Освіта
Навчання під час війни. Доступною мовою про освітні можливості в Україні, Польщі й інших країнах ЄС
Польські школи без домашніх завдань: деталі реформи
З 1 квітня в польських школах скасовано домашні завдання.
Міністерка освіти Польщі, Барбара Новацька, зазначає, що це лише частина запланованої великої освітньої реформи, яка охопить усе шкільне середовище і триватиме кілька найближчих років. Дізнайтеся, як ця зміна вплине на дітей, батьків і вчителів, та чому це лише перший крок масштабної освітньої реформи.
Зміни в польських школах: відміна домашніх завдань у початкових класах
Дати дітям більше вільного часу та розвантажити батьків — саме цим мотивувалися в міністерстві освіти Польщі, приймаючи рішення про відміну домашніх завдань в 1–3 класах.
Попри побоювання освітніх експертів, цілковитої відміни домашніх завдань не відбулося, насправді їх скасовано лише у 1–3 класах, та й то не повністю
Вчителі і надалі задаватимуть вправи для розвитку дрібної моторики учням початкової школи. Це можуть бути як прописи, так й інші активності на розсуд вчителя. Наприклад, домашнім завданням з математики може бути «намалюй фігури заданої форми» або ж «розфарбуй за схемою».
«Такі вправи займають зовсім небагато часу, син навіть не сприймає це як повноцінну домашню роботу», — ділиться враженнями від нововведень українка Наталія, мама третьокласника Сергія, який ходить в одну із шкіл Ґданська. — Мені ж трохи незвично, що немає «справжніх» завдань — задач чи прикладів. З іншого боку, бачу що вже за ці три тижні квітня син став спокійніший, бо все встигає. Та і у мене стало більше вільного часу — дитина справляється самостійно».
Досвід інших країн: як організовано навчання без домашніх завдань у Канаді та Швеції
«Оскільки школа у нас з 9.00 до 15.00, то вдома дитина повинна відпочивати» — сказала мені вчителька доньки, коли вона приєдналася до першого класу», — розповідає Олена-Катерина Гарбарук про досвід навчання в державній англомовній канадській школі (public school).
Родина приїхала до Оттави у листопаді 2022 року, коли навчальний рік уже тривав, але вчителька запевнила маму, що дівчинка дожене клас без жодних додаткових занять, навіть незважаючи на те, що вона не володіла англійською на той момент.
В першому класі домашнього завдання тут не задають зовсім. «У школі є група продовженого дня, але діти там не вчаться, лише граються або разом із вчителями роблять щось цікаве, як от доглядають за рослинами чи тваринами», — ділиться Олена-Катерина
В другому класі донька Олени-Катерини перейшла до французької католицької школи. [У Канаді існує чотири типи шкіл: англійські звичайні та католицькі або ж французькі звичайні та католицькі. — Ред.]
«Чи то через те, що діти підросли і стали посидючіші, чи то це особливість саме такого типу шкіл, але у другому класі стали з'являтися домашні роботи», — розповідає жінка. Це виглядає як два аркуші А4 формату із завданнями на тиждень — мінімальні вправи на вивчення нових слів з французької мови чи математики, які дитина цілком здатна виконати сама, без допомоги мами.
Наша читачка Катерина разом із 11-річним сином та 16-річною донькою від початку повномасштабної війни мешкає у комуні Стаффансторп у Швеції.
«Єдиний предмет, з якого діти регулярно отримують домашні завдання, — це шведська мова, яку вони посилено вчать як іноземці», — розповідає жінка.
Час від часу дітей просять закінчити те, що не встигли зробити на уроках, але здебільшого такі завдання поодинокі і не потребують залученості мами. Учні також мають командні або самостійні проєктні роботи, але для них є спеціально виділений час у школі.
Дочка Катерини зараз готується до вступних іспитів у гімназію, які в Швеції відбуваються після 9 класу, і тому вчиться інтенсивніше, ніж минулоріч: «Це більше нагадує повторення вивченого у середній школі. Всі активно готуються, увесь клас — і в школі, і вдома. Такий загальний настрій посилює мотивацію. Дочка дає собі раду без додаткової допомоги — моєї чи репетиторів».
Домашня робота в середній школі Польщі: нові правила та виклики
Для учнів 4–8 класів подставових шкіл в Польщі домашні завдання не скасовують, їх роблять необов’язковими та неоцінюваними. Вчитель може задати домашню роботу, але тепер, якщо учень її не виконує, «нуль» за неприготування він не отримує. Якщо ж роботу виконано, але не зовсім правильно — від вчителя очікують, що він пояснить, в чому саме полягають помилки та як їх уникнути наступного разу. Такий підхід, як сподіваються прихильники реформи, сприятиме розвитку критичного мислення та підвищуватиме заангажованість учнів освітнім процесом.
Разом з тим, залишаються контрольні та самостійні роботи (sprawdziany та kartkówki), і вони оцінюватимуться так, як і раніше. Тепер підготовка до цих робіт вимагатиме від дітей значно більшої організованості та самостійності: регулярні обов'язкові домашні роботи працювали на закріплення отриманих в школі знань і самі по собі вже служили приготуванням до контрольних. Зараз же, виглядає так, що учням доведеться дбати про підготовку самостійно або ж школі доведеться відводити на це додатковий час.
Наскільки успішно вдасться реалізувати задумане — стане зрозуміло не раніше вересня 2024 року, адже саме тоді, за словами міністра освіти Барбари Новацької планують вповні розгорнути велику освітню реформу, направлену на зменшення негативного впливу на психічне, соціальне та навіть фізичне благополуччя учнів.
Вплив освітньої реформи на українських школярів у Польщі
Як раніше вже писали Sestry, з вересня 2024 року усі діти із статусом UKR будуть зобов’язані відвідувати польські школи. Для новачків менша кількість домашніх завдань сприятиме процесу швидшої адаптації в колективах.
Для багатьох українських дітей в Польщі досі важливо ще й мати достатньо часу на паралельне навчання в українських дистанційних школах, і відміна домашок в польських спростить цю задачу.
До того ж, вивільниться час на позаурочні активності, і тут уже справа батьків — допомогти дітям вибрати щось цікаве
В Міністерстві освіти говорять про впровадження з вересня нової, переглянутої, осучасненої та спрощеної програми, щоб вчителі мали час та можливість опрацювати увесь необхідний матеріал в школі, залучаючи дітей радше до бесід та дискусій, аніж начитки матеріалу і звичних вправ. Відмова від обов'язкових домашніх завдань та формального їх оцінювання — лише один із перших кроків у цьому напрямку.
Ексміністерка освіти України: відновлювати доступ дітей до освіти треба негайно
Лише за перший рік великої війни Росія зруйнувала або суттєво пошкодила понад 1500 українських шкіл. Кожна десята школа стала ціллю атак росіян. Приміром, у Чернігові — місті, яке росіяни понад місяць тримали в облозі та обстрілювали, були пошкоджені 25 із 34 загальних середніх шкіл (дві з них були знесені авіабомбами до фундаменту).
Найбільші ж руйнування закладів освіти зафіксовано на Харківщині, яку, за недавньою інформацією "The Economist", Владімір Путін хоче перетворити на зону непридатну для життя. Лише за перший рік збройного конфлікту там була знищена або пошкоджена кожна друга школа. Тепер цей показник є ще вищим.
Для того, аби повернути дітям право навчатись, соціалізуватись та розвиватись, задля свого успішного майбутнього, в Україні було започатковано одразу декілька ініціатив. Найбільшим та найефективнішим наразі є SavED — міжнародний благодійний фонд, який намагається відновити доступ до освіти в громадах, які найбільше постраждали від війни. Його у липні 2022 року заснувала міністерка освіти і науки України (2019-2020) Анна Новосад спільно з освітньою фундацією GoGlobal.
За словами колишньої урядовиці, а нині стратегічної директорки фонду, ідея щодо виникнення організації була пов'язана на початку з можливістю співпраці з фінським посольством, яке профінансувало проєкт зі здійснення технічної оцінки втрат та потреб щодо відновлення закладів освіти Чернігова, міста на Півночі України.
«Відповідно до українського законодавства перш ніж щось реконструювати треба отримати інженерно-архітектурну оцінку стану будівель та розробити проєктну документацію. Отримавши кошти, ми разом з партнерами почали роботу над технічною оцінкою ушкоджень, завданих садочкам, школам та закладам середньої освіти. Вартість експертизи одного такого об'єкта складала суму від 3 до 5 тисяч євро залежно від складності руйнувань. Виконавши цю справу, ми одразу постали перед питанням, що робити далі?», — розповідає Анна Новосад.
За її словами очевидним було те, що такі ж самі страхітливі наслідки окупації або бойових дій були й в інших громадах, тому необхідним було започаткувати фандрейзингову платформу, зібрані кошти з якої йшли б на відновлення закладів освіти.
На думку, Новосад привертати увагу до освіти – це загалом досить непросте завдання. В Україні — зі зрозумілих та поважних причин, адже українці віддають перевагу віддавати кошти на підтримку Сил оборони своєї країни. У світі люди куди більш емпатичні до тварин, аніж до ідеї реконструкції зруйнованих шкіл (найбільшою благодійницькою ініціативою з порятунку тварин в Україні є "UAnimals" — PAP).
Проте, це аж ніяк не має бути приводом відмовлятися від експериментів зі способами притягнення засобів та підтримки задля відновлення закладів освіти та повернення учнів за шкільні парти.
За словами колишньої урядовиці, до своїх зборів SavED залучав міжнародні організації, дипломатичні місії, медіа, інфлюенсерів, засновників відомих брендів, популярних коміків та навіть комунікував з голлівудськими акторами. Так, приміром, з особливою вдячністю Новосад згадує американського актора та великого симпатика України Шона Пенна, фонд якого закрив один зі зборів, передавши половину суми, що була необхідна для побудови великого укриття одного з ліцеїв м. Миколаєва. Проєкт вартістю близько 200 тисяч євро дозволив відновити навчання для 1300 дітей (відповідно до вимог української влади навчання офлайн є можливим лише за наявності в закладах освіти спеціалізованих укриттів, що відповідають вимогам законодавства, та справності системи оповіщення — PAP).
«Минулого року нам вдалося зібрати понад 6,5 мільйонів євро. Десь 80 відсотків коштів – це кошти великих донорів. Ми працюємо з такими інституціями як Європейська Комісія, ЮНІСЕФ, Plan International, а також деякими міжнародним фондами. Крім того, велику допомогу надає бізнес. Нам допомагають IT компанії (Epam, Squad, MacPaw) та регіональні представництва великих корпорацій як-то Adobe чи Lenovo Ukraine, які перераховували по 1000 грн (100 злотих – PAP) з кожного продажу свого нового ноутбуку», — зауважує ексміністерка.
«Меседж, який ми намагаємося донести нашим партнерами, пояснюючи чому варто допомагати саме освіті, полягає в тому, що ми показуємо наскільки цілеспрямованою та свідомою є політика росіян зі зниження рівня людського капіталу. Це проблема, яка є логічним продовженням практик зі знищення української культури, русифікації дітей та їхнього викрадення до Росії», — каже Анна Новосад.
«Росіяни не можуть не розуміти того, що вони отримують своїми злочинними зусиллями, адже у вересні піде вже п’ятий рік включно (з огляду в тому числі на пандемію Covid-19 — PAP), коли два мільйони українських школярів вимушені переважно сидіти вдома. Все це матиме свої негативні наслідки для якості освіти в країні, рівня людського капіталу та майбутнього ринку праці. Ми намагаємося пояснити партнерам, що це системна політика агресора, якій треба протидіяти, навіть якщо це відбуватиметься в асиметричний спосіб", – зазначає співзасновниця SavED.
Ще один фактор, на якому наголошують представники фонду, стосується усвідомлення того, що доступ до освіти та присутність належної інфраструктури є важливим чинником, який не в останню чергу впливає на рішення людей залишатися за кордоном чи повертатися.
«Погодьтеся, відсутність чи наявність школи, чи садочку, де навчатиметься дитина, є важливим фактор для матері, яка розмірковує чи залишитися їй в європейській країні, чи повернутися додому», — зазначає вона.
Новосад підкреслює, що SavED не просить у дарчинців мільйони на відновлення будівель. Вона відзначає, що місія фонду — це не тільки та не стільки про ремонт шкільних приміщень та будинків, скільки про відновлення доступу дітей до освіти.
«В нинішніх умовах це дуже різні завдання. Фонд шукає різних рішень, аби допомогти учням здобувати освіту в у 70 громадах в 5 областях України», — каже ексміністерка. За її словами, у різних регіонах України склалася різна ситуація з доступом до освіти та збитками від війни, а отже шляхи надання допомоги місцевим громадам теж є різними.
«Наприклад на Миколаївщині, де вже не має артобстрілів, можна відновлювати школи в інших приміщеннях, скажімо в будинках культури, або ж будувати модульні школи. Натомість на Харківщині, де наразі взагалі не йдеться про наземне навчання ми будуємо підземні укриття. Укриття від SavED — це повноцінні освітні простори: з вентиляцією, хорошим освітленням та вбиральнями», — зазначає директорка фонду.
«Один такий великий простір, виконаний відповідно стандартів, вартує космічні 300 тисяч євро», — каже Новосад і додає: «Якщо «підземна освіта» з українцями надовго, то треба принаймні зробити її якомога комфортнішою для учнів».
«В інших регіонах ми будуємо так звані вулики. Так ми називаємо цифрові освітні центри, в яких є україномовні книги, дидактика, гаджети, а головне – там є найняті нами тьютори, які працюють з дітьми. Це наша швидка освітня допомога для міст і сіл, що пережили окупацію», — розповідає вона.
Співзасновниця SavED додає, що фонд робив й деякі речі, які не є очевидними в контексті налагодження системи освіти, зокрема відновлював доступ до води, оскільки російські війська сильно зруйнували водогони на Миколаївщині.
«Ми пробурили біля шкіл 12 артезіанських свердловин та налагодили системи очищування води. Нагадаю, наявність води є обов'язковою умовою для функціонування стаціонарних навчальних закладів. У нас є й ціла низка інших проєктів, спрямованих на дофінансування вчителів задля надолуження учнями пропущеного матеріалу, розвиток громадянського мислення у підлітків (програма UActive), та розвиток донатної культури в Україні», — перелічує Новосад.
«Усі ці кейси вкотре переконують у важливості спільної дії та необхідності надолужувати втрачене. Відновлювати українську освіту варто вже зараз, адже дітям просто зараз потрібні навчання, живе спілкування з однолітками та вчителями», — підсумовує ексочільниця українського міністерства освіти, співзасновниця благодійного фонду SavED.
На сторінці PAP текст доступний українською та польською мовами.
Менеджмент у Польщі: як вступити, ціни, перспективи та відгуки студентів
Виявляється, у польській освіті студентів з України, як і інших іноземців, найбільше цікавить можливість навчитися управлінню бізнес-процесами. Про це свідчать результати дослідження «Навчання іноземних студентів в польських вузах», проведеного минулоріч Польським державним дослідницьким інститутом.
Управління — це діяльність, що потребує практики
Найбільшою популярністю серед студентів з України у минулому році користувалася Академія прикладних наук — Вища школі управління та Адміністрування у місті Ополе. На управлінському напрямку тут навчається понад тисяча українців. На другому місці з популярності — Вища школа внутрішньої безпеки у Лодзі, на третьому — приватна Академія ВСБ.
Христина Носенко з Вінниці закінчила магістерську програму з управління у Краківській Академії імені Анджея Фрича Моджевського два роки тому. Раніше у тому самому виші Христина захистила бакалаврський диплом з логістики. «Навчання на логістиці справді було цікавим і корисним, — розповідає Sestry дівчина. — Я з родини будівельників, мені легко дається усе пов’язане з точними науками і виконанням конкретних завдань. Але, на жаль, вивчення основ управління мене розчарувало.
Окрім того, що я відверто нудилась на лекціях, я не могла зрозуміти, яким чином зможу застосувати отримані знання на практиці. Нас вчили багатьом речам, але, щиро кажучи, для отримання цих знань вистачило б кілька місяців курсів».
Христина не працює за спеціальністю і шкодує, що не знайшла свого часу роботу як менеджер з логістики. На моє питання, чому обрала саме управління для магістерської програми, Христина відповіла:. «Після отримання диплому менеджера у логістиці я відчувала потребу узагальнити і поглибити свої знання. Сподівалась, що курс управління допоможе створити загальну картину моєї майбутньої роботи, але так не сталось».
Давід Конєчни захистив диплом бакалавра зі спеціальності управління спортом в Академії фізичного виховання імені Єжи Кукучки в Катовицях і переконаний, що це був невдалий для нього вибір. «Я дуже мало пам'ятаю з того, що вчив в академії. Хіба що лекції з маркетингу, але це була виключно заслуга викладача, який зумів зацікавити своїм предметом і мотивував його вчити. Решта — дивні предмети, які навіть не запам'яталися, — розповідає Давід. — Зараз я закінчую другий рік навчання на спеціальності психологія у Краківській академії імені Анджея Фрича Моджевського, і це неймовірно цікаво».
На думку Давіда Конєчни, очікування щодо навчання управлінню дещо завищені, а в реальному світі все настільки швидко змінюється, і існує чимало курсів, які допомагають отримати знання без «зайвої води». Давід радить:
«Управління — це та спеціальність, яка потребує практики, і лише в процесі діяльності приходить розуміння, що саме потрібно, аби бути хорошим менеджером чи керівником проєкту. Тому я б радив спершу знайти роботу менеджера і зрозуміти, яких саме знань бракує для її виконання».
«Після зауваження студента мені довелось заглиблюватись у тонкощі сучасних моделей управління»
Те, що програма навчання на «менеджменті» змінюється дуже часто, підтверджують і самі викладачі, коли розповідають, наприклад, що програми для студентів, так звані силабуси, які затверджуються під кожен курс, доводиться оновлювати щороку.
Як розповідає на умовах анонімності один з викладачів менеджменту краківського вишу, «управління проєктами в сфері ІT тривалий час використовувало так звану водоспадну модель розвитку програмного забезпечення (Waterfall), коли проєкт будується з певних етапів, і наступний не запускається, доки не завершено попередній. А тепер є інша суцільна гнучка модель розробки програмного забезпечення (Agile), завдяки якій результат показують замовнику десь за два тижні після отримання замовлення. І відразу розробляють кілька етапів продукту, а недоліки швидко усуваються. І дізнався я про це… від студента під час лекції. Він сказав, що Waterfall вже кілька років не використовується в ІТ, після чого мені довелося заглибитись у тонкощі сучасних моделей управління проєктами».
Чим є польська система навчання на спеціальності менеджмент? Якщо ви вирішили обрати «управління» своєю майбутньою спеціальністю, на вас чекають бакалаврські, магістерські студії (денна та заочна форма), а також післядипломна освіта. Форма навчання може бути стаціонарною, заочною або дистанційною.
Польські виші активно розвивають інноваційні методи навчання: до стандартної програми додають нові елементи, наприклад, бізнес-аналітику, цифровізацію та управління даними в бізнесі, управління інноваціями.
Насправді, можна вчитись управлінню в будь-якій сфері, яка цікавить майбутнього спеціаліста.
так, управління медичними процесами — це створення, відкриття та управління новими сучасними медичними закладами, проведення медичних івентів або перепрофілювання медзакладів нижчого рівня у заклади вищої спеціалізації. Можна проявити себе і в створенні нових медичних проєктів та кампаній (скажімо, щеплення), у страховій медицині, профілактиці хвороб у дітей і дорослих. Всі ці напрямки відкривають нові і цікаві можливості перед тими, хто хоче пов’язати свою професію з медичною допомогою людям, але не є при цьому лікарем.
Управління в сфері інформаційних технологій — галузь, що змінюється стрімко і щоразу вимагає для розвитку нових спеціалістів. Тепер це не лише проєкт-менеджери, але й аналітики, розробники продукту тощо. Тут замало лише знань у сфері управління чи маркетингу, такий спеціаліст потребує чітких вмінь і навичок у роботі з людьми — замовниками та виконавцями, креативності, ретельності та гострого відчуття часу.
Навчання управлінню має традиційну форму. Спершу студенти знайомляться із загальними предметами, аби потім перейти до конкретних, найважливіших в обраній спеціальності. У процесі навчання вони студіюють економіку, математику, статистику, основи бізнеса та іноземну мову.
Куди і як вступити на менеджмент у Польщі
Серед польських вишів пальму першості у навчанні управлінню тримає Варшавський університет. Минулого року на цей напрямок (стаціонарні бакалаврські програми) подали 3027 заявок. На другому місці — Економічний університет в Кракові (1023 заявок), на третьому — Економічний університет в Познані ( 929 кандидатів).
Для вступу на спеціальність управління традиційно вимагаються знання з математики, інформатики, іноземної мови, хімії або географії — залежно від напрямку діяльності, університету та форми навчання.
Найпопулярніші напрямки в сфері менеджменту: управління інформацією та цифрове видавництво, цифровий маркетинг, електронний бізнес, управління в бізнесі, управління та інженерне виробництво, управління big-data (великими базами даних), управління в сфері ІТ, управління в галузі безпеки та охорони, управління персоналом.
Вартість навчання управлінню і не поступається цінам за навчання на таких затребуваних факультетах, як інформатика чи медицина. У державних вишах цій спеціальності навчають безкоштовно, а в приватних ціна за рік навчання коливається від 7 до 16 тисяч злотих.
Помічено, що «управління» найчастіше обирають абітурієнти, які на момент вступу не визначились з напрямом своєї майбутньої діяльності і прагнуть навчитися тому, що є актуальним у сучасному світі. Або ж це ті, хто цікавиться розвитком власного бізнесу і шукає можливість розширити свої знання та знайомства у цій сфері.
Студії з управління є своєрідною перепусткою у світ корпорацій, банків та великих підприємств, оскільки існують для того, аби дати знання, які можна використати у різних сферах життя.
Фото: Shutterstock
НМТ-2024 за кордоном: міста проведення, організаційні моменти та поради батькам
«На НМТ вже зареєстровано більше 220 тисяч потенційних абітурієнтів у системі Українського центру оцінювання якості освіти. З них 20 тисяч осіб, які планують складати НМТ за кордоном», – сказав Винницький.
Подробиці проведення НМТ-2024 та досвід успішної здачі минулорічного НМТ за кордоном вивчало видання Sestry.
Де можна здати НМТ за кордоном?
Щоб охопити усіх охочих здати тест, у 52 містах 32 країн будуть створені тимчасові екзаменаційні центри (ТЕЦ), обладнані комп'ютерами, де з абітурієнтами працюватимуть україномовні педагоги.
Основна сесія НМТ за кордоном відбудеться у таких країнах: Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція — повідомляють на сайті УЦОЯО.
Зокрема у Польщі іспит можна буде здати у Варшаві, Вроцлаві, Кракові, Любліні, Бидгощі та Домброві Горничій. Тож, якщо ви при реєстрації вказували одне місто, а зараз бачите в списку більш зручну локацію — до 15 квітня ще є можливість внести зміни до своїх реєстраційних даних у персональному кабінеті.
«Минулого року донька вибрала Варшаву, бо це було найближче місто до Білостока, де ми мешкаємо від часу повномасштабного вторгнення, — розповідає Юлія Косьміна, мама тодішньої абітурієнтки, а зараз студентки університету, Валерії. — Сам тест проходив у дві зміни, їй дісталася друга — на 13.00».
Валерія розповідає, що тимчасовий екзаменаційний центр було організовано в офісній будівлі: «Пам”ятаю, там був пропускний пункт з турнікетами, де у нас перевірили документи і провели на другий поверх, в кімнату з комп’ютерами».
Останні тижні підготовки. На чому зосередитись абітурієнту?
Зараз підготовка до НМТ в розпалі, і ще є трохи часу, щоб систематизувати знання та виявити, що саме слід надолужити.
Найкращий спосіб — це проходити тести попередніх років, фіксуючи для себе ті теми, які потребують особливої уваги.
Відновити прогалини в знаннях можна з допомогою репетиторів або ж і самостійно, використовуючи онлайн ресурси.
Так, Валерія вчилася сама, зареєструвавшись на платформі ILearn. Дівчині вдалося підготуватися до іспиту цілком самостійно.
Як батьки можуть допомогти абітурієнту зробити підготовку до НМТ максимально ефективною?
Дитина потребуватиме, крім якісних навчальних ресурсів, ще й підтримки батьків — психологічної і повсякденної. Великий обсяг матеріалу, швидше за все, викличе розгублення, тож найперше, з чим ви можете допомогти — це планування часу підготовки.
«Я допомогла доньці створити план навчання на тиждень та періодично розпитувала, як у неї йдуть справи», — ділиться Юлія. Жінка розповідає, що сама старалася ставитися до іспиту спокійно, і це створило спокійну, підбадьорливу атмосферу.
Діти надзвичайно чутливі до того, як налаштовані батьки — пояснюють психологи. Тож загальна нервозність сім'ї буде лише підвищувати рівень стресу абітурієнта, тоді як врівноваженість та спокійне ставлення до ситуації — сприятиме зростанню впевненості у своїх силах.
Подбати про повноцінне харчування та допомогти із дотриманням режиму сну і прогулянок — теж задача, яку можуть взяти на себе батьки. Для підлітка підготовка до іспиту — уже чималий виклик, тож подумати про такі «банальні» речі як їжа, сон і свіже повітря, просто не буде часу. А разом з тим, саме ці прості речі забезпечать хорошу роботу мозку.
Порадьтеся з вашим лікарем щодо введення додаткового вітамінного комплексу і Омега-З для покращення когнітивних процесів та препаратів магнію — для якісного сну. Слідкуйте, щоб їжа була поживною та збалансованою. Коли мозок працює посилено, перше, що хотітиметься їсти — це щось солоденьке. Але краще його залишити на десерт після повноцінного обіду, який міститиме жири, білки і вуглеводи.
Добре, якщо паузи в навчанні заповнюються фізичною активністю на свіжому повітрі, прогулянками чи пробіжками
Експерт з навчання Барбара Оклі у своєму курсі “Навчитися вчитися” наголошує, що довге навчання без перерв дає обернений ефект — мозок перевантажується від надміру інформації і перестає її сприймати. Натомість періодичні 20-40 хвилинні паузи після інтенсивного навчання сприяють кращому засвоєнню матеріалу.
Не забудьте також подбати про різні «бюрократичні» справи: перевірити як пройшла реєстрація в персональному кабінеті на тест-порталі, чи всі документи підвантажилися, чи в усіх чинний термін дії. До 8 травня з персонального кабінету можна буде скачати та роздрукувати запрошення на НМТ та сертифікат учасника, які обов'язково слід мати з собою на іспиті.
Якщо ваша дитина через проблеми зі здоров'ям мусить носити будь-які медичні прилади (як от слуховий апарат), то краще подбати про довідку від лікаря, яка підтверджує їхню необхідність.
Доїзд до місця проведення НМТ: бути завчасно
Усі екзаменаційні центри зачиняться за 10 хвилин до початку іспиту, тож краще бути на місці принаймні за 30 хвилин до початку. Враховуйте це, коли плануєте доїзд, особливо, якщо збираєтеся їхати потягом, які в Польщі часто запізнюються. Можливо, варто подумати про ночівлю в місті, де відбуватиметься НМТ.
«Ми приїхали до Варшави прямо з Білостоку за дві години до іспиту. Якраз встигли гарно пообідати неподалік від місця проведення іспиту, — пригадує Юлія. — Але якби Валерії дісталася перша зміна, на 9.00, то, гадаю, ми б ночували у Варшаві».
Жінка розповідає, що трохи часу пішло ще й на те, щоб зорієнтуватися безпосередньо на місці проведення НМТ і знайти вхід до ТЕЦ.
«Коли я побачила групу дітей з батьками перед входом, то зрозуміла, що таки потрапила за адресою», — розповідає Валерія.
Що треба взяти з собою на НМТ?
При вході до ТЕЦ слід пред'явити такі документи:
- оригінал паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, і був вказаний при онлайн реєстрації на НМТ (важливо, щоб це був саме оригінал, з копією учасник не допускається до тесту);
- сертифікат учасника НМТ;
- запрошення-перепустку.
Сертифікат та запрошення слід завантажити у персональному кабінеті учасника та роздрукувати заздалегідь.
З собою учасники повинні також мати:
- пляшку з водою для пиття без етикетки;
- дві ручки.
Заборонено використовувати будь-які девайси, включно з калькулятором, та підручники. Також не можна приносити з собою чисті аркуші чи зошити для чернеток
Нагадаємо, що цьогоріч іспит триватиме 4 години із 20-хвилинною перервою після перших двох годин. І така значна тривалість може бути найголовнішим викликом для абітурієнтів.
Більше про особливості цьогорічного НМТ читайте в матеріалі НМТ-2024 за кордоном. Все, що потрібно знати на порталі Sestry.
Вчителів у Польщі вчать працювати з українськими дітьми, які мають травму війни
Через два роки після російського повномасштабного нападу на Україну війна продовжує мати руйнівні наслідки для українських дітей. Активні бойові дії, обстріли та бомбардування загрожують дітям та їхнім родинам, особливо у прифронтових громадах. 3,7 мільйона людей залишаються переміщеними особами в Україні, а діти продовжують стикатися з підвищеним ризиком розлуки сімей, насильства та нерозірваних боєприпасів. Коли ці діти опиняються в інших країнах, місцеві вихователі у дитсадках та вчителі в школах мають вміти з ними працювати.
Зараз у Польщі 180 тисяч українських дітей відвідують державні польські школи та дошкільні заклади. Цієї осені через зміни закону до них додадуться ті, хто до цього навчався тільки онлайн в Україні. Щоб підтримати цих учнів, UNICEF представив інтернет-платформу Learning Passport. Тут вчителі можуть отримати доступ до ресурсів і тренінгів, спеціально розроблених для розвитку їхніх навичок покращення міжкультурної комунікації та підтримки учнів — особливо тих, хто зіткнувся з травмою, стресом і важкими ситуаціями через війну в Україні.
Польща стала першою країною в світі, яка запустила версію Learning Passport спеціально для вчителів
«У Польщі в кожному третьому класі є мінімум один український біженець, — розповідає Франческо Кальканьо, керівник відділу освіти Управління реагування на біженців UNICEF у Польщі. — Тому вчителям необхідно вдосконалювати свої навички мультикультурного спілкування. А також вміти діагностувати складні емоції та реагувати на них, розпізнавати ситуації, які можуть вимагати спеціалізованого втручання. Learning Passport пропонує курси саме для цих потреб».
Польські вчителі розповідають, що здебільшого не знають, як грамотно працювати з дітьми з травмою війни, адже це для них новий досвід, якому нікого не вчили. Але допомогти українським дітям хочеться, вони потребують інтеграції, шукають собі друзів і сильно переживають, якщо їх не приймають місцеві однолітки. Вони нерідко бувають замкненими, надто вразливими. Плюс їх треба вміти захистити від булінгу, допомогти їм опанувати техніки розслаблення та подолання стресу, а місцевим учням — прийняти цих дітей як своїх.
«Вчителі в Польщі потребують не тільки професійної підтримки — як правильно поводитись в тих чи інших ситуаціях з українськими дітьми, але й підтримки емоційної. Адже завдяки їхній емоційній стабільності виростуть емоційно стабільні діти», — впевнена тренерка платформи Learning Passport Аурелія Шокал.
Зараз Learning Passport представлений вже в 40 країнах. Доступ до платформи безкоштовний і можливий польською, українською й англійською мовами. Після закінчення курсів вчитель отримує сертифікат, затверджений Міністерством освіти і науки Польщі.
Learning Passport вже навчив понад 9500 вчителів у Польщі важливим навичкам і знанням, необхідним для подолання травм і стресу в їхніх класах. Використовуючи ці тренінги, вчителі в Польщі вже змогли підтримати 200 000 дітей та підлітків.
Шкільні асистентки та асистенти — сполучна ланка між двома світами
«Звідки ти приїхала? З ким? Коли? Чим цікавишся? Який предмет у школі тобі найбільше подобається?».
Дівчинка, якій ставили ці запитання, сиділа, опустивши голову, байдужа. Трохи зацікавлення з'явилося в її очах, коли запитали про тварин. — Я люблю котів, тільки котів, собак не люблю, — знизала плечима. Потім знову опустила голову. На подальші запитання вона не відповідала. Працівники школи, які намагалися встановити з нею контакт, не змогли цього зробити. Було видно, що вона дуже старається, але не знає, як це зробити. Дівчинка щойно приїхала з матір'ю і молодшим братом з України, вони втікали від війни, і по дорозі з ними сталося багато жахливих речей.
Ця вправа була однією із найскладніших, з якою довелося зіткнутися учасницям другого випуску Школи міжкультурних асистентів у Більсько-Бялій. Вони взяли на себе роль учениць та працівниць школи. Завдання змусило кожного усвідомити, наскільки важко буває встановити контакт з травмованою дитиною, яка до того ж нещодавно приїхала до Польщі і ще не дуже добре спілкується нашою мовою. Це дійсно вимагає знань і спеціальних навичок.
«Зв'язок» між культурами
Міжкультурний асистент або міжкультурна асистентка — це людина, яка розуміє іноземців, але також володіє знаннями про те, «як все працює» в Польщі, знає наші закони, культуру, звичаї, систему освіти. Це «сполучна ланка» між двома світами, іноді дуже різними.
Асистенти корисні, зокрема, на робочих місцях, де працюють іноземці, в дитячих садках, але передусім вони працюють у школах.
Їхнє завдання — підтримувати дітей-іноземців та шкільні спільноти: вчителів, педагогів і психологів, батьків. Формально міжкультурний асистент — це особа, найнята адміністрацією школи на посаду асистента вчителя за рахунок коштів, наданих органом управління, але це також може бути особа, найнята в школах неурядовими організаціями.
Ситуація для дітей з міграційним досвідом часто буває дуже складною, особливо якщо рішення про виїзд було прийнято сім'єю раптово, під тиском, як це буває, наприклад, з українцями, які втікають від війни в своїй країні.
«Для нас це також величезний виклик. Раптом ми маємо справу з дітьми, які бачили, як росіяни стріляють у людей, або які тижнями ховалися в холодних і темних підвалах будинків. Ми не знаємо, як до них достукатися, як з ними говорити. Ми не були до цього готові», — зізнається вчитель однієї з сілезьких шкіл.
Станом на вересень 2023 року в польських школах навчається приблизно 150 000 українських учнів. Дослідження Міжнародного комітету порятунку показує, що 44% опитаних українських батьків помітили негативні зміни в поведінці своїх дітей після приїзду до Польщі.
Деякі діти в Польщі хворіють і навіть потрапляють до лікарень, наприклад, з проблемами дихання, болями в шлунку, серцевими розладами, а також трапляються випадки самоушкодження і спроб самогубства. Існують непорозуміння між учнями з Польщі та з інших країн. Існують також культурні бар'єри. Вчителі розповідають, що мають проблеми з батьками, які застосовують тілесні покарання до своїх дітей. У деяких країнах це все ще поширене явище. «Доводиться пояснювати таким батькам, що в Польщі, якщо дитина каже, що тато її побив, школа зобов'язана викликати поліцію», — розповідають вчителі.
Величезною проблемою, яка перешкоджає ефективній допомозі в школі, є мовний бар'єр. Вчителі з більшим досвідом знають російську мову, але не всі українські діти, навіть якщо добре нею володіють, хочуть нею розмовляти, для них це ворожа мова.
Багато дітей, на щастя, швидко вивчають польську мову, але є й такі, які мають з цим труднощі. Це означає подальші проблеми, такі як ізоляція в класі. Вчителі також повідомляють про проблеми у спілкуванні з батьками учнів. Українська та польська мови нібито схожі, але є багато відмінностей, які можуть викликати непорозуміння, наприклад, польське "zaraz" українською означає «зараз».
«Я викладаю у школі з великою групою українських учнів. Якщо їм зручно, вони вдають, що не розуміють польської мови. Я знаю, наскільки складною є їхня ситуація, вони не знають, чи залишаться, чи зможуть повернутися додому, тому я закриваю на це очі. Мені було б легше, якби мені допомагав хтось, хто розмовляє їхньою мовою», — розповідає вчитель з Сілезії. — «У рамках інтеграції з польськими учнями я хотів підготувати урок про Україну та її різдвяні звичаї, але без підтримки я не зможу цього зробити», — додає він.
Зрозуміло, що підтримка потрібна всім. Попередній досвід шкіл і неурядових організацій показує, що наймати міжкультурних асистентів у школах, які відвідують іноземні діти, є особливо корисним рішенням.
Як проходить навчання асистентів?
Влітку відбулося вручення дипломів другого курсу вже згаданої Школи міжкультурних асистентів. Це був проєкт, реалізований Товариством друзів Більсько-Бялої та Підляшшя, який фінансувався Ісландією, Ліхтенштейном та Норвегією з фондів ЄЕЗ в рамках програми «Активні громадяни — Регіональний фонд». Діяльність у першому наборі розпочалася ще до того, як 24 лютого 2022 року Росія напала на всю територію України, і мільйони біженців кинулися до Польщі. Тоді ніхто не очікував, наскільки необхідним стане такий проєкт. Два курси школи закінчили кілька десятків лише жінок, польок та українок. Це були вчительки, які працюють у школах Більсько-Бялої та околиць, українки, які вже кілька років живуть у Польщі, а також біженки, які рятуються від російського вторгнення. «Деякі з цих дівчат отримали роботу в школах, і я вважаю це нашим великим успіхом», — каже Сильвія Дерило, директорка Школи міжкультурних асистентів.
Другий набір школи тривав з листопада 2022 року по червень 2023 року. Зустрічі у вихідні дні проводилися раз на місяць. Заняття були присвячені, серед іншого, культурному шоку, ефективній комунікації та її бар'єрам, основам психології розвитку, стереотипам та функціонуванню системи освіти в Польщі. Їх проводили фахівці з усієї Польщі, як-от доктор Рафал Цекєра з Сілезького університету, науковець, який займається міграцією. Багато часу було приділено практичним вправам, пов’язаним не лише з психологією чи травмою, а й, наприклад, з використанням нових технологій, таких як штучний інтелект у повсякденній роботі. Також для охочих польських жінок було організовано курс української мови.
Анастасія — випускниця школи. У вересні вона почала працювати в одній зі шкіл у Більсько-Бялій. Має педагогічну освіту, але в Україні працювала діловодом. Вона каже, що, на щастя, у неї не було великих культурних непорозумінь у школі, де вона працює. Однак є й інші проблеми. Не всі українські учні настільки добре знають нашу мову, щоб справлятися, наприклад, на уроках польської. Для них це дуже складні уроки, особливо коли, наприклад, обговорюється матеріал для читання. «Перекдадаю на вушко учням, що говорить вчитель. Зі всієї школи лише кілька вчителів вирішили, що моя допомога їм не потрібна», — каже Анастасія. Це також сприяє контактам між школою та батьками українських учнів.
Марія Роза, також випускниця школи в Більсько-Бялій, приїхала до Польщі понад п’ять років тому із західної України, із селиша міського типу Івано-Франкове. В Україні працювала в школі, викладала географію. «Я приїхала до Польщі з економічних причин», — каже Марія. У Більсько-Бялій почала працювати на фабриці, продовжила навчання в Польщі та вступила до вищої школи за фахом техніка охорони праці. Марія вже має статус резидента в Польщі. Після того, як 24 лютого 2023 року Росія атакувала всю територію України, до Більсько-Бялої почали прибувати тисячі біженців. Необхідно було швидко прийняти сотні дітей до місцевих шкіл і організувати їх підтримку. «Знайшла в Інтернеті оголошення про те, що готують список людей з педагогічною освітою, які вільно володіють польською мовою, готових допомагати вчителям у школах. Я записалася з застереженням, що можу приділяти лише кілька годин на день, бо працюю на заводі», — каже Марія.
Мар'яна Пелещук працює асистенткою вчителя в Початковій школі № 33 імені Корнеля Макушинського в Більсько-Бялій. Вона приїхала до Польщі ще до війни, має педагогічну освіту і викладала англійську мову в Україні. «Я стежила в Інстаграмі за профілем дівчини, яка є міжкультурною асистенткою у Кракові. Побачила, що такі люди працюють у школах великих міст, у Кракові чи Варшаві», — розповідає Мар'яна. — Одного разу мій син прийшов зі школи і сказав мені, що учнів з України стає все більше і більше, тому він допомагає перекладати», — згадує вона.
За допомогою шкільної програми mobiDziennik Мар'яна надіслала повідомлення директору школи, де навчався її син. У ньому вона пише, що знає українську, російську, англійську та польську мови, тож, можливо, її навички стануть у пригоді зараз. «Я працюю в школі вже два роки», — розповідає Мар'яна. У школі, де вона працює, навчається близько 80-100 учнів з України. Кількість коливається, хтось повертається в країну, хтось приїжджає. «Відчуття тимчасовості — одна із найбільших проблем учнів. Є батьки, які повторюють, що скоро поїдуть додому. Їхні діти не хочуть вчити польську мову, мовляв, навіщо їм ця мова, коли я скоро буду вдома. Я переконую їх, що знання іншої мови — це велика перевага в дорослому житті», — розповідає Мар'яна.
Перекладає, є сполучною ланкою між школою та батьками і записує учнів на прийом до педагога чи психолога. «Мені подобається моя робота, учні для мене як діти», — каже Мар'яна. Вона сміється, що коли йдеться про мовну інтеграцію, учні з обох країн найшвидше вивчили польські та українські лайливі слова.
Мар'яна каже, що якщо їй чогось і не вистачає в роботі, то це групи підтримки для тих, хто займається такою роботою. «Слухаєш історії дітей, деякі з них трагічні, після них відчуваєш себе вичавленим, як лимон», — каже Мар'яна.
Де вчитися?
Не лише учні з України потребують допомоги асистентки чи асистента. У польських школах також навчаються учні з Білорусі, Росії, В'єтнаму, Грузії чи Казахстану. «Школа стає мультикультурною, незважаючи на агресію Росії проти України. Міграція до країни зростає, а її характер змінюється. Все більше сімей розглядають Польщу як місце для тривалого перебування, і в світ приходять нові покоління», — сказав професор Міколай Павляк, соціолог з Варшавського університету, в інтерв'ю щоденному виданню "Dziennik Gazeta Prawna". У Польщі є школи, де кожен п'ятий учень — це діти або підлітки з міграційним досвідом.
Освітні та правозахисні неурядові організації (НУО) попереджають, що хоча кількість міжкультурних асистентів у школах стрімко зростає, їх все ще занадто мало.
Як стати асистентом або міжкультурним асистентом? Варшавський університет відкрив першу в Польщі аспірантуру в цій галузі — можливість для тих, хто хоче продовжити навчання в університеті.
Однак асистентки або асистенти зовсім не обов'язково повинні мати педагогічну або навіть вищу освіту. Studium Prawa Europejskiego організовує курс для асистенток та асистентів, обов'язковою умовою участі в якому є щонайменше середня освіта. Фонд «Польський міграційний форум» організовує онлайн-курс для бажаючих працювати за цією професією, де також не потрібна вища освіта. На жаль, це не та робота, де можна розраховувати на високу зарплату. Посада асистента вчителя відноситься до VI тарифного розряду. Це означає, що мінімальний рівень базової заробітної плати на даний момент (до 31 грудня 2023 року) становить 3 550 злотих. Асистент наймається керівником школи на основі цивільно-правового договору, як і інші непедагогічні працівники, наприклад, адміністрація.
У звіті Фонду «Навчай для Польщі» йдеться про проблеми асистентів та пропозиції щодо їх вирішення. Головними проблемами є мовний бар'єр, нерозуміння їхньої ролі в школі, важкий досвід дітей та мова ворожнечі.
«Професія асистента з міжкультурних зв'язків терміново потребує низки стандартизацій: від кола обов'язків до кар'єрного росту, правил працевлаштування та оплати праці. На даний момент професія створюється в бою. Багато аспектів, які потребують системної підтримки, виявляються лише в повсякденній практиці тих, хто її практикує», — говорить Катажина Набрдалік, президент Фонду «Вчимося для Польщі», яку цитує портал Ngo.pl.
Якщо вас зацікавив курс міжкультурної асистентки та асистента, запрошуємо на сторінку: https://szkola-roznorodnosci.org/
ІТ-освіта для українців у Польщі: ціни, рейтинг, перспективи, нюанси
Найчастіше студенти з України обирають у Польщі спеціальність «менеджмент» (20% від усіх українських вступників), на другому місці — інформатика (11%). На третьому — медицина (згідно з останнім дослідженням «Навчання іноземних студентів в польських вузах», проведеним минулоріч Державним дослідницьким інститутом). Українці воліють вчити інформатику в приватних вузах і найчастіше вступають до Польсько-японської Академії комп'ютерних технік у Варшаві або Академії Фінансів і Бізнесу «Вістула». Минулого року інформатику обрали понад 5 тисяч українських абітурієнтів.
«Після першого курсу стає дуже важко»
«Спеціальних іспитів складати не довелося, минулого року я вступила лише за середнім балом атестату і після співбесіди», — розповідає Sestry Олександра Смаль зі Львова, яка навчається у Політехніці Ченстоховській на факультеті інженерної механіки та інформатики. У першому семестрі навчання не було складним — вивчали математику та основи інформатики, для цього навіть особливих знань польської мови не потрібно (Олександра обрала навчання польською мовою, хоч досконало володіє англійською, адже так не мусить за нього платити. Статус UKR дозволяє навчатись безоплатно).
Натомість у другому семестрі почались труднощі, пов'язані з самостійним навчанням. «Якщо ніколи не вчив жодної мови програмування, буде важко. Адже роз’яснюють лише базові поняття. Решту маєш вивчити самостійно. Дають умови і — сам розбирайся. Можна ставити питання, але в більшості випадків у відповідь радять просто прочитати презентацію», — каже Олександра. Дівчина трохи хвилюється, чи вдасться їй скласти іспит з основного предмету, адже студент має тільки дві спроби. У випадку невдачі — відрахування з вузу.
Олександра — не єдина студентка, здивована здебільшого теоретичним методом викладання в польських вузах. Дмитро Шевчук вступив до Університету Краківська Політехніка імені Тадеуша Костюшка на спеціальність «інформатика» три роки тому на заочну форму навчання. Після закінчення першого року зрозумів, що той підхід, який практикують викладачі цього вузу, Дмитрові не пасує.
«Вчитись було відверто важко. Щотижня були начитки, заняття у вихідні могли тривати весь день, інколи з 8 ранку до 19.00 вечора. На додачу до завантаженості через велику кількість інформації з'ясувалося, що наші викладачі — це академічні теоретики, які мають досвід лише у викладанні, а не у застосуванні своїх знань на практиці»
Тож Дмитро кинув Краківську Політехніку і вступив на прикладну інформатику у Вищу Школу економіки й інформатики у Кракові. «Це приватний вуз, в якому викладають досвідчені інформатики. Вони працюють у комерційних фірмах чи корпораціях, мають практичні знання. Підхід до навчання легший, але, за моїми спостереженнями, корисних і необхідних знань я отримую тут більше», — зізнається студент.
Майже одночасно із навчанням Дмитро почав шукати роботу за фахом, і за три роки змінив кілька фірм. «Я працюю інженером програмного забезпечення: розробляю мобільні додатки. Зараз галузь ІТ переживає не найкращий період, але не можу сказати, що з пошуком роботи є проблеми. Важко знайти роботу тільки тим, хто без досвіду. Останню свою роботу я знайшов два місяці тому за тиждень».
Який вуз обрати для навчання на IT у Польщі?
Рейтинг технічних вузів зі спеціальності «інформатика» останні кілька років очолює Варшавська Політехніка. На другому місці — Гірничо-металургійна академія імені Станіслава Сташиця у Кракові, на третьому — Вроцлавська Політехніка. До першої десятки також увійшли Політехніки з Гданська, Лодзі, Кракова, Любліна — і це все державні вузи. До рейтингу потрапив тільки один приватний — Польсько-японська Академія комп'ютерних технік у Варшаві.
Як з'ясувалося під час розмов з українськими студентами, не завжди варто орієнтуватись на безоплатне навчання в державному вузі. Якщо є можливість, краще обрати приватний університет чи академію, де можна здобути практичні знання та увійти в середовище айтівців з досвідом.
Ціни на навчання на IT-спеціальності в Польщі
Українські абітурієнти можуть вчитись в державних вузах Польщі безкоштовно, якщо мають статус «укр», але лише польською мовою. Навчання англійською мовою коштує від 1500 до 2000 євро за рік.
У приватних вишах вартість навчання за рік може коливатись від 2000 євро (Вищу Школу економіки і інформатики у Кракові) до 4500 євро (Польсько-японська Академія комп'ютерних технік у Варшаві), якщо обрати стаціонарну форму навчання польською мовою. Якщо ж орієнтуватись на навчання англійською мовою, то вартість зросте на 20-25%.
Які спеціальності відносяться до галузі ІТ?
Інженери інформаційних систем, програмісти, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки — ці та десятки інших спеціальностей вимагають постійного навчання. Програми та системи, навіть інформаційне середовище, дуже швидко старіють і потребують оновлення. Обираючи ІТ-спеціальність, треба бути готовим вчитись все життя. Йдеться не лише про короткі курси, а інколи навіть про кардинальні зміни в професійному плані.
Наприклад, ще два роки тому розробки в сфері штучного інтелекту мали лише промисловий характер (застосовувались у виробництві чи промисловості), тоді як сьогодні кожен може використовувати ШІ для приватних чи робочих цілей. У відповідь на це явище вузи стали пропонувати спеціальність «штучний інтелект».
Великою популярністю серед студентів користується спеціальність програмування мобільних додатків. Згідно з дослідженнями ринку ІТ, яке проводила навчальна лабораторія Kodilla, інженер мобільних додатків буде популярною професією щонайменше до 2030 року.
Розробник програмного забезпечення — спеціальність, яку обирають найчастіше. І усвідомлюючи, скільки кодів треба написати для функціонування лише однієї маленької програми, не дивує, що програмісти будуть потрібні чи не завжди. Навіть автоматизація процесу та ШІ не зможуть замінити людину в цій спеціальності.
ІТ як галузь дає можливість поєднувати в роботі не лише суто технічні навички, часом робить мікс творчих і інженерних спеціальностей. Мова про розробників різного гатунку. Веб-розробник, UI/UX-дизанер (це розробник інтерфейсів або дизайнер користувацького досвіду) — фахівці, котрі поєднують і творчі, і аналітичні, і технічні знання в своїй професії.
Програміст баз даних — ще одна спеціальність, яка набула популярності лише кілька років тому, оскільки саме для її існування знадобились роки розробки систем управління базами даних. Простіше кажучи, накопичені знання в тій чи іншій сфері життя нарешті можна було ввести в програму, систематизувати і користуватись отриманими даними.
ІТ еволюціонує, а це призводить до появи нових спеціальностей. Наприклад, спеціаліст з кібербезпеки — невід'ємна посада в кожній фірмі, яка володіє приватними даними, секретними чи промисловими розробками. Спочатку такі фахівці мають навчитись створювати системи, потім зрозуміти, як їх можна зламати, і нарешті винайти методи захисту цих систем. Професія-виклик, не інакше.
Основою багатьох спеціальностей ІТ є математика. Знання в цій царині допомагають опанувати навчальні програми з інформатики, інженерної механіки, електроніки та телекомунікацій. Протягом навчання можна обирати спеціалізації, завдяки яким потім працювати в натупних галузях: ІТ-консультант, спеціаліст ІТ-відділу, спеціаліст з ІТ-безпеки, спеціаліст з технічної підтримки, спеціаліст із впроваджень тощо.
Які знання потрібні, аби вступити на IT у Польщі?
Найчастіше вступникам з України потрібно мати атестат або тести з математики та інформатики. Інколи достатньо на відмінно скласти один предмет поглибленого рівня. Деякі вузи беруть під увагу також знання іноземної мови для інформатиків. Добре також пройти кваліфікаційний тест і зрозуміти, чи підходить саме вам професія технічного плану, адже вона вимагає ретельності, посидючості та аналітичного мислення. Часто можна почути від інформатиків зі стажем про професійне вигорання, оскільки доводиться багато днів чи років підряд виконувати ту саму діяльність.
Мотивацією є фінансова винагорода. Фахівці з інформаційних технологій залишаються одними з найкраще оплачуваних в Польщі зокрема та у світі в цілому. Заробітна плата молодого фахівця, навіть якщо він ще не випустився з вузу, стартує від 6 тисяч злотих на руки. У корпораціях розробники та інженери можуть сподіватись на зарплату від 15 тисяч злотих. Якщо посада передбачає ще й керівні функції, то такий фахівець може розраховувати на 25 тисяч злотих.
Мистецькі спеціальності у вузах Польщі: як і де вступити на актора, режисера, художника?
Спеціалізація – мистецтво
Артистичні напрямки навчання в Польщі дуже популярні. Особливо кіно і все, що пов’язане з його виробництвом — від акторства до продюсерства. Візитівкою Польщі можна назвати відому й одну з найстаріших шкіл кіно в світі — Державну Вищу Школу Кіно, Телебачення та Театру імені Леона Шиллера в Лодзі, в народі — filmówka. Серед її випускників — Анджей Вайда, Кшиштоф Кєсьльовскі та Кшиштоф Зануссі.
Не менш популярним серед мистецьких спеціальностей є живопис, який останні 20 років переживає в Польщі новий ренесанс. Беззаперечним лідером серед вишів є Академія образотворчих мистецтв у Варшаві. Окрім живопису, абітурієнти можуть обрати тут графіку, скульптуру, консервацію мистецьких цінностей, сценографію, медіамистецтво, проєктування костюму, архітектуру приміщень тощо. Це один з найбажаніших вузів для отримання освіти в художній та образотворчій царині в усій Європі.
Продовжують набирати популярності в Польщі також ремісничі техніки: різьба по дереву, ліплення з глини, пошиття одягу тощо. Окрім театральної справи, кіно- і телемистецтва, затребувані також художня фотографія, музичне мистецтво і хореографія.
В Польщі мистецькі спеціальності для навчання доступні на бакалаврському рівні (3 роки), інженерному (4,5 роки), магістерському (5 років), а також на магістерських «доповнюючих» ступенях (2 роки). Також можна вивчати мистецькі компетенції на післядипломних курсах. Вартість навчання на мистецьких факультетах коливається від 2 до 14 тисяч злотих на рік.
Професія «актор» і польська театральна школа
На відміну від України, де панує система Станіславського, в Польщі є власна система Єжи Ґротовського — реформатора театру XX століття. А ще тут є школа Кристіана Люпи, і взагалі театральне мистецтво країни знаходиться на високому рівні розвитку. Професії актора та режисера в Польщі шановані й популярні. Тому попри обмежену кількість місць і всього п’ять вишів, де вчать акторській майстерності, щороку конкурс на цю спеціальність стабільно високий — до 30 людей на місце.
У Польщі за спеціальністю «акторська майстерність» отримати освіту можна в чотирьох державних і одному приватному вузі.
А саме в Театральній Академії у Варшаві, у Державній Вищій Школі Кіно, Телебачення та Театру імені Леона Шиллера в Лодзі, в Академії Театральних Мистецтв ім. Станіслава Виспянського у Кракові (або у філії цього вузу у Вроцлаві), та у Краківській Академії імені Анджея Фрича Моджевського. Навчання на акторському триває 4,5-5 років, це так звана єдина магістратура в усіх вузах.
Які іспити і як складати?
Комісія при вступі перевіряє бали атестата з історії, польської мови та літератури, іноземної мови. Окремо слід подати перелік художніх творів, обраних для презентації акторських здібностей — вірш, проза, пісня, театральний монолог. Обов’язково приготувати попередній запис і надати лінк для комісії.
На курсі акторської майстерності цінується фантазія, індивідуалізм і нестандартний підхід до предмету. Тому під час іспиту абітурієнту часто дають завдання зіграти незвичайну роль
Творчий конкурс складається з трьох етапів. Значну частину бажаючих вчитись відсіюють після першого селекційного етапу (там перевіряють вимову, поставу, голос та слух). Чи це означає, що абітурієнти-іноземці не мають шансів? А от і ні. Проте знання польської мови має бути офіційно — на твердому рівні В2, а реально — чітка і без акценту. Вступні комісії приймають на навчання студентів-іноземців також.
На другому етапі кандидат демонструє власні сценічні таланти: декламує вірш, театральний монолог, читає уривок сучасної та класичної прози, співає. На третьому — виконує елементарні акторські завдання, відіграє їх перед камерою та має співбесіду на тему сучасного польського кіно та обізнаності щодо історії польської культури та літератури.
Професія «художник»: на полотні або на комп'ютері
Сучасні естети та творчі особистості, які захоплюються мистецтвом, мають вибір: навчатися по-старому, використовуючи пензлі та полотна, або зануритись у світ технологій і працювати на комп'ютері. Навчання на спеціальності «Живопис» дозволяє вивчати традиційні та класичні художні техніки, а також дає можливість ознайомитися з новими технологіями та розвивати власні творчі проєкти різними інструментами. Можливості для творчого і професійного розвитку після завершення таких студій чималі.
Під час навчання студент опановує техніки, виконує роботи в галузі студійного живопису в традиційних і сучасних стилях, базуючись на спостереженні людського тіла, натюрморту, пейзажу, фотографії чи електронного зображення. Можна отримати знання з теорії та історії мистецтва, а також технік настінного живопису, графіки, малих скульптурних форм, мистецтва текстилю, скла, вітражу, громадських просторів, анімації та фотографії.
Залежно від університету, навчання може бути одно- або двоетапним. Ось перелік спеціальностей, якими можна оволодіти, навчаючись на «живописі»: студійний живопис; ілюстрація та комікс; дії з образом в громадському просторі; малюнок; живопис в архітектурі та урбаністиці; мистецтво текстилю; живопис в архітектурі.
Відбір абітурієнтів здійснюється на підставі атестата зрілості, представлення портфоліо художніх робіт, а також кваліфікаційної співбесіди і/або теоретичного іспиту. Портфоліо має складатись мінімум з 20 художніх робіт (живопис і малюнок), можливі також інші техніки, як-от фотографія і колаж.
В Польщі є 14 державних вузів, де навчають живопису. Це Університет Миколая Коперніка в Торуню, Академія Мистецтв в Гданську, Академія Мистецтв в Катовіцах, Університет Яна Длугоша в Ченстохові, Зеленогурський Університет, Академія Мистецтв у Вроцлаві, Академія Мистецтв у Лодзі, Краківський Педагогічний Університет, Жешувський Університет, Академія Мистецтв у Варшаві, Артистичний Університет в Познані, Академія Мистецтв у Кракові, Академія Мистецтв у Щецині тощо.
«Навколомистецькі» професії
У Польщі нараховується понад 140 мистецьких спеціальностей. Але як бути, якщо самобутнього мистецького таланту в абітурієнта немає? У польських вузах створено чимало «навколомистецьких» факультетів.
Мистецтво театру, кіно та телебачення пов’язані зі створенням арт-подій — драматургічних (театр, кіно, опера), документальних (репортаж), інформаційних та розважальних (серіали, кабаре). Деякі пов’язані з організацією, реалізацією образу та звуку під час мистецької події: оператор кіно та телебачення, а також постпродакшн (монтаж, озвучування, спеціальні ефекти).
Окремий популярний і досить амбітний напрям — продюсування. В польських вузах його називають «організація телевізійної та фільмової продукції». Готують таких фахівців у Публічній Академії наук у Варшаві, Державній Вищій Школі Кіно, Телебачення та Театру імені Леона Шиллера в Лодзі, Краківській Академії імені Анджея Фрича Моджевського та у Сілезькому Університеті в Катовіцах.
Вступ традиційно поділений на два етапи. Перший — усний іспит онлайн, до якого немає особливих вимог, як-от портфоліо чи творчий конкурс. Достатньо зареєструватись у системі рекрутації вузу і за лінком перейти до необхідного іспиту. Комісія перевірятиме рівень знань з історії та сучасності кіно та телебачення, фінансові та підприємницькі здібності, пов'язані з організацією виробництва кіно та телепроєктів. Другий етап — це співбесіда для тих, хто успішно склав іспит. Необхідно мати атестат або матуру з польської мови та літератури, математики та іноземної мови, а також написати есей на тему, чому саме вас зацікавила професія продюсера.
Музичний напрям
Вузи мистецького напряму можна умовно розділити за видами мистецтва. Музичні спеціальності, пов’язані зі створенням музики (композиція), її виконанням (диригентура, вокалістика, інструменталістика, хоровий спів) у різних стилях (класична, джаз та розважальна музика, популярна, церковна, диско-поло). А також — танці, хореографія, акторський мюзикл, оперне мистецтво. Ще є музична критика, музикологія, теорія музики. Усі ці спеціальності вимагають закінчення музичної школи.
Нагадаю, що в Польщі деякі музичні школи мають статус загальноосвітніх, і після їх закінчення випускники можуть вступати до музичних вузів. Зокрема, до Музичної Академії імені Кароля Шимановського у Катовіцах, Музичного Університету Фредеріка Шопена у Варшаві, Музичних академій у Бидгощі, Кракові, Лодзі, Вроцлаві, Гданську та інших.
До музичних спеціальностей, окрім артистичної гри на інструментах, відносять також і танець, сценічні постановки, дирегентуру, хореографію. І тут найбільшою популярністю серед вступників користуються Музична Академія імені Кароля Шимановського у Катовіцах та Музичний Університет Фредеріка Шопена у Варшаві.
Мистецтво, яке нас оточує
Для навчання на мистецьких спеціальностях абітурієнти найчастіше обирають Академії мистецтв у різних містах Польщі. А ще — Ягеллонський Університет в Кракові, Артистичну Академію в Познані, Університет Адама Міцкевича в Познані. Для вступу на ці спеціальності теж треба мати портфоліо власних творів, мати атестат або матуру з високими балами з польської мови, літератури, іноземної мови.
Сучасні напрями мистецтва викладають також в Університеті Миколая Коперника в Торуні, Суспільній Академії Наук в Лодзі, Суспільній Академії Наук в Варшаві, Університеті Яна Кохановського в Кельце, Краківському Педагогічному Університеті, Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, Академії Гуманітарно-Економічній в Лодзі, Академії Фінансів і Бізнесу Вістула в Варшаві, Польсько-Японській Академія Технік комп’ютерних в Варшаві.
Архітектурні спеціальності об’єднують творчі здібності з технічними навичками проектування будівель (архітектура) та їхнього внутрішнього вигляду (дизайн інтер’єру), а також з природничими здібностями, у випадку проектування зовнішнього простору (ландшафтний дизайн). Це вже не зовсім мистецькі вузи, а більше технічні. Зокрема, майбутні архітектори вчаться у Політехніці Лодзькій, Політехніці Жешовській, Політехніці Свєнтокшиській, Сопоцькій Академії Суспільних Наук, Політехніці в Бидгощі, Вищій Школі Підприємництва і Адміністрації в Любліні, Вищій Школі Екології і Управління в Варшаві, Академії Фінансів і Бізнесу Вістула в Варшаві. Тут також можна вивчитись на дизайнера в різних його проявах, на спеціальностях, пов’язаних з проектуванням прототипів корисних предметів для використання в художній ремісницький справі та промисловому виробництві, зокрема в моді, меблевому виробництві, оздобленні інтер'єрів та автомобільній галузі.
Медична освіта для українців у Польщі: умови, вартість, рейтинг, перспективи
Польські медичні виші користуються неабиякою популярністю через високі європейські стандарти навчання та невисоку — але тільки порівняно з іншими європейськими країнами — вартість. Тобто в українських медичних вишах вчитися, звичайно, дешевше. Але український диплом гарантує працевлаштування тільки на батьківщині, тоді як польський — у більшості країн Європи. Місцеві медуніверситети мають сучасно обладнані лабораторії та авторитетних викладачів. Тому абітурієнти охоче їх обирають. Конкурс на одне місце високий і часом становить понад 20 осіб.
Навчання доступне як польською, так і англійською мовами. Що робить польські медичні ВНЗ привабливими для іноземців: зараз тут навчається орієнтовно сім тисяч українців, білорусів, іспанців, індійців тощо.
Які існують медичні спеціальності?
Окрім лікарської, медичні вузи в Польщі пропонують здобути освіту в таких спеціальностях: акушерство, дієтологія, косметологія, медична аналітика, лікувальна стоматологія, невідкладна допомога, публічне здоров'я, радіологія, сестринська справа, фармацевтична справа, фізіотерапія.
Які предмети готувати для вступу на медицину?
Щоб вступити на медичний факультет, треба написати в польській школі тести (матуру) з польської мови, математики і — на вибір — біології, хімії або фізики. Краще складати матуру з цих предметів на поглибленому рівні.
У тих, хто хоче вступати на медичний, часто виникає питання, чи можна вступити, не складаючи іспит з біології. Так, можна. Достатньо обрати математику і фізику, аби відповідати вимогам зарахування на медицину.
Щодо вступу іноземців, осіб без польської матури, ситуація така: кожен вуз має свою систему перерахунку балів атестату в пункти з предметів — математики, біології, хімії та фізики. У кожного ВНЗ на сторінці факультету написаний середній бал атестату, необхідний для зарахування.
Щодо мови, абітурієнт мусить знати англійську чи польську (в залежності від того, якою мовою він збирається навчатися) на рівні В2 і вище. Якщо це рівень С1, то він може претендувати на безкоштовне навчання. У будь-якому разі знання мають бути підтверджені сертифікатом (його вимагають деякі університети). Іноді виші влаштовують скайп-перевірку мовного рівня чи навіть іспит (як-от Вроцлавський медичний університет та Ягеллонський університет в Кракові).
Який медичний факультет обрати?
Раніше медицину можна було вивчати лише в медичних академіях (тепер це здебільшого медичні університети), адже тільки вони гарантували високий рівень освіти. Сьогодні ця галузь розвинулась і майбутні лікарі можуть навчатися також у приватних вишах.
У Польщі медичним спеціальностям навчають 34 виші.
Згідно із загальнопольським рейтингом медичних навчальних закладів Польщі «Перспективи» за 2023 рік, перше місце займає медичний факультет Ягеллонського Університету в Кракові, друге Варшавський Медичний Університет і третє — Медичний Університет імені П’ястів Сілезьких у Вроцлаві. Це означає, що конкурс в цих вузах найбільший (близько 30 осіб на одне місце).
Простіше вступити на медичні спеціальності в Університет Яна Кохановського в Кельцах, Університет Вармінсько-Мазурський в Ольштині або ж Сілезький Медичний Університет в Катовицях чи Медичний Університет у Білостоці. Але те, що ці навчальні заклади мають меншу кількість бажаючих на одне місце не означає, що навчання там буде коштувати дешевше чи буде легшим з навчання у вишах першої трійки.
Як стверджують самі студенти-медики, чи готова людина бути лікарем, стає зрозуміло після першого ж року навчання: саме в цей період відбувається найбільший природний відсів кандидатів
Чимало студентів вже розуміють, що медицина їм не підходить, адже це висока відповідальність, етичні аспекти і необхідність вчитися протягом усього життя, адже галузь розвивається щодня.
Скільки коштує навчання?
Медичне навчання — одне з найдорожчих серед факультетів Польщі. Вартість коливається від 30 до 60 тисяч злотих на рік. Якщо помножити це на 6 років навчання, виходить чимала сума (180-360 тисяч злотих або 45-90 тисяч доларів).
Поляки жартують, що зарплата лікаря дозволяє швидко повернути освітні вкладення. Часто саме не медичне навчання студенти беруть кредити
Лікарі не мають проблем з працевлаштуванням, можуть працювати як у державних, так і в приватних закладах, або ж провадять власну практику. В середньому зарплата сімейного лікаря в Польщі становить 7-8 тисяч злотих на руки в одному медичному закладі. Тобто якщо лікар веде прийом у кількох поліклініках чи лікарнях, то й заробляє вдвічі або втричі більше.
На безкоштовне навчання іноземці можуть претендувати тільки якщо мають Карту поляка або рівень польської мови С1.
Скільки навчатися та скільки складати іспитів, щоб стати лікарем?
Щоб стати лікарем в Польщі, потрібно пройти кілька важливих етапів.
Спершу закінчити навчання в медичному вузі, яке триває 12 семестрів або 6 років. Протягом цього часу студент отримує як теоретичні, так і практичні знання з медицини. І має практичні заняття в лікарнях — практики — після кожного року навчання.
Після завершення навчання необхідно скласти державний іспит (теоретичну та практичну частини), аби отримати звання лікаря та право на виконання професії.
Після складання держіспиту та отримання звання лікаря необхідно пройти обов'язкову лікарську інтернатуру (отримання протягом 13 місяців практичного клінічного досвіду в поліклініці чи лікарні).
Лише після завершення цих етапів можна розпочинати спеціалізацію в обраній галузі медицини (педіатрія, хірургія, гінекологія, дерматологія тощо). Для отримання звання спеціаліста необхідно пройти відповідний період стажу та скласти іспит зі спеціалізації. І лише після завершення спеціалізації лікаря офіційно визнають спеціалістом у обраній галузі медицини. Отримання спеціалізації може тривати від п'яти до десяти років. Лікарі часто отримують кілька суміжних спеціалізацій, наприклад, гінеколог-ендокринолог або хірург-уролог тощо.
Під час навчання у медичному вузі студенти-медики вчать різні клінічні дисципліни, зокрема, внутрішні хвороби, ортопедію та травматологію, неврологію, психіатрію, радіологію, інфекційні хвороби та екстрену медичну допомогу.
Як згадувалось вище, після кожного року навчання обов'язково проводяться стажування в лікарні. Вони потрібні для формування практичних навичок, без яких жоден лікар не може виконувати свою роботу.
PISA: Як врятувати українську шкільну освіту?
Програма міжнародного оцінювання учнів — Programme for International Student Assessment або просто PISA — була заснована понад 20 років тому. Тест-дослідження проводять у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) кожні три роки у 80 країнах світу для того, щоб зрозуміти, наскільки ефективно працюють їхні системи освіти.
У 2022-му Україна стала першою країною, де PISA провели у воєнний час. Зокрема, у 18 із 27 регіонів країни оцінювали вміння 15-річних підлітків з математики, читання і природничих наук та перевіряли, як учні застосовують на практиці отримані у школах знання. За словами міністра освіти та науки України Оксена Лісового, заклади освіти проводили тестування попри масовані обстріли й затяжні повітряні тривоги в жовтні 2022 року.
Результати PISA, які були оприлюднені у грудні 2023-го року, сколихнули хвилю обговорення як на локальних, так і на державному рівнях. Виявилось, що понад 40 відсотків українських школярів не мають базового рівня математичної та читацької грамотності.
«Обставини, які визначали останні роки життя українців, зумовили зниження результатів PISA з усіх галузей, а найбільше — із читання. Та спільна віра в майбутнє і наша сила перетворюють цю інформацію на підстави для планування подальших дій, а не на вирок», — прокоментувала результати тесту PISA директорка Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко.
Однак окрім очевидних несприятливих для навчання причин в Україні, дослідження PISA висвітлили ще одну, не менш важливу проблему української освіти: гостру нестачу педагогів та матеріальних ресурсів.
Про проблеми української шкільної освіти і можливості для їх розв’язання — ми поговорили з Ольгою Юрчишин, керівницею напрямку співпраці зі школами ГО «Навчай для України».
Громадська організація «Навчай для України» входить до всесвітньої мережі Teach For All. Мета організації — надати кожній дитині в Україні, незалежно від місця народження та проживання, доступ до якісних освітніх послуг та можливостей реалізації потенціалу. Для цього «Навчай для України» залучає молодих спеціалістів різних галузей у малих населених пунктах України, де вони стають рольовими моделями, відкривають нові перспективи в житті дітей, а також сприяють розвитку громади.
Ганна Типусяк: Як Ви оцінюєте результати останнього тестування PISA?
Ольга Юрчишин: Думаю, важливо зазначити, що на момент тестування велика частина дітей в Україні вже протягом кількох років не навчались оффлайн — через пандемію коронавірусу, одразу після якої почалась війна. Тобто, коли почався карантин — ці діти були у 5-6 класі: це початок середньої школи й адаптація, яку неможливо осягнути онлайн. І так, опитування підтвердило, що із віртуальною освітою не впорались в потрібному обсязі.
Дистанційне викладання — це окрема методика, її потрібно вміти правильно використовувати, грамотно організовувати роботу. І для цього вчителю потрібні ресурси: не лише хороший комп'ютер, швидкий інтернет, але й знання інструментів та навички роботи онлайн
Водночас варто зазначити, що в часі ковіду було створено багато дистанційних курсів та платформ, на які можна опиратися й в часі війни. Цих матеріалів справді є дуже багато, але не всі ними користуються. Причини різні: від відсутності електроенергії (як це було торік через масовані обстріли критичної інфраструктури) до поганого забезпечення ґаджетами — діти часто мають один на всю родину, особливо в малозабезпечених сім'ях.
ГТ: Згідно з оприлюдненими даними PISA, сільські школи в Україні на 4-5 років відстають від міських. З чим це пов’язано?
ОЮ: Так, попереднє дослідження зафіксувало цей розрив на рівні 2,5 років. Зараз він ще більший. Академічна складова, безумовно, дуже важлива, але тут проблема більш глибока. Йдеться й про культуру відвідування музеїв та бібліотек, виїзди на екскурсії і досвід, який там отримують учні. Зараз навіть і у великих містах з цим складно через безпекові моменти. А в селах — тим більше.
Це ще один виклик, на який поки що немає готових рішень. Є думки про те, що в цій ситуації були б корисні впровадження гуртків або позакласних тьюторських занять в малих групах. Але тут знову впираємося в питання оплати праці та мотивації вчителів.
ГТ: Різні дослідження вказують на те, що професія вчителя у багатьох країнах світу стає все менш престижною. В Україні, до того ж, маємо відтік кадрів через війну. Що зараз мотивує українських вчителів працювати у школах?
ОЮ: Це точно не гроші, бо вчительські зарплати невисокі. Окрім того, українські вчителі в часі війни працюють понаднормово і нерідко — безоплатно. Це, звісно, заслуговує на пошану, але людські можливості обмежені, так не може тривати довго.
Не йдеться й про престижність праці, бо професія вчителя у наш час дуже знецінена. Значною мірою на це мав вплив перехід на онлайн-навчання під час пандемії, який для багатьох освітян став викликом — не всі змогли до цього адаптуватись, не кожен вчитель готовий чомусь навчатися сам. Учні, які швидше підхоплюють інноваційні підходи, це бачать і втрачають до педагогів повагу. Ще гірше — коли батьки втручаються в процес навчання посеред онлайн уроку. Наприклад, коментують методи навчання, роблять завдання за дітей.
На мою думку, у наш час часто у школах вчителів утримує лише високе почуття обов’язку. Хотілось би, аби воно поєднувалося і з любов'ю до своєї професії
Однак з цим непросто, оскільки вигорання в теперішніх умовах воєнного стану неминуче. Складно вимагати чогось від працівників, які мають подвійне навантаження, умови постійного стресу, при цьому — дуже низьку оплату своєї праці.
ГТ: За результатами дослідження PISA міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров заявив, що підхід до оплати праці вчителів буде змінений. Однак це все — час. З Вашого досвіду, що ми можемо зробити для того, аби мотивувати педагогів вже зараз?
ОЮ: Організація «Навчай для України», наприклад, проводила програми для директорів шкіл. Ми намагались донести їм, що навіть попри відсутність певних державних змін, вони мають можливість впливати на свій педколектив як лідери.
Керівникам освітніх закладів треба бути відкритими до діалогу, створювати простір для самореалізації вчителів, залучати їх до прийняття рішень на локальному рівні.
Робота директора школи в нинішніх умовах в Україні — це поєднання роботи менеджера, завгоспа, інженера з техніки безпеки, адміністратора і навіть піарника своєї школи. А заробітня плата часто нижча, ніж у звичайного вчителя
У тих школах, де директори застосували на практиці інструменти вирішення конфліктів — результати були дивовижні. До прикладу, вчителям пропонували взяти участь у дискусії «Як підвищити свою власну мотивацію роботи в школі». Спочатку така ініціатива директорів викликала спротив колективу, однак пізніше відбувалася справжня довірлива розмова, педагоги пропонували дуже цікаві та ефективні рішення.
Такий досвід дуже надихає, але водночас — потребує від директорів сміливості відмовитися від вертикальної системи управління.
ГТ: ГО «Навчай для України» залучає молодих спеціалістів з вищою освітою до викладання в сільських школах. За якими критеріями проходить відбір педагогів?
ОЮ: Відповідно до умов програми, охочі стати вчителями повинні мати вищу освіту, але не обов'язково педагогічну. Передусім вони мають пройти тест на знання предмета, на викладання якого претендують. Вже на цьому етапі відпадає багато кандидатів. Далі є ряд тестів на soft skills — вони дуже важливі для вчителя, адже протягом щонайменше року вчитель не лише працюватиме в одній із наших партнерських шкіл, а й спробує стати повноцінним членом місцевої громади.
Далі кандидати проходять 6-тижневе інтенсивне навчання, під час якого вивчають усе те, що повинен знати сучасний вчитель: вікову психологію, законодавчу базу, педагогічні інструменти. І після цього — практика: двотижнева Академія: робота з дітьми в форматі літнього денного табору. Минулого року такий проводили, наприклад, в Ірпені. Маємо дуже позитивні відгуки від батьків та учасників.
ГТ: Як таких спеціально навчених вчителів сприймають в школах? Чи траплялись цікаві кейси?
ОЮ: В різних школах складається по різному. Найбільш радують ті, де колектив дружній і відкритий до нової людини та нового досвіду. Наприклад, в одній зі шкіл працює наша вчителька, яка звертається до своїх учнів на «Ви». Це незвично не лише для самих дітей, — які раптом усвідомлюють, що до них ставляться з повагою, — а й для вчителів. Колеги не знецінюють таку практику і ставляться до неї з цікавістю.
Цікавий кейс позакласної проєктної роботи маємо в школі у селі Старі Петрівці на Київщині. Там є дві наші вчительки, одна з яких раніше працювала в компанії Apple, зараз викладає англійську, а інша — ветеринар за освітою, викладає біологію. Педагогині спільними зусиллями створили подкаст «Святі Петрівці». Поступово навколо цього проєкту згуртувалися зацікавлені учні, навчилися робити все самостійно. Тепер подкаст виходить майже повністю за їхньою ініціативою. Це чудовий приклад тьюторської роботи в малих групах як один із дієвих інструментів подолання освітніх втрат.
З багатьма учнями в наших працівників складаються теплі довірливі стосунки.
Бо кожній дитині важливо мати поруч наставника, який в неї вірить.
Діти поза школою: чому українські школярі не відвідують польські навчальні заклади?
З початком повномасштабного вторгнення РФ прихисток у Польщі разом зі своїми батьками знайшли кілька сотень тисяч українських дітей-біженців. На кінець другого року великої війни раптом виявилося, що половина з них не відвідує польських шкіл. Чи навчається онлайн в котрійсь зі шкіл України – невідомо теж.
Половина учнів — не у школі
Достеменно невідомо, скільки українських учнів нині перебуває у Польщі. Близькість кордону і спрощений режим його перетину сприяли безперервній міграції біженців в обидва боки. Якщо виходити із кількості українських дітей шкільного віку, котрі отримали ідентифікаційний номер PESEL, то станом на листопад 2023 року у Польщі перебуває майже 300 тисяч потенційних учнів. Серед них — 220 662 — віком 10-18 років. І лише 108 884 дитини з України цієї вікової групи відвідує польську школу, а це замалим 49%.
Такі дані містяться у звіті «Поза школою. Оцінка перешкод для навчання у школі для українських дітей та підлітків-біженців у Польщі», оприлюдненого гуманітарною організацією Care International, Міжнародним комітетом порятунку (IRC) та організацією Save the Children.
83% українських старшокласників (14-18 років) у Польщі, що не відвідують місцеву школу, навчаються в українських онлайн-школах, ще 31% перейшли на домашнє навчання. Деякі — поєднують обидва способи отримання знань. 3% підлітків зізналися, що взагалі не вчаться. Майже усі, хто не відвідують польську школу, говорили про переповнені класи, відсутність підтримки під час навчання й соціальну ізоляцію.
Навчати різнорідні класи
— У кожному четвертому польському класі є принаймні один учень-біженець з України, — каже Єнджей Вітковскі, президент правління Центру громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej). — За нашими оцінками, три чверті польських вчителів навчають принаймні один клас, в якому є щонайменше один український біженець. А це значить, що ми потребуємо нині змін у наборі компетенцій, котрими повинен володіти кожен вчитель у Польщі. Він має вміти навчати і оцінювати різнорідні класи, спрощувати мову інструкцій, ідентифікувати міжкультурні конфлікти, протидіяти їм і розв’язувати.
У Центрі громадянської освіти кажуть, що єдина можлива зараз стратегія польської освіти — нормалізація національної різнорідності — нового явища для польської школи.
— На весну 2022 року у варшавських школах і дошкільних закладах налічувалося 13 тисяч українських дітей, — каже Йоанна Господарчик, директорка департаменту освіти Уряду міста Варшави (Biuro Edukacji Urzędu m.st. Warszawy). — Ми пам’ятаємо фрустрацію польських вчителів в останні місяці шкільного року у травні-червні 2022 року, коли раптом стало так багато дітей. Ми не знали, як діяти. За допомогою UNICEF дуже швидко організували такі місця, як, наприклад, Центр навчання і розвитку на вулиці Товаровій. Це своєрідна світлиця, яка об’єднала тисячу дітей, де надають допомогу психологині з України. Ми обладнали також 1000 місць для онлайн-освіти, але це не спрацювало – частина учнів користувалися власними смартфонами.
За словами Йоанни Господарчик, у варшавських школах уже є класи, де переважають діти-іноземці. Тому вчителі повинні навчатись взаємодії у міжкультурному класі, це буквально є вимогою часу. З викликами мерія Варшави планує боротися, спираючись на підтримку влади і міжнародних організацій.
Роль міжкультурних асистентів
Покращити адаптацію українських учнів у польських класах, налагодити комунікацію із педагогами й однокласниками покликані міжкультурні асистенти, своєрідні посередники між учнем і вчителем. Така підтримка часто сприяє закріпленню українського учня у польській системі освіти.
Приміром, фундація «Україна», що працює у Вроцлаві у Нижньосілезькому воєводстві, з напливом українських учнів збільшила кількість таких асистентів із кількох осіб до 41-го. Утім, ця кількість недостатня, наголошують у фундації.
— Хтось може сказати, що діти, які два роки живуть у Польщі, вже вивчили мову і не потребують допомоги, — каже лідерка команди міжкультурних асистентів фундації «Україна» Анна Ковальчук. — Але насправді не лише мовний бар’єр є одним із випробувань. Специфіка праці міжкультурних асистентів зараз у школах змінюється, трансформуються виклики, а також проблеми. Зараз більше говоримо про інтеграцію. Ми чуємо про те, що діти не хочуть іти до школи, не спілкуються. Якщо раніше вони більше хотіли познайомитися з польською школою, то зараз, на жаль, рівень мотивації спадає. Я розумію, чому так — діти хочуть мати свої невеликі групи і спілкуватися рідною мовою. Бо це їхня зона комфорту.
— Мови дуже схожі, але різні, — розповідає Оксана, яка у квітні 2022 року приїхала до Катовіце з сином. - Мій син чудово вчиться з математики та фізики. але набагато гірше, коли йдеться про польську мову чи історію. Про різні події з польської історії він раніше не чув, бо в школі в Україні та в Польщі акценти різні.
Ще одна причина стресу для українських учнів — переведення з однієї польської школи до іншої.
— Після початку війни деякі приватні школи в Польщі пропонували українським дітям безкоштовне навчання. Тепер батьки повинні сплачувати плату за навчання, часто високу, або переводити своїх дітей до державних шкіл і піддавати їх стресу від зміни школи. Іноді вони обирають онлайн-навчання в Україні, — Уляна Воробець, журналістка з України, яка проживає в Бельсько-Бялій, радник Центру інтеграції іноземців MyBB.
До слова, із дослідження також випливає, що 48% підлітків, опитаних у сільській місцевості в Польщі, ніколи не мали контактів з польськими однолітками, що дуже обмежує їхню інтеграцію. 14% опитаних дітей зазначили, що зазнавали переслідувань з боку своїх польських однолітків через своє українське походження та сприйняття війни в їхній країні.
Проблеми з інтеграцією
Прикладом успішної інтеграції українських дітей до польського соціуму можна вважати школу SzkoUA (ВШколу), створену з ініціативи Клубу інтелігенції католицької та Фундації «Український дім» у Варшаві. Учні школи зареєстровані одночасно у двох системах освіти — польській та українській.
— Потреба щоразу більшої інтеграції з польською спільнотою виступає на перший план, — каже Антоніна Міхаловська, заступниця директорки SzkoUA. – Ми інтегрували учнів від початку існування школи — навчаємо польської мови, запровадили заняття з історії та культури для кожного класу. Входження до польської системи освіти має бути поглибленням цієї інтеграції. Також для цього разом із Клубом інтелігенції католицької ми організовували спільні табори для українських і польських дітей. Час, проведений на канікулах поза лекціями, — це найефективніший метод.
За словами Антоніни Міхаловської, у питанні інтеграції й навчання дітей-біженців годі буде впоратися без підтримки польської та української влади.
— Наші діти виняткові, певна частина з них повернеться в Україну і буде її відбудовувати, — каже Антоніна Міхаловська. — Вони будуть амбасадорами Польщі в Україні й навпаки. Тож обидві держави повинні подумати про такого роду інвестицію.
Серед рекомендацій у висновку звіту є також пропозиція до уряду Польщі розглянути можливість переведення всіх дітей-біженців до польської системи освіти. У Центрі громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej) наголошують на стандартизації шкільної підтримки українських учнів й обов’язкового її запровадження у школах. Міжкультурні асистенти мали б послуговуватися не лише польською, а й українською мовами, оскільки «рух входу українських учнів до польської системи освіти не може бути рухом полонізації дітей».
— Система адаптації українських дітей в польській школі потребує підтримки, сміливого бачення, взяття відповідальності за них, — наголошує Єнджей Вітковскі, президент правління Центру громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej). — Не хотів би, аби ми перебували у наративі, згідно з яким польський уряд не бере відповідальності за дітей, котрі перебувають на терені Польщі, але залишаються поза системою освіти. Як польське суспільство, але також як міжнародна спільнота, маємо гарантувати дітям доступ до освіти. І польська освітня система — єдина, яка в такому масштабі зможе відповісти на цей виклик.
Матеріал написаний у співавторстві з польською журналісткою Анною Лиско.
Шкільна освіта у Німеччині: можливості та виклики для українців
Різні федеральні землі — різні підходи
Німеччина — це федеративна держава, яка складається з 16 федеральних земель. У кожній з них діють свої правила та порядки. На сьогодні існує три підходи до організації навчання вимушених переселенців та біженців у німецьких школах:
- Попередня підготовка у інтеграційних чи «привітальних» класах або так званих класах «німецької як другої мови» [Deutsch als Zweitsprache. — Peд.] (Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія, Баден-Вюртемберг та Шлезвіг-Гольштейн);
- Повне занурення у мовне середовище, зарахування до звичайних класів з позаурочними інтенсивними курсами німецької мови (Бранденбург, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саарланд);
- Змішаний тип навчання, який поєднує інтенсивне вивчення німецької в окремих групах та відвідування окремих уроків в звичайній школі (Гессен, Північний Рейн-Вестфалія, Тюрингія).
Освітня інтеграція залежить також й від величини населеного пункту. Sestry дізнались, в чому відмінність в підходах щодо навчання вимушених переселенців у німецьких містах та у провінціях на прикладі досвіду школярок Соломії та Олесі. Обидві вони — з Києва. Однак сім’я Соломії після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну опинилася в невеличкому німецькому селищі, а сім’я Олесі — в Гамбурзі.
Як розповідає мама Солі, Марія Криворучко, оформити дитину в населеному пункті, де всього одна початкова школа — було легко.
«Все швидко. Попередньо узгодили час, потім у призначений день прийшли на зустріч із свідоцтвом про народження, заповнили анкету, і вже на наступний день донька пішла до школи. Директорка володіла англійською мовою, це значно спростило наше спілкування», — каже Марія. Як додає, початкова школа там — сімейного типу: невеличка і дружня, а Соля в ній — єдина українка.
Батько Олесі Медяної з початком великої війни долучився до лав ЗСУ, а вона разом з мамою та молодшим братиком виїхала до Німеччини. Гамбург — друге за чисельністю населення місто країни, а також найбільше нестоличне місто ЄС.
«Тут ти не можеш просто так прийти в школу з вулиці і записати дитину. Треба спочатку подати документи у Департамент освіти за місцем прописки й чекати, поки дитині знайдуть місце в одній із шкіл району», — розповідає Оксана, мама дівчинки. На місце в школі чекали більше місяця, а знайшли його, в результаті, зовсім іншим шляхом.
«Школу нам допомогла знайти українка, яка приїхала сюди ще до війни. Познайомились в парку, коли почули, як вона говорить українською. Жінка, в свою чергу, познайомила нас із вчителькою, яка допомогла доньці потрапити в інтеграційний клас. В звичайні класи приймали лише учнів перших та других класів, усі старші, в тім числі й Олеся, мусили йти в інтеграційні», — додає Оксана.
«Привітальні» класи у Німеччині
Концепція «привітальних» класів для Німеччини не нова: кілька федеральних земель вже створювали їх для біженців із Сирії 2015-2016 роках. Тоді якість освіти у цих класах критикували експерти, однак альтернативних варіантів вирішення питання на той час не було.
У зв’язку з величезним напливом українських вимушених переселенців, перед німецькою системою освіти постав серйозний виклик: як забезпечити освітою таку кількість українських дітей? Назріла потреба у створенні нових класів та розширенні тих, що вже існували.
Однак виник катастрофічний дефіцит вчителів. Тож Німеччина прийняла рішення дозволити працювати педагогам без відповідної німецької ліцензії та запровадити систему інтеграційних або «привітальних» класів, де діти та молодь навчаються окремо від німецьких учнів. Таким чином, для українських дітей навесні 2022 року в 11 із 16 федеральних земель Німеччини запрацювали «привітальні» класи, а деякі вчителі з українськими дипломами і знанням німецької мови отримали робочі місця.
Інтеграційні класи: очікування та реальність
«Мені пояснили, що завдяки навчанню в такому класі Олеся зможе легше інтегруватись у систему німецької освіти та соціально адаптуватись. І протягом року, поступово, усіх дітей переведуть до звичайних класів», — згадує Оксана Медяна.
На практиці вийшло інакше.
У школі українські діти з німецькими практично не перетинались, лише епізодично під час перерв. Інтеграційний клас, в якому навчались українці, на позашкільні екскурсії — не запрошували
Окрім того, виявилося, що це різновіковий клас, а діти — з дуже різним досвідом, здібностями та інтересами. Частина діток розмовляла українською, частина — російською.
«Спочатку ставлення до дітей було дуже добрим. Вчителька буквально огорнула їх увагою та підтримкою, діти між собою здружилися, навіть незважаючи на різний вік та досвід. Але з часом, ізольовані від інших у школі, вони почали сильно конфліктувати. Вчителька, звісно, докладала неабияких зусиль, щоб гасити суперечки», — додає мама Олесі.
Проблеми, пов’язані з освітою в інтеграційних класах Німеччини підтверджують також результати дослідження Німецького Інституту молоді (DJI), в рамках якого своїм досвідом поділились українські школярі.
Про досвід вчителювання у німецькій школі видання Sestry розпитало Юлію Куманську (Смаль) — українську письменницю та поетесу, авторку книг «Теплі історії з корицею», «Цікава хімія», «Вибухова історія людства», «П'ять колосків» та інших. Раніше в Україні Юлія працювала вчителькою хімії, а до Німеччини приїхала на початку 2020 року. На момент повномасштабного вторгнення володіла німецькою на достатньому рівні, аби почати працювати в одному із інтеграційних класів у місті Вайден.
«Такі класи були сформовані виключно з українців, дітей інших національностей туди не зараховували», — розповідає Юлія.
Однонаціональне середовище значно знижує мотивацію до вивчення німецької мови, а саме це було метою інтеграційних класів
За словами української вчительки, діти в класі часто між собою спілкувались російською, оскільки велика частина з них прибула зі східних, російськомовних регіонів України. «З вчителем — в найкращому випадку українською. Але вчитель, як би він не хотів навчити, який би він мотивований не був, після фрази: "Ну добре, ви нам пояснили німецькою — а тепер по-нормальному поясніть", піддається і переходить на "нормальну", тобто спілкується з дітьми українською чи російською. І діти просто не відчувають необхідності говорити німецькою ані на уроках, ані на перервах. Вони залишаються у своєму комфортному середовищі, до того ж ще й зросійщеному».
За даними Конференції міністрів освіти та культури федеральних земель, станом на 26 листопада 2023 року у загальноосвітніх та професійно-технічних школах Німеччини навчалось близько 217 тисяч дітей та молоді з України. Тож, ймовірно, тимчасове рішення «привітальних» класів доведеться переглядати, адже Німеччина зацікавлена в ефективній інтеграції цих дітей.
Професор Джуліан Каракаялі, соціолог Євангелічної Вищої школи Берліна, окреслює найгостріші виклики для німецьких освітян на цьому шляху: «Єдиної системи навчання дітей біженців та іммігрантів немає. Немає єдиної навчальної програми. Уроки дуже відрізняються від землі до землі та від школи до школи.
У багатьох федеральних землях підготовчі класи поступово перетворюються на паралельну освітню систему. Батьки та учні не знають, коли вдасться перейти з підготовчих класів у звичайні
Це викликає особливу напругу, оскільки численні дослідження показали, що учні в цих класах навчаються гірше, ніж їхні однокурсники, які відвідують звичайні заняття».
Звичайні школи та гімназії у Німеччині
«До повномасштабної війни, дітей, які сюди приїздили, зараховували до звичайних німецьких класів, де були німецькі педагоги і німецькомовне оточення. В таких умовах у дитини не було інших варіантів, як вивчити німецьку мову», — ділиться Юлія досвідом, який отримали і її власні діти.
Соломія, яка в травні 2022 потрапила в таку школу, розповідає, що адаптуватися до німецькомовного оточення їй допомогло знання англійської мови, бо в класі була дівчинка, яка вільно розмовляє і англійською, і німецькою.
«Я спостерігала за ровесниками, слухала їхній акцент. Якщо вони хотіли поговорити зі мною, то Емілія, моя подруга, допомагала перекласти», — розповідає дівчинка.
Мама Соломії додає: «Соля залишалась на групу продовженого дня на 2 години після уроків, де вони разом з німецькими дітьми робили уроки і грались. Через гру друзів знайти легше. Також були дві вчительки, які трохи знали англійську. Решта праці — це інтуїтивне вивчення мови».
Однак, як застерігає Юлія Куманська, для деяких не німецькомовних дітей звичайні класи можуть навпаки стати «пасткою».
«Наприклад, діти з дислексією. Для них треба спеціальні умови, спеціальні тексти, шрифти, відповідні спеціалісти. І хоча в Німеччині дуже серйозне методичне забезпечення шкіл, багато можливостей — але особливі потреби таких дітей можуть просто не розпізнати шкільні психологи саме через те, що не володіють мовою дитини», — пояснює вчителька.
Звичайний клас підходить для нормотипових дітей, або ж для тих, хто вміє самостійно вчитися, вільно володіє англійською мовою.
Німецька школа: можливості для наполегливих
Після року навчання в інтеграційному класі Олесі вдалось перейти до звичайної німецької гімназії. Туди приймають дітей, які продемонстрували кращі від середніх результати навчання та отримали рекомендацію вчителя. Було непросто. Дівчинка бере додаткові уроки німецької, вчиться вперто і наполегливо.
«Ми такі ж самі європейці, як і німці, — діляться спостереженнями Оксана та Марія. — У нас схожі цінності та традиції: родина, бажання працювати та вчитися, спільні свята».
«Дисциплінованість і вміння вчитися — сильна сторона українців, яка може допомогти якнайкраще адаптуватися до німецької системи освіти», — каже Юлія Куманська. І додає: Німеччина досить сувора країна у питанні дотримання встановлених правил. Але водночас вона й не закриває шляхів тим, хто має бажання інтегруватися.
«Наприклад, минулого року велика кількість дітей з нашого інтеграційного курсу пішла в FOS/BOS — ліцей технічного спрямування. Зазвичай туди набирають один підготовчий клас на рік, а цього року було оголошено про набір аж трьох. Це було зроблено спеціально для українських учнів, щоб вони могли підтягнути рівень німецької мови для подальшого навчання. І українські учні використали таку можливість», — зазначає Юлія. Що дає така школа? Її випускники отримують аналогічний за рівнем результат, як і учні гімназії, а отже — мають право вступати в університет.
Для дітей 18+, які не хочуть продовжувати шкільне навчання — є альтернативний варіант, можна обрати так зване «практичне навчання»: ausbildung. «В України немає аналога цьому поняттю, але загалом це можна назвати практичним навчанням, — пояснює Юлія Куманська. — Ти ходиш на роботу три-чотири дні на тиждень, щоб вчитися у майстрів якомусь вибраному ремеслу: до електро майстра, наприклад, чи автомеханіка або офіс-менеджера. А один–два рази на тиждень — ходиш до школи і вивчаєш свою спеціальність теоретично».
Заняття тривають майже повний робочий день, з восьмої до четвертої. Протягом першого року учень отримує близько п’ятдесяти відсотків від зарплатні, яка належить за таку роботу, протягом другого року — близько сімдесяти, а на третій рік — дев'яносто. Закінчення курсу ausbildung автоматично означає закінчення школи. І з цим документом вже можна йти далі вчитися в університет.
Такий освітній шлях триватиме довше, однак у Німеччині можна собі це дозволити — пенсійний вік для жінок і чоловіків там встановлений на рівні 67 років.