Ексклюзив
20
хв

Тріумф ультраправих партій в Європарламенті та майбутнє підтримки України: чого чекати?

«Політичний ландшафт у Брюсселі та Страсбурзі змінився. І майбутні коаліції будуть іншими», — французька експертка Луїза Сувербі

Марина Степаненко

Протест у центрі Парижа проти перемоги французької ультраправої партії «Національне об’єднання». Фото: ARNAUD FINISTRE/AFP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Загальноєвропейські вибори добігли кінця. Голоси майже усюди підраховані, а результати виявилися доволі прогнозованими. Понад 360 мільйонів людей мали право голосу в 27 країнах ЄС. Європейські ультраправі партії досягли значних успіхів, посівши перші місця в Італії, Бельгії, Австрії, Угорщині та Франції. Політсила Еммануеля Макрона настільки відстала від переможців перегонів, що французький президент був змушений розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Що далі буде з французькою допомогою та як тепер ухвалюватимуться рішення щодо України? Про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю молодшої наукової співробітниці Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS) у Парижі Луїзи Сувербі, яка є учасницею оборонної програми цього аналітичного центру.

Луїза Сувербі, молодша наукова співробітниця Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS) у Парижі. Фото: приватний архів

Марина Степаненко: Президент Франції Еммануель Макрон оголосив про розпуск Національної асамблеї після перемоги ультраправої партії Марін Ле Пен на виборах до Європарламенту. Які зміни прогнозуєте у самій Франції?

Луїза Сувербі: Рішення Макрона — це був свого роду шок. Усе залежатиме від результатів дострокових виборів, які відбудуться наприкінці червня. У Франції зовнішня політика і особливо оборонна політика в основному провадиться президентом. Внутрішній ризик полягає в тому, що, звичайно, уряд буде дуже стурбований майбутніми виборами і зосередиться на них.

Риторика Макрона щодо України протягом останніх тижнів і місяців змінилася — і це також має певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію. Він хотів провести межу між своєю партією та крайніми лівими і правими партіями, які були, м'яко кажучи, більш неохоче налаштовані на підтримку України. Тож французький президент хотів зіграти на цьому розмежуванні.

Партія Ле Пен на європейських виборах здобула перше місце з 31% голосів. Фото: FRANCOIS LO PRESTI/AFP/East News

Тепер про результати виборів. Я не знаю, чи матимуть вони великий вплив на позицію Франції щодо України, тому що, як ми бачили, досі її визначав переважно президент Республіки, і він залишиться президентом, незалежно від того, що станеться на наступних виборах. 

Ультраправі партії перемогли не лише у Франції. Їхній тріумф спостерігаємо також в Австрії та Бельгії. Що це може означати для подальшої підтримки України Європою?

В Європарламенті Європейська народна партія (The European People's Party (EPP) Урсули фон дер Ляєн залишиться головною політичною силою, друге місце займуть соціал-демократи, а третє — «Оновлення Європи». Отже, ці найбільші партії все ще виступають за підтримку України. Але, звичайно, ультраправі отримали дуже багато місць.

Існує різниця між двома основними ультраправими партіями в Європарламенті. Є Європейські консерватори і реформісти (ECR) — це партія Джорджі Мелоні, і, наприклад, польська «Право і справедливість» (PiS). Так, є ультраправі партії, які є небезпечними для консенсусу і демократії в Європі. Але якщо говорити суто про Україну, то вони виступають за її підтримку, на відміну від групи «Ідентичність і демократія» (ID) — іншої великої ультраправої групи в парламенті. 

Щодо оборонної політики, я не впевнена, що це матиме значний вплив, але щодо розширення ЄС, зокрема, за рахунок України, це справді може все ускладнити

Політичний ландшафт у Брюсселі та Страсбурзі змінився. І майбутні коаліції будуть іншими. Кілька тижнів тому Урсула фон дер Ляєн заявила, що готова створити коаліцію з ECR. Тож можливий і такий варіант. Я не впевнена, що це правильний крок — створювати коаліцію з ультраправими, але Урсула фон дер Ляєн поставила це питання на обговорення.

За результатами останньої зустрічі з українським президентом у Парижі Еммануель Макрон оголосив про постачання Києву винищувачів Mirage 2000-5. Враховуючи, що Франція має лише 26 таких літаків на своєму озброєнні, на яку кількість може розраховувати Україна? 

Президент Франції оголосив про постачання Україні літаків Міраж-2000 і про початок підготовки пілотів та інженерів для обслуговування винищувачів. Фото: ОПУ

Це одне з головних питань. Не було оголошено жодних цифр. Макрон нічого про це не сказав. Він заявив, що наразі створює коаліцію, тому хоче почекати, поки вона сформується. Ще одна країна, яка використовує цей тип літаків, це — Греція. У них подібна кількість Mirage 2000-5.

Що стосується Франції, то деякі експерти з питань ВПС прогнозують передачу від 6 до 12 літаків, тому що менша кількість була б несуттєвою для України. Але не більше 12, бо це занадто послабить французькі повітряні сили Франції

На 2035 рік запланований повний перехід Франції на винищувачі Rafale, тому від Mirage 2000-5 рано чи пізно мали б позбутися, але не зараз. А розрив між сьогоднішнім днем і 2030 роком (очікується, що процес модернізації французького флоту винищувачів фактично завершиться до початку 2030 року. — Авт.) досить великий, і це призведе до відповідної прогалини у французьких збройних силах.

Експерти вважають, що Франція передасть суттєву кількість винищувачів, аби це виглядало достатньо масштабно. Тому Макрон створює коаліцію, але в Європі, як я вже підкреслила, є лише Греція, яка має Mirage 2000-5.

У світі є й інші країни, які їх використовують, але я не бачу, як вони можуть доєднатися до коаліції з Францією. Наприклад, Тайвань навряд відмовиться від частини своїх літаків. Катар також має кілька одиниць і врешті може продати їх назад Франції.

Існує також питання, хто оплатить рахунки. Якщо буде створена коаліція з Грецією, то літаки віддаватимуть чи продаватимуть? Наразі відповіді на це питання немає

Якщо тільки Франція готова передати 6-12 літаків, чи цього достатньо, щоб вплинути на ситуацію на фронті? І наскільки ефективним є використання винищувачів Mirage в тандемі з F-16?

Так, Франція може передати 6-12 винищувачів Mirage 2000-5. Греція має приблизно 24, невідомо, скільки вони захочуть продати. Можливо, теж з десяток. Але це лише гіпотеза. Для того, щоб змінити правила гри, кількість літаків має бути відповідною.

Mirage 2000-5 не схожий на F-16, це літак-перехоплювач. Він добре підходить для протиповітряної оборони. Французи використовують цей літак для захисту неба ракетами класу «повітря-повітря», а не бомбами класу «повітря-земля».

Перевага полягає в тому, що він мобільніший, ніж ППО класу «земля-повітря». Отже, він мав би використовуватися на додаток до F-16

Літаки Mirage 2000-5 використовуються, наприклад, на східному фланзі НАТО. Їх розгорнули в країнах Балтії для посилених місій повітряної поліції. Отже, вони зараз в строю. Вони також використовуються Францією в Джібуті.

Як я вже сказала, французька версія літака не несе бомби класу «повітря-земля». При цьому, грецькі літаки Mirage обладнані ракетами SCALP-EG/Storm Shadow (англо-французька малопомітна крилата ракета великої дальності повітряного базування. — Авт.). Тож треба подивитися, як вони будуть використовуватися на полі бою в Україні. Але можна припустити, що вони були б дуже корисними для захисту F-16, а також для перехоплення балістичних ракет, безпілотників і для захисту неба загалом.

Необхідно також враховувати, що для обслуговування цих літаків знадобиться «логістичний ланцюжок». Адже ще кілька місяців тому міністр збройних сил Франції виключив можливість постачання винищувачів Mirage в Україну на тій підставі, що їхнє обслуговування буде надто складним. Тож ця проблема нікуди не зникла — і її потрібно буде вирішувати.

Еммануель Макрон також заявив, що Франція планує створити коаліцію з відрядження в Україну західних інструкторів, які навчатимуть українських військових. За словами французького президента багато партнерів уже дали свою згоду. А втім, є і такі, що категорично проти, наприклад, Німеччина і США. Чому так? Що може допомогти переконати партнерів, які наразі незгодні з ініціативою Парижа?

У Парижі Еммануель Макрон оголосив про низку позитивних для України рішень. Фото: ОПУ

Макрон заявив, що потреба України у проведенні вишколів на українській землі є «законним проханням». Він вважає, що це не є ескалацією — і наголосив на цьому, бо розгортання інструкторів не відбуватиметься на лінії фронту. Це будуть лише тренувальні та/або допоміжні місії.

І Макрон сказав, що українська земля є суверенною і не йдеться про те, щоб їхати тренуватися в зону бойових дій. Звичайно, для деяких країн це свого роду «червоні лінії». 

Насправді, можливість направлення інструкторів в Україну обговорювалася ще під час дискусій про європейську тренувальну місію, але вона виявилася неможливою через відсутність консенсусу з цього питання. Цю ініціативу відкинули багато держав, зокрема, Німеччина, Італія, Іспанія, нейтральні країни тощо. Отже, її треба реалізовувати на двосторонній основі та/або в рамках коаліції, але не в рамках ЄС. 

Звичайно, є побоювання ескалації з боку країн, які не хочуть відправляти інструкторів в Україну і вважають за краще проводити навчання на території ЄС

Адже виникає питання, що буде, якщо один з інструкторів загине. Це має потягнути за собою реальні роздуми в штабах, наприклад, доктринальні роздуми про те, як не допустити ескалації. Країни Європейського Союзу не хочуть бути втягнутими у війну. При цьому, вони дійсно хочуть зберегти статус таких країн, які підтримують Україну.

Тому я не знаю, чи вдасться переконати Німеччину. Берлін вважає, що вже робить свою частину роботи. І це правда. Допомога, яка надходить від Німеччини, має свої результати. Це вже досить велика зміна в оборонній та зовнішній політиці країни. Відправка інструкторів може бути для них надмірним кроком. 

Для США принцип «жодної військової присутності в Україні» від самого початку був «червоною лінією». І вони вже роблять свій внесок у захист східного флангу НАТО. І їхня військова присутність на місцях, вочевидь, на цьому і закінчиться, а Франції доведеться будувати коаліцію з іншими партнерами.

Під час візиту Зеленського до Парижа французько-німецька оборонна компанія KNDS підписала договір щодо відкриття свого філіалу в Україні. Цей холдинг виробляє, зокрема, артилерійські системи, бойові танки і самохідні артилерійські установки Caesar, які Франція постачає ЗСУ. На вашу думку, коли можна очікувати запуск виробництва та що у першу чергу буде виробляти KNDS на території України? 

Оборонно-промислова кооперація зараз є важливою частиною європейської підтримки України. Між KNDS та українськими компаніями підписані три різні документи. KNDS об'єднує німецьке та французьке підприємства. А щодо часових рамок, чесно кажучи, я не можу сказати, адже зазвичай такі проєкти займають дуже багато часу. Але ми бачили, як в умовах війни в Україні державам вдається щось зробити у коротші терміни. Підписано контракт не на будівництво заводу, а на виробництво 155-міліметрових снарядів в Україні на українському заводі.

І також є контракт між KNDS та іншою українською компанією на відкриття майданчика з технічного обслуговування і ремонту гаубиць CAESAR, щоб полегшити обслуговування цієї техніки. І це буде включати в себе виробництво запчастин, наприклад. 

І, нарешті, договір про наміри щодо створення дочірнього підприємства KNDS в Україні — це третій документ. Зрештою, він буде спрямований на виробництво запасних частин, боєприпасів, а з часом, можливо, і всієї військової техніки, але в більш віддаленій перспективі. Ця мета була заявлена навіть у двосторонній безпековій угоді, щоб посилити промислову кооперацію. І є зацікавленість європейських оборонно-промислових компаній у відкритті заводів і виробничих ліній в Україні.

Франція, звичайно, не перша, хто це робитиме. Чехи мають відповідні домовленості, німці теж. І багато компаній з різних країн проявили інтерес до цього.

Міністерство оборони України замовило у французької компанії Thales другу радарну систему Control Master 200 для посилення протиповітряної оборони. Одну таку ми вже маємо на своєму озброєнні. Чим вона особлива? Та скільки таких систем треба, щоб прикрити усю лінію кордону з РФ та Білоруссю?  

Це дуже потужне обладнання, яке регулярно замовляють різні країни. Однак важко сказати, скільки таких систем знадобиться, щоб охопити весь кордон.

У Парижі Макрон також зустрівся в американським президентом Джо Байденом,  вони підтримали використання прибутку від заморожених російських активів для допомоги Україні. Основний власник заморожених російських активів, бельгійський інвестиційний фонд Euroclear, виступає проти. Там посилаються на ризики для фінансової системи Європи. Що саме мається на увазі?

Зустріч Байдена та Макрона у Парижі. Фото: Х / Emmanuel Macron

Я думаю, що це питання довіри з боку інших інвесторів. Якщо ви надішлете сигнал, що ЄС може фактично взяти під контроль заморожені активи, це може сполохати інвесторів з інших країн і негативно вплинути на репутацію європейських фінансових ринків.

Між європейськими країнами немає консенсусу щодо використання прибутку від заморожених російських активів. Зокрема, щодо фінансування європейської оборони, тут теж не можуть досягнути консенсусу. Була пропозиція збільшити спільний борг для цього. Наразі, я думаю, таке підтримують лише Франція та Естонія.

Тож так, питання фінансування — чи то підтримки України, чи то загалом європейської оборони — це одне з головних питань, яке доведеться піднімати, зокрема, і за наступного скликання Європарламенту

15-16 червня в Швейцарії відбудеться український саміт миру. Макрон заявив, що Франція підтримує дипломатичні ініціативи України. Чого особисто ви очікуєте від саміту та який вплив матиме відсутність там американського лідера?  

Не буде кількох важливих учасників. Не буде російського представництва, не буде китайського представництва, а втім, це нормально. Звісно, це не переговори, тому важко сказати, чи матиме цей саміт дуже великий вплив.

Думаю, Путін порадіє, що Байдена там не буде, тому що це применшує символічне значення саміту. Що стосується позиції Франції, то у двосторонній угоді про безпеку зазначено, що Париж підтримує суверенітет України в межах її кордонів. Макрон заявив, що очікує побудови справедливого миру відповідно до міжнародного права.

Йдеться також про відновлення та модернізацію України. Тож, можливо, може бути прогрес у виконанні зобов'язань щодо допомоги у відновленні України — і можуть бути домовленості в цій сфері. Але великі потрясіння, в будь-якому випадку, малоймовірні.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Записує інтерв’ю з міжнародними політиками, військовими та дипломатами

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress