Понад півтори сотні лідерів держав і урядів, міністрів оборони та закордонних справ, керівників міжнародних організацій, науковців та бізнесменів упродовж трьох днів — 16-18 лютого — в рамках міжнародної конференції у Мюнхені обговорювали нагальні виклики світовій безпеці. Представників Ірану та Росії не запросили. Що прикметно до вторгнення в Україну російський міністр закордонних справ Сергій Лавров був незмінним учасником Мюнхенської конференції. І зазвичай його виступ планували на ранок другого — основного дня зібрання. Цього року цей час віддали китайському міністру закордонних справ Ван Ї. Україна очікувано була серед найбільш обговорюваних тем Мюнхена, втім далеко не єдиною. Ключові заяви, рішення, та настрої, що панували на ювілейній, 60-ій, безпековій конференції Sestry проаналізували з дипломатами, військовими та політичними експертами.
«Всі програють?»
Аналітики Мюнхенської конференції щороку перед початком зібрання публікують звіт, який окреслює стан безпеки у світі і задає тон дискусіям. Цьогорічний звіт вийшов напевне з найпесимістичнішим заголовком за останні роки: «Всі програють?».
Добре, що тут досі є знак питання, вважає британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні, адже все частіше національні інтереси ставлять вище загального блага — і це катастрофічний рецепт для світу:
— Путін — один з очевидних прикладів такої поведінки, як і Трамп, але по інший бік Атлантики — як людина, що є втіленням егоїзму, незалежно від того, чи ви говорите про Трампа як про особу, чи про Сполучені Штати як про націю. Тож, так, зараз справи йдуть не дуже добре. І коли ви бачите, що Європа опинилася між Путіним і можливістю того, що Трамп очолить Білий дім у січні наступного року, це не схоже на щасливий сценарій.
Цьогорічна Мюнхенська конференція відбулась на тлі безпрецедентно великої кількості криз, конфліктів і воєн в Європі — як по сусідству з нею, так і далеко за її межами: на Балканах, Близькому Сході, Кавказі, в Північній Африці і на Далекому Сході, що відбуваються одночасно і дедалі більше загострюються. Це тривожний сигнал, наголошує колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:
— Малі та великі автократи протистоять західним демократіям як в євроатлантичному, так і в індо-тихоокеанському регіонах. Вони прагнуть нового світового порядку, в якому авторитарні держави контролюють великі регіони. Жорстока і злочинна агресивна війна Путіна проти України є тому прикладом. Він хоче втягнути Україну всупереч її волі в нову велику Росію. Також він прагне контролювати східну частину Європи, тобто ті країни, які стали членами НАТО після 1997 року, і, можливо, має намір окупувати країни Балтії, Молдову та Грузію. До цього спектру регіональних і глобальних криз і конфліктів додаються зубожіння цілих регіонів на так званому Глобальному Півдні, численні наслідки зміни клімату, а також вплив нових підривних технологій, гібридних і кіберзагроз, а також загроз з космосу.
Втім, ми не повинні піддаватися страху перед усіма цими ризиками і загрозами, а повинні долати їх політично, економічно і військово
.webp)
Винищувачі, артилерія, боєприпаси
Вже минуло майже два роки від початку російської повномасштабної агресії, а Україна перебуває в ситуації, коли відчайдушно потребує зброї, боєприпасів і літаків, каже двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс:
— Певна річ, що допомога Україні має бути суттєво посилена, вона має отримати все, що їй потрібно. Одних декларацій замало.
Якби словами підтримки можна було виграти війну, Україна б уже перемогла
Європейська допомога протягом цих двох років була кращою, ніж очікувалося, але цього недостатньо, і, тим більше недостатньо, якщо американці призупинять свою підтримку, зауважує британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні:
— Наприкінці лютого європейці розглядатимуть нову оборонно-промислову політику. Питання в тому, чи ухвалять вони її і чи визнають необхідність розширення потужностей з виробництва озброєнь.
Та вже зараз в рамках Мюнхенської конференції одразу кілька європейських високопосадовців заявили про посилення військової допомоги Києву. Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте анонсував передачу Україні довгоочікуваних винищувачів F-16, мовляв, навчання українських пілотів відбувається на високій швидкості: «Буде 24 винищувачі, можливо, більше, але — не менше».
Премʼєр-міністерка Данії Метте Фредеріксен закликала усі європейські країни передати українській армії боєприпаси та системи ППО, адже Україні вони потрібніші, а також зауважила — нестача виробництва, про яку так часто говорять європейські лідери, коли йдеться про затримки постачання озброєнь Україні, не основна перешкода:
— Україна в нас просить боєприпаси та артилерію зараз. Ми, Данія, вирішили передати Україні всю свою артилерію. Тому вибачте, друзі, в Європі є військове обладнання, це питання не лише виробництва.
А президент Чехії Петр Павел заявив, що його країна знайшла для України 800 тисяч артилерійських боєприпасів, йдеться про півмільйона снарядів калібру 155 міліметрів і 300 тисяч — калібру 122 міліметри. Зі слів Павела, українські військові зможуть їх отримати за лічені тижні, якщо з фінансуванням допоможуть партнери, зокрема, США та Німеччина.
Німеччина виділила 8 мільярдів євро у своєму бюджеті на 2024 рік на підтримку України, — розповідає колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:
— Президент Зеленський і канцлер Шольц, як і кілька інших європейських держав, щойно уклали угоду про безпеку, в якій Німеччина, наскільки мені відомо, взяла на себе зобов'язання, наприклад, щодо постійних поставок зброї та допомоги в підготовці українських солдатів. Також в Берліні будується новий завод з виробництва артилерійських боєприпасів, який планується завершити через рік і який зможе постачати близько 200000 снарядів на рік.
Також найбільший німецький виробник боєприпасів концерн Rheinmetall повідомив, що планує збудувати завод в Україні, угоду про співпрацю підписали на полях Мюнхенської конференції. Концерн анонсував виробництво шестизначної кількості снарядів на рік.
Смерть Навального
До початку конференції у Мюнхені залишалось менше години, коли новинними стрічками розлетілось екстрене повідомлення про смерть в тюрмі російського опозиціонера Олексія Навального. Ця новина стала справжнім шоком для західних політиків. Про Навального згадували у своїх промовах практично всі учасники конференції. Відбувся незапланований виступ вдови Навального, їй стоячи аплодувала переповнена зала. Юлія Навальна закликала притягнути Путіна і його оточення до відповідальності за усі жахливі речі, які вони зробили з країною і її родиною.
Знищенням Навального російська влада вчергове продемонструвала свій тоталітарний оскал і сталінські зуби, каже керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук:
— Дехто навіть припускає, що це був задум Путіна прибрати Навального саме в цей день і це був своєрідний меседж від кривавого кремлівського диктатора європейським лідерам. Але Європа продовжує боятися Путіна. І не тільки Європа. І саме через це більшість заяв про Навального в Мюнхені мають дуже обтічну форму. І пригадайте заяву Байдена, якщо Путін спробує вбити Навального, то його чекають страшні наслідки. Путін вбив Навального, продемонструвавши, що він це може. Які страшні наслідки можуть продемонструвати Штати і євроатлантична спільнота?
І таким чином, путінська компанія демонструє неспроможність євроатлантичних демократій до захисту. Їм нічого протиставити Путіну, окрім засудження і глибокого занепокоєння. І це така ситуація плачевна
Зеленський про Авдіївку, Путіна і Трампа
Після вбивства Навального було б абсурдно сприймати Путіна як легітимного лідера російської держави, заявив у Мюнхені український президент Володимир Зеленський:
— Він головоріз, який утримує владу через корупцію та насильство. Прибуття на його інавгурацію, потиск руки, сприйняття його як рівного — було б презирством до природи політичної влади.
«У Путіна є два варіанти: трибунал у Гаазі або бути вбитим одним із тих, хто зараз вбиває для нього», — додав Володимир Зеленський:
— Ми повинні робити не щось, а все можливе, щоб завдати поразки агресору. Будь ласка, пам'ятайте, що диктатори на канікули не йдуть.
У розпал безпекової конференції стало відомо, що українські війська залишили Авдіївку, місто в Донецькій області, яке ЗСУ тримали 10 років. Під час промови Володимир Зеленський наголосив, що прорив росіян на цій ділянці фронту став можливим через недостатню підтримку України:
— Україна може перемогти. Наші дії обмежуються лише дальністю та достатністю засобів ураження. Але це залежить не лише від нас. І ситуація в Авдіївці це підтверджує. На жаль, утримання України у штучному дефіциті озброєння, зокрема у дефіциті артилерії та засобів дальнього ураження, дозволяє Путіну адаптуватися до інтенсивності бойових дій. Не питайте Україну, коли закінчиться війна, а питайте себе, чому Путін досі може її продовжувати.
Рішення про вихід з Авдіївки за обставин, що склались, зі слів Володимира Зеленського було правильним, професійним та справедливим:
— Ми бережемо наших людей, наших воїнів — бо це і є захист. Зброя від наших партнерів допомагає відновлювати мир на нашій території, але перш за все військовий захищає людей. Тому, щоб не потрапити в оточення, було ухвалене рішення відійти на інші рубежі.
А ще український президент хотів би показати справжню війну Дональду Трампу, мовляв, якщо той приїде в Україну, Зеленський готовий поїхати з ним на фронт, щоб, якщо буде розмова про те, як закінчити війну, люди, які ухвалюють такі рішення на власні очі побачили, що таке не війна в Instagram, а справжня війна.
Послання з Білого дому
Сполучені Штати на Мюнхенській конференції представляла віцепрезидентка США. Основне послання адміністрації Байдена Україні прозвучало під час зустрічі Камали Гарріс із Володимиром Зеленським — США і надалі підтримуватимуть Україну:
— Ми продовжуватимемо підтримувати ваші зусилля для здобуття миру на справедливих умовах. Ми дотримуємося принципу, що Росія заплатить за те, що вона зробила, за те, що вона скоїла. І ми побачимо Україну на виході з цієї війни як вільну, демократичну та незалежну країну.
Зустрічі в Мюнхені відбувались на тлі того, як 61 мільярд доларів допомоги, яку Білий дім хоче направити Україні застрягли в Конгресі, і жодних осяжних строків вирішення цього питання не видно. Україна дуже чекає позитивного рішення про цей пакет допомоги сказав Володимир Зеленський під час перемов із Камалою Гарріс, а крім грошей Київ сподівається отримати від США додаткові системи ППО: «Кожна система Patriot не лише рятує сотні й тисячі життів, а й дає змогу нормально працювати нашим містам, а отже — нашій економіці».
Вже з трибуни Мюнхена віцепрезидентка США заявила, що жодних альтернативних варіантів, окрім як ухвалення пакета фінансової допомоги Україні в Конгресі, у Білому домі не розглядають. Окремо Камала Гарріс зупинилась на американських зобов'язаннях з підтримки міжнародних норм і демократії і заперечила, що США входять в період ізоляціонізму:
— Північноатлантичний альянс сильніший, ніж будь-коли в історії, східний фланг НАТО в Європі значно посилений, зокрема, присутністю американських сил.
Ці месседжі вочевидь мали б заспокоїти європейців після заяв Дональда Трампа, який лякає тим, що у разі його повернення в Білий дім, США не допомагатимуть європейським союзникам. А втім, драматизувати можливе повернення Трампа не потрібно, вважає двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс:
— Саме Трамп збільшив військовий контингент і загалом військову присутність США у Європі, зокрема, в Східній Європі. За його президентства з Америки вислали найбільше російських агентів і шпигунів. Світ не чорно-білий, це стосується і можливого повернення Трампа.
Європа має самостійно дбати про власну безпеку, незалежно від того, що відбувається у США. Це один з висновків цьогорічної Мюнхенської конференції. Тим більше, що стратегічний центр тяжіння Америки переміщується в Індо-Тихоокеанський регіон, звертає увагу колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус:
— Це означає, що американські збройні сили, які будуть розгорнуті в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, для захисту тамтешніх демократій від Китаю (наприклад, Тайваню, Південної Кореї, Японії, Австралії), не будуть доступні в Європі.
Європейцям доведеться заповнити цю прогалину самостійно
Довга війна і гарантії безпеки
Європа почала готуватись до довгої війни — так чи інакше цю тезу можна була почути в багатьох виступах Мюнхена, втім найвідвертішим був міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який сказав, що в найближчі десятиліття доведеться жити з лініями поділу в Європі: вільна та демократична Європа — з одного боку, авторитарна та войовнича Росія — з іншого.
Європа просинається від тридцятирічного сну і заколиханості в партнерстві з авторитарним російським режимом. Європейські лідери все більше говорять про те, що Європу треба захищати, і це великий плюс, переконаний керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук:
— Це означає, що навіть за найгіршого сценарію наші європейські партнери не будуть дивитися на Росію, як кролик в очі удаву. Вони готуються захищатись. Так, ще є в Європі держави, які дивляться на безпекову ситуацію на континенті через бізнесову призму.
Але все більше тих, хто реально оцінює загрози і реально готується до них. І це вже не тільки наші сусіди поляки, держави Балтії, румуни, а й західноєвропейські держави
Реальний ризик для Європи полягає не стільки в тому, що російські танки перетнуть кордон і захоплять столиці. Справжній ризик — це залякування з боку Росії, управління страхами, каже британський дипломат старший науковий співробітник з питань політики Європейської ради з закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні:
— Європейцям було б дуже легко відчути, що вони в певному сенсі вже перебувають у владі Путіна і що він є загрозою, якій вони не можуть протистояти. І я думаю, що це може призвести до того, що націоналістичні уряди все частіше намагатимуться діяти майже як агенти російського президента. Я думаю, що це основний ризик, а не обов'язково збройне вторгнення.
Якщо ще торік російська загроза Європі видавались чимось абстрактним і про неї говорили здебільшого в кулуарах, цьогоріч голова Мюнхенської конференції Крістоф Гойсген перед початком зібрання заявив, що не виключає нападу Росії на одну з країн НАТО, у випадку, якщо росіяни переможуть в Україні. Тож треба цього не допустити, а Україна має отримати гарантії безпеки. Очевидно, що найкращі гарантії безпеки для України — вступ в НАТО, каже колишній генерал-лейтенант Бундесверу, а нині старший науковий співробітник Німецької ради з закордонних справ (DGAP) Хайнріх Браус. Але вступ в Альянс, на його переконання, вимагає припинення війни:
— Україна ще ніколи не була так близько до членства. Однак я не впевнений, що на майбутньому саміті у Вашингтоні будуть прийняті подальші далекосяжні рішення, не в останню чергу через війну і той факт, що Росія окупувала частину України, а також через виборчу кампанію в США. Особисто я був би за те, щоб НАТО зробило ще один крок і оголосило, що направить Україні запрошення приєднатися до Альянсу, як тільки будуть виконані необхідні умови.
Незалежно від рішень саміту у Вашингтоні, Україна має готуватись до вступу в Альянс — радить двічі міністр оборони Литви (1993-1996, 2000-2004), міністр закордонних справ Литви (2012—2020) Лінас Лінкявічюс. Він нагадує досвід Литви, коли на початку 2000 років вона почала переговори з Альянсом:
— Україні кажуть: ваше майбутнє в НАТО. А нам казали — ви ніколи не будете членом, і на це знаходилось багато різних доводів. Важливо, що ми не здалися, коли знову чули «ні». І були готові, коли настав час для вступу. З військової точки зору звичайно Україна з її армією і військовим досвідом готова до членства в НАТО, але є інші обставини і це також політичне рішення. Та у мене немає сумнівів, що рано чи пізно це відбудеться.
Українська журналістка. Працювала головною редакторкою української редакції RFI. Працювала у міжнародній редакції ТСН (телеканал 1+1). Була міжнародною оглядачкою у Брюсселі, співпрацювала з різноманітними українськими телеканалами. Працювала у новинній службі Українського радіо. Нині займається інформаційно-аналітичними проєктами для українського ютубу.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).webp)
