Ексклюзив
20
хв

Блокадний листопад: як вирішити ситуацію на кордоні

Тисячі українських фур стали заручниками блокади польських перевізників, затори розтягнулись на десятки кілометрів, а збитки оцінюють у сотні мільйонів євро

Катерина Трифоненко

Практично місяць триває блокада на польсько-українському кордоні. Фото: Sestry

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Бездіяльність, що загрожує українсько-польським відносинам. Так Дональд Туск, який вже незабаром може очолити уряд, описав дії чинної польської влади щодо блокування пропускних пунктів. У Києві прямим текстом говорять, що за правління Моравецького не варто чекати деблокади, всі сподівання — на нового прем'єр-міністра Польщі. Протест, який триває фактично місяць, занадто дорого обходиться не лише політично, але й фінансово. За оцінками Європейської Бізнес Асоціації, в середньому день простою через блокаду завдає одній українській компанії близько мільйона гривень втрат. Загальні збитки української економіки від початку листопада вже сягнули понад 400 мільйонів євро. Які справжні причини протесту, які шляхи вирішення блокадної проблеми та які ризики для подальших українсько-польських взаємин — про це в матеріалі Sestry. 

Водії на межі

Більше 2500 українських фур перебувають у блокадній пастці на польській території. Найбільше — на пункті пропуску «Рава-Руська-Гребенне». Його, як і ще два ПП — «Ягодин-Дорогуськ» та «Краківець-Корчова» — польські перевізники блокують майже місяць — від 6 листопада. А з 23 листопада — ще й «Шегині-Медика». До протестувальників на фурах також приєднались фермери з ініціативи «Ошукане село». Блокадники не пускають українські вантажівки на тих напрямках, де кордон можуть перетинати фури вагою більше 7,5 тонн. 

Польські перевізники блокують чотири пропускні пункти на польсько-українському кордоні. Фото: Sestry

«Водії, які сотні годин чекають в заторах, вже на межі», — розповідає Sestry про ситуацію на кордоні голова Міжнародної транспортної асоціації України Руслан Паращич: 

— Вже є такі випадки, що хлопці (водії) залишають свої вантажівки і йдуть пішки до кордону. Це мало би спонукати польську владу, якось вирішувати це питання, бо саме їм надалі треба буде щось робити з цими машинами.

1 грудня українські водії біля пункту «Краківець-Корчова» оголосили голодування. Далекобійники кажуть, що в них закінчилися харчі та паливо. Вони відчувають себе заручниками. Українські водії вимагали, аби польські перевізники пропускали 14 вантажівок за годину. Дійшли компромісу: 7 автівок на годину, а гуманітарні та військові вантажі — поза чергою. Того ж дня, 1 грудня, українці припинили голодування. Але наголосили: тимчасово. Якщо ж польські перевізники не дотримаються слова, українські далекобійники готові офіційно оголосити голодування.

Що не подобається польським перевізникам?

До того, як Україна отримала так званий «транспортний безвіз» — тобто українським перевізникам скасували необхідні раніше дозволи на в’їзд в ЄС — польські компанії фактично панували на ринку загальноєвропейських перевезень. За останні роки на останніх припадало майже 50% всього ринку.  Нині ситуація кардинально змінилась.

У польських перевізників є низка вимог до української влади. Фото: Michal Wawer/X

Вже цього року обсяги перевезень зросли в рази. Для порівняння, якщо у 2021-му в Польщу заїхали понад 160 тисяч вантажівок з України, то нині йдеться вже про понад півмільйона. До того ж українські компанії пропонують нижчі тарифи, ніж польські. Відтак послугами українців активно користуються компанії з різних країн ЄС.

Після російського вторгнення в Україну Євросоюз створив так звані коридори солідарності, щоб спростити вантажні перевезення між країнами ЄС та Україною. Насамперед йшлося про гуманітарну та військову допомогу, а згодом — експорт зерна.

У підсумку це повністю змінило ринок. Якщо раніше українські компанії виконували 60% транскордонних рейсів, а польські — 40%, то тепер співвідношення становить 90% до 10% — на користь українців. 

«За таких умов, протест польських перевізників цілком зрозумілий», — каже Томаш Вальчак, політичний журналіст видання Super Express:

— Ці транспортні фірми — національна гордість Польщі. Вони, можна сказати,  завоювали майже всі ринки Європи. Ясно і зрозуміло, що нині вони бояться конкуренції з українцями, які платять своїм водіям значно менше. 

Перший тривожний дзвіночок продзвенів ще у травні цього року. Польські перевізники тоді влаштували масштабний протест біля пункту пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Вимагали повернути дозвільну систему для українських компаній.

Тоді Київ пішов на поступки — для всіх польських перевізників, звідки б вони не везли вантажі, скасували дозволи на в‘їзд в Україну. Такого компромісу вистачило на півроку. Те, що протести поновились саме зараз, — не випадковість, — вважає голова Міжнародної транспортної асоціації України Руслан Паращич: 

— Так звані страйкарі скористались ситуацією виборчого процесу у Польщі: нова влада ще не сформувала уряд після виборів і не зовсім активно реагує на ситуацію. Зараз немає дуже з ким говорити. Страйкарі ведуть себе приблизно так, як колись себе поводили приїжджі тітушки в Маріїнському парку: «Чого ви сюди приїхали?» — «Не знаємо». «Які ваші вимоги?» — «Не знаємо». «А що ви тут стоїте?» — «А візьміть телефон, у нас є страйковий комітет, він вам там все пояснить». Тобто вони чітко не можуть сформулювати ні чого вони там стоять, ні чого вони хочуть, ні хто вони такі. Це люди, яким за це стояння платять кошти.

Читайте також: Микола Княжицький: «У мене немає жодних сумнівів, що блокада кордону — це спецоперація Російської Федерації»

Українські прикордонники показали пустий пункт пропуску в Ягодині, де традиційно все мало б бути заповнене фурами. Фото: з Фейсбуку Волинської митниці

Крім повернення дозвільної системи, яку, як уже заявили у Брюсселі, не скасують до 30 червня 2024 року, польські перевізники мають ще низку вимог:

— посилити для іноземних перевізників правила перевезень за ЄКМТ (Європейська Конференція Міністрів Транспорту);

— заборонити реєстрацію компанії в Польщі, якщо її фінанси перебувають за межами ЄС;

— створити окрему чергу для польських перевізників на єврономерах в «єЧерзі»; 

— створити окрему чергу для порожніх фур; 

— надати польським перевізникам доступ до системи «Шлях».

«Конфедерація» шукає всіх таких — невдоволених

Одним з організаторів протесту польських перевізників є політична сила «Конфедерація» і безпосередньо очільник Люблінського осередку Рафал Меклер. Ця партія здавна відома своїми антиукраїнськими гаслами. А сам Меклер —  ще й власник компанії «Рафал Меклер Транспорт», яка, попри російську агресію, продовжує возити вантажі до Білорусі та Росії. Політик і бізнесмен свого часу брав участь в акціях, ключова вимога яких була скасувати антиросійські санкції. Його підтримують й інші політики «Конфедерації». Зокрема на кордон приїжджали депутати Кшиштоф Босак, Вітольд Туманович і  Ґжеґож Браун. Останній, до речі, був єдиним депутатом Сейму, який після Бучі не підтримав резолюцію на засудження російської агресії, а також є автором гасла: «Зупинимо українізацію Польщі».

15 листопада Ґжеґож Браун прибув до польських страйкарів. Фото: Michal Wawer/X

Можна зрозуміти, чому українці схильні шукати політичний підтекст в блокуванні кордону з огляду на роль «Конфедерації» в цих протестах, каже журналіст видання Super Express Томаш Вальчак. Однак, переконаний, не варто зводити ситуацію на кордоні лише до політики:

— «Конфедерація» шукає всіх таких – невдоволених. А також ситуації, де є напруга між Польщею та Україною. З самого початку війни, коли українці почали  приїжджати до Польщі, конфедерати голосно говорили, що для країни — це лихо. І вони використовували будь-яку ситуацію, щоб підкреслити, що поляки і українці не можуть разом жити. Спершу — були етнічні причини. Зараз —  економічні, вони себе вважають захисниками польського бізнесу. Але інші партії не надто охоче до цього підходять. Особливо для нової влади важливішими будуть стосунки з Україною як з державою.

Об’єднання перевізників у Польщі значно впливовіші за будь-яку політичну силу, — наголошує колишній міністр праці Польщі Пьотр Кульпа. Попри те, що, на його думку, причини протестів лежать виключно в економічній площині, негативні наслідки будуть і в політиці:

— Найцінніше для польського і українського народу — це ставлення, це повага одне до одного. Бо саме в такі моменти вороги хороших стосунків між Польщею та Україною намагаються виливати свою ненависть. Як у Польщі проти України, так і в Україні проти Польщі.

Українські водії стоять майже місяць у довгих чергах на кордоні. Дорогуськ, 29 листопада. Фото: Jakub Orzechowski/Agencja Wyborcza.pl

Бездіяльність чинної польської влади — головна причина тієї ситуації, яка склалась на польсько-українському кордоні. Про це заявив Дональд Туск, який уже незабаром може очолити польський уряд.

На його думку, нинішня польська влада невдало розіграла українську карту. Політик переконаний — таку бездіяльність не можна вибачити, адже вона загрожує польсько-українським відносинам, і це не про захист польських інтересів.

У Києві підкреслюють, що блокування кордону є відголосом запеклої політичної боротьби на парламентських виборах Польщі. Вихід із ситуації може бути лише тоді, коли сформується коаліційний уряд на чолі із Туском. 

— Оскільки тимчасовий уряд, який очолює Матеуш Моравецький, не активно працює по деблокаді й навряд чи розв'язуватиме проблему, — заявив радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк. 

Однак, коли уряд Туска почне вирішувати питання, пов'язані з ринком перевезень, він насамперед дбатиме про добробут польських компаній, — прогнозує журналіст видання Super Express Томаш Вальчак:

— Я думаю, українці не будуть задоволені рішеннями, які ухвалюватиме нова влада. Але можна очікувати, що принаймні закінчиться страйк на кордоні — і товари без перешкод будуть доправлятись в обидва боки. Однак ще багато часу може пройти перш, ніж ця ситуація вирішиться.

Тим часом Михайло Подоляк наголошує: «Конфедерація» має повне право на протест. Однак він має бути не на українському кордоні, а в серці Європи — у Брюсселі: 

— Ми ж говоримо про єдиний економічний європейський простір, де є відповідна конкуренція. Український перевізник — це конкурент польського перевізника, який свого часу був конкурентом для інших перевізників, зокрема, французьких та німецьких. Тому, якщо ви, польські перевізники, організовані партією «Конфедерація», хочете довести, що маєте право отримати ексклюзивні можливості працювати на ринку перевезень чи винищити конкуренцію, то йдіть, будь ласка, до Брюсселя і проводьте там протестні заходи. 

Читайте також: Блокада не того кордону

27 листопада, вперше від початку протестів на кордоні, уже колишній польський міністр інфраструктури Анджей Адамчик надіслав листа українському віцепрем’єрові Олександрові Кубракову. У повідомленні закликав Київ виконати вимоги польських протестувальників. Принаймні скасувати обов’язкову реєстрацію в системі «єЧерга» транспортних засобів, які повертаються з України до ЄС, хоча б на прикордонних переходах «Зосін – Устилуг» та «Нижанковичі – Мальховіце». 

Баланс інтересів: Україна може виконати частину вимог поляків

Україна може частково виконати вимоги польських перевізників, заявила заступниця голови Комітету Верховної ради з питань транспорту та інфраструктури Юлія Клименко. Зокрема, з її слів, українська сторона може погодитись пускати порожні європейські фури без черги, а також відкрити доступ до системи «Шлях».

Єдина вимога, яка не може бути виконана, наголосила Юлія Клименко, — це скасування «транспортного безвізу» Євросоюзу для України та повернення до системи дозволів на автоперевезення:

— Для нас зараз це — основний шлях. Якщо ми повернемо дозволи, які були до війни, а це лише близько 200 тисяч на рік — фактично зменшимо у три рази вантажоперевезення в Україні, і відповідно у три рази менше товарів, необхідних для українців, буде поставлено в Україну.

Українська влада сподівається, що кризу на кордоні зможе вирішити новий коаліційний уряд. Медика, 27 листопада. Фото: Omar Marques/Anadolu/East News

29 листопада прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький, який очолює тимчасовий уряд, заявив, що домагатиметься відновлення дозволів для українських транспортних компаній на в’їзд до Євросоюзу, як того вимагають польські перевізники. Цю вимогу планує висунути на зустрічі міністрів транспорту ЄС у Брюсселі, яка запланована на 4 грудня.

Читайте також: «Я не допомагаю українцям чи полякам. Я допомагаю людям», — польський волонтер Давід Дехнерт про допомогу заблокованим на кордоні водіям

Тьмяне світло в кінці тунелю з’явилось 1 грудня. Того дня у Варшаві відбулася зустріч заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Сергія Деркача та держсекретаря міністерства інфраструктури Польщі Рафала Вебера під головуванням Ядвіги Емілевич, урядової уповноваженої з питань польсько-української співпраці у галузі розвитку та за участю Міністерства фінансів та Міністерств Польща. Сторони домовилися про три конкретні кроки:

1) відкриття пункту пропуску «Угринів-Долгобичув» для проїзду порожніх вантажівок;

2) створення в «єЧерзі» слотів для порожніх фур на ПП «Ягодин-Дорогуськ» і «Краковець-Корчова». На цих ПП є фізичні смуги для порожнього транспорту безпосередньо у пункті пропуску на обох боках кордону;

3) запуск пілотного проєкту з реєстрацією в «єЧерзі» безпосередньо перед перетином кордону на пункті пропуску «Нижанковичі – Мальховіце» терміном в один місяць.

Європі доведеться субсидувати тих, хто скаржиться

Єврокомісія провела вже кілька малорезультативних раундів перемов з посадовцями з України, Польщі та представниками польських перевізників. 

30 листопада єврокомісарка з питань транспорту Адіна Велян пригрозила польській владі штрафними санкціями за блокування переходів на українсько-польському кордоні і обурилась тим, що Варшава не намагається вплинути на ситуацію:

— Немає доброї волі в пошуку рішення. Це моя сьогоднішня оцінка, і це майже повна відсутність участі польської влади. Кажу це тому, що польська влада має стежити за дотриманням закону на цьому кордоні. Я підтримую право людей на протести в усьому ЄС, але Україна, яка зараз перебуває у стані війни, не може стати заручницею блокади наших зовнішніх кордонів.

Блокада українського кордону польськими перевізниками може призвести до дефіциту та подорожчання імпортних продовольчих товарів. Адже за відсутності авіасполучення та російської блокади українських портів, автомобільні перевезення залишаються єдиним транспортним коридором з та в Україну. 

Найефективніший інструмент Єврокомісії, який допоможе знизити градус напруги, — субсидії галузі протестувальників, вважає експерт UkraineAlert Service в Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Європа завжди так робить, їм доведеться субсидувати тих, хто скаржиться, — поляків, і обмежувати тих, хто конкурує, — українців. Тож Україна матиме нові обмеження, накладені на них, на їхніх вантажоперевізників. А польські та інші східноєвропейські компанії отримають субсидії Європейського Союзу.

Подібні ситуації ближчими роками будуть виникати постійно, продовжує Пітер Дікінсон. Протести польських перевізників, на його думку, — це лише початок:

— Україна інтегрується в ЄС. Тож країни, які збиткують від цього, будуть дуже сильно боротися за фінансування Євросоюзу. По суті, вони борються не проти України, а проти Брюсселя. І уже прямо кажуть: нам потрібні гроші.  

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Заборона на фотозйомку в Польщі: де тепер не можна знімати?

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Катерина Приймак: «Що більше жінок в армії — то більше прав у цих жінок»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress