Як українцям вступити до університетів Польщі: алгоритм дій і список документів

Йоанна Мосєй: Я хотіла б почати нашу розмову з історії Вашої родини, тому що на багатьох рівнях вона є метафорою наших польсько-українських відносин. Я маю на увазі ваших предків, братів Шептицьких. Роман (Андрей Шептицький — предстоятель УГКЦ, митрополит галицький, архієпископ львівський (1901—1944), — прим. пер.) змінив своє віросповідання на греко-католицьке, пішов у монастир, а потім став митрополитом. Інший брат, Станіслав, служив спочатку в австрійській армії, а після війни був генералом польської армії. Обидва були патріотами, людьми, дуже відданими країнам, яким вони служили. І вони підтримували братерський зв'язок.

‍Професор Анджей Шептицький: З п'яти братів Шептицьких двоє вважали себе українцями — митрополит Андрей Шептицький і блаженний отець Климентій —  і троє були поляками. Я маю на увазі генерала Станіслава Шептицького, а також його братів Александра та мого прадіда Леона. Митрополит Андрей і отець Климентій регулярно приїжджали у відпустку, щоб відпочити в родинному будинку в Прилбичах Яворівського району, де пізніше жив мій прадід Леон Шептицький. Незважаючи на національні відмінності, вони підтримували добрі стосунки між собою до кінця життя.

Вони дали нам доказ того, що різні національні ідентичності можуть співіснувати, не виключаючи одна одну.

Гадаю, також дуже важливим було те, що у випадку кожного з них національна ідентифікація була важливим елементом життя, але не єдиним. У випадку митрополита Андрея і отця Климентія, для них покликання, релігійний вибір були першорядними як для духовних осіб. Генерал Станіслав Шептицький, як військовий у ті часи, був спочатку в австро-угорській, а потім у польській армії і намагався добре служити своїй країні. Вони, безумовно, були патріотами — кожної нації, з якою себе ідентифікували. З іншого боку, дуже важливо, що вони точно не були націоналістами. І це дозволяло їм поважати різні погляди, залишаючись при цьому близькими один до одного.

‍Така спадщина, погранична ідентичність була цінністю чи прокляттям для вашої родини? Як вона визначає вас?

 У комуністичний період це був певний виклик, тягар. Комуністична влада негативно ставилася до представників колишньої шляхетської верстви. Однак у випадку родини Шептицьких це додатково поєднувалося з дуже сильним пропагандистським наративом, спрямованим проти українців у Польщі. І, звичайно, спрямований особисто проти митрополита Андрея, якого зображували як українського націоналіста, духовного батька УПА. У комуністичний період, і навіть у 1990-х роках, родичі досить регулярно чули, що «Шептицький — бандерівець». У наш час це практично зникло. Я сам це відчув у 2023 році, коли вів передвиборчу кампанію. Поодинокі реакції виборців на моє ім'я були загалом позитивними. І в цьому сенсі це значна зміна.

 Окрім коментарів у соціальних мережах, звісно.

Так, там мене часто називають Шептицьким — українцем, бандерівцем. І, напевно, є якась частина суспільства, яка завжди буде так реагувати. І повертаючись до того, як він це визначає: ще зі студентських років ми з кузенами досить часто подорожували Україною. 

Декому з нас вистачало однієї поїздки, а дехто залишався надовше, на все життя. Мій двоюрідний брат переїхав до Львова кілька років тому, у віці 50 років. Інший кузен створив Фундацію родини Шептицьких, яка активно долучилася до допомоги Україні після 24 лютого 2022 року.

Як ви пояснюєте цей наш вибух солідарності у 2022 році?

 Я думаю, що важливі три речі. По-перше, проста людська потреба допомагати. Альтруїзм, який проявляється, коли ми бачимо чуже страждання і реагуємо без розрахунку. 

По-друге, спільний досвід російського імперіалізму. Це те, що завжди знаходило відгук у польському суспільстві. Варто згадати реакцію поляків на війну в Чечні — прийом біженців, явні симпатії. Або 2008 рік і війну в Грузії. Польща не має сильних культурних чи географічних зв'язків з Грузією, але реакція була яскравою. Ми пам'ятаємо поїздку президента Леха Качинського до Тбілісі і його пророчі слова: сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра, можливо, країни Балтії, а потім Польща. Але найважливіше — і, на мою думку, вирішальне — це те, що це все не виникло на порожньому місці. Ця солідарність не проросла раптово в пустелі, а на досить родючому ґрунті, який поляки та українці будували разом протягом останніх трьох десятиліть.

Починаючи з 1990-х років, з обох сторін було проведено велику роботу з розвитку міжлюдських контактів. У 2022 році багато поляків не допомагали «біженцям». Ми здебільшого просто допомагали друзям

Не забуваючи, що велике значення мала також попередня присутність українських біженців, які прибували до Польщі з 2014 року, економічних мігрантів з України та української меншини, передусім нащадків жертв операції «Вісла».

Звісно. Від початку війни, тобто від 2014 року, або навіть від 2004 року, українська меншина в Польщі відігравала важливу роль у допомозі Україні — збирала гроші, купувала спорядження, відправляла це спорядження на фронт. І приймаючи українських військових біженців після 24 лютого 2022 року. Безумовно, роль цієї громади неможливо переоцінити.

‍Саме так. Ви досліджуєте польсько-українські відносини протягом багатьох років. Як вони змінилися? Як змінилося сприйняття українців поляками?

Це був довгий процес. Від налагодження взаємних контактів у 1990-х роках, через Помаранчеву революцію, Революцію Гідності — аж до 2022 року. І, з іншого боку, через тривалу присутність у Польщі значної групи економічних мігрантів з України. Не забуваймо, що це було б неможливо без послідовності східної політики Польщі та спадщини думки паризької «Культури» і особисто Єжи Ґедройця. Ця віра у важливість України, важливість добрих стосунків, необхідність підтримки.

Ми були першою країною, яка визнала незалежність України.

І варто згадати дуже важливий, але маловідомий момент у польсько-українських відносинах на порозі розпаду СРСР, а саме участь польської делегації громадських комітетів у 1-му з'їзді Руху в Києві в 1989 році. Присутність представників польських громадянських комітетів, зокрема Адама Міхніка та Богдана Борусевича, була символічним жестом підтримки України з боку польської «Солідарності» в той час, коли Польща ще перебувала в Організації Варшавського договору, а Україна — в СРСР.

‍А якими були подальші віхи нашої співпраці?

Перш за все, це три ключові події останніх двох десятиліть, про які я вже згадував: Помаранчева революція, Революція Гідності та повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році. Кожна з них була зустрінута в Польщі з чітким суспільним інтересом і широкою реакцією солідарності. 

Важливу роль відіграло відчуття спільної долі, спадщина Солідарності та боротьби за незалежність. Іноді навіть проводилися аналогії: мовляв, українці у 2022 році опинилися в ситуації, схожій на ту, в якій опинилися поляки під час Другої світової війни. Виставка «Варшава — Маріуполь: міста руїн, міста боротьби, міста надії» була однією зі спроб провести цю символічну паралель: зрівняні з землею міста, страждання цивільного населення, опір. Але вона також супроводжувалася іншим, не менш важливим переконанням: що українці сьогодні стикаються з чимось, чого ми, на щастя, не переживаємо. З класичним насильницьким конфліктом з російським імперіалізмом. І ця солідарність вилилася в польську допомогу.

Що ми можемо зробити, щоб не змарнувати цю безпрецедентну солідарність, яка сталася у 2022 році? Сьогодні, окрім демонів минулого, таких як Волинь та ексгумації, існують актуальні соціальні та економічні проблеми.

По-перше, важливо усвідомити, що жоден сплеск солідарності не триває вічно. Ентузіазм щодо українців, який вибухнув після початку російського вторгнення, з часом пішов на спад — і зараз ми перебуваємо у фазі, коли починає накопичуватися напруга і втома.

Більшу частину своєї новітньої історії Польща була країною еміграції — люди виїжджали в пошуках роботи, хліба, кращого життя. Тема імміграції практично не обговорювалася в публічних дебатах. Сьогодні ситуація змінилася. У Польщі проживає близько двох мільйонів українців — як економічних мігрантів, так і людей, які втекли від війни. Це абсолютно нова соціальна реальність і виклик, на який ми повинні свідомо відповісти. Слід також брати до уваги інші виклики, в тому числі економічні.

Пандемія, війна, інфляція — все це впливає на суспільні настрої. Коли у людей починають закінчуватися гроші, їхня готовність до солідарності з «новими сусідами» може ослабнути

Тим паче, що з усіх боків на них лунає популістський наратив про те, що іммігранти відбирають у нас соціальні виплати, займають наші місця в чергах до лікарів. І про те, що Україна не погоджується на ексгумації.

 Так, саме тому польсько-українські відносини — це вже не просто питання минулого, а один з ключових викликів для майбутнього Центрально-Східної Європи. Тому важливо розряджати історичні суперечки, такі як ті, що стосуються ексгумацій. Дуже добре, що нещодавно було досягнуто згоди в цьому питанні. Навіть якщо розмови про ексгумації в короткостроковій перспективі повернуть волинське питання, в довгостроковій перспективі вони сприятимуть вирішенню цієї проблеми. Однак важливо усвідомлювати — і я досить часто кажу про це як польським, так і українським партнерам — що на даний момент важливою проблемою є не історія. Значним викликом є широкі економічні питання, пов'язані зі вступом України до Європейського Союзу.

 Ми повинні знати, що Україна не є невдалою державою, з якої приїжджають працювати до Польщі лише некваліфіковані працівники або біженці. 

Україна, незважаючи на війну, має переваги у багатьох сферах, які стануть викликом для Польщі, коли вона приєднається до спільного ринку ЄС

Звичайно, вступ України до ЄС є в стратегічних інтересах Польщі. Однак це явища, які ми повинні усвідомлювати, які ми повинні фікусувати і протидіяти конфліктам у цих сферах.  

Тому на даний момент справжнім викликом є не питання Волинської різанини, а те, як, наприклад, адаптувати спільну аграрну політику до потенціалу українського сільського господарства. Звичайно, необхідно також не допустити ескалації соціального антагонізму.

Як на цьому тлі виглядає польсько-українська академічна співпраця?

Сьогодні в польських університетах навчається близько 9% іноземних студентів, майже половина з яких — українці. Академічний світ за своєю давньою європейською традицією є багатонаціональним. Університети завжди були місцем відкритості та толерантності; сьогодні вони розробляють програми підтримки, рівності та різноманітності. Це ініціативи та відповідальність самих університетів. 

Звичайно, завжди є сфери, які можна покращити. Я думаю, наприклад, про заходи для кращої інтеграції всередині університету. Часто буває так, що у нас є дві або три студентські спільноти, які живуть окремо — студенти з Польщі, англомовні студенти та студенти зі Сходу, тобто переважно українці та білоруси. Ми працюємо над тим, щоб ці дві чи три спільноти жили ближче одна до одної.

Ви відповідаєте за міжнародну співпрацю. В Україні лунають твердження, що Польща «викачує» її інтелектуальний капітал. Це добре знане явище і тут — роками говорять про те, що найкращі польські науковці виїжджають на Захід. Як виглядає ця циркуляція між Польщею та Україною?

До 24 лютого 2022 року в польських університетах працювало близько 500 українських науковців. Після початку війни ця цифра подвоїлася. На початку були спеціальні заходи підтримки — у пошуку житла, роботи, безпечного місця — але досить швидко ми зрозуміли, що потрібна зміна перспективи.

Наша мета — не відтік мізків, а циркуляція мізків — циркуляція знань, ідей, досвіду

Саме тому сьогодні, як міністерство, ми підтримуємо проєкти, в яких беруть участь науковці та інституції з обох країн. Ті, що будують спільний дослідницький простір.

Конкретним прикладом такої співпраці є проєкт Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, який спільно з Центром східноєвропейських досліджень відбудував довоєнну університетську обсерваторію «Білий слон» на горі Піп Іван. З руїн було створено діючу дослідницьку станцію. Зараз два університети шукають фінансування для телескопа, третього етапу проекту. Це приклад конкретної співпраці, заснованої на партнерстві, а не на асиметрії.

Інший приклад — Микуличин, село в українських Карпатах, де будується польсько-український центр зустрічей молоді. Під час мого нещодавнього візиту туди відбулася перша зустріч за участі студентів кількох українських університетів та Варшавського університету. Саме в таких місцях — у розмовах, дебатах, спільних проектах — народжується наступне покоління взаєморозуміння.

‍Існує реальний шанс, що це покоління буде пізнавати одне одного не через стереотипи, а через досвід і культуру. 

Так, але попереду ще багато роботи. Я пам'ятаю дослідження, яке проводилося, мабуть, у 2021 році. Поляків запитали, яких українських авторів вони знають, а українців запитали, яких польських авторів вони знають. Виявилося, що 95% поляків ніколи не читали жодної книжки українського автора — і навпаки. Далі було ще цікавіше. З польських авторів українці асоціювали Сенкевича та Сапковського, а поляки — Гоголя та Оксану Забужко з українських авторів. У плані пізнання один одного, в тому числі через культуру, ми маємо ще багато чого зробити. 

Але також важливо не зводити один одного до такого етнофольклору, тому що ми можемо запропонувати один одному набагато більше. Нас об'єднують спільні прагнення і надії. А спільність не завжди виникає зі схожості. Вона також виникає з бажання співіснувати, незважаючи на відмінності та рани.

‍

Переклад: Анастасія Канарська

Як обрати спеціальність: метод виключення 

Обрати спеціальність — один з найважливіших кроків на старті підготовки до вступу.

Психологиня Олена Полнарьова, засновниця українського онлайн-центру профорієнтації, радить не гнатися за популярними напрямками. Натомість почати з визначення типу особистості дитини — інтроверт, екстраверт чи амбіверт — за допомогою одного з безкоштовних онлайн-тестів. 

Розуміння темпераменту допомагає підібрати спеціальність, що відповідатиме природним здібностям дитини. Це значно підвищує шанси, що обрана професія не лише зацікавить, а й стане справжнім покликанням, зменшуючи ризики втрати мотивації під час навчання.

Якщо дитина ще не має чіткого уявлення про майбутню професію, варто обрати загальний напрям відповідно до її інтересів. У майбутньому спеціалізацію завжди можна звузити, пройшовши післядипломну підготовку впродовж 1–2 років.

Ще один ефективний метод — метод виключення. Запропонуйте дитині скласти список професій і поступово викреслювати ті, в яких вона точно себе не бачить. З переліку, що залишиться, варто розставити пріоритети: від найбільш привабливих до резервних варіантів. 

Де шукати навчальний заклад в Польщі: перелік і поради 

Наступний етап — вибір навчального закладу. Державний чи приватний, з яким місцем у рейтингу і перспективами працевлаштування. 

Вся інформація про вступ до навчального закладу буде доступна безпосередньо на його офіційному сайті. Шукайте розділ «Вступна кампанія» (Rekrutacja). У Польщі виші мають автономність, тому всю важливу інформацію щодо вступ до конкретного вузу можна знайти виключно на сайті закладу. А саме:

• перелік необхідних документів;
• мінімальні бали для вступу;
• наявність чи відсутність гуртожитків для студентів;
• дати набору, які можуть варіюватися від університету до університету (у деяких рекрутація стартує в квітні і триває до липня, в інших — з червня по липень, тож будьте уважні, аби не пропустити початок);
• проведення творчих конкурсів;
• рекомендована література для підготовки до співбесіди та інші важливі нюанси.
  
  

— Коли ми обирали навчальний заклад, то орієнтувалися на два моменти: це мала бути Варшава та можливість навчатися за спеціальністю «кібербезпека», — розповідає Катерина Галич, мама 18-річного студента. — Проаналізувавши ситуацію, зрозуміли, що вибір невеликий — всього два вузи. Оскільки син не навчався в польській школі, йому було б надзвичайно складно скласти матуральні іспити польською мовою на рівні, який би дозволив конкурувати за безкоштовне місце. 

Тож зрештою син Катерини вирішив вступати до приватного закладу через одну з агенцій-посередників, які взяли на себе всі організаційні моменти. Вартість послуг агенції — близько 500 євро. Хоча, звичайно, готуватися до вступу можна й самостійно. 

— Помилка, яку ми зробили під час вступу, — недостатньо уважне вивчення переліку документів, — розповідає Ганна, мама студента 2-го курсу. — Виявилося, що всі українські документи для нашого вишу мають бути з апостилем (засвідченням від Міністерства юстиції України, що даний документ походить з відповідної установи, а підпис і печатка на ньому достовірні — Авт.). 

Довелося терміново відправляти документи в Україну (реєструватися для апостилювання потрібно через персональний кабінет на сайті), а потім везти їх назад у Польщу для термінового перекладу. Зрештою вступ перенісся на вересень, коли вузи роблять другі хвилі добору студентів, якщо після першої хвилі залишились вільні місця.  

Інформація про всі польські виші 

Таких ресурсів досить багато, ми рекомендуємо такі: 

• Study in Poland
  Це офіційний портал, створений за підтримки Міністерства науки та вищої освіти Польщі. На сайті можна знайти інформацію про понад 400 програм навчання польською та англійською мовами, а також перелік університетів.
• Study.gov.pl
  Цей ресурс надає доступ до бази даних польських університетів та програм навчання. Він також містить інформацію про стипендії та інші можливості для іноземних студентів.
• Otouczelnie.pl
  ‍Польський освітній портал, що надає зручний пошук університетів і спеціальностей по всій Польщі з актуальною інформацією для абітурієнтів.
• Perspektywy Education Foundation
  Фундація «Перспективи» публікує щорічні рейтинги польських університетів та надає інформацію про освітні програми.
• Оpinieouczelniach.pl 
  База даних навчальних закладів Польщі. 

На думку батьків, з якими спілкувалися Sestry, обирати треба виші, які займають найвищі позиції в рейтингу: вчитися там важче, але працевлаштуватися з цими дипломами простіше. Для потенційних працедавців має значення, де ви отримали освіту.

Разом з тим якщо у дитини бал атестата нижчий за 11, вона слабо володіє польською і, найімовірніше, завалить вступні іспити до державних рейтингових вузів, краще не мучити свого абітурієнта й відразу обрати приватний виш. Вони, до речі, теж мають свій рейтинг.

Майте на увазі, що ви можете обрати декілька навчальних закладів для подачі документів, або навіть кілька напрямів у межах одного навчального закладу. У 2025/2026 навчальному році кількість університетів, до яких можна подати документи в Польщі, необмежена. Але за кожен напрям (часто навіть у межах одного університету) зазвичай стягується вступний внесок — від 85 до 150 злотих. Деякі університети беруть єдину суму, інші — за кожну заявку окремо. Ці кошти не повертаються, незалежно від результатів вступу. 

Хто може вчитися в Польщі безкоштовно 

Іноземці в Польщі можуть навчатися безкоштовно та платно. Для того, щоб претендувати на безкоштовне навчання в Польщі, абітурієнти мають відповідати певним вимогам:

• Наявність карти поляка — це документ, який підтверджує польське походження або приналежність до польського народу. 

— Ми приїхали з донькою Єлизаветою до Польщі 2,5 роки тому, — ділиться досвідом Вікторія Дичаковська, — і звідси вона завершила навчання в Україні онлайн. Вступали з українським атестатом, українськими оцінками й картою поляка до ASP (Akademia sztuk pięknych). Треба було лише атестат, портфоліо робіт і пройти співбесіду. На співбесіді вимагалось орієнтуватися в історії мистецтв, мати творчі захоплення. Вести цю розмову дочка вчилася на платних приватних курсах, можна було — і дуже рекомендую — пройти такі ж платні курси при університеті, де вчать творчим спеціальностям. 

• ‍Статус UKR — українці, які мають статус "ukr", також можуть претендувати на безкоштовне навчання. 

На початку великої війни багато хто скористався цією можливістю, однак, цьогоріч вже не всі виші його враховують, оскільки він дійсний до 30 вересня 2025 року. Варто перевіряти це питання особисто. 

— Мій син Максим зі статусом UKR закінчує вже другий курс політехніки в Сілезькому воєводстві, — розповідає Ганна. — Він склав НМТ, отримав дуже високі бали, — наприклад, з математики у нього було 200 балів. Але щоб отримати звання бакалавра, йому потрібно навчатися 3,5 роки. І ми завжди із завмиранням серця чекаємо, чи продовжать статус тимчасового захисту українцям, щоб син і далі міг вчитися безкоштовно (вартість навчання за рік — 7000 злотих).

• Мають сертифікат рівня володіння польською мовою С1 — зазначимо, що навіть складання польської матури (аналог українського НМТ) дає лише рівень В2. 

Рівень володіння мовою на рівні С1 повинен бути підтверджений Державною комісією, що засвідчує знання польської мови як іноземної. Цей іспит можна скласти двічі на рік — в листопаді та в квітні. Коштує він 180 євро, плюс 20 євро — за сертифікат, якщо склав успішно. На сайті certyfikatpolski.pl ви знайдете адресу центрів, де складають такі іспити. 

Зазначимо, що хоча загалом вказується, що іспит на рівень С1 можна складати з 17 років, на практиці виявляється, що за письмовою згодою батьків цей іспит можна складати також з 16 років. Це важливо для українських дітей, які завершують старшу школу в 16-17 років. Рекомендуємо заздалегідь звертатися до кількох сертифікаційних центрів.

Врахуйте, що на виготовлення сертифікату може піти до 4 місяців. Але ви можете попросити в центрі довідку, яка підтверджує успішне складання іспиту, а через чотири місяці піднести у вуз вже свій сертифікат.

Навіть високі бали на польському підсумковому іспиті (матурі) та відмінне свідоцтво про середню освіту не гарантують вступ на безкоштовне навчання. Тому для багатьох саме сертифікат С1 відкриває можливість вступити до польського вишу безоплатно

• Інші можливості для безкоштовного навчання — люди, які мають постійне місце проживання в Польщі або є довгостроковими резидентами ЄС, можуть претендувати на безкоштовне навчання. 

Також варто перевіряти сайти деяких місцевих вишів, які самостійно встановлюють для своїх іноземних студентів стипендії, різноманітні знижки, промо-акції тощо, або взагалі звільняють від оплати (вступ проводиться на підставі конкурсу). Переважно йдеться про технічні спеціальності. Для цього потрібно мати високий бал атестату, іспитів і достатній рівень знання польської мови. Подібні програми вже не один рік пропонують:

• Сілезький Університет в Катовіце
• Економічний Університет у Катовіце
• Університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні
• Лодзька Політехніка
• Гданський Університет
• Варшавська Політехніка 

Платна форма навчання для іноземних студентів у Польщі 

— Мій син мав середні успіхи в українській школі, тому ми вирішили не ризикувати і вступати до приватного університету. Він обрав варшавську «Вістулу» — факультет логістики. Ми просто подали документи, сплатили за навчання — і були зараховані, — розповідає Марина, мама 17-річного Матвія. — Для вступу до приватного польського університету не потрібно мати високі бали атестату. Так, у «Вістулі» вимога — середній бал шкільного атестату не менше 7,5. До того ж не потрібно складати ЗНО чи НМТ, хоча якщо абітурієнт все ж складає цей іспит, він може отримати знижку на оплату першого року навчання в 20%. 

Якщо навчання проводиться польською мовою, достатньо мати сертифікат рівня В1 або вивчити мову на курсах при університеті. Для навчання англійською зазвичай вимагають сертифікат IELTS або TOEFL рівня В2. Вартість навчання в приватних університетах залежить від мови: польською це зазвичай на тисячу євро дешевше. Наприклад, навчання на факультеті логістики польською мовою коштує близько 1800 євро на рік, а англійською — близько 2800 євро. Деякі компанії-посередники можуть запропонувати знижки до 50% на перший рік навчання, якщо абітурієнт пройде мовні курси при університеті.

Порядок рекрутації до польських університетів 

Коли ви зібрали всі документи, далі починається найцікавіше: битва за місце, в якій мають перемогти ваші оцінки, нагороди й інші досягнення. Не зволікайте з реєстрацією на навчання. 

Більшість польських університетів здійснюють вступ через електронні системи — ЕРК (електронна реєстрація кандидатів) або ІР (інтернет-реєстрація). Як зареєструватися, Sestry детально розповідали раніше. Просто дотримуйтеся всіх інструкцій, якщо маєте питання, не соромтеся ставити їх через написання електронних листів до обраного навчального закладу. 

​На даний момент немає єдиного офіційного калькулятора для переведення балів НМТ України в систему оцінювання польських університетів. Однак, деякі польські виші використовують загальні принципи конвертації. Шукайте інформацію на сайтах університетів. Ось приклад, як університет Адама Міцкевича робить розрахунок балів — з урахуванням специфіки кожної країни. ​

Важливо суворо дотримуватися всіх термінів подання оригіналів документів, якщо ви були зараховані, а також не засмучуватися, якщо не пройшли з першої спроби. У вас є шанс почати навчання з так званого списку резерву.  Він створений для кандидатів, які не пройшли кваліфікацію для вступу через вичерпаний ліміт місць. Після цього ви повинні заповнити відповідну декларацію про своє бажання навчатися й подати її протягом 7 днів після оголошення результатів кваліфікаційної процедури. Комісія проводить відбір кандидатів на вакантні місця до заповнення ліміту місць, зберігаючи порядок, що випливає з рейтингового списку.

Наступний шанс — друга хвиля набору. Для курсів, де ліміт місць залишається незаповненим, ректорат може призначити дату додаткового набору. Він проводиться приймальними комісіями за тими ж принципами, що й основний. Інформація про додатковий набір на навчання зазвичай з’являється на сайтах університетів у другій половині липня — на початку серпня.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.