громадської думки, на першому місці перебуває «Національне зібрання», на другому — «Новий Народний фронт», і тільки на третьому місці, з дуже великим відставанням, — пропрезидентська партія  Результатом цієї кампанії може стати повне переформатування політичної картини, але зовсім не таке, на яке розраховував Макрон. 

‍Які це може мати наслідки для України?

Все залежить, який з варіантів за результатами виборів реалізується: найбільш вірогідним виглядає або отримання абсолютної  більшoсті «Національним зібранням», або жодна з партій не отримує стійкої, тим більше абсолютної більшості.  

Якщо брати перший варіант — це для нас це негативна історія. «Національне зібрання» завжди було пропутінською, проросійською партією, хоча після початку широкомасштабної агресії, під впливом того, що робить Путін, та  враховуючи підтримку французьким населенням допомоги Україні, політична сила була вимушена скоригувати свою позицію і засудити російську агресію, засудити Путіна. Марін Ле Пен також виступає за надання допомоги Україні, включно зі зброєю, хоча нелетальною. Але, і тут є одне але.

Вона очолює опозицію ініціативам Макрона і щодо винищувачів «Міраж», і щодо відправлення військових підрозділів в Україну, і щодо надання ЗСУ дозволу на ураження цілей на території Росії західною зброєю

Вона та її партія’ категорично проти членства України в ЄС і в НАТО, проти застосування санкцій проти Росії. Таким чином, в цьому плані для України існують серйозні ризики. Якщо взяти позицію «Нового Народного фронту», то основа цього об'єднання — партія «Непідкорена Франція», ліві радикали, які виступали на підтримку Путіна, на підтримку Росії. Після початку широкомасштабної війни вони також були змушені знизити тон. У програмі «Нового Народного фронту» навіть записано, що всі його учасники за підтримку України і її спротиву російській агресії. Разом з тим, у «Непідкореній Франції» залишаються люди, які, наприклад, ставлять на одну дошку Зеленського і Путіна. В партії Ле Пен також залишилось достатньо людей з відверто проросійською позицією. За будь-якого розвитку подій реалізація важливих для нас ініціатив Макрона після парламентських виборів буде набагато складнішою. Треба враховувати, що президент Франції має дуже широкі повноваження в галузі зовнішньої політики, оборони, але разом з тим зовнішня політика Франції в «інтерпретації» президента і уряду, який згідно з конституцією «визначає політику нації», не може суттєво відрізнятися. 

‍Пропоную поглянути на вибори за океаном — у світі дуже багато страхів стосовно президентських виборів у США. Ваш прогноз, чи повернеться Трамп в Білий дім і наскільки непрогнозовані його кроки?

Зараз ніхто не ризикує робити прогнози. За останніми даними, Трамп трохи випереджає Байдена, але на загал ця перевага становить близько одного відсотка. Суттєво те, що це випередження в так званих штатах, що коливаються, тобто там, де немає переваги ні у демократів, ні у республіканців. Фактично те, як проголосують виборці в цих штатах, і визначить переможця виборів. Плюс, відбувається ерозія коаліції на підтримку Байдена за рахунок того, що збільшується кількість темношкірих, іспаномовних і молодих виборців, які повертаються в бік Трампа. Це дуже серйозна проблема для нинішнього глави Білого дому. Також є фактор віку, який пов'язується насамперед з Байденом: поширені сумніви щодо його спроможності бути президентом в разі переобрання всі наступні чотири роки.

Щодо України, то, на мою думку, Трамп не має симпатії до нашої країни. Я б навіть сказав, що він має антипатію до України. Він не забув, що саме українське питання було в центрі процесу його першого імпічменту. Всі ми знаємо про його прихильність до авторитарних лідерів, він досі зберігає повагу і навіть пієтет до Путіна. Крім того, треба враховувати, що для нього на першому місці завжди є його персональні інтереси, симпатії чи антипатії і особисті розрахунки.  

Все ці фактори формуватимуть його ставлення до України. Додаткові ризики створює той факт, що навколо Трампа в цю каденцію буде дуже мало так званих дорослих, рейганівських республіканців, які були в його першу каденцію і які впливали на процес ухвалення рішень, зокрема, щодо поставки «Джавелінів» для України

Ми також знаємо про його плани зупинити війну за 24 години, але з того, що ми почули недавно, ясно, що головний тиск буде чинитися на Україну, навіть якщо Трамп намагатиметься  впливати на Путіна. Цілком ймовірно, що він буде наполягати на мирі за будь-яку ціну, в тому числі за рахунок поступок національними інтересами України. Для нас дуже важливо до кінця року отримати всю допомогу, на яку недавно виділено гроші.

‍А якщо Джо Байден залишиться президентом США, чи буде політика другої каденції стосовно України відрізнятись від того, що ми маємо зараз? Чи зміниться ця логіка контрольованої ескалації, яку сповідує адміністрація Байдена і чи можна розраховувати на чітку стратегію поразки Росії? 

Я б на це сказав — сподіваймося. Втім, стратегічної чіткості щодо закінчення війни у Вашингтоні, на мою думку,  все ще немає, як і немає розуміння, що глибокій військовій поразці Росії не може бути альтернативи. Чи прийде це розуміння, зараз передбачити дуже важко. Значною мірою це буде залежати від розвитку ситуації на полі битви. Чим ефективнішою буде Україна в боротьбі проти російської агресії, включно з переведенням всього життя країни на військові рейки, тим більше це впливатиме у позитивному плані на підтримку України американським суспільством і на політику адміністрації Байдена. Хотів би ще раз наголосити: без стратегічної визначеності щодо безальтернативності військової поразки Росії, оперативного здійснення надзусиль з допомоги Україні  неможливо наблизити закінчення війни на умовах, потрібних Києву та його партнерам і здатних забезпечити сталий мир і стабільність в Європі.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Рада ЄС визначила переговорні рамки для України та Молдови — 25 червня в Люксембурзі почнуться міжурядові конференції, які дадуть початок переговорам про вступ. Раніше президентка Єврокомісії заявила, що Україна виконала усі необхідні для цього вимоги. Що означає перший етап перемов, хто представлятиме Україну на конференції в Люксембурзі, з якими труднощами може зіткнутись Україні на шляху до євроінтеграції, як їх обійти та коли Україна стане повноправною членкинею Євросоюзу, ці питання Sestry поставили народній депутатці VIII та IX скликань, голові Комітету ВР з питань інтеграції України до ЄС, віцепрем’єрці з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у 2016-2019 роках Іванні Климпуш-Цинцадзе.

Катерина Трифоненко: Україна офіційно отримала зелене світло для початку перемовин про вступ до ЄС. Чим важливий цей етап?  

Іванна Климпуш-Цинцадзе: Це точно історична подія. Вона буде свідчити про формальний, якщо хочете, бюрократичний початок наших реальних перемов.

Тобто всі політичні рішення про те, що з Україною можна починати переговори, були ухвалені раніше, ще в грудні, але ми ще мали доробити частину нашого домашнього завдання (14 грудня 2023 року лідери ЄС ухвалили історичне рішення про початок переговорів з Україною щодо вступу до Європейського Союзу. — Авт.). Ми його доробили — відповідний висновок після проведеного аналізу зробила Європейська комісія, і вони надали свої пропозиції щодо початку. Зараз країнами-членами, тобто Європейською радою схвалюється цей формальний початок. 

Які наступні кроки?

Ми заходимо в процес, де підемо за всіма етапами цих перемовин. Почнемо відкривати кластери, домовлятися про перехідні періоди. Спочатку будемо оцінювати відповідність нашого законодавства до європейського, будемо виділяти пріоритети — на чому ми можемо спершу концентруватися, щоб пріоритезувати свої завдання — як законодавчі, так і виконавчі, і рухатися вже цим шляхом безпосередньо до мети.

Надзвичайно важливо, що цей процес запустила Бельгія, бельгійське головування, адже, на жаль, ми розуміємо, що угорське головування, яке почнеться з 1-го липня, не ставить для себе в пріоритет європейську інтеграцію ані України, ані Молдови

І точно під їхнім головуванням ніхто би не просував цей порядок денний, і ми би втратили додаткові півроку у своєму процесі, якби це не було затверджено зараз.

<add-big-frame>Володимир Зеленський 21 червня затвердив склад делегації для переговорів з ЄС. Її очолює віцепрем’єрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. До складу перемовників також увійшли голова ОП Андрій Єрмак та його заступники Ірина Мудра та Ігор Жовква, заступниця голови департаменту ОП з питань євроінтеграції Марія Марченко, перший заступник голови Верховної ради Олександр Корнієнко, торговельний представник України Тарас Качка, заступник голови МЗС Євген Перебийніс, посол України при ЄС Всеволод Ченцов, міністр довкілля та захисту природних ресурсів Руслан Стрілець, решта міністерств представлені на рівні заступників. До складу делегації також увійшли генеральний директор урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков, голова Державної служби статистики Ігор Вернер, очільник Антимонопольного комітету Павло Кириленко, заступник голови Нацбанку Сергій Ніколайчук, член Нацкомісії з цінних паперів Максим Лібанов.<add-big-frame>

Володимир Зеленський затвердив склад української делегації, яка братиме участь у перемовинах. На чому їм варто сконцентруватись під час переговорів і які можуть виникнути складнощі?

Я насамперед хотіла би, щоб ми взагалі як Україна, як держава зрозуміли, що євроінтеграція — це є надзавдання, та його можливо виконати. Але це можливо тільки тоді, коли ти маєш інклюзивний процес вироблення свого бачення, своєї позиції і її реалізації всередині країни для того, щоб надалі тобі вдалося цю позицію відстояти в перемовах. Ми маємо розуміти, що на першому етапі це переговори не про те, що нам там подобається частина європейського законодавства і ми його будемо впроваджувати, а частина ні — і ми будемо шукати шляхи, як його в себе не впроваджувати. Це не про це.

Перемовини з ЄС будуть полягати в тому, що ми з’ясуємо, де нам потрібно зробити домашню роботу, в яких царинах. Та ми не підходимо до цієї штанги без досвіду

Ми виконували угоду про асоціацію, ми добивалися безвізу, ми маємо певні напрацювання і речі, які дозволили нам отримати кандидатський статус і відкрити переговори. Тепер ми маємо, по-перше, забезпечити інклюзивність процесу вироблення рішень і їхнього відстоювання. По-друге, основними чи навіть найпершими завданнями будуть якраз оці кілька дорожніх карт, які має виробити для себе Україна: дорожня карта з реформи державного управління, дорожня карта з верховенства права і дорожня карта щодо функціонування демократичних інституцій. Це базові речі. Коли ми це все зробимо, ми їх погодимо з Європейським Союзом і почнемо реалізовувати. Але, що варто розуміти — без сильного державного управління, без спроможності як міністерств, так і регіональних влад, так і громад, так і Верховної Ради України, нам не вдасться швидко рухатися цим шляхом. Без інклюзивності процесу, без великої роз'яснювальної роботи для суспільства України, — також. І, очевидно, величезним викликом для нас в цьому процесі є сама війна. Ми розуміємо, що ми єдина країна, яка буде проходити увесь цей шлях, починати цю безпосередню роботу під час гарячої фази брутальної війни, агресії, терористичної війни проти нас. Очевидно, це буде накладати на нас якісь додаткові виклики і свої певні обмеження.

‍За вашою оцінкою, як швидко Україна зможе пройти цей переговорний шлях? Коли ми зможемо стати повноправними членами Європейського Союзу?

Я ніколи не даю прогнозів, навіть тоді, коли я була віцепрем'єркою і мене питали, коли ми отримаємо безвіз, я жодного разу не назвала дату. І це була свідома позиція, попри те, що я перебувала всередині цих процесів. Щодо вступу в ЄС, я точно можу сказати, який прогноз не відповідає реаліям і який прогноз точно свідчить про те, що частина керівництва нашої країни взагалі не розуміє рівень завдань. У вересні 2022 року прем'єр-міністр України заявив про те, що Україна за два роки стане повноправним членом Європейського Союзу. У січні 2024 року той самий прем'єр-міністр України сказав, що за два роки ми будемо повністю готові стати членом Європейського Союзу. Ні той, ні інший прогноз не мають нічого спільного з реальністю.

Це не прогноз, це бажання: якщо ми всі врахуємо цю потребу і залучимо всіх спроможних гравців до внутрішніх перетворень, залучимо різні політичні сили і громадянське суспільство, і бізнес-асоціації, і регіональну владу, і місцеву владу, і створимо загальну спроможність, то мені би хотілося, щоб ми не вийшли за рамки середнього показника, протягом якого різним країнам вдавалося досягти цієї цілі.

Йдеться про сім років. Мені хотілося, щоб ми не вийшли за рамки семи років і пройшли увесь шлях протягом цього часу

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Росія знищила в Україні 80% теплової генерації та третину гідрогенерації. Від середини травня вся країна живе за графіками відключення світла. Енергетика — одна з основних цілей Росії, Путін розглядає енергоресурс та енергоспоживання як зброю, інструмент для впливу, заявив Володимир Зеленський. Українська влада закликає західних партнерів посилити систему ППО та допомогти з енергетичним обладнанням. Про стан справ в українській енергетиці, прогнози на зиму та перспективи відновлення знищених росіянами потужностей — в інтерв’ю з експертом з енергетики, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.

Катерина Трифоненко: Як би ви визначили нинішній стан справ з українською енергетикою? В яких областях ситуація найскладніша?

Михайло Гончар: Українська енергетика, це передусім об'єднана енергетична система: вся електроенергія, яка виробляється на електростанціях, надходить в об'єднану енергосистему і далі через енергомережі обленерго потрапляє до кінцевих споживачів. Тому ситуація, де буде гірше, де буде краще, умовна — тут всім або добре, або всім погано. Звичайно, десь відключення трошки більш тривають, десь трохи менше, але в середньому, попри всі відключення, електроенергія є.

І те, що функціональність об'єднаної енергосистеми зберігається, попри дефіцит електроенергії, це є великою нашою перевагою

Ситуація, коли ми маємо цей дефіцит, але разом з тим ми маємо енергоспоживання, хай за певним графіком, з відключеннями і так далі, означає, що ситуація хоча й критична, але не закритична. Закритична матиме місце в тому випадку, якщо ще будуть ураження об'єктів і генерації енергосистеми — й вона не зможе працювати як цілісний організм. Тоді відбудеться колапс енергосистеми або блекаут. Бо блекаут — це не те, коли немає світла, а потім воно з'явилося. Блекаут — це тоді, коли енергосистема руйнується. Тому ситуація, яку ми зараз маємо, складна, тяжка, але забезпечує нам необхідний мінімум енергоживлення, який дозволяє нам, хай і з меншим комфортом, але проходити і літню спеку, і, сподіваюся, зимовий пік, хоча зимою буде дуже складно.

Якщо говорити про ситуацію взимку,  у ЗМІ дуже багато різноманітних прогнозів, що ледь не цілими днями будемо сидіти без тепла і світла. Як ви оцінюєте зимові перспективи? 

Я не беру участі в конкурсі апокаліптичних прогнозів. Функціональність енергосистеми дозволяє нам, хай і некомфортно, але пройти піки споживання, піки навантаження. Так само і взимку — попри дефіцит електроенергії. Але за ймовірного закритичного сценарію, якщо енергосистема виявиться нефункціональною, світла гіпотетично може не бути більшу частину доби. Але може бути й більш-менш прийнятно, як зараз.

Насправді те, що ми маємо зараз, це найкращий з найгірших сценаріїв

Але як воно буде, ніхто не знає, оскільки є дві невідомі величини. Перше, ми не знаємо, що ще може бути уражено. Друге, ми ніколи не знаємо, буде холодна чи тепла зима. І є ще одна величина, яку можна приблизно спрогнозувати, — що вдасться відновити чи поремонтувати. Тому коли ми зліпимо до купи всі ці речі, то зрозуміємо, що всі озвучені прогнози — це тицяння пальцем в небо і бажання справити ефект на аудиторію.

Дефіцит електроенергії в Україні — наслідок того, що Росія знищила 80% теплової генерації та третину гідрогенерації. Чи можуть українські АЕС компенсувати ці втрати?

Не можуть. Хоч у нас і потужна атомна генерація, але не для компенсації усього попиту. Як функціонує енергетика: скільки електроенергії вироблено, стільки має бути спожито. Це баланс. Електроенергія — це не той продукт, який, скажімо, як сосиски чи картоплю можна завантажити на якийсь склад, хай воно собі буде, колись може знадобитись. Хоча зараз вже є еnergy storage — енергонакопичувачі, грубо кажучи, велетенські павербенки, як ті, що ми користуємося в побуті. Але ми ще до цього етапу розвитку нашої системи не дійшли. Та й у кого вони є в Європі, це страшенно дорогі і доволі капризні речі. Наша атомна енергетика традиційно забезпечувала приблизно 56% виробництва електроенергії, тобто більше половини. Зараз, звичайно, ця частка зросла, — десь відсотків 70. Але зменшилась різко частка теплової і гідрогенерації внаслідок знищення або ураження електростанцій, і загалом нам електроенергії не вистачає.

Тому частково ми покриваємо цей дефіцит імпортом із сусідніх країн Центральної Європи з енергосистеми Європейського Союзу, з якою ми синхронізувалися в перші дні війни

І це нас виручає, але після травневих ударів по об'єктах енергосистеми і генерації уже й імпорту стало не вистачати. Постійно імпортувати ми теж не можемо, бо є обмеження, пов'язані з існуючими лініями електропередач. Грубо кажучи, ми можемо забезпечити не більше двох атомних енергоблоків. У нас працює дев'ять атомних енергоблоків, ще шість — Запорізька АЕС — на окупованій території. Ці дев'ять атомних енергоблоків не зможуть перекрити дефіцит навіть разом з імпортом. Тому звідси постійні ці відключення, які стали уже системними, оскільки та генерація, яка у нас є, передусім атомна, плюс залишки теплової, гідро, а також сонячної плюс імпорт — не може покрити наші пікові споживання. Так чи інакше відключення будуть тривати. Звісно, ситуація дещо може стабілізуватись в ранньоосінній період, коли ще буде відносно тепло, хоча світловий день менший, вже такого літнього піку не буде. Найскладніші місяці — липень і серпень. А потім піде листопад, грудень, січень. Атомка вручатиме нас, безперечно, але її замало за цих обставин.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666b55776c275206f0be8081_EN_01550742_1625.jpg">На Європу чекає нова хвиля біженців з України — «енергетичних», — Павел Коваль</span>

В України є план, як збудувати вже до кінця року до одного гігавата потужностей маневреної генерації. Про це Володимир Зеленський заявив під час берлінської конференції з відновлення. Деякі українські експерти одразу дуже скептично оцінили цю заяву. На вашу думку, наскільки це реальний план і наскільки ефективна у нашому випадку маневрена генерація?

Це один із таких магістральних напрямків виходу з ситуації, ніхто не заперечує, що ця розосереджена генерація має бути. Один гігават, я вам скажу, нас особливо не врятує. Не рятують навіть майже два гігавати, які ми беремо через імпорт. Коли ми говоримо про практичну площину, як це реалізувати, то тут виникають питання. Можна виготовити саму газотурбінну установку, це займе кілька місяців — і можна встигнути. Але ж в залежності від потужності їх має бути кілька десятків. Поставити газотурбінну станцію не так складно, але ж до неї треба підвести газопровід. Відповідно, її потрібно поставити там, де є газ, але тоді все одно треба прокладати якусь магістральну лінію електропередачі, кабель класти, щоб підвести всю електроенергію, яка буде вироблена на цій станції, до споживачів.

Треба вирішити питання інфраструктури, щоб цей газопровід підвести і поглянути, чи вистачить потужності газокомпресорної станції подати цей газ, прокласти лінію електропередач, щоб сполучитися з існуючою енергосистемою. Звідси й скепсис. По суті, на вирішення цих питань потрібно буде не кілька місяців, а півроку-рік. А це означає, що того гігавата потужностей до зими навряд чи вдасться зробити. Особливо, з урахуванням організаційних спроможностей нашого уряду. Якщо, наприклад, взяти ситуацію, пов'язану з ударами по нашій енергосистемі у 2022 році, коли теж було чимало уражень, потім замовили необхідне обладнання. І теж було багато різних запевнень, що на наступну зиму багато чого буде відремонтовано. Насправді цього зробити не вдалося, бо термін виготовлення нового обладнання обчислюється не місяцями, у кращому випадку потрібен рік, а то й півтора, два. Зараз приходить обладнання, замовлене після зими 2022-2023 року. 

Скільки треба часу на відновлення знищених Росією потужностей? Чи варто їх усі відновлювати? 

Відновлювати можна те, що технічно підлягає відновленню і в чому є економічний сенс відновлення. Наприклад, коли говоримо про уражені енергоблоки теплових електростанцій, то ми розуміємо, що це вугільні електростанції. І, певна річ, коли ми говоримо про повоєнний час, немає сенсу їх відновлювати. Тим більше, що ми вступили в еру декарбонізації. Що стосується поточного стану справ, то, звісно, якісь речі, якщо вони підлягають ремонту, можуть бути відновлені для тимчасового користування. Хоча б для того, щоб пройти цю зиму.

Зараз головні зусилля спрямовані на те, щоб захистити ще наявні засоби енергогенерації, відновити те, що підлягає відновленню бодай для короткотермінового користування

Треба опрацювати різні схеми перекомутації енергосистеми, щоб в період пікового споживання забезпечити більш-менш рівномірний розподіл з урахуванням пріоритетності потреб, різної критичної інфраструктури, транспорту, залізниці і, безперечно, пріоритет номер один — оборонно-промисловий комплекс. Якщо говорити про якісь інженерні заходи, наприклад, будівництво саркофагу над тепловою електростанцією, то це фантастика — і час потрібен, і гроші велетенські. І жоден саркофаг не врятує при потраплянні в нього балістичної ракети. Такі конструкції забезпечують певний захист, але не є 100% гарантією від ураження. Тому ми і просили, і просимо наших західних партнерів дати більше засобів протиповітряної оборони.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66676bb27d145013b2c921ca_EN_01622479_0624.webp">Економіст Павло Шеремета: Перед державою зараз дві основні задачі — перемога і відновлення енергетики</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Вже до кінця 2024-го року для України будуть доступні 50 мільярдів доларів позики, які будуть відшкодовані за рахунок російських активів, заморожених у західних країнах. Про це йдеться у декларації Великої сімки. Зустріч лідерів групи відбулась 13-15 червня. Крім кредиту для України, там також обговорили посилення санкцій проти Росії. Про те, які обмеження можуть бути запроваджені і як посилити їхню ефективність, про умови кредиту для України і куди будуть витрачені ці гроші — Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍Катерина Трифоненко: Країни G7 домовилися надати Україні кредит у 50 мільярдів доларів. У чому суть угоди і що це означає для Києва?

Олександр Савченко: Було три варіанти, як використати ці активи. На першому наполягав Європейський Союз. Йшлось про те, щоб щорічно сплачувати Україні відсотки з заморожених російських активів — це сума приблизно на рівні 3-х мільярдів. Був варіант більш радикальний, на якому наполягала Республіканська партія і, очевидно, Україна — разом конфіскувати ці заморожені активи, і через різні механізми передавати Києву. І був ще третій варіант, його запропонувала Британія: на базі заморожених активів організувати кредит, а гасити його за рахунок відсотків.

Для всіх очевидно, і на Великій сімці про це заявили, що Росія має заплатити за всі ці руйнування, які вона  в Україні

Натепер, за оцінками Світового банку, йдеться про приблизно 500 мільярдів доларів. Цифра, очевидно, зростає з кожним днем. Так і прийшла Велика сімка до думки, що давайте почнемо з кредиту на 50 мільярдів, і як застава будуть оці проценти, а якщо їх не вистачить, тоді країни пропорційно їхньому ВВП будуть покривати цей кредит. Це означає, що з України вони вимагати ці гроші не будуть. 

‍Якою може бути реакція росіян на це рішення G7? 

Та не варто чекати нічого нового. Вони навіть Мєдвєдєва не випустили. Але це, насправді, дуже важливо, тому що, я впевнений на 100%, що ці кошти будуть гарантувати Україні сталість постачання зброї і фінансової допомоги на наступний рік. Питання допомоги Сполучених Штатів буде під знаком питання, невідомо, яку політику буде проводити Трамп. Якби цих коштів не було, то були б великі ризики, тому що грошей Європейського Союзу і на зброю, і на фінансування бюджетного дефіциту не вистачило б. А зараз, я вважаю, що наступний рік по фінансах, причому і на зброю, і на бюджет, буде точно не гіршим, а може і кращим за нинішній.

‍12 червня Сполучені Штати запровадили нові санкції проти Росії, у список внесли понад 300 фізичних та юридичних осіб. Виглядає це все доволі масштабно. Наскільки серйозні ці обмеження на практиці і як швидко відчує їх російська економіка?

Насправді, ці санкції проти одного підприємства — Московської валютної біржі. І ніякого реального впливу на економіку Росії ці санкції не матимуть. Але вони, звичайно, призвели до такої паніки через те, що люди не розуміли, що це за біржа. Це майданчик, де міняють долари і євро на рублі. Московська біржа покривала лише половину валютообмінних операцій, іншу брали на себе банки, міжбанківський валютний ринок. До речі, в Україні про біржі як архаїчний інструмент для валютно обмінних операцій забули років 20 назад. У нас існує лише міжбанк, і він працює ідеально: будь-хто, будь-коли на ринкових умовах може придбати долари або євро чи продати їх.

Як на мене, ці санкції в кращому вигляді — попередження Росії

Тому що там дійсно деякі банки злякалися, насамперед, Сбєрбанк і ВТБ-банк. Це дві найбільш впливові і великі фінансові інституції. Якби в них забрали ці функції, закрили коррахунки і заморозили євро і долари, які зберігаються на їхніх рахунках, це була би вже банківська криза. А біржа… Може вона втратила капіталізацію і буде торгувати тепер лише юанями або ще якимись екзотичними валютами, але реально це ніяк не впливає на економіку. Але я хотів би вірити, що це попередження реальним гравцям в банківській і фінансовій сфері Росії.

‍Разом із запровадженням пакету обмежень проти Росії, США також попередили про наслідки китайські та турецькі установи, які допомагають росіянам обходити західні санкції. Чи реалізує Вашингтон свої попередження і чи вплине це на тих же китайців?

Це вже досить потужне попередження. Федеральна Резервна Система, Європейський Центральний Банк можуть добратися до будь-якої фінансової установи, навіть якщо вона не проводить операції в євро і доларах. До так званих «малих банків» у Китаї, Туреччині, Казахстані, Узбекистані, які на повну допомагають Росії обходити санкції, вони можуть дотягнутися і реально привести їх до банкрутства, реально штрафувати. Механізми для цього всі. Штати свого часу, коли активно боролися з відмиваннями грошей, карали на мільярди доларів Дойче Банк, BNP Paribas, свої банки, швейцарські банки. Я весь час чекав, коли ж буде покараний принаймні один банк на реальну суму. Вони цього разу вибрали Московську біржу для останнього попередження.

Але це реальна загроза, і після якої китайські банки в принципі бояться проводити будь-які операції з Росією

А коли буде ще покараний хтось, не обов'язково китайський, може турецький чи казахський банк, то тоді, я так думаю, вони на 99% припинять обслуговування і операції не лише в доларах і євро, але й в інших валютах. Це реальний важіль впливу, який Штати ще не запустили, поки погрожують.

‍А чому не запустили, якщо це такий ефективний інструмент?

Бачите, крім обмеження цін на нафту, та й вони погано контролюються, реальних санкцій проти Росії ми не побачили. Я називаю це лагідні санкції. Вони не спрямовані на нанесення відчутного економічного удару по російській економіці і її військово-промисловому комплексу. Так, є технологічні обмеження, але вони діють в довгу, а щоб закінчити війну, потрібні шокові удари. Сполучені Штати поки не наважуються завдати бодай один. Наприклад, дуже простий і вигідний для всіх — зламати експорт з Росії: ввести 30% мита на весь російський експорт в цивілізовані країни. З цих 30% половину направляти, наприклад, в Україну. Це призведе до того, що товари з Росії будуть на 30% дорожчі за товари конкурентів — і це був би колосальний удар. Замість цього, які санкції застосовуються? На імпорт  — забороняють росіянам продавати лакшері-товари. Навіщо забороняють? Хай купують.

Більше куплять діамантів Картьє чи Роллс-Ройсів — менше залишиться грошей на зброю

Це треба розуміти, коли рахується ВВП, — те, що країна виробляє для себе, для того, щоб споживати і інвестувати. Плюс експорт, мінус імпорт. І нам треба цей мінус збільшувати. А санкції спрямовані на те, щоб працювати навпаки. Нам треба, щоб імпорт у РФ був великий, а експорт — мінімальний, щоб у Путіна не було грошей на війну. І от такі концептуальні помилки були здійснені собі на шкоду і на вигоду Китаю.

‍Під час останньої зустрічі країни Великої сімки домовились також боротися з тіньовим флотом, який використовує Росія, щоб обходити нафтові санкції. Чи можна зупинити цей флот і що для цього потрібно зробити?

Можна зробити, але треба йти на ризик того, що США називають ескалацією. Треба зупиняти і оглядати ці кораблі, вимагати всі документи, арештовувати їх, арештовувати команди, капітанів за незаконну діяльність, судна виставляти на аукціони й продавати. Але, бачите, поки не наважуються. Це мають робити північні країни Європи, але очевидно, що потрібна згода Сполучених Штатів.

Є також інструменти впливу — не допускати ці кораблі в будь-які порти. А якщо вони кудись заходять, мають бути застосовані вторинні санкції — і через цей механізм навіть без затримання суден можна досягти мети

Але це означає, що мають бути покарані індійські партнери, китайські. Треба діяти рішуче. Я не раз писав нашим партнерам, які ухвваюють рішення, зробіть три колонки: сама санкція, орган, який має контролювати і регулювати виконання санкцій, і третя колонка — покарання за невиконання на рівні організацій, підприємств, а далі — їхнього керівництва, на рівні країн, де зареєстровані кораблі. Отака система разом з вторинними санкціями може зробити цей процес набагато ефективнішим. Зараз я оцінюю коефіцієнт корисної дії санкцій не вище 25%, а можна довести до 80-90%. До 100% очевидно неможливо, завжди можна знайти якісь лазівки, але підняти його раза в три — цілком можливо.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

<add-big-frame>ЄС розпочне переговори про вступ із Молдовою та Україною 25 червня. Про це у своєму офіційному акаунті повідомило представництво Бельгії, яка нині головує в ЄС. Раніше, 7 червня, Єврокомісія оголосила, що обидві країни виконали необхідні вимоги. Єдині, хто сумнівався в оцінці комісії, були угорці. Як пояснив міністр закордонних справ Угорщини, зрештою вони погодились почати перемови з Україною, адже домоглись, щоб у переговорних рамках містились усі вимоги Будапешта щодо дотримання прав національних меншин. А втім, в Угорщини залишається чимало інструментів, аби за бажання неабияк ускладнити для Києва подальший переговорний процес. <add-big-frame> 

<add-big-frame>Як ЄС може вплинути на Будапешт, що відбуватиметься після старту перемовин і які в України шанси приєднатись до ЄС в осяжній перспективі — про це Sestry поговорили з дипломатами та експертами.<add-big-frame>

‍Зелене світло від Брюсселя VS червоне від Орбана

Європейська Комісія рекомендувала почати переговори про вступ з Україною до кінця червня. Якщо Рада з загальних питань (General Affairs Council) 25 червня дасть зелене світло, старт перемов видається дуже ймовірним і бажано їх почати до 1 липня — початку угорського головування в ЄС, каже науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Дванадцять країн-членів підписали лист на підтримку цієї мети, а Франція окремо заявила про свою підтримку. Більше того, старт перемов з Україною був би приємним успіхом для Урсули фон дер Ляєн, яка завершує свій нинішній мандат — адже вона особисто підтримувала України на вступ до ЄС навіть тоді, коли експерти вважали це малоймовірним через повільність процесу. 

Нині Україна налаштована рішуче перейти від заяв до справ. Всі передумови реалізовані, наголосив Володимир Зеленський під час Берлінської конференції з відновлення України:

— Цей червень має стати часом, коли буде затверджена переговорна рамка і розпочаті перемовини. Чому це потрібно?

Бо це виконання обіцянок, які дає Європа, і це доказ того, що Європу не зламати ані тиском, ані штучними сумнівами чи маніпуляціями

Єдиною країною ЄС, яка до останнього опиралась початку переговорів з Україною, була Угорщина, в підсумку вони поступились, як написав очільник тамтешнього МЗС Петер Сійярто — після запеклих дискусій, на вимогу Будапешта, ЄС зафіксував в переговорні рамці, що Україна повинна повернути угорцям Закарпаття права, відібрані у них за останні роки.

У нас є один великий «друг» в Європейському Союзі і в НАТО, його звуть Віктор Орбан, каже міністр закордонних справ України у 2007—2009 рр. Володимир Огризко:

— Але в НАТО начебто змогли знайти формулу, щоб він не заважав. Мені здається, що приблизно таку ж формулу знайдуть і в Європейському Союзі. Тому я залишаюся оптимістом.

Думаю, що в потрібний момент пан Орбан вийде помити руки і випити каву

Існує ризик, що угорське головування в ЄС може сповільнити процеси, пов'язані з Україною, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Але це мало що змінить у поточній ситуації, адже Угорщина вже здатна підірвати порядок денний розширення, коли вважає за потрібне, як своїми вето або погрозами вето в Раді ЄС, так і опосередковано через комісара з питань розширення Олівера Варгеї, близького соратника Віктора Орбана. Цілком ймовірно, що в наступному складі Комісії, який почне працювати цієї осені, за розширення відповідатиме комісар, який не є угорцем. Це може послабити угорські позиції.

Я думаю, що держави-члени добре усвідомлюють ризики угорського головування і діятимуть відповідно

‍Наступні кроки й виклики

‍Після виборів до Європарламенту, ймовірно, відновляться переговорів, які досі були призупинені, прогнозує професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz  Grzegorz Grosse). Однак спершу має бути сформований новий склад Єврокомісії, а це може тривати навіть кілька місяців. Щодо подальшого алгоритму переговорного процесу, він відбуватиметься у кілька етапів:

— Єврокомісія почне з найпростіших розділів, а найскладніші — наприклад, сільське господарство залишить на кінець.

Комісія надає великого значення верховенству права та боротьбі з корупцією в Україні, тому це, ймовірно, буде однією з перших тем для обговорення

Результати нещодавніх виборів до Європейського парламенту, попри деяке зростання підтримки ультраправих сил, все ж таки надихають оптимізмом стосовно проукраїнського характеру майбутнього складу комісії, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk). А втім, тут варто зосередитись на середньо- та довготермінових викликах, верховенство права та боротьба з корупцією з поміж них, але не єдині:

— В Європейському Союзі тривають дебати стосовно необхідності ухвалення змін, зокрема, ухвалення рішень кваліфікованою більшістю голосів у визначених сферах, наприклад, спільній зовнішній та безпековій політиці. Прихильники цієї ідеї стверджують, що це дозволить покращити механізм ухвалення рішень всередині організації та унеможливить деяким державам, як от Угорщині, одноосібно блокувати важливі рішення. Опоненти реформи у такому вигляді, серед яких знаходиться Польща, своєю чергою побоюються, що таким чином може бути обмежений їхній суверенітет у надзвичайно важливих для них справах.

Ще один чинник, продовжує Ігор Гаврилюк, який матиме вагомий вплив на членство України в ЄС — врегулювання існуючих і потенційних протиріч у двосторонніх стосунках з сусідами-членами євроспільноти. Дуже показовий приклад — конфлікт через експорт агропродукції з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, який продемонстрував, як держави з потужним сільськогосподарським сектором побоюються конкуренції з боку українських виробників. Це стосується не лише аграрного сектору, але й транспортної сфери, питання прав нацменшин. Без комплексного вирішення цих викликів просування України до ЄС буде дуже ускладненим, резюмує  експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):

— Останній, але не менш важливий фактор, це триваюча війна з Росією та невизначеність щодо майбутнього урегулювання збройного конфлікту. Для самих перемовин про вступ це, можливо, не становитиме перешкоди, але країни ЄС, чиї уряди знаходяться під сильним впливом РФ, наприклад Угорщина чи Австрія, можуть використати цей аргумент проти України.

До того ж щодня Росія завдає величезні збитки українській економіці, що неабияк бентежить ті держави ЄС, які до цього часу залишаються бенефіціарами коштів з Європейського Фонду Регіонального Розвитку, котрий у разі вступу України до ЄС дозволить Києву отримувати кошти на реалізацію різноманітних проєктів

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666806e424a5df3498371a31_EN_01622830_0011.webp">Тріумф ультраправих партій в Європарламенті та майбутнє підтримки України: чого чекати?</span>

‍Коли Україна приєднається до ЄС?

Міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко робить такий прогноз щодо вступу до ЄС:

— Мені чомусь здається, що на наступних виборах до Європейського парламенту ми будемо обирати від України відповідних європарламентарів, якщо все станеться позитивно. А я думаю, що ми повинні бути в цьому впевнені. 

Україна працює, щоб динаміка переговорного процесу з ЄС набирала обертів, заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. За його очікуваннями, після фактичного старту перемов уже на початку липні почнеться оцінка адаптації українського законодавства до європейського — йдеться про 33-ри переговорні глави, які розсортовані за 6-ма тематичними блоками. За підсумками цього скринінгу Єврокомісія надасть звіт, на основі якого Рада ЄС ухвалить рішення про відкриття наступного етапу переговорів.

Повномасштабна війна — серйозний фактор, який впливатиме на часові рамки української євроінтеграції, вважає професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz  Grzegorz Grosse):

— Перед вступом України до ЄС має відбутися принаймні призупинення війни з РФ або бути інше більш стале мирне рішення.

Але, звичайно, та частина, яка перебуває під контролем Москви, не приєднається до ЄС

Європейський Союз вже продемонстрував свою нерішучість щодо прийняття країн, які перебувають у стані війни, після досвіду Кіпру, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Водночас ЄС буде змушений вирішувати це питання не лише щодо країн, які перебувають в стані активної війни, але й щодо тих, чия територіальна цілісність оскаржується — чи то Грузія з де-факто окупованими Південною Осетією та Абхазією, Молдова з Придністров'ям, суперечка між Сербією і Косово або статус Боснії і Герцеговини. 

Варто брати до уваги ще й кілька чинників, які залежать не лише від України, але й від процесів в самому ЄС, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):

 — Будь-які заяви про швидкий вступ України до ЄС необхідно сприймати з обережністю, адже це процес, котрий може розтягнутися щонайменше на 5-10 років. Попри це, Україні важливо імплементувати acquis communautaire (європейське законодавство. — Авт.) для того, щоб покращити якість існуючих демократичних інститутів та привабити якомога більше іноземних інвестицій, необхідних для розвитку економіки. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Саміт має сформувати спільне визначення дорожньої карти залучення РФ та України до майбутнього мирного процесу — так сформулював ключове очікування від перемовин міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс. За кілька днів до заходу агентство Bloomberg, посилаючись на попередній проєкт підсумкового рішення, написало, що цей саміт привідкриває двері для певних переговорів з Росією в майбутньому. А поки що протягом 15-16 червня учасники зосередяться на трьох пунктах формули миру: ядерній і продовольчій безпеці та поверненні викрадених українських дітей. Політики та експерти, з якими поговорили Sestry, кажуть не плекати надмірних очікувань — саміт точно не покладе край війні, але все ж не варто недооцінювати цю платформу.

Консолідація вільного світу

Саміт важливий тим, що має консолідувати і підтримувати на певному рівні зусилля вільного світу, який надає Україні озброєння, економічну допомогу та накладає на Росію санкції, наголошує дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

— Якщо ми цю підтримку будемо сприймати як даність, то за певний час ризикуємо її значно послабити. Питання підтримки України має бути постійно у фокусі уваги і ми маємо ініціювати ці питання. І друге — потрібно залучати так званий Глобальний південь. Дотепер вони здебільшого сиділи на паркані і дивилися, не бажаючи з різних причин втручатись. Зараз ми намагаємося їх залучити. Якщо хоч один з пунктів вони візьмуться підтримати, в нас буде моральне і дипломатичне право тиснути.

І тому для нас дуже важлива як кількість тих, хто приїде до Швейцарії, так і рівень представництва

Із зареєстрованих країн близько половини будуть представлені на найвищому рівні — главами держав та урядів. Свою участь підтвердили 90 держав і міжнародних організацій, повідомила на пресконференції 10 червня президентка Швейцарії Віола Амгерд.

Це хороший старт для України, адже багато партнерів запитують, що означає українська перемога, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Якраз в українській формулі миру все прописано. Ключове — заручитися підтримкою і потім знайти механізми впливу на Росію.

Чим більш захищеною Україна буде у військовому плані, тим більше з’являтиметься шансів впливати на Кремль

Президент США Джо Байден замість саміту миру поїде в Каліфорнію — збирати гроші на свою передвиборчу кампанію разом з зірками Голлівуду, написало агентство Bloomberg. Сполучені Штати представлятиме Камала Гарріс, її супроводжуватиме радник з нацбезпеки Джейк Салліван. Особисто приїдуть в Бюргеншток президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністри Німеччини та Японії Олаф Шольц і Фуміо Кішіда.

Росія хотіла би зірвати цю зустріч і не можна давати їй таку можливість, наголосив український президент. Під час спільної пресконференції з Еммануелем Макроном Володимир Зеленський назвав швейцарський саміт першим кроком до закінчення війни і закликав світових лідерів посприяти цьому, мовляв, важливо, щоби ті, хто має великий політичний вплив, допомагали залученню інших, які все ще балансують між Україною і Росією. 

‍Без завищених очікувань‍

Україна пропонує принципово інший формат, щоб ніхто не міг маніпулювати та зірвати домовленості, як це неодноразово робила Росія, заявив Володимир Зеленський під час виступу на спеціальному засіданні Бундестагу:

— Мета у всіх спільна — почати крок за кроком відновлення безпеки та рух до справжнього, миру, крок за кроком повернути дієвість статуту ООН та базові норми міжнародного права, які гарантують суверенітет, територіальну цілісність держав, а також права людей.

Ми хочемо дати шанс дипломатії і зібрали для цього близько сотні держав. Україна ніколи не покладалася тільки на силу зброї

Свою формулу миру Україна оприлюднила ще в 2022 році. План складається з 10-ти пунктів, зокрема, йдеться про ядерну, продовольчу, енергетичну безпеку, звільнення всіх полонених, відновлення територіальної цілісності України, виведення російських військ. Тобто українська ініціатива передбачає встановлення стійкого і справедливого миру і в Україні, і в Європі на основі статуту ООН і міжнародного права, але цим усім постійно і демонстративно нехтує якраз Росія, яка є постійним членом Радбезу ООН, каже депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер:

— Точно не варто очікувати, що ця конференція раптово призведе до виведення військ Росії з України і, таким чином, покладе початок конкретним переговорам. Пріоритетом є просування української ідеї та концепції справедливого миру. Ми маємо політично підтримати Україну та виступити проти альянсу CRINK (Китай, Росія, Іран, Північна Корея), який прагне ліквідувати всі основні міжнародні принципи та виступає за імперські підходи і створення зон впливу. Цю конференцію потрібно розглядати в контексті системного конфлікту. Важливо, що вона протистоїть фейковому миру або вимогам негайного припинення вогню чи замороженню конфлікту, до яких закликають праві та ліві популісти та актори близькі до Росії.

Це небезпечно, бо де-факто визнаються військові переміщення кордонів з порушенням міжнародного права та з застосуванням геноциду

З 10-ти українських пунктів темами саміту обрали три — ядерну і продовольчу безпеку та повернення депортованих українських дітей і військовополонених, по завершенню саміту учасники планують зафіксувати свої позиції в спільній угоді.

Обрали саме ці три позиції, оскільки під них легше отримати підтримку інших країн, пояснює Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Адже багато країн, як Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія допомагають Україні повертати незаконно вкрадених і вивезених Росією дітей. Ядерна і продовольча безпеки стосуються багатьох держав — тому там не має бути питань, щоб знайти консенсус. Ключове питання — як змусити Росію приймати та виконувати бодай щось після саміту миру. І тут найкращий перемовник — Сили Оборони України, які мають отримувати достатньо сил і засобів від партнерів, щоб не тільки тримати оборону, а й відвойовувати тимчасово окуповані українські території. 

Істерична атмосфера в Росії

Мета України — реалізація усіх пунктів формули миру, заявив в інтерв'ю Укрінформу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Втім нині нема необхідного консенсусу, і Київ потребує якомога ширшої підтримки світової більшості. На переконання голови українського МЗС, навіть така країна як Росія не зможе ігнорувати позицію більшості, а в перспективі Москві буде значно складніше грати в свої геополітичні ігри. Вже сама підготовка до саміту, каже Дмитро Кулеба, викликала в Росії істеричну атмосферу:  

— Вони розуміють, що на кону — російський міф про поділ світу на Європу й Америку, які підтримують Україну, та решта світу, що підтримує Росію. Насправді світова більшість підтримує Статут ООН і міжнародне право.

Адже ніхто не хоче жити у світі, в якому агресорам дозволено нападати на сусідів, здійснювати звірства й відхоплювати шматки чужої території. Саміт миру чітко зафіксує це

У Росії саміт назвали марною тратою часу і фактично відмовились брати участь у будь-яких перемовах, поки учасники переговорів не будуть враховувати ситуацію на полі бою і не визнаватимуть за Росією окуповані нею території України. 

Посилення дипломатичного тиску на Росію має стати одним з підсумків швейцарської конференції, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

— Це буде означати, що в України є реальний план. Реальний до виконання, звісно, відносно, але в будь-якому випадку на папері він виписаний. Цей план для переважної кількості країн абсолютно прийнятий, бо там йдеться про норми і принципи міжнародного права.

Якщо Росія хоча б щось залишить під своїм контролем, якщо вона не буде покарана за злочини, це буде сигналом маленьким диктаторам в інших частинах світу почати агресію проти своїх сусідів

Втім рано чи пізно до переговорних платформ Росію треба буде запрошувати, певен міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс:

— Ми хотіли б, щоб в ідеалі Росія була залучена до цього процесу від самого початку. Це те, що ми хотіли б зробити. Але на це підуть тижні, місяці. І чи буде цей процес успішним зрештою, нам доведеться почекати й подивитися. І очевидно, що для того, щоб мирний процес просувався вперед, потрібна участь Росії.

Мирний саміт у Швейцарії — можливість обговорити принципи справедливого миру, і якщо Путін захоче брати участь у таких переговорах, він має спершу вивести війська з території України, заявив Олаф Шольц. Водночас німецький канцлер запевнив, що лише Україна вирішуватиме, коли прийде час для перемовин, а до того часу може розраховувати на партнерів:

— Поки Путін дотримуватиметься своїх цілей у цій війні, наш меседж буде таким — ми не послабимо нашу підтримку України, ми й далі стоїмо непохитно на боці українців.

Китайський фактор

‍Володимир Зеленський публічно запрошував на швейцарський саміт китайського очільника Сі Цзіньпіна, мовляв, не лишайтесь осторонь, проявіть лідерство у встановленні миру. Пекін тягнув з остаточною відповіддю, зрештою в китайському МЗС заявили, що не відправлятимуть делегацію на саміт миру, бо невиконані їхні умови — росіяни не запрошені.   

Як стверджують джерела Financial Times, під час свого візиту в Китай Володимир Путін з-поміж іншого просив Сі проігнорувати глобальний саміт миру.

Відмова китайців від участі у цій міжнародній платформі — максимально контрпродуктивна позиція, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):

— Це контрпродуктивна позиція не тільки з української точки зору, але й з китайської. Їхній аргумент: там немає Росії тому й ми не збираємося, але так це не працює. Знаєте на конференціях часів Другої Світової не було Гітлера. Це те саме — немає жодного сенсу зараз запрошувати Росію. І так само немає сенсу використовувати відсутність РФ як виправдання своєї неучасті. Чому я думаю, що це контрпродуктивно також і з китайської точки зору, тому що Китай намагався зобразити себе незалежною стороною, яка прагне досягти миру.

У нього був шанс прийти і показати, як він хоче відігравати свою роль. Але Пекін відмовляється — і це лише посилить враження Заходу, що Піднебесна є союзником Росії

Китай не лише не їде сам, але й переконує інших не брати участь у саміті миру, обурювався Володимир Зеленський на азійському саміті з питань безпеки «Діалог Шангрі-Ла». Пекін фактично став інструментом в руках Путіна, заявив український президент:

— Можна не брати участь в саміті миру, можна не допомагати Україні та цивілізованому світу закінчити війну, але, мені здається, зривати саміт миру, робити кроки на те, щоби послаблення було рівня присутності лідерів, присутності країн, робити все, щоб деякі лідери не доїхали до саміту миру, тиснути на них — це вже точно не наближає мир.

У підсумку на швейцарському саміті не буде, зокрема, делегацій Бразилії, Саудівської Аравії, ПАР, Пакистану. Без зрозумілих пояснень відмовився брати участь генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш.

Китай дуже хоче повернення поділу світу на два табори як це було під час Холодної війни, продовжує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). І дії Пекіна, в тому числі підтримка Росії, цілком вкладаються в цю логіку — з політичної точки зору Пекіну вигідно мати Москву не просто союзником, а слабшим союзником. Так само присутня й економічна складова, адже ситуація з китайською економікою не настільки хороша, як хотілося б китайському керівництву, і можливість мати слабшого, залежного партнера — добре для Китаю. Водночас останні місяці дуже чітко підсвітили проблеми, які існують між Пекіном та Брюсселем:

— Європейські лідери — і Макрон, і Шольц — дуже хотіли, щоб Китай брав участь у мирному саміті. Вони особисто намагалися переконати Сі Цзіньпіна приїхати до Швейцарії. Очевидно, що вони не досягли цього. Я думаю, що це також є ознакою того, що відносини між Європою і Китаєм погіршуються. Я думаю, що європейські лідери повинні чітко бачити, що Пекін не робить того, що хотіли б європейці, принаймні в тому, що стосується України.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

За тиждень до дня голосування різні опитування прогнозують значне збільшення голосів за правопопулістські та ультраправі партії групи ID (Ідентичність і демократія). Разом з ECR (Європейські консерватори та реформісти), до якої також входить Fratelli d'Italia (Брати Італії), вони можуть отримати щонайменше п'яту частину місць в майбутньому Європарламенті — 144 з 720. Це може послабити партії, які підтримують Україну, натомість — посилити позиції євроскептиків та прихильників Росії, яка теж готується до європейських виборів. Навесні у Бельгії та Чехії публічно заявили, що мають розвідувальні дані та докази активної діяльності мережі російських шпигунів і агентів, мета яких вплинути на європейські вибори. Польський прем’єр Дональд Туск попередив, що найбільша небезпека існує для країн Балтії та Польщі. Про які загрози йдеться, як їм протистояти, наскільки кардинально зміниться склад Європарламенту, хто може очолити ключові європейські структури і чого від цих змін чекати Україні — про це і не тільки Sestry розпитали дипломатів, політологів та експертів. 

‍Напрями російського впливу‍

Існує два основних рівні, де можливий російський вплив, пояснює виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Перший — це безпосередній вплив на процес голосування в деяких країнах, наприклад, російські кібератаки на системи, що використовуються для підрахунку/публікації голосів. І хоча не схоже, що росіяни спробують вплинути на саму процедуру голосування, однак країни ЄС мають бути готовими до такого потенційного зловмисного впливу.  Набагато більш імовірним є вплив в інформаційному просторі через прокремлівські ЗМІ, тролів та людей, які поширюють проросійські та/або створені Кремлем наративи.

Це йде пліч-о-пліч з прямою та непрямою підтримкою популістських та позасистемних кандидатів, які часто свідомо чи несвідомо поширюють ці наративів та підривають довіру громадян до традиційних демократичних партій, таким чином, безпосередньо впливаючи на результати виборів 

В ЄС приблизно 370 мільйонів виборців. За опитуваннями, на дільниці збираються прийти приблизно 70 відсотків громадян ЄС — і якщо так станеться, це буде рекордна виборча активність. Для порівняння — у 2019 році явка трохи не дотягнула до 51 відсотка.

Зменшення виборчої активності — один з основних інструментів впливу з точки зору Росії, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka):

— Якщо активність буде дуже низькою, то ті партії, які є антизахідними, можуть поліпшити шанси на проходження до Європарламенту.

Це причина, чому Росія напередодні виборів так намагається зруйнувати гарний імідж Європейського Союзу

На прикладі Польщі ми бачимо численні російські кібератаки, в тому числі поширення дезінформації за допомогою фальшивих фотографій, постів та акаунтів у соціальних мережах. Лише кілька днів тому російська атака на Польське агентство преси призвела до поширення в ЗМІ неправдивої інформації про військову мобілізацію. Це була очевидна спроба викликати інформаційний хаос, дестабілізацію і страх в суспільстві, що могло б вплинути на вибір деяких людей. Враховуючи той факт, що до голосування залишилися лічені дні, можна бути впевненим, що таких спроб буде ще багато, зауважує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):  

— Зазвичай дезінформаційні повідомлення спрямовані на те, щоб викликати сильні емоції, які відволікають від раціонального аналізу. Тоді ми повинні зважати на джерело інформації. Якщо ми бачили це повідомлення лише один раз, на одній платформі, в одному акаунті або в одному типі медіа, це вже має насторожити. Зрештою, ми завжди повинні намагатися урізноманітнити наші джерела інформації, перевіряти новини, які читаємо, перевіряти офіційні урядові сайти або сторінки ЗМІ та навіть обговорювати це з друзями, чи чули вони про ту чи іншу новину.

Ці дії не зупинять можливі атаки російської пропаганди, але зроблять нас більш стійкими до дестабілізуючих новин

Перевірені методи 

Нічого принципово нового росіяни не вигадали, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka). З її слів, з боку Росії були і залишаються три ключові цілі: послабити Європейський Союз, послабити Захід в цілому, обмежити підтримку Україні:

— Росіяни використовують діпфейки, фейкові новини і різні види антиреклами, щоб знищити імідж Урсули фон дер Ляєн та Жозепа Борреля. Під час цієї кампанії Росія зосереджується, наприклад, на «Зеленій угоді». Вона використовує протести фермерів по всій Європі саме для того, щоб підкреслити, наскільки європейські інституції погані для громадян. Водночас, і це дуже масштабований процес, вона намагається зруйнувати гарний імідж конкретних політиків. До прикладу — Еммануеля Макрона, який з точки зору Росії винен в тому, що хоче відправити військові підрозділи НАТО в Україну.

У Польщі, я б сказала, Росія не має такого впливу в наративі, але послідовно працює на ультраправий електорат, головним чином, щоб донести певні меседжі до сіл і провінцій

У великих містах антизахідні та антиукраїнські меседжі не такі популярні, а в селах і маленьких містечках вони працюють, якраз, коли йдеться про негативний імідж Євросоюзу.

‍У трендах — праві‍

Більшість прогнозів та очікувань вказують на посилення правих політичних партій, у тому числі ультраправих, націоналістів та популістських політиків, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Це призведе до посилення позицій радикальної політичної групи ID (Ідентичність і демократія), яка, однак, має дуже низький коаліційний потенціал, і все залежатиме від остаточних результатів виборів та остаточної коаліції. Особисто я не очікую великих змін в рамках нинішньої коаліції, але можливий сценарій, коли вона стане більш правоорієнтованою. Тоді існує ймовірність, що деякі консервативні і навіть націоналістичні голоси отримають більшу увагу, що може вплинути на позицію Європарламенту у таких сферах, як клімат, міграція та підтримка України.

Але поки більшість національних урядів ЄС підтримують Україну, а розкол всередині Європарламенту не буде суттєвим, я зберігаю надію на подальшу підтримку України з боку Європи

Європейська політика щодо України зараз є одним із ключових напрямків діяльності Європейського Союзу, тому радикального відступу в цьому питанні, швидше за все таки не буде, прогнозує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонжяк (Sonia Horonziak):  

— Однак у новому складі Європарламенту, ймовірно, буде більше депутатів, які прихильніше ставляться до Росії, що може зменшити масштаби майбутньої підтримки України. З іншого боку, ми також чуємо сильні національні голоси за розширення масштабів військової допомоги Україні та за посилення безпеки Союзу в цілому. Оскільки Європейський парламент зазвичай виражає сукупність національних поглядів, обрані політики прагнутимуть внести зміни, відповідаючи на національні запити.

Тому дуже важливо підтримувати серед громадськості переконання, що війна в Україні є також величезною загрозою для всього Європейського Союзу, і що підтримка у відбитті російської агресії має бути ключовою метою для Європи в найближчому майбутньому

На відміну від національних парламентів Європарламент немає законодавчої ініціативи, але має вирішальне слово в ухваленні законів, що стосуються ЄС загалом, контролює Європейську комісію — виконавчий орган ЄС і затверджує союзний бюджет. Що стосується зовнішньої політики, то вплив Європарламенту як інституції — мінімальний, його резолюції носять винятково рекомендаційний характер. Втім, як правило, вони відображають панівні в Брюсселі тенденції.

Навряд чи праві радикальні сили після виборів зможуть об’єднатись в єдину парламентську опозицію, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний, але додає — з того табору можна чекати неприємних сюрпризів:

— І суть їхня полягає не тільки в тому, що ці сили можуть вплинути на швидкість просування певних рішень, а в тому, що вони будуть багато чого говорити, і це буде використовуватися інформаційною машиною нашого ворога, Москви. Особливо останні два роки це підтвердили. Серед цих сил дуже багато осіб, які так чи інакше співпрацюють з Кремлем. Вони мають спільників. Десь, як показав скандал навколо Голосу Європи, вони піддаються корупційному впливу Москви. Десь, як показало блокування кордонів на польско-українському кордоні, вони піддаються організаційному тиску Москви, бізнесовому впливу і так далі.

‍Подальші перспективи ‍

До Європарламенту обирають 720 депутатів, які представляють усі країни ЄС. Чисельність цього представництва залежить від кількості населення. До прикладу від Німеччини в Брюсселі засідатимуть 96 євродепутатів, а від Люксембургу — 6. Особливістю коаліцій в Європарламенті є те, що вони об'єднуються у політичні групи не за національним, а за партійним принципом. У скликанні 2019-2024 років таких груп було сім. Найпотужнішою і найчисельнішою була Європейська народна партія (ЄНП), вона об’єднує, зокрема, німецьких християнських демократів і польську Громадянську платформу. За прогнозами, ЄНП збереже свої позиції — опитування показують, що у новому складі вони отримають приблизно 170 євродепутатів. Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D) претендує на друге місце — приблизно 140 депутатів. Решта груп можуть взяти від 30 до 80 місць. 

Нинішня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн хоче залишитись на посаді після виборів, це цілком реалістична перспектива, хоча не виключено, що в ЄНП з'явиться інша кандидатура. У ЗМІ, зокрема, фігурують імена колишнього голови Європейського центробанку Маріо Драґі та президента Румунії Клауса Йоганніса. Серед фаворитів на посаду президента Європейської Ради називають португальського експрем'єра Антоніу Кошту та керівницю данського уряду Метте Фредеріксен. Серед ймовірних претендентів на посаду голови європейської дипломатії — прем'єрка Естонії Кая Каллас.

Зрозуміло, що остаточно конфігурація майбутнього керівництва ЄС визначиться після голосування. Для Києва тут важливий ще й трек стосовно продовження переговорів по вступу України до ЄС. На думку українського політика і дипломата Романа Безсмертного, тут несподіванок не має бути:

— Якщо по великому рахунку говорити про якісь дуже серйозні бар'єри на шляху України до Європейської спільноти, то я таких перепон не бачу за наслідками цих виборів серйозних з точки зору політичної структури майбутнього Європарламенту.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.

‍Коаліція «закритого» неба‍

Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.

Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.

Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним

Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:

— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії —  поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.

Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони

Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.

‍За червоними лініями оборони‍

Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії. 

Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.

Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії

Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.

Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.

Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.

А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:

— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.

Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.

‍Пастка псевдоперемовин‍

Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.

Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем. 

Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.

Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.

Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну

‍Союзницький Альянс ‍

Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.

Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.

Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:

— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.

Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

На відзначення річниці Нормандії у Францію приїде Джо Байден, запрошення росіянам у Білому домі не схвалили, але Вашингтон, звісно, не буде втручатись в дипломатичні протоколи Єлисейського палацу. Тим більше, що загалом у США вітають зусилля Макрона підтримувати дипвідносини з Москвою. Та чи працює західна дипломатія, коли йдеться про росіян, навіщо французький посол ходив на інавгурацію Путіна, чому російських митців досі вітають в Каннах і чи усвідомлює Європа, що російська загроза не лише військова, — Sestry обговорили з українськими та європейськими експертами.

‍Режим — Путіна, росіяни — окремо

На дипломатичному рівні Франція разом з багатьма іншими європейськими країнами проводить чітке розмежування між протистоянням Путіну і його режиму та підтримкою відносин з російським народом, пояснює старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Як кажуть, Франція проти президента, а не проти російського народу. Звідси і запрошення російській делегації, але не президенту.

Звичайно, ці «високотехнологічні» дипломатичні конструкції можуть бути легко використані росіянами

Не в останню чергу це заслуга російської так званої ліберальної опозиції і певних культурних опозиційних діячів, які просувають наратив — так званих хороших росіян, які нібито й самі проти Путіна, мовляв, то все путінська армія, путінська агресія, путінські ракети і так далі. Таким чином вони намагаються відсторонитися від війни проти України і уникнути колективної відповідальності, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:

— До певної міри це в них працює — і Росія це підживлює наративами про «великую русскую культуру». Десь тиснуть на почуття провини, як, наприклад, у Німеччині, де їм дуже ефективно вдалося нав'язати німцям провину ледь не за всю Другу світову війну чомусь виключно перед Росією.

Хоча, якщо брати Росію як країну, вона значно менше постраждала, ніж Україна від Другої світової війни

‍Висадка союзників 

6 червня 1944 року західні союзники почали масштабну висадку на півночі Франції — у Нормандії. Операція, також відома як Day D, вважається однією з переломних у Другій світовій війні і водночас однією з найкривавіших для західних союзників. Вшанування річниці Нормандії має неабияке символічне значення. І хоча радянські війська не брали участі в операції в Нормандії, на 60-ту і 70-ту річницю Франція запрошувала російську делегацію на чолі з президентом Путіним. На тлі агресивної війни, яку Росія веде проти України вже третій рік, запрошення росіян виглядає як блюзнірство, не приховує обурення французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер:

— Особисто я категорично проти присутності російської делегації. Можна було б це організувати інакше, було дві опції — або залишити порожнє крісло і сказати: коли Росія визнає свої злочини, скоєні в Україні, Сирії і тощо, вона зможе відновити своє місце поряд з іншими. Або, наприклад, дружина російського дисидента, Кара-Мурзи Євгенія могла б взяти участь, її чоловік Володимир Кара-Мурза завжди визнавав злочини, скоєні Росією, злочини, скоєні в Україні, їхня родина представляє, скажімо так, чесне, а не злочинне обличчя російської держави.

Але запрошувати когось з нинішньої влади — не є прийнятним

Так само неприйнятною, на думку Ніколя Тензера, була участь французького посла в інавгурації Путіна. Тоді у французькому МЗС це назвали дипломатичним жестом, покликаним не палити всі мости для комунікації. Водночас джерела Суспільного серед французьких дипломатів стверджують — це не означало, що Франція вважає обрання Путіна легітимним, хоча й не може не брати до уваги результати голосування. Ці дипломатичні ігри, що відбуваються на тлі доволі радикальних заяв Еммануеля Макрона щодо російської поразки як запоруки безпеки Франції і Європи в цілому та ймовірності відправлення в перспективі французьких військ в Україну, вказують на певну непослідовність на інституційному рівні, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Цей зсув — перехід Макрона до більш жорсткої позиції щодо Росії — не обов'язково повністю підтримується дипломатичним корпусом і військовим персоналом Міністерства оборони. Водночас заяви французького президента знаменують значну історичну зміну в позиції Франції щодо Росії — зміну, яку ми не повинні недооцінювати і повинні уважно спостерігати за її розвитком як у Франції, так і в усій Європі.

‍Український резонанс і російський шлейф

На 80-ту річницю висадки в Нормандії у Францію приїде український президент. Про плани Володимира Зеленського пише Politico, видання зауважує — Україна потребує підтримки і глобальної уваги, а ця поїздка відкриває можливості для спілкування зі світовими лідерами, зокрема з президентом США Джо Байденом.

Присутність українського президента на французьких урочистостях матиме величезний символічний резонанс, констатує Politico.

Тим часом на Каннському кінофестивалі 10 хвилин стоячи аплодували стрічці  російського режисера Кірілла Серебреннікова «Лімонов: Баллада про Едічку». Едуард Лімонов — російський політичний діяч і письменник, помер у 2020-му році, очолював рух «Інша Росія», відзначався українофобськими, шовіністичними і ксенофобними висловлюваннями, ще у 1999 році був визнаний персоною нон ґрата в Україні після  закликів передати Росії «русский город Севастополь». Самого Серебреннікова в Європі вважають дисидентом і митцем, який виступає проти Путіна. 

«Відірваний від реальності, пов’язаний з російськими грошима» — таким би був правильний девіз цього Каннського кінофестивалю», — так на російський показ відреагувала українська режисерка Марина Степанська.

‍Зміни в сприйнятті Росії — повільні, але відбуваються

Ті, хто не займається питаннями безпеки та оборони, часто не розуміють, як Росія веде когнітивну війну, намагаючись маніпулювати людьми, і їм здається, що нічого страшного не відбувається — і вони особисто в безпеці, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Окремий трек — люди, які роками вивчали російську культуру:

— Зміни у сприйнятті Росії відбулися, але ті, хто професійно займається вивченням російської культури в університетах або в російських культурних проєктах, як правило, мають консервативний рефлекс, стверджуючи, що соромно скасовувати російську культуру через війну, яку розв'язав Путін. З цим можна сперечатися, але вони живуть в ідеальному світі, де, на їхню думку, їх не експлуатує російський режим і їх не чіпають його психологічні операції.

Українська діаспора, до речі, допомагає поширювати ідею про те, що слов'янський світ не обмежується російською культурою

У дипломатії Україна багато в чому програє Російській Федерації і на це є низка — як об'єктивних, так і не дуже об'єктивних причин, зауважує політолог міжнародник Максим Несвітайлов. З одного боку, державні ресурси України й Росії неспівставні, з іншого — Київ часом гальмує там, де могла б просувати свої позиції:

— У тій же Великій Британії до призначення Залужного майже 8 місяців не було посла. І це не дуже добре. Або посол Росії у Ватикані, він дуже сильно впливає на думку Папи Римського. Вони друзі взагалі. А потім ми дивуємося, чому в Папи Римського така проросійська позиція. Тому що от Росія просуває свій наратив, а чим відповідаємо ми? Але насправді не все так погано. Головне, що ми бачимо зараз, що підтримка України не зменшується, а навпаки наростає.

Хто б там що не говорив, але якщо ми подивимося в цифрах, те, скільки грошей Україна отримує і зброї протягом 2024 року, це колосальна позитивна різниця

Хай і повільно, але трансформація поглядів відбувається і з'являється розуміння того, що Росія є загрозою, про це свідчать соціологічні дослідження, каже французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер. Водночас, продовжує він європейцям бракує усвідомлення масштабів цієї загрози:

— Я не впевнений, що більшість французів, німців, італійців, іспанців, жителів більшості країн Європейського Союзу, за винятком хіба що Центральної та Східної Європи, що вони усвідомлюють ці безмірні російські злочини — сотні тисяч жертв в Україні, а до цього в Сирії, Чечні і так далі. Я думаю, ми повинні більше говорити і показувати злочини, скоєні росіянами, не тільки режимом Путіна, а росіянами, більшість з яких підтримують режим Путіна, бо й досі ще немає того глибокого усвідомлення, що росіяни сьогодні є тими, ким були німці за часів Гітлера.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Від початку повномасштабного вторгнення Україна атакувала понад двадцять НПЗ у десяти російських регіонах. Їхня загальна переробна потужність — 192 мільйони тонн нафти на рік. Таким чином, з ладу виведено 14% нафтопереробних потужностей Росії, пише Bloomberg, посилаючись на оцінки Пентагону. Скільки збитків завдали російській економіці атаки по НПЗ, чому в США не в захваті від цієї української тактики і чому попри західні санкції Росія продовжує щомісяця заробляти на нафті мільярди доларів — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍‍Катерина Трифоненко: Наскільки ефективна українська тактика атакувати російські НПЗ? 

Олександр Савченко: Як на мене, вона найефективніша з усіх можливих. Руйнування російських нафтопереробних потужностей веде до дефіциту нафтопродуктів для сільського господарства, армії, промисловості і населення — з одного боку. З іншого — збільшує пропозицію сирої нафти на світових ринках, тому що те, що вони не можуть переробляти, мають продавати. Збільшення пропозиції веде до зменшення цін на нафту, і зараз ми спостерігаємо такий тренд, що майже три тижні йде тенденція до зменшення цін на нафту.

Якщо ми говоримо про збитки для російської економіки, про які цифри йдеться, наскільки вони відчутні для Росії?‍

Перше: переробка нафти на нафтопродукти і продаж нафтопродуктів – це набагато рентабельніша операція, ніж продаж сирої нафти. Тут важко виміряти в  абсолютних цифрах, тому що різні сорти нафти, різні продукти нафтопереробки: дизель, керосин, бензин різної якості. Якщо оцінювати в цифрах, можна сказати, що мова йде про 2-3 мільярди доларів. Ніби невелика сума, але все ж істотна.

Другий вид збитків — це дефіцит нафтопродуктів. Його важко оцінити, адже у РФ були запаси.

Росія — це країна, яка приділяє велику увагу запасам всього: харчів, зерна, нафти, нафтопродуктів. Якщо оцінювати в місяцях, десь 2 місяці РФ могла би жити без постачання нафтопродуктів

Але зараз запаси зменшуються. На жаль, тут спрацювала помилкова політика США, які дуже безапеляційно давали поради припинити бити по нафтопереробці. Ця політика дала російській нафтопромисловості десь місяць, щоб захистити свою нафтопереробку  засобами ПВО різної якості плюс вони механічно захищають ключові технологічні елементи, зокрема, сітками від дронів. Це більш-менш ефективно. Тому зараз коефіцієнт корисної дії наших ударів по нафтопереробці став меншим. І зараз така тактика — нищити запаси нафти і нафтопродуктів. Їх захистити значно важче. Це дуже великі резервуари. У принципі, їх можливо закрити тільки засобами ППО, а механічно це неможливо. Можна так сказати, що американці врятували нафтопереробку Росії — і це призвело до того, що обвал цін на нафту не такий стрімкий.

Таким чином ця наша правильна тактика не стала стовідсотково ефективною. Якщо США дозволять бити по російській нафтопереробці американськими ракетами, то виправити ситуацію можна досить швидко. Якщо ми зараз знищували 14% нафтопереробки, це не критично. Якщо б ми знищували більше 50%, війна б зупинилася. Тому що постачання нафтопродуктів по всіх критичних системах Росії стало б просто неможливим.

І от так американці врятували Росію від поразки в цій війні. Якийсь панічний страх перед крахом режиму Путіна все ж таки продовжує існувати у США

‍Звідки береться цей страх? Чому США не розглядають сценарій остаточної поразки Росії?

Важко сказати зі стовідсотковою впевненістю, але всім загальновідомі страхи Білого дому перед крахом путінського режиму. Мені здається, це відбувається не без участі російських агентів впливу і корисних ідіотів. Корисні ідіоти просуваються на якісь посади, а потім діють нерішуче, коли навпаки потрібна рішучість. Також я думаю, що вплив російських агентів в Америці хоч і менший, ніж в Україні, але присутній. І там працює досить професійна агентура — вона є в парламенті, в Білому домі, я допускаю, навіть і в Пентагоні. Вони дуже добре знають особливості бюрократичної машини, страхи, зокрема й Байдена, його фобії чи слабкі місця і туди б'ють. Потім Америка виправляє помилки, але час вже пішов. Зараз, скажімо, вже немає такої заборони бити українськими дронами по нафтопереробці, але росіяни встигли її захистити. Цей місяць мав вирішальне значення.

Якби інтенсивність знищення була така, як на початку наших атак, то допускаю, якщо не 50, то процентів 30 індустрії ми могли б знищити на певний час. Все це можна відновити, але на це треба час — десь півроку, а десь і рік

‍Чому США змінили публічну риторику і в інформаційному просторі відмовились від критики українських ударів по російських об’єктах?

Був вплив американського суспільства, науковців, були статті в солідних виданнях з роз’ясненнями. Я, наприклад, теж люблю писати. Пишу пости, пишу листи і там довожу математично, що з кожним процентом знищеної російської нафтопереробки ми збільшуємо постачання нафти на світовий ринок. Чим більше товару, тим менша на нього ціна. Це загальновідомий факт — і не треба бути великим економістом, щоб дійти до такого висновку. Тож впливові журнали, впливові think-tanks почали вказувати на помилки Білого Дому, що, навпаки, — знищення російської нафтопереробки веде до зменшення цін на нафту і це потрібно тому ж Байдену, щоб мати шанс бути обраним.

І тому вони визнали свою помилку, не публічно, але зняли це застереження. Чекаємо, щоб вони зняли ще й заборону на удари американською зброєю по російських військових й об'єктах критичної інфраструктури. Тоді це буде кінець війни. Її можна закінчити буквально за місяць. Рашистська логістика з плечем не як зараз 70-80 кілометрів, а 300 кілометрів, працювати не зможе. У них не вистачить машин, я скажу навіть — водіїв не вистачить, тому що одне за 70 кілометрів постачати наряди, живу силу, харчі на фронт і зовсім інше — 300 кілометрів. Це по суті крах.

І всього цього можна досягти навіть без збільшення додаткових озброєнь, а треба ухвалювати раціональні, правильні рішення, яких зараз у Штатів теж дефіцит

‍Попри західні санкції Росія продовжує заробляти на нафті: у лютому це було 10 мільярдів доларів, у квітні — 14 мільярдів. Виглядає так, що росіяни навчались обходити всі ці обмеження. Як цьому протидіяти?

Росія навчилася обходити санкції з двох причин. Перша — коли запроваджувалось те чи інше обмеження, не були чітко визначені органи влади ні в Євросоюзі, ні в США, які мали б відстежувати й контролювати ці процеси і протидіяти обходу санкцій. Це була величезна помилка, яка зробила з обмежень просто побажання. Тобто американці бажали би, щоб, наприклад, нафта продавалася дешевше за 60 доларів. Американці бажали би, щоб європейські структури не купували нафту. Але не було органа, який би чітко визначав би — працює санкція чи ні. А якщо не працює, то чому і що треба зробити, щоб вона запрацювала. В останні декілька місяців з’явились насамперед спонтанні рішення Штатів, які надсилають своїх представників в країни, які допомагають Росії обходити санкції, але системи все ще немає.

І найголовніше, чому санкції не працюють — мають бути чітко окреслені покарання для тих, хто сприяє обходу санкції чи їх порушує

В останні 2-3 місяці щось відбувається. Євросоюз дозволив притягати навіть до кримінальної відповідальності людей, які сприяють обходу санкції. У Штатів така можливість була і раніше, в них екстериторіальна дія американського права, вони можуть арештувати будь-кого на будь-якій території, хто порушує американські закони, а санкція — це як закон.

І покарання має бути не лише адміністративно-економічним, але й кримінальним — і така можливість вже є, але прецедентів ми не ще бачили. Так само я, наприклад, не знаю, як будуть карати банк чи компанію, яка допомагає обходити санкції або не виконує санкційні вимоги. Бо штраф дуже великий, у 100 разів більше, ніж операція. Провели операцію на мільйон, значить 100 мільйонів покарання цій організації чи тотальна заборона на обіг акцій — є багато методів. І третє, треба карати країни, які сприяють обходу санкцій: Казахстан, Туреччина, з Китаєм працюють середньоазійські республіки. Якби для них була розроблена система покарань, то обмеження працювали б набагато ефективніше. Якщо взяти санкційний тиск за 100 відсотків, то зараз його ККД (коефіцієнт корисної дії) — 10-15%. А якщо б санкції застосовувати правильно, то ККД був би десь на рівні 80-90%. Знову ж таки, все в руках американців і Євросоюзу.

І, очевидно, треба застосовувати нові й нові санкції, тому що російська економіка дуже адаптивна. Щойно вони адаптувалися до одних санкцій, відразу потрібні інші — це має бути безперервний процес

Якщо, скажімо, Штати захочуть закінчити війну, у них і в Європейського Союзу є всі можливості зробити це за 2-3 місяці. Також це була тотальна помилка Заходу, що вони боролись з імпортом російської продукції, а треба боротися з експортом. Скажімо, 30% мита на весь російський експорт, а країни, які не будуть дотримуватись, підпадають під вторинні санкції США. Америка може накласти мита на торгівлю з цими країнами. Так, як вони душать Китай, так можуть душити будь-яку іншу країну. Це вже може призвести до колапсу експорту з Росії. Чи можна просто потерпіти, закрити всі коррахунки і забрати всі залишки на цих коррахунках всіх російських банків та заборонити їм працювати з євро, доларом. Це був би тотальний крах банківської системи. Звісно, це ризики.

Треба збільшити запаси газу й нафти, розконсервувати свердловини в Сполучених Штатах. Тобто треба виключити Росію зі світової торгівлі

Чи заборонити всім російським кораблям, автомобілям, літакам заходити в порти за межами Росії  — це був би колапс зовнішньої торгівлі. За таких умов РФ проіснувала б місяці два — максимум. Є багато дуже дієвих інструментів для припинення війни і придушення Росії, але поки що Захід застосовує так би мовити вагітні санкції і системи покарання — дуже-дуже помірковано, потрошку. Нікого не арештували, нікого до в'язниці не посадили. Зовсім по-іншому вони працюють, як, наприклад, хтось посягає на американський фондовий ринок — там зразу ФБР, тюрма і на цьому все закінчується. А тут поки що все якось не так іде.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

У Франції Сі зустрічали президент Еммануель Макрон та президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. На порядку денному було два ключових питання: недоброчесна, на думку європейського керівництва, торговельна конкуренція китайських виробників і підтримка Пекіном росіян у війні проти України. З обох отримали вкрай обтічні відповіді, які, втім, чітко засвідчили: Китай тримається свого курсу — і він незмінний. Водночас, за оцінками експертів, з якими поговорили Sestry, своїм європейським турне Сі демонструє зацікавленість в європейських партнерах, хоча й на своїх специфічних умовах. Чи досяг китайський лідер своїх цілей під час європейського візиту, чому Пекін не допоможе зупинити Росію і як французький коньяк став фактором геополітики — читайте далі.

‍Ретельно прорахований маршрут‍

Вибір країн для візиту і конкретні дати були стратегічно прораховані Пекіном. Адже Сербія, Угорщина та Франція — одні з небагатьох держав на континенті, які все ще сповнені ентузіазму і готові робити подальші кроки у відносинах з Китаєм, насамперед в економічному співробітництві, пояснює політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Райгірдас Борута (Raigirdas Boruta):

—  Дві країни, які відвідав Сі Цзіньпін, є членами ЄС — і це дуже логічний вибір для продовження взаємодії з ними. Угорщина — через її готовність іноді виступати в ролі адвоката Китаю в Євросоюзі, а Франція — через те, що вона є великою державою в ЄС, яка активно просуває своє бачення стратегічної автономії Європейського союзу. Сербія — не входить до ЄС, але має значний вплив у своєму регіоні, і з усіх трьох найбільш готова до значного просування тісних зв'язків у різних сферах, не обмежуючись економікою. Ми також повинні брати до уваги важливість візиту Сі для внутрішньої аудиторії Китаю — теплий прийом на високому рівні допомагає комуністичній партії підвищити свій авторитет як великої держави, яка не є ізольованою, а має велике значення в сучасному геополітичному світі, тому її так тепло вітають в Європі.

‍Дипломатія з присмаком коньяку‍

Еммануель Макрон влаштував для китайського лідера прийом на гірському курорті в Піренеях і, так видається, що задіяв увесь свій дипломатичний шарм, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Намагання з обох боків врегулювати економічні питання, на її думку, було рушійною силою цього візиту:

— Зараз між Європейським Союзом і Китаєм напружені відносини і ця напруга насамперед пов’язана з економікою: антидемпінгове розслідування, яке проводить Китай щодо європейських алкогольних напоїв, спрямоване переважно проти французьких виробників коньяку. А це свого роду відповідь на рішення Євросоюзу почати кілька розслідувань проти Пекіна, бо європейці вважають, що він занадто субсидує своїх виробників. І це вже є проявом недобросовісної конкуренції, зокрема у виробництві електромобілів.

Французький президент подарував Сі дві пляшки коньяку — Hennessy XO та Louis XIII від Remy Martin, вартістю приблизно 3000 євро за пляшку. У відповідь Сі пообіцяв зняти мита на імпорт французького бренді. Тимчасово. Загалом за підсумками візиту Франція та Китай підписали 18 двосторонніх угод. Водночас Сі дав зрозуміти, якщо ЄС і надалі висувати надміру претензій, усі досягнуті угоди будуть спалені у вирі торговельної війни.

‍«Не ми почали цю кризу»‍

Розраховуємо, що Китай використає весь свій вплив на Росію, щоби припинити загарбницьку війну проти України, заявила за підсумками зустрічі з китайським лідером президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:

— Президент Сі відіграв важливу роль у деескалації безвідповідальної ядерної загрози з боку Москви, і я впевнена, що лідер Китаю робитиме це й надалі на тлі постійних ядерних загроз з боку Росії.

Сі Цзіньпін продовжує називати війну в Україні кризою. У Парижі за підсумками перемовин він закликав керівництво ЄС не сваритись з Китаєм через Україну:

— Ми проти того, щоб кризу в Україні використовували для звинувачення чи дискредитації третьої країни та розпалювання нової холодної війни. Китай не розпочинав цю кризу і участі в ній не бере.

Переконувати Китай не співпрацювати з Росією — марна справа, вважає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк:

— Президент Макрон згадав, що Сі його запевнив, що Китай не продаватиме зброю Росії і буде суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення. Але це були французькі заяви. Нічого подібного від китайців ми не чули. І це ставить під сумнів достовірність цих заяв.

Від цього візиту я не бачу ніяких значних змін у позиції Китаю щодо війни в Україні або позиції Пекіну щодо співпраці з Росією

‍Вітрина китайських можливостей

Якщо під час перемовин у Франції йшлося про розбіжності, то під час зустрічей Сі з керівництвом Сербії та Угорщині говорили про інвестиції, спільні проєкти та максимально глибоку співпрацю. Угорщина цікава Китаю і як ключовий хаб китайських товарів на європейському ринку, і як країна, що невдовзі головуватиме у ЄС, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Китай розраховує, що Угорщина буде просувати його інтереси, зокрема, в тому, що стосується пом'якшення позиції європейських інституцій стосовно Піднебесної. Сербія — це країна, яка знаходиться в серці Балкан, яка дуже лояльна до Китаю.

Цього разу Пекін максимально намагався зробити ці дві країни вітриною своїх можливостей для інших, показати, що ті країни, які взаємодіють з Китаєм, отримують інвестиції і можливості доступу до китайського ринку

Є важливий символізм й у виборі дат візиту, який тривав з 5 до 10 травня, звертає увагу політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Раігірдас Борута:

— Сі відвідав Сербію, щоб відзначити 25-ту річницю бомбардувань НАТО в Белграді, — дуже символічне рішення, яке свідчить про зростання занепокоєння і недовіри Китаю до НАТО. Особливо в контексті внутрішніх дискусій серед країн-членів щодо присутності Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, відкриття офісу зв'язку в Японії, хоча поки що цю тему і заморозили.

«25 років тому НАТО зловмисно розбомбило китайське посольство в Югославії. Ми ніколи не забудемо про це. Китайський народ цінує мир, але ми ніколи не допустимо повторення цієї трагічної історії», — написав Сі у статті для сербської газети перед візитом.

Після приїзду китайський очільник розсипався в люб’язностях до сербського президента Александра Вучича, Сербію назвав прекрасною і доброзичливою країною, територіальну цілісність якої в питанні Косова підтримує Китай. Своєю чергою Вучич заявив, що Тайвань — це Китай.

Кінцевий пункт європейського турне Сі — Угорщина. Китай пообіцяв Будапешту вкластись в реконструкцію залізниці, побудову швидкісного прикордонного переходу та продовження співпраці в ядерній сфері. А політика угорського прем’єра Віктора Орбана, за визначенням Сі Цзіньпіна, приклад того, як могли б виглядати взаємини всього ЄС з Китаєм.

‍Китай гратиме свою гру‍

Для Сі це був цілком успішний візит з різних точок зору, продовжує Райгірдас Борута. В економічному плані можна говорити і про двосторонні вигоди, втім ці ж підписані з Китаєм угоди в подальшому можуть призвести до більших розбіжностей всередині ЄС, що значно ускладнить тиск на Пекін. Адже у цьому питанні Європа має говорити в унісон:

— Президент Франції дуже любить переконувати Сі і Путіна зробити щось нереальне. Особисто я вважаю, що такі переговори не мають сенсу, і я дуже скептично ставлюся до заяв про те, що «нам потрібно тиснути на Китай, щоб він відмовився від надання зброї Росії». Я вважаю, що це занадто далеко заходить — ми хочемо сказати, що ЄС згоден з проросійською позицією Китаю, якщо вона не пов'язана з продажем озброєнь? Росія знайде способи озброїтися. Тому економічна підтримка Китаю та експорт технологій, на мою думку, є питанням, яке має бути червоною лінією ЄС. Ми не повинні задовольнятися розпливчастими заявам Китаю, що, нібито, він не надсилатиме зброю до Росії.

Цього недостатньо — ми повинні розірвати економічні зв'язки з Кремлем

Досі залишається інтригою, чи братиме Китай участь у саміті миру, який з ініціативи України відбудеться у Швейцарії в середині червня. Адже це дуже важлива подія і для Києва, і для партнерів: всі зацікавлені в присутності Піднебесної, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Поки що ми почули, що Китай виступає за проведення міжнародних конференцій за участю Росії і України, за їхньої рівної присутності і за мирні перемови. Нічого нового. Абсолютно ніяких прогнозів стосовно участі чи неучасті Китаю в цьому саміті. Ще буде  візит Путіна в Пекін і там теж, вочевидь, це будуть обговорювати. У будь-якому разі Китай гратиме свою гру, з якої матиме свою користь, іміджеву в тому числі.

Найголовніше — нам не слід очікувати, що Китай приб'ється на наш бік і буде відстоювати наші інтереси

‍Пекінський гість

Свій перший закордонний візит після чергової (вже п'ятої) інавгурації російський очільник Путін запланував до Китаю. Він відбудеться 16-17 травня. Між Москвою і Пекіном багаторічні контакти, Сі з росіянами регулярно зустрічався і до повномасштабного вторгнення в Україну. Для обох це нагода обмінятися думками, припускає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк. Та в чому точно немає сумнівів — це ще й публічна демонстрація:

— Це зустріч на високому рівні, тому вона матиме велике значення з точки зору наративу та іміджу. Це буде ще одним прикладом, наскільки хороші відносини, наскільки яскраві перспективи для майбутньої співпраці, як ці два лідери будують разом щось для їхньої спільної справи. 

Видання Financial Times пише, що це буде перша закордонна поїздка Путіна за шість років:

— Однією з його головних цілей буде пошук способів звести до мінімуму будь-які зриви економічного життєвого шляху, який Китай забезпечив його режиму, що перебуває в бойових умовах, після повномасштабного вторгнення в Україну.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

На найближчі кілька тижнів росіяни покладають неабиякі очікування. Кінець травня, за оцінкою заступника керівника ГУР Вадима Скібіцького, буде напруженим і на фронті, і на міжнародній арені. А за допомогою дезінформаційних кампаній росіяни намагатимуться посіяти паніку та поставити під сумнів легітимність української влади. 

‍Будуть розхитувати як тільки зможуть‍

Голос Скібіцького звучить стурбовано, коли він оцінює перспективи України на полі бою — так описує свої враження від інтерв’ю з заступником керівника Головного управління розвідки українського Міноборони журналіст британського видання The Economist. Представник ГУР наголошує, від початку повномасштабного вторгнення зараз найскладніша ситуація. І може погіршитися.

Травень, за оцінкою української розвідки, буде ключовим місяцем, коли Росія застосує тришаровий план дестабілізації. Головний фактор — військовий. Попри те, що американський Конгрес із запізненням дав добро на збільшення військової допомоги, пройдуть тижні, перш ніж вона дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від керованих авіабомб. 

Другий фактор — російська дезінформаційна кампанія в Україні, спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Володимира Зеленського, чий президентський термін умовно закінчується 20 травня. Хоча Конституція чітко дозволяє його продовження на невизначений строк у воєнний час, опоненти вже наголошують на вразливості президента. 

Третім фактором, за словами Вадима Скібіцького, є кампанія Росії з міжнародної ізоляції України: «Вони будуть розхитувати ситуацію як тільки зможуть».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6634e13d18564317b1779430_dscf8864_id96059_1300x867_a1797d6010093eda7651965e4ba11c81_650x410.jpg">У травні Росія застосує «тришаровий» план дестабілізації країни — ГУР</span>

Закрити вікно можливостей для Росії‍

Чи вдасться росіянам втілити свої плани, багато в чому залежить від того, чи зможе Україна мобілізувати свої спроможності, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун:

— Якщо ми отримаємо допомогу, але не проведемо мобілізацію, то гріш ціна тій допомозі. Вона просто не буде ніким використана. Знаєте, у нас зараз на деяких ділянках один до семи в особовому складі. Тому є питання і до нас, і до наших партнерів. До них — чому так пізно і повільно надають допомогу. Хоча зараз намагаються нормально передавати. А до нас — щоб ми провели якісну мобілізацію. Під «якісною» мається на увазі не гребти всіх підряд, а робити це розумно. Як, наприклад, Третя штурмова працює через рекрутингові центри, щоб люди розуміли, куди і як вони йдуть.

І якщо цей комплекс зусиль буде об’єднаний, то матимемо якийсь результат

Через те, що допомога Україні в останні місяці зменшилась, Росія, хоча й з великими втратами, змогла досягти певних успіхів на фронті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv). Новий пакет допомоги США, з його слів, не змінює баланс сил, і хоча  допомагає зменшити перевагу Росії, все ще не створює паритетних умов. Марек Кохв наголошує — Україні необхідно займатись мобілізацією і не лише задля ротації чинних військових, а також варто почати створювати нові підрозділи, щоб бути готовими до наступного року:

— Цього року основні зусилля України спрямовані на утримання лінії фронту та її закріплення. Росія, швидше за все, отримає більше території цього року. В принципі, можна сказати, що цей рік є вікном можливостей для РФ, використанню якого Україна повинна запобігти за будь-яку ціну. Росія спробує здійснити якийсь наступ влітку, але її підрозділи також суттєво постраждали. Росіяни мають проблему з якістю підготовки новобранців і значну втрату досвідчених офіцерів і сержантів на тактичному рівні. З наступного року ми можемо побачити проблеми Росії і з бойовою технікою, оскільки все було вивезено зі складів, а при таких темпах її знищення неможливо виробляти достатню кількість нових зразків.

Водночас з наступного року мають з'явитися перші результати оновлення європейської військової промисловості

Рішення про пакет допомоги Україні у США ухвалювали довго, однак великий плюс в тому, що до 2025 року допомога надходитиме регулярно і в необхідних обсягах, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Ця допомога не вплине на розстановку сил на полі бою, але зараз головне питання — забезпечити  українських військових озброєнням, яке їм необхідне для продовження війни:

— Але якщо ми хочемо, щоб Україна вигнала російських окупантів зі своєї суверенної території, то нам потрібно набагато більше. І саме тут ми досягаємо певної межі цієї допомоги, тому що ми всі розуміємо, щоб звільнитися від Росії потрібен набагато більший пакет, потрібно набагато більше систем озброєння. І в ідеалі потрібні війська, адже справа не лише в зброї, а й в людях, які з неї стріляють. І в якийсь момент виникне проблема, коли мова піде про людські ресурси в Україні, — через кількість жертв, через навчання, через те, що Росія постійно посилає більше військ на фронт. У кінцевому рахунку питання стоятиме безпосередньо про відправлення європейських чи  військ НАТО, щоб допомогти Україні. Але ми ще не дійшли до цього обговорення. 

‍Російська пропаганда в Україні і світі‍

Розгортання російської пропагандистської кампанії, спрямованої проти Президента України, почалося ще торік. Її центральна ідея полягає в тому, що 20 травня Зеленський буцімто втратить легітимність, тож із наближенням до цієї дати пропаганда стає все більш агресивною. Основні меседжі і наративні треки залишаються незмінними впродовж місяців, змінюється лише інтенсивність їхнього просування. Якщо у листопаді 2023-го вкидів на цю тему було порівняно небагато, то тепер російські ботоферми, балакучі голови і пропагандистські медіа генерують дуже щільний інформаційний шум, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Російська пропаганда атакує нас з різних напрямів. По-перше, вона маніпулює нашою відданістю демократії: мовляв, Зеленський — це узурпатор, який скористався воєнним станом, щоб заборонити вибори і встановити авторитарний режим, він перетворив Україну на Північну Корею тощо. По-друге, ворог маніпулює втомою від війни: мовляв, Зеленський воюватиме «до останнього українця», щоб чимдовше залишатись при владі. Як варіант, РФ буде заявляти, що український президент настільки некомпетентний, що під його керівництвом не виграти війну, що на нас насувається катастрофа тощо. По-третє, пропаганда апелює до емоцій, змальовуючи Зеленського бридкою особистістю, зрадником України, корупціонером, якого треба усунути від влади негайно, незважаючи на приписи законодавства чи обставини воєнного часу. 

Варіацій пропагандистських наративів безліч, продовжує Максим Віхров, ворог намагається залучити якомога більше аудиторій, сегментованих за політичними, культурними, соціальними ознаками. Але всі пропагандистські треки зводяться до одного гасла: «Зеленського геть!»:

—  Задача-максимум пропаганди — підбурити українців на бунт проти влади, спровокувати внутрішній хаос в нашій державі. Задача-мінімум — загострити невдоволення українців і сфокусувати його на президенті і центральній владі загалом — знову ж таки, в надії на бунт, який став би великим подарунком для російських генералів.

Останні, до речі, теж беруть опосередковану участь в інформаційній операції: тиск, який Росія чинить на фронті, створює відповідне тло для пропаганди

Не варто очікувати, що після 20 травня інтенсивність інформаційних атак піде на спад. Меседжі і наративи дещо змінюватимуться, але центральне керівництво України буде під прицілом ворожої пропаганди, поки триває війна, а можливо й по її завершенні.

Росія намагається дискредитувати імідж України своїми інформаційними кампаніями вже більше десяти років, зауважує керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв. І слід визнати, що РФ досягла певного успіху в регіонах, віддалених від Європи, де розігрувала карту колоніалізму, що є зрозумілою конструкцією в тамтешніх регіонах. Водночас Росія була колонізатором у самій Європі, але в тих регіонах про це не дуже добре знають:

—  На Заході зусилля Росії менш ефективні, хоча і тут їм вдалося нав'язати страх ескалації в деяких столицях за останні два роки. Але треба розуміти, що з кожним наступним формулюванням страху ескалації ми віддаємо шматок ментальної території і зрештою наближаємося до втрати території фізичної. Та загалом можна сказати, що російські наративи, призначені для споживання в західній спільноті, виглядають абсолютно смішно. «Денацифікація», наприклад, абсолютно незрозуміла в ситуації, коли президент України має єврейське походження і, власне, частина українського населення також є євреями.

Також не є особливо переконливими російські наративи про злочинність українського уряду і президентської адміністрації в ситуації, коли Росія вбиває українських жителів і руйнує міста і села. Лідери західних країн постійно відвідують Київ, щоб висловити свою підтримку

‍Європа вчиться на своїх прорахунках‍

Росія дуже хотіла б максимально ізолювати Україну, але подивимось, що буде відбуватись в Швейцарії, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун. Він нагадує, саміт миру, який збирається на швейцарському курорті з ініціативи України, може зібрати половину країн світу, тому говорити про ізоляцію Києва просто смішно. Так само, на думку Віктора Ягуна, спроби росіян впливати на українське суспільство не мають шансів на успіх:

—  Але росіяни дуже намагаються впливати на  людей — через просування наративів щодо зриву мобілізації, щодо підтримки умовного руху ухилянтів. Ще вони тероризують населення. Це має певний ефект на окремих громадян, але точно не підніме ту хвилю, на яку вони розраховували. Ви думаєте, просто так вони обстрілюють Одесу, Харків? Вони їх обстрілюють для того, щоб підняти там хвилю: давайте зупинимося, давайте проведемо перемови. Вони розраховують, що нібито це проросійські регіони, де людей можна зачепити тезою: а з ким ми воюємо?

Але насправді виходить все набагато складніше для них, бо люди, які там живуть, вони бачать що таке Росія, чого вона насправді прагне і як вона цього досягає

Від початку російського повномасштабного вторгнення Європа пережила трансформацію поглядів і підходів. Якщо два роки тому лідерами у підтримці Києва були насамперед країни, що межують з Україною, то нині великий внесок роблять Франція і Німеччина, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв:

— Європа усвідомила свої військові недоліки і зробила кроки на їхнє виправлення. На це потрібен час, але воно вже відбувається — і це незворотній процес. У військову промисловість було зроблено дуже хороші інвестиції. Для Європи те, що відбувається в Україні, є екзистенційним, хоча, можливо, в деяких столицях це ще не так чітко визначено, але ми рухаємося до цього.

Європейський парламент визнав президентські вибори в Росії нелегітимними, а Путіна відповідно нелегітимним президентом, нагадує Марек Кохв. А двосторонні безпекові угоди, які підписують з Україною європейські країни, свідчать про підтримку Європи — і цього не змінює навіть те, що деякі країни не демонструють особливої прихильності до Києва:

—   Росія також зробила свій внесок у це своїми різноманітними гібридними атаками проти європейських країн. Саме вони допомогли Європі зрозуміти, що РФ дійсно хоче зруйнувати існуючу архітектуру безпеки в Європі і готова атакувати життєво важливу інфраструктуру, вбивати людей, втручатися у вибори та організовувати інші звірства. У російських ЗМІ, які не є вільними, а повністю контролюються Кремлем, Заходу щодня погрожують застосуванням ядерної зброї. Телеведучі та експерти, які отримують свої тези прямо з Кремля, кидають вульгарні образи безпосередньо на адресу західних лідерів.

Це показує Заходу, яким є справжнє ставлення Росії до Європи 

Російські зусилля зі знищення України — марні, певен науковий консультант Chatham House Матьє Булєг. Найперше через відчайдушний спротив самих українців. Однак і Захід згуртувався:

— Ми бачимо російські зусилля і на дипломатичному рівні, і коли йдеться про пропаганду і залякування. З останнього — оголошення ядерних навчань. Але якщо подивитися з іншого боку, то НАТО тепер має ще двох членів — Фінляндію і Швецію. США щойно ухвалили новий пакет допомоги, щоб допомогти Україні з поставками зброї. Макрон і Кемерон оголосили про нові навчання для українських військових разом з Литвою. Тож, незалежно від того, що робить Путін, ми повинні більше зосереджуватися на тому, щоб допомогти Україні боротися проти окупантів, а не на російських зусиллях щодо створення розбрату. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Американські законодавці ухвалили закон, що надає президенту США повноваження конфіскувати заморожені російські активи на користь України. Тим часом у Європейському Союзі підготували план, як передати Києву прибутки від російських активів, які заблоковані в ЄС. Про які суми йдеться, коли Україна їх отримає, на що зможе витратити та чому різняться підходи до поводження з російськими коштами у США та Європі — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком. 

‍Катерина Трифоненко: Обидві палати Конгресу США підтримали конфіскацію російських активів на користь Україні. Про які саме активи йдеться і який механізм конфіскації?

Олександр Савченко: Була заарештована частина активів Центробанку Росії, включно з коштами її суверенного фонду на суму приблизно триста мільярдів доларів. Йдеться про кошти переважно в трьох валютах: в американських доларах — в американських банках, в євро — переважно в банках Євросоюзу (хоча там також були і доларові рахунки, але порівняно невеликі суми) і кошти в британських банках — в доларах, в євро і в британських фунтах. Рішення Сполучених Штатів про конфіскацію активів може стосуватися всіх активів в доларах — як в американських банках, так і в європейських (ЄС та Великої Британії). За різними оцінками, сума суверенних доларових активів, включно з коштами фонду національного добробуту, трошки більше п'яти мільярдів. От зараз про ці гроші йде мова. Механізм конфіскації в Сполучених Штатах дуже простий: ухвалюється рішення, скоріш за все Мін'юстом, і кошти списуються з рахунків банків, де лежать ці п'ять мільярдів, на користь уряду США.

А далі вже він різними каналами може передавати їх Україні — чи в бюджет, чи в спеціальні фонди на закупку зброї для України

‍Остаточне рішення про передачу активів залишається за американським урядом. Якщо до влади повернеться Дональд Трамп, чи зможе він скасувати це рішення?

Якщо Байден дасть вказівку Мін'юсту, а він може це робити, Мін'юст відразу накаже комерційним банкам Сполучених Штатів списати ці гроші на користь бюджету США. Тобто Байден підписав закон, за який вже проголосували дві палати Конгресу, і вже завтра ці кошти можуть бути конфісковані. Все, поїзд пішов. І ні Трамп, ні будь-хто інший не зможе вже нічого зробити. 

‍Куди можуть бути спрямовані ці конфісковані російські кошти?

Є два шляхи. Перший: у Сполучених Штатів є два фонди, через які фінансуються закупки зброї для України. Шлях номер два — кошти можуть бути передані на рахунок Кабінету міністрів в Національному банку України. У такому випадку кошти підуть на фінансування бюджетного дефіциту. Я думаю, що буде комбіноване рішення. Хоча, краще, звичайно, щоб ці кошти пішли на закупку зброї за заявками Збройних сил України.

Чи піде Європейський Союз, де заморожено значно більше російських активів, за цим американським прикладом?

Європейський Союз обрав іншу стратегію, тому що їм складніше. У Штатах уже були прецеденти списання грошей на користь інших набувачів цих коштів — це було в Іраку, у Венесуелі, в Ірані. У США діє прецедентне право — і для американського уряду вже немає жодних проблем списати ці гроші. І ніхто, наголошую, не зможе подавати жодні позови щодо неправомірності цього рішення. Це стовідсотково без шансів. І я би подивився на ту країну чи фірму, яка судитиметься зі Сполученими Штатами, бо там розмова дуже коротка: нові санкції чи арешти. 

Пам'ятаєте Лазаренка, нашого колишнього прем'єр міністра? Так от, з його рахунків в американських банках були списані гроші на користь бюджету США. Аналогічна ситуація була з грошима Коломойського. Гроші конфісковані і зараховані до американського бюджету. І, повірте, ніхто в суд не звернеться. Це американський кейс. 

Що стосується Європейського Союзу, там таких прецедентів ще не було. Крім того, я не впевнений, що законодавство Європейського Союзу стовідсотково буде на боці урядів, які заморозили ці кошти

Мені здається, що країни ЄС через національні парламенти або через Єврокомісію та нові директиви мають значно посилити свою позицію стосовно цих коштів. Тому в ЄС пішли іншим шляхом, а саме — оподаткувати прибутки від розміщення цих заморожених активів і передавати їх Україні. Але Сполучені Штати готуються тиснути на країни Євросоюзу, щоб вони йшли далі. І не лише націоналізували, а потім передали Україні прибутки від заморожених активів, але й пішли на повну конфіскацію. Такий тиск буде. 

У червні на саміті Великої сімки остаточно підіб’ють результати цього тиску. Але повторюю, що для європейців це набагато важче, ніж для американців. І їм потрібно пройти ще процесуальні процедури в національних парламентах і в Єврокомісії. 

І нарешті позиція Великої Британії. Їхня фінансова еліта й урядові структури вирішили й анонсували, що заморожені активи в британських банках, а там ці активи є і в фунтах, і в євро, і в доларах, будуть використані як застава, щоб під них організувати кредит Україні. Аргумент простий — рано чи пізно ці активи будуть в руках Києва, а тому можна без проблем їх використовувати як заставу — і вже зараз почати перераховувати гроші. Вони навіть хочуть відкрити кредитну лінію Україні або дуже схожу процедуру: випустити під ці активи цінні папери, де вони будуть гарантовані російськими замороженими активами, а кошти теж перенаправляти в Україну. 

Отже зараз є три варіанти, що робити з замороженими російськими активами: американці конфіскують, європейці передаватимуть прибутки від активів, а британці використовуватимуть їх як заставу для організації безвідсоткового кредитування України

Віцепрезидент Єврокомсії Жозеп Боррель повідомив, що в ЄС вже розробили план, як використовувати доходи від російських активів на користь України. Про які суми йдеться і коли ми зможем їх отримати? 

Сума в приблизно 200 мільярдів доларів зберігається в євро в депозитарії Euroclear. Це не всі кошти в євро, але поки що йдеться саме про них. Можливо, з ними легше мати справу, бо це один суб'єкт в Бельгії. Ці активи згенерували за рік приблизно лише три мільярди доларів активів. Це дуже мало, тому що зараз дохідність навіть в американських і єврооблігаціях десь на рівні чотирьох відсотків. Тобто теоретично ми мали би отримувати вісім мільярдів, але кошти десь просто лежать безпроцентно. Деякі — на транзитних рахунках, і тому мало генерують прибутків. 

Тобто йдеться про три-три з половиною мільярди з тенденцією до зменшення, тому що інфляція зменшується і доходи, відповідно, зменшуватися будуть в наступні роки, якщо чогось такого не трапиться. Уже два роки гроші заморожені і теоретично нам могли б передати шість мільярдів. Але зараз мова йде про те, що на початку літа хочуть передати один мільярд.

‍Видання Politico повідомило, що ЄС не віддасть Україні 5 мільярдів євро прибутку, отриманого від інвестування заморожених російських активів у 2022-2023 роках, ці гроші залишаться в Брюсселі як страховка на випадок судових позовів росіян. Це ж видання, посилаючись на джерела в уряді Бельгії, пише, що Росія вже подала 94 судових позови проти депозитарію Euroclear. Наскільки результативні можуть бути ці позови?

П’ять мільярдів застави таки забагато, це по-перше. По-друге, потрібно терміново йти на удосконалення законодавства Євросоюзу та національного законодавства країн ЄС стосовно передачі прибутків. А щодо позовів, то тут у країн Євросоюзу бездоганна позиція: російські активи згенерували прибутки, в ЄС ввели податок на ці доходи, наприклад, дев'яносто відсотків і все — це вже кошти ЄС, їх передали Україні.

Але, очевидно, в європейських країнах працюють лобісти з Росії, їх дуже багато серед аналітиків, юристів, юридичних компаній — і вони будуть судитись

Голова Європейського Центробанку Крістін Лагард заявила, що конфіскація заморожених російських активів порушить міжнародне законодавство. Крім того, в західних медіа часто фігурує думка, мовляв, конфіскація російських активів підірве довіру до європейських фінансових установ з боку інших великих клієнтів, наприклад, Китаю чи Саудівської Аравії, що може спровокувати кризу в єврозоні. Наскільки це серйозні аргументи?

‍Це основний аргумент російських аналітиків, що тепер небезпечно тримати гроші в євро, в доларах. У мене таке запитання до китайського центрального банку, до саудитів: а в чому тоді тримати гроші? У нас є резервні валюти: американські долари, євро, японські єни, фунти, швейцарські франки. Можна ще додати канадський долар. Це резервні валюти з дозволу і за лобіювання Америки. Приблизно десять років тому до резервних валют була зарахована китайська валюта юань. Але левова частка — відсотків 80 — резервів центральних банків всього світу — це долари і євро. І якщо щось Китай зробить не так, Сполучені Штати виключать юань із складу резервних валют. 

Тоді світова система просто буде виштовхувати країни-вигнанці, які не погодяться розміщувати свої резерви в дозволених валютах. Це перше. По–друге, рейтингові агенції не будуть вважати резервами кошти центральних банків у будь–яких інших валютах і їхні рейтинги полетять вниз. Це така замкнена система, з неї вийти неможливо і навіть підірвати неможливо. Хіба, ти можеш сам себе спалити, але Китай на це не піде. І Саудівська Аравія теж. Але що треба?

Очевидно посилити позиції країн ЄС, щоб їхні уряди були впевнені, що закони на їхньому боці на сто відсотків, не на дев'яносто дев'ять, а на всі сто відсотків. І я думаю, зараз над цим працюють законодавці і уряди цих країн

Наскільки помічні Україні будуть ці кошти від прибутків російських активів, які надійдуть у вигляді заморожених активів чи відсотків?

‍Якщо зараз розглядати такий не оптимістичний, але й не песимістичний варіант, то в цьому році Україна може отримати десь біля десяти мільярдів доларів. Уявіть собі, що на всю цю суму буде закуплена зброя. Це величезні кошти, це декілька батарей Patriot, це тисячі ракет ATACMS, які можуть бити на триста кілометрів, це сотня F-16 з повним екіпіруванням. Тож це дуже великі кошти і, якщо б на них вдалося купити зброю, яка потрібна Україні, причому наступальну, це могло б переломити хід війни. 

У мене вже давно була пропозиція, як красиво припинити війну. Я пропонував конфіскувати ці активи — триста мільярдів — і запропонувати таку формулу: оголосити Путіну і Кремлю, що за кожен день війни один мільярд буде перераховуватися Україні на закупівлю зброї за її вибором. Причому ця зброя може використовуватись ЗСУ на власний розсуд і українські військові можуть бити, в тому числі, по військових об'єктах на території Росії. А друге — за кожну запущену по Україні ракету теж забирати один мільярд доларів. Запустили десять ракет — забрали десять мільярдів. І тут можна було б сформувати умовний рефлекс у Путіна, як у собаки Павлова, який був видатним російським фізіологом, який ненавидів тодішню російську комуністичну владу, дуже критично ставився до глибинного російського народу і проводив досліди на собаках за допомогою лампочок і формував у них умовні рефлекси.

Путін, думаю, не дурніший за собаку

Зараз у Кремля і Росії є безумовний рефлекс — знищити Україну. Але цим методом: день війни —  мінус мільярд, запущена ракета — мінус ще один мільярд — за декілька тижнів ми могли б сформувати у Путіна і всієї Росії такий умовний рефлекс, що війна — це дуже погано, це дуже боляче, будуть удари у відповідь. Причому коштом самих росіян. Таким чином війна могла би припинитися досить скоро.

Обстановка на Східному фронті істотно загострилася від початку квітня, повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Бойові дії активізуються ще більше у травні-червні, прогнозує голова ГУР Кирило Буданов. А поки росіяни посилюють наступальні операції, українським військовим дуже бракує озброєння, про це йдеться вже у звіті Інституту вивчення війни. Як на хід бойових дій вплине американська допомога, чи стане сил у ЗСУ на ще один контрнаступ і де найперше готуються атакувати росіяни, Sestry проаналізували з українськими та європейськими експертами.

‍Час «Ч» 

«Росія хоче до 1 червня мобілізувати 300 тисяч бійців. Ми до цього готуємось. До 9 травня Росія розраховує на сході України зайняти Часів Яр. Я розраховую, що ми вистоїмо, що надійде зброя вчасно, і ми зможемо відбити ворога, а потім розбити плани РФ щодо повномасштабних контрнаступальних дій в червні», — сказав Володимир Зеленський в інтерв’ю NBC News.

Російська влада любить символічні дати, тож, аби Путіну було чим хизуватись в день своєї п’ятої інавгурації — 7 травня і в день перемоги — 9 травня, вони не рахуватимуться з жодними втратами, прогнозує аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд. Водночас він підкреслює, Росія і не припиняла атакувати:

—  Російський наступ триває. Я б не говорив про якесь нове раптове оголошення наступу. Росія, по суті, веде війну на виснаження, поступово просуваючись на кілометр тут, на півкілометра там, на 200 метрів тут — і так практично на більшості ділянок фронту. Але якщо говорити про наступ інших масштабів, на Донеччині, зокрема, там багато надзвичайно добре укріплених міст. До 9 травня залишається два тижні і просування там — дуже складне завдання з військової точки зору. Хоча з політичної — вони не зважають на величезні втрати.

І, скажімо, бажання ще раз спробувати захопити Харків — це теж політичний аспект, бо Путін вважає його російським містом і досі не може зрозуміти, чому він чинить опір ще з 2022-го року

Наприкінці березня Володимир Путін підписав указ про весняний призов, за яким до російської армії мають набрати 150 тисяч осіб. На початку квітня російське міноборони відрапортувало, що від початку року їхні лави поповнились понад сотнею тисяч нових контрактників.

Вже на початку літа росіяни можуть спробувати захопити нові території, зокрема, у межах Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області, — пише британська газета Financial Times. 

Російські збройні сили значною мірою відновили особовий склад за рахунок призову та військовий потенціал за допомогою іноземної підтримки, зокрема, з боку Північної Кореї і Китаю, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень у Гаазі Девіс Еллісон:

— Основні зусилля, схоже, зосереджені на сході, щоб захопити всю Луганську область і створити загрозу для Харкова. Допоміжні зусилля, схоже, зосереджені на півдні, поблизу Криму, з метою відволікти українські війська від головної осі.

Найскладніша ділянка є і буде Донецька область, каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Путін дуже принциповий у тих цілях, котрі він перед собою ставить. Ми вже тричі зірвали їм плани по захопленню Донецької області. Але для того, щоб наступ там був успішним, їм треба додати плюс сорок тисяч, це мінімум. Не замістити, а додати. Поки що не видно ознак, що ці сорок тисяч вже в них є. Плюс ці сорок тисяч потребують вісімсот танків, дві з половиною тисячі броньованих машин і тисячу артилерійських стволів.

Не Армагеддон, але проблеми будуть 

Міністр закордонних справ Сергій Лавров став першим російським високопосадовцем, який прямо назвав Харків ціллю наступу. Це відзначив у своєму звіті американський Інститут вивчення війни: «19 квітня 2024 року Лавров заявив під час радіоінтерв’ю з кількома відомими російськими державними пропагандистами, що Харків «відіграє важливу роль» в ідеї президента Росії Володимира Путіна про створення демілітаризованої «санітарної зони» в Україні для захисту російських прикордонних населених пунктів від українських ударів. Відповідаючи на запитання про те, куди підуть російські війська після створення «санітарної зони», Лавров заявив, що російська влада «повністю впевнена» в необхідності продовження війни проти України».

«Путін, звичайно, хотів забрати Харків, тому що місто був однією зі столиць України і має велике символічне значення», — сказав в інтерв’ю німецькому виданню Bild Володимир Зеленський. Водночас він наголосив: Україна зробить все можливе, щоб цього не сталось.

Зараз у росіян спроможностей наступати на Харків немає, пояснює військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник, але вони намагатимуться набрати достатню кількість ресурсу упродовж найближчих місяців:

—  Чи будуть піднімати коефіцієнти ракетних і шахедних ударів? Так. Але, щоб дійти до Харкова, треба ще пройти сорок кілометрів перетятої місцевості. Вони в районі Бахмута і Авдіївки за добу просуваються на кількадесят метрів. Щоб проходити більше, треба нарощувати сили, як мінімум корпус зі 150 тисяч.

Швидкими темпами вони його не нарощують, але на осінь будуть намагатися вийти на такі показники. Але планові показники в росіян і реальність в росіян — це не одне і те саме

Суто технічно Росія хоче захопити якомога більше територій у регіонах, які вона вже частково окупувала. Щоб оцінити ефективність цього наступу, треба дати відповідь на фундаментальне питання: яка його основна мета? Таке питання ставить колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

—  Швидше за все, Путін зацікавлений в тому, щоб поліпшити свою переговорну позицію за рахунок захоплення територій. Ці території, хай і в менших масштабах, ніж було в планах два роки тому, дозволять продемонструвати себе переможцем, який досяг певних цілей. Але ж, як ми знаємо, його політика спрямована не лише на захоплення якоїсь конкретної території України.

Натепер, за оцінкою Гжегожа Малецького, немає ефективних міжнародних важелів впливу, які б змусили Росію відмовитись від своїх військових планів. 

«Очевидно, що божевілля в Кремлі досі сильне, окупант спробує посилити штурмові дії, наступальні. Будемо відповідати», — заявив Володимир Зеленський після доповідей керівників зовнішньої та військової розвідок. Керівник ГУР Кирило Буданов  прогнозує ускладнення ситуації на фронті:

— Армагеддон не відбудеться, як багато хто зараз починає казати. Але проблеми від середини травня будуть.

Буданов наголошує, плани росіян пов’язані з американськими виборами і вони хочуть загарбати всього по максимуму до інавгурації президента США.

‍Довгоочікувана допомога

В останні місяці росіяни вистрілюють у 5-6 разів більше артилерійських снарядів, ніж українські військові, та вже за кілька тижнів ця диспропорція може становити 10 до 1 на користь Росії. Про це на комітетських слуханнях в Палаті представників попередив головнокомандувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, генерал Крістофер Каволі: «Без подальшої американської підтримки в Україні досить швидко закінчаться артилерійські снаряди і ракети до ППО. Сторона, яка не може стріляти у відповідь — програє».

Про очікування американської допомоги в інтерв’ю телеканалу PBS говорив Володимир Зеленський: «Я кажу вам відверто, без цієї допомоги шансів у нас перемогти не буде».

20 квітня Палата представників після багатомісячного блокування схвалила законопроєкт про надання Україні допомоги на 60,8 мільярда доларів до кінця вересня 2025 року. Для Києва передбачено 13,8 мільярда доларів на закупівлю озброєнь та обладнання, ще 13,4 мільярда для заміни та ремонту вже переданого озброєння та навчання українських військових. Ще 23,2 мільярда доларів із цієї суми підуть на фінансування поповнення американських арсеналів. До того ж документ закликає президента США якнайшвидше передати Україні далекобійні ракети ATACMS.

Це великі гроші і потужна підтримка, каже аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— Це означає доставлення Україні необхідних озброєнь. На тактичному рівні це можуть бути артилерійські снаряди і більша вогнева міць, щоб послабити російську логістику. Можливо, високоточна далекобійна зброя, щоб атакувати командні пункти, склади боєприпасів і тому подібні речі. Таким чином, це погіршує тактичні можливості Росії.

І в оперативному плані, якщо 61 мільярд доларів піде на довгоочікувані F-16, озброєні високоточними бомбами і ракетами, то це завдасть ще глибших ударів по російських військах в Україні

«Це брехня, Еммануель це знає»

Оголосити всесвітнє перемир’я, в Україні зокрема, на час літньої Олімпіади в Парижі запропонував французький президент. І в цій ініціативі Еммануель Макрон сподівається на підтримку Китаю: «Лідер Китаю через кілька тижнів приїде до Парижа. Я його попросив допомогти. У 2022 році перед нами теж стояло таке завдання перед зимовими Олімпійськими іграми, які приймав Китай. Тож це може стати дипломатичним моментом задля миру».

Цього не буде, певен колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький:

— Можливо, тут ідея полягає і в тому, що Макрон має на меті спробувати запобігти цьому наступу, який Росія запланувала на травень і червень, апелюючи до певної традиції. Однак, пам'ятаючи про подібні ситуації в минулому, наприклад, війну в Грузії у 2008, мені це не видається реалістичним.

Крім того, я маю сумніви, чи буде це в інтересах України, бо де-факто перемир'я Росія може використати для свого зміцнення

Кремль ніколи не дотримується обіцянок про припинення вогню, наголосив Володимир Зеленський:

— Я не вірю в будь-який формат перемир’я з Росією. Це брехня, Еммануель це знає, він сам свідок цього. Ми разом були у Нормандському форматі, ми разом проходили Мінський процес. Франція, Німеччина, Україна — ми всі є живими свідками, що замороженого конфлікту з Росією не буває.

‍Український контрнаступ‍

Отримавши американську допомогу, Україна може продовжувати воювати до 2025 року. Головне питання для Києва — це людські ресурси, каже  аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— А для Росії питання полягає в тому, що, маючи населення в чотири рази більше, ніж в Україні, і економіку в десять разів більшу, ніж в Україні, вони можуть грати в довгу гру, у війну на виснаження, хоча й з величезним втратами. Це ситуація, коли програють обидва, і один втрачає більше, але кишені має глибші. Я думаю, це і є російський менталітет. З прагматичної військової довгострокової перспективи вони будуть продовжувати виснаження по всьому фронту і намагатимуться розтягнути українські сили так, щоб жодна позиція не могла бути дійсно добре захищеною, щоб забезпечити собі поступове просування вперед.

За низки сприятливих обставин Україна може в цьому році перейти в контрнаступ, це абсолютно реалістичний сценарій, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Ми ж були в режимі контрнаступу минулого року — з травня по вересень ми наступали. Менша армія чисельно, менша по кількості зброї, але ми зуміли прорубати плацдарм на Запоріжжі — це факт. При тому, що ми не мали переваги у повітрі, а уявіть собі, що у нас буде перевагу у повітрі.

Ми показали, що ми все можемо робити, але за однієї умови — достатня кількість зброї

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

‍Шоу на всі гроші‍

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

‍Страх війни‍

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

‍Мир по-пекінськи‍

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

‍Переговори не на часі ‍

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

‍Саміт миру‍

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Із тексту закону вилучили положення про демобілізацію військових через 36 місяців служби без додаткових рішень Ставки верховного головнокомандувача. Закон також запроваджує поняття базової військової служби та електронний кабінет призовника. Надається можливість служити засудженим за нетяжкими статтями, також уточнюється перелік осіб, які підпадають під бронювання від військової служби. Окремі зміни стосуються військовозобов’язаних українців, які перебувають за кордоном. Sestry зібрали думки експертів, військових та правозахисників про новації, переваги та прогалини ухваленого законопроєкту.

‍Багатостраждальний закон

Дебати стосовно закону про мобілізацію тривали від грудня минулого року. 7-го лютого його ухвалили в першому читанні, але без урахування пропозицій профільного комітету. Під час підготовки до другого читання депутати подали понад 4 тисячі поправок. Парламент розглядав їх майже 2 місяці. Напередодні голосування засідання Верховної ради затягнулось до глибокої ночі, втім за напівпорожньої сесійної зали.

Під час голосування 11 квітня у парламенті були головком Олександр Сирський та міністр оборони Рустем Умєров, але жодних заяв у сесійній залі вони не робили. Єдиний, хто взяв слово — командувач Об'єднаних сил генерал Юрій Содоль. Він заявив, що ситуація з особовим складом критична: «тримаємо оборону з останніх сил». Президента Володимира Зеленського та прем'єр-міністра Дениса Шмигаля не було у залі парламенту під час розгляду законопроєкту.

‍Що ухвалили — ключові новації:‍

• Чоловіки у віці 18-60 років зобов'язані протягом 60 днів оновити свої облікові дані у військкоматі, центрі надання адмінпослуг або в електронному кабінеті призовника;
  
  
• Громадяни, які перебувають на військовому обліку, можуть в добровільному порядку зареєструвати свій електронний кабінет, але повістки через цей кабінет не розсилатимуть;
  
  
• Військовозобов'язані повинні мати при собі військово-облікові документи та пред'являти їх на вимогу поліції чи працівників ТЦК;
  
  
• Без оновлених облікових даних з військкомату українці за кордоном не зможуть оформити паспорт чи отримати консульські послуги;
  
  
• Замість строкової служби закон вводить поняття базової військової підготовки. Її можна пройти під час навчання у вишах або в тренувальних центрах ЗСУ. Фактично така підготовка почнеться з 1 вересня 2025 року;
  
  
• Підняли штрафи — для фізичних осіб від 17 до 22 тисяч за ухиляння від мобілізації. ТЦК зможе звертатись в поліцію з проханням затримати ухилянта, а також надсилати рекомендований лист з вимогою з'явитись у військкомат. Такий лист вважається врученим, навіть якщо людина його не отримала персонально в руки. Якщо після цього вона добровільно протягом 10 календарних днів не з'явиться в ТЦК, то військком має право звернутись до суду з вимогою позбавити ухилянта водійських прав;

• Можлива мобілізація транспортних засобів, якщо у власності особи перебуває більше одного транспортного засобу;

• Громадяни, які не пройшли військову службу чи базову військову підготовку, не зможуть працювати на державній службі, в прокуратурі чи поліції;

• Надається можливість проходити військову службу ув’язненим за нетяжкими статтями. Засуджені за умисне вбивство, зґвалтування, злочини проти національної безпеки не можуть бути мобілізовані.

Треба бути свідомими того, що тема мобілізації в принципі не може бути популярною в суспільстві, каже голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан, але добре те, що цей закон в принципі проголосований:

— Там є база, яку далі можна буде допрацьовувати. Це й облік, і права військовозобов’язаних, і сам процес мобілізації, і гарантії навчання військових — багато того, чого в нас раніше не було, і ці процеси відбувались фактично вручну.

Водночас, прогнозує Сергій Кузан, навряд чи цей закон безпосередньо вплине на кількість мобілізованих:

— Тому що у нас мобілізація не припиняється. І вона як здійснювалася, так і продовжує здійснюватися. І наші мобілізаційні спроможності вони такі, які є.

Але я дуже сподіваюся, що тепер держава матиме точніші показники і буде зрозумілий оцей наш мобілізаційний ресурс, тобто держава розумітиме, ким може воювати і протягом якого часу

‍Юридичні прогалини

З правової точки зору цей документ має величезну кількість положень, сумнівних з точки зору конституційності: починаючи від вилучення тієї самої норми про строки демобілізації, норми про перекомісії для інвалідів ІІ і ІІІ груп і завершуючи розширенням прав ТЦК та кричущою відсутністю захисту персональної інформації військовозобов’язаних при передачі її під час оновлення своїх даних. Це все проблеми, які ще дадуть про себе знати, ігнорувати їх не вийде, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:

— Я, зі свого боку, взагалі не бачу нічого, щоб тут могло піти на користь країни і на користь перемоги. І що найголовніше, розумієте, зараз і так суспільна свідомість дуже перегріта. І вже назріває таке свого роду протистояння між військовими і цивільними. Депутати все це прекрасно знають і розуміють, але в силу обставин ухвалюють закон за принципом: я — художник, я так бачу.

Із правового погляду, на мою думку, тут немає позитивних механізмів, покликаних реально вирішити питання з мобілізацією

Відстрочка або бронь

Від мобілізації звільняються особи з інвалідністю, батьки трьох і більше неповнолітніх дітей, якщо вони не мають боргів зі сплаті аліментів, батьків, які самостійно виховують неповнолітню дитину. Також усиновлювачі, опікуни дітей з інвалідністю і недієздатних осіб, громадяни, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти.

Бронь, окрім працівників критичною інфраструктури, можуть отримати співробітники правоохоронних органів, депутати Верховної Ради та їхні помічники (не більше двох), керівники міністерств і їхні заступники, очільники судових органів і судді, представники місцевої влади.

Призову на військову службу не підлягають студенти вишів, які навчаються на денній формі, а також наукові працівники та викладачі.

Громадяни з інвалідністю, звільнені з полону та громадяни віком до 25 років, які пройшли базову військову підготовку, підлягають мобілізації виключно за власним бажанням.

Окремо в законі прописано, що всі мобілізовані мають пройти військовий вишкіл, а також мають право самостійно звернутись до рекрутингових центрів замість примусового призову через ТЦК.

‍Демобілізація — очікувана, але не ухвалена ‍

Найбільш дискусійним стало вилучення з тексту законопроєкту норми про демобілізацію військових, які під час воєнного стану відслужили 36 місяців. Водночас парламент підтримав постанову, яка зобов’язує уряд ухвалити надбавку у розмірі 70 тисяч для військових на передовій, які виконують бойові завдання та найближчим часом внести на розгляд парламенту законопроєкт про ротацію. Окремо протягом 8 місяців уряд має розробити й подати законопроєкт про демобілізацію.

Заміна і час на відпочинок однозначно потрібні, каже політолог в мирному житті, а з 2022-го доброволець військовий ЗСУ Кирило Сазонов. З його слів, військові загалом чекали ухвалення цього закону, мовляв, або голосуйте, або приїжджайте самі до нас. Тож, звісно, за відсутності унормування демобілізації не все влаштовує військових:

— На війні, в окопах насамперед, це дуже важливо, щоб люди мали змогу відпочити. І коли ми бачимо у Києві купу здорових молодиків, а до нас приходить поповнення віком 40+, це не дуже гарно. Чоловік призовного віку має обов'язки захищати права на життя інших людей. Цей обов'язок треба виконувати. Якщо людина не виконує своїх обов'язків, ні про які його права, мова вже не йде. Вибачте, таке життя, не буває прав без обов'язків. Я вважаю, що будь-які обмеження для ухилянтів мають сенс. Якщо ти хворий, якщо у тебе бронь, що завгодно, не так важко сходити до ТЦК та відновити дані.

А щодо демобілізації, ми всі чудово розуміємо, як би нам, тим, хто воює з самого початку, не хотілось би вже за рік бути вдома, нас не буде ким замінити. Бо якщо ми всі підемо додому, хтось у Київ, хтось в Одесу, хтось у Бучу, то завтра там вже будуть росіяни

Про те, що ухвалений закон посилить контроль за ухилянтами, заявив у Вільнюсі Володимир Зеленський:

—  Багато маніпуляцій, російського наративу щодо зриву мобілізації в Україні. Зверніть увагу на факти. Мобілізація постійно триває, як це і має бути, згідно з законодавством, у воєнний час, під час війни. Щодо закону або одного із законів, які стосуються змін у мобілізації, того, що було проголосовано 11 квітня, за запитом військового керівництва, є певні зміни в мобілізації. І є посилення контролю тих, хто ухиляється. Тут зафіксовані деякі зміни до деяких норм, які допоможуть військовому керівництву. Там питання не тільки щодо мобілізації людей, там важливі питання щодо підтримки війська, яке постійно на фронті — відпустки, поліпшення ротації тощо.