Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Дітей-біженців зобов’яжуть навчатися у польських школах. Місцеві українські школи вже мають рішення

Українські діти у Польщі обов’язково мають бути охоплені польською системою освіти. І якщо з початком вибуху повномасштабної війни українських учнів у Польщі запрошували до шкіл, враховуючи їхні бажання не пристати на таку пропозицію й продовжити онлайн-навчання у рідній школі, то незабаром це буде обов’язковою опцією

Ольга Гембік

З 2024 року українські діти повинні навчатись у польських школах. Фото: Piotr Molecki/East News

No items found.

Діти поза школою

Уже з 1 вересня 2024 року українські діти будуть зобов’язані увійти до польської системи освіти. Про таке рішення заявила заступниця міністра освіти Йоанна Муха. Наприкінці квітня відповідний законопроєкт Міністерства освіти Польщі ще перебував на фінальній стадії підготовки. Очікується, що українські діти у польській школі матимуть й «український компонент» — змогу вивчати рідну мову. Разом із тим навчальні заклади Польщі збираються працевлаштувати українських вчителів. 

Такому рішенню передували соціальні дослідження залучення українських дітей-біженців до навчального процесу. Приміром, згідно зі звітом «Поза школою. Оцінка перешкод для навчання у школі для українських дітей та підлітків-біженців у Польщі», проведеним міжнародними гуманітарними організаціями Care International, IRC та Save the Children International, лише 49% українських дітей, які через війну опинилися у Польщі, відвідують школи. Тим часом країна прихистила більш як 300 тисяч українських дітей шкільного віку.

Утім, за словами заступниці міністра освіти Йоанни Мухи, цифра у більш як 100 тисяч, якою оперують громадські організації, може бути завищена. Після консультацій з українськими колегами, у міністерстві освіти Польщі зупинилися на цифрі 50-60 тисяч українських учнів у Польщі, не охоплених навчанням. 

Мінус 800+

30 квітня Рада Міністрів Польщі затвердила проєкт змін до спецзакону про допомогу громадянам України у зв'язку з війною. Він передбачає продовження тимчасового захисту українських біженців до 30 вересня 2025 року. Серед нового, зокрема, обмеження допомоги за програмою 800+ — вона буде лише для тих дітей-біженців, які відвідують польські дитсадки та школи. Таким чином уряд начебто хоче убезпечитися від «поїздок за соціалкою», коли українська родина уже повернулася в Україну, але за виплатами раз на місяць відвідує Польщу.  

Це ж саме стосується і програми «Добрий старт». На фінансову допомогу можуть розраховувати ті громадян України, котрі легально перебувають на території Польщі разом з дитиною, яка зарахована до польської школи або дитячого садка.

Допомогу 800+ зможуть отримувати лише ті діти, які будуть навчатись у польських школах. Фото: Michal Dyjuk/Associated Press/East News

Зміни до спецзакону затверджені Сеймом та Сенатом й підписані президентом Анджеєм Дудою. Попри очікування, що зміни до спецзакону наберуть чинності лише з 1 липня 20214 року, українці у Польщі, чиї діти не відвідують польських шкіл, отримали привід для хвилювання. І йдеться тут не лише про фінансову допомогу 800+.

Український компонент

Під час презентації уже згадуваного дослідження, йшлося про те, що серед основних труднощів, з якими стикаються українські діти у польських школах і через які не хочуть ходити до місцевих класів, 72% назвали мовний бар’єр. Ще 24% опитаних не розуміли польської системи освіти, 46% було важко призвичаїтися до навчання, а 10-м відсоткам — дуже важко.

Допомогти із вирішенням цих проблем мали б міжнародні міжкультурні асистенти, найоптимальніше — такі ж біженці. Ці помічники добре зарекомендували себе під час навчального процесу. 

— Ще перед повномасштабним вторгненням наша фундація мала досвід праці з міжнародними міжкультурними асистентами, — каже лідерка команди міжкультурних асистентів Анна Ковальчук із фундації «Україна» у Вроцлаві. — Ми мали кількох асистентів, котрі підтримували дітей у вроцлавських школах, тепер їхня кількість на Дольному Шльонску зросла до 41 особи. Зараз специфіка праці міжкультурних асистентів у школах змінюється відповідно до викликів. Якщо раніше ми більше говорили про мовний бар’єр, то зараз більше кажемо про інтеграцію. Адже ми часто чуємо про цю проблему — діти не хочуть іти до школи, не інтегруються. 

Окрім супроводу учня, міжкультурні асистенти, а також українські вчителі, яких планують залучити до навчального процесу в Польщі, зможуть внести важливий «український компонент» до процесу навчання. Йдеться про вивчення таких предметів як українська мова, література, історія України тощо. 

Про важливість «українського компоненту» йдеться у Спільній заяві Міністра освіти Республіки Польща, Міністра науки Республіки Польща та Міністра освіти і науки України. Очільник українського освітнього відомства Оксен Лісовий зустрівся із своїми польськими колегами 28 березня 2024 року. 

Що на це українські школи? 

В українських школах у Польщі, які працюють за українськими програмами, уже відреагували на анонсований проєкт змін до спецзакону про допомогу громадянам України.

Зокрема, у Першій українській школі Фундації «Незламна Україна» почали паралельно зараховувати учнів до польських шкіл-партнерів. До початку навчального року до польських шкіл обіцяють зарахувати всіх учнів, які навчаються у Варшаві, Кракові та Вроцлаві. 

— Діти навчатимуться за інтегрованою програмою, що об’єднує польську та українську системи освіти, частково буде збільшено навчальне навантаження, — пояснює Марина Юсин, керівниця відділу комунікацій фундації «Незламна Україна». — Учні отримуватимуть як польські, так і українські документи про освіту державного зразка. А з наступного навчального року дітей наших шкіл додатково готуватимуть до складання іспиту у 8-му класі та матури. До того ж, батьки матимуть легальні підстави для перебування в Польщі та отримання фінансової допомоги «Добрий старт» і 800+.

Варшавська українська школа ВШколУ — освітній проєкт, створений Клубом католицької інтелігенції та Українським домом у Варшаві — відома тим, що її учні із самого початку офіційно перебувають у двох системах освіти: українській і польській. ВШколУ співпрацює з приватною львівською школою «МрійДій» і польською школою Монтессорі ім. Св. Уршулі Ледуховської. За свій інноваційний підхід до освіти дітей-біженців ВШколУ отримала престижну нагороду CEB Award for Social Cohesion 2024.

— Завдяки тому, що наші діти і так у двох системах освіти, то ми можемо продовжувати навчання. Але чекаємо на зміни, що будуть у постанові стосовно біженців, і на зміни в освітньому праві, щоб точно спланувати вектор своєї діяльності, — каже директорка школи ВШколУ Оксана Колесник.

Заняття у Варшавській українській школі. Фото: ВШколУ

У школі «Материнка» ім. Дмитра Павличка, яка почала працювати у Варшаві за українською освітньою програмою задовго до повномасштабного вторгнення, нові зміни теж не викликали надмірного хвилювання.

— Попри те, що «Материнка» є виключно в українській системі освіти, міністр освіти України запевнив, що нашу школу зміни до спецзакону не торкнуться, — каже директорка школи Наталія Кравець. — Школа тривалий час працює у Польщі, на основі документів про навчання наші учні робили карти побиту — дозволи на тимчасове або постійне проживання. Ми співпрацюємо з іншими міжнародними школами, маємо уроки польської. Працюємо із розумінням, що в українській школі нашим дітям соціалізуватися найкраще.

No items found.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Два боки однієї медалі

Досвід інших європейських країн, — зокрема Німеччини, — показує раціональність шкільного обов’язку. Там взагалі не стоїть питання, чи мусять діти відвідувати німецьку школу.

Але існує інший бік питання — кількість учнів, які наразі не відвідують польські школи, але одночасно заповнять їх у вересні. На думку психологині української школи «Материнка» в Катовіцах Вікторії, проблеми в комунікації можуть виникнути як у вчителів з дітьми через мовні і культурні розбіжності, так і в польських учнів, яким доведеться ділити парти з українцями, нерідко психологічно травмованими. Непросто буде всім, тому найкращий варіянт — аби зміни відбувалися поетапно. Приміром, для початку є сенс створити суто українські класи в польських школах із залученням українських викладачів.

На думку експертів освітньої галузі, основною метою зобов'язання відвідувати польську школу є усунення проблеми «зниклих дітей». Тобто тих, кого батьки забирають з польських шкіл, але не приносять жодних підтверджень, що ті навчаються онлайн в українських школах.

Фото: Maria Symchych, Shutterstock

Згідно з чинним законодавством, достатньо однієї заяви від батьків про те, що дитина навчається онлайн, і вона може бути звільнена від польського шкільного обов’язку. І ніхто не контролює, чи дійсно це так. Тобто є ризик, що чимало учнів взагалі опинилися поза системою освіти.

А ще є українці, які навчаються у двох школах паралельно. І тепер таких дітей буде ще більше: навчатись у Польщі їх зобов’яже місцевий закон, а українську школу вони не захочуть залишати самі.

Подвійне навантаження може призвести до психологічних проблем не лише у дитини, але й у її батьків. Може виникнути величезний запит на психологічну підтримку. Чи може польська школа надати таку психологічну підтримку — не лише українським учням, але й їхнім батькам? Чи це повинні робити інші інституції?

— Школа зобов'язана надавати психолого-педагогічну підтримку всім учням, — пояснює Малгожата Ґондек, магістр, спеціальна педагогиня  комплексу загальноосвітніх технічних шкіл № 2 у Катовіце. — Збільшення кількості учнів з досвідом міграції, безумовно, вплине на кількість штатних спеціалістів, які працюють у закладі на повну ставку. Необхідно буде надавати допомогу з чутливістю до виявлених проблем, забезпечувати постійну підтримку і реагувати на ситуації втоми від навчання, а також допомагати учням ознайомитися з матеріалом, який потрібно вивчити.

Малгожата Ґондек. Фото з приватного архіву

Батьки учнів також можуть розраховувати на підтримку фахівців і насамперед мають співпрацювати зі школою. Тобто виявляти інтерес до успішності своїх дітей, повідомляти про проблеми, прогрес, досягнення. Інформувати школу про те, що турбує дитину, ділитися досвідом, висловлювати свої пропозиції.  

Українців відлякує тривалість навчання у польській школі

Згідно зі статистичними даними, у польських початкових школах навчається 122 000 дітей українських біженців. У середніх школах їх лише 28 000. Це може свідчити про те, що частка підлітків, які прибули до Польщі після початку війни і ходять зараз до польських шкіл, суттєво менша за частку дітей молодшого шкільного віку. Польські психологи пояснюють цю проблему переважно двома причинами:

1) Українським підліткам важче навчатись у польських школах, ніж в українських. На жаль, після переходу до польських шкіл, через відмінності у навчальних програмах, а також складну спеціальну термінологію, яка відрізняється в польській та українській мовах, навіть якщо дитина добре знала предмет (біологію, хімію, фізику тощо) рідною мовою, у польській школі вона починає отримувати гірші оцінки, і це демотивує.

Часто дітей приймають на один, іноді на два класи нижче, ніж в українських школах, тому українські учні як найстарші в класі не завжди можуть знайти спільну мову зі своїми польськими однокласниками, відчувають себе не такими успішними і, відповідно, отримують психологічну травму.

2) Українцям важко інтегруватися. Друга причина певною мірою залежить від першої, але не завжди.

Чимало українських учнів відмовилися від польської освіти через нездатність пройти інтеграційні процеси

Вони сумують за батьківщиною і переконані, що немає потреби вчити польську мову та інтегруватися в польське суспільство, адже війна закінчиться і вони повернуться додому.

Початок навчального року в школі №15 міста Ольштин. Фото: Robert Robaszewski / Agencja Gazeta

Є ще одна причина, про яку польські експерти чомусь не говорять або просто не знають. Чимало українських батьків переконані, що українська освіта є кращою та ефективнішою. Це стосується насамперед тривалості навчання. В українській школі вчаться 11 років, після чого складають ЗНО/НМТ (аналог польської матури) і вступають до університету. Польський учень навчається 12-13 років (8 у початковій школі та 4 або 5 у середній). Отож, обираючи українську школу, учень економить 1-2 роки перед навчанням у внз. І це найпопулярніша і найвагоміша причина серед українських учнів не кидати українську школу.

— Батьки обирають навчання онлайн або в нашій українській школі, бо з нами можна швидше отримати атестат, аби вступити до польського вишу

— Тож я дуже сподіваюся, що новий закон не заперечуватиме діяльність таких шкіл, як «Материнка», — каже Вікторія.

Хтось обирає навчання в двох школах через невпевненість у майбутньому. Адже у разі повернення додому дитині важливо повернутися у свій клас. Комусь дуже складно вчитися в двох школах, комусь не дуже, а комусь взагалі легко. Діти різні. Навіть в одній родині часто одна дитина легко сприймає навчання в двох школах, а друга змушена вибрати якусь одну, бо не встигає. не тягне... Є діти, яким важко засвоювати предмети польською мову, а батьки не наполягають і переводять їх до української школи...

Мовне питання

— Найбільшим бар'єром є мова, — каже Малгожата Ґондек. — Однак, наша школа, наприклад, отримала комплект підручників з польської мови та організовує групові або індивідуальні додаткові заняття з польської мови для дітей-біженців. Учні, які мають вищезгадані труднощі, мають можливість користуватися перекладачем на телефоні навіть під час уроків.

Для кожного учня-мігранта наша школа готує картку допомоги. Кожен учень має можливість постійних або разових консультацій з фахівцями відповідно до потреб або з педагогом, психологом. Ми намагаємося модифікувати навчальний процес на індивідуальній основі. Викладачі зобов'язані враховувати труднощі навчання мовою, відмінною від рідної.

На жаль, на практиці не всі школи так толерантно ставляться до мовного питання. Багатодітна мама Анжеліка розповідає про неприємний досвід свого сина в польському технікумі, де дітям-українцям робили різкі зауваження, коли вони розмовляли між собою українською навіть на перерві.

Іспит з польської мови в ліцеї міста Лодзь. Фото: Tomasz Stańczak / Agencja Wyborcza.pl

— У першому семестрі діти стояли на перерві і розмовляли між собою українською, — каже Анжеліка, — підходили вчителі не з їхнього класу і робили зауваження. Був випадок, коли у класі їм видали нові ноутбуки і діти, встановлюючи нові програми, між собою почали розмовляти українською на тему програмування. Вчителю це не сподобалося, і він зробив їм зауваження. Мій Давид не змовчав, пояснивши, що так їм простіше порозумітися. І вчитель почав говорити про закон захисту польської мови...

На батьківських зборах ми, дві мами-українки, почали обговорювати цю тему, виявилося, що їхні сини вдома теж жалілися на цю ситуацію. Класний керівник почав виправдовуватися, а коли я сказала, що зверталася до юриста і мене проконсультували, що закон не забороняє іноземцям між собою у школі спілкуватися рідною мовою, тим паче, що до вчителів вони звертаються польською...

При згадці про юриста атмосфера в школі змінилася, у другому семестрі вже такого не було, і я зрозуміла, що треба захищати наших дітей

Разом з тим Анжеліка наголошує, що така неприємна ситуація була лише в школі її старшого сина. Інші її троє школяриків мають виключно позитивний досвід відвідування польської школи. Доня Єва в ліцеї має прекрасні стосунки з вчителями, які навіть просять її перекладати з польської на українську або навпаки для інших дітей з України, які, на відміну від Єви, не так добре комунікують польською мовою на уроках.

Булінг і травми війни

Вікторія розповідає, що до «Материнки» приходили дуже травмовані діти. З боку вчителів вони чули звинувачення: «Чому ти так довго в Польщі, а досі не можеш вивчити мову?» З боку однокласників — питання: «Чому ти досі тут, коли вже будеш повертатися?»

На думку психологині, знову відправляти їх в польську школу буде неабияким стресом. «Це ж не звичайні сім’ї, в яких батьки приїхали на заробітки ще задовго до війни, — підсумовує пані Вікторія, — чимало дітей бачили ракети і те, як гинуть їхні знайомі. До нас ходять діти у дуже важкому стані, яким потрібна психологічна допомога. Тому отак взяти цих дітей і відправити до польської школи, де непідготовлені вчителі й однокласники — може стати проблемою для всіх».

Фото: Gian Marco Benedetto / Anadolu Agency/ABACAPRESS.COM/East News

«Як фахівці ми підходимо індивідуально до кожного учня, — зі свого боку переконує пані Малгожата. — Намагаємося вирішувати будь-які проблеми та труднощі, які виникають. Ми зосереджені на спілкуванні. Помічаємо сигнали тривожних симптомів. Звичайно, виклик, з яким ми стикаємося, — це травма війни. Покинути свою країну, розлука з членами родини та близькими людьми. Втрата стабільності, тривога, безпорадність, страх. Зміна оточення, знайомство з «новим і незвіданим».

У кабінеті, в коридорі, в класах у мене було сказано багато слів підтримки і вдячності — аж до пошуку рішення. Насамперед йдеться про те, щоб бути присутнім, говорити, відчувати себе в безпеці. Слухати, що говорить учень, про якого йдеться, — іноді мовчки або зі сльозами на очах. Вміти знайти друзів, коли хтось почувається самотнім, допомогти поговорити з учителем, коли стрес бере гору. Показати, як можна по-іншому реагувати в тій чи іншій ситуації. Шукати ідеї, як зняти стрес або знайти хобі, — наприклад, уроки танців. Іноді потрібна чашка малинового чаю, щоб з'явилася посмішка, людина відчула себе важливою. Батькам школа також допомагає матеріально у вигляді продуктових наборів».

Пані Малгожата впевнена, що учнів слід якомога частіше хвалити, аби підвищити мотивацію та запевнити їх у подоланні труднощів. А ще в їхній школі часто проводяться інтеграційні зустрічі, тренінги з інтеграції, спілкування, де надається підтримка, пропонуються методи і форми позитивного підкріплення.

«Я вважаю, що все це дозволить українським дітям та молоді взяти участь у польському освітньому процесі. Вони із задоволенням займаються шкільними обов'язками, виявляють бажання брати участь у різних позакласних заходах».

Посвята першокласників. Початкова школа імені Януша Корчака в П'ясечно. Фото: Slawomir Kamiński / Agencja Wyborcza.pl

— Польської школи не потрібно боятися! — підсумовує педагогиня. — Адже нове — не означає погане. Це новий розділ, зустріч з новими друзями, захоплення чи навчання професії. А насамперед — це відчуття спільності, причетності до шкільної спільноти. Школа — це не просто будівля, це люди, які її відвідують. Вони створюють характер цього місця. Школа — це простір для спілкування, але вона також дає відчуття безпеки. Польська школа відкрита для учнів з міграційним досвідом, а фахівці готові і хочуть допомогти.

20
хв

Шкільний обов’язок для українців у Польщі: виклики та шляхи подолання

Тетяна Виговська
школа без дому, українські учні, польська школа, міжкультурні асистенти

<frame>Менше половини українських школярів, які через війну живуть зараз у Польщі, відвідують польські школи. Але незабаром всі діти мусять піти до них, щоб не мати прогалин у навчальній програмі та інтегруватися в польське суспільство. Для багатьох українських дітей це означає неабиякий стрес, адже чимало з них недостатньо знають польську, мають психологічні травми й іноді зазнають булінгу. Редакція Sestry.eu знає, що це одна з найважливіших проблем біженців. Тому ми розпочали цикл «Школа без дому», в якому описуємо те, що турбує наших дітей, шукаємо хороших прикладів для наслідування, спілкуємося з психологами, вчителями та чиновниками. Тож якщо ви мати, вчителька, волонтер, психолог, чиновник — пишіть нам на redakcja@sestry.eu. Ми тут — для вас.<frame>

Моніка Вісла — директорка Початкової школи № 1 Героїв Вестерплатте в Бєльсько-Бялій. Фото: приватний архів

У вашій школі навчаються учні з України. Скільки їх?

У нас 60 учнів, це зовсім небагато, в регіоні є школи, де навчається, наприклад, 90. Ця статистика нестабільна, вона весь час коливається. Наприклад, до вчорашнього дня у мене було 58 учнів, сьогодні знову 60, тому що двоє, яких батьки виписали 13 травня, повернулися до школи. Вони хотіли поїхати в Україну за сімейними обставинами, але не вийшло, вони повернулися, і нам довелося прийняти їх назад до школи.

Ще двоє учнів виїхали в Україну восени, вони не повернулися до школи, тому ми вважаємо, що жити там, де вони зараз, досить безпечно. Якщо тільки вони зараз не в іншому місті, тому що українські сім'ї також переїжджають по Польщі, як правило, в пошуках більш високооплачуваної роботи. 

Сьогодні українські діти не мусять ходити до польських шкіл, вони можуть навчатися вдома, онлайн. З нового навчального року це має змінитись. Чи є це правильним рішенням?

Чи це хороше рішення? Воно і добре, і погане. Діти, які навчаються лише онлайн в українських школах, вже кілька років не мають реального контакту зі своїми однолітками, тому що перед цим була пандемія й дистанційне навчання. Вони ізольовані, контактують лише з братами і сестрами, якщо мають, та з батьками, а найчастіше лише з матерями, бо саме вони переважно приїхали сюди. Повинні ходити до польської стаціонарної школи з багатьох причин, і, безумовно, для їхнього соціального розвитку.

Однак це буде величезним викликом. Ми маємо проєкт розкладу з кінця квітня, і я роблю все можливе, щоб діти не вчилися у нас у дві зміни, як це відбувається цього навчального року. Тим часом, я навіть не уявляю, скільки додаткових учнів мені доведеться взяти, якщо постанова набуде чинності.

За приблизними підрахунками, у Польщі може бути близько 60 000 учнів з України, які не навчаються в наших школах на денній формі

Моя школа приймає учнів з трьох великих житлових масивів, де проживає багато українських сімей. 

Наші можливості обмежені кількістю вчителів, місткістю класів, кількістю місць у їдальні або прибиральниць, які у нас працюють. Я не можу, наприклад, попросити про допомогу і оголосити збірку парт і стільців, у мене повинні бути сертифіковані меблі, адаптовані до віку і зросту дитини. 

Інше питання — психічний стан цих дітей. Напевно, хоча б деяким з них знадобиться підтримка психолога або педагога. Їм буде дуже важко раптово, після років ізоляції, зорієнтуватися у великій школі, як наша. З вересня у нас, ймовірно, буде психологиня з України, їй вдалося домогтися визнання всіх своїх дипломів, а поки що вона береться за різні роботи, щоб оплачувати рахунки. Я дуже рада цьому. Однак, мовний бар'єр є великою перешкодою для отримання дитиною допомоги.

Що пішло не так? Може, треба було одразу змусити українських батьків віддавати дітей до польських шкіл?

На початку ніхто не знав, скільки триватиме війна. Ніхто не очікував, що вона триватиме два роки, і досі не видно її кінця. Я бачу, що все ще є багато сімей, які живуть з переконанням, що вони тут тимчасово, що скоро повернуться до своєї країни, або поїдуть далі, на Захід. Це, безумовно, одна з причин, чому діти не ходять до польських шкіл. 

Системи освіти, польська та українська, відрізняються, і дітей, які навчаються, наприклад, у сьомому класі середньої школи в Україні, ми приймаємо до шостого класу. Деякі батьки не хотіли, щоб їхні діти втрачали рік, тому обрали лише онлайн-навчання в українській школі. Ще одна причина — мовний бар'єр.

Це справді причина не віддавати дитину до польської школи?

Уявіть, що ви приїжджаєте в країну, мови якої не знаєте. Ви дитина, ви приходите до школи, і ви не розумієте жодного слова з того, що вам говорять вчителі. І вам доводиться з'ясовувати, де знаходяться роздягальні, де різні класи, чи потрібно перевзуватися, куди йти на обід. Такі організаційні речі створюють багато проблем, не кажучи вже про навчання. Наприклад, діти, які опинилися в старших класах, мусили починати вивчати історію Польщі, яку вони раніше зовсім не знали. Для них це все було дуже складно.

На початку ми не отримували жодної підтримки. Ми користувалися перекладачами на мобільних телефонах і допомагали собі залишками російської мови, яку дехто з нас ще вчив у школі.

Коли почалася війна, я викладала в гімназії, вчителі організовували уроки польської мови, не беручи за це ніякої оплати, і паралельно організовували збір одягу та хімічних засобів, тому що були люди, які приїхали в Польщу стоячи, у них були тільки документи зі собою. Я пам'ятаю історію, яку мені розповідала директорка однієї зі шкіл у Бєльську, що вона приймала дітей, які мали лише по одній парі трусів.

Звіти неурядових організацій, серед іншого, показують, що деякі українські школярі стикалися з насильством у школі, чи то з боку однолітків, чи то з боку вчителів.

Різні проблеми, безумовно, трапляються, але я б не сказала, що це поширене явище. Звичайно, буває, що, наприклад, польські діти не хочуть грати у футбол з українськими, але те саме стосується польсько-польських чи українсько-українських відносин. Це відбувається в кожній школі, особливо у великих.

23.03.2022. Загальноосвітній ліцей в Шецині, де навчатиметься молодь з України. Підготовлена учнями стінгазета в коридорі. Фото: Cezary Aszkiełowicz / Agencja Wyborcza.pl

На початку існувало дві моделі прийому учнів до українських шкіл. Були класи, які були повністю українськими, але були й такі, де в класі було 2-3 учні-українці. Яка з них працювала краще?

Мені здається, принаймні за моїми спостереженнями, що діти, які потрапляли до польських класів, швидше вивчали мову, а також інтегрувалися зі своїми польськими однолітками. Але якщо ми зараз раптом приймемо до школи 60 000 учнів з України, я не уявляю, як це зробити без повернення до підготовчих класів, де вони тільки вивчають мову. На це треба знайти кошти.

Міжкультурні асистенти та помічники — чи варто їх наймати?

Їх потрібно наймати, і на це теж потрібно знайти гроші. У нас є асистентка, і я не уявляю роботу школи без її підтримки. В українських школах дуже високий рівень викладання точних наук, учні, які навчаються у нас, мають відмінні знання з математики, наприклад. Проблемою, особливо на початку, був мовний бар'єр. Вони не розуміли інструкцій. Як тільки асистент пояснював їм, що робити, вони, як правило, дуже швидко вирішували завдання правильно. У нас є міжкультурний асистент у школі та людина зі школи асистентів, яка працює в дитячому садку. Їх допомога неоціненна. Вони є перекладачами, посередниками у спірних ситуаціях, а також виступають посередниками між школою та батьками.

Траплялося, що асистент їздив з дитиною в лікарню, щоб перекладати і таким чином допомогти мамі, яка нічого не розуміла з того, що їй говорили лікарі

Це важка праця, при цьому вони не підпадають під дію статуту вчителя, мають звичайні трудові договори і, відповідно до законодавства, отримують лише мінімальну заробітну плату в розмірі, встановленому законодавством. Крім того, їхня зайнятість закінчується з початком навчального року, вони не працюють під час канікул. 

Складно мені знайти приклад будь-якої іншої країни, якій раптово довелося прийняти до шкіл стільки дітей-біженців.

У мене є подруга, яка працює вчителькою в Німеччині. Там теж свого часу прийняли багато біженців з Сирії. Німеччина — багата країна, але там теж були проблеми, як і у нас, викликані культурним і мовним бар'єром.

Здавалося б, що ці бар'єри між поляками та українцями менші, ніж між німцями та сирійцями.

Але вони існують. Мови лише на перший погляд схожі. Ми святкуємо свята, Різдво і Великдень, у різні дати. Я зараз трохи узагальнюю, але українські діти все ж таки відрізняються від польських. Вони більш стримані, не показують своїх емоцій, але вони дуже горді. 

У мене також склалося враження, що вони не до кінця нам довіряють. Під час іспиту у восьмому класі у нас були наклейки з неправильним кодом аркуша. Я зателефонувала до OEK (Окружної екзаменаційної комісії — пер.), ми домовилися, що учні закреслять неправильний код і напишуть правильний на аркушах. Українські учні боялися це робити. Неправильні наклейки з кодом аркуша. Польські учні не мають з цим проблем, вони знають, що друкарські помилки трапляються, але коли вчитель або директор каже виправити, це не викликає недовіри. 

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Десятки тисяч дітей з України перебувають поза системою освіти. Потрібен план

Анна Лиско

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Лешек Бальцерович: «Patriot і реформи — це два ключі до перемоги України»

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Одне з найважливіших завдань Марка Рютте на посаді генсека НАТО — це розширення Альянсу

Ексклюзив
20
хв

Фільми літа-2024: п’ятірка від Sestry

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress