Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Дитячу лікарню у самому центрі Варшави організатори акції — «Євромайдан-Варшава» — обрали невипадково. Це символічне місце. Кожна людина у світі має зрозуміти, які жахливі злочини коїть Росія. Особливо відносно українських дітей.
Ці свічки у пам'ять про всіх загиблих в Україні дітей
Ця інсталяція символізує українських дітей, які щодня стають жертвами російської агресії
Сотні людей прийшли із українськими прапорами та плакатами — «Росія вбиває українських дітей», «Путін — вбивця», «Україна має стати членом НАТО».
Редакція онлай-журналу Sestry.eu на акції протесту
Учасниці акції протесту принесли символічні закривавлені дитячі речі
— Дитячий шпиталь є місцем болю, де щодня триває битва за життя. І саме в таке місце поцілила російська ракета, — наголошує лідерка «Євромайдан-Варшава» Наталя Панченко.
Наталя Панченко під час акції протесту
До учасників акції протесту емоційно звернулась Дорота Лобода, депутатка Сейму Польщі, коментуючи обстріл дитячої лікарні у Києва 8 липня:
— Важко зрозуміти, що ще має статись, аби світ прокинувся. Хто зараз не є на боці України, того треба називати поплічником Путіна.
«Прокиньтесь. Росіяни вбивають українських дітей», «Зупиніть вбивство українських дітей» — про це плакати у руках українських жінок
Тим часом лідерка громадської думки Марта Лемпарт нагадала, що за ситуації, яка зараз відбувається в Україні, ніхто з росіян не має право голосу:
— Поки триває війна Росії проти України, нема так званих хороших руських.
Після дитячої лікарні сотні людей вирушили до представництва Єврокомісії в Україні. Поліція перекрила рух центральною дорогою, аби всі учасники протесту безпечно дійшли до місця призначення.
Такий своєрідний меморіал влаштували перед представництво Єврокомісії у Варшаві
Свічки, які учасники акції залишили перед представництвом Єврокомісії, мають нагадувати про всіх вбитих і постраждалих українських дітей. Україна досі не є членом Євросоюзу та НАТО, і саме тому Росія продовжує вбивати маленьких українців, бо не має відчуття страху.
Українці приносили свічки та дитячі іграшки
— Нема жодної гарантії, що завтра ракета не впаде десь тут, у Польщі, чи в іншій країні ЄС. Ми не є у безпеці, навіть якщо перебуваємо в Євросоюзі. Якщо Росія переможе Україну, то вона піде далі. Ворог розуміє лише мову сили. Якщо не дати в морду РФ, то росіяни підуть далі, — наголосив Євген Клімакін, волонтер, головний редактор «Нової Польщі».
Євген Клімакін та Наталя Панченко
Головна редакторка Sestry.eu Марія Гурська, яка теж виступила на акції протесту, розповіла про свою героїчну знайому лікарку з «Охматдиту», яка допомагала постраждалим:
— Дають надію несамовиті люди, які мешкають в Україні. 8 липня я подзвонила лікарці своїх дітей, щоб дізнатись, як вона. А вона мені відповіла, що не має ані секунди вільного часу, бо разом з іншими людьми розбирала завали і подавала воду. Вже ввечері вона мені передзвонила і заспокоїла: все відбудуємо, все буде добре.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Альдона Гартвіньська: Вам не здається, що професія фотографа, особливо в контексті війни, стала набагато складнішою через те, що у вільному доступі є безліч аматорських фотографій, які люди викладають в інтернет? На місці події найчастіше опиняються звичайні люди. І чи не кожен з них зараз має хорошу камеру на смартфоні. Яке в цьому всьому відведено місце для професійної фотографії, особливо під час війни?
Мацей Зигмунт: Деякі мої знайомі фотографи-академіки стверджують, що фотографія померла. Саме через надлишок знімків, якими ми щодня завалені — головним чином в соцмережах.
Вони кажуть, що фотографія знецінилася, що «всі ми фотографи», бо кожен має свій телефон, і мистецтво вже не таке важливе
На мою ж думку, довгострокові документальні проєкти зараз переживають розквіт. Видаються фотоальбоми, втілюються ідеї на межі мистецтва і документалістики або такі, що виконуються аналоговими методами, наприклад, робота Олівера Чанаріна і Адама Бромберга, які освітлювали фотопапір у місцях, де солдати ISAF [Міжнародні сили підтримки безпеки — оперативні війська, сформовані переважно збройними силами країн-членів НАТО, що займаються підтриманням миру в Афганістані — Ред.] натрапили на імпровізовані вибухові пристрої.
У цьому потоці аматорських фотографій, відео, коротких форм, роликів досі, — а може, навіть особливо зараз — є місце для довгострокових проєктів, пов'язаних з тим, що ти як фотограф довго перебуваєш у певному місці. Ми не дивимося тільки на саму подію, яку документуємо, бо це може зробити кожен за допомогою смартфона або камери GoPro. А за короткий час не так легко встановити ближчі стосунки з людиною, яку докуменуєш, яка є героєм репортажу.
— Що ви маєте на увазі, кажучи, що саме зараз з'явилося місце для таких проєктів? Фотографи мають більше завдань такого типу?
— Бажаючих поїхати на війну немало, але разом з тим нелегко знайти когось, хто розуміє серйозність ситуації та потреби аудиторії. Будь-хто може створити якийсь випадковий контент. Завдання — знайти когось, кому ми можемо довіряти, що він привезе матеріал, зроблений з дотриманням усіх етичних норм. Тому дуже часто, коли до мене звертаються медіаагенції, НУО чи ЗМІ, вони самі хочуть обговорити етичні аспекти. Наприклад, як я знаходжу своїх героїв. Вони хочуть знати, наскільки правдивим може бути матеріал, який я доставлю.
— Пошуки такого героя, особливо в небезпечному місці, викликають сильні емоції. Після закінчення зйомок ви продовжуєте шукати своїх героїв? Чи траплялося вам повертатися, щоб показати їхню подальшу долю? Чи просто перегортаєте сторінку й рухаєтеся далі?
— Коли я починаю документувати якусь історію, так звану human story героя, я відразу маю на увазі, що хочу повернутися до цієї теми або спробувати розширити не тільки особисту історію, але й, наприклад, зв'язатися із сім'єю героя, його знайомими чи людьми, які якимось чином пов'язані з ним, але знаходяться в іншому місці.
Таким прикладом є проєкт, який розпочався на початку повномасштабної війни. Я зв'язався з однією з волонтерок, з якою провів інтерв'ю. В результаті з'явилося кілька зворушливих портретів з часів, коли Київ був геть знелюднений. Потім я потрапив до її чоловіка, який є військовим капеланом, активно переміщається по фронту, виконуючи свою службу в дуже небезпечних місцях. Документуючи його роботу і роблячи фотографії й відео за його участі, я намагався, щоб це було цілісним матеріалом, незважаючи на те, що кожна фотографія віддалена від іншої як територіально, так і часово. Я досі підтримую контакт з цією родиною і хотів би продовжити цю історію під час наступних поїздок.
— Але, працюючи в таких умовах, ви, мабуть, усвідомлюєте, що ваші зустрічі можуть бути останніми. Чи не є це трохи гнітючим?
— Іноді вони і є останніми. Усі ми в певному сенсі навчилися жити з усвідомленням, що така ситуація може трапитися. До того ж кожна моя поїздка — навіть начебто безпечна — може закінчитися погано, бо ніколи не знаєш, що раптом звідки впаде. У місце, де ти був десять разів, на одинадцятий раз може прилетіти дрон, впасти ракета, а по дорозі може статися ще безліч речей. Це загроза життю, близькість смерті в нашій роботі є постійною, тому ми звикаємо до цього й не думаємо про це щодня. Підсвідомо ми витісняємо цю неминучість реалій війни з наших думок.
— Добре, але у тебе є сім'я. Припускаю, що ти не можеш приховати від них свою професійну діяльність, коли їдеш на фронт. Як поєднати сімейне життя і фотографування війни? Адже здається, що фотографи повинні бути самотниками, щоб нікого не наражати на передчасну жалобу.
— Це той самий механізм. Живучи в умовах війни або поблизу, ми якось звикли до цього. Коли я виїжджав на свої перші проєкти на схід і перед від'їздом заїжджав до рідного дому, не всі були задоволені, коли дізнавалися, що за завдання стоїть переді мною. Тільки для мене це — місія. Я хочу бути з людьми в цих складних ситуаціях і документувати їхнє життя, бо це важливо.
Я вже багато років співпрацюю з НУО і не завжди фотографую красиві речі — зазвичай це складні й проблемні ситуації. Тому, коли почалася російська інвазія в Україну, я знав, що настав той момент, коли я потрібен саме тут. Незалежно від того, чи заробиш на цьому гроші, чи ні, ти просто відчуваєш, що твоя робота може принести якісь зміни, хай навіть незначні.
А повертаючись до моєї родини, спочатку всі дуже переймалися і під час моїх перших поїздок завжди хвилювалися за мене. Зараз маю враження, що вони звикли. При зустрічі вже не питають: «Навіщо?», а лише: «Коли знову їдеш?». Для них моя робота в певному сенсі стала нормою.
Раніше моя бабуся плакала, дочка теж. Зараз усі змирилися і розуміють мої рішення
— Але ви не відразу поїхали на передову. Межі розмивалися дуже непомітно.
— Так, все відбувалося поступово, без раптового стрибка у вир подій. Почалося з того, що війна прийшла до Кракова, міста, в якому я живу, у вигляді біженців на вокзалі. Я пішов туди з фотоапаратом і почав їх знімати. Потім працював для мережі неурядових організацій, які займалися управлінням приймальними центрами. Вони шукали фотографа, який би з повагою до людської гідності документував усе, що тоді відбувалося.
Пізніше разом із знайомими фотографами я вирушив у бік Перемишля, до кордону. Потім був Львів, а потім далі на схід: Київ, Ірпінь, Чернігів, Харків… Зрештою я опинився так далеко, наскільки це було можливо.
— Бо далі вже були російські позиції. Як тоді ви справляєтеся зі страхом? Бо я не вірю, що страху немає. Він вас мотивує чи блокує? Ви знаєте свої межі, коли потрібно відступити?
— Ніколи не знаєш, коли тебе охоплять страх чи тривога. Мені здається, що коли подорожуєш у великій групі або навіть удвох, то легше. Бо ви підтримуєте одне одного, а рішення приймають кілька людей. Ти не вирішуєш сам, чи їхати в місце, де дуже спекотно. Тоді ти відчуваєш, що більше голів працює над твоєю безпекою. Я маю набагато більше сумнівів, коли подорожую сам — таке теж траплялося. Наприклад, я сам потрапив на Запорізький фронт, в околиці села Роботине. Тоді я мусив боротися з власним розумом, самостійно приймати рішення і брати на себе повну відповідальність.
Найбільшим твоїм ворогом є думка, що фотографа ж не вб’ють. Бо тоді мусиш собі пояснювати, що ти не є незнищенним. Втім, війна в Україні показала, що журналісти гинуть, а іноді навіть стають ціллю атак.
Під кайфом адреналіну ти здатний витримати набагато більше і легше впоратися з сумнівами. Особливо під час раптового обстрілу, коли потрібно швидко приймати рішення: в який бік бігти, де ховатися, де твої друзі, чи кликати їх і шукати, чи зараз потрібно дбати тільки про себе... Мені здається, що такі рішення я приймаю досить швидко й ефективно. Зрештою, я все ще тут.
— Тобто страх мотивує, а не паралізує?
По-різному, але загалом я маю враження, що межа між паралічем і мотивацією завжди є тонкою. Я боюся, що мотивація виявиться ілюзорною і приведе мене в оману або в місце, де я не повинен опинитися.
Етика на фронті
— Після прем'єри «20 днів у Маріуполі» люди трохи краще зрозуміли, в чому полягає робота репортера, журналіста, фотографа. І що іноді ми показуємо речі, на які вони навіть не хочуть дивитися, але ми мусимо їх показати, щоб світ знав. Чи є у тебе якась моральна, людська межа, яку ти не переступиш? Є щось, чого ти б не показав?
— Мабуть, так, але я намагаюся документувати, фотографувати те, що відбувається в даний момент. Навіть якщо це дуже травматичний момент або щось, чого наші очі не хочуть бачити, я все одно натисну кнопку затвора. Однак, рішення про те, чи буде така фотографія опублікована, чи буде надіслана конкретному отримувачу, не обов'язково належить мені.
Часто, як ти сама кажеш, такі моменти є несподіваними – і раптом ти залишаєшся з цим кадром, з цим зображенням, якого не очікував. І з'являється якийсь страх, удар емоцій, коли твої руки можуть тремтіти, а ти намагаєшся записати інтерв'ю з людиною, яка дуже сильно постраждала, яка отримала травми. Я пам'ятаю історію, коли я знімав людину, яка була важко поранена після обстрілу. Цей чоловік дуже страждав, але вирішив поговорити зі мною. І от він говорить про біль, а я повинен в цей час тримати камеру стабільно і знімати до кінця. Для фотографа це дуже важко, а для цієї людини — парадоксально — це полегшення. Бо для цієї людини важливо: ось журналіст, свідок моєї історії, він мене слухає, і йому я можу розповісти про цей важкий момент.
— Але, напевно, перед тим, як відправити фото, ви також аналізуєте, чи може це фото, наприклад, комусь зашкодити. Коли ви їдете на війну, там є багато інших аспектів, не тільки моральних. Це не тільки питання показати відірвану ногу, але там є багато інших нюансів.
— Це те, про що журналісти часто забувають, що всі матеріали повинні бути узгоджені та затверджені, адже випадкова фотографія може коштувати комусь життя.
Наприклад, якщо я працюю з якоюсь військовою частиною, волонтерами чи медиками... або коли я знімаю матеріал у лікарні, то часто ці люди не бажають, щоб, наприклад, показували їхні обличчя. Також часто категорично не можна показувати інформацію про те, де був знятий матеріал або де відбулася подія, яку ми описуємо в цій історії. Після публікації неакредитованого матеріалу через тиждень-два там можуть просто впасти ракети. Ми можемо ненавмисно дати росіянам підказку, що це важливе місце або важливі люди.
Це має особливе значення в контексті роботи з військовими, тому що дуже легко виказати розташування їхніх позицій або баз. Я завжди мушу надсилати знімки і на всяк випадок запитувати, чи можна такі речі публікувати
Деякі фотографії іноді потрібно розмити — чиєсь обличчя або лінії обрію. Інші можна опублікувати з певною затримкою, бо, наприклад, через тиждень після зйомки вони вже покинуть це місце і публікація вже не зашкодить. Це дуже делікатні питання, про які люди часто забувають.
— Багато разів траплялося так, що насправді саме волонтери чи журналісти наражали людей на небезпеку. Вони публікували те, що не слід публікувати. Як ви навчилися цим воєнним правилам? Звідки знали, що можна, а що не можна робити?
— Більшість речей виконувалась у процесі, в бою. Траплялось, піднімаєш камеру, а хтось починає кричати на тебе, щоб ти негайно її сховав. Але також багато разів, ще до від'їзду, я консультувався з досвідченими людьми, зокрема з військовими, що може бути важливим, особливо з точки зору логістики, доріг, місць, де можна безпечно зупинитися.
Коли я вже на місці, коли я потрапляю до якоїсь частини, то дуже уважно стежу за тим, що роблю. Я завжди питаю, щоб не накоїти дурниць і не зашкодити своїми фотографіями чи відеоматеріалами. Зараз взагалі стало необхідно офіційно співпрацювати із пресслужбою, і майже кожен підрозділ має свого пресофіцера. Зміни були введені саме для того, щоб уникнути небезпечних ситуацій.
— Чи це взагалі робота для будь-кого, чи радше ні? І що ти міг би сказати фотографам, які також хотіли б поїхати? До мене часто звертаються фотографи, кажуть, що хочуть поїхати, і я не знаю, що їм відповісти. Що б ти сказав? Як їм до цього підготуватися?
— Я також часто отримую такі запитання на зустрічах, дебатах, дискусіях. Іноді люди пишуть мені в інстаграм чи месенджер, запитують, як почати, як офіційно туди поїхати, як отримати акредитацію. Але я намагаюсь їх попередити, що це може бути їхня остання поїздка. Або що вони можуть повернутися, але зі значно пошкодженим здоров'ям, тобто інвалідністю. А ще цікаво, що звертаються до мене здебільшого жінки. А взагалі з кожним роком війни таких питань стає дедалі менше.
Я не можу брати із собою кого забажаю, тому що у нас вже сформована команда. З людей, яким я довіряю і з якими вже працював. Однак, якщо хтось запитує, я намагаюся допомогти, а далі вже кожна людина сама вирішує, чи їхати далі. Як правило, не всі мають достатньо рішучості. А може, просто спрацьовує інстинкт самозбереження, і зрештою більшість все ж відмовляється їхати. Я це поважаю.
А декілька людей, яких я консультував,поїхали і навіть досі працюють в Україні. Вони так само, як я, мають потребу розповідати ці історії, хоча світ дедалі менше хоче їх слухати.
— Але ж ви не збираєтеся здаватися?
— Я дотримуюся визначеного курсу і, коли тільки маю можливість, роблю все, щоб знову долучитися до справи і поїхати. І весь час намагаюся створювати нові можливості для наступних проєктів в Україні.
Адміністрація президента США Дональда Трампа підтвердила часткове призупинення поставок боєприпасів до України. Йдеться також про призупинення вже запланованих поставок, зокрема ракет для протиповітряної оборони. Офіційною причиною є значне зменшення американських запасів зброї. Вже призупинено поставки артилерійських снарядів 155 мм, PAC-3 Patriot, GMLRS, Stinger, AIM-7 та протитанкових ракет Hellfire. Це значно вплине на здатність України відбивати російські ракетні й дронові атаки.
«Герані» на висоті. Що зупинка військової допомоги означає для фронту?
Рішення Білого дому про призупинення поставок збіглося в часі з найбільшими дроново-ракетними атаками Росії на Україну, а також з помітною ескалацією використання засобів повітряного нападу в останні тижні. Бо немає ночі, коли по небу не пересувалися б сотні російських дронів Geran-2, які в народі називають шахедами. Однак ці безпілотники вже не мають нічого спільного з країною-виробником, Іраном. Росія вже давно самостійно виробляє ударні дрони, які були вдосконалені та пристосовані до їхніх вбивчих цілей. Змінилася і тактика запусків ударних безпілотників — вони тепер літають на набагато вищій висоті, через що є складнішою ціллю для українських мобільних груп протиповітряної оборони.
«Часто ми бачимо шахеди на наших моніторах, і теоретично вони дуже близько, — каже Барбер, один із солдатів мобільної групи ППО. — Але вони летять так високо, що ми можемо лише безсило провести їх поглядом. Наші зенітки (протиповітряна гармата ZU-23) не можуть їх дістати. А потім для удару шахеди різко пікірують майже вертикально вниз. Ось чому вони дедалі частіше влучають у свої цілі».
Збитий в українському небі ворожий дрон, зібраний з деталей іноземного виробництва. Фото: East News
Атаки дронами найчастіше поєднуються з комбінованим ракетним ударом. Разом із сотнею дронів у повітря піднімаються літаки, які несуть балістичні чи гіперзвукові крилаті ракети, які найефективніше збиває система Patriot.
Марк Мейснер, економічний і військовий аналітик ISBNews, стверджує, що призупинення поставок для України — це дуже поганий сигнал. Парадоксально, але йдеться не про снаряди 155 мм, які найчастіше використовують на полі бою. З ними ситуація не критична — останні поставки з Європи, особливо в чеському транші, дозволили відновити запаси.
«Фатальним є призупинення поставок ракет PAC-3 для систем Patriot, — каже Мейснер. — Попит на ці ракети величезний, останнім часом їх шукали вже по всьому світу, виробничі потужності розписані на десятиліття. Це зараз єдиний вид озброєння в Україні, який може знищувати російські балістичні ракети».
До балістичних ракет належать кинджали й іскандери. Саме останні стали причиною найбільших трагедій, як-от ракетний удар по центру міста Суми у Вербну неділю 2025 року, коли загинули 34 людини, а 117 було поранено, чи атака на піцерію «Ria» в Краматорську, де загинуло 13 осіб, зокрема українська письменниця Вікторія Амеліна.
Небо, відкрите для «кинджалів». Що не надійде до України?
Детальний аналіз того, що більше не надійде до України, провів Бартош Савицький, аналітик порталу WarNews.pl, наголосивши також, що вже понад пів року немає жодних нових пакетів підтримки з боку США. Попередня допомога відправлялася ще за рахунок попередньої адміністрації.
З технічної точки зору, зазначає він, у українців зараз немає проблем з артилерійськими боєприпасами завдяки альтернативним джерелам виробництва — кооперативним чи європейським. Нинішнє рішення може викликати лише локальні, а не стратегічні дефіцити на всій лінії фронту — принаймні в найближчі місяці чи навіть рік.
Так само некритичним буде вплив призупинення поставок керованих ракет Hellfire, які були розроблені для знищення броньованих цілей, оскільки Україна має обмежену кількість носіїв для них. Аналогічно з переносними зенітно-ракетними комплексами MANPADS, які ефективні проти низьколітаючих цілей. Вони можуть бути замінені польськими Piorun чи Grom (хоча можуть — не означає, що будуть — Ред.).
Савицький підкреслює, що росіяни відчули наслідки ударів HIMARS ще у 2022 році, тому активно протидіють їх використанню. Можливо, призупинення поставок ракет не буде критичним для ЗСУ, бо кількість бойових операцій з їх використанням суттєво зменшилася за три роки повномасштабної війни через активність російської ППО й радіоелектронної боротьби.
Але HIMARS залишаються стратегічним елементом озброєння ЗСУ
«Снаряди GMLRS для HIMARS дозволяли атакувати ближній тил росіян, райони зосередження військ, склади та польові бази на відстані до 70 кілометрів від позицій української артилерії і змусили росіян відсунути свою логістику на незручні для них 100 кілометрів від лінії фронту», — додає Марк Мейснер.
І підкреслює, що брак ракет AIM-7 для систем ППО NASAMS та винищувачів F-16 суттєво послаблять українську ППО. Тоді як відсутність зенітних ракет малого радіусу FIM-92 Stinger та протитанкових керованих ракет Javelin теоретично можна компенсувати — приміром, польськими Piorun.
«Однак, у сукупності ці перебої з поставками будуть дуже болючими для України, особливо у сфері ППО й ураженні російського тилу», — підсумовує Мейснер.
Тисячі українців дедалі частіше ночують у метро, щоб уберегтися від ударів росіян. Ті, хто живуть далеко від метро, — а таких більшість — ховаються у коридорах квартир. Фото: BARBARA WOJAZER/AFP/East News
Наближається новий трагічний поворот в історії України
Настрої в Україні не такі стримані, як у іноземних експертів. На своїй сторінці FacebookЮрій Касьянов, громадський активіст, волонтер, військовий і розробник безпілотників, пише:
«Не пам'ятаю жодного випадку, коли б Штати перестали комусь допомагати, і цей хтось вижив, особливо якщо він бореться з найагресивнішою і найжорстокішою імперією в світі.
У нас практично немає жодних шансів після того, як США вийшли з гри і припинили поставки навіть зенітних ракет. Європейська допомога замала й не може замінити американські поставки за номенклатурою. Наприклад, у них просто не виробляються ракети для Patriot, а це означає, що нам не буде чим збивати балістику.
Тепер немає ніяких сумнівів, що Трамп — агент Кремля. Він фактично віддає Україну Путіну відповідно до нових/старих секретних протоколів пакту Молотова-Ріббентропа. Згодом він віддасть йому Східну Європу — американське НАТО не стане воювати ні за країни Балтії, ні за Польщу. Європейці це розуміють, але не встигають підготуватися до війни, тому їм вкрай вигідно підтримувати нас до останнього.
Настає черговий трагічний поворот в історії України. Немає жодних шансів зберегти свободу і незалежність без американської допомоги. Майже жодних, якщо не буде радикальних змін у політиці, економіці, мобілізації, командуванні, дипломатії.
Жити як раніше вже не можна. Часу майже не залишилося».
Пусті ящики з-під боєприпасів на першій лінії фронту, Україна. Фото: Альдона Гартвінська
America First чи Путін first?
Видання Politico, посилаючись на власні джерела, пише, що рішення Білого дому про призупинення поставок боєприпасів виявилося несподіванкою навіть для деяких близьких соратників Дональда Трампа. Журналісти зазначають, що інформацію про рішення не отримали навіть ті, кого зазвичай попереджали заздалегідь — окремі члени Конгресу, чиновники Державного департаменту та ключові європейські союзники.
Рішення про призупинення поставок прийняв керівник департаменту політики Пентагону Елбрідж Колбі разом з вузьким колом радників. Вони мотивували це тим, що запаси деяких стратегічних видів боєприпасів можуть вичерпатися, а це не відповідає основним принципам політики Білого дому — «America First». А NBC повідомляє, що це було ініціативою міністра оборони США Піта Гегсета. І що перевірка не виявила критичного браку зброї у Пентагону.
Історик Девід Роденко (David G. Rodenko), спеціаліст з країн англосфери в Kellogg College, а також автор популярного YouTube-каналу «Історія за 5 хвилин», зазначає:
«Одна ракета PAC-3 коштує близько 4 мільйонів доларів, а червневий контракт 2024 року на 870 таких ракет оцінювався в 4,5 мільярдів доларів. Рішення зупинити поставки має широку підтримку серед прихильників Трампа. Адміністрація подає цей крок як виконання виборчих обіцянок, гасла America First, тобто відновлення власних запасів за рахунок поточних поставок. Це створює політичний дисонанс. Бюджет Пентагону на 2025 рік передбачає 29,8 млрд доларів на виробництво боєприпасів, зокрема значні кошти на лінії PAC-3 і GMLRS, що тільки підсилює аргумент про необхідність експортної паузи».
За словами Роденка, для крила MAGA (Make America Great Again) заморожування допомоги — доказ жорсткого контролю витрат, тоді як для демократів — це ерозія міжнародної політики США. За даними опитування Pew Research у травні 2024 року, 47% американців вважають, що європейські союзники повинні збільшити власні витрати на оборону.
«Хоча Державний департамент пом’якшує повідомлення, кажучи про тимчасову паузу, для значної частини Європи це сигнал про крах довіри до союзницьких гарантій», — впевнений Роденко
«Є інформація, що також призупинені навіть ракети, частково профінансовані Європейським інструментом миру, — додає історик. — Це знову підриває довіру до США, бо партнери сумніваються в реальній цінності союзницьких гарантій, якщо Білий дім може в будь-який момент так просто зупинити постачання.
Загальна вартість схваленої військової допомоги Україні з Європейського інструменту миру вже перевищила 10,6 млрд євро, що підвищує політичну вагу будь-якої затримки. Схоже, США відкрито дають зрозуміти: якщо хтось хоче американської зброї, він має реально співфінансувати її виробництво. Тому країни НАТО стоять перед вибором: або вкладати гроші в американські виробничі лінії, або будувати власні ланцюги поставок».
Експерти з різних боків заспокоюють, що ситуація не настільки драматична, щоб змінити положення на фронті — принаймні в найближчі місяці. Однак те, що поставки не скасовані, а призупинені, може означати, що вони стали новим козирем у переговорах. Козирем у грі, де на кону — життя цивільних під російськими ракетами.
До 31 липня G City Targówek перетвориться на літню зону безкоштовних пригод для дітей. З понеділка по суботу з 12:00 до 16:00 торговий центр запрошує дітей взяти участь тематичних майстер-класах. Від малювання до моделювання машин та роботів з конструктора і ще багато чого цікавого. Кожен тиждень приносить нову порцію вражень! Крім того, на дітлахів чекають цікаві Інтер атракціони та сюрпризи.
Понеділки та вівторки належатимуть — це час художніх майстеркласів, де дітей навчають різним технікам малювання. У середу та четвер буде будівництво з величезних мʼяких блоків. П’ятниці та суботи — дні робототехніки. Під наглядом інструкторів діти збиратимуть власні конструкції та навчатимуться, як працюють прості машини та програмовані роботи.
Кожного дня доступний інтерактивний атракціон Knoocker, що поєднує світ фізичної активності з мультимедійними іграми. Тут гравці кидають м’ячі в ціль, цілячись в інтерактивний екран. Ця розвага розвиває координацію та рефлекси.
Цей водний парк просто неба знаходиться недалеко від Пясечно і працює до 31 серпня. Парк дуже зручний для сімейного відпочинку, коли ви не любите багато людей навколо. Тут є басейн глибиною 145 см та ігровий майданчик прямо в воді (глибина 45 см). Тут також можна знайти 3 великі гірки для дорослих та підлітків зростом зростом від 140 см. Аквакомплекс виконаний у вигляді піратського корабля. Тут часто влаштовують пінні вечірки, грає ді-джей.
Адреса: Słopsk, Góralska 14 (з Варшави добиратися трасою S8 в напрямку Бялостоку, зʼїзд на Негов)
В 50 км від столиці, в населеному пункті Słopsk, знаходиться Summer Playground. Це не просто широкий піщаний пляж, а повноцінне місце для відпочинку з гарною інфраструктурою. Тут є хороші пляжі площею 2,5 гектарів, водна смуга перешкод, дитяча ігрова зона, зона гастрономії та ще безліч сучасних розваг на воді та на самому пляжі. Розваги як платні, так і безкоштовні. Волейбол, настільний теніс, свімбординг, флейбординг, SUP-дошки, смуга водних перешкод, вейкборд, аквазорбинг — перелік розваг досить різноманітний. Для самих маленьких відвідувачів є хороший дитячий майданчик. В сезоні-2025 парк відчинено в пʼятницю, суботу та неділю.
Парк Bajka — це 2600 м² відпочинку та розваг. Він розділений на зони спокійного та активного відпочинку, також тут є водний майданчик з фонтанами та гірками. Дітлахи можуть обрати розвагу на будь-який смак: від великого мотузкового комплексу до атракціону, що називається «Світ кривих дзеркал» тощо.
Що тут ще є:
• фонтан-вулкани з різнокольоровим світлодіодним підсвічуванням для водних ігор
• столи для настільного тенісу
• настільний футбол
• тренажерний зал на відкритому повітрі
• вуличні музичні інструменти
• ігровий майданчик-дирижабль для дітей старшого віку
• пляж
• стіна перешкод
• зона для пікніку з шезлонгами
• шахи та шахові столи
5. Rodzinna Strefa Sportu біля Палацу Культури
Адреса: Śródmieście, Pałac Kultury i Nauki
Ціна: безкоштовно
Сімейна спортивна зона від центру ACTIVE WARSAW перед Палацом культури і науки у Варшаві, навпроти Свєнтокшиського парку, буде відкрита щодня з 10:00 до 20:00 до 31 серпня . Цей новий рекреаційний простір пропонує багато спортивних розваг в самому серці міста. Можна пограти в баскетбол на майданчику, сертифікованому FIBA Olympics. Розширена смуга перешкод «Ніндзя» з кільцями, підвісними кульками, рухомими платформами, мотузками, перекладинами, Х-подібними конструкціями, сітками, колодами та іншім. Все це під наглядом кваліфікованих інструкторів, що забезпечує безпеку та комфорт учасників будь-якого віку. Також тут є стіна для скелелазіння. А для наймолодших учасників — зона надувних атракціонів. Для відпочинку тут є багато зручних шезлонгів. Сімейна спортивна зона відпочинку ідеальна для всієї родини та діток будь-якого віку.
6. Дитячі бібліотеки Варшави: від читання до квест-кімнат і PlayStation
Дитячі бібліотеки Варшави — це історія не лише про книжки, а ще й про багато цікавих розваг. Так, в Biblioteki Komiksowo на al. Solidarności можна дуже цікаво провести час, граючи в квест-кімнаті. Тут проводиться багато цікавих майстеркласів та конкурсів, щоб заохотити дітей до читання.
Дитячий клуб-книгарня «Badet» на ul. Lentza 35a відомий своїми цікавими воркшопами та зустрічами з авторами. Книгарня обладнана для комфортного та цікавого відпочинку. Усередині є невелике кафе й куточки для читання, де можна посидіти й переглянути нові видання, помалювати або пограти в настільну гру.
У медіатеці MDM (ul. Marszałkowska 55/73), крім бібліотеки з книгами, журналами, аудіокнигами та фільмами, також є читальна зала з куточком для читання нагорі. Тут можна грати в настільні ігри та навіть грати в PlayStation. Є тут і мінікухня, де можна розігріти або приготувати собі їжу.
LuMo — це величезний дитячий майданчик під дахом з безліччю активностей та величезною пісочницею з кінетичним піском. Тут є багато цікавого для дітей від року до 10 років, майданчик поділений на зони. Є ліс мавп, де треба пробиратися крізь зарості й можна зустріти величезну мохнату гусеницю. Для дітей 4-8 років до кінця літа тут організовують денні табори з майстеркласами, екскурсіями і креативними заняттями. Коштує такий табір 1380 злотих за 5 днів.
Поки лідери НАТО запевняють у незмінності курсу на підтримку України, а ЄС вкотре демонструє крихкість єдності під тиском Будапешта, Росія не лише не зупиняє агресії, а й посилює свої дії — як на фронті, так і в інформаційній війні. Саміт у Гаазі не приніс прориву: обіцянки без гарантій, розмови про «мир через силу», натяки на діалог із Путіним — і все це на тлі дедалі очевиднішого зниження амбіцій США. Паралельно Угорщина блокує нові санкції, а Кремль запускає складні кібероперації, вдаючи, ніби світ уже змирився з його присутністю.
Про те, як змінилася стратегія Заходу, які ризики несуть за собою ілюзії щодо Росії, що означає нова хвиля дезінформації, і чому саме Європа має взяти на себе провідну роль у стримуванні агресії, Sestry поспілкувалися з Кіром Джайлзом — провідним британським експертом з питань безпеки та Росії, старшим науковим співробітником програми «Росія та Євразія» у Chatham House.
Трамп, НАТО і Росія: альянс на межі компромісів і викликів
Марина Степаненко: Мир через силу був оголошений головною темою переговорів Трампа і Зеленського. Після зустрічі глава Білого дому натякнув на діалог з Путіним і можливі поставки ракет Patriot, але жодних твердих зобов'язань взято не було. У цьому контексті, як на вашу думку, формула «мир через силу» може бути реалізована щодо Росії і наскільки США готові реально взяти на себе роль тиску?
Кір Джайлз: Ми завжди знали, що єдиний спосіб забезпечити безпеку Європи, — це надати Україні максимально можливу підтримку. Тож зараз ми маємо справу з наслідками політики кількох поспіль адміністрацій США, які вирішили, що потрібен інший шлях. Вони глибоко помиляються, і це завдає величезної шкоди не тільки європейській безпеці і, звісно, самій Україні, а й глобальній безпеці.
Саме така стриманість і відмова протистояти агресії призвели до спалаху глобальних конфліктів у всьому світі
Ми бачимо, як ситуація загострюється, гине все більше людей, починається все більше воєн — і все саме через цю нову ідею Сполучених Штатів, що протистояти агресору небезпечніше, ніж дозволити знищити жертву цього агресора.
Саміт НАТО визнав Росію довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Фото: CHRISTIAN HARTMANN/AFP/East News
Зустріч лідерів США та України вкотре актуалізувала питання: яку саме модель підтримки Києва бачить для себе Вашингтон? Йдеться про стратегічне партнерство чи радше про контрольоване стримування війни без довгострокових зобов’язань?
Існує серйозне питання, чи взагалі можливе справжнє стратегічне партнерство з Дональдом Трампом. Адже Сполучені Штати прагнули партнерства з Росією — і навіть це не надто добре працює, незважаючи на те, що Трамп готовий зробити все можливе, щоб дати Росії все, що вона хоче. Будь-яка країна, будь-який традиційний друг, союзник або партнер Сполучених Штатів, має пам'ятати, що відносини, на яких будувалися колишнє процвітання та безпека Америки, більше не мають реального значення для Трампа. Ми перебуваємо в абсолютно новому глобальному середовищі.
Це означає, що країни, які серйозно ставляться до європейської безпеки, а отже, і до безпеки та майбутнього України, повинні активізуватися, щоб заповнити прогалину, яку залишають Сполучені Штати. Це насамперед стосується сусідів Європи, але також і ліберальних демократій у всьому світі, які мають спільний інтерес у припиненні агресії.
Останнім часом у Брюсселі ширилися чутки, що Росію можуть прибрати з переліку головних загроз для НАТО, залишивши там лише міжнародний тероризм. Це виглядає дивно на тлі того, що саме Росія продовжує війну в Європі та дестабілізує ситуацію глобально — від Африки до Близького Сходу. У фінльному комюніке Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Однак чи бачите ви загалом спробу Заходу «нормалізувати» агресора?
США вже давно роблять вигляд, що Росія не є проблемою, і ми не повинні виключати можливість того, що НАТО, в своїх відчайдушних спробах утримати США в альянсі, може підіграти цій риториці.
Ми вже бачили ознаки того, що НАТО готове піти на надзвичайні заходи, щоб заспокоїти Трампа: візьмемо, наприклад, лист, який генеральний секретар Марк Рютте написав йому, навмисно складений «мовою Трампа». Мабуть, було надзвичайно складно імітувати вербальні вирази п'ятирічної дитини, щоб це зробити.
Тому ми не можемо з упевненістю сказати, як далеко може зайти НАТО, щоб забезпечити подальшу участь США в Альянсі. Але європейські країни не повинні мати ілюзій щодо того, чи перестала Росія бути загрозою, незважаючи на зусилля нинішньої адміністрації США переконати себе в протилежному.
Стійкість режимів і крихкість рішень: що визначить тривалість війни
Попри санкції, втрати на фронті та зростаючу ізоляцію, режим Путіна тримається — принаймні зовні. З огляду на вашу експертизу: що є джерелом стійкості цієї системи сьогодні і що могло б її дестабілізувати зсередини?
Існує мало шансів на те, що російський режим буде зруйнований зсередини, оскільки це режим, яким переважна більшість російського народу, здається, цілком задоволена.
Зрештою, це самодостатня система, в якій особи, що отримали багатство і владу в рамках цього режиму, не зацікавлені в його руйнуванні. Тому зараз немає підстав вважати, що Росія відхилиться від свого агресивного курсу, незважаючи на довгострокові збитки, катастрофічні наслідки для економіки країни та її населення.
Якщо припустити, що кінець війни ще не близько, але й не безнадійно далекий — які саме фактори, на вашу думку, можуть зрушити ситуацію з глухого кута? Внутрішній злам ви окреслили як малоймовірний, а втім, чи може це бути тиск ззовні чи щось третє, про що ми ще не говоримо вголос?
Відповідь на це питання завжди була і буде однаковою: європейські країни повинні надати Україні максимальну фізичну та фінансову підтримку, щоб допомогти їй перемогти Росію — будь-якими доступними засобами. Не обов'язково на передовій, а й за допомогою інших форм підтримки.
Європейські країни повільно усвідомлюють, що їхнє майбутнє тісно пов'язане з майбутнім України, і що вони більше не можуть покладатися на Сполучені Штати як на основного спонсора цих зусиль. Але Європі доведеться докласти набагато більше сил, щоб Україна могла продовжувати утримувати лінію фронту і відбивати агресора.
Росія та Білорусь оголосили про навчання «Захід-2025». У минулому подібні маневри ставали прелюдією до агресії. Чи є нині ризик повторення цього сценарію і чи здатен Захід адекватно реагувати в умовах політичного розпорошення?
Люди завжди хвилюються перед наближенням навчань «Захід» — так було задовго до повномасштабного вторгнення в Україну і навіть до анексії Криму. І так, це завжди створює можливість зробити щось, що не має відношення до самого вишколу.
Але на цьому етапі, коли вже триває інтенсивний конфлікт, ми повинні розглядати «Захід» як ще один елемент заплутування на полі бою, як частину ширшого маскування в рамках триваючої війни, а не як початок нової
Звичайно, західні розвідувальні служби будуть уважно стежити за тим, хто що і де робить в контексті російсько-білоруських навчань — навіть у цій новій реальності, коли значна частина сухопутних військ Росії вже глибоко задіяна в Україні і має обмежені можливості для операцій в інших регіонах.
«Невидимий фронт»: як Росія веде війну проти Заходу в інформаційному просторі
Пане Джайлз, ви самі стали мішенню нової, витонченої фішингової атаки з боку російських хакерів — під виглядом співробітниці Держдепу США. Зловмисники використали функцію Gmail «delegate access», щоб отримати прихований доступ до вашої пошти, оминаючи двофакторну автентифікацію. Це операція, в яку, ймовірно, були вкладені тижні роботи. У цьому контексті, як змінилася російська тактика в інформаційній війні за останній рік? І що це говорить про новий рівень загрози?
Я впевнений, що вся операція зайняла набагато більше часу — лише на її виконання пішло кілька тижнів, тож етап планування, мабуть, розпочався значно раніше.
З одного боку, ця нова техніка, новий підхід до отримання доступу до електронної пошти людей, свідчить про те, що Росія змушена розробляти більш витончені методи, оскільки її попередні, більш примітивні, спроби зазнали невдачі. Протягом багатьох років було зроблено численні спроби зламати мою електронну пошту, деякі з них були смішно примітивними, інші — дуже складними та витонченими.
Але з іншого боку, ця нова методика підкреслює, що ми всі вразливі
Те, як ймовірні російські зловмисники використали вбудовану функцію Gmail, яка є в обліковому записі кожного користувача, щоб створити, по суті, «бічні двері», які обходять усі наші звичайні заходи безпеки (двофакторну автентифікацію, мобільні коди, запити на підтвердження), показує, що ніхто не є по-справжньому в безпеці.
Доки такі компанії, як Google, Microsoft та інші, не виправлять цю лазівку, неминуче, що ця техніка буде використовуватися набагато ширше, не тільки проти таких мішеней, як я.
Цього літа Європа стала свідком хвилі фейкових розсилок від імені західних урядів, маніпуляцій у соцмережах та втручання в передвиборчі кампанії в окремих країнах-членах ЄС. Як саме Росія сьогодні намагається впливати на громадську думку в Європі і які наративи вона просуває в першу чергу?
Деякі з російських наративів є цілком послідовними у часі, тоді як інші пов'язані з конкретними політичними подіями. Важливо пам'ятати, що кампанії, які проводить Росія, є постійними і не обмежуються датами демократичного календаря.
Росія постійно докладає зусиль, щоб підірвати сили, які об'єднують Європу: солідарність між європейськими державами, згуртованість суспільств, довіру до інституцій і, перш за все, підтримку України в протистоянні російській агресії
Ці кампанії є постійними. Крім того, існують цілеспрямовані, термінові заходи, спрямовані на вплив на результати конкретних демократичних процесів у конкретних країнах у конкретні моменти часу.
Санкційна втома. Чи ще працює тиск Заходу на Кремль?
Окрім саміту НАТО відбулася ще одна важлива для України подія — саміт Європейської ради. Там одночасно обговорювалися і новий санкційний пакет проти РФ, і підтримка переговорного процесу України з ЄС — обидві ініціативи заблокувала Угорщина. Санкції — ще й Словаччина. Наскільки такі дії підривають довіру до єдності Євросоюзу — і які механізми самозахисту від внутрішнього саботажу потрібні ЄС?
Це ще одна ілюстрація того, як організації, що базуються на консенсусі — НАТО та ЄС — вразливі до найменшого спільного знаменника. Якщо всередині є саботажник або руйнівник, це може ефективно паралізувати всю організацію — особливо у випадку ЄС, який є в основному торговою організацією, а не структурою, створеною для вирішення геополітичних конфліктів.
Багато в чому сама структура наднаціональних інституцій Європи не відповідає викликам, з якими вони зараз стикаються
Проте вражає те, як далеко вони просунулися в збереженні єдності та спільному розумінні важливості підтримки України. Я сподіваюся і вірю, що знову можна буде знайти обхідний шлях, щоб рухатися вперед, навіть без співпраці таких країн, як Угорщина, Словаччина чи інших.
Саміт ЄС не зміг ухвалити спільну заяву на підтримку України — Угорщина заблокувала. Фото: Geert Vanden Wijngaert/Associated Press/East News
Про що свідчить той факт, що США наразі не збираються посилювати санкційний тиск на РФ зі свого боку?
Ну, повідомлення від Сполучених Штатів було дуже чітким. Зараз вони є партнерами Росії і прагнуть нав'язати Україні умови капітуляції, які диктує Москва. Це реальність, з якою зараз доводиться мати справу Україні та Європі.
І саме адаптація до цієї реальності та швидкість, з якою це відбудеться, визначатимуть майбутню безпеку всього континенту.
Титульне фото: Офіс Президента України
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Останні два роки повномасштабна війна Росії проти України була головною темою самітів НАТО. У 2023-му році у Вільнюсі лідери Альянсу погодились, що Україна може оминути План дій щодо членства, а торік у Вашингтоні зафіксували чітку позицію — курс України до НАТО є незворотним. А втім, цьогоріч у Гаазі на перший план зібрання вийшов Дональд Трамп. Заради нього максимально скоротили офіційну частину саміту, що зробило його найдорожчим в історії Альянсу. Як порахували в нідерландському медіа АD, кожна хвилина зустрічі обійшлась у мільйон євро. Головний підсумок — члени НАТО погодились збільшити витрати на оборону до 5% ВВП. Планується, що в ці 5% будуть закладені й витрати на допомогу Україні. У фінальному комюніке усі країни блоку визнали Росію довгостроковою загрозою і висловили «непохитну відданість» 5 статті Північноатлантичного договору.
Наскільки готові члени НАТО до реального збільшення витрат і як це вплине на обороноздатність Альянсу? Чи планують союзники посилювати військову підтримку України? Чи готовий Трамп до продуктивної співпраці США і НАТО? Чи зміг Зеленський переконати американського очільника продовжити допомогу Україні?
Альтернативи НАТО нема, але потрібні зміни
Саміт НАТО в Гаазі, перший після повернення Трампа до Білого дому, переслідував дві основні цілі. Перше — погодження нового базового рівня оборонних витрат. Цю угоду про витрати Трамп розглядає й як ключовий елемент своєї трансатлантичної політики, каже аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Однак важливо не лише витрачати більше, а й розуміти, на що саме йдуть кошти — тобто які сили та спроможності слід створювати:
— Цей розподіл коштів і є другим ключовим результатом саміту — хоча про нього мало відомо через його засекречений характер. Очікується, що союзники погодяться на збільшення загального обсягу завдань на 30% — для виконання нових регіональних планів оборони.
Але це збільшення буде нерівномірним: оскільки США сигналізували про скорочення зобов’язань у сфері стримування в Європі, основне навантаження ляже на європейських союзників і Канаду
Зараз країни НАТО повинні витрачати на оборону 2% свого ВВП. Торік цього показника досягли 23 країни з 32. Ближче за всіх підійшла Польща, яка минулого року витратила 4,1%, а в цьому році націлилась на 4,7%. Самі ж США витрачають 3,4% ВВП.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте та глави держав та урядів НАТО. Фото: НАТО
Більшість союзників, здається, готові погодитися з цією новою метою, лише Іспанія оголосила, що вона проти. Деякі висловилися за довший період впровадження — скажімо, десять років, каже керівник програми оборонної політики та стратегії естонського Міжнародного центру безпеки і оборони (ICDS) Тоні Лоуренс (Tony Lawrence). Водночас національні плани видатків, оголошені іншими країнами, зокрема Великою Британією, Францією та Німеччиною, свідчать, що їм буде важко досягти нового показника:
— Мета полягає в тому, щоб витратити 3,5% на основну оборону і ще 1,5% — на широку безпеку. Основні витрати на оборону зростуть з нинішніх близько 500 мільярдів доларів США до майже 900 мільярдів, що значно посилить потенціал НАТО. Крім того, планувальники Альянсу раніше зазначали, що союзники повинні витрачати 3-4% ВВП, щоб виконати вимоги регіональних оборонних планів, узгоджених у Вільнюсі два роки тому.
Якщо вони збільшать витрати до цього рівня, то будуть готові протистояти всім загрозам, що виникають у нинішніх умовах безпеки
Зрештою, продовжує Тоні Лоуренс, НАТО, безсумнівно, залишається найкращим варіантом на майбутнє, але Альянс повинен змінитися. По суті, європейські союзники мають взяти на себе більшу частку завдань і відповідальності, а отже, і наростити військовий потенціал.
Європі варто пришвидшитись з цими планами, певен український президент. На думку Володимира Зеленського, збільшення оборонних витрат протягом 10 років — це дуже повільно, мовляв, за цей час у Путіна вже буде нова тренована армія. До того ж Зеленський вважає, що російський очільник планує упродовж найближчих 5 років протестувати на міцність 5 статтю договору НАТО.
Гарантії колективної безпеки
Володимир Зеленський до останнього вагався, чи брати участь у гаазькому саміті — з огляду на те, що в анонсованому заздалегідь порядку денному Україна не значилась. Так само не був остаточно зрозумілий формат можливої зустрічі з Дональдом Трампом. А втім, зрештою Зеленський відвідав Гаагу і з доволі насиченим графіком: зустрівся, зокрема, з керівництвом ЄС та генсеком НАТО. Марк Рютте анонсував збільшення підтримки України: «За весь минулий рік було більш ніж 50 мільярдів євро. Зараз, до початку липня, вже 35 мільярдів. Тож ми можемо сміливо припустити, що річна сума перевищить минулорічну».
Дональд Трамп прибув до Гааги останнім з лідерів країн НАТО — надвечір 24 червня. Дорогою на саміт, відповідаючи на питання журналістів на борту свого літака, американський президент заявив, що можна по-різному трактувати 5 статтю договору НАТО. Однак вже під час саміту, врахувавши готовність союзників до підвищення витрат на оборону, Дональд Трамп запевнив, що буде з союзниками «до кінця».
Європа десятиліттями покладалась на американські спроможності навіть поза межами НАТО, тож інтересу інвестувати в альтернативи практично не було, зауважує аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Але адміністрація Трампа недвозначно заявила про намір різко скоротити свій внесок:
— Ще небезпечнішим є прецедент: на початку 2025 року США тиснули на Україну, погрожуючи обмежити допомогу, щоб досягти власних дипломатичних цілей. Це поставило під сумнів, чи може Європа повністю покладатись на американські гарантії безпеки.
НАТО обіцяє продовжити підтримувати Україну на шляху до членства в Альянсі. Фото: ОПУ
Ключове стратегічне завдання для лідерів країн НАТО — не допустити розколу блоку. Особливо це важливо тому, що для Росії другою стратегічною метою, окрім тотального знищення України, є розвал Альянсу, пояснює директорка київського офісу GLOBSEC Юлія Осмоловська. Для росіян це важливо і як психологічна помста, і більш практична історія — геополітичний переділ європейського континенту. Тож навіть якщо збільшення витрат європейських союзників по НАТО на свою оборону є важливим аргументом на користь того, щоб «США залишалися у грі», це виправдовує геополітичну доцільність такого кроку. Водночас, говорити про те, що тільки «фактор Трампа» відповідальний за таке безпрецедентне рішення про підвищення витрат на оборону до 5% від ВВП буде некоректним:
— Більшість європейських країн (особливо тих, що розташовані на східному фланзі НАТО) чудово розуміють нагальну потребу у форсованому посиленні своїх оборонних потужностей через загрозу з боку Росії і намагаються активно надолужувати відставання. Втім, для інших — більш географічно віддалених від театру бойових дій в Україні, таких, наприклад, як Іспанія, Португалія, Греція, — ця російська загроза сприймається менш драматично; однак ці країни дуже зацікавлені у збереженні присутності США у регіоні як головного гаранта безпеки і найбільшого контрибютора у НАТО. Відповідно, якщо для останніх погрози Трампа про вихід США з регіону через небажання європейських партнерів «збільшити плату» за свою безпеку стали свого роду каталізатором для їхнього рішення про збільшення фінансування на оборону, це на виході має позитивний результат для Європи
Зустріч на полях саміту
Для української делегації ключовою подією зібрання в Гаазі були перемовин Зеленського з Трампом. Тло для них було не надто сприятливим — переговорний процес щодо завершення російсько-української війни провалився, президент США відмовляється тиснути на Росію, яка натомість посилює ескалацію і тиск на Україну. Крім того, підвішеними залишається низка питань — від того, чи надаватимуть або продаватимуть американці Києву зброю, і до того, що буде з угодою про рідкісні копалини.
До початку зустрічі Трампа з Зеленським світовими медіа прокотилась репліка президента США з закритої зустрічі лідерів НАТО — нібито з Україною потрібно щось робити, оскільки ситуація повністю вийшла з-під контролю. Розмова Трампа з Зеленським тривала 45 хвилин, спільних заяв для медіа не було.
Американський президент назвав зустріч з Зеленським чудовою: «Це чудовий час, щоб припинити війну. Якщо я зможу, я поговорю з президентом Путіним, чи можемо ми припинити війну». Однак на запитання журналістів, чи обговорювали вони з президентом України припинення вогню, Трамп відповів: «Ні, я просто хотів дізнатись, як у нього справи». А ще Трамп погодився, що амбіції Путіна можуть вийти за межі України. Однак при цьому американський президент однаково вважає, що Путін заплутався і хотів би вийти з війни.
Реакція Зеленського була доволі стримана, хоча він також вважає, що відбулась хороша зустріч. Говорили насамперед про закупівлю американських систем ППО та можливе спільне виробництво дронів. Раніше Зеленський заявляв про наміри України купити щонайменше 10 американських Patriot. Трамп на пресконференції сказав, що пошукає можливості продати комплекси Україні, мовляв, подивимось, чи зможемо зробити частину з них доступною. «Вони потрібні й нам».
Зустріч Зеленського та Трампа тривала 45 хвилин. Фото: ОПУ
З дипломатичного погляду позитивними є і сам факт зустрічі, і її зміст, зазначає директорка київського офісу GLOBSEC Юлія Осмоловська. Проведення такої зустрічі вирішує одразу два ключові завдання: підтримує інтенсивний діалог зі Сполученими Штатами на всіх можливих рівнях із чітким пріоритетом на комунікацію між президентами, а також задає темп і динаміку українсько-американським контактам на тлі певного уповільнення у відносинах між США та Росією:
— Якщо ми говоримо про змістовну складову цієї зустрічі, то була можливість озвучити ті речі, які для нас найбільш пріоритетні, але також й обговорити питання, що становлять інтерес для американців і де Україна може розглядатися привабливим партнером. Наприклад, Україна вкрай зацікавлена у посиленні своєї системи протиповітряної оборони, про яку говорив президент України, але також на зустрічі йшлося про виробництво дронів, те, в чому американці дуже зацікавлені, бо тут йдеться про наявність в Україні найкращого досвіду втілення інновацій у цій сфері.
Окремо ця зустріч президентів дала можливість українській стороні надати альтернативну російським наративам оцінку війни і дещо збалансувати розуміння ситуації Трампом, говорить Осмоловська:
— Російські наративи і дезінформація щодо того, що Росія тримає контроль над ситуацією і, власне, переважає на полі бою, знаходять свого, скажімо так, користувача не тільки в США, але і в Європі. Це негативним чином впливає на готовність партнерів нарощувати свою допомогу Україні, оскільки вони не розуміють, чи це зможе суттєво сприяти отриманню Україною переваги на полі бою.
Саме тому для нас важливо доносити відповідну інформацію до партнерів, розвінчувати ці “російські міфи” у всіх можливих форматах, резюмує Юлія Осмоловська. У цьому контексті, зустріч президентів України та США мала ключове значення. Будемо сподіватись, що більшу частину месиджів американський президент таки почув.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
.avif)
.avif)
