Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Президент Польщі підписав зміни до спецзакону про допомогу громадянам України
Президент Анджей Дуда підписав поправку до закону про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом на території цієї країни. Серед іншого, вона передбачає продовження легальності перебування українських біженців
Дуда підписав зміни для українців. Фото: Przemysław Keler / KPRP
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Поправка до закону продовжує до 30 вересня 2025 року термін тимчасового захисту для громадян України, який згідно з чинним законодавством закінчується 30 червня 2024 року.
Продовження тимчасового захисту також пов'язане з продовженням доступу до медичних послуг, сімейних та соціальних виплат, виплат, що виплачуються установою соціального страхування, а також можливістю перебування в колективних засобах розміщення.
Згідно зі змінами до спецзакону, допомоги 800+ та «Добрий старт» зможуть отримувати лише ті діти, які відвідують навчальні заклади, що належать до польської системи освіти.
Поправка також вказує, серед іншого, на максимальний 36-місячний період, протягом якого студенти можуть брати участь у додаткових безкоштовних заняттях з польської мови. Рішення стосуватиметься учнів, які розпочнуть заняття у 2022/2023 та 2023/2024 навчальних роках.
Крім того, відтепер заявку на PESEL зі статусом UKR треба буде подавати відразу після прибуття до Польщі. І зробити це можна лише з дійсним проїзним документом.
З 1 липня 2024 року фінансування підтримки для громадян Польщі, які прийняли біженців з України, буде можливим лише на підставі договору з місцевою владою.
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Щиро вітаю вас з Днем Незалежності України! 24 серпня 1991 року ви досягли великої мети, за яку ваші предки боролися і якої прагнули протягом довгих століть — ви отримали незалежність і власну державу. Я радий і пишаюся тим, що першими у світі — 2 грудня 1991 року — незалежність України визнали дві держави: Канада і Польща.
Дев'яності роки минулого століття в нашій частині Європи були складними, і події в різних країнах розвивалися різними шляхами — залежно від минулої історії, місцевих політичних умов, мрій і прагнень громадян, а іноді й від щасливого чи нещасливого випадку. Не всім народам вдалося без проблем «подолати минуле», як висловився у назві своєї книги про історію України видатний український історик Ярослав Грицак. Для вас, українські друзі, доля не шкодувала труднощів, а згодом послала найгірше — збройну навалу сусіда й жахливу війну.
Вже понад три роки моє серце крається спостерігати за перебігом вашої героїчної боротьби. В яку і сам, в міру снаги, я намагаюсь внести свою скромну лепту.
З початку повномасштабної війни я бачу в цій трагедії також шанс для обох наших народів на краще майбутнє, тіснішу єдність із Заходом заради співпраці й безпеки, дружні стосунки між нашими країнами й людьми, які в них живуть
Спочатку розвиток подій дозволяв думати, що мої сподівання збуваються, про що свідчили численні приклади. На жаль, останнім часом я розумію, що попереду ще довгий шлях.
Війна затягується, Збройні Сили України й мешканці країни платять найвищу ціну — життям, кров’ю, знищеними й зруйнованими будинками й містами. Але затяжну війну відчуває й агресор — його економіка слабшає і стоїть на порозі серйозної кризи, яка може підірвати основи його здатності продовжувати війну. Тому він кидає величезні сили й засоби на пропаганду, яку сміливо можна назвати гібридною війною, що ведеться в кіберпросторі, у ЗМІ, залах парламентів і на засіданнях урядів, а також — на вулицях. Терористична держава намагається залякувати, підкупляти, привертати на свій бік усіма способами політиків і громадян країн, які надають Україні допомогу. Вона підтримує радикальні, переважно схильні до фашизму громадські рухи й політичні партії, підкидає їм брехливі псевдоаргументи, руйнує почуття єдності з українцями, нацьковує на біженців. Приклади та наслідки такої діяльності видно скрізь: у США, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Чехії. На жаль, також і в Польщі.
Гнів і обурення викликає той факт, що лунають голоси проти продовження допомоги Україні й людям, які знайшли в нашій країні притулок від війни. Переконано запевняю вас, українські друзі, що серед поляків у вас, як і раніше, є величезна кількість прихильних людей
Про це свідчать опитування й результати останніх президентських виборів, які, на жаль, хоч і з незначною більшістю, виграв кандидат, підтриманий угрупованнями проросійських ксенофобів. Чимало й прикладів мужніх волонтерів, які продовжують організовувати збори коштів на допомогу й особисто передають Україні закуплене обладнання воїнам ЗСУ або цивільним майже на самій передовій, під дронами ворога над головою. Багато є й тих, хто обрав спільну службу з воїнами ЗСУ — як у якості польових медиків, так і у збройних формуваннях. Спільна боротьба «за вашу і нашу свободу» й пролита кров єднає, цементує дружбу. Це добре. Нехай ця дружба триває вічно. Разом ми — сила.
З нагоди Дня Незалежності України я хочу звернутися до вас, перефразовуючи слова українського гімну:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля, Ще вам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть ваші воріженьки, як роса на сонці, Запануєте й ви, браття, у своїй сторонці.
Хоча Хорватію і не можна назвати популярним напрямом серед українських біженців, з початку повномасштабної війни сюди приїхало понад 27 тисяч українців — а для країни з населенням менше ніж чотири мільйони людей навіть ця цифра вважається значною. Цікаво, що приблизно стільки ж людей (28-30 тисяч) щороку залишають Хорватію, мігруючі до інших країн ЄС, що вже спровокувало демографічну кризу. Влада й медіа Хорватії постійно говорять про нестачу робочої сили в країні та те, що вже зараз кожен п'ятнадцятий працівник у країні є іноземцем. Очікується, що до 2030 року в Хорватії буде вже близько половини мільйона іноземних трудових мігрантів.
З огляду на очевидну кризу на ринку праці, приїзд українських біженців міг піти на користь хорватській економіці. Разом з тим українки, які переїхали сюди від війни, кажуть, що Хорватія — країна не для заробітків. «Тут тепло й красиво, але реальний прожитковий мінімум вищий за мінімальну заробітну плату, — пояснює Sesty Олександра з Києва. — Тож якщо ви не маєте тут свого житла й працюєте на місцевому ринку праці, вижити дуже непросто».
Безкоштовне житло, яке не можна вибирати
Олександра з двома синами приїхала до Хорватії восени 2022 року. Cпочатку евакуювалася від війни до Німеччини. Потім повернулася до України. Але з початком російських дронових атак виїхала знову.
— Цього разу — до Хорватії, і не лише з дітьми, а й з батьками, — розповідає Олександра. — Щомісячних соціальних виплат у Хорватії немає — тут можна отримати хіба 300 євро на людину на рік. Соціального житла, як у Німеччині, також немає. Але є (і вони існують досі) програми допомоги українцям з тимчасовим житлом, які, наскільки мені відомо, організовані Червоним Хрестом. Це безкоштовне проживання у будиночках — де можна жити доти, доки не знайдеш постійне житло. Ми жили в такому готелі рік, поки не переїхали до міста Задар, де самі винаймаємо квартиру.
Ці будиночки знаходяться в горах — у гарних місцях, але далеко від цивілізації, великих міст і моря. Там немає кухні, але є безкоштовне харчування. Тобто тобі дають дах над головою, їжу, разом з тим знайти постійну роботу, яка б дозволила орендувати власне житло й облаштувати життя, практично нереально. Знаю людей, які живуть у таких будиночках уже три роки. Поки триває війна, їх не виселяють.
Важливо розуміти, що якщо просиш таке житло, ти не можеш вибирати, де саме тебе поселять — а поселити можуть і в готелі на трасі, де в пішій доступності не буде взагалі нічого
З пошуком квартири під оренду буває по-різному: хтось знаходить швидко, хтось шукає місяцями. У Хорватії до орендарів немає таких жорстких вимог, як в інших європейських країнах, де дивляться і на твій офіційний дохід, і на кредитну історію. Але тут буває проблематично знайти відповідні умови — щоб, наприклад, протягом року платити фіксовану суму. Оскільки більшість місцевих живуть з турсезону, орендаря можуть попросити влітку платити вдвічі більше, а то й взагалі виселитися — з можливістю заїхати назад після закінчення сезону. Нам пощастило знайти квартиру з фіксованою орендною платою. Ціни останнім часом сильно зросли. Коли ми приїхали, однокімнатну квартиру ще можна було винайняти за 450 євро, тоді як зараз це щонайменше 650 євро.
Готель Wooden Houses Macola, в якому живуть українські біженці. Фото: wooden-houses-macola-korenica.hotelmix.com.ua
Айтішники, бізнесмени й майстри манікюру. Хто знайшов себе в Хорватії?
Є українці, які мешкають у дорогих прибережних зонах — це здебільшого айтішники, які працюють на ринки інших країн. У Хорватії вони просто живуть і насолоджуються морем.
Мало хто зміг знайти себе саме на місцевому ринку праці. Знаю дівчину, яка заробляє у Хорватії як майстер манікюру (і її клієнтки — переважно українки). Ще знаю чоловіка, який продає сонячні панелі. Він досвідчений бізнесмен, але каже, що спочатку було складно. Хорвати звикли щось купувати у тих, кого знають особисто — навіть якщо доведеться заплатити більше. Він доклав чимало зусиль, щоб завести знайомства. Деякі українці заробляють на тому, що беруть в оренду готелі та перездають.
Мінімальна зарплата тут близько 800 євро. Якщо при цьому віддавати 650 євро за оренду квартири, тобі просто не буде на що жити. Ціни на продукти вищі, ніж у Німеччині. Щоб купити, наприклад, шматочок м'яса та якусь кашу, овочі, доведеться викласти від 30 євро. Попри те, що живемо ми на морі, риба й морепродукти тут настільки дорогі, що дозволяємо ми їх собі не часто. Нещодавно приїжджала до України, де чоловік купив мені п'ять кілограмів креветок — то я ними снідала, обідала й вечеряла.
У Хорватії я працюю на себе — займаюся фотографією. Здебільшого це фотосесії у турсезон. Але фінансово допомагає чоловік, який надсилає нам гроші з України.
Олександрі подобається свобода, яку відчуваєш у Хорватії
За словами Олександри, українці в Хорватії можуть отримати знижку на оренду житла за програмою компенсацій. Але на практиці це відбувається не завжди:
— Не всі власники житла хочуть цим займатися. Суть програми в тому, що саме орендодавець має подати заявку й документи, що підтверджують, що у нього живуть українці — і якщо він, наприклад, здає квартиру за 600 євро, то частину цих грошей йому сплатить не орендар, а держава. Багато хто не хоче брати в цьому участь ще й тому, що із заявкою на участь у програмі почнеться перевірка документів — а не у кожного хорватського орендодавця там усе «чисто».
Хорватська реальність у цьому сенсі більше схожа на українську, ніж на німецьку чи швейцарську
Хорватський менталітет
Тут, як і в Україні, щось може бути нелегальним, а щось за принципом «як домовишся». Але вирішити питання через когось навряд чи вдасться — домовлятися хорвати згодні лише особисто, так би мовити, дивлячись у вічі. Знайома якось радила мені йти до лікаря, прихопивши шоколадку. Тож у певному сенсі тут панує звичний нам безлад. Забув принести якийсь папірець? Не страшно, потім занесеш. Люди вірять одне одному на слово. Що ще дуже відрізняється від тієї ж Німеччини, так це відсутність контролю. Немає ані суворих систем штрафів, ані джоб центрів, що змушують тебе шукати роботу. Нікого не цікавить, де і як ти живеш, працюєш ти чи ні, їздив в Україну чи ні.
Немає соціальних виплат — відповідно, немає й контролю. Почуваєшся вільно, і мені це подобається
До речі, попри відсутність суворої системи штрафів і поліцейських на кожному кроці, у Хорватії почуваєшся безпечно. У маленьких містечках всі одне одного знають, і крадіжки трапляються переважно в турсезон. Загалом хорвати доброзичливі, добре ставляться до іноземців. У розмові з українцями часто згадують, що тридцять років тому вони самі пережили війну — і дуже нам співчувають.
Більшість хорватів — люди релігійні. Це католицька країна, і тут навіть серед шкільних предметів є віровчення.
Дитячий фестиваль, Шибеник 2024
А от трудоголіками хорватів я б не назвала. Докладати надзусиль вони точно не будуть. Є у людини будиночок біля моря, вона десятиліттями здає його туристам. Пів року заробляє на цьому гроші, наступні пів року — на ці гроші живе. І більше їй нічого не потрібно.
Сервіс з українським краще навіть не порівнювати
Моя поламана машина побувала на трьох хорватських СТО — тижнями стояла в кущах, ніхто навіть не починав ремонт. В Україні відремонтували відразу. За ремонт ноутбука чи смартфона візьмуть щонайменше 50 євро — але це не означає, що роботу буде зроблено. Не варто дивуватися, якщо в ресторані вам принесуть брудну тарілку чи склянку. Якщо попросите, поміняють, але швидше за все здивуються, чому це вас хвилює. Місцеві у цьому сенсі розслаблені. У жодній зі сфер, по суті, немає конкуренції, ніхто не прагне сподобатися чи більше заробити. Люди інакше ставляться до роботи, грошей і життя в цілому.
Оскільки заробітки тут невеликі, в сім'ях зазвичай працюють обидва партнери. Батьки часто працюють позмінно, діти теж ходять до школи за змінами: тиждень зранку, другий — після полудня. Шкільна програма тут трохи легша за українську, а ось підхід більш схожий на наш, ніж на німецький: вчитель може відчитати, навіть іноді підвищити голос. У Німеччині як би дитина себе не поводила, такого не буде.
У прибережних зонах Хорватії можна побачити вілли, власників яких місцеві саркастично називають «німецькими хорватами». Це люди, які тридцять років тому через війну поїхали до Німеччини і там залишилися. Заробляючи значно більше, ніж могли б удома, вони залишаються у Німеччині, а нерухомість купують у Хорватії. Ті, хто під час війни не поїхав, називають цих людей зрадниками. Як я вже казала, українці та хорвати у певному сенсі схожі.
У «мертвий сезон» життя тут наче зупиняється
— На роботі тут справді не напружуються, — підтверджує Ксенія Норик з Києва, яка теж зараз мешкає у Хорватії.
— Для хорвата нормально просто сидіти годину-дві, пити каву і дивитися на море
Нещодавно до мене в гості приїжджала подруга, яка сказала: «Дуже красиво, але я не змогла б весь час жити в такому відпускному вайбі». Хорвати самі дивуються, коли дізнаються, що хтось до них приїхав не відпочивати, а жити. Тому що місцева молодь, навпаки, їде до країн, де можна більше заробити.
Ксенія — професійна художниця. В Україні займалася живописом, викладала малювання у кількох студіях Києва й мала свій онлайн-магазин картин. З початком великої війни евакуювалася з на той момент трирічною донькою спочатку до Польщі, а далі — до хорватського містечка Водиці, де торік відкрила власну студію.
Ксенія отримала грант і відкрила майстерню-крамничку
— Саме у Хорватії я почала малювати пейзажі. Природа й неймовірна краса навколо надихають, — каже Ксенія. — Поспіхом виїжджаючи з Києва, я прихопила лише п'ять маленьких картин, які помістились у сумку. Три з них продалися на польському аукціоні. Вже пізніше, через пів року життя у Хорватії, я поїхала в Україну і вивезла багато своїх картин і робочих інструментів.
У Хорватії пощастило знайти квартиру, власник якої погодився взяти участь у програмі компенсації житла — таким чином замість 600 євро на місяць я поки що плачу 300. Якщо тут самостійно орендувати житло, потрібно заробляти бодай 1300-1400 євро на місяць.
У деяких сферах — таких, як моя — тут можна знайти можливості. Я, наприклад, відкрила власну студію завдяки тому, що отримала від європейського фонду грант на розвиток бізнесу. Це був довгий і непростий процес з безліччю нюансів і документів, але все вийшло — і з літа минулого року маю власну студію, яка водночас є і моїм маленьким магазинчиком, де продаю свої картини, сувеніри, а також малюю на замовлення.
Місцеві вже добре мене знають — приїхавши до нашого містечка, я сама активно почала знайомитись з людьми. Заводила знайомства у дитячому садочку доньки, у місцевій бібліотеці, згодом організувала кілька персональних виставок — і про мене написала місцева газета. І зараз у мене вже є замовники як серед місцевих, так і серед туристів. Моя галерея-студія знаходиться у самому центрі міста — і вечорами люди, які гуляють набережною, заходять і часто щось купують чи замовляють. У сезон студія працює до одинадцятої години вечора.
Взимку все по-іншому — це «мертвий сезон», тому в цей період я багато малюю, а також даю уроки малювання та майстеркласи. Уроки проводжу хорватською мовою, яку за ці три роки вже добре вивчила. Граматика, до речі, дуже схожа на українську, як і деякі слова. Я ходила на курси, займалася з репетитором, але більшість часу вчила сама. І справжній прогрес стався, коли перестала боятися робити помилки. До речі, більшість хорватів непогано знає англійську.
За великого бажання можна і мову вивчити, і знайти варіанти для розвитку. Наприклад, грант, який я отримала — не тільки для художників, бізнес може бути різним. Залежно від сфери діяльності можна отримати від семи до двадцяти тисяч євро. Потім, за необхідності, можна пробувати подаватися і на інші гранти — якщо, наприклад, потрібно докупити обладнання.
Життя у Хорватії має свої плюси і мінуси. З плюсів для мене як для художника — звісно, неймовірна природа й архітектура довкола. Тут точно є звідки черпати натхнення. У Хорватії багато сонячних днів навіть взимку. Тут досить вітряно — і тому навіть у спеку не душно.
Тут цікава кухня, місцеві дуже люблять м'ясо. Часто можна побачити ягня, кабанчика або навіть корову на рожні. Хорвати чудово готують раків, і ще тут дуже смачна оливкова олія. Ще мені подобається блитва — це такий овоч, підвид буряка.
З мінусів — високі ціни (зараз до нас приїхала моя мама, і на всю сім'ю ми тільки на продукти витрачаємо по сто євро раз на кілька днів), а також «мертвий сезон», коли життя в місті на кілька місяців просто зупиняється. Ще в Хорватії дуже висока вологість, немає централізованого опалення, тому взимку в квартирах може бути цвіль. Місцеві до цього звикли, а от українців це часто шокує.
Те, що тут немає соціальних виплат, — це водночас і мінус, і плюс. Ти відповідаєш сам за себе і нікому нічого не винен.
За даними хорватських ЗМІ, найбільше українців зараз живе в Загребі, прибережній Сплітсько-Далматинській жупанії та північному регіоні Примор'я-Горський Котар навколо порту Рієка. Що стосується працевлаштування, то одним з найбільш затребуваних напрямків була і залишається готельно-ресторанна галузь — сезонна робота там є завжди. Також, як повідомляє місцева преса, зараз у Хорватії великий попит на продавців у магазинах і торговельних центрах, будівельників і фахівців з розвитку бізнесу зі знанням іноземних мов.
Деяким українцям у Хорватії вдається підтвердити свої дипломи й знайти роботу за фахом. Серед них є лікарі. Так, Хорватська медична палата наразі отримала 16 запитів на визнання медичних дипломів з України, повідомляє хорватське видання jutarnji.hr. Лікарів на хорватському ринку праці справді бракує, але медичні дипломи, видані в інших країнах, підтвердити складно. Наприклад, епідеміолог Ольга з Луганської області розповіла, що через різні навчальні програми й бюрократичні нюанси з 27 років свого трудового стажу вона змогла підтвердити лише 12 — і отримала право працювати не епідеміологом, а лікарем загальної практики. Щоб стати вузьким фахівцем, їй потрібно ще п'ять років навчатися у місцевому виші.
Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.
Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.
Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.
Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.
На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.
Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?
Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками
Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.
26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER
М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони
Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.
Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:
тренінги з евакуації та першої допомоги,
ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
семінари з протидії дезінформації,
тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.
Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.
Українці в Польщі — невидима армія опору
Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.
Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.
У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.
Що означає бути в безпеці як військовий біженець?
Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.
Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.
Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.
Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі
Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).
Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.
Не в кредит, а напевно!
Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.
Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.
Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.
16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER
Армія як політика
За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.
У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.
Ціна висока, але альтернатива дорожча
Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?
Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.
Нова вага, нова відповідальність
Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.
Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.
Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно
Тому зараз – це наш момент.
У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.
Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.
Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.
Поки лідери НАТО запевняють у незмінності курсу на підтримку України, а ЄС вкотре демонструє крихкість єдності під тиском Будапешта, Росія не лише не зупиняє агресії, а й посилює свої дії — як на фронті, так і в інформаційній війні. Саміт у Гаазі не приніс прориву: обіцянки без гарантій, розмови про «мир через силу», натяки на діалог із Путіним — і все це на тлі дедалі очевиднішого зниження амбіцій США. Паралельно Угорщина блокує нові санкції, а Кремль запускає складні кібероперації, вдаючи, ніби світ уже змирився з його присутністю.
Про те, як змінилася стратегія Заходу, які ризики несуть за собою ілюзії щодо Росії, що означає нова хвиля дезінформації, і чому саме Європа має взяти на себе провідну роль у стримуванні агресії, Sestry поспілкувалися з Кіром Джайлзом — провідним британським експертом з питань безпеки та Росії, старшим науковим співробітником програми «Росія та Євразія» у Chatham House.
Трамп, НАТО і Росія: альянс на межі компромісів і викликів
Марина Степаненко: Мир через силу був оголошений головною темою переговорів Трампа і Зеленського. Після зустрічі глава Білого дому натякнув на діалог з Путіним і можливі поставки ракет Patriot, але жодних твердих зобов'язань взято не було. У цьому контексті, як на вашу думку, формула «мир через силу» може бути реалізована щодо Росії і наскільки США готові реально взяти на себе роль тиску?
Кір Джайлз: Ми завжди знали, що єдиний спосіб забезпечити безпеку Європи, — це надати Україні максимально можливу підтримку. Тож зараз ми маємо справу з наслідками політики кількох поспіль адміністрацій США, які вирішили, що потрібен інший шлях. Вони глибоко помиляються, і це завдає величезної шкоди не тільки європейській безпеці і, звісно, самій Україні, а й глобальній безпеці.
Саме така стриманість і відмова протистояти агресії призвели до спалаху глобальних конфліктів у всьому світі
Ми бачимо, як ситуація загострюється, гине все більше людей, починається все більше воєн — і все саме через цю нову ідею Сполучених Штатів, що протистояти агресору небезпечніше, ніж дозволити знищити жертву цього агресора.
Саміт НАТО визнав Росію довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Фото: CHRISTIAN HARTMANN/AFP/East News
Зустріч лідерів США та України вкотре актуалізувала питання: яку саме модель підтримки Києва бачить для себе Вашингтон? Йдеться про стратегічне партнерство чи радше про контрольоване стримування війни без довгострокових зобов’язань?
Існує серйозне питання, чи взагалі можливе справжнє стратегічне партнерство з Дональдом Трампом. Адже Сполучені Штати прагнули партнерства з Росією — і навіть це не надто добре працює, незважаючи на те, що Трамп готовий зробити все можливе, щоб дати Росії все, що вона хоче. Будь-яка країна, будь-який традиційний друг, союзник або партнер Сполучених Штатів, має пам'ятати, що відносини, на яких будувалися колишнє процвітання та безпека Америки, більше не мають реального значення для Трампа. Ми перебуваємо в абсолютно новому глобальному середовищі.
Це означає, що країни, які серйозно ставляться до європейської безпеки, а отже, і до безпеки та майбутнього України, повинні активізуватися, щоб заповнити прогалину, яку залишають Сполучені Штати. Це насамперед стосується сусідів Європи, але також і ліберальних демократій у всьому світі, які мають спільний інтерес у припиненні агресії.
Останнім часом у Брюсселі ширилися чутки, що Росію можуть прибрати з переліку головних загроз для НАТО, залишивши там лише міжнародний тероризм. Це виглядає дивно на тлі того, що саме Росія продовжує війну в Європі та дестабілізує ситуацію глобально — від Африки до Близького Сходу. У фінльному комюніке Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Однак чи бачите ви загалом спробу Заходу «нормалізувати» агресора?
США вже давно роблять вигляд, що Росія не є проблемою, і ми не повинні виключати можливість того, що НАТО, в своїх відчайдушних спробах утримати США в альянсі, може підіграти цій риториці.
Ми вже бачили ознаки того, що НАТО готове піти на надзвичайні заходи, щоб заспокоїти Трампа: візьмемо, наприклад, лист, який генеральний секретар Марк Рютте написав йому, навмисно складений «мовою Трампа». Мабуть, було надзвичайно складно імітувати вербальні вирази п'ятирічної дитини, щоб це зробити.
Тому ми не можемо з упевненістю сказати, як далеко може зайти НАТО, щоб забезпечити подальшу участь США в Альянсі. Але європейські країни не повинні мати ілюзій щодо того, чи перестала Росія бути загрозою, незважаючи на зусилля нинішньої адміністрації США переконати себе в протилежному.
Стійкість режимів і крихкість рішень: що визначить тривалість війни
Попри санкції, втрати на фронті та зростаючу ізоляцію, режим Путіна тримається — принаймні зовні. З огляду на вашу експертизу: що є джерелом стійкості цієї системи сьогодні і що могло б її дестабілізувати зсередини?
Існує мало шансів на те, що російський режим буде зруйнований зсередини, оскільки це режим, яким переважна більшість російського народу, здається, цілком задоволена.
Зрештою, це самодостатня система, в якій особи, що отримали багатство і владу в рамках цього режиму, не зацікавлені в його руйнуванні. Тому зараз немає підстав вважати, що Росія відхилиться від свого агресивного курсу, незважаючи на довгострокові збитки, катастрофічні наслідки для економіки країни та її населення.
Якщо припустити, що кінець війни ще не близько, але й не безнадійно далекий — які саме фактори, на вашу думку, можуть зрушити ситуацію з глухого кута? Внутрішній злам ви окреслили як малоймовірний, а втім, чи може це бути тиск ззовні чи щось третє, про що ми ще не говоримо вголос?
Відповідь на це питання завжди була і буде однаковою: європейські країни повинні надати Україні максимальну фізичну та фінансову підтримку, щоб допомогти їй перемогти Росію — будь-якими доступними засобами. Не обов'язково на передовій, а й за допомогою інших форм підтримки.
Європейські країни повільно усвідомлюють, що їхнє майбутнє тісно пов'язане з майбутнім України, і що вони більше не можуть покладатися на Сполучені Штати як на основного спонсора цих зусиль. Але Європі доведеться докласти набагато більше сил, щоб Україна могла продовжувати утримувати лінію фронту і відбивати агресора.
Росія та Білорусь оголосили про навчання «Захід-2025». У минулому подібні маневри ставали прелюдією до агресії. Чи є нині ризик повторення цього сценарію і чи здатен Захід адекватно реагувати в умовах політичного розпорошення?
Люди завжди хвилюються перед наближенням навчань «Захід» — так було задовго до повномасштабного вторгнення в Україну і навіть до анексії Криму. І так, це завжди створює можливість зробити щось, що не має відношення до самого вишколу.
Але на цьому етапі, коли вже триває інтенсивний конфлікт, ми повинні розглядати «Захід» як ще один елемент заплутування на полі бою, як частину ширшого маскування в рамках триваючої війни, а не як початок нової
Звичайно, західні розвідувальні служби будуть уважно стежити за тим, хто що і де робить в контексті російсько-білоруських навчань — навіть у цій новій реальності, коли значна частина сухопутних військ Росії вже глибоко задіяна в Україні і має обмежені можливості для операцій в інших регіонах.
«Невидимий фронт»: як Росія веде війну проти Заходу в інформаційному просторі
Пане Джайлз, ви самі стали мішенню нової, витонченої фішингової атаки з боку російських хакерів — під виглядом співробітниці Держдепу США. Зловмисники використали функцію Gmail «delegate access», щоб отримати прихований доступ до вашої пошти, оминаючи двофакторну автентифікацію. Це операція, в яку, ймовірно, були вкладені тижні роботи. У цьому контексті, як змінилася російська тактика в інформаційній війні за останній рік? І що це говорить про новий рівень загрози?
Я впевнений, що вся операція зайняла набагато більше часу — лише на її виконання пішло кілька тижнів, тож етап планування, мабуть, розпочався значно раніше.
З одного боку, ця нова техніка, новий підхід до отримання доступу до електронної пошти людей, свідчить про те, що Росія змушена розробляти більш витончені методи, оскільки її попередні, більш примітивні, спроби зазнали невдачі. Протягом багатьох років було зроблено численні спроби зламати мою електронну пошту, деякі з них були смішно примітивними, інші — дуже складними та витонченими.
Але з іншого боку, ця нова методика підкреслює, що ми всі вразливі
Те, як ймовірні російські зловмисники використали вбудовану функцію Gmail, яка є в обліковому записі кожного користувача, щоб створити, по суті, «бічні двері», які обходять усі наші звичайні заходи безпеки (двофакторну автентифікацію, мобільні коди, запити на підтвердження), показує, що ніхто не є по-справжньому в безпеці.
Доки такі компанії, як Google, Microsoft та інші, не виправлять цю лазівку, неминуче, що ця техніка буде використовуватися набагато ширше, не тільки проти таких мішеней, як я.
Цього літа Європа стала свідком хвилі фейкових розсилок від імені західних урядів, маніпуляцій у соцмережах та втручання в передвиборчі кампанії в окремих країнах-членах ЄС. Як саме Росія сьогодні намагається впливати на громадську думку в Європі і які наративи вона просуває в першу чергу?
Деякі з російських наративів є цілком послідовними у часі, тоді як інші пов'язані з конкретними політичними подіями. Важливо пам'ятати, що кампанії, які проводить Росія, є постійними і не обмежуються датами демократичного календаря.
Росія постійно докладає зусиль, щоб підірвати сили, які об'єднують Європу: солідарність між європейськими державами, згуртованість суспільств, довіру до інституцій і, перш за все, підтримку України в протистоянні російській агресії
Ці кампанії є постійними. Крім того, існують цілеспрямовані, термінові заходи, спрямовані на вплив на результати конкретних демократичних процесів у конкретних країнах у конкретні моменти часу.
Санкційна втома. Чи ще працює тиск Заходу на Кремль?
Окрім саміту НАТО відбулася ще одна важлива для України подія — саміт Європейської ради. Там одночасно обговорювалися і новий санкційний пакет проти РФ, і підтримка переговорного процесу України з ЄС — обидві ініціативи заблокувала Угорщина. Санкції — ще й Словаччина. Наскільки такі дії підривають довіру до єдності Євросоюзу — і які механізми самозахисту від внутрішнього саботажу потрібні ЄС?
Це ще одна ілюстрація того, як організації, що базуються на консенсусі — НАТО та ЄС — вразливі до найменшого спільного знаменника. Якщо всередині є саботажник або руйнівник, це може ефективно паралізувати всю організацію — особливо у випадку ЄС, який є в основному торговою організацією, а не структурою, створеною для вирішення геополітичних конфліктів.
Багато в чому сама структура наднаціональних інституцій Європи не відповідає викликам, з якими вони зараз стикаються
Проте вражає те, як далеко вони просунулися в збереженні єдності та спільному розумінні важливості підтримки України. Я сподіваюся і вірю, що знову можна буде знайти обхідний шлях, щоб рухатися вперед, навіть без співпраці таких країн, як Угорщина, Словаччина чи інших.
Саміт ЄС не зміг ухвалити спільну заяву на підтримку України — Угорщина заблокувала. Фото: Geert Vanden Wijngaert/Associated Press/East News
Про що свідчить той факт, що США наразі не збираються посилювати санкційний тиск на РФ зі свого боку?
Ну, повідомлення від Сполучених Штатів було дуже чітким. Зараз вони є партнерами Росії і прагнуть нав'язати Україні умови капітуляції, які диктує Москва. Це реальність, з якою зараз доводиться мати справу Україні та Європі.
І саме адаптація до цієї реальності та швидкість, з якою це відбудеться, визначатимуть майбутню безпеку всього континенту.
Останні два роки повномасштабна війна Росії проти України була головною темою самітів НАТО. У 2023-му році у Вільнюсі лідери Альянсу погодились, що Україна може оминути План дій щодо членства, а торік у Вашингтоні зафіксували чітку позицію — курс України до НАТО є незворотним. А втім, цьогоріч у Гаазі на перший план зібрання вийшов Дональд Трамп. Заради нього максимально скоротили офіційну частину саміту, що зробило його найдорожчим в історії Альянсу. Як порахували в нідерландському медіа АD, кожна хвилина зустрічі обійшлась у мільйон євро. Головний підсумок — члени НАТО погодились збільшити витрати на оборону до 5% ВВП. Планується, що в ці 5% будуть закладені й витрати на допомогу Україні. У фінальному комюніке усі країни блоку визнали Росію довгостроковою загрозою і висловили «непохитну відданість» 5 статті Північноатлантичного договору.
Наскільки готові члени НАТО до реального збільшення витрат і як це вплине на обороноздатність Альянсу? Чи планують союзники посилювати військову підтримку України? Чи готовий Трамп до продуктивної співпраці США і НАТО? Чи зміг Зеленський переконати американського очільника продовжити допомогу Україні?
Альтернативи НАТО нема, але потрібні зміни
Саміт НАТО в Гаазі, перший після повернення Трампа до Білого дому, переслідував дві основні цілі. Перше — погодження нового базового рівня оборонних витрат. Цю угоду про витрати Трамп розглядає й як ключовий елемент своєї трансатлантичної політики, каже аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Однак важливо не лише витрачати більше, а й розуміти, на що саме йдуть кошти — тобто які сили та спроможності слід створювати:
— Цей розподіл коштів і є другим ключовим результатом саміту — хоча про нього мало відомо через його засекречений характер. Очікується, що союзники погодяться на збільшення загального обсягу завдань на 30% — для виконання нових регіональних планів оборони.
Але це збільшення буде нерівномірним: оскільки США сигналізували про скорочення зобов’язань у сфері стримування в Європі, основне навантаження ляже на європейських союзників і Канаду
Зараз країни НАТО повинні витрачати на оборону 2% свого ВВП. Торік цього показника досягли 23 країни з 32. Ближче за всіх підійшла Польща, яка минулого року витратила 4,1%, а в цьому році націлилась на 4,7%. Самі ж США витрачають 3,4% ВВП.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте та глави держав та урядів НАТО. Фото: НАТО
Більшість союзників, здається, готові погодитися з цією новою метою, лише Іспанія оголосила, що вона проти. Деякі висловилися за довший період впровадження — скажімо, десять років, каже керівник програми оборонної політики та стратегії естонського Міжнародного центру безпеки і оборони (ICDS) Тоні Лоуренс (Tony Lawrence). Водночас національні плани видатків, оголошені іншими країнами, зокрема Великою Британією, Францією та Німеччиною, свідчать, що їм буде важко досягти нового показника:
— Мета полягає в тому, щоб витратити 3,5% на основну оборону і ще 1,5% — на широку безпеку. Основні витрати на оборону зростуть з нинішніх близько 500 мільярдів доларів США до майже 900 мільярдів, що значно посилить потенціал НАТО. Крім того, планувальники Альянсу раніше зазначали, що союзники повинні витрачати 3-4% ВВП, щоб виконати вимоги регіональних оборонних планів, узгоджених у Вільнюсі два роки тому.
Якщо вони збільшать витрати до цього рівня, то будуть готові протистояти всім загрозам, що виникають у нинішніх умовах безпеки
Зрештою, продовжує Тоні Лоуренс, НАТО, безсумнівно, залишається найкращим варіантом на майбутнє, але Альянс повинен змінитися. По суті, європейські союзники мають взяти на себе більшу частку завдань і відповідальності, а отже, і наростити військовий потенціал.
Європі варто пришвидшитись з цими планами, певен український президент. На думку Володимира Зеленського, збільшення оборонних витрат протягом 10 років — це дуже повільно, мовляв, за цей час у Путіна вже буде нова тренована армія. До того ж Зеленський вважає, що російський очільник планує упродовж найближчих 5 років протестувати на міцність 5 статтю договору НАТО.
Гарантії колективної безпеки
Володимир Зеленський до останнього вагався, чи брати участь у гаазькому саміті — з огляду на те, що в анонсованому заздалегідь порядку денному Україна не значилась. Так само не був остаточно зрозумілий формат можливої зустрічі з Дональдом Трампом. А втім, зрештою Зеленський відвідав Гаагу і з доволі насиченим графіком: зустрівся, зокрема, з керівництвом ЄС та генсеком НАТО. Марк Рютте анонсував збільшення підтримки України: «За весь минулий рік було більш ніж 50 мільярдів євро. Зараз, до початку липня, вже 35 мільярдів. Тож ми можемо сміливо припустити, що річна сума перевищить минулорічну».
Дональд Трамп прибув до Гааги останнім з лідерів країн НАТО — надвечір 24 червня. Дорогою на саміт, відповідаючи на питання журналістів на борту свого літака, американський президент заявив, що можна по-різному трактувати 5 статтю договору НАТО. Однак вже під час саміту, врахувавши готовність союзників до підвищення витрат на оборону, Дональд Трамп запевнив, що буде з союзниками «до кінця».
Європа десятиліттями покладалась на американські спроможності навіть поза межами НАТО, тож інтересу інвестувати в альтернативи практично не було, зауважує аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Але адміністрація Трампа недвозначно заявила про намір різко скоротити свій внесок:
— Ще небезпечнішим є прецедент: на початку 2025 року США тиснули на Україну, погрожуючи обмежити допомогу, щоб досягти власних дипломатичних цілей. Це поставило під сумнів, чи може Європа повністю покладатись на американські гарантії безпеки.
НАТО обіцяє продовжити підтримувати Україну на шляху до членства в Альянсі. Фото: ОПУ
Ключове стратегічне завдання для лідерів країн НАТО — не допустити розколу блоку. Особливо це важливо тому, що для Росії другою стратегічною метою, окрім тотального знищення України, є розвал Альянсу, пояснює директорка київського офісу GLOBSEC Юлія Осмоловська. Для росіян це важливо і як психологічна помста, і більш практична історія — геополітичний переділ європейського континенту. Тож навіть якщо збільшення витрат європейських союзників по НАТО на свою оборону є важливим аргументом на користь того, щоб «США залишалися у грі», це виправдовує геополітичну доцільність такого кроку. Водночас, говорити про те, що тільки «фактор Трампа» відповідальний за таке безпрецедентне рішення про підвищення витрат на оборону до 5% від ВВП буде некоректним:
— Більшість європейських країн (особливо тих, що розташовані на східному фланзі НАТО) чудово розуміють нагальну потребу у форсованому посиленні своїх оборонних потужностей через загрозу з боку Росії і намагаються активно надолужувати відставання. Втім, для інших — більш географічно віддалених від театру бойових дій в Україні, таких, наприклад, як Іспанія, Португалія, Греція, — ця російська загроза сприймається менш драматично; однак ці країни дуже зацікавлені у збереженні присутності США у регіоні як головного гаранта безпеки і найбільшого контрибютора у НАТО. Відповідно, якщо для останніх погрози Трампа про вихід США з регіону через небажання європейських партнерів «збільшити плату» за свою безпеку стали свого роду каталізатором для їхнього рішення про збільшення фінансування на оборону, це на виході має позитивний результат для Європи
Зустріч на полях саміту
Для української делегації ключовою подією зібрання в Гаазі були перемовин Зеленського з Трампом. Тло для них було не надто сприятливим — переговорний процес щодо завершення російсько-української війни провалився, президент США відмовляється тиснути на Росію, яка натомість посилює ескалацію і тиск на Україну. Крім того, підвішеними залишається низка питань — від того, чи надаватимуть або продаватимуть американці Києву зброю, і до того, що буде з угодою про рідкісні копалини.
До початку зустрічі Трампа з Зеленським світовими медіа прокотилась репліка президента США з закритої зустрічі лідерів НАТО — нібито з Україною потрібно щось робити, оскільки ситуація повністю вийшла з-під контролю. Розмова Трампа з Зеленським тривала 45 хвилин, спільних заяв для медіа не було.
Американський президент назвав зустріч з Зеленським чудовою: «Це чудовий час, щоб припинити війну. Якщо я зможу, я поговорю з президентом Путіним, чи можемо ми припинити війну». Однак на запитання журналістів, чи обговорювали вони з президентом України припинення вогню, Трамп відповів: «Ні, я просто хотів дізнатись, як у нього справи». А ще Трамп погодився, що амбіції Путіна можуть вийти за межі України. Однак при цьому американський президент однаково вважає, що Путін заплутався і хотів би вийти з війни.
Реакція Зеленського була доволі стримана, хоча він також вважає, що відбулась хороша зустріч. Говорили насамперед про закупівлю американських систем ППО та можливе спільне виробництво дронів. Раніше Зеленський заявляв про наміри України купити щонайменше 10 американських Patriot. Трамп на пресконференції сказав, що пошукає можливості продати комплекси Україні, мовляв, подивимось, чи зможемо зробити частину з них доступною. «Вони потрібні й нам».
Зустріч Зеленського та Трампа тривала 45 хвилин. Фото: ОПУ
З дипломатичного погляду позитивними є і сам факт зустрічі, і її зміст, зазначає директорка київського офісу GLOBSEC Юлія Осмоловська. Проведення такої зустрічі вирішує одразу два ключові завдання: підтримує інтенсивний діалог зі Сполученими Штатами на всіх можливих рівнях із чітким пріоритетом на комунікацію між президентами, а також задає темп і динаміку українсько-американським контактам на тлі певного уповільнення у відносинах між США та Росією:
— Якщо ми говоримо про змістовну складову цієї зустрічі, то була можливість озвучити ті речі, які для нас найбільш пріоритетні, але також й обговорити питання, що становлять інтерес для американців і де Україна може розглядатися привабливим партнером. Наприклад, Україна вкрай зацікавлена у посиленні своєї системи протиповітряної оборони, про яку говорив президент України, але також на зустрічі йшлося про виробництво дронів, те, в чому американці дуже зацікавлені, бо тут йдеться про наявність в Україні найкращого досвіду втілення інновацій у цій сфері.
Окремо ця зустріч президентів дала можливість українській стороні надати альтернативну російським наративам оцінку війни і дещо збалансувати розуміння ситуації Трампом, говорить Осмоловська:
— Російські наративи і дезінформація щодо того, що Росія тримає контроль над ситуацією і, власне, переважає на полі бою, знаходять свого, скажімо так, користувача не тільки в США, але і в Європі. Це негативним чином впливає на готовність партнерів нарощувати свою допомогу Україні, оскільки вони не розуміють, чи це зможе суттєво сприяти отриманню Україною переваги на полі бою.
Саме тому для нас важливо доносити відповідну інформацію до партнерів, розвінчувати ці “російські міфи” у всіх можливих форматах, резюмує Юлія Осмоловська. У цьому контексті, зустріч президентів України та США мала ключове значення. Будемо сподіватись, що більшу частину месиджів американський президент таки почув.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.jpg)
