Ексклюзив
20
хв

Множинне громадянство: що й кому пропонує українська влада?

«Цей документ дозволить мати українське громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам з різних країн світу. Звісно, окрім громадян Росії»

Катерина Трифоненко

До Верховної Ради надійшов законопроєкт про множинне громадянство. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Володимир Зеленський вніс на розгляд Верховної Ради зміни до закону «Про громадянство». Документ позначений, як невідкладний. Цим проєктом, зокрема, визначено список країн, чиї громадяни можуть отримати український паспорт у спрощеному режимі. Також на громадянство України можуть розраховувати іноземці, які воюють за нашу державу. Фактично все виглядає як шлях до легалізації подвійного громадянства. Такий крок Зеленського привітали у Світовому Конгресі Українців. А, втім, в українських правників є питання до президентської ініціативи.   

Три спроби

Це вже не вперше, коли Володимир Зеленський виступає ініціатором змін до закону про громадянство, каже юрист, експерт з конституційного права Олександр Москалюк:

— Чому саме зараз знову виникло це питання? Ймовірно, це пов’язано з великою кількістю громадян України, які опинились за кордоном і з бажанням України в якийсь спосіб зафіксувати їхній статус саме як своїх громадян. Щоб залишалась можливість не розривати зв’язки зі своєю первинною державою — і це такий собі компромісний варіант.

Перша спроба реформувати законодавство була у 2019 році — тоді пропонувалось спростити набуття громадянства українській діаспорі по всьому світу та нащадкам етнічних українців. Експертне управління Верховної Ради зробило висновок, що одних лише змін до закону не вистачить і потрібно вносити зміни в Конституцію. Проєкт відклали до кращих часів.

Народні депутати отримали від президента законопроєкт про громадянство. Фото: Shutterstock

Вдруге Зеленський спробував змінити закон «Про громадянство» у грудні 2021 року. Він запропонував парламенту легалізувати подвійне громадянство для осіб, які його вже мають, та дозволити іноземцям набувати українське громадянство без відмови від паспорту іншої країни. Але за два місяці почалось повномасштабне російське вторгнення — і до розгляду документу не дійшло.

22 січня цього року, до Дня Соборності України, Володимир Зеленський втретє запропонував Верховній Раді зміни до закону«Про громадянство», а саме запровадження інституту множинного громадянства.

«Цей документ дозволить мати українське громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам з різних країн світу. Звісно, окрім громадян Росії», — сказав Зеленський.

Водночас, з його слів, ці зміни стосуються також і добровольців іноземців, які стали на захист України. Якщо зміни торкнуться білорусів та росіян, які воюють в лавах ЗСУ, це змотивує значно більше вихідців цих країн стати на бік України, каже соціолог Ігор Ейдман:

— Я вважаю, що це абсолютно правильний і, скажімо так, назрілий захід, тому що білоруси і росіяни у великій кількості воюють зараз у ЗСУ. І ще зараз, особливо серед росіян в еміграції, зростає популярність ідеї безпосередньої участі у військових діях на боці України проти путінського режиму — це зараз найважливіша, найактуальніша тема для російських опозиціонерів. Тому я думаю, що це було б цілком логічно. До речі, путінська Росія найактивнішим чином надає громадянство усім іноземцям, які воюють на її боці, і в такий спосіб залучає іноземців, поповнює свої збройні сили. То ж і Україні, було б логічно, з моєї точки зору, це робити.

Спрощена процедура

Законопроєкт пропонує новацію — декларацію про визнання себе громадянином України. Як ідеться у пояснювальній записці, це – документ, в якому іноземець засвідчує, що у випадку отримання українського громадянства він визнає себе лише громадянином України. Але при цьому декларація не зобов’язує його упродовж двох років підтвердити вихід з громадянства іншої країни.

Зараз отримати український паспорт без відмови від іншого громадянства за законом неможливо. Множинне громадянство — заборонене, пояснює народний депутат, учасник групи міжпарламентських зв’язків Україна-Польща Олександр Васюк:

— Етнічні українці, діаспора, ті, хто мають українське коріння зможуть отримати українське громадянство і не відмовлятися від громадянства рідної країни. Також отримати громадянство України зможуть іноземні добровольці, які воюють зараз за нашу країну.

Є список країн, громадяни яких зможуть набути українське громадянство у спрощеному порядку. Там понад 30 країн, серед них — США, Німеччина, Польща, Латвія, Литва

Законопроєкт також розширює перелік підстав для позбавлення громадянства. З-поміж іншого, це служба в лавах армії країни агресора та добровільне набуття громадянства країни-агресора, але це не стосується примусової роздачі російських паспортів на окупованих українських територіях. Також український паспорт можуть втрати особи, чия діяльність загрожує нацбезпеці або які скоїли злочини проти нацбезпеки України.

Множинне громадянство і мобілізація

Після того, як цей закон буде ухвалений, заборона на виїзд військовозобов’язаних збережеться. Паспорт іншої країни в даному випадку ролі не гратиме. Про це в ефірі єдиного телемарафону сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба:

— Ці питання також врегульовані. Людина має свій обов'язок служіння і захисту батьківщини, він передбачений Конституцією України. Все це теж регламентовано: і виконання військового обов'язку, і фінансові зобов'язання перед державою.

У цьому питанні додав Кулеба, Україна не вигадувала велосипед, інститути множинного громадянства існують в багатьох країнах.

Попри множинне громадянство, заборона на виїзд військовозобов’язаних збережеться. Фото: Straż Graniczna

Що каже українська діаспора?

Світовий конгрес українців в останні місяці дуже наполегливо працював, щоб в Україні виникла ініціатива запровадження множинного громадянства, розповідає віцепрезидент Світового конгресу українців і віцепрезидент об’єднання українців Франції Володимир Когутяк. За його словами, для української діаспори — йдеться про понад 25 мільйонів людей по всьому світу — можливість відновити або встановити такого роду зв'язки зі своєю історичною батьківщиною є надзвичайно важливими. Окреме питання, яке на думку Володимира Когутяка, варте врегулювання, — громадянство для іноземних добровольців:

 Є дуже багато людей люди, які не є українцями, які приїхали в Україну воювати і які, можливо, після перемоги забажають залишитися в Україні. Я зараз думаю, наприклад, про деяких французів, які точно цього забажають. І було б досить корисно дати їм можливість жити в Україні і мати українське українське громадянство. Після того, як вони показали себе на полі бою, вони повністю заслужили на це. Це перша річ. Друге, я думаю зараз про таких людей, як, наприклад, Іван Пастернак, який є президентом Об'єднання українців Франції і який народився у Франції, його бабусі дідусі приїхали з України приблизно в двадцятих роках минулого століття. Ця людина вивчила українську мову, тільки коли йому було тридцять років, і сьогодні очолює асоціацію, яка презентує українську громаду у Франції. Якщо би одного дня Іван Пастернак забажав повернутися в Україну, там проживати і мати українське громадянство, я думаю, також було би корисно дати йому таку змогу.

Ця ініціатива, продовжує Володимир Когутяк, знакова і в контексті приєднання України до ЄС.

Будемо створювати таку одну велику європейську країну, європейську сім’ю і між нами в принципі не має виникати питання про громадянство

Правові питання

Помилково називати документ, внесений на розгляд парламенту, законом про множинне громадянство, каже юрист Андрій Трембіч. Адже по суті в цьому проєкті зберігається положення, що для України власник українського паспорту незалежно від того, громадянство яких країн ще в нього є, виключно громадянин України з усіма правами і обов’язками:

—  Як казав колись Коломойський, два паспорти не можна, а три ніхто не забороняв. Це, звісно, глузування, але й правда. У нас в законодавстві і зараз немає жодних санкцій за наявність паспорта іншої країн.

Що спрощено в цьому законі — це порядок набуття громадянства іноземцями, які боронять Україну і також це поширюється на членів їхніх сімей. Можливо, цей законопроєкт — пробна куля, і далі буде ще якийсь

Є дві головні позиції, які потребують уточнення, наголошує юрист, експерт з конституційного права Олександр Москалюк:

— Вся суть в нюансах. Якщо, наприклад, це особа, яка має два громадянства, то відповідно і обов’язки на неї покладаються подвійні. Тому все залежить від того, як будуть врегульовані питання оподаткування та військового обов’язку. 

Головне питання до цього законопроєкту, продовжує юрист Андрій Трембіч, чи відповідають ці зміни Конституції:

— Питання громадянства відноситься до фундаментальних положень Конституції, 4 стаття якої абсолютно чітко вказує, що в Україні можливе лише одне громадянство — українське. Ця стаття відноситься до першого розділу і просто так внести туди зміни — неможливо, «за» має бути кваліфікована більшість у парламенті, має бути висновок Конституційного суду.

Та найголовніше: під час воєнного стану заборонено вносити зміни в Конституцію. Тому я був здивований, з якого моменту у нас почали говорити про множинне громадянство

Певна річ, ці питання буде ретельно вивчати профільний комітет парламенту, каже народний депутат Олександр Васюк. Президент вніс його як невідкладний, втім поки що дати його розгляду невизначені:

— Це залежить він того, як буде вирішено на засіданні погоджувальної ради. Але я зазначу, що це буде лише перше читання. До того, як він буде голосуватися у другому, — будуть ще внесені зміни.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Ексклюзив
20
хв

Ґабріелюс Ландсберґіс: «Єдина країна, яка має політичну волю і здатність зупинити Росію, — це Україна»

Ексклюзив
20
хв

Чеський євродепутат Ондржей Коларж про комплексні санкції проти РФ: «Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все має бути покарано»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress