Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Вступ України в ЄС: Зеленський затвердив склад делегації для переговорів
До делегації увійшли 35 представників. Очолить її Ольга Стефанішина — віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Вона зможе вносити зміни до складу делегації України, розподіляти обов'язки між її членами, залучати до участі в роботі працівників держорганів тощо
Президент України Володимир Зеленський. Фото: president.gov.ua
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Також у складі делегації — керівник ОП Андрій Єрмак, його заступники Ігор Жовква та Ірина Мудра, перший заступник Голови ВР Олександр Корнієнко, міністр Кабінету Міністрів Олег Немчінов, міністр захисту довкілля та природних ресурсів Руслан Стрілець, заступник міністра економіки України — торговий представник України Тарас Качка, представники усіх міністерств, а також Антимонопольного комітету, Держстату та інших відомств.
Кабінету Міністрів, згідно з указом, доручається забезпечити «усебічне опрацювання переговорних позицій України під час переговорів з Європейським Союзом щодо укладення Угоди про вступ України до Європейського Союзу із залученням представників громадськості та бізнес-середовища» та профінансувати витрати, пов'язані з участю делегації України у переговорах з ЄС.
Нагадаємо, що переговори про підготовку до вступу України в ЄС стартують 25 червня в Люксембурзі. На 15:30 запланована міжурядова конференція з Україною, а на 18:00 — з Молдовою.
Як ми вже писали, на сьогоднішній день Україна виконала все, що потрібно для фактичного відкриття переговорів про членство в ЄС. Україна розраховує на затвердження переговорної рамки і відкриття перемовин про членство в ЄС до кінця червня. Про це заявив президент України Володимир Зеленський під час виступу на Ukraine Recovery Conference 2024.
Повний склад делегації виглядає так:
Стефанішина Ольга Віталіївна — Віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, глава делегації — головний переговірник;
Єрмак Андрій Борисович — Керівник Офісу Президента України;
Корнієнко Олександр Сергійович — Перший заступник Голови Верховної Ради України;
Бережна Тетяна Василівна — заступник Міністра економіки України;
Бігун Надія Валеріївна — заступник Міністра економіки України;
Вернер Ігор Євгенійович — Голова Державної служби статистики України;
Висоцький Тарас Миколайович — перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України;
Воробей Світлана Іванівна — заступник Міністра фінансів України;
Головня Віталій Олександрович — заступник Міністра аграрної політики та продовольства України;
Гринчук Світлана Василівна — заступник Міністра енергетики України;
Деркач Сергій Анатолійович — заступник Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України;
Драганчук Юрій Олегович — заступник Міністра фінансів України з питань європейської інтеграції;
Жовква Ігор Іванович — Заступник Керівника Офісу Президента України;
Ільков Олександр Михайлович — генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України;
Іонан Валерія Едуардівна — заступник Міністра цифрової трансформації України з питань європейської інтеграції;
Качка Тарас Андрійович — заступник Міністра економіки України — Торговий представник України;
Кириленко Павло Олександрович — Голова Антимонопольного комітету України;
Кіндратів Віталій Зіновійович — заступник Міністра економіки України;
Кудрявець Євген Володимирович — перший заступник Міністра освіти і науки України;
Кузьо Володимир Вікторович — заступник Міністра економіки України;
Лібанов Максим Олександрович — член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
Марченко Марія Василівна — заступник Керівника Департаменту з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Офісу Президента України;
Мудра Ірина Романівна — Заступник Керівника Офісу Президента України;
Немчінов Олег Миколайович — Міністр Кабінету Міністрів України;
Ніколайчук Сергій Анатолійович — заступник Голови Національного банку України; Перебийніс Євген Петрович — заступник Міністра закордонних справ України;
Постоловська Ірина Олександрівна — заступник Міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції;
Сергєєв Олексій Олексійович — заступник Міністра внутрішніх справ України;
Слободніченко Марина Костянтинівна – заступник Міністра охорони здоров'я України з питань європейської інтеграції;
Соболев Олексій Дмитрович — заступник Міністра економіки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації;
Стрілець Руслан Олександрович — Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України;
Сугак Людмила Петрівна — заступник Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції;
Улютін Денис Валерійович — перший заступник Міністра фінансів України;
Ченцов Всеволод Валерійович — Представник України при Європейському Союзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії;
Яременко Ігор Олександрович — заступник Державного секретаря Кабінету Міністрів України.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Від рідкоземельних металів до винищувачів F-16 — новий етап партнерства між Україною та США все чіткіше набуває геостратегічного характеру. Нещодавно Київ підписав із Вашингтоном двосторонню угоду про спільний видобуток корисних копалин. Хоча багато її пунктів залишаються рамковими, вона вже стала потужним сигналом — і союзникам, і супротивнику.
Але чи достатньо цього, щоб змінити хід війни? В ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry це питання аналізує генерал-майор армії США у відставці Гордон Б. «Скіп» Девіс-молодший, який обіймав посаду заступника помічника Генерального секретаря НАТО з питань оборонних інвестицій, а нині — старший науковий співробітник Програми трансатлантичної оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики (CEPA).
Ресурси замість безпекових гарантій?
Марина Степаненко: Через дев'ять місяців після того, як президент Зеленський вперше запропонував партнерство зі Сполученими Штатами для інвестування в українські рідкоземельні корисні копалини — угода нарешті укладена. А втім, вона не містить прямих безпекових гарантій. Чи, на вашу думку, така «економічна прив’язка» здатна реально вплинути на довгострокову безпеку України, зважаючи на те, що США тепер мають економічну зацікавленість у її стабільності?
Гордон Девіс: Той факт, що США мають економічний інтерес в Україні, безпосередньо запропонований і схвалений президентом Трампом, є чистим плюсом для України. Хоча відсутність гарантій безпеки залишається критичною прогалиною, особисте просування Трампом цієї угоди працює на користь України. Він не хоче, щоб його вважали таким, що програв у підтримці України, і тепер, маючи економічні інтереси США, він, швидше за все, залишиться залученим.
Трамп розглядає цю угоду як майбутній спосіб віддячити американському уряду та платникам податків за їхню підтримку України протягом останніх трьох років
На даному етапі угода має більше дипломатичну та політичну вагу, ніж економічну, оскільки розробка ресурсів займе певний час — особливо на тлі війни, що триває і перешкоджає геологічним дослідженням та видобутку корисних копалин. Однак це крок уперед, і, ймовірно, за меншу ціну для України, ніж очікувалося спочатку. Адміністрація Зеленського заслуговує на похвалу за те, що домовилася про вигідні умови і заручилася якщо не військовою чи економічною, то принаймні політичною гарантією з боку США.
Генерале Девісе, як можна трактувати створення Спільного фонду реконструкції в рамках угоди про надра?
Наразі — це більше політичний інструмент, оскільки, ймовірно, знадобиться значний проміжок часу, перш ніж можна буде реально відчути переваги спільної розробки українських надр. Проте позитивним моментом є те, що цей елемент є частиною ширшого плану — особливо в тих моментах, на яких наполягав президент Зеленський. Він хотів не просто допомоги у відновленні, а чітких зобов'язань з боку США, і ця угода відображає це.
Вона також слугує стимулом для американського бізнесу долучатися до зусиль з відновлення України. В ідеалі, це заохочувало б американські інвестиції навіть під час війни, допомагаючи відродити приватний сектор України, який зазнав величезних збитків. Це, в свою чергу, могло б допомогти виробляти матеріали та ресурси, необхідні Збройним силам України для продовження оборони, а також закласти основу для більш широкого економічного розвитку, коли умови дозволять стабільніші, довгостроковіші інвестиції.
Україна продемонструвала неабияку життєздатність та інноваційність, що вже привернуло увагу американських компаній та потенційних інвесторів. Ця енергія є ключовим активом, і ця ініціатива може стати шляхом до її спрямування на післявоєнне відновлення та зростання.
Спільний українсько-американський фонд з видобутку копалин може почати роботу вже восени. Фото: HANDOUT/AFP/East News
Хоча це не пов'язано безпосередньо з підписанням угоди, та через кілька днів після цього Державний департамент схвалив можливий новий продаж Україні пакету з навчання, підтримки та супутнього обладнання для винищувачів F-16 на суму близько 310,5 млн доларів. Це, звичайно, не грантова допомога, але готовність схвалити великі, резонансні продажі озброєнь. Як ви оцінюєте такий крок з боку Вашингтона?
Два нещодавні оголошення — одне на 300 мільйонів доларів, пов'язане з винищувачами F-16, і інше, яке, стосувалося переважно засобів протиповітряної оборони, — є важливими, оскільки вперше адміністрація Трампа схвалила продаж критично необхідної військової підтримки для України. Це значуща подія. Вона відповідає заявленому адміністрацією принципу, що нічого не дається безкоштовно, але допомога буде надана, якщо Україна продемонструє готовність до миру або врегулювання конфлікту шляхом переговорів.
Україна продемонструвала таку готовність. І пакет з навчання та підтримки F-16 може бути досить ефективним у багатьох аспектах. Досі певні ключові технології, такі як Link-16 (вона працює як потужний «модем», який дозволяє обмінюватися зашифрованою інформацією між бойовим літаком, допоміжними платформами, наприклад, іншими F-16, наземними радарами, навіть наземними системами ППО і базами в режимі реального часу. — Авт.), не надавалися через побоювання, що українські F-16 можуть потрапити до рук Росії, наприклад, якщо один з них буде збитий у тилу ворога. Але цього не сталося. Українські Військово-повітряні сили виконали виняткову роботу, зберігши свої активи і ефективно використовуючи їх на полі бою.
Цей пакет підтримки можна розглядати як своєрідну винагороду за таку дисципліну і оперативний успіх
Загалом, це дуже позитивний крок. Він може посилити можливості за допомогою таких систем, як LINK-16 або більш досконалих радарів, покращуючи захоплення і відстеження цілей. Це зробить F-16 ще ефективнішими в бою — кращими в протидії ракетам і безпілотникам і сильнішими в забезпеченні ближньої повітряної підтримки українських сухопутних військ.
Отже, це хороша угода на всіх фронтах і, ймовірно, матиме реальний вплив. Виміряти цей вплив може бути складно, якщо українські ВПС або уряд не поділяться детальними результатами цієї підтримки, але ми можемо сподіватися, що вона також прискорить підготовку пілотів і збільшить кількість боєздатних екіпажів, що дозволить більшій кількості F-16 піднятися в небо.
Перемир’я та шлях до миру
Лише у перші 12 годин так званого перемир’я на честь «параду», яке РФ сама запропонувала, росіяни здійснили 734 порушення режиму припинення вогню та 63 штурмові операції. Чи можна взагалі говорити про перемир’я, коли агресор поводиться так відверто недобросовісно?
Гадаю, ви добре підсумували: ні, не можемо. І я не вірю, що Захід зараз може щось зробити, щоб підштовхнути Росію до миру.
Поки Путін і його військові не визнають, що немає реальних шансів досягти своїх більш широких цілей, наприклад, захопити всі самопроголошені республіки або так звані анексовані області — вони не зупиняться
Але шанси Росії досягти катастрофічного успіху невеликі. Їхні територіальні здобутки зупинилися, втрати продовжують зростати, а втрати основних платформ — літаків, кораблів, — такі, що вони не зможуть замінити їх за рік чи два, навіть у найкращому випадку.
Зрештою, що може змінити ситуацію, так це зростаючий опір російської громадськості — чи то проти призову, чи то проти продовження війни взагалі. Саме тут може виникнути реальний тиск. А втім, поки що ця стратегія не працює.
Водночас підтримка Заходу не зникає. Насправді, нещодавні кроки — такі як угода щодо рідкоземельних мінералів та зростаюче визнання в адміністрації Трампа відмови Росії йти на компроміс — зміцнюють позицію України. Про це говорили і президент, і віцепрезидент. Але що стосується того, коли Росія може нарешті вирішити шукати миру або прийняти якісь умови — цього ніхто не може передбачити.
Напередодні так званого «перемир'я», на яке Україна не погодилася, Київ провів одну з наймасштабніших операцій проти Росії, вивівши з ладу роботу основних цивільних аеропортів в Москві та завдавши ударів по військових аеродромах і виробничих об'єктах. У відповідь Росія атакувала цивільну інфраструктуру в українських містах — будинках, де живуть звичайні люди. Як ви вважаєте, чого Москва намагається досягти такими ударами?
Єдине пояснення, яке я бачу, полягає в тому, що Росія вважає, що продовження атак на цивільне населення та інфраструктуру підірве громадську підтримку війни в Україні. Але поки що ми бачимо дивовижну стійкість і своєрідну вперту рішучість українців. Вони розуміють, що буде поставлено на карту, якщо вони піддадуться російським вимогам, отож моральний дух залишається сильним протягом трьох років.
Україна має вразливі місця, але моральний дух — не одне з них
Рішучість українців зберігатиметься доти, доки триватиме зовнішня підтримка і вони матимуть належне оборонне обладнання для захисту своєї лінії фронту і країни в цілому. Реальними слабкими місцями є стабільність фінансової та військової допомоги і, дедалі частіше, людські ресурси. Останнє зараз може бути навіть важливішим, ніж зовнішня підтримка.
А втім, я очікую продовження тупикової ситуації або незначних успіхів Росії, але не прориву. Це війна на виснаження, в якій Україна покладається на підтримку Заходу, а Росія — на допомогу Ірану, Північної Кореї та негласну технічну підтримку Китаю.
Західна підтримка не зникає. Лідери ЄС і НАТО продемонстрували сильну прихильність до України, і це, ймовірно, збережеться протягом цього року — очікується, що більше підтримки буде надано під час засідань Ради ЄС і саміту НАТО. Зростаюче внутрішнє виробництво в Україні, особливо безпілотників, допомагає їй залишатися в боротьбі. Я лише сподіваюсь, що її збройні сили зможуть зберегти людські ресурси і силу волі, необхідні для подальшої оборони.
10 травня у Києві відбулась зустріч Зеленського, Макрона, Туска, Мерца та Стармера. Фото: ОПУ
Генерале Девіс, ви згадали про вимоги РФ. На Мюнхенській зустрічі лідерів у Вашингтоні віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що Росія вимагає забагато у переговорах про закінчення війни проти України. Як далі, на вашу думку, має розвиватися дипломатична та військова тактика України та її партнерів на цьому тлі?
Так, я вважаю, що політичні зусилля президента Зеленського, спрямовані на збереження міжнародної підтримки — і, відверто кажучи, на демонстрацію справжньої готовності розглянути питання про припинення вогню та переговори — це саме той підхід, який є правильним. Звичайно, Україна повинна тримати свої можливості відкритими, і цю стратегію слід продовжувати. Що стосується Росії, то вона стрімко втрачає невелике вікно, яке колись мала для того, щоб заручитися підтримкою адміністрації Трампа щодо врегулювання шляхом переговорів.
Якщо Росія зірве прагнення Трампа до миру, він лише поглибить свою підтримку України і відмовиться від будь-яких спроб підштовхнути обидві сторони до переговорів
Можливо, Путін припускає, що після припинення вогню рішучість Заходу зруйнується, американська допомога зменшиться, і він зможе відновити територіальні захоплення, починаючи з чотирьох областей, на які він претендує. Наразі вимоги Путіна залишаються максималістськими: зміна режиму в Києві, повна демілітаризація України та постійна заборона на членство в ЄС і НАТО. Ці умови, ймовірно, є його абсолютною верхньою межею — він прагне, як мінімум, отримати Крим плюс чотири анексовані області і якусь розпливчасту обіцянку, що Україна залишиться поза західними інституціями протягом певного періоду. Проте він не розкрив ці карти відкрито.
Суть в тому, що Путін змарнував свій шанс забезпечити врегулювання, яке б принесло користь Росії та її громадянам. Отож, я не думаю, що Україна повинна погодитися на щось менше, окрім припинення вогню і розведення сил вздовж нинішніх ліній зіткнення.
На початку травня Bild опублікував статтю під назвою «Коли війна закінчиться, у Путіна виникне проблема — він блокує мирну угоду?». У цьому матеріалі стверджується, що Росія відмовляється від переговорів, тому що припинення війни може обернутися катастрофою для Кремля. Наскільки обґрунтовані ці твердження?
Путін робить величезні ставки в цій війні — і він сам їх підвищує за допомогою невпинної пропаганди. Він втовкмачив російській громадськості ідею, що ця «операція» має життєво важливе значення, а НАТО і Україна є смертельними загрозами. Тож якщо він колись зрозуміє, що програє, не сподівайтеся на поразку — він просто «розкрутить» її по-новому, закрутивши коліщатка своєї інформаційної машини в бік нового наративу.
Він вже робив це раніше: коли наступ на Київ сповільнився, він притлумив розмови про захоплення міста, змусив замовкнути критично налаштованих блогерів, покарав генералів, а потім розгорнув абсолютно нову стратегічну сюжетну лінію з іншими цілями.
Втрати миттєво стають перемогами у грі Путіна — він переосмислює будь-яку невдачу як тріумф
Справжнє питання полягає в тому, коли він визнає, що не може отримати більше території, багатства чи ресурсів, не зруйнувавши російську економіку назавжди? Тоді він може «вийти з гри і оголосити про успіх». Але цей переломний момент повністю в його руках — і ніхто не знає, коли він вирішить змінити сценарій.
Європейська безпека в нових геополітичних реаліях
У травні Франція та Німеччина оголосили про створення спільної Ради безпеки для посилення оборонної співпраці на тлі зростаючих загроз з боку Росії та невизначеності щодо політики США. Які ключові завдання стоятимуть перед цією Радою, і наскільки вона здатна підвищити колективну безпеку Європи?
Будь-які багатосторонні зусилля, спрямовані на зміцнення колективної оборони та стримування агресії, вітаються. Кілька ініціатив на різних рівнях спрямовані на посилення підтримки України, як, наприклад, запропоновані Великою Британією, Францією і Німеччиною миротворчі сили, що об'єднують дві ядерні держави і найбільші економіки Європи.
Наскільки широко інші союзники по НАТО підтримають такі заходи, ще належить з'ясувати. Тим не менш, обнадіює те, що декларації Ради ЄС, збільшення витрат на оборону, навчання з підвищення боєготовності і нарощування виробництва перегукуються з пріоритетами НАТО і посилюють підтримку України.
Європейська комісія в березні представила план ReArm Europe, який передбачає значне збільшення оборонних витрат та спільні інвестиції в оборонну промисловість. Яким чином, на вашу думку, ці ініціативи можуть вплинути на здатність Європи самостійно забезпечувати свою безпеку без надмірної залежності від США?
Будь-який крок до посилення обороноздатності ЄС і забезпечення потреб збройних сил вітається, але попереду у блоку ще довгий шлях. Навіть разом члени ЄС забезпечують лише близько 40 відсотків потенціалу європейських союзників по НАТО - це набагато менше, ніж окремі внески Великої Британії, Норвегії і Туреччини.
Амбіції ЄС щодо переозброєння чітко узгоджуються з цілями НАТО, але вони залишаються лише амбіціями. Десятки подальших політик мають бути схвалені Радою, бюджети мають бути розподілені, а національна промисловість має нарощувати виробництво. Реально ми говоримо про місяці, якщо не роки, до того, як сили ЄС зможуть справді нести свою вагу.
На тлі зростаючої загрози з боку Росії, деякі європейські країни, зокрема Польща, прагнуть до тіснішої співпраці у сфері ядерного стримування, включаючи можливість участі в програмі ядерного обміну НАТО. Як ви оцінюєте такі кроки?
Польща вже близько десяти років непомітно посилює ядерні сили стримування НАТО, надаючи авіаційну підтримку подвійного призначення — думайте про неї як про «другого пілота» ядерних сил США і Великої Британії, а не як про саму боєголовку.
На практиці Вашингтон і Лондон покладаються на п'ять неядерних літаків союзників плюс ширше тактичне повітряне прикриття для того, щоб реально загрожувати ядерною відповіддю.
Польща робить свій внесок шляхом проведення навчань, тренувань і оперативного планування, але вона не має і, швидше за все, не матиме найближчим часом реальної ядерної зброї на своїй території
Це призвело б до різкої ескалації напруженості у відносинах з Росією і, можливо, ризикувало б зірвати будь-який шлях до миру в Україні. Тим не менш, навіть висяча перспектива ядерної зброї у Польщі могла б слугувати потужним козирем під час домовленостей — це те, над чим варто замислитись.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Напередодні 9 травня Росія активізувала пропаганду в країнах глобального півдня: в Індонезії, ПАР, Індії, Китаї. Наприклад, за інформацією Центру протидії дезінформації при РНБО, телеканал RT спільно з «Русскім домом» у Джакарті організували показ радянського фільму «Летять журавлі» з індонезійськими субтитрами. Захід відбувся в межах проєкту «Спільна перемога» — в рамках якого в десяти країнах планують розмістити в публічному просторі інформаційні банери з фотографіями місцевих ветеранів, які нібито воювали разом із солдатами СРСР, що супроводжуються текстами вдячності за «спільну перемогу». Кремлівські «святкування» дістались навіть Генасамблеї ООН. Там 6 травня хор Турецького співав радянські пісні, зокрема, хіт Кобзона «День победы». Що примітно, про цей концерт стало відомо з соцмереж російських гастролерів, а от керівництво ООН про нього змовчало. Подібні акції — частина масштабної кампанії Кремля, де Росія намагається використати культ «Дня Перемоги» для максимального поширення закордоном своєї пропаганди та фальсифікованої історії.
Як змінились ці наративи за час повномасштабної війни? Наскільки масовані російські кампанії «9 травня»? Як реагують в Європі? Чи довго ще Кремль зможе розносити світом культ «побєдобєсія» і як руйнувати міфи російської пропаганди?
Культ «Великої Перемоги»: етапи трансформації
Загалом, культ «Великої Перемоги», створений за час правління Путіна — це ключова підвалина рашизму, тобто сучасної ідеології Кремля. Месіанський міф про те, що Росія нібито самотужки перемогла нацизм, виправдовує імперські зазіхання Москви на суверенітет інших держав. Мовляв, якщо Росія врятувала світ від коричневої чуми у ХХ столітті, значить вона має «історичне» право диктувати свою волю іншим державам у ХХІ столітті, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— В контексті агресії проти України загальний наратив Кремля такий: «Війна проти України — це продовження священної війни з фашизмом, яку Росія почала у 1941 році». Цей наратив залишається практично незмінним з 2014 року. Хіба що з 2022 року риторика Кремля стала ще більш агресивною.
Важливо зазначити, що облудні звинувачення у «фашизмі/ нацизмі» є частиною геноцидної риторики Москви щодо України і українців
При цьому, зауважує Максим Віхров, в словнику російської пропаганди слова «фашизм», «нацизм» позбавлені первісного значення. Якщо Москва затаврувала якусь державу чи народ «фашистськими», значить вони нібито не мають права на існування і проти них можна чинити будь-які злочини:
— Буча, Ізюм, Маріуполь, Бахмут — все це для рашистів є «справедливим покаранням фашистів». Наратив про «український фашизм» активно використовується російськими спецслужбами в інформаційних операціях проти України: для дискредитації вищого військово-політичного керівництва, Сил Оборони, урядових політик тощо. З одного боку, Москва прагне у такий спосіб підірвати міжнародну підтримку України, а з іншого — дестабілізувати Україну зсередини.
Сам термін «Великая Отечественная война», який Росія використовує на позначення Другої світової війни — пропагандистський, адже він означає, що СРСР визволив виключно народи Центральної та Східної Європи, а сама війна була перемогою СРСР, незважаючи на величезні втрати, яких зазнала країна, зауважує директорка програми «Демократія та громадянське суспільство», старша аналітикиня польського Інституту суспільних відносин Соня Горонзяк (Dr Sonia Horonziak). Більше того, навесні 2014 року російська Дума ухвалила закон про пам'ять, який має захистити історичну пам'ять у путінській Росії, запровадивши кримінальну відповідальність, серед іншого, за заперечення «фактів», пов'язаних з діями Червоної армії під час війни або за неповагу до «днів військової слави Росії». Тому День Перемоги, 9 травня, пояснює Соня Горонзяк, має особливе значення для втілення історичної політики Росії:
— Такий підхід є нечуваним в інших країнах, хіба ще в деяких колишніх радянських республіках, таких як Білорусь. Відмова від подібної риторики стала також способом боротьби України з російською пропагандою після окупації Криму в 2014 році.
Україна відмовилася як від терміну «Велика Вітчизняна війна», так і від 9 травня як національного дня перемоги — тому в Україні, як і в багатьох західноєвропейських країнах, вшановують 8 травня
Кремль і російські державні ЗМІ постійно використовують так званий «День Перемоги», зокрема, для виправдання і глорифікації російської агресії проти України. Російські офіційні особи та державні ЗМІ проводять хибні паралелі між Другою світовою війною та повномасштабним вторгненням в Україну, стверджуючи, що російські солдати борються з нацизмом в Україні так само, як їхні діди боролися з нацистською Німеччиною, каже старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS), експертка з цифрового авторитаризму та дезінформації в Інтернеті Юлія Смірнова:
— На внутрішньому рівні ці наративи використовуються для мобілізації підтримки Кремля і війни проти України, а також для створення відчуття загрози, від якої Росія нібито захищається. На міжнародному рівні Кремль намагається зобразити Росію як антифашистську силу, яка нібито зацікавлена в мирі та справедливому світовому порядку.
Росія ширить культ «Великої Перемоги». Фото: KIRILL KUDRYAVTSEV/AFP/East News
Після анексії Криму і особливо з початком повномасштабного вторгнення в Україну російські державні ЗМІ використовували зображення «Дня Перемоги» на окупованих територіях України для посилення пропагандистського наративу про «денацифікацію» і стверджували, що люди на цих територіях вітають окупаційні сили як визволителів і що їм українська влада нібито забороняла їм святкувати цей день. Цікаво також аналізувати, як змінилась російська риторика після перемоги Трампа, продовжує Юлія Смірнова:
— Після інавгурації Дональда Трампа на посаді президента США в офіційних виданнях і державних ЗМІ з'явився наратив про війну «США та Росії, які знову об'єдналися проти фашизму». У квітні 2025 року російська розвідувальна служба СВР опублікувала статтю «Єврофашизм, як і 80 років тому, є спільним ворогом Москви і Вашингтона», в якій порівнювала Європу і Україну з нацистською Німеччиною.
Масштаби та цілі російського інформаційного впливу
Після початку повномасштабної війни позиції Росії у країнах Заходу дуже сильно похитнулися — саме тому у Кремлі стали волати про скасування російської культури, але Росія робить все, щоб повернутись в публічний простір Заходу, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— І 80-та річниця завершення Другої світової — зручна нагода спробувати вийти з ізоляції. Мовляв, це не про путінську Росію, а про пам’ять, про подвиг тих, хто воював проти нацизму. Тобто йдеться про маніпуляцію контекстами, які, наприклад, у США можуть не розуміти і не відчувати.
Саме тому, наполягає експерт, Україна повинна дуже чітко і голосно артикулювати своє знання про те, що таке рашизм і як Москва маніпулює пам’яттю про Другу світову війну:
— Ніхто краще за нас цього не знає, бо ми мали сумну нагоду спостерігати це зло зблизька і з 2014 року ведемо безпосередній «контактний» бій з ним.
Пропагандистські кампанії організовують місцеві координатори, які, як правило, формально не пов'язані з російською державою, але підтримують з нею неформальні зв'язки, розповідає старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Юлія Смірнова:
— Координаторів з різних країн регулярно запрошують до Москви. Наприклад, у квітні цього року координаторів «Безсмертного полку» з 52 країн зібрали в Москві на міжнародний форум, де вони могли узгодити свої дії один з одним і з російськими «експертами», в тому числі з пропагандистського ЗМІ Russia Today. Іспанська координаторка «Безсмертного полку» Вікторія Самойлова взяла участь у заході з Путіним.
«Безсмертний полк» спочатку починався як низовий рух пам’яті в Росії, нагадує Юлія Смірнова, але держава його захопила і використала для поширення державної пропаганди навколо пам'яті про Другу світову війну:
— Однією з цілей подібних кампаній за кордоном є мобілізація росіян, які там проживають, а з іншого боку — вони створюють враження широкого масового проросійського руху.
Група підтримки російських наративів
Візити європейських лідерів до Москви 9 травня в той час, коли Росія веде повномасштабну війну проти України — неприйнятні, заявив польський прем’єр Дональд Туск. З його слів, лідери Китаю чи Бразилії можуть мати інші погляди на історію та сьогодення, але жоден європеєць не може вдавати, що не бачить, де таїться загроза і як важливо зберегти солідарність та європейську спільноту.
Раніше на неприпустимості участі європейських очільників у російських святкуваннях 9 травня наголошувала головна дипломатка ЄС Кая Каллас. З європейців путінський «День Победы» особисто зголосились підтримати президент Сербії Олександр Вучич та прем’єр Словаччини Роберт Фіцо.
А втім, коло споживачів російських месседжів в Європі значно ширше — переважно ці наративи знаходять відгук у політиків і ширшої аудиторії з уже існуючими прокремлівськими поглядами, каже старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Юлія Смірнова:
— У Німеччині політики з партії BSW (Альянс Сари Вагенкнехт) нещодавно публічно говорили про «історичну відповідальність» Німеччини перед Росією та критикували рекомендацію Міністерства закордонних справ Німеччини не запрошувати цьогоріч офіційних представників Росії та Білорусі на заходи з вшанування пам'яті про Другу світову війну. Їхні заяви підтримувала німецькомовна версія телеканалу Russia Today.
Росія готується до 80-річчя перемоги у Другій Світовій війні. Фото: ANGELOS TZORTZINIS/AFP/East News
Стратегії політиків визначаються їхніми власними політичними інтересами. Тому це питання насправді про їхніх виборців — про їхню чутливість до російських наративів, вважає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. І тут Москва веде масштабну і агресивну боротьбу за розум мешканців країн Європи:
— Мета Росії — дестабілізувати і врешті зруйнувати Європейський Союз, а також НАТО. І для цього Москва активно підігрує різноманітним популістським силам у Європі, аж до прямих втручань у виборчі процеси. Зовсім не обов’язково йдеться про пряму рекламу «русского міра» — акцент робиться на розпалюванні невдоволення «диктатом Брюсселя», «засиллям мігрантів».
Також важливою темою для інформаційних атак є Україна: мовляв, чому гроші наших платників податків йдуть на фінансування війни, в якій ще невідомо, хто жертва, а хто агресор
Росія експлуатує страхи перед ескалацією: нібито ЄС, підтримуючи Україну, ризикує втягнути держави Європи у прямий збройний конфлікт з РФ. Тобто йдеться про класичну операцію із дестабілізації, підсумовує Максим Віхров.
Живучий культ «Победы»
Враховуючи увесь цей контекст, не дивно, що метою сучасної російської пропаганди є підтримка та посилення в інших країнах сприйняття Росії як країни-переможниці та «рятівниці» інших народів, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство», старша аналітикиня польського Інституту суспільних відносин Соня Горонзяк:
— Це риторика сили та боргу, який, на думку Росії, повинні відчувати інші країни — особливо Україна — перед її нинішньою агресією. Саме тому всі дії, як правові — з 2014 року українська політика у сфері пам'яті спрямована насамперед на боротьбу з цими історичними викривленнями, так і інформаційні — мають посилювати кампанію про факти, про реальну участь і про реальні дії Червоної армії та СРСР у Другій світовій війні.
Якщо йдеться про внутрішні російські справи, то там тема Другої світової війни може експлуатуватися ще дуже довго, аналізує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— Свого часу все починалося із реконструкції брєжнєвського культу «Великої Вітчизняної війни», але сьогодні «побєдобєсіє» — це вже інше явище. Воно дуже близьке до своєрідної громадянської релігії, а релігійні вірування не можуть бути спростовані раціональними аргументами. До того ж, «побєдобєсіє» сучасного зразка — це не так про Другу світову війну, як про імперську манію величі. Колись всі ці почуття відливалися у концепцію Росії-захисниці православ’я, потім — у Росію-провідницю людства у світле комуністичне майбутнє.
Тепер Росія нап’ялила на себе шати рятівниці людства від нацизму
Зупинити це можна лише, коли Росія буде деколонізована, і те, що від неї залишиться, переосмислить своє місце і призначення у світі, переконаний експерт, так само, як у ХХ столітті це змусили зробити Німеччину:
— А до того часу ми можемо скільки завгодно спростосувати міфи про Другу світову війну, але на російську масову свідомість це не вплине.
А от що стосується міжнародного виміру, продовжує Максим Віхров, тут все виглядає оптимістичніше. Наприклад, на Україну ця пропаганда вже не впливає — за винятком зовсім маргінальних груп, які не здатні впливати на життя країни:
— Західні країни також мають своє усталене розуміння Другої світової війни, свою модель пам’яті, яку Москва не здатна змінити. Навіть країни, які певною мірою сприймають російські наративи, мають досить стійкий імунітет до «побєдобєсія».
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Дипломати шести країн — Швеції, Фінляндії, Данії, Латвії, Литви й Естонії у спільному листі закликали Брюссель надати конкретні пропозиції, щоб рішуче підштовхнути процес вступу України до ЄС. «Україна продемонструвала значний прогрес у реформах — тепер настав час мобілізувати зусилля, щоб допомогти Україні зробити це», — йдеться у листі.
Коли відкриються перші переговорні кластери? Чи може Угорщина заблокувати українську євроінтеграцію? Які акценти варто особливо ретельно комунікувати Києву? Які реальні часові рамки приєднання України до ЄС?
Просування і перепони на шляху євроінтеграції
Прогрес на шляху до членства в ЄС є, а от як його оцінювати — залежить від критеріїв оцінки, каже директор програми «Європа і світ» фонду «Відродження» Дмитро Шульга:
— З того, що бачу — коліщатка крутяться, комунікації між українськими органами влади і ЄС йдуть добре. Зараз сторони вже погодили на технічному рівні обсяг «домашнього завдання» України за низкою розділів (ще не за всіма, за всіма, як очікується, робота завершиться восени), яке слід буде зробити для вступу до ЄС.
Тобто вже є можливість офіційно відкривати перші переговорні розділи — але зараз ці перші рішення почала блокувати Угорщина. Побачимо, чи польське головування у ЄС зможе вирішити це питання
Угорський прем’єр Віктор Орбан виступає проти членства України в ЄС. 15 березня він висунув черговий перелік вимог до Євросоюзу, одна з яких — «Союз, але без України». Також Орбан анонсував опитування громадської думки щодо членства України в ЄС.
Польща відчуває особливу відповідальність за початок переговорів про членство України, заявив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. За його словами, Варшава за час свого головування хотіла би відкрити один, а можливо й два переговорні кластери, однак всі ці рішення зараз блокують угорці. Водночас Сікорський наголосив, що під час останнього засідання Ради міністрів ЄС з закордонних справ відбулась жорстка дискусія, що рішення про початок переговорів з Києвом має залежати не від двосторонніх питань, а виключно від виконання критеріїв.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час зустрічі у Варшаві 12 березня 2025 року. Фото: WOJTEK RADWANSKI/AFP/East News
Необхідний тиск всередині Європи, щоб гарантувати переговори про вступ України до Європейського Союзу — про це у зверненні до лідерів ЄС заявив український президент. Зі слів Володимира Зеленського, в Європи має бути спосіб як не допустити, щоб окремі учасники блокували те, що необхідно для всіх.
Дорожня мапа вступу України в ЄС
Стівен Блокманс (Steven Blockmans), асоційований старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру CEPS, брав участь у підготовці українських команд до скринінгу за розділом «Демократія»:
— Рівень експертизи та ентузіазму, з яким вони взялися за виконання цих завдань, а також якість презентацій та дискусій між різними підрозділами адміністрації, Верховною Радою, ЗМІ та іншими зацікавленими сторонами справили на мене велике враження. Я також бачив позитивні відгуки Європейської комісії.
Все це дає мені підстави вважати, що Україна демонструє хороші результати на ранніх стадіях процесу підготовки до вступу, і що, незважаючи на складні обставини, вона має потенціал і рішучість розпочати перші блоки переговорів
Переговори з Брюсселем Україна офіційно розпочала торік у червні. Перемовна рамка чітко структурована за кластерами та розділами, які охоплюють сфери впровадження законодавства та стандартів ЄС. Вимоги розподілені на 35 переговорних розділів, які своєю чергою закріплені за шістьома тематичними кластерами:
Фундаментальні реформи (fundamentals)
Внутрішній ринок (internal market)
Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання (competitiveness & inclusive growth)
Зелена політика та сталий розвиток (green agenda & sustainable connectivity)
Ресурси, сільське господарство та згуртованість (resources, agriculture & cohesion)
Зовнішні відносини (external relations)
За ініціативи польського фонду імені Стефана Баторія експертна група розробила дорожню карту переговорів між Польщею та Україною. Дослідження містить комплексний план дій і реформ, необхідних для наближення України до стандартів ЄС.
Основи успішної комунікації України з ЄС
Польща зацікавлена в тому, щоб Україна стала членом сильного та ефективного Європейського Союзу, — вважає посол Польщі в ЄС (1996-2001) та уповноважений з переговорів про вступ Польщі до ЄС Ян Трущинський. За його оцінкою, членство України зміцнить безпеку регіону та сприятиме економічному розвитку, зокрема й Польщі, — адже участь України в єдиному ринку призведе до покращення умов торгівлі та інвестиційного клімату. Опір вступу України в ЄС буде, а втім, це прогнозовані процеси:
— На шляху до цієї стратегічної мети виникне потреба у взаємному пристосуванні і опір з боку секторів, що зіштовхуються з цією необхідністю, є неминучим. Упродовж останніх двох років у Польщі відбувались протести аграріїв, які блокували дороги і прикордонні переходи з Україною. На думку польських виробників сільськогосподарської продукції та автоперевізників, лібералізація умов торгівлі й транспортування між країнами ЄС і Україною є надмірною та створює загрозу їхній власній конкурентоспроможності на європейському ринку.
Ці та інші галузеві проблеми потребуватимуть творчих і прийнятних рішень, але вони не повинні блокувати чи суттєво відтерміновувати досягнення стратегічної мети — вступу України до ЄС
З Польщею і з іншими країнами ЄС Києву варто сфокусуватися на комунікації із бізнес-стейкхолдерами та урядами щодо стратегічних економічних вигод інтеграції України до спільного ринку ЄС, погоджується директор програми «Європа і світ» фонду «Відродження» Дмитро Шульга:
— Нині дуже гучні стейкхолдери, які бачать свої втрати, особливо в агросфері, хоча це далеко не весь сектор, а лише рослинницький сегмент. А нам потрібно показувати, що насправді вигоди інтеграції України переважують у дуже різних секторах — ІТ, ВПК, енергетика, транспорт, мінерали, фарма. Багато де в нас є що запропонувати ЄС для посилення його ринку і конкурентноздатності. Власне, вже зараз насправді торгівля ЄС-Україна має дуже позитивне сальдо для ЄС, і для Польщі у першу чергу. Далі вигід буде ще більше.
Справжні переговори, зауважує асоційований старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру CEPS Стівен Блокманс (Steven Blockmans), розпочнуться лише тоді, коли буде досягнуто домовленостей з забезпечення плавного переходу, який не створить надмірного дисбалансу в соціально-економічному плані:
— Вступ такої великої країни як Україна, яка є світовим гравцем у деяких секторах, таких як агропродовольчий, чинитиме тиск на економічних операторів в ЄС. Ці фермери та компанії, в тому числі в транспортному секторі, вимагатимуть тривалих перехідних періодів, щоб полегшити входження українських конкурентів до системи.
Приклад євроінтеграції Польщі може бути робочою моделлю для України, вважає посол Польщі в ЄС (1996-2001) та уповноважений з переговорів про вступ Польщі до ЄС Ян Трущинський:
— Польща, наприклад, отримала значні інвестиції у сільське господарство та інфраструктуру, що дозволило їй зміцнити позиції на європейському ринку. Водночас адаптація вимагала структурних реформ, подолання бюрократичних бар'єрів і переформатування багатьох державних інститутів.
Для України важливо врахувати ці уроки: підготовка до вступу в ЄС не лише створює нові перспективи, а й вимагає зваженої політики захисту національних інтересів, адаптації економіки та управління суспільними очікуванням, резюмує дипломат.
Коли Україна може стати членом ЄС
Переговори по технічних розділах вступу можуть зайняти від 2 до 3 років. Весь цей час Єврокомісія буде здійснювати моніторинг дотримання українськими інституціями «фундаментальних принципів» поваги до демократії, верховенства права та фундаментальних прав, зауважує старший науковий співробітник брюссельського аналітичного центру CEPS Стівен Блокманс (Steven Blockmans):
— Під час воєнного стану, звичайно, важко створити належний послужний список у деяких з цих сфер, тому прогрес також визначатиметься поверненням до нормального життя.
Можливо, продовжує Стівен Блокманс, прискорити інтеграцію в тих секторах, де Україна відповідає правилам та умовам ЄС. ЄС намагається стимулювати це в кількох пріоритетних сферах єдиного ринку, а також в оборонному секторі.
Орбан хоче заборонити вступ України до ЄС. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News
Варто орієнтуватися на 2030 рік. А чи вийде — залежить від дуже багатьох факторів, каже директор програми «Європа і світ» фонду «Відродження» Дмитро Шульга:
— Це і здатність України виконувати «домашнє завдання», обсяг якого насправді величезний, і зважаючи на стан інституцій, у першу чергу Верховної Ради — це має бути дуже посилена робота. На рівні декларацій, є усвідомлення цього завдання, побачимо, чи впораються.
Але інший великий політичний фактор — це готовність країн-членів ЄС ухвалювати десятки проміжних рішень у процесі переговорів
Зараз за кожним з 35 розділів переговорів потрібно мати як мінімум 2 рішення: про відкриття і закриття розділу, звертає увагу Дмитро Шульга. А в деяких розділах будуть ще й проміжні рішення:
— Саме тому Орбан свого часу казав, що у нього буде ще 75 нагод заветувати Україну. Що робити з угорською проблемою — якраз питання до ключових членів ЄС, які розуміють ситуацію і підтримують Україну.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
1 січня Польща офіційно почала головувати в Раді Європейського союзу. Польське головування почалось після угорського, тож в українському МЗС на нього покладають чималі сподівання, зокрема, в питанні євроінтеграції. Варшава очолила Раду ЄС на тлі серйозних світових й європейських викликів: це, окрім російської війни проти України, початок президентства Дональда Трампа, вибори в Німеччині, політична криза у Франції. «Ми очікуємо на активну спільну роботу в дусі концепції миру завдяки силі з новообраним президентом США Трампом. Обговорили питання санкцій проти РФ за війну. Також обговорили шлях України до ЄС. Ми можемо відкрити щонайменше кілька кластерів», — заявив під час пресконференції з Дональдом Туском у Варшаві 15 січня український президент Володимир Зеленський. Якими будуть пріоритети польського головування, чи вдасться Києву і Варшаві порозумітись з дискусійних питань, чи посилить Польща свої лідерські позиції в ЄС у найближчі півроку?
Польське лідерство
Важко сьогодні знайти країну, яка була б краще підготовлена до головування в Європейському Союзі саме в цей час, наголошує старший науковий співробітник Центру східних досліджень (Ośrodek Studiów Wschodnich, OSW) Кшиштоф Нечипор (Krzysztof Nieczypor). Протягом багатьох років Польща вказувала на загрозу з боку Росії та намагалася переконати своїх європейських партнерів у необхідності рішучих кроків для припинення агресивної політики Російської Федерації. Ця позиція польської держави була послідовною — незалежно від того, яка політична сила перебувала в Польщі при владі:
— Гуманітарна, фінансова та військова допомога Україні та продовження санкцій проти Російської Федерації залишаються незмінною рисою польської зовнішньої політики, незважаючи на зміну уряду торік. На польській політичній сцені сили, які виступають проти цієї політики, є маргінальними.
Це робить Польщу надійною і стабільною країною з потенціалом політичного лідерства у сфері безпеки в Європі. Особливо тоді, коли інші важливі країни ЄС переживають внутрішні кризи, а міжнародна ситуація залишається нестабільною і непередбачуваною
Важливим питанням у найближчі пів року, на які припадає польське головування, може стати пошук балансу між зміцненням стратегічної автономії Європи і підкресленням ролі НАТО — наріжного каменю європейської безпеки, вважає виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):
— Повернення Дональда Трампа на посаду президента США викликає занепокоєння щодо потенційних змін у зобов'язаннях перед НАТО та трансатлантичних зв'язках, і Польща як рішучий прихильник партнерства ЄС-НАТО надаватиме пріоритет збереженню міцної співпраці з Вашингтоном.
Що стосується внутрішньої динаміки Європейського Союзу, то результати виборів у Німеччині визначатимуть економічні та політичні пріоритети ЄС, продовжує Мартін Вокалек (Martin Vokálek):
— Польське головування має діяти як стабілізуюча сила, гарантуючи, що перехідні процеси в Німеччині не порушать реалізацію політики ЄС. Виклики всередині Німеччини чи Франції також посилюють позицію Польщі як великого, сильного та проактивного члена ЄС, яку раніше частіше приписували Німеччині чи Франції.
Пріоритети внутрішні та зовнішні
Не лише зовнішні, а й внутрішні виклики стоять перед польською владою — перш за все, це польські президентські вибори, на яких дуже часто розігрується й антиукраїнська карта, зауважує журналіст, народний депутат України та співголова групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Микола Княжицький. І це стосується історичної політики, питань сільського господарства і питань транзиту. Тож Польщі і польському уряду буде надзвичайно складно, з одного боку, задовольняти стратегічні інтереси Польщі, а з іншого — встояти під тими політичними звинуваченнями, які польська влада буде отримувати в період перед президентськими виборами:
— Та я сподіваюся, що Польща буде піднімати питання заморожених російських активів, які повинні йти на допомогу Україні і буде піднімати питання загальної оборонної політики Європейського Союзу. Для нас це вкрай важливо зараз, бо ми до кінця не знаємо, якими будуть стосунки зі Сполученими Штатами Америки. Польша буде піднімати питання нашої європейської інтеграції і тут можуть бути проблеми пов'язані з питаннями історичної політики чи економічної співпраці. Але загалом я, очевидно, ставлюся позитивно до цього періоду, особливо після періоду головування Угорщини. Наступним буде головування Данії.
І я думаю, що Польща і Данія разом за наступний рік могли б допомогти Україні і в оборонній сфері, і в сфері інтеграції до Європейського Союзу
Дональд Туск та Володимир Зеленський. Фото: ОПУ
Головування Польщі в Раді ЄС під гаслом «Безпека, Європо!» ґрунтується на зміцненні європейської стійкості та стабільності у відповідь на зростаючі геополітичні, економічні та соціальні виклики. Польські пріоритети спрямовані на зміцнення обороноздатності, захист зовнішніх кордонів, боротьбу з іноземним втручанням, забезпечення енергетичної безпеки та просування процесу розширення ЄС, особливо для України та Молдови, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):
— Після угорського головування це ключова можливість для України на шляху до членства в ЄС. Очікується, що Польща як один з найсильніших союзників Києва в ЄС наполягатиме на початку переговорів про вступ під час своєї каденції. Військова та гуманітарна підтримка залишається критично важливою, і Польща, ймовірно, виступатиме за постійну допомогу ЄС для протидії російській агресії. Крім того, польське головування може очолити зусилля, спрямовані на наближення України до стандартів ЄС, що потенційно може призвести до більш глибокої інтеграції країни в політичні та економічні рамки Союзу — що, звичайно, залишається великим викликом, поки Україна захищається від безпрецедентної російської агресії
Згідно з програмою, яку оприлюднив польський уряд, пріоритетами польського головування в ЄС є багатовимірна безпека: зовнішня, внутрішня, інформаційна, енергетична, економічна, продовольча та безпека у сфері охорони здоров'я. Що важливо для України, Польща намагатиметься використати час свого головування, щоб переконати партнерів у тому, що розширення ЄС за рахунок України є геополітичним імперативом і можливістю розширити зону стабільності та розвитку, звертає увагу старший науковий співробітник Центру східних досліджень (OSW) Кшиштоф Нечипор (Krzysztof Nieczypor):
— Польське головування домагатиметься сталої підтримки України та її відновлення, а також посилення тиску на Росію та її прихильників з метою якнайшвидшого припинення триваючої агресії, беручи до уваги міжнародне право, а отже, територіальну цілісність України, повне збереження її суверенітету та незалежності.
Розширення ЄС і євроінтеграція України
Політичні процеси всередині ЄС також дуже важливі. У 2025 році Європейська Комісія представить проєкт Багаторічної фінансової рамки на період після 2027 року. Польське головування організує експертну конференцію високого рівня щодо цих проєктів у лютому 2025 року, продовжує Кшиштоф Нечипор (Krzysztof Nieczypor). Важливо, щоб держави-члени вже зараз передбачили адекватне фінансове забезпечення в цьому часовому горизонті, яке передбачатиме можливість розширення ЄС. Це буде своєрідним тестом на те, наскільки серйозно Союз думає про розширення і готується до нього інституційно та фінансово:
— Польща намагатиметься відкрити перший розділ переговорів з так званих фундаментальних питань. Про це вже заявив міністр у справах ЄС Адам Шлапка. Варто, однак, зазначити, що важливим елементом переговорів буде виконання Україною умов щодо збереження стандартів, які містяться в окремих переговорних розділах. Для Варшави розширення є найефективнішим способом просування європейських цінностей на чолі з демократією та верховенством права, які визначають рівень безпеки та стабільності у нашому сусідстві. З іншого боку, розширення Союзу без дотримання відповідних стандартів несе в собі ризик протилежного сценарію — посилення нестабільності, підвищення ризику внутрішніх криз в Союзі.
Саме тому для України так важливо відповідати критеріям вступу — ухвалити відповідні законодавчі акти та імплементувати їх. Але це в першу чергу залежить від влади в Києві
Під час польського головування в ЄС буде відкритий перший кластер, необхідний для початку переговорів про вступ України в ЄС і почнеться робота над другим, прогнозує журналіст, народний депутат України та співголова групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Микола Княжицький:
— Попри всі політичні спекуляції, які чулися в Польщі, я думаю, що в її стратегічних інтересах це зробити і вона це буде робити. Політики, які зараз перебувають при владі у Польщі, розуміють, яка відповідальність на них, вони є переконаними демократами і виступають за єдність Європейського Союзу.
Головування Польщі в ЄС — це час, який має принести конкретні результати для України, Польщі і всієї Європи, заявив під час останнього візиту у Варшаву 15 січня український президент Зеленський, мовляв, Росія не пройде там, де є наша інтеграція, спільна сила і повага одне до одного.
Польща працюватиме разом з Україною над прискоренням євроінтеграції, пообіцяв Зеленському під час спільної пресконференції польський прем’єр Дональд Туск. Польське головування в ЄС, з його слів, дасть змогу вийти з глухого кута, який був очевидний останніми місяцями.
А президент Польщі наполягає, що Україна вже зараз має отримати запрошення від НАТО. Зі слів Анджея Дуди, до завершення бойових дій в Україні повноцінне членство в Альянсі неможливе, а втім, це був би перший крок до надання реальних гарантій безпеки України від НАТО.
Виклики єдності і безпеці ЄС
Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо після зустрічі з представниками Єврокомісії пригрозив, що може скоротити гуманітарну допомогу, підтримку українських біженців, а заразом блокувати рішення Євросоюзу щодо України. Раніше наміри блокувати євроатлантичну інтеграцію України неодноразово висловлював угорський прем’єр Віктор Орбан.
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо. Фото: JONAS ROOSENS/HOLLANDSE HOOGTE/East News
Навряд чи їхня позиція зможе зруйнувати європейську єдність в питаннях, пов’язаних з Україною, вважає журналіст, народний депутат України та співголова групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Микола Княжицький:
— Коли торік затверджувалася допомога від Європейського Союзу — 50 мільярдів євро для України, Угорщина намагалася їх блокувати. Тоді канцлер Шольц напівжартома сказав Орбану, щоб той вийшов і попив кави. Я думаю, що і зараз справжні партнери України в Європейському Союзі, коли це буде потрібно, будуть радити Угорщині і Словаччині попити кави.
Польському головуванню в ЄС необхідно буде стратегічно подолати розбіжності, щоб зберегти єдину відповідь на російську агресію і захистити основні принципи Союзу, зауважує виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):
— Польща могла б очолити зусилля з формування сильніших коаліцій серед країн-членів-однодумців, щоб ізолювати незгодні голоси, апелюючи до спільних цінностей і важливості колективної безпеки для всієї Європи. У разі відсутності єдиного рішення або блокування спільних дій такими країнами, як Словаччина та Угорщина, такі коаліції могли б діяти, наскільки це можливо самостійно.
Водночас механізми, такі як бюджет ЄС, можуть забезпечити фінансові стимули для деяких країн-членів, щоб узгодити їхні цінності з цінностями ЄС
Угорщина і Словаччина, попри свою зацікавленість в російському газі й інших російських енергоносіях, за якими, як правило, стоять різноманітні корупційні інтереси, набагато більше зацікавлені в тому, щоб отримувати допомогу від Європейського Союзу, погоджується Микола Княжицький:— Відтак країни, які стратегічно мислять і виступають за справжню незалежність ЄС і європейські цінності, зроблять все, щоб цей тиск з боку Угорщини і Словаччини, який робиться під впливом Росії, не впливав на майбутню долю України в Європейському Союзі.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Івона Райхардт: Україна досягає прогресу на шляху до європейської інтеграції. Однак це перша країна, яка перебуває у стані війни під час інтеграції до структур ЄС, що є незвичною ситуацією та викликом як для України, так і для Європейського Союзу. Як Брюссель оцінює шлях України до членства в ЄС, враховуючи ці обставини?
Франсіско де Борха Лашерас: У цьому питанні слід брати до уваги кілька факторів. Коли йдеться про так звані фундаментальні кластери, тобто верховенство права та судову реформу, Україна досягла певного прогресу. Але потрібно зробити ще більше. Підхід Європейської Комісії є більш-менш таким самим, як і до інших країн, що інтегруються в ЄС, — Албанії, Сербії чи Чорногорії. Водночас ЄС, звичайно, розуміє, що Україна веде екзистенційну війну проти ядерної держави. Ця війна, природно, впливає на процес інтеграції. Наприклад, нещодавно в результаті атаки безпілотника під Харковом загинув суддя Верховного суду. Або є люди, які працювали в судовій системі, а зараз воюють на фронті.
Це робить розширення України особливим випадком, відмінним від того, що ми мали з іншими державами. У нас є досвід розширення з країнами, які вийшли з конфлікту, але не з країною, яка веде екзистенційну війну
Те, що я щойно сказав, є загальною оцінкою. Звичайно, існують нюанси, в тому числі всередині Єврокомісії щодо того, як підходити до цього питання. Ми хочемо, щоб Україна досягла значного прогресу у впровадженні реформ, але ми не можемо нехтувати тим фактом, що це не Молдова чи Албанія, де нема війни. Ми повинні сказати, що Україна отримала статус країни-кандидата не тільки через війну, хоча, звісно, якби не було повномасштабного вторгнення, Україна не отримала б статус кандидата в такий короткий термін. Це означає, що і Україна, і Євросоюз вчаться, як має відбуватися цей специфічний процес інтеграції.
Крім того, розуміючи, що інтеграція України до ЄС є стратегічним рішенням, ми повинні подумати, як розумно прискорити цей процес. Але, звісно, за умови, що Україна виконає те, що від неї очікують. Ми повинні дуже добре визначити пріоритети.
Які умови, на вашу думку, пріоритетні?
Ті, що стосуються верховенства права, — у випадку України це дуже важливо. Як відомо, це було однією з рушійних сил Революції Гідності у 2013-14-х роках. Також акцент має бути зроблений на економіці. Ми хочемо, щоб українська держава залишалася стійкою та функціональною. Це означає, що все, що пов'язано зі стійкістю української економіки та прогресом у сфері верховенства права, є важливим. Але не до кожної реформи потрібно ставитися однаково. Наприклад, коли йдеться про нацменшини, я вважаю, що ці умови мають висуватися протягом усього переговорного процесу. Однак в ЄС є держава-член, яка хоче, щоб Україна зробила більше, ніж іноді вимагає від неї Венеційська комісія у питаннях національних меншин.
Наскільки я розумію, Україна вже зробила більше, ніж очікує Венеційська комісія.
У своєму звіті від червня 2024 року Європейська комісія дала зелене світло для початку переговорів про вступ і поділилася своєю думкою, що Україна виконала всі умови. Підсумовуючи, Україна, як і будь-яка інша країна-кандидат, має виконати низку умов для того, щоб продовжити просування на шляху до вступу. Зараз настав час для належних перевірок та двосторонніх переговорів.
Я вважаю, що нам потрібно посилити Україну у військовому плані до того рівня, якого ми ще не досягли. Ми повинні зробити це, щоб допомогти Україні вижити
Як ми можемо це зробити?
Перед тим, як відповісти на це питання, дозвольте мені ще раз підкреслити, що реформи вимагають великої роботи, а також функціональної системи державної служби. Україні потрібні тисячі державних службовців, які впроваджуватимуть acquis communautaire (сукупність законодавчих актів, політичних документів та практики їхнього застосування, що на даний момент існують в Європейському Союзі. — Авт.) в країні. Проте зараз, під час війни, ми бачимо, що Україна має проблему з цим: частина державних службовців перебуває на фронті, інша — втекла з країни. Ось чому я кажу, що нам потрібно розставити пріоритети. І саме тому я вважаю, що в короткостроковій перспективі найбільш нагальним є надання максимальної військової підтримки. Без цього все інше неминуче постраждає.
Чи може ЄС як спільнота надати військову підтримку?
На першому етапі війни ми це робили, завдяки керівництву Верховного представника ЄС Жозепа Борреля та інших політиків. Ми надавали цю підтримку через Європейський фонд миру, який був міжурядовим фондом, що використовувався державами-членами для проведення певних заходів з військової допомоги третім країнам. Майте на увазі, що цей фонд не є частиною бюджету ЄС, він — міжурядовий. Боррель та інші політики відіграли важливу роль у використанні ресурсів з нього для підтримки України, хоча й опосередковано. Наприклад, коли країни-члени ЄС надавали Україні зброю і просили Брюссель про відшкодування, ми використовували ресурси з цього фонду. Однак ми більше не можемо ним користуватися, оскільки вже рік Угорщина блокує доступ до нього. Це означає, що більша частина європейської допомоги надається Україні на основі двосторонніх угод або через ініціативи коаліцій між державами. Таким чином, можна сказати, що це європейські ініціативи, а не ініціативи ЄС.
Оскільки Євросоюз більше не може допомагати Україні через Європейський фонд миру, ми зараз шукаємо «план Б», який би допоміг нам подолати виклик, що виник у зв'язку з угорським вето
А як щодо використання російських активів?
Починаючи з травня 2024 року, коли Рада ЄС вирішила спрямувати надзвичайні доходи (так звані непередбачені прибутки) від цих активів до Європейського фонду миру, вони використовуються на військову підтримку, включаючи боєприпаси, та на загальну оборону України. Йдеться про 1,5 млрд євро. Другий транш буде використаний наступного року. Це допоможе Україні впоратися з її бюджетними потребами. Хоча в лютому 2022 року ЄС не мав офіційно запланованих ресурсів для військової підтримки України, він не лише почав діяти, щоб допомогти Україні, запровадивши санкції проти Російської Федерації, а й активувавши Європейський фонд миру, що стало дуже важливим сигналом про те, що ЄС хоче, щоб Україна перемогла, а й збирається знайти необхідні для цього фінансові ресурси. Загалом, Рада ЄС погодила Україні кредит на 35 млрд євро на 2025 рік за рахунок прибутків, отриманих від заморожених російських активів.
За офіційними даними, з лютого 2022 року країни-члени ЄС та Євросоюз у цілому надали близько 44 мільярдів євро військової підтримки. Це дуже суттєво, але поки що недостатньо. Ми маємо зробити більше. Я не думаю, що те, що ми надали, становить 0,25 відсотка ВВП ЄС. Якби ми могли це зробити, ми б надавали 40 мільярдів євро військової підтримки на рік, а не на три роки. Зараз ми надаємо менше половини цієї суми на рік. Тож виглядає так, що ми багато допомагаємо Україні, але ми не інвестуємо в її армію і оборону стільки, скільки Росія вкладає у свою. З оцінок, які я читав, я зрозумів, що наступного року Росія планує витратити понад 100 мільярдів євро на свою армію. Саме тому ресурсів, які ми надаємо, недостатньо для такої війни, яку веде Україна проти Росії. Вони відіграли вирішальну роль у допомозі Україні вистояти, але цього недостатньо для того, щоб допомогти Україні перемогти.
І що нам насправді потрібно — це допомогти Україні перемогти
Повернемося до питання євроінтеграції. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що наступне розширення має відбутися у 2030 році. Наскільки реалістичною є ця мета? Україна не є самотньою в інтеграційному процесі. Є ще Молдова, Грузія, а також деякі західнобалканські держави, які все ще чекають на відкриття дверей Європи.
Грузія, думаю, можна сказати відкрито, відступає назад. Подивимося, що станеться після виборів, але загалом ми не хочемо мати вічних кандидатів, як Туреччина. Це викликає занепокоєння. Коли йдеться про фактичну дату розширення (вступу нових членів), я бачу, що, можливо, це не відбудеться в цьому циклі Єврокомісії, однак вона, можливо, прокладе шлях до розширення. Однак, давайте пам'ятати, що держави-члени мають свої національні інтереси, і вони також відіграють певну роль. Як і ваша країна, Польща має національні інтереси і хоче їх зберегти, особливо коли є перспектива приєднання нових країн до ЄС. Те ж саме можна сказати і про Болгарію, яка заблокувала шлях Північної Македонії. Ми це ще побачимо.
Попри те, що я відчуваю, що період, в який ми зараз входимо, принесе нам нові можливості, я також боюся, що можуть бути деякі розчарування, головно, через нові сузір'я, які формуються по всій Європі на наших очах. Подумайте про проблему міграції та політичні сили, які її експлуатують. Тому не виключено, що буде один-два кроки вперед, а потім крок назад. Думаю, нам доведеться працювати над узгодженням різних національних інтересів, розуміючи, що в певний момент доведеться йти на компроміси. І дозвольте мені уточнити: з цими компромісами зіткнуться як країни-члени, так і країни, що приєднуються до ЄС.
Ось чому нам потрібно буде спробувати прокласти шлях до розширення, але також спробувати зробити розширення здійсненним. А це вимагає, можливо, іншого розуміння правил. Ми не змінюємо їх самих, а лише їхнє тлумачення. Наприклад, кожна країна може накласти вето на приєднання на будь-якому етапі процесу. Таким чином, щоб подолати цей виклик, нам потрібно, щоб держави-члени ставили європейські інтереси вище за інші інтереси. Іноді це спрацьовує, але іноді — ні.
На жаль, ми живемо в часи популізму, яким користується Росія. Я не виправдовую свою країну і тих, хто діє проти України в Польщі, але я також бачу, що деякі речі, як, наприклад, протести фермерів на кордоні, були певним чином нав'язані ззовні. Я не скажу, що вони були нав'язані Росією, скоріш за все, вони є доморощеними, але я б все ж таки стверджувала, що нинішній антиукраїнський наратив, який набирає популярності в Польщі і який також існував під час протестів, — це робота не лише польського народу.
Саме тому все може ускладнитися. І розширення може не відбутись за наступного циклу Єврокомісії. Але я думаю, що вона може допомогти зберегти питання розширення на порядку денному і сприяти розширенню на кожному етапі процесу. Це вимагатиме від країн-членів великих лідерських якостей, а також бажання працювати над досягненням консенсусу і втіленням його в життя.
Ми недостатньо говоримо про переваги розширення. Ми не повинні думати, що Україна — це витрати
Ми повинні пам'ятати, що Україна зараз має одну з найпотужніших армій в Європі, а її суспільство — велику витривалість, незважаючи на величезні втрати, з якими воно зіткнулося. Таким чином, Україна може зробити свій внесок у Європу. Я сподіваюся, що ми відійдемо від питання вартості розширення до питання можливостей, які воно може принести. Однак, як ви сказали, є сили, які наголошуватимуть на протилежному.
Оскільки ці сили, ймовірно, підштовхуються або спонсоруються Росією, якою є нинішня політика ЄС щодо РФ?
Наша основна політика щодо Росії насамперед означає відсутність двосторонніх контактів на високому рівні. Це буде продовжуватися доти, доки РФ не припинить агресію в Україні та не виплатить репарації. Це наші червоні лінії. Таким чином, наша політика щодо Росії випливає з нашої оцінки російської агресії проти України. Ми також закликаємо до диверсифікації від російського газу та джерел енергії. У цілому ми досягли значного прогресу в цьому питанні. Більша частина експорту нафти більше не існує. Ситуація з природним газом, можливо, ще не така сама, але імпорт різко скоротився.
Чого ми ще не маємо, так це майбутньої політики щодо Росії. До повномасштабного вторгнення у нас були певні принципи, ми хотіли працювати з російським громадянським суспільством
Ми все ще маємо ці принципи і плани працювати з російським громадянським суспільством, але також на даний момент основи нашої політики щодо Росії базуються на нашій політиці щодо України. Це означає підтримку України та її захист від російської агресії. На жаль, деякі держави-члени не хочуть проводити таку політику і хочуть повернутися до звичних справ. Ми бачимо це, зокрема, в діяльності угорського уряду. Можливо, в якийсь момент інші країни-члени також захопляться цим, але питання полягає в тому, яке наше бачення на довгострокову перспективу? Це те, про що ми ще не маємо дискусії в ЄС. На даний момент ця дискусія може бути передчасною. На мою думку, коли йде війна проти України, наша політика щодо Росії має базуватися на максимальному тиску на Кремль, санкціях і послабленні російської військової промисловості.
Чи повернеться мир на європейський континент?
Я не думаю, що мир в Європі можливий за Путіна і його режиму. У кращому випадку ми матимемо те, що я називаю «холодним миром». Або «холодну війну», але з маленької літери. І навіть це залежатиме від того, що робитимемо ми і що робитиме Росія. На даний момент мир — це не те, чого хоче Росія. Росія зараз хоче конфлікту. Я б не сказав, що Кремль хоче відкритої тотальної війни в Європі. Але він точно хоче підірвати наші системи — політичні та економічні.
Таким чином, Росія вже перебуває в стані війни з нами. Це гібридна війна, яка ведеться проти наших систем, населення, політичних партій тощо. Це не означає, що ми підемо на війну з Росією, але ми повинні розуміти, що, з точки зору Кремля, Росія воює проти нас.
Отже, миру в Європі з Путіним при владі не буде, так?
Так. Я не думаю, що ми можемо мати справжній мир з Путіним при владі. У кращому випадку ми можемо мати щось на кшталт холодної війни і напруженості. А також більше саботажу і насильства.
Чому ви так вважаєте?
На мою думку, виживання режиму залежить від війни в Україні, і саме тому Кремль не відпустить її. Ось чому дуже важливо підтримувати Україну в силу наших можливостей. Ми, європейці, повинні масово інвестувати у військову промисловість, переозброюватися та інвестувати у стримування. Тільки це спрацює з Росією. Слабкість — це те, чим Росія користується. Вона буде використовувати її, щоб підірвати нас, атакувати наші суспільства, наших політиків. Ось чому я не думаю, що справжній мир можливий, поки Путін при владі.
Титульне фото: Ukrinform/East News
Англомовну версію статті можна прочитати на сторінці New Eastern Europe
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
