Ексклюзив
20
хв

Давос-2024 на смітник викинув тезу про втому від України: підсумки Всесвітнього економічного форуму

«Росія не може і не повинна перемогти в Україні, тому що на кону стоїть Україна, наші цінності, наша колективна безпека в Європі, на Кавказі і в усьому регіоні»

Катерина Трифоненко

15-19 січня у Давосі відбувся Всесвітній економічний форум. Фото: Офіс Президента

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Всесвітній економічний форум у Давосі (WEF) — одна з головних подій року для світових політичних та бізнесових еліт. Цьогорічне зібрання відбулось 15-19 січня під гаслом «Відновлення довіри». Серед головних тем були кліматичні виклики, розвиток штучного інтелекту, загроза нової пандемії. А втім, більшість виступів і розмов в кулуарах так чи інакше стосувались війни в Україні. На форум особисто приїхав Володимир  Зеленський — європейські та американські посадовці запевнили українського президента у своїй непохитній підтримці в боротьбі проти російської агресії. Sestry разом з дипломатами та політологами підбили підсумки Давоського форуму.

Путін — хижак, який не задовольняється замороженим продуктом   


Трибуна Давосу, напевно, найкращий майданчик для звернення до світових еліт. Виступ Зеленського був одним з найемоційніших моментів усього форуму, ділиться враженнями українсько-американський політолог і директор міжнародної некомерційної організації «Євразійська демократична ініціатива» (Нью-Йорк) Пітер Залмаєв:

— Зал був абсолютно вщент забитий людьми, які, стоячи йому аплодували. І це була справді сильна промова. Й усі західні делегати запевнили нас, що підтримка є. Так, ще багато деталей потребують узгодження, але це лише питання часу.

Зеленський у своїй промові між тим дорікнув західним союзникам за слабкі санкції, які так і не змогли зупинити нарощування російського військового виробництва і не завдали нищівної шкоди російській економіці:

— Путін любить гроші понад усе, чим більш мільярдів він, його спільники та друзі втратять, тим більш ймовірно він пошкодує, що розпочав війну. Він повинен пошкодувати, потрібно щоб він програв.

Володимир Зеленський у Давосі. Фото: ОФіс Президента

Український президент закликав союзників відкинути сумніви і страхи ескалації та нарощувати підтримку України, мовляв, зміцнюйте нашу економіку, а ми зміцнимо вашу безпеку. І один з ключових посилів промови Зеленського: заморожування війни — неможливе:

— Путін є хижаком, який не задовольняється замороженим продуктом. А нам потрібно захищати себе, наших дітей, наші будинки, наші життя. І ми можемо це зробити.

Росія не має перемогти

Давоський форум, якщо зважати на реакцію західної преси, пройшов за сценарієм України, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний. А також Давос спростував тезу про втому від України, навпаки — європейські лідери почали краще розуміти загрозу не лише для України, але й для своїх країн:

— Заяви міністра оборони Великої Британії Шаппса, французького президента Макрона, президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, вони всі говорять про допомогу Україні. І це в той час, коли тезу про ймовірний напад (на країни НАТО, зокрема держави Балтії. — Авт.) озвучують вже і Bild, і Economist і навіть видання, такі як іспанський El Pais, які ніколи раніше на це не реагували. Це свідчить про те, що ситуація вирівнюється, і всі прекрасно розуміють, що слово «втома» не до діла. Бо як правильно у виступі сказав президент, якщо не хочете допомагати Україні, виставляйте тоді свої армії. Але ви покажіть хоч би одну армію в Європі, яка здатна сьогодні бути на рівних з українською. І стає очевидним, що розмова, яка, велася в Давосі, вона дуже важлива з точки зору викидання на смітник тези про втому.

Бо це лише українці могли втомитися за десять років війни. Але аж ніяк не європейці чи американці. І святість Різдва цього року європейцям забезпечив український солдат
Президентка Єврокомісії: «Росія зазнає поразки у досягненні стратегічних цілей в Україні». Фото: Х/Урсула фон дер Ляєн

Росія не досягає стратегічних цілей, її військові провали очевидні, а санкції відірвали російську економіку від сучасних технологій та інновацій і Росія тепер залежна від Китаю — це з трибуни Давоса заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:

— Звичайно, як і в усіх демократіях, наша свобода пов'язана з ризиками. Завжди знайдуться ті, хто спробує скористатися нашою відкритістю як всередині, так і зовні. Завжди будуть спроби зіштовхнути нас зі шляху. Наприклад, за допомогою дезінформації. І ніде цього не було більше, ніж в питанні України. І все це говорить нам про те, що Україна може перемогти в цій війні. Але ми повинні продовжувати підтримувати їхній опір. Українці потребують передбачуваного фінансування протягом 2024 року і далі. Вони потребують постійного постачання зброї для захисту і повернення законної території України. Їм потрібні можливості стримувати майбутні напади Росії.

Ще категоричнішим у Давосі був Еммануель Макрон. Французький президент напередодні швейцарського форуму пообіцяв Україні потужний пакет військової допомоги з крилатими дальнобійними ракетами SCALP і «сотнями бомб». А під час виступу на WEF Макрон прямо сказав – Росія не має перемогти:

— Ми зробимо все, щоб спробувати утримати світ разом і не піддатися ризику розколу, і спробувати мати ефективний порядок денний, який гарантуватиме, що Росія не може і не повинна перемогти в Україні, тому що на кону стоїть Україна, наші цінності, наша колективна безпека в Європі, на Кавказі і в усьому регіоні. Тому для цього 2024 рік буде ключовим для європейців. 

Еммануель Макрон завив, що Європа має відновити зусилля щодо підтримки України. Фото: Ludovic MARIN/AFP/East News

І це каже президент Франції, країни, яка традиційно доволі лояльно ставиться до росіян.

— У мене була можливість поставити питання Макрону після його промови, — розповідає українсько-американський політолог і директор міжнародної некомерційної організації «Євразійська демократична ініціатива» (Нью-Йорк) Пітер Залмаєв. —  Я запитав про перспективи членства України в НАТО, це важливо, адже всі сумніви і відтермінування тільки заохочують Путіна до подальшої агресії. Без прямої відповіді Макрон сказав, що має намір відвідати Київ і збирається підписати договір про гарантії безпеки. Ціла низка країн висловлюють намір підписати щось такого типу. Але, що є в договорі? Можна посперечатись про юридичний статус, але це небезпечно, бо лише вступ в НАТО може дати гарантії безпеки в сучасних реаліях.

Скинути Росію з неба

«Неважливо, наскільки ми будемо втомлені чи виснажені. Ми будемо продовжувати захищати нашу країну», — заявив у Швейцарії український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. То ж пріоритет України на цей рік — скинути Росію з неба. Бо, хто контролює небо, визначатиме, коли і як закінчиться війна:

— Україні будуть надані винищувачі F-16, ракети дальнього радіусу дії, безпілотники та засоби радіоелектронної боротьби. Якщо все це надійде, ми продовжимо перемагати і продовжимо звільняти. Але, знаєте, ми боремося з дуже великим ворогом, потужним ворогом, ворогом, який не спить. Тому потрібен час.

А в кулуарах Давосу відбулись зустрічі задля прискорення поставок далекобійних ракет в Україну, хоча публічно цю тему в Давосі ніде не піднімали, – про це Дмитро Кулеба розповів в ефірі єдиного телемарафону. Крім ракет, з його слів, порушували питання того, які кроки має зробити Європа, щоб істотно наростити можливості з виробництва зброї.

Держсекретар США: «Війна в Україні стала глибоким стратегічним провалом для Володимира Путіна і Росії». Фото: Х/Ентоні Блінкен

Сполучені Штати налаштовані підтримувати Україну, у цьому запевнив держсекретар США Ентоні Блінкен. Він зауважив, що мета полягає в тому, аби Україна в перспективі змогла самостійно себе захищати від зовнішніх загроз «без масивного безперервного припливу ресурсів ззовні».

Росія була ослаблена на багатьох фронтах після вторгнення в Україну, констатував Ентоні Блінкен, додавши, що Вашингтон завжди відкритий для довгострокового припинення вогню, а втім, висловив сумніви, що Росія готова до переговорів.

Агресор має заплатити за завдану шкоду


«Маємо донести до наших союзників, що ціна стримування Путіна, якщо він завоює Україну, буде набагато більшою, ніж ціна підтримки України, щоб вона могла ефективно захищатися від його акту агресії», — це з трибуни Давосу заявив польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський. Він наголосив: окрім безпосередньої підтримки України, міжнародна спільнота повинна згуртуватись, щоб зрештою змусити Росію відшкодувати завдані збитки:

— Агресор повинен заплатити за шкоду, завдану Україні. Голосування Генеральної Асамблеї ООН, яка переважною більшістю голосів засудила вторгнення Росії на початку війни, створює правову основу, фактично зобов'язує міжнародне співтовариство відшкодувати цей акт агресії, покарати і стягнути вартість з країни-порушника.

Сікорський разом із Кулебою та Столтенбергом на полях Давосу. Фото: Barbara Milkowska/MSZ

Фінансова складова цьогорічного Давосу дуже тісно переплелась з питаннями безпеки, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Що видно вже зараз, це можливість для української делегації і керівництва країни довести свої меседжі. Зокрема про те, що кожен заморожений конфлікт призводить до нової війни, і які саме кроки допоможуть зупинити агресію. Це синхронизація з низкою політиків, від яких учасники форуму почули про те, що війна в Україні стосується не лише Європи, адже, якщо РФ переможе, це вплине на безпеку кожної країни у світі. Це можливість вкотре нагадати представникам інвесткомпаній і найбільших фондів світу про можливості розвитку в Україні і що кожен потрібний в Україні, щоб будувати, відбудовувати, відновлювати життя.

І чим більше компаній захочуть вкладати в економіку держави, не чекаючи закінчення агресії, тим більше можливості буде в України протистояти цій агресії і тримати економіку

Тема України після війни стала ключовою з точки зору глобального континентального бізнесу. І насправді зараз від нього й очікують реакції, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний:

— На це спрацювало декілька посилів. Перший —  розмови з приводу трьохсот мільярдного конфіскату російських заморожених активів і, принаймні, хоча би частину їх використання в процесі нинішньої відбудови економіки України. І зрозуміло, участі в цьому процесі. І оці речі вони звучать всупереч загальному дискурсу, бо навряд чи ми знайдемо політика, який не говорить про насування світової війни. А тут зненацька, як сюрприз для багатьох, на Давоському форумі заговорили про відновлення України після війни. І це з усіх сторін обнадійливе явище.

Звідси, з моєї точки зору, для України у дипломатичному міжнародному плані —  це один з найвдаліших форумів

Формула миру

14 січня в Давосі відбулась зустріч представників понад 80 країн та міжнародних організацій, які обговорювали українську формулу миру. Після консультацій голова Офісу президента Андрій Єрмак, який очолював українську делегацію, сказав, що Україна ніколи не погодиться і не прийме жодного заморожування конфлікту:

— Просте припинення вогню не стане кінцем російської агресії в Україні, а лише дасть агресору паузу для накопичення сил. Це точно не шлях до миру. Росіяни не хочуть миру. Вони хочуть панування. Отже, вибір простий: або ми програємо і зникаємо, або виграємо і живемо далі. І ми боремося.

Володимир Зеленський під час зустрічі з Урсулою фон дер Ляєн. Фото: AFP/East News

Українська формула миру складається з 10 пунктів, зокрема йдеться про виведення російських військ зі всієї міжнародно визнаної території України, в тому числі з Криму, покарання військових злочинців і виплату компенсацій. У Давосі обговорювали п'ять пунктів цього плану: виведення російських військ, відновлення справедливості, екологічну безпеку, недопущення ескалації та повторення конфлікту, а також підтвердження закінчення війни.

Росія в обговоренні української формули участі не бере, бо заперечує проти всіх її пунктів. Давоські консультації проігнорували також представники китайської делегації. Це цілком очікувано, каже міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко:

— У нас в Україні виникла хвиля ейфорії, що, мовляв, ось там, в Саудівській Аравії відбулася зустріч, де Китай був представлений на якомусь там рівні. І це почали подавати як якусь принципову зміну позиції Китаю. Я вже тоді говорив, що це надто скоростиглі висновки. Тут треба виходити з дещо дещо інших підходів, а саме ідеологічної спорідненості Росії і Китаю. Це два тоталітарних режими, які будуть підтримувати одне одного до останнього. Тому я не бачу нічого надзвичайного в тому, що Китай відмовився брати участь в засіданні, яке було зараз в Давосі. І це, власне, ще раз демонструє, що між Росією і Китаєм є чіткі домовленості про те, що Пекін не буде цього робити більше. Можливо, це є якоюсь навіть допомогою Росії з боку Китаю, щоб це було сигналом для країн цього так званого глобального півдня. І ще раз говорить про те, що нам треба виходити з того, що вісь зла, яка сформувалася у нас, включає, на жаль, Китай. Якби ми не хотіли думати, що Пекін може змінити свою позицію, я думаю, що це відбудеться лише в тому випадку, коли путінський режим посиплеться. От тоді в Китаї справді почнуть думати, що робити далі. А поки він є, він їм потрібний, вони його перетворили в свій економічний додаток. Дуже зручний, для них корисний. Вони диктують свої умови. Тому для чого їм, власне, робити так, щоб Росія програла?

Навпаки, Китаю треба, щоб Росія залишалася, залишалася напівживою, напівдохлою. І фактично управляти тим, що відбувається в економіці. А той, хто управляє економікою, управляє політикою

Київ пропонує провести міжнародний саміт, на якому світові лідери затвердять запропоновані Україною загальні принципи врегулювання війни. Ймовірно, такий саміт відбудеться якраз у Швейцарії. Принаймні, цього не виключає тамтешній міністр закордонних справ Іньяціо Кассіс. Водночас він закликав знайти спосіб, як зробити Москву частиною дискусій про формулу миру:

— Нам потрібно буде знайти спосіб включити Росію в цей процес. Миру не буде, якщо Росія не скаже своє слово. Але це не означає, що ми повинні просто сидіти і чекати, поки Росія щось зробить зовсім навпаки. Щохвилини, поки ми чекаємо, десятки цивільних в Україні гинуть або зазнають поранень. Ми не маємо права просто чекати.

Навіть, якщо такий саміт відбудеться, його підсумком будуть загальні декларації, каже міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко:

— На превеликий жаль, жодного практичного значення вони не мають. Ми вже маємо безліч прикладів загальних декларацій у вигляді, скажімо, резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони дуже правильні, дуже гарні, за які голосують там по сто п'ятдесят країн. Але від того агресорові ні холодно, ні спекотно. А відносно участі Росії — як можна злочинця запрошувати за стіл, за яким сидять цивілізовані люди? Це нонсенс. І я думаю, що відповідь на це вже прозвучала з українського боку. І відповідь негативна.

Для України участь в міжнародних заходах — це в будь-якому разі можливість ще раз задекларувати свої позиції. І це той самий контекст, який впливає і на суспільну думку, і на політичні рішення. Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA) певна, що невдовзі ми побачимо якісь конкретні результати:

— Головні для України питання вирішуються не при світлі камер і софітів, а під час особистих або закритих зустрічей. Треба дати відповідальним представникам робочих груп певний час на опрацювання дій після цих зустрічей. Водночас я схильна дивитися на це, як на ще одну можливість. Серед майбутніх подій в найближчі місяці — де можна знову нагадати про важливе і скорегувати хід історії — це Мюнхенська конференція безпеки в лютому, потім саміт НАТО в Вашингтоні в липні. Тому Давос і його результати слід розглядати комплексно, з прив'язкою до інших подій.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Ексклюзив
20
хв

Ґабріелюс Ландсберґіс: «Єдина країна, яка має політичну волю і здатність зупинити Росію, — це Україна»

Ексклюзив
20
хв

Чеський євродепутат Ондржей Коларж про комплексні санкції проти РФ: «Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все має бути покарано»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress