Ексклюзив
20
хв

Війська країн НАТО в Україні: (не) можливий сценарій

Президент Франції Емманюель Макрон не виключив ймовірного відправлення західних військ в Україну. «У питанні підтримки України не може бути жодних червоних ліній», — наголосив французький лідер. Заява Макрона спричинила жваву дискусію на Заході

Катерина Трифоненко

Макрон не виключив можливе розгортання західних військ в Україні. Фото: Офіс президента України

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Французький президент перший з західних високопосадовців закинув в публічний простір тезу, що не можна виключати відправлення військових з країн НАТО в Україну. Ця заява Макрона неабияк струсонула європейський політикум — одразу кілька держав, зокрема, Польща, Німеччина та Сполучені Штати заперечили таку можливість. Так само і генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що союзники надають Україні безпрецедентну допомогу, ще від 2014 року, але сухопутні війська Альянс в Україну не направлятиме. Натомість, скажімо, прем’єрка Естонії та міністр закордонних справ Литви наполягають, що Україна має отримати максимум підтримки від партнерів, то ж і ідею Макрона варто щонайменше обміркувати. Що стоїть за заявами французького президента і чи з’являться в Україні військові країн НАТО, Sestry розпитали європейських та українських фахівців.

Кожне слово зважене

Останніми тижнями французький президент зробив низку резонансних заяв. На зустрічі з союзниками в Єлисейському палаці Еммануель Макрон на загал визнав, що захід запізнюється з допомогою Україні на шість-дванадцять місяців і закликав Європу зробити стрибок з урахуванням змін військової та стратегічної загрози.
Згодом французький президент підтвердив, що не кидав слів на вітер, коли не виключив сценарію, за яким військові західних країн відправляться в Україну:

—  Це досить серйозні речі. Кожне слово, яке я говорю з цього питання, є зваженим, продуманим і виваженим.

Захід розділився після заяви Макрона. Фото: Офіс президента України

Франція розглядає можливість дозволити спецназу та іншим військовим підрозділам перетинати кордон України, про це з посиланням на джерела написала французька газета Le Monde. Видання зазначає, що такий варіант не передбачає масованого розгортання військ, і припускає, що солдати з Франції або інших країн зможуть бути присутніми на об'єктах наземної протиповітряної оборони, що потенційно зробить деякі райони України безпечними і серйозно обмежить удари російської армії. Це також може знадобитись, коли в Україну прибудуть американські літаки F–16.

На сьогодні для Франції не є реалістичним відправлення французьких військ в Україну, крім тих небагатьох спеціалістів, які вже перебувають на місцях, щоб допомогти контролювати використання військового обладнання, переданого українцям, наприклад, ракет Scalp, вважає старший науковий співробітник французького інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IRIS) Гаспар Шніцлєр:

— У заявах французького президента йшлося насамперед про те, що всі варіанти лежать на столі і відкриті для обговорення західними країнами, хоча таке обговорення не передбачалося і/або не було предметом консенсусу.

Послання було спрямоване передусім до Росії: нічого не можна виключати. Це можна трактувати як форму стримування 

В інтерв’ю чеським ЗМІ Макрон уточнив, що в найближчому майбутньому розгортання французьких військ в Україні не буде. А втім, зі слів французького президента, його заяви означають, що починається дискусія, що можна зробити, щоб підтримати Україну, особливо на українській території. А під час зустрічі з французькою громадою в Чехії Макрон закликав союзників не бути боягузами:

— Війна знову триває на нашій землі, деякі держави, які стали нестримними, з кожним днем дедалі більше розширюють свою загрозу нападу на нас, і нам доведеться відповідати історії та мужності, якої вона вимагає.

А вже 7 березня під час зустрічі з лідерами парламентських партій Еммануель Макрон заявив, що в питанні підтримки України немає жодних обмежень або червоних ліній. Учасники зустрічі, яких цитують французькі журналісти, розповіли, що Макрон заявив про готовність втрутитись у випадку, якщо росіяни підуть на Київ чи Одесу.    

Французьке лідерство

Є кілька факторів, чому французький президент запустив у публічний простір тезу про можливість відправки в Україну західних військових, каже політолог-міжнародник Максим Несвітайлов. Перше — після того, як в американському Конгресі на невизначений час застрягла допомога Україні, європейці приходять до думки, що варто розраховувати більше на власні сили. І в цьому контексті велика відповідальність лягає на країни-лідери ЄС, насамперед Німеччину і Францію:

— І ось тут ми підходимо до питання, з якою метою Макрон взагалі ініціював цю історію. Тим більше, що Україна про це не просила. Ми, я думаю, були би не проти. Але на самому старті розуміли, що це майже неможлива історія. Тому ми говоримо про літаки, ми говоримо про артилерію, про снаряди. Про ракети, правда, поки що б’ємося об стіну нерозуміння з боку Німеччини, а конкретно Олафа Шольца. Введення в дискурс такої гучної і неоднозначної теми, як введення власне військ в Україну, по-перше мобілізує інших лідерів, а по-друге змушує виправдовуватись, мовляв, ні, ми не відправимо війська, але чимось іншим допоможемо. Самого ж Макрона такі заяви поки що ні до чого не зобов'язують.Так, це непопулярна думка на внутрішню аудиторію, але він вибори нещодавно пройшов, йому не доводиться настільки сильно перейматися через електоральні вподобання.

І зараз він таким чином може претендувати на певне неформальне лідерство, це його така серйозна заявка на те, щоб репрезентувати себе як лідера об'єднаної Європи    
У Польщі наприкінці лютого 2024 року закінчились Brilliant Jump 2024 — частина серії навчань Steadfast Defender. Фото: НАТО

В Україні не буде жодного солдата НАТО

Пропозиції Макрона подумати над варіантами відправленням військових в Україну, м'яко кажучи, не викликали ентузіазму серед більшості країн НАТО, заявив польський президент Анджей Дуда:

— Найпалкіша дискусія стосувалася питання відправлення солдатів в Україну, і тут не було абсолютно ніякої згоди. Думки відрізняються, але загалом жодних рішень немає.

Категорично проти ідей Макрона виступив німецький канцлер Олаф Шольц, мовляв, в Україні не буде не лише німецьких військ, а взагалі жодного європейського солдата чи солдата НАТО.

Дискусія, спровокована заявами Макрона, підсвітила і без того складні взаємини між лідерами Франції та Німеччини, на це звертає увагу Bloomberg. Агенція, посилаючись на анонімного французького чиновника, пише, нібито Макрон вважає Шольца лідером без сміливості та амбіцій, який не здатен думати на довгострокову перспективу. А близькі помічники канцлера розповідають, що в Берліні Макрона вважають монархістом, який краще вміє розповідати про грандіозні плани, але не втілювати їх.

Та найбільше Берлін розлютили слова Макрона про союзників, які на початку повномасштабної війни Росії запропонували Україні тільки шоломи і спальні мішки. Це був очевидний закид на адресу німців, але відтоді Німеччина стала другим найбільшим військовим донором України після США.

Реакція Білого дому і Кремля

Сполучені Штати не збираються відправляти свої війська в Україну, але подібні рішення кожна країна Альянсу може ухвалювати на свій розсуд, заявив радник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі:

— Що ж, це суверенне рішення, яке кожен член НАТО має ухвалювати сам. Ви чули, як генеральний секретар Столтенберг казав, що не має планів чи намірів розміщувати війська на місцях під егідою НАТО.

І президент Байден з самого початку цього конфлікту чітко заявив: на території України не буде військ США, які будуть виконувати бойові дії

Російський президент дістав свій улюблений козир — пригрозив країнам НАТО ядерним ударом у відповідь на можливе розміщення в Україні західних військових. Мовляв, західні країни мають розуміти, що Росія теж має зброю, здатну вражати цілі на їхній території: «І це реально загрожує конфліктом із використанням ядерної зброї, а отже, знищенням цивілізації».

Заява Макрона пролунала на фоні навчань НАТО в Європі. Фото: НАТО

Військові підрозділи НАТО точно не з'являться в Україні найближчим часом, але Альянс може піти іншим шляхом, каже політичний аналітик  Вільнюського університету Миколаса Ромеріса (Mykolas Romeris University) Альвідас Медалінскас:

— Я б дуже хотів бачити Україну в НАТО, але Україна не в НАТО і в цьому випадку стаття 5 не може бути застосована. Але є також інші можливості, які, на мою думку, більш реалістичні. Зокрема, європейські країни можуть надіслати обмежений військовий персонал, який би тренував українських військових, як це було ще до широкомасштабної війни. І деякі європейські країни вже заявили, що будуть готові це зробити, тому що Україна дійсно потребує допомоги у навчанні. Ще одним видом допомоги може бути направлення військовослужбовців, які допоможуть українцям з новим високотехнологічним озброєнням, яке невдовзі може з'явитися.

Можливо, деякі країни ЄС і НАТО вже розмістили такий персонал в Україні. Але тут це було б рішення принаймні кількох країн НАТО. Обидва ці варіанти не означають, що країни НАТО беруть участь у війні з Росією

Голоси «за»

Заява Макрона, що він може розглянути відправлення своїх військових до України змінила парадигму підтримки України, вважає міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна. І це, на його переконання, може підштовхнути деякі країни до надання негайної військової допомоги Україні, адже це, безумовно, простіше рішення, ніж пряме втручання. Раніше естонська прем’єрка Кая Каллас підтримала тезу Макрона і наголосила, що західні лідери за зачиненими дверима мають обговорити всі можливості допомоги України, включно з варіантом введення сухопутних військ країн НАТО.

Ініціатива Макрона варта уваги, впевнений міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс:

— Доля Європи вирішується на полі бою в Україні. Такі часи потребують політичного лідерства, амбіції та мужності мислити нестандартно.

Певну кількість військовослужбовців для тренування українських військ на території України готова відправити Канада, але за умови, що вони перебуватимуть далеко від лінії фронту війни з Росією і не матимуть бойових функцій, заявив міністр оборони Канади Білл Блер.

Президент Чехії Петр Павел певен, що Європа не має обмежувати свої можливості для підтримки України. І допомога Києву має бути розширена, в тому числі за рахунок можливої присутності іноземних військ в Україні:

— Я за те, щоб шукати нові шляхи, включаючи продовження дискусії про можливу присутність в Україні. Давайте не обмежувати себе там, де ми не повинні. 

Президент Чехії закликав партнерів «шукати нові шляхи» для допомоги Україні. Фото: X / Emmanuel Macron

Несподівано Еммануеля Макрона похвалив колишній керівник Мюнхенської безпекової конференції Вольфган Ішингер. «У ситуації такого конфлікту, в якій ми опинилися з Росією, є принципово правильним нічого не відкидати», — сказав політик, а втім, він вважає неправильним робити подібні заяви публічно, мовляв, не варто ділитися своїми навіть гіпотетичними планами з противниками.

Ішингер також висловив глибокий жаль через різні позиції Німеччини та Франції, коли йдеться про вирішення найсерйознішої стратегічної, військової та політичної кризи, в якій Європа перебуває вже багато років. На переконання німецького політика, ці суперечності може легко використати Росія. Також Ішинґер назвав політичним боргом західних країн зробити все можливе, щоб досягти єдиного підходу в підтримці України.

Україна має повне право захищатись, а західні країни їй допомагати, каже старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Густав Ґрессель. Водночас, на його думку, дискусія довкола можливості відправлення західних військ в Україну, надміру роздута. Але у фокусі цілком можуть бути не бойові, а спеціалізовані задачі:

— Окремі фахівці повинні допомагати Україні в тих сферах, де немає замінників або цивільних підрядників, які могли б це зробити. Кілька прикладів: з'являється все більше повідомлень про застосування Росією хімічної зброї. Західні науково-дослідні інститути і персонал, знайомий з хімічною зброєю військового призначення, працюють виключно на військових, і якщо такі заяви будуть розслідуватися, в Україну необхідно направити фахівців. Українська військова медицина перевантажена великою кількістю поранених.

На фронті не вистачає медичних підрозділів. Тож у нагоді стане медичний персонал з досвідом лікування вогнепальних та осколкових поранень

Європейці підтримують відпочинок та реабілітацію, але для того, щоб відправити українських солдатів потягом за кордон, їх потрібно пролікувати, щоб вони були в достатньо стабільному стані. До того ж направлення європейських військових медиків в Україну суттєво б вивільнило українських медиків для посилення медичних бригад на фронті. Фахівці з військової підготовки — швидке розширення української армії і наступна хвиля мобілізації знову піднімуть на порядок денний питання підготовки, згуртованості підрозділів та переходу до сучасної тактики. Також обговорення стосується фахівців з розмінування, кібероперацій, протиповітряної оборони.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, на відміну від заяв Анджея Дуди, підтримав ініціативу президента Франції Еммануеля Макрона щодо відправки військових НАТО до України, назвавши це «винахідливим ходом», який порушить спланований сценарій Росії. Водночас головний польський дипломат шокував, заявивши, що військовослужбовці деяких країн-членів НАТО вже перебувають на території України. Однак не додав жодних деталей:

— Солдати з країн НАТО вже є в Україні. Я б хотів подякувати країнам, які йдуть на цей ризик. Вони самі знають, хто то є.

Заява французького президента Емманюеля Макрона — це те, що всі знають, але бояться сказати. Так відреагував на слова французького лідера очільник українського МЗС Дмитро Кулеба: 

— Макрон просто перший, хто почав відкрито говорити про те, що, на мою думку, має розуміти кожна розумна людина в Європі. Якщо Росію не зупинити в Україні, буде війна в Європі.

Дискусія, яку спровокувала ця заява з Парижа, заощадить Європі багато часу на усвідомлення того, що потрібно робити більше

Суспільна думка

Люди на Заході не готові до відправлення своїх військових в Україну. Наголошує старший науковий співробітник французького інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IRIS) Гаспар Шніцлєр: 

— Більшість західних суспільств не підтримує цього, побоюючись ескалації конфлікту і  відкритого конфлікту між Росією і НАТО і як наслідок — можливого застосування Росією ядерних сил стримування. Згідно з опитуванням, проведеним телеканалом Europe 1, 76% опитаних французів висловилися проти введення французьких військ в Україну.

Політичний аналітик Вільнюського університету Миколаса Ромеріса (Mykolas Romeris University) Альвідас Медалінскас наголошує — головне, аби західні партнери від політичних заяв перейшли до справді виконання обіцяного:

— Вже було багато безвідповідальних заяв з боку деяких західних партнерів. Пригадайте лише заяви про драконівські санкції, які знищать економіку Росії. Але в реальності виглядає інакше. Треба б забути на якийсь час про рейтинги і популярність в середині своїх країн, забути про виборчу кампанію.

Буде дуже прикро, якщо питання допомоги Україні стане політичним інструментом в контексті наближення європейських виборів 
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Близька до людей, але далека від політики: яка вона, майбутня перша леді Польщі?

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress