Микола Княжицький: «У мене немає жодних сумнівів, що блокада кордону — це спецоперація Російської Федерації»

Візит Володимира Зеленського у США почався 22 вересня, український президент повіз у Вашингтон так званий План перемоги — стратегію подальших українських дій, щоб обговорити її з чинним президентом США і кандидатами на цю посаду. Аж раптом Зеленський опинився в епіцентрі політичного скандалу — топові республіканці, зокрема спікер Палати представників Майк Джонсон, звинуватили українську владу у втручанні в американські вибори. Що пішло не так під час візиту Зеленського, чому Україна стала центральною мішенню передвиборчої кампанії Трампа, чи мають Україна та Європа план на випадок його президентства і чи підтримають партнери План перемоги Зеленського? 

Несподіваний скандал

За дуже короткий час реакція на візит Зеленського у Сполучених Штатах змінилася кардинально. Ще на його початку й адміністрація Байдена, і передвиборчий штаб Камали Гарріс, і передвиборчий штаб Трампа в загальних рисах підтримували той план, який Президент України привіз до Америки, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв.

Однак візит Зеленського на завод в Скрантоні (Пенсильванія), який виробляє боєприпаси для України, спровокував демонстративне обурення Трампа і його ближнього кола. Дійшло до того, що спікер Палати представників Майк Джонсон написав листа з вимогою звільнити українського посла Оксану Маркарову, мовляв, разом з Зеленським завод в Скрантоні відвідали представники демократичної партії і жодного республіканця, а це, на думку Джонсона, вже підігрування Байдену та Гарріс і втручання в американські вибори. Очевидно, що це все елементи передвиборчої кампанії, однак це створює проблеми для України, адже ставить під питання голосування за пакет підтримки України у Палаті представників, зауважує Олександр Краєв:

— Не забуваємо, що бюджетний рік закінчується через декілька днів, і на початку жовтня мають початися бюджетні переговори. Вони, зазвичай, швидко не проходять, але, так чи інакше, в нас далі дуже і дуже складний та важливий період, який нам треба пройти, як кажуть англомовні, with flying colors [з блискучим результатом. — Ред.]. А в нас це явно не вийде в найближчій перспективі, тому що Палата представників не готова буде голосувати за будь-який проект, який стосується України. З абсолютно зрозумілих причин: тому що Джонсон після цієї заяви просто не буде ставити український законопроєкт на голосування. Бо, це точно не в його інтересах.

План перемоги

Цей план спрямований на зміцнення України, щоб змусити лідера Кремля Володимира Путіна сісти за стіл переговорів на справедливих умовах, заявив в інтерв’ю ABC News Володимир Зеленський. Водночас, з його слів, не йдеться про переговори з Росією: «Це міст до дипломатичного рішення для припинення війни. Тільки із сильною позицією, яку ми можемо просувати, зможемо підштовхнути Путіна до припинення війни дипломатичним шляхом».

Один з пунктів Плану перемоги — запрошення України до НАТО, заявив керівник Офісу президента Андрій Єрмак під час виступу в Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку. Загалом же в документі 4 ключові пункти: окрім запиту на гарантії безпеки, продовження вторгнення України в російську Курську область для забезпечення територіальних козирів для переговорів; список озброєнь та прохання про міжнародну фінансову допомогу — про це повідомило видання The Times, покликаючись на поінформовані джерела.

Cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank) має сумніви, що Зеленський отримав бажане:

—  Я маю на увазі, що США збираються продовжувати допомагати Україні грошима і так далі, але я не думаю, що Україна за підсумками цього візиту отримала дозвіл на використання зброї такий, який хотіла. І безумовно, Київ не отримає гарантій НАТО від Байдена. Все це прикро. Але, і я про неодноразово писав, ця адміністрація занадто боїться Путіна, щоб зробити те, що необхідно для перемоги. Що мало б статися в ідеалі: ви отримаєте зброю, яка вам потрібна, ви отримаєте фінансування, яке потрібно, і ви отримаєте енергоносії, які потрібні Україні, щоб підтримувати внутрішню економіку та військові зусилля і бути спроможними напасти на Росію, бо вона заслуговує нападу. Крім того, я весь цей час стверджував, що Україну потрібно було прийняти до НАТО одразу після вторгнення, і все ще потрібно це зробити.

Такий крок позбавив би нас ядерної загрози з боку Росії. Росія нізащо не нападе на НАТО з ядерною зброєю, хіба що захоче покінчити життя самогубством

Одним з основних принципів підтримки України з боку західних союзників було надання українцям можливості бути господарями власної долі. Цей принцип залишається незмінним, наголошує заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Залишається незрозумілим, чи дозволять західні союзники використовувати далекобійну зброю на території Росії. Дивлячись на останні 2,5 роки з моменту повномасштабного вторгнення в Україну, ми спостерігаємо повільну, але поступову еволюцію в типі озброєння, яке Захід надає Україні. Українці продемонстрували свою рішучість, мужність і швидке оволодіння новими типами озброєнь, тим самим переконавши деяких найбільш скептично налаштованих союзників у своїй спроможності і в тому, що російська ескалаційна риторика є блефом.

Президент США Байден оголосив про новий пакет допомоги Україні, який включає в себе далекобійні боєприпаси JSOW (Joint Standoff Weapons). Це ще одна поступова зміна

Дійсно, збільшення військової допомоги разом із домовленістю про використання систем дальнього радіусу дії для нападу на російську територію в поєднанні з сильними гарантіями безпеки може змістити стратегічний баланс на користь України. Вирішальне значення для реалізації цього плану має позиція Сполучених Штатів, які перебувають у своєрідному часовому проміжку, в чому Володимир Зеленський переконався під час свого візиту, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):

— Виборча кампанія означає, що рішення президента Джо Байдена будуть оцінюватися не лише з геостратегічної точки зору, а й у контексті електоральних шансів Камали Гарріс.Тому несхвалення використання американського озброєння для атак вглиб Росії може бути пов'язане як з реальним побоюванням ескалації війни і застосування ядерної зброї Росією, так і з тим, що таке рішення може бути використане в політичній боротьбі. Так само і з можливою політичною ініціативою щодо вступу України до НАТО. Ситуація може змінитися після виборів, коли буде відома особа нового президента, але Джо Байден все ще буде при владі.

Чи вирішить він використати цей час для зміцнення «спадщини Байдена» і виступити зі сміливими ініціативами, наприклад, щодо України і НАТО? Сьогодні неможливо передбачити

Америку не вразив план Зеленського, статтю під таким заголовком опублікувало видання The Wall Street Journal. Джерела видання кажуть, проблема в тому, що документу бракує комплексної стратегії, і він є не більш ніж перефразованим запитом на отримання додаткової зброї та зняття обмежень на застосування ракет великої дальності. 

Директора програми «Північна Америка» «Української призми» Олександра Краєва трохи здивувала реакція Білого дому, бо спочатку план Зеленського їм подобався (вони були в курсі цього плану, розуміли, як він розробляється і в яку сторону), а потім несподівано з’явилась заява, що вони не впевнені, чи воно спрацює і його треба доробляти:

— Тобто є певне розходження в думках, і ми не приділили цьому достатньо уваги, коли побачили, що є абсолютно різне трактування цього Плану перемоги зі сторони інсайдерів. Були інсайдери у Bloomberg, були інсайдери у The Times — і там йшлось про абсолютно різні плани перемоги, там навіть різний погляд на НАТО. Одна стаття каже, що там гарантії на рівні 5 статті НАТО, інша каже, що це повноцінний вступ в НАТО, причому в найближчій перспективі.

Це зовсім різні підходи і різне бачення цієї ситуації

Західні партнери України розуміють важливість нинішньої ситуації в Україні, і з часу останнього саміту НАТО було зроблено кілька кроків, спрямованих на зміцнення позицій України, зауважує  заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Деякі з цих кроків включають створення у Вісбадені місії НАТО з надання допомоги Україні, що є кроком в обхід дуже поляризованої політичної динаміки в США. Понад 20 країн-членів Альянсу підписали з Україною двосторонні угоди про безпеку. Нещодавно вони підтвердили свою відданість цим домовленостям на зустрічі у Вашингтоні. Іншим прикладом є європейська прихильність до розширення ЄС. Надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС є важливим кроком на шляху наближення країни до єдиного європейського ринку та європейської сім'ї. Польське головування в ЄС планує досягти прогресу в цьому питанні, відкривши перший блок переговорів про вступ.

Фактор Трампа

України вже немає, і в цьому винні Байден, Гарріс і Зеленський, який не хоче домовлятися з Путіним, таке заявив Дональд Трамп під час передвиборчого мітингу в Північній Кароліні:

— Президент України перебуває в нашій країні. Він робить брудні маленькі випади в бік вашого улюбленого президента – мене. І ми продовжуємо надавати мільярди доларів людині, яка відмовляється укладати угоду — Зеленському.

Трамп не уточнив, що таке «брудні маленькі випади». А втім, ймовірно, йдеться про реакцію Зеленського на деталі мирного плану Дональда Трампа для України, які озвучив Джей Ді Венс. У подкасті Shawn Ryan Show він сказав, що це виглядатиме приблизно як нинішня лінія розмежування між РФ та Україною: «Це буде демілітаризована зона, яку сильно укріплять, щоб росіяни не вторглися знову. Росія хоче, щоб ця війна закінчилася. Україна хоче, щоб ця війна закінчилась. Європа, яка недофінансувала цю війну, тоді як американські платники податків були щедрими до українців, теж хоче завершити війну, оскільки вона піднімає ціни на енергоносії».

Зеленський назвав це жахливою ідеєю, якщо меседж полягає в тому, що Україна повинна бути принесена в жертву. Це повертає нас до питання про ціну і про те, хто її заплатить. Ідея про те, що світ повинен закінчити цю війну коштом України, є неприйнятною, підкреслив український лідер. 

Це дуже важлива для України дилема, чи варто більше часу зараз приділити Трампу, сконцентруватися на тому, щоб відбудувати з ним певний формат відносин, а чи треба надалі працювати, як працювали, і сподіватися, що в якийсь момент буде знайдено з ним спільну думку і можна буде вийти на певний компроміс, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв:

—  Я, скоріше, є прихильником другої парадигми, що нам не потрібно окремо для Трампа старатися, нам не потрібно окремо для Трампа намагатися щось зробити, і нам точно не треба вестися на його провокації.

Трамп, окрім того, що абсолютно непередбачуваний, він ще й поняття не має, про що говорить, і це дуже небезпечно, вважає cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank):

— Він каже, що йому байдуже, що відбувається з Україною і якщо Трамп переможе, на Україну чекають дуже погані часи. Я думаю, що вони намагатимуться зменшити підтримку, і вони намагатимуться змусити Україну піти на поступки Путіну, що залишить Путіну контроль над Кримом і Донбасом.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66f6d51b2d20a9605a64f665_President%20Zelensky%20in%20USA.jpg">Павел Коваль: «Дипломатична бравада Зеленського має сенс»</span>

Коментарі Дональда Трампа стосовно України викликають занепокоєння і тривогу, зокрема й серед європейських лідерів, які активно готують плани на випадок, якщо Дональд Трамп знову стане президентом США, каже заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):

— Розглядають кілька категорій наслідків: для допомоги Україні, для НАТО, для політики щодо Росії та російського вторгнення в Україну, для відносин з Китаєм, торгівлі з Європою та посилення неліберального інтернаціоналістичного руху. Польща та інші країни Східного флангу особливо стурбовані, тому що вони розуміють загрози і важливість допомоги Україні у перемозі у війні.

Водночас надзвичайно важливо, щоб був єдиний план і всі європейці повинні реагувати в унісон 

Щоб зустрітись з Трампом Зеленський на день продовжив візит у США. Трамп спершу демонстративно відмовлявся від зустрічі, але потім передумав. Зеленський запропонував Трампу обговорити план перемоги: «Я думаю, у нас є спільний погляд на те, що війна в Україні повинна бути зупинена, і Путін не може перемогти. Україна повинна перемогти». Трамп розповів, що в нього дуже гарні стосунки із Зеленським і з Путіним. Зеленський на це зауважив: «Сподіваюся, що зі мною такі кращі».

Після двох годин переговорів Трамп та Зеленський знову повторили тези про «спільне бажання справедливо закінчити війну». «Я хочу завершення війни, пан президент Зеленський хоче завершення війни, Володимир Путін хоче завершення війни — це гарне поєднання», — заявив Дональд Трамп.

Усі заяви Дональда Трампа про Україну, зроблені під час передвиборчої кампанії, мають виключно агітаційний характер і не варто робити поспішних,  надуманих висновків. Зовнішню політику Дональда Трампа як можливого президента важко передбачити, хоча варто бути готовим до будь-якого сценарію, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):

— Очевидно, що можливе скорочення або навіть припинення участі Сполучених Штатів у допомозі Україні стане викликом для Європи. У військовому плані країни Європейського Союзу не можуть замінити США. Однак відомо, що Україна стрімко нарощує виробничі потужності своєї оборонної промисловості, і все частіше постає проблема нестачі фінансових ресурсів для фінансування виробництва. Саме тут європейські країни можуть активізувати свою участь, хорошим прикладом чого є Данія, яка профінансувала виробництво 18 гаубиць «Богдана». Однак, навіть якщо це станеться, повністю замінити США не вдасться.

Крім того, в розрахунках європейських політиків може виникнути уявлення (яке, до речі, вже частково присутнє), що зміщення стратегічного балансу на користь України є неможливим

Така ситуація означала б тиск на початок мирних переговорів, незважаючи на несприятливу для України стартову позицію, продовжує Едвін Бендик (Edwin Bendyk). Зрештою, не можна говорити про європейський план, оскільки питання стратегічної безпеки аналізуються на рівні окремих держав і залежать, як і в США, як від геостратегічної оцінки, так і від внутрішнього контексту:

— Доброю ілюстрацією цього є послаблення ролі Франції на європейській та міжнародній арені після парламентських виборів, результати яких суттєво послабили позиції президента Еммануеля Макрона і не призвели до створення стабільної правлячої більшості. Польська позиція щодо підтримки України залишається незмінною, як і безпекове бачення. Вона ґрунтується на присутності в НАТО при збереженні якнайкращих відносин зі Сполученими Штатами, незалежно від нинішньої адміністрації, зміцненні регіональної співпраці у сфері безпеки та посиленні власного оборонного потенціалу. Найкращим вираженням цього є бюджет Польщі на 2025 рік, який виділяє 4,7% ВВП на оборону.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Що таке «феміністична зовнішня політика»? 

Вона походить зі Швеції. Швеція була і є світовим лідером у питаннях гендерної рівності в політичних інституціях. У їхньому парламенті жінки становлять 46%.  У 2014 році шведи вирішили, що настав час діяти ширше, і стали першою країною, яка заснувала свою міжнародну діяльність на феміністичних цінностях, тобто на прагненні до гендерної рівності та посилення прав жінок у всьому світі. Сьогодні цей термін набув набагато ширшого значення і означає представництво всіх соціальних груп, які піддаються ризику дискримінації за ознаками статі, віку, кольору шкіри, сексуальної орієнтації або інвалідності. Країни, які запроваджують таку зовнішню політику, вважають її необхідною умовою для досягнення тривалого миру та сталого розвитку на Землі.

‍А що конкретно це означає?

Наприклад, забезпечення дотримання прав громадян чоловічої та жіночої статі в тих країнах, де цього не відбувається. Ми мали чудовий приклад цього, коли в Польщі при владі була об'єднана правиця і були посилені закони про аборти. Тоді уряди Бельгії та Нідерландів вирішили підтримати польських жінок у їхній можливості зробити аборт, незважаючи на обмежувальну заборону, введену польською владою. Таким чином, вони керувалися інтересами громадян, а не інтересами польської держави чи партії при владі.

Так само ми підтримували дівчат в Афганістані, незважаючи на угоду Дональда Трампа з Талібаном чи жіночі протести в Ірані.

Оскільки ми є частиною західного, цивілізованого світу і віримо в його цінності, такі як демократія, верховенство права і права людини, ми повинні відчувати себе зобов'язаними і шукати способи допомогти цим переслідуваним групам, чи то жінки, діти або етнічні меншини.

І саме в цьому полягає феміністична зовнішня політика.

‍Минуло 10 років відтоді, як про це оголосила Швеція, до якої приєдналися Канада та Франція. Зовсім недавно до них приєдналася Німеччина. Дивно, як ця консервативна країна ламає кригу задля жінок.

Саме так, Ангела Меркель — перша жінка-канцлер і найдовше перебуває на цій посаді. Урсула фон дер Ляєн була першою жінкою-міністром оборони і стала першою жінкою-головою Європейської комісії.

Наразі Європа не в найкращій формі з точки зору сили прогресивних партій. У Швеції, незважаючи на те, що вона була країною-засновницею, новий правий уряд офіційно відмовився від цієї назви. І хоча колеги зі шведського посольства запевняють, що на практиці мало що змінилося, очевидно, що назва комусь заважала. Те ж саме відбувається і в Нідерландах, де новий правий уряд також намагається відмовитися від цієї політики. 

Вплив консервативних, правих партій можна побачити всюди. Вперше після десятиліть зростання ми спостерігаємо зменшення представництва жінок у Європейському парламенті: 39% у цьому скликанні проти 41% у попередньому. 

Це робить стратегію Європейського Союзу щодо гендерної рівності ще більш позитивною. Дуже довго ми асоціювали зовнішню політику переважно з джентльменами, які вирішують долю світу за сигарами та віскі.

Коли Ангела Меркель пішла з посади, німці повторювали анекдот, який добре ілюструє цю зміну: маленький хлопчик запитує маму: «Мамо, а чи може чоловік бути канцлером»?

Отже, ви бачите, наскільки приклади важливі для зміни уявлень про те, що «можуть» робити жінки і що можуть робити чоловіки. Дитина знала лише жінку-канцлера, і для нього це було природно. 

‍Так, але тих кількох імен, які ми самі собі наводимо як приклади, все одно недостатньо. Тому що реальність більше схожа на фото з Саміту G20: Ангела Меркель і море чоловічих костюмів. А в Польщі ми знаходимося в точці, де немає жодної жінки в списку кандидатів на посаду президента Польщі. 

По-перше, те, хто перебуває на самому верху, залежить і від того, хто перебуває в так званій «базі». Тобто, скільки жінок є на нижчих щаблях, з яких можна «вибирати» потенційних кандидатів. Ось чому так важливо, щоб ми прагнули до рівності в нашому повсякденному житті. Тому що, чи я на зустрічі з місцевими активістками, чи з політологами з Варшавського університету, спільним знаменником таких розмов завжди є питання рівного розподілу домашніх обов'язків, передусім догляду за дітьми.  

Досі так і є?

На жаль, так. За це ще треба боротися. Інакше, за прогнозами експертів, ці зміни відбудуться не раніше, ніж через 100 з гаком років. А це означає, що ніхто з нас і навіть жодна з дівчаток, народжених сьогодні, не доживе до цього часу. Ось чому ця база така важлива. Тобто те, як ми виховуємо дівчаток, а ще більше — як ми виховуємо хлопчиків.

Тому що, зрештою, поки ми не нав'язуємо стереотипних шаблонів, діти мислять категоріями рівності.

І коли йдеться про догляд за дитиною, окрім грудного вигодовування, немає жодних обмежень, щоб чоловік доглядав за дитиною так само, як і жінка. Це лише в наших головах, в культурних патернах, соціальних нормах.

Якщо ми цього не змінимо, то будемо постійно чути принизливі аргументи про те, що жінка не може бути президентом у прифронтовій країні. І чи може чоловік з медичною освітою бути міністром оборони, коли у нас вже третій рік йде війна по той бік кордону? І ми маємо такого міністра. [Міністр національної оборони Владислав Косіняк-Камиш є медиком]. 

І ніхто про це не думає. І жоден чоловік не мусить пояснювати іншому, що він лікар і що він міністр національної оборони у прифронтовій країні. 

Цитата Ребекки Солніт підходить якнайкраще: «Роман без жінок іноді вважають книжкою про все людство, а книжку з жінками на першому плані зараховують до жіночої літератури».

Система хибна, тому що її створили чоловіки і тільки для чоловіків. І зрозуміло, що ця зміна дається нелегко тим, хто отримує вигоду від такого устрою, хто встановлює правила. 

А жінка може полетіти в космос так само, як і чоловік. Вона може бути президенткою, прем'єр-міністеркою, ким завгодно, і вона може вирішувати за себе. Забезпечення рівного доступу до науки, влади, політики чи ринку праці. Створення таких умов, щоб вона могла паралельно стати матір'ю, якщо захоче.

Феміністична зовнішня політика — це не усунення чоловіків, навпаки, вона за те, щоб до всіх ставилися однаково. Саме тому одним із елементів змін є запровадження квот, паритетів, відповідно до місця та інституцій. Це шлях до нормалізації того, що ми сьогодні вважаємо революційним. 

У Польщі нам, безумовно, ще багато чого треба зробити. Жінки становлять лише 30% усіх парламентарів у нашій країні, і це один з найнижчих показників у Європі. Але незалежно від країни, за винятком, можливо, Швеції, жінки платять вищу особисту ціну за політичну кар'єру, ніж чоловіки. І їх постійно запитують, як вони поєднують кар'єру і материнство. 

І коли вони не мають власних дітей, як Камала Гарріс чи Ангела Меркель, це також стає звинуваченням. Жінки, які досягли вершин, платять високу ціну або вже заплатили її на цьому шляху. Прем'єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Арндерн з особистих причин відійшла від активної політики. Урсула фон дер Ляєн розпочала свою політичну кар'єру в 40 років, після того, як «вигодувала» своїх дітей, і все одно зіткнулася з роками насмішок за те, що робить кар'єру за рахунок своїх дітей. Чоловікам у цьому не дорікають. Її критикували майже за все, «переслідували», як мало кого з політиків у Німеччині. 

А кричущий приклад депутатки Магдалени Філікс? Не випадково така масована кампанія «цькування», яка призвела до самогубства її сина-підлітка, спіткала розлучену жінку, матір-одиначку. Міністерка Йоанна Муха також зізналася, що була близька до того, щоб опустити руки, коли побачила, як цькування зачіпає її дітей. Таке трапляється з жінками в політиці набагато частіше, ніж з чоловіками.

Однак у нас немає іншого виходу, як пережити це. Щоб нарешті відбулися справжні зміни. Хоча будуть моменти, коли вони будуть робити злісні коментарі, дивитися на це з поблажливістю, поки зміни не відбудуться і система не пристосується. 

Створення асоціації FemGlobal — це ще один крок до збільшення присутності жінок у міжнародній політиці, а також у публічному просторі. 

Очевидно, що присутність жінок у публічному просторі в якості експерток на панельних дискусіях, коментаторок на телебаченні є надзвичайно важливою для того, щоб відбулися зміни у суспільній свідомості.

За останніми доступними даними, присутність жінок-експерток у польських ЗМІ становить лише 23%. Тому в нашій асоціації ми створили базу даних жінок-експерток у сфері міжнародної політики і докладаємо всіх зусиль для того, щоб вони були присутні в ЗМІ. Так було, наприклад, коли таліби захопили Афганістан, і я дивилася, мабуть, п'яту програму на одному з телеканалів на цю тему, в якій виступали лише чоловіки. Я написала видавцю і запропонувала наших жінок-експерток. І це спрацювало. Я уважно стежу за феноменом збільшення кількості запрошень жінок на телебачення. Двічі на рік. Перший раз на 8 березня, другий раз — 20 жовтня, щоб прокоментувати рішення Конституційного суду щодо абортів. А потім це згасає, і ми повертаємося до стандарту, за яким перший вибір часто робить чоловік. Нещодавно на зустрічі в мексиканському посольстві я пояснювала, чому в Польщі досі відбуваються дебати, в яких беруть участь лише чоловіки, адже в Мексиці таких дебатів більше немає.

У звіті, який ви разом з Івоною Райхардт опублікували у 2020 році: «Чи врятують жінки світ. Феміністична зовнішня політика», ви згадали війну як загрозу для розвитку феміністичної зовнішньої політики. Оборона та безпека все ще залишаються дуже маскулінізованими сферами.

Звичайно, безпека, що розуміється в такий традиційний спосіб, як збройна дія, збройна боротьба, зазвичай вимагає витривалості, сили і асоціюється в першу чергу з чоловіками. Але це також змінюється; в українських Збройних силах, наприклад, зараз служать понад 67 тисяч жінок. У світі немає жодної іншої армії з такою кількістю жінок.

 А в Ізраїлі?

В Україні на передовій воює більше активних жінок-солдатів, близько 5 тисяч жінок. Це дійсно унікальне явище, за яким спостерігає весь світ. І це досвід, з якого інші також будуть вчитися. Хоча, звичайно, це страшенно трагічно, як і будь-яка війна. Але ці жінки показують іншим жінкам, в інших місцях, в інших арміях, що це можливо. Іншим не потрібно чекати війни, щоб створити умови, кар'єрні шляхи, форму, бронежилети, які дозволять жінкам бути повноцінними військовослужбовицями. Існує порядок денний ООН «Жінки, мир і безпека», який також включає гендерну рівність у збройних силах.

Але ж питання безпеки — це не лише військові дії.

Саме так, я вважаю, що настав час розширити поняття національної безпеки і ввести феміністичну перспективу, тому що це ще більш чоловіча сфера, ніж зовнішня політика, де домінують чоловіки. І питання безпеки — це не лише купівля танків «Абрамс» чи літаків F-35. Феміністична перспектива передбачає участь жінок у прийнятті рішень, медіації, переговорах. 

Водночас у конфліктних ситуаціях феміністична перспектива набуває особливого значення, адже саме тоді жінки та діти потребують особливого захисту.

Важливість цього влучно підкреслила очільниця німецької дипломатії Анналена Бербок: «Питання полягає в тому, чи можуть сім'ї, діти в центрі Європи, в центрі нашої Європи, бути в безпеці і зростати в мирі. Тільки тоді, коли жінки будуть у безпеці, всі будуть у безпеці»

Для нашої безпеки також важливо, щоб ми знали, де знаходиться найближче сховище, які ліки приготувати, як діяти в разі надзвичайної ситуації. Держава повинна виділяти ресурси, щоб озброїти нас, жінок, цими знаннями та навичками

Питання безпеки — це також забезпечення доступу до швидкого, легального та безпечного аборту. Тому що ми знаємо, що зґвалтування сьогодні розглядається як метод ведення війни. 

Ти також є експерткою з міграційної політики. Це, мабуть, зараз, після війни в Україні, найбільший виклик, який стоїть перед Європейським Союзом. Я не знаю, чи феміністки врятують світ, але я боюся, що міграційна політика, а точніше її відсутність, доконає Європу.

По-перше, міграції були, є і будуть. 

Але останнім часом їх стало більше.

Ну, так, тому що людей у світі стало більше. І для деяких ми стали країною призначення. Але погляньмо на наші сім'ї, на наше найближче оточення. У кожного з нас є хтось, хто виїхав за кордон.

Отже, проблема не в самій міграції, а в тому, що про неї бракує розмови. Найбільшим гріхом є саме те, що політики від центру до лівих бояться про це говорити і таким чином залишають цей простір для правих і ультраправих політиків. І вони користуються цим мовчанням, незнанням і страхом

Люди мають право боятися, вони мають право відчувати дискомфорт. І якщо ми не будемо про це говорити, не будемо розряджати, це відчуття дискомфорту переросте у ворожість. 

Але що ми повинні говорити?

Перш за все, іноформувати. Показувати, що це явище, яке було, є і буде. І що ми, поляки, також виїхали і живемо в різних куточках світу. 

По-друге, я вважаю, що школа повинна стати місцем інтеграції. Це простір, де зустрічаються обидві сторони. Всі діти, які перебувають у Польщі, охоплені обов'язковою освітою. Тож це може бути місцем, де можна інтегрувати та навчати відкритості. І ще одне, це також має бути місією суспільного телебачення. Освіта, боротьба зі стереотипами, соціальні кампанії. Інакше ми стаємо жертвами популістів і дезінформації. 

У мене таке враження, що це вже сталося.

Можливо, все ще не так погано. Цю ворожість до незнайомців потрібно роззброювати через освіту і досвід. Тому що чим більше прямого контакту з іноземцями, тим менше ви їх боїтеся. Найбільше іммігрантів бояться у Східній Німеччині, де їх найменше. Тому що там найлегше працювати над сприйняттям, над упередженнями, підживлюваними дезінформацією. 

Також бізнес має бути місцем для позитивного наративу. Бізнес потребує іноземців через брак працівників на ринку праці

А в Польщі аж 62% українців влаштувалися на роботу протягом першого року після приїзду. Це феноменальний результат на міжнародному рівні.

А яка зазвичай ситуація?

В середньому вважається, що протягом першого року близько 30% мігрантів працевлаштовуються. Ще 30% виходять на ринок протягом двох-трьох років. Їм потрібен час, щоб перекваліфікуватися, вивчити мову, адаптуватися. Решта 30% ніколи не влаштуються на роботу або тому, що раніше не працювали в своїй країні, або тому, що вони похилого віку, хворі, травматизовані, непрацездатні. 

Як пояснити такий результат: відсутність соціальних програм, низькі виплати?

По-перше, раніше в Польщі була відносно велика українська громада, і вона допомагає новоприбулим вийти на ринок праці. По-друге, це питання соціальної групи. До Польщі приїхало багато людей з вищою освітою, середнього класу, із затребуваними професіями, такими як лікар чи ІТ-спеціаліст. І, звичайно, є питання мови, адже українцям, безумовно, легше вивчити польську мову, ніж німецьку чи французьку.

І саме цей наратив, про те, що українці працюють на наш ВВП, повинен прорватися до громадської думки, а не той, що вони живуть лише за рахунок пільг. 

Саме так. Просто людям треба допомогти звикнути до цього, тому що це новий досвід такого масштабу, і він має право бути складним.А потім найчастіше ми шукаємо ворога, того, хто стоїть нижче на соціальній драбині. А мігранти завжди нижчі. Нижче, ніж вихідці з Польщі «Б» (вираз Польща «А» символізує частину країни з вищим рівнем розвитку, а Польща «Б» — частину з нижчим рівнем розвитку, — прим. пер.), нижче, ніж вихідці з села. Тому потрібна мудра державна політика. 

Дбати про те, щоб поляки почувалися добре в Польщі, тому що це також допомагає полякам не мати проблем з тим, що хтось інший почувається добре в Польщі.

Це місце для феміністичної політики. Для рівності, інклюзивності та соціальної справедливості. 

‍

Переклад: Анастасія Канарська