Ексклюзив
20
хв

«Миротворці» для України: чи покладе саміт у Швейцарії край війні і на чиїх умовах?

Глобальний саміт миру відбудеться 15-16 червня. На нього, за інформацією джерел швейцарського видання NZZ, збирається президент США Джо Байден. Якщо це так, то зібрання матиме найвищий статус — рівня глав держав. Швейцарці розіслали запрошення у майже сотню країн, включно з Китаєм, Індією, Бразилією та ПАР. Росію не запросили. Водночас російські дипломати попередили: якщо й отримають запрошення, не приймуть його

Катерина Трифоненко

Глобальний саміт миру відбудеться 15-16 червня у Швейцарії. Фото: Fabrice COFFRINI / AFP/East News

No items found.

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

Шоу на всі гроші

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Реджеп Ердоган неодноразово заявляв, що Туреччина готова провести так звані мирні переговори між Україною та Росією. Фото: ОПУ

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

Страх війни

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

Мир по-пекінськи

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених
Спецпредставник уряду КНР з питань Євразії Лі Хуей та керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак. Київ, 7 березня 2024 року. Фото: ОПУ

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

Переговори не на часі 

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

Саміт миру

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Глобальний саміт миру відбудеться у готелі Bürgenstock у Швейцарії. Фото: Shutterstock

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.

Українська журналістка. Працювала головною редакторкою української редакції RFI. Працювала у міжнародній редакції ТСН (телеканал 1+1). Була міжнародною оглядачкою у Брюсселі, співпрацювала з різноманітними українськими телеканалами. Працювала у новинній службі Українського радіо. Нині займається інформаційно-аналітичними проєктами для українського ютубу.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Малґожата Боніковська, портрет, політологиня

Марія Гурська: 1 липня Україна почала переговори про вступ до ЄС. Унікальний випадок — країна, яка дає відсіч агресору, одночасно йде в ЄС. Як ви, як експертка Європейської Комісії у 2000-х, а в 1990-х співробітниця Комітету з питань європейської інтеграції Польщі, бачите цей момент в історії України і Польщі?

Малґожата Боніковська: Це, безумовно, прецедент. В Євросоюзі такої ситуації ще не траплялося. Жодна країна-кандидат не була у стані відкритої війни.Єдиним випадком вступу країни з прикордонними проблемами була Республіка Кіпр.  

Але саме війна призвела до того, що ЄС, як союз двадцяти сімох, прийняв рішення, важливі для його історії. Не лише однозначно засудив Росію та підтримав країну, яка зазнала нападу і жорстокого вторгнення. Але він також ухвалив більше десятка пакетів санкцій проти Росії та запровадив спільні механізми фінансової та військової допомоги Україні.

Це також прецедент в Євросоюзі — спільні закупівлі зброї зі спільного бюджету, т. зв.  „European Peace Facility”. ЄС ніколи раніше цим не займався.

Ця війна викликала величезний шок у структурах Європейського Союзу. У відповідь на це були були зроблені конкретні кроки, які увінчуються рішенням про розширення і швидким початком переговорів з Україною та Молдовою

Розпочались процеси, яких не було можливості зрушити з місця роками, якщо не десятиліттями, зараз відбуваються.

Які основні завдання стоять перед Україною під час переговорів? 

Якщо війна в Україні є абсолютно екстраординарною ситуацією, то процес переговорів вступу в ЄС є стандартною процедурою.

Польща, як і інші країни, які вступили до ЄС, це проходила. Ідеться про те, що країна, яка хоче приєднатися до Європейського Союзу, домовляється про прийняття усієї законодавчої бази та головних принципів функціонування ЄС. Отже, це переговори, в яких позиція країни-учасника переговорів є слабкою, тому що, як правило, зрештою ця країна все одно має все прийняти.

Питання лише в тому, як швидко і в якій мірі. Переговори відбуваються на основі чітко визначених засад. Є 35 переговорних розділів, і вони стосуються окремих сфер функціонування держави, таких як сільське господарство, охорона навколишнього середовища, освіта, економіка, охорона здоров'я. Переговори стосуються того, як швидко та якою мірою країна, яка хоче приєднатися до ЄС, адаптуватиметься до законодавства та внутрішніх правил ЄС.

Можливі перехідні періоди, тобто більш повільна адаптація. У виняткових випадках можливі виключення, тобто т. зв. дерогації від правил ЄС. Наприклад, Мальта має додаткові гарантії проти купівлі власності громадянами інших країн.

Робочий візит Президента України до Брюсселя. Фото: www.president.ua

Де криються найбільші проблеми в випадку України?

Перш за все, це корупція — величезна проблема. Ідеться про функціонування всієї держави за звичками, які сформувалися ще в радянські часи. 

Організація  держави великою мірою спирається на домовленостях і олігархії, а суспільство призвичаїлось до цього. Корупція, звісно, усюди є в якомусь невеликому відсотку, також в ЄС, але такі випадки стигматизовані. Є апарат притягнення до відповідальності за такі ситуації.

Однак це абсолютні винятки і вони однозначно засуджуються. Вступаючи до ЄС, Україна повинна буде скоригувати функціонування держави, опертись на сильні інституції та прозорі процедури.

Скільки може тривати інтеграція України, і чи реально зміни впроваджувати під час війни одночасно з обороною?

ЄС усвідомлює, що війна — це додатковий виклик, який лягає величезним тягарем на українську державу.

Але водночас Україна отримує значну військову та фінансову допомогу. Тому важливо, щоб не було жодного сумніву, куди ця допомога йде, щоб вона не була підвладна корупційним механізмам. Коли ми говоримо про план відбудови України після війни, ми думаємо не тільки про те, де взяти кошти, в якому масштабі і як модернізувати країну, а й як забезпечити ці кошти, щоб вони не витікали «на бік» у приватні руки. 

Це важливо, і я вважаю, що одним із методів є тісна співпраця з іноземними радниками з країн ЄС, у тому числі з Польщі.

Напередодні старту переговорів, Президент України затвердив делегацію для участі у переговорах про вступ із ЄС, в яку увійшли урядовці, дипломати і експерти. Наскільки важливий склад цієї групи, які вміння повинні мати ці люди?

Переговорна група – це формальна структура, створена урядом країни, яка вступає в ЄС.

Кожну переговорну сферу очолює один віцеміністр, який координує роботу цілої групи. До її складу входять особи, які мають суттєві знання про обговорювані сфери. Найчастіше це люди, призначені відповідними міністерствами — працівники міністерства, або і зовнішні експерти. Саме ці люди, послуговуючись своїми професійними знаннями, повинні оцінити наслідки імплементації норм ЄС в Україні та їхній вплив на окремі сфери. Їхня роль полягає в тому, щоб проаналізувати, чи потрібні уповільнення або навіть відхилення від правил ЄС, і якщо так, то в якій мірі, а також як підготувати правову базу у вашій країні для внесення необхідних змін.

Україна підлягає процесу скринінгу, тобто аналізу всієї правової ситуації на предмет розбіжностей, дірок в законодавстві, відсутності регуляцій і необхідності напрацювання нових. Команда перемовників даватиме рекомендації щодо створення нормативно-правових документів, які повинні будуть потрапити до українського парламенту. В результаті переговорів правова ситуація України повинна максимально наблизитися до правового порядку ЄС, щоб в момент вступу не було розбіжностей. 

Ідеться про т. зв. “Acquis communautaire”, тобто всі правові норми, вказівки, стандарти, яких держава-член повинна дотримуватися. Однак, водночас, кожна країна має право домовитися про триваліший термін запровадження цих правил у складних для неї сферах. У випадку Польщі, наприклад, це було екологічне законодавство, тому що воно ставило перед нами занадто високі вимоги на тому етапі розвитку країни. Ми вступили до ЄС у 2004 році, і перехідний період тривав до 2017 року, тому що ми розуміли, що не зможемо швидше впровадити всі стандарти ЄС у цій сфері.

Українська сторона разом з ЄС має знайти такі питання, що становлять очевидну складність, і домовитися про подовжений період для запровадження норм ЄС у цій сфері.

За оцінками експертів, переговори з ЄС це в середньому 5-7 років. Але водночас, війна в Україні сприяє турбошвидкості шляху України на Захід. Скільки може тривати процес переговорів і входження в ЄС в нашому випадку?

Війна і вступ — це дві різні речі. Війна ускладнює переговори для України, але вона не прискорить їх, а скоріше сповільнить

А все тому, що ЄС і так є досить складною організацією, до якої входять аж 27 країн зі значними відмінностями між собою, в тому числі і з точки зору політичного устрою. І вступ кожної нової країни означає додаткові виклики. Тому ЄС намагається підготувати і себе, і країну, що вступає, до цього моменту, мінімізувати відмінності. Бо чим більші відмінності, тим більші внутрішні проблеми для ЄС в цілому. 

Ми не можемо допустити ситуації, коли розширення підриває всю структуру зсередини. 

З боку ЄС багато занепокоєнь в контексті наступного розширення. Не хочемо ослаблення, а тільки зміцнення нашої спільноти. Саме тому переговори з Україною будуть тривалими і складними. У випадку Польщі вони тривали п’ять років, а у випадку Іспанії — майже вісім, коротшими були у Греції (чотири роки і п'ять місяців, — ред.). 

Україна є великою і людною країною. А велика країна — це великі проблеми. Подивіться хоча б на ситуацію в сільському господарстві та на конфлікт між Польщею та Україною через зерно.Таких ситуацій буде більше в багатьох інших сферах. Навіть без війни між Україною і ЄС є багато викликів, тому переговори не відбуватимуться легко, а момент вступу України до ЄС буде складним для для обох сторін.

Запорізька область, Україна, 29 червня 2024 р. Чоловік розкидає озиму пшеницю у вантажівці під час жнив на полі. Фото: Dmytro Smolienko/Ukrinform/East News

Які хороші новини для України?

Хороша новина полягає в тому, що є чітка воля вести переговори, що Україна є не лише країною-кандидатом, але й вже розпочала шлях, і всі двадцять сім країн-членів ЄС переконані, що Україна є європейською країною, яка мусить бути колись членом Європейського Союзу.

Це дуже гарна новина для України. Ще кілька років тому такої перспективи не було. Сьогодні це реальність, яка матеріалізується в нас на очах.  

Якими будуть вимоги Польщі у переговорах з Україною? Що переможе — партнерство чи конкуренція?

Україна веде переговори не з окремими країнами, а з Єврокомісією.

За процес відповідає Європейська комісія і Генеральний директорат з питань розширення, який веде переговори від імені всіх держав-членів. Головна ідея — ЄС хоче розширюватися і хоче колись прийняти Україну.

Втім, підходи країн ЄС до конкретних питань, пов'язаних зі вступом України до ЄС, різняться залежно від їхньої власної ситуації. Є країни, в яких сільське господарство є дуже важливою частиною економіки і сильним, як, наприклад, Польща, Франція та Італія, а є такі, де сільське господарство має марґінальне значення, наприклад, Люксембург.

Тож виклики, які українське сільське господарство ставить перед ЄС, для одних країн є ключовим, а для інших — менш важливе. Схоже і з іншими сферами.

Кожна країна-член аналізує це через свою власну ситуацію і надає Європейській Комісії певні коментарі і пропозиції щодо своїх переваг чи застережень. Ідеться про збереження інтересів і становища певних секторів і груп — підприємців, фермерів, фінансової індустрії, автомобільної промисловості — і в ЄС, і в Україні. Отже, це процес узгодження дуже вузьких деталей, дуже конкретних технічних питань.

Де в чому переговорний процес здаватиметься Україні кроком назад. Ідеться про те, що через війну Україна раптом стала частиною європейського ринку прискореними темпами, адже Євросоюз вирішив допомогти українській економіці, знявши торговельні бар’єри. Але це було тимчасове рішення, вимушене російським вторгненням і бажанням забезпечити Україні можливість виживання.

Тим часом війна затягується, і ми маємо прецедент, коли країна, яка не є в ЄС, де-факто отримала в деяких питаннях такі самі прерогативи, як мають країни-члени

Це стосується також дозволів на роботу, вільного руху людей. Свого часу під час переговорів з ЄС Польща про це особливо довго домовлялася, і нам таки не вдалося отримати можливість вільно діяти на європейському ринку праці з першого дня членства.

Єдиними двома країнами, які дали нам тоді таку можливість, були Велика Британія (яка тоді була в ЄС), та Ірландія. Усі інші країни з боку ЄС запровадили семирічний перехідний період, що означало, що поляки не могли працювати в країнах ЄС без додаткових дозволів та процедур, пов'язаних з їх працевлаштуванням.

Українці через війну отримали можливість вільного переміщення та праці. В Польщі отримали номер PESEL, що означає, що вони можуть легально виконувати роботу, платити податки і, головне, не повинні отримувати жодних інших дозволів.

Цього б не було, якби не війна. 

Саміт НАТО. Фото: www.president.ua

У чому Польща може допомогти Україні під час переговорів?

Я вважаю, що Польща може зробити для України дві речі. По-перше, ми фактично пройшли через подібний процес, тож у нас є свіжий практичний досвід, яким ми можемо поділитися. Ми вели переговори про вступ до ЄС у 1998-2003 роках. Люди, які були залученими до цього процесу, активні і сьогодні. Їх можуть попросити про консультації, наприклад, в якості радників українського уряду, щоб зробити процес максимально професійним і ефективним.

По-друге, Польща, однозначно зацікавлена у вступі України до ЄС, може бути містком для України. Не всі країни ЄС мають таке чітке бачення майбутнього ЄС з Україною всередині. Звісно, є ​​воля , але деякі країни мають дуже великі застереження щодо того, як функціонує Україна і що вона насправді дає. 

Наприклад, Німеччина має багато сумнівів. Тож Польща сьогодні може відігравати роль мосту, який також поєднає культурну та історичну близькість наших народів. Можемо виконати схожу роль, яку Німеччина зіграла для Польщі наприкінці 1990-х років.

Вони хотіли розширення, і допомогли Західній Європі не тільки визнати, що це неминуче, але й побачити переваги. Сьогодні Польща може зробити те саме для України.

Які головні уроки чи поради Ви б дали Україні, виходячи з польського досвіду?

Перш за все, Україна має зрозуміти, що всі їй співчувають щодо війни. Війна — це страшна річ. Але переговори — це щось інше. Попри те, що Україна дає відсіч Росії, вона не отримає особливого пільгового трактування в переговорах. Має стати членом ЄС і мусить приймати правила функціонування цієї організації. 

Українці стали дуже вимогливими. Вони відчувають, що заслуговують на все, бо воюють. Такий стиль мислення дуже не бажаний у переговорах. Україна повинна зрозуміти — вона входить в пул країн, які домовилися про певну форму функціонування, і зайвий тиск і відсутність компромісів призведе лише до одного — до затягування переговорів. 

Короткий шлях до перемоги України — це вступ до НАТО. Проте останній саміт показав, що країни НАТО не готові запропонувати Україні членства зараз. Які наші дії, і які перспективи?

По-перше, продовжуйте боротися. Україна має вистояти. Ніхто не знає, скільки  — рік, два — скільки буде потрібно. Поки війна в Україні триватиме, НАТО не прийме Україну, тому що Альянс сам опиниться в стані війни.

Після завершення війни становище України зміниться — українська армія буде дуже досвідченою в бою і зможе сама навчати армії країн-союзниць. Вступ в НАТО неодмінно стане кроком, який посилить Альянс

Не знаємо, як розвиватимуться події у Сполучених Штатах і хто виграє вибори. Але, безумовно, важливою частиною роздумів про майбутнє України будуть роздуми про закінчення війни.

Поки Україна бореться, Європа має ремілітаризуватися прискореними темпами, щоб давати Україні посилену допомогу. Всі тут борються з часом, але не тільки ми — Росія теж. Подивіться на роботу санкцій  — вона вже призвела до того, що «Газпром» має негативні фінансові результати, а значить, в Росії повільно закінчуються фінансові ресурси для ведення війни. Чим швидше їхня економіка піде в занепад, чим менше грошей буде в Путіна для фінансування війни, і тим швидше вона завершиться.

В якийсь момент Росія відчує, що вона не виграє цю війну, і сяде за стіл переговорів. Інакше переговори зводитимуться до вимог збереження Росією захоплених територій і визнання України буферною територією між Росією і НАТО.

Це неприйнятна ситуація ні для України, ні для Заходу.

Робочий візит Президента України до Британії. Фото: www.president.ua

Країни з так званої осі зла і разом з ними деякі країни глобального Півдня, допомагають Росії вижити, попри санкції. Як з цим бути? 

Це питання масштабу західної дипломатії, але тут в нас не такі вже й погані новини. Погляньте, у нашому таборі — Австралія, Японія, Нова Зеландія, Південна Корея.

Щодо інших країн — ми повинні домовлятися і співпрацювати. Дійсно, Росія не одна, і має своїх друзів, союзників і країни, з якими вона спілкується. Але це не завжди ворожі до Заходу країни. Це часто нейтральні країни, або навіть партнери Заходу, як от,  наприклад, Індія.

Нещодавно ми бачили фотографії прем'єр-міністра Нарендри Моді, який поїхав у гості до Путіна. З точки зору Індії, ця зустріч була бажаною, Захід сприйняв її негативно. Європа і США мусять бути дуже активними у країнах глобального Півдня. Не тільки транзитувати наш наратив і наше бачення війни, а й викладати на стіл конкретні пропозиції, привабливі для цих країн, ніж те, що надходить від Росії.

Росія не має багато, чого запропонувати, лише дешеві енергоносії та зброю. Ми можемо мати кращу пропозицію. 

В якій Європі ми будемо жити через 5-10 років?

Це залежить від нас і наших рішень а також від того, чи будемо ми прогинатися під тиском, під яким живемо. Європейці не звикли до життя в умовах постійної загрози.

Після Другої світової війни Європа, не маючи війни на своїй території, звикла до того, що економічні питання є найважливішими і інших загроз немає.

Зараз європейці живуть у постійному стресі — економічна нерівність розчаровує людей, міжнародна ситуація викликає страх. Раптом виявилося, що зовсім поруч — Росія, яка здавалася нормальною країною, а виявилося, що так не є. Все це є своєрідним підґрунтям для тривоги, розчарування, протестів, анархічної поведінки, і все це означає, що ми можемо бути внутрішньо дестабілізованими.

Європа опинилася між двома полюсами. Один — внутрішня тривога й розчарування через внутрішню та зовнішню нестабільність. А другий — бажання об’єднуватися і діяти разом

Який шлях переможе, і від чого це залежить, поки Європа усе ще на перехресті?

Я думаю, люди не захочуть повертатися в минуле і жити гірше. Наш світ формують цінності, але також спосіб життя і певні звички, які ми маємо — наприклад, вільно пересуватися, жити безпечним, заможним життям, бути разом і співпрацювати в ситуаціях підвищеної загрози.

Ми переживаємо важкі часи, і вони вимагають запровадження механізмів співпраці в рамках ЄС і на всьому європейському континенті.

Тут багато залежить від лідерів. Я бачу надію в тому, що в демократіях не одна, три чи п'ять голів, а багато, багато людей, які мають гарні ідеї. Це набагато потужніше, ніж принцип дії авторитарних систем, де все вирішує лідер і його воля.

Ми можемо розраховувати на багато мудрих голів і багато мудрих концепцій. Ми вже це робимо, і все тому, що війна в Україні прискорила певні процеси. Ми бачимо великі внутрішні зміни в Європейському Союзі. Триває розширення НАТО, почався процес розширення ЄС, посилено координацію воєнної промисловості ЄС, призначено комісара з оборони.

Україна — наш каталізатор змін на краще. Європейці завжди виходили з криз сильнішими.

20
хв

Все, що потрібно знати про те, як Україна приєднається до ЄС

Марія Гурська
Джо Байден зняв кандидатуру

Про своє рішення Джо Байден оголосив на своїй сторінці X. Чинний президент США заявив, що не балотується на другий термін у Білому домі.

«Для мене було найбільшою честю в моєму житті служити вам як президент. Хоча я мав намір балотуватися на переобрання, я вважаю, що в інтересах моєї партії та країни я повинен відмовитися від висування і зосередитися виключно на виконанні своїх обов’язків президента протягом терміну, що залишився», – заявив Джо Байден.

А також написав, що хоче запропонувати Камалу Гарріс, віцепрезидентку США, як кандидатку від Демократичної партії. Якщо партія підтримає її кандидатуру на початку серпня і вона переможе, то стане першою в історії США жінкою-президентом.

Раніше Байден пояснив, що за час свого правління зроблено великий прогрес в Америці. І оголосив, що на цьому тижні звернеться до нації щодо свого рішення.

Камала Гарріс також відреагувала на заяву Байдена:

«Для мене велика честь отримати підтримку президента, і я маю намір заслужити та виграти цю номінацію. У нас залишилося 107 днів до дня виборів».

Камалу вже офіційно підтримали Білл і Гілларі Клінтон. Натомість інший кандидат у президенти США Дональд Трамп заявив, що легко переможе Камалу Гарріс.

20
хв

Джо Байден знявся з виборчих перегонів

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«За 18 років у журналістиці я не бачив сильнішої за українців нації», — польський репортер Міхал Пшедляцький

Ексклюзив
20
хв

Українські біженці в Європі: прийшли, щоб узяти? Розбір шкідливих стереотипів

Ексклюзив
20
хв

Харарі: Мир, але після поразки Росії — або глобальна катастрофа

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress