Ексклюзив
20
хв

Вибори в Німеччині: результати, особливості та майбутній курс країни

Після чотирьох років в опозиції Християнсько-демократичний союз (CDU/CSU), схоже, повертається до влади. На парламентських виборах вони отримали майже третину голосів виборців (28.5%). Відтак наступним німецьким канцлером найімовірніше стане Фрідріх Мерц

Катерина Трифоненко

Фрідріх Мерц, кандидат від Християнсько-демократичного союзу, звертається до прихильників у Берліні. Фото: Martin Meissner/Associated Press/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Для України — це хороші новини, адже Мерц рішучий прихильник посилення підтримки України. На другому місці, як і прогнозували соцопитування, прихильна до Росії Альтернатива для Німеччини (AfD) з результатом трохи більше 20 відсотків. А втім, попри високий результат, доступу до влади AfD не отримає, оскільки інші партії ще на старті виборчої кампанії відмовились з ними співпрацювати. Також до Бундестагу проходять соціал-демократи (16.4%), зелені (11.6) і ліві з результатом (8.7). Що було вирішальним для вибору німців? Якою може бути майбутня коаліція? Чи отримає Україна нарешті ракети «Тауруси»? 

Що визначило вибір німців

Два ключові питання, довкола яких оберталася вся кампанія, — це економіка та міграція, пояснює професорка політології Тюбінгенського Університету Еберхарда Карла Габріеле Абельс (Gabriele Abels). Причому міграція не стосується українських біженців, уточнює професорка. Це питання пов'язане головним чином з напливом мігрантів з ісламських країн, таких як Афганістан, Сирія та Ірак, а також з африканських країн:

— Нещодавні напади чоловіків-мігрантів, мотивовані ісламістською ідеологією, що призвели до вбивства кількох людей, мали значний вплив. Вони посилили поляризацію як серед громадськості, так і серед політичних партій.

Це, безумовно, мало вплив на результати виборів, причому скоріше на користь консервативних партій, і найбільше — на користь правопопулістської/екстремістської AfD

Напередодні Різдва виходець із Саудівської Аравії на автомобілі в’їхав у натовп на різдвяному ярмарку в Магдебурзі. Внаслідок трагедії загинули п’ятеро людей, понад 200 отримали поранення. 23 січня в місті Ашаффенбург двоє людей, зокрема дворічна дитина, загинули від ударів ножем, ще троє отримали поранення. Нападником виявився виходець з Афганістану. 13 лютого, напередодні відкриття Мюнхенської безпекової конференції, шукач притулку з Афганістану врізався автомобілем у профспілкову демонстрацію. Внаслідок наїзду серйозні травми отримали близько 30 осіб, двоє загинули, серед них — дворічна дитина.

З точки зору внутрішньої політики ці вбивства і терористичні атаки змістили фокус з найважливішого питання безпеки на питання міграції, що тільки на руку прокремлівській правій партії AfD, погоджується депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter) В контексті закордонних справ, безумовно, пріоритетним питанням залишається безпека:

—  Найбільшим викликом, безумовно, є те, що Німеччина не може діяти з точки зору політики безпеки на поточному етапі, поки не буде сформовано уряд. Це важливо з огляду на поведінку Трампа і необхідність для Європи рішуче сформувати коаліцію з охочих підтримати Україну і поліпшити безпеку.

Підрахунок бюлетенів у поштовому центрі для голосування у Франкфурті-на-Майні. Фото: KIRILL KUDRYAVTSEV/AFP/East News

Формування уряду та коаліційні перспективи

Парламентські вибори в Німеччині проводяться за змішаною виборчою системою, яка поєднує мажоритарне та пропорційне голосування. Кожен виборець має два голоси: один — за кандидата у своєму окрузі (мажоритарна система), другий — за партію (пропорційна система). Мандати в Бундестазі розподіляються на основі партійних голосів із урахуванням переможців в округах. Для проходження до парламенту партія має подолати 5% бар’єр. 

Соціальні медіа та цифрові платформи були важливими, але більше для молодого покоління виборців, яких меншість порівняно зі старіючим електоратом, віком 60+. Тому в цьому сенсі їхній вплив був обмежений, каже професорка політології Тюбінгенського Університету Еберхарда Карла Габріеле Абельс (Gabriele Abels):

— Тим не менш, AfD досягла значних успіхів у мобілізації виборців за допомогою, зокрема, TikTok.

Інші політичні партії відстають у використанні соціальних мереж для інформування громадськості

Виміряти прямий вплив неможливо, а втім, не варто недооцінювати ефект маніпуляцій та дезінформації через соціальні мережі, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

—  Як і у випадку з багатьма іншими речами, це залежить від того, як політики реагують на вплив Росії та Китаю. Якщо свідомо залишати відкриті простори для дискусії і не займати чіткої позиції, не дивно, що ці простори для дискурсу заповнюються дезінформацією.

У Бундестазі 630 депутатів, для створення коаліції потрібно 316 учасників. Переможці виборів Християнсько-демократичний союз (CDU/CSU) можуть розраховувати на 208 місць, тож для формування уряду їм потрібні партнери. На друге місце, за результатами виборів, вийшла Альтернатива для Німеччини (AfD) — вони претендують на 152 місця. Після перемоги Трампа його команда почала відкрито підтримувати AfD. Ілон Маск провів з однією з лідерок політичної сили Алісе Вайдель онлайн-інтерв'ю на своїй платформі X. А віцепрезидент США Джей Ді Венс з трибуни Мюнхенської конференції критикував німецькі партії за відмову співпрацювати з Альтернативою, а потім провів з Вайдель особисту зустріч.

Одна з лідерок AfD Алісе Вайдель. Фото: SOEREN STACHE/AFP/East News

«Ще ніколи ми не були такими сильними», — заявила Вайдель після оголошення результатів екзитполів. З її слів, Альтернатива — єдина політсила, яка подвоїла результат порівняно з минулими виборами, а наступного разу, на виборах 29-го року, Вайдель сподівається потіснити з влади християнських демократів. 

Дональд Трамп у своїй мережі Truth Social написав привітання консервативним силам на парламентських виборах в Німеччині. «Схоже, що консервативна партія в Німеччині здобула дуже велику й очікувану перемогу на виборах. Це великий день для Німеччини та для Сполучених Штатів Америки. Вітаю всіх — попереду ще багато перемог!», — написав він.

Скріншот з Truth Social

А втім, з допису незрозуміло, Трамп вітає правих консерваторів — Християнський демократичний союз Мерца чи ультраправих Альтернативу для Німеччини. 

«Як і в США, народ Німеччини втомився від політики, позбавленої здорового глузду, особливо в питаннях енергетики та імміграції, яка домінувала багато років», – написав Трамп. Однак якраз Християнсько демократичний союз роками був основною партією  урядової коаліції часів канцлерства Ангели Меркель.

Підтримка України: чи будуть «Тауруси»

Політично реалістичним варіантом є уряд, що складається з консерваторів (CDU/CSU) на чолі з Фрідріхом Мерцом та соціал-демократів або зелених, каже професорка політології Тюбінгенського Університету Еберхарда Карла Габріеле Абельс (Gabriele Abels). Коаліції з ультраправою AfD, безумовно, не буде — принаймні, цього разу:

— Німеччина продовжить підтримувати Україну. Всі демократичні політичні партії виступають за постійну і різноманітну підтримку. Що стосується військової підтримки, то AfD, а також BSW (Союз Сари Вагенкнехт — ліва партія, не пройшла до парламенту. — Авт.) єдині дві партії, які декларували сильну політичну позицію «за мир» і відмову від озброєнь. Скептично ставиться до надання зброї і «Лінке» (німецькі ліві. — Авт.).

Як і в останні три роки, питання залишатимуться актуальними: яка зброя, скільки підтримки і коли надавати?

У цьому сенсі було б легше створити коаліцію Християнські-демократи і «зелені», оскільки підтримка «зелених» у питанні постачання зброї є більш рішучою, тоді як соціал-демократи продовжуватимуть бути більш обережними, навіть якщо Шольца, швидше за все, не буде в наступному уряді за канцлера Мерца, продовжує Габріеле Абельс (Gabriele Abels):

— Нині ми бачимо зміщення фокусу: чи зможе і чи захоче Німеччина взяти участь у миротворчому корпусі в Україні для забезпечення будь-якої мирної угоди або припинення вогню? Офіційна позиція полягає в тому, що ще занадто рано обговорювати такі варіанти, доки не буде якоїсь угоди, яка б включала українців, а не лише переговори між США та Росією щодо України.

Соціал-демократи отримали найгірший результат з часів Другої світової війни. Відповідальність за цю поразку взяв на себе чинний канцлер Німеччини і лідер Соціал-демократичної партії Олаф Шольц. У промові після оголошення підсумків голосування він зауважив, що його урядування припало на складний період, адже Росія почала повномасштабне вторгнення невдовзі після початку їхньої каденції. Шольц також заявив, що вкрай розчарований результатами ультраправих: «Я ніколи з цим не змирюся». Свого суперника Фрідріха Мерца привітав з перемогою.

Лідер Християнсько-демократичного союзу резюмував, що час діяти швидко. Мерц починає перемови з формування коаліції, він розраховує сформувати новий уряд до Великодня (20 квітня). 

«Моїм абсолютним пріоритетом буде якнайшвидше зміцнення Європи, щоб крок за кроком ми могли дійсно досягти незалежності від США», — сказав можливий майбутній канцлер. Зі слів Мерца, після заяв Дональда Трампа, зроблених минулого тижня, стало очевидно, що  американці, принаймні нинішня адміністрація, значною мірою байдужа до долі Європи.

Володимир Зеленський привітав Мерца і його політичну силу з перемогою, мовляв, Україна розраховує на продовження спільної з Німеччиною роботи заради наближення реального миру в Україні, а також на зміцнення Європи.  

За федерального канцлера Фрідріха Мерца військова підтримка, безумовно, продовжиться, певен його однопартієць, депутат Бундестагу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter):

 — Чи надасть він «Таурус», на що я дуже сподіваюся і чого він дійсно бажає, вирішальною мірою залежить від партнера по коаліції. Тому коаліція з «зеленими» була б найкращою для нашої безпеки і підтримки України.

Оскільки в такому випадку, ймовірно, військова підтримка України буде навіть значно збільшена

Німецьке лідерство і європейська безпека

Канцлер Олаф Шольц та інші політичні партії під час виборчої кампанії  перебували у невизначеному передвиборчому періоді, коли рішучі заяви щодо України могли призвести до розколу електорату, пояснює виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek): 

— Ця обережність відображає радше внутрішньополітичні розрахунки, аніж фундаментальну зміну позиції Німеччини.

Однак після виборів я очікую і сподіваюся на повернення до більш рішучої політики

За потенційного канцлера Фрідріха Мерца позиція Німеччини в НАТО і ЄС може стати більш наполегливою, продовжує Мартін Вокалек (Martin Vokálek), адже його партія ХДС традиційно займає більш яструбину позицію в питаннях оборони і більше критикує Росію порівняно з нинішнім урядом, очолюваним СДПН. Однак, наскільки сильним і швидким буде цей зсув, залежить від двох ключових факторів:

На зовнішньому рівні, якщо Трамп наполягатиме на угоді з Росією за рахунок України, Німеччина може опинитися в ситуації, коли їй доведеться згуртувати європейських союзників, щоб зберегти сильну позицію проти російської агресії. 

На внутрішньому рівні результат виборів визначатиме силу зобов'язань Німеччини у сфері безпеки. Уряд на чолі з ХДС і міцним коаліційним партнером (партнерами) може наполягати на збільшенні витрат на оборону і більш проактивній ролі в європейській безпеці. Однак, якщо до коаліції увійдуть партії, які вагаються, реакція Німеччини може бути більш обережною. 

Наскільки Німеччина буде розвивати лідерство в ЄС, не зрозуміло. Ані політична воля, ані військовий потенціал недостатньо сильні для справжнього лідерства, вважає професорка політології Тюбінгенського Університету Еберхарда Карла Габріеле Абельс (Gabriele Abels):

— Німеччина вагається або неохоче бере на себе лідерство, але вона буде активно співпрацювати з європейськими партнерами. Проте в цілому європейці все ще надто повільні, занадто слабкі і недостатньо об'єднані у розробці потужної відповіді на масштабну загрозу, створену, з одного боку, Росією, яка атакує європейську безпеку, і, з іншого боку, новою адміністрацією Трампа. Виступ Венса на Мюнхенській конференції з безпеки став справжнім шоком і ознаменував кінець західного альянсу, заснованого на спільних ліберальних цінностях. Однак це ще не «вляглося» у свідомості широкої громадськості.

Виборча кампанія все ще зосереджена на внутрішній політиці, тоді як зовнішня політика, інтеграція до ЄС та геополітика залишаються на другому плані

Новий уряд Німеччини так чи інакше відіграватиме вирішальну роль у формуванні європейської політики безпеки, особливо у відповідь на надзвичайно турбулентний геополітичний ландшафт і потрясіння, спричинені діями Дональда Трампа та його адміністрації, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek): 

— Якщо Дональд Трамп продовжить тісніші зв'язки з Росією або дійсно намагатиметься вести переговори щодо врегулювання ситуації в Україні без європейського консенсусу, Німеччина за нового керівництва, ймовірно, буде змушена взяти на себе більшу відповідальність у забезпеченні європейської безпеки. Але це в будь-якому випадку є обов'язковим для всіх європейських країн, незалежно від того, як розвиватиметься ситуація далі. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Нове покоління інцелів, виховане ПіС

Ексклюзив
20
хв

Польща — Україна: свято цапа офірного

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress