Ексклюзив
20
хв

Для поляків вистава «Дзяди» — це їхня історія, а для українців — реальність

Знакову виставу польської режисерки «Дзяди» у виконанні українських акторів покажуть 13-15 грудня в Кракові

Марія Сирчина

Вистава «Дзяди», 2023. Фото: Юрій Паливода

No items found.

Навесні цього року відома польська режисерка Мая Клечевська поставила на сцені Івано-Франківського драмтеатру виставу «Дзяди» за мотивами однойменної поеми поляка Адама Міцкевича. Це не ті класичні «Дзяди», що їх вчать польські діти в школах, а сучасна інтерпретація класики, вписана в контекст російсько-української війни. Антизагарбницька п'єса зі сценами полону та Каннського фестивалю, зіграна виключно українськими акторами.

Поема Адама Міцкевича вийшла в світ 1822 року, але навряд чи ви читали її українською. Перший український переклад «Дзядів», зроблений Віктором Гуменюком, з'явився тільки минулоріч. За цікавим збігом — рівно через двісті років після появи оригіналу — у 2022-му.

13-15 грудня «Дзяди» покажуть у Кракові на міжнародному фестивалі Boska Komedia, який вважається чи не найважливішою театральною подією країни. Після чого вистава, яка проходить під патронатом Sestry, поїде гастролювати Німеччиною та Францією. Цікаво, що створена вона «на експорт» й апелює до сумління тих, хто втомився від війни або досі каже «Це не наша війна» та «Я — пацифіст». Разом з тим саме українська аудиторія найімовірніше увійде в резонанс з акторами, адже теми, порушені в «Дзядах», нам не просто цікаві, а дуже болять і вимагають катарсису.

Сцена полону в «Дзядах», 2023 рік. Фото: Юрій Паливода

«Хочу зіштовхнути європейського глядача з його байдужістю»

Режисерка Мая Клечевська бере з «Дзядів» Міцкевича лише чотири сцени: в'язницю, монолог Конрада, екзорцизм і сцену салону та балу. В камері знаходяться полонені воїни з «Азовсталі», сеанс екзорцизму проводить не ксьондз, а московський піп Кирил, ну а салонна сцена дуже нагадує минулорічні події на Каннському кінофестивалі, де до фіналу пройшов фільм російського режисера Кирила Серебреннікова, а протестна акція української дівчини викликала у присутніх лише нудьгу і роздратування.

— Я хочу зіштовхнути європейського глядача з цим видовищем, цією його байдужістю, — пояснює Sestry режисерка вистави «Дзяди» Мая Клечевська. — Моїм натхненням стала сцена, яка відбулася минулого року в Каннах: красиво одягнені люди п'ють шампанське, паркують свої Rolls-Royce на Лазурному узбережжі, коли раптом вриваються українські активісти із закривавленими транспарантами, фактично борючись за увагу до України. І з якою реакцією вони стикаються? По-перше, про подію мовчать майже всі європейські ЗМІ. По-друге, всі ці люди просто обурені й не розуміють, навіщо їм псують такий гарний вечір. Я хотіла б розпочати з аудиторією із Західної Європи розмову: «Як це вас не стосується? Що це взагалі за категорія мислення? Як ви можете відвернути погляд від того, що відбувається так близько від вас?» Я хочу зрозуміти, невже ці люди дбають лише про власний комфорт і спокій. А емпатія?

Каннська вечірка у виставі «Дзяди», 2023. Фото: Юрій Паливода

Старий романтичний текст Міцкевича звучить в Україні як ніколи актуально. Наприклад, сцену в камері з військовополоненими поляки сприймають як історичну — про події, які сталися в Польщі колись. Натомість в Україні це реальність і сцена з документального театру. Кожен з українських акторів, які беруть в ній участь, втратив когось із близьких або знайомих на війні, і акторам не треба пояснювати, що відчувають ті, кого вони грають.

— У виставі я порушую дві болючі для українців теми, — розповідає Мая Клечевська. — Першу українські актори назвали процесом екзорцизму російської мови, культури та драматургії. Російська культура в Польщі також була глибоко вкорінена, але в Україні — набагато міцніше й глибше. Плюс російська церква, з впливом якої настав час радикально покінчити. Друга тема — залежність України від Заходу та його допомоги. Україна весь час просить і дякує. І цей стан просіння та дякуваня є для мене нестерпним. Я знаю, що українці не можуть сказати про це прямо, але я можу. Ну, не мусить Україна просити і дякувати, захід має допомагати сам, адже ціна, яку платить Україна, надто висока. Вже загинуло близько 500 тисяч людей на фронті. Україна боронить від імперіалістичної потвори не тільки себе, але й цілу Європу. Це ми маємо дякувати українцям, а не навпаки. Натомість у Тіктоці та Твіттері німців та французів українська тема зустрічається дедалі рідше.  

— Україна межує з сімома країнами, але у більшості з українців слинка текла саме на російську драматургію та літературу, тоді як твори інших сусідів ми здебільшого навіть не відкривали, — дивується актор Івано-Франківського драмтеатру й виконавець головної ролі в «Дзядах» Роман Луцький. — Я, наприклад, до постановки не читав Міцкевича, а коли прочитав, то був під великим враженням. Міцкевич для поляків, як для нас Шевченко — народний символ. До того ж Шевченко з Міцкевичем навіть зустрічались, як мені розповідав шевченкознавець Олександр Денисенко. Тарас Григорович і Адам Миколайович пили разом каву чи що там ще.    

Сцена екзорцизму в «Дзядах», 2023 рік. Фото: Юрій Паливода

«Найважливіша сцена вистави — про кордони людського терпіння»

Перлиною вистави є монолог Конрада або Велика імпровізація в інтерпретації актора Романа Луцького. Герой стоїть на сцені і розмовляє з Богом.  

— Це найважливіша сцена, адже вона — про кордони людського терпіння, — говорить Мая Клечевська. — Чи можливо взагалі витерпіти те страждання, яке відчувають люди? Що про це думає Бог? І яке, з космічної точки зору, може бути виправдання цим стражданням? Конрад цього не розуміє. Він хотів би сам мати Силу і зробити світ щасливим. І для мене це завжди дуже зворушливо. Тому що показує повну безпорадність людини, але також її велику боротьбу та турботу, співчуття. Конрад каже: «Мільйон мені ім’я», тобто він страждає не один, разом з ним мільйони інших. І це теж такий важкий момент для мене. Актори живуть на заході Україні, тілом на сцені, але розумом, емоціями, всією своєю душею — в Авдіївці.  

— Монолог Конрада в польській драматургії, як монолог Гамлета — в англійській, — пояснює виконавець цієї ролі Роман Луцький. — Він — подарунок для актора та його велика відповідальність. Коли мені вперше показали текст — а це десь дев'ять сторінок у скороченій версії, я спочатку не знав, як мені до нього підступитися. Поступово відкривав його для себе, рядок за рядком. Робив помітки. Директор нашого театру Ростислав Держипільський порадив, що не треба ставитись до монологу з трепетом, натомість як до діалогу. Розповісти його не відсторонено, а наче це жива розмова. Він, здається, не пропустив жодної вистави «Дзяди» і кожного разу каже: «Цей монолог — про мене!» 

Монолог Конрада у виконанні Романа Луцького. Фото: Юрій Паливода

Мистецька подія та зразок для інших польських театралів

Співпраця польської режисерки з українським театром цікава як в культурному аспекті, так і в політичному.

— Я був вражений, коли дізнався, що Мая Клечевська вирішила їхати в Україну і робити там виставу, — розповідає керівник фестивалю Bosko Komedia Бартош Шидловський. — Адже це рішення означає, що допомога Україні виходить за межі соціально-практичної та переходить в площину ідей, інтерпретацій, обміну культурними історіями. Участь вистави «Дзяди» в цьогорічному фестивалі дуже важлива не тільки як мистецька подія, але й тому що фестиваль має заохочувати певну діяльність, подавати її як зразкову.

— Ми хвилювались, як зможемо працювати в умовах війни та повітряних тривог, — згадує режисерка. — Виявилось, що коли ми на репетиціях, то в цей момент нам не здатна стати на заваді навіть війна. Ми не солдати, ми просто митці, й мистецтво —  наша єдина зброя, якою ми боремося з Росією. Я відчувала себе, як на тренувальному полігоні.

І резюмує:

— Цей діалог в українсько-польському мистецтві є дуже творчим: дві нації і дві мови надихають та збагачують одна одну. Нам є що дати одне одному. І майбутня зустріч на фестивалі в Кракові, в спільному мистецькому просторі дає мені велику силу та надію, що мистецтво в результаті переможе.

Польська режисерка Мая Клечевська серед акторів та глядачів Івано-Франківського драмтеатру, 2023. Фото: Юрій Паливода

Дивіться також відео про виставу тут: https://fb.watch/oU3Iczcb4N/

-----------------------------------------------

Не лише «Дзяди» - українська частина в Boska Komedia

14 грудня о 15.30 у Театрі імені Юліуша Словацького (сцена Dom Machin) відбудеться показ української драми «Комаха». Після цього глядачі зможуть долучитися до дискусії про те, як змінюється український театр під впливом російської інвазії. Ввечері цього ж дня на головній сцені пройде також перший вечірній показ вистави «Дзяди» Маї Клечевської. «Це буде емоційний, напружений виступ, – каже про «Комаху» Бартош Шидловський, художній керівник фестивалю Boska Komedia. – Можливо, ця п’єса увійде до репертуару, що було б цікаво як показ українських авторів на театральних сценах Європи. А потім поговоримо про популяризацію української драматургії за кордоном, театральну роботу в реаліях війни та її наслідки». У дискусії візьмуть участь авторка драми Лєна Кудаєва та режисер вистави Томаш Фризель. У «Комасі» грає Ніна Батовська, українська акторка, яка приїхала до Польщі після вторгнення й зараз працює в Сілезькому театрі в Катовіце. На зустрічі можна буде придбати збірку перекладів драми «Комаха», зроблених програмою Українського інституту Transmission.UA: drama on the move.

Квитки на вистави «Дзяди» та «Комаха» можна придбати на сайті фестивалю www.sklep.boskakomedia.pl

Boska Komedia — міжнародний театральний фестиваль, який відбудеться 8-16 грудня у Кракові, в ньому візьмуть участь 20 вистав.

No items found.
Культура
Театр
Культурна дипломатія
Україна
Польща

Українська журналістка і редакторка. Працювала оглядачкою газети «Факти і коментарі», авторкою видань «Компаньйон», «Діловий журнал» і «Події та люди». Співпрацювала з Мінкультури Німеччини над циклом лекцій і матеріалів про психологію мас та пропаганду. Організаторка всеукраїнської благодійної акції «Фарби життя», у межах якої художники з різних країн світу малювали картини, які зараз висять на стінах українських онкоцентрів

Підтримайте Sestry

Підтримай Sestry! Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Лютий — особливий місяць для українців. Початок повномасштабного вторгнення розділив життя всіх на дві частини. Хтось пішов боронити Україну зі зброєю в руках, хтось записався в ТРО, багато жінок, рятуючи своїх дітей, виїхали у безпечніші місця. І все більшають лави Небесної сотні. «Герої не вмирають», — кажемо ми. Але вони вмирають, захищаючи рідну землю. І життя наше ніколи вже не буде таким як раніше.

До дня початку повномасштабного вторгнення українські артисти представили декілька знакових прем’єр.

1. Відповідь. Океан Ельзи

З початку війни «Океан Ельзи», як і низка інших виконавців, весь час проводив благодійні концерти. Святослав Вакарчук багато разів їздив до бійців на фронт, співав просто під супровід гітари. Від нього чекали нових пісень, бо є не так багато артистів, чиє слово є настільки вагомим і значимим. Пісня «Відповідь» ОЕ — саме така. І ці слова відгукнулись у серці дуже багатьом. 

Моя відповідь виткана

Зморшками на чолі,

Вартими тисячі слів.

Вона вишита в пам‘яті 

Білими мальвами,

Кована із сліз матерів.

2. Донченко. Ми пройдемо це все з тобою

До 24 лютого свою пісню представила Юлія Донченко. Ми знаємо її за ім'ям Мaxima. Юлія розпочала свою музичну кар'єру у Львові — гітаристкою-вокалісткою жіночого рок-гурту «Леді». Згодом перейшла до легендарних «Братів Гадюкіних». Разом із гітаристом Андрієм Партикою створили гурт «Гавайські гітари». 

Творчість Юлії важко віднести до якогось одного жанру. Її пісні — це поєднання рок-н-ролу, блюзу, кантрі та сучасної поп-рок-музики. Одне можна стверджувати точно: сучасні українські пісні цієї співачки унікальні, не схожі на музику інших, запам’ятовуються і дарують особливе світле і тепле відчуття. Їх хочеться слухати знову і знову. 

Протягом 2023 року Юля Донченко випустила кілька синглів — «Солдате» , «Трохи вина». Її сольний концерт у Львові мав назву «Ворожка» за назвою народної пісні, яка стала однією із візитівок Юлії.  

І ось прем’єра. «Чуєш, ми пройдемо це все з тобою…»

— Слова пісні «Ми пройдемо це все з тобою» написані спеціально людиною, яка пішла добровільно захищати Україну. Це дуже талановитий джазовий піаніст, поет, шалений креативщик і психоаналітик Максим Лан з нашої львівської пісочниці «Ляльки» (Дзиґа). Я хочу допомогти нам всім тримати віру в те, що найменша кількість світла перемагає темряву, що ми на світлій стороні — і підтримка одне одного допоможе нам пройти всі виклики, — розповідає Юлія. 

3. Юркеш Тільки не сьогодні 

Юркеш презентував пісню «Тільки не сьогодні». У своємі релізі музикант написав так: «Зараз відбувається фінальна, найдраматичніша фаза визвольної війни українського народу за свою Незалежність та, врешті, як тепер зрозуміло остаточно, за торжество визначальних цінностей Людства. Багато хто з українців вже давно не займається своєю звичною цивільною професією, а воює. Кожен по-своєму, хтось — на самому реальному фронті, хтось — волонтерить, хтось адаптує свої професійні здібності задля досягнення загальної мети. При цьому всі свідомі не тільки спраги до Волі та Перемоги, а й розуміння цінності кожного людського життя. Щодня ми втрачаємо найцінніші життя і  долі у цій жорстокій битві».

Юрій Юрченко (Юркеш) від самого початку повномасштабного вторгнення став добровольцем, приєднався до 49 окремого стрілецького батальйону «Карпатська січ» імені Олега Куцина, який функціонує у складі ЗСУ з 2014 року. Не відмовившись зовсім від своєї артистичної діяльності, він, навпаки, спрямував її на досягнення загальної мети — Юра і часто на «передку», де підносить дух побратимів своєю музикою, і займається волонтерською діяльністю, збираючи донати, а також доставляючи потрібні вантажі своєму підрозділу. Власне, це у наш час не рідкість, багато українських артистів так само включені в такі процеси.

Нова пісня «Тільки не сьогодні» про ці два роки, розповідає співак: 

— Це переповнена чаша моїх внутрішніх емоцій і переживань, які накопичувались упродовж цієї повномасштабної війни. Ти — «мужчина», батько, воїн — і, наче, маєш бути сильним. Але втрачати своїх побратимів, котрі для тебе стали рідніші за рідних, — непомірний тягар. Та ти не можеш нічого вдіяти… Бо це — війна. І ти мусиш робити свою справу. Тоді ти благаєш Бога: спаси і збережи їх…».

4. КOLA. Міліметр  

KOLA — одна із найпопулярніших українських сучасних  співачок. Найвідоміші пісні — «Біля серця», «Чи разом», «Порічка» (дует із музикантом YakTak). Співачка на великій сцені всього декілька років, та її пісні вже підкорили серця мільйонів слухачів своєю щирістю. Її творчість надихає та підтримує багатьох українців.

Багато хто пам'ятає артистку Настю Прудіус за участю в «Голосі країни». Тисячі глядачів спостерігали за нею протягом шоу і цінують дотепер за те, що та щирість, яку вони бачили, — нікуди не зникла. 

Першою прем’єрою у 2024 році стала зворушлива пісня «Міліметр». Це історія про сильне кохання. «Не відходь від мене ні на міліметр», — в наших реаліях ледь не кожна жінка тримає в голові подібну фразу. Вона звернена до коханого. Це бажання — постійно відчувати людину поруч із собою — йде від серця. Аби кожен слухач міг побачити в пісні свою історію.

У період шаленої закоханості здається, що без близької людини поруч бракує повітря і захоплює почуття розгубленості. Саме про такі щирі й сильні почуття йдеться у новій пісні KOLA:

— Очікування на близьку людину навіть протягом дня може здаватися нестерпним відчуттям, а якщо це очікування є вимушеним, бо близька людина не може бути поруч через обставини — кожна жінка відчуває безпомічність. І все, що їй залишається, — це чекати.

5 YakTak. Вона була нижче зростом 

Однією із найпопулярніших пісень 2023 року стала композиція «Порічка», записана KOLA разом із молодим артистом, що називає себе YakTak. На його рахунку багато пісень, що вже стали дуже популярними. Я сама півроку тому була на концерті і чула, як весь зал співав «Уночі», «Порічку» та «Я дожену останнього вагона». Це дуже сильно для артиста, який лише на початку 2022 розпочав свою музичну кар'єру. 

Ярослав Карпук два роки тому придумав собі псевдонім, записав кілька пісень, виклав їх в Youtube — і вони знайшли своїх слухачів. Взагалі артист виступає давно, ви його могли бачити та чути на Чорноморських іграх і в «Голосі Країни». Майже кожна його пісня ставала хітом. Власне, ці вони й увійшли в дебютний альбом, який вийшов днями. Якийсь час тому я запитувала в Ярослава, де він знаходить час і як йому вдається видавати нові пісні. YakTak якраз тоді був у турі і мав 60 концертів. 

— Скрізь, — відповів він. — Найчастіше — на задньому сидінні машини у переїздах між концертами.

Пісня «Dance», з якою співак боровся на Національному відборі за голоси слухачів, не викликала аж такого захоплення глядачів. Хоч своє місце в концертах композиція знайде. Новий альбом — це якраз і є та концертна програма, з якою артист виступає. І в неї поступово додаються нові пісні. Остання пісня — «Вона була нижче зростом» — одна з них. 

6. Антитіла. Ти саме та 

«Антитіла» після досить тривалої паузи повернулися з прем’єрою «Ти саме та». Це, за словами Тараса Тополі, звернення і до коханої жінки, і до рідної землі: 

— Це можна сприймати на особистому рівні — і тоді це присвята коханій. Можна на загальноукраїнському рівні — і тоді це присвята Батьківщині. Вона ж фактично є тією самою коханою.

Пісня була написана рік тому і довго чекала релізу. 

— Гармонія пісні була створена Максимом Сиволапом досить давно. Рік тому ми повернулись до неї — і я почав створювати мелодію та текст, — розповідає Тарас Тополя. — Все це відбувалося в непростий період життя. Гурт «Антитіла» вже вийшов з передової — і ми продовжували здійснювати нашу діяльність як волонтери і музиканти, роблячи на своєму місці максимум заради перемоги. Водночас ми були далеко від наших родин, дітей і коханих, за якими сумували, саме тому ця лірика, гармонія та мелодія вийшли такими драматичними.

У пресрелізі до пісні гурт навернув трохи філософії: 

— Метафоричний, образний відеоряд про те, як маленька людина у безмежності холодного простору і Всесвіту здатна своєю любовʼю запалювати вогонь і давати тепло мільярдам інших. 

Але так хочеться вірити в те, що Любов дійсно перемагає.

7. O.Torvald Червоні колготки 

Далі теж прем’єра, але неочікувана. Легендарну пісню «Червоні колготки» гурту  «Скрябін» і Кузьми, що стала саундтреком фільму «Я, “Побєда” і Берлін», переспівав Євген Галич і гурт O.Torvald. Продюсери фільму «Я, “Побєда” і Берлін» вирішили залучити до запису саундтреку фільму виконавців, які були особисто знайомі зі Скрябіним і захоплювалися його творчістю ще з 90-х. Вибір впав на гурт O.Torvald.

У музикантів є вже три кавери на пісні Кузьми, зокрема «Червоні колготки», який став справжньою прикрасою стрічки та зробив її особливою.

«Я, “Побєда” і Берлін» — фільм за автобіографічною книгою Андрія Кузьменка. Це історія звичайного хлопця, музиканта-початківця. За три дні до запланованого концерту він вирушає зі своїм другом Бардом ( в житті — Віталієм Бардецьким) до Берліна на старому автомобілі «Побєда». Хлопці почули, що десь там в Німеччині є колекціонер, готовий обміняти жовту «бестію» на шестисотий «Мерседес». Кузьма обіцяє своїй дівчині Барбарі повернутися додому на новій тачці, а хлопцям з гурту — встигнути на виступ. Уже з перших хвилин подорожі все, звісно, йде не за планом. Проте точно відомо одне: пригода допоможе героям знайти справжнє призначення.

Фільм вийде на екрани 9 березня, чекаю на нього з нетерпінням. Книга вийшла вже давно, дуже раджу вам прочитати! Ну, і, звісно, слухайте саундтрек «Червоні колготки».

8. Геля Зозуля Весела пісня 

Нову пісню представляє рудоволоса красуня Геля Зозуля. Та, яка «наробила лиха і сьогодні тиха». Геля випускає пісню за піснею — і, що цікаво, вони є помітними, співачці вдається уникнути самоповторів. Цю музику хочеться слухати і їй підспівувати, особливо якщо ви — жінка. «Ти любиш тікати, а я підкрадатись». Тепер це стане мемом. 

Трек називається «Весела пісня». Але, як каже Геля, «пісня-то весела, але весело буде далеко не всім, бо це сатирична казка про те, як дівчина взяла ситуацію в свої руки. Історія розгортається дуже неочікувано, адже все в житті буває».

Разом з піснею виконавиця випустила кліп. Головну роль виконав популярний блогер Тарас Нестеренко. Зйомки відбувалися в самому центрі Києва. Геля Зозуля сподівається, що гумористичний трек та кліп відволічуть слухачів від буденності та стануть приводом посміхнутися. 

Пісню Геля написала вночі, як і всі свої попередні пісні:

— Із самого дитинства я перед сном, замість того, щоб лягати спати, складала вірші та пісні, чи голосно грала якісь імпровізації на фортепіано. Відтоді багато треків народжувались саме вночі. 

Ось як вона сама представила пісню: «У цій композиції закладена сатирична історія дівчини, яка в якийсь момент захотіла взяти все в свої руки і зробила це характерними для себе способом». 

Глядачі кліпу на ютубі — у захваті: «Нарешті творчість, де жінка проявляє свою мʼяку силу. А не ридає, не жертва. Впевнена, жіночна, пʼянка️». Артистка, до речі, анонсує свій перший сольний концерт в креативному центрі «Уява» у Києві. 

9. Klavdia Petrivna Я тобі брехала 

Вихід нового треку «Я тобі брехала» збігся у часі із гучною нібито розвіртуалізацією Klavdia Petrivna. Українська співачка, яка ховає обличчя, опинилася в центрі уваги, коли її нагороду у категорії «Дебют року» видання «Лірум» прийшла отримувати артистка Маша Кондратенко (її кліп «Ванька встанька що таке, приготуй собі пакет» в Youtube переглянули вже більше 30-ти мільйонів глядачів). Спочатку всі повірили, але потім, хоч голоси артисток справді подібні, вірити перестали. Тож інтрига залишається.  Klavdia Petrivna використовує іронічний заклик «твоїм фейсом об тейбл» саме для того, щоб висловити бажання звільнитися від нав'язливих стосунків, які здаються ідеальними. Пісня «Я тобі брехала» показує Klavdia Petrivna сильною та незалежною жінкою, яка сміливо підіймає провокативну тему.

10 Джамала. Мій Брате  

Співачка Джамала представила нову пісню «Мій брате», яку присвятила загиблому на війні другу. Артистка зізналася, що у композиції втілила світлі спогади про нього, водночас присвячує її всім загиблим захисникам та захисницям.

— Чи може автор плакати над своїм твором, сидячи перед клавішними та комп’ютером, якщо він це переживає? Може! Так сталося зі мною знову. Рік тому, у січні, я втратила дуже близького друга, брата, але спогади про нього були настільки світлими, що якось я не могла плакати доти, поки не написала цю пісню, — розповіла співачка. 

— Найменше, що ми можемо зробити по відношенню до людей яких ми любили, які захищаючи нас і яких ми втратили, — памʼятати, згадувати, не боятися їх любити, любити спогади про них, згадувати їхні жарти, музичні смаки, цитувати їх. Мені це допомогло. Може, допоможе і вам? Напишіть їм листа, — додала Джамала.

Нову пісню вона заспівала у фіналі Національного відбору на Євробачення. І всі побачили, що Джамала, як кажуть у нас, «при надії». Вона чекає на третю дитину. І це було так зворушливо. Бачити, що життя перемагає. Слухайте пісню Джамали Мій брате. Нехай всі брати, батьки, сини, сестри повернуться живими з цієї війни.

20
хв

Українська десятка: лютневі прем'єри

Марія Бурмака

Києво-Печерська лавра ― одна з головних святинь православних Східної Європи. Приблизно тисячу років тому її історія почалася з однієї печери, а зараз це вже понад 140 будівель та майже 27 гектарів землі. Протягом майже п'ятисот років Лавру намагалися захопити росіяни. І врешті більшовики вигнали звідти монахів, перетворивши монастир на пошту, адмінприміщення та… комунальні квартири. 1941 року при відступі радянських військ з Києва Успенський собор підірвали.

В 90-х територія Лаври стала заповідником, увійшла до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, але аж до 2023 року залишалась місцем хазяйнування проросійських священників. Президент Володимир Зеленський оголосив про санкції для керуючої верхівки Лаври. А в січні 2023 року богослужіння у храмі Верхньої Лаври вперше провела вже Православна Церква України (ПЦУ). На сьогоднійшній день всі 79 об'єктів Нижньої Лаври повернулися на баланс держави. Але в тих будівлях, які встигли набудувати представники УПЦ Московського патріархату (МП) за роки свого хазяйнування і які не включені до списку держмайна, досі перебувають приблизно 60 монахів МП, очікуючи рішення суду.

Про те, що зараз відбувається у Лаврі та що планується зробити на її території, Sestry поговорили з директоркою Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України Мар'яною Томин.

Вона була поруч з представниками правоохоронних органів, коли рік тому розпочався процес повернення Києво-Печерської Лаври від Московського патріархату. Ті, хто знають пані Томин, розуміють: найкращої кандидатури, яка вижене московських попів з Лаври, годі й шукати. Для неї історична спадщина — не просто слова.

Територія Києво-Печерської Лаври. Фото: Shutterstock

Закрита зона монахів Нижньої Лаври

Ірина Твердовська: Вже рік, як Успенський собор та Трапезну церкву Києво-Печерської Лаври повернули державі з користування Української Православної Церкви так званого Московського патріархату. З чого все почалося і які плани у держави щодо Лаври? Коли може закінчитись остаточне повернення Києво-Печерської Лаври до Української православної церкви?

Мар’яна Томин: Починалося все, звичайно, з Успенського собору. Рік тому там пройшла перша знакова служба українською мовою. Вперше за більше ніж три століття.

Але процес повернення Лаври (а саме нижньої її частини) державі почався ще в березні 2023. Мало хто усвідомлює, що перед тим як цей процес (виселення релігійної організації певного спрямування з території заповідника) запустився, йому передував величезний юридичний пласт роботи. Зокрема, взаємодія Міністерства культури, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України. Була задіяна величезна кількість професіоналів. Розроблено декілька стратегій розвитку подій, одна з яких і була реалізована. Те, що потрапляє у публічний простір, це зазвичай тільки зовнішня сторона масштабного процесу.

Мар'яна Томин з генеральним директором Лаври Максимом Остапенком та його військовими побратимами. Фото з приватного архіву

Ще одна комісія паралельно займалася звіркою культурних цінностей. Я маю на увазі 800 предметів, які становлять музейний фонд України. Ікони, раки — місця, де знаходяться рештки святих. Була розпочата робота майнової комісії з приймання-передачі майна нижньої частини Києво-Печерської Лаври. Нижня Лавра — це 79 об'єктів культурної спадщини, що мають особливе архітектурне та історичне значення.

ІТ: Як юридично вирішувалося питання припинення діяльності московського патріархату на території Лаври?

МТ: Верхню Лавру переважно займав заповідник, а Нижню Лавру — монастир. Причому розподіл був дуже жорсткий.

Нижня Лавра мала свою систему відеоспостереження, свою пропускну систему, свою систему охорони. Це була закрита контрольована територія, до якої не мали доступу навіть працівники заповідника. Ви розумієте весь цей сюрреалізм?

Рік тому Кабінет Міністрів України скасував рішення, яке передбачало передачу Нижньої Лаври у безстрокове користування монастирю. Паралельно так само був заявлений позов про усунення перешкод у користуванні майном. Це був процес приймання-передачі майна, без якого повноцінне відновлення користування Києво-Печерською Лаврою неможливе.

На території Києво-Печерської Лаври з 1990 року структури УПЦ МП здійснили 45 незаконних перебудов і побудов нових об'єктів. Малюнок: texty.org

8 лютого 2024 року Київрада ухвалила доленосне рішення про передачу землі в користування Національному заповіднику «Києво-Печерська Лавра». Понад тридцять років земля, на якій розташовані пам’ятки національного та світового значення, не була законодавчо оформлена. Передача землі дозволить заповіднику взяти під охорону і контроль пам’ятки зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Приміщення Лаври займають 71 644 квадратних метрів.

ІТ: Проведіть аналогії зі світовими пам’ятками культури…

МТ: Лувр — це приблизно 72 гектари за площею території. Площа території Букінгемського палацу — 20 гектарів. А нашої Лаври — 26,9 га. Якщо порівняти площі приміщень, то Букінгемський палац і Лувр трохи більші.

За часів гетьмана Івана Мазепи територія пам’ятки розбудовувалась як автономне місто в місті. Таким план території і залишився до наших днів. Коли ми консультувалися з архітекторами, вони підтвердили, що Лавра є невід'ємною складовою так званої «Золотої київської милі», яка йде по Печерських пагорбах.

Монахи з проукраїнською позицією продовжать свою справу

ІТ: Поговоримо про монахів, які живуть на території Нижньої Лаври. Чому російська пропаганда використовує і розігрує цю карту — тему монахів Лаври?

МТ: Росіяни на всіх можливих майданчиках — в ООН та інших міжнародних інституціях — постійно повторюють, що процес передачі майна Києво-Печерської Лаври — це не повернення української національної святині українцям, а знищення монашого життя в Лаврі. Що є абсолютною неправдою і підміною понять. Про зникнення, знищення монашого життя ніколи не йшлося. Це дуже важливий аспект і ми маємо це усвідомлювати.

У контексті позиціонування Лаври як національної святині важливими є три аспекти: науковий, культурний і духовний. Ми чудово розуміємо, що без збереження сакрального статусу цього місця історичні наслідки будуть непоправними.

Печери Києво-Печерської Лаври, викопані майже тисячу років тому, вважаються однією з найголовніших православних святинь українців. Фото: lavra.ua

У Нижній Лаврі, навколо сімнадцятого корпусу зароджується вже інше монаше життя. Монахи будуть мати вибір, яким чином здійснювати свої обряди та адаптуватися до служіння Богу й Україні в спосіб, що відповідає нинішнім реаліям та не передбачає поширення антиукраїнських настроїв.

ІТ: Доводилось читати і чути припущення, що Києво-Печерська Лавра з ПЦУ не матиме достатньо вірян. Між тим я вперше зайшла в Успенський собор лише в грудні минулого року, вже після того, як «русскій мір» був звідти вигнаний. І таких людей чимало. Що тепер буде в українській Лаврі?

МТ: Коли ми взялися переосмислювати контекст Лаври, то подумали: як правильно розставити акценти, щоби привернути увагу не тільки всієї України, але й світу? І після багатьох дискусій — наукових, історичних, ідеологічних, культурологічних і консультацій з великою кількістю людей, вийшли на прості істини, що Лавра це і є одвічно український культурний, науковий і духовний центр. Це означає, що це є триєдина історія, яка матиме приваблюючий фактор саме в балансі цих трьох складових. Я вважаю, що це місце може дати багато цінного кожному українцю, бо це є його національна святиня.

Києво-Печерська Лавра — особливий об'єкт, який має релігійну та музейну складові, тут знаходяться унікальні наукові історичні знахідки, які підтверджують нашу прадавню історію.

Чого Росія так зловживає в інформаційному полі фактором захисту монахів? Тому що це єдине, чим можна маніпулювати через складність юридичних нюансів процесу повернення державного майна. Тому що все одно їм доведеться визнати, що ми є та прадавня частина Київської Русі, з якої вже походять інші гілки, які вони активно заплутують на свій лад

Ми вирішили, що Лавра має бути місцем, яке дивиться з майбутнього в минуле. Це дуже важливо. Ми завжди говоримо, що ми маємо дивитися з минулого в майбутнє. Як на мене, основна деструкція полягає в тому, що ми настільки драматично витягуємо всі фактори минулого, що в нас не вистачає зусиль, щоб прогнозувати майбутнє.

Зараз ідеальні умови для того, аби це місце стало відкритим для світу і показувало світові Україну, якою вона є, справжню і прадавню. Якщо ми говоримо про те, які ми є, то основна історія — це наша справжня відвертість перед собою. Не все було добре в минулому. Саме тут Мазепу піддавали анафемі. І рік тому, вперше за триста років у Києво-Печерській Лаврі була проведена молитва за спасіння його душі.

Я вважаю, що такі переосмислення історії — основна задача Лаври.

Новий храм Марії Магдалини та Лабіринт пам'яті

З грудня минулого року в лаврській дзвіниці почав бити дзвін. В 2023 році це було дев'ять ударів Великої Лаврської дзвіниці. Цього року це вже десять ударів. Кожен удар — це рік війни, починаючи з 2014 року.

Цей дзвін буде лунати до повернення останньої людини, яка є в полоні. Це дзвін за загиблими, за тими, кого ми втратили. Як нагадування того, що ми зобов'язані назавжди тим людям, які віддали життя за всіх нас. Це дзвін пам’яті та надії.

До Лаври приходять капелани, військові, і коли вони бачать цю історичну спадщину, вони говорять: ми воюємо також за нашу історичну ідентичність, що підтверджується чисельними артефактами на території Лаври, історією Лаври, величчю філософської спадщини, що є невід’ємною частиною світової культури, за все це. І головне — за правду і справедливість, бо саме Московія намагалася віками все це у нас вкрасти.

ІТ: Розкажіть про Храм Марії та Лабіринт Пам'яті...

МТ: Один з наших планів — створити Храм Марії в пам'ять про загиблих у Маріуполі. За зовнішнім муром Лаври, але на території заповідника, знаходиться занедбаний 101-й корпус. Колись це був підземний пороховий льох. Ми його відновимо, відбудуємо, і в його межах відкриємо храм. Тобто всередині це буде сучасний храм. Але за суттю це буде не новобудова, а відновлення пам'ятки національного значення.

101-й корпус, "Пороховий льох", в якому планується створити Храм Марії. Фото з приватного архіву

Місце буде мати назву Храм Марії — зокрема на честь церкви Марії Магдалини в Маріуполі. Він був зруйнований більшовиками в 1930-х роках, і пізніше на його місці з'явився Драмтеатр. Той самий, де було написано ДІТИ. Той самий, на який скинули бомбу росіяни. В майбутньому храмі буде унікальне оздоблення — ікони, намальовані на дошках з-під ящиків від набоїв. Це буде місцем пам’яті загиблих у Маріуполі та тих, хто пройшов крізь морок тортур полону і повернувся звідти до життя. Ця лінія буде наповнена реальними історіями загиблих, тих, хто повернувся з полону і тих, чий розшук триває.

Марія Магдалина була першою з людей, кому явився воскреслий Ісус. Цікаво, що матір Івана Мазепи у чернецтві прийняла ім’я Марії Магдалини. Цей факт є також історичним ракурсом відновлення пам’яті матері Мазепи, ігумені Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів, бабусі Андрія Войнаровського (який брав участь у складанні Конституції Пилипа Орлика).

А Лабіринт Пам'яті — це буде місце вшанування видатних особистостей, від лаврських святих до сьогоднішніх діячів у чотирьох напрямах (духовний, інтелектуальний, творчий та державницький).

Місце для спільного для всіх конфесій молитовного вшанування воїнів

Також наша філософська група запропонувала зробити так зване Молитовне Коло пам'яті або Молитовне Коло діалогу. Поки є два можливих варіанти назви проекту: «Спочатку було Слово» або ж «Ковчег Заповіту».

Які б не вирували міжконфесійні пристрасті в мирному житті, на війні всі капелани звертаються до Бога як до першоджерела. Мусульмани, іудеї, християни не думають про конфесійні відмінності

Війна вчить розуміти і думати про найголовніше. Тому виникла ідея створити місце для спільного молитовного вшанування воїнів та загиблих у російсько-українській війні ХХІ століття, які є вірянами різних релігій та конфесій, а також проведення міжрелігійного і міжконфесійного діалогу. Воно буде розташоване за зовнішньою огорожею Лаври, біля церкви Спаса на Берестові. В перспективі це місце може стати локацією для проведення зібрань Всеукраїнської Ради Церков і Релігійних Організацій  (ВРЦіРО).

Перша служба ПЦУ в Успенському соборі Лаври в 2023 році. Фото: pomisna.info

ІТ: Відновлення Лаври передбачає доволі масштабні та амбітні плани аж до 2051 року. Наскільки своєчасно зараз про це думати?

МФ: У мене зустрічне запитання — а коли на часі? Києво-Печерська Лавра, Софія, Чернігів, Почаїв і Святогірська Лавра (зруйнована й окупована) —  це сакральні місця, національні святині, духовні центри України, які незабаром будуть винесені на інший законодавчий рівень з іншою системою управління. Це унікальні місця релігійного поклоніння та паломництва.

Так що це значить, не на часі? Що тоді на часі?

Чимало іноземних колег шоковані від культурних втрат та руйнацій об’єктів культурної спадщини, викрадень культурних цінностей в Україні під час війни. Але я їм у відповідь пропоную: давайте я вам покажу, що ми маємо зберегти

Що є підтвердженням нашої ідентичності? Чому ми частина європейської спільноти? Чому ми є частиною світової спільноти? Ми унікальні нашими фантастичними об'єктами, дійсно унікальними історичними й археологічними знахідками, особливими артефактами.

І якщо ми раніше цього не робили, якщо нас війна змусила нечуваною у XXI столітті жорстокістю, геноцидом та вандалізмом мобілізувати всі можливі ресурси для боротьби, то, може, вона стимулювала людей також по-іншому подивитись на наше культурне надбання. Коли як не зараз?

Мар'яна Томин: Змісти й наративи мають вирішальне значення для перемоги. Фото з приватного архіву

Лавра може стати частиною національного маршруту єднання «Діадема української Слави», його наріжним каменем. До складу такого історико-культурного маршруту, концепція якого ще в розробці,  можуть входити Парк Вічної Слави, Національний музей Голодомору, Церква Спаса на Берестові, Мистецький Арсенал, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», Музей Другої світової війни, монумент Батьківщина-Мати, Видубицький монастир.

ІТ: Добре. А гроші? Всі ці плани потребують фінансів.

МФ: І не тільки грошей, але також знань і людських ресурсів. Багато європейських країн готові допомагати. Плюс країни Саудівської Аравії, Далекого Сходу.

Навіщо їм це треба? Україна — частина світової, європейської культури, яка була обкрадена й постійно піддавалась нищенню у всіх сенсах — історично, матеріально, духовно, культурно.

Але зараз ці цінності, що ми повертаємо на законних підставах, є неоціненним світовим скарбом. Україна — земля Пекторалі, Скіфського золота, унікальних реліквій і національних святинь, які належать Україні і доступні для світу. Ми з нашою культурною спадщиною є цивілізаційною опорою для демократичного світу. Ця спадщина транслює: «Ми були, є і будемо».

20
хв

«Лавра має бути місцем, яке дивиться з майбутнього в минуле», — Мар’яна Томин

Ірина Твердовська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: лютневі прем'єри

Ексклюзив
20
хв

Що не варто говорити на співбесіді в Польщі 

Ексклюзив
20
хв

Молочні бари у Польщі: як зʼявилися бюджетні їдальні

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress