Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Польські перевізники більше 10 днів блокують три прикордонних пункти. Обіцяють заблокувати ще один «Шегині – Медика».Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Спочатку йшлося про транзит українського зерна через Польщу, який для України без перебільшення був питанням життя і смерті. Країна зі зруйнованою економікою має фактично один товар на експорт — зерно. Криза вибухнула перед парламентськими виборами в Польщі. Роздратування президента Володимира Зеленського ще можна було зрозуміти, а от реакція польської сторони була найгіршою, яку можна було лише уявити.
Лідери консервативної партії «Право і справедливість» (PiS) раптово в одну ніч перестали любити вільну та незалежну Україну, а польський прем’єр заявив, що Польща не відправлятиме Києву зброю.
Як така заява могла вплинути на самих українців і на готовність інших союзників надавати подальшу допомогу? Важко підрахувати точно, якими є втрати для обох сторін у багатьох вимірах. Весь цей цинічний цирк був лише для того, щоб PIS здобув кілька відсотків голосів частини націоналістично налаштованого електорату. На щастя, «Право і справедливість» прорахувалися. Вибори виграла коаліція демократів, створена людьми, які завжди були проукраїнськими та проєвропейськими. Я вірю, що це добра новина для обох наших країн.
І якби не жалюгідна поведінка президента Дуди, до слова, донедавна великого друга України, який постійно обіймався із Зеленським, у Польщі вже був би новий уряд. Уряд, який готовий взяти на себе відповідальність за країну та міжнародні відносини, включно з одним із найважливіших завдань — допомогою Україні у війні. Та, на жаль, польський президент зіграв у притаманний йому спосіб. Замість того, щоб займатися державними справами, він відкладає призначення нового уряду і дає час своїм однопартійцям пакувати валізи, переповнені національним добром, і щасливо евакуюватися. Останнє, що хвилює міністрів і урядовців від PIS, — це нинішнє управління державою. Адже чим більше проблем нинішня влада залишить для нової команди, тим краще для них. Це вже не їхня країна і не їхні клопоти.
Виступ Анджея Дуди перед новообраним парламентом. Фото: Slawomir Kaminski/Agencja Wyborcza.pl
Проблема з вантажівками на кордоні виникла у найгірший момент міжвладдя над Віслою, де зараз при владі фактично нікого немає. На цьому ідіотизмі хоче заробити націоналістична «Конфедерація», активісти якої вирушили розпалювати пристрасті на кордон. 16 листопада суперечкою зайнялася Єврокомісія. Польща повинна вирішити проблему блокування кордону з Україною, інакше ЄС може порушити проти Варшави кримінальне провадження. Польська влада, відповідно до законодавства Євросоюзу, зобов’язана забезпечити вільний рух українських вантажівок на прикордонних переходах, — повідомив 16 листопада речник Єврокомісії.
Євросоюз може покарати Польщу за блокування кордону України. Wojtek Radwanski/AFP/East News
Польські чиновники зараз ведуть певні ритуальні перемовини з українською стороною. Та насправді немає нікого, хто взяв би на себе остаточну відповідальність. Тож якщо польські водії хочуть вирішити проблему, то мають припаркуватися перед огорожею президентського палацу у Варшаві, щоб Анджей Дуда вкотре не переступав межу пристойності — і нарешті сформував уряд.
Багато років був заступником головного редактора видання Gazeta Wyborcza. Останніми роками відповідав за цифрову трансформацію Gazeta Wyborcza як видавець. Досвідчений менеджер з унікальними знаннями у керівництві медіа, що підтверджено численними редакційними та комерційними успіхами
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News
На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.
Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.
«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.
І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї
Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».
У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ
Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи.
Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.
Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу
Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».
Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News
«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.
Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним
Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було.
«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.
Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News
Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.
Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?
Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.
Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський.
Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP
Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?
Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.
Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці
Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях?
Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.
Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч
Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.
«Спочатку вони прийшли за євреями.
Я мовчав, я не був євреєм.
Потім вони прийшли за комуністами.
Я мовчав, я не був комуністом.
Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.
Я мовчав, я не був профспілковим працівником.
Потім вони прийшли за мною.
І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»
Табличка «Zakaz fotografowania» має бути розміщена на фасаді будівлі, огорожі чи видному місці об'єкту таким чином, що не побачити її неможливо. Близько 25 000 таких знаків буде розміщено в Польщі на різних об'єктах. Це стратегічно важливі локації для безпеки та оборони держави. За поясненнями Міністерства оборони Польщі, формальна заборона на фотографування цих об'єктів існує з 2022 року. Однак досі не було єдиного механізму, що регулював би порушення та притягував до відповідальності. Не було і процедури отримання дозволів на зйомку таких об'єктів.
З моменту набрання чинності Закону «Про захист батьківщини» в 2022 році з'явилася правова основа для заборони фотографування об'єктів, що мають значення для безпеки й оборони держави. Проте не було ні знака про заборону фотозйомки, ні правил її розміщення. Тож на практиці дотримання заборони було проблематичним, і багато випадків можна було легко оскаржити в суді саме через відсутність належного маркування, формальних процедур та документів (наприклад, шаблону дозволу).
Як виглядає знак і на яких локаціях його встановлюють?
Це квадратна табличка/знак розміром 60x60 см з червоним написом ZAKAZ FOTOGRAFOWANIA (заборонено фотографувати). На ній зображено закреслену піктограму фотоапарата, відеокамери й телефону. Основний текст перекладено англійською, німецькою, російською та арабською мовами.
Виготовлення і розміщення табличок обійшлося польському бюджету в 1 мільйон злотих. Розмістять знаки на таких поверхнях:
• обʼєктах інфраструктури, що належить Міністерству національної оборони; • об'єктах, що особливо важливі для безпеки та обороноздатності країни; • об'єктах критичної інфраструктури.
Що загрожує за порушення та в яких випадках зйомка можлива?
Порушнику загрожує штраф від 5 до 20 тисяч злотих, арешт до 30 діб та конфіскація обладнання, незалежно від того, належить воно безпосередньо порушнику чи ні. Також не можна знімати людей та рухоме майно, які знаходяться на території цих об'єктів.
Але зйомка можлива, якщо це:
• технічні фотографії об'єкта нерухомості, зроблені адміністраторами/менеджерами для документальних цілей; • публічні заходи та фотографії іноземних делегацій, які підписують важливі угоди; • висвітлення у ЗМІ конференцій чи інтерв'ю, що анонсовані та дозволені компетентним органом; • геодезичні та будівельні роботи на замовлення уповноважених органів; • діяльність служб: поліції, рятувальників, судових органів; • різні публічні заходи, які проводяться уповноваженими органами.
Як отримати дозвіл на зйомку?
Для цього треба написати заяву на імʼя керівника обʼєкта, де планується зйомка, і чекати на відповідь протягом 14 днів.
• заява подається у паперовому або електронному вигляді з підписом; • заявка повинна містити персональні дані та обґрунтування; • треба вказати дані фотографа, адресу об'єкта, дату та кількість осіб, що будуть присутні на зйомці.
Президентські вибори в Румунії, які відбудуться вже 4 травня, мають шанс змінити не лише вектор внутрішньої політики країни, а й її зовнішні орієнтири. На тлі скасованих результатів попереднього голосування та загального розчарування у традиційних партіях, все гучніше лунає голос праворадикального політика Джордже Сіміона.
Він балансує між патріотичною риторикою, антиелітними закликами та відверто ворожими заявами на адресу України. Тим часом незалежні розслідування та аналітичні центри вказують на можливі зв’язки Сіміона з російськими спецслужбами та координацію інформаційних кампаній, спрямованих на дестабілізацію ситуації в регіоні.
Але хто насправді підтримує Сіміона? Яку роль у його популярності відіграють кампанії впливу? І що означатиме його можлива перемога для України та Європи? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів колишній радник президента Румунії Юліан Чіфу, який нині очолює Центр запобігання конфліктам та раннього попередження у Бухаресті.
Як ультраправі кандидати формують порядок денний виборів у Румунії?
Марина Степаненко: Наскільки високими є шанси Джордже Сіміона на перемогу, якщо порівнювати його рейтинги з іншими основними кандидатами?
Юліан Чіфу: Фактично, він — єдиний кандидат від крайніх правих, і навіть йому довелося зміститися до центру, щоб апелювати до ширшої бази виборців. Він публічно зайняв проєвропейську, пронатівську позицію, але ніхто йому не вірить. Наразі він є фаворитом другого туру, ймовірно, завдяки підтримці, яка раніше була спрямована проти Келіна Джорджеску (ультраправий проросійський політик, якого оголосили переможцем першого туру президентських виборів 24 листопада 2024 року, а втім, Конституційний суд анулював результати через численні порушення під час голосування та підозри у зовнішньому втручанні. — Авт.). Однак реальні шанси Сіміона на перемогу в президентських перегонах досить низькі. Залежно від того, хто буде його опонентом у фінальному турі, цілком ймовірно, що перемогу здобуде інший кандидат.
Агітаційний борд Джордже Сіміона. Фото: DANIEL MIHAILESCU/AFP/East News
Яким чином зовнішні чинники, зокрема російська дезінформація, впливають на радикалізацію румунського політичного дискурсу та популярність ультраправих кандидатів?
Вони більше не мають впливу. Російська дезінформація відіграла ключову роль у просуванні Джорджеску вперед — його рейтинг підскочив з 1% до 23% всього за 10 днів. Це була скоординована операція, спланована дезінформаційна кампанія.
Це був своєрідний пробний запуск, такий собі тестовий кейс, для того, щоб перевірити, як подібна тактика може бути використана на майбутніх виборах в Україні
Румунія, по суті, заплатила ціну за підтримку проєвропейської позиції Молдови. Зважаючи на те, що в Румунії проживає багато громадян Молдови, а також на співпрацю між ліберальними партіями в минулому, це допомогло Майї Санду отримати другий мандат і провести проєвропейський референдум, незважаючи на те, що Росія вкладала гроші в підкуп виборців, який зараз розслідується Кишиневом.
Ця атака була своєрідною відплатою. Інструменти для такого впливу існують скрізь, і вони не просувають відверто проросійські меседжі. Замість цього вони маскують їх під «протрампістську» або «проамериканську» риторику, яка є більш прийнятною в сильно проамериканських країнах — таких, як Румунія.
У нашому випадку антиросійські настрої мають глибоке історичне коріння. Ультраправі — це лише прикриття. Після вступу до ЄС і НАТО в Румунії не було ультраправих партій — це нещодавній конструкт. Не маючи життєздатної проросійської ідеології, яку можна було б просувати, ці актори захопили ультраправі ідеї, як це сталося по всій Європі, бо більшість суспільства її не підтримує, а значить — їх можна спотворювати і підлаштовувати під свої цілі.
Тисячі румунів зібралися на проєвропейський мітинг 15 березня 2025 року. Фото: DANIEL MIHAILESCU/AFP/East News
Що стоїть за нинішнім політичним тріумфом ультраправих в Європі? Це мода, популізм чи симптом глибшої політичної хвороби континенту?
Це поєднання кількох чинників. По-перше, деякі ініціативи європейських політиків — як-от дорогі проєкти з переходу на чисту енергію чи екологічні норми, що стримують інвестиції, — викликали зворотну реакцію. Декому здалося, що окремі свободи були доведені до крайнощів.
По-друге, внутрішні проблеми: в багатьох країнах, зокрема й у моїй, традиційні партії не встигають за зростаючими очікуваннями суспільства. Розчаровані поганим, на їхню думку, управлінням, виборці дедалі частіше звертаються до популістських або ультраправих сил.
По-третє, зовнішній чинник — Росія. Не маючи привабливої ідеології, яку можна було б просувати відкрито, вона підтримує крайні праві рухи — політично «вільну нішу».
Її легко посилювати через соцмережі, які надають перевагу сенсаційним і спрощеним меседжам, а не виваженому, довгостроковому мисленню
Отже, маємо три шари впливу: суперечливі політики ЄС, внутрішнє невдоволення й іноземне втручання.
Повертаючись до Румунії, яку роль у політичному ландшафті вашої країни відіграють радикальні діячі на кшталт Діани Шошоаке, і наскільки серйозною є їхня загроза для проєвропейського курсу Румунії?
Діана Шошоаке викроїла собі місце, і я підозрюю, що це було стратегічно сплановано. Її підтримка становить приблизно 5%, і значна частина цих голосів — протестні. Якщо проросійські настрої представляє Шошоаке, то зрозумілі дві речі. По-перше, ніхто не підтримає її повністю, тому що вона всіх відштовхує. По-друге, майже неможливо створити серйозну, помірковану проросійську партію з її участю, оскільки вона не прийме жодного потенційного альтернативного лідера. У цьому сенсі Шошоаке займає нішу, яка, хоч і є суперечливою, але відіграє певну роль у демократичному ландшафті.
У здоровій демократії важливо, щоб були представлені різні голоси, навіть ті, з якими ви можете не погоджуватися. Шошоаке заповнює цей простір. Хоча я б не назвав її нешкідливою.
Її вплив реальний, і вона здіймає багато шуму, а втім, її апеляція здебільшого спрямована до менш освіченого, маргіналізованого сегменту суспільства
Однак, якщо вона є обличчям проросійської підтримки в Румунії, я б навіть аплодував їй, оскільки вона представляє Росію у спосіб, який, на мою думку, не завдає значної шкоди румунському суспільству.
Голові проросійської румунської партії SOS Румунія Діані Шошоаке заборонено в’їзд до України протягом 3 років. Фото: Vadim Ghirda/Associated Press/East News
Румунія як опорний пункт безпеки
Яким чином змінилась роль Румунії у регіональній архітектурі безпеки після початку повномасштабної війни в Україні?
Насправді, я не думаю, що ситуація суттєво змінилася, тому що ці питання розвивалися протягом тривалого часу. Позиції Румунії та Польщі формувалися поступово. Наприклад, Румунія вже 20 років є частиною американського протиракетного щита і має ключові військові об'єкти в партнерстві з США, як, наприклад, 57-у авіаційну базу «Михаїл Коґелнічану». Наша участь в Афганістані та Іраку, а також бази в Кампіа Турзій та Фетешті відображають нашу стратегічну орієнтацію.
Стратегічне партнерство зі США було побудоване протягом останніх 25 років, що є основою нашої оборонної стратегії. Однак нам все ще є куди рости. У той час як Польща націлилася виділити 4,7% свого ВВП на оборону, Румунія витрачає лише 2,5%. Ми чекаємо на додаткові можливості від США, а також повинні зробити військову кар'єру більш привабливою. Це складно, коли поруч війна і нависає загроза, що Росія може напасти на країни НАТО.
Крім того, нам потрібно адаптувати наші військові доктрини, зважаючи на уроки з війни, що триває в Україні, яка є першим повномасштабним конфліктом високої інтенсивності в 21 столітті.
Наскільки реалістичними є сценарії часткового або повного перенесення американської військової бази з Польщі до Румунії?
Ні, це малоймовірно. Ведуться розмови про часткове виведення американських військ, зокрема, з Німеччини і Авіано в Італії, але бази на східному фланзі НАТО, як, наприклад, в Румунії, залишаться. Раніше обговорювалося перенесення баз з Німеччини до Польщі, Чехії або Румунії, але нинішні оцінки свідчать про лише обмежене скорочення американських військ в Європі.
Ключові стратегічні об'єкти, такі як база протиракетної оборони в Девеселу і база імені Михаїла Коґелнічану, залишаться і будуть укомплектовані американськими військами. На деяких позиціях НАТО може відбутися ротація військ. Американських солдатів, можливо, замінять союзники, які братимуть участь у спільних операціях, навчаннях і регіональних командних центрах в Румунії і Польщі.
Проте перекидання військ між Польщею і Румунією неможливе, оскільки обидві країни мають однакове стратегічне значення для США і потребують збалансованого підкріплення
Румунія також підтримує зусилля Польщі зі стримування, і польські війська присутні в Румунії, що відображає наше стратегічне партнерство, включно з тристоронніми відносинами з Туреччиною, яке поступово зміцнюється з плином часу.
Британські військові на навчаннях у Румунії. Фото: Rex Features/East News
Наскільки Чорне море стає ареною не лише військового, а й геополітичного протистояння? Яким чином Румунія може впливати на баланс сил у регіоні — між безпекою, економікою та політикою стримування Росії?
Чорне море завжди було частиною геополітичного ландшафту, і ми давно виступали за його стратегічне визнання. Це зайняло певний час, але нам вдалося сформувати стратегію США для регіону. Німеччина і Франція також розробляють власні чорноморські стратегії, і зараз Європейська комісія, схоже, готова підтримати єдиний європейський підхід.
Цей регіон є життєво важливим — він розташований прямо біля нашого порогу. Ключові події, такі як анексія Криму та нинішня агресивна війна, розгорнулися на півдні, а не в країнах Балтії чи Калінінграді.
Ось чому Чорне море має бути центральним у будь-якій стратегії безпеки
Ми роками працювали над тим, щоб позиціонувати південну частину Чорного моря як море НАТО, з країнами-членами і країнами, які прагнуть вступити до Альянсу в цьому регіоні. Ми також закликаємо НАТО відновити там свою місію із запевнення безпеки. За нинішніх умов це нелегко, але за будь-якої форми припинення вогню Альянс буде потрібен для захисту ключової морської інфраструктури — від Одеси до Стамбула і від Констанци до Батумі.
Це довготривала робота, яка розпочалась два десятиліття тому і продовжує розвиватись. В ідеалі, Україна і Грузія візьмуть у ній участь, залежно від їхнього бажання і можливостей. Свобода судноплавства має бути захищена і підтримана силами НАТО. Наприклад, наша тристороння група з розмінування разом з Болгарією і Туреччиною робить безпосередній внесок у ці зусилля.
Зрештою, ми підвищуємо обізнаність і шукаємо ширшої підтримки з боку ЄС і НАТО для довгострокової регіональної взаємодії.
Допомога Україні: реалії та майбутнє
У чому полягає стратегія Бухареста — допомагати Україні, але не робити це публічно? Це прагнення до обережності, внутрішньополітичний компроміс чи сигнал союзникам?
Я не думаю, що це те, що варто зараз обговорювати — війна в Україні все ще триває, і українські посадовці добре розуміють, чому ми діяли так, як діяли. Румунія і Польща відігравали взаємодоповнюючі ролі: Польща була гучною і помітною, привертаючи увагу до себе, в той час як Румунія працювала тихіше, за лаштунками.
У воєнний час прозорість не завжди є перевагою
Румунія прийняла критику з боку деяких ЗМІ і навіть дипломатів, які ставили під сумнів наш внесок просто тому, що ми не оголошували про нього публічно. Але важливо те, що ті, кому потрібно було знати, знали.
Ситуація все ще змінюється. Стратегії повинні залишатися гнучкими. Сила Румунії полягає в її здатності надавати гуманітарну допомогу, транспортні коридори, свободу пересування і, так, військову підтримку, навіть якщо ми не розголошували деталі. Тиха ефективність була нашим вибором.
У минулому відносини між Україною та Румунією були непростими — зокрема через питання меншин і територій. Але з початком повномасштабного вторгнення війни тональність у румунських ЗМІ та політичному дискурсі помітно змінилася. Чи можна говорити про стабільне покращення ставлення до України на рівні суспільства?
Я вважаю, що ми повинні дивитися на це по-іншому. Свого часу українське керівництво, прем'єр-міністр і міністр оборони, розглядали Румунію як головну загрозу. Але я повинен пояснити: з моменту анексії Криму в 2014 році з боку Румунії, а поступово і з боку України, спостерігається повна відкритість.
Як сусіди ми мали свої проблеми — це нормально, але крок за кроком ситуація покращувалася. Насправді, багато українців по-справжньому відкрили для себе Румунію лише після 2022 року, коли сотні тисяч людей шукали тут притулку і відчули нашу підтримку на власному досвіді.
Йдеться про сприйняття та інформаційну війну. Росія активно працювала над тим, щоб розділити нас, використовуючи природні тертя між сусідніми країнами
Звичайно, кожна держава відстоює свої інтереси, але ми тут, щоб залишитися, пліч-о-пліч і повинні знайти шляхи для співіснування — саме це і відбувається. Я можу тільки вітати нинішню ситуацію. Імідж Румунії в Україні значно покращився, і настрої тут переважно позитивні щодо України. Так, є маргінальні голоси з антиукраїнськими меседжами, часто проросійськими або ультраправими, але вони не мають великого впливу. Широка підтримка України в Румунії залишається сильною — і дуже важливо, щоб так було і надалі.
Чи є ризик, що після виборів нова політична еліта змінить підхід до війни в Україні — наприклад, стане менш активною у питанні військової допомоги або співпраці з союзниками у регіоні?
Це малоймовірно, тому що якщо Україна впаде, наступною буде Румунія. Всі це розуміють. Дуже важливо підтримувати Україну, щоб утримати лінію фронту далеко на сході і не допустити її переміщення в напрямку Херсона, Миколаєва чи Одеси. Отже, я не передбачаю жодних драматичних змін у підтримці України з боку Румунії, як зараз, так і під час майбутнього відновлення.
Цю перспективу добре розуміє і поділяє наше керівництво, і вона повинна і надалі керувати нашими діями. У нас є спільні інтереси і значний простір для співпраці, яка вже відбувається
Через Констанцу, наші дороги, нові пункти перетину кордону і розширену інфраструктуру йде торгівля, в тому числі експорт зерна. З лютого 2022 року попит на транспортні перевезення зріс у сім разів. Ми швидко адаптувалися, щоб задовольнити його, і ця співпраця створює основу для довгострокового партнерства, особливо в таких сферах, як безпека і оборона.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
<frame>До війни Катерина Приймак працювала у центрі сучасного мистецтва. У 2014 році приєдналася до лав Добровольчого Українського Корпусу. 11 місяців працювала парамедикинею «Госпітальєрів» у складі евакуаційної бригади. У першу добу після повномасштабного вторгнення в 2022 році Катерина із посестрою розгорнули в Києві волонтерський штаб, що займався медикаментами, гуманітарною і мілітарною допомогою. Штаб був заснований рухом VETERANKA — це перша та єдина спільнота жінок України з військовим досвідом, створена ветеранками. Сьогодні рух налічує близько 2 тисяч ветеранок, військовослужбовиць і волонтерок з України.<frame>
«Завдяки нашій роботі жінки зараз обіймають бойові посади в армії»
— Аж до 2016 року жінки не могли обіймати бойові посади в українській армії. Такі були закони, — розповідає Катерина Приймак. — Тобто коли дівчата з добробатів (добровольчий батальйон, — Авт.), які вже командували підрозділами, почали переходити в 2015 році в ЗСУ, офіційно вони могли бути оформлені в штаті тільки як кухарки, банщиці…
Жінок брали, наприклад, швачками, а не штурмовичками. Операторками лазні, а не ротними артилерії. Ми стали просувати ініціативу змін до Верховної Ради. Ініціювали дослідження, щоб мати наочний приклад і доказ того, що це потрібно. Цим займалися жінки з Києво-Могилянської академії. Режисерки зняли фільм «Невидимий батальйон». Інші жінки підтримали фінансово. Таким спільним жіноцтвом ми досягли того, що спочатку Міноборони видало спеціальний указ щодо забезпечення жінкам і чоловікам рівних можливостей на військовій службі, а в 2018 було змінено закон.
Нам вдалося відкрити 63 бойові посади для жінок, які до цього були заборонені
Спочатку я брала участь у війні як військова, парамедикиня. Після 2014 — як ветеранка. Доєдналася до команди інших ветеранок. Ми заснували «Жіночий ветеранський рух».
Парамедикині на фронті
Захистити свій дім — природне бажання. Всі ми хочемо безпеки. І це усвідомлене рішення — піти захищати свій дім, доєднавшись до війська. Але дотепер жінки зустрічаються із засудженням цього. Чомусь досі у деяких людей не вкладається в голові, що жінка водночас може виконувати ролі матері й військової. Тоді як ми прагнемо забезпечити довгострокову безпеку насамперед своїм дітям. Воюємо, щоб не воювали вони.
Ще у 2015 році ми займалися адвокаційною кампанією «Невидимий батальйон», яка працювала проти заборони жінкам обіймати бойові позиції.
<frame>«Невидимий Батальйон» — це адвокаційний правозахисний громадський проєкт захисту українських військовослужбовиць, прав жінок в українському війську, а також реабілітації ветеранок російсько-української війни та боротьби із сексуальним насильством в українській армії. Проєкт заснований військовою Марією Берлінською.<frame>
Як виявилося, це був лише початок. Не розв’язання питання, а лише відкриття дверей. Багато чого вимагало налагодження. У військовій сфері в Україні все заточено під чоловіків і їхні потреби. Точніше, такий собі набір для середньостатистичного чоловіка.
Але ж і чоловіки мають різні потреби. Є чоловіки з інвалідністю, багатодітні, батьки-одинаки тощо. І у кожного свій пул бар'єрів на шляху до повноцінного життя після служби. Досвід показав, що немає виключно жіночих проблем. Є фундаментальні проблеми дотримання прав на повагу й гідність людини.
І у нас вже була команда, яка була готова глибше з цим працювати. Тим паче, що дедалі більше ветеранок почали повертатися з війни.
«У російській пресі наш рух називають «отряд карательниц»
— Які основні цілі й завдання жіночого ветеранського руху?
— Від початку і дотепер наша мета — дозволити жінкам максимально реалізовувати себе на службі і після неї. Наша організація — насамперед інструмент. Платформа, яка розповідає про класних жінок з їхніми класними ініціативами. Ком'юніті, де дівчата одна одну підтримують. Адвокаційна команда, яка піклується про права жінок із сектору безпеки і оборони. Наша організація заточена на те, щоб підвищити обороноздатність України загалом, щоб армія була професійною і щоб жінка могла себе в ній реалізувати.
Посестри Катерина Приймак (Зоя) у чоловічій формі і Юлія Сідорова (Куба), 2015 рік
— Завдяки вам було відкрито 63 нові бойові посади для жінок. А на які посади й досі не беруть жінок?
— Зараз для жінок немає закритих посад в армії. Але є певні обмеження. Наприклад, жінок не беруть на бойові посади в ГУР. А так не має бути.
Як ми знаємо, зараз в армії гостра нестача людей. Разом з тим жінка може прийти в ТЦК і отримати відмову або негідне ставлення. Людей, які хочуть потрапити в армію, треба розглядати не за статтю, а за рівнем підготовки та мотивацією.
Жінці, щоб отримати бойову посаду, треба докласти більше зусиль — це факт. І далі постійно доводити, що ти — не гірша. Виходить, що жінка в армії під постійним тиском і наглядом. Наче під лупою.
— Чи й досі у війську відчувається сексизм, на який скаржаться жінки від самого початку війни?
— Жінки на бойових посадах досі мають певні обмеження. Іноді це називають «турботою». Можливо, так і є. Але питання в тому, що для багатьох важлива свобода вибору, а не турбота. Через цю «турботу» дівчат, наприклад, не хочуть пускати працювати на новітньому озброєнні. А в 2015 була історія, коли всі учасники команди отримали нагороди, крім єдиної жінки, яка брала участь у тій самій операції.
Разом з тим за роки війни відбулись і серйозні зміни — у матеріальному забезпеченні, військовій формі. Питання не вирішуються у вакуумі. Питання про домагання — це зона юстиції. І стосується судової реформи загалом. Але навіть коли закон є, як добитися того, щоб він працював?
Дуже багато залежить від командира. У кращих командирів і показники, і моральний дух високі. А якщо людина дискримінує жінок, вона, найімовірніше, дискримінує всіх. Ставлення до гендерної рівності — маркер того, якою є людина по відношенню до світу взагалі.
— До речі, про нагороди. Одна з героїнь, з якою я розмовляла, бойова медикиня, розповіла, що на її думку, її нагородили лише тому, що вона дівчина. Вона вважає, що нічого особливого не зробила.
— Таке теж буває. Показова гендерна рівність. Але показуха не розв’язує дійсно важливих питань. Наприклад, в армії досі жінки не захищен від домагань. Ця проблема дуже актуальна.
— Ви представляли українських ветеранок у штаб-квартирі ООН. Як міжнародна спільнота реагує на історії українських військових і жінок-ветеранок?
— Так, ми були в штаб-квартирі вже 4 чи 5 разів. Це вже щорічні поїздки. Звучить це, звісно, гарно. А насправді не є чимось надзвичайним і ефективним. Звісно, українським ветеранкам важливо бути представленими всюди, і у штаб-квартирі ООН теж. Важливо бути видимими. Хоча це носить, скоріше, символічний характер.
Міжнародна спільнота цікавиться українськими жінками-ветеранками. Ставиться до них з повагою. Люди плачуть, коли чують їхні історії. Завдяки історіям, які жінки-ветеранки розповідають у світі, обличчя української армії стає більш людяним. А от в російській пресі наш рух VETERANKA називають «отрядом карательниц».
— Як і завдяки чому вдається змінювати ставлення до жінок у війську? Яка робота зараз ведеться?
— Ставлення до жінок у війську вдається змінювати насамперед завдяки роботі самих жінок у війську. Вони розповідають побратимам, як склалася їхня доля, про свою мотивацію, бар'єри. Це працює. Поступово жінок в армії стає більше, вони дедалі частіше обіймають високі посади у командуванні. Тож можна вивести таку формулу: що більше жінок в армії — то більше прав у цих жінок.
Звісно, ззовні ми теж тиснемо, підтримуємо наших посестер, допомагаємо тим, хто у війську, хто звільнився з армії.
«У нашу форму одягнені захисниці «Азову», «Хартії», «Госпітальєрів»
— Одна з важливих гілок вашої діяльності — пошиття військової форми для жінок. Розкажіть, коли і як ви зрушили з місця цю гору.
— У перші дні повномасштабного вторгнення наречений моєї посестри Куби (Юлії Сідорової, бойової медикині з 2014 року. — Авт.) віддав нам свій «Хамер», старий офіс і 25 тисяч євро. Завдяки цьому ми відкрили волонтерський хаб, який пізніше став фондом. І стали займатися забезпеченням захисниць та їхніх підрозділів, адже тоді потреба у матеріальній допомозі жінкам-військовим на фронті та під час реабілітації була гострою.
Куба ще до повномасштабного вторгнення створювала і шила дизайнерські речі, тож мала деяке обладнання, яке ми стали використовувати. До нас почали звертатися дівчата з проблемою — їм на службі видають чоловічу форму, яка їм геть не підходить. Щоб допомогти, Ганна Суворкіна, — конструкторка одягу, яка колись працювала у дизайнера Івана Фролова, — спеціально розробила форму для жінок, і ми стали шити її.
Мені надали грант на мільйон гривень у Українського ветеранського фонду на розвиток швейного цеху. Ми купили ще обладнання. Так у нас з'явився соціальний бізнес із пошиття жіночої форми — торговельна марка by.VTRNK об'єднала дизайнерів і тих, хто до цього ніколи не шив. Ми шиємо також маскувальні халати, бушлати, бахіли для артилеристів, чохли на стінгери й саперні лопатки, чохли на дрони.
Але найбільша наша гордість, звісно, жіноча військова форма на всі сезони — літня, демісезонна й зимова, яка розрахована на температуру до -20 градусів мороза
Ми адвокатували, щоб був прийнятий жіночий стандарт форми. Літній костюм вже погодили, а зимовий, на жаль, ще ні. Чому? Не маю відповіді на це питання. Такі речі далеко не всі вважають пріоритетними чи важливими.
Зараз наш цех живе на самозабезпеченні, виконує різні замовлення. Наприклад, шиє мерч, який ми продаємо на благодійність. Відшиваємо час від часу мікрозамволення на жіночу форму — 15 благодійних форм, наприклад. Ми не продаємо форму військовим. Шиємо, в основному, за донати.
— Скільки коштує пошити одну форму?
— Що більша кількість, то менша ціна. Орієнтовно зимова форма коштує 8 тисяч гривень. Ми пошили кілька тисяч форм за рік. У нашу форму одягнені захисниці «Азову», «Хартії», «Госпітальєрів».
Ветеранки у формі від VTRNK
— Які основні проблеми виникали/виникають у жінок, які носять чоловічу форму?
— Жінкам чоловічий варіант штанів давить на кістки тазу, тому що жіночий має глибшу посадку, і пояс від штанів у жінок має бути вище. Також суттєва різниця в колінах. У тому місці, де чоловічі штани мають коліна, у жінок колін немає. А коліна — це таке місце, яке потребує обовʼязкового додаткового захисту. Якщо налокітники носять далеко не всі, то коліна — кожна і кожен військові.
Ну і вторинно — розмір. Звісно, чоловіки також можуть отримати не свій розмір, але вони можуть підшити одяг. А жінки з цими проблемами стикаються частіше, бо обхвати грудей і стегон у жінок і чоловіків різняться по розмірах. Якщо худий чоловік, в нього малий і верх, і низ, а якщо жінка, то є варіант, що верх і низ будуть різних розмірів. А в комплекті видають один.
— Що важливо враховувати при пошитті жіночої форми?
— Потрібно передбачати можливість розпаровки комплектів на верх і низ. Відрізняються лекала. Окрім поясу і колін, ширина рукава інакша, існує виточка для грудей. Чимало нюансів.
— Чи є у вашій формі елементи, які підкреслюють жіночність, але залишають її функціональною?
— Підкреслювати жіночність — це точно не має бути мірилом для військової форми, вона має забезпечувати функціонал
— Як тестуєте форму?
— Дівчата з організації отримували тестові зразки, давали відгуки, і ми вносили зміни відповідно до їхніх порад. Ми і зараз, якщо отримаємо якийсь слушний коментар, готові апгрейдити нашу форму.
Але оскільки форма — це не бізнес, а утримувати цех треба, він пішов у своє плавання як соціальне підприємництво. Зараз ми вже відшиваємо й інші зразки одягу, не тільки форму. Будемо пробувати виходити на marketplace, збільшувати свій соціальний внесок, розширятися та створювати нові робочі місця для ветеранів і ветеранок.
У нас вже були програми з навчання шиттю. Цікавилися цим і чоловіки. Ця сфера зараз має велику потребу в кадрах.
Якщо наша форма буде продаватися в мілітарних магазинах, або навіть йти на експорт, ми зможемо бути ще кориснішими. В Україні, на жаль, немає хорошої тканини для форми, немає технологій для її створення. Рости ще й рости нам у цьому.
Тайра в цеху VETERANKA
Взагалі, намагаємось закривати чимало інших важливих потреб. Зараз першочергово займаємося бойовою допомогою.
От наша Андріана зламала собі хребта (Андріана Сусак-Арехта, військова, учасниця російсько-української війни з 2014 року, лідерка Жіночого ветеранського руху, — Авт.). Якби вона була у броньованій автівці, так би не сталося. Тож збираємо гроші на броньовану машину.
За 3 роки повномасштабного вторгнення наша організація закрила понад сім тисяч індивідуальних та колективних заявок від захисниць та їхніх підрозділів рівня бригади і вище, а це відправили понад сотню автівок, близько двох тисяч безпілотників, засоби медицини й обігріву, амуніцію — загалом на 111 мільйонів гривень. Також ми організували понад 30 виїздів у зону бойових дій і понад 20 гуманітарних місій на Херсонщину, в Бучу та інші деокуповані території. Іншими словами, балансуємо між важливим і дуже важливим.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
