Ексклюзив
Дезінформація
20
хв

План — Майдан

У найближчі кілька тижнів російські спецслужби намагатимуться максимально розхитати ситуацію в Україні, заявляють в ГУР. Цю операцію в Москві назвали «Майдан–3». Її кінцева мета, за даними української розвідки, спровокувати масові протести задля повалення чинної влади

Катерина Трифоненко

Спецоперація Росії «Майдан 3» досягне кульмінації у березні-травні — розвідка. Фото: Bulent Kilic / AFP / East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Спецоперацію під кодовою назвою «Майдан-3» російські спецслужби запустили ще торік. Її кульмінаційна фаза запланована на березень-травень. Мета росіян посіяти паніку всередині України, максимально деморалізувати людей, зірвати мобілізацію і вбити клин між військовими та цивільними. А на міжнародній арені — зменшити допомогу партнерів, а в ідеалі — взагалі розвалити коаліцію на підтримку України. Чи вдається Росії втілювати свій план, якими тезами росіяни маніпулюють в Україні та на Заході — пояснюють Sestry.

Мільярди доларів на дестабілізацію

Минулого листопада Володимир Зеленський заявив, що Кремль прагне максимально розколоти українське суспільство, спровокувавши хаос всередині країни, і для цього російські спецслужби почали втілювати план, який назвали «Майдан-3». «Майдан для них — це переворот, тому операція зрозуміла», — сказав тоді український президент.

Назва — справді важлива деталь, пояснює в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar:

— Для нашого ворога події, які відбувалися на Майдані Незалежності у 2004-му та 2013-2014 роках мають негативне значення і повʼязані зі зміною влади через суспільний тиск і боротьбу. Для українців же кожен із Майданів — складний, але водночас важливий період змін у країні, пробудження нації та формулювання чіткого курсу: якомога далі від Москви. Для реалізації своїх планів Росія використовує будь-які майданчики: соціальні мережі, медіа, у тому числі й західні, лідерів думок, яких росіяни повсякчас залучають до власних цілей.

Зважаючи на фінанси, які Кремль інвестував у цю спецоперацію, — кампанія з дезінформації буде масштабною. За даними ГУР МО, загальний бюджет операції сягнув 1,5 мільярди доларів
Експерти певні, що у Кремлі навмисно обрали таку символічну для всіх українців назву. Фото: LOUISA GOULIAMAKI/AFP/East News

Впродовж минулих років російській пропаганді не вдалося переконати українців в тому, що вони — частина «русского міра», що їм не потрібна власна держава і що під владою Москви вони процвітатимуть, тож стратегія змінилась каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— З 2014 року ми всі спостерігали, як деградують окуповані Крим, Донецьк і Луганськ, а у 2022 році навіть найбільш наївні переконалися, що Росія несе з собою лише смерть і руїну.

Тому тепер Москва обрала іншу стратегію, спрямовану на те, щоб пересварити українців між собою, занурити Україну у внутрішній хаос, який підірве її опірність

Наприкінці лютого Головне управління розвідки повідомило, що Росія готується організувати масові протести в Україні, аби через дестабілізацію всередині країни завдати військової поразки на фронті.

«Протягом найближчих тижнів ворог кине максимум зусиль на розповсюдження деструктивних для світової безпеки наративів і спроб розпалювання конфліктів –– як усередині України, так і в інших точках світу, де є дієва підтримка України», — йшлося в заяві ГУР.

Гібридні засоби війни

Від початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно продукує та поширює безліч дезінформаційних повідомлень та фейкових наративів, спрямованих на дискредитацію української влади, армії та міжнародних партнерів. Науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс називає це конкуренцією прагнень, а у війні перемагає той, чия воля сильніша:

— Росія кидає виклик українському прагненню дати відсіч. І йдеться не лише про танки та військову техніку, але й усі можливі засоби гібридної війни, включно з пропагандою, дезінформацією, кіберзасобами. Також це стосується і самого бажання Заходу підтримати Україну, воно — є мішенню для всіх пропагандистських та дезінформаційних російських інструментів. Це важливо розуміти і в Україні, і за її межами, що Путін намагається зламати наше прагнення продовжувати підтримку України. Водночас Кремль демонструє прагнення кинути всі можливі ресурси на продовження своєї агресії. І тут вже ми зі свого боку повинні думати про те, як зупинити ці їхні прагнення.

Я розумію, що це складний виклик, але тиск на Кремль має бути посилений санкціями і всіма можливими засобами. Російське суспільство має бачити і відчувати ціну цієї військової агресії

(Не) легітимність влади та інші маніпуляції

За даними української розвідки, найактивніша фаза дестабілізаційного плану росіян припаде на травень, а ефект вони сподіваються отримати в першій половині червня.

Весняний період обраний не випадково, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Саме в цей час в Україні мали б відбутися чергові вибори президента, проте вони були відтерміновані з огляду на обставини воєнного часу. Росія намагається використати цей факт для того, щоб піддати сумнівам легітимність центральної влади, насамперед президента Зеленського. Впродовж декількох місяців, орієнтовно з листопада 2023 року, Росія намагається навіяти українському суспільству думку, що після 20 травня 2024-го (а саме в цей день спливає п’ять років з дня інавгурації Зеленського) він перетвориться на узурпатора, який цинічно використовує війну для продовження свого правління.

Ми в Центрі стратегічних комунікацій чітко бачимо, що ідея втрати Зеленським легітимності просувається в комплексі з іншими наративами, які покликані збурити невдоволення українців і налаштувати їх проти керівництва власної держави

Ці наративи стосуються таких тем, як мобілізація, економічне становище, корупція, біженці, військовополонені. Якщо привести їх до спільного знаменника, всі вони покликані занурити нас в химерну альтернативну дійсність, в якій головний ворог українця — це його власна держава і власна армія, і що опір агресору марний і невигідний. Той, хто потрапить в цю дезінформаційну пастку, не відчуватиме нічого, крім розпачу, гніву і обурення, спрямованих не так проти Москви, як проти Києва.

Одна з цілей спецоперації — посіяти сумніви щодо легітимності Володимира Зеленського на посаді президента. Фото: Офіс Президента України

Від початку повномасштабного вторгнення у Росії українську владу називають «київським режимом». Тобто уже понад два роки російські медіа, підпорядковані Кремлю та диктатору Путіну, піддають сумніву легітимність української влади загалом, а не лише президента Зеленського, звертає увагу в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar: 

— У межах російської спецоперації «Майдан-3», вочевидь, цей меседж лунатиме ще гучніше. Меседжі покликані дискредитувати Україну серед партнерів, на міжнародних майданчиках, підірвати довіру до президента, української політичної верхівки вигідні виключно росіянам та кремлівському диктатору.

До переліку маніпуляцій можна додати, наприклад тему оголошення стану війни в Україні. Фактчекери з групи VoxCheck звернули увагу, як від початку року мережу буквально заполонила хвиля повідомлень, що українська влада уникає формального оголошення війни, спеціально аби не мобілізувати депутатів та держслужбовців. Або інший приклад — наприкінці січня масово ширились повідомлення, нібито Володимир Зеленський за наказом американської влади збирається тікати у США, бо термін його повноважень спливає.

Йдеться не лише про Україну, виборчий процес найближчими місяцями захопить й  Європу, зауважує науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, він переконаний, тезу про нелегітимність Зеленського після травня 2024 серед західних партнерів Києва ніхто серйозно не сприйме:

— По суті, Путін намагається використати цей контекст для своїх інформаційних операцій. І саме це робить наші суспільства особливо вразливими до цих атак. Тому маємо бути особливо уважними та стійкими до подібних маніпуляцій — це стосується і Європи, і Сполучених Штатів.

Інструменти пропаганди

Російська пропаганда прагне отруїти якомога більше груп українського суспільства. Ворог намагається визначити больові точки і таким чином зловити конкретну аудиторію на гачок, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров: 

— Наприклад, військовослужбовцям навіюють думку, що командування ЗСУ — це некомпетентні «м’ясники», які не цінують життя солдата, що перемогти Росію на полі бою неможливо і що Київ просто жене їх на марну смерть, виконуючи забаганки «англосаксів». Мешканців прифронтових територій запевняють, що вони страждають через наполеонівські амбіції Зеленського, який не бажає сідати за стіл переговорів. Родини військовополонених підштовхують до думки, що Київ нічого не робить для повернення їхніх родичів, що єдиний шлях порятувати близьких — це протестувати проти бездіяльності влади. Цей перелік дуже довгий — ми в Центрі стратегічних комунікацій ретельно вивчаємо наративну структуру російських інформаційних операцій і маємо бачення загальної картини. Повірте, це вельми сумне і навіть страшне видовище.

Свої меседжі Росія просуває всіма доступними засобами: від маленьких закритих груп у Viber до телеграм-каналів з мільйонною аудиторією; від ботоферм, котрі оперують у твіттері і фейсбуці, до використання авторитету різних медійних персонажів

Це далеко не вичерпний перелік, але суть зрозуміла: йдеться про довготривалу, комплексну і ресурсовитратну роботу проти України. Виглядає так, що тема 20 травня повинна стати детонатором, котрий — як очікує ворог — спричинить вибух невдоволення всіх груп, які російська пропаганда отруювала дезінформацією в попередній період. Це неводовлення мало б вилитись, наприклад, у протестні акції, внаслідок чого центральна влада похитнеться або буде тимчасово паралізована. Але не схоже, щоби ворог мав великі шанси на успіх. І мова не лише про ефективність наших контррозвідувальних заходів. Якщо подивитись на стан суспільної думки в Україні, то абсолютна більшість українців вважають, що Зеленський має працювати на посаді президента до кінця дії воєнного стану, а лише потім слід проводити вибори.

Це руйнує ключовий елемент російської операції, оскільки підняти українців на «Майдан проти Зеленського-узурпатора» не вийде

З прицілом на західну аудиторію

Основною ціллю російської пропаганди, безумовно, є американська аудиторія, особливо в тому, що стосується військової підтримки, і вони докладають значних зусиль у цьому напрямі, вважає науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, навіть в країнах Балтії, де підтримка України надзвичайно висока, росіяни теж намагаються впливати на суспільні настрої, хоч це й виявляється неефективним: 

— Вони намагаються використовувати так званий мирний порядок денний, знаходять деяких маргінальних політичних акторів, які намагаються розкрутити цей наратив, що, знаєте, мир за будь-яку ціну краще, ніж постійна військова підтримка України і так далі. Також вони використовують і більш агресивні засоби, щоб просто дестабілізувати ситуацію, підвищити напруженість, організувати хакерські атаки. У нас був шквал фейкових погроз про замінування шкіл, з якими постійно стикається й Україна. У нас були фізичні напади з фарбою на наші пам'ятники в Литві та Латвії, які вшановують наш партизанський рух, рух опору радянській владі.

Але вони розуміють, що це не змінить нашу волю підтримувати Україну, тож головна мета тут — змусити нас зануритись у власні проблеми, в той хаос, який вони створили і таким чином відвернути нашу увагу від України
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Ексклюзив
20
хв

Ґабріелюс Ландсберґіс: «Єдина країна, яка має політичну волю і здатність зупинити Росію, — це Україна»

Ексклюзив
20
хв

Чеський євродепутат Ондржей Коларж про комплексні санкції проти РФ: «Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все має бути покарано»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress