Ексклюзив
20
хв

Глобальний Південь: як йому задати український вектор?

Україна прагне залучити на свій бік якомога більше країн Азії, Африки та Латинської Америки. Це партнерство необхідне як для протистояння російській агресії, так і для подальшої економічної співпраці та ефективної повоєнної відбудови. «Є держави у Латинській Америці, Африці, які досі балансують і трошки вагаються. Ми працюємо над тим, щоб вони обрали саме сторону миру», — заявив Володимир Зеленський

Катерина Трифоненко

Що таке Глобальний Південь і чому він потрібен Україні? Фото: Friends of Europe

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Глобальний Південь — умовний термін, який не пов'язаний з географією. Дві його найбільші країни — Китай та Індія — повністю розташовані в Північній півкулі. Цей термін скоріше використовують на позначення певних спільних політичних, геополітичних та економічних факторів. А втім, і країни, і регіони, яких зазвичай зараховують до Глобального Півдня, надзвичайно різні і мають чимало протиріч між собою. Що їх об'єднує — це доволі критичне ставлення до політики Сполучених Штатів та західного світу в цілому. Цим користується Росія, яка маніпулює історичними травмами і грає на антизахідних настроях. Останнім часом Україна і на рівні влади, і на рівні громадських контактів активізувала співпрацю з країнами Глобального півдня. Як Києву заручитись підтримкою цієї частини світу, які в нас козирі і які труднощі на цьому шляху — пояснюють Sestry.

Еволюція поглядів

Пішов третій рік війни Росії проти України — і її сприйняття пережило певну еволюцію, пояснює на прикладі країн Азії експертка програми Глобальні партнерства Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Якщо на початку більшість країн регіону проводили швидше відсторонену політику і, за винятком партнерів США, вважали, що це європейський локальний конфлікт, то згодом, коли почали відчувати на собі, зокрема, економічний вплив через порушені ланцюги постачання, почали конкретніше формулювати своє ставлення:

—  І ми пам'ятаємо хвилю закликів з боку країн Глобального Півдня до миру та переговорів, але не тому, що їм хотілося зупинити війну, а тому, що це відбивалося на їхній власній ситуації. Я б виділила таку тенденцію, що, на жаль, Росії з допомогою Китаю вдалося підняти декілька рівнів суспільного сприйняття в цих країнах. Перше — їхні сентименти і почуття вдячності до Радянського Союзу. Росія перетягнула на себе усі позитивні заслуги СРСР. Приміром, в Індонезії будували якісь заводи чи Лаосу допомагали з відбудовою. Хоча, якщо подивитись, то на багатьох цих великих проєктах працювали українці, в деяких місцях це була повна залученість українських інженерів. Але за 30 років Росія настільки захопила цей простір, що зараз нам треба піднімати кожен випадок, окремо про все це говорити. Також Росія «розпакувала» мусульманський фактор, який спрямований проти Сполучених Штатів.

Після виходу з Афганістану у багатьох країнах Глобального Півдня поширився такий наратив, що США провокують війни серед мусульман, — і тут же зазвичай пригадують Ірак, Лівію, Близький Схід. При цьому російська антимусульманська боротьба, наприклад, проти Чечні дуже технічно замовчується
Зустріч Президента України з делегацією африканських країн у Києві, 16 червня 2023 року. Фото: Офіс президента України

Коли Україна пропонувала ідею глобального саміту миру, на першій зустрічі було 20 країн і переважно це були західні країни. Остання зустріч відбулась під час цьогорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі і там були представлені вже 80 країн та організацій. Очевидно, це говорить про те, що це питання знаходить розуміння в країнах Глобального Півдня, хоча процес дуже непростий, каже професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. До того ж, нагадує він, під час голосувань резолюцій ООН на підтримку територіальної цілісності України все ж більшість країн Глобального Півдня були на боці України: 143-144 країни — за і лише 4-5 — проти.

— Але, знаєте, тут питання. Ну, підтримали територіальну цілісність України. А що далі? І тут постають питання, які, власне, важливі для нас. Бо це має бути не лише засудження Росії в міжнародних організаціях, а й, скажімо, поставки до нас зброї, яка є в цих країнах, включно з радянськими зразками. Ідея полягає в тому, що, наприклад, вони отримують новішу зброю від Америки, а нам можуть передати старішу. Багато країн Глобального Півдня економічно слабкі та бідні, вони не будуть приєднуватися до економічних санкцій. Але, якщо говорити про потужні країни, як Бразилія чи Індія, то вони користуються тим, що Росія знижує ціни. І це одне з наших завдань переконати, що їм треба диверсифікувати свої зв'язки, шукати альтернативні джерела постачання або будувати власні.

Наприклад, у Бразилії зараз ухвалили рішення про будівництво власного заводу з добрив. Вони можуть отримувати і отримують ці добрива з Канади. Але водночас користуються тим, що в Росії це дешевше, і, відповідно, купують російські 

Фактор Китаю

Сі Цзіньпін заявив, що Китай готовий поглиблювати взаємодію з Європою. Фото: Shutterstock

З перших днів вторгнення російські наративи підхопив Китай. І це проблема, каже експертка «Української призми» Наталія Бутирська. Пекін — цілеспрямований і має великий вплив на азійський регіон, поза межами Китаю проживають понад 50 мільйонів людей китайських національностей — в Малайзії, Сінгапурі, Індонезії, Таїланді. Піднебесна, пояснює Наталія Бутирська, сприймає усю китайську спільноту у світі як єдиний культурний простір — і в своїй пресі, своїх соціальних мережах Китай дуже суттєво обмежував новини українського спрямування:

— Прикметно, що зараз китайська політика ґрунтується на двох речах, які протирічать одна одній. З одного боку — м’яка економічна сила. Китай практично для кожної країни в регіоні — торговельний партнер номер один. І це дуже вагомий стримуючий фактор стосовно будь-яких політичних заяв, бо Пекін може дуже серйозно економічно покарати.

З іншого боку — Китай поводиться в регіоні агресивно. Наприклад, зараз ми спостерігаємо, як в морі відбуваються баталії відносно філіппінських кораблів, і як Китай намагається посунути Філіппіни, з тих островів, які вони вважають своїми

Також Китай висловлює претензії на частину економічної зони В'єтнаму. І це стосується багатьох країн. Відповідно вони шукають альтернативу. Скажімо, безпекові домовленості зі США. Крім того, прагнуть домовлятись з регіональними державами — Японією, Австралією, Індією. Остання вже намагається у своєму регіоні стати лідером. Тобто, йдеться про багатошарові відносини між країнами, але в тому, що стосується Росії проти України, то Китай також зіграв вкрай негативну роль, бо серйозно підтримав Кремль. І це стало таким серйозним сигналом для країн, які розташовані поруч.

Дипломатичні виклики

«Ми домовилися відновити рівень співпраці між нашими країнами, який існував до повномасштабної війни Росії проти України, а також визначити нові перспективні проєкти, які виведуть наші відносини на наступний рівень», — так підсумував свій візит в Індію, який відбувся 28-29 березня, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Це був перший візит очільника українського МЗС в Нью-Делі за останні 7 років. Крім цього, впродовж минулого року Дмитро Кулеба здійснив три турне країнами Африки. 

Дмитро Кулеба з головою Комісії Африканського Союзу Мусою Факі Махаматом. Травень 2023 року. Фото: МЗС України

Торік у грудні Володимир Зеленський відвідав інавгурацію президента Аргентини Хав’єра Мілея і також зустрівся з президентами Еквадору, Уругваю та Парагваю. Це був перший візит президента України в регіон Латинської Америки від 2011 року. Згодом, наприкінці лютого президент Аргентини заявив, що планує провести саміт латиноамериканських держав на підтримку України. 

Коли говоримо про Глобальний Південь, дуже важливо мати їх «на борту» Формули миру і мирного саміту, сказав під час пресконференції до другої річниці російського вторгнення Володимир Зеленський:

— Є держави у Латинській Америці, Африці, які досі балансують і трошки вагаються. Ми працюємо над тим, щоб вони обрали саме сторону миру. 

Зустріч Президента України з делегацією африканських країн у Києві, 16 червня 2023 року. Фото: Офіс президента України

Україна суттєво активізувала роботу з країнами Глобального Півдня, водночас дуже важливим є розуміння того, що в нас немає таких ресурсів — ані людських, ані фінансових, які має Росія, зауважує керівниця Служби забезпечення діяльності Кримської платформи в структурі Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим Марія Томак:

— У середньому в російських диппредставництвах в 10 разів більше людей, ніж в українських. Звісно, Росія користується своїм потенціалом. Але наші підходи до роботи зовсім інші. На мій погляд, так, як працює Росія, це вого роду колоніалізм. У 90-х роках Жириновський казав про російського солдата, який буде мити чоботи в Індійському океані. Це не жарт, це їхнє бачення роботи з Глобальним півднем.

Зараз, за останньою інформацією, 17 тисяч громадян Непалу воюють в російській армії, їх фактично обманом туди заманили — в цю м’ясорубку. Це, по суті, схема торгівлі людьми. Оце російські підходи до роботи з Глобальним Півднем: зманіпулювати, запустити якісь токсичні наративи

Українські підходи зовсім інші. Ми кажемо про те, що у нас з вами є схожий досвід. Для вас він вже перейдений. Ми, на жаль, зіткнулись з необхідністю захисту своєї свободи й територіальної цілісності. Зрозуміло, що на цьому етапі у нас немає бути суперочікувань. Бо, чесно кажучи, багато хто не зможе Україну навіть на мапі знайти. Для когось не очевидно, що наша країна — не частина Росії. Але це вже наші виклики. Треба реалістично ставитися до того, які в нас можуть бути результати роботи. Нам не почнуть одразу давати зброю і голосувати в ООН, як нам треба. Але для нас стратегічне завдання, окрім розширення кола наших союзників, вибити у Росії цей ґрунт підтримки, який зараз існує серед країн Глобального Півдня.

Точки дотику

Якщо говорити про суто практичні речі, Україна може запропонувати Глобальному Півдню свої продовольчі програми, технології і фахівців сільського господарства та енергетики. Вона має унікальний військовий досвід в різних сферах, а, крім того, українські університети зацікавлені в іноземних студентах, каже професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. Що стосується налагодження діалогу з країнами Глобального Півдня, важливо наголошувати, що Україна послідовно підтримувала їхню боротьбу за незалежність, боротьбу з колоніалізмом, продовжує політолог, який торік у складі різних делегацій відвідав 13 країн Глобального Півдня:

—  Так склалася, що саме Українська РСР була заступником голови спецкомітету ООН з боротьби з апартеїдом. Ми маємо тут зняти московську тезу, мовляв, саме Росія завжди допомагала вам у боротьбі з імперіалізмом. Бо це повторюють в країнах Африки, що от, Москва завжди була їхнім союзником. Ну, вибачте, це була не Москва, а був Радянський Союз, а Радянський Союз — це не нинішня Росія. Далі нам треба наголошувати на тому, що ми — країна Східної Європи, не Західної, де були колоніальні імперії.

І в цьому плані нам дуже важливо проводити спільні заходи, скажімо, з Польщею і Литвою. Бо ми разом були в Російській імперії і знаємо, що це таке

Нещодавно в ПАР була проведена спільна конференція, яка була організована поляками, литовцями і українцями. Вона якраз була про наш досвід перебування в комуністичному таборі, про наших дисидентів, про боротьбу за незалежність — і вона знайшла дуже хороший відгук в Південній Африці. Щодо Гази: позиція України виважена, ми завжди підтримували принцип створення двох держав, Київ засуджує злочини, скоєні обома сторонами на Близькому Сході. До речі, нам варто наголошувати, що Україна має дипломатичні стосунки з Державою Палестина з 2001 року. Про це мало хто знає. 

Олексій Гарань під час поїздок країнами Глобального Півдня. Фото: приватний архів

У спілкуванні з іноземними журналістами, насамперед з країн Глобального Півдня, часто можна почути тезу, що рано чи пізно доведеться сідати за переговори, продовжує Олексій Гарань, іншими словами йдеться про те, на які компроміси могла би погодитись Україна:

— Очевидно, мається на увазі, що ми маємо щось віддати Росії. Але якщо ми напряму ставимо їм зворотне питання: а якщо колишня колоніальна імперія повертається до вас назад, якщо бомбить всю вашу країну і забирає частини вашої території, що ви будете робити? Вони всі кажуть — ми будемо боротися.

Теза про подібність колоніального досвіду, безперечно працює для Глобального Півдня, каже Марія Томак, але є нюанс:

Деякі країни дещо з ревнощами на це реагують, мовляв, Україна зазіхає на їхній образ постколоніальності так, начебто, ми підважуємо цінність їхнього досвіду. Хоча, звісно, Україна так питання не ставить, ми навпаки намагаємося показати, що російські практики на території України протягом століть були власне колоніальними в класичному розумінні. Але оскільки Росія сформувала за собою такий образ борця з імперіалізмом, коли ми розказуємо про свій досвід, у багатьох це викликає когнітивний дисонанс.

У них абсолютно інша картинка реальності — і до цього теж треба ставитися з розумінням і пояснювати, яка наша історія відносин з Москвою і чому в нас така позиція

Загалом, окрім дискусій про колоніальний досвід, Марія Томак виділяє ще два універсальні меседжі, які чудово розуміють у різних країнах Глобального Півдня:

— Другий — це статут ООН. ООНівська система викликає багато критики не лише в Україні, всюди є нарікання на її неефективність. Але що нас об'єднує — невдоволення постійним складом з 5-ти членів Радбезу ООН. Особливо країни, які називають себе middle-power, такі, як Індія чи Індонезія, вони дуже незадоволені тим, що в рамках Радбезу не мають права голосу, а вони вважають, що мали би впливати на всі ці рішення. І третій момент, який на мою думку є універсальним, — формула миру, яку просуває зараз Україна. В першій частині там йдеться про ядерну безпеку. Це глобальні речі, бо ніхто взагалі не зацікавлений в ядерній війні, можливо, за винятком якихось росіян, патріарх Кирил, схоже, зацікавлений, але у світі загалом і Глобальний Південь точно не хотів би такого сценарію.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Угода Трампа про надра: шанс чи пастка для України

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress