Ексклюзив
20
хв

Нові рівні оборони — від обговорень до рішень

У НАТО обговорюють можливість частково прикрити українське небо — теоретично польські та румунські системи ППО могли б ефективно захистити повітряний простір із західної частини України. Проти залучення країн Альянсу до цієї ініціативи виступають США та Німеччина. Хоча й там лунають голоси за те, аби розширити інструменти допомоги Україні

Катерина Трифоненко

Чи закриє Європа небо над частиною України? Фото: Efrem Lukatsky/Associated Press/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.

Коаліція «закритого» неба

Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.

Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.

Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним

Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:

— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії —  поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.

Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони

Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.

За червоними лініями оборони

Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії. 

Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.

Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії

Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.

Франція та Німеччина не проти використання їхньої зброї для ударів по РФ. Фото: Florian Gaerther

Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.

Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.

А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:

— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.

Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.

Пастка псевдоперемовин

Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.

Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем. 

Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.

Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.

Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну

Союзницький Альянс 

Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.

Чи запросять Україну до членства у НАТО на саміті у Вашингтоні? Фото: Secretary Antony Blinken

Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.

Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:

— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.

Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»


No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Ексклюзив
20
хв

Близька до людей, але далека від політики: яка вона, майбутня перша леді Польщі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress