Ексклюзив
20
хв

«Для мене моя мама — мій всесвіт, а для когось — це просто номер у списку». Історії цивільних полонених

147 цивільних бранців були звільнені з російського полону. Лише від початку великої війни РФ незаконно утримує близько 28 тисяч українських громадян. З 26 лютого 2024 року запрацювала Міжнародна платформа за звільнення незаконно утримуваних Росією цивільних громадян України. Вона, за словами омбудсмена Дмитра Лубінця, стане першим кроком на шляху до звільнення таких полонених

Наталія Жуковська

«Росія утримує і застосовує тортури до цивільних українців». Фото: AFP

No items found.

Буквально по крихтах рідним доводиться збирати інформацію про своїх близьких, яких утримують в ув’язненні. Доступу до російських в’язниць не мають ані представники України, ані міжнародні правозахисні організації. Держава теж не має  єдиного механізму щодо звільнення цивільних полонених. Росія, у свою чергу, заперечує факт утримання мирних громадян у полоні. Про боротьбу за своїх рідних, який незаконно утримує країна-агресор, — Sestry поспілкувалися із близькими цивільних бранців. 

Родичі цивільних бранців тримають їхні портрети. Зокрема, й Олени Пєх та Валерія Матюшенка, які стали героями цієї статті. Фото: Pavlo Gonchar / SOPA Images/Sipa USA/East News

Ізабелла Пєх: «Моїй мамі — 52 роки, майже шість з яких вона є заручницею у росіян»

Моя мама, Олена Пєх, працювала у художньому музеї старшим науковим співробітником у Горлівці на Донеччині. Проводила екскурсії, відкривала виставки, брала участь у конференціях, писала наукові статті. Ми жили добре, поки 10 років тому на наші землі не прийшла Росія. Під час окупації ми з мамою одразу ухвалили рішення — їхати жити на підконтрольну Україні територію. І вже у червні 2014-го оселилися в Одесі. 

Ізабелла та Олена Пєх. Фото: приватний архів

Однак інші наші родичі, у тому числі бабуся, залишилися на окупованій території. У 2016 році вона пережила інсульт. Мама повністю взяла на себе оплату лікування та реабілітації. Час від часу їздила на окуповану частину Донеччини, аби допомогти своїй матері. Дорогою проходила блокпости окупантів. 

Поїздка у серпні 2018-го стала фатальною. Маму затримали у Горлівці. Під час обшуків у квартирі знайшли антиросійську літературу, зокрема і книги про Бандеру. Сказали: «Все, у тебе проблеми». Одягли  мішок на голову,  заштовхали у машину і вивезли у Донецьк — на територію однієї з військових частин. 

Її одразу посадили в одиночну камеру, де протримали понад два з половиною місяці. Життя мами перетворилося на справжнє пекло. З неї вибивали покази і зізнання.

Допити тривали кожні три дні впродовж двох з половиною місяців. Катували щонайменше по 5-7 годин 
Такою Олена Пєх була до російського полону. Фото: приватний архів

Бувало таке, що в кімнаті для допитів перебувало до 15 кремезних чоловіків. Вони були у балаклавах і зі зброєю. Частина з них — місцеві, так звані ДНРівці. А керував процесом росіянин. Ці люди садисти, які отримували  від тортур насолоду. Вони чітко знали, коли зупинитися. Не раз говорили тому, хто катував: «Зупинись, бо здохне». 

Тортури кожного разу були іншими. Маму душили, били, тягали по підлозі, спускали зі сходів. Їй вкручували шурупи у коліна. Як наслідок — вона майже не може ходити.  Про медичну допомогу не йшлося. Неодноразово маму ґвалтували. Як наслідок — у неї часто відкривалася сильна кровотеча. Подробиць не розповідала, але не раз наголошувала, що їй дуже потрібний гінеколог.

Жінки, які виходили із полону розповідали про садистські методи зґвалтувань. Серед іншого — бойовики часто користувалися кийками

З мами довго знущалися, змушуючи підписати зізнання у шпигунстві на користь України. Погрожували вбити. Довели до спроби самогубства. Для того, щоб просто припинити свої муки, вона знайшла у камері іржавий, тупий предмет і ним буквально рвала собі вени на зап'ястку. Її знайшли у калюжі крові. Викликали «швидку», але на територію військової частини медиків пе пустили. Обмотали руки ганчірками руки — і все. Їй дивом вдалося вижити. 

Після спроби самогубства маму деякий час не чіпали. Та одного дня її вивезли у поле і вкотре змушували підписати зізнання. Погрожували вбити. Під тиском мама зробила це. Так звані слідчі дії тривали 8 місяців. Жодної доказової бази так і не було. Її звинуватили у зраді батьківщині. Маму засудили до 13 років позбавлення волі з відбуванням покарання у жіночій виправній колонії №127 у місті Сніжному на Донеччині. Вона досі там перебуває. Відсиділа майже 6 років. Зв'язку з нею немає. 

Ізабелла написала картину, де зобразила повернення мами та возз'єднання з нею. Фото: приватний архів

Мені про неї розповідали ті, хто сидів у тій самій колонії. Всі говорили: «Яка у тебе сильна мама. Вона так мріє з тобою побачитися і возз'єднатися. Тримається лише заради тебе». Її стан здоров'я жахливий. Має епілепсію, при цьому не отримує жодних медикаментів.

Від нестерпного болю мама спить по 2-3 години на добу

Щоб ви ви розуміли, я єдина людина з усієї нашої родини, яка не відвернулася від неї. Вони всі підтримують Росію. Я понад 5 років борюся за звільнення мами. На жаль, різноманітні публічні акції, зустрічі із представниками влади, публікації у ЗМІ, розмови з дипломатами досі не дали результату. Я у відчаї. Розумієте, для мене моя мама — мій всесвіт, а для когось — це просто номер у списку. Куди ще звертатися, аби її врятувати? Не знаю. Я дуже боюся її втратити.

Тетяна Матюшенко: «Мого чоловіка засудили  до 10 років позбавлення волі» 

Ми родом із невеличкого містечка Кальміуське на Донеччині (колишній Комсомольськ. — Авт.). Росіяни окупували його одним з перших. Тоді, у  2014-му, облаштували закрите військове поселення. Туди не було доступу ані Червоному Хресту, ані жодній іншій міжнародній правозахисній організації. І досі ситуація не змінна. Від початку російської окупації ми не приховували, що підтримуємо Україну. Не соромилися і не боялися висловлюватися. Через це і постраждали. 

Валерій Матюшенко до свого полону. Фото: приватний архів

15 липня 2017 року мого чоловіка, Валерія Матюшенка, посеред білого дня схопили співробітники так званого міністерства державної безпеки ДНР. Одягли на голову мішок, заштовхали у машину. Через 3 дні після його арешту до нас додому  прийшли з обшуком. Вилучили техніку. Показали мені постанову, в якій йшлось, що він затриманий і нібито зізнався у співпраці з СБУ. Тобто його звинуватили у шпигунстві на користь України.

Лише через кілька днів я дізналася, що він перебуває в «Ізоляції» (це російська катівня, яка була утворена у 2014 році у Донецьку, відома своїми тортурами до полонених. — Авт.). Там Валерій 10 місяців.

За цей час його постійно піддавали тортурам. Він пройшов усі можливі знущання 

Хлопці, які вийшли на волю  розповідали, що його навіть саджали в «стакан». І це не про посуд. Це такий різновид тортур. Це кімната, розміром метр на метр, де все просякнуте кров'ю. У ній — пляшка з рідиною. Люди намагаються її не пити, бо наслідки для організму жахливі. У таких умовах тримають кілька днів. Ти взагалі не розумієш, де ти і скільки пройшло часу. Там ти і в туалет ходиш.

Його били, зламали ребра. Катували струмом, «спалили» всі нутрощі йому. Він майже не дихав 

Для всіх тортури ідентичні. Єдине — декого ще й ґвалтували. Мій чоловік дивом вижив. Був весь переламаний, майже не дихав. Через 10 місяців його засудили до 10 років позбавлення волі. Шість з них він перебуває у 32-й Макіївській колонії. Після його арешту, мене попередили: «Ну що, тепер твоя черга. Готуйся». 

Я знала, що за мною стежать, боялася виходити з дому. Одного дня одягла чоловічий одяг і завдяки знайомим змогла виїхати на підконтрольну Україні територію. Відтоді у Кальміуське я не поверталася. Боротьбу за чоловіка продовжую на відстані.

Син Валерія Матюшенка (справа на фото) чекає на повернення свого тата. Фото: приватний архів

Ми сподівалися, що його віддадуть ще у грудні 2017-го (тоді Україна передала так званим ЛНР/ДНР 233 затриманих в обмін на звільнення 73 людей. — Авт.). Тоді нам навіть дзвонили з СБУ — запитували, хто зустрічатиме чоловіка, де він збирається проживати. А напередодні обміну сказали, що його не заберуть, але включать до другого етапу, який планується на 2018 рік. 

Але чоловіка знову не забрали. Його не виявилося у списках. Він відноситься до категорії — цивільний заручник. Нам багато років говорять, що питання звільнення піднімається, але результату немає досі. Нашим питанням займається ГУР, СБУ та уповноважений з прав людини. Ми навіть до президента зверталися. Нас постійно заспокоюють і кажуть: «Почекайте».

Знаю, що чоловік вже у важкому стані. У свої 59 років він важить 50 кг, має проблеми зі щитовидною залозою, випадає грижа, є підозра онкологію. А ще має синдром Туретта — генетично зумовлений розлад нервової системи.

Що робити далі — ми не знаємо. Будемо ходити на акції, аби про цивільних заручників не забували 

Тетяна Катриченко, виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини: «Досі нема механізму повернення цивільних полонених»

Якщо говорити про тих осіб, яких ми, Медійна ініціатива за права людини, обліковуємо після 24 лютого 2022 року, то у нас зараз 1332 цивільних полонених. Але це не точна цифра. Це ті, про яких ми знаємо або маємо свідчення звільнених. За нашими підрахунками, цифра може бути у 3-4 рази більшою. 

На жаль, у держави немає навіть дуже орієнтовного списку цих людей. Бо досі по багатьох з них відсутня інформація, де вони, що з ними? Якщо говорити про Київську область, де окупація тривала місяць, то зниклі люди були розділені на такі умовні категорії: заручники; вивезені на територію РФ; зниклі безвісти і  загиблі. Також, попри те, що деякі території деокуповані давно, вони досі не всі обстежені. Тому є випадки, коли зниклих знаходять загиблими. А що говорити про області, в яких досі триває окупація? До того ж, затримання там продовжуються постійно. 

Щодо тих, хто потрапив у полон після 2014-го, то на момент повномасштабного вторгнення їх було орієнтовно 300. Це громадяни України, які були затримані на території Донецької і Луганської областей. Є певна кількість людей, яких за ці два роки повномасштабної війни відпустили. Деяких  під підписку про невиїзд, а комусь  просто змінили міру запобіжного заходу. 

До 24 лютого 2022-го були спроби обмінів цивільного населення, зокрема у 2017 і 2019 роках. Знаєте, з військовополоненими все зрозуміло. Є Женевська конвенція, координаційний штаб, облік.

А ось з цивільними — проблема. Ними ніхто не займався. Немає  єдиної інстанції, яка б ними переймалася
У 2017 році Україна повернула 73 бранця, у тому числі релігієзнавця Ігоря Козловського. Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Досі у держави немає єдиного механізму щодо звільнення цивільних бранців. Женевська конвенція передбачає, що під час збройного конфлікту сторони мають право брати у полон лише військовослужбовців. І Росія, і Україна можуть тримати військових полонених хоч до кінця війни, а потім міняти всіх на всіх. Але має бути допуск  Міжнародного Червоного Хреста до бранців. Насамперед для того, щоб всі військовослужбовці, які є у полоні, були обліковані. 

Але в компетенцію цих структур не входять цивільні. Та і затримувати їх жодна зі сторін не може. Хіба що вони скоїли якісь кримінальні злочини. Наприклад, крадіжку чи вбивство.

Що робить Російська Федерація? Вона продовжує практику затримання цивільного населення. Цим самим скоює воєнний злочин 
Під час обміну у 2019 році Україна повернула 64 цивільних бранця. Фото: СБУ

Думаю, що на початку повномасштабного вторгнення Росія побоювалася, що їй не вистачатиме обмінного фонду і тому затримували і військових, і цивільних. А на кого і як їх міняти? У нас немає цивільних росіян у полоні. Ми беремо лише військових.

У нас немає механізму, як їх повертати. Тільки зараз починають працювати над тим, щоб якимось чином впорядкувати інформацію і мати хоча б якісь списки

У мене часто запитують що робити тим, чиї рідні у полоні? Я б радила  насамперед одразу звертатися до правоохоронних органів. Давати покази, отримувати статус потерпілого. І тоді буде легше довести  факт полону. Бо реєстр потерпілих все ж таки невдовзі сформують  — і тим самим не потрібно буде доводити у майбутньому факт перебування у полоні рідної людини. 

І звісно — не мовчати. Однак треба діяти конструктивно, без образ та істерик. Бо іноді це може навіть нашкодити.  А ще — не ділити на тих, хто був затриманий раніше, а хто пізніше. Це неправильно мірятися термінами. Потрібно всіх повертати додому.

No items found.
Російська агресія
Звільнення з полону
Полон

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Росія вдарила по Чернігову трьома «Іскандерами». У місті зруйнована восьмиповерхова будівля, пошкоджені чотири багатоповерхівки, лікарня, заклад освіти та десятки автівок. Відомо, що серед потерпілих є діти.

Серед 18 загиблих внаслідок російського обстрілу — 25-річна лейтенант поліції. Жінка жила в сусідньому будинку, перебувала вдома на лікарняному. Вона загинула внаслідок осколкового поранення.

«На жаль, кількість загиблих може зрости. І цього не було б, якби Україна отримала достатньо засобів ППО, а рішучість світу в протидії російському терору теж була достатньою», — заявив Президент України Володимир Зеленський.

Щире співчуття родинам усіх загиблих внаслідок російської атаки.

20
хв

Росіяни вдарили по мирним людям у Чернігові трьома крилатими ракетами

Sestry

Я пишу ці рядки у другу річницю потоплення крейсера «Москва», флагмана Чорноморського флоту РФ, українською протикорабельною ракетою «Нептун». І цей день пам’ятатиметься наступним поколінням і символічним жестом на острові Зміїний, і Днем українського зброяра — як новим святом в нашому календарі.

Більш того, я пишу ці рядки в момент, коли західні ЗМІ все наполегливіше та вголос розмірковують про те, коли та як Україна зможе завершити вже раніше розпочату справу зі знищення «Кримського мосту» як головної артерії ворога, що веде до тимчасово окупованого Криму. 

Хоч і є заява від голови СБУ Малюка про те, що росіяни наразі не ризикують використовувати «Кримський міст» для військової логістики, цей об’єкт ворогу і далі важливий тим, що забезпечує транспортний контроль над загарбаним півостровом.

Це, зі свого боку, є одним з факторів, які дозволяють Кремлю й далі продовжувати агресивну війну проти нашої країни

День, коли ця незаконна забудова окупантів буде остаточно знесена, як і день, коли Чорне море стане остаточно очищеним від металобрухту в формі російських кораблів, насправді значно ближчий, чим зараз ми можемо собі уявити. Але для його настання потрібні дещо більші зусилля, зокрема від західних партнерів, аніж просто духопідйомні публікації зі структурованими очікуваннями по тому, скільки ж десятків ракет, яких саме типів та які морські дрони остаточно підірвуть «Кримський міст».

А тепер ще раз про «Москву» на дні

У наших соцмережах популярним є жарт про те, як «країна без флоту топить кораблі країни із флотом». Це цілком відповідає одному із стратегічних завдань, які взяли на себе Сили оборони України, — максимальне знищення Чорноморського флоту як оперативно-стратегічного з’єднання ворога. Але тут варто підкреслити, що Україна насправді є морською державою, котра, хоч поки і не має потужних надводних кораблів, але знає та вміє воювати на морі.

І цей аспект підкреслює, що задача знищити ЧФ РФ є насправді цілком реальною

Яким зараз є «ядро» сил російських окупантів у Чорному морі? Різного роду супутникові знімки підтверджують, що ворог наразі в строю має 2 фрегати, 4 корвети та 4 підводні човни під «Калібри» із орієнтовним залпом на 50-60 ракет сумарно, лише 7 десантних кораблів із 13 наявних на початок повномасштабного вторгнення, два старі радянські фрегати проєкту 1135 та кілька менших кораблів класу «ракетний катер» та «сторожовий фрегат». Крім того, окупанти в Криму використовують до 10 аеродромів, зокрема для дій морської авіації ЧФ РФ, представленої винищувачами  Су-30 та Су-27, патрульними літаками Бе-12 та гелікоптерами Ка-27/29.

Ці показники підкреслюють амбітність завдання для наших захисників, що ще потрібно знищити із російського Чорноморського флоту
Ракетний крейсер «Москва» був знищений у квітні 2022 року. Фото: Shutterstock

А от тут якраз буде доречним пригадати, що саме із корабельного складу та інфраструктури ворожого флоту вже знищили ЗСУ. Тут насправді по кожному із епізодів можна додати «вперше в історії воєн». Ракетний крейсер «Москва» у квітні 2022 року став першим в історії кораблем цього класу, знищеним в реальному бою. «Цезарь Куников», як своєрідний подарунок на 14 лютого 2024 року, став першим великим кораблем, втопленим морськими дронами у відкритому морі. Коли катери-камікадзе СБУ пошкодили російський ракетний корабель на повітряній подушці «Самум», тут наші захисники буквально пішли проти законів фізики, бо кораблі такого типу створювались як невразливі до будь-якого надводного чи підводного озброєння.

Коли 13 вересня 2023 року ЗСУ провели масовану ракетну атаку по інфраструктурі та кораблям ЧФ РФ окупантів у Севастополі, це був перший удар такого масштабу після Другої світової війни

А субмарина «Ростов-на-Дону» та корвет «Аскольд» стали першими ракетоносіями, знищеними у своїх доках далекобійним ракетним озброєнням. Врешті, є епізоди, які з нашої сторони ще офіційно не підтверджені, але ворог сповна відчув їхню дію на собі. Один із друкованих органів Міноборони РФ в грудні 2023 року заявив, що на початку жовтня минулого року тральники окупантів біля Севастополя були вимушені вести «бойове тралення» мін, які невідомо хто поставив. Що у часі збігається з тим, що росіяни різко перевели ракетоносне ядро ЧФ РФ до Новоросійська. А за деякий час потому в одному із західних ЗМІ з’явились натяки на те, що наші морські дрони могли отримати опцію й також постановки мін проти кораблів.

Українські морські безпілотники. Скріншот з CNN

Коли вдарить «Грім»

Якщо ж шукати пряму відповідь на питання «а що треба Україні для остаточного знищення Кримського мосту та Чорноморського флоту?», то на перший погляд тут все виглядає лінійно — нам треба балістичні ракети ATACMS та крилаті ракети AGM-158 від США, крилаті ракети Taurus від Німеччини та F-16 для забезпечення ударів по ворогу. Практика «бавовни» Сил оборони України по окупантам в Криму показує, що найбільш результативними є саме комбіновані удари з використанням різних засобів. 

Для скептиків, зокрема на Заході, через яких у нас гальмується життєво необхідна допомога, можна приберегти такий аргумент — ЗСУ використовують західні далекобійні ракети можливо навіть краще, аніж інші армії в світі. Наприклад, Саудівська Аравія в 2015-2017 роках отримала та вгатила по хуситам в Ємені невідому кількість ракет Storm Shadow. Але, як бачимо, це аж ніяк не вирішило проблему з безпекою для регіону. На відміну від ЗСУ, котрі з регулярною успішністю «скальпують» та «штормлять» сили ворожого флоту.

Втім, у підборі інструментів для остаточного знищення «Кримського мосту» та ЧФ РФ можна піти нелінійно, покластись на власні розробки у форматі «Нептуна» та балістичної ракети «Грім», але на доведення цих ракет до необхідної кондиції попросити допомогу ресурсами у тих же західних партнерів

У країн Заходу є необхідні сотні мільйонів доларів і технологічне обладнання для створення новітніх потужних ракет. А Україна має волю та знання, як остаточно очистити Чорне море від загрози у формі Росії.

20
хв

«Кримський міст» палатиме яскраво не тільки від Taurus, але й також від «Грому» і «Нептуна»

Іван Киричевський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Як говорити з дітьми про війну?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress