Ексклюзив
20
хв

Перші добровольці Українського легіону підписали контракти із ЗСУ

Перша група добровольців розпочала базову підготовку

Sestry
No items found.

Процедура підписання контрактів відбулася в рекрутинговому центрі. Його розгорнули при генеральному консульстві України в Любліні.

Після підписання контрактів група добровольців вирушила на військовий полігон Збройних Сил Республіки Польща для проходження базового військового вишколу, який триватиме 35 днів. Далі військовослужбовці зможуть продовжити навчання за обраними військово-обліковими спеціальностями на базах НАТО в Європі, розповів представник командування Українського легіону, підполковник Петро Горкуша:

— На сьогоднішній день до рекрутингового центру «Українського легіону» надійшло майже 700  заявок від громадян України, які проживають у Польщі, Чехії, Німеччині, Ірландії та інших країнах. Після проходження військово-лікарської комісії, відповідних перевірок і підписання контрактів вони також приєднаються до лав легіону.

— Це важливий крок, що демонструє рішучість українців, які, перебуваючи за кордоном, готові захищати свою Батьківщину. Наше консульство, разом з посольством та усіма українськими дипломатичними установами у світі підтримує Український легіон та надає всебічну підтримку всім охочим приєднатися до його лав, — наголосив Генеральний консул України в Любліні Олег Куць.

Рекрутинговий центр Українського легіону в Любліні продовжує прийом заявок від громадян України. Заявки можна подати через офіційний сайт Українського легіону або через українські консульства і посольства в Європі.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/670064b9371ecfa3749d7347_8f98b1a7b04779a144640363f279fdba2fe1e982.avif">Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців</span>

Усі фото: Міністерство оборони України

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Росія систематично і свідомо розстрілює і катує українських військовополонених, захоплює у полон цивільне населення, яке не підтримує так званий «руський мір». А ще — викрадає українських дітей, намагаючись перевиховати, згідно пропагандистських наративів, а деяких забирає у свої родини, змінюючи навіть імена. На дотримання прав людини у РФ не зважають. Sestry поспілкувалися із Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем про депортацію українських дітей до Росії, деталі обміну полоненими, злочини ворога щодо українських військовополонених і цивільних та недостатню реакцію міжнародної спільноти на ці випадки. 

Повернення полонених

Наталія Жуковська: Про яку кількість полонених — як військових, так і цивільних — зараз йде мова?

Дмитро Лубінець: Насамперед зазначу, що ми не можемо оголошувати число військовополонених — як тих українських військових, яких у полон захопила РФ, так і тих російських військових, які потрапили у полон в Україні. Це питання безпеки. Щодо цивільних людей, то це не полонені. Це незаконно затримані громадяни, яких Росія взагалі не має права позбавляти волі. Станом на сьогодні нам відомо, що близько 14 тисяч осіб вважаються зниклими безвісти внаслідок російської агресії. Також верифіковано, що в Росії незаконно утримують майже 1700 цивільних. Це ті цифри, про які ми можемо говорити. 

Ви як омбудсмен закликали російську владу надати списки військовополонених з України, кого Росія готова терміново повернути. Які найбільші труднощі із поверненням цієї категорії громадян? 

Загалом найбільша трудність у тому, що РФ не дотримується норм міжнародного гуманітарного права та Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Водночас міжнародне гуманітарне право передбачає, що обміни полоненими мають проводитися після закінчення бойових дій. Виняток — тяжкопоранені або тяжкохворі, які підлягають репатріації навіть під час збройного конфлікту. Це прописано у Женевських конвенціях. Тому, зважаючи на це, хотів би зупинитися на двох моментах. По-перше, наразі ми проводимо обміни військовополоненими під час збройного конфлікту. Жодна країна світу цього не робила. Це вперше в історії. Те, що станом на сьогодні ми повернули 3767 наших громадян і провели 58 обмінів — це справді важливий результат. По-друге, на жаль, РФ мала б безумовно повернути всіх тяжкопоранених, тяжкохворих, а також українських жінок, але вона цього не робить. Хоча це прямо передбачають Женевські конвенції.

Перший жіночий обмін. 17 жовтня 2022 року. Фото: STR/AFP/East News

Щоб зрушити процес щодо цього Україна створила змішану медичну комісію — для того, щоб об’єктивно визначати стан здоров’я військовополонених. Цю норму Женевських конвенцій застосовували лише двічі з середини XX століття — під час війни у В’єтнамі та ірано-іракської війни. Змішані медичні комісії складаються із кількох експертів. Її члени повинні висувати пропозиції стосовно репатріації військовополонених, їхнього виключення з-поміж репатрійованих або стосовно відстрочки рішення до подальшого огляду. Ми сподіваємося, що це буде крок до того, щоб РФ створила аналогічну змішану комісію у своїй країні. Але станом на сьогодні Росія ще досі цього не зробила. Ще однією проблемою є те, що Кремль використовує емоції родичів українських військовополонених. Агресор свідомо робить ті чи інші маніпуляції, щоб впливати на настрої всередині нашого суспільства.

Зупинка обмінних процесів, пропаганда у соцмережах, списки людей, яких нібито Україна не хоче забирати, — це все навмисні дії Росії. РФ просто грається людьми, використовуючи їхній біль

Останній обмін відбувся 18 жовтня. Тоді вдалось повернути військовослужбовців, які, у тому числі, були засуджені РФ до довічного ув’язнення, а також бійців «Азову». Від чого залежать формування списків наших військових на обмін? 

Ми працюємо над тим, щоб повернути всіх наших громадян, але щодо військовополонених, то перевага надається тяжкопораненим, тяжкохворим, а також жінкам. Ми подаємо російській стороні різні пропозиції та різні списки. Усі українські військовослужбовці, які є в реєстрах Національного інформаційного бюро, автоматично потрапляють у списки на обмін. Не залежно від їхнього статусу: чи це зниклий безвісти, чи підтверджений МКЧХ військовополонений.  Україна ставиться до всіх однаково і працює над поверненням із полону кожного. Я завжди на цьому наголошую.

Також у нас є цифра, що серед усіх повернутих з російського полону, близько 40% тих, хто вважався зниклим безвісти. Тому постійна подача списків на обмін усіх захисників і захисниць — це один із шляхів пошуку людей. Україна завжди намагається шукати різні способи, щоб повернути своїх громадян. Як приклад, коли мусульмани світу відзначали закінчення посту Ораза-Байрам,  а католики — Великдень, Україна стала ініціатором здійснення обміну військовополоненими, котрі сповідують іслам та є католиками. Однак запропоновані списки РФ проігнорувала. Чи можливо тут пояснити логіку Росії? Питання риторичне. 

Повернені українські військові із російського полону. Фото: Офіс Омбудсмана

У чому найбільша складність із поверненням цивільних полонених? 

Цивільні — найскладніша категорія для повернення. Особливо з огляду на те, що Росія не має законних підстав для їхнього затримання. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, цивільна людина мала б бути звільнена негайно. Однак РФ чхає на це, викрадає цивільних, катує їх, утримує у місцях позбавлення волі. Якщо дивитися на складність щодо повернення, то безумно найбільша проблема — верифікація даних про цивільних: коли й де викрали людину, де вона перебуває зараз. Росія не надає жодної інформації.

Станом на сьогодні верифіковано, що в місцях позбавлення волі у РФ перебуває близько 1700 цивільних. Але ми розуміємо, що ці цифри значно більші

Росія систематично і свідомо вчиняє злочини. На мою думку, за викрадення цивільних посадовці РФ мають отримати нові ордери на арешт від Міжнародного кримінального суду, оскільки даний вид злочину може бути кваліфікований як злочин проти людства. 

За даними видання Associated Press, РФ планує до 2026 року створити 25 нових «виправних колоній» і шість інших центрів утримання під вартою цивільних на окупованих територіях України. Що загалом відомо про стан утримання українських полонених? Наскільки відомо їхнє місцерозташування?

Росія не надає жодної інформації про цивільних. У більшості випадків нам не відоме ані їхнє місце, ані стан, в якому вони зараз перебувають. Звісно, що є винятки, коли вдається отримати інформацію про людину через міжнародних партнерів або ж іншими способами. Однак це не дуже великий відсоток. Щодо стану утримання цивільних, то Росія катує і застосовує найжахливіші тортури щодо них. Усі цивільні перебувають у неналежних умовах утримання, без медичного забезпечення, належної кількості їжі та води. Їх місяцями можуть утримувати у катівнях та підвалах.

Нам усім відома історія українки Олени Пех. Нещодавно її вдалося звільнити з російської неволі. Жінка була змушена повернутися до тимчасово окупованої Донеччини, де доглядала хвору після інсульту маму. Після незаконного затримання українку катували електрострумом, душили пакетом, вкручували в коліна шурупи, імітували розстріл. Незаконно засудили. В Олени розвинулася низка хвороб. Це лише одна, з десятків тисяч історій того, що РФ робить із нашими людьми.

Олена Пех після звільнення з полону. Фото: HANDOUT/AFP/East News

До того ж, ще з 2014 року на тимчасово окупованих територіях поширене «насильницьке зникнення» людей. У кожному окупованому населеному пункту РФ створює катівні. 

Як Росія реагує на українські запити щодо місця перебування українських полонених? Як треті країни можуть допомогти із цим питанням? 

РФ дуже рідко надає будь-яку інформацію. У більшості випадків ворог ігнорує наші запити, дає відписки. Щодо допомоги з поверненням цивільних ми вже публічного говорили про Катар і Ватикан.

З Катаром ми мали низку комунікацій щодо повернення українців додому, а завдяки Ватикану нам вдалося повернути 28 червня цього року 10 наших громадян в Україну

Також задля повернення українців активно працює робоча група пункту 4 Формули миру. На її засіданнях, яких відбулося вже 7, ми порушуємо питання повернення додому всіх громадян без виключення: дітей, цивільних, військовополонених. До засідань групи на постійній основі долучаються близько 50 країн світу та 7 міжнародних організацій: МКЧХ, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, ОБСЄ, ЮНІСЕФ, ЄС, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Координатор системи ООН в Україні.

Я завжди відзначаю зусилля Канади та Норвегії, які є співголовами робочої групи. Також нагадаю, що ми створили  Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб. До першого її засідання доєдналися 52 країни світу і міжнародні організації. Проте навіть на тому, що в нас уже є, ми не зупиняємося. Наприкінці жовтня цього року в Монреалі відбулася Міністерська конференція з людського виміру Формули миру, в якій я брав участь у складі української делегації. Її учасники ухвалили спільне комюніке, головним аспектом якого стало узгодження Монреальського зобов’язання. Це ключові механізми для повернення наших людей додому. Сподіваюся, що це комюніке працюватиме й ми побачимо реальні результати. Також, як ще один результат, конференції — буде створена група країн, яка тісно співпрацюватиме з Україною для збору та пошуку детальної інформації про українських військовополонених, незаконно затриманих цивільних і викрадених дітей. 

Дмитро Лубінець: «Ми створили Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб»

Росія дозволила головному омбудсмену Туреччини Шерефу Малкочу відвідати місця, де утримують українських військовополонених. Чого Київ чекає від цього візиту?

На мою думку, ще дуже рано говорити про будь-які результати. Насамперед варто дочекатися, щоб це справді відбулося. Ми можемо очікувати багато, але не забуваймо з яким підступним ворогом ми воюємо. 

Знущання  і розстріл росіянами українських полонених

Прокуратура Донецької області розпочала розслідування чергового воєнного злочину росіян. Йдеться про ймовірний розстріл шістьох полонених українських воїнів. Це вже не перший такий випадок. Щоразу за вказаними фактами ви звертаєтеся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Якою є їхня реакція? Чи реагують вони взагалі на це?

На жаль, належної реакції ми не бачимо. ООН фіксує у своїх звітах такі страти, іноді озвучує публічно, але цього не достатньо. Потрібні конкретні кроки, щоб такі злочини зі сторони окупантів припинилися.

На мою думку, МКЧХ також публічно має заявити про порушення Росією норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Адже страти українських військовополонених — це свідома політика РФ

Такі воєнні злочини толеруються вищим керівництвом Росії. Водночас реакції міжнародної спільноти на ці події не бачимо. Ордерів на арешт для воєнних злочинців за страти військовополонених досі немає. Тому, я завжди після кожного відомого мені випадку страт, направляю листи до ООН та МКЧХ, аби вони фіксували ці порушення. Принаймні те, що ми можемо зробити сьогодні — продовжувати світовим організаціям відкривати очі на злочини Росії. 

Генпрокуратура відкрила понад 450 кримінальних проваджень за фактами жорстокого поводження та катувань військовополонених та понад 2 100 за фактами катування цивільних. Про які саме катування йде мова? Як фіксуються ці катування і як їх можна використовувати у подальшому для міжнародного суду — як фіксацію здійснених РФ військових злочинів?

За даними ООН, понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії. Ідеться про побиття, катування електричним струмом. До того ж росіяни проти українців у полоні застосовують фізичне і психологічне насилля. Вони не тільки б’ють, катують, змушують стояти на морозі полонених, цькують на них собак. Вони й психологічно тиснуть: кажуть, що вдома на полонених ніхто не чекає, змушують вчити й співати кожного ранку гімн Росії. Навіть неналежні умови утримання — це вже своєрідні тортури. Лише уявіть, що відчуває людина, яку кожен день годують ложкою каші й майже не дають води. Або яку тримають у тісній камері, змушують стояти і не дозволяють присісти. Це жахливо. Повернуті з полону розповідають такі історії, від яких мороз йде шкірою. 

Діти і їхня доля

Росія депортувала та примусово перемістила майже 20 тисяч українських дітей. Однак це лише приблизні цифри. Про яку кількість насправді може йти мова?

За різними даними, сама Росія підтверджує, що вивезла понад 700 тисяч українських дітей, але списків не надає. Насправді ми не знаємо реального числа викрадених дітей, але воно значно більше ніж 20 тисяч. Хоча навіть це дуже велике число. Якщо кожного дня з цих двадцяти тисяч повертати хоча б одну дитину — Україні знадобиться понад 55 років.

Під час повернення українців додому. Фото: Офіс Омбудсмана

1001 дитину вдалося вже повернути Україні з окупованих територій та РФ. Де саме перебували ці діти? Який механізм повернення викрадених дітей?

Ми намагаємося зібрати інформацію про те, куди депортують українських дітей. Наразі за відомими даним, їх вивозять до Володимирської, Омської, Ростовської, Челябінської, Саратовської, Московської, Ленінградської областей, Краснодарського краю та на острів Сахалін. Тобто навіть у найвіддаленіші регіони. Водночас нам відомо, що дітей розміщують і на тимчасово окупованих територіях. Росіяни не надають інформацію про них, а максимально її приховують. Доволі часто переміщують їх у різні місця, регіони. Це для того, щоб нам було важче повертати наших дітей. 

Мілітаризація та індоктринація викрадених українських дітей: наскільки це масштабне явище? В який спосіб РФ це робить? Яка фінальна ціль Росії — зробити українських дітей російськими громадянами чи є ще інші?

Депортуючи і примусово переміщуючи українських дітей Росія має конкретну ціль — знищити їхню ідентичність. Це явище дуже масштабне, бо кожна дитина, зазнає перевиховання.

Ще з 2014 року РФ проводить політику мілітаризації дітей: залучає їх до руху «Юнармія», кадетських шкіл. Також Росія просуває отруйні наративи, що їхня рідна Україна — це ворог, з яким треба боротися зі зброєю в руках

Змінюють уявлення дітей про історію та війну. Роблять це для того, щоб не просто змінити українську ідентичність. Для Росії наші діти — це нове покоління солдат. Саме тому є непоодинокі випадки, коли ще неповнолітнім дітям уже приносили повістки в російську армію. Зі системною російською політикою знищення української ідентичності дітей можна ознайомитися у спеціальній доповіді «Переопилені». Це вже друга спеціальна доповідь Офісу Омбудсмана. Перша мала назву «Нерозквітлі».  У ній йшлося про депортацію та індоктринацію українських дітей. Представники РФ продовжують і відправляти українських дітей «на лікування».

Так, гуманітарний штаб «Єдиної Росії», повідомив, що з часу його заснування у квітні 2022 року до квітня 2024 року вони відправили 1500 дітей з окупованої території України та Бєлгородської області РФ до федеральних клінік «на лікування» і зупинятися у цій «допомозі» не планують. Також росіяни всиновлюють українських дітей з окупованих територій і часто відслідкувати їхні долі майже нереально. Так, у квітні 2024 року стало відомо про ще один випадок. Росіянка взяла під опіку хлопчика, якого з окупованої території Донецької області разом з братом та сестрою вивезли в Росію та помістили в інтернат у Підмосков’ї. Взяти брата та сестру дитини прийомна матір відмовилася. 16-річній сестрі хлопчика російський суд в опіці також відмовив. В результаті хлопчика усиновили, а його особисті дані — ім’я, прізвище, по батькові та місце народження — змінили, незважаючи на спротив самої дитини.

Чоловік зустрічає своїх дітей, вивезених до підконтрольної Росії території. Фото: SERGEI CHUZAVKOV/AFP/East News

Режим Лукашенка з 2021 року до червня 2024 року перемістив щонайменше 2219 українських дітей з окупованих територій на територію Білорусі. Такі дані оприлюднили у своєму звіті українські та білоруські правозахисники. Відомі імена конкретних чиновників, причетних до депортації маленьких українців. Чому досі немає ордеру на арешт Лукашенка та його прибічників, як це є у випадку Путіна та Львової-Бєлової?

Це питання можна поставити у багатьох випадках. Чому немає ордерів на арешт за викрадення цивільних? Чому немає ордерів на арешт за катування й страти військовополонених?

Які санкції існують проти викрадачів українських дітей? 

Насамперед — дипломатичні. Відразу зазначу, один із підсумків роботи на міністерській конференції у Монреалі — це те, що Канада готує новий пакет санкцій проти Росії через депортацію українських дітей та інших цивільних громадян. На мою думку, запровадження санкцій — це один із методів тиску на РФ. І він насправді дієвий. 

Україна розширила переговорну групу, яка займається підготовкою обмінів військовополоненими. Як це впливає на ефективність, власне, обмінів? 

Першочергово це питання Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Зі своєї сторони я можу говорити лише про мою комунікацію — це взаємодія між омбудсманами двох країн: України та РФ.

Під час зустрічі з уповноваженою з прав людини у РФ. Фото: Офіс Омбудсмана

До речі, нещодавно бачився з Тетяною Москальковою, уповноваженою з прав людини в РФ. Зустріч відбулася на кордоні з Білоруссю за участі МКЧХ. Як її результат — ми домовилися про репатріацію тіл загиблих, обмін списками військовополонених, яких відвідали обидві сторони, і обмін листами. У тому числі започаткували новий формат — передали листи від родичів українським військовополоненим у РФ. Іноді у мене запитують, як мені спілкуватися з представницею РФ? Знаєте, я, роблю все можливе аби захистити інтереси українців і повернути їх із російської неволі додому.

20
хв

Омбудсмен Дмитро Лубінець: «Майже 40% повернутих з полону вважались зниклими безвісти»

Наталія Жуковська
визволення Херсона

Перші повідомлення про звільнення Херсона з’явились напередодні

За словами херсонців, інформація про звільнення міста почала ширитись 10 листопада. Як розповіла жителька міста Інна (імена героїв змінено з міркувань безпеки), вона натрапила на новини про звільнення прилеглих сіл: «Вже тоді було ясно, що Херсон — наступний. Читаючи і розуміючи це, я не могла стримати сліз».

Інша очевидиця Наталія розповідає, що напередодні чула, як росіяни тікають: «10 листопада 2022 року з 22:00 було чутно техніку, цілу ніч вони (росіяни — Ред.) її перекидали. Зранку наступного дня ми пішли ловити зв'язок та обміняти гроші. І десь о 10:30 був останній сильний вибух. Це вони підірвали Антонівський міст. О 12.00  ми дізналися, що наші рідненькі ЗСУ вже в Таврійському районі. Святкували ми 3 дні».

Антонівський міст після відступу росіян

Інша користувачка онлайн-платформи Svidok.org Ольга пригадує, що спершу ніхто не вірив у швидке звільнення Херсона. Люди облаштовували підвали, готувались до того, що зимувати доведеться під обстрілами. Але, за її словами, 10 листопада можна було спостерігати, як росіяни перегруповуються, готуються до відступу:

«Ходять чутки про перегрупування, а не відведення. Військ у місті стало більше. Вони крадуть все, що можна винести: пожежні авто, швидкі допомоги, промисловий старий принтер, катери, човни, навіть папір з відділення «Укрпошти», бо все цінне з музеїв вивозили вже 2 тижні. З'явились «кадирівці» у суперобмундируванні, «вскрили» відділення банку, яке вже до цього було обкрадене. Щось крутяться біля  електрощитка, думаю, замінували».

Незадовго до відходу російські війська підірвали об’єкти інфраструктури, зокрема, ТЕЦ, телевежу з центрами мовлення, розподільчу станцію тощо. Жителька Херсона додала, що були заклики про евакуацію людей. Містяни, які вже 5 днів жили без світла, зв’язку та інтернету, перебували в інформаційному вакуумі.

Зруйнована телевежа в Херсоні

День визволення Херсона: яким він був

Звільнення міста почалося в ніч на 11 листопада. Херсонці розповідають, що чули вибухи та авіацію. Почалась наступальна операція Збройних Сил України.

«Настала ніч. Повний треш: вибухи повсюди, літаки, артилерія, «Хаймарси», підриви. Ночуємо у ванній всією сім'єю», — згадує Ольга.

Зранку українці не одразу змогли зрозуміти, що саме сталось. За словами Ольги, люди перешіптувались на вулиці, але ще не усвідомлювали, що окупанти відступили, а місто вже під контролем українських військових:

«Сонячний ранок 11.11.2022 — у місті з'явилось більше авто, людей. Пропала телевізійна вежа. Всі шушукаються, висувають здогадки, що рашисти покинули місто. Але ми думаємо, що втекла лише еліта військ, а мобілізованих дурачків, яких бачили напередодні, нагнали на фронт до Снігурівки, і битва буде ще довго. Продовжили життя-існування. Але раптом після обіду дізнаємось, що на площі Свободи наші люди з прапорами вже святкують. Це шок і недовіра в перемішку з радістю та захопленням! Виїхали на вулицю Перекопську, і тут було неймовірне: люди радіють, махають, всі авто сигналять, український прапор побачили за стільки часу! Перехоплює подих від щастя! Трепет, що це правда, що скоро побачимо наших Героїв! Сльози на очах рікою! Ми вижили! Ми дочекалися!»

«Свято вселенського масштабу! Всі люди, хоч і незнайомі, ніби фанати однієї команди — обіймаються, цілуються, фотографуються! Відчуття, що ми перемогли в Чемпіонаті світу чи вийшли з полону!» — додає вона.

Інші жителі Херсона також зазначили, що спершу не зрозуміли, що сталось. Через відсутність зв’язку люди не могли прочитати чи переглянути новини, що заполонили всю мережу.

«11 числа, коли ЗСУ зайшли в Херсон, ми навіть не знали, що сталося: не було ні інтернету, ні зв'язку… Пішла вигулювати собаку, дивлюсь, люди з прапорами рідненькими стоять на вулиці, радіють. Спочатку злякалася, думала: «От дурні, їх же за це зараз кацапи на підвал відправлять». Від когось почула, що наші зайшли… Не вірила, доки 12 числа не поїхала у центр міста та не побачила власними очима. То була ейфорія, сльози щастя… Я ридала і питала у військових: «Ви ж нас тепер не покинете?» Окупація — то страшне», — поділилась Христина.

«11 листопада я йшла на базар. Біля поліклініки Водників на проспекті Ушакова побачила авто з нашими хлопцями і синьо-жовтим прапором. Я і жіночка з поліклініки просто одночасно заплакали від щастя, ми чекали, але не знали, що так раптово. Не обіймались, просто плакали від радощів, стиснувши кулаки. А наші саме їхали до поліції на Лютеранській закріпити прапори», — ділиться жителька Херсона Юлія.

Вона розповідала всім перехожим, що місто вже під контролем ЗСУ, однак їй не вірили. Люди думали, що це чергова провокація росіян.

«Всю дорогу на базар і назад я казала перехожим, що ми вільні, але ніхто не вірив. Повернулася додому, мама не повірила, бо це може бути провокація. Ми взяли собаку, дуже обережно пішли до управління поліції, побачили наші прапори. Так, це правда, дочекалися, ми вільні, щасливі, можна видихати! Повернулися додому, сусіди не повірили, нам байдуже, у нас ейфорія. Це відчуття щастя і свободи неможливо передати словами. По обіді почали святкувати в місті, але відчуття, що ти один із перших відчув свободу — неймовірні», — згадує Юлія.

Ейфорія тривала недовго

Містяни дйсно з недовірою сприймали інформацію про звільнення Херсона.

«11 листопада, десь о 12 годині дня, я сидів у кав’ярні та пив смачну каву. Заходить чолов’яга і вітається: «Слава Україні!» Тоді я йому сказав: «Дуже сміливий вчинок!» На що він мені: «Ви що, ще не знаєте? Нас звільнили, на майдані наш прапор!», — згадує Дмитро. — Не повірив, подумав, що це черговий провокатор. Піднявся, розрахувався і пішов до центрального майдану Свободи. На моє здивування там побачив синьо-жовтий прапор. Було багато людей, усі раділи, співали гімн України, обіймалися. Отже, я помилився, що так подумав про того чолов’ягу. Він був не провокатором, а вісником добрих новин. Мешканці міста, які виїхали з окупації, поприїжджали з Одеси, Миколаєва. Не вірилось, але мене розпирало від радості. Наших військ і техніки ніде не бачив, але повз мене мчали пікапи з військовими. Мабуть, то були спецпризначенці. Їх зустрічали херсонці добрими оваціями, вигуками «Слава ЗСУ, Слава Україні!», а коли вони зупинилися, всі побігли до них з обіймами».

Фото: Центр національного спротиву

«11 вересня 2022 року по одній з вулиць міста проїхалась машина з прапором України, і всі спочатку подумали, що це провокація (адже всім відомо, як Росія це любить). Тоді я направився до Чорнобаївки, а коли нічого не побачив, пішов до міста. А вже потім побачив їх, наших титанічних «котиків» ЗСУ з українським прапором, і просто впав на землю, почав плакати, бо знав, що цей страх нарешті закінчився», — розповідає Ігор.

Під час окупації херсонці неодноразово виходили на вулицю з українським прапором. Дехто беріг стяг до дня звільнення. Тому 11 листопада вулиці міста були блакитно-жовтими.

На жаль, після звільнення Херсон перебуває під постійними обстрілами. Росіяни застосовують по місту різні види озброєння, тому щодня є новини про нові прильоти.

«Знаєте, після деокупації міста-героя Херсона всі були від щастя на сьомому небі. Відчуття радості літало у повітрі. Всі були сп'янілі від цих почуттів... Але це тривало недовго. Ці нелюді почали обстрілювати наше місто», — зазначає жителька міста Олена.

Фотографії — приватнй архів
Джерело — Svidok.org

20
хв

«Не вірила, доки не побачила на власні очі. Далі були ейфорія і сльози щастя». Спогади про те, як визволили Херсон

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Червоні лінії ескалації: у гру вступає «Орєшнік». Чи лякають погрози Кремля Україну та Захід?

Ексклюзив
20
хв

Ядерного удару не буде. Полковник британської військової розвідки пояснив, чому РФ це не вигідно

Ексклюзив
20
хв

Від чат-ботів до системи безпеки водіїв: як українські компанії застосовують штучний інтелект

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress