Ексклюзив
20
хв

Під страхом ескалації: чи дозволять Україні бити вглиб Росії?

«Міжнародне право дозволяє Україні завдавати ударів по законних військових цілях на території РФ. Дозвольте Україні бити у відповідь і захистити життя», — міністр закордонних справ України Андрій Сибіга

Катерина Трифоненко

«Нам потрібен захист #ATACMS», — напис активістів на плакаті. Фото: Thomas Banneyer / DPA / AFP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Володимир Зеленський на початку вересня заявив, що Україні потрібен дозвіл на використання далекобійної зброї по військових об’єктах на території Росії від чотирьох країн: Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Німеччини. Вашингтон такого дозволу давати поки що не збирається, адже, зі слів очільника Пентагона, удари по військових цілях вглиб Росії не змінять хід подій. Жодної ескалації — фірмовий стиль адміністрації Байдена і до виборів у США Україні точно не варто розраховувати на принципову зміну курсу, зауважують опитані нами аналітики. А поки не зміниться позиція США, країни ЄС теж демонструватимуть максимально обережні підходи. Чи можуть стати удари вглиб Росії тим самим «game changer» війни, чого чекати від зміни влади у Білому домі, які аргументи має Київ, щоб переконати союзників нарешті розв’язати руки українським військовим, — про це Sestry розпитали фахівців у сфері безпеки й оборони.    

Дрібними кроками

Адміністрація Байдена має два завдання: перше — допомогти Україні якомога більше, але друге завдання — запобігти будь-якій ескалації з Росією. Протягом війни видно, наскільки ця друга мета для них важлива, каже аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič). Видається так, що американці вважають, що кожне надання західної зброї і дозвіл на використання цієї західної зброї проти Росії буде розглядатися як акт ескалації:

—  Протягом всієї війни адміністрація Байдена робила ці дрібні кроки з підвищення рівня допомоги, надаючи різні системи лише після тривалих вмовлянь з боку України та інших союзників, щоб випробувати ці системи на полі бою. Озброєння надавалося траншами, а не цілим комплексним пакетом і це, вочевидь, шкодить обороноздатності України. Я особисто вважаю, що дозвіл бити далекобійною зброєю по Росії сам по собі не буде тією срібною кулею і не вирішить усіх проблем.

Але якби загалом ці транші з надання озброєнь були більшими, від них був би накопичувальний ефект, і це б дозволило Україні воювати ефективніше

Сполучені Штати не дають дозвіл на застосування західної далекобійної зброї для ударів вглиб Росії з кількох причин, зокрема, запаси далекобійних ракет ATACMS не такі вже й великі. До того ж їхньої досяжності не вистачить для ударів по російських аеродромах, де базується авіація, яка завдає ударів по Україні. Про це заявила заступниця речника оборонного відомства США Сабріна Сінгх, мовляв, за оцінками американської розвідки, 90% російських літаків, які запускають керовані авіаційні бомби та ракети проти України, перебувають на аеродромах, що розташовані за 300 кілометрів від території, контрольованої Україною.

Білий дім завершує роботу над планом послаблення обмежень для України. Джерела Politico стверджують, що посадовці у Вашингтоні, Лондоні та Києві останніми днями обговорювали розширення території всередині Росії, яку Україна може атакувати зброєю американського та британського виробництва. І у США нібито погодилися дозволити Україні використовувати британські ракети дальнього радіуса дії, вочевидь йдеться про Storm Shadow, які містять американські компоненти, для завдання ударів по території Росії.

Володимир Путін 11 вересня заявив, якщо Україна почне завдавати удари західною далекобійною зброєю углиб території РФ, то в Росії це вважатимуться прямим втягненням країн НАТО у війну, мовляв це Альянс, США і Європа воюють з Росією, що матиме наслідки. Аналітики британського Інституту вивчення війни (ISW) назвали це типовою риторикою Путіна: «Кремль раніше багаторазово погрожував «військовою ескалацією», якщо Захід перетне його «червоні лінії», але ніколи суттєво не реагував на надання США або Заходом військової допомоги Україні».

Дозвіл Україні бити по території Росії — був одним з питань порядку денного зустрічі президента США Байдена з британським прем’єром Кіром Стармером. І це, як звертає увагу France 24, ймовірно, була остання зустріч перед президентськими виборами у США, яка могла змінити політику Вашингтона відносно України.

Не випадково зустрічі Байдена і Стармера передував спільний візит держсекретаря США Ентоні Блінкена й міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Леммі до Києва 11 вересня, вони мали обговорити з Зеленським українську стратегію ударів по Росії та подальший план дій. Про це повідомили, обізнані з ситуацією співрозмовники Bloomberg.

Леммі та Блінкен у Києві. Фото: ОПУ

Джерела видання також припускають, яке б рішення не було ухвалене, його, швидше за все, оголосять на засіданні Генасамблеї ООН в Нью-Йорку, яка почне роботу 22 вересня. 

Про те, що рішення уже ухвалене, стверджує Guardian. За інформацією джерел британського видання, під час останньої зустрічі у Вашингтоні Байден і Стармер домовились дозволити Україні бити по цілях у Росії ракетами Storm Shadow. А втім, публічно про це рішення не оголошують. Офіційно речник Білого дому з питань нацбезпеки Джон Кірбі після зустрічі лідерів США та Великої Британії заявив, що не варто очікувати будь-яких повідомлень про зміну політики адміністрації Байдена щодо далекобійних ракет. А радник з національної безпеки США Джейк Салліван заявив, що Байден має намір особисто обговорити з Зеленським питання щодо дозволу бити їхньою зброєю вглиб РФ, інформує Sky News.

Не ATACMS-ами єдиними

Про перемови стосовно надання Україні крилатих ракет великої дальності відомо з середини серпня. Головком Олександр Сирський у розмові з генералом США Чарльзом Брауном назвав таке озброєння критичними потребами України. Це питання піднімали під час засідання Рамштайну 6 вересня. Очікується, що до одного з пакетів озброєнь, який США оголосять цієї осені, будуть включені ракети JASSM, про це повідомляє Reuters, покликаючись на три джерела, хоча й уточнює, що остаточне рішення ще не ухвалене.  

JASSM – американська високоточна крилата ракета класу «повітря-земля», розроблена корпорацією Lockheed Martin. Вона призначена для ураження як високозахищених стаціонарних цілей, так і цілей, що переміщуються, ефективна за будь-яких погодних умов і в будь-який час доби. Існує дві модифікації цих ракет — радіусом дії до 370 км і понад 800 кілометрів.

Якщо Вашингтон дасть Україні дозвіл на застосування цих ракет, вони, ймовірно, розширять нинішні можливості України з точки зору завдання ударів по стаціонарних цілях — авіабазах, логістичних центрах в Криму та на інших окупованих територіях, каже старший науковий співробітник відділу бойових авіаційних сил і технологій Королівського інституту об'єднаних служб (Лондон) Джастін Бронк (Justin Bronk) А втім, це озброєння не стане «game changer»:

— Ці ракети занадто дорогі і дефіцитні, щоб їх можна було використовувати для знищення об'єктів в тих обсягах, щоб це мало вирішальне значення на полі бою. Вони — допоміжний засіб.

Наскільки ефективним буде їхній вплив, залежатиме також від того, чи дозволить Вашингтон використовувати їх по цілях на території Росії, резюмує Джастін Бронк.

Червоні лінії Білого дому

Ще на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну адміністрація Байдена встановила собі стратегічну рамку: не дай Боже стати стороною конфлікту і спричинити Третю світову війну. І вони тримаються цієї рамки, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. І звісно, безпосереднє зіткнення НАТО і США з Росією нікому не потрібне, а втім багато речей — питання самообмежень:

— Удари по російській території є такими умовними чи ефемерними червоними лініями, які дуже вдало були намальовані Путіним в головах американців. І вони не можуть їх подолати. При тому, що ми спочатку широкомасштабного вторгнення не один раз показали — всі ці лінії нічого не варті. Нам не дозволяли американською зброєю бити по Криму, але ми почали це робити власними ракетами і дронами. Виявилося, що це не спричинило ядерну війну. Далі — були постачання танків, гаубиць, F-16, ми зайшли з контрнаступальною операцією в Курськ, а Третьої світової не сталося.

Так що питання цих фобій — нерозуміння, що таке Росія, як з нею можна поводитися

Чи змінить максимально обережні підходи стосовно Росії наступна американська адміністрація, говорити зарано, адже президентська кампанія у США в самому розпалі. Якщо переможе Гарріс, швидше за все, побачимо тою чи іншою мірою продовження політики Байдена, що втім не так і погано, якщо зважати на риторику і непередбачуваність Трампа, зауважує аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič).

Поки західні партнери думають про надання Україні дозволу бити вглиб Росії, РФ щодня завдає ударів. Фото: ДСНС

Європейський погляд

Сили оборони України можуть бити по військових об'єктах на території Росії зброєю, яку отримують від Нідерландів, заявив тамтешній міністр оборони Рубен Брекельманс. З його слів, міжнародне право країни на самооборону не обмежується відстанню і не припиняє діяти за 100 кілометрів від кордону.  Нідерланди також закликають союзників зняти обмеження на використання зброї, яку вони надають Україні для оборони.

Аналогічну позицію висловив начальник генерального штабу Чехії Карел Ржегка, мовляв, українці повинні захищатися, навіть атакуючи територію Росії, бо не можна боксувати, коли одна рукою зв’язаною за спиною.

Серед країн, які категорично проти застосування своєї зброї по російських цілях — Італія. «Кожна країна сама вирішує, чи дозволяти Україні атакувати Росію переданою зброєю. Ми не воюємо з Росією, НАТО не воює з Росією. Тому для Італії позиція однозначна — використовувати нашу зброю виключно на українській території», цитує Corriere della serra італійського міністра закордонних справ.

Є європейські країни, наприклад, Польща, Румунія, країни Балтії, Фінляндія, Швеція, до певної міри, Данія, які також відіграють дуже важливу роль в європейському контексті і діють більш рішуче. Однак, очевидно, що на позицію європейських столиць впливають рішення американців, каже  аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič):

— Ми також повинні розуміти, що, можливо, для британців чи французів зброя, наприклад, Storm Shadow не видається настільки ескалаційною, як американська зброя. І для росіян це напевно теж так виглядає. Тож американці відіграють свого роду роль посередника. І ми бачили цю ганебну, абсолютно непотрібну дискусію стосовно передачі Україні німецьких танків два роки тому.

Це не потребувало такого довгого і болісного процесу, але ми бачили, як Берлін дуже вагався і тоді США довелося втрутитись і дати 31 «Абрамс», щоб переконати Німеччину дати свої танки

Головний тригер для Заходу — вбивства цивільних в Україні та знищена українська передусім енергетична інфраструктура, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. Він пригадує, як Україні передавали чергові засоби ППО після масованих ракетних атак. Але, звісно, Київ також має пояснювати, що розширення оборонної рамки не призведе до тієї ескалації, яку так бояться у Вашингтоні:

— Хоча, за великим рахунком, я сподіваюся, що зі зміною команди там будуть інші люди ухвалювати рішення. Я не кажу про президента, а про тих, хто формує рішення — це радник з національної безпеки, міністр оборони, що вони будуть виходити з інших позицій, більш притомних.

Під час останнього удару по Харкову 15 вересня 2024 року знову є загиблі. Фото: ДСНС

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Меланія Крих: Хто ти і як опинився в США?

Данило Червонюк: Я студент Нью-Йоркського університету і початківець-прозаїк і -сценарист. Я народився і виріс у Су-Фолс в Південній Дакоті, в сім'ї іммігрантів зі Східної Європи. Живу в Нью-Йорку, але мої мама і сестра все ще у Південній Дакоті, а решта моєї родини — в Україні або Латвії.

Чому твої батьки серед усіх місць обрали саме Америку?

Мій тато з України, а мама з Латвії. Мій батько емігрував після того, як відслужив обов'язкову дворічну військову службу в радянських збройних силах і кілька років пропрацював у Херсоні як бас-гітарист, граючи на весіллях і в ресторанах. Він поїхав на заробітки, але закохався в країну і залишився. Думаю, моя мама емігрувала зі схожої причини, але більше для того, щоб зустрітися з друзями, які переїхали до Америки. Коли вона познайомилась з моїм батьком в Кі-Вест, то вирішила, що спробує побудувати з ним сталі стосунки.

Якими були твої відносини з Україною, коли ти зростав?

Мої відносини з Україною були дуже тонкими, і я не усвідомлював наскільки це відштовхнуло мене від моїх однолітків. Вдома ми їли вареники і сало, а мій тато вирізав м'ясо з окуня і щуки, клав його на житній хліб і запивав хлібним квасом. У мене дуже добрі спогади про те, як тато мене вчив, як чистити сушену рибу, яку ми купували в маркеті «Берізка», і як відокремлювати зубами кістки від м'яса. Часто ми їли баличок, коли тато був удома. Я не усвідомлював наскільки люди сприймали мене як іншого через це.

У Південній Дакоті всі білі американці — там дуже мало різноманітності. Розуміння того, що люди не хотіли зі мною дружити або вважали мене дивним через мій акцент у дитинстві, їжу, яку я приносив до школи чи акцент моїх батьків, змусило мене відчути себе ближчим до своєї культури — так, ніби я пережив унікальний досвід, який мало хто в цій країні може зрозуміти. Під час канікул звучала Вєрка Сердючка. Вдома, в машині — вранці, ввечері і вночі — я слухав багато «Чіта Дріта», «Гоп-гоп» і «Вьо будєт харашо». Це були гімни мого дитинства. Мій тато танцював під них у найсмішніший спосіб і завжди намагався, щоб я відчув зв'язок з цими піснями. Ось на що було схоже моє виховання в Америці. Це завжди було свідомим зусиллям відчувати себе ближче до своєї країни, хоча вона була так далеко.

Звісно, що я відчував себе українцем, але я завжди знав, що мушу плекати це, докладати зусиль, щоб зберегти цю ідентичність, інакше вона вислизне з моїх рук і зникне назавжди. Бути українцем було як дар, хоча часом і тяжкий
Данило Червонюк. Фото з приватного архіву

Ця частина України росла в тобі разом з тобою?

Це було дуже складним протягом багатьох років. Наприклад, з дитинства я сприймав це як свято і спосіб бути ближче до свого тата. Все, що було пов'язане з моїм українством, стосувалося бути ближче до сім'ї та святкувати моменти, коли ми були всі разом (мій тато працював водієм вантажівки, тому не часто бував вдома). Коли я виростав і відкрив у собі любов до написання та оповідання історій, з'явилося відчуття обов'язку — ніби я раптом усвідомив свій привілей бути американцем українського походження. Що у мене є шанс і можливість віддати належне моїй культурі та громаді, досягнувши успіху фінансово і, допомагаючи Україні — чи то будуючи лікарні, чи то бібліотеки, чи то започатковуючи мистецькі програми, щоб допомогти підтримувати наступне покоління українських митців. Коли я почав з'ясовувати, чим хочу займатися в житті, я робив це для України. 

Я не знаю, чому мої думки пішли в цьому напрямку. Можливо, щоби батько пишався мною. Я б розглянув таку можливість, у будь-якому випадку. Я усвідомив свої здібності. Йшлося вже не про те, щоб святкувати свою українськість, а про те, як я збираюся зробити свій внесок у це. Наче збирався сказати: «Гей, Україно, ось що я зробив, щоб ти мною пишалася. Ось, як я збираюся зробити так, щоб малі діти в моїй ситуації — чи то українці в Америці, чи то українці в Україні — зрозуміли, що немає нічого поганого в тому, щоби бути українцем, і що це частина вас, яку слід відзначати і сприймати як надихаючу та дивовижну, а не лише як важку і травматичну».

Як це змінилося, коли почалася війна?

Це відчуття посилилося в мені. Я знаю, що деякі українці відвернулися від своєї культури, і я частково їх розумію. Це абсурдно важко прокидатися щодня і читати жахливі новини, знаючи, що сім'я, яку ти любиш і пам'ятаєш, живе в пеклі, створеному Росією. Думати про маленьких дівчаток, яких ґвалтують і спалюють живцем, як, наприклад, у Бучі або Ізюмі, про чоловіків і жінок, які йдуть воювати і повертаються без кінцівок і травмовані, якщо не в чорних мішках для трупів. Нещадні вбивства українців та геноциди, яких ми зазнавали протягом сотні років. Нам погрожують лише тому, тому що ми віримо у власний суверенітет.

Після початку війни я почав більше дізнаватися про українську історію та культуру. Я дізнався про український авангард та модерн у кіно та мистецтві

Я також дізнався про українських дисидентів, Розстріляне відродження українства та більше про Бабин Яр і Голодомор. Я дізнався, що те, що я відчуваю, було б покаране, якби я народився всього 60 чи 70 років тому в моїй рідній країні. 

Найсильнішим почуттям, однак, було почуття провини. Провина за те, що я був у безпеці, за те, що я був в Америці, і я був американцем; провина за те, що не боровся за свою країну і не поїхав рятувати свою сім'ю; провина за те, що мав справу з росіянами в моїй школі, виправдовуючи їхнє невігластво та їхню приховану ненависть до українців, а також за те, що дозволяв американцям називати українців «незрозумілими». Це справді дратувало мене більше ніж що-небудь інше. Почуття провини змінило моє ставлення до того, що я українець.

Чому я можу здійснювати свої мрії, займатися тим, що хочу робити в житті, зустрічати друзів і закохуватися, в той час як мої ровесники гинуть? Я теж міг би загинути, якби мій тато залишився в Україні.

Цитуючи Оксану Забужко: «Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває. Втекти від себе і перестати існувати, або змиритися з тим, що ти українець і щодня страждати від цього». Я вибрав останнє. Думаю, це важливо. Я святкував те, що я українець, коли був дитиною, а тепер це змушує мене плакати. Однак це не робить мене менш українцем, і я маю намір продовжувати святкувати свою українськість.

Данило з татом і сестрою. Фото з приватного архіву

Як письменник і сценарист, чи хотів б ти колись колись повернутися в Україну і змінити там кіноіндустрію?

Я не знаю. Я хотів би віднайти частину себе, яку я втратив ще до того, як народився. Я не очікую прекрасних вражень або навіть того, що побачу свою сім'ю знову. Я відчуваю, що в мені є стільки всього, що я не дізнаюся, поки не повернуся в Україну, і так багато про людський досвід. Цікаво, чи коли я побачу, звідки походить моя сім'я, я зрозумію трохи більше про те, що означає бути українцем і, що означає бути позбавленим досвіду виховання на Батьківщині, а це і є частиною моєї ідентичності.

Кінопродукція з України є феноменальною і неймовірно добре зробленою. Я думаю, що проблема, яку світ має з нами, полягає в тому, що ми — нація, яка думає лише про війну та виживання. Ми наче таргани. Я не думаю, що нам потрібно припиняти знімати фільми про війну, але я думаю, що світ повинен дати українцям можливість заявити про себе як про націю, яка не визначається лише нашим виживанням, стійкістю, силою та травмами. Захід не повинен бачити в нас націю жертв і героїв війни. Ми можемо бути спортсменами, детективами, привидами, старшокласниками, злодіями танцюристами, музикантами тощо. Ми не мусимо бути лише солдатами, розбитими вдовами чи сиротами.

І я відчуваю, що українські американці є ідеальним голосом для цих історій і можуть показати світові, що означає бути українцем поза війною і насильством, ким ми є поза тиском Росії. Ми — люди, і ми заслуговуємо на те, щоб розповідати всі історії, а не лише про війну

Як би ти описав сучасне українське кіно на даний момент?

Мене розчаровує той факт, що для того, щоб фільм був прийнятий західним глядачем, потрібно пролити кров тисяч українців. Я розчарований тим, що західні глядачі можуть дивитися такі фільми, як «Анора», над яким працювали росіяни, які підтримують війну, і який був добре прийнятий російською аудиторією в Америці і отримав нагороду «Оскар». Росіянам дозволено знімати невоєнне кіно, а українцям — ні.

У нас були такі чудові сучасні фільми, як «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «107 матерів», які пройшли повз увагу, тому що вони не про війну в Україні. Я бачу простір для фільмів про український досвід поза війною, знятих американцями українського походження. Я бачу великий потенціал для історій про те, що означає бути українцем, які можуть відокремити нас від Росії в культурному плані в очах Заходу.

Ми повинні продовжувати культивувати історії, які показують аудиторії, що ми все ще хочемо дружби, любові, близькості, ідентичності, просування по службі, грошей — всього того, чого хочуть інші люди. Ми існуємо як єдине ціле, а не лише як нація бійців. Нам потрібні українські історії, які олюднюють нас після війни — не лише для західної аудиторії, а й для українців, щоб ми пам'ятали, хто ми є насправді.

20
хв

Мій спосіб бути українцем

Меланія Крих

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.

15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.

Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.

«Коаліція охочих» та безпека України

Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?

Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.

Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях

Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно. 

Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ? 

Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.

Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?

Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей. 

Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.

Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?

Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом. 

США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.

Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?

Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.

Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу

Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.

Переговори США щодо завершення війни

Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?

Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.

Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.

Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?

Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.

Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна

Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?

Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.

Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?

Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.

Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.

Різні підходи. Європа та США

Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?

Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.

Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.

Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення

Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО

Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?

Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.

Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму? 

Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.

Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ

Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?

Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.

Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.

Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

USAID рятувало життя українців. Чим замінити цю допомогу? ‍

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress