Ексклюзив
20
хв

Євроінтеграція України та шантаж Орбана: чи можлива місія?

Від зустрічі лідерів Євросоюзу, що відбудеться 14-15 грудня, Україна очікує справді історичного рішення — старту офіційних переговорів про вступ до ЄС. Заблокувати це рішення погрожує Будапешт

Катерина Трифоненко

Головне питання перед самітом Європейської ради: чи вдасться здолати угорське вето. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Угорський прем’єр Віктор Орбан переконує лідерів Євросоюзу взагалі не виносити на обговорення питання, пов'язані з Україною, мовляв, це руйнує загальноєвропейську єдність. Ймовірно, це буде найдраматичніший саміт за останні десятиліття. Чи вдасться подолати угорське вето, які сценарії є у Брюсселя — Sestry зібрали експертні оцінки й прогнози.

На порозі ЄС

«Ставки дуже високі як для України, так і для ЄС, — заявив 11 грудня напередодні саміту міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він попередив про «руйнівні» наслідки як для України, так і для Євросоюзу, якщо Києву не дадуть зелене світло для початку переговорів про вступ до ЄС:

— Матір усіх рішень — це, звісно, рішення про початок переговорів про вступ. Я навіть не хочу говорити про руйнівні наслідки, якщо Рада ЄС не ухвалить це рішення.

11 грудня Кулеба зустрівся зі своїм угорським візаві Петером Сійярто в Брюсселі:

— Я поінформував його про останні зміни в українському законодавстві про національні меншини. Ми детально обговорили питання щодо відкриття переговорів про вступ України до ЄС. Я підкреслив, що політичне рішення з цього питання є обґрунтованим і своєчасним. Україна та Угорщина мають спільне європейське майбутнє.

Ще кілька тижнів тому в європейських політичних колах не було жодних сумнівів – грудневий саміт стане історичним і для ЄС, і для України. Свої корективи вніс угорський прем'єр Віктор Орбан.

— Через прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана ЄС опинився в досить складній ситуації. Він, не ховаючись, шантажує ЄС Україною. Але якщо Брюссель не зможе обійти цей шантаж, це серйозно зашкодить репутації Євросоюзу і дуже сильно підірве його заявлену мету — бути важливим геополітичним гравцем. Тому що зараз немає більш важливого геополітичного рішення, ніж початок переговорів про вступ з Україною, — розповідає Аманда Пол, старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center).

8 листопада Єврокомісія офіційно рекомендувала почати перемовини про вступ з Україною та Молдовою. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн тоді заявила, що Україна виконала 90% реформ, яких від неї очікував Євросоюз. Водночас умовою євроінтеграції залишається виконання рекомендацій ЄС. Наступну оцінку прогресу українських реформ Єврокомісія зробить навесні наступного року.

Європейська комісія рекомендувала Європейській Раді розпочати переговори про вступ з Україною і Молдовою до ЄС. Фото: Х/Ursula von der Leyen

Щоб ЄС формально запустив початок переговорів з Києвом, необхідна згода всіх 27 країн-учасниць блоку.

Як повідомило Радіо Свобода, у проєкті підсумкової заяви лідерів ЄС є рекомендація почати переговори про вступ з Україною, а втім, чи залишиться вона у фінальній редакції заяви, — можна лише здогадуватись.

Листи Орбана

На початку грудня угорський прем’єр написав очільнику Європейської Ради Шарлю Мішелю два листи, повідомило агентство Associated Press. Орбан вимагає, щоб на саміт не виносили ані питання про початок переговорів про вступ з Україною, ані виділення 50 мільярдів євро допомоги Києву.  

Ширше свої аргументи Орбан озвучив в інтерв’ю угорському радіо:

— Євросоюзу варто спершу 5-10 років попрацювати з Україною в рамках угоди про стратегічне партнерство і лише після цього можна говорити про переговори щодо членства. 

На думку Орбана, розрив між Україною та ЄС нині надто великий.

В Європейській Раді листи Орбана не коментували. Але під час брифінгу 4 грудня речниця Єврокомісії Ана Пізонеро ще раз наголосила, що «Україна провела вражаючу роботу у проведенні реформ, необхідних для вступу в ЄС». 

Про те, що при підготовці до саміту ситуація вийшла з-під контролю свідчить те, що голова Євроради Шарль Мішель був змушений скоротити свій візит до Китаю і поспіхом повернутись у Брюссель для консультацій з лідерами ЄС.

— Чесно кажучи, мені не зрозуміло, як вони збираються тиснути на пана Орбана, але буде безліч розмов до опівночі, телефонних дзвінків та закритих дискусій, — прогнозує Аманда Пол, старша політична аналітикиня Брюссельського Центру європейської політики (European Policy Center), — Якщо бути відвертими, то не можна дозволити одній чи двом країнам ЄС тримати таку важливу тему в заручниках. 

Останнім часом уряд Орбана серйозно підняв градус антиукраїнської риторики. Приміром, в середині листопада в Угорщині запустили так звані Національні консультації — опитування, в якому чотири з одинадцяти питань стосуються України: незгода з перспективою українського членства в ЄС, припинення військової та фінансової допомоги, і заборона на імпорт сільськогосподарської продукції.

Французький перемовник

7 грудня видання Politico повідомило, що Еммануель Макрон запросив Віктора Орбана в Париж на вечерю. Французький президент був налаштований переконати угорського прем’єра не блокувати переговори з Україною. При цьому джерела Politico — європейські дипломати — назвали поведінку Орбана політичним спектаклем, влаштованим задля отримання більших грошей від ЄС.

Віктор Орбан зустрівся з Еммануелем Макроном напередодні саміту. Фото: Firas Abdullah/ABACAPRESS.COM/East News

Що говорив Макрон Орбану за зачиненими дверима, достеменно невідомо, але, вочевидь, цих аргументів виявилось недостатньо. На наступний день після розмови Орбан виклав пост: «Зустріч була чудова, позиція Угорщини перед самітом — ясна». А слідом в інтерв’ю французькому виданню Le Point повторив свою улюблену мантру: «Україна найбільш корумпована країна у світі».

Напередодні саміту, 11 грудня, міністерка закордонних справ Франції Катрін Колонна заявила, що ЄС має організуватись і продемонструвати підтримку Україні на довгострокову перспективу: 

— Я хочу вірити, що в різних питаннях підтримки ми будемо єдині, тому що це відповідає і нашим інтересам безпеки і так само нашим цінностям. Тож ми передамо чіткі сигнали нашому угорському партнеру.

І додала: «Ви, без сумніву, бачили, що президент Республіки вкотре підкреслив, що Франція підтримує початок переговорів про вступ з Україною та Молдовою».

У французькому МЗС визначили три першочергові кроки: адаптувати Європейський мирний фонд, щоб він міг і надалі допомагати Україні, розширити європейське виробництво та закупівлю озброєння і посилити санкції проти Росії – 12 пакет має бути ухвалений до кінця року.

За даними агентства Reuters, цей пакет санкцій практично узгоджений. Єдине, про що не можуть домовитись — заборона на продаж Росії старих танкерів.

Росія використовує їх для створення тіньового флоту для експорту нафти і таким чином обходить обмеження цін на нафту, яке встановили країни Великої сімки. Але проти виступають країни середземноморського регіону — з потужним судноплавним лобі — які вважають, що ці санкції вдарять і по них.

А втім, в європейських медіа не має сумнівів, що рішення про новий пакет санкцій буде схвалене під час саміту 14-15 грудня.

Німецький слід

Канцлер Німеччини Олаф Шольц хоче переконати Орбана допомогти Україні. Про таке виданню Bild сказали кілька високопоставлених джерел в німецькому уряді Німеччини. 

Головна ціль — домогтися одноголосного рішення на користь України на саміті — й щодо початок перемовин щодо членства в ЄС, й щодо виділення фінансової допомоги в 50 млрд євро. 

Шольц хоче переконати Орбана щодо вступу України до ЄС. Фото: Офіс Президента України

Чи вдасться Шольцу переконати Орбана, питання. Втім у Берліні все ж таки сподіваються на одноголосне рішення всіх 27 держав-членів ЄС.

«Ми явно покладаємося на план «А», а все інше покажуть переговори», — заявили в урядових колах.

Останні аргументи

10 грудня Володимир Зеленський відвідав інавгурацію нового президента Аргентини. Під час урочистостей глава України мав коротку розмову з угорським прем’єром Віктором Орбаном. Ця розмова потрапила на відео офіційного Youtube-каналу Сенату Аргентини. Згодом Зеленський повідомив: «Говорили максимально відверто і зрозуміло про наші європейські справи».

Зустріч Зеленського та Орбана на інавгурації аргентинського президента. Фото: MATIAS BAGLIETTO/Reuters/Forum

А надвечір 11 грудня угорські та словацькі громади України звернулись до Віктора Орбана та словацького прем’єра Роберта Фіцо з закликом підтримати початок переговорів про вступ України до ЄС. 

— Ми наполегливо закликаємо всіх лідерів держав-членів ЄС продовжувати підтримувати Україну на шляху євроінтеграції. Цей поступ у забезпеченні демократії та прав національних меншин є невід’ємною частиною Копенгагенських критеріїв членства, і ми віримо, що Україна заслуговує на підтримку її зусиль у цьому напрямку, — йшлось у листі лідерів угорської громади Закарпаття.

Відповідь Орбана не забарилась. Політик запевнив угорську громаду в Україні, що й надалі захищатиме її інтереси. Щодо членства в ЄС, відповідь була не така оптимістична. 

— Європейська комісія не змогла належним чином підготувати питання про вступ України до ЄС, починати переговори з нею наразі не на часі. Тому ми будемо вносити пропозицію, щоб Європейський Союз ставив за мету не юридично складне членство, а стратегічне партнерство з Україною, —  процитував слова Орбана його речник Берталан Хаваш. 

Запасний план

Змоделюємо найгіршу для Києва ситуацію: жодні вмовляння не допомогли — Орбан від погроз переходить до справ і починає блокувати розгляд українських питань. Чи є в Європейського Союзу умовний план «Б» на такий випадок?

Було б добре, якби в ЄС для початку був план «А», на випадок, коли там з’являються персонажі, подібні до Орбана, каже Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках:

—  На жаль, такого плану, судячи з того, що ми бачимо в Європейському Союзі, немає. Тому що замість чіткої позиції, замість того, щоб карати країни, які виконують роль п'ятої колони Кремля, Європейський Союз намагається традиційно ліберально задобрити їх, надаючи допомогу. І це доволі сумна ситуація. Якщо Орбан продовжить виконувати вказівки Путіна відносно блокування будь-якого руху України в ЄС, в Європейського Союзу буде вибір: або капітулювати перед очільником Кремля, ідучи на вимоги його проксі — Орбана, або стати тим союзом, який буде ухвалювати рішення і не зважати на позицію московських сателітів. Для цього треба щонайменше змінити просту процедуру голосування. Про це в ЄС говорять роками. Але поки що, окрім розмов, традиційно нічого немає. 

В ЄС мають план «Б» про всяк випадок. Хоча все ж таки очікують, що плану «А» буде достатньо. Фото: Shutterstock

Водночас, продовжує український дипломат, навіть, якщо під час цього саміту формальні переговори про вступ України в ЄС не почнуться, особливої трагедії — не станеться:

— Є достатньо механізмів на практичному робочому рівні виконувати ті речі, які треба було б виконувати і після політичного рішення. Тобто це не проблема насправді. А паралельно треба вести розмови з Європейським Союзом, щоб там пошвидше нарешті ухвалили відповідні рішення в плані реформування Європейського Союзу. Бо з таким підходом ЄС скоро перетвориться на ООН.  

Якщо Угорщина заветує виділення 50 мільярдів євро фінансової допомоги для України, ЄС знає обхідний шлях. Таке вже було торік — Будапешт заблокував 18 мільярдів євро для України і, зрештою, отримав бажані бонуси від Євросоюзу. Цього разу Брюссель планує звернутись до урядів кожної з країн-членів з проханням розробити окремі пакети допомоги Києву. Сукупно двосторонні договори будуть на ті самі 50 мільярдів.  

— Угорщина ризикує перегнути палицю. Ми б хотіли мати їх у складі, але настає момент, коли людям набридає, що Будапешт тримає всіх у заручниках. Обхідний шлях виснажливий, але ми його маємо, якщо знадобиться, — сказав один із чиновників ЄС.

Ще одне питання, яке буде на порядку денному саміту 14-15 грудня — гарантії безпеки для Києва. Про це заявив Верховний комісар ЄС з питань зовнішньої політики Жозеп Боррель. Він наголосив — важливо, щоб військова підтримка України тривала на європейському рівні, а не лише в форматі двосторонніх угод. «Росія продовжує атакувати Україну, але втрати Росії зростають: настав час підтримувати Київ більше, а не менше», — зауважив Жозеп Боррель. 

Фактор виборів і вплив Вашингтона 

Наступного року відбудуться вибори до Європарламенту. Уже з січня після завершення різдвяних канікул, європейські політики будуть більше зайняті виборами, аніж іншими питаннями. Тож цілком можливо, що тема початку переговорів з Україною буде перекладена на плечі вже нового складу парламенту і нової Єврокомісії, — каже Ян Пєкло, посол Польщі в Україні у 2016-19 роках.

А новий склад Європарламенту ймовірно буде менш лояльним для України, аніж нинішній – може побільшати україноскептиків, за рахунок крайніх правих сил, які набирають популярності в ЄС.

Компанію Орбану і словацькому прем’єру Роберту Фіцо, який теж відомий своєю антиукраїнською позицією, може скласти ще й нідерландський політик Герт Вільдерс. Його політсила перемогла на останніх парламентських виборах і, якщо йому вдасться сформувати коаліцію, він очолить уряд Нідерландів.
Вільдерс був ініціатором референдуму 2016-го року щодо підписання угоди про асоціацію Україна-ЄС і агітував проти підписання цієї угоди, а під час останніх виборів закликав припинити постачати зброю Україні.

З огляду на ці ризики, Києву було б краще почати переговори з ЄС зараз. І, скоріше за все, так і відбудеться, прогнозує Євген Криштафович, директор талліннського Центру європейських ініціатив. На його думку, Орбан, зрештою, не ризикне піти сам проти всього ЄС. І, швидше за все, його різка риторика викликана бажанням виторгувати додаткові компенсації. А найголовніший аргумент для старту переговорів з Україною — знаходиться за океаном: 

—  Усі дуже уважно стежать за тим, що говорять Сполучені Штати про Україну. Традиційно позицію США розглядають тільки в контексті НАТО. Але це насправді набагато ширше питання. Багато партнерів Сполучених Штатів, зокрема  й Угорщина, до речі, уважно стежать за тим, яку позицію висловлює Вашингтон: сміливу чи обережну. Оскільки адміністрація Байдена ясно говорить, що Україні необхідно допомагати, думаю, що Європейський Союз навряд чи буде тут плисти в якомусь іншому напрямку.

Джо Байден проходить біля Віктора Орбана на саміті НАТО у Литві. Вільнюс, 11 липня 2023 року. Фото: X/Orbán Viktor

Ще один аргумент на користь скоріш успішного, аніж ні, саміту для України полягає в тому, що в Європі викликає побоювання через те, що на тлі війни на Близькому Сході, український контекст поволі зникає з порядку денного. І це європейських політиків не влаштовує, наголошує Євген Криштафович.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Путін хоче весь Донбас», — заявляє Трамп у розмові з Зеленським за підсумками саміту в Анкориджі. При цьому глава Білого дому фактично оголосив про зміну дипломатичного курсу  — вже не йдеться про принцип «спочатку перемир’я», а потім переговори. Натомість Трамп підтримав концепцію «мирної угоди», що збігається з позицією Кремля і дозволяє росіянам нав’язати формат: переговори на тлі активних бойових дій. Зі слів Трампа, Україна мала би погодитись на мирну угоду, бо Росія — дуже велика держава, а Україна ні.
Хто виграв від саміту на Алясці, які можливі подальші сценарії та які ризики розвитку подій, як Європі відстояти власні інтереси у світі дипломатії Трампа і Путіна — Sestry зібрали думки експертів.

Бенефіс Кремля

Зустріч виглядає як перемога для Путіна, вважає український дипломат, посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. На його думку, Путіну на саміті вдалося чимало, щоб продати свою нову «перемогу» російській публіці та міжнародній аудиторії — як друзям, так і ворогам. Зокрема, вийти з дипломатичної ізоляції та вчергове отримати відтермінування запровадження жорсткіших прямих і вторинних санкцій. А сама позиція Путіна при цьому залишається незмінною:

— У своїх заявах він був цинічним і лицемірним і водночас не відступав від своєї звичної аргументації на виправдання війни та наміру продовжувати агресію.

Саміт не завадив Путіну завдати десятків ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

Саміт не завадив Путіну завдати ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

«Путін отримав червону доріжку з Трампом, Трамп не отримав нічого», — написав в X німецький дипломат Вольфганг Ішингер, який до 2022 року очолював Мюнхенську безпекову конференцію. — «Явний рахунок 1:0 на користь Путіна — жодних нових санкцій. Для українців: нічого. Для Європи: повне розчарування».

З інтерв'ю Fox News стало зрозуміло, що на зустрічі з російським очільником йшлося про територіальні поступки й гарантії безпеки для України. З публічних оголошень — Трамп заявив, що вони з Путіним загалом погодили умови завершення війни: «Я думаю, ми близькі до фінішу». 

Про Україну і Європу без України і Європи

Попри те, що Путін не виконав жодної з попередніх вимог Трампа з припинення війни Росії проти України, він отримав зустріч, під час якої українську та європейську безпеку обговорили без участі українців і європейців, звертає увагу співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова. Це ще один вигідний результат для Кремля, який вписується у путінське бачення світу, де великі держави вирішують долю менших — і це повна протилежність європейській концепції:

— Більшість європейців, особливо українців, цілком справедливо занепокоєна таким розвитком подій. Шалена дипломатична активність, телефонні дзвінки та онлайн-зустрічі протягом тижня засвідчили, що в Європі усвідомлюють високу ставку та ризики саміту. 

Та попри швидкі бонуси, які Путін уже отримав ще до його початку, зарано порівнювати ситуацію з Мюнхеном чи Ялтою

У Кремлі, ймовірно, виходять з того, що мають перевагу на полі бою, і якщо не зможуть отримати поступки дипломатичним шляхом, йтимуть в наступ в Україні, продовжує експертка:

— Але Путіну доведеться діяти обережно і якось реагувати на амбіцію Трампа стати миротворцем між Україною та Росією. Якщо Путін не проявлятиме жодної гнучкості, це може підштовхнути президента США нарешті виконати свої погрози щодо нових санкцій проти Москви та її союзників.

Гарантії безпеки та реакція Європи


Джерела CNN кажуть, що американці пропонують гарантії безпеки у форматі 5-ої статті НАТО, але без участі НАТО. Цю пропозицію Трамп нібито озвучив спершу Зеленському, а потім повторив у розмові з європейськими лідерами.

Президент Франції привітав готовність США зробити свій внесок у гарантії безпеки для України: «Будемо працювати з ними та з усіма нашими партнерами в «коаліції рішучих», з якими ми  знову зустрінемося, щоб досягти конкретного прогресу», — заявив Еммануель Макрон. Німецький канцлер Фрідріх Мерц запевнив, що Україна може і надалі розраховувати на повну підтримку Німеччини.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що сильні гарантії безпеки для України та Європи є невід’ємними для будь-якої мирної угоди. Голова європейської дипломатії Кая Каллас переконана, що Росія не має наміру припиняти війну в Україні найближчим часом, але США мають силу змусити Москву до серйозних переговорів.

«Гра за майбутнє України, безпеку Польщі та всієї Європи вступила у вирішальну фазу. Сьогодні ще очевидніше, що Росія поважає лише сильних, а Путін вкотре показав себе хитрим і безжальним гравцем. Тому збереження єдності всього Заходу має вирішальне значення», — такий висновок польського прем’єра Дональда Туска.

За оцінкою британського прем’єра Кіра Стармера, Трамп наблизив всіх — як ніколи раніше — до завершення війни. Наступним кроком мають бути подальші переговори за участю Зеленського.

У Вашингтоні розглядають тристоронні перемовини: Трамп-Зеленський-Путін, у Кремлі заявляють, що безпосередньо такий формат на Алясці не обговорювали — у фіналі зустрічі в Анкориджі Путін публічно запропонував Трампу наступного разу зустрітися в Москві. 

Володимира Зеленського вже сьогодні, 18 серпня, чекають у Вашингтоні і, як стверджують джерела видання Axios, вже 22 серпня Трамп волів би зустрітись трьох. 

Делегація європейських політиків вирішила теж їхати 18.08 до США, щоб підтримати Володимира Зеленського. На фото: Еммануель Макрон, Урсула фон дер Ляєн, Марк Рютте, Сігеру Ісіба, Фрідріх Мерц, Скотт Бессент, Марк Карні та Володимир Зеленський під час саміту «Групи семи» (G7), Канада, 17 червня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Російські ігри в затяжні перемовини

Цілі війни Росії не змінилися від моменту її вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко дав зрозуміти, що хоче спершу обговорити так звані корінні причини війни, які Кремль визначає як розширення НАТО та появу в Україні влади, яка опирається російському впливу, аналізує директор з міжнародної безпеки британського королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ніл Мелвін. «Всеосяжна мирна угода» Путіна фактично призведе до підкорення України. 

Тепер увага зміститься на боротьбу за наступні кроки. Багато що залежатиме від дій Трампа. Путін явно прагне втягнути США у тривалі переговори, а Трамп, безперечно, і далі зацікавлений у посередництві в мирній угоді, не в останню чергу тому, що це найпростіший шлях до Нобелівської премії миру, продовжує Ніл Мелвін:

— Проте наприкінці саміту Трамп, схоже, дав зрозуміти, що тепер процес мають просувати Україна та європейці.

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Постає питання: яку ж роль можуть реально відіграти європейці? Співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова посилається на нещодавну аналітику ECFR, яка свідчить: яким би не було завершення війни, ЄС постраждає значно більше, ніж США. Для Європи має вирішальне значення, чи стане Україна через кілька років стабільною та процвітаючою державою, навіть якщо вона не контролюватиме всі свої території, чи погана угода перетворить її на слабку, нестабільну країну, вразливу до гібридних або прямих атак Росії:

— Сам факт, що Трамп і Путін можуть самостійно вирішити майбутнє України, а фактично й безпеку Європи, вже спонукав лідерів ЄС збільшити оборонні витрати, посилити військову допомогу Україні й активніше взаємодіяти з Трампом і його командою, щоб донести свої меседжі та червоні лінії. Останні телефонні розмови з Трампом свідчать, що їм це загалом вдалося — принаймні у короткостроковій перспективі.

Зеленський у Вашингтоні: наступні кроки

За даними Reuters, серед вимог Путіна, озвучених в ході саміту з Трампом, такі: Україна має повністю вивести війська з Донецької та Луганської областей в обмін на заморозку лінії фронту в Херсонській та Запорізькій областях. Росія нібито готова повернути окуповані райони на півночі Сумської та в північно-східній частині Харківської області. У Москві хочуть формального визнання російського суверенітету над Кримом. Проте Reuters зауважує: не зрозуміло, це означає визнання урядом США чи, наприклад, усіма західними державами й Україною. Путін також хоче скасування бодай частини санкцій проти РФ, Україна має відмовитись від вступу в НАТО за умови отримання гарантій безпеки поза Альянсом. Серед вимог — офіційний статус для російської мови в Україні та дозвіл на вільну діяльність російської православної церкви.

Позицію України в питанні виходу з Донецької і Луганської областей Зеленський озвучував неодноразово: ЗСУ не вийдуть з Донбасу. Так само неприйнятними виглядають і інші умови Путіна.

Водночас з точки зору Києва, саміт уникнув найгіршого сценарію — угоди між Трампом і Путіним за спиною України, вважає директор з міжнародної безпеки RUSI Ніл Мелвін. Тепер Зеленському потрібно не допустити, щоб Путін втягнув Трампа у серію обговорень широкої економічної та політичної програми, поступово знижуючи значущість війни в Україні у двосторонніх відносинах США та Росії:

— Зеленський вирушить до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його головні завдання у понеділок в Овальному кабінеті — зміцнити рішучість Трампа залишатися залученим і переконати його посилити тиск на Путіна для реального й негайного виходу на переговори через подальші санкції та нарощування військової підтримки України.

20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Катерина Трифоненко
Армія, навчання, балтійське море

Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.

Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.

Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.

Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.

На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.

Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?

Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками

Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.

26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони

Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.

Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:

  • тренінги з евакуації та першої допомоги,
  • ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
  • семінари з протидії дезінформації,
  • тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.

Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.

Українці в Польщі — невидима армія опору

Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.

Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.

У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.

Що означає бути в безпеці як військовий біженець?

Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.

Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.

Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.

Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі

Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).

Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.

Не в кредит, а напевно!

Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.

Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.

Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.

16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER

Армія як політика

За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.

У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.

Ціна висока, але альтернатива дорожча

Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?

Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.

Нова вага, нова відповідальність

Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.

Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.

Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно

Тому зараз – це наш момент.

У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.

Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.

Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.

‍Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Без уніформи, але на передовій

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Микола Кулеба: «Росіяни не мають наміру повертати українських дітей. Бо кожна врятована дитина — свідок їхнього воєнного злочину»

Ексклюзив
20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Ексклюзив
20
хв

Докази для Гааги: як український журналіст документує злочини росіян в Україні

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress