Ексклюзив
20
хв

Нові рівні оборони — від обговорень до рішень

У НАТО обговорюють можливість частково прикрити українське небо — теоретично польські та румунські системи ППО могли б ефективно захистити повітряний простір із західної частини України. Проти залучення країн Альянсу до цієї ініціативи виступають США та Німеччина. Хоча й там лунають голоси за те, аби розширити інструменти допомоги Україні

Катерина Трифоненко

Чи закриє Європа небо над частиною України? Фото: Efrem Lukatsky/Associated Press/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.

Коаліція «закритого» неба

Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.

Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.

Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним

Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:

— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії —  поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.

Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони

Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.

За червоними лініями оборони

Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії. 

Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.

Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії

Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.

Франція та Німеччина не проти використання їхньої зброї для ударів по РФ. Фото: Florian Gaerther

Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.

Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.

А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:

— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.

Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.

Пастка псевдоперемовин

Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.

Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем. 

Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.

Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.

Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну

Союзницький Альянс 

Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.

Чи запросять Україну до членства у НАТО на саміті у Вашингтоні? Фото: Secretary Antony Blinken

Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.

Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:

— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.

Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»


No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Анна Й. Дудек: Президент Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт про допомогу громадянам України, який передбачав продовження тимчасового захисту, регульованого євродирективою. Навроцький, серед іншого, хоче, щоб доступ українців до охорони здоров'я залежав від сплати медичних внесків, а отримання «800+» — від того, чи вони працюють. Як ви оцінюєте це рішення президента?

Аніта Кухарська-Дзедзіц: Пан президент за освітою — історик, колишній директор музею Другої світової війни, голова Інституту національної пам'яті, і він наклав своє вето на законопроєкт про допомогу громадянам України у серпні. У серпні, коли ми вшановуємо пам'ять про повстанців і цивільних, кинутих союзниками у палаючій Варшаві, пам'ять про героїв, які зупинили біля Вісли московську навалу — не лише на Польщу, а й на Європу. У серпні, коли ми нагадуємо, що Польща — це «Солідарність» і солідарність. Але також у серпні, коли Ріббентроп і Молотов підписали ганебний акт. Для президента Навроцького ці асоціації мали б бути очевидними. І він мав би розуміти, що в історії це вето запишеться як сором, а не слава для його президентства. Найбільше радості від цього вето — у Москві. І від цього ще більший сором.

— Опубліковано лист польських жінок, в якому матері, бабусі, сестри, дружини пишуть, що не погоджуються з цим вето. «Ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни». Вони додають, що зараз наша країна ставиться до українських жінок, як до заручників політики. За три дні лист підписали понад тисячу жінок. А політики мовчать. І про вето, і про лист. Що означає це мовчання?

— Те, що опитування важливіші за цінності. За кілька днів можна буде питати політиків, куда поділася польська солідарність з малої та великої літер. Цікаво почути їхні відповіді.

— Але представник Єврокомісії нагадує, що «країни-члени в липні ухвалили рішення про продовження тимчасового захисту для українців на території ЄС до березня 2027 року». Відповідно до директиви про тимчасовий захист, допомогу українцям має бути надано, сказав він, але додав, що обсяг виплат визначають країни-члени. Чи є шанс, що це подіє на президента?

— Для пана президента ні Європейський Союз, ні Єврокомісія не є орієнтиром для стандартів поведінки. Адже у нього не виникло жодних проблем з підписанням так званої «Менценівської вісімки».

Вето завдає удару по жінкам. Але якщо подивитися на дії попереднього уряду й середовища, з якого походить Кароль Навроцький, то це, по суті, не повинно дивувати. Я говорю про скорочення коштів на жіночі організації, про спосіб трактування прав жінок, про смерті жінок через зміни в законодавстві.

Вето завдає удару і по жінкам, і по дітям. Насамперед дітям, адже 800+ — це ж для дітей і на дітей. Для крайніх правих жінки й діти — це нижчий сорт. Пану президенту найближче до Конфедерації, а Конфедерація послідовно голосувала проти проєктів, що покращують соціальну безпеку та особисту безпеку жінок і дітей. 

Чи говоримо ми про соціальну безпеку жінок і дітей, чи про ставлення до України, президент Навроцький, безперечно, не йде шляхом президента Анджея Дуди. У контексті українок я пам'ятаю небажання Павла Шефернакера, нинішнього керівника канцелярії президента, надавати будь-яку допомогу жертвам воєнних зґвалтувань у перериванні вагітностей. Величезний обсяг допомоги, наданої на початку війни поляками біженцям, різко контрастував з небажанням правлячих політиків допомагати зґвалтованим російськими військовими; PiS і Конфедерація двічі відхиляли мою поправку, що дозволяла переривання вагітності внаслідок воєнних зґвалтувань, до тодішніх спецзаконів про допомогу Україні.

20
хв

Опитування важливіші за цінності. Політики мовчать про вето президента

Анна Й. Дудек

За лаштунками гучних самітів між США та Росією тривають тихі кулуарні домовленості. За даними медіа, Вашингтон і Москва нібито обговорюють низку енергетичних угод. Для Кремля вони можуть стати стимулом піти на мир в Україні, а для Білого дому — підставою послабити санкційний тиск.

Втім, після зустрічей на Алясці та у Вашингтоні Росія публічно не зробила жодного кроку, який би підтвердив її готовність до переговорів.

Чи можна у таких умовах говорити про реальний мирний процес? Які ризики несе «тактика пряника» щодо Кремля і чому гарантії безпеки для України знову стають темою №1 у трансатлантичних дискусіях? Sestry.eu поговорили про це з Крісті Райк, директоркою Міжнародного центру оборонних досліджень у Таллінні.

Крісті Райк. Приватний архів

Стратегія затягування часу

Марина Степаненко: Відмова від Донбасу, жодного НАТО й західних військ на території України. Умови, які зараз озвучує Кремль, виглядають радше як ультиматум, ніж як база для перемовин. Чи можна говорити, що Москва насправді не зацікавлена у мирному врегулюванні?


Крісті Райк: Так, Росія не готова відмовитися від жодної зі своїх вимог щодо України. Вона все ще прагне знищити її як суверенну державу і готова обговорювати лише мирну угоду, яка наблизить Москву до цієї мети. З боку США та Європи не чиниться достатнього тиску, щоб змусити Росію змінити свій підхід.

Так, США мають інструменти, насамперед санкції, щоб змусити Кремль переглянути свої вимоги, але досі президент Трамп не виявляв інтересу до застосування серйозного тиску. Натомість від України очікують поступок — визнання російського контролю над окупованими територіями і навіть відмови від решти Донбасу, який Росія не змогла завоювати військовим шляхом з 2014 року. Це абсолютно неприйнятно як з військової, так і з політичної точки зору.

Думаю, що Росія це розуміє, але все одно вірить, що час на її боці, і сподівається поліпшити своє становище, продовжуючи війну. Водночас намагається зрозуміти, що саме може отримати за допомогою дипломатії, де позиція США є неоднозначною і часом занадто близькою до російської.

— Росіяни зятягують організацію зустрічі із Зеленським, про що свідчать останні заяви з Кремля. Чи усвідомлюють це європейські й американські партнери? 

— Європейські лідери, які тісно залучені до цього процесу, за останні роки стали набагато краще розуміти підхід Росії та гру Путіна. З адміністрацією Трампа все не так однозначно. Він одержимий ідеєю досягнення миру в Україні, але, здається, не переймається умовами, вважаючи, що на компроміс має піти Київ.

Сумнівно, чи прислухається він до лідерів України і Європи, які стверджують, що Путін не серйозно ставиться до миру і що для реального прогресу потрібно послабити Росію та посилити Україну. Поки що ці аргументи, здається, не переконують його адміністрацію. Трамп також зазначив, що не бере участі в підготовці можливої зустрічі Зеленського та Путіна, залишаючи це на розсуд обох сторін, і, судячи з усього, найближчим часом зустріч не відбудеться.

Гарантії безпеки і тиск на РФ

— Без участі Трампа в організації зустрічі між Путіним і Зеленським — що означатиме крок назад з боку Сполучених Штатів для дипломатичного треку у спробі домогтися миру в Україні?

— Для України і Європи важливо, щоб США залишалися відданими європейській безпеці. Європейці все ще недостатньо сильні, щоб впоратися із ситуацією в Україні або досягти миру без участі США. Однак Вашингтон не бажає робити істотний дипломатичний внесок.

Переговори щодо гарантій безпеки демонструють, що США виконуватимуть лише мінімальну роль, але навіть це є важливим. Україна все ще потребує доступу до американської зброї, розвідки й певних безпекових можливостей, хоча й не потребує військової присутності на своїй території.

Якщо США повністю відмовляться від участі, чи означатиме це припинення всієї підтримки України? Це буде серйозною проблемою. Навіть якщо Вашингтон просто відмовиться від дипломатичного шляху, а Трамп перенесе свою увагу на інші питання, війна триватиме. І насправді вона, ймовірно, триватиме місяцями, а то й довше, оскільки позиції обох сторін залишаються дуже віддаленими.

— Минулого тижня Росія вдарила про американському підприємству на Закарпатті — пожежу гасили понад добу. Як США має розцінювати цей сигнал?

— Ну, США повинні розглядати це як нагадування про те, що вони мають інтереси в Україні. Ідея, що вони можуть просто покинути Україну, їм не вигідна. Вони не можуть цього зробити — вони залучені, у них є інтереси, і якщо дозволити Росії отримати те, чого вона хоче, це безпосередньо зашкодить цим інтересам.

Тож я сподіваюся, що ця ситуація буде сприйнята саме в такому контексті. Але, звичайно, також можливо, що така ескалація може навпаки посилити тиск з метою досягнення будь-якої мирної угоди і змусити Україну піти на поступки, аби лише зупинити бомбардування і вбивства.


— Повертаючись до теми санкцій, Зеленський наполягає на посиленні санкційного тиску, якщо Путін відмовиться від зустрічі з ним. Минулого разу, коли Трамп тиснув на Росію, замість санкцій Путіну влаштували теплий прийом на Алясці. Зараз президент США озвучує вже нові дедлайни для досягнення миру. Якщо прогресу не буде протягом 2 тижнів, то США обируть нову тактику стосовно Москви. Чого очікувати, як ви вважаєте? Прийом у Білому домі?

Ми часто чули, як Трамп обіцяє посилити тиск на Росію, але його поведінка свідчить про те, що він вважає, що мир в Україні потрібно укладати з Путіним, а для цього потрібно ставитися до Путіна з повагою. Від України як слабшої сторони очікується відповідна поведінка. Проте, я не виключаю, що Трамп вживе заходів, які завдадуть Росії реальних економічних збитків, особливо, що стосується її нафтової промисловості, що може серйозно підірвати здатність Москви вести війну.

Економіка Росії є крихкою, але вона не зазнає колапсу; вона може витримати війну ще протягом року. Лише серйозніші втрати можуть змусити Кремль розглянути реальні компроміси

Наразі її так звані поступки, як-от зменшення вимог щодо території або пропозиція «гарантій безпеки», які вона згодом відхилила — є маніпуляціями, а не справжніми кроками на шляху до миру.

Щоб вийти з цього глухого кута, Трамп має розчаруватися в Путіні, чого поки що не сталося. Тим часом українським і європейським лідерам вкрай важливо продовжувати взаємодіяти з Білим домом. Це має певний ефект, хоч і обмежений. Але Європа теж повинна робити більше. Незважаючи на сильну риторику, прогрес у питаннях санкцій, допомоги й гарантій безпеки є повільним, а політична воля все ще відстає від наявних ресурсів.

— Навіть якщо перемовини так і не відбудуться, питання гарантій безпеки для України залишатиметься ключовим. Як, на вашу думку, мають виглядати зобов’язання наших союзників, та що потрібно, аби Україну не спіткала доля «Будапешту 2.0»?

— Очевидно, що цього разу гарантії безпеки не можуть бути лише на папері, як у випадку з Будапештом 1994 року.

Гарантії повинні включати реальну силу і чіткий план. Найважливішим елементом є сильна українська армія, підкріплена співпрацею з європейською оборонною промисловістю. Це найефективніший засіб стримування Росії

Крім того, необхідна певна присутність Європи на місці. Сама кількість не вирішить питання стримування, але навіть обмежене розгортання військ покаже Росії, що агресія означає зіткнення не тільки з Україною, а й з європейськими солдатами, що перетворить будь-яку атаку на ширший конфлікт. Проте, чи буде це 20 000 чи 50 000 військових і з яким мандатом, залишається незрозумілим.

Більшим викликом є політична воля. У таких країнах, як Німеччина чи Італія, суспільство чинить опір ідеї відправки військ, побоюючись ескалації та жертв. Проте необхідно довести, що забезпечення безпеки України є надзвичайно важливим для їхньої власної безпеки; якщо Україна впаде, загроза наблизиться до них. Прикордонні держави, такі як країни Балтії та Фінляндія, розуміють це чіткіше, хоча їхні ресурси обмежені.

Зрештою, відповідальність за надання реальних зобов’язань лежить на найбільших державах Європи. Але наразі прогрес є повільним, а досягнення згоди залишається складним.

Країни Балтії і Польща — перша лінія оборони НАТО

— На противагу дискусіям про відправлення європейських військ в Україну РФ розпочала в Європі пропагандистську кампанію під назвою «Росія не є моїм ворогом» — наклейки з цим гаслом з'являються в європейських містах. Чи є така пропагандистська активність РФ реальною загрозою для підтримки України в ЄС? Як країни можуть протидіяти подібним гібридним кампаніям Кремля?

— В деяких європейських країнах є верстви суспільства, чутливі до цього аргументу. Але я не вірю, що він може мати широку підтримку. Самі росіяни дають чітко зрозуміти, що вони є агресорами: вони не тільки продовжують безжально атакувати Україну, але й проводять операції та різні форми невійськової агресії проти європейських країн.

Тож поведінка Росії навряд чи може переконати більшість європейців, що вони не повинні боятися Росії або не вважати її загрозою.

Проте саме це і намагається зробити Москва, як і за часів Радянського Союзу: виявити розбіжності в західних суспільствах, поглибити їх та працювати з групами, які більш сприйнятливі до їхніх повідомлень

І це можуть бути люди, чиї скарги зовсім не пов'язані з Україною чи Росією — громадяни, незадоволені своїми урядами, соціально-економічними умовами, які потім перенаправляють свої протести на опозицію до ідеї, що їхня країна повинна підтримувати Україну.

Водночас для багатьох європейців війна в Україні все ще здається більш віддаленою проблемою. Вона триває вже так довго, і для більшості вона не впливає безпосередньо на повсякденне життя.

Ось чому потрібне політичне лідерство: щоб переконати громадян, чітко пояснити, як ця війна насправді стосується всіх нас

Однак, це залишається складною темою для політиків, особливо в країнах, які географічно віддалені від України.

— Пані Райк, російські дрони дедалі частіше опиняються у повітряному просторі країн-членів НАТО. Чого таким чином намагається досягти Росія?

— Перевіряє реакції, щоб зрозуміти, як далеко вона може зайти зі своїми провокаціями, а також постійно намагається знайти нові способи створити відчуття страху й незахищеності.

Головна мета росіян — змусити країни бути менш схильними підтримувати Україну. Спровокувати це можна по-різному. Наприклад, щоб європейці відчували пряму загрозу, щоб вони зосередилися на ній, а не на підтримці українців

Але ми бачимо на прикладі Польщі, що ці різні методи росіян не здатні змінити ставлення Варшави до РФ, адже вона і так вважає її загрозою. Водночас росіяни намагаються змінити те, як Польща сприймає Україну і свої власні потреби в обороні, і саме тут вони можуть досягти певного успіху.

Дуже важко знайти правильний баланс у реакції на такі провокації, щоб не перебільшувати загрозу. І я думаю, що ми маємо бути впевнені в країнах східного флангу НАТО, що ми здатні захистити себе колективно. Тож Росія не має шансів. І якщо вони вчиняють такі провокаційні дії, то ми просто знаходимо способи протидіяти, але це не дає Росії жодних переваг. Але так, я можу очікувати від російської сторони нових способів використання такої тактики гібридної війни.

— У Польщі після останнього такого інциденту прискорюють виробництво засобів протиповітряної оборони. Шахеди не є новиною і за три роки війни Альянс виявився фактично не готовим до своєчасного збиття ударних дронів. Це доводять інциденти в Польщі та Литві, де безпілотники виявляли розбитими, а не збитими. Які технічні чи організаційні обмеження стримують Альянс від ефективного перехоплення ударних дронів на ранніх етапах?

— Це більше технічне питання оборони, тому я не думаю, що маю достатньо знань, щоб дати вичерпну відповідь. Проте, загалом, звичайно, війна з використанням дронів — це те, за чим зараз всі намагаються встигнути і спостерігають, як швидко Україна, а також Росія, розвивають свої можливості у цій сфері.

Ситуація постійно змінюється, обидві сторони постійно впроваджують інновації. А західні країни просто не встигають за ними. Ще одним питанням у цій ситуації є протиповітряна оборона. Це одна зі слабких сторін Європи і всі про це знають. Одне з перших завдань, яке європейці повинні вирішити, щоб підготуватися до можливого зменшення участі США в питаннях європейської оборони, — це розвиток своїх можливостей у сфері ППО. А це, звичайно, вимагає часу. Між тим війна з використанням дронів продовжує розвиватися, і країни намагаються реагувати на це.

Але це також частково політичне питання: як реагувати в такій ситуації, коли з'являється російський безпілотник? Якою має бути готовність? І чи можна розглядати ці інциденти як випадкові? Я так не думаю. Ми повинні реагувати негайно, а дискусії вести вже пізніше.

20
хв

«Трамп має розчаруватися в Путіні». Крісті Райк про ризики мирного процесу для України

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Без уніформи, але на передовій

Ексклюзив
20
хв

Америка реальна і якою її бачить світ. Професорка Марсі Шор, яка разом зі Снайдером переїхала до Канади, — про дві версії країни

Ексклюзив
20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress