Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Вступ України в ЄС: Зеленський затвердив склад делегації для переговорів
До делегації увійшли 35 представників. Очолить її Ольга Стефанішина — віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Вона зможе вносити зміни до складу делегації України, розподіляти обов'язки між її членами, залучати до участі в роботі працівників держорганів тощо
Президент України Володимир Зеленський. Фото: president.gov.ua
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Також у складі делегації — керівник ОП Андрій Єрмак, його заступники Ігор Жовква та Ірина Мудра, перший заступник Голови ВР Олександр Корнієнко, міністр Кабінету Міністрів Олег Немчінов, міністр захисту довкілля та природних ресурсів Руслан Стрілець, заступник міністра економіки України — торговий представник України Тарас Качка, представники усіх міністерств, а також Антимонопольного комітету, Держстату та інших відомств.
Кабінету Міністрів, згідно з указом, доручається забезпечити «усебічне опрацювання переговорних позицій України під час переговорів з Європейським Союзом щодо укладення Угоди про вступ України до Європейського Союзу із залученням представників громадськості та бізнес-середовища» та профінансувати витрати, пов'язані з участю делегації України у переговорах з ЄС.
Нагадаємо, що переговори про підготовку до вступу України в ЄС стартують 25 червня в Люксембурзі. На 15:30 запланована міжурядова конференція з Україною, а на 18:00 — з Молдовою.
Як ми вже писали, на сьогоднішній день Україна виконала все, що потрібно для фактичного відкриття переговорів про членство в ЄС. Україна розраховує на затвердження переговорної рамки і відкриття перемовин про членство в ЄС до кінця червня. Про це заявив президент України Володимир Зеленський під час виступу на Ukraine Recovery Conference 2024.
Повний склад делегації виглядає так:
Стефанішина Ольга Віталіївна — Віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, глава делегації — головний переговірник;
Єрмак Андрій Борисович — Керівник Офісу Президента України;
Корнієнко Олександр Сергійович — Перший заступник Голови Верховної Ради України;
Бережна Тетяна Василівна — заступник Міністра економіки України;
Бігун Надія Валеріївна — заступник Міністра економіки України;
Вернер Ігор Євгенійович — Голова Державної служби статистики України;
Висоцький Тарас Миколайович — перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України;
Воробей Світлана Іванівна — заступник Міністра фінансів України;
Головня Віталій Олександрович — заступник Міністра аграрної політики та продовольства України;
Гринчук Світлана Василівна — заступник Міністра енергетики України;
Деркач Сергій Анатолійович — заступник Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України;
Драганчук Юрій Олегович — заступник Міністра фінансів України з питань європейської інтеграції;
Жовква Ігор Іванович — Заступник Керівника Офісу Президента України;
Ільков Олександр Михайлович — генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України;
Іонан Валерія Едуардівна — заступник Міністра цифрової трансформації України з питань європейської інтеграції;
Качка Тарас Андрійович — заступник Міністра економіки України — Торговий представник України;
Кириленко Павло Олександрович — Голова Антимонопольного комітету України;
Кіндратів Віталій Зіновійович — заступник Міністра економіки України;
Кудрявець Євген Володимирович — перший заступник Міністра освіти і науки України;
Кузьо Володимир Вікторович — заступник Міністра економіки України;
Лібанов Максим Олександрович — член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
Марченко Марія Василівна — заступник Керівника Департаменту з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Офісу Президента України;
Мудра Ірина Романівна — Заступник Керівника Офісу Президента України;
Немчінов Олег Миколайович — Міністр Кабінету Міністрів України;
Ніколайчук Сергій Анатолійович — заступник Голови Національного банку України; Перебийніс Євген Петрович — заступник Міністра закордонних справ України;
Постоловська Ірина Олександрівна — заступник Міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції;
Сергєєв Олексій Олексійович — заступник Міністра внутрішніх справ України;
Слободніченко Марина Костянтинівна – заступник Міністра охорони здоров'я України з питань європейської інтеграції;
Соболев Олексій Дмитрович — заступник Міністра економіки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації;
Стрілець Руслан Олександрович — Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України;
Сугак Людмила Петрівна — заступник Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції;
Улютін Денис Валерійович — перший заступник Міністра фінансів України;
Ченцов Всеволод Валерійович — Представник України при Європейському Союзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії;
Яременко Ігор Олександрович — заступник Державного секретаря Кабінету Міністрів України.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Анна Й. Дудек: Президент Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт про допомогу громадянам України, який передбачав продовження тимчасового захисту, регульованого євродирективою. Навроцький, серед іншого, хоче, щоб доступ українців до охорони здоров'я залежав від сплати медичних внесків, а отримання «800+» — від того, чи вони працюють. Як ви оцінюєте це рішення президента?
Аніта Кухарська-Дзедзіц: Пан президент за освітою — історик, колишній директор музею Другої світової війни, голова Інституту національної пам'яті, і він наклав своє вето на законопроєкт про допомогу громадянам України у серпні. У серпні, коли ми вшановуємо пам'ять про повстанців і цивільних, кинутих союзниками у палаючій Варшаві, пам'ять про героїв, які зупинили біля Вісли московську навалу — не лише на Польщу, а й на Європу. У серпні, коли ми нагадуємо, що Польща — це «Солідарність» і солідарність. Але також у серпні, коли Ріббентроп і Молотов підписали ганебний акт. Для президента Навроцького ці асоціації мали б бути очевидними. І він мав би розуміти, що в історії це вето запишеться як сором, а не слава для його президентства. Найбільше радості від цього вето — у Москві. І від цього ще більший сором.
— Опубліковано лист польських жінок, в якому матері, бабусі, сестри, дружини пишуть, що не погоджуються з цим вето. «Ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни». Вони додають, що зараз наша країна ставиться до українських жінок, як до заручників політики. За три дні лист підписали понад тисячу жінок. А політики мовчать. І про вето, і про лист. Що означає це мовчання?
— Те, що опитування важливіші за цінності. За кілька днів можна буде питати політиків, куда поділася польська солідарність з малої та великої літер. Цікаво почути їхні відповіді.
— Але представник Єврокомісії нагадує, що «країни-члени в липні ухвалили рішення про продовження тимчасового захисту для українців на території ЄС до березня 2027 року». Відповідно до директиви про тимчасовий захист, допомогу українцям має бути надано, сказав він, але додав, що обсяг виплат визначають країни-члени. Чи є шанс, що це подіє на президента?
— Для пана президента ні Європейський Союз, ні Єврокомісія не є орієнтиром для стандартів поведінки. Адже у нього не виникло жодних проблем з підписанням так званої «Менценівської вісімки».
Вето завдає удару по жінкам. Але якщо подивитися на дії попереднього уряду й середовища, з якого походить Кароль Навроцький, то це, по суті, не повинно дивувати. Я говорю про скорочення коштів на жіночі організації, про спосіб трактування прав жінок, про смерті жінок через зміни в законодавстві.
Вето завдає удару і по жінкам, і по дітям. Насамперед дітям, адже 800+ — це ж для дітей і на дітей. Для крайніх правих жінки й діти — це нижчий сорт. Пану президенту найближче до Конфедерації, а Конфедерація послідовно голосувала проти проєктів, що покращують соціальну безпеку та особисту безпеку жінок і дітей.
Чи говоримо ми про соціальну безпеку жінок і дітей, чи про ставлення до України, президент Навроцький, безперечно, не йде шляхом президента Анджея Дуди. У контексті українок я пам'ятаю небажання Павла Шефернакера, нинішнього керівника канцелярії президента, надавати будь-яку допомогу жертвам воєнних зґвалтувань у перериванні вагітностей. Величезний обсяг допомоги, наданої на початку війни поляками біженцям, різко контрастував з небажанням правлячих політиків допомагати зґвалтованим російськими військовими; PiS і Конфедерація двічі відхиляли мою поправку, що дозволяла переривання вагітності внаслідок воєнних зґвалтувань, до тодішніх спецзаконів про допомогу Україні.
За лаштунками гучних самітів між США та Росією тривають тихі кулуарні домовленості. За даними медіа, Вашингтон і Москва нібито обговорюють низку енергетичних угод. Для Кремля вони можуть стати стимулом піти на мир в Україні, а для Білого дому — підставою послабити санкційний тиск.
Втім, після зустрічей на Алясці та у Вашингтоні Росія публічно не зробила жодного кроку, який би підтвердив її готовність до переговорів.
Чи можна у таких умовах говорити про реальний мирний процес? Які ризики несе «тактика пряника» щодо Кремля і чому гарантії безпеки для України знову стають темою №1 у трансатлантичних дискусіях? Sestry.eu поговорили про це з Крісті Райк, директоркою Міжнародного центру оборонних досліджень у Таллінні.
Крісті Райк. Приватний архів
Стратегія затягування часу
Марина Степаненко: Відмова від Донбасу, жодного НАТО й західних військ на території України. Умови, які зараз озвучує Кремль, виглядають радше як ультиматум, ніж як база для перемовин. Чи можна говорити, що Москва насправді не зацікавлена у мирному врегулюванні?
Крісті Райк: Так, Росія не готова відмовитися від жодної зі своїх вимог щодо України. Вона все ще прагне знищити її як суверенну державу і готова обговорювати лише мирну угоду, яка наблизить Москву до цієї мети. З боку США та Європи не чиниться достатнього тиску, щоб змусити Росію змінити свій підхід.
Так, США мають інструменти, насамперед санкції, щоб змусити Кремль переглянути свої вимоги, але досі президент Трамп не виявляв інтересу до застосування серйозного тиску. Натомість від України очікують поступок — визнання російського контролю над окупованими територіями і навіть відмови від решти Донбасу, який Росія не змогла завоювати військовим шляхом з 2014 року. Це абсолютно неприйнятно як з військової, так і з політичної точки зору.
Думаю, що Росія це розуміє, але все одно вірить, що час на її боці, і сподівається поліпшити своє становище, продовжуючи війну. Водночас намагається зрозуміти, що саме може отримати за допомогою дипломатії, де позиція США є неоднозначною і часом занадто близькою до російської.
— Росіяни зятягують організацію зустрічі із Зеленським, про що свідчать останні заяви з Кремля. Чи усвідомлюють це європейські й американські партнери?
— Європейські лідери, які тісно залучені до цього процесу, за останні роки стали набагато краще розуміти підхід Росії та гру Путіна. З адміністрацією Трампа все не так однозначно. Він одержимий ідеєю досягнення миру в Україні, але, здається, не переймається умовами, вважаючи, що на компроміс має піти Київ.
Сумнівно, чи прислухається він до лідерів України і Європи, які стверджують, що Путін не серйозно ставиться до миру і що для реального прогресу потрібно послабити Росію та посилити Україну. Поки що ці аргументи, здається, не переконують його адміністрацію. Трамп також зазначив, що не бере участі в підготовці можливої зустрічі Зеленського та Путіна, залишаючи це на розсуд обох сторін, і, судячи з усього, найближчим часом зустріч не відбудеться.
Гарантії безпеки і тиск на РФ
— Без участі Трампа в організації зустрічі між Путіним і Зеленським — що означатиме крок назад з боку Сполучених Штатів для дипломатичного треку у спробі домогтися миру в Україні?
— Для України і Європи важливо, щоб США залишалися відданими європейській безпеці. Європейці все ще недостатньо сильні, щоб впоратися із ситуацією в Україні або досягти миру без участі США. Однак Вашингтон не бажає робити істотний дипломатичний внесок.
Переговори щодо гарантій безпеки демонструють, що США виконуватимуть лише мінімальну роль, але навіть це є важливим. Україна все ще потребує доступу до американської зброї, розвідки й певних безпекових можливостей, хоча й не потребує військової присутності на своїй території.
Якщо США повністю відмовляться від участі, чи означатиме це припинення всієї підтримки України? Це буде серйозною проблемою. Навіть якщо Вашингтон просто відмовиться від дипломатичного шляху, а Трамп перенесе свою увагу на інші питання, війна триватиме. І насправді вона, ймовірно, триватиме місяцями, а то й довше, оскільки позиції обох сторін залишаються дуже віддаленими.
— Минулого тижня Росія вдарила про американському підприємству на Закарпатті — пожежу гасили понад добу. Як США має розцінювати цей сигнал?
— Ну, США повинні розглядати це як нагадування про те, що вони мають інтереси в Україні. Ідея, що вони можуть просто покинути Україну, їм не вигідна. Вони не можуть цього зробити — вони залучені, у них є інтереси, і якщо дозволити Росії отримати те, чого вона хоче, це безпосередньо зашкодить цим інтересам.
Тож я сподіваюся, що ця ситуація буде сприйнята саме в такому контексті. Але, звичайно, також можливо, що така ескалація може навпаки посилити тиск з метою досягнення будь-якої мирної угоди і змусити Україну піти на поступки, аби лише зупинити бомбардування і вбивства.
— Повертаючись до теми санкцій, Зеленський наполягає на посиленні санкційного тиску, якщо Путін відмовиться від зустрічі з ним. Минулого разу, коли Трамп тиснув на Росію, замість санкцій Путіну влаштували теплий прийом на Алясці. Зараз президент США озвучує вже нові дедлайни для досягнення миру. Якщо прогресу не буде протягом 2 тижнів, то США обируть нову тактику стосовно Москви. Чого очікувати, як ви вважаєте? Прийом у Білому домі?
— Ми часто чули, як Трамп обіцяє посилити тиск на Росію, але його поведінка свідчить про те, що він вважає, що мир в Україні потрібно укладати з Путіним, а для цього потрібно ставитися до Путіна з повагою. Від України як слабшої сторони очікується відповідна поведінка. Проте, я не виключаю, що Трамп вживе заходів, які завдадуть Росії реальних економічних збитків, особливо, що стосується її нафтової промисловості, що може серйозно підірвати здатність Москви вести війну.
Економіка Росії є крихкою, але вона не зазнає колапсу; вона може витримати війну ще протягом року. Лише серйозніші втрати можуть змусити Кремль розглянути реальні компроміси
Наразі її так звані поступки, як-от зменшення вимог щодо території або пропозиція «гарантій безпеки», які вона згодом відхилила — є маніпуляціями, а не справжніми кроками на шляху до миру.
Щоб вийти з цього глухого кута, Трамп має розчаруватися в Путіні, чого поки що не сталося. Тим часом українським і європейським лідерам вкрай важливо продовжувати взаємодіяти з Білим домом. Це має певний ефект, хоч і обмежений. Але Європа теж повинна робити більше. Незважаючи на сильну риторику, прогрес у питаннях санкцій, допомоги й гарантій безпеки є повільним, а політична воля все ще відстає від наявних ресурсів.
— Навіть якщо перемовини так і не відбудуться, питання гарантій безпеки для України залишатиметься ключовим. Як, на вашу думку, мають виглядати зобов’язання наших союзників, та що потрібно, аби Україну не спіткала доля «Будапешту 2.0»?
— Очевидно, що цього разу гарантії безпеки не можуть бути лише на папері, як у випадку з Будапештом 1994 року.
Гарантії повинні включати реальну силу і чіткий план. Найважливішим елементом є сильна українська армія, підкріплена співпрацею з європейською оборонною промисловістю. Це найефективніший засіб стримування Росії
Крім того, необхідна певна присутність Європи на місці. Сама кількість не вирішить питання стримування, але навіть обмежене розгортання військ покаже Росії, що агресія означає зіткнення не тільки з Україною, а й з європейськими солдатами, що перетворить будь-яку атаку на ширший конфлікт. Проте, чи буде це 20 000 чи 50 000 військових і з яким мандатом, залишається незрозумілим.
Більшим викликом є політична воля. У таких країнах, як Німеччина чи Італія, суспільство чинить опір ідеї відправки військ, побоюючись ескалації та жертв. Проте необхідно довести, що забезпечення безпеки України є надзвичайно важливим для їхньої власної безпеки; якщо Україна впаде, загроза наблизиться до них. Прикордонні держави, такі як країни Балтії та Фінляндія, розуміють це чіткіше, хоча їхні ресурси обмежені.
Зрештою, відповідальність за надання реальних зобов’язань лежить на найбільших державах Європи. Але наразі прогрес є повільним, а досягнення згоди залишається складним.
Країни Балтії і Польща — перша лінія оборони НАТО
— На противагу дискусіям про відправлення європейських військ в Україну РФ розпочала в Європі пропагандистську кампанію під назвою «Росія не є моїм ворогом» — наклейки з цим гаслом з'являються в європейських містах. Чи є така пропагандистська активність РФ реальною загрозою для підтримки України в ЄС? Як країни можуть протидіяти подібним гібридним кампаніям Кремля?
— В деяких європейських країнах є верстви суспільства, чутливі до цього аргументу. Але я не вірю, що він може мати широку підтримку. Самі росіяни дають чітко зрозуміти, що вони є агресорами: вони не тільки продовжують безжально атакувати Україну, але й проводять операції та різні форми невійськової агресії проти європейських країн.
Тож поведінка Росії навряд чи може переконати більшість європейців, що вони не повинні боятися Росії або не вважати її загрозою.
Проте саме це і намагається зробити Москва, як і за часів Радянського Союзу: виявити розбіжності в західних суспільствах, поглибити їх та працювати з групами, які більш сприйнятливі до їхніх повідомлень
І це можуть бути люди, чиї скарги зовсім не пов'язані з Україною чи Росією — громадяни, незадоволені своїми урядами, соціально-економічними умовами, які потім перенаправляють свої протести на опозицію до ідеї, що їхня країна повинна підтримувати Україну.
Водночас для багатьох європейців війна в Україні все ще здається більш віддаленою проблемою. Вона триває вже так довго, і для більшості вона не впливає безпосередньо на повсякденне життя.
Ось чому потрібне політичне лідерство: щоб переконати громадян, чітко пояснити, як ця війна насправді стосується всіх нас
Однак, це залишається складною темою для політиків, особливо в країнах, які географічно віддалені від України.
— Пані Райк, російські дрони дедалі частіше опиняються у повітряному просторі країн-членів НАТО. Чого таким чином намагається досягти Росія?
— Перевіряє реакції, щоб зрозуміти, як далеко вона може зайти зі своїми провокаціями, а також постійно намагається знайти нові способи створити відчуття страху й незахищеності.
Головна мета росіян — змусити країни бути менш схильними підтримувати Україну. Спровокувати це можна по-різному. Наприклад, щоб європейці відчували пряму загрозу, щоб вони зосередилися на ній, а не на підтримці українців
Але ми бачимо на прикладі Польщі, що ці різні методи росіян не здатні змінити ставлення Варшави до РФ, адже вона і так вважає її загрозою. Водночас росіяни намагаються змінити те, як Польща сприймає Україну і свої власні потреби в обороні, і саме тут вони можуть досягти певного успіху.
Дуже важко знайти правильний баланс у реакції на такі провокації, щоб не перебільшувати загрозу. І я думаю, що ми маємо бути впевнені в країнах східного флангу НАТО, що ми здатні захистити себе колективно. Тож Росія не має шансів. І якщо вони вчиняють такі провокаційні дії, то ми просто знаходимо способи протидіяти, але це не дає Росії жодних переваг. Але так, я можу очікувати від російської сторони нових способів використання такої тактики гібридної війни.
— У Польщі після останнього такого інциденту прискорюють виробництво засобів протиповітряної оборони. Шахеди не є новиною і за три роки війни Альянс виявився фактично не готовим до своєчасного збиття ударних дронів. Це доводять інциденти в Польщі та Литві, де безпілотники виявляли розбитими, а не збитими. Які технічні чи організаційні обмеження стримують Альянс від ефективного перехоплення ударних дронів на ранніх етапах?
— Це більше технічне питання оборони, тому я не думаю, що маю достатньо знань, щоб дати вичерпну відповідь. Проте, загалом, звичайно, війна з використанням дронів — це те, за чим зараз всі намагаються встигнути і спостерігають, як швидко Україна, а також Росія, розвивають свої можливості у цій сфері.
Ситуація постійно змінюється, обидві сторони постійно впроваджують інновації. А західні країни просто не встигають за ними. Ще одним питанням у цій ситуації є протиповітряна оборона. Це одна зі слабких сторін Європи і всі про це знають. Одне з перших завдань, яке європейці повинні вирішити, щоб підготуватися до можливого зменшення участі США в питаннях європейської оборони, — це розвиток своїх можливостей у сфері ППО. А це, звичайно, вимагає часу. Між тим війна з використанням дронів продовжує розвиватися, і країни намагаються реагувати на це.
Але це також частково політичне питання: як реагувати в такій ситуації, коли з'являється російський безпілотник? Якою має бути готовність? І чи можна розглядати ці інциденти як випадкові? Я так не думаю. Ми повинні реагувати негайно, а дискусії вести вже пізніше.
Президент Володимир Зеленський підписав увечері 22 липня закон, який обмежує незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), підпорядковуючи діяльність цих організацій генеральному прокурору. Після цього тисячі людей вийшли на акції протесту в Києві й інших містах. Учасники вимагають накласти вето на закон, який може стати перешкодою на шляху до євроінтеграції.
Володимир Зеленський вже відреагував на протести й вніс до Верховної Ради новий законопроєкт, який має на меті гарантувати зміцнення інституційної незалежності НАБУ й САП, а також забезпечити надійний захист їхньої діяльності від впливів та втручання Росії. Верховна Рада розгляне законопроєкт 31 липня.
Чому депутати й президент прийняли закон №12414? Чим він небезпечний та як реагують на нього у світі? Про це Sestry запитали у експертки з міжнародної політики, екскерівниці мовлення «Голосу Америки» у Східній Європі Мирослави Ґонґадзе.
Мирослава Ґонґадзе. Приватний архів
— З чим ви пов'язуєте таке рішення депутатів і президента — позбавити незалежності антикорупційні органи?
Мирослава Ґонґадзе: Я сприймаю це як дуже тривожний сигнал. Бо справа не просто в законі. Це — про політичну волю.
НАБУ і САП — не просто інституції. Це символи. Вони з'явилися після Майдану як відповідь на запит суспільства на справедливість і чесне правосуддя. Люди на Майдані заявили: «Дайте нам чесні, незалежні органи, які боротимуться з корупцією на всіх рівнях». Міжнародні донори підтримали цей запит, щоб допомогти Україні очиститись. Це вдалося зробити. Але, як бачимо, незалежність цих органів стала для когось занадто небезпечною.
Коли депутатська більшість, незважаючи на протести невеликої кількості чесних і сміливих законодавців, голосує за закон, який дозволяє «керувати» НАБУ і САП з боку Генпрокуратури — це вже не про ефективність.
Це про контроль. І дуже часто — про страх
Бо коли антикорупційні справи починають зачіпати «своїх», з'являється спокуса повернути все під ковдру ручного управління.
— Очільник СБУ Василь Малюк каже, що це рішення — це «повернення до Конституції», що органи не ліквідовують. Як ви це прокоментуєте?
— Мені здається, що це — спроба прикрити політичне рішення гарними словами. Так, формально НАБУ і САП залишаються. Але якщо забрати в них ключові повноваження, право самостійно вести справи — то яка це вже незалежність?
Це як мати власне гарне авто, але без керма: далеко не заїдеш.
А аргумент про «повернення до Конституції» виглядає як маніпуляція. Конституція не забороняє мати незалежні антикорупційні органи — навпаки, держава має гарантувати підзвітність і прозорість.
Ці структури були створені не в обхід закону, а як його логічне продовження в умовах, коли стара система не працювала
— Що може бути далі? Як відреагують Європа, США, українці?
— Ми вже бачимо перші сигнали. ЄС різко відреагував: це рішення може загальмувати євроінтеграцію. США уважно спостерігають, і в Конгресі вже лунають питання: «А чи варто далі безумовно підтримувати країну, яка відступає від власних демократичних зобов’язань?».
Це просто вода на млин тих в американському політикумі, хто каже, що Україна корумпована і не варта допомоги. Але ще важливіше — як реагує українське суспільство.
Нове свідоме покоління українців, незважаючи на всі заборони, обмеження та війну, вийшло на вулиці. Громадянське суспільство живе, і ці недолугі кроки влади спонукали людей знову піднятись і показати, що Україна — жива демократія. Гасла на картонках, з якими люди вийшли, — це сміх крізь сльози. Це біль. Це волання людей з вимогою правосуддя, що ці органи були створені на крові й надії. Що Україна вже не раз проходила шлях «ручної» прокуратури, і українці не планують туди повертатись.
Я щиро вірю, що в Україні достатньо громадянської свідомості, щоб не дозволити відкотитись назад. І що партнери не мовчатимуть. Це дуже складний момент, бо це на війні зрозуміло, де ворог. А тут знову проявилось, що внутрішній ворог також не спить. Відкрились старі консерви. Настає черговий момент істини. Але українське суспільство, на щастя, навіть під час війни, у найтемніші моменти, — показує, ким воно є.
Нагадаю, що кластери — це тематичні розділи переговорів, які об’єднують між собою різні сфери політики. Відкриття кластеру «Основи», який включає питання правосуддя, свободи й безпеки, державних закупівель та статистики і фінансового контролю для ЄС, є пріоритетним. Україна є однією з найбільших за площею країн континенту, і перспектива її приєднання до Європейського Союзу далеко не всіма членами цього об’єднання сприймається з оптимізмом. ЄС, за великим рахунком, не до кінця завершив процес інтеграції Румунії, Болгарії та Хорватії, тому швидке приєднання України можливе, судячи з усього, лише в мріях.
Хоча саміт Європейської Ради, який пройшов у Брюсселі 26-27 червня 2025 року, висловив ритуальну підтримку Україні, він не став місцем початку переговорів про вступ до ЄС Молдови й України. Але під час саміту Молдова — ЄС 4 липня господарка події отримала декларацію про відкриті двері. Україна ж, на жаль, зупинилася перед широко закритими дверима, де у ролі невблаганного Цербера виступає угорський прем’єр Віктор Орбан. Разом з тим проблема не лише у цьому досвідченому популісті.
Доволі гучне повідомлення президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн про підтримку Комісією початку переговорів про вступ України до ЄС стало лише спробою підсолодити гірку пігулку. Дипломати з дружніх Україні європейських держав відзначають, що не варто абсолютизувати роль Віктора Орбана як гальма європейської інтеграції нашої держави. Вони наголошують, що низка країн так званої Старої Європи може стати для України дуже суворим екзаменатором, і очікування офіційного Києва про здійснення інтеграції до ЄС протягом двох років виглядають щонайменше наївно.
Головна причина гальмування євроінтеграції України — повномасштабна агресія Росії проти нашої держави, яка триває вже понад 40 місяців. Росія послідовно намагається зруйнувати і Україну, і її європейську перспективу, добре розуміючи значення нашої держави для спільного інтеграційного проєкту Європи. Напередодні червневого саміту Європейської Ради з Москви голосом Дмітрія Медведєва заговорили про неприпустимість вступу України до ЄС. Медведєв — той ще геополітичний вар’ят, однак, до голосу Кремля у Старому Світі є чимало охочих прислухатися.
Віктор Орбан — мабуть, перший серед публічних європейських путінферштеєрів, який при цьому зберігає добрі відносини з Дональдом Трампом. Він готується до прийдешніх навесні 2026 року парламентських виборів, від результату яких залежить продовження його контракту з Угорщиною. Орбану за пів року буде непросто, і він це усвідомлює. Тому обирає собі політичних спаринг-партнерів вже зараз — Володимир Зеленський і Україна, Урсула фон дер Ляєн і Європейська Комісія. Все заради Угорщини, як він наголошує своїм прихильникам. Україна в його грі відіграє роль цапа-відбувайла.
У ситуації, що склалася, Україні потрібно бути абсолютною відмінницею у питанні підготовки до вступу до ЄС. Чи можливо це в умовах широкомасштабного вторгнення Росії? Питання вочевидь риторичне, хоча ЄС політично підтримує нашу державу у цьому протистоянні з перших днів агресії
Проблема, на жаль, носить персоналізований характер: профільна віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина перебуває на посаді вже 5(!) років. До того ж у вересні минулого року вона додала до своїх повноважень портфель міністерки юстиції. Разом з тим вона не зуміла добитися прориву на шляху євроінтеграції України. Якою буде політична відповідальність «головної євроінтеграторки»? Це питання на фоні чуток про переформатування уряду стрімко набирає актуальності. Спроба піарників Мін’юсту продемонструвати обожнювання підлеглими виявилась невдалою і спричинила зворотній ефект у суспільстві.
Агенція Bloomberg повідомила, що Володимир Зеленський розглядає Ольгу Стефанішину як можливу кандидатуру на роль посла України в США. По суті, йдеться про відставку зі збереженням обличчя, адже Стефанішина не спроможна покращити відносини з ЄС. Персональна відповідальність має бути пов’язана зі зміною підходів до вступу до ЄС. Завищені суспільні очікування щодо темпів і змісту євроінтеграції, відсутність успіхів у діалозі з Будапештом, наростання україноскепсису в інших країнах Вишеградської четвірки — гострі і актуальні проблеми. Тут і падіння емпатії до українських біженців, і загострення економічних проблем у країнах регіону, яке спричинило скасування торговельного безвізу з ЄС, і недостатня прозорість України для партнерів.
Зрозуміло, що наші партнери бачать і численні корупційні прояви всередині української влади, і «превентивні» санкції, проблеми з державними закупівлями в умовах війни. Відмова уряду підтримати рішення конкурсної комісії стосовно голови Бюро економічної безпеки (БЕБ) виглядає плювком в обличчя західним партнерам, для яких БЕБ — інструмент оптимізації економічної політики держави.
Претендуючи на членство в ЄС, необхідно бути готовим до гри не у кластери, а за європейськими правилами. Це непросто, але ефективно. Відтак потрібні не просто політичні показові виступи, а робота над помилками з персональними висновками. На порядку денному — побудова прозорої політики на основі принципів функціонування ЄС та реальне зміцнення державних інституцій.
Дипломати шести країн — Швеції, Фінляндії, Данії, Латвії, Литви й Естонії у спільному листі закликали Брюссель надати конкретні пропозиції, щоб рішуче підштовхнути процес вступу України до ЄС. «Україна продемонструвала значний прогрес у реформах — тепер настав час мобілізувати зусилля, щоб допомогти Україні зробити це», — йдеться у листі.
Коли відкриються перші переговорні кластери? Чи може Угорщина заблокувати українську євроінтеграцію? Які акценти варто особливо ретельно комунікувати Києву? Які реальні часові рамки приєднання України до ЄС?
Просування і перепони на шляху євроінтеграції
Прогрес на шляху до членства в ЄС є, а от як його оцінювати — залежить від критеріїв оцінки, каже директор програми «Європа і світ» фонду «Відродження» Дмитро Шульга:
— З того, що бачу — коліщатка крутяться, комунікації між українськими органами влади і ЄС йдуть добре. Зараз сторони вже погодили на технічному рівні обсяг «домашнього завдання» України за низкою розділів (ще не за всіма, за всіма, як очікується, робота завершиться восени), яке слід буде зробити для вступу до ЄС.
Тобто вже є можливість офіційно відкривати перші переговорні розділи — але зараз ці перші рішення почала блокувати Угорщина. Побачимо, чи польське головування у ЄС зможе вирішити це питання
Угорський прем’єр Віктор Орбан виступає проти членства України в ЄС. 15 березня він висунув черговий перелік вимог до Євросоюзу, одна з яких — «Союз, але без України». Також Орбан анонсував опитування громадської думки щодо членства України в ЄС.
Польща відчуває особливу відповідальність за початок переговорів про членство України, заявив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. За його словами, Варшава за час свого головування хотіла би відкрити один, а можливо й два переговорні кластери, однак всі ці рішення зараз блокують угорці. Водночас Сікорський наголосив, що під час останнього засідання Ради міністрів ЄС з закордонних справ відбулась жорстка дискусія, що рішення про початок переговорів з Києвом має залежати не від двосторонніх питань, а виключно від виконання критеріїв.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час зустрічі у Варшаві 12 березня 2025 року. Фото: WOJTEK RADWANSKI/AFP/East News
Необхідний тиск всередині Європи, щоб гарантувати переговори про вступ України до Європейського Союзу — про це у зверненні до лідерів ЄС заявив український президент. Зі слів Володимира Зеленського, в Європи має бути спосіб як не допустити, щоб окремі учасники блокували те, що необхідно для всіх.
Дорожня мапа вступу України в ЄС
Стівен Блокманс (Steven Blockmans), асоційований старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру CEPS, брав участь у підготовці українських команд до скринінгу за розділом «Демократія»:
— Рівень експертизи та ентузіазму, з яким вони взялися за виконання цих завдань, а також якість презентацій та дискусій між різними підрозділами адміністрації, Верховною Радою, ЗМІ та іншими зацікавленими сторонами справили на мене велике враження. Я також бачив позитивні відгуки Європейської комісії.
Все це дає мені підстави вважати, що Україна демонструє хороші результати на ранніх стадіях процесу підготовки до вступу, і що, незважаючи на складні обставини, вона має потенціал і рішучість розпочати перші блоки переговорів
Переговори з Брюсселем Україна офіційно розпочала торік у червні. Перемовна рамка чітко структурована за кластерами та розділами, які охоплюють сфери впровадження законодавства та стандартів ЄС. Вимоги розподілені на 35 переговорних розділів, які своєю чергою закріплені за шістьома тематичними кластерами:
Фундаментальні реформи (fundamentals)
Внутрішній ринок (internal market)
Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання (competitiveness & inclusive growth)
Зелена політика та сталий розвиток (green agenda & sustainable connectivity)
Ресурси, сільське господарство та згуртованість (resources, agriculture & cohesion)
Зовнішні відносини (external relations)
За ініціативи польського фонду імені Стефана Баторія експертна група розробила дорожню карту переговорів між Польщею та Україною. Дослідження містить комплексний план дій і реформ, необхідних для наближення України до стандартів ЄС.
Основи успішної комунікації України з ЄС
Польща зацікавлена в тому, щоб Україна стала членом сильного та ефективного Європейського Союзу, — вважає посол Польщі в ЄС (1996-2001) та уповноважений з переговорів про вступ Польщі до ЄС Ян Трущинський. За його оцінкою, членство України зміцнить безпеку регіону та сприятиме економічному розвитку, зокрема й Польщі, — адже участь України в єдиному ринку призведе до покращення умов торгівлі та інвестиційного клімату. Опір вступу України в ЄС буде, а втім, це прогнозовані процеси:
— На шляху до цієї стратегічної мети виникне потреба у взаємному пристосуванні і опір з боку секторів, що зіштовхуються з цією необхідністю, є неминучим. Упродовж останніх двох років у Польщі відбувались протести аграріїв, які блокували дороги і прикордонні переходи з Україною. На думку польських виробників сільськогосподарської продукції та автоперевізників, лібералізація умов торгівлі й транспортування між країнами ЄС і Україною є надмірною та створює загрозу їхній власній конкурентоспроможності на європейському ринку.
Ці та інші галузеві проблеми потребуватимуть творчих і прийнятних рішень, але вони не повинні блокувати чи суттєво відтерміновувати досягнення стратегічної мети — вступу України до ЄС
З Польщею і з іншими країнами ЄС Києву варто сфокусуватися на комунікації із бізнес-стейкхолдерами та урядами щодо стратегічних економічних вигод інтеграції України до спільного ринку ЄС, погоджується директор програми «Європа і світ» фонду «Відродження» Дмитро Шульга:
— Нині дуже гучні стейкхолдери, які бачать свої втрати, особливо в агросфері, хоча це далеко не весь сектор, а лише рослинницький сегмент. А нам потрібно показувати, що насправді вигоди інтеграції України переважують у дуже різних секторах — ІТ, ВПК, енергетика, транспорт, мінерали, фарма. Багато де в нас є що запропонувати ЄС для посилення його ринку і конкурентноздатності. Власне, вже зараз насправді торгівля ЄС-Україна має дуже позитивне сальдо для ЄС, і для Польщі у першу чергу. Далі вигід буде ще більше.
Справжні переговори, зауважує асоційований старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру CEPS Стівен Блокманс (Steven Blockmans), розпочнуться лише тоді, коли буде досягнуто домовленостей з забезпечення плавного переходу, який не створить надмірного дисбалансу в соціально-економічному плані:
— Вступ такої великої країни як Україна, яка є світовим гравцем у деяких секторах, таких як агропродовольчий, чинитиме тиск на економічних операторів в ЄС. Ці фермери та компанії, в тому числі в транспортному секторі, вимагатимуть тривалих перехідних періодів, щоб полегшити входження українських конкурентів до системи.
Приклад євроінтеграції Польщі може бути робочою моделлю для України, вважає посол Польщі в ЄС (1996-2001) та уповноважений з переговорів про вступ Польщі до ЄС Ян Трущинський:
— Польща, наприклад, отримала значні інвестиції у сільське господарство та інфраструктуру, що дозволило їй зміцнити позиції на європейському ринку. Водночас адаптація вимагала структурних реформ, подолання бюрократичних бар'єрів і переформатування багатьох державних інститутів.
Для України важливо врахувати ці уроки: підготовка до вступу в ЄС не лише створює нові перспективи, а й вимагає зваженої політики захисту національних інтересів, адаптації економіки та управління суспільними очікуванням, резюмує дипломат.
Коли Україна може стати членом ЄС
Переговори по технічних розділах вступу можуть зайняти від 2 до 3 років. Весь цей час Єврокомісія буде здійснювати моніторинг дотримання українськими інституціями «фундаментальних принципів» поваги до демократії, верховенства права та фундаментальних прав, зауважує старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру CEPS Стівен Блокманс (Steven Blockmans):
— Під час воєнного стану, звичайно, важко створити належний послужний список у деяких з цих сфер, тому прогрес також визначатиметься поверненням до нормального життя.
Можливо, продовжує Стівен Блокманс, прискорити інтеграцію в тих секторах, де Україна відповідає правилам та умовам ЄС. ЄС намагається стимулювати це в кількох пріоритетних сферах єдиного ринку, а також в оборонному секторі.
Орбан хоче заборонити вступ України до ЄС. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News
Варто орієнтуватися на 2030 рік. А чи вийде — залежить від дуже багатьох факторів, каже директор програми «Європа і світ» фонду «Відродження» Дмитро Шульга:
— Це і здатність України виконувати «домашнє завдання», обсяг якого насправді величезний, і зважаючи на стан інституцій, у першу чергу Верховної Ради — це має бути дуже посилена робота. На рівні декларацій, є усвідомлення цього завдання, побачимо, чи впораються.
Але інший великий політичний фактор — це готовність країн-членів ЄС ухвалювати десятки проміжних рішень у процесі переговорів
Зараз за кожним з 35 розділів переговорів потрібно мати як мінімум 2 рішення: про відкриття і закриття розділу, звертає увагу Дмитро Шульга. А в деяких розділах будуть ще й проміжні рішення:
— Саме тому Орбан свого часу казав, що у нього буде ще 75 нагод заветувати Україну. Що робити з угорською проблемою — якраз питання до ключових членів ЄС, які розуміють ситуацію і підтримують Україну.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
