Ексклюзив
20
хв

Євгенія Кравчук: «Американським конгресменам я привезла уламки російського «Кинджала», який збив Patriot. Це справило враження»

Соратниця Володимира Зеленського розповіла про свої міжнародні поїздки під час війни і про те, як переконувати наших партнерів допомагати Україні‍

Альбіна Трубенкова

Євгенія Кравчук. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Заступниця голови фракції «Слуга народу», заступниця голови Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики, голова комітету ПАРЄ з питань культури Євгенія Кравчук в інтервʼю виданню Sestry зосередилась на пріоритетах європейської інтеграції, розблокуванні заморожених російських активів для відшкодування збитків, завданих війною в Україні та на міжнародній підтримці воюючої України. 

Альбіна Трубенкова: Як змінився Ваш графік у звʼязку з війною?

Євгенія Кравчук: Багато часу приділяю міжнародній діяльності. Це робота в рамках ПАРЄ, ПА ОБСЄ, адвокація євроінтеграції, міжнародні поїздки для того, щоб Україна могла отримувати допомогу.  

АТ: Як родина ставиться до такого інтенсивного навантаження?

ЄК: Підтримує. Чоловік працює в секторі безпеки та оборони, у нього ще менше вихідних, ніж у мене. Але у нас абсолютно партнерські відносини, наші карʼєри розвиваються паралельно. 

Зараз більшу частину часу ми проводимо на роботі. Вдома ж хатніми справами займаємось разом. З суто чоловічої роботи – мій чоловік рубає дрова, які ми замовили на зиму в контексті енергонезалежності й можливих атак Росії. Ну а я більше готую. 

Євгенія Кравчук в залі Верховної Ради. Фото: привтаний архів

АТ: Єврокомісія рекомендувала розпочати з Україною переговори про вступ до ЄС. Як змінились відносини офіційного Києва та Брюсселя? 

ЄК: Найбільше досягнення – те що нас в Брюсселі сприймають як майбутнього члена ЄС. До 24 лютого 2022 року всі ці асоціації, саміти Україна-ЄС – це все було дуже приємно, гарно, але ніхто всерйоз не збирався приймати Україну в ЄС. А завдяки Збройним Силам, завдяки тому, що Україна вистояла, у нас відкрилось вікно можливостей – дійсно вступити в Європейський Союз. Європейці відчувають з нами солідарність, ми стіна проти дикунів, ми найсхідніший фланг, ми вмираємо за демократію. І зараз дуже важливо, що у нас підтримка європейської інтеграції на рівні 90%.      

АТ: Що можна зробити, щоб Єврорада ухвалила позитивне рішення про початок переговорів про вступ України?

ЄК: Переговори йдуть на рівні уряду. Парламент може лише дотягнути ті пункти, на які звернула увагу Європейська Комісія. Я перебуваю у робочій групі по національним меншинам.

Очевидно, що для Угорщини маємо продемонструвати додаткові сигнали, я не виключаю, що це будуть зміни до законодавства стосовно того, якою мовою можуть здобувати освіту національні меншини.

Цьогоріч Україна вперше за 20 років оновила це законодавство, але ми ще перебуваємо в переговорах з Будапештом. Рішення про те, що нацменшини вчитимуться своєю мовою, матимуть медіа свою мовою не повинно означати, що вони не знатимуть української.

АТ: Що може позитивно вплинути на Угорщину? Чи це взагалі можливо?

ЄК: Ми ж говоримо чесно. Окрім того що (премʼєр-міністр Угорщини Віктор) Орбан симпатизує Росії, ми бачимо, що він хоче вирішити свої проблеми з Брюсселем – розблокувати 13 млрд євро для Угорщини, які ЄС заблокував через проблеми з верховенством права. Окрім того Орбан зробив тему захисту нацменшин за межами Угорщини однією зі своїх топ-тем. Це доволі успішний інструмент їхньої внутрішньої політики. Я сподіваюсь, що ми теж так будемо захищати українські меншини за межами України, особливо коли вже будемо в Європейському Союзі. 

АТ: Чи є інші проблемні питання, окрім Угорщини?

ЄК: Ми розраховуємо на позитивне рішення Євроради, сподіваємось на допомогу Брюсселю знайти якийсь варіант з Угорщиною. І після грудня ЄК зможе проводити технічну підготовку до переговорів. Але до березня нам потрібно показати прогрес і в інших питаннях. Наприклад, це стосується закону про лобіювання. Його ще немає. Навіть якщо з’явиться зареєстрований законопроєкт, це буде хорошим кроком вперед. Були питання й щодо збільшення кількості детективів НАБУ – цей законопроект вже проголосований в першому читанні. Як і незалежність САП, фінальні правки до Закону про електронне декларування.

Але головне – це те, що Єврокомісія чітко рекомендувала розпочати переговори про вступ України до Євросоюзу. Не треба знецінювати це історичне рішення оцими технічними вимогами. Бо ми дотягнемо вимоги. 

03.30.2022, фото: J.Scott Applewhite /AP/ East News

АТ: Прокоментуйте, будь ласка, рекомендацію зі звіту Єврокомісії щодо виконання критеріїв вступу України до ЄС відносно плюралістичного медіаринку. Чи йдеться про включення опозиційних телеканалів?

ЄК: Звернімо увагу, що у документі зазначається: «У наступному році Україна має … розробити дорожню карту для підтримки відновлення плюралістичного, прозорого та незалежного післявоєнного медіаландшафту». 

Тобто я бачу попередню рекомендацію щодо створення дорожньої карти для незалежного післявоєнного медіаландшафту. Мова не йде про воєнний стан, а про плани, бачення як має відновлюватися медійний ринок після війни

АТ: Наскільки ефективними є західні санкції проти Росії? Чи ми можемо щось зробити з тим, що Росія отримує технології й компоненти для виготовлення зброї?

ЄК: Дійсно, є проблема обходження санкцій через треті країни, наприклад, Середньої Азії. Західні медіа регулярно пишуть про це, є конкретний перелік європейських компаній, в тому числі британських, які продають плати, і їх потім використовують росіяни в будівництві ракет. Ми очікуємо закриття оцих шпарин, тому що ці деталі Росія досі отримує.

Окрім санкцій ми чекаємо рішення Єврокомісії щодо того як Україна може отримати заморожені російські активи. Це кошти центробанку РФ та бізнесу олігархів. Найперший маленький крок – це використовувати доходи з банківських відсотків від коштів приватних осіб під санкціями, громадян Росії. Поки що Україна нічого не отримала. Але Бельгія вже чітко заявляла, що є 3 млрд євро, які вона може передавати.

Звичайно, ми не хотіли би, щоб це замінило собою повноцінний механізм репарацій. Але важливі будь-які кошти, які можуть піти на покриття величезного дефіциту державного бюджету. Ми розраховуємо на цю підтримку. 

АТ: Раніше Ви висловлювали сподівання, що Міжнародний реєстр збитків, створення якого підтримали 40 країн світу, представники Ради Європи, запрацює восени. Чи вже можна подавати заяви?

ЄК: Обраний виконавчий директор реєстру збитків. Наступного року мають відкрити офіс в Києві, основний же офіс працюватиме в Гаазі. Подати заявку на відшкодування збитків можна буде онлайн та офлайн. Сподіваюсь, перші заявки можуть бути зареєстровані у цьому реєстрі збитків вже у першій половині наступного року. Реєструвати збитки зможуть не тільки державні органи, а й люди, фізичні особи, що постраждали від російської агресії. Але тільки реєстру недостатньо, ми прагнемо створення повноцінного механізму компенсацій. Потрібно рухатись до створення компенсаційної комісії та доступу до заморожених російських коштів, за рахунок яких ці компенсації можливі. 

АТ: Якими є голові виклики відбудови України? Як залучити інвестиції?

ЄК: Відбудова вже йде, наприклад, на Київщині. Відбудова Салтівки в Харкові, доки там йдуть обстріли, неможлива. Потрібно переосмислити і регіональні підходи. Проживання в 30-кілометровій зоні від кордону з РФ чи Білоруссю – завжди буде , перепрошую, «російською рулеткою». І великий завод ніхто не будуватиме біля кордону.

Промисловість треба переміщувати до центральної України. Тільки Західна Україна не витримає інфраструктурно. Відбуватиметься внутрішня міграція. Вже зараз багато підприємств релокуються з Харківської, Донецької областей.

Те, що можна, треба перенести в безпечніші регіони. Ми розраховуємо на інвестиції у відбудову, в першу чергу, від ЄС.

АТ: Українські біженки за кордоном – це більше про потенціал чи про те як їх повернути?

ЄК: Статистика показує, що чим довше триватиме війна, тим менше буде тих, хто захоче повернутися. Дуже важливо, щоб не було розколів в суспільстві. Бо якщо ми придумаємо якусь програму – повернись в Україну, отримай якісь гроші, – це може психологічно вдарити по українцям, які залишились під обстрілами. Найкращою мотивацією повернутися буде європейська інтеграція, відновлення України, відновлення ринку праці. 

Як держава маємо бути свідомі того, що нам потрібна буде і відповідна міграційна політика. Це можуть бути працівники з інших країн, треба буде створювати програми їх адаптації та асиміляції.

АТ: Гуманітарна політика по відношенню до ВПО – що держава може для них зробити?

ЄК: Відверто, ми ніколи не зможемо забезпечити той рівень соціальних виплат, які надають біженцям європейські країни, маючи доступ до європейських фондів. Але в бюджеті воюючої країни передбачені виплати для внутрішньо переміщених осіб, субсидії, пільгові кредити для відкриття бізнесу. Якщо людина може купити дороге авто, чи квартиру, вона втрачає право на виплати. 

АТ: Як вимірювати ефективність парламенту під час війни?

ЄК: Найбільшим досягненням ВР 24 лютого 2022 року було те, що ми зібралися у парламенті і проголосували все, що треба було – воєнний стан, мобілізацію. І потім раз на два тижні збиралися, голосували зміни до бюджету і закони, потрібні під час воєнного стану. Інституції держави встояли завдяки ЗСУ, які зупинили російську навалу. 

АТ: Ваші пріоритети на наступний рік.

ЄК: Наша історична місія – працювати ще більше і ще швидше в умовах війни та виконати вимоги на шляху до вступу в ЄС. 

У гуманітарній політиці важливо продовжувати курс на деколонізацію, маємо будь що відірватися від «руського міра». Зараз пріоритет – заборона діяльності релігійних організацій, які керуються з держави-агресора. Важливий блок – це захист культурної спадщини, є ідея зробити Кодекс культурної спадщини, наш парламентський комітет планує зайнятися цим питанням.

Продовжити роботу над євроінтеграційними законами, тому що цей процес тільки розпочинається. Після відкриття переговорів про членство нам треба буде прийняти більше 3000 нормативно-правових актів для гармонізації з правом ЄС. Ми в комітеті хотіли би розпочати роботу над Кодексом культурної спадщини. 

АТ: Три тисячі нормативних актів – це звучить нереально, враховуючи, що Угода про асоціацію передбачала гармонізацію 350 актів права. 

ЄК: Це можуть бути постанови уряду, не завжди йдеться про зміни до законів. Хоча, звучить складно. Доведеться працювати швидше. Ми вже працюємо в 3-4 рази швидше, ніж будь-яка країна, яка виконувала умови для вступу до ЄС. Доведеться в десять разів швидше працювати.

Луцьк, "Дня Європи",17.05.2014 року, Фото: Shutterstock

АТ: На Вашу думку, коли Україна буде в ЄС?

ЄК: Я сподіваюсь, ще в цій декаді – до 2030 року. І це буде чудовий результат. 

АТ: На Заході часто люди не розуміють, чому в Україні, мовляв «забороняють православну церкву». Як пояснити, що не про церкву йдеться?

ЄК: Треба пояснювати, що ми забороняємо не церкву, а зв’язок з державою-агресором. Якщо УПЦ МП розірве зв’язки з РПЦ, священики вийдуть із Синоду РПЦ, главу російської церкви Кирила не поминатиме, ніхто її не заборонятиме. Крім того в законі передбачена не просто заборона, а судовий розгляд. І тільки після рішення суду буде скасована реєстрація релігійної організації. 

АТ: Російська пропаганда дуже ефективна в Європі. Як протидіяти фейкам, маніпуляціям?

ЄК: Має бути цілеспрямована інформаційна політика ЄС, якщо європейські країни не хочуть, щоб російська пропаганда розірвала їх зсередини. Інакше будуть втручання у вибори, спроби впливу на соціум. Важливо, що ЄС заборонив російське ТБ на своїй території. Залишаються соцмережі – дуже впливовий інструмент, ми бачили як групи антивакцинаторів під час COVID швидко перевзулися і почали виправдовувати російську агресію проти України. ЄК шукає шлях взаємодії з соцмережами, щоб вони банили тролів, слідкували за спрямованими кампаніями. На Україну теж поширюватимуться всі нормативні акти ЄС, які стосуватимуться соцмереж. 

Важливими є колаборації наших медіа із західними, транслювання українських документальних фільмів про війну з субтитрами – англійською, іспанською, французькою мовами, щоб світ це бачив. 

Українці, які знайшли притулок у західних країнах теж мають бути залученими у публічну дискусію, брати участь у заходах, коментувати ситуацію для місцевих ЗМІ, бути максимально публічними. Треба вчити мову країни перебування, щоб доносити правду про війну. Знаєте мову – говоріть. Такий приклад: моя однокурсниця включалась у ефіри CNN з підвалу, обвішана трьома дітьми, розповідала як нас бомблять. Продовжила коментувати тему війни, коли переїхала до США. Отак історії людей переконують краще, ніж цифри, суха статистика.

Євгенія Кравчук під час однієї з поїздок до США. Фото: приватний архів

АТ: Що вам доводилось робити незвичного, щоб переконати наших партнерів на Заході?

ЄК: Я завжди намагаюсь щось показати нашим міжнародним партнерам. Американським конгресменам  я презентувала шматок російської ракети «Кинджал», яку збив Patriot. Це справило враження. І це найкраща реклама для американської системи ПВО. От я подарувала тим, хто голосує за виділення цих систем ПВО Україні, такий сувенір. 

У перші місяці війни чоловік назбирав мені у Київській області цілий мішечок вражаючих елементів з «Іскандеру» (це такі маленькі кубики, які розлітаються після вибуху). От я на всіх міжнародних зустрічах дарувала їх, розповідала, що завжди справляло набагато більше враження, ніж просто перелічити цифри.

АТ: Існує вірогідність, що Конгрес США не проголосує за кошти на підтримку України. Як бути з цим викликом?

ЄК: Ми сподіваємось, що все ж проголосують. Будемо відверті, у нас бюджет складався з  урахуванням цих надходжень. Великий виклик. Тому ми повертаємось до пункту про використання російських грошей – це може бути аргументом «за». Цілком нормальний вихід з ситуації для західного світу: ось ці гроші є, вони заморожені, це держава-агресор.

АТ: Це мільйони, чи мільярди?

ЄК: Звісно, мільярди. Мільйони нічого не змінять.

АТ: Наскільки вірогідно, що ми можемо розраховувати на суттєве збільшення підтримки від ЄС, враховуючи відсутність одностайності в цьому питанні всередині об’єднаної Європи?

ЄК: Євросоюз вже говорить, що може підставити фінансове плече, якщо США не проголосують. Але це вимагатиме додаткових дискусій. Йдеться про кошти європейських платників податків.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, публіцистка. Понад 20 років займається темою європейської інтеграції України. Як журналістка та редакторка працювала в УНІАН, «Газеті по-київськи», журналах «Політика і культура», «Профіль України» та інших. Консультувала Урядовий офіс з європейської інтеграції України. Розробила комунікаційну стратегію для проєкту розвитку центрів малого бізнесу ЄБРР. Працювала як спеціаліст з комунікацій у кількох проєктах Представництва ЄС в Україні. Брала участь у міжнародних проєктах, створених за підтримки ЮНЕСКО. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поїхала до Польщі. Працювала редактором Польської агенції преси. Отримала журналістську стипендію MLU, саме завдяки цьому змогла приєднатися до проєкту «Сестри».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Меланія Крих: Хто ти і як опинився в США?

Данило Червонюк: Я студент Нью-Йоркського університету і початківець-прозаїк і -сценарист. Я народився і виріс у Су-Фолс в Південній Дакоті, в сім'ї іммігрантів зі Східної Європи. Живу в Нью-Йорку, але мої мама і сестра все ще у Південній Дакоті, а решта моєї родини — в Україні або Латвії.

Чому твої батьки серед усіх місць обрали саме Америку?

Мій тато з України, а мама з Латвії. Мій батько емігрував після того, як відслужив обов'язкову дворічну військову службу в радянських збройних силах і кілька років пропрацював у Херсоні як бас-гітарист, граючи на весіллях і в ресторанах. Він поїхав на заробітки, але закохався в країну і залишився. Думаю, моя мама емігрувала зі схожої причини, але більше для того, щоб зустрітися з друзями, які переїхали до Америки. Коли вона познайомилась з моїм батьком в Кі-Вест, то вирішила, що спробує побудувати з ним сталі стосунки.

Якими були твої відносини з Україною, коли ти зростав?

Мої відносини з Україною були дуже тонкими, і я не усвідомлював наскільки це відштовхнуло мене від моїх однолітків. Вдома ми їли вареники і сало, а мій тато вирізав м'ясо з окуня і щуки, клав його на житній хліб і запивав хлібним квасом. У мене дуже добрі спогади про те, як тато мене вчив, як чистити сушену рибу, яку ми купували в маркеті «Берізка», і як відокремлювати зубами кістки від м'яса. Часто ми їли баличок, коли тато був удома. Я не усвідомлював наскільки люди сприймали мене як іншого через це.

У Південній Дакоті всі білі американці — там дуже мало різноманітності. Розуміння того, що люди не хотіли зі мною дружити або вважали мене дивним через мій акцент у дитинстві, їжу, яку я приносив до школи чи акцент моїх батьків, змусило мене відчути себе ближчим до своєї культури — так, ніби я пережив унікальний досвід, який мало хто в цій країні може зрозуміти. Під час канікул звучала Вєрка Сердючка. Вдома, в машині — вранці, ввечері і вночі — я слухав багато «Чіта Дріта», «Гоп-гоп» і «Вьо будєт харашо». Це були гімни мого дитинства. Мій тато танцював під них у найсмішніший спосіб і завжди намагався, щоб я відчув зв'язок з цими піснями. Ось на що було схоже моє виховання в Америці. Це завжди було свідомим зусиллям відчувати себе ближче до своєї країни, хоча вона була так далеко.

Звісно, що я відчував себе українцем, але я завжди знав, що мушу плекати це, докладати зусиль, щоб зберегти цю ідентичність, інакше вона вислизне з моїх рук і зникне назавжди. Бути українцем було як дар, хоча часом і тяжкий
Данило Червонюк. Фото з приватного архіву

Ця частина України росла в тобі разом з тобою?

Це було дуже складним протягом багатьох років. Наприклад, з дитинства я сприймав це як свято і спосіб бути ближче до свого тата. Все, що було пов'язане з моїм українством, стосувалося бути ближче до сім'ї та святкувати моменти, коли ми були всі разом (мій тато працював водієм вантажівки, тому не часто бував вдома). Коли я виростав і відкрив у собі любов до написання та оповідання історій, з'явилося відчуття обов'язку — ніби я раптом усвідомив свій привілей бути американцем українського походження. Що у мене є шанс і можливість віддати належне моїй культурі та громаді, досягнувши успіху фінансово і, допомагаючи Україні — чи то будуючи лікарні, чи то бібліотеки, чи то започатковуючи мистецькі програми, щоб допомогти підтримувати наступне покоління українських митців. Коли я почав з'ясовувати, чим хочу займатися в житті, я робив це для України. 

Я не знаю, чому мої думки пішли в цьому напрямку. Можливо, щоби батько пишався мною. Я б розглянув таку можливість, у будь-якому випадку. Я усвідомив свої здібності. Йшлося вже не про те, щоб святкувати свою українськість, а про те, як я збираюся зробити свій внесок у це. Наче збирався сказати: «Гей, Україно, ось що я зробив, щоб ти мною пишалася. Ось, як я збираюся зробити так, щоб малі діти в моїй ситуації — чи то українці в Америці, чи то українці в Україні — зрозуміли, що немає нічого поганого в тому, щоби бути українцем, і що це частина вас, яку слід відзначати і сприймати як надихаючу та дивовижну, а не лише як важку і травматичну».

Як це змінилося, коли почалася війна?

Це відчуття посилилося в мені. Я знаю, що деякі українці відвернулися від своєї культури, і я частково їх розумію. Це абсурдно важко прокидатися щодня і читати жахливі новини, знаючи, що сім'я, яку ти любиш і пам'ятаєш, живе в пеклі, створеному Росією. Думати про маленьких дівчаток, яких ґвалтують і спалюють живцем, як, наприклад, у Бучі або Ізюмі, про чоловіків і жінок, які йдуть воювати і повертаються без кінцівок і травмовані, якщо не в чорних мішках для трупів. Нещадні вбивства українців та геноциди, яких ми зазнавали протягом сотні років. Нам погрожують лише тому, тому що ми віримо у власний суверенітет.

Після початку війни я почав більше дізнаватися про українську історію та культуру. Я дізнався про український авангард та модерн у кіно та мистецтві

Я також дізнався про українських дисидентів, Розстріляне відродження українства та більше про Бабин Яр і Голодомор. Я дізнався, що те, що я відчуваю, було б покаране, якби я народився всього 60 чи 70 років тому в моїй рідній країні. 

Найсильнішим почуттям, однак, було почуття провини. Провина за те, що я був у безпеці, за те, що я був в Америці, і я був американцем; провина за те, що не боровся за свою країну і не поїхав рятувати свою сім'ю; провина за те, що мав справу з росіянами в моїй школі, виправдовуючи їхнє невігластво та їхню приховану ненависть до українців, а також за те, що дозволяв американцям називати українців «незрозумілими». Це справді дратувало мене більше ніж що-небудь інше. Почуття провини змінило моє ставлення до того, що я українець.

Чому я можу здійснювати свої мрії, займатися тим, що хочу робити в житті, зустрічати друзів і закохуватися, в той час як мої ровесники гинуть? Я теж міг би загинути, якби мій тато залишився в Україні.

Цитуючи Оксану Забужко: «Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває. Втекти від себе і перестати існувати, або змиритися з тим, що ти українець і щодня страждати від цього». Я вибрав останнє. Думаю, це важливо. Я святкував те, що я українець, коли був дитиною, а тепер це змушує мене плакати. Однак це не робить мене менш українцем, і я маю намір продовжувати святкувати свою українськість.

Данило з татом і сестрою. Фото з приватного архіву

Як письменник і сценарист, чи хотів б ти колись колись повернутися в Україну і змінити там кіноіндустрію?

Я не знаю. Я хотів би віднайти частину себе, яку я втратив ще до того, як народився. Я не очікую прекрасних вражень або навіть того, що побачу свою сім'ю знову. Я відчуваю, що в мені є стільки всього, що я не дізнаюся, поки не повернуся в Україну, і так багато про людський досвід. Цікаво, чи коли я побачу, звідки походить моя сім'я, я зрозумію трохи більше про те, що означає бути українцем і, що означає бути позбавленим досвіду виховання на Батьківщині, а це і є частиною моєї ідентичності.

Кінопродукція з України є феноменальною і неймовірно добре зробленою. Я думаю, що проблема, яку світ має з нами, полягає в тому, що ми — нація, яка думає лише про війну та виживання. Ми наче таргани. Я не думаю, що нам потрібно припиняти знімати фільми про війну, але я думаю, що світ повинен дати українцям можливість заявити про себе як про націю, яка не визначається лише нашим виживанням, стійкістю, силою та травмами. Захід не повинен бачити в нас націю жертв і героїв війни. Ми можемо бути спортсменами, детективами, привидами, старшокласниками, злодіями танцюристами, музикантами тощо. Ми не мусимо бути лише солдатами, розбитими вдовами чи сиротами.

І я відчуваю, що українські американці є ідеальним голосом для цих історій і можуть показати світові, що означає бути українцем поза війною і насильством, ким ми є поза тиском Росії. Ми — люди, і ми заслуговуємо на те, щоб розповідати всі історії, а не лише про війну

Як би ти описав сучасне українське кіно на даний момент?

Мене розчаровує той факт, що для того, щоб фільм був прийнятий західним глядачем, потрібно пролити кров тисяч українців. Я розчарований тим, що західні глядачі можуть дивитися такі фільми, як «Анора», над яким працювали росіяни, які підтримують війну, і який був добре прийнятий російською аудиторією в Америці і отримав нагороду «Оскар». Росіянам дозволено знімати невоєнне кіно, а українцям — ні.

У нас були такі чудові сучасні фільми, як «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «107 матерів», які пройшли повз увагу, тому що вони не про війну в Україні. Я бачу простір для фільмів про український досвід поза війною, знятих американцями українського походження. Я бачу великий потенціал для історій про те, що означає бути українцем, які можуть відокремити нас від Росії в культурному плані в очах Заходу.

Ми повинні продовжувати культивувати історії, які показують аудиторії, що ми все ще хочемо дружби, любові, близькості, ідентичності, просування по службі, грошей — всього того, чого хочуть інші люди. Ми існуємо як єдине ціле, а не лише як нація бійців. Нам потрібні українські історії, які олюднюють нас після війни — не лише для західної аудиторії, а й для українців, щоб ми пам'ятали, хто ми є насправді.

20
хв

Мій спосіб бути українцем

Меланія Крих

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.

15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.

Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.

«Коаліція охочих» та безпека України

Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?

Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.

Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях

Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно. 

Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ? 

Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.

Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?

Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей. 

Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.

Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?

Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом. 

США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.

Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?

Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.

Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу

Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.

Переговори США щодо завершення війни

Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?

Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.

Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.

Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?

Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.

Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна

Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?

Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.

Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?

Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.

Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.

Різні підходи. Європа та США

Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?

Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.

Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.

Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення

Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО

Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?

Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.

Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму? 

Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.

Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ

Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?

Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.

Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.

Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Сергій Жадан: «Мені важливо відчувати підтримку людей, яких захищають наші бійці»

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Волонтерка Ірина Солошенко: «Евакуація — це, по суті, військова операція. Адже полювання на воїнів ніхто не відміняв»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress