Ексклюзив
Дезінформація
20
хв

Війна наративів: як Росія маніпулює інфопростором в Україні та Європі

Прямі погрози Україні новою зброєю — зокрема, «Орєшніком», натяки європейським країнам, що й до них може долетіти, розгалужена агентурна мережа в Європі, яка переконує зупинити допомогу Україні, дискредитація української влади і українських військових — це ключові меседжі, що їх в останні пів року просуває Росія

Катерина Трифоненко

Маніпуляції Росії: що Кремль робить в Європі? Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Sestry разом з експертами з протидії дезінформації проаналізували російські наративи, що зустрічаються найчастіше в Україні, Польщі, Німеччині та загалом Європі, як ці тези запаковують для різних аудиторій, де найчастіше можна наштовхнутись на російську пропаганду, як відрізнити деструктивний контент та чи досягає він своєї мети.

Конструювання реальності 

Пропаганда завжди намагається конструювати альтернативну реальність і прагне зробити її максимально простою, пояснює докторка політичних наук, професорка Київського Політехнічного Інституту Лідія Смола:

— Наведу приклад: тижнями шириться теза — Трамп заборонить постачання зброї в Україну. А до того ж Трамп своїми екстравагантними висловами дає підстави для різного роду трактувань. І цей наратив, ця рамка про заборону на зброю для України постійно наповнюється інформаційними повідомленнями.

Це починає розхитувати суспільство, мовляв, все — прийде Трамп, і нам буде кінець

Фундаментальна ціль росіян, продовжує Лідія Смола — розколоти і деморалізувати: 

— Деморалізувати частину українського суспільства, яка займається волонтерством, щоб змусити думати, ніби немає сенсу це робити. Деморалізувати тих, хто є на фронті, внести розбрат повідомленнями на кшталт: поки ви на війні, там в тилу вони розважаються. Тобто створити конфлікт між тими, хто воює, і тими, хто в тилу, тими, хто виїхав, і тими, хто в Україні.

Росія не просто активна, а методично аналізує всі больові точки, які є в Україні

Пропаганда для Польщі

Якщо говорити про Польщу, то нині головна мета російської пропаганди — нагнітання атмосфери страху, негативних емоцій та дезінформації, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних наук (Instytut Spraw Publicznych) Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):

— Це досягається, головним чином, шляхом поширення в Інтернеті фейкових новин, стилізованих під автентичну інформацію з преси. Переважно ці новини стосуються участі Польщі у війні в Україні, ситуації на кордоні та внутрішньої ситуації в країні.

Стратегічна мета російської пропаганди у Польщі — довести до ситуації, коли превалюватимуть навіть не проросійські, але нейтральні до Росії настрої, а також антиамериканські та антиєвропейські, звертає увагу керівник групи аналізу зовнішніх загроз у Національному дослідницькому інституті NASK Міхал Марек (Michał Marek):

— Головна мета Росії — вивезти Польщу з Євросоюзу, з НАТО, щоб не було військ і баз наших західних партнерів. Але дорогою до цієї мети вони реалізують і менші цілі. Наприклад, стимулюють антиукраїнські настрої, щоб Польща і польський уряд зменшили підтримку України.

Чи їм це вдається? Міхал Марек вважає, що не до кінця. Але в чому вони досягають успіху, на думку експерта, так це в підливанні олії у вогонь у питаннях, які найбільше дратують як українців, так і поліків.  

Техніки пропаганди

 «Припиніть підтримувати Україну» — вже протягом певного часу це головний російських наратив у Німеччині, звертає увагу старша наукова співробітниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Леа Фрювірт (Lea Frühwirth):

— Це може бути представлене в різних формах: заяви про небезпеку українських біженців або про те, що продовження підтримки України загрожує німецькій економіці. Ми також неодноразово відстежуємо контент, який припускає, що підтримка України ставить німців під пряму загрозу війни.

Типові маркери проросійського контенту — основна тема зосереджена на Україні та створенні певного образу конфлікту, щоб відлякати людей від підтримки України, продовжує Леа Фрювірт (Lea Frühwirth). Інший акцент, схоже, робиться на атаках на нинішній німецький уряд, що збігається з метою Росії повільно дестабілізувати ситуацію в Україні.

Путін використовує різні канали впливу на людей, у тому числі стандартний телевізор. Фото:Rex Features/East News

Росія в українському інфополі в останні тижні застосовує тактику, яку можна назвати «втомою металу». Це сподівання, що психологічно та емоційно виснажене українське суспільство на якомусь етапі прийме факт заморози війни і погодиться на втрату території, зауважує докторка політичних наук, професорка Київського Політехнічного Інституту Лідія Смола. Російська пропаганда намагається перекласти усю  відповідальність виключно на українську владу, хоча до неї теж багато питань, продовжує експертка, адже брак якісної комунікації, відсутність публічного і прозорого обговорення важливих тем якраз і дає російській пропаганді простір до дій:

— І Росія працює над цим. Якщо би нормально працювала система стратегічних комунікацій на рівні влади, якщо би медіа намагалися не просто швидко наповнити інформаційний простір якимись дуже провокативними та маніпулятивними заголовками, а були налаштовані виважено інформувати суспільство, то ситуація могла б виглядати інакше. Також є проблема з тим, що говорять експерти.

Зараз будь-хто може назвати себе експертом, а це повне нівелювання експертності, як такої

У польському інфопросторі найчастіше неправдиві та фейкові новини тиражуються в інтернет-просторі, особливо на найбільших порталах соціальних мереж, а також через ультраправі інтернет-портали, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних наук (Instytut Spraw Publicznych) Соня Горонзяк (Sonia Horonziak). Часто ця інформація від початку викликає сильні емоції, представляє польський уряд у вкрай негативному світлі, а також підсвічує події, які дуже несприятливо впливають на польське суспільство:

— У поширюваних повідомленнях часто поєднується частково правдива інформація або фотографія, але їй надається неправдивий контекст. Таким чином, ми бачимо автентичну фотографію, але пов'язану із зовсім іншою подією з минулого.

Крім того, зростає роль штучного інтелекту у створенні все більш досконалих фейкових фотографій або відео, які представляють певні події або людей, найчастіше зі світу політики

З точки зору структури, дезінформаційні кампанії, наприклад «Двійник», добре вивчені та зазвичай вибуховуються за однією й тією схемою, тому їх доволі легко ідентифікувати, зауважує старша наукова співробітниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Леа Фрювірт (Lea Frühwirth):

— Наприклад, якби в моїй стрічці новин з'явився самопроголошений новинний сайт, схожий на добре відому німецьку газету, але який поширює лише відверті проросійські кадри, я б автоматично стала обережною.

Канали впливу

Загалом є кілька каналів фейкової комунікації, продовжує Леа Фрювірт, перше, це спроба наповнити інформаційний простір дезінформацією на теми, що становлять інтерес для Росії, але виглядає так, що вони більше зосереджені на кількості цих повідомлень, ніж на якості:

— Причому, щоб бути маніпулятивним, цей контент навіть не повинен містити відверту брехню. Просто висвітлення однієї частини проблеми і замовчування інших або представлення себе громадянами Німеччини, які висловлюють занепокоєння, хоча насправді вони — частина бот-мережі, що також вводить в оману. З іншого боку, навколо є місцеві проросійські впливові особи, які повторюють типові тези Кремля. Зазвичай ми не можемо сказати, яка їхня мотивація — їм можуть платити, вони можуть просто самі в це вірити.

Війна проти України — одна з тем, які щодня використовують творці фейкових новин. Про це йдеться у звіті SCIENCE+, найбільшої журналістської мережі, що протидіє дезінформації в Центральній Європі. У 2024 році нових ключових наративів дезінформації не додалось, а вже існуючі адаптувались до актуальних подій. У звіті фіксують маніпуляції на темі загрози війни з Росією, розколювання суспільств через позицію щодо України та створення міфу про конфлікт між «Заходом» і «Сходом». Ці наративи стали частиною масових атак на демократичні вибори у Словаччині, Болгарії, Молдові та Румунії.

Найчастіше мішенню дезінформації стає молодь. Більшість з них не сприймають традиційні медіа та отримують інформацію від сумнівних інфлюенсерів. Це сприяє тому, що молодь схиляється до підтримки радикальних або популістських політиків.

Показовим тут є приклад Румунії, де Конституційний суд скасував результати першого туру президентських виборів після того, як президент Клаус Йоганніс розсекретив дані розвідки, які засвідчили,що Росія організувала тисячі акаунтів у соціальних мережах для просування радикального проросійського політика Келіна Джорджеску через такі платформи, як TikTok і Telegram. У 2025 році президентські вибори відбудуться в Польщі. Росія безумовно захоче впливати, каже керівник групи аналізу зовнішніх загроз у Національному дослідницькому інституті NASK Міхал Марек (Michał Marek):

— Але в нашій ситуації, яка зараз є в Польщі, румунський сценарій є малоймовірний, їм не вдасться серйозно вплинути на ці вибори.

Проросійські агенти можуть мати ефект, коли йдеться парламентські вибори. Але ж говоримо про президентські вибори і тут я би не переоцінював їхні можливості впливу

Тактики, маркери, ефективність пропаганди

 Пропаганда, як правило, викликає екстремальні емоції, пояснює директорка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних наук (Instytut Spraw Publicznych) Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):

— Ви повинні запитати себе, чому я не чув про цю інформацію з громадського телебачення чи радіо. По-друге, слід перевірити цю інформацію в різних офіційних джерелах. Найчастіше така інформація ніяк не підтверджується. Деякі соціальні мережі також додають інформацію про контекст тієї чи іншої інформації, що може вплинути на її сприйняття, тому завжди варто пошукати додатковий контекст.

Серед популярних інструментів російської пропаганди — агресивна риторика, погрози, залякування, ядерний шантаж. Під час так званих підсумків року російський президент знову повторив тезу, що не існує засобів ППО, здатних збити ракету «Орєшнік». З слів Путіна, навіть засоби протиракетної оборони, які є в Польщі та Румунії не перехоплять цю ракету. Втім, у Польщі є певний відсоток людей, які перебувають під впливом російської пропаганди і вони можуть сприймати подібні погрози серйозно, але вони й інші російські наративи вважають реальними, каже керівник групи аналізу зовнішніх загроз у Національному дослідницькому інституті NASK Міхал Марек (Michał Marek):

— Загалом польське суспільство, здається, не боїться цього. Ясно, що для великої кількості поляків війна в Європі сприймається як реальна, в Європі маю на увазі — між НАТО і Росією. Але самі погрози, тема «Орєшніка» не є фактором, в який  масово ми, поляки, віримо. Росіяни лякають нас вже стільки років — і ядерними ударами, і тим, що ми насмерть замерзнем без російського газу.

Тож нові погрози більшістю сприймаються як нова страшилка. Ефективність такої російської пропаганди, відверто кажучи, не дуже висока

Критичне мислення 

Потрапити на гачок пропаганди може будь-хто, каже старша наукова співробітниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Леа Фрювірт (Lea Frühwirth):

— Обробка інформації людиною є недосконалою. Це не дуже приємна думка, але це перший крок до усвідомлення. Ми всі повинні встановити базовий рівень обізнаності та критичного мислення. Я б порадила використовувати надійні та авторитетні ЗМІ, які дотримуються журналістських стандартів, щоб бути в курсі того, що відбувається у світі. Соціальні мережі, навпаки, є інфосферою, в якій ми маємо бути готовими до того, що можемо наразитися на оманливий контент. Помітивши, що щось раптом змушує вас відчувати якісь надмірні емоції, варто зробити крок назад і тверезо оцінити, аби не сприяти поширенню фейків.

Серед популярних інструментів російської пропаганди — агресивна риторика, погрози, залякування, ядерний шантаж. Фото: Shutterstock

Російська пропаганда зазвичай ділить світ на «чорне» та «біле», «чужих» і «своїх» і намагається цей розподіл нав’язати українцям, дуже характерним є тиск на емоції — оці всі візуалізації, публікації відео з убитими українськими військовими, наголошує докторка політичних наук, професорка Київського Політехнічного Інституту Лідія Смола:

— Маркер пропаганди — вас спонукають до імпульсивних, емоційних дій. Наприклад, ви заходите у соцмережі і бачите фото незнайомої людини, яка звертається з емоційним проханням, скажімо, «лайкніть, бо йду на фронт». І під такими повідомленнями потім тисячі лайків. Чому? Бо людям хочеться відчувати себе причетними до чогось важливого. А як потім ці сторінки використовують і що потім через них поширюють, люди рідко задумуються.

Тому критично оцінювати ресурси, не вестися на маніпуляції з закликом до миттєвих дій

Для України також важливим є фактор зневіри, який постійно підживлюють ворожі пропагандисти. Це теза про непереможну Росію, зауважує Лідія Смола:— І працює це через емоційні гойдалки: від різкого збудження до пригніченого стану, коли люди пишуть: все пропало, ми не можемо перемогти, Росія перемагає. Я в таких випадках завжди ставлю питання, де була Росія в 22-му році з усією своєю потужною і підготовленою армією і де вона зараз.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Меланія Крих: Хто ти і як опинився в США?

Данило Червонюк: Я студент Нью-Йоркського університету і початківець-прозаїк і -сценарист. Я народився і виріс у Су-Фолс в Південній Дакоті, в сім'ї іммігрантів зі Східної Європи. Живу в Нью-Йорку, але мої мама і сестра все ще у Південній Дакоті, а решта моєї родини — в Україні або Латвії.

Чому твої батьки серед усіх місць обрали саме Америку?

Мій тато з України, а мама з Латвії. Мій батько емігрував після того, як відслужив обов'язкову дворічну військову службу в радянських збройних силах і кілька років пропрацював у Херсоні як бас-гітарист, граючи на весіллях і в ресторанах. Він поїхав на заробітки, але закохався в країну і залишився. Думаю, моя мама емігрувала зі схожої причини, але більше для того, щоб зустрітися з друзями, які переїхали до Америки. Коли вона познайомилась з моїм батьком в Кі-Вест, то вирішила, що спробує побудувати з ним сталі стосунки.

Якими були твої відносини з Україною, коли ти зростав?

Мої відносини з Україною були дуже тонкими, і я не усвідомлював наскільки це відштовхнуло мене від моїх однолітків. Вдома ми їли вареники і сало, а мій тато вирізав м'ясо з окуня і щуки, клав його на житній хліб і запивав хлібним квасом. У мене дуже добрі спогади про те, як тато мене вчив, як чистити сушену рибу, яку ми купували в маркеті «Берізка», і як відокремлювати зубами кістки від м'яса. Часто ми їли баличок, коли тато був удома. Я не усвідомлював наскільки люди сприймали мене як іншого через це.

У Південній Дакоті всі білі американці — там дуже мало різноманітності. Розуміння того, що люди не хотіли зі мною дружити або вважали мене дивним через мій акцент у дитинстві, їжу, яку я приносив до школи чи акцент моїх батьків, змусило мене відчути себе ближчим до своєї культури — так, ніби я пережив унікальний досвід, який мало хто в цій країні може зрозуміти. Під час канікул звучала Вєрка Сердючка. Вдома, в машині — вранці, ввечері і вночі — я слухав багато «Чіта Дріта», «Гоп-гоп» і «Вьо будєт харашо». Це були гімни мого дитинства. Мій тато танцював під них у найсмішніший спосіб і завжди намагався, щоб я відчув зв'язок з цими піснями. Ось на що було схоже моє виховання в Америці. Це завжди було свідомим зусиллям відчувати себе ближче до своєї країни, хоча вона була так далеко.

Звісно, що я відчував себе українцем, але я завжди знав, що мушу плекати це, докладати зусиль, щоб зберегти цю ідентичність, інакше вона вислизне з моїх рук і зникне назавжди. Бути українцем було як дар, хоча часом і тяжкий
Данило Червонюк. Фото з приватного архіву

Ця частина України росла в тобі разом з тобою?

Це було дуже складним протягом багатьох років. Наприклад, з дитинства я сприймав це як свято і спосіб бути ближче до свого тата. Все, що було пов'язане з моїм українством, стосувалося бути ближче до сім'ї та святкувати моменти, коли ми були всі разом (мій тато працював водієм вантажівки, тому не часто бував вдома). Коли я виростав і відкрив у собі любов до написання та оповідання історій, з'явилося відчуття обов'язку — ніби я раптом усвідомив свій привілей бути американцем українського походження. Що у мене є шанс і можливість віддати належне моїй культурі та громаді, досягнувши успіху фінансово і, допомагаючи Україні — чи то будуючи лікарні, чи то бібліотеки, чи то започатковуючи мистецькі програми, щоб допомогти підтримувати наступне покоління українських митців. Коли я почав з'ясовувати, чим хочу займатися в житті, я робив це для України. 

Я не знаю, чому мої думки пішли в цьому напрямку. Можливо, щоби батько пишався мною. Я б розглянув таку можливість, у будь-якому випадку. Я усвідомив свої здібності. Йшлося вже не про те, щоб святкувати свою українськість, а про те, як я збираюся зробити свій внесок у це. Наче збирався сказати: «Гей, Україно, ось що я зробив, щоб ти мною пишалася. Ось, як я збираюся зробити так, щоб малі діти в моїй ситуації — чи то українці в Америці, чи то українці в Україні — зрозуміли, що немає нічого поганого в тому, щоби бути українцем, і що це частина вас, яку слід відзначати і сприймати як надихаючу та дивовижну, а не лише як важку і травматичну».

Як це змінилося, коли почалася війна?

Це відчуття посилилося в мені. Я знаю, що деякі українці відвернулися від своєї культури, і я частково їх розумію. Це абсурдно важко прокидатися щодня і читати жахливі новини, знаючи, що сім'я, яку ти любиш і пам'ятаєш, живе в пеклі, створеному Росією. Думати про маленьких дівчаток, яких ґвалтують і спалюють живцем, як, наприклад, у Бучі або Ізюмі, про чоловіків і жінок, які йдуть воювати і повертаються без кінцівок і травмовані, якщо не в чорних мішках для трупів. Нещадні вбивства українців та геноциди, яких ми зазнавали протягом сотні років. Нам погрожують лише тому, тому що ми віримо у власний суверенітет.

Після початку війни я почав більше дізнаватися про українську історію та культуру. Я дізнався про український авангард та модерн у кіно та мистецтві

Я також дізнався про українських дисидентів, Розстріляне відродження українства та більше про Бабин Яр і Голодомор. Я дізнався, що те, що я відчуваю, було б покаране, якби я народився всього 60 чи 70 років тому в моїй рідній країні. 

Найсильнішим почуттям, однак, було почуття провини. Провина за те, що я був у безпеці, за те, що я був в Америці, і я був американцем; провина за те, що не боровся за свою країну і не поїхав рятувати свою сім'ю; провина за те, що мав справу з росіянами в моїй школі, виправдовуючи їхнє невігластво та їхню приховану ненависть до українців, а також за те, що дозволяв американцям називати українців «незрозумілими». Це справді дратувало мене більше ніж що-небудь інше. Почуття провини змінило моє ставлення до того, що я українець.

Чому я можу здійснювати свої мрії, займатися тим, що хочу робити в житті, зустрічати друзів і закохуватися, в той час як мої ровесники гинуть? Я теж міг би загинути, якби мій тато залишився в Україні.

Цитуючи Оксану Забужко: «Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває. Втекти від себе і перестати існувати, або змиритися з тим, що ти українець і щодня страждати від цього». Я вибрав останнє. Думаю, це важливо. Я святкував те, що я українець, коли був дитиною, а тепер це змушує мене плакати. Однак це не робить мене менш українцем, і я маю намір продовжувати святкувати свою українськість.

Данило з татом і сестрою. Фото з приватного архіву

Як письменник і сценарист, чи хотів б ти колись колись повернутися в Україну і змінити там кіноіндустрію?

Я не знаю. Я хотів би віднайти частину себе, яку я втратив ще до того, як народився. Я не очікую прекрасних вражень або навіть того, що побачу свою сім'ю знову. Я відчуваю, що в мені є стільки всього, що я не дізнаюся, поки не повернуся в Україну, і так багато про людський досвід. Цікаво, чи коли я побачу, звідки походить моя сім'я, я зрозумію трохи більше про те, що означає бути українцем і, що означає бути позбавленим досвіду виховання на Батьківщині, а це і є частиною моєї ідентичності.

Кінопродукція з України є феноменальною і неймовірно добре зробленою. Я думаю, що проблема, яку світ має з нами, полягає в тому, що ми — нація, яка думає лише про війну та виживання. Ми наче таргани. Я не думаю, що нам потрібно припиняти знімати фільми про війну, але я думаю, що світ повинен дати українцям можливість заявити про себе як про націю, яка не визначається лише нашим виживанням, стійкістю, силою та травмами. Захід не повинен бачити в нас націю жертв і героїв війни. Ми можемо бути спортсменами, детективами, привидами, старшокласниками, злодіями танцюристами, музикантами тощо. Ми не мусимо бути лише солдатами, розбитими вдовами чи сиротами.

І я відчуваю, що українські американці є ідеальним голосом для цих історій і можуть показати світові, що означає бути українцем поза війною і насильством, ким ми є поза тиском Росії. Ми — люди, і ми заслуговуємо на те, щоб розповідати всі історії, а не лише про війну

Як би ти описав сучасне українське кіно на даний момент?

Мене розчаровує той факт, що для того, щоб фільм був прийнятий західним глядачем, потрібно пролити кров тисяч українців. Я розчарований тим, що західні глядачі можуть дивитися такі фільми, як «Анора», над яким працювали росіяни, які підтримують війну, і який був добре прийнятий російською аудиторією в Америці і отримав нагороду «Оскар». Росіянам дозволено знімати невоєнне кіно, а українцям — ні.

У нас були такі чудові сучасні фільми, як «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «107 матерів», які пройшли повз увагу, тому що вони не про війну в Україні. Я бачу простір для фільмів про український досвід поза війною, знятих американцями українського походження. Я бачу великий потенціал для історій про те, що означає бути українцем, які можуть відокремити нас від Росії в культурному плані в очах Заходу.

Ми повинні продовжувати культивувати історії, які показують аудиторії, що ми все ще хочемо дружби, любові, близькості, ідентичності, просування по службі, грошей — всього того, чого хочуть інші люди. Ми існуємо як єдине ціле, а не лише як нація бійців. Нам потрібні українські історії, які олюднюють нас після війни — не лише для західної аудиторії, а й для українців, щоб ми пам'ятали, хто ми є насправді.

20
хв

Мій спосіб бути українцем

Меланія Крих

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.

15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.

Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.

«Коаліція охочих» та безпека України

Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?

Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.

Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях

Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно. 

Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ? 

Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.

Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?

Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей. 

Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.

Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?

Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом. 

США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.

Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?

Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.

Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу

Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.

Переговори США щодо завершення війни

Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?

Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.

Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.

Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?

Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.

Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна

Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?

Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.

Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?

Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.

Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.

Різні підходи. Європа та США

Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?

Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.

Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.

Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення

Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО

Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?

Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.

Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму? 

Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.

Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ

Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?

Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.

Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.

Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Все про подорожі автодомом у Польщі: оренда, купівля, популярні моделі й кемпер-маршрути 

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress