Психологія
Ментальне здоров’я під час війни — основа стійкості людей. Пишіть до нас в редакцію, найкращі спеціалісти у галузі психології проконсультують вас
«Ми живемо в повній підвішеності. Що, якщо один з нас не витримає розлуки?»
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Питання без відповідей
Я у Польщі з перших днів війни. Мій чоловік, з яким ми одружилися в жовтні 2021 року, вирішив, що нема чого чекати — мені потрібно виїхати. А сам пішов на фронт. Так війна розлучила нас на початку спільного життєвого шляху.
Я думала, війна триватиме максимум до травня, Захід дасть ефективну відповідь і ми всі зможемо повернутися в Україну.
Натомість вже майже 2,5 роки я живу в Польщі, аі мій чоловік — на війні. Замість будувати спільне життя, нас розділяють сотні кілометрів і страх за його життя. Безпека в Польщі насправді не дає полегшення, коли найближча для серця людина щодня зазнає ризику смерті чи інвалідності. Я весь час переживаю за чоловіка. Ці моменти онлайн, коли ми можемо обмінятися кількома словами, чудові, але вони ще більше розпалюють горе й тугу…
Після цих понад двох років найбільше мені бракує близькості та, мушу визнати, сексу. Я хочу обійняти його, кохатися і не вставати з ліжка тиждень.
Адже це ненормально, що в цивілізованій Європі сім’ї не можуть бути разом через те, що хворий на ненависть диктатор вирішив напасти на незалежну країну. У мені стільки злості, навіть ненависті, але понад усе — безсилля. Скільки ще нам доведеться жити в цій розлуці? Іноді я боюся, що не доживу до нашого спільного життя знову.
Я не поїду з Польщі, тому що мені нема куди повертатися в Україну. Мої свекри загинули, бо на їхній будинок впала бомба. Я виросла у дитячому будинку, і вони були моєю єдиною, першою справжньою родиною.
Мій чоловік завжди каже мені, щоб я не залишала Польщу, бо тільки так він має спокійну голову й не хвилюється, знаючи, що я тут у безпеці та про мене піклуються. Навіть якщо у нього є відпустка, він не може приїхати і бути тут зі мною.
Ми живемо в повній підвішеності. Скільки можна так жити на відстані? Це біль. Адже людині потрібні близькі люди, їхнє тепло та підтримка. Який шанс у стосунків вижити, якщо їхнім єдиним джерелом є туга?
Що, якщо один з нас не витримає цієї розлуки? Мені дуже сумно. Важко так жити. Друзі чи знайомі не замінять найближчої людини, а страх за його життя виснажує психіку.
Гжегож Міхал Мюллер, психолог на Avigon.pl:
Не наважуся давати поради. Найчесніше в цій ситуації висловити вам співчутливу повагу.
Ця ситуація дійсно є руйнівною. І те, про що ви пишете, — це застрягання Йова в абсурді війни. Ви правильно вчинили, що щиро попросили допомоги. Та вам потрібна не порада, а присутність підтримки.
Таку підтримку зможуть вам дати ті, у кого є подібний досвід. Розрада, присутність, наполегливість, хоробрість, певний повсякденний і справжній героїзм життя людей зі схожим досвідом можуть стати для вас джерелом сили в процесі подолання апокаліптичної, абсурдної та виснажливої ситуації.
Проблеми, які неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.
Я пропоную вам знайти поблизу себе групу підтримки. Це може бути група у психолога — наприклад, для складних подружніх відносин, де є любов, поранена війною. А якщо такої групи не знайдеться, давайте разом створимо її з вас, редакції та моєї скромної персони.
На щастя, у Польщі вже працює низка сильних українських психологів. І якщо поєднати добре підібрану групу і психолога, то проблему, яку неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.
Посилання на сторінку психолога тут
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/668ffd55be8538f3d9921ae1_draczkovska%20alko.webp)
«Чоловік приходить додому, і я бачу напругу на обличчях дітей: невже він знову буде пити?»
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Проблеми з алкоголем — це коли він стає «ліками», а стосунки з рідними псуються
Я надто довго була наодинці із цією проблемою, і мені потрібно з кимось поділитися своїми страхами та тривогами.
Все почалося з того, що мій чоловік змінив роботу і приєднався до польсько-української команди. Мій чоловік — будівельник. Раніше він працював лише з поляками і проблем не було.
Після зміни роботи почалися проблеми з алкоголем. Раніше мій чоловік випивав тільки під час певних урочистостей, а тепер йому не потрібен привід. Кожна можливість хороша.
І триває все це майже рік. Я не працюю, бо доглядаю за трьома дітьми. Мій чоловік нас утримує. Він добре заробляє, але коли я рахую гроші, які він витрачає на алкоголь, у мене серце розривається. Я вже не знаю, як з ним говорити. Намагалася просити, благати, але він мені каже, що я перебільшую, тому що кілька келихів пива після роботи — це ні про що.
Я навіть намагалася поставити ультиматум: або я з дітьми, або випивка. Він посміявся з мене і сказав, що я нікуди не піду, бо мені нікуди йти. І він має рацію. У мене тут немає ані рідних, ані близьких, я покладаюся виключно на нього.
Нещодавно я переїхала зі спальні і сплю в дитячій. За відсутністю реакції на це чоловіка я роблю висновок, що його це зовсім не турбує.
Боюся, що якщо так буде продовжуватися, то він зрештою зазнає невдачі на роботі. І тоді почнеться справжня драма. Що я можу зробити? Як його переконати, що він шкодить собі, дітям і мені? Як з ним розмовляти, коли він майже завжди напідпитку?
Раніше він більше часу проводив з дітьми, грав з ними, приносив маленькі подарунки. Тепер навіть не запитає, чи здорові, чи їм чогось треба. Коли він приходить додому, я бачу напругу на обличчях дітей. Передчуття: він знову буде п'яним? Знову скине свій одяг і піде спати?
Я не знаю, що сталося, що змусило його почати пити. Це його реакція на стрес? Але ж алкоголь — це тимчасове розслаблення, випивка нічого не вирішує, вона лише ускладнює ситуацію. Я знаю це, але як я можу переконати його зрозуміти це теж?
Матеуш Харитон, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:
Шановна читачко, коли один член сім’ї є залежним, вся родина стає співзалежною. Тому дуже добре, що ви пишете про це і шукаєте підтримки й вирішення.
Поки ваш чоловік не помітить цю «хворобу», ви нічого не зможете з цим зробити
Чим довше ваш чоловік зловживає алкоголем, тим складніше йому позбутися залежності. Що б не відбувалося в його роботі, у житті він повинен шукати здорових рішень. Рік — це довго, якщо говорити про механізм випивки. В ній вже можна і заблукати.
Насамперед потрібно дати зрозуміти своєму чоловікові, що у нього є проблема. Поки він не помітить цю свою «хворобу», ви нічого не зможете з нею вдіяти. У кожному місті є міський центр соціального захисту населення або районний центр допомоги сім'ї, туди варто звернутися і повідомити про проблему, вам обов'язково допоможуть у цьому питанні.
Якщо ваші діти ходять до школи, ви повинні повідомити про ситуацію шкільного психолога, щоб він міг зайнятися дитиною. Може бути корисним відвідати веб-сайт Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем (www.parpa.pl), де чимало статей на цю тему, а також перелік закладів для лікування залежностей та контакти спеціалістів лікування залежності.
У цей момент ви менш важливі для свого чоловіка, ніж алкоголь
Найкращий варіант — щоб чоловік ходив на індивідуальну або групову терапію (групи АА). Я вважаю, що жінці з дітьми буде добре розлучитися з чоловіком на деякий час, пожити. наприклад, у друзів. Наступний крок — знайти роботу, тому що вам потрібно стати максимально незалежною від чоловіка. Дайте йому зрозуміти, що ви впораєтеся без нього.
А далі — спостерігати, чи буде ваш чоловік старатися за вас, чи він все ще піклується про вас. Бо якщо ні, то це значить, він не захоче змінюватися, і найвигіднішим рішенням для вас і дітей буде розлучення.
Ви, напевно, запитаєте, чому такі різкі кроки? Відповідь проста: якщо в цей момент ви для чоловіка менш важливі, ніж раніше, значить, ваше місце зайняв алкоголь.
І далі буде тільки гірше, адже з часом може з'явитися агресія до вас і ваших дітей.
Наслідком залежності для дітей може стати синдром ДДA
Пам’ятайте, що алкогольна проблема є напрочуд серйозною та небезпечною не лише для того, хто п’є, але й для вас та для розвитку ваших дітей. Результатом залежності для дітей ймовірно стане синдром ДДА (доросла дитина алкоголіка): вони будуть тривожними, їм буде важко вступати в здорові романтичні стосунки, вони матимуть низьку самооцінку, відчуватимуть себе незахищеними.
Діти вчаться переважно за зразками та наслідуванням. Тому цілком ймовірно, що через залежність вашого чоловіка ваша дитина також потягнеться до алкоголю в дорослому віці (чи навіть у підлітковому) і, можливо, зловживатиме ним. Дуже важливо, щоб ви та ваші діти пішли на психотерапію та пропрацювали цю проблему, поки не пізно. Бажаю вам сил і наполегливості у боротьбі із залежністю вашого чоловіка. Будь ласка, не здавайтеся і шукайте допомоги, ви не самотні.
Посилання на сторінку психолога і на сторінку Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665f1dbbec79c8bb6dd46c05_shutterstock_1271855137.webp)
Переїзд до Польщі: тривога та інші психологічні стани
Війна в Україні руйнує не лише міста й села, але насамперед — людські життя. Люди змушені були покинути свої домівки та шукати прихистку в сусідніх країнах. Польща стала одним з місць, де українці відчули себе у безпеці. Втім вони стикнулись не тільки з викликами еміграції, але й з емоційними травмами.
Вимушена еміграція — складний процес, пов'язаний з багатьма труднощами. Українці стикаються з мовним бар'єром, пошуком роботи та житла, адаптацією до нового середовища.
Однак, крім цих явних практичних проблем, тимчасові мігранти з України переживають глибокі емоційні травми, пов'язані з війною:
- Сильна тривога та страх за майбутнє
Люди не знають, що їх чекає далі, чи зможуть вони знайти безпечне місце, роботу, їжу. Цей страх може бути настільки сильним, що призводить до порушення фізичного та ментального самопочуття.
- Стрес
Процес адаптації до нового життя, вивчення мови, пошуку роботи та житла може бути дуже виснажливим. У результаті той, хто з цим стикається, може зазнавати хронічного стресу.
- Панічні атаки
Страх та невизначеність можуть викликати раптові напади тривоги, запаморочення, нудоти, відчуття нестачі повітря. Ці напади можуть бути настільки лякаючими, що люди починають уникати людних місць, і цепризводить до ізоляції, замкнутості.
- Депресія та апатія
Втрата дому, близьких, звичного способу життя провокує почуття безнадії, брак інтересу до життя. Людині стає важко мотивувати себе на щось, їй здається, що все втрачено.
- Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)
Люди, які пережили бомбардування, розстріли, інші жахливі події війни, часто страждають від ПТСР. Цей розлад проявляється у флешбеках, кошмарах, панічних атаках, емоційній онімілості. Людям з ПТСР важко зосередитися, вони відчувають себе емоційно відстороненими від інших, всюди бачать небезпеку.
Історії українців, які стикалися з сильними емоційними травмами через війну
Все це люди, з якими мені довелося зустрічатися і працювати. Усі імена змінені.
Вікторія (37 років). Переїхала з двома дітьми (11 і 13 років), тоді як чоловік пішов воювати. Відчувала сильну тривогу за життя чоловіка та майбутнє дітей. Вікторію мучили жахіття, вона не могла їсти, спати, втратила інтерес до життя. Жінка постійно моніторила новини в телеграмі, хвилювалася, коли не отримувала звісток від чоловіка. Протягом місяця проживання у Варшаві не розпаковувала валізи.
Все чекала на новину, що війна закінчилася
Вікторія зрозуміла, що сама з проблемою не впорається і звернулася за допомогою. Завдяки тривалій терапії та підтримці, жінка поступово почала одужувати від емоційного виснаження — навчилася контролювати тривогу, стала краще спати, їсти.
На одній із сесій вона зізналася, що їй принесло щастя, коли вона під час вечірньої прогулянки з дітьми побачила, як у небі летить звичайний літак.
Запис дітей до школи дав їм можливість спілкуватися з однолітками. Це також допомогло Вікторії відволіктися від своїх проблем та зосередитися на дітях. Жінка почала відвідувати онлайн-групу підтримки для дружин військових, де ділиться переживаннями та отримує розуміння від людей, які опинилися в схожій ситуації.
Софія (22 роки). Пережила трагедію: під час бомбардування втратила найдорожчу людину — маму. Переїхавши до Польщі одна, дівчина почувалася самотньою, втраченою та нікому не потрібною. Її мучили жахливі спогади про трагедію, вона не могла спати, працювати.
Втрата мами та емоційний біль призвели до того, що Софія почала завдавати собі шкоди.
Її руки та ноги були вкриті порізами, адже самопошкодження стало для неї способом впоратися з нестерпним болем
Дівчина стала шукати допомогу. Завдяки терапії та підтримці, вона поступово починає зцілюватись.
Хоча Софія ніколи не забуде свою маму, вона вчиться жити з болем втрати. Цьому болю вона не дає себе знищити. Завдяки своїй стійкості та наполегливості, Софія робить кроки до нового життя.
Сергій (45 років), багатодітний тато. Виїхав із сім'єю з окупованої території. З його слів, «через окупантів він втратив дім». Відчував сильну тривогу за майбутнє, адже потрібно було допомогти сім’ї облаштуватись, знайти роботу, вивчити мову. Також його мучили флешбеки та жахливі сни про події, які він пережив в Україні.
Дружина та старший син звернулись за допомогою, бо не могли спостерігати за його стражданнями
Завдяки терапії та підтримці, Сергій вчиться справлятися з флешбеками та кошмарами. Став емоційно стійкішим. Замість зациклюватися на травмі минулого, Сергій вчиться жити в сьогоднішньому дні та зосереджуватися на позитивних аспектах життя. Чоловік знайшов роботу. Для дітей обрав школи, в яких вони навчаються дотепер. Дружина також працює з психологом, бо відчуває тугу за близьких, які прийняли рішення залишись в окупації.
Що можна зробити, щоб допомогти собі психологічно?
Важливо розуміти, що кожна людина переживає переїзд та адаптацію до нового життя по-різному. Спираючись на свій досвід. Не соромтеся звертатися за психологічною допомогою до фахівців. Вони можуть допомогти вам впоратися з емоційними складнощами.
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665f201a39efdc48b520db2d_shutterstock_1868474416a.jpg)
- Спілкуйтеся. Підтримуйте зв'язок з сім'єю та друзями, які залишилися в Україні. З іншими емігрантами. Діліться своїми переживаннями та шукайте підтримки.
- Вивчайте мову. Вивчення мови країни перебування допомагає краще адаптуватися до нового життя. Знання мови — важлива складова відчуття свободи.
- Дбайте про себе. Ведіть здоровий спосіб життя, їжте збалансовану їжу, достатньо спіть, займайтеся спортом
- Робіть паузи у своїх думках. Гуляйте.
Від початку повномасштабної війни ситуація для тих, хто виїжджає до Польщі, змінилася. Зараз легко знайти інформацію, як і куди їхати, де можна отримати допомогу, до яких організацій звернутися. Дуже важливо не здаватися, вірити в те, що буде краще, шукати інформацію, яка може допомогти. Важливо, що польський уряд послідовно надає допомогу біженцям. У Польщі та інших країнах ЄС працюють міжнародні організації, групи та об’єднання українців (наприклад, Український дім у Варшаві — подібні організації є і в інших європейських містах), які мають значну кількість підтримуючих ініціатив і занять для тимчасових мігрантів у зв'язку з війною. Перший крок до подолання емоційних травм — повернення контролю і можливості планувати своє життя. Варто почати з короткострокового планування — наприклад, на найближчий тиждень, місяць.
Результат — створення безпечного середовища і подолання емоційної травми
Звісно, ніщо не здатне до кінця вирішити головну проблему: українці, які виїхали за кордон через війну, переживають велику і болісну втрату — втрату свого зв’язку з рідним домом. Але полегшити свій стан можливо.
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665f1cd8d2493dd7c90de30e_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B0.webp)
«У телефоні свого нареченого я прочитала, що секс із колишньою йому подобався більше, ніж зі мною»
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Шановні Сестри, пишу вам, бо не маю кому довіритись і попросити поради. Адже лист про мої стосунки.
Ми з хлопцем разом три роки. Живемо в Польщі, плануємо весілля. Все було добре, поки мій хлопець не став листуватися зі своєю колишньою дівчиною. Вона першою написала йому. Я навіть не знаю, як вона отримала його польський номер, але підозрюю, що його дав їй один з наших спільних друзів.
Мій хлопець розповів мені про цю спробу контакту, не приховував. Я не заперечувала — ця дівчина в Україні і, вочевидь, їй потрібна допомога, і це чудово, якщо ми можемо їй чимось допомогти з безпечної Польщі. Я була переконана, що це спілкування обмежиться кількома текстовими повідомленнями, що ми їй допоможемо і все.
На жаль, сталося інакше. Я стала помічати, що мій хлопець дедалі частіше став усамітнюватися зі своїм телефоном, посміхаючись в екран і пишучи з кожним днем все більше.
Одного разу він залишив телефон на столі й пішов у ванну. Я знаю, що не можна такого робити, але я подивився в його смартфон. І те, що я там прочитала, налякало мене.
Останні повідомлення — від колишньої дівчини про тугу, відсутність ніжності та сексу. Мій хлопець не залишився в боргу і відповідав, як сумує за її запахом, що пам'ятає чудовий секс в машині і хотів би знову лягти з нею в ліжко. Але це ще не все — про себе я дізналася, що я не дуже пристрасна, а йому набридло «обслуговувати поліно в ліжку»…
Мені страшенно сумно, я почуваюся зрадженою і приниженою. Я ніколи не чула, щоб він казав, що йому не подобається зі мною у ліжку. Ініціативу близькості проявляю переважно я. А що, якщо насправді я не приваблюю його і він змушує себе займатися зі мною сексом? У мене мільйон думок з цього приводу. Я плачу по кутках, і то шкодую, що прочитала, то радію, що принаймні не живу в незнанні.
Звичайно, я не сказала своєму хлопцю, що читала листування з його колишньою. Він поводиться так, ніби нічого не відбувається, не згадує про неї, але всюди ходить з телефоном. Мені страшенно сумно. Я не знаю, що мені робити. Як почати розмову? Адже я не можу довго вдавати, що нічого не сталося, — мені надто боляче. Будь ласка, допоможіть. Порадьте, як бути далі.
Матеуш Харітон, психолог на Avigon.pl:
Шановна пані, у ситуації, яку ви описали, ви обоє припустилися помилок. І я вважаю, що єдиним правильним рішенням є чесна та відверта розмова з партнером.
Весілля має бути не проміжним рішенням — це рішення на все життя
Придушення емоцій і збереження таємниць може мати негативний вплив на ваше психічне здоров'я. Я припускаю, що ваші стосунки знаходяться на серйозній стадії, якщо ви згадуєте про планування весілля. У такому випадку вам слід ще більше прагнути прояснити побачене.
Весілля має бути не проміжним рішенням — це рішення на все життя. Якщо ви не впевнені в собі на 100%, — на мій погляд, немає сенсу брати шлюб. Ви повинні зізнатися, що бачили ці повідомлення, і разом з тим висловити свої почуття і занепокоєння в спокійній і конструктивній формі. Я знаю, що в такі моменти важко зберігати спокій, але якщо ви дозволите собі зайве, ця розмова призведе до ескалації конфлікту замість рішення, яке буде задовільним для вас обох.
Варто чесно поговорити про те, що вас збуджує в ліжку і чого ви очікуєте
Якщо єдиною проблемою у ваших стосунках є секс, можливо, варто відверто поговорити про те, що вас збуджує в ліжку, чого ви очікуєте і, можливо, внести деяку різноманітність у вигляді еротичних іграшок чи рольових ігор. Варто подумати про один день на тиждень, який був би повністю тільки для вас. Домовтеся, що одного разу ваш партнер приготує щось для вас, а наступного тижня ви приготуєте щось особливе для нього. Це не обов’язково має бути щось грандіозне — це може бути спільна вечеря вдома, перегляд фільму, заняття, які вам обом подобаються.
Три роки — довгий час спільного життя, перший вогонь, можливо, згас, тому вам потрібно подбати про його підтримку або розпалювання. Будь ласка, не втрачайте надії. Я вважаю, що це питання, яке можна вирішити шляхом чесного, чуйного та відкритого діалогу. Хто знає, можливо, ця тимчасова криза зміцнить ваші стосунки в майбутньому, хоча зараз у це важко повірити.
Посилання на сторінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/mateusz-chariton
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6644e21b1d027dd37d1b17e9_sex%20condom.webp)
Я знайшла презерватив у штанях свого 15-річного сина. І мені не байдуже
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Говорити з рідними про секс дуже важко, але важливо
«Добре, що ви є, Сестри. У мене проблема, про яку я не хочу говорити з друзями. Написати про це легше, до того ж ви обов'язково допоможете. Минулого тижня я закладала одяг у пральну машину. Як завжди, перевірила всі кишені і в одній з них, у штанях мого 15-річного сина, знайшла презерватив. Не буду вдавати, що мене це не схвилювало.
Я була в шоці. Я не очікувала, що мій син-підліток вже займається сексом. Я навіть не знала, що він з кимось зустрічається чи має дівчину. Я ніколи не говорила з сином про «ці речі» і навіть не знаю, як це робити. Як почати таку розмову, щоб його не збентежити? Чи захоче він поговорити про це? Він, напевно, знає більше з інтернету, ніж може розповісти йому мама.
Я від початку виховувала його одна. І тут виникає друга проблема, точніше серйозне занепокоєння. Я завагітніла, коли мені виповнилося 17. Для мого на рік старшого хлопця, батька нашої дитини, це також був перший секс. Спочатку він радів, що у нас буде дитина, але батьки швидко відмовили його від створення сім’ї. На жаль, під їхнім впливом він дійшов висновку, що занадто молодий, аби бути батьком. Так я залишилася сама.
Я люблю сина і не можу уявити своє життя без нього. Але побачивши цей презерватив, я згадала про свою ситуацію і не хотіла б, щоб жодна дівчина страждала через мого сина. Він не знає деталей моїх стосунків з його батьком. Він знає лише те, що я мати-одиначка, а його тато не хотів піклуватися про нас. Може, мені варто розповісти йому про те, що колись зі мною сталося? Може, тоді він буде уважнішим до дівчат?
Будь ласка, допоможіть. Для мене це важливо».
Агнешка Ботта, клінічний психолог на Avigon.pl
Шановна читачко, батькам завжди нелегко прийняти думку, що їх дитина займається сексом. Скільки б не було вашому синові — для вас він завжди буде дитиною і вам може бути важко змиритися з тим, що син дорослішає і в нього з'являється особисте життя.
Той факт, що він носить презерватив у кишені, свідчить про його обізнаність про різні небезпеки
У наш час віковий поріг перших статевих стосунків підлітків значно знизився. За статистикою, молоді люди отримують перший сексуальний досвід у віці 15-16 років, а іноді навіть раніше. На жаль, фізична зрілість не завжди означає емоційну зрілість, тому роль батьків є дуже важливою.
Раджу почати розмову зі своїм сином з похвали за те, що він стежить за собою і усвідомлює не тільки ризик завагітніти під час статевого акту, але й ризик зараження хворобами, що передаються статевим шляхом.
Будь ласка, не бійтеся зізнатися, що ви знайшли презерватив у пральні. Той факт, що у сина в кишені був презерватив, свідчить про те, що він усвідомлює різні небезпеки. Вашого сина треба похвалити та показати, що він робить правильні речі.
Молоді хлопці дійсно можуть сприймати секс і жінок як розвагу
Важливо продемонструвати, що тема сексу є чимось нормальним, природним аспектом життя і нема чого соромитися. Навіть якщо ви думаєте, що син може дізнатися більше з інтернету, завжди варто згадати, що він може поговорити з вами на будь-яку тему.
Я розумію, що ви хочете, щоб син ніколи не кривдив жодної дівчини і усвідомлював, що секс — це не тільки задоволення, але й великий ризик і відповідальність. Якщо ви поділитеся історією зі своєї юності, це може позитивно змінити точку зору сина. Адже молоді хлопці і взагалі чоловіки дійсно мають схильність сприймати секс і жінок як розвагу та задоволення і не завжди усвідомлюють усі наслідки сексу.
Я думаю, що розповідь вашої історії може навчити сина аспекту відповідальності щодо використання контрацепції, а також відповідального ставлення до жінок, яке не завдає болю. До того ж якщо ви поділитеся з ним своєю історією, це може вас зблизити. Зміцнити ваші стосунки та довіру.
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/662a27d2a8777ff76247804d_drachkovska%20syn.jpg)
«Мій син — хороша дитина, але він краде готівку з мого гаманця»
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Найважливіше — зрозуміти причини, аби не нашкодити
«Читаю листи, які пишуть вам мої землячки. Особливо цікаво читати про проблеми тих, хто має дітей. У мене теж є питання, яке потребує розв'язання.
Я приїхала до Польщі разом з 12-річним сином на початку війни. Чоловік покинув нас, коли синові було три роки. Мій хлопчик добре вчиться у польській школі, вже дуже добре розмовляє польською — краще за мене, хоча моїх перших польських слів навчила мене ще моя прабабуся.
Проблема виникла у вересні, з початком нового навчального року. Я помітила, що з мого гаманця зникає дріб’язок — монети в 2 чи 5 злотих. Спочатку я не звернула на це особливої уваги. Думала, що, може, поклала дрібні гроші до кишені чи витратила їх на квиток і забула. Але ситуація стала повторюватися.
Тоді до мене дійшло, що це робить мій син. І — аби пересвідчитися — одного вечора я навмисне залишила в сумочці гаманець взагалі без готівки — тільки з карткою. Вранці до мене прийшов мій син і запитав, чи можу я дати йому 10 злотих, тому що після школи він з друзями ходить їсти хот-доги. Я дала йому гроші. І зрозуміла, що зникнення грошей — таки справа його рук, а не моя розсіяність.
Я розумію, що у 12-річної дитини є свої потреби, зокрема фінансові. Даю синові 100 злотих кишенькових грошей на місяць, але, як бачите, йому цього замало. І зараз я просто можу не тримати готівку в своєму гаманці, і тоді він буде просити у мене підтримки, але, на мій погляд, в основі сімейних стосунків має лежати довіра.
Ми одне в одного єдині на цілому світі. І я хочу, аби він був зі мною чесним і знав, що завжди може на мене розраховувати. Мій син — хороша дитина. Він добре вчиться, допомагає мені вдома, поважає мене. Але це захоплення моєю готівкою мене дуже турбує.
Мені потрібно з ним поговорити, але я не знаю, як почати, щоб не зіпсувати зв’язок між нами. Крадіжка є крадіжка. Навіть якщо це лише кілька злотих із маминого гаманця. Будь ласка, допоможіть».
Тетяна Ричко, лайф-коуч на Avigon.pl:
Шановна пані, я розумію стурбованість тим, що ваш син забирає дрібні гроші з вашого гаманця. Дійсно дуже важливо поговорити з ним про це.
Невідомо, чи пов'язана така поведінка з дорослішанням хлопчика і його підвищеними потребами, чи, може, щось недобре відбувається в його оточенні і син «мусить» красти гроші, але він не хоче або соромиться про це розповідати.
Навіть неприродний рух голови або очей може бути сигналом для вас, що щось відбувається
Розумію, чому ви не хочете починати розмову ні з того ні з сього, тому варто підлаштувати ситуацію. Ви можете залишити кілька монет у місці, яке не викличе підозр у вашого сина — наприклад, поруч з ключами чи іншими дрібницями в коридорі. Якщо бодай одна з монет зникне (ймовірно, не всі, щоб ви не помітили), це і стане приводом почати розмову.
Запитайте свого сина, чи знає він, що сталося з грошима, які ви підготували для сусіда (наприклад). І далі уважно спостерігайте, як він відреагує. Ви його добре знаєте, тому навіть неприродний рух вашої голови або очей може бути сигналом, що щось відбувається.
Така розмова буде важливою для хлопця, адже він побачить вашу підтримку
Якщо ваш син стане заперечувати, що причетний до зникнення грошей — шукайте іншу можливість. Не засуджуйте його, адже невідомо, що стало причиною його поведінки. Варто поставитися до нього ніжно, але серйозно. Ви можете розповісти йому, як важко заробляти гроші на повсякденні потреби, пояснити, що людина не може собі все дозволити, але ви докладаєте максимум зусиль, щоб забезпечити його гідним життям.
Є сенс звернути увагу на цінність грошей. Що інколи треба вміти сказати друзям, що у вас немає грошей — і це не соромно. Така розмова, безумовно, буде важливою для хлопця, тому що він побачить вашу підтримку і водночас дізнається, що ви не згодні на його зраду. Якщо ж раптом виявиться, що проблема глибша, у вас принаймні вже буде підстава для подальших дій.
Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/tatiana-ryczko
<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65e02cd04429b5a405d0fd5d_drachkovska-p-800.jpg">«Читайте також: Вперше в житті я підняла руку на дитину. Доньці стало страшно»</span>
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6620a671a30ae07f00c0614c_drachkovska%20svekruha.jpg)
«Що мені зробити, щоб сподобатися свекрусі?»
Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.
У стосунках з батьками чоловіка головне — повага, а не любов
«Шановні Sestry, насамперед я хочу подякувати вам за те, що ви є! Адже завдяки вам я можу читати про життя моїх співвітчизниць у Польщі. Це шматочок світу, куди ви запрошуєте разом нас і наших польських сестер (хоча також і братів). Мені подобається читати листи, які ви отримуєте, і відповіді психологів, які — наче цілющий пластир для наших травмованих життів.
Тепер я знаю, що це було попередження
Я теж маю проблему, якою хочу поділитися. Я переїхала до Польщі давно — за три роки до війни. Тут я познайомилася з місцевим хлопцем, і три роки тому ми одружилися.
Це була любов з першого погляду. Він працював на рецепції в компанії, куди я прийшла на співбесіду. Коли після зустрічі я виходила, він попросив мій номер телефону на випадок, якщо я раптом не отримаю цю роботу. На щастя, мене прийняли, і відтоді ми нерозлучні.
Марек із багатодітної родини. У нього є троє братів і три сестри. Вони мають близькі стосунки, часто зустрічаються і допомагають у біді. Мене дуже швидко познайомили з родиною. Його батькам уже за 70. Мама народила Марка, коли їй було за 40. Він завжди був для неї дорогим, як зіниця ока. Я почула це від його братів і сестер, коли ми вперше зустрілися. Тоді не звернула на це уваги, але тепер розумію, що це було попередженням.
У мене враження, що свекруха мене просто терпить. Перший приклад. Благословення батьків перед походом до церкви на вінчання. Мама благословляла тільки його, наче мене й не було, наче я не стояла біля нього на колінах. Так само під час кожного сімейного заходу. Вона вітається тільки з Марком, питає його, чи подобається йому те, що вона приготувала. Я ж для неї не існую.
Я хотіла їй якось догодити і під час однієї зустрічі почала допомагати їй на кухні, носити тарілки і подавати на стіл. І їй сподобалось. Вона з усіма сиділа за столом і наказувала мені, що робити. Звела мене до ролі офіціантки, і, мабуть, це єдина роль, яку вона знає у своїй родині.
Я б хотіла, щоб моя свекруха змінила своє ставлення до мене
Коли я поскаржилася Марку, він сказав, що поговорить зі своєю мамою. І, мабуть, він це зробив, тому що під час наступної зустрічі вона вже не бажала моєї допомоги, але її ставлення до мене не змінилося. На щастя, ми живемо окремо.
Я рада, що у мене є люблячий чоловік, який навіть запропонував перестати відвідувати своїх батьків разом, якщо мені це незручно. Я знаю, що сім'я для нього дуже важлива, і знаю, як багато для нього означає такий жест. Я не хочу, щоб він почувався погано, але я б хотіла, щоб моя свекруха змінила своє ставлення до мене.
Не маю сміливості поговорити з нею сама, бо паралізована страхом. Я боюся, що почую слова, які розділять нас назавжди. Що я можу зробити, щоб переконати її? Я впевнена, що будь-яка інша жінка на моєму місці поводилася б так само. Мені здається, що через стільки часу моя свекруха вже має зрозуміти, що Марек налагодив своє життя і щасливий зі мною. Що з нею не так? Чи, може, я забагато прошу?»
Яна Малицька, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:
Шановна читачко, що таке шлюб?
Союз між двома особами протилежної статі, укладений відповідно до чинного законодавства, що передбачає певні взаємні права та обов'язки, встановлені правилами та звичаями. Повторюсь — «між двома», без мами, тата, тільки ви і він.
Не можна налаштовувати чоловіка проти матері
З ваших слів я бачу, що сварки між вами з чоловіком немає, у вас все гаразд. У сім'ї панує любов. Це найголовніше. Ще одна дуже важлива перевага — ви живете окремо, вам не потрібно зустрічатися щодня у побуті.
Ви пишете, що вашій свекрусі вже за 70. Людину такого віку важко переконати змінити свою точку зору. Справа не тільки в тому, що ваш чоловік — улюблений син вашої свекрухи, але також в тому, що він з нею поряд вже понад 30 років.
Якщо ви хочете, щоб у вашій родині все було добре, не можна негативно налаштовувати чоловіка на його матір. Намагайтеся на сімейних зустрічах завжди показувати себе з кращого боку. Тільки так ви зможете бути найкращою невісткою і найкращою дружиною для свого чоловіка.
Натомість тільки-но ви почнете негативно говорити про свою свекруху, все може обернутися проти вас. Це може змусити вашого чоловіка задуматися про ваші стосунки. У цій ситуації потрібно діяти тільки з любов'ю, тільки з добрими словами і намірами. Тоді правда буде на вашому боці. Ви маєте бути мудрою, аби зберегти свою сім'ю.
Свекруха не зобов'язана любити всіх навколо
Що з нею не так? На таке запитання немає відповіді. У кожного з нас є свої переваги і недоліки. Вона любить своїх дітей більше за життя і не зобов'язана любити всіх навколо.
Те саме можна сказати про вас. Ви дуже любите свого чоловіка, але не зобов'язані любити його матір. З вашого боку має бути тільки повага до його матері, адже вона його народила, виховала і тепер у вас такий чудовий чоловік. Людину неможливо змусити поважати когось, як неможливо нав'язати їй інші почуття. Ким би ця людина не була.
Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/yana-malytska
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6617dbb6ebf9f567920af211_drachkovska%20sex.jpg)
«Я переконана, що у мого партнера проблеми в ліжку, але він уникає цієї теми»
Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.
Секс як перешкода в стосунках
Мої батьки загинули в аварії, я не маю братів і сестер, тож мене нічого не тримало, коли я переїхала до Польщі.
Коли почалася війна, я дистанціювалася. Майже не читала новин і уникала цієї теми. Згодом зрозуміла, що з тих пір як я втратила батьків, моя психіка ніби відштовхує погані новини, заперечує їх. Можливо, це недобре, але мені так легше справлятися з життям.
Тут я зустріла хлопця, з яким вже понад рік. Спочатку все між нами було чудово.
Ми були зачаровані одне одним, відчували метеликів у животі. Мій партнер довгий час уникав статевого акту, а для мене секс важливий. Тому вперше все відбулося з моєї ініціативи. І минуло швидко й коротко...
Я була трохи розчарована, але пояснила собі, що перший раз через стрес може бути всяке. Ми ще не знали потреб одне одного, перехвилювалися. На жаль, вдруге все теж трапилось з моєї ініціативи і теж блискавично.
Він дуже добре ставиться до мене, допомагає, і взагалі він файний. Романтичний, ніжний, уважний — приміром, може принести без приводу квіти. Але секс з ним не приносить задоволення. З уривків розмов про його минуле та про двох його колишніх партнерок (я — третя), я можу зробити висновок, що ці дівчини пішли від нього, і що секс ніколи не був для нього на важливому місці.
Його попередні подруги розійшлися з ним приблизно через рік стосунків. Цікаво, скільки витримаю я. Я намагаюся бути активною в ліжку, а не лежати, як колода. Завжди ношу сексуальну білизну, створюю приємну атмосферу, але для нього цього виявляється недостатньо. Іноді мені доводиться багато працювати, щоб досягти його «бойової готовності», але наш статевий акт закінчується за кілька секунд.
Я дедалі більше переконуюсь, що у нього проблеми з ерекцією, але уникаю цієї теми. Після сексу він іде до ванни, ніби нічого особливого не сталося. Немає ні обіймів, ні поцілунків, наче він хоче якнайшвидше про це забути. Мені здається, що він відчуває моє розчарування, але уникає розмови зі мною. Чесно кажучи, я не знаю, як порушити цю тему. Як ми можемо допомогти йому і нам?
Дорота Костжева, психолог на платформі Avigon.pl:
Шановна читачко, мені дуже шкода ваших батьків. Я розумію, що тема війни дуже важка, адже може викликати спогади про нещасний випадок і смерть ваших батьків.
Але повернімося до ваших стосунків, тому що це те, про що, в основному, ваш лист. Ви пишете, що для вас секс важливий, тому яким би хорошим, романтичним і ніжним не був ваш партнер, це повною мірою не замінить вам сексуальну сферу. Не дивно, що ви стурбовані ситуацією.
Ви запитуєте, як грамотно підняти з ним цю тему. Адже питання, безумовно, потребує вирішення. І відкрита, чесна розмова, заснована на безумовній повазі, прийнятті та розумінні, є ключем до вирішення ситуації. До такої розмови варто заздалегідь добре підготуватися:
Виберіть правильний момент
Справа не в очікуванні ідеального моменту, а в його створенні. Оберіть час, коли ви обидва можете поговорити неспішно та наодинці, коли ніхто вас не перебиває.
Цінуйте свого партнера
Перед розмовою варто подумати, що ви цінуєте у своєму партнері, за що ним захоплюєтеся, що вам у ньому подобається, чому для вас важливі стосунки з ним, і з цього почати розмову.
Поділіться своїми проблемами
Тут варто згадати про свої занепокоєння. Наприклад, про те, що ви написали в листі, що ви не зовсім знаєте, як підняти цю тему, що вам некомфортно, що ви боїтеся реакції партнера, але ви вирішили це зробити. У будь-якому випадку поруште це питання, тому що ваше сексуальне життя важливе для вас. Висловлюйте свої потреби, не звинувачуючи та не пояснюючи невдачі вашого партнера за нього.
Далі важливо, щоб ви говорили про свої сексуальні потреби, не звинувачуючи та не засуджуючи свого партнера. Наприклад: мені потрібні поцілунки та обійми після статевого акту, тому що тоді я відчуваю себе коханою, мені подобаються певні види пестощів, це приносить мені задоволення тощо.
На цьому етапі замість того, щоб формулювати свої думки та інтерпретації щодо причин невдач вашого партнера, було б гарною ідеєю поставити йому відкрите запитання. Наприклад: що тобі подобається в нашому сексуальному житті? Що я можу зробити по-іншому, щоб тобі це сподобалося? Розкажіть про свої потреби тощо.
Речення, які я написала, є лише прикладами, щоб проілюструвати тон, в якому така розмова може відбуватися.
Співчуття, розуміння і терпіння
У такій розмові дуже важливо продемонструвати емпатію, відкритість до різних точок зору, терпіння та бажання пізнати одне одного. Варто пам'ятати, що ваш партнер також може почуватися незручно в цій розмові.
Чому терпіння таке важливе? Тому що одна розмова може не зробити ваше сексуальне життя задовільним із завтрашнього дня. Зміни можуть зайняти час. Також може виявитися, що вашому партнеру знадобиться час, і він не зможе поговорити про це відкрито, коли ви вперше спробуєте порушити тему. Може виявитися, що варто звернутися до спеціаліста, наприклад, до сексолога, або подумати про терапію пари, якщо всі розмови закінчаться невдачею.
Посилання на сторінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/dorota-kostrzewa
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/660e4caf42cc084b5d9e80e9_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8.webp)
Те, що я українка, дозволяє їм торкатися мене?
Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.
Дотикам на роботі є межі
«Я в Польщі більше року. Я приїхала не відразу після початку війни, мені здавалося, що мій край відносно безпечний, але коли розбомбили сусіднє місто, я вирішила виїхати. Я взяла із собою сестру, молодшу за мене на два роки. Спочатку нас добре прийняли, але ми швидко влаштувалися в готель і стали жити самі.
Моя проблема пов'язана зі стосунками з чоловіками.
З самого початку я відчула, що чоловіки, поляки, скорочують дистанцію. У мене таке враження, що наше українське громадянство дуже надихає їх до контактів з нами, і через це вони можуть дозволити собі більше по відношенню до нас. Я не хочу ставитися до всіх чоловіків за подобою моїх колег, але коли я спілкуюся зі своїми українськими приятельками, які працюють у Польщі, я чую схожі розповіді від деяких із них. Таке враження, що польські чоловіки намагаються скористатися нашим важким становищем.
Що я маю на увазі? Я працюю офіціанткою в ресторані готелю. Мої колеги можуть підійти до мене, сказати щось приємне, наприклад: ти сьогодні гарно зав’язала волосся, і при цьому торкнутися мого волосся. Також вони обіймають чи поглажують по спині під час розмови. Те, що я українка, дозволяє їм торкатися мене?
Я вже кілька разів казала, що не хочу, щоб мене торкалися. Я на роботі, в тому ж становищі, що й вони, і хочу, щоб до мене ставилися, як до решти команди. Спочатку було здивування, потім роздратування, а останнім часом є навіть невелика злоба з їхнього боку, наприклад, перекидання серветок, поставлених на столах, не рознесення напоїв, що вони завжди робили, або відсутність допомоги в прибиранні після великої компанії.
Я знаю, що така поведінка не повинна відбуватися, і я сподіваюся, що мені не доведеться звертатися до менеджера. До польських колег так не ставляться. Хоча вони довше працюють, і я не знаю, як до польських дівчат ставилися колеги на початку.
Я не хочу проблем на роботі, тому що неприємно працювати там, де колеги мають якісь образи одне на одного. Як з ними розмовляти, щоб уникнути таких ситуацій? Адже вони самі повинні знати, що компліментам і дотикам на роботі є межі».
Матеуш Харітон, клінічний психолог на Avigon.pl:
Шановна пані, ви смілива та сильна людина. Ви дуже добре впоралися з викликами, які кинуло вам життя, і я вірю, що ви також добре впораєтеся з цими труднощами.
З того, що ви описали, випливає, що проблема не в вас, а в чоловіках, яких ви зустрічаєте. Колеги по роботі дотримуються певних шкідливих стереотипів щодо українок, які закріпилися в нашій культурі завдяки фільмам і серіалам 1990-х і 2000-х років. Досі, тобто до початку російсько-української війни, дівчат зі Сходу (росіянок, білорусок, українок) асоціювали та представляли в ЗМІ як прибиральниць чи кухарок. Жінок, які підуть на все, щоб заробити гроші, виконають будь-яку роботу, навіть нижчу за свою реальну кваліфікацію.
Їхня поведінка є абсолютно неприйнятною та осудною
Чоловіки, з якими ви працюєте, мабуть, знають про межі, яких слід триматися (зворушливі, нетактовні коментарі), але вони дозволяють собі більше, тому що ви з іншої країни. Можливо, вони розраховують на ваше невігластво, незнання закону, вони користуються вашим соціально-економічним становищем. Вони впевнені: ви зробите все, щоб зберегти свою роботу. Вони знають, що ви не захочете повідомляти про це керівництву і не будете звертатися за допомогою.
Будь ласка, не зрозумійте мене неправильно, я в жодному разі не намагаюся виправдати їхню поведінку, я просто намагаюся намалювати картину соціокультурної ситуації. Їхня поведінка є абсолютно неприйнятною та осудною. Те, що ви описали як приємні слова та компліменти, насправді ними не є. Це спроба скористатися вами.
Щирий комплімент повинен виглядати так: — Ваше волосся дуже гарно закручено. — Дякую! — Будь ласка.
Ніхто не має права посягати на ваше тіло без вашої прямої згоди або перешкоджати виконанню ваших службових обов'язків
Якщо хтось на роботі хоче торкнутися вашого волосся, вашого тіла, він повинен запитати згоди. При першому ж виникненні таких ситуацій потрібно повідомляти про це керівництву, а якщо це не допоможе, то навіть у поліцію. Ви представили ситуації порушення фізичних кордонів, а також сексуальні домагання та мобінг. Це заборонені законом дії. Ніхто не має права посягати на ваше тіло без вашої прямої згоди або перешкоджати виконанню ваших службових обов'язків.
Ви заслуговуєте кращого ставлення, ніж те, яке пропонують ваші колеги
Будь ласка, не звертайте уваги на атмосферу на роботі, головне — ваша безпека та душевний комфорт під час роботи, яку ви виконуєте. Толерування такої поведінки може призвести до чогось набагато серйознішого, і хто знає, що ще вони можуть зробити, якщо їм це дозволять.
Було поставлено питання, як з ними розмовляти, щоб уникнути подібних ситуацій у майбутньому. Але я вважаю, що у вас вже була з ними така розмова, яка описана в листі, дозвольте процитувати: «Я вже кілька разів казала, що не хочу, аби мене торкалися. Я на роботі, в тому ж становищі, що й вони, і хочу, щоб до мене ставилися, як до решти команди». Ви чітко і наполегливо встановили межі, що викликало реакцію у вигляді злоби у ваших колег.
Те, що можна зробити полюбовно, ви вже зробили, наступний крок — повідомити про це у вищу інстанцію (наприклад, керівнику, менеджеру, в поліцію).
Я також пропоную вам поговорити з психологом. Ваш досвід в Україні та на роботі може мати негативні наслідки для вашого психічного благополуччя. Було б добре опрацювати ці переживання та емоції під час розмови. Будь ласка, пам’ятайте, що той факт, що ви з іншої країни або маєте особливу ситуацію, не дає нікому права на будь-яку експлуатацію. Ви цінна людина і заслуговуєте кращого ставлення, ніж те, яке демонструють ваші колеги.
Посилання на стрінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/mateusz-chariton
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66050fcb236439fa2dc2395a_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%B0.webp)
«Моє серце розривається, коли дочка запитує: «Ця війна колись закінчиться?»
Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.
Війна страшна, але якщо діти про це дізнаються, у країні нічого не зміниться
Маю доньку шести років. З початку війни ми були в Польщі. Я виховую дочку одна. Її батько сказав, що не готовий до батьківства і зник з мого життя, щойно дізнався, що я вагітна. Я люблю свою доньку понад усе на світі. Наталка дуже чутлива дитина. При стресі вона іноді мочиться вночі, але це рідкісні випадки.
Найгірше було, коли ми їхали до Польщі. Незважаючи на те, що моїй донечці вже було чотири роки і вона перестала носити підгузки, мені довелося по дорозі позичати памперси у мам менших дітей, бо вона мочилася від стресу. На щастя, у Польщі все минуло, коли ми знайшли тиху квартиру і зустріли інших українських мам з дітьми. В Україні я була швачкою, у мене було багато клієнтів, я навіть проєктувала власні вироби. Зараз працюю в Польщі, навіть повернулася до дизайну, але все одно хочу додому.
Ми часто зустрічаємося великими групами мам і дітей. Сидимо, п'ємо каву, діти разом граються. Зовні це, мабуть, виглядає ідилічно. Але це не так. Адже головна тема наших розмов — війна. Практично всі ми хочемо повернутися в свою країну і своє попереднє життя.
Коли ми сидимо великою групою, неможливо не обмінятися найновішою інформацією, яке місто знову обстріляли, як мої друзі, які залишилися в Україні, як їм допомогти, яку посилку переслати наступною. До цього часу я думала, що це просто наша розмова і дітей це не стосується. Коли вони зайняті грою, у них є свій власний світ, і їм у ньому добре. На жаль, моя дитина вже кілька днів ставить мені одне й те саме питання під час їжі: «Мамо, ця війна коли-небудь закінчиться?»
Я бачу, що у доньки немає апетиту, вона колупає виделкою в тарілці замість того, щоб їсти, і таке враження, що вона постійно про це думає. Я намагаюся її заспокоїти і переконати, що все буде добре і ми поїдемо додому, але я не думаю, що вона вірить мені. Я намагаюся зайняти її час читанням, розповіданням історій, розмальовуванням книжок, але мені здається, що це заспокоює мене більше, ніж її.
Два дні тому вона знову намочила вночі простирадло. Я хотіла б, щоб у моєї дитини було щасливе дитинство. Чи можу я чимось допомогти своїй доньці? Якщо вона ставить такі питання зараз, чи це не залишиться з нею на все життя? Це травма?
Яна Малицька — дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:
Коли мене запитують: «Чи можу я якось допомогти своїй доньці?», я передусім кажу: щоб допомогти своїй доньці, ви повинні спочатку допомогти собі.
Ваша донька настільки прив'язана до вас, що відчуває все, що відчуває її мама. Усі ваші переживання автоматично, на підсвідомому рівні, передаються доньці. Тому треба перестати мамі говорити при доньці про те жахливе, що коїться в країні. Ви в безпеці. Є сенс постаратися не говорити на важкі теми і змінити свій підхід до проблеми. Війна страшна, але якщо ваша дочка про це дізнається, у країні нічого не зміниться. Зміняться тільки її реакції та підхід до життя і людей.
Діти живуть тим, чим живуть їхні батьки
Коли ви зустрічаєтеся з друзями, намагайтеся не говорити про ці страшні речі в присутності дітей, тому що вони, як губки, вбирають все, що говорять навколо. Вони все чують, навіть коли граються. Діти живуть тим, чим живуть їхні батьки. Копіюють все. Тому щоб донька була щаслива, передусім повинна бути щаслива мати. Щоб донька відчувала, що її мама щаслива і нічого не боїться, потрібно, крім роботи, знайти хобі і придумати ігри. Тому що страх матері передається дочці. Не потрібно намагатися переконати дитину, що все буде добре. Просто створіть у житті вашої дочки атмосферу, щоб вона не відчувала цього страху.
Це травма?
Від вас багато залежить. Як я вже сказала, донька не повинна знати все, що відбувається в країні, де йде війна. Вам не потрібно постійно повторювати, що ви хочете повернутися додому. Якщо ви не скажете, що хочете додому, ваша донька не запитає про це.
Так, це нелегко, але якщо ви хочете і мрієте, щоб у вашої донечки було щасливе дитинство, то потрібно постаратися. Живи сьогоднішнім днем, бо ніхто не знає, що чекає нас завтра. Радіти тому, що ми маємо, дрібницям, які нас оточують.
Я вам так скажу, що спочатку ми повинні радіти, що у нас є життя і що ми маємо можливість бачити мирне небо. Тому що багато людей цього не мають. Будь ласка, намагайтеся шукати те добре і красиве навколо, за що можна вчепитися. Адже тільки так можна не провалитися і рухатися вперед.
Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/yana-malytska
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65fbfa7113380597850cb8ea_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B1%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B3.webp)
«Мій син зіткнувся з булінгом у польській школі. Вчитель принизив його, діти сміялись»
Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.
Реакція класу загострила відчуття нашої беззахисності
Мій син мав прикрий випадок у польській школі. На уроці біології він писав контрольну і здав її в неохайному вигляді. Так, мій син дійсно має проблему з акуратністю. Але слова, які вжив учитель, мене приголомшили.
«Таке відчуття, що ти і твоя сім’я їсте зі смітника! Чи у вас в Україні це нормально?» — кричав вчитель. Після цих слів клас розсміявся.
Син прийшов додому в сильно пригніченому стані. Він розповів, що діти не вперше сміються і принижують його, говорячи, що Україна слабка і ходить по світу з простягнутою рукою, просячи допомоги. Що Україна все одно програє цю війну. Питають, чи на його будинок в Україні вже впала бомба.
Він повернувся після уроків і зачинився у кімнаті, довго був на самоті, а наступного ранку відмовився йти до школи. Мені боляче, що з ним таке відбувається. Я розумію, що діти в сьомому класі просто транслюють те, що чують вдома від батьків. Але такі слова - це антипідтримка і демотиватор, вони збивають з ніг.
Чим я можу допомогти синові? В Україні я б поставила тих, хто образив мого сина, на місце, досягла б вибачення або звільнення цього педагога. Але тут ми чужі і навіть беззахисні. І реакція класу тільки загострила це почуття.
Я вже написала листа вчителю. Готова наступним кроком писати директору. Але навіть якщо вчитель вибачиться, як далі існувати серед тих, хто має такі думки? Як знайти сили знову боротися, аби захистити сина вже не тільки від російських бомб, але й від гострих вбиваючих слів тих, в кому він бачив друзів?
Ольга Берлюта, психолог, психотерапевт, бізнес-тренер:
Ви абсолютно праві: не в тому справа, що з вашим сином щось не так, а в тому, що деякі люди не вміють себе поводити, стомлені, роздратовані, злі, стурбовані або просто хочуть здаватися сильними за рахунок слабших. Ваш син своєю присутністю підсвічує те, що насправді відбувається в головах, душах, серцях тих людей, які дозволяють собі подібні слова. Так може бути в будь-якій країні. І у своїй рідній також.
Інші показують нам, ким ми насправді є
Коли до нас у дитячу психологічну групу приходить нова дитина, яка з різних причин не може себе стримувати, говорить неприємні речі учасникам, не бачить меж і кордонів, інші діти вже знають, що ця дитина — їхній вчитель. Вона допомагає їм навчитися толерантності, співчуттю, розумінню того, що інша людина може себе поводити по-різному і не так, як нам хочеться. А ще вона нам показує, якими насправді є ми самі. Адже від нашої реакції залежить те, ким ми є.
Ситуація, яка сталася з вашим сином, неприйнятна. Вчитель не має права говорити подібні речі жодному учневі будь-якої національності. Це питання педагогічної етики, гідності та професіоналізму. Варто сказати сину, що вчитель неправий. А ще це чудовий приклад того, як не можна себе поводити з іншими людьми. Він відчув на собі, як це неприємно, тож для нього цей випадок стане щепленням від подібної поведінки.
Не жертва булінгу, а господар свого життя
По-перше, ваш син не жертва булінгу — він головна дійова особа свого життя. Тільки він вирішує, що торкатиметься його душі, на що він реагуватиме, на що відгукнеться його серце. Він у позиції того, хто може вирішувати, у нього є вибір, з ким товаришувати, кого точно не брати другом, принаймні до того, як людина не усвідомить і не вибачиться.
Другою важливою складовою у подоланні булінгу є самоцінність. У суспільстві панує думка, що те, що думають про нас інші люди, важливо. Але навіть якщо ви все будете робити ідеально, знайдуться ті, кому ви просто не подобаєтесь. Нам важко сприйняти, коли хтось говорить про нас негативно. У випадку, коли я певен, що мене всі повинні любити, такі висловлювання будуть торкати мене за живе. Але зрештою дитина може навчитися справлятися з такими неприємними моментами, бо, на жаль, вислови в школі — це не останні подібні негативні ситуації в житті, і з ними доведеться зустрітися і впоратися.
Людині не треба відмовлятися від себе, щоб бути прийнятою
Звідси випливає третє — віра у себе. Коротко можна пояснити це поняття так: ваш син не повинен змінитися чи стати іншим, щоб більше не отримувати критичних зауважень. Людині не треба відмовлятися від себе, щоб бути прийнятою. Те, що неможливо чи неприйнятно для одних, не робить його автоматично неприйнятним для інших.
І четверте: Я — не агрессор. Якщо я ненавиджу агресорів за те, що вони зробили мені боляче, то я стаю таким, як вони. Навіть якщо я можу краще управляти своєю ненавистю — я все одно ненавиджу. І чим більше в мені накопичується злості, тим гіршими можуть бути мої вчинки. Злість обов’язково виллється: на агресора, на себе чи на слабших. І що більше дозріває в мені це почуття, то більш фатальними можуть бути мої вчинки.
Проблема не в вас. Ви — просто екран
Отже, підсумуємо. Зазвичай діти повторюють те, що роблять їхні батьки і вчителі, а не те, чому вони їх вчать на словах. І яким буде наше майбутнє, залежить від нас усіх. Це колективна і водночас індивідуальна відповідальність. А перший крок подолання будь-якого булінгу — вийти з позиції жертви, взяти відповідальність на себе за своє відношення, слова і дії у відповідь на образи. І це зробити простіше, якщо пам’ятати правило: «Проблема не в вас. Ви — просто екран». Бо хто чим багатий — той тим і ділиться.
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65f2dac6e66d068ad01356bb_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.webp)
Син відмовляється розмовляти польською, хоча ми вже два роки живемо в Польщі
Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.
Вивчити іноземну мову допомагає тільки внутрішня мотивація
У Польщі я з 10-річним сином і бабусею, тобто прабабусею сина. Все йде добре. У мене є робота, новий партнер. Ми хочемо залишитися в Польщі. Мій син навчається в українській школі онлайн. У нього не було можливості піти до польської школи через проблему, про яку я, власне, і хочу запитати.
Незважаючи на те, що ми вже майже два роки живемо в Польщі, мій син не хоче говорити польською. Важко пояснити, але він чудово розуміє те, що йому говорять польською, але відповідає завжди українською. Коли я запитую, чому він не хоче говорити польською, він пояснює, що це для нього надто важко, а інколи боїться, що інші будуть сміятися з нього, якщо почують, що він говорить з акцентом і помилками. Він не хоче розмовляти і мені важко подолати його впертість.
Я пробувала різні хитрощі. Оголосила, що дві години ми вдома будемо розмовляти тільки польською, і не реагуватиму, коли він заговорить зі мною українською. Спочатку навіть вийшло, але потім він став замовкати на дві години.
Він повернувся до мене тільки після «двох годин польської мови» і тоді вже розповів, що вони робили в школі, що робили його друзі. Звичайно — виключно українською.
Не допомагає і моя бабуся, яка розмовляє тільки українською. Вона навіть іноді кричить на мене перед сином, що я дошкуляю дитині польською, а ми знаємо, що він хоче повернутися в Україну і до друзів. Я не відмовляюся годинами розмовляти польською, але мій син знаходить підтримку в бабусі, яка охоче розмовляє з ним українською. Чи може він розуміти мову, але боятися розмовляти нею? Чи є у мого сина вада? Чи є спосіб, щоб він почав говорити польською? Де я помиляюся? Чи не матиме примушення когось говорити протилежний ефект?
Це багато питань, але я дуже хочу, щоб мій син зорієнтувався в польських реаліях.
Матеуш Харитон, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:
Шановна пані, насамперед я відповім на одне запитання, яке ви поставили. Ваш син не має жодної вади. Я шкільний психолог і з власного досвіду знаю, що багато дітей з України мали подібну проблему. До того ж чимало дітей і дорослих, які вивчають будь-яку іноземну мову, відчувають великі труднощі саме з розмовою новою мовою. У цьому немає нічого дивного чи тривожного.
Було б непогано організувати дозвілля для сина з польськими друзями
Бувають ситуації, коли навіть після багатьох років вивчення тієї чи іншої іноземної мови і при ідеальному її розумінні в усній і письмовій формі, існує перешкода в розмові з іншою людиною цією мовою. Незалежно від того, йдеться про англійську, німецьку, польську чи українську. Думаю, було б гарною ідеєю організувати дозвілля вашого сина з польськими друзями, аби він відчув соціальний тиск і захотів взяти участь у таких заходах, як, наприклад, перегляд фільмів і казок, які він знає і любить, але польською мовою. Зробіть так, аби він сам ходив до магазину і спілкувався з продавчинями, намагаючись купити цукерки, морозиво чи улюблене печиво. Важливо також віддати сина до польської школи, адже ізоляція від однолітків може згодом навіть призвести до тривожних або депресивних розладів. Соціалізація є надзвичайно важливим фактором, коли йдеться про дітей, і онлайн-контакти ніколи не зможуть замінити справжню розмову з другом. Син повинен відчувати потребу в польській мові, а ви використовуйте позитивне підкріплення і щедро хваліть кожну його спробу говорити польською. Використовуйте заохочення, а не примус.
Змушування людей поводитися певним чином може призвести до зворотної реакції
Примушування людей, незалежно від того, малі вони чи великі, займатися будь-якою діяльністю, може зустріти спротив, навіть підсвідомий. А це може тільки підсилити існуючий блок у мовленні, тим паче, що те, що написане вами показує, що це саме психічний бар'єр, а не нерозуміння мови. Було б добре сісти з сином, поговорити з ним і пояснити йому, які у вас плани, що повернення в країну на даний момент неможливе. Я розумію, що це складна тема, але я вважаю, що поговорити з сином і все йому пояснити — найкращий вихід. Діти розуміють набагато більше, ніж ми думаємо.
Метод «бутерброда»: похвала, потреба, похвала
Інше питання — стосунки з бабусею. Окрім роботи з сином, було б корисно спокійно поговорити з бабусею. Поясніть їй, що польська потрібна вашому синові, бо у вас є певні життєві плани, на які ви маєте повне право. Бабуся не повинна кричати на вас або будь-яким іншим чином критикувати ваші методи виховання, особливо в присутності вашого сина, він ваш син і ви маєте повне право на те, як його виховувати і вирішувати, як складеться ваше життя.
Щоб така розмова з бабусею була легшою, краще, якщо ваш партнер на час розмови виведе сина на прогулянку, і ви порозмовляєте спокійно наодинці. Під час такої розмови можна використовувати метод «бутерброда». Це хвала, потреба, хвала. Наприклад: «Щиро дякую, що допомогли мені виховувати мого сина (похвала, подяка чи комплімент), але тепер нам потрібно, щоб він навчився говорити польською (враховуючи потребу). Я думаю, що ти чудова бабуся (знову позитивне повідомлення)». Найголовніше, щоб ви з бабусею склали спільну думку щодо вивчення польської.
У житті завжди трапляються більші чи менші помилки
Ваш лист свідчить про те, що ви обоє дуже важливі для хлопця, тому наростаючий конфлікт між вами не піде йому на користь. Крім того, що я вже написав, я вважаю, що ви чудово справляєтеся, незважаючи на стільки труднощів і життєвого досвіду, і ви не зробили жодної серйозної помилки, працюючи зі своїм сином. А менші, звичайно, трапляються з кожним, є частиною нашого життя та дозволяють нам розвиватися. Якщо наведені вище кроки не допоможуть, я заохочую вас зустрітися в інтернеті — можливо, ми зможемо вигадати щось інше за прямої форми контакту, що дасть нам більше можливостей для дій.
Посилання на сторінку автора: https://avigon.pl/ specialist/mateusz-chariton
![](https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/651c6d5fa67826f7e440e42f_Red_small.webp)