Ексклюзив
20
хв

Економіст Олександр Савченко: «Кожен день війни коштує Україні мільярд доларів»

«Найкраща наша відповідь — це дотиснути Захід, щоб вони забрали у Путіна ліцензію на безкарне вбивство зі своєї території мирного населення. А самі вони ніби «в домике» і по них бити не можна. В історії війн ще не було такої ситуації, щоб одній стороні було заборонено бити по іншій адекватною зброєю», — Олександр Савченко

Катерина Трифоненко

8 липня росіяни поцілили у дитячий шпиталь у Києві. Фото: Alex Babenko/Associated Press/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Від початку повномасштабного вторгнення Росія знищила в Україні 214 медичних закладів і пошкодила понад 1600. 8 липня під час масованої ракетної атаки по Києву росіяни зруйнували найбільшу в Україні дитячу лікарню Охматдит. Як відновлювати знищені об’єкти, навіщо Росія цілить по українських лікарнях, скільки збитків росіяни вже завдали цивільній інфраструктурі і як її захистити — ці питання Sestry обговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

Катерина Трифоненко: Українці глибоко вражені жахливим російським обстрілом дитячої лікарні «Охматдит». Цю лікарню, яка зазнала серйозних руйнувань, так довго будували, нові корпуси, унікальне обладнання — що тепер робити? Як її відновлювати?

Олександр Савченко: Звичайно дитячу лікарню треба відновлювати. І це стосується не лише «Охматдиту». Того ж дня влучили і в іншу лікарню (8 липня росіяни ударили також по медичному центру ISIDA. — Авт.). Це такий знак Путіна і країнам НАТО, й Україні, що в нього немає сантиментів і він може бити по будь-яких цілях, в тому числі й дітях. До речі, я робив розрахунки: найбільше очільник Кремля зруйнував навіть не об'єктів інфраструктури, а саме дитячих садків, шкіл, вищих навчальних закладів та лікарень. Тобто в нього така, знаєте, тяга до смерті. Йому подобається все мертве, а молодість, дитинство — навпаки, це свято життя. І він намагається його знищити.

Торік я робив підрахунки, якщо війна триватиме три роки й інтенсивність руйнувань буде така, як зараз, а вона майже не змінюється, то Путін за три роки зруйнує приблизно процентів сорок соціальної інфраструктури. Країна за таких умов не зможе існувати
Люди на уламках дитячої лікарні «Охматдит». Фото: ДСНС України

Тому єдиний шлях, якщо війна буде тривати довго, це відновлювати зруйновану соціальну, медичну інфраструктуру, не чекаючи закінчення війни. Це єдиний шанс країни вижити в цій війні, бо Путін веде війну на два фронти. Перший — це війна зі Збройними Силами України, а другий — війна з цивільним населенням і цивільною інфраструктурою. І тут він почувається досить добре, він виграє на другому фронті. І так буде, поки його не зупинять. То ж де тільки і якщо це можливо, все треба відновлювати. До речі, хочу сказати, що наша бізнес-школа теж постраждала від російської ракети і за півроку ми її відновили, вона зараз працює, створює додану вартість на зло агресору.

Звичайно, це легко сказати і важко зробити, але у випадку з «Охматдитом» та Ісідою, думаю, мають допомогти наші західні партнери, виділивши цільові фонди — і це не лише гроші, але й обладнання, яке дефіцитне. На жаль, що не відновити — це життя людей, багато загинуло: і лікарі, і пацієнти.

За понад два роки війни Росія зруйнувала і пошкодила сумарно майже більше 1800 медичних закладів, і щодня ця статистика зростає. Як Україні захистити ці об'єкти?

Захищати ми можемо двома способами. Перший — це засоби протиповітряної оборони. На жаль, навіть найкращі системи все одно допускають 10-15% влучань ворожих ракет чи інших засобів ураження. Тобто немає 100-відсоткової гарантії: 85-90% — це найкращий ККД цих систем. Хоча, звісно, чим їх буде більше, тим краще.

Другий спосіб — нищити системи, з яких ворог завдає удари. Це військові аеродроми, це пускові установки ракет, це навчальні заклади, де готують льотчиків-вбивць, їхні казарми. Тобто це все те, що, на жаль, Захід досі не наважується дати дозвіл вражати, а нам потрібно нищити всі військові об'єкти росіян, принаймні, в радіусі 300 кілометрів. Але якщо ми хочемо повністю позбутися ворожої інфраструктури, то мова має йти й про тисячу кілометрів. Їхні ракети можуть долати відстань тисячу і більше кілометрів, отже, треба нищити саме цю зброю, заводи, пускові установки, аеродроми, літаки — і це набагато ефективніший та швидший шлях для припинення війни. Я вважаю, що тільки так війну і можна припинити.

Російська логістика використовується як для ударів по збройних силах, так і для ударів по цивільному населенню. От коли ми знищимо логістику і їм не буде чим стріляти, тоді війна закінчиться, і Путін почне перемови на вигідних для України умовах

Закінчився саміт НАТО, всі ми чекаємо відповіді від наших партнерів стосовно дозволу і власне ракет для нанесення ударів по військових об'єктах на російській території. І це має бути не 50-60 кілометрів, а починаючи з 300 кілометрів, а краще й далі.

Рятувальники розбирають завали в «Охматдиті». Фото: ДСНС України

Якщо говорити про те, як захиститись всередині країни, які це можуть бути кроки? Говорять, наприклад, про перенесення частини соціальної інфраструктури, зокрема шкіл і частково лікарень, під землю. Наскільки це реально і раціонально? 

Треба бути реалістами — всю нашу медичну й освітню інфраструктуру, дитячі садки, школи, лікарні загнати під землю — нереально. Для цього потрібно 10-15 років. Я не вірю, що війна буде тривати так довго. Треба використовувати, що є. Тривога — всі, хто можуть, спускаються у підвал. Там, де тяжкі хворі і не можуть спуститись, це, звичайно, ризик. Але навчальні заклади можуть так працювати, моя дитина хоче ходити в дитячий садок, там є підвал, і він облаштований під таке потужне сховище. Тільки сирена — діти туди спускаються, там граються, сплять і їдять. Таке я би радив використовувати. Хай воно буде не на 100 відсотків, але це захист і може врятувати багато життів.

Найкраща наша відповідь — це все ж таки дотиснути Захід, щоб вони забрали у Путіна ліцензію на безкарне вбивство мирного населення зі своєї території

А самі вони ніби «в домике» і по них бити не можна. В усій історії війн ще не було такої ситуації, щоб одній стороні було заборонено бити по іншій адекватною зброєю. Одні наші дрони не можуть вирішити цю ситуацію.

Коли Ізраїль проводив операцію в Газі, увесь світ засудив атаку на лікарню, закликав Тель-Авів зупинитись, світом прокотились масові протести, звучали навіть голоси, щоб виключити Ізраїль з ООН. Чому не бачимо такого ж засудження Росії після спрямованих ударів по українських лікарнях? 

На жаль, наша країна ще не доросла до рівня глобальних протестів проти російської агресії. А повинна була б. На це треба виділяти бюджети, з цим треба працювати — і зараз є така можливість. Тому що всі зрозуміли звірячий оскал Путіна і яку він становить небезпеку, тож зараз є всі можливості, щоб, наприклад, в провідних американських університетах підписувались петиції не з закликом зрозуміти диктатора, а зупинити очільника Кремля шляхом надання якнайшвидше Україні найбільш сучасної зброї. Якщо коротко, то те, що відбулося у Газі, потрапило на вже існуючу антисемітську систему, а такі рухи, на жаль, є скрізь. І з ними погано боролися, і ці ідеї захоплюють ті ж університети, бо це по суті протестні організації. Вони завжди протестують — і професори, і студенти. А по-друге, це гарно фінансувалось — і Росія фінансувала, і Іран. Вони працюють. І це приклад, щоб і ми почали працювати та організовувати такі рухи проти рашизму й Путіна.

На вашу думку, чи впливають такі жорстокі російські атаки, як ми бачили у випадку «Охматдита» на готовність міжнародної спільноти, наших партнерів посилювати підтримку України, давати більше зброї?

Політики — дуже цинічні люди. І так в усіх країнах. На політиків впливають лише вибори. Отже треба доносити до виборців наших партнерів оці факти й зображення того, як Путіна вбиває, а також методи, якими можна зупинити російського диктатора. На мою думку, це важливо, і тут українська влада не допрацьовує. Вона насамперед працює з політиками, а треба звертатись до виборців — щоб це була їхня вимога надати нам зброю, надати нам кошти для якнайшвидшого відновлення зруйнованих медичних об'єктів.

Рятувальники на завалах «Охматдита». Фото: ДСНС України

Про які суми йдеться, коли ми говоримо про зруйновану медичну інфраструктуру і кошти для її відновлення?

Це дуже важко рахувати. Рік назад у нашій школі бізнесу ми робили розрахунки і прийшли до такого висновку, що кожен день війни коштує Україні приблизно мільярд доларів. І наші розрахунки збігаються з оцінками Світового банку. Мільярд доларів — це й втрати від ВВП, що в нас падає, податки, що ми не збираємо, руйнування і вбиті люди — як мирне населення, так і наші хлопці солдати. Коли я це розкладав, я окремо не виділяв медицину, а виділяв зруйнований енергетичний потенціал і соціальний потенціал. До соціального я відносив заклади освіти, культури і житло.

Так от з цього мільярду на день росіяни руйнують житла й лікарень десь приблизно на 50-50 мільйонів на день

Щоб відновити таку лікарню як «Охматдит», треба мільйонів 200. Ісіда — поменше, але теж мільйонів 10-15 це буде коштувати. От такі втрати ми несемо. А якщо брати маленькі міста і села, там медзаклади руйнуються щоденно. Звичайно, там менші об'єкти, але руйнування масові. Якщо говорити про наші втрати соціальної інфраструктури — вони в районі 50 мільйонів на день, якщо брати суто лікарні, то в день ми втрачаємо 10–15 мільйонів нашого медичного потенціалу.

8 липня росіяни поцілили ще в одну лікарню у Києві. Фото: ДСНС України

Після того як росіяни ударили по «Охматдиту», в медіа середовищі активно обговорювали тезу, що медична інфраструктура — одна з таких неоголошених цілей російської армії. Чи поділяєте ви таку думку?  

Їхня ціль номер один — енергетика. Але енергетика — це теж медицина. Уявіть собі, що вдома немає гарячої води, тепла — це більше хвороб. Каналізація не працює, очищувальні системи не працюють — це епідеміологічна ситуація. Я так вважаю, що у них три першочергові цілі — енергетика, об'єкти освіти і медицини. У Ніцше є такий твір «По ту сторону добра і зла». Геніальний філософ передбачив, що в світі з'явиться порода людей, які отримують насолоду від приниження, насильства і вбивства слабших за себе. А хто слабший? Це діти, це хворі люди. Ніцше фактично передбачив появу Гітлера, Сталіна, Путіна. Оця трійка отримувала і отримує фізичне задоволення від знищення слабших. І також, на жаль, маємо країну, де отака людина керує цілою країною, а значить у нього є багато прихильників і масова підтримка.

Я дуже радив би перечитати цей геніальний твір, бо ми дійсно живемо в ситуації, коли з'явилися такі виродки терористи. І Путін один із них

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress