Ексклюзив
20
хв

Не чекати повістку: як працює військовий рекрутинг в Україні і за кордоном

Можливість мобілізуватись до лав ЗСУ самостійно спершу виникла як приватна ініціатива окремих підрозділів та онлайн платформ з працевлаштування. Такий формат довів свою продуктивність, і торік у листопаді Міноборони запустило проєкт рекрутингу в ЗСУ та уклало договори на співпрацю з чотирма компаніями: Lobby X, Work.ua, Robota.ua, OLX Робота. Згодом почали відкривати рекрутингові центри, яких зараз уже понад два десятки

Катерина Трифоненко

Український військовий на позиції на Донеччині. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Рекрутингові компанії працюють безпосередньо з підрозділами, тож по ідеї кандидати можуть обирати собі і посаду, і місце служби. Втім на практиці, кажуть наші співрозмовники, не все йде так гладко. Сама система рекрутингу доволі широко застосовується в арміях різних країн світу. Втім, в українських реаліях — в умовах повномасштабної війни з Росією — очевидно, що рекрутинг не може бути альтернативою мобілізації, а лише одним із шляхів поповнення лав Збройних Сил. 

Щомісяця — до 140 вакансій

Основна відмінність рекрутингу від загальної мобілізації в тому, що він передбачає можливість вибору, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:

— Це не лише почесна і дуже поважна служба в плані захисту своєї країни, але також робота, яка передбачає вимоги до вакансії: певний рівень знань, досвіду, освіти фізичної форми і також є певні умови, за якими військова служба здійснюється. Рекрутинг показує, що військова служба може бути цивілізованою, її можна обирати самостійно — так само, як і роботу в цивільному житті.

Можна обирати команду, з якою ти хочеш працювати, командира, якому ти можеш довіряти, і посаду, яка відповідає твоїм вподобанням і навичкам

Рекрутери мають супроводжувати весь процес: від звернення до призначення на відповідну посаду в армії. Ці центри не пов'язані з ТЦК, там працюють цивільні і не роздають повістки.

Нині найбільш затребувані вакансії на бойові посади, продовжує Ольга Бандрівська. З її слів, бракує операторів-безпілотників, механіків, інженерів, водіїв, стрільців:

— Якщо говорити про кількість закритих вакансій, то в середньому за місяць ми закриваємо близько 120 —140  вакансій. Отримуємо близько 12 тисяч відгуків на місяць. 

Щоб мобілізуватися онлайн, потрібно відправити своє резюме на бажану вакансію. Якщо ним зацікавились, рекрут проходить співбесіду та інші процедури залежно від специфіки підрозділу, після цього може доєднатися до нього або відмовитись. Щоб почати службу, потрібно, щоб командир підрозділу виписав відношення, з яким потрібно прийти до ТЦК, а потім, як і всім решта, пройти військово-лікарську комісію та підготовку в навчальному центрі. Інший варіант — прийти в рекрутинговий центр, їх більше 20 в різних містах України. Далі алгоритм такий самий. 

Підводні камені

«Я з самого початку шукав можливість обирати, куди йти, що робити», — розповідає Олександр, військовий, який прийшов в армію через онлайн платформу:

— Розумію, що треба зараз трошки відкласти всі свої плани і вирішити одну глобальну проблему, а потім вже повертатися до життя. Якщо зараз цього не зробити, то там два сценарії: чи ТЦК вирішить все за тебе чи ще гірше — наші сусіди. Знайшов цікаву посаду в одній з бригад, зв'язався з ними. Мені зробили доволі швидко фідбек. До речі, попались компетентні люди, тому що вони вникали в питання, дійсно читали, що я там їм написав в своєму CV.

Спочатку я їм не підійшов, потім через тиждень-два вони мені зателефонували і сказали, що детальніше познайомились з моєю справою і хочуть запропонувати іншу посаду

Олександр пройшов усі необхідні процедури і вже розраховував заступити на службу в обраному підрозділі, але й досі не там:

— По суті, я не можу до кінця стверджувати, що ця система працює нормально. Бо я вже протягом майже чотирьох місяців досі не перебуваю в тій бригаді, куди мав потрапити. Вона перейшла в інший рід військ — і саме через це великі проблеми з переведенням. Поки що чекаю наказу.

Ще один наш співрозмовник Sestry Сергій розповідає: доволі швидко знайшов підходящу вакансію, пройшов усі співбесіди, проблеми виникли на етапі ТЦК:

— Фактично, мені сказали, що потрапити на ту посаду, де я вже домовився, не зможу, і вони, можна так сказати, запропонували абсолютно іншу посаду. Я знову звернувся до своєї бригади, вони сказали, що будуть це вирішувати самі. Поки ні туди, ні сюди — чекаю.

Президент під час поїздки до військових на Донеччині. Фото: ОПУ

Справа в тому, що добровільний рекрутинг практично не врегульований на законодавчому рівні, каже юрист міжнародної компанії Quantum Attorneys Дмитро Єфременко:

— Відверто кажучи, мене бентежить, яким чином в нас регулюються ці питання. Військові ейчари керуються трудовим правом і своєю внутрішньою посадовою інструкцією. Але якщо ми беремо військовий рекрутинг, то тут неминуче приходимо до закону про мобілізацію і до постанов Кабінету міністрів 487 і 506. Якщо ми говоримо про мобілізаційну підготовку в особливий період, то рекрутинг регулюється тими самими постановами. А якщо говорити про те, що відбувається загалом на цьому мобілізаційному напрямі, то багато відверто антизаконних, антиконституційних речей.

Основна проблема з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в тому, що ТЦК могли ігнорувати так звані відношення з військових частин. І не було жодних — ані юридичних, ані законодавчих — важелів впливу на ТЦК, каже керівниця департаменту військового рекрутингу Lobby X Ольга Бандрівська:

— Наприкінці лютого вийшла нова директива від Генерального штабу, яка зобов'язує ТЦК виконувати в обов'язковому порядку приписи військових підрозділів щодо рекомендаційних листів. Це означає, якщо кандидат пройшов процедуру рекрутингу, отримав відношення, тобто рекомендаційний лист від військової частини і прийшов з цим відношенням в ТЦК, то ТЦК зобов'язаний направити його у відповідну військову частину. У цьому напрямку, слава Богу, просуваємось в сторону цивілізації.

І якщо раніше на ТЦК не було ніякого впливу, то зараз, якщо таке трапляється, кандидати звертаються до нас — і ми напряму через Генштаб вирішуємо ці питання

U.S.Army — досвід військового рекрутингу

У США система військового рекрутингу працює вже понад півстоліття. Після завершення війни у В’єтнамі Сполучені Штати повністю перейшли на професійну армію і скасували призов, хоча за надзвичайних обставин його теоретично можуть повернути. Сам відбір відбувається у кілька етапів, розповідає військовий рекрутер Девід Юстіс (David Eustice):

— Кожен рід військ має різні вимоги як до фізичної форми, так й інших здібностей. І для флоту, військово-повітряних сил, морської піхоти ці вимоги будуть дещо відрізнятись. Загальний вік призовників — від 17 до 25 років. Хоча теоретично можна приєднатись до армії до 40 років.  Є чіткі фізичні та медичні вимоги. Якщо немає серйозних хронічних станів, ви можете пройти цей відбір. Для оцінки персональних здібностей у нас є спеціальний тест ASVAB (Armed Services Vocational Aptitude Battery — Батарея професійної придатності Збройних Сил. — Авт.) У звичайний час мінімальний бал на ASVAB — 31, але для деяких родів військ, наприклад ВПС треба набрати удвічі більше.

Громадяни, які пройшли службу в армії, в подальшому мають певні бонуси, наприклад, пільги для отримання освіти після завершення служби, армійський досвід часто розглядається як перевага при працевлаштуванні

Житло та медичне забезпечення є частиною соціального пакету. Останніми роками в армії США, зі слів Девіда Юстіса, з'явилося набагато більше можливостей для жінок служити на різних посадах у всіх родах військ. І натепер жінки становлять приблизно 20 відсотків армійців. 

Морська піхота США в горах під час військової операції. Фото: Shutterstock

Європейський погляд  

За системою рекрутингу — через онлайн платформи або спеціальні центри — набирають військовослужбовців армії більшості країн Європи, зокрема, Великої Британії, Франції, Німеччини, Польщі.  Алгоритм загалом схожий — вікові обмеження в середньому 17-40 років, закінчена середня освіта, відповідна фізична форма.

Навесні у Німеччині заговорили про можливе повернення до обов’язкового призову. На тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну європейці переглянули свої підходи до безпеки й оборони і збільшили військові витрати, каже військовий експерт Варшавського інституту Бенджамін Бардос (Benjamin Bardos). Хоча, за його словами, у Західній Європі це відбувається повільніше, натомість армії великих східноєвропейських держав, наприклад як у Польщі, докладають значних зусиль для озброєння і модернізації. До польської армії упродовж 2022-го приєднались майже 14 тисяч солдатів, це найбільша кількість, відколи Польща скасувала обов’язковий призов у 2008 році:

— Популярність військової служби в Європі — різна. У той час, як такі країни, як Польща, мають намір значно збільшити кількість військовослужбовців, західноєвропейські країни, наприклад, Німеччина і Велика Британія, відчувають масштабний дефіцит кадрів, що зачіпає майже всі роди військ. У ширшому сенсі більшість європейців не розглядають військову службу як привабливе зобов'язання.

Британські військові на навчаннях Steadfast Defender-24. Фото: Royal Anglian Regiment

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Ексклюзив
20
хв

Ґабріелюс Ландсберґіс: «Єдина країна, яка має політичну волю і здатність зупинити Росію, — це Україна»

Ексклюзив
20
хв

Чеський євродепутат Ондржей Коларж про комплексні санкції проти РФ: «Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все має бути покарано»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress