Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Де жити українським біженцям, які потребують підтримки, після відміни пільги 40+ у Польщі?
1 липня 2024 року в Польщі набувають чинності зміни до спецзакону про тимчасовий захист українців. Вони зокрема передбачають скасування фінансової підтримки 40+ — компенсації за надання прихистку біженцям фізичними особами. Що ж робити тим українцям, які все ще потребують допомоги (жінки з дітьми до 3 років, пенсіонери, люди з інвалідністю тощо)? Публікуємо список контактів, за якими можна звернутися у кожному воєводстві
Більшість українців у Польщі працюють та самостійно сплачують оренду житла. Але є відсоток тих, хто потребує допомоги. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Згідно з новими правилами, з 1 липня 2024 року більше не буде виплачуватися грошова компенсація фізичним особам, які прихистили українських переселенців. Разом з тим громадяни України, які все ще потребують підтримки, можуть звернутися до місцевого воєводи, який підшукає їм місце в колективному закладі розміщення.
Номери телефонів гарячих ліній при воєводських управліннях для осіб, які шукають житло:
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Про втрату чинності профілю користувачі дізнаються здебільшого із SMS-повідомлення, або ж з'ясовують це, коли намагаються скористатись якимось електронним сервісом. Важливо вчасно оновити довірений профіль перед поїздкою додому, оскільки на кордоні вас можуть попросити оновити Diia.pl у застоунку mObywatel, а без актуального довіреного профілю ви в нього навіть не зайдете.
Що таке довірений профіль (profil zaufany) в Польщі?
Це ваш спосіб електронної ідентифікації. Завдяки йому ви можете підтвердити свою особу онлайн та підписати різні документи електронним підписом (заяву, запит, апеляцію чи скаргу, не друкуючи документ). Електронний підпис має таку ж вагу, як і власноручний підпис. По суті, це український аналог цифрового підпису в Дії.
Завдяки довіреному профілю ви можете входити в такі ІТ-системи державного управління: платформа електронних послуг установ соціального страхування (PUE ZUS), інтернет-акаунт пацієнта (IKP), електронна податкова служба тощо. За допомогою довіреного профілю подається заява 800+ , доступ до mObywatel та інших державних сервісів.
Profil zaufany користуються понад 14 мільйонів жителів Польщі. Він діє протягом 3 років з дати підтвердження, після чого необхідно продовжити його дію ще на 3 роки.
Такі повідомлення почали приходити на електронну пошту українців: ваш довірений профіль незабаром втратить чинність. Фото Sestry.EU
Як оновити довірений профіль (profil zaufany)
Покрокові інструкції, як продовжити термін дії свого довіреного профілю:
1. Увійти у свій довірений профіль на сайті pz.gov.pl. На панелі «Довірений профіль» перейти до «Деталі профілю» (Szczegóły profilu) й обрати «Продовжити дійсність або змінити дані» (Przedłuż ważność lub zmień dane).
Якщо ви входите у свій профіль через електронний банкінг, після продовження терміну дії профілю він більше не буде прив’язаний до вашого банківського рахунку. Спосіб авторизації при подачі довіреного підпису та під час входу в довірений профіль зміниться на SMS з одноразовим кодом або push у додатку mObywatel, якщо цей спосіб використовувався раніше.
Якщо ви бажаєте повторно пов’язати свій довірений профіль зі своїм банком, виберіть «Змінити постачальника ідентифікаційної інформації на банк» (Zmień dostawcę tożsamości na bank) на вкладці «Деталі профілю» (Szczegóły profilu).
Що робити, якщо ви забули логін і пароль до Profil zaufany?
Якщо ви забули свій логін:
перейдіть на вебсайт pz.gov.pl, виберіть опцію «Увійти», після чого натисніть посилання «Я не пам’ятаю своє ім’я користувача» (Nie pamiętam nazwy użytkownika), яке знаходиться під полем для введення імені користувача або адреси електронної пошти;
введіть адресу електронної пошти, яку ви вказали під час створення довіреного профілю, і натисніть “нагадати” (Przypomnij);
ви отримаєте електронний лист з вашим логином.
Якщо ви забули свій пароль:
перейдіть на вебсайт pz.gov.pl, виберіть опцію «увійти», після чого натисніть посилання «Я забув свій пароль», розташоване під полем для введення пароля;
введіть своє ім’я користувача та PESEL, потім натисніть “змінити пароль” (zmień hasło);
ви отримаєте електронний лист з посиланням для зміни пароля. Натисніть на нього;
введіть новий парольі натисніть “зберегти” (zapisz);
ви отримаєте SMS з кодом авторизації на номер телефону, який ви вказали під час створення довіреного профілю. Введіть код у відповідне поле та натисніть “Встановити новий пароль” (ustaw nowe hasło),
натисніть “перейти на сторінку входу” (przejdź do strony logowania), щоб увійти до свого довіреного профілю.
Щось не працює?
Якщо у вас виникли труднощі з роботою довіреного профілю (profil zaufany) або у вас є запитання щодо сервісу, вирішити їх можна, скориставшись такими контактами:
тел.: + 48 (42) 253 54 50 (працює з понеділка по п’ятницю з 7:00 до 18:00)
Контактні дані (прізвище, ім'я та/або назва установи, адреса електронної пошти, номер телефону).
Логін користувача, наприклад "user pz".
Назва операційної системи та її версія.
Назву браузера, його версію та налаштування мови.
День і час виникнення помилки.
Де сталася помилка або докладний опис проблеми, наприклад, натиснувши «Вхід» > перейшовши до «Довіреного профілю» > «Пошук програм» > (подальший опис проблеми).
Скрін екрана з помилкою (Print Screen).
Тепер ви можете швидко й легко вирішувати офіційні питання онлайн, оскільки ваш профіль зауфаний оновлено.
Традиції приготування паски в Україні та бабки в Польщі
Традиційно українські паски печуть у чистий четвер. Перед приготуванням господині читають молитву, адже важливо підходити до випікання з чистим серцем і думками, а в домі має бути тиша — забороняються гучні розмови, музика, скандали та крики. Коли тісто піднімається, навіть ходити потрібно навшпиньки. Паска не терпить поспіху.
Паску не їдять одразу, зазвичай паскою розговляються в недільний ранок. Проте бабусі часто пекли 2-3 маленькі паски, щоб онуки могли спробувати, чи вийшла вона смачною. Рецепти пасок начебто схожі, але кожна господиня має свій перевірений варіант. Дотримання рекомендацій і пропорцій під час приготування є дуже важливим. Якщо паска вдалася, то рік буде добрий, вважають українці протягом століть.
Дуже схожі традиції в Польщі. Великодні бабки вперше з'явилися на польських столах у XVII столітті, в епоху Речі Посполитої. З часом їхня популярність охопила всю Європу. Де бабка вважалася виключно «жіночим тістом». Невдала бабка ставала ганьбою для господині та свідченням її кулінарної непрофесійності. Тоді як вдала бабка підкреслювала високу майстерність жінки. Люди навіть стежили, щоб під час випікання бабки в домі не було чоловіків, аби бабка могла спокійно рости. Гарячий хліб клали на подушки й колихали його, як мале дитя, поки він не охолоне.
На відміну від України, де в Страсну п’ятницю краще нічого не робити, в Польщі бабку пекли саме напередодні вихідних у спеціальній хлібній печі. Уявити Велканоцний стіл по-польськи без бабки неможливо, так само як без цукрового ягняти чи писанок.
Фото: Shutterstock
Чим відрізняється паска від бабки?
Польська бабка й українська паска відрізняються і тістом, і формою. Бабку випікають в круглій рельєфній формі з отвором посередині (як в Україні кекси). Бабки після випікання поливають глазур’ю. Часто господині додають у тісто багато цукатів, родзинок, яєць. Традиційна українська паска більше схожа на святковий хліб, тоді як бабка — на смаколик.
Великодня класика — рецепт паски від королеви випічки Дарки Цвек
Українські господині печуть паски за цим рецептом десятиліттями. За цим рецептом паска готується швидко, а виходить смачна й вдала, в міру солодка, в міру волога. Цікаво, що на Галичині на цю паску кажуть: «польська паска». Можливо, тому що вона поєднала в собі українську форму та польський смак?
Інгредієнти:
(Вихід з половини порції — 3 паски діаметром 13 см, приблизно 300-350 г кожна)
Борошно — 1 кг
Молоко — 400 г
Жовтки — 10 шт
Дріжджі пресовані — 100 г, сухі — 33 грами
Масло (або маргарин) — 200 г
Цукор — 300 г
Родзинки — 100 г
Сіль — 1/2 ч. л.
Лимон (цедра) — 1 шт.
Приготування:
1. Готуємо опару: розводимо дріжджі в теплому молоці, додаємо 100 г цукру та 200 г борошна. Перемішуємо та залишаємо в теплому місці на 15-20 хвилин. Маса має збільшитися в об'ємі та утворити «шапку». 2. Готуємо тісто: в опару додаємо решту цукру, жовтки, родзинки, цедру лимона, сіль і поступово додаємо решту борошна. Вимішуємо тісто близько 15 хвилин, поки воно не відставатиме від рук. Потім додаємо розтоплене або кімнатної температури масло/маргарин. 3. Вимішуємо тісто: вимішуємо тісто до еластичності (не менше 15 хвилин). Після цього ставимо тісто в тепле місце, накриваємо, щоб воно підросло вдвічі. 4. Підготовка форми: розкладаємо тісто в підготовлені форми, заповнюючи їх на 1/3. Залишаємо ще на підійом. 5. Випікання: змащуємо паски збитим яйцем з краплею молока. Ставимо у розігріту духовку: спочатку 200°C, через 10 хвилин зменшуємо до 170-160°C. Випікаємо 30-50 хвилин в залежності від розміру форми.
Порада: не додавайте більше борошна, ніж зазначено в рецепті. Більше борошна зробить паску тугою, а менше — вона може впасти. Цікаво, що цю паску нічим не прикрашають, вона має бути кругла, пишна, як сонце, та без краплини пудри чи крему.
Найпростіший класичний рецепт паски
Хочете ідеальну здобну паску, яка буде ніжною, ароматною та гарно підніметься? Пропонуємо перевірений простий рецепт паски на Пасху. Вона виходить вологою, шаруватою, дуже смачною і не кришиться при нарізанні. Ця паска має вийти навіть у недосвідченої господині, яка вперше пробує свої сили у випіканні великоднього смаколика.
Інгредієнти
Опара:
Молоко — 200 мл
Борошно —200 грам
Дріжджі — 25 г свіжих
Цукор — 1 ч. ложка
Тісто:
Вся опара
Борошно — 350–400 грам
Масло вершкове — 100 грам
Цукор —100 грам
Яйця — 3 жовтки + 1 яйце
Сіль — 2/3 ч. ложки
Ванільний цукор — за бажанням
Родзинки або цукати — 80 грам + борошно 1 ч. ложка з гіркою
Примітка* якщо любите дуже солодкі паски, додайте більше цукру в тісто.
Готуємо класичну Великодню паску за традиційним рецептом
1. Приготування опари: підігрійте молоко до теплого стану (не гарячого). Додайте дріжджі та цукор, перемішайте до повного розчинення. Додайте 200 г просіяного борошна і знову добре перемішайте. Опара повинна мати консистенцію густої сметани. Накрийте плівкою і залиште у теплому місці на 20-30 хвилин. Опара має збільшитися в об’ємі, з’являться бульбашки. Якщо вона трохи осіла — значить, готова до використання. 2. Приготування тіста: збийте жовтки, яйце і цукор віночком. Додайте сіль та розтоплене вершкове масло (тепле, не гаряче). Змішайте опару з отриманою здобою. Всипте решту просіяного борошна і замісіть тісто. Тісто спочатку буде рідкуватим. Якщо є планетарний міксер — вимішуйте в ньому. Якщо ні — дайте йому "відпочити" 15 хвилин, тоді воно стане еластичнішим. Змастіть руки та стіл олією і вимішуйте тісто 10-15 хвилин, поки воно стане м’яким і перестане липнути до рук. Покладіть у змащену олією миску, накрийте плівкою і залиште в теплому місці на 1-2 години. 3. Підготовка родзинок: промийте і залийте родзинки гарячою водою на 15 хвилин. Воду злийте, просушіть паперовими рушниками. Перемішайте родзинки з 1 ч. ложкою борошна, щоб вони рівномірно розподілилися в тісті. 4. Формування і випікання паски: підняте тісто обімніть 2 хвилини. Розкатайте його в пласт, рівномірно розкладіть родзинки і загорніть їх всередину. Розділіть тісто на частини, покладіть у форми (заповніть їх трохи більше, ніж на 1/3). Накрийте і залиште підходити в теплому місці до збільшення в об’ємі майже до країв форми. 5. Випікання: розігрійте духовку до 170–180°C (верх-низ, без конвекції). Випікайте 35 хвилин (залежно від розміру форм, це для діаметру в 9 см). Не відкривайте духовку під час випікання. Готовність перевіряйте зубочисткою — якщо вона суха, паска готова. 5. Охолодження і декор: готові паски остуджую на боці, на м’якій поверхні, і періодично їх перекручую. Це потрібно для того, щоб паски рівномірно остигали і не зім’ялися. Прикрасьте білковою глазур’ю і кондитерською посипкою.
Фото: Shutterstock
Рецепт соковитої сирної паски
На Великдень українці готували ще й сирну паску. Сирне тісто відрізняється вологістю та ніжністю, тому сирна паска — буде вологою та ніжною. Вона довго залишається свіжою та м'якою, стане справжньою окрасою святкового столу.
Інгредієнти
Примітка: 1 склянка — 250 мл
Опара:
Молоко (тепле) — 1/4 склянки
Або 1 ст. л. сухого молока розведеного у 1/4 склянки теплої води
Борошно (просіяне) — 2 ст. л.
Цукор — 1 ч. л.
Дріжджі — 25 г свіжих або 10 г сухих
Тісто:
Сир (жирний та кислий) — 250 г
Вершкове масло (розм'якшене) — 50 г
Яйця — 2 шт.
Жовтки — 2 шт.
Борошно — 2 склянки (двічі просіяти)
Цукор — 2/3 склянки
Сіль — 2/3 ч. л.
Ванільний цукор — за бажанням
Начинка:
Родзинки
Курага
Сушені ягоди та фрукти
Фісташки або інші горіхи
Готуємо сирну паску: покроковий рецепт
1. Готуємо опару: змішайте молоко з дріжджами, цукром і борошном. Перемішайте і залиште в теплому місці, доки опара не збільшиться в 3-4 рази (це може зайняти 15-20 хвилин). 2. Готуємо тісто: збийте яйця з цукром 10-15 хвилин, поки маса не стане пишною. У великій ємності змішайте сир, вершкове масло, збиті яйця, опару, сіль і ванільний цукор. Просійте борошно двічі і поступово додайте в тісто. Вимішуйте тісто не менше 25 хвилин — воно має бути еластичним і не рватися при розтягуванні. Додайте родзинки, сушені ягоди, горіхи і добре перемішайте (їх обваляйте у борошні попередньо). 3. Формування тіста: змастіть руки олією та викладіть тісто у форми, заповнюючи їх на 1/2 висоти. Накрийте плівкою або рушником і залиште в теплому місці на 3 години, поки тісто не підніметься до країв форми. 4. Випікання: розігрійте духовку до 200°C і випікайте 10 хвилин. Потім зменшіть температуру до 180°C і випікайте ще 40 хвилин. Для маленьких форм скоротіть час випікання. Щоб скоринка була м'якою, збризнути верхівки пасок водою і залиште їх у вимкненій духовці ще на 10-15 хвилин. 5. Охолодження та декор: вийміть паски з форм і перекладіть на рушник, залиште охолоджуватися. Для прикраси збийте білки з цукровою пудрою та покрийте паски глазур’ю. Глазур можна запекти – для цього поставте паски в теплу духовку на кілька хвилин.
Великодня бабка по-польськи з родзинками й горіхами. Рецепт
Інгредієнти:
4 яйця,
30 г масла,
80 г пшеничного борошна,
80 г картопляного крохмалю,
2 ч. л. розпушувача,
2 склянки цукру,
1 стручок ванілі
жменя різних суміші мигдалю, родзинок, волоських горіхів,
жир для змащування форми,
манна крупа для обсипання форми.
1.Приготування тіста: зийте білки, у мисці розтопіть масло, поступово додаючи жовтки, цукор і м’якоть ванілі. Просійте пшеничне борошно та картопляний крохмаль з розпушувачем і додайте до тіста. Міксуйте, поки маса не стане однорідною. Залийте окропом мигдаль, родзинки замочіть, відцідіть й обваляйте в борошні. Додайте їх до тіста разом з піною з білків і обережно змішайте дерев’яною ложкою. Форму для випікання змастіть жиром і посипте манною крупою.
2. Випікання: випікайте при температурі 180°C близько 50 хвилин. Після випікання залиште бабку в духовці до охолодження. Прикрасьте за бажанням.
Порада: обирайте для бабки борошно, на якому позначено, що воно для випікання саме бабки.
Рецепт «Вареної бабки» — ніжної, ароматної, з шоколадною помадкою
2-3 краплі олії (наприклад, лимона або апельсина),
трохи масла та панірувальних сухарів для змащування форми.
Інгредієнти для шоколадної глазурі:
80 г вершків 30%,
80 г хорошого чорного або десертного шоколаду.
Приготування:
1. Підготовка суміші борошна: у великій мисці змішайте пшеничне борошно, картопляний крохмаль, розпушувач і щіпку солі. Перемішайте або просійте, щоб усе стало однорідним. 2. Збивання жовтків і цукру: в окремій мисці збийте жовтки з цукром до пишної маси. Додайте розтоплене, охолоджене масло і змішайте до однорідної маси. Потім додайте спирт або горілку та кілька крапель олії. 3. Змішування з борошняною сумішшю: поступово додавайте борошняну суміш до масляної, перемішуючи лопаткою після кожної порції. 4. Збивання білків: збийте білки до міцної піни. Додавайте їх до тіста по черзі, акуратно помішуючи. 5. Підготовка форми: змастіть форму маслом і обсипте панірувальними сухарями. 6. Випікання: перелийте тісто у форму, накрийте її кришкою і помістіть у каструлю з гарячою водою (наполовину наповненою). Варіть на середньому вогні протягом 90 хвилин, не знімаючи кришки. 7. Приготування шоколадної глазурі: нагрійте вершки в каструлі, додайте подрібнений шоколад і перемішуйте до однорідної консистенції. 8. Остуджування і глазурування: охолоджуйте бабку на решітці, потім покрийте глазур'ю, поки вона ще тепла.
Ці рецепти української паски та польської бабки нескладні, але результат виходить неймовірно смачним і ароматним. Готуйте з любов'ю!
— До лютого 2022 року я ніколи не стикалась з волонтерством, — розповідає Sestry Ірина Разін. — У Берліні я вже 8 років. Переїхала разом з колишнім чоловіком-програмістом. Коли ми вирішили спробувати себе в іншій країні, чоловік пройшов безліч співбесід у фірмах по всьому світу, і Берлін відреагував найшвидше. Я приєдналась до нього за візою по возз’єднанню сім’ї. Ми були молоді, хотіли побачити світ, вивчити нові мови — це була для нас велика пригода.
— Якими були ваші перші кроки в чужій країні?
— Я — музикантка й художниця, професійно позиціонувала себе як оперна співачка, адже маю вищу освіту вокалістки. Ще до переїзду я стала шукати можливості: подавалась на навчання в різні академії, знайшла ком’юніті оперних співаків, викладача вокалу й концертмейстера. Їхала вже з чітким планом.
На сцені
— Чи скоро вдалося знайти роботу в новій країні?
— Це зайняло багато часу. Був навіть момент, коли я хотіла здатися, бо вкладала величезні зусилля й кошти, а результатів майже не було. Оперна професія дуже конкурентна. Я навчалась в академіях, продовжувала брати участь в конкурсах, брала уроки у викладачів і проходила численні прослуховування. Але навіть талановитим вокалістам тут не завжди щастить.
Одного разу, під час навчання в Berlin Opera Academy, нам сказали: «Ви — як велика коробка цукерок, кожна з яких зроблена за особливим рецептом. Ручна робота, ексклюзив. Але агенти бачать перед собою безліч таких коробок. І обирають за настроєм, смаком, інколи — навмання. Тож пощастить не всім».
— Як долали виклики?
— Просто продовжувала працювати. З часом мене стали запрошувати на виступи, хоча здебільшого це були неоплачувані, або погано оплачувані проєкти. Тоді я могла собі це дозволити завдяки фінансовій підтримці колишнього чоловіка. А згодом зʼявились непогані пропозиції від різних хорових колективів. Також я відкрила для себе другу професію — почала ілюструвати дитячі книжки й навчати живопису, що стало заробітком і важливою частиною мого життя.
— Чи були у вас моменти відчаю? Що стало поштовхом для трансформації співачки в ілюстраторку?
— Мені доводилось вчити німецьку, покращувати англійську, брати участь у прослуховуваннях. Але після численних відмов агентів, які позитивно відгукувались про мою техніку і гру, але нікуди не запрошували, у мене настала криза. Зрештою я просто замкнулася вдома.
І саме в цей час до мене звернулась подруга, яка написала збірку віршів і хотіла видати її, але мала на ілюстратора лише 500 доларів. Мало хто з професійних художників погодився б на таку суму. Я завжди любила малювати, закінчила художню школу, тож вона спитала, чи не хочу я спробувати. У мене саме лежав графічний планшет — подарунок, яким я майже не користувалася. Я погодилась, і це стало для мене справжньою терапією.
Через рік книжка побачила світ, і я стала розвивати свій акаунт в Instagram, куди викладала ілюстрації. Вони були далекі від досконалості, однак, люди почали замовляти малюнки.
Коли була пандемія ковіду і всі музичні контракти було скасовано, я взялася за навчання, вдосконалювала техніку ілюстрації й отримала ще більше замовлень. Відтоді проілюструвала кілька книжок, зокрема «Мама для Пеппі» німецької авторки Melanie Langhoff — дуже важливу для мене історію про всиновлення. Це неймовірно важлива тема, яка особисто для мене стає дедалі актуальнішою. Я сама мрію про усиновлення.
У вересні минулого року ми розлучилися з чоловіком, і це стало для мене великою травмою. Ми не разом, але бажання мати дітей залишилось. А в Україні зараз багато малюків залишилися без батьків. Дитячі будинки переповнені, хоча, на жаль, усиновлення з-за кордону наразі закрите. Тож, можливо, перший крок — це повернення додому, а далі вже спроба здійснити цю мрію.
Війна перевернула все
— А потім настав лютий 2022 року…
— 24 лютого я прокинулася, коли світ вже кілька годин був у війні.
Відчуття холоду, яке з’явилося тоді, не полишало мене місяцями. Здавалось, я не відігріюсь ніколи
Війна перевернула все. Мій чоловік поїхав провідати батьків в Україну, хоча я його відмовляла. Він запевняв, що все буде добре. Я завжди давала йому максимум свободи, тому й цього разу не зупинила. Мені було дуже за нього тривожно.
Зрештою він пішов на фронт. Мій колишній чоловік — доброволець і розвідник. Він був у Соледарі, супроводжував контрнаступ на Херсон, працював у Дніпрі й Запоріжжі. Наша перша зустріч під час війни відбулася за 100 кілометрів від фронту. Там я вперше почула тривогу. Ми були разом десять років, і я б чекала його вічно. Але він повернувся до напів цивільного життя й обрав жити без мене.
— Може, він хотів, щоб ви повернулися в Україну?
— Ми говорили про це, йому це не потрібно. Я не мала можливості повернутись в Україну одразу (квартира в кредит, коти, друзі-біженці, які на той момент жили у мене вдома, а зараз народили дитину), а далі все сталося дуже швидко. Мені навіть не дали можливості спробувати врятувати нашу сім’ю.
— Що ви зробили, коли дізналися про війну в Україні?
— У мене була реакція «біжи» — не могла сидіти на місці. Знайомі писали: «Хапай українську символіку й біжи на демонстрації!»
Я кинулась збирати речі, шукати зарядки й термоси. В метро бачила, як люди продовжували жити звичним життям: їхали на роботу, пили каву, сварилися через велосипеди. А я стояла і думала: «Вони ще не знають, що просто зараз бомблять столицю України».
Це розщеплення реальності страшенно руйнувало. Відчуття сорому стало постійним — ти п’єш каву і їси круасан, а в Україні люди сплять у метро
Коли демонстрації припинилися, я стала шукати нові способи допомогти Україні. Звернулася до Андрія Іліна, одного із активістів Берліну, оскільки отримувала від знайомих безліч повідомлень про допомогу: хтось міг дістати медикаменти, хтось шукав можливість передати зібрану гуманітарку… Андрій відповів: «Таких повідомлень у мене сотні. Те, що мені насправді потрібно — це помічник, аби всі їх опрацювати».
На підлозі за фіранками
— І ви почали працювати у волонтерському штабі?
— Так, я майже там жила, а моя квартира стала прихистком для біженців. Подруга з панічними атаками, люди, які шукали ночівлю по дорозі до місця постійного притулку — вони плакали, шукали підтримки.
Коли до Берліна почали приїжджати біженці, я зрозуміла: треба бути сильною не тільки для себе, а й для них
У волонтерському штабі було важко — психологічний тиск, сльози, весь час кризи, через що багато волонтерів не витримували. Приходили й швидко зникали, залишалися одиниці.
— А хто були ці волонтери? Українці чи німці теж брали участь?
— 90% — українці. Спочатку штаб знаходився в університеті біля Бранденбурзьких воріт. Нам виділили перший поверх і підвал для сортування гуманітарки. Там зібралися всі активісти Берліну. Були організації, наприклад, «Ukraine Hilfe Berlin e.V.», які працювали ще з 2014 року. Вони допомагали дітям на сході України, проводили для них творчі воркшопи та збирали гуманітарну допомогу.
Після повномасштабного вторгнення все перетворилося на хаос. Структури не було. Вчора хтось відповідав за медицину, а сьогодні лежав удома з істерикою, бо не витримав. Мені просто віддали ноутбук і телефони: «Розгрібай повідомлення». Дзвінки не припинялися, інтернет ловив лише біля вікна. Я сиділа на підлозі за фіранками, їжі в штабі не було.
Памʼятаю, як через 5-6 годин такої роботи із-за фіранок з’явилася рука — Андрій просто підсунув мені суп у пластиковому стаканчику, подивився, чи я жива, і зник
Спочатку допомагали й німці, але багато хто змушений був повернутись до своєї роботи — всі сподівалися, що війна скоро закінчиться. Зрештою невелика група волонтерів відділилась в окрему команду при церковному фонді Ukrainische Orthodoxe Kirchengemeinde e.V.
— Ви його створили чи доєдналися?
— Це фонд, заснований українською православною церквою в Берліні. В Німеччині будь-яка організація, навіть волонтерська, навіть церковна, має бути офіційно зареєстрована, мати бухгалтерію і постійно звітувати про свою діяльність. На заснування окремого фонду пішли б місяці, тому волонтери стали частиною Ukrainische Orthodoxe Kirchengemeinde e.V. Співпрацюємо дотепер. Усі в Берліні знають нас просто як «церкву».
Оскільки людей було мало, у фонді мені довелось бути і секретарем, і бухгалтеркою, і дизайнером. Жменька людей, але ми стали справжньою сім’єю. Були моменти, коли здавалося, що ненавиділи одне одного, йшли з фонду та… поверталися.
Багато команд, що зібрались тоді, в лютому 2022, припинили існування. А ми вижили
Волонтерство має давати віддачу
— Розкажіть про ваші благодійні проєкти.
— Ми запустили гастрономічний проєкт Küche UA Berlin з продажу української їжі за донати. Він існує вже другий рік. Нещодавно на фестивалі українського Різдва в Берліні зібрали шість тисяч євро, щоб купити меблі для притулку в Дніпрі, який опікується сімʼями, евакуйованими з прифронтових областей.
Я не отримую соціальну допомогу, я не біженка, мені щороку потрібно доводити, що саме я роблю в цій країні. Тож суто волонтерити, як раніше, весь час я не можу. Після розлучення поготів.
Але страшні зміни життя дозволили мені зосередитись і здійснити давню мрію — відкрити власний артпростір.
Разом з тим з’явилося багато музичних проєктів. Один із важливих — «Stimmen der Ukraine» («Голоси України»). Його заснували німецькі актори Jan Uplegger та Mareile Metzner. Вони читають українських класиків у німецьких перекладах: Шевченка, Забужко, Жадана, Франка. А тріо українських вокалісток із супроводом фортепіано чи електрогітари, доповнюють виступ. Спочатку це був благодійний проєкт, а тепер Ян знайшов гранти, і на 2025 рік заплановано 15 виступів.
— Німцям це цікаво?
— Дуже. Вони слухають не лише уривки з класики й музику, а й наші історії війни. Одна солістка евакуювалася під обстрілами з малою дитиною, інша — з племінником. Ці розповіді зачіпають німців за живе.
— Хто у вас займається написанням грантових заявок?
— У фонді немає такої людини, тож вирішила спробувати сама. Подала заявку на грант «Durсhstarten» для групи дітей-біженців, з якими працюю. Вони неймовірно талановиті, і хочеться дати їм більше — закупити матеріали, організувати виставку з їхніми рефлексіями про самоідентифікацію: хто вони зараз, коли інтегруються в німецьке суспільство? Також хочу розповідати про українську культуру — навіть про маловідомі речі, як-от чумацькі ікони на сушеній рибі. Важливо, щоб діти не тільки вивчали історію Німеччини, а й спілкувалися українською і створювали українське.
— Як ви справляєтеся з вигоранням?
— Я — тривожниця, а тривожники завжди надактивні. Інколи люди навіть питають: «Чи можна тебе якось трохи “вимкнути”?» Але навчилась нарешті балансувати, делегувати завдання, казати «ні». Після Українського різдвяного фестивалю отримала багато пропозицій: «Давайте тут організуємо, там проведемо…» Раніше б погодилася на все й вигоріла. Зараз аналізую: що це дасть фонду? Чи варто витрачати час і ресурси?
Волонтерство має приносити віддачу — збір донатів, нові контакти, розповіді про фонд. Я зрозуміла, що потрібно бути прагматичною і організованою, щоб не вигоріти й залишатися ефективною
— На ваші фестивалі та концерти приходить багато людей?
— Так, досить багато. Якщо говорити про останній захід — Фестиваль Українського Різдва — тут ми більше орієнтувалися на українців. Але центральною подією заходу я зробила виставку про українське Різдво двома мовами. У Німеччині є Adventszeit — час очікування Різдва, що триває близько місяця. Вони створюють особливу атмосферу: тиждень за тижнем запалюють свічки у вінку, відкривають віконця адвент-календаря, відвідують ярмарки. У нас же це було втрачено, хоча теж існувало.
Насправді в українських традиціях сезон зимових свят тривав з 4 грудня і до Водохреща, просто радянська влада зробила все, аби ми це забули
Я дослідила, зібрала матеріали і створила виставку, яка мала велику просвітницьку мету. Найбільше зацікавила вона саме німців: їм було цікаво дізнатися про наші традиції, знайти спільне й відмінне. Вони охоче брали участь у майстеркласах: робили різдвяні павуки, дідухи, вчилися петриківському розпису.
— Крутий проєкт, а які маєте ідеї на цей рік?
— Перший проєкт, на який я подала грант — «Коріння. Діти». Ще є музичний проєкт «Коріння», де я досліджую народні пісні як віддзеркалення історії. Для нього вибрала 10–14 пісень різних епох —- від Київської Русі до сьогодення. Кожну супроводжує коротке відео про її історичний контекст. Це буде театралізована музична постановка. Декорації та костюми вже готові, шукаємо кошти на звукорежисуру та логістику. Ми працюємо над цим із моєю подругою, яка підтримує всі мої творчі авантюри.
Третій проєкт — дитяча книжка, присвячена вивченню і збереженню природи. Коли почалась пандемія ковіду, я багато гуляла берлінським парком. Спостерігала за дикими тваринами, встановила фотопастку, щоб вивчати їх уночі. У Німеччині це особливо цікаво: тут у парках живуть європейські косулі, єноти, лисиці, безліч птахів. Але сучасні діти майже не помічають природи, бо занурені в гаджети. Разом з тим звичайний похід у парк може стати справжньою пригодою, якщо знати, що і як шукати. Можна годинами відслідковувати бобрів, досліджувати сліди, збирати й ідентифіковувати пір’я…
Ще я пишу книжку. Розповідаю про міфічного охоронця лісу — маленьке створіння, яке веде щоденник, вчить дітей спостерігати, захищати тварин, не смітити, правильно підгодовувати пташок. Хочу незабаром її завершити й запропонувати видавництвам.
Після фестивалю українського Різдва готуємо також фестиваль українського Великодня. Після чого планую поїхати в Україну із заняттями для дітей з дитячих будинків. Тягне мене туди…
Фонд «Український дім» у Варшаві опублікував свою позицію щодо змін у правилах підтримки українських біженців у межах програми «800+». Фонд висловив глибоке занепокоєння спробами використати проблеми українських біженців у політичних цілях.
У середині січня кандидат на посаду президента Польщі від партії «Громадянська коаліція», мер Варшави Рафал Тшасковський закликав уряд попрацювати над зміною законодавства, щоб такі виплати, як «800+», могли отримувати лише ті громадяни України, які живуть, працюють і платять податки в Польщі. Минулого тижня прем'єр-міністр Дональд Туск заявив, що пропозиція виплачувати «800+» лише мігрантам — зокрема українцям — які відповідають зазначеним критеріям, буде терміново розглянута урядом. Голова Канцелярії польського прем’єра Ян Грабєц повідомив, що Міністерство внутрішніх справ і адміністрації вже працює над законопроєктом поправок, який вже знаходиться в Сеймі.
У своїй позиції Фонд «Український дім» підкреслює, що допомога призначена для часткового покриття витрат на виховання дитини, і дискусії про посилення системи підтримки повинні зосереджуватися не на тому, чи підуть гроші конкретній групі батьків, а на тому, чи отримають конкретні діти необхідну підтримку
У заяві Фонду зазначається, що більшість біженців з України в Польщі офіційно працює (78%), тому вони можуть брати участь у польській системі солідарності. Посилаючись на дані, представлені урядом 23 січня 2025 року, «Український дім» повідомив, що у 2023 році українські біженці внесли до державного бюджету 15 мільярдів злотих у вигляді податків та внесків до Національного фонду охорони здоров'я (NFZ) та соціального забезпечення (ZUS).
Фонд закликав зберегти чинні правила надання допомоги, аргументуючи це тим, що така підтримка є важливою для соціальної інтеграції. «Український дім» закликав, щоб урядовий проєкт поправок до спеціального закону, незалежно від його остаточної форми, враховував особливе становище біженців, які належать до вразливих груп.
«Це можуть бути діти, які перебувають під опікою пенсіонерів, хронічно хворі діти, які потребують постійного догляду, або діти з інвалідністю», — навів приклади експерт Фонду Олександр Пестриков.
До таких випадків він відносить також випадки непрацюючих матерів з дітьми до трьох років, людей з інвалідністю або обмеженою працездатністю, самотніх батьків після смерті чоловіка/дружини поляка тощо.
«Тобто життєвих ситуацій, в яких особа перебуває поза ринком праці та потребує допомоги, при цьому в жодний спосіб не виманюючи для себе вигоди — дуже багато», — наголосив експерт.
Він додав, що версія закону «500+» від 2016 року враховує подібні життєві обставини. На думку Пестрикова, розмови про скорочення допомоги під час виборчої кампанії в Польщі є «інструменталізацією біженців».
«Зрозуміло, що зараз новелізація закону подається під таким кутом, немовби це стосується тільки тих людей, які не працюють. Проте якщо вона пройде, то карта використання біженців у виборчому процесі може стати нормою, що може викликати небезпечну ситуацію для всіх категорій мігрантів, і не тільки з України», — оцінив експерт.
Українка Людмила, яка утримує двох малих дітей коштом зарплати чоловіка-далекобійника каже, що з огляду на останні новини вона вже шукає роботу.
«Я розумію, що я в зоні ризику і вже в пошуках роботи. Проте у моєму випадку головна проблема в тому, що в околиці, де ми живемо, немає місця в садочку для молодшої доньки», — розповіла вона PAP.
Натомість мати двох дітей Ольга розповідає, що коли у 2022 році перетинала з дітьми українсько-польський кордон, тікаючи від війни, то «не думала про те, яку допомогу нададуть їй поляки, але тільки як вберегти своїх дітей».
«У моєму випадку було так, що першу виплату на дітей за програмою 800+ я отримала за місяць до того, як офіційно працевлаштувалася на роботу в Польщі», — розповідає жінка.
Дослідниця міграції в країнах Центральної та Східної Європи, журналістка Олена Бабакова оцінила, що, комунікуючи із суспільством, польський політичний клас активно використовує полеміку довкола неконтрольованої міграції, яка притаманна Західній Європі, але і далеко не є такою актуальною в Польщі, в якій не фіксуються проблеми з мігрантами.
За словами журналістки, за останні три роки в польському соціумі радикально змінився суспільний консенсус щодо допомоги Україні та українцям.
«Особливо це торкнулося питання допомоги громадянам, які в'їхали до Польщі як біженці. Бабакова каже:
— Від майже одностайного схвалення владою підтримка українців трансформувалая до «робимо лише мінімум», або «хай вони якнайшвидше поїдуть, коли війна закінчиться»
«Представники найбільших політичних сил просто намагаються відповісти на суспільну емоцію в найбільш традиційний для останніх років польської політики спосіб, а саме — зайнявши жорсткішу позицію та дрейфуючи вправо. Їм здається, що саме така позиція відповідатиме вимогам їхнього електорату і бажанням електорату політичного опонента», — зауважує вона.
Зі свого боку, за словами Пестрикова, рано чи пізно війна в Україні закінчиться, спеціальний закон про біженців перестане діяти, але «основний польський закон буде діяти ще дуже довго».
«Тому в інтересах українських біженців і польського уряду, щоб ті люди, котрі працюють у Польщі, платять внески до NFZ, ZUS, якомога швидше отримали документи подібні до тих, які мають українці, що приїхали в Польщу до війни. Тоді вже ніхто з політиків не зможе маніпулювати темою марнотратства та біженців, тому що всі ці люди будуть мігрантами, які безпосередньо докладаються до польського бюджету і тому мають право отримувати з нього належні їм послуги», — підсумовує Олександр Пестриков.
20 січня 2025 року до Сейму РП було подано законопроєкт щодо внесення змін до спеціального закону про допомогу вимушеним мігрантам з України.
«А далі події розвивалися зі швидкістю світла. Ідея обмежити доступ до 800+ сподобалася всім політичним силам, які мають 80% місць у Сеймі. Рідкісна ситуація, коли «всі зірки зійшлися», незалежно від політичних поглядів, і всі ключові фігури польського політикуму підтримали ідею, щоб соціальні виплати іноземці зі статусом UKR отримували тільки в тому випадку, якщо будуть жити, працювати й платити податки в Польщі, — зазначив юрист Василь Ільницький.
— Виборець не буде занурюватися в деталі, що українець зі статусом UKR буде мати обмеження в доступі до соціалки, а якщо отримає карту побиту — то вже ні. Головне, що в новинах сказали — «українець». Кожна партія таким чином намагається сподобатись виборцю».
Право на отримання виплат 800+ хочуть залишити лише тим українцям, які проживають на території Республіки Польщі разом з дитиною, офіційно працюють або здійснюють підприємницьку діяльність у Польщі, сплачують податки та інші внески до польського бюджету. Тож якщо українець отримує 800+, але не виконує бодай одну з цих умов, то після набуття чинності закону виплати зупинять. Йдеться про заяви, складені з 01.02.2025 року. І тільки коли заявник зможе виконати всі вимоги знову, виплати відновлять.
Мер Варшави й кандидат у президенти Польщі Рафал Тшасковський налаштований впевнено. 2022. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Станом на 14 січня 2025 року в Польщі перебувало майже 400 тисяч українських дітей до 18 років, які мають PESEL з приміткою «UKR». Однак, згідно з інформацією Александри Гаєвської, державного секретаря Міністерства сім’ї, праці та соціальної політики Польщі, лише близько 209 000 з них у 2024 році отримали допомогу 800+ (за даними ZUS — 292 000). Тобто допомогою скористалися далеко не всі діти, які втекли від війни.
Згідно з даними, оприлюдненими польським урядом 23 січня 2025 року, 78% українських біженців офіційно працюють у Польщі. І якщо, за даними ZUS, в 2024 році на виплати українським дітям було витрачено 2,8 мільярдів злотих, то тільки в 2023 році (даних за 2024 рік ще немає, але цифра буде більша) українці внесли до польського держбюджету 15 мільярдів злотих у вигляді податків і внесків до Національного фонду здоров’я та ZUS
І з цієї різниці не можна забезпечити українським матерям, які не можуть працювати, мінімальний спокій?
За даними закладу соціального страхування (ZUS), українці — це найбільша група іноземців, які сплачують страхові внески в Польщі. Станом на кінець листопада 2024 року внески до ZUS сплачували близько 800 тисяч українців. Але і це не все. Адже ці дані ZUS не враховують тих українців, які працюють на підставі договору підряду (Umowę o dzieło). Бо з таких видів цивільноправових договорів не сплачуються соціальні внески.
Маршалок Сейму Шимон Головня заявив щодо ідеї законопроєкту, що не робив би з нещасних українських матерів, які не можуть працювати, заручниць виборчої кампанії.
Чому в Польщі є українські біженки, які досі не працюють?
Бо більшість цих жінок — самотні мами, які виховують дітей з інвалідністю або дітей дошкільного віку. І не можуть працювати, якщо графік праці не є еластичним. Поруч немає нікого, хто міг би допомогти безкоштовно опікуватися дітьми, якщо вони, наприклад, захворіють. А зарплати ледь вистачає на найнеобхідніше.
Наприкінці 2024 року я писала наукову статтю «Воєнні біженці в Польщі: між домом і безпритульністю» для третього тому книги «Війна в Україні» польського історика Станіслава Стемпєня. У ній розглядаються проблеми адаптації, інтеграції та виклики, з якими стикаються в Польщі воєнні біженки з України. Для цього я записала більше ста інтерв’ю з українками віком від 25 до 75 років, які приїхали до Польщі від війни. Це розмови-сповіді біженок, в яких жінки наголошували, що погодились говорити про своє життя в Польщі тільки тому, що були знайомі зі мною, знали, що я — біженка, а отже, зможу їх зрозуміти й не нашкодити.
Так от у процесі розмов я побачила, як проявляється так званий «фактор мовчання» біженців. Йдеться про те, що для того, щоб вижити в нових умовах, воєнні біженки, пристосовуючись, готові промовчати у відповідь на образу й не проявляти своєї позиції. Люди зазначали: «Вдома ми б у цій ситуації боролися, а тут — мовчимо».
Прояви «фактору мовчання» біженок чітко простежуються під час їхніх розповідей про роботу. Особливо, якщо це жінки вразливої групи — самотні мами, які виховують дітей з інвалідністю, дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Це жінки, які бояться втратити роботу, адже вона для них означає можливість вижити. Наприклад, якщо діти біженок часто хворіли, то вони погоджувалися працювати більше за нижчу зарплату; або готові були визнати себе винними, якщо виникали проблемні чи конфліктні ситуації на роботі не з їхньої вини.
Краків 2022. Фото: Beata Zawrzel/REPORTER
«Працювала останні півтора роки на умові злеценя, — розповіла 33-річна Марія з Сумської області. — Мені дозволили працювати не 8, а 7 годин, але я мусила прибирати кілька приміщень площею 2500 м². Тоді як люди, які працювали там на повну ставку 8 годин, прибирали не більше 1300 м². Тобто я працювала за двох, а мені платили вдвічі менше, ніж їм, за цю саму роботу. Але я не нарікала, бо мені був важливий такий графік. З вересня моя семирічна донька почала безперервно хворіти: ангіна, запалення легенів, грип, ковід. Зрештою я мусила звільнитися з роботи, щоб доглядати за дитиною. Зараз знову шукаю роботу».
«За спеціальністю я бухгалтер, — розповіла 40-річна Олена Яценко з Харківської області. — У Польщі спочатку працювала на касі в магазині. Бувало, підходить покупець і голосно говорить щось образливе, бо почув мій український акцент. У таких випадках я завжди мовчу у відповідь. Потім працювала помічницею кухаря в дитсадку. Думала, якщо матиму менше контактів з людьми, буде легше. Але не пощастило, бо в колективі було упереджене ставлення до українців. Я часто плакала, але мовчала. Зрештою не витримала й звільнилася. Якщо не знайду роботу до весни, поїду з шестирічною донькою та восьмирічним сином до України. Наше село знаходиться в Харківській області».
«Я працювала понад два роки на умові злеценя у фірмі, що надає послуги з благоустрою і прибирання територій, — розповіла Наталя з Херсонської області. — Це сезонна робота. На зиму людей скорочують. Зазвичай ми працювали на вулиці, і колеги між собою розмовляли російською, бо у колективі були білоруси й грузини. І часто було так, що перехожі кричали до нас: «Їдьте у свою Україну, не забирайте наші 800+!».
Жодної іншої соціальної допомоги, крім 800+, я ніколи не отримувала. Це допомога на дітей, яких я рятую від смерті. Власниця квартири підказала мені, що можна написати заяву в MOPS, бо я маю низькі доходи й тому мені можуть дати допомогу на обіди в дитсадку.
Працівниця соцслужби одразу запитала: «Чому не працюєте? Де ваш чоловік? Чому не повертаєтеся додому?». Я відповіла: «Працюю, але заробляю мало, не можу на повну ставку, бо сама тут з двома дітьми дошкільного віку. Мій чоловік зник безвісти понад два роки тому, коли росіяни окупували наше місто Олешки, що на лівобережній Херсонщині. Пізніше місто затопили внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС. Тому зараз мені немає, куди повертатися». Працівниця відповіла, що я мушу прийти на наступному тижні, бо людина, яка займається цими питаннями, у відпустці. Але я більше туди не ходила. Знову шукаю роботу»…
Підтримка не може закінчитись, поки війна триває
У Польщі з 2022 року діяло чимало проєктів з метою інтеграції біженців у польське суспільство. Наприклад, в Ольштині на програми підтримки й інтеграції виділяли сотні тисяч злотих з фондів Євросоюзу, державного й регіонального бюджетів. Протягом майже трьох років ці гроші йшли на курси польської мови, лекції про польську культуру, літературу, історію, системи освіти й медицини тощо. Проводили розважальні ініціативи польською мовою, купували квитки на перегляд фільмів, мультфільмів, до театрів чи музеїв. Утім працюючі українки зазвичай реєструвалися, але не приходили на ці зустрічі. Бо їх проводили в робочий час. І здебільшого скористалися цією допомогою люди вразливих категорій. Тобто ті, хто, вірогідно, буде змушений виїхати з Польщі, якщо втратить єдину соціальну допомогу на виховання дітей — 800+.
І у мене питання: навіщо майже три роки витрачались гроші на інтеграцію біженців у польське суспільство, якщо тепер цих людей об’єднали в категорію «пільгові шахраї»?
Заняття для українсьих жінок-біженок і дітей в Ольштині. Фото Тетяни Бакоцької
Спрощення і стереотипи небезпечні тим, що не враховують важливих винятків. Серед біженців є люди, які шукають роботу, навчаються, здобувають нові кваліфікації, а також люди, які належать до особливо вразливих груп. У законопроєкті про зміну умов виплати 800+ українським біженцям нічого не сказано про таких людей, як:
діти, які перебувають під опікою пенсіонерів,
діти батьків з інвалідністю,
хронічно хворі діти, які потребують постійного догляду,
діти з обмеженими можливостями,
діти, які виховуються самотніми батьками (зокрема, після смерті подружжя-поляка, який тривалий час легально працював у Польщі).
Замість епілогу
Я також належу до вразливої групи біженців — так званих «пільгових шахраїв». Я — вдова загиблого військовослужбовця, сама виховую двох дітей. Мій чоловік Руслан Хода, командир відділення розвідвзводу, 4 серпня 2022 року загинув у бою під час російського артилерійського обстрілу в Херсонської області. Його тіло залишилося на окупованій території. І наші двоє дітей — Мирослава (11 місяців) і Михайло (11 років) стали напівсиротами й воєнними біженцями в Польщі.
Я виїхала з України, бо російські танки стояли біля воріт мого дому в Миколаївській області. Почала легально працювати, тільки молодшій дитині виповнився рік, — з вересня 2022 року. За 2024 маю 5 трудових договорів. Зараз працюю на підставі договору підряду (Umowę o dzieło). І працюю не тому, що прагну отримувати виплати 800+. Хоча без них нам з дітьми буде набагато складніше вижити.
Розповідь про тата, який загинув на війні, Ольштин, 2025. Фото Тетяни Бакоцької
Півтора роки тривали виснажливі бюрократичні процедури щодо пришвидшення процесу повернення тіла мого чоловіка. Тільки в лютому 2024 році я отримала фрагменти тіла й свідоцтво про смерть. Але досі не отримала не тільки державну допомогу у зв’язку із загибеллю чоловіка, а навіть висновок про її призначення. І, маючи такий досвід, хіба можу я сподіватися на соціальну допомогу в іншій країні?
Кожна країна дбає насамперед про власні інтереси (тоді як українські біженці також дбають про економіку Польщі). Але я не знаю, що відповісти сину загиблого на війні солдата, коли він запитує: «Мамо, ти завжди говорила, що ця війна не тільки за територію. Що українці віддають свої життя за те, щоб жити в нормальній країні, у демократичному суспільстві. За європейські цінності, що, зрештою, є цінностями загальнолюдськими. Але що це за цінності, якщо на них так легко заплющити очі, коли йдеться про голоси виборців»?
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.