Ексклюзив
20
хв

План — Майдан

У найближчі кілька тижнів російські спецслужби намагатимуться максимально розхитати ситуацію в Україні, заявляють в ГУР. Цю операцію в Москві назвали «Майдан–3». Її кінцева мета, за даними української розвідки, спровокувати масові протести задля повалення чинної влади

Катерина Трифоненко

Спецоперація Росії «Майдан 3» досягне кульмінації у березні-травні — розвідка. Фото: Bulent Kilic / AFP / East News

No items found.

Спецоперацію під кодовою назвою «Майдан-3» російські спецслужби запустили ще торік. Її кульмінаційна фаза запланована на березень-травень. Мета росіян посіяти паніку всередині України, максимально деморалізувати людей, зірвати мобілізацію і вбити клин між військовими та цивільними. А на міжнародній арені — зменшити допомогу партнерів, а в ідеалі — взагалі розвалити коаліцію на підтримку України. Чи вдається Росії втілювати свій план, якими тезами росіяни маніпулюють в Україні та на Заході — пояснюють Sestry.

Мільярди доларів на дестабілізацію

Минулого листопада Володимир Зеленський заявив, що Кремль прагне максимально розколоти українське суспільство, спровокувавши хаос всередині країни, і для цього російські спецслужби почали втілювати план, який назвали «Майдан-3». «Майдан для них — це переворот, тому операція зрозуміла», — сказав тоді український президент.

Назва — справді важлива деталь, пояснює в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar:

— Для нашого ворога події, які відбувалися на Майдані Незалежності у 2004-му та 2013-2014 роках мають негативне значення і повʼязані зі зміною влади через суспільний тиск і боротьбу. Для українців же кожен із Майданів — складний, але водночас важливий період змін у країні, пробудження нації та формулювання чіткого курсу: якомога далі від Москви. Для реалізації своїх планів Росія використовує будь-які майданчики: соціальні мережі, медіа, у тому числі й західні, лідерів думок, яких росіяни повсякчас залучають до власних цілей.

Зважаючи на фінанси, які Кремль інвестував у цю спецоперацію, — кампанія з дезінформації буде масштабною. За даними ГУР МО, загальний бюджет операції сягнув 1,5 мільярди доларів
Експерти певні, що у Кремлі навмисно обрали таку символічну для всіх українців назву. Фото: LOUISA GOULIAMAKI/AFP/East News

Впродовж минулих років російській пропаганді не вдалося переконати українців в тому, що вони — частина «русского міра», що їм не потрібна власна держава і що під владою Москви вони процвітатимуть, тож стратегія змінилась каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— З 2014 року ми всі спостерігали, як деградують окуповані Крим, Донецьк і Луганськ, а у 2022 році навіть найбільш наївні переконалися, що Росія несе з собою лише смерть і руїну.

Тому тепер Москва обрала іншу стратегію, спрямовану на те, щоб пересварити українців між собою, занурити Україну у внутрішній хаос, який підірве її опірність

Наприкінці лютого Головне управління розвідки повідомило, що Росія готується організувати масові протести в Україні, аби через дестабілізацію всередині країни завдати військової поразки на фронті.

«Протягом найближчих тижнів ворог кине максимум зусиль на розповсюдження деструктивних для світової безпеки наративів і спроб розпалювання конфліктів –– як усередині України, так і в інших точках світу, де є дієва підтримка України», — йшлося в заяві ГУР.

Гібридні засоби війни

Від початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно продукує та поширює безліч дезінформаційних повідомлень та фейкових наративів, спрямованих на дискредитацію української влади, армії та міжнародних партнерів. Науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс називає це конкуренцією прагнень, а у війні перемагає той, чия воля сильніша:

— Росія кидає виклик українському прагненню дати відсіч. І йдеться не лише про танки та військову техніку, але й усі можливі засоби гібридної війни, включно з пропагандою, дезінформацією, кіберзасобами. Також це стосується і самого бажання Заходу підтримати Україну, воно — є мішенню для всіх пропагандистських та дезінформаційних російських інструментів. Це важливо розуміти і в Україні, і за її межами, що Путін намагається зламати наше прагнення продовжувати підтримку України. Водночас Кремль демонструє прагнення кинути всі можливі ресурси на продовження своєї агресії. І тут вже ми зі свого боку повинні думати про те, як зупинити ці їхні прагнення.

Я розумію, що це складний виклик, але тиск на Кремль має бути посилений санкціями і всіма можливими засобами. Російське суспільство має бачити і відчувати ціну цієї військової агресії

(Не) легітимність влади та інші маніпуляції

За даними української розвідки, найактивніша фаза дестабілізаційного плану росіян припаде на травень, а ефект вони сподіваються отримати в першій половині червня.

Весняний період обраний не випадково, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Саме в цей час в Україні мали б відбутися чергові вибори президента, проте вони були відтерміновані з огляду на обставини воєнного часу. Росія намагається використати цей факт для того, щоб піддати сумнівам легітимність центральної влади, насамперед президента Зеленського. Впродовж декількох місяців, орієнтовно з листопада 2023 року, Росія намагається навіяти українському суспільству думку, що після 20 травня 2024-го (а саме в цей день спливає п’ять років з дня інавгурації Зеленського) він перетвориться на узурпатора, який цинічно використовує війну для продовження свого правління.

Ми в Центрі стратегічних комунікацій чітко бачимо, що ідея втрати Зеленським легітимності просувається в комплексі з іншими наративами, які покликані збурити невдоволення українців і налаштувати їх проти керівництва власної держави

Ці наративи стосуються таких тем, як мобілізація, економічне становище, корупція, біженці, військовополонені. Якщо привести їх до спільного знаменника, всі вони покликані занурити нас в химерну альтернативну дійсність, в якій головний ворог українця — це його власна держава і власна армія, і що опір агресору марний і невигідний. Той, хто потрапить в цю дезінформаційну пастку, не відчуватиме нічого, крім розпачу, гніву і обурення, спрямованих не так проти Москви, як проти Києва.

Одна з цілей спецоперації — посіяти сумніви щодо легітимності Володимира Зеленського на посаді президента. Фото: Офіс Президента України

Від початку повномасштабного вторгнення у Росії українську владу називають «київським режимом». Тобто уже понад два роки російські медіа, підпорядковані Кремлю та диктатору Путіну, піддають сумніву легітимність української влади загалом, а не лише президента Зеленського, звертає увагу в коментарі для Sestry OSINT-аґенція Molfar: 

— У межах російської спецоперації «Майдан-3», вочевидь, цей меседж лунатиме ще гучніше. Меседжі покликані дискредитувати Україну серед партнерів, на міжнародних майданчиках, підірвати довіру до президента, української політичної верхівки вигідні виключно росіянам та кремлівському диктатору.

До переліку маніпуляцій можна додати, наприклад тему оголошення стану війни в Україні. Фактчекери з групи VoxCheck звернули увагу, як від початку року мережу буквально заполонила хвиля повідомлень, що українська влада уникає формального оголошення війни, спеціально аби не мобілізувати депутатів та держслужбовців. Або інший приклад — наприкінці січня масово ширились повідомлення, нібито Володимир Зеленський за наказом американської влади збирається тікати у США, бо термін його повноважень спливає.

Йдеться не лише про Україну, виборчий процес найближчими місяцями захопить й  Європу, зауважує науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, він переконаний, тезу про нелегітимність Зеленського після травня 2024 серед західних партнерів Києва ніхто серйозно не сприйме:

— По суті, Путін намагається використати цей контекст для своїх інформаційних операцій. І саме це робить наші суспільства особливо вразливими до цих атак. Тому маємо бути особливо уважними та стійкими до подібних маніпуляцій — це стосується і Європи, і Сполучених Штатів.

Інструменти пропаганди

Російська пропаганда прагне отруїти якомога більше груп українського суспільства. Ворог намагається визначити больові точки і таким чином зловити конкретну аудиторію на гачок, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров: 

— Наприклад, військовослужбовцям навіюють думку, що командування ЗСУ — це некомпетентні «м’ясники», які не цінують життя солдата, що перемогти Росію на полі бою неможливо і що Київ просто жене їх на марну смерть, виконуючи забаганки «англосаксів». Мешканців прифронтових територій запевняють, що вони страждають через наполеонівські амбіції Зеленського, який не бажає сідати за стіл переговорів. Родини військовополонених підштовхують до думки, що Київ нічого не робить для повернення їхніх родичів, що єдиний шлях порятувати близьких — це протестувати проти бездіяльності влади. Цей перелік дуже довгий — ми в Центрі стратегічних комунікацій ретельно вивчаємо наративну структуру російських інформаційних операцій і маємо бачення загальної картини. Повірте, це вельми сумне і навіть страшне видовище.

Свої меседжі Росія просуває всіма доступними засобами: від маленьких закритих груп у Viber до телеграм-каналів з мільйонною аудиторією; від ботоферм, котрі оперують у твіттері і фейсбуці, до використання авторитету різних медійних персонажів

Це далеко не вичерпний перелік, але суть зрозуміла: йдеться про довготривалу, комплексну і ресурсовитратну роботу проти України. Виглядає так, що тема 20 травня повинна стати детонатором, котрий — як очікує ворог — спричинить вибух невдоволення всіх груп, які російська пропаганда отруювала дезінформацією в попередній період. Це неводовлення мало б вилитись, наприклад, у протестні акції, внаслідок чого центральна влада похитнеться або буде тимчасово паралізована. Але не схоже, щоби ворог мав великі шанси на успіх. І мова не лише про ефективність наших контррозвідувальних заходів. Якщо подивитись на стан суспільної думки в Україні, то абсолютна більшість українців вважають, що Зеленський має працювати на посаді президента до кінця дії воєнного стану, а лише потім слід проводити вибори.

Це руйнує ключовий елемент російської операції, оскільки підняти українців на «Майдан проти Зеленського-узурпатора» не вийде

З прицілом на західну аудиторію

Основною ціллю російської пропаганди, безумовно, є американська аудиторія, особливо в тому, що стосується військової підтримки, і вони докладають значних зусиль у цьому напрямі, вважає науковий співробітник Інституту міжнародних відносин і політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс. А втім, навіть в країнах Балтії, де підтримка України надзвичайно висока, росіяни теж намагаються впливати на суспільні настрої, хоч це й виявляється неефективним: 

— Вони намагаються використовувати так званий мирний порядок денний, знаходять деяких маргінальних політичних акторів, які намагаються розкрутити цей наратив, що, знаєте, мир за будь-яку ціну краще, ніж постійна військова підтримка України і так далі. Також вони використовують і більш агресивні засоби, щоб просто дестабілізувати ситуацію, підвищити напруженість, організувати хакерські атаки. У нас був шквал фейкових погроз про замінування шкіл, з якими постійно стикається й Україна. У нас були фізичні напади з фарбою на наші пам'ятники в Литві та Латвії, які вшановують наш партизанський рух, рух опору радянській владі.

Але вони розуміють, що це не змінить нашу волю підтримувати Україну, тож головна мета тут — змусити нас зануритись у власні проблеми, в той хаос, який вони створили і таким чином відвернути нашу увагу від України
No items found.
Російська агресія
Дезінформація
Безпека

Українська журналістка. Працювала головною редакторкою української редакції RFI. Працювала у міжнародній редакції ТСН (телеканал 1+1). Була міжнародною оглядачкою у Брюсселі, співпрацювала з різноманітними українськими телеканалами. Працювала у новинній службі Українського радіо. Нині займається інформаційно-аналітичними проєктами для українського ютубу.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

На перший погляд здається, що не так уже й важливо, хто очолить блок, адже рішення ухвалює не одна людина. Проте уважний погляд на процес перемовин щодо кандидатур змушує серйозно хвилюватися за безпеку як мінімум континенту. Заборона ретельно проаналізувала позиції основних кандидатів та пояснює, чому зараз обирають не прізвища, а центральну стратегію.

Як узагалі обирають генсека НАТО

Очільник блоку не має повноважень ухвалювати політичні рішення. Він лише формально головує в Північноатлантичній раді (найвищий орган Альянсу), робить заяви для преси та представляє блок перед урядами інших країн. Влади воєначальника він також не має. Головне завдання генсека — керувати консультаціями на рівні послів, глав МЗС, Міноборони та урядів загалом, які необхідні для ухвалення рішень. Водночас їхні проєкти пропонує секретаріат — підлеглі голови НАТО. Ще одне завдання генсека — пошук консенсусу. І в цьому сенсі, зокрема, від керівника Альянсу залежить те, яким рішення буде в підсумку.

Офіційної процедури подання заявки на посаду генерального секретаря немає, як і спеціального відбіркового комітету. Потенційні кандидати можуть навіть не оголошувати про свою кандидатуру.

Хто стане новим головою Північноатлантичного Альянсу? Фото: Shutterstock

Формального голосування теж немає. Рішення ухвалюють консенсусом: з призначенням мають бути згодні всі учасники. Для цього на закритих зустрічах дипломати ведуть переговори від імені своїх урядів. Потім глави держав і урядів оголошують ім’я на зустрічі на вищому рівні.

Однак вимоги до кандидатури все ж є: вільне володіння англійською та досвід роботи на посаді президента або прем’єр-міністра. Втім, у минулому Альянс очолювали й ті, хто не відповідав усім вимогам. Наприклад, британський барон Гастінгс Ісмей (перший генсек, 1952–1957) і єдиний німецький генсек Манфред Вернер (1988–1994) ніколи уряди не очолювали.

Теоретично головою Альянсу може стати представник будь-якої країни-учасниці. Але традиція така, що обіймає її зазвичай європеєць, а от США залишають за собою вищу офіцерську посаду в блоці — головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR).

Строк повноважень зазвичай становить чотири роки з можливістю пролонгації. Так, строк повноважень Столтенберга, який керує Альянсом із 2014-го, продовжували чотири рази. У 2022 році на це вплинуло повномасштабне російське вторгнення. У 2023-му — нездатність 30 країн-членів домовитися про наступника.

Хто може очолити Альянс після Столтенберга

Марк Рютте

Посада: прем’єр-міністр Нідерландів з 2010 року (чотири строки поспіль — найбільше в історії країни). Довше за Рютте свій пост обіймає тільки Віктор Орбан в Угорщині.

Вік: 57 років.

Підтримують: понад 20 із 32 країн Альянсу, включно зі США, Великою Британією, Францією та Німеччиною.

Не підтримують: Угорщина, Румунія, Туреччина і Словаччина.

Марк Рютте, прем’єр-міністр Нідерландів, — один з претендентів на посаду генсека НАТО. Фото: Shutterstock

Позиція щодо України та НАТО

Прихильник підтримки України. Зокрема, уряд Нідерландів вирішив передати Києву винищувачі F-16. Президент Володимир Зеленський вважає, що Рютте врятує єдність НАТО. Водночас сам прем’єр Нідерландів зазначає, що на липневому саміті у Вашингтоні важливо не наобіцяти Києву занадто багато.

Аргументи за його призначення:

  1. Рютте називають консенсусною фігурою і поміркованим кандидатом: щодо РФ він не надто м’який, але і в яструби його записати не можна.
  2. Він здатний знайти спільну мову з Дональдом Трампом. Наприклад, 2018 року Рютте вдалося переконати Трампа-президента, що члени Альянсу збільшили витрати на оборону, хоча факти свідчили про протилежне. У нідерландця склалися добрі стосунки і з нинішнім главою США Джо Байденом.
  3. Стверджує, що країнам НАТО потрібно інвестувати в оборону, різко нарощувати виробництво зброї та робити більше для підтримки України.
  4. Усвідомлює необхідність налагодження зв’язків із партнерами НАТО в Азії.
  5. Має великий досвід роботи в транснаціональних корпораціях і держуправлінні, а також відданий англо-американським інтересам. Це тільки збільшує шанси Рютте.
  6. Найбільші країни НАТО позиціюють Рютте як досвідченого політика з хорошими зв’язками та вправного перемовника.
  7. Має репутацію людини, яку Путін не залякає. Видання Politico пов’язує це з трагедією десятирічної давнини, коли «Боїнг» MH17, що летів з Нідерландів до Малайзії, збили над Донбасом.

Аргументи проти:

  1. За каденції Рютте Нідерланди так і не виконали зобов’язання витрачати 2% ВВП на оборону. Країна обіцяє досягти цього показника у 2024 році.
  2. Підтримав угоду з РФ про газопровід «Північний потік — 2» — через це недоброзичливці припускають, що він буде недостатньо жорстким щодо країни-агресора.
  3. Представники Нідерландів тричі обіймали посаду генсека за останні два десятиліття. Загалом більшість голів НАТО були з Північно-Західної Європи, що викликає суперечливі почуття в інших країн — особливо в балтійських та східноєвропейських.
  4. У тій самій Східній Європі Рютте має неоднозначну репутацію: наприклад, у Болгарії та Румунії пам’ятають, як Нідерланди не раз блокували їхні спроби приєднатися до Шенгенської угоди.
  5. Рютте заявляв про необхідність поставити Угорщину на коліна через недотримання прав людини — у Будапешті не забули про це різке формулювання. Реджеп Тайїп Ердоган готовий підтримати кандидатуру Рютте в тому разі, якщо новий генсек враховуватиме особливості союзників, які не є членами ЄС (тобто Туреччина). Наприклад, він вимагає неупередженості щодо Греції та Кіпру і зняття обмежень на продаж Туреччині зброї (Європа ввела ембарго на постачання зброї Анкарі після операції на півночі Сирії).

Клаус Йоганніс

Посада: президент Румунії з 2014 року (два строки поспіль).

Вік: 64 роки.

Підтримка: Туреччина (потенційно), Угорщина, Словаччина, Румунія. Не виключено, що Йоганніса можуть підтримати і східноєвропейські країни. Так, глава польського МЗС Радослав Сікорський заявив, що регіон недостатньо представлений як в Альянсі, так і в ЄС, а також у системі ООН. Спочатку Словенія підтримала кандидатуру Рютте, однак прем’єр-міністр Роберт Голоб не відкинув можливості переглянути це рішення після висунення Йоганніса.

Ще один кандидат на пост генсека НАТО — президент Румунії Клаус Йоганніс. Фото: Shutterstock

Позиція щодо України та НАТО

Румунія активно підтримує Україну з перших днів повномасштабного вторгнення, хоча й не так активно це афішує. Ще 2014 року її президент сприяв створенню «Бухарестської дев’ятки». Об’єднання виступає за членство України в НАТО, щойно дозволять умови.

Аргументи за:

  1. Зміг утримати Румунію на демократичному, прозахідному шляху, попри зростання правого популізму в регіоні.
  2. Розробив міжпартійну угоду, яка забезпечила підвищення витрат на оборону (нещодавно вони сягнули 2,5% від ВВП).
  3. Зарекомендував себе як ефективний і гнучкий політик, готовий реформувати уряд у ключові моменти. Так, у 2021 році він керував створенням коаліції з лівих і правих за німецьким зразком. Аналітики пишуть, що наявність таких навичок життєво необхідна на посаді генсека НАТО.
  4. Клаус Йоганніс — етнічний німець із Трансильванії. Це зробило б його фігуру унікальною на посаді генсека: представник Східної Європи, але із західним корінням. В умовах розбіжностей, що зростають між двома флангами Альянсу, такий бекграунд може бути корисним.
  5. Румунський президент краще розуміє потреби країн НАТО, яким війна з РФ загрожує передусім.
  6. Призначення на пост голови Альянсу представника Східної Європи — чіткий сигнал Москві про підтримку найуразливіших членів НАТО.
  7. Позиціює себе як прихильник змін у НАТО: пропонує інвестувати в передові технології та активніше взаємодіяти з партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Аргументи проти:

  1. Пізно заявив про висунення своєї кандидатури, що знижує його шанси.
  2. У Румунії вважають, що Йоганнісу бракує харизми, а ще його називають надмірно обережним і повільним, коли потрібно ухвалювати важливі рішення.
  3. У Брюсселі є ті, хто впевнений, що Йоганніс насправді не готовий очолити НАТО. Його висунення — спроба заявити про себе як кандидата на інші високі пости, але вже в ЄС.
  4. Критики стверджують, що пост генсека НАТО — занадто претензійне завдання для Йоганніса: Румунія під його патронажем показала себе не найамбітнішою країною.
  5. У Йоганніса є імідж хорошого хлопця, який не створює проблем (на відміну від Орбана й Ердогана), але до його управлінських якостей є питання — насамперед у плані економіки країни.

Інші кандидатури будуть? Чи вже були?

Навряд чи. Більшість західних ЗМІ та аналітиків вважають, що місце майбутнього генсека за Марком Рютте, адже його підтримують ключові країни Альянсу — насамперед США. Кандидатуру румунського президента більшість країн-членів не розглядають серйозно.

Шанси очолити Північноатлантичний альянс мали такі політики:

  • <add-frame>Урсула фон дер Ляєн. Німецьке видання Welt am Sonntag пише, що проти неї виступив канцлер Німеччини Олаф Шольц. За даними джерел, він стверджував, що така посада була б занадто впливовою для члена найбільшої опозиційної партії Німеччини (Християнсько-демократичний союз, ХДС). Також він побоювався, що Урсула фон дер Ляєн занадто критично налаштована щодо РФ. Близькі до глави Єврокомісії джерела говорили, що вона і не має наміру балотуватися на пост генсека НАТО.
  • Бен Воллес. Міністр оборони Великої Британії встиг заручитися підтримкою європейських союзників, але президент Джо Байден не підтримав його кандидатуру.
  • Кая Каллас. Прем’єрка Естонії, на перший погляд, відповідала сучасним очікуванням: на посаді голови Альянсу бажали бачити жінку і представника східного флангу. Важливо, що під її керівництвом країна збільшила витрати на оборону (понад 2% від ВВП). Але імідж нової Тетчер зіпсував скандал — йдеться про нібито зв’язки її чоловіка з російським бізнесом. Крім того, політики деяких західноєвропейських країн вважають її позицію щодо РФ надмірно радикальною. З цієї ж причини вони скептично ставилися до її амбіцій очолити європейську дипломатію. Сама Кая Каллас спочатку не менш скептично поставилася до кандидатури Марка Рютте. Але потім стало відомо, що Естонія готова його підтримати.
  • Кріш’яніс Каріньш. Міністр закордонних справ, колишній прем’єр-міністр Латвії був готовий поборотися за пост, якби країна вирішила на нього претендувати. До висунення кандидатури так і не дійшло: як і Кая Каллас, він критикував кандидатуру Рютте.
  • Метте Фредеріксен. Видання Politico припускало, що прем’єрку Данії не просто так запрошували в Білий дім, щоб обговорити зміцнення трансатлантичного партнерства і підтримку України. Але в лютому Фредеріксен заявила, що відмовилася б очолити НАТО, якби їй запропонували.<add-frame>

Який лідер потрібен НАТО сьогодні

Здатний впоратися з політичними наслідками неоднозначних рішень. Експерт Стратегічної ініціативи Скоукрофта в Атлантичній раді США Тімо С. Костер називає такими участь НАТО у війнах в Афганістані, Іраку та Лівії. За його словами, електорат у країнах Альянсу і його нові союзники на Сході критично ставилися до них. «Багато з цих союзників тепер хотіли б, щоб НАТО зосередилося на тому, що вони вважають своїм основним завданням, — колективній обороні Європи», — зазначає Тімо С. Костер.

Виходець зі Східної Європи, але при цьому проходить через лінію розлому Схід — Захід в Альянсі. Так вважає заступник директора аналітичного центру Council on Geostrategy (Рада з геостратегії Великобританії) Габріель Елефтеріу. На його думку, ідеальний генсек — той, хто зможе зайняти тверду, але збалансовану позицію щодо російської загрози. Таким він бачить румунського президента.

Старший науковий співробітник і директор вищезгаданої Стратегічної ініціативи Скоукрофта Ендрю Міхта також радить зробити вибір на користь кандидатів зі Східної Європи. «У цей критичний момент НАТО має очолити людина з цього регіону. Людина, яка з відчуттям екзистенційної терміновості усвідомлює необхідність відновлення як національних збройних сил, так і збройних сил НАТО, що перебували в стані спокою впродовж трьох десятиліть після завершення холодної війни», — наголошує він.

Усвідомлює виклики, які стоять перед НАТО сьогодні. Експерт Центру аналізу європейської політики Джоел Гікман стверджує, що майбутній очільник блоку має:

  • <add-border>згуртувати політичні, дипломатичні та військові кола навкруги спільного бачення;<add-border>
  • провести безліч інституційних реформ, щоби протистояти російській військовій агресії та гібридним загрозам;
  • підготувати організацію до нових викликів в Індо-Тихоокеанському регіоні;
  • посилити оперативний потенціал НАТО можливостями підривних інновацій (disruptive technologies).  

Аналітик Польського інституту міжнародних відносин Войцех Лоренц так формулює завдання для майбутнього генсека НАТО:

  1. <add-border>забезпечувати підтримку України країнами Альянсу в довгостроковій перспективі;<add-border>
  2. досягти консенсусу для прийняття України до НАТО;
  3. мобілізувати країни ЄС, щоб вони збільшили видатки на оборону та змогли швидше виготовляти зброю і боєприпаси для себе й України;
  4. забезпечити максимальну незалежність ЄС від військової підтримки США, які приділяють дедалі більше уваги загрозі з боку Китаю.

Хто був би ідеальним кандидатом для України

Україна не перший рік прагне стати членкинею Північноатлантичного альянсу. Звідси напрошується передбачуваний висновок: найкращий генсек — той, за якого це стане можливим. Але такий розвиток подій не видається ймовірним у найближчі роки.

І від майбутнього саміту НАТО важко чекати дива, хоча Столтенберг обіцяє, що він стане кроком уперед для України.

Що можна сказати про найімовірнішого кандидата? Нідерланди показали себе одним із найвірніших союзників України — щонайменше завдяки постачанню винищувачів F-16 і танків Leopard 2. Президент Володимир Зеленський впевнений у здатності Марка Рютте зберегти єдність НАТО і сподівається, що той очолить блок. Але він також зазначив таке: «У нас будуть тверді відносини, і Марку доведеться відповідати на складне питання від України, якщо він стане генсеком НАТО — а я сподіваюся, що він стане. Це питання — [про надання] запрошення для України в НАТО». Ось тільки Рютте — це насамперед кандидат із підтримкою США та Німеччини. Вони не змінили позицію і, як і раніше, проти членства країни в Альянсі.

Читайте також: «Політики з 90-х і 2000-х років виступали за збереження зв'язків з Росією», — Айнарс Латковскіс про те, чому Україна досі не в НАТО

Більшість країн Балтії та Східної Європи краще за інших членів НАТО усвідомлюють необхідність підтримувати Київ. Їхні керівники рідко говорять про втому від війни, хоча для них економічні витрати вищі, ніж для західних країн. Досить згадати, що маленька Естонія витрачає на це понад 1% ВВП. І нехай річ не тільки в солідарності та трагічному минулому, а й в елементарному прагматизмі. Поразка України, заморожування конфлікту або «мир» в обмін на територіальні поступки означає для таких країн рівно те, що вони наступні. Тому кандидат із країн Балтії або зі Східної Європи в цьому сенсі бачиться більш проукраїнським.

«На жаль, у нас є 34-річний досвід, пов’язаний із небажанням інших чути те, що ми думаємо. І зараз ми знову зіткнулися з цим», — заявив експрезидент Латвії Тоомас Гендрік Ільвес, коментуючи можливе обрання Рютте. Йому вторить заступниця голови Міжнародного центру оборонних досліджень (ICDS) Крісті Райк: за її словами, Німеччина на кожному кроці переживає, щоб Росію не надто дратували або провокували. «Це показує, що західні країни не до кінця здобули уроки зі своїх попередніх помилок», — вважає вона.

Про що свідчать такі оцінки з найбільш уразливих країн НАТО? Щонайменше про те, що всередині бракує взаєморозуміння навколо найважливіших питань. На цю ж думку наводить і сама ситуація з тривалими пошуками кандидатури генсека. Проблема в тому, що загрози для Альянсу зростають, а відсутність єдності робить його тільки уразливішим.

20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Заборона

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

Шоу на всі гроші

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Реджеп Ердоган неодноразово заявляв, що Туреччина готова провести так звані мирні переговори між Україною та Росією. Фото: ОПУ

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

Страх війни

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

Мир по-пекінськи

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених
Спецпредставник уряду КНР з питань Євразії Лі Хуей та керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак. Київ, 7 березня 2024 року. Фото: ОПУ

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

Переговори не на часі 

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

Саміт миру

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Глобальний саміт миру відбудеться у готелі Bürgenstock у Швейцарії. Фото: Shutterstock

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи
20
хв

«Миротворці» для України: чи покладе саміт у Швейцарії край війні і на чиїх умовах?

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Як говорити з дітьми про війну?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress