Ексклюзив
20
хв

Примарні перспективи членства та посилення військової підтримки — чого чекати Україні від ювілейного саміту НАТО

З 9 по 11 липня у Вашингтоні відбудеться ювілейний саміт НАТО з нагоди 75-річчя заснування Альянсу. Говоритимуть про посилення підтримки України, втім про повноцінне членство і близько не йдеться. Позиція адміністрації Байдена — Україна має спершу виграти війну

Катерина Трифоненко

Американський військовий на HIMARS під час військових навчань Baltops 24 у Швеції. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Якщо Путін вважає, що може пережити Україну чи будь-кого з нас, він помиляється. Наша допомога демонструє практичні результати, Україна може відбити російську агресію. Однак у майбутньому ми хочемо переконатися, що Україна досягла успіху, що вона міцно стоїть на ногах в економічному, військовому та демократичному аспектах. Саміт НАТО буде сприяти реалізації цих зусиль», — держсекретар США Ентоні Блінкен.

На саміт у Вашингтоні запросили Володимира Зеленського, у Білому домі анонсували його зустріч з американським президентом. Яку дорожню карту підготували для України у Вашингтоні, чи отримає Київ в осяжному майбутньому запрошення в НАТО і як зміна керівництва Альянсу може позначитись на відносинах з Україною, ці питання Sestry розібрали з українськими, європейськими та американськими експертами.  

Довгострокові зобов’язання

Більше систем ППО, зокрема Patriot, та підписання нових безпекових угод — такі очікування від саміту НАТО у Вашингтоні озвучив український президент. Щодо обох позицій Володимир Зеленський налаштований оптимістично, він анонсував і хороші новини про ППО і потужні домовленості: «Буде угода, яка дійсно підтримає всю нашу архітектуру безпекових угод. І це те, що гарантуватиме нашу безпеку до вступу України в НАТО. Рішення, яке незворотне».  

Головним пріоритетом саміту НАТО для України будуть дві речі: більше військової допомоги і більше довгострокової систематичної підтримки, каже  науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО прагнутимуть взяти на себе довготривалі зобов'язання — фінансові та військові, щоб переконатися, що Україна має довгострокову перспективу, щоб, знаєте, кожні шість місяців або щороку не думати, хто збирається що надати і звідки це буде надходити.

Одним з важливих підсумків саміту, зі слів Пітера Дікінсона, може стати суттєве системне зміцнення української ППО, зокрема, йдеться про постачання Україні винищувачів F-16, французьких літаків «Міраж», шведських літаків розвідників, а також, безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби

На саміті у Вашингтоні може відбутись, умовно кажучи, певне підвищення температури, коли йдеться про участь НАТО у війні проти Росії, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue):

— Я не говорю, що НАТО збирається вступити у війну проти Росії, але може бути ширша форма угоди між країнами Альянсу, щоб або прискорити надання військової допомоги, або збільшити вартість військової допомоги. Можливо, найважливіша частина обговорення — потенційна присутність військ в Україні. Не військ НАТО, тому що це було б формою оголошення війни для Кремля, але принаймні, у формі контингенту або навчання, яке могло б відбуватися під егідою провідних країн НАТО, хоча й не під прапором блоку. Я думаю, що це той крок, який ми ще не готові зробити, коли йдеться про участь НАТО у війні.

Україна очікує рішення щодо посилення ролі НАТО в координації безпекової допомоги, тренувань українських військових та довгострокових фінансових зобов’язань союзників. Про це йшлось під час зустрічі Столтенберга та Зеленського у Брюсселі 27 червня. Фото: ОПУ

На саміті у Вашингтоні мають призначити відповідального за довгострокову допомогу Україні. За даними The Wall Street Journal, це буде цивільний посадовець високого рангу, який звітуватиме в Брюссель і новому командуванню у Вісбадені, яке створять для координації поставок військової техніки Україні та підготовки українських військ. Ці кроки допоможуть НАТО краще координувати свої дії та мають захистити довгострокову допомогу від правих сил в Європі, а також від Дональда Трампа, якщо той стане президентом США. 

Можливо, найбільш важливим результатом саміту стане те, що НАТО візьме на себе координацію і надання міжнародної допомоги, каже наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Досі цю координуючу роль відігравала адміністрація США через групу Рамштайн — контактну групу з питань оборони України. Таким чином, ми побачимо потужну політичну, військову, фінансову та матеріально-технічну підтримку України. Відповідно до запропонованого плану, НАТО координуватиме надання допомоги у вигляді тренувань та обладнання, сприятиме логістиці обладнання та підтримуватиме довгостроковий розвиток збройних сил України. Країни НАТО мають узгодити цей план у Вашингтоні.

Це значна зміна у ставленні Альянсу, оскільки раніше Угорщина перешкоджала тому, щоб НАТО запровадило структурні рамки військової та фінансової підтримки України

З «мостом», але без запрошення

Навряд чи Україні реалістично очікувати запрошення до членства в Альянсі, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Перший фактор — війна Росії проти України, друге — невідомо, якою буде внутрішня політична ситуація у США і, відповідно, якою буде взагалі розстановка сил на міжнародній арені.

Тут ще є дуже багато, скажімо так, похідних і змінних, які поки що унеможливлюють перспективу обіцянок для України

Україна якомога швидше має приєднатись до Альянсу, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). А втім, є багато обмежувальних факторів з обох сторін. З боку України — війна, що триває і не буде жодної фармалізованої форми вступу до НАТО, доки російський окупант не буде повністю вигнаний з української території. Це буде довго, особливо якщо говорити про міжнародно визнані кордони, включно з Кримом. З боку НАТО також існує ризик для членів Альянсу, якщо і коли Україна приєднається — це стане проблемою і з точки зору стримування Росії, і з точки зору військових дій. Водночас, припускає Матьє Булєг, під час Вашингтонського саміту може визначитись певний прогрес щодо треку плану дій:

— Навколо цього питання ще багато невизначеності, однак, це не означає, що не може бути шляху у вигляді плану дій щодо членства або розширеної форми плану, який би дав Україні можливість стати більш оперативно сумісною з НАТО, не називаючи це членством. І без членства ви могли б мати певну форму угоди, рамкової угоди або називайте її як хочете між країнами НАТО і  Україною, яку можна обговорювати.

Як у фінальній декларації сформулюють перспективи України щодо приєднання до НАТО — одна з інтриг майбутнього зібрання у Вашингтоні. Представники адміністрації Байдена не вважають, що визначення «незворотні» стосовно перспектив вступу України отримає підтримку всього Альянсу. У Вашингтоні говорять про «міст» до членства Києва в НАТО, який хочуть згадати в декларації. Однак на практиці це може стати формулюванням на рівні «відчинених дверей», що не наповнене предметним змістом. Існує багато супротиву українському вступу з боку ключових членів НАТО, зокрема, американців, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Ми бачили, як Джо Байден говорив дуже відкрито в інтерв'ю журналу Time, що не підтримує Україну в НАТО. Він підтримує співпрацю між НАТО і Україною, але він не виступає за членство Києва.Німці були скептично налаштовані протягом багатьох років і залишаються такими.

Чесно кажучи, я думаю, що дуже складно отримати запрошення в НАТО поки триває війна з Росією, але і після війни це буде непросто
Пресконференція генерального секретаря НАТО перед самітом у Вашингтоні. Фото: NATO

Майбутнє України в Північноатлантичному Альянсі. І це — очевидний факт. Так вважає наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan). Всі політичні рішення, ухвалені на останніх самітах НАТО, вказують на посилення інтеграції, оперативної сумісності та співпраці між політичним і військовим керівництвом України та країн-членів Альянсу. У Вашингтоні, зокрема, можемо очікувати посилення Ради Україна–НАТО, яка є форматом, що займається політичною співпрацею, а також військовою синхронізацією та адаптацією українських збройних сил до стандартів НАТО. Тож, на думку Іонели Марії Чолан, Україна стане членом НАТО в осяжному майбутньому, хоча про дати поки і не йдеться:

— З одного боку, переговори про членство не можуть розпочатися, поки не закінчиться війна, оскільки країни-члени не мають достатньої політичної волі до дій, які можуть бути сприйняті Росією як ескалація конфлікту. З іншого — дискусія повинна буде торкнутися чутливого питання про те, як інтегрувати українські території в НАТО. І тут одним з варіантів може бути модель інтеграції до Альянсу Західної Німеччини.

Новий генсек

26 червня новим генсеком НАТО став експрем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Його кандидатуру Рютте, з огляду на 14-річний досвід  перебування на найвищих посадах, так само, як і його послідовну підтримку України, позитивно сприйняли у більшості країн НАТО, каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський:

— Рютте швидко заручився підтримкою таких важливих країн НАТО, як США, Франція, Німеччина, Велика Британія, він також має підтримку країн Великої сімки. А ще важливим активом Марка Рютте є те, що він має добрі відносини із Дональдом Трампом і, здається, вміє з ним говорити. Це добре для нас.

Марк Рютте завжди під час візиту на Харківщину 1 березня 2024 року. Фото: ОПУ

Марк Рютте був рішучим прихильником України на своїй попередній посаді прем'єр-міністра Нідерландів. Але на чолі НАТО йому доведеться представляти всі 32 країни Альянсу, зауважує наукова співробітниця з питань європейської зовнішньої політики, безпеки і оборони в Центрі європейських досліджень імені Вілфреда Мартенса Іонела Марія Чолан (Ionela Maria Ciolan):

— Попереду на Рютте чекає важкий і складний шлях, оскільки він зіткнеться зі зростанням ультраправих антиукраїнських наративів, можливістю посилення проросійських голосів у керівництві деяких країн НАТО і наслідками, які можливий другий мандат Трампа матиме для майбутнього НАТО і підтримки Альянсом України.

Рютте має бути чудовим переговірником, щоб об'єднати всі ці розбіжні голоси навколо спільної мети як для НАТО, так і для України

Єнс Столтенберг був генсеком НАТО з 2014 року, він мав залишити посаду ще 1 жовтня 2022-го року, однак у березні 2022-го лідери країн Альянсу ухвалили рішення про продовження його мандату до 30 вересня 2023 року, а потім — ще на рік. Повноваження Столтенберга  завершуються 1 жовтня 2024 року.

Виклики й загрози

Марк Рютте — сильна і дуже дружня до України фігурою, а втім, будь-який новий лідер НАТО матиме міцну проукраїнську позицію, адже навряд чи існує якийсь сценарій, за якого Альянс почав би менше підтримувати Україну, зауважує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Лідери НАТО все більше й більше усвідомлюють, що безпека в Європі фундаментально пов'язана з безпекою України. Якщо вона не буде в безпеці, Європа не може бути в безпеці.

Лідери НАТО розуміють, що поки Україна залишається в небезпеці, вона буде об'єктом російської агресії, навіть якщо нинішня війна буде якимось чином припинена чи заморожена, ця загроза залишиться, якщо Україна не буде в безпеці
Німецькі солдати готують зенітно-ракетний комплекс PATRIOT на полігоні у Румунії. 21 червня 2024 року. Фото: NATO

Середовище загроз в Європі докорінно змінилося після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році. Росію почали сприймати не як виклик, а як загрозу європейській безпеці і безпеці НАТО загалом, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Зокрема, й через це до Альянсу приєднались дві нові країни — Швеція і Фінляндія, це свого роду свідчення, що НАТО має стримувати Кремль:

— Я думаю, що серед країн НАТО існує свого роду згода переважної більшості щодо подальших дій проти Росії, однак завжди є кілька відстаючих і кілька країн, які відмовляються бачити реальність. Наприклад, Угорщина Орбана, який, наскільки мені відомо, є іноземним агентом Кремля і корисним ідіотом для Москви. Туреччина також відіграє цікаву роль, коли йдеться про Росію, перебуваючи в досить дивному становищі. З одного боку, вона розглядає її як загрозу та водночас співпрацює з Кремлем з метою забезпечення безпеки в регіоні, зокрема, у Чорному морі та за його межами. Та загалом переважна більшість розуміє, що Кремль є загрозою. Що з цим робити? Правильним буде продовження дискусії про те, як ми можемо чинити більший тиск на Росію, але це повільна, довгострокова робота, над якою ми повинні працювати послідовно, узгоджено і об'єднано. І я вважаю, що ми досягли значного прогресу на шляху стримування. Справа лише в тому, щоб продовжувати тиск.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress