Психологія

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я живу в Польщі з 18-річною донькою. Вона навчалася дистанційно в українській школі майже два роки, бо не хотіла переривати навчання, але разом з тим зустріла багато польських друзів. Спочатку я була дуже щаслива, що вона не закрилася перед новою країною та знайомствами, але тепер відчуваю, що щось упустила.

Я не помітила або не могла помітити — я працюю позмінно, — що моя донька починає вести доросле життя. Тільки-но їй виповнилося 18, вона вирішила, що не має наміру продовжувати навчання. Що того, що вона здобула в освіті, їй достатньо, а життя надто коротке й непередбачуване, щоб витрачати його даремно. 

Моя донька красива. Вона завжди подобалась хлопцям. У Польщі вона познайомилася з багатим поляком і почала нове життя. Спить до полудня, піклується про себе, виходить з дому вночі й гуляє до ранку. 

З цим новим бойфрендом, точніше чоловіком, адже йому 27 років, вони одягаються в дорогий одяг, купують схожі спортивні костюми й взуття. Я думала, що знепритомнію, коли знайшла на кухонному столі чек на шльопанці вартістю понад 1500 злотих. Адже це майже половина моєї зарплати на місяць. 

Я намагалася поговорити з нею спокійно, але безуспішно. Почула, що я просто скиглю, а вона знає, що робить. Кілька разів я не витримувала й кричала, що думаю про її поведінку, що вона поводиться як утриманка. Що буде, якщо хлопчикові вона набридне? Або він зробить їй дитину? 

Звичайно, у моєї дочки є відповідь на все. Вона стверджує, що бути утриманкою — це непогано. Якщо чоловік хоче витратити на неї гроші, вона буде дурною, якщо цим не скористається. Також я дізналась, що моя донька думає про мене. На її думку, краще насолоджуватись багатим життям, ніж працювати на таке жалюгідне життя, як моє.

Я боюся за неї, боюся, що цей хлопець чи хтось інший завдасть їй болю в майбутньому. Не знаю, як з нею розмовляти, щоб вона не була, як той метелик, що без вагань летить до світла на загибель.

Одного дня я прийшла додому і зустріла тут їх обох. Вирішила скористатися ситуацією і поговорити з цим чоловіком. На жаль, не вийшло, адже донька затягла його до своєї кімнати, наказуючи не слухати «цю божевільну жінку». 

Ніколи не думала, що доживу до того, що моя дитина так про мене буде говорити. Я сама її виховувала, робила все, щоб у нас було мирне гідне життя, але доньці цього було явно недостатньо. 

Іноді я проклинаю себе за те, що приїхала з нею до Польщі. Ми врятували себе фізично, але наше родинне життя та майбутнє моєї доньки тут зруйновані. Тепер я навіть не можу змусити її повернутися. Вона доросла і може сама вирішувати. А може, я просто була поганою мамою, що тепер моя дитина так поводиться і не поважає мене? 

Юстина Мацкевич, психолог на Avigon.pl: 

Шановна читачко, дякую, що ви вирішили поділитися своєю важкою історією. Ваше занепокоєння цілком зрозуміле, і емоції, пов’язані з цією ситуацією, вас переповнюють. Як мати ви бажаєте кращого для доньки, але натикаєтесь на стіну, яка розділяє вас. Легко почуватися безпорадним у такій ситуації, але є кроки, які ви можете зробити, щоб спробувати покращити ваші стосунки та підтримати доньку.

Насамперед варто спробувати поглянути на ситуацію з позиції вашої дочки. У неї важкий період життя, де вона намагається знайти себе і свій шлях. Переїзд до нової країни — це величезний виклик. Її нинішній спосіб життя може бути способом впоратися з цими труднощами та знайти своє місце в цьому всьому.

‍Уникайте критики і покажіть їй, що ви хочете її зрозуміти

Розумію, що її вибір болючий і тривожний для вас, але спробуйте поговорити з нею відкрито та зі співчуттям. Намагайтеся уникати критики та засуджень, оскільки вони можуть ще більше віддалити вас одна від одної. Натомість запитайте, що робить її щасливою зараз і що для неї важливо. Покажіть, що ви хочете її зрозуміти, навіть якщо ви не завжди згодні з її вибором.

Ключовою є довіра — якщо вона відчуває, що ви їй довіряєте, вона стане охочіше говорити про свої плани на майбутнє.

Спробуйте поговорити з нею про її мрії та плани. Не в контексті критики нинішнього способу життя, а з цікавістю — чого б вона хотіла досягти, що її мотивує, якою вона себе бачить через кілька років? Це може бути важко, але варто спробувати зрозуміти, чому вона вважає своє теперішнє життя привабливим. Спільні роздуми про майбутнє можуть змусити її задуматися й зробити можливі зміни.

Що стосується партнера вашої доньки — постарайтеся пізнати його ближче, не засуджуючи. Можливо, в нейтральній розмові вам вдасться краще зрозуміти ці відносини і знайти більше спокою.

‍Те, що ваша донька зараз йде своїм шляхом, не заперечує всього, що ви для неї зробили

У цій ситуації також важливо піклуватися про себе. Зараз ваше психічне та емоційне здоров’я мають вирішальне значення. Розмова з близькими або зустріч з друзями можуть бути підтримкою прямо зараз. Якщо вам потрібно краще зрозуміти свої емоції та знайти спосіб ефективного спілкування, подумайте про розмову з психологом або сімейним терапевтом. 

Насамкінець хочу запевнити вас, що ви не погана мати. Ваші дії не викликають занепокоєння. Той факт, що ваша дочка зараз йде своїм шляхом, не заперечує всього, що ви для неї зробили. Ваші стосунки ще можуть змінитися та покращитися. Намагайтеся будувати мости, а не стіни — через спільні інтереси, час, проведений разом, і розмови без осуду.

Ваша любов і підтримка — ось те, що може допомогти вашій дочці знайти стабільність і зрілість у прийнятих рішеннях. Бажаю вам багато сил і терпіння в цей важкий час.

Посилання на сторінку експерта тут

‍

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Шлях до порозуміння лежить через розуміння, що відбувається з іншим

До війни я з родиною жила в Польщі. В Україні ми не досягли успіху і вирішили спробувати щастя в іншій країні. Проте ми ніколи не припиняли спілкування з друзями й родиною. Можливо, колись ми ще повернемося в Україну.

Мій чоловік — будівельник, тому не мав проблем з пошуком роботи в Польщі. Я раніше прибирала будинки, а зараз маю хорошу роботу в клінінговій компанії. Ми живемо добре, але це не означає, що нас не цікавить ситуація в Україні. Я не відпустила чоловіка воювати, але ми допомагаємо своїй родині, яка прийняла рішення залишитися в Україні.  

Ми живемо в районі, де осіло багато сімей з України. Найчастіше це матері з дітьми, але є й вдови, які втратили своїх чоловіків на фронті. Ми зустрічаємося, іноді проводимо разом вечори або вихідні.

Нещодавно сиділи, спілкувалися. Як завжди, головна тема — війна і те, що буде після неї. І ось під час розмови одна із вдів сказала, що ми — тобто я і мій чоловік — не маємо права висловлюватися та коментувати те, що відбувається в Україні, тому що мій чоловік безпечно сидить у Польщі, поки інші віддають життя.

Я почувалася жахливо. Ніби я українка другого сорту. За словами моєї сусідки, є герої і є ті, хто веде безпечний спосіб життя і чекає повернення в свою країну після страшних подій. Мені стало дуже сумно.

Я сказала їй, що вона не права, і що якби у неї була можливість, вона б, мабуть, теж не дозволила своєму чоловікові битися. Ніхто з нас не був готовий до цієї війни. І навіть якби ми були готові, чи можна підготуватися до загибелі близької людини? Ми розійшлися в гніві.

Чи справді погано піклуватися про свою родину та її безпеку?

Ця зустріч дала мені зрозуміти, що після закінчення війни між людьми можуть виникнути серйозні розбіжності. Поділ на кращих — тих, хто воював, і на гірших, яких не було в країні. Люди будуть тримати образи одне на одного. І я не впевнена, чи хочу жити з ярликом тієї, яка обрала безпечне життя для своєї родини.

Чи справді погано піклуватися про свою родину та її безпеку? Я погана людина? Я гірша українка?

Адріан Вихованьскі, психолог на Avigon.pl:

Шановна пані, посилаючись на ваш лист, хочу підкреслити, що до війни в Україні дійсно ніхто не був готовий  — ні в Україні, ні в Польщі, ні в світі. Це стало шоком для всіх — що така ситуація може виникнути в центрі Європи, через багато років після війни. Багато людей страждають через те, що відбувається останні роки в Україні.

Те, що ви з чоловіком зараз перебуваєте в Польщі, дієте, працюєте, допомагаєте іншим — це свого роду боротьба за нормальність. Завдяки вашій діяльності ви також підтримуєте своїх співвітчизників.

Разом з тим гіркота людей, які втратили своїх близьких під час війни, величезна. Багато людей пережили або все ще переживають травму чи чиюсь смерть, і переживають гостро. Цим людям дуже боляче. І прошу вас зрозуміти — не всі переживають втрату однаково.

Водночас не варто звинувачувати себе в тому, що ви подбали про свою безпеку. Немає сенсу зараховувати себе до категорій «погана» чи «хороша» людина. Кожен заслуговує на розвиток, почуття безпеки та гідності, зокрема соціальну та життєву гідність. Кожен із нас щодня робить вибір, який не обов’язково робить нас хорошими чи поганими. Важливо те, що ви самі думаєте про себе.  

Подумайте, чи відчуваєте ви любов до рідного краю і чи важливий для вас розвиток країни після війни? А розбіжності, непорозуміння є у кожної нації і в кожній соціальній групі. Не сприймайте коментарі інших людей на власний рахунок.  

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/specjalista/adrian-wychowanski

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я у Польщі від початку російської агресії проти України. Після перших кількох дуже важких місяців мені довелося залишити велику родину та друзів. Настав час охолонути та знайти свій шлях у новій реальності. 

Насамперед я знайшла у Польщі роботу, якою дуже задоволена. Тепер можу дозволити собі зняти кімнату, а також відкладаю гроші, щоб, повернувшись додому, почати нове життя. Як самотня людина, якій скоро тридцять, я не закривалася від стосунків. І рік тому на роботі познайомилась із симпатичним хлопцем. 

Він запрошував мене в кіно і на прогулянки. Ми добре спілкувалися, бо він кілька років допомагав українцям знайти роботу в Польщі і трохи вивчив нашу мову, а разом з тим вчив мене польської. Згодом він познайомив мене зі своєю родиною, яка мене прийняла і, можливо, я їм навіть сподобалась. 

І все було б добре, якби не його дивна поведінка в ліжку. Мені соромно про це говорити з друзями, бо навіщо друзям розповідати про свої інтимні справи.

Я спіймала свого хлопця, який двічі потай знімав презерватив до кінця статевого акту. Я використовую засоби контрацепції, але для безпеки ми також домовилися використовувати презервативи. Він не заперечував. 

Коли я сказала йому, що він зняв презерватив, він сперечався і став доводити, що той сам зісковзнув. Але двічі? Я не хочу відчужувати його чи завдавати йому болю, але я почуваюся незручно через таку поведінку. Ніби він мене обманув, зрадив, зробив щось всупереч мені і тому, про що ми домовилися. 

Я не хочу зараз бути вагітною. Я вважаю за краще дочекатися, поки закінчиться війна, коли ми вирішимо, де будемо жити. Аби народити дитину в більш спокійний час. 

Як поговорити з ним про цю дивну поведінку, щоб він не образився, а зрозумів мою точку зору? Буду вдячна за пораду.

Юстина Майхровська, психолог на Avigon.pl: 

Шановна пані!

Розумію, що ви перебуваєте в скрутному становищі і ціную вашу чесність. Те, що ви описали, є серйозною проблемою, і добре, що ви поділилися своєю ситуацією і хочете її вирішити. Насамперед хочу привітати вас з пошуком свого шляху в новій реальності, в абсолютно новій країні. Це вимагало великої мужності та рішучості. 

Те, що ви описуєте, називається “стелсинг” (stealthing) — зняття презерватива без згоди — і вважається формою насилля над жінкою.

Важливо, щоб ви знали, що ваші почуття цілком виправдані. В інтимних стосунках ключовими є довіра та взаємоповага. Будь-які дії, які порушують встановлені вами кордони, є проблемою. І ваші занепокоєння зрозумілі, оскільки ваш партнер порушив вашу домовленість щодо використання презервативів. 

Поговорити з партнером необхідно. А перед розмовою добре подумати, чого ви очікуєте від свого партнера. Сформулюйте, які ваші межі в цих стосунках і як би ви хотіли, щоб їх поважали. Ви можете чітко сказати, що для вас це питання не лише комфорту, а й довіри та безпеки. 

Також важливо бути наполегливою. Пам’ятайте, що ви маєте повне право висловлювати свої потреби та почуття. У стосунках важливо відкрито говорити про те, що вас турбує, не боячись заподіяти біль іншій людині. 

Разом з тим варто враховувати можливі наслідки. Подумайте, що ви будете робити, якщо це повториться або якщо ваш партнер не зрозуміє вашої точки зору. Наприклад, ви можете вирішити, що якщо його поведінка не зміниться, це буде серйозним сигналом до того, щоб переглянути майбутнє ваших стосунків.

‍Говоріть відкрито, але з повагою

Ви маєте право на повний контроль над своїм тілом і життям, і будь-які спроби вашого партнера маніпулювати цими рішеннями є неприйнятними.  

Навіть якщо вам зараз соромно говорити про це з друзями, ви можете спробувати знайти людину, якій довіряєте, щоб поговорити про те, що відбувається. Емоційна підтримка інших може допомогти вам побачити ситуацію з іншої точки зору та додати сили. 

Після розмови з партнером зверніть увагу на його реакцію. він розуміє ваші занепокоєння? Його відповідь дасть вам багато інформації про те, наскільки він піклується про вас і ваші стосунки. 

Також важливо обрати для розмови правильний момент. Переконайтеся, що у вас обох є час і ви перебувайте в тихому місці. Говоріть відкрито, але з повагою. Ви можете почати зі слів про те, наскільки цінуєте ваші стосунки та хочете будувати їх на взаємній довірі. Намагайтеся уникати звинувачень і радше висловлюйте свої почуття та потреби.

Якщо поведінка вашого партнера не зміниться, варто задуматися про майбутнє цих стосунків

Дайте зрозуміти, що захист важливий для вас і що вам не подобається така поведінка. Підкресліть, що ви хочете, щоб ваші рішення розділяли і поважали обидві сторони.

Також запитайте його точку зору. Нехай він висловить свої думки та почуття з цього приводу.  Ви можете запропонувати вам разом вирішити, як ви хочете продовжити цю справу, щоб вам обом було комфортно.

Зрештою, ваш добробут і безпека є найважливішими. Незалежно від того, наскільки ви дбаєте про ці стосунки, якщо ваш партнер не в здатен зрозуміти ваші межі та поважати їх, варто подумати, чи це стосунки, в яких ви хочете залишитися.

Якщо, незважаючи на розмову, поведінка вашого партнера не змінилася, варто задуматися про майбутнє цих відносин. Потрібно поважати свої кордони, а їх недотримання може призвести до більш серйозних проблем у майбутньому. Пам’ятайте, що ви маєте право захищати свої інтереси та приймати рішення, які відповідають вашим цінностям.

Сподіваюся, ці поради стануть у нагоді, і ви щось з них візьмете для себе. Щиро бажаю вам удачі й конструктивної розмови з партнером.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Не покарання, а нові можливості

Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну? 

Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі? 

До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим. 

Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все,  з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+. 

Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі. 

Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.

Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо... 

Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає: 

Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.

Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там. 

Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.

З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа. 

Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу. 

Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати. 

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я відчуваю себе виснаженою війною, відсутністю близьких, важкою працею, яка дозволяє хоча б на мить забути про те, з чим щодня стикаються моя донька та мої батьки. Вони залишилися в Харкові, я — в Польщі. Моя донька військова і не могла виїхати, а батьки не хотіли. Сказали, що надто старі, щоб тинятися по світу й починати життя заново на чужині. Я довго з ними спілкувалася на цю тему, але безрезультатно.

Я приїхала до Польщі, тому що це була єдина можливість заробити розумні гроші та підтримати батьків в Україні. Я знала, що розлучитися буде важко, але не усвідомлювала наскільки.

Щоб не думати про те, що відбувається з моїми близькими, я тікаю в роботу.

Працюю на двох роботах і маю вісім годин на відпочинок. Але у вільний час замість того, щоб спати стежу за новинами, телефоную близьким і  питаю, як вони.

Я живу в маленькому місті, де люди знають, що я з Харкова. Іноді люди повідомляють мені, що знову бомбардування. Тоді я одразу телефоную рідним, щоб пересвідчитись, що з ними все гаразд.

Я багато разів була близька до рішення повернутися. Я поїду, буду жити з ними, і якщо ми помремо, то помремо разом. Разом з тим я знаю, що без моєї фінансової підтримки ні моя сім'я, ні я довго не проживемо. Почуваюся хом'яком, який застряг на маховику. Я бігаю, як божевільна, але мої думки завжди в одному місці — з родиною.

Коли мені вдається зв'язатися з донькою, я відчуваю велику радість. Це те, що завжди  заспокоює мене і надає сили. Знаєте, як важко бути у безпеці, коли твої близькі будь-якої миті можуть загинути від російської бомби?

Знаю, що маю думати раціонально, але це надзвичайно важко. Я щодня прокидаюся з рішенням, що сьогодні контролюватиму свій страх, що не дозволю йому паралізувати мене, але достатньо отримати інформацію з України — і мій план розвалюється.

Не знаю, можливо є якісь методи, які допомагають заспокоїтися й очистити думки. Мені конче потрібна ця навичка. Інакше просто боюся збожеволіти.

Івонна Килимнюк, психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, досвід війни — одне з найважчих переживань, які випадають на людську долю. Це також багатовимірний досвід, який торкається різних сфер життя. Тому варто подбати про себе в різних аспектах.

Моя перша думка була про фізичне здоров’я. Здоров'я — це ще не все, але без здоров'я все — ніщо. Без підтягнутого, міцного і «розумно відпочилого» тіла далеко не підеш.

Тому варто подбати про сон, регулярне харчування, пиття води та стимулюючі фізичні вправи (танці, йога, пілатес, бажано на природі, де органи чуття можуть відпочити). Уі основні види діяльності (якщо вони регулярні) можуть значно покращити ваше самопочуття.

Починайте з цих маленьких-великих змін і спостерігайте за метаморфозами. Регулярна участь у заняттях йогою, медитаціях чи інших техніках релаксації може допомогти зменшити стрес і симптоми психосоматики. А саме проблеми з диханням, головні болі та запаморочення, проблеми з травленням, напругою м'язів, розладами сну тощо.

Посилання на сторінку експертки тут.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Правда важка, але неправду прийняти важче

Я живу в Польщі з майже шестирічним сином. Коли ми тікали від війни, йому було три роки. Незважаючи на величезний стрес і страх, я намагалася не дати йому відчути жах, який мене переповнював. Тому сказала, що ми їдемо в подорож у прекрасне місце. Але він все одно здивувався, що ми їдемо без тата.

У мого чоловіка від початку були чудові стосунки із сином, він балував його і присвячував йому кожну вільну хвилину. Я пояснила синові, що тато повинен залишитися, тому що у нього немає відпустки, і коли він її отримає, то приєднається до нас. Пам’ятаю, щоразу, коли дзвонили у двері, він схоплювався, кричав «тато» й біг відчиняти. І кожного разу був дуже розчарований.

«Бо якби він мене любив, то прийшов би до мене»

Ми живемо в районі, де осіло багато українців. У мене в Польщі не було знайомих, тому поселитися тут було найкращим варіантом. Є також українські родини, які перед війною обрали жити в Польщі. Мій син грає з друзями у дворі і ходить до них у гості.

Батьки його друзів розповідають, що мого сина більше цікавить спілкування з татами приятелів, ніж гра з дітьми. Він навіть якось запитав одного з батьків, чи може той бути його татом. Той сподобався сину, бо грав з ними у футбол і водив на майданчик. Малий був у захваті, коли міг тримати свого старшого друга за руку або сидіти у нього на колінах.

Він дуже сумує за батьком. Були у нас, звісно, ​​й питання про те, чи тато його більше не любить? Бо, мовляв, якби любив, то прийшов би до нього. Я вже не можу приховувати від свого сина, що відсутність його батька була не вибором, а вимушеним наслідком війни.

Батько наче є, але разом з тим його немає

Ми з чоловіком домовилися, що він буде говорити з сином по телефону хоча б раз на тиждень. Іноді перерви довші, але ми намагаємося. Син завжди сильно чекає цих розмов, розповідає татові про те, що робить, показує кубики і питає, коли тато прийде додому.

Нещодавно ми були на дитячому майданчику. І там знову його приятелі були з батьками. Коли син прибіг до лавочки попити води, то сказав, що теж хоче, щоб його тато був поруч, а не тільки в телефоні. Я розумію його жаль, тому що майже половину свого короткого життя він провів з батьком, який наче і є, але разом з тим його немає.

У мене багато сумнівів. Чи може така розлука пошкодити зв’язок сина з батьком? Чи можуть їхні стосунки бути нормальними після всього цього часу? Чи їм доведеться вчитися знову?

Я також боюся, що коли закінчиться війна — сподіваюся, якнайшвидше — моєму чоловікові буде важко знайти своє місце вдома з родиною в цих надзвичайно важких умовах. Адже стільки говорять про посттравматичний стресовий розлад, а перебування на фронті — одна з основних причин цього синдрому.

Мій чоловік запевняє, що сумує за нами, любить нас і хоче якнайшвидше бути з нами, і це мене дуже тішить, але десь всередині живуть ті страхи, про які я написала. Можливо, я переживаю через такі проблеми даремно, але я бачу, як мій син страждає і як йому набридло мати тата, який існує тільки в телефоні...

Агнешка Ботта, клінічний психолог на платформі Avigon.pl:

Шановна читачко, перестаньте, прошу, приховувати від свого сина, що відсутність батька — це не вибір, а примус, принесений війною.

Я розумію, що ви хотіли захистити свого сина, коли ви приїхали до Польщі, адже тоді йому було три роки. Але зараз йому шість і він бачить інших дітей, у яких є батьки, і не розуміє, де його тато і коли він повернеться.

Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не є вибором

Між батьком і сином міцний зв'язок, хлопчик має велику потребу в цьому контакті. Йому, безумовно, важко зрозуміти, що він не може щодня розмовляти з татом, як інші діти, але важливо говорити синові правду, адже діти багато розуміють і часто здатні відчувати наші емоції. Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не за власним вибором — її спричинила війна.

Коли ваш чоловік приїде до Польщі і приєднається до вас і вашого сина, йому обов'язково знадобиться час, щоб зорієнтуватися на новому місці і побути з родиною тут і зараз на чужині, згадуючи образи війни.

Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче

Ви сім’я, і ваш зв’язок міцний. Так, можливо, ваш чоловік спочатку матиме проблеми з адаптацією до ситуації, коли побачить свого сина через кілька років, і їм доведеться багато чого надолужити.

Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче, і я закликаю вашого чоловіка поговорити з психологом після його повернення. Це допоможе адаптуватися до нового місця, пережити багато важких почуттів, пов’язаних з війною, розлукою з сім’єю, а також знову знайти себе в ролі батька у житті шестирічного хлопчика, який його дуже потребує.

Посилання на сторінку експерта тут‍

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Питання без відповідей

Я у Польщі з перших днів війни. Мій чоловік, з яким ми одружилися в жовтні 2021 року, вирішив, що нема чого чекати — мені потрібно виїхати. А сам пішов на фронт. Так війна розлучила нас на початку спільного життєвого шляху.

Я думала, війна триватиме максимум до травня, Захід дасть ефективну відповідь і ми всі зможемо повернутися в Україну.

Натомість вже майже 2,5 роки я живу в Польщі, аі мій чоловік — на війні. Замість будувати спільне життя, нас розділяють сотні кілометрів і страх за його життя. Безпека в Польщі насправді не дає полегшення, коли найближча для серця людина щодня зазнає ризику смерті чи інвалідності. Я весь час переживаю за чоловіка. Ці моменти онлайн, коли ми можемо обмінятися кількома словами, чудові, але вони ще більше розпалюють горе й тугу…

Після цих понад двох років найбільше мені бракує близькості та, мушу визнати, сексу. Я хочу обійняти його, кохатися і не вставати з ліжка тиждень.

Адже це ненормально, що в цивілізованій Європі сім’ї не можуть бути разом через те, що хворий на ненависть диктатор вирішив напасти на незалежну країну. У мені стільки злості, навіть ненависті, але понад усе — безсилля. Скільки ще нам доведеться жити в цій розлуці? Іноді я боюся, що не доживу до нашого спільного життя знову.  

Я не поїду з Польщі, тому що мені нема куди повертатися в Україну. Мої свекри загинули, бо на їхній будинок впала бомба. Я виросла у дитячому будинку, і вони були моєю єдиною, першою справжньою родиною.

Мій чоловік завжди каже мені, щоб я не залишала Польщу, бо тільки так він має спокійну голову й не хвилюється, знаючи, що я тут у безпеці та про мене піклуються. Навіть якщо у нього є відпустка, він не може приїхати і бути тут зі мною.

Ми живемо в повній підвішеності. Скільки можна так жити на відстані? Це біль. Адже людині потрібні близькі люди, їхнє тепло та підтримка. Який шанс у стосунків вижити, якщо їхнім єдиним джерелом є туга?

Що, якщо один з нас не витримає цієї розлуки? Мені дуже сумно. Важко так жити. Друзі чи знайомі не замінять найближчої людини, а страх за його життя виснажує психіку.

Гжегож Міхал Мюллер, психолог на Avigon.pl:

Не наважуся давати поради. Найчесніше в цій ситуації висловити вам співчутливу повагу.

Ця ситуація дійсно є руйнівною. І те, про що ви пишете, — це застрягання Йова в абсурді війни. Ви правильно вчинили, що щиро попросили допомоги. Та вам потрібна не порада, а присутність підтримки.

Таку підтримку зможуть вам дати ті, у кого є подібний досвід. Розрада, присутність, наполегливість, хоробрість, певний повсякденний і справжній героїзм життя людей зі схожим досвідом можуть стати для вас джерелом сили в процесі подолання апокаліптичної, абсурдної та виснажливої ситуації.

Проблеми, які неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.

Я пропоную вам знайти поблизу себе групу підтримки. Це може бути група у психолога — наприклад, для складних подружніх відносин, де є любов, поранена війною. А якщо такої групи не знайдеться, давайте разом створимо її з вас, редакції та моєї скромної персони.

На щастя, у Польщі вже працює низка сильних українських психологів. І якщо поєднати добре підібрану групу і психолога, то проблему, яку неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.

Посилання на сторінку психолога тут

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Проблеми з алкоголем — це коли він стає «ліками», а стосунки з рідними псуються

Я надто довго була наодинці із цією проблемою, і мені потрібно з кимось поділитися своїми страхами та тривогами.

Все почалося з того, що мій чоловік змінив роботу і приєднався до польсько-української команди. Мій чоловік — будівельник. Раніше він працював лише з поляками і проблем не було.

Після зміни роботи почалися проблеми з алкоголем. Раніше мій чоловік випивав тільки під час певних урочистостей, а тепер йому не потрібен привід. Кожна можливість хороша.

І триває все це майже рік. Я не працюю, бо доглядаю за трьома дітьми. Мій чоловік нас утримує. Він добре заробляє, але коли я рахую гроші, які він витрачає на алкоголь, у мене серце розривається. Я вже не знаю, як з ним говорити. Намагалася просити, благати, але він мені каже, що я перебільшую, тому що кілька келихів пива після роботи — це ні про що.  

Я навіть намагалася поставити ультиматум: або я з дітьми, або випивка. Він посміявся з мене і сказав, що я нікуди не піду, бо мені нікуди йти. І він має рацію. У мене тут немає ані рідних, ані близьких, я покладаюся виключно на нього.

Нещодавно я переїхала зі спальні і сплю в дитячій. За відсутністю реакції на це чоловіка я роблю висновок, що його це зовсім не турбує.

Боюся, що якщо так буде продовжуватися, то він зрештою зазнає невдачі на роботі. І тоді почнеться справжня драма. Що я можу зробити? Як його переконати, що він шкодить собі, дітям і мені? Як з ним розмовляти, коли він майже завжди напідпитку?

Раніше він більше часу проводив з дітьми, грав з ними, приносив маленькі подарунки. Тепер навіть не запитає, чи здорові, чи їм чогось треба. Коли він приходить додому, я бачу напругу на обличчях дітей. Передчуття: він знову буде п'яним? Знову скине свій одяг і піде спати?

Я не знаю, що сталося, що змусило його почати пити. Це його реакція на стрес? Але ж алкоголь — це тимчасове розслаблення, випивка нічого не вирішує, вона лише ускладнює ситуацію. Я знаю це, але як я можу переконати його зрозуміти це теж?

Матеуш Харитон, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, коли один член сім’ї є залежним, вся родина стає співзалежною. Тому дуже добре, що ви пишете про це і шукаєте підтримки й вирішення.

Поки ваш чоловік не помітить цю «хворобу», ви нічого не зможете з цим зробити

Чим довше ваш чоловік зловживає алкоголем, тим складніше йому позбутися залежності. Що б не відбувалося в його роботі, у житті він повинен шукати здорових рішень. Рік — це довго, якщо говорити про механізм випивки. В ній вже можна і заблукати.

Насамперед потрібно дати зрозуміти своєму чоловікові, що у нього є проблема. Поки він не помітить цю свою «хворобу», ви нічого не зможете з нею вдіяти. У кожному місті є міський центр соціального захисту населення або районний центр допомоги сім'ї, туди варто звернутися і повідомити про проблему, вам обов'язково допоможуть у цьому питанні.

Якщо ваші діти ходять до школи, ви повинні повідомити про ситуацію шкільного психолога, щоб він міг зайнятися дитиною. Може бути корисним відвідати веб-сайт Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем (www.parpa.pl), де чимало статей на цю тему, а також перелік закладів для лікування залежностей та контакти спеціалістів лікування залежності.

У цей момент ви менш важливі для свого чоловіка, ніж алкоголь

Найкращий варіант — щоб чоловік ходив на індивідуальну або групову терапію (групи АА). Я вважаю, що жінці з дітьми буде добре розлучитися з чоловіком на деякий час, пожити. наприклад, у друзів. Наступний крок — знайти роботу, тому що вам потрібно стати максимально незалежною від чоловіка. Дайте йому зрозуміти, що ви впораєтеся без нього.

А далі — спостерігати, чи буде ваш чоловік старатися за вас, чи він все ще піклується про вас. Бо якщо ні, то це значить, він не захоче змінюватися, і найвигіднішим рішенням для вас і дітей буде розлучення.

Ви, напевно, запитаєте, чому такі різкі кроки? Відповідь проста: якщо в цей момент ви для чоловіка менш важливі, ніж раніше, значить, ваше місце зайняв алкоголь.

І далі буде тільки гірше, адже з часом може з'явитися агресія до вас і ваших дітей.

Наслідком залежності для дітей може стати синдром ДДA

Пам’ятайте, що алкогольна проблема є напрочуд серйозною та небезпечною не лише для того, хто п’є, але й для вас та для розвитку ваших дітей. Результатом залежності для дітей ймовірно стане синдром ДДА (доросла дитина алкоголіка): вони будуть тривожними, їм буде важко вступати в здорові романтичні стосунки, вони матимуть низьку самооцінку, відчуватимуть себе незахищеними.

Діти вчаться переважно за зразками та наслідуванням. Тому цілком ймовірно, що через залежність вашого чоловіка ваша дитина також потягнеться до алкоголю в дорослому віці (чи навіть у підлітковому) і, можливо, зловживатиме ним. Дуже важливо, щоб ви та ваші діти пішли на психотерапію та пропрацювали цю проблему, поки не пізно. Бажаю вам сил і наполегливості у боротьбі із залежністю вашого чоловіка. Будь ласка, не здавайтеся і шукайте допомоги, ви не самотні.

‍

Посилання на сторінку психолога і на сторінку Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем‍

Війна в Україні руйнує не лише міста й села, але насамперед — людські життя. Люди змушені були покинути свої домівки та шукати прихистку в сусідніх країнах. Польща стала одним з місць, де українці відчули себе у безпеці. Втім вони стикнулись не тільки з викликами еміграції, але й з емоційними травмами.

Вимушена еміграція — складний процес, пов'язаний з багатьма труднощами.  Українці стикаються з мовним бар'єром, пошуком роботи та житла, адаптацією до нового середовища.

Однак, крім цих явних практичних проблем, тимчасові мігранти з України переживають глибокі емоційні травми, пов'язані з війною:

• Сильна тривога та страх за майбутнє

Люди не знають, що їх чекає далі, чи зможуть вони знайти безпечне місце, роботу, їжу. Цей страх може бути настільки сильним, що призводить до порушення фізичного та ментального самопочуття.

• Стрес

Процес адаптації до нового життя, вивчення мови, пошуку роботи та житла може бути дуже виснажливим. У результаті той, хто з цим стикається, може зазнавати хронічного стресу.

• Панічні атаки

Страх та невизначеність можуть викликати раптові напади тривоги, запаморочення, нудоти, відчуття нестачі повітря. Ці напади можуть бути настільки лякаючими, що люди починають уникати людних місць, і цепризводить до ізоляції, замкнутості.

• Депресія та апатія

Втрата дому, близьких, звичного способу життя провокує почуття безнадії, брак інтересу до життя. Людині стає важко мотивувати себе на щось, їй здається, що все втрачено. 

• Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Люди, які пережили бомбардування, розстріли, інші жахливі події війни, часто страждають від ПТСР. Цей розлад проявляється у флешбеках, кошмарах, панічних атаках, емоційній онімілості. Людям з ПТСР важко зосередитися, вони відчувають себе емоційно відстороненими від інших, всюди бачать небезпеку.

Історії українців, які стикалися з сильними емоційними травмами через війну

Все це люди, з якими мені довелося зустрічатися і працювати. Усі імена змінені.

Вікторія (37 років). Переїхала з двома дітьми (11 і 13 років), тоді як чоловік пішов воювати. Відчувала сильну тривогу за життя чоловіка та майбутнє дітей. Вікторію мучили жахіття, вона не могла їсти, спати, втратила інтерес до життя. Жінка постійно моніторила новини в телеграмі, хвилювалася, коли не отримувала звісток від чоловіка. Протягом місяця проживання у Варшаві не розпаковувала валізи.

Все чекала на новину, що війна закінчилася

Вікторія зрозуміла, що сама з проблемою не впорається і звернулася за допомогою. Завдяки тривалій терапії та підтримці, жінка поступово почала одужувати від емоційного виснаження — навчилася контролювати тривогу, стала краще спати, їсти.

На одній із сесій вона зізналася, що їй принесло щастя, коли вона під час вечірньої прогулянки з дітьми  побачила, як у небі летить звичайний літак.

Запис дітей до школи дав їм можливість спілкуватися з однолітками. Це також допомогло Вікторії відволіктися від своїх проблем та зосередитися на дітях. Жінка почала відвідувати онлайн-групу підтримки для дружин військових, де ділиться переживаннями та отримує розуміння від людей, які опинилися в схожій ситуації.

Софія (22 роки). Пережила трагедію: під час бомбардування втратила найдорожчу людину — маму. Переїхавши до Польщі одна, дівчина почувалася самотньою, втраченою та нікому не потрібною. Її мучили жахливі спогади про трагедію, вона не могла спати, працювати.

Втрата мами та емоційний біль призвели до того, що Софія почала завдавати собі шкоди.

Її руки та ноги були вкриті порізами, адже самопошкодження стало для неї способом впоратися з нестерпним болем

Дівчина стала шукати допомогу. Завдяки терапії та підтримці, вона поступово починає зцілюватись.

Хоча Софія ніколи не забуде свою маму, вона вчиться жити з болем втрати. Цьому болю вона не дає себе знищити. Завдяки своїй стійкості та наполегливості, Софія робить кроки до нового життя.

Сергій (45 років), багатодітний тато. Виїхав із сім'єю з окупованої території. З його слів, «через окупантів він втратив дім». Відчував сильну тривогу за майбутнє, адже потрібно було допомогти сім’ї облаштуватись, знайти роботу, вивчити мову. Також його мучили флешбеки та жахливі сни про події, які він пережив в Україні. 

Дружина та старший син звернулись за допомогою, бо не могли спостерігати за його стражданнями

Завдяки терапії та підтримці, Сергій вчиться справлятися з флешбеками та кошмарами. Став емоційно стійкішим. Замість зациклюватися на травмі минулого, Сергій вчиться жити в сьогоднішньому дні та зосереджуватися на позитивних аспектах життя. Чоловік знайшов роботу. Для дітей обрав школи, в яких вони навчаються дотепер. Дружина також працює з психологом, бо відчуває тугу за близьких, які прийняли рішення залишись в окупації.

Що можна зробити, щоб допомогти собі психологічно?

Важливо розуміти, що кожна людина переживає переїзд та адаптацію до нового життя по-різному. Спираючись на свій досвід. Не соромтеся звертатися за психологічною допомогою до фахівців. Вони можуть допомогти вам впоратися з емоційними складнощами.

• Спілкуйтеся. Підтримуйте зв'язок з сім'єю та друзями, які залишилися в Україні. З іншими емігрантами. Діліться своїми переживаннями та шукайте підтримки.
• Вивчайте мову. Вивчення мови країни перебування допомагає краще адаптуватися до нового життя. Знання мови — важлива складова відчуття свободи.
• Дбайте про себе. Ведіть здоровий спосіб життя, їжте збалансовану їжу, достатньо спіть, займайтеся спортом
• Робіть паузи у своїх думках. Гуляйте.

Від початку повномасштабної війни ситуація для тих, хто виїжджає до Польщі, змінилася. Зараз легко знайти інформацію, як і куди їхати, де можна отримати допомогу, до яких організацій звернутися. Дуже важливо не здаватися, вірити в те, що буде краще, шукати інформацію, яка може допомогти. Важливо, що польський уряд послідовно надає допомогу біженцям. У Польщі та інших країнах ЄС працюють міжнародні організації, групи та об’єднання українців (наприклад, Український дім у Варшаві — подібні організації є і в інших європейських містах), які мають значну кількість підтримуючих ініціатив і занять для тимчасових мігрантів у зв'язку з війною.  Перший крок до подолання емоційних травм — повернення контролю і можливості планувати своє життя. Варто почати з короткострокового планування — наприклад, на найближчий тиждень, місяць.

Результат — створення безпечного середовища і подолання емоційної травми

Звісно, ніщо не здатне до кінця вирішити головну проблему: українці, які виїхали за кордон через війну, переживають велику і болісну втрату — втрату свого зв’язку з рідним домом. Але полегшити свій стан можливо.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Шановні Сестри, пишу вам, бо не маю кому довіритись і попросити поради. Адже лист про мої стосунки.

Ми з хлопцем разом три роки. Живемо в Польщі, плануємо весілля. Все було добре, поки мій хлопець не став листуватися зі своєю колишньою дівчиною. Вона першою написала йому. Я навіть не знаю, як вона отримала його польський номер, але підозрюю, що його дав їй один з наших спільних друзів.

Мій хлопець розповів мені про цю спробу контакту, не приховував. Я не заперечувала — ця дівчина в Україні і, вочевидь, їй потрібна допомога, і це чудово, якщо ми можемо їй чимось допомогти з безпечної Польщі. Я була переконана, що це спілкування обмежиться кількома текстовими повідомленнями, що ми їй допоможемо і все.

На жаль, сталося інакше. Я стала помічати, що мій хлопець дедалі частіше став усамітнюватися зі своїм телефоном, посміхаючись в екран і пишучи з кожним днем все більше.

Одного разу він залишив телефон на столі й пішов у ванну. Я знаю, що не можна такого робити, але я подивився в його смартфон. І те, що я там прочитала, налякало мене.

Останні повідомлення — від колишньої дівчини про тугу, відсутність ніжності та сексу. Мій хлопець не залишився в боргу і відповідав, як сумує за її запахом, що пам'ятає чудовий секс в машині і хотів би знову лягти з нею в ліжко. Але це ще не все — про себе я дізналася, що я не дуже пристрасна, а йому набридло «обслуговувати поліно в ліжку»…

Мені страшенно сумно, я почуваюся зрадженою і приниженою. Я ніколи не чула, щоб він казав, що йому не подобається зі мною у ліжку. Ініціативу близькості проявляю переважно я. А що, якщо насправді я не приваблюю його і він змушує себе займатися зі мною сексом? У мене мільйон думок з цього приводу. Я плачу по кутках, і то шкодую, що прочитала, то радію, що принаймні не живу в незнанні.

Звичайно, я не сказала своєму хлопцю, що читала листування з його колишньою. Він поводиться так, ніби нічого не відбувається, не згадує про неї, але всюди ходить з телефоном. Мені страшенно сумно. Я не знаю, що мені робити. Як почати розмову? Адже я не можу довго вдавати, що нічого не сталося, — мені надто боляче. Будь ласка, допоможіть. Порадьте, як бути далі.

Матеуш Харітон, психолог на Avigon.pl:

Шановна пані, у ситуації, яку ви описали, ви обоє припустилися помилок. І я вважаю, що єдиним правильним рішенням є чесна та відверта розмова з партнером.

Весілля має бути не проміжним рішенням — це рішення на все життя

Придушення емоцій і збереження таємниць може мати негативний вплив на ваше психічне здоров'я. Я припускаю, що ваші стосунки знаходяться на серйозній стадії, якщо ви згадуєте про планування весілля. У такому випадку вам слід ще більше прагнути прояснити побачене.

Весілля має бути не проміжним рішенням — це рішення на все життя. Якщо ви не впевнені в собі на 100%, — на мій погляд, немає сенсу брати шлюб. Ви повинні зізнатися, що бачили ці повідомлення, і разом з тим висловити свої почуття і занепокоєння в спокійній і конструктивній формі. Я знаю, що в такі моменти важко зберігати спокій, але якщо ви дозволите собі зайве, ця розмова призведе до ескалації конфлікту замість рішення, яке буде задовільним для вас обох.

Варто чесно поговорити про те, що вас збуджує в ліжку і чого ви очікуєте

Якщо єдиною проблемою у ваших стосунках є секс, можливо, варто відверто поговорити про те, що вас збуджує в ліжку, чого ви очікуєте і, можливо, внести деяку різноманітність у вигляді еротичних іграшок чи рольових ігор. Варто подумати про один день на тиждень, який був би повністю тільки для вас. Домовтеся, що одного разу ваш партнер приготує щось для вас, а наступного тижня ви приготуєте щось особливе для нього. Це не обов’язково має бути щось грандіозне — це може бути спільна вечеря вдома, перегляд фільму, заняття, які вам обом подобаються.

Три роки — довгий час спільного життя, перший вогонь, можливо, згас, тому вам потрібно подбати про його підтримку або розпалювання. Будь ласка, не втрачайте надії. Я вважаю, що це питання, яке можна вирішити шляхом чесного, чуйного та відкритого діалогу. Хто знає, можливо, ця тимчасова криза зміцнить ваші стосунки в майбутньому, хоча зараз у це важко повірити.

Посилання на сторінку психолога: https://avigon.pl/ specialist/mateusz-chariton

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Говорити з рідними про секс дуже важко, але важливо

«Добре, що ви є, Сестри. У мене проблема, про яку я не хочу говорити з друзями. Написати про це легше, до того ж ви обов'язково допоможете. Минулого тижня я закладала одяг у пральну машину. Як завжди, перевірила всі кишені і в одній з них, у штанях мого 15-річного сина, знайшла презерватив. Не буду вдавати, що мене це не схвилювало.

Я була в шоці. Я не очікувала, що мій син-підліток вже займається сексом. Я навіть не знала, що він з кимось зустрічається чи має дівчину. Я ніколи не говорила з сином про «ці речі» і навіть не знаю, як це робити. Як почати таку розмову, щоб його не збентежити? Чи захоче він поговорити про це? Він, напевно, знає більше з інтернету, ніж може розповісти йому мама.

Я від початку виховувала його одна. І тут виникає друга проблема, точніше серйозне занепокоєння. Я завагітніла, коли мені виповнилося 17. Для мого на рік старшого хлопця, батька нашої дитини, це також був перший секс. Спочатку він радів, що у нас буде дитина, але батьки швидко відмовили його від створення сім’ї. На жаль, під їхнім впливом він дійшов висновку, що занадто молодий, аби бути батьком. Так я залишилася сама.

Я люблю сина і не можу уявити своє життя без нього. Але побачивши цей презерватив, я згадала про свою ситуацію і не хотіла б, щоб жодна дівчина страждала через мого сина. Він не знає деталей моїх стосунків з його батьком. Він знає лише те, що я мати-одиначка, а його тато не хотів піклуватися про нас. Може, мені варто розповісти йому про те, що колись зі мною сталося? Може, тоді він буде уважнішим до дівчат?

Будь ласка, допоможіть. Для мене це важливо».

Агнешка Ботта, клінічний психолог на Avigon.pl

Шановна читачко, батькам завжди нелегко прийняти думку, що їх дитина займається сексом. Скільки б не було вашому синові — для вас він завжди буде дитиною і вам може бути важко змиритися з тим, що син дорослішає і в нього з'являється особисте життя.

Той факт, що він носить презерватив у кишені, свідчить про його обізнаність про різні небезпеки

У наш час віковий поріг перших статевих стосунків підлітків значно знизився. За статистикою, молоді люди отримують перший сексуальний досвід у віці 15-16 років, а іноді навіть раніше. На жаль, фізична зрілість не завжди означає емоційну зрілість, тому роль батьків є дуже важливою.

Раджу почати розмову зі своїм сином з похвали за те, що він стежить за собою і усвідомлює не тільки ризик завагітніти під час статевого акту, але й ризик зараження хворобами, що передаються статевим шляхом.

Будь ласка, не бійтеся зізнатися, що ви знайшли презерватив у пральні. Той факт, що у сина в кишені був презерватив, свідчить про те, що він усвідомлює різні небезпеки. Вашого сина треба похвалити та показати, що він робить правильні речі.

Молоді хлопці дійсно можуть сприймати секс і жінок як розвагу

Важливо продемонструвати, що тема сексу є чимось нормальним, природним аспектом життя і нема чого соромитися. Навіть якщо ви думаєте, що син може дізнатися більше з інтернету, завжди варто згадати, що він може поговорити з вами на будь-яку тему.

Я розумію, що ви хочете, щоб син ніколи не кривдив жодної дівчини і усвідомлював, що секс — це не тільки задоволення, але й великий ризик і відповідальність. Якщо ви поділитеся історією зі своєї юності, це може позитивно змінити точку зору сина. Адже молоді хлопці і взагалі чоловіки дійсно мають схильність сприймати секс і жінок як розвагу та задоволення і не завжди усвідомлюють усі наслідки сексу.

Я думаю, що розповідь вашої історії може навчити сина аспекту відповідальності щодо використання контрацепції, а також відповідального ставлення до жінок, яке не завдає болю. До того ж якщо ви поділитеся з ним своєю історією, це може вас зблизити. Зміцнити ваші стосунки та довіру.

Посилання на сторінку експертки‍

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Найважливіше — зрозуміти причини, аби не нашкодити

«Читаю листи, які пишуть вам мої землячки. Особливо цікаво читати про проблеми тих, хто має дітей. У мене теж є питання, яке потребує розв'язання.

Я приїхала до Польщі разом з 12-річним сином на початку війни. Чоловік покинув нас, коли синові було три роки. Мій хлопчик добре вчиться у польській школі, вже дуже добре розмовляє польською — краще за мене, хоча моїх перших польських слів навчила мене ще моя прабабуся.

Проблема виникла у вересні, з початком нового навчального року. Я помітила, що з мого гаманця зникає дріб’язок — монети в 2 чи 5 злотих. Спочатку я не звернула на це особливої ​​уваги. Думала, що, може, поклала дрібні гроші до кишені чи витратила їх на квиток і забула. Але ситуація стала повторюватися.

Тоді до мене дійшло, що це робить мій син. І — аби пересвідчитися — одного вечора я навмисне залишила в сумочці гаманець взагалі без готівки — тільки з карткою. Вранці до мене прийшов мій син і запитав, чи можу я дати йому 10 злотих, тому що після школи він з друзями ходить їсти хот-доги. Я дала йому гроші. І зрозуміла, що зникнення грошей — таки справа його рук, а не моя розсіяність.

Я розумію, що у 12-річної дитини є свої потреби, зокрема фінансові. Даю синові 100 злотих кишенькових грошей на місяць, але, як бачите, йому цього замало. І зараз я просто можу не тримати готівку в своєму гаманці, і тоді він буде просити у мене підтримки, але, на мій погляд, в основі сімейних стосунків має лежати довіра.

Ми одне в одного єдині на цілому світі. І я хочу, аби він був зі мною чесним і знав, що завжди може на мене розраховувати. Мій син — хороша дитина. Він добре вчиться, допомагає мені вдома, поважає мене. Але це захоплення моєю готівкою мене дуже турбує.

Мені потрібно з ним поговорити, але я не знаю, як почати, щоб не зіпсувати зв’язок між нами. Крадіжка є крадіжка. Навіть якщо це лише кілька злотих із маминого гаманця. Будь ласка, допоможіть».

Тетяна Ричко, лайф-коуч на Avigon.pl:

Шановна пані, я розумію стурбованість тим, що ваш син забирає дрібні гроші з вашого гаманця. Дійсно дуже важливо поговорити з ним про це.

Невідомо, чи пов'язана така поведінка з дорослішанням хлопчика і його підвищеними потребами, чи, може, щось недобре відбувається в його оточенні і син «мусить» красти гроші, але він не хоче або соромиться про це розповідати.

Навіть неприродний рух голови або очей може бути сигналом для вас, що щось відбувається

Розумію, чому ви не хочете починати розмову ні з того ні з сього, тому варто підлаштувати ситуацію. Ви можете залишити кілька монет у місці, яке не викличе підозр у вашого сина — наприклад, поруч з ключами чи іншими дрібницями в коридорі. Якщо бодай одна з монет зникне (ймовірно, не всі, щоб ви не помітили), це і стане приводом почати розмову.

Запитайте свого сина, чи знає він, що сталося з грошима, які ви підготували для сусіда (наприклад). І далі уважно спостерігайте, як він відреагує. Ви його добре знаєте, тому навіть неприродний рух вашої голови або очей може бути сигналом, що щось відбувається.

Така розмова буде важливою для хлопця, адже він побачить вашу підтримку

Якщо ваш син стане заперечувати, що причетний до зникнення грошей — шукайте іншу можливість. Не засуджуйте його, адже невідомо, що стало причиною його поведінки. Варто поставитися до нього ніжно, але серйозно. Ви можете розповісти йому, як важко заробляти гроші на повсякденні потреби, пояснити, що людина не може собі все дозволити, але ви докладаєте максимум зусиль, щоб забезпечити його гідним життям.

Є сенс звернути увагу на цінність грошей. Що інколи треба вміти сказати друзям, що у вас немає грошей — і це не соромно. Така розмова, безумовно, буде важливою для хлопця, тому що він побачить вашу підтримку і водночас дізнається, що ви не згодні на його зраду. Якщо ж раптом виявиться, що проблема глибша, у вас принаймні вже буде підстава для подальших дій.

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/tatiana-ryczko

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65e02cd04429b5a405d0fd5d_drachkovska-p-800.jpg">«Читайте також: Вперше в житті я підняла руку на дитину. Доньці стало страшно»</span>