Майбутнє

«Берклі – Україна: Інноваційний стартап хаб». Під такою назвою в Каліфорнійському університеті США відбулась експертна конференція на тему розвитку інноваційних технологій в Україні.

Технологій, які будуть корисними під час війни, а також після її закінчення. Подібного досвіду побудови спеціального хабу, де науковці та підприємці об’єдналися задля створення нових технологій на території країни, де триває війна, не мала жодна держава. Україна завдяки співпраці Каліфорнійського університету, Bakar BioEnginuity Hub (ВВН) з науковцями та економістами Києво-Могилянської академії отримала таку можливість.

Одна з ініціаторок цього масштабного проєкту — доцентка кафедри фінансів у бізнес-школі Haas при Каліфорнійському університеті в Берклі, головна економістка Фонду AI for Good, співзасновниця благодійного фонду Economists for Ukraine Анастасія Федик розповіла Sestry, коли інноваційний хаб з’явиться в Україні і який він матиме вплив на розвиток науки та сучасних технологій.

Співпраця науковців і бізнесменів

— Ця ініціатива виникла минулоріч, коли Києво-Могилянська академія підписала угоду про співпрацю з Каліфорнійським університетом для реалізації спільних проєктів. На цьогорічній зустрічі до ініціативи приєднались інші науковці та підприємці з України, — розповідає Анастасія Федик.

— Крім президента НУКМА Сергія Квіта, у зустрічі взяв участь також президент Київської школи економіки Тимофій Милованов. Каліфорнійський університет представляли новообраний ректор Річард Лайонс, професор економіки Юрій Городніченко і я. Також з американського боку була присутня Джанет Наполітано — колишня президентка Каліфорнійського університету в Берклі, а тепер членкиня Консультативної ради з питань розвідки при президентові США.

Серед гостей були засновники різних стартапів та діючих бізнесів. Наприклад, британський підприємець, який веде в США розробку та виробництво глайдерів (різновид гіперзвукової зброї), а це цікаво і важливо для України.

Ми хочемо, щоб таких ноу-хау, як глайдери, в Україні з’явилось якнайбільше

— Чим буде цей хаб? Місцем співпраці науковців з різних країн? Науковою лабораторією? Технологічним новаторським центром?

— Йдеться про співпрацю науковців і бізнесу. Недаремно наша конференція почалась з ознайомчої екскурсії до BBH, адже саме цей центр діє за принципом такої співпраці.

У нас науковці розробляють якусь ідею, необхідну бізнесу, комерціалізують її, і на виході вона не просто готова до втілення, а практично втілена. У ВВН це працює таким чином: професор з групою науковців розробляють технологію, для чого отримує фінансування від приватної компанії. Це не суперечить його діяльності, адже він одразу бачить, як його технологія буде використовуватись. І це надбання вже є не лише наукою (яка без практичного застосування не має особливого сенсу), але й технологією.

Звичайно, прописується інтелектуальна власність цієї технології — яка частина належить університету, яка компанії.

У нас у BBH ця колаборація бізнесу і науки виглядає так. В Україні — з огляду на обставини — вона може виглядати трохи інакше, але зацікавлення створити інноваційний центр саме з таким принципом роботи дуже велике. У ВВН діяльність зосереджена навколо біотехнологій, ліків, нейротехнологій.

В Україні діяльність може бути спрямована на розробку мілітарних або цифрових технологій

— Інноваційний хаб, який планується створити в Україні, буде вести тільки науково-бізнесову діяльність? Чи можливі ще якісь варіанти розвитку науки та технологій?

— На конференції була панель, на якій я, Юрій Городніченко та засновник фонду AI for Good Джеймс Хадсон розповідали, як може виглядати діяльність Інноваційного хабу і умовно розділили її на три напрями.

Перший — це те, що ми згадували вище: співпраця науковців та бізнесменів для створення й втілення нових технологій, на які є запит у країні. Така співпраця можлива у центрі, який буде створено в Києві, а в перспективі, можливо, також у Львові й Харкові.

Другий — програми: курси, навчання, семінари, тренінги, а також заходи, на яких люди зможуть знайти одне одного. Ми практикуємо це в Берклі: зустрічі науковців різних університетів з представниками бізнесу.

Третій напрям — діяльність, орієнтована на бізнес. Це інвестиції в українські стартапи, які будуть присутні в цьому хабі. Якщо, скажімо, американські інвестори хочуть інвестувати в розмінування (в Україні зараз це дуже актуальна тема), то інновація полягатиме в розробці нових методів розмінування, приміром, за допомогою роботів. У перспективі це може зацікавити й інші країни.

— Чи іноземні інвестори хочуть мати справу з українськими стартапами?

— Ми вже маємо готові рішення такої співпраці і можемо виступати менеджерами цих процесів. У нас є репутація, яка дозволить заохочувати і залучати іноземних інвесторів в Україну. Можливо, деякі інвестори хотіли б інвестувати в українські компанії чи ідеї, але не знають, як це зробити, з чого почати.

А якщо ми робитимемо це централізовано і, припустимо, вони інвестують в нас як в Берклі, а ми, маючи досвід співпраці з Україною, запропонуємо інвестиції у спільному хабі — для них це буде і полегшення, і зацікавлення.

— До речі, а є інтерес, власне, американських інвесторів до України?

— Так.

На нашій конференції був інвестор, який зізнався, що зацікавлений відкрити фонд і вкладати кошти в Україну

Повертаючись до третього напряму діяльності хабу, хотіла б згадати, що ідеально працюють хаби для кооперації тепер вже інвестицій і бізнесу.

Як це було з ВВН? Спочатку відкрили хаб. Отримали донат, приміщення. На сьогодні там міститься 35 компаній (оскільки це нейро- і біотехнології, то це переважно лабораторії). І вже є інтерес інвесторів вкладати саме в ці компанії. Бо вони вже пройшли спецвідбір, співпрацюють з ученими, і бізнесмени хочуть інвестувати саме в них.

Як на мене, така комбінація працює найкраще: мати інфраструктуру, програми, які допомагають бізнесу розширюватись і розвиватися, можливість інвестувати в цей бізнес — так це працює найкраще, бо одне одного підтримує.

Щодо інвесторів, то ми плануємо залучити до інвестування в цей хаб International Monetary Fund, USAID, European Bank of Reconstruction and Development, Centre for Private Enterprise, оскільки отримали сигнал від представників цих організацій, що вони готові вкладати в розвиток цієї ініціативи.

«Наша мета — дати Україні якнайбільше ресурсів. Різних»

— Коли ми говоримо про ці інвестиції, ми маємо на увазі період під час чи вже після війни?

— Скільки чекати того закінчення? Інновації потрібні вже. Наприклад, розмінування. Те, що думають стартапери тут, в США, вже неактуально. Бо у Миколаєві в цей час хтось придумав щось краще. Інновації по дронам, розмінуванню найкраще вдаються зазвичай на сході України. Думаю, що вже за рік такий хаб з’явиться у Києві.

— Ви вже не перший рік займаєтесь дослідженням цієї галузі, чи вистачає зараз науковців, щоб такі інновації розробляти, впроваджувати, чи все ж війна знекровила і цей напрям науки?

— Ми намагаємось підтримувати українських науковців. Під час конференції розповідали учасникам про наукові стипендії, які отримували українські вчені. Думаю, запрошувати українських вчених у США на рік чи більше — не дуже ефективна практика. По-перше, вони випадають зі свого середовища, по-друге, часто вирішують залишитись працювати і жити тут, а це не та мета, яку ми собі ставимо. Нам важливо допомагати українським вченим розвиватись в Україні і робити наукові відкриття для України. Наша мета — дати вашій країні якнайбільше ресурсів. Різних.

Багато вчених виїхали з України: знайшли роботу віддалено чи переїхали зі своїх вузів навіть у межах країни: з Харкова до Києва чи до Львова. Але ті, хто залишився, працюють дуже ефективно. Якщо порівняти з тим, як зазвичай працює система — не під час війни, а коли всім комфортно, спокійно і стимулу робити щось нове не так багато — зараз стимулів більше.

Наприклад, знищення енергетичної системи в Україні. Це ж не лише про «відбудувати» — це потенційно призведе до появи нових кліматичних технологій, найсучасніших, енергозберігаючих, екологічних.

І такі люди в Україні є — небагато, але їхня діяльність ефективна і несподівана

— Якщо українці хочуть виграти цю війну, вони мусять почати робити те, чого вони ніколи не робили…

— Ми побачили це вже з перших місяців війни, коли кожен робив щось і в кожного було безліч ідей.

— Так виник Фонд Economists for Ukraine, який за два роки зібрав 1 млн 600 тисяч доларів на різні програми допомоги Україні?

— Так. Ми з  подругами, а також мій чоловік  не могли просто читати новини про те, що відбувається в Україні, — ми маємо там родичів, знайомих, друзів, тому мусили започаткувати цю ініціативу, яка тепер розширюється. До нашої діяльності додаються нові напрями.

— Ваш фонд займається дуже різними напрямами...

— Ми не могли вибрати щось одне, адже за кожним напрямом стоять люди, які потребують допомоги.

Скажімо, платформа LifeForce, яка об’єднала зусилля різних людей з різними можливостями для пошуку потреб у реальному часі: їжа, житло, ліки, транспорт. Люди втікали від бомбардувань, приїжджали в міста, де вони нікого не мали, ніколи раніше не були і мусили налагодити свій побут, забезпечити свої основні потреби. А хтось, хто живе в цьому місті, знає, де можна винайняти кімнату чи квартиру, знайти спеціальне дитяче харчування чи навіть готовий сам привезти ліки — і на нашій платформі ці люди зустрічались, обмінювались необхідним, допомагали одне одному.

Потім з’явилися фінансові донори, які оплачували доставку ліків старшим або неповносправним людям, самотнім мамам, купували необхідне і передавали через волонтерів.

Інша програма — Svidok.org. Це живі спогади українців про війну. Кожен може зайти і залишити свою історію проживання цієї війни — анонімно або ні. Важливо зберегти ці історії для майбутнього, для істориків, психологів, вчених, які будуть працювати з матеріалами цієї війни. Особливо вражають історії людей з окупованих територій. Це біль, жах і водночас сміливість про це розповідати.

Це унікальний досвід. Ті ж мемуари учасників і тих, хто пережив, наприклад, Другу світову війну, писались після війни. А на Svidok.org написати може будь-хто в реальному часі. Наші відчуття і спогади змінюються. З роками вони або притупляються, або прикрашаються, або взагалі стираються. А ми хочемо зберегти такі враження, якими вони є зараз.

Фотографії Тетяни Редко

Комісія розслідуватиме російські і білоруські впливів за останні 20 років — з 2004 по 2024 рік. Туск наголосив, що найближчим часом треба бути особливо пильними щодо впливу іноземних країн, головно, Росії та Білорусі, які прагнуть дестабілізувати ситуацію в Польщі та на всьому континенті:

— Майбутні вибори та наступні тижні та місяці будуть вирішальними на наступні кілька років, якщо не десятиліть, у контексті безпеки, в тому числі, нашої країни. Головним завданням урядів західного світу, співпраці політиків, компаній і дослідницьких центрів буде протидіяти впливу ворогуючих держав за допомогою всіх доступних методів і технологій.

Очолив комісію голова Служби військової розвідки, генерал Ярослав Стружик. Серед 11 її членів, делегованих прем'єром та міністрами, — науковці, які досліджують дезінформацію, колишні дипломати, прокурори та силовики.

— Дуже важливо, щоб ця комісія була вільна від будь-яких спокус, політичних чи партійних намірів і щоб вона надала нам достовірну інформацію про те, як виглядали в минулому і як виглядають сьогодні реальні загрози з боку Росії та Білорусі. Ми знаємо точно, що ці дві держави і їхні служби найактивніші в Польщі, — наголосив Туск.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6659f9d9a7d861d773479eb8_Poland-border-Belarus-sestry.jpg">«Східний щит»: Польща зводить масштабні фортифікації на кордоні</span>

Прем'єр-міністр додав, що особисто стежитиме, щоб робота комісії не була використана на наступних президентських виборах у Польщі:

— У мене також є особисті причини та досвід, щоб контролювати та попереджати всіх, хто хоче використовувати такі речі, як інструмент політичної боротьби. Для нас головне отримати корисні знання для держави, щоб протистояти російському та білоруському впливу на нашу внутрішню безпеку.

Перший звіт комісія має оприлюднити через 60 днів.

Попередній уряд, очолюваний Матеушем Моравецьким, теж створював комісію з розслідування російського впливу. Вона мала аналізувати офіційні документи, випадки передання інформації третім особам, ухвалення «шкідливих» рішень з 2007 по 2022 рік. На той момент опозиційна партія «Громадянська платформа» та її лідер Дональд Туск заявляли, що ініціатива ПіС спрямована проти них. Після приходу до влади Туска комісію розпустили.

За тиждень до дня голосування різні опитування прогнозують значне збільшення голосів за правопопулістські та ультраправі партії групи ID (Ідентичність і демократія). Разом з ECR (Європейські консерватори та реформісти), до якої також входить Fratelli d'Italia (Брати Італії), вони можуть отримати щонайменше п'яту частину місць в майбутньому Європарламенті — 144 з 720. Це може послабити партії, які підтримують Україну, натомість — посилити позиції євроскептиків та прихильників Росії, яка теж готується до європейських виборів. Навесні у Бельгії та Чехії публічно заявили, що мають розвідувальні дані та докази активної діяльності мережі російських шпигунів і агентів, мета яких вплинути на європейські вибори. Польський прем’єр Дональд Туск попередив, що найбільша небезпека існує для країн Балтії та Польщі. Про які загрози йдеться, як їм протистояти, наскільки кардинально зміниться склад Європарламенту, хто може очолити ключові європейські структури і чого від цих змін чекати Україні — про це і не тільки Sestry розпитали дипломатів, політологів та експертів. 

‍Напрями російського впливу‍

Існує два основних рівні, де можливий російський вплив, пояснює виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Перший — це безпосередній вплив на процес голосування в деяких країнах, наприклад, російські кібератаки на системи, що використовуються для підрахунку/публікації голосів. І хоча не схоже, що росіяни спробують вплинути на саму процедуру голосування, однак країни ЄС мають бути готовими до такого потенційного зловмисного впливу.  Набагато більш імовірним є вплив в інформаційному просторі через прокремлівські ЗМІ, тролів та людей, які поширюють проросійські та/або створені Кремлем наративи.

Це йде пліч-о-пліч з прямою та непрямою підтримкою популістських та позасистемних кандидатів, які часто свідомо чи несвідомо поширюють ці наративів та підривають довіру громадян до традиційних демократичних партій, таким чином, безпосередньо впливаючи на результати виборів 

В ЄС приблизно 370 мільйонів виборців. За опитуваннями, на дільниці збираються прийти приблизно 70 відсотків громадян ЄС — і якщо так станеться, це буде рекордна виборча активність. Для порівняння — у 2019 році явка трохи не дотягнула до 51 відсотка.

Зменшення виборчої активності — один з основних інструментів впливу з точки зору Росії, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka):

— Якщо активність буде дуже низькою, то ті партії, які є антизахідними, можуть поліпшити шанси на проходження до Європарламенту.

Це причина, чому Росія напередодні виборів так намагається зруйнувати гарний імідж Європейського Союзу

На прикладі Польщі ми бачимо численні російські кібератаки, в тому числі поширення дезінформації за допомогою фальшивих фотографій, постів та акаунтів у соціальних мережах. Лише кілька днів тому російська атака на Польське агентство преси призвела до поширення в ЗМІ неправдивої інформації про військову мобілізацію. Це була очевидна спроба викликати інформаційний хаос, дестабілізацію і страх в суспільстві, що могло б вплинути на вибір деяких людей. Враховуючи той факт, що до голосування залишилися лічені дні, можна бути впевненим, що таких спроб буде ще багато, зауважує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):  

— Зазвичай дезінформаційні повідомлення спрямовані на те, щоб викликати сильні емоції, які відволікають від раціонального аналізу. Тоді ми повинні зважати на джерело інформації. Якщо ми бачили це повідомлення лише один раз, на одній платформі, в одному акаунті або в одному типі медіа, це вже має насторожити. Зрештою, ми завжди повинні намагатися урізноманітнити наші джерела інформації, перевіряти новини, які читаємо, перевіряти офіційні урядові сайти або сторінки ЗМІ та навіть обговорювати це з друзями, чи чули вони про ту чи іншу новину.

Ці дії не зупинять можливі атаки російської пропаганди, але зроблять нас більш стійкими до дестабілізуючих новин

Перевірені методи 

Нічого принципово нового росіяни не вигадали, каже аналітикиня з питань Росії у програмі «Східна Європа» Польського інституту міжнародних справ (PISM) Аґнєшка Легуцька (Agnieszka Legucka). З її слів, з боку Росії були і залишаються три ключові цілі: послабити Європейський Союз, послабити Захід в цілому, обмежити підтримку Україні:

— Росіяни використовують діпфейки, фейкові новини і різні види антиреклами, щоб знищити імідж Урсули фон дер Ляєн та Жозепа Борреля. Під час цієї кампанії Росія зосереджується, наприклад, на «Зеленій угоді». Вона використовує протести фермерів по всій Європі саме для того, щоб підкреслити, наскільки європейські інституції погані для громадян. Водночас, і це дуже масштабований процес, вона намагається зруйнувати гарний імідж конкретних політиків. До прикладу — Еммануеля Макрона, який з точки зору Росії винен в тому, що хоче відправити військові підрозділи НАТО в Україну.

У Польщі, я б сказала, Росія не має такого впливу в наративі, але послідовно працює на ультраправий електорат, головним чином, щоб донести певні меседжі до сіл і провінцій

У великих містах антизахідні та антиукраїнські меседжі не такі популярні, а в селах і маленьких містечках вони працюють, якраз, коли йдеться про негативний імідж Євросоюзу.

‍У трендах — праві‍

Більшість прогнозів та очікувань вказують на посилення правих політичних партій, у тому числі ультраправих, націоналістів та популістських політиків, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Це призведе до посилення позицій радикальної політичної групи ID (Ідентичність і демократія), яка, однак, має дуже низький коаліційний потенціал, і все залежатиме від остаточних результатів виборів та остаточної коаліції. Особисто я не очікую великих змін в рамках нинішньої коаліції, але можливий сценарій, коли вона стане більш правоорієнтованою. Тоді існує ймовірність, що деякі консервативні і навіть націоналістичні голоси отримають більшу увагу, що може вплинути на позицію Європарламенту у таких сферах, як клімат, міграція та підтримка України.

Але поки більшість національних урядів ЄС підтримують Україну, а розкол всередині Європарламенту не буде суттєвим, я зберігаю надію на подальшу підтримку України з боку Європи

Європейська політика щодо України зараз є одним із ключових напрямків діяльності Європейського Союзу, тому радикального відступу в цьому питанні, швидше за все таки не буде, прогнозує координаторка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних справ, викладачка Варшавського університету Соня Горонжяк (Sonia Horonziak):  

— Однак у новому складі Європарламенту, ймовірно, буде більше депутатів, які прихильніше ставляться до Росії, що може зменшити масштаби майбутньої підтримки України. З іншого боку, ми також чуємо сильні національні голоси за розширення масштабів військової допомоги Україні та за посилення безпеки Союзу в цілому. Оскільки Європейський парламент зазвичай виражає сукупність національних поглядів, обрані політики прагнутимуть внести зміни, відповідаючи на національні запити.

Тому дуже важливо підтримувати серед громадськості переконання, що війна в Україні є також величезною загрозою для всього Європейського Союзу, і що підтримка у відбитті російської агресії має бути ключовою метою для Європи в найближчому майбутньому

На відміну від національних парламентів Європарламент немає законодавчої ініціативи, але має вирішальне слово в ухваленні законів, що стосуються ЄС загалом, контролює Європейську комісію — виконавчий орган ЄС і затверджує союзний бюджет. Що стосується зовнішньої політики, то вплив Європарламенту як інституції — мінімальний, його резолюції носять винятково рекомендаційний характер. Втім, як правило, вони відображають панівні в Брюсселі тенденції.

Навряд чи праві радикальні сили після виборів зможуть об’єднатись в єдину парламентську опозицію, каже український політик і дипломат Роман Безсмертний, але додає — з того табору можна чекати неприємних сюрпризів:

— І суть їхня полягає не тільки в тому, що ці сили можуть вплинути на швидкість просування певних рішень, а в тому, що вони будуть багато чого говорити, і це буде використовуватися інформаційною машиною нашого ворога, Москви. Особливо останні два роки це підтвердили. Серед цих сил дуже багато осіб, які так чи інакше співпрацюють з Кремлем. Вони мають спільників. Десь, як показав скандал навколо Голосу Європи, вони піддаються корупційному впливу Москви. Десь, як показало блокування кордонів на польско-українському кордоні, вони піддаються організаційному тиску Москви, бізнесовому впливу і так далі.

‍Подальші перспективи ‍

До Європарламенту обирають 720 депутатів, які представляють усі країни ЄС. Чисельність цього представництва залежить від кількості населення. До прикладу від Німеччини в Брюсселі засідатимуть 96 євродепутатів, а від Люксембургу — 6. Особливістю коаліцій в Європарламенті є те, що вони об'єднуються у політичні групи не за національним, а за партійним принципом. У скликанні 2019-2024 років таких груп було сім. Найпотужнішою і найчисельнішою була Європейська народна партія (ЄНП), вона об’єднує, зокрема, німецьких християнських демократів і польську Громадянську платформу. За прогнозами, ЄНП збереже свої позиції — опитування показують, що у новому складі вони отримають приблизно 170 євродепутатів. Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D) претендує на друге місце — приблизно 140 депутатів. Решта груп можуть взяти від 30 до 80 місць. 

Нинішня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн хоче залишитись на посаді після виборів, це цілком реалістична перспектива, хоча не виключено, що в ЄНП з'явиться інша кандидатура. У ЗМІ, зокрема, фігурують імена колишнього голови Європейського центробанку Маріо Драґі та президента Румунії Клауса Йоганніса. Серед фаворитів на посаду президента Європейської Ради називають португальського експрем'єра Антоніу Кошту та керівницю данського уряду Метте Фредеріксен. Серед ймовірних претендентів на посаду голови європейської дипломатії — прем'єрка Естонії Кая Каллас.

Зрозуміло, що остаточно конфігурація майбутнього керівництва ЄС визначиться після голосування. Для Києва тут важливий ще й трек стосовно продовження переговорів по вступу України до ЄС. На думку українського політика і дипломата Романа Безсмертного, тут несподіванок не має бути:

— Якщо по великому рахунку говорити про якісь дуже серйозні бар'єри на шляху України до Європейської спільноти, то я таких перепон не бачу за наслідками цих виборів серйозних з точки зору політичної структури майбутнього Європарламенту.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Згідно з опитуваннями, ультраправі переможуть у Франції, Італії, Австрії, Нідерландах та Бельгії, а також значно посиляться в Португалії та Румунії. Однак, праві угруповання не створять єдиної групи в Європарламенті і, попри явну перевагу в багатьох країнах, не мають шансів на більшість у Страсбурзі.

Європейський Парламент є єдиною у світі наднаціональною асамблеєю, що обирається прямим голосуванням. Хоча організація цих виборів та їх проведення часто вважається надзвичайно складною, ключові принципи можна пояснити в кількох абзацах.

Голосування на виборах триває до чотирьох днів. Першими проголосують виборці в Нідерландах — 6 червня. Згідно з правилами ЄС, країни-члени не можуть оприлюднювати офіційні результати виборів, зокрема часткові, доки не проголосують усі країни ЄС, а це означає, що, попри голосування у четвер, нідерландці чекатимуть на результати разом з усіма до неділі.

Мінімальний вік для голосування та балотування на європейських виборах встановлюється національним законодавством. У більшості держав-членів право голосу на виборах до Європарламенту набувається з 18 років. Виняток становлять Греція, де голосувати можуть 17-річні, а також Австрія, Мальта та Німеччина, де голосувати можуть вже 16-річні. Мінімальний вік, з якого можна бути кандидатом на європейських виборах, — від 18 до 25 років. У Польщі він становить 21 рік.

Кожна країна має фіксовану кількість депутатів Європарламенту, яка залежить від кількості населення: від 6 для Мальти, Люксембургу та Кіпру до 96 для Німеччини.

Законодавство ЄС дозволяє державам-членам встановлювати пороги до 5% від загальної кількості поданих голосів як умову для того, щоб комітет отримав місця в Європарламенті. Такі офіційні пороги існують у 14 державах-членах, зокрема в Польщі. Однак, вони не скрізь мають максимальне значення 5%, як у Польщі.

Тоді як у більшості держав-членів національна територія становить єдиний виборчий округ на європейських виборах, деякі держави-члени розділені на кілька виборчих округів. До них належать Бельгія, Ірландія, Італія та Польща.

За даними Державної виборчої комісії Польщі, загалом за місце депутата Європарламенту боротимуться 1020 кандидатів. У середньому на одне місце претендують 19 кандидатів.

Виборчий кодекс вимагає від виборчих комісій включити до своїх списків щонайменше 35% жінок і щонайменше 35% чоловіків. На цьогорічних виборах до Європарламенту 47% всіх кандидатів — жінки та 53% — чоловіки, загалом 476 жінок і 544 чоловіки.

Найбільше жінок — 68 — у списках Лівої партії, і це єдиний комітет, який висунув більше кандидатів-жінок, ніж кандидатів-чоловіків — у списках 62 чоловіки. Майже порівну між статями розподілив місця у списках Безпартійний комітет місцевого самоврядування. У їхніх списках балотуються 64 жінки та 65 чоловіків. По 61 жінці балотуватиметься у списках партій "Громадянської коаліції" (KO) та Polexit, при цьому КО має 69 чоловіків у своїх списках, а Polexit — 66 чоловіків. У списках "Конфедерації" — 59 жінок і 71 чоловік, у списках "Третього шляху" — 57 жінок і 73 чоловіки, у списках "Партії і Справедливості" — 53 жінки та 77 чоловіків.

Процедура розподілу місць на євровиборах суттєво відрізняється від процедури розподілу місць на виборах до Сейму. На виборах до Сейму Польща поділяється на 41 практично рівний округ, і кожному округу виділяється певна кількість місць. На цих виборах місця спочатку розподіляються між округами, а вже потім між партіями. На виборах до Європарламенту все навпаки.

У розмові з PAP професор Ягеллонського університету Ярослав Фліс підкреслив непередбачуваність закону про Європарламент.

"Ми ніколи до кінця не знаємо, скільки саме місць буде виділено тому чи іншому округу", — зазначив він. Він додав, що "у найбільших округах це може бути 8, 9 місць, у менших округах — зазвичай 2 місця".

"Ключова відмінність полягає в тому, що на виборах до Європарламенту, після складання результатів усіх кандидатів по всій країні, ми ділимо місця між партіями в одному великому виборчому окрузі, яким є вся Польща", — сказав професор.

На виборах до Європарламенту п'ять років тому найменше місць отримав округ №2 (Куявсько-Поморське воєводство), де було обрано двох євродепутатів, а найбільше — округ №11 (Сілезьке воєводство), де було отримано сім місць.

На виборах до Європарламенту, що відбулися у 2019 році, було обрано 52 депутати, що на одного менше, ніж цього року. Тоді загальна кількість кандидатів становила 866, з них 404 жінки. В середньому на одне місце претендувало 17 кандидатів.

Вибори до Європарламенту виграла партія "Право і Справедливість" (ПіС), яка отримала 45,38% підтримки й здобула 27 місць. Європейська коаліція посіла друге місце з 38,47% голосів і отримала 22 депутати Європарламенту. "Весна" Роберта Бєдроня також подолала виборчий бар'єр з 6,06% голосів, отримавши 3 місця.

Європейський парламент, згідно з Лісабонським договором, складається з 751 депутата. Депутати Європарламенту об'єднані в групи за схожістю політичних поглядів, а не за національністю. Для того, щоб сформувати політичну групу, потрібно 25 депутатів, які представляють щонайменше чверть держав-членів.

В інституційній структурі Європейського Союзу органами, що приймають рішення щодо майбутнього спільноти, є Європейська Рада, Європейський Парламент та Європейська Комісія, які тісно співпрацюють на різних етапах законотворчості ЄС. Депутати Європарламенту здійснюють нагляд за роботою інституцій ЄС, особливо Європейської Комісії, яка є виконавчим органом Європейського Союзу.

Єврокомісія є політично незалежним виконавчим органом ЄС. Вона несе повну відповідальність за розробку законодавчих пропозицій щодо нового європейського законодавства та імплементує рішення Європейського Парламенту та Ради ЄС.

Роботою ЄК керує команда з 27 членів Комісії, так звана Колегія. Разом вони приймають рішення, які визначають політичний напрям діяльності Єврокомісії.

Новий склад Колегії призначається кожні п'ять років.

Згідно з передвиборчим опитуванням громадської думки в ЄС, опублікованим у квітні, 7 з 10 європейців заявили, що мають намір голосувати на червневих виборах до Європарламенту. 8 з 10 вважають, що ці вибори є особливо важливими з огляду на триваючу війну Росії проти України та конфлікт на Близькому Сході.

На європейських виборах 2019 року явка в Польщі склала 45,68%. Згідно з останнім опитуванням IBRiS для Polsat, 55,5% поляків хочуть прийти на виборчі дільниці.

‍Джерела даних: Державна виборча комісія, Європейський парламент, Європейська комісія, Євростат, Головне управління статистики.

Автори: Karol Kostrzewa, Agata Gutowska, Maciej Zieliński, Adam Ziemienowicz

Забезпечити безпольотну зону і закрити небо від російських ракет у Києві просять західних партнерів від перших годин повномасштабної війни, але що тоді, що зараз країни НАТО бояться ескалації з боку Росії. В інтерв’ю Reuters Володимир Зеленський зауважив — під час масованих атак Польща регулярно піднімає літаки, які, втім, не збивають російські ракети. «Чи можуть вони це робити? Я впевнений, що так. Чи це атака країн НАТО, їхня причетність? Ні», — заявив український президент. Хто з країн Північноатлантичного альянсу готовий захищати українське небо, а хто не проти й зброю давати, щоб вражати цілі на території Росії, і чому вагаються інші — про це Sestry розпитали політиків та експертів.

‍Коаліція «закритого» неба‍

Технічно Польща здатна закрити небо над західними регіонами України, оскільки має Patriot — системи протиповітряної оборони великого радіуса дії, Про це нещодавно сказав в ефірі телемарафону речник командування Повітряних сил Ілля Євлаш. Та, щоб реалізувати такий план, потрібна політична воля. І, певна річ, консенсус серед усіх членів Альянсу. Ініціатором обговорення, чи може НАТО закрити небо над частиною України, виступила Польща. Там розглядають можливість створення коаліції для реалізації ідеї — посилити українську ППО з територій країн Альянсу. Про це написав німецький Bild.

Реалізувати це — цілком реально, адже засоби протиповітряної оборони в східній Європі є. Разом з тим, питання полягає у тому, чи достатньо цих їх і для того, щоб захистити західну частину України, і для того, щоб стримати можливу атаку РФ на одну з країн-членів НАТО, каже старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Незважаючи на санкції, РФ зберегла можливість виробляти крилаті ракети високої дальності, і вони вже погрожують атакувати країни, що допомагають Україні. Через те, що є сумніви у здатності захиститися від такої атаки, політично таке рішення ухвалити буде складно.

Також є політика НАТО щодо уникнення прямої конфронтації з РФ. І вона, швидше за все, не зміниться, поки Альянс не почуватиметься достатньо захищеним

Усе залежить від того, що називати закритим небом, зауважує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter). Західні країни поки що відкидають ідею безпольотної зони над Україною, однак інші варіанти можуть обмірковуватись:

— Було б доцільно технічно і політично можливо для сусідніх держав — Польщі чи Румунуії —  поширити свою протиповітряну оборону на Західну Україну в коаліції з іншими державами і перехоплювати ракети й безпілотники над територією України. Інші держави могли б надати системи ППО або придбати системи Patriot безпосередньо у США. Це могло б створити безпечний коридор від 60 до 100 км на заході України. Це розвантажило б українську протиповітряну оборону у західній частині країни і дозволило б збройним силам розмістити системи протиповітряної оборони далі на сході України. Це відповідає міжнародному праву, статті 51 Статуту ООН, і підвищило б військову ефективність. Є держави, які зараз думають про це.

Я дуже сподіваюся, що союзники знайдуть спосіб хоча б частково закрити небо над заходом України, розширивши власні системи протиповітряної оборони

Дуже обережну позицію в питаннях посилення допомоги Києву зазвичай займають Сполучені Штати. А втім, як стверджують джерела The Washington Post, Україна не має жодних обмежень на використання засобів ППО, наданих США, щоб збивати російські ракети або винищувачі над територією Росії, якщо вони становлять загрозу для України.

‍За червоними лініями оборони‍

Україна хоче отримати дозвіл бити по російських військових об’єктах з західної зброї. Бо це не наступ, а захист, заявив Володимир Зеленський, мовляв, це могло б стати попередженням для Росії. 

Цей заклик вартий підтримки, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Я рішуче підтримую цю ініціативу як очевидний спосіб тиску на Росію і стримування повітряних атак на Україну і, перш за все, як природну форму оборони.

Я вважаю, що з боку НАТО неминуча згода на використання західних озброєнь проти Росії

Нещодавно генеральний секретар НАТО заявив, що заборона на застосування західної зброї по території Росії ускладнює захист України і, ймовірно, час її переглянути. Цю думку поділяють лідери багатьох західних країн, зокрема Великої Британії, Данії, Чехії, Франції. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик заявив, що польська зброя, яку Варшава передає Києву, не має обмежень на удари по військових цілях на території Росії. Аналогічні заяви про відсутність заборон на застосування своєї зброї зробили у Фінляндії та Канаді. Франція також не обмежувала використання Україною крилатих ракет повітряного базування Storm Shadow. Про це повідомляє BBC з посиланням на офіцера військової авіації.

Змінили свою позицію вже навіть у Берліні. Як повідомив речник німецького уряду Штеффен Гебештрайт, для звільнення своїй території і захисту Україна може використовувати зброю, надану Німеччиною.

Поволі змінюється позиція й у Вашингтоні. Днями під час візиту в Молдову держсекретар США Ентоні Блінкен припустив, що Сполучені Штати можуть адаптувати та відкоригувати свою позицію щодо дозволу Україні завдавати ударів американською зброєю по цілях в Росії. А вже за кілька днів одразу кілька видань повідомили, що адміністрація Байдена непублічно дозволила Україні цілити по території Росії з використанням американської зброї, але тільки неподалік Харківської області.

А вже 31 травня під час пресконференції в Празі держсекретар США Ентоні Блінкен підтвердив, що президент Джо Байден надав дозвіл для України бити американською зброєю по території Росії:

— Упродовж останніх кількох тижнів Україна звернулася до нас і попросила дозволу використовувати зброю, яку ми надаємо для захисту від цієї агресії, включно по російських військах, які зосереджуються на російському боці кордону, а потім атакують Україну. Це — право до президента, і, як ви чули, він схвалив використання нашої зброї з цією метою.

Щоправда, Вашингтон досі не надав Україні дозволу використовувати на території Росії ракети більшої дальності ATACMS.

‍Пастка псевдоперемовин‍

Володимир Путін начебто готовий припинити військові дії і почати переговори за умови збереження за Росією загарбаних натепер українських територій. Про це написало агентство Reuters із посиланням на чотири джерела в Росії. Інакше, як сказали співрозмовники агенства, Путін може воювати стільки, скільки потрібно.

Це все частина гри з боку Росії, сьогодні вона не має справжнього інтересу до реальних переговорів, каже колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

— Мета Путіна, принаймні на даному етапі, заморозити конфлікт, дочекатися, коли виникнуть умови для його відновлення вже за умов, що гарантують досягнення цілей, які дозволять йому вважати себе переможцем. 

Путін хворий, але не божевільний. Він небезпечний і не зупиниться, заявив в інтерв’ю The Guardian Володимир Зеленський. Розмови про мирні угоди чи перемовини, на переконання українського президента, це пастка, а дії Росії він порівняв з Другою світовою війною, мовляв, методологія Путіна є такою ж, як у нацистській Німеччині з її масовими стратами й насильством.

Росія перетворює переговори на зброю, як і багато інших суто мирних інструментів, наголошує старша дослідниця програми безпекових студій «Української Призми» Юлія Каздобіна:

— Важливо не забувати, що Росія пропонує перемовини у той час, як проводить мобілізацію, нарощує виробництво зброї, шукає шляхи обходу санкцій, купує зброю у ворожих нам країн. Швидше за все, мета не мир — а змушення нас до капітуляції.

Якщо не вийде і будуть переговори, — то взяти паузу, щоб підготуватися до наступного етапу агресії. А якщо на переговори не підемо, то звинуватити нас у тому, що хочемо продовжувати війну

‍Союзницький Альянс ‍

Україна все ще може виграти війну з Росією, заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, але за умови продовження активної підтримки з боку союзників з Альянсу. За словами генсека, на липневому саміті у Вашингтоні підтримка України отримає міцнішу основу зі збільшеною роллю НАТО в координації безпекової допомоги та багаторічними фінансовими зобов’язаннями.

Водночас, за даними джерел британського видання The Telegraph, Володимир Зеленський отримав попередження цього року не вимагати підтримки членства України в Альянсі. Якщо вірити джерелам The Telegraph, Німеччина й США дуже скептично ставляться до подальшого просування України по шляху до повноправного членства в НАТО цього року.

Найкращим рішенням і безпрограшним, win-win варіантом для НАТО і України було б офіційне запрошення України до вступу у військово-політичний союз на саміті в липні і узгодження конкретного графіку. І прикро, наголошує депутат Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), що німецький уряд проти такого рішення:

— Можна було б знайти формулювання на кшталт «прийом має відбутися, щойно дозволять умови безпеки». Це дало б Україні чітку перспективу, а НАТО вже могло б почати співпрацювати ще тісніше і вчитися в України, зокрема, у сфері захисту від гібридних засобів і сучасної війни.

Це було б дуже важливою політичною підтримкою, адже лише членство в НАТО є надійною гарантією безпеки для України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

Марія Гурська: 27 травня у Міністерстві національної оборони Польщі представили деталі запуску державної оборонної програми «Східний Щит» — найбільшої операції зі зміцнення східного флангу НАТО з 1945 року. Які її ключові цілі та до чого готується Польща?

Павел Коваль: Передусім це охорона кордону. Білорусь зараз фактично функціонує як частина Росії, використовує біженців як специфічну зброю у гібридній війні з Польщею. Вона зіштовхує людей, формує відчуття загрози та потенційно провокує різноманітні конфлікти. Ми повинні захистити наш кордон, але і бути готовими до подій майбутнього — на випадок потенційного нападу, про який насправді йдеться.

«Східний Щит» виник на випадок розгортання конфлікту. Головне, чого чекають від нас громадяни сьогодні, — це безпека

Тож, з одного боку, ми дбаємо про Україну, надаємо їй усю можливу підтримку, коли йдеться про оборону, але, з іншого боку, треба зміцнити кордон з Білоруссю та Росією, сконцентрувати наші сили, щоб люди в Польщі відчували себе в безпеці.

Програма вартістю у 10 мільярдів злотих, з кількома смугами оборони протяжністю у 700 кілометрів, залізобетонними їжаками, мінними полями, криївками, бункерами, болотами та лісами вже названа сучасною польською лінією Мажино, хоча насправді є чимось більшим, адже вона включає й електронне обладнання, і системи безпілотників тощо.

Кордони потрібно захищати відповідно до того, що диктує нам конкретна ситуація. Рік тому я їздив у відпустку в Фінляндію, щоб побачити, як вони захищають кордони. Фіни вдало поєднують природні і технічні бар’єри. Важливим є використання фізичних бар’єрів — того, що дає сама природа. Болота в цьому плані ідеальні, але на додачу до них потрібні найсучасніші та дієві електронні засоби. Все разом дає ефект. Для нас це ключ.

Міністерка внутрішніх справ Литви після зустрічі представників країн Балтії, Польщі, Фінляндії та Норвегії оголосила про створення проєкту стіни дронів. Це означає, що «Східний Щит», ця польська лінія оборони, співвідноситься і вписується в європейську систему оборони, яку будують інші країни. 

Я думаю, що всі ці елементи будуть елементом захисту східного кордону НАТО і Євросоюзу найближчим часом.

«Східний Щит» буде повністю готовий до 2028 року, тобто протягом наступних 3 років, чи не так?

Вірно. Але старт проєкту — це вже чіткий сигнал нашим «колегам» у Росії. Вони повинні почути, що ми готові виготовляти зброю і захищатися. Для того, щоб це відбулося, як не парадоксально, не потрібно жодного нападу. Це спрацює превентивно. Бо вони використовують страх, а ми його мінімізуємо — люди почуватимуться в безпеці. Подивіться, що сьогодні відбувається в Інтернеті. У зв’язку з операцією в Харкові ми маємо справу з безпрецедентною онлайн-атакою — російські тролі пояснюють людям, що Захід не впорається.

Наша відповідь така: ми здатні виробляти зброю, ми здатні захистити кордон, ми можемо це зробити. Ми не дамо залякати наших громадян

Нещодавно Харків зазнав страшних російських ракетних атак. Внаслідок нападу на будівельний магазин «Епіцентр» загинули 19 людей, 54 особи отримали поранення. Тим часом в Європі обговорюють закриття неба над Україною — над Західною на 70-100 км. Це має розвантажити українське військо і дати змогу покращити протиповітряну оборону на сході країни. Наскільки реальним є ухвалення цього рішення найближчим часом?

Найближчими тижнями будуть розглядатися різні варіанти. Я щойно повернувся з Берліна. Є усвідомлення, що події в Харкові можуть вплинути на долю всієї війни і потрібно використовувати нові заходи, нові методи захисту України, підтримки. Чи можливо сьогодні закрити небо з технічної та політичної точки зору? Не знаю. Але на цій війні так буває, що багато відповідей, які ми шукали, здавалися неможливими спочатку, а вже за два-три місяці виявлялися цілком реальними.

Я ставлюся до цього, як до рішення військових. Саме вони мають вирішити, які кроки сьогодні є реальними і як втілити їх у життя

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський оголосив про введення обмежень на пересування російських дипломатів всередині країни та пояснив, що уряд має докази причетності Росії до диверсій. Про низку диверсій по всій Європі пише The New York Times, наголошуючи, що разом з серією підпалів у Польщі, вони складають елементи складної спецоперації ГРУ, метою якої є залякування європейських громадян і зменшення підтримки України. Що про це відомо?

Ключова російська операція цього року — спроба зломити Харків. Ця атака прикривається величезною інформаційною кампанією, основаною на страхові. Для реалізації цієї мети застосовуються диверсії. Російське посольство в Польщі є надзвичайно токсичним. Я давно наголошую на тому, що вони нічого доброго не роблять у дипломатії і лише роздмухують пристрасті. Рішення міністра Сікорського очевидне. Я не хотів би його коментувати глибше. Якщо ухвалюються такі безпрецедентні рішення, значить, для них є вагомі підстави.

Що говорить слідство щодо серії підпалів у Польщі, які, за даними The New York Times, є частиною російської кампанії залякування Європи?

Більше нічого сказати з цього приводу не можу. Це не та тема, яку я готовий детально коментувати. 

Що ж, чекаємо на результати розслідування.

До цих підпалів й інших подібних речей Польща ставиться надзвичайно серйозно. Ми живемо в новому світі, де немає відчуття безпеки, як було ще кілька років тому. Сьогодні спецслужби сприймають це все дуже серйозно. Кожен із цих випадків є предметом розслідування, ретельного дослідження та перевірки. Особисто я переконаний, що ми маємо високу інтенсивність пропагандистських і пропагандистсько-підривних дій з боку Росії, тому що Москва хотіла б отримати таку перевагу, щоб цього року підкорити Україну у ході певних мирних переговорів, але на російських умовах. Наш інтерес полягає в досягненні миру, але відповідно до справедливих принципів.

Це означає, що Україна повинна мати чітку, хорошу позицію на фронті, вона повинна могти захищатися — і наш обов’язок цьому допомогти

Як ця російська кампанія залякування впливає на простих поляків? Чи має це ефект? Чи справді люди в Польщі налякані? 

Я думаю, що потрібно розрізняти два явища. Страх і тривога. Страх — це насправді добре, тому що це наші емоційні почуття, але засновані на раціональних, реальних передумовах та досвіді історії. Ми бачимо, що роблять росіяни, і знаємо, що вони можуть зробити далі, тому що маємо історичний досвід. Тривога ж — це емоційне почуття, яке, мабуть, є менш усвідомленим, тобто базується більше на певному вигляді безпорадності. А тепер давайте розберемося зі страхом. Що можна з ним зробити? Страх можна перетворити на щось позитивне. Наприклад, розвивати цивільну оборону в Польщі. Скажімо чесно, навряд чи хтось про це думав за останні 30 років. Також страх також є основою для інформування суспільства про те, де розташоване найближче укриття, поштовху до будівництва сховищ і підготовки людей до евакуації. Не тому, що вона буде, а щоб усі знали, що робити. Таке практикується в усьому світі, в країнах, які перебувають у такій ситуації, як Польща.

Ми повинні прокинутися. Ми вже багато років перебуваємо в ситуації, схожій на ізраїльську. Ми є і довго будемо останнім опорним пунктом на Сході, особливо, на кордоні з Білоруссю та з колишньою Калінінградською, а зараз Крулевецькою областю

Нещодавно в рамках заняття з студентами я провів опитування, чи варто, на їхню думку, проінструктувати дітей, що класти в рюкзак у разі евакуації. Я був переконаний, що в групі студентів більшість скаже «ні», бо моє питання налякає їх. Та сталось навпаки. Більшість сказала «так». Можна просто тривожитися, а можна реально робити щось позитивне. Ми на початку серйозних роздумів про безпеку. Це також наслідки цієї війни. Я прихильник навчання питанням безпеки та підготовки людей до реагування на екстремальні ситуації. Частково це має відбуватися у навчальному процесі. Якби від мене залежало, то це відбувалося б щороку. Для того, щоб люди правильно реагували, наприклад, на вибухи, їх просто потрібно цьому навчити, щоб це стало їхньою буденністю, щоб вони не дивувалися, не боялися, а просто знали: «Я повинен зробити те, те і те». 

Неймовірно, наскільки ситуація, яку ви описуєте, нагадує мені дискусії, які точилися в Україні перед війною, наприкінці 21-го і на початку 22-го років. Частина людей думала: «Навіщо ця медійна кампанія? Навіщо взагалі говорити про це по телевізору?». Я вела ці програми тоді на Еспресо. Ми сиділи в студії, і деякі експерти казали: «Не треба лякати людей, у них і так достатньо проблем. Дайте їм зосередитися на чомусь більш приємному, ніж думки про те, що скласти в тривожну валізку». І все ж, як швидко ці валізки нам знадобилися! 

Знаєте, якщо людей своєчасно навчити пакувати тривожні валізки, можливо, це зможе віддалити перспективу того, що ці валізки їм взагалі знадобляться. Треба визнати, що часи змінилися. Потрібно навчитися відрізняти тривогу від страху. Не боятися страху і використовувати його, щоб перемогти. Бо росіяни на цьому обов'язково гратимуть.

Польські військові та їхні колеги з країн Балтії можуть з'явитися в Україні, якщо Росія прорве фронт. Цю інформацію повідомляють німецькі ЗМІ. Spiegel наводить заяви, зроблені під час конференції з безпеки в Естонії. За даними видання, якщо росіянам вдасться здійснити стратегічний прорив на сході України, то країни Балтії та Польща не чекатимуть появи росіян на своїх кордонах, і самі надішлють в Україну свої армії. Що можна сказати про цей новий вимір в дискусії щодо введення в Україну військ європейських країн, країн НАТО?

Можливо, це просто неофіційна інформація, яку ніхто не підтвердив, і, можливо, в деталях вона не зовсім така. Однак це показує, як змінилася атмосфера. Бо як би не було, вже офіційно оголошено, що Франція надішле в Україну своїх інструкторів. Отже, ця інформація не підтверджена, але свідчить про контекст. Польща не планує сьогодні вводити війська в Україну, і прем'єр-міністр про це чітко заявив. Однак, це не змінює способу мислення і те, як ми сьогодні говоримо про це в Європі. Чому іде мова про ці війська? Бо нарешті всі еліти помітили, що безпека України не окрема, а спільна з нашою.

Якщо ми не подбаємо про безпеку України, то самі матимемо проблеми. Цей аспект, як на мене, дуже хороший. Всі починають думати, що справа не тільки в Україні. Справа в нас

Міністр закордонних справ Радослав Сікорський заявив у Лондоні, що Україна має право атакувати стратегічні цілі у Росії. 27 травня цю думку повторив секретар НАТО Йенс Столтенберг у Болгарії. Але проти висловилися прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні та канцлер Німеччини Олаф Шольц. Чому так розходяться позиції з цього приводу і які перспективи порозуміння?

Я багато місяців говорив німецьким політикам, що цю війну не можна вести без можливості вражати стратегічні цілі, без захисту українського неба, без бойової авіації з українського боку. Це очевидно. Не обов’язково закінчувати військово-морську академію чи інший військовий виш. Для цього потрібно просто почати думати. Якщо ми хочемо зменшити витрати на цю війну, ми повинні допомогти Україні. Ця допомога може бути переведена в конкретику, тобто забезпечення хорошими боєприпасами, але також надання літаків, ракет, які можуть вражати цілі в Росії.

Знаєте, я часто нагадую німецьким політикам, що це не Україна окупувала Росію, а навпаки

Якщо ми кажемо українцям: «будь ласка, вперед, боріться!», то не може бути, як у 2023-му, коли українці билися і захоплювали шматки території, а потім виявилося, що хтось забув надати достатньо засобів для розмінування. Я думаю, що це очевидні речі. І якщо федеральний канцлер сьогодні до цього не готовий — добре. Обговорюємо, боремося, постачаємо. І, можливо, він буде готовий вже за кілька місяців.

Росія погрожує ядерною зброєю у відповідь на цю дискусію. Як при цьому очікувати зрушень?

Тут немає нічого нового. Ми повинні навчитися жити з ядерними погрозами Росії. Єдиний їхній парадокс полягає в тому, що вони можуть реалізувати свої погрози лише один раз. Бо шантажувати можна лише, якщо безкінечно погрожувати, і тому вони грозитимуться далі, знов і знов. Вони лякають, коли бояться, коли відчувають, що кінець близький.

Це означає, що їхні агенти з різних куточків Західної Європи знають, що європейські політики почали серйозно замислюватися: «немає сенсу безкінечно постачати боєприпаси для фронту, якщо в ворога є можливість їх виготовляти. Треба вдарити по місцях виробництва»

І виглядає так, що Росія потихеньку починає розуміти, що на Заході відбувається прорив. Тому вони і починають погрожувати, адже якщо починаються погрози, то це ознака не сили, а слабкості. Вони роблять це, відколи у них з'явилася ядерна зброя. Так робили совєти, так робить путінська Росія.

Наскільки швидко може бути ухвалено рішення на Заході?

Трагічна сторона цієї медалі полягає в тому, що Україна отримала танки, отримає літаки і інші речі, про які ми раніше і не мріяли, але час завжди грає свою роль. Прем'єр-міністр Туск, міністр закордонних справ Сікорський, я, інші дипломати, постійно тиснуть і говорять: це потрібно  робити, тут і зараз. Постійно щось не вдається. Але врешті вийде.

6-9 червня відбуватимуться вибори до Європарламенту. Марін Ле Пен, Маттео Сальвіні, Сара Вагенкнехт та інші праві політики з усієї Європи чекають на можливість реваншу ультраправих сил. Згідно з опитуваннями, вони можуть отримати близько 25% місць у наступному Європарламенті. Що б це означало для Європи, Польщі та України? 

Такої загрози немає. Вони не отримають більшості в Європарламенті. Буде трохи більше голосів ультраправих, але це не буде вирішальним. Думаю, що я добре знаю європейську політику, я був депутатом Європарламенту, приїздив в Україну до протестувальників на Майдані. Я добре знаю ці механізми. ЄНП, трошки лівих, трохи лібералів — виграють ті партії, які раціонально ставляться до безпеки. Путін-терн не переможе. Вони сьогодні борються, хочуть показати, що вони сильні. Та слабший пес гарчить голосніше - вони тільки демонструють загрозу.

Це частина російської кампанії, про яку ми говорили. Але це не спрацює

— Якби інші брали з нас приклад, Україна могла б перейти в наступ, — наголосив Сікорський. І нагадав, що кожен з попередніх пакетів допомоги коштував близько 100 мільйонів євро.

Голова польської дипломатії бере участь у неформальній зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в Празі. Радослав Сікорський наголосив, що Польща вже надала Україні близько 4 мільярдів євро лише військової допомоги.

Очільник польського зовнішньополітичного відомства рішуче виступив за можливість українців використовувати зброю без жодних обмежень:

— Ми бажаємо Україні перемоги. Ми бажаємо їй повного повернення всіх окупованих територій

Сікорський додав, що закони війни визначають цілі, які українська армія може атакувати. Він наголосив, що Польща, на відміну від багатьох інших держав, від початку повномасштабного вторгнення не забороняла Україні здійснювати удари по території РФ.

Також очільник МЗС Польщі нагадав про спільну польсько-грецьку ініціативу щодо створення загальноєвропейської системи протиповітряної оборони. Варшава також підтримала ідею створення європейських сил швидкого реагування:

— Стримування Путіна — це завдання НАТО, а Європа повинна бути здатна самостійно справлятися із загрозами з боку урядів нижчого рівня

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

На відзначення річниці Нормандії у Францію приїде Джо Байден, запрошення росіянам у Білому домі не схвалили, але Вашингтон, звісно, не буде втручатись в дипломатичні протоколи Єлисейського палацу. Тим більше, що загалом у США вітають зусилля Макрона підтримувати дипвідносини з Москвою. Та чи працює західна дипломатія, коли йдеться про росіян, навіщо французький посол ходив на інавгурацію Путіна, чому російських митців досі вітають в Каннах і чи усвідомлює Європа, що російська загроза не лише військова, — Sestry обговорили з українськими та європейськими експертами.

‍Режим — Путіна, росіяни — окремо

На дипломатичному рівні Франція разом з багатьма іншими європейськими країнами проводить чітке розмежування між протистоянням Путіну і його режиму та підтримкою відносин з російським народом, пояснює старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Як кажуть, Франція проти президента, а не проти російського народу. Звідси і запрошення російській делегації, але не президенту.

Звичайно, ці «високотехнологічні» дипломатичні конструкції можуть бути легко використані росіянами

Не в останню чергу це заслуга російської так званої ліберальної опозиції і певних культурних опозиційних діячів, які просувають наратив — так званих хороших росіян, які нібито й самі проти Путіна, мовляв, то все путінська армія, путінська агресія, путінські ракети і так далі. Таким чином вони намагаються відсторонитися від війни проти України і уникнути колективної відповідальності, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:

— До певної міри це в них працює — і Росія це підживлює наративами про «великую русскую культуру». Десь тиснуть на почуття провини, як, наприклад, у Німеччині, де їм дуже ефективно вдалося нав'язати німцям провину ледь не за всю Другу світову війну чомусь виключно перед Росією.

Хоча, якщо брати Росію як країну, вона значно менше постраждала, ніж Україна від Другої світової війни

‍Висадка союзників 

6 червня 1944 року західні союзники почали масштабну висадку на півночі Франції — у Нормандії. Операція, також відома як Day D, вважається однією з переломних у Другій світовій війні і водночас однією з найкривавіших для західних союзників. Вшанування річниці Нормандії має неабияке символічне значення. І хоча радянські війська не брали участі в операції в Нормандії, на 60-ту і 70-ту річницю Франція запрошувала російську делегацію на чолі з президентом Путіним. На тлі агресивної війни, яку Росія веде проти України вже третій рік, запрошення росіян виглядає як блюзнірство, не приховує обурення французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер:

— Особисто я категорично проти присутності російської делегації. Можна було б це організувати інакше, було дві опції — або залишити порожнє крісло і сказати: коли Росія визнає свої злочини, скоєні в Україні, Сирії і тощо, вона зможе відновити своє місце поряд з іншими. Або, наприклад, дружина російського дисидента, Кара-Мурзи Євгенія могла б взяти участь, її чоловік Володимир Кара-Мурза завжди визнавав злочини, скоєні Росією, злочини, скоєні в Україні, їхня родина представляє, скажімо так, чесне, а не злочинне обличчя російської держави.

Але запрошувати когось з нинішньої влади — не є прийнятним

Так само неприйнятною, на думку Ніколя Тензера, була участь французького посла в інавгурації Путіна. Тоді у французькому МЗС це назвали дипломатичним жестом, покликаним не палити всі мости для комунікації. Водночас джерела Суспільного серед французьких дипломатів стверджують — це не означало, що Франція вважає обрання Путіна легітимним, хоча й не може не брати до уваги результати голосування. Ці дипломатичні ігри, що відбуваються на тлі доволі радикальних заяв Еммануеля Макрона щодо російської поразки як запоруки безпеки Франції і Європи в цілому та ймовірності відправлення в перспективі французьких військ в Україну, вказують на певну непослідовність на інституційному рівні, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель:

— Цей зсув — перехід Макрона до більш жорсткої позиції щодо Росії — не обов'язково повністю підтримується дипломатичним корпусом і військовим персоналом Міністерства оборони. Водночас заяви французького президента знаменують значну історичну зміну в позиції Франції щодо Росії — зміну, яку ми не повинні недооцінювати і повинні уважно спостерігати за її розвитком як у Франції, так і в усій Європі.

‍Український резонанс і російський шлейф

На 80-ту річницю висадки в Нормандії у Францію приїде український президент. Про плани Володимира Зеленського пише Politico, видання зауважує — Україна потребує підтримки і глобальної уваги, а ця поїздка відкриває можливості для спілкування зі світовими лідерами, зокрема з президентом США Джо Байденом.

Присутність українського президента на французьких урочистостях матиме величезний символічний резонанс, констатує Politico.

Тим часом на Каннському кінофестивалі 10 хвилин стоячи аплодували стрічці  російського режисера Кірілла Серебреннікова «Лімонов: Баллада про Едічку». Едуард Лімонов — російський політичний діяч і письменник, помер у 2020-му році, очолював рух «Інша Росія», відзначався українофобськими, шовіністичними і ксенофобними висловлюваннями, ще у 1999 році був визнаний персоною нон ґрата в Україні після  закликів передати Росії «русский город Севастополь». Самого Серебреннікова в Європі вважають дисидентом і митцем, який виступає проти Путіна. 

«Відірваний від реальності, пов’язаний з російськими грошима» — таким би був правильний девіз цього Каннського кінофестивалю», — так на російський показ відреагувала українська режисерка Марина Степанська.

‍Зміни в сприйнятті Росії — повільні, але відбуваються

Ті, хто не займається питаннями безпеки та оборони, часто не розуміють, як Росія веде когнітивну війну, намагаючись маніпулювати людьми, і їм здається, що нічого страшного не відбувається — і вони особисто в безпеці, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Окремий трек — люди, які роками вивчали російську культуру:

— Зміни у сприйнятті Росії відбулися, але ті, хто професійно займається вивченням російської культури в університетах або в російських культурних проєктах, як правило, мають консервативний рефлекс, стверджуючи, що соромно скасовувати російську культуру через війну, яку розв'язав Путін. З цим можна сперечатися, але вони живуть в ідеальному світі, де, на їхню думку, їх не експлуатує російський режим і їх не чіпають його психологічні операції.

Українська діаспора, до речі, допомагає поширювати ідею про те, що слов'янський світ не обмежується російською культурою

У дипломатії Україна багато в чому програє Російській Федерації і на це є низка — як об'єктивних, так і не дуже об'єктивних причин, зауважує політолог міжнародник Максим Несвітайлов. З одного боку, державні ресурси України й Росії неспівставні, з іншого — Київ часом гальмує там, де могла б просувати свої позиції:

— У тій же Великій Британії до призначення Залужного майже 8 місяців не було посла. І це не дуже добре. Або посол Росії у Ватикані, він дуже сильно впливає на думку Папи Римського. Вони друзі взагалі. А потім ми дивуємося, чому в Папи Римського така проросійська позиція. Тому що от Росія просуває свій наратив, а чим відповідаємо ми? Але насправді не все так погано. Головне, що ми бачимо зараз, що підтримка України не зменшується, а навпаки наростає.

Хто б там що не говорив, але якщо ми подивимося в цифрах, те, скільки грошей Україна отримує і зброї протягом 2024 року, це колосальна позитивна різниця

Хай і повільно, але трансформація поглядів відбувається і з'являється розуміння того, що Росія є загрозою, про це свідчать соціологічні дослідження, каже французький письменник, професор паризького Інституту політичних досліджень (SciencePo) Ніколя Тензер. Водночас, продовжує він європейцям бракує усвідомлення масштабів цієї загрози:

— Я не впевнений, що більшість французів, німців, італійців, іспанців, жителів більшості країн Європейського Союзу, за винятком хіба що Центральної та Східної Європи, що вони усвідомлюють ці безмірні російські злочини — сотні тисяч жертв в Україні, а до цього в Сирії, Чечні і так далі. Я думаю, ми повинні більше говорити і показувати злочини, скоєні росіянами, не тільки режимом Путіна, а росіянами, більшість з яких підтримують режим Путіна, бо й досі ще немає того глибокого усвідомлення, що росіяни сьогодні є тими, ким були німці за часів Гітлера.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Марія Гурська: Рада ЄС схвалила використання доходів від заморожених активів Центрального банку Росії на користь України. Наразі йдеться про 2,5-3 млрд євро. Наскільки ця новина важлива для України?

‍Павел Коваль: Це ключова новина, тому що вона відкриває шлях для того, щоб, по-перше, Росія не могла користуватись цими коштами, а по-друге, щоб ці гроші були використані не тільки на відбудову, але й на оборону — вони зараз вкрай необхідні.

Головне, щоб росіяни отримали сигнал, що гроші скеровуються на ведення війни, й українці можуть ними користуватись

Але тут йдеться не лише про кошти, які надходять від відсотків, а й про базові фінансові ресурси, які російський банк зберігає за кордоном. 

‍Bloomberg пише, що зараз активно обговорюється пропозиція США перевести в Україну 280 мільярдів доларів активів російського Центробанку, які розміщені в бельгійському депозитаруімі EuroClear. Це буде домінуючою темою під час зустрічі G7, яка незабаром відбудеться в Італії. Які перспективи?

Ланцюжок такий: американське рішення як додаток до голосування про допомогу Україні, яке надихнуло ЄС ухвалити відповідне рішення. Поки що це стосується лише відсотків, але згодом, сподіваюся, стосуватиметься і базових коштів. М’яч зараз на полі уряду Бельгії. Просто потрібно зробити крок, який досі західні політики вважали неможливим. Але я думаю, що настав час дати цій історії нове юридичне визначення: якщо держава поводиться настільки агресивно і так явно порушує міжнародне право, як Росія, то вона повинна зіткнутися з санкціями такого типу. Це серйозне обмеження, яке раніше не застосовувалося в такому масштабі, але, на мій погляд, його цілком можливо реалізувати. 

‍Одна з центральних тем в українських та світових медіа ЗМІ — початок перемовин про вступ України до ЄС. Брюссельські посадовці, яких цитує POLITICO, розповідають: дипломати з ЄС та Києва працюють над тим, щоб переконати угорський уряд дати згоду на початок переговорів. Чого очікувати?

Треба очікувати початку переговорів. Буде формальний запуск переговорного процесу. Потрібна добра воля з боку Угорщини. Наступне головування у Раді ЄС — саме угорське, і тут можуть бути певні  затримки, але, на щастя, друга частина року завжди коротша, там йдуть канікули, а тоді наступним буде польське головування. Я сподіваюся, що саме тоді відбудеться початок й українських, і молдовських переговорів. Важливо, щоб бельгійці це почали.

Польща — єдина велика країна в ЄС, яка фактично підтримує розширення

Оскільки я маю уявлення, що говорять наші партнери на Заході, то лише Варшава каже: «Так, переговори і розширення!». Інші зазвичай кажуть: «Так, переговори і розширення», але додають ще щось. Згадують, наприклад, як додаткові умови, внесення змін до договору ЄС. Це, начебто, така дрібниця, несуттєва умова, але насправді внести зміни в договір Євросоюзу — це питання кількох років. І сьогодні це насправді неможливо, тому що для цього немає політичних умов. В інтересах Польщі — розширення. Але є країни, які кажуть, що вони підтримують переговори, та насправді часто сповільнюють їх. Багато західних країн сподіваються, що насправді це триватиме довше. Сьогодні вони цього сказати не можуть, але я десь тихенько чую, як вони кажуть: «До речі, користуючись нагодою, змінимо договір ЄС». Плюс, є позиція окремих країн, зокрема, Угорщини, але не тільки.

Під час переговорів з Євросоюзом вони додаватимуть різні двосторонні питання з Україною, тому що побачать, що для того, щоб пройти на наступну стадію переговорів, Київ готов посунутися в певних питаннях далі. Інколи держава може мати якісь старі претензії. Наприклад, угорці уявлять, що хочуть вирішити якесь питання меншин. Це не стосується переговорів з ЄС, але коли закриватимуть черговий розділ перемовин, скажуть: «Ми погодимося на закриття, але натомість ви маєте зробити оце». Отже, переговорний процес ітиме за цим формальним трендом, який є найважливішим і вирішальним, але також буде обтяжений багатьма зовнішніми тисками. І до цього треба бути готовим.

‍Наскільки цей план зараз реалістично виглядає і чим може завершитися в умовах війни?

Я дивлюся на план входження України до ЄС так само, як на магдебурзьке право в Середньовіччі. Якщо країна отримувала магдебурзьке право, вона отримувала всю правову систему і спосіб мислення. Що це означає у випадку України? По-перше, я вважаю, що сам переговорний процес буде супер.

Він буде важким, дратуватиме українців, але водночас адаптуватиме кожне питання до західних стандартів, зокрема, через початок переговорів трохи поліпшить питання корупції

Коли мені на Заході говорять про корупцію в Україні, я їм кажу: «Відкрийте двері в ЄС! Переговори з Євросоюзом — найкращий спосіб боротьби з корупцією». Є відомі способи, всі їх знають, — додаткове антикорупційне бюро і так далі. Все це добре, Але найкращими є переговори, тому що Україна неминуче перейме ту систему, яка вже діє на Заході, і це саме по собі змінить країну, дасть простір для змін українцям, особливо середньому класу.

‍Навіть під час війни?

Під час війни це також політично важливо. Війна — це й психологічне питання. Важливо, щоб люди, в яких, наприклад, рідні воюють, постійно отримували сигнал, що кінець уже близький — і ми будемо у спільній європейській родині. І це має глибокий сенс.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Чи може йтися про те, що нас приймуть в ЄС за пришвидшеною процедурою, якщо Україна погодиться на певні поступки щодо територій?

Я беру участь у багатьох розмовах такого типу і ніколи не чув, щоб це питання так ставилося. Я б розділив ваше запитання на дві частини. І я хочу, щоб це було зрозумілим. Україна вже має швидкий шлях до ЄС, бо має угоду про асоціацію. Про це мало хто знає або забуває — навіть люди, які займаються політикою. Але ця угода про асоціацію — це вже часткове членство. У багатьох сферах. Угода про асоціацію доповнюється угодою про розширену зону вільної торгівлі. Це означає, що, з точки зору торгівлі, Україна вже кілька років частково в ЄС. До цього додаємо безвізовий режим, тобто вона вже трохи є ніби у Шенгені. А до цього додаємо ще ширше відкриття європейського ринку через війну — тобто і законодавство, і регулюючі документи ЄС, пов’язані з початком повномасштабного нападу Росії на Україну у 2022 році. Отже, у багатьох сферах ваша країна сьогодні повною мірою використовує весь європейський ринок.

Я завжди пояснюю це так — і галичани мене зрозуміють: уявімо, що біля Кальварії Зебжидовської, під Краковом, хтось виготовляє взуття. Коли він був у складі Австро-Угорщини, то міг виготовити невідомо скільки цього взуття, тому що там був такий великий ринок, що кожен міг купити його, без мита і без проблем. І сьогодні, якщо хтось щось виробляє в Україні, він має доступ до великої, як колись би сказали, імперії. Що ж, Європейський Союз не є імперією в політичному сенсі, але він охоплює велику територію. Я думаю, що не всі розуміють, що відбулося.

Україна має набагато швидший, ніж у Польщі, шлях в ЄС — і це навіть не враховуючи війни, розпочатої у 2022-му році

Київ і раніше мав кращі умови, ніж колись Варшава, коли приєднувалася до ЄС. По-друге, Україна має дружнього сусіда, який може ознайомити її з усіма цими проблемами, навчати, проводити тренінги. Наприклад, Німеччина не вступала в ЄС, вона завжди там була, вона взагалі не знає цього процесу. Люди не звертають на це уваги.

‍Пам'ятаєте слова голови канцелярії НАТО Єнсена про те, що можлива процедура вступу України в НАТО, але на тій частині території, де немає російської армії? Чи може щось подібне бути запропоноване під час входження в ЄС?

Певні тимчасові розв'язання — це трохи інша історія. У випадку з ЄС ідеться про питання митних рішень і надходження товарів. І все ж, немає жодних причин для того, щоб Україна відчувала себе якоюсь особливою в цьому питанні. Подібна проблема буде, наприклад, у Молдови, тому що потрібно буде ретельно продумати рішення щодо Придністров’я, але все це жодним чином не означатиме, що хтось визнає російські зазіхання на територію України. Можливо, будуть якісь кроки, принаймні з торговельних міркувань, які, для того, щоб торгові рішення працювали особливо добре, враховуватимуть тимчасовий стан на деякий час — Україна сама може цього хотіти, бо це буде в її інтересах. Але абсолютно точно не буде юридичного визнання будь-яких російських претензій, і змішувати це взагалі не варто. Знаєте, чого ми не розуміли, коли вступали до ЄС?

На Європейський союз потрібно дивитися, як на бізнес-можливість для людей

І тоді ми побачимо це по-іншому. Тому що ЄС дасть українському середньому класу, який страшенно постраждав після війни, можливість зосередитися на створенні особистого успіху, у вигляді фінансового оздоровлення та виходу на ринки. Це матиме величезний психологічний вплив. Сьогодні це може для декого прозвучати якось незручно, але за якийсь час закінчиться війна, а угоди вже будуть укладені. От тоді і відкриється ЄС. Війна ж триватиме не більше 5-6 років. Це буде неймовірно для тих людей, які пережили її і будуть шукати якісь нормальні шляхи розвитку. Як і кожне суспільство після війни.

‍Це цікаве твердження, що війна триватиме не більше 5-6 років. Тобто, ще 2-3 роки? Чому ви так думаєте?

Потрібно було б більше часу, щоб презентувати серйозний політичний прогноз.  Але ми маємо час на те, щоб розглянути  два-три існуючі сценарії. Перший — і давайте не забувати про нього — що Путін помре.

У сучасній міжнародній системі відхід очільника Кремля майже автоматично означає початок переговорів. Якихось. Тому що якісь переговори точно будуть. Є другий варіант, який є найбільш негативним, крайнім варіантом у цій війні — так званий харківський момент (це ситуація, яка може визначити подальшу долю війни: або Путіну вдасться прорвати фронт, де-факто відкрити новий фронт десь між Харковом і Сумами, або українці покажуть, на що вони здатні і захистять цей черговий шматок своєї землі. — Авт.). Це станеться, якщо росіянам вдасться зайти в Україну глибше — тобто зламати лінію фронту і зміцнити її. Політичні наслідки цього насправді важко уявити як для самої України, так і для…

‍...Європи і США. 

Так. Але є і позитивний сценарій. І він полягає у тому, що Україна цьогоріч, як і торік, захищатиме свою територію, яка сьогодні повністю під її адміністративним контролем. Вона зможе частково відновлювати контроль над своєю територією за лінією оборони, а також зможе захищатися з повітря, тому що буде мати перші літаки, які будуть останнього покоління. І на додачу, вона зможе атакувати цілі на території Росії, оскільки матиме ракети. Плюс, проведе ефективну мобілізацію. Тобто буде виконано те, що мають зробити західні союзники, і те, що має зробити сама Україна. Якщо ці умови, про які я зараз сказав, будуть виконані, це означатиме дуже хороший сценарій для України. Зовсім добре вже і так не буде, бо щось погане вже сталося. Потрібно не забувати, що є величезні втрати населення, його переміщення через напад Росії, виїзд людей на Захід, руйнування інфраструктури. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664778933eb24da26959b702_Ukraine-Kharkiv-war-Sestry.jpg">Павел Коваль: «”Харківський момент”: ситуація на Харківщині визначить долю цієї війни»</span>

‍Ви сказали, що один із сценаріїв припинення війни — смерть Путіна. Якщо він помре або буде вбитий найближчим часом, чи висловлять співчуття західні лідери російському народу, як це було у випадку з аварією гелікоптера іранського лідера Ібрагіма Раїсі цього тижня?

Знаєте, я мабуть вже залишу Іран у спокої, але нещодавно ми бачили майже те саме під час присяги Путіна. Після цих фальшивих виборів дехто таки взяв участь в урочистостях.

‍Наприклад, Франція.

Комусь важко зрозуміти, що історія відбувається на наших очах, що Путін такий самий, як Гітлер. Нам не потрібно 30, 40, 50 років, як після тієї війни, щоб зрозуміти, що після певного моменту вже не можна подавати руки диктатору. Якщо хтось цього не усвідомлює, то нічого серйозного вже не зробить.

‍А такі теж були — зокрема, Ірландія у 1945 році висловила співчуття з приводу смерті Гітлера.

Завжди є хтось такий. Мабуть, це урок історії. 

‍Міжнародний кримінальний суд запросив ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньяху та міністра оборони Галанта за ймовірні військові злочини в секторі Газа. А також трьох лідерів палестинського руху ХАМАС. Що ви думаєте про це?

Польща підтримує рішення про розв’язання проблем двох держав, тобто Ізраїлю і Палестини, Палестинської автономії. Ми можемо будувати спосіб мислення, орієнтований і на Ізраїль, і на Палестину, але ми ніколи не поставимо Ізраїль і ХАМАС на одному рівні. Тель-Авів є нашим принциповим союзником у питаннях безпеки та важливим союзником історично.

Ізраїль органічно пов'язаний з історією Польщі та України

Багато людей з наших територій, наших громадян, євреїв чи осіб єврейського походження, колись заснували Ізраїль. Він є частиною нашого політичного горизонту. Водночас, ми залишаємо за собою право критикувати окремі дії ізраїльського уряду, наприклад, жорстокість чи порушення міжнародного права під час війни. Однак, ми ніколи не намагатимемося будь-яким чином зрівняти позицію Ізраїлю, міжнародно визнаної держави, та ХАМАСу, який є терористичною організацією. Це суперечило б справедливості, здоровому глузду та нашим інтересам.

Радослав Сікорський підкреслив, що Польща і Велика Британія збігаються в оцінці ситуації від початку війни:

— Після російського вторгнення я умовно поділив країни на дві групи: ті, яким треба все пояснювати, і ті, з якими можна обговорювати, що робити. Велика Британія від самого початку належала до останніх.

Сікорський нагадав, що британський уряд нещодавно оголосив про збільшення оборонних витрат до 2,5% ВВП, але зробив це не в Лондоні, а у Варшаві, під час візиту прем'єр-міністра Ріші Сунака. У Великій Британії існує міжпартійний консенсус щодо необхідності допомоги Україні, оскільки політики з опозиційної Лейбористської партії заявляють, що продовжать зусилля нинішнього уряду.

— Люди у Великій Британії, здається, розуміють, що російська агресія проти України — це не локальна сутичка, а жорстока колоніальна війна з далекосяжними наслідками. Цілі Росії очевидні: відтворити свою сферу впливу в Центральній Європі всупереч волі народів, які 35 років тому зруйнували залізну завісу; замінити систему суверенних держав, які дотримуються правил, концертом авантюрних держав, які мають намір нормалізувати застосування сили як засобу зміни кордонів, — сказав Сікорський.

Очільник МЗС Польщі наголосив: наслідки цих дій будуть відчутні не лише в Європі, але й в усьому світі. Мільйони українців, за словами Сікорського, можуть опинитися під владою Кремля і будуть або зведені до громадян другого сорту, або переселені вглиб Росії; мільйони українців шукатимуть притулку від нового російського порядку в ЄС або по той бік Атлантики, що спровокує чергову міграційну кризу; перемога Росії підбадьорить інші країни, які прагнуть відновити контроль над тим, що вони вважають бунтівними колоніями або сферами впливу; довіра інших країн до гарантій безпеки, якими вони користуються зараз, буде підірвана, що може спонукати їх шукати кращого захисту, включаючи ядерне стримування; міжнародні інституції, включаючи ООН, втратять залишки довіри:

— Якщо Росія переможе, хронічна нестабільність пошириться не лише в Європі, але й по всьому світу, надаючи додаткове паливо для глобальної коаліції диктаторських режимів. Ми вже бачимо, як вони повстають і співпрацюють, але Росія не виграє цю війну. Хіба що ми їй не дозволимо. Ціна її зупинки буде відносно невеликою.

Нам не потрібно воювати власними військами. Нам просто потрібно надати фінансування та зброю українцям, які будуть виконувати цю роботу

Мотивації у них, безумовно, не бракуватиме, адже на кону доля їхньої власної країни. З нашою допомогою Україна зможе втримати оборону і підвищити ціну російської агресії. Вона також матиме шанс звести нанівець переговори з позиції відносної сили щоразу, коли з’являтиметься хоч якийсь простір для переговорів.

Сікорський підкреслив, що українські солдати не просто захищають країну, вони дають Європі збільшити свій військовий потенціал:

— Я сподіваюся, що приклад Польщі, яка зараз витрачає 4% ВВП на оборону, стане натхненням для інших

Очільник МЗС Польщі підкреслив, що боротьба з агресором може дорого коштувати, але набагато менше, ніж війна на власній території, і краще витратити гроші зараз на допомогу Україні, ніж набагато більше потім на її відбудову. Однак важливо, наголосив Сікорський,  щоб, збільшуючи витрати на оборону, гроші витрачалися з розумом:

— Європейська стратегія оборонної промисловості наразі є одним із найважливіших проектів у цій сфері. Її реалізація принесе значні зміни та має стати пріоритетом для нової Європейської комісії. І коли я кажу, що вона має бути пріоритетом, я маю на увазі, що вона повинна отримати дійсно щедре фінансування.

Якщо фінансування недостатнє, це означає, що ми ще не налаштовані серйозно

Сікорський підкреслив, що покращення європейської оборони не повинно відбуватися коштом взаємодії з НАТО та унікальної ролі, яку вона відіграє в системі європейської безпеки:

— Тому замість того, щоб виступати за стратегічну автономію Європи, на мою думку, краще назвати це стратегічною гармонією між Європейським Союзом і НАТО.

Міністр підкреслив, що Польща послідовно виступає за якомога глибшу інтеграцію Великої Британії в спільні з ЄС структури безпеки й оборони, що має включати структурований діалог про євроатлантичний вимір розвиток військових можливостей в частині сил швидкого реагування, стійкість до гібридних, кібернетичних та дезінформаційних атак, а також співпрацю європейської оборонної промисловості:

— Велика Британія є незамінною частиною глобальної і, перш за все, європейської архітектури безпеки.

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

Як могла б виглядати ефективна стратегія? Передусім, західним урядам треба визначити спільні цілі. Україна зобов'язана вигнати російські війська та повернути всі території, які вона втратила після 2014 року; також Росію потрібно змусити виплатити військові репарації, як компенсацію Україні (Світовий банк оцінює вартість відновлення країни протягом найближчих десяти років приблизно у 500 млрд) доларів; тисячам українців, які були депортовані до Росії, потрібно надати можливість повернутися; десятки тисяч ймовірних військових злочинів, скоєних російськими військами, слід розслідувати, а винних покарати.

Захід більше не може обмежувати себе обіцянками допомагати Україні «стільки часу, скільки буде потрібно». Замість стримання Києва від атак на російські стратегічні та військові об'єкти, Захід має вітати такі удари

Програш у цій війні — це найкраще, що може статися з Росією. Як показує історія, військові поразки зазвичай призводили до реформ та зміни керівництва в країні: так сталося після Кримської війни (1853-1856 роки), Російсько-японської війни (1904-1905) та війни в Афганістані (1979-1988). Володимир Путін повернув у Росію сталінські репресії та зробив вибір на користь нескінченної війни. Цей проєкт, ймовірно, завершиться крахом та загибеллю кремлівського очільника. Хоча зміна режиму, звичайно, є справою росіян, Захід повинен вітати подібну перспективу.

Багато хто вважає, що у затяжній війні Росія має перевагу — хоча б тому, що має більшу за Україну чисельність населення та розміри економіки (хоча США програли у В'єтнамі та Афганістані після тривалих воєн). Як би там не було, тривала війна, безперечно, обійдеться кожному набагато дорожче. Саме тому для наближення української перемоги Заходу слід вдатися до тактики «шок і тремтіння», яку колишній держсекретар США Колін Павелл використав під час війни у ​​Перській затоці.

Це означає, що потрібно якнайшвидше відправити в Україну найкращі види існуючих озброєнь, а не продовжувати потроху постачати стару зброю, як це робиться зараз. Ніхто не зможе використати цю зброю краще, ніж досвідчені українські солдати. Якщо Україна програє, російські війська підуть маршем на Європу, щоб реалізувати неоцаристські амбіції Путіна, який прагне відновити Російську імперію. Народ України бореться та вмирає, щоб захистити Європу, тому найменше, що може зробити Захід, це дати українцям все необхідне для перемоги. Данія і країни Балтії вже подали приклад, який має наслідувати решта.

Захід має забезпечити Україну потужною зброєю дальнього радіусу дії (наприклад, ракетами ATACMS та Taurus), а також військово-повітряними силами, щоб українці могли здобути перевагу у небі. Оскільки тисячі добровольців із Заходу вже вирушили боротися за Україну на лінії фронту, чому б до них не долучитись і західним пілотам? Україні потрібна належна протиповітряна оборона. Абсурдно, що Захід оголосив Росію, а не Україну безпольотною зоною.

Видатні американські генерали у відставці — Бен Годжес та Філіп Брідлав — вже давно кажуть, що Крим у найближчому майбутньому, ймовірно, відіграє вирішальну роль

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65a4b3fca32e72424999b017_Portrait%20Ben%20Hogdes%201%20hochaufgel%C3%B6st_page-0001-p-800.jpg">Бен Годжес: «Треба дати Україні все необхідне для перемоги і послати чіткий сигнал КНДР і Китаю, що ми можемо впоратися і з ними»</span>

Ще в середині XIX століття адмірал російського імператорського флоту Павєл Нахімов зазначав, що той, хто контролює Севастополь (найбільший порт у Криму), той контролює Чорне море. Очевидно, що контроль України над цим містом має стати однією з найважливіших стратегічних цілей. Щоб відрізати Росію від анексованого півострова, Україні потрібно буде зруйнувати мости через Керченську протоку, які ведуть до Криму. 

Щоб змусити РФ виплатити воєнні репарації Україні, Заходу слід конфіскувати заморожені резерви російського центрального банку в розмірі 300 мільярдів доларів. Канада та США вже ухвалили закони, що дозволяють зробити такий крок, а Євросоюзу треба наслідувати їхній приклад. У голові не вкладається, що Росія може безкарно порушувати міжнародне право, але при цьому її власність на Заході залишається під захистом. Поки триває війна, Захід повинен буде щороку надавати Україні 100 млрд доларів: щонайменше 50 — на військову допомогу, 40 — на фінансування цивільного уряду та 10 — на гуманітарну допомогу.

Хоча західні санкції проти Росії завдали їй певної шкоди, їх обов'язково необхідно посилити

Через запроваджені обмеження російська економіка не росте з 2014 року, а її експортні доходи минулого року знизилися на 26%. З метою подальшого посилення санкцій усі західні уряди мають запровадити заборонні мита на весь імпорт із Росії — саме цим зараз займається ЄС щодо російської аграрної продукції. Західні країни вже позбавили РФ статусу найбільшого сприяння торгівлі, а максимальні мита, дозволені Світовою організацією торгівлі, дуже високі. Оскільки західні країни зараз дуже мало торгують з Росією, підвищення мит вже не матиме істотного впливу на інфляцію на Заході. А враховуючи, що їхня митна система добре функціонує, проблеми з дотриманням нових правил будуть мінімальними.

Під час Холодної війни західні уряди співпрацювали в рамках Координаційного комітету з експортного контролю, штаб-квартира якого розміщувалася у Парижі. Цей орган слід відновити задля більш ефективного контролю за експортом Росією продукції подвійного призначення. Крім того, слід скоординувати, посилити та спростити персональні санкції. Усі юрисдикції, які запроваджують обмеження, повинні домовитися про однакові правила, вводити однакові санкції та обмінюватися конфіденційною інформацією про причини їхнього запровадження. 

Тим часом росіян, які засуджують війну та їдуть із Росії, слід виключити із санкційних списків у всіх юрисдикціях

І треба припинити терпимо ставитись до того, що олігархи, які перебувають під санкціями, секретно володіють активами на Заході. Варто також подумати про те, як можна покарати західні компанії, які продовжують працювати в Росії, підтримуючи російський уряд податками та іншими способами. Одна розумна ідея вже є: ці компанія повинні будуть заплатити штрафи у розмірі, що відповідає їхнім платежам Росії.

Нарешті Євросоюзу слід розпочати переговори з Україною щодо вступу до союзу, а НАТО має скористатися своїм ювілейним, 75-м, самітом у Вашингтоні у липні та зробити Україні офіційне запрошення про вступ. Торік у Вільнюсі більшість країн Альянсу вже підтримували такий крок. Немає жодних причин не зробити його цьогоріч у рамках загальної та єдиної західної стратегії.

Андерс Ослунд — старший науковий співробітник Стокгольмського форуму вільного світу, співавтор (спільно з Андрюсом Кубілюсом) книги «Реконструкція, реформи та вступ до ЄС для України» (Видавництво Frivärld, 2023 рік).

Copyright: Project Syndicate, 2024

Рада Європейського Союзу схвалила використання доходів від заморожених активів Центрального банку Росії на користь України. Про це йдеться на сайті Ради ЄС та на сторінці соцмережі X (Twitter) міністра закордонних справ Чеської Республіки Яна Ліпавського.

«Росія має заплатити за свою військову шкоду», — написав чеський урядовець.

Більшість коштів піде на військову підтримку України.

«Рада ЄС підтвердила свою згоду на використання надходжень від знерухомлених активів Центрального банку Російської Федерації на користь України.

Передбачається, що щорічні надходження становитимуть приблизно 2,5-3 мільярди євро. 90% очікуваних надходжень буде використано на військові цілі для підтримки оборони України», — йдеться у повідомленні.

Менша частка — 10% — піде на відновлення та реконструкцію України.