Ексклюзив
20
хв

Економіст Олександр Савченко: «Якщо Штати захочуть закінчити війну, разом з ЄС вони можуть це зробити за 2-3 місяці»

«Якщо США дозволять бити по російській нафтопереробці американськими ракетами, то виправити ситуацію можна досить швидко. Якщо ми зараз знищували 14% нафтопереробки, це не критично. Якщо б ми знищували більше 50%, війна б зупинилася», — Олександр Савченко

Катерина Трифоненко

Удари БПЛА вивели з ладу 14% нафтопереробних потужностей Росії — заява Пентагону. Фото: Anadolu Agency/ABACAPRESS.COM/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Від початку повномасштабного вторгнення Україна атакувала понад двадцять НПЗ у десяти російських регіонах. Їхня загальна переробна потужність — 192 мільйони тонн нафти на рік. Таким чином, з ладу виведено 14% нафтопереробних потужностей Росії, пише Bloomberg, посилаючись на оцінки Пентагону. Скільки збитків завдали російській економіці атаки по НПЗ, чому в США не в захваті від цієї української тактики і чому попри західні санкції Росія продовжує щомісяця заробляти на нафті мільярди доларів — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

Доктор економічних наук Олександр Савченко. Фото: приватний архів

Катерина Трифоненко: Наскільки ефективна українська тактика атакувати російські НПЗ? 

Олександр Савченко: Як на мене, вона найефективніша з усіх можливих. Руйнування російських нафтопереробних потужностей веде до дефіциту нафтопродуктів для сільського господарства, армії, промисловості і населення — з одного боку. З іншого — збільшує пропозицію сирої нафти на світових ринках, тому що те, що вони не можуть переробляти, мають продавати. Збільшення пропозиції веде до зменшення цін на нафту, і зараз ми спостерігаємо такий тренд, що майже три тижні йде тенденція до зменшення цін на нафту.

Якщо ми говоримо про збитки для російської економіки, про які цифри йдеться, наскільки вони відчутні для Росії?

Перше: переробка нафти на нафтопродукти і продаж нафтопродуктів – це набагато рентабельніша операція, ніж продаж сирої нафти. Тут важко виміряти в  абсолютних цифрах, тому що різні сорти нафти, різні продукти нафтопереробки: дизель, керосин, бензин різної якості. Якщо оцінювати в цифрах, можна сказати, що мова йде про 2-3 мільярди доларів. Ніби невелика сума, але все ж істотна.

Другий вид збитків — це дефіцит нафтопродуктів. Його важко оцінити, адже у РФ були запаси.

Росія — це країна, яка приділяє велику увагу запасам всього: харчів, зерна, нафти, нафтопродуктів. Якщо оцінювати в місяцях, десь 2 місяці РФ могла би жити без постачання нафтопродуктів

Але зараз запаси зменшуються. На жаль, тут спрацювала помилкова політика США, які дуже безапеляційно давали поради припинити бити по нафтопереробці. Ця політика дала російській нафтопромисловості десь місяць, щоб захистити свою нафтопереробку  засобами ПВО різної якості плюс вони механічно захищають ключові технологічні елементи, зокрема, сітками від дронів. Це більш-менш ефективно. Тому зараз коефіцієнт корисної дії наших ударів по нафтопереробці став меншим. І зараз така тактика — нищити запаси нафти і нафтопродуктів. Їх захистити значно важче. Це дуже великі резервуари. У принципі, їх можливо закрити тільки засобами ППО, а механічно це неможливо. Можна так сказати, що американці врятували нафтопереробку Росії — і це призвело до того, що обвал цін на нафту не такий стрімкий.

Савченко: знищення російської нафтопереробки веде до зменшення цін на нафту. Фото: Shutterstock

Таким чином ця наша правильна тактика не стала стовідсотково ефективною. Якщо США дозволять бити по російській нафтопереробці американськими ракетами, то виправити ситуацію можна досить швидко. Якщо ми зараз знищували 14% нафтопереробки, це не критично. Якщо б ми знищували більше 50%, війна б зупинилася. Тому що постачання нафтопродуктів по всіх критичних системах Росії стало б просто неможливим.

І от так американці врятували Росію від поразки в цій війні. Якийсь панічний страх перед крахом режиму Путіна все ж таки продовжує існувати у США

Звідки береться цей страх? Чому США не розглядають сценарій остаточної поразки Росії?

Важко сказати зі стовідсотковою впевненістю, але всім загальновідомі страхи Білого дому перед крахом путінського режиму. Мені здається, це відбувається не без участі російських агентів впливу і корисних ідіотів. Корисні ідіоти просуваються на якісь посади, а потім діють нерішуче, коли навпаки потрібна рішучість. Також я думаю, що вплив російських агентів в Америці хоч і менший, ніж в Україні, але присутній. І там працює досить професійна агентура — вона є в парламенті, в Білому домі, я допускаю, навіть і в Пентагоні. Вони дуже добре знають особливості бюрократичної машини, страхи, зокрема й Байдена, його фобії чи слабкі місця і туди б'ють. Потім Америка виправляє помилки, але час вже пішов. Зараз, скажімо, вже немає такої заборони бити українськими дронами по нафтопереробці, але росіяни встигли її захистити. Цей місяць мав вирішальне значення.

Якби інтенсивність знищення була така, як на початку наших атак, то допускаю, якщо не 50, то процентів 30 індустрії ми могли б знищити на певний час. Все це можна відновити, але на це треба час — десь півроку, а десь і рік

Чому США змінили публічну риторику і в інформаційному просторі відмовились від критики українських ударів по російських об’єктах?

Був вплив американського суспільства, науковців, були статті в солідних виданнях з роз’ясненнями. Я, наприклад, теж люблю писати. Пишу пости, пишу листи і там довожу математично, що з кожним процентом знищеної російської нафтопереробки ми збільшуємо постачання нафти на світовий ринок. Чим більше товару, тим менша на нього ціна. Це загальновідомий факт — і не треба бути великим економістом, щоб дійти до такого висновку. Тож впливові журнали, впливові think-tanks почали вказувати на помилки Білого Дому, що, навпаки, — знищення російської нафтопереробки веде до зменшення цін на нафту і це потрібно тому ж Байдену, щоб мати шанс бути обраним.

І тому вони визнали свою помилку, не публічно, але зняли це застереження. Чекаємо, щоб вони зняли ще й заборону на удари американською зброєю по російських військових й об'єктах критичної інфраструктури. Тоді це буде кінець війни. Її можна закінчити буквально за місяць. Рашистська логістика з плечем не як зараз 70-80 кілометрів, а 300 кілометрів, працювати не зможе. У них не вистачить машин, я скажу навіть — водіїв не вистачить, тому що одне за 70 кілометрів постачати наряди, живу силу, харчі на фронт і зовсім інше — 300 кілометрів. Це по суті крах.

І всього цього можна досягти навіть без збільшення додаткових озброєнь, а треба ухвалювати раціональні, правильні рішення, яких зараз у Штатів теж дефіцит

Попри західні санкції Росія продовжує заробляти на нафті: у лютому це було 10 мільярдів доларів, у квітні — 14 мільярдів. Виглядає так, що росіяни навчались обходити всі ці обмеження. Як цьому протидіяти?

Росія навчилася обходити санкції з двох причин. Перша — коли запроваджувалось те чи інше обмеження, не були чітко визначені органи влади ні в Євросоюзі, ні в США, які мали б відстежувати й контролювати ці процеси і протидіяти обходу санкцій. Це була величезна помилка, яка зробила з обмежень просто побажання. Тобто американці бажали би, щоб, наприклад, нафта продавалася дешевше за 60 доларів. Американці бажали би, щоб європейські структури не купували нафту. Але не було органа, який би чітко визначав би — працює санкція чи ні. А якщо не працює, то чому і що треба зробити, щоб вона запрацювала. В останні декілька місяців з’явились насамперед спонтанні рішення Штатів, які надсилають своїх представників в країни, які допомагають Росії обходити санкції, але системи все ще немає.

І найголовніше, чому санкції не працюють — мають бути чітко окреслені покарання для тих, хто сприяє обходу санкції чи їх порушує

В останні 2-3 місяці щось відбувається. Євросоюз дозволив притягати навіть до кримінальної відповідальності людей, які сприяють обходу санкції. У Штатів така можливість була і раніше, в них екстериторіальна дія американського права, вони можуть арештувати будь-кого на будь-якій території, хто порушує американські закони, а санкція — це як закон.

Депо російської транснаціональної енергетичної корпорації «Лукойл» у Бельгії. Фото: Thierry Monasse/REPORTER

І покарання має бути не лише адміністративно-економічним, але й кримінальним — і така можливість вже є, але прецедентів ми не ще бачили. Так само я, наприклад, не знаю, як будуть карати банк чи компанію, яка допомагає обходити санкції або не виконує санкційні вимоги. Бо штраф дуже великий, у 100 разів більше, ніж операція. Провели операцію на мільйон, значить 100 мільйонів покарання цій організації чи тотальна заборона на обіг акцій — є багато методів. І третє, треба карати країни, які сприяють обходу санкцій: Казахстан, Туреччина, з Китаєм працюють середньоазійські республіки. Якби для них була розроблена система покарань, то обмеження працювали б набагато ефективніше. Якщо взяти санкційний тиск за 100 відсотків, то зараз його ККД (коефіцієнт корисної дії) — 10-15%. А якщо б санкції застосовувати правильно, то ККД був би десь на рівні 80-90%. Знову ж таки, все в руках американців і Євросоюзу.

І, очевидно, треба застосовувати нові й нові санкції, тому що російська економіка дуже адаптивна. Щойно вони адаптувалися до одних санкцій, відразу потрібні інші — це має бути безперервний процес

Якщо, скажімо, Штати захочуть закінчити війну, у них і в Європейського Союзу є всі можливості зробити це за 2-3 місяці. Також це була тотальна помилка Заходу, що вони боролись з імпортом російської продукції, а треба боротися з експортом. Скажімо, 30% мита на весь російський експорт, а країни, які не будуть дотримуватись, підпадають під вторинні санкції США. Америка може накласти мита на торгівлю з цими країнами. Так, як вони душать Китай, так можуть душити будь-яку іншу країну. Це вже може призвести до колапсу експорту з Росії. Чи можна просто потерпіти, закрити всі коррахунки і забрати всі залишки на цих коррахунках всіх російських банків та заборонити їм працювати з євро, доларом. Це був би тотальний крах банківської системи. Звісно, це ризики.

Треба збільшити запаси газу й нафти, розконсервувати свердловини в Сполучених Штатах. Тобто треба виключити Росію зі світової торгівлі

Чи заборонити всім російським кораблям, автомобілям, літакам заходити в порти за межами Росії  — це був би колапс зовнішньої торгівлі. За таких умов РФ проіснувала б місяці два — максимум. Є багато дуже дієвих інструментів для припинення війни і придушення Росії, але поки що Захід застосовує так би мовити вагітні санкції і системи покарання — дуже-дуже помірковано, потрошку. Нікого не арештували, нікого до в'язниці не посадили. Зовсім по-іншому вони працюють, як, наприклад, хтось посягає на американський фондовий ринок — там зразу ФБР, тюрма і на цьому все закінчується. А тут поки що все якось не так іде.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress