Як не втратити 800+ при зміні статусу UKR на карту побиту?

Як отримати громадянство Польщі?

Для того, щоб український громадянин чи будь-який інший іноземець міг претендувати на польське громадянство, йому треба мати для цього такі підстави:

Підстава №1: довести своє польське походження за корінням або діяльністю в полонійній організації 

Одна з можливостей для іноземця отримати польське громадянство — це знайти в своєму родинному дереві польських предків, або отримати “карту поляка” в інший спосіб, через долучення до однієї з полонійних організацій за кордоном. 

Ці організації повинні перебувати у відповідному державному реєстрі Республіки Польщі. В Україні дві такі організації — Federacja Organizacji Polskich na Ukrainie, а також Związek Polaków na Ukrainie. Отримавши Карту поляка, можна податися на сталий побит і вже через рік постійного проживання подати заяву на польське громадянство. Це найкоротший шлях.

Підстава №2: шлюб з громадянином (громадянкою) Польщі / за “правом крові”

Для отримання польського громадянства за цією підставою, необхідно щонайменше 2 роки безперервно і легально проживати в Польщі на підставі дозволу на постійне проживання (карта сталого побиту), а також щонайменше 3 роки перебувати у шлюбі з громадянином Польщі. Важливо не просто укласти шлюб, а й постійно проживати з цією людиною, вести спільне домогосподарство. 

За “правом крові” — це якщо один з батьків є громадянином Польщі, так само дитина може отримати польське громадянство. Дитина, яка народилася на території країни, отримує польське громадянство, якщо бодай один з її батьків —  громадянин Польщі. Другий з батьків повинен дати згоду на надання громадянства своїй дитині. 

Польське громадянство може також отримати дитина, яка народилася на території Польщі, а хто її батьки — невідомо (або батьки — особи без громадянства).

Також отримати польське громадянство можно через усиновлення громадянином Польщі неповнолітньої дитини. 

Підстава №3: постійне проживання на території Польщі 

• Іноземець повинен легально проживати в Польщі принаймі 3 роки без перерви на підставі карти резидента ЄС. Заявку на цю карту можна подавати після перебування в Польщі не менше 5 років на законних підставах, тобто, загалом треба щонайменше 8 років. Також варто врахувати, що не всі терміни рахуються 1:1, наприклад, навчання у польському виші рахується, як 1:0,5 роки. Водночас шкільне навчання за учнівською візою взагалі не враховується в загальний термін перебування; 
• іноземець має мати стабільне й регулярне джерело доходу в Польщі;
• іноземець повинен мати постійне місце проживання.

Підстава №4: постійне та легальне проживання на території Польщі 

Це — "класична" натуралізаційна умова, яка стосується тих, хто довго живе в Польщі. Для отримання громадянства за цієї умовою, необхідно: 

• перебувати в Польщі постійно й легально протягом принаймні 10 років на підставі дозволу на постійне проживання / дозволу на проживання довготермінового резидента ЄС / права постійного проживання;
• мати стабільне і регулярне джерело доходу в Польщі, 
• мати місце постійного проживання.

Підстава №5: офіційний статус біженця (нагадаємо, що українці, переважно, перебувають в статусі тимчасового захисту, а не біженства)

Умови отримання громадянства:  принаймні 2 роки безперервно і легально перебуває в Польщі на підставі дозволу на постійне проживання, який видано в Польщі як біженцю.

Підстава №6: дитина до 18 років на підставі громадянства одного з батьків 

Це можливо, якщо іноземець: 

• має менше 18 років;
• легально перебуває в Польщі на підставі дозволу на постійне проживання, дозволу на проживання довготермінового резидента Європейського Союзу, або права постійного проживання;
• один з батьків має громадянство Польщі\один з батьків відновив польське громадянство;
• другий з батьків погодився визнати дитину громадянином Польщі.

Підстава №7: за виняткові заслуги перед Польщею громадянство від Президента Польщі 

Відповідну заявку може подати будь-який іноземець, навіть якщо він не проживає в країні. Однак зазвичай позитивне рішення з цього питання отримують ті іноземці, які мають особливі заслуги перед Польщею, гуманітарні підстави. Часто це спортсмени, актори, видатні діячі. 

Зокрема, минулоріч польське громадянство отримав американський актор і режисер Джессі Айзенберг. Президент Польщі Анджей Дуда ухвалив позитивне рішення у цій справі після виходу кінострічки «Справжній біль», у якій розповідається історія двох американців, що є нащадками польських євреїв. 

Для всіх бажаючих отримати польське громадянство є обов'язковим знання польської мови на рівні В1 (незабаром буде В2) — потрібно офіційне підтвердження: 

• сертифікат Державної комісії з сертифікації знання польської мови.
• дипломи бакалавра чи магістра польською мовою.
• свідоцтво про закінчення школи в Польщі (ліцею, технікуму тощо).
• свідоцтва поліцеальних шкіл, навіть отримані в Польщі, більше не будуть визнаватись.

Очікується, що інші зміни до урядових актів про отримання польського громадянства будуть презентовані вже восени 2025 року. Вони можуть зробити ще довшим шлях до отримання польського громадянства іноземцями. 

Йоанна Мосєй: Я хотіла б почати нашу розмову з історії Вашої родини, тому що на багатьох рівнях вона є метафорою наших польсько-українських відносин. Я маю на увазі ваших предків, братів Шептицьких. Роман (Андрей Шептицький — предстоятель УГКЦ, митрополит галицький, архієпископ львівський (1901—1944), — прим. пер.) змінив своє віросповідання на греко-католицьке, пішов у монастир, а потім став митрополитом. Інший брат, Станіслав, служив спочатку в австрійській армії, а після війни був генералом польської армії. Обидва були патріотами, людьми, дуже відданими країнам, яким вони служили. І вони підтримували братерський зв'язок.

‍Професор Анджей Шептицький: З п'яти братів Шептицьких двоє вважали себе українцями — митрополит Андрей Шептицький і блаженний отець Климентій —  і троє були поляками. Я маю на увазі генерала Станіслава Шептицького, а також його братів Александра та мого прадіда Леона. Митрополит Андрей і отець Климентій регулярно приїжджали у відпустку, щоб відпочити в родинному будинку в Прилбичах Яворівського району, де пізніше жив мій прадід Леон Шептицький. Незважаючи на національні відмінності, вони підтримували добрі стосунки між собою до кінця життя.

Вони дали нам доказ того, що різні національні ідентичності можуть співіснувати, не виключаючи одна одну.

Гадаю, також дуже важливим було те, що у випадку кожного з них національна ідентифікація була важливим елементом життя, але не єдиним. У випадку митрополита Андрея і отця Климентія, для них покликання, релігійний вибір були першорядними як для духовних осіб. Генерал Станіслав Шептицький, як військовий у ті часи, був спочатку в австро-угорській, а потім у польській армії і намагався добре служити своїй країні. Вони, безумовно, були патріотами — кожної нації, з якою себе ідентифікували. З іншого боку, дуже важливо, що вони точно не були націоналістами. І це дозволяло їм поважати різні погляди, залишаючись при цьому близькими один до одного.

‍Така спадщина, погранична ідентичність була цінністю чи прокляттям для вашої родини? Як вона визначає вас?

 У комуністичний період це був певний виклик, тягар. Комуністична влада негативно ставилася до представників колишньої шляхетської верстви. Однак у випадку родини Шептицьких це додатково поєднувалося з дуже сильним пропагандистським наративом, спрямованим проти українців у Польщі. І, звичайно, спрямований особисто проти митрополита Андрея, якого зображували як українського націоналіста, духовного батька УПА. У комуністичний період, і навіть у 1990-х роках, родичі досить регулярно чули, що «Шептицький — бандерівець». У наш час це практично зникло. Я сам це відчув у 2023 році, коли вів передвиборчу кампанію. Поодинокі реакції виборців на моє ім'я були загалом позитивними. І в цьому сенсі це значна зміна.

 Окрім коментарів у соціальних мережах, звісно.

Так, там мене часто називають Шептицьким — українцем, бандерівцем. І, напевно, є якась частина суспільства, яка завжди буде так реагувати. І повертаючись до того, як він це визначає: ще зі студентських років ми з кузенами досить часто подорожували Україною. 

Декому з нас вистачало однієї поїздки, а дехто залишався надовше, на все життя. Мій двоюрідний брат переїхав до Львова кілька років тому, у віці 50 років. Інший кузен створив Фундацію родини Шептицьких, яка активно долучилася до допомоги Україні після 24 лютого 2022 року.

Як ви пояснюєте цей наш вибух солідарності у 2022 році?

 Я думаю, що важливі три речі. По-перше, проста людська потреба допомагати. Альтруїзм, який проявляється, коли ми бачимо чуже страждання і реагуємо без розрахунку. 

По-друге, спільний досвід російського імперіалізму. Це те, що завжди знаходило відгук у польському суспільстві. Варто згадати реакцію поляків на війну в Чечні — прийом біженців, явні симпатії. Або 2008 рік і війну в Грузії. Польща не має сильних культурних чи географічних зв'язків з Грузією, але реакція була яскравою. Ми пам'ятаємо поїздку президента Леха Качинського до Тбілісі і його пророчі слова: сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра, можливо, країни Балтії, а потім Польща. Але найважливіше — і, на мою думку, вирішальне — це те, що це все не виникло на порожньому місці. Ця солідарність не проросла раптово в пустелі, а на досить родючому ґрунті, який поляки та українці будували разом протягом останніх трьох десятиліть.

Починаючи з 1990-х років, з обох сторін було проведено велику роботу з розвитку міжлюдських контактів. У 2022 році багато поляків не допомагали «біженцям». Ми здебільшого просто допомагали друзям

Не забуваючи, що велике значення мала також попередня присутність українських біженців, які прибували до Польщі з 2014 року, економічних мігрантів з України та української меншини, передусім нащадків жертв операції «Вісла».

Звісно. Від початку війни, тобто від 2014 року, або навіть від 2004 року, українська меншина в Польщі відігравала важливу роль у допомозі Україні — збирала гроші, купувала спорядження, відправляла це спорядження на фронт. І приймаючи українських військових біженців після 24 лютого 2022 року. Безумовно, роль цієї громади неможливо переоцінити.

‍Саме так. Ви досліджуєте польсько-українські відносини протягом багатьох років. Як вони змінилися? Як змінилося сприйняття українців поляками?

Це був довгий процес. Від налагодження взаємних контактів у 1990-х роках, через Помаранчеву революцію, Революцію Гідності — аж до 2022 року. І, з іншого боку, через тривалу присутність у Польщі значної групи економічних мігрантів з України. Не забуваймо, що це було б неможливо без послідовності східної політики Польщі та спадщини думки паризької «Культури» і особисто Єжи Ґедройця. Ця віра у важливість України, важливість добрих стосунків, необхідність підтримки.

Ми були першою країною, яка визнала незалежність України.

І варто згадати дуже важливий, але маловідомий момент у польсько-українських відносинах на порозі розпаду СРСР, а саме участь польської делегації громадських комітетів у 1-му з'їзді Руху в Києві в 1989 році. Присутність представників польських громадянських комітетів, зокрема Адама Міхніка та Богдана Борусевича, була символічним жестом підтримки України з боку польської «Солідарності» в той час, коли Польща ще перебувала в Організації Варшавського договору, а Україна — в СРСР.

‍А якими були подальші віхи нашої співпраці?

Перш за все, це три ключові події останніх двох десятиліть, про які я вже згадував: Помаранчева революція, Революція Гідності та повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році. Кожна з них була зустрінута в Польщі з чітким суспільним інтересом і широкою реакцією солідарності. 

Важливу роль відіграло відчуття спільної долі, спадщина Солідарності та боротьби за незалежність. Іноді навіть проводилися аналогії: мовляв, українці у 2022 році опинилися в ситуації, схожій на ту, в якій опинилися поляки під час Другої світової війни. Виставка «Варшава — Маріуполь: міста руїн, міста боротьби, міста надії» була однією зі спроб провести цю символічну паралель: зрівняні з землею міста, страждання цивільного населення, опір. Але вона також супроводжувалася іншим, не менш важливим переконанням: що українці сьогодні стикаються з чимось, чого ми, на щастя, не переживаємо. З класичним насильницьким конфліктом з російським імперіалізмом. І ця солідарність вилилася в польську допомогу.

Що ми можемо зробити, щоб не змарнувати цю безпрецедентну солідарність, яка сталася у 2022 році? Сьогодні, окрім демонів минулого, таких як Волинь та ексгумації, існують актуальні соціальні та економічні проблеми.

По-перше, важливо усвідомити, що жоден сплеск солідарності не триває вічно. Ентузіазм щодо українців, який вибухнув після початку російського вторгнення, з часом пішов на спад — і зараз ми перебуваємо у фазі, коли починає накопичуватися напруга і втома.

Більшу частину своєї новітньої історії Польща була країною еміграції — люди виїжджали в пошуках роботи, хліба, кращого життя. Тема імміграції практично не обговорювалася в публічних дебатах. Сьогодні ситуація змінилася. У Польщі проживає близько двох мільйонів українців — як економічних мігрантів, так і людей, які втекли від війни. Це абсолютно нова соціальна реальність і виклик, на який ми повинні свідомо відповісти. Слід також брати до уваги інші виклики, в тому числі економічні.

Пандемія, війна, інфляція — все це впливає на суспільні настрої. Коли у людей починають закінчуватися гроші, їхня готовність до солідарності з «новими сусідами» може ослабнути

Тим паче, що з усіх боків на них лунає популістський наратив про те, що іммігранти відбирають у нас соціальні виплати, займають наші місця в чергах до лікарів. І про те, що Україна не погоджується на ексгумації.

 Так, саме тому польсько-українські відносини — це вже не просто питання минулого, а один з ключових викликів для майбутнього Центрально-Східної Європи. Тому важливо розряджати історичні суперечки, такі як ті, що стосуються ексгумацій. Дуже добре, що нещодавно було досягнуто згоди в цьому питанні. Навіть якщо розмови про ексгумації в короткостроковій перспективі повернуть волинське питання, в довгостроковій перспективі вони сприятимуть вирішенню цієї проблеми. Однак важливо усвідомлювати — і я досить часто кажу про це як польським, так і українським партнерам — що на даний момент важливою проблемою є не історія. Значним викликом є широкі економічні питання, пов'язані зі вступом України до Європейського Союзу.

 Ми повинні знати, що Україна не є невдалою державою, з якої приїжджають працювати до Польщі лише некваліфіковані працівники або біженці. 

Україна, незважаючи на війну, має переваги у багатьох сферах, які стануть викликом для Польщі, коли вона приєднається до спільного ринку ЄС

Звичайно, вступ України до ЄС є в стратегічних інтересах Польщі. Однак це явища, які ми повинні усвідомлювати, які ми повинні фікусувати і протидіяти конфліктам у цих сферах.  

Тому на даний момент справжнім викликом є не питання Волинської різанини, а те, як, наприклад, адаптувати спільну аграрну політику до потенціалу українського сільського господарства. Звичайно, необхідно також не допустити ескалації соціального антагонізму.

Як на цьому тлі виглядає польсько-українська академічна співпраця?

Сьогодні в польських університетах навчається близько 9% іноземних студентів, майже половина з яких — українці. Академічний світ за своєю давньою європейською традицією є багатонаціональним. Університети завжди були місцем відкритості та толерантності; сьогодні вони розробляють програми підтримки, рівності та різноманітності. Це ініціативи та відповідальність самих університетів. 

Звичайно, завжди є сфери, які можна покращити. Я думаю, наприклад, про заходи для кращої інтеграції всередині університету. Часто буває так, що у нас є дві або три студентські спільноти, які живуть окремо — студенти з Польщі, англомовні студенти та студенти зі Сходу, тобто переважно українці та білоруси. Ми працюємо над тим, щоб ці дві чи три спільноти жили ближче одна до одної.

Ви відповідаєте за міжнародну співпрацю. В Україні лунають твердження, що Польща «викачує» її інтелектуальний капітал. Це добре знане явище і тут — роками говорять про те, що найкращі польські науковці виїжджають на Захід. Як виглядає ця циркуляція між Польщею та Україною?

До 24 лютого 2022 року в польських університетах працювало близько 500 українських науковців. Після початку війни ця цифра подвоїлася. На початку були спеціальні заходи підтримки — у пошуку житла, роботи, безпечного місця — але досить швидко ми зрозуміли, що потрібна зміна перспективи.

Наша мета — не відтік мізків, а циркуляція мізків — циркуляція знань, ідей, досвіду

Саме тому сьогодні, як міністерство, ми підтримуємо проєкти, в яких беруть участь науковці та інституції з обох країн. Ті, що будують спільний дослідницький простір.

Конкретним прикладом такої співпраці є проєкт Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, який спільно з Центром східноєвропейських досліджень відбудував довоєнну університетську обсерваторію «Білий слон» на горі Піп Іван. З руїн було створено діючу дослідницьку станцію. Зараз два університети шукають фінансування для телескопа, третього етапу проекту. Це приклад конкретної співпраці, заснованої на партнерстві, а не на асиметрії.

Інший приклад — Микуличин, село в українських Карпатах, де будується польсько-український центр зустрічей молоді. Під час мого нещодавнього візиту туди відбулася перша зустріч за участі студентів кількох українських університетів та Варшавського університету. Саме в таких місцях — у розмовах, дебатах, спільних проектах — народжується наступне покоління взаєморозуміння.

‍Існує реальний шанс, що це покоління буде пізнавати одне одного не через стереотипи, а через досвід і культуру. 

Так, але попереду ще багато роботи. Я пам'ятаю дослідження, яке проводилося, мабуть, у 2021 році. Поляків запитали, яких українських авторів вони знають, а українців запитали, яких польських авторів вони знають. Виявилося, що 95% поляків ніколи не читали жодної книжки українського автора — і навпаки. Далі було ще цікавіше. З польських авторів українці асоціювали Сенкевича та Сапковського, а поляки — Гоголя та Оксану Забужко з українських авторів. У плані пізнання один одного, в тому числі через культуру, ми маємо ще багато чого зробити. 

Але також важливо не зводити один одного до такого етнофольклору, тому що ми можемо запропонувати один одному набагато більше. Нас об'єднують спільні прагнення і надії. А спільність не завжди виникає зі схожості. Вона також виникає з бажання співіснувати, незважаючи на відмінності та рани.

‍

Переклад: Анастасія Канарська

Від 0 до 18 років: з якого віку в Польщі можуть працювати неповнолітні 

Для українських неповнолітніх, які легально перебувають в Польщі зі статусом UKR або картою побиту, немає юридичних обмежень для роботи за умови дотримання тих самих правил, що й для неповнолітніх громадян Польщі.

Відповідно до Трудового кодексу Польщі, право на офіційне працевлаштування за трудовим договором мають підлітки з 15 років. До 1 вересня 2018 року мінімальний вік для офіційного працевлаштування становив 16 років, але його було знижено до 15, щоб дати молоді більше можливостей для професійного старту. Втім за певних умов працювати можуть навіть діти молодшого віку, хоча б навіть від народження. Адже, безумовно, ви бачили малюків у рекламі, у фільмах та в телевізійних програмах. 

Робота в Польщі для неповнолітніх до 13 років

Працювати в Польщі можуть навіть діти до 13 років, але у виняткових випадках — наприклад, грати у фільмі дитину свого віку, рекламувати товар для однолітків, бути частиною масовки під час зйомок фільмів. Тобто це має бути робота у: 

• зйомках фільмів,
• телевізійних програмах,
• театральних постановках,
• рекламних кампаніях.

У цих випадках договори укладаються батьками або опікунами від імені дитини, потрібен дозвіл інспекції праці.

Робота в Польщі для дітей віком 13–14 років

Так само можуть бути місця праці, пов'язані з участю у масовці, в зйомках реклами, в спортивних заходах тощо, тобто сфери: 

• культура,
• мистецтво,
• спорт,
• реклама. 

У цих випадках: потрібна згода батьків чи опікунів, необхідний дозвіл інспектора праці, робочий час не може перевищувати 6 годин на день, підлітки можуть працювати за договором на виконання послуг або певних робіт.

Робота в Польщі для дітей 15-17 років

Тут вже набагато більше можливостей, але є певні умови й нюанси: 

• Освіта: підліток має закінчити щонайменше 8 класів початкової школи;
• Медична довідка: потрібне підтвердження, що робота не шкодить здоров’ю неповнолітньої людини;
• Легка робота: яка не становить загрози життю, здоров'ю чи психофізичному розвитку підлітка та не ускладнює виконання ним шкільних обов'язків;
• Тривалість робочого дня: для 16 років лише 6 годин, з 16 років — може бути 8 годин, детальніше нижче;
• Умови оформлення: трудовий договір строковий (umowa o pracę na czas określony), трудовий договір безстроковий або з випробувальним терміном (na czas nieokreślony або okres próbny), договір-доручення (umowa zlecenia), договір-підряду (umowa o dzieło);
• Обмеження: праця у нічний час, тобто між 22:00 та 6:00 (в окремих випадках — між 20:00 та 6:00), є заборонені роботи: ознайомитися з переліком можна за цим посиланням, крім випадків, коли підлітку виповнилося 16 років і така робота необхідна для його професійної підготовки ремеслу, професії безпосередньо під час проходження навчання.
• Письмова згода батьків/опікуна

Увага! Неповнолітні, які не закінчили 8-річну початкову школу і яким не виповнилося 15 років, але виповниться в цьому календарному році, можуть бути працевлаштовані на умовах, визначених для підлітків, виключно з метою професійного навчання у формі підготовки до виконання певної роботи за згодою її законного представника або опікуна, а також позитивного висновку психолого-педагогічного консультаційного центру.

Скільки годин дозволено працювати неповнолітнім у Польщі?

Час, який може працювати підліток у Польщі, залежить від того, чи відвідує він навчальний заклад. Згідно зі статтею 202 Трудового кодексу Польщі, встановлені наступні норми:

Для підлітків, які не навчаються:‍

• До 16 років — максимум 6 годин на добу.
• Від 16 років — до 8 годин на добу.

Якщо робочий день перевищує 4,5 години, обов’язкова додаткова перерва — 30 хвилин.

Для тих, хто продовжує навчання:‍

• Загалом до 12 годин на тиждень.
• У дні навчання — максимум 2 години.

Під час канікул:

• До 16 років — не більше 6 годин на день.
• Після 16 років — до 7 годин на день, але не більше 35 годин на тиждень.

Якщо виникла ситуація, коли неповнолітній працівник виконує роботу у двох роботодавців, то робочий час не збільшується. А вищезгаданий час треба ділити між обома роботодавцями.

Батькам варто взяти до уваги, що у батьків або законних опікунів можуть виникнути проблеми з поверненням податку на дитину (пільга на дитину), якщо дохід дитини, яка працює, перевищує максимально допустимий. У 2024 році річний дохід дитини не мав перевищувати ліміт у 21 300 злотих.