Ексклюзив
20
хв

Неспокійний травень: російські плани з дестабілізації — до чого готуватись Києву?

Росія не полишає спроб розхитати ситуацію всередині України, атакуючи за трьома різними напрямами. Російський план передбачає військову, дезінформаційну та міжнародну складові — попереджає українська розвідка

Катерина Трифоненко

З Вовчанська на Харківщині евакують людей. 12 травня 2024 року. Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

На найближчі кілька тижнів росіяни покладають неабиякі очікування. Кінець травня, за оцінкою заступника керівника ГУР Вадима Скібіцького, буде напруженим і на фронті, і на міжнародній арені. А за допомогою дезінформаційних кампаній росіяни намагатимуться посіяти паніку та поставити під сумнів легітимність української влади. 

Будуть розхитувати як тільки зможуть

Голос Скібіцького звучить стурбовано, коли він оцінює перспективи України на полі бою — так описує свої враження від інтерв’ю з заступником керівника Головного управління розвідки українського Міноборони журналіст британського видання The Economist. Представник ГУР наголошує, від початку повномасштабного вторгнення зараз найскладніша ситуація. І може погіршитися.

Травень, за оцінкою української розвідки, буде ключовим місяцем, коли Росія застосує тришаровий план дестабілізації. Головний фактор — військовий. Попри те, що американський Конгрес із запізненням дав добро на збільшення військової допомоги, пройдуть тижні, перш ніж вона дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від керованих авіабомб. 

Другий фактор — російська дезінформаційна кампанія в Україні, спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Володимира Зеленського, чий президентський термін умовно закінчується 20 травня. Хоча Конституція чітко дозволяє його продовження на невизначений строк у воєнний час, опоненти вже наголошують на вразливості президента. 

Третім фактором, за словами Вадима Скібіцького, є кампанія Росії з міжнародної ізоляції України: «Вони будуть розхитувати ситуацію як тільки зможуть».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6634e13d18564317b1779430_dscf8864_id96059_1300x867_a1797d6010093eda7651965e4ba11c81_650x410.jpg">У травні Росія застосує «тришаровий» план дестабілізації країни — ГУР</span>

Закрити вікно можливостей для Росії

Чи вдасться росіянам втілити свої плани, багато в чому залежить від того, чи зможе Україна мобілізувати свої спроможності, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун:

— Якщо ми отримаємо допомогу, але не проведемо мобілізацію, то гріш ціна тій допомозі. Вона просто не буде ніким використана. Знаєте, у нас зараз на деяких ділянках один до семи в особовому складі. Тому є питання і до нас, і до наших партнерів. До них — чому так пізно і повільно надають допомогу. Хоча зараз намагаються нормально передавати. А до нас — щоб ми провели якісну мобілізацію. Під «якісною» мається на увазі не гребти всіх підряд, а робити це розумно. Як, наприклад, Третя штурмова працює через рекрутингові центри, щоб люди розуміли, куди і як вони йдуть.

І якщо цей комплекс зусиль буде об’єднаний, то матимемо якийсь результат

Через те, що допомога Україні в останні місяці зменшилась, Росія, хоча й з великими втратами, змогла досягти певних успіхів на фронті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv). Новий пакет допомоги США, з його слів, не змінює баланс сил, і хоча  допомагає зменшити перевагу Росії, все ще не створює паритетних умов. Марек Кохв наголошує — Україні необхідно займатись мобілізацією і не лише задля ротації чинних військових, а також варто почати створювати нові підрозділи, щоб бути готовими до наступного року:

— Цього року основні зусилля України спрямовані на утримання лінії фронту та її закріплення. Росія, швидше за все, отримає більше території цього року. В принципі, можна сказати, що цей рік є вікном можливостей для РФ, використанню якого Україна повинна запобігти за будь-яку ціну. Росія спробує здійснити якийсь наступ влітку, але її підрозділи також суттєво постраждали. Росіяни мають проблему з якістю підготовки новобранців і значну втрату досвідчених офіцерів і сержантів на тактичному рівні. З наступного року ми можемо побачити проблеми Росії і з бойовою технікою, оскільки все було вивезено зі складів, а при таких темпах її знищення неможливо виробляти достатню кількість нових зразків.

Водночас з наступного року мають з'явитися перші результати оновлення європейської військової промисловості

Рішення про пакет допомоги Україні у США ухвалювали довго, однак великий плюс в тому, що до 2025 року допомога надходитиме регулярно і в необхідних обсягах, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Ця допомога не вплине на розстановку сил на полі бою, але зараз головне питання — забезпечити  українських військових озброєнням, яке їм необхідне для продовження війни:

— Але якщо ми хочемо, щоб Україна вигнала російських окупантів зі своєї суверенної території, то нам потрібно набагато більше. І саме тут ми досягаємо певної межі цієї допомоги, тому що ми всі розуміємо, щоб звільнитися від Росії потрібен набагато більший пакет, потрібно набагато більше систем озброєння. І в ідеалі потрібні війська, адже справа не лише в зброї, а й в людях, які з неї стріляють. І в якийсь момент виникне проблема, коли мова піде про людські ресурси в Україні, — через кількість жертв, через навчання, через те, що Росія постійно посилає більше військ на фронт. У кінцевому рахунку питання стоятиме безпосередньо про відправлення європейських чи  військ НАТО, щоб допомогти Україні. Але ми ще не дійшли до цього обговорення. 

Російська пропаганда в Україні і світі

Розгортання російської пропагандистської кампанії, спрямованої проти Президента України, почалося ще торік. Її центральна ідея полягає в тому, що 20 травня Зеленський буцімто втратить легітимність, тож із наближенням до цієї дати пропаганда стає все більш агресивною. Основні меседжі і наративні треки залишаються незмінними впродовж місяців, змінюється лише інтенсивність їхнього просування. Якщо у листопаді 2023-го вкидів на цю тему було порівняно небагато, то тепер російські ботоферми, балакучі голови і пропагандистські медіа генерують дуже щільний інформаційний шум, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Російська пропаганда атакує нас з різних напрямів. По-перше, вона маніпулює нашою відданістю демократії: мовляв, Зеленський — це узурпатор, який скористався воєнним станом, щоб заборонити вибори і встановити авторитарний режим, він перетворив Україну на Північну Корею тощо. По-друге, ворог маніпулює втомою від війни: мовляв, Зеленський воюватиме «до останнього українця», щоб чимдовше залишатись при владі. Як варіант, РФ буде заявляти, що український президент настільки некомпетентний, що під його керівництвом не виграти війну, що на нас насувається катастрофа тощо. По-третє, пропаганда апелює до емоцій, змальовуючи Зеленського бридкою особистістю, зрадником України, корупціонером, якого треба усунути від влади негайно, незважаючи на приписи законодавства чи обставини воєнного часу. 

Пропагандистська складова плану дестабілізації спрямована на Володимира Зеленського. Фото: AFP/East News

Варіацій пропагандистських наративів безліч, продовжує Максим Віхров, ворог намагається залучити якомога більше аудиторій, сегментованих за політичними, культурними, соціальними ознаками. Але всі пропагандистські треки зводяться до одного гасла: «Зеленського геть!»:

—  Задача-максимум пропаганди — підбурити українців на бунт проти влади, спровокувати внутрішній хаос в нашій державі. Задача-мінімум — загострити невдоволення українців і сфокусувати його на президенті і центральній владі загалом — знову ж таки, в надії на бунт, який став би великим подарунком для російських генералів.

Останні, до речі, теж беруть опосередковану участь в інформаційній операції: тиск, який Росія чинить на фронті, створює відповідне тло для пропаганди

Не варто очікувати, що після 20 травня інтенсивність інформаційних атак піде на спад. Меседжі і наративи дещо змінюватимуться, але центральне керівництво України буде під прицілом ворожої пропаганди, поки триває війна, а можливо й по її завершенні.

Росія намагається дискредитувати імідж України своїми інформаційними кампаніями вже більше десяти років, зауважує керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв. І слід визнати, що РФ досягла певного успіху в регіонах, віддалених від Європи, де розігрувала карту колоніалізму, що є зрозумілою конструкцією в тамтешніх регіонах. Водночас Росія була колонізатором у самій Європі, але в тих регіонах про це не дуже добре знають:

—  На Заході зусилля Росії менш ефективні, хоча і тут їм вдалося нав'язати страх ескалації в деяких столицях за останні два роки. Але треба розуміти, що з кожним наступним формулюванням страху ескалації ми віддаємо шматок ментальної території і зрештою наближаємося до втрати території фізичної. Та загалом можна сказати, що російські наративи, призначені для споживання в західній спільноті, виглядають абсолютно смішно. «Денацифікація», наприклад, абсолютно незрозуміла в ситуації, коли президент України має єврейське походження і, власне, частина українського населення також є євреями.

Також не є особливо переконливими російські наративи про злочинність українського уряду і президентської адміністрації в ситуації, коли Росія вбиває українських жителів і руйнує міста і села. Лідери західних країн постійно відвідують Київ, щоб висловити свою підтримку
Президент Європейської ради Шарль Мішель і президентка Молдови Мая Санду з візитом у Києві. Листопад 2023 року. Фото: ОПУ

Європа вчиться на своїх прорахунках

Росія дуже хотіла б максимально ізолювати Україну, але подивимось, що буде відбуватись в Швейцарії, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун. Він нагадує, саміт миру, який збирається на швейцарському курорті з ініціативи України, може зібрати половину країн світу, тому говорити про ізоляцію Києва просто смішно. Так само, на думку Віктора Ягуна, спроби росіян впливати на українське суспільство не мають шансів на успіх:

—  Але росіяни дуже намагаються впливати на  людей — через просування наративів щодо зриву мобілізації, щодо підтримки умовного руху ухилянтів. Ще вони тероризують населення. Це має певний ефект на окремих громадян, але точно не підніме ту хвилю, на яку вони розраховували. Ви думаєте, просто так вони обстрілюють Одесу, Харків? Вони їх обстрілюють для того, щоб підняти там хвилю: давайте зупинимося, давайте проведемо перемови. Вони розраховують, що нібито це проросійські регіони, де людей можна зачепити тезою: а з ким ми воюємо?

Але насправді виходить все набагато складніше для них, бо люди, які там живуть, вони бачать що таке Росія, чого вона насправді прагне і як вона цього досягає

Від початку російського повномасштабного вторгнення Європа пережила трансформацію поглядів і підходів. Якщо два роки тому лідерами у підтримці Києва були насамперед країни, що межують з Україною, то нині великий внесок роблять Франція і Німеччина, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв:

— Європа усвідомила свої військові недоліки і зробила кроки на їхнє виправлення. На це потрібен час, але воно вже відбувається — і це незворотній процес. У військову промисловість було зроблено дуже хороші інвестиції. Для Європи те, що відбувається в Україні, є екзистенційним, хоча, можливо, в деяких столицях це ще не так чітко визначено, але ми рухаємося до цього.

Європейський парламент визнав президентські вибори в Росії нелегітимними, а Путіна відповідно нелегітимним президентом, нагадує Марек Кохв. А двосторонні безпекові угоди, які підписують з Україною європейські країни, свідчать про підтримку Європи — і цього не змінює навіть те, що деякі країни не демонструють особливої прихильності до Києва:

—   Росія також зробила свій внесок у це своїми різноманітними гібридними атаками проти європейських країн. Саме вони допомогли Європі зрозуміти, що РФ дійсно хоче зруйнувати існуючу архітектуру безпеки в Європі і готова атакувати життєво важливу інфраструктуру, вбивати людей, втручатися у вибори та організовувати інші звірства. У російських ЗМІ, які не є вільними, а повністю контролюються Кремлем, Заходу щодня погрожують застосуванням ядерної зброї. Телеведучі та експерти, які отримують свої тези прямо з Кремля, кидають вульгарні образи безпосередньо на адресу західних лідерів.

Це показує Заходу, яким є справжнє ставлення Росії до Європи 

Російські зусилля зі знищення України — марні, певен науковий консультант Chatham House Матьє Булєг. Найперше через відчайдушний спротив самих українців. Однак і Захід згуртувався:

— Ми бачимо російські зусилля і на дипломатичному рівні, і коли йдеться про пропаганду і залякування. З останнього — оголошення ядерних навчань. Але якщо подивитися з іншого боку, то НАТО тепер має ще двох членів — Фінляндію і Швецію. США щойно ухвалили новий пакет допомоги, щоб допомогти Україні з поставками зброї. Макрон і Кемерон оголосили про нові навчання для українських військових разом з Литвою. Тож, незалежно від того, що робить Путін, ми повинні більше зосереджуватися на тому, щоб допомогти Україні боротися проти окупантів, а не на російських зусиллях щодо створення розбрату. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»


No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress