Майбутнє

Марія Гурська: Прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте стане новим генеральним секретарем НАТО. Нового очільника Північноатлантичного Альянсу призначать до липневого саміту у Вашингтоні, повідомляють західні ЗМІ. Наскільки це важлива новина?

Павел Коваль: Остаточно призначення Рютте не підтверджено, про це ще будуть дискусії до останнього моменту, як і про кожне питання, але насправді він серйозний кандидат. Серед західних лідерів після 24 лютого 2022 року прем'єр-міністр Нідерландів був одним із тих, хто швидко зрозумів, що справи серйозні. Тому я охарактеризував би його як людину, яка розуміє проблеми безпеки Центральної Європи. Звичайно, він не був першим, хто відреагував після початку повномасштабного вторгнення, бо першими були Польща, Литва й Велика Британія — вузька група країн.

Але Рютте був серед тих, хто швидко приєднався до процесу, і в деяких питаннях, наприклад, постачання F-16, був в авангарді. Я також вважаю його стратегічно мислячим й ефективним політиком

Як ліберальний, центристський політичний діяч він зміг утримувати владу в Нідерландах протягом багатьох років і робив це ефективно, борячись із популістами. Він належить до вузької групи політиків, які вміють реагувати на виклики популізму. Крім того, з моєї точки зору, Рютте як голова НАТО, безумовно, буде політиком, який розуміє проблеми безпеки. Тут я говорю не лише про контекст російсько-української війни, але й про важливий контекст для Польщі. Адже очільник нідерландського уряду буде політиком, який зіткнеться з проблемою розширення НАТО. Сьогодні мало шансів, що якісь важливі рішення щодо розширення Альянсу будуть оголошені під час липневого саміту у Вашингтоні (75-й ювілейний саміт НАТО відбудеться у США 9-11 липня. — Авт.). Але Рютте як новий генеральний секретар буде думати про це і нестиме за це відповідальність. І це буде його найважливішим завданням. Україна, але також Молдова і, сподіваюся, Грузія, перебувають на шляху до НАТО. Це очікування, які ми маємо. І це задачі для нового генсека Альянсу. 

Наскільки добре ви знаєте Марка Рютте як людину? Яке враження він справив на вас під час особистого спілкування — як лідер, як особистість?

Я не дуже багато спілкувався з Рютте особисто. Я бачив його на різних зустрічах, де було багато людей. Та я спостерігав за ним роками. Я був вражений, як за часів популізму він зміг утримати владу в Нідерландах і вести  економічно розумний, ліберальний курс країни. Я бачу, що він відчуває стратегічні виклики на Сході, незважаючи на те, що Нідерланди розташовані в місці, де, будемо чесними, ці загрози суттєво менші. Тож я сприймаю його як політика, який іноді може змінювати свою позицію, і здатен приймати аргументи. Це було помітно щоразу під час виборів в Нідерландах, коли він зумів адаптувати свої погляди до своїх опонентів. Звичайно, хтось скаже, що це інструменталізм, тому що він хотів  отримати голоси їхніх прихильників, але з іншого боку, це також означає, що він прийняв певні аргументи. Тепер він стратегічно повинен прийняти аргументи, що розширення НАТО має сенс, адже ми — як поляки, так й українці — повинні оцінювати його діяльність саме з цієї точки зору. Ставка, яка буде відкрита до саміту НАТО, буде ще вищою.

Україні потрібно щось більше, ніж просто запевнення, що одного дня Альянс розшириться. Хотілося б отримати якомога більше деталей

Днями я розмовляв про це з групою ветеранів у Харкові. Я бачив людей, які віддають життя за цю справу. Це емоційний аргумент, але насправді він дуже чіткий, тому що, з одного боку, тут емоції, але, з іншого, ми говоримо про те, що хтось насправді втратив своїх близьких, втратив життя, ноги, руки чи зір. Це все — наслідки. А в цій політичній, воєнній грі найважливіше — досягнути ефекту безпеки. Безпека сьогодні означає розширення НАТО — і це завдання для Марка Рютте. Я хотів би, щоб він як західний політик це зрозумів. Сподіваюся, він це зрозуміє. 

Під час зустрічі з Марком Рютте на конференції з відновлення України в Берліні 15 червня я була свідком, як він спілкувався з Володимиром Зеленським. Прем’єр Нідерландів тепло обійняв Президента України, стиснув його руку, говорив про те, що ми все зможемо разом. Пізніше я поставила Рютте кілька запитань від нашого медіа. Відповідаючи, він весь час був усміхненим. Він сказав: «Ми допоможемо, я вірю в перемогу України, у вільну Європу!». Рютте справив на мене враження екстраверта, оптиміста, який гучно сміється, і коли десь з'являється, то одразу займає багато місця.

A я також бачив його в ситуаціях, коли він не міг чітко висловити свою позицію. От, наприклад, під час останньої конференції в Мюнхені, коли він висловлювався спочатку так, як ми хотіли б, але коли потім йому поставили чітке запитання про розширення НАТО, я бачив, як він сховався. Звісно, ​​зрозуміло, що він, мабуть, хотів отримати голоси різних членів Альянсу, хто «за» і хто «проти». Але мені подобається давати політикам завдання. І для мене завдання Рютте — підготовка розширення. Якщо він хоче сьогодні очолити НАТО, то цього вимагають від нього інтереси нашої безпеки.

Залишаючи посаду, на останньому етапі очільництва НАТО, Єнс Столтенберг звучить дуже рішучіше у питанні вступу України в Альянс. На вашу думку, наскільки впливовою і важливою є фігура секретаря НАТО? Адже сам він не ухвалює рішень. На що безпосередньо впливає генсек Альянсу?

Це, як в політиці. Очевидно, генсек НАТО сам не ухвалює рішень сам. Очільник Альянсу може бути секретарем, просто людиною, яка нотаріально ухвалює рішення. Але на іншому кінці цієї осі є хтось такий, як Хав’єр Солана (іспанський політик, який був Генеральним секретарем НАТО грудня 1995 по жовтень 1999 року. — Авт.) з його особистою харизмою, який саме отримує нагороду у Вроцлаві. Ви гарно сказали про Рютте, що коли він кудись заходить, він відразу займає багато місця. Це, звісно, не тому, що він дуже товстий, а тому, що це стосується його особистості, харизми.

У політиці важливо, як ви будуєте аргументи, і Рютте, ймовірно, займатиме значно більше простору, ніж це документально передбачає його посада

Формально все так, як ви сказали, — все вирішують країни-члени, а генеральний секретар, можна сказати, нічого не вирішує. Але це не до кінця правда. Особистість і попередні досягнення відіграють колосальну роль у випадку Рютте. Його досягнення на даний момент, стабільна політична позиція у власній країні, яка свідчить про його лідерські здібності, демонструють, що він може не тільки бути ефективним, але й грати на довгих дистанціях.

Єнс Столтенберг був генсеком НАТО 9 років і 1 місяць. Які його головні досягнення на цій посаді? 

Я прощаюся зі Столтенбергом із вдячністю. Я можу сказати багато хорошого про нього. Востаннє ми бачилися за вечерею в Мюнхені (під час Мюнхенської безпекової конференції, яка відбувалась 16-18 лютого. — Авт.). Прийом стосувався питань безпеки України. Це був момент, коли всі зрозуміли, що в США є проблема з «додатковим актом», тобто з грошима, які сьогодні вже розблоковані. Але тоді це була драматична ситуація. Ми про це говорили, і я бачив чітку позицію. Я суджу західних політиків за тим, чи вони усвідомлюють наші потреби безпеки. Вони звикли жити в переконанні, що ми надто чутливі до Росії. І ми бачимо, як політики — Рютте чи Столтенберг — поступово усвідомлюють, що все серйозно, говорячи про події у нашій частині світу.

З цієї точки зору чинний генсек НАТО — політик, який розширив східний фланг Альянсу. За його часів закінчилася історія про перетворення Польщі, Чехії, Словаччини, країн Балтії на повноцінних членів НАТО

Вони і до того були членами Альянсу, але, наприклад, не мали права на всі можливі військові об’єкти. Попередники Столтенберга і він теж попервах відчували себе зобов’язаними Основоположним актом НАТО–Росія від 1997-го року. Генсек Альянсу формально не вийшов із цієї угоди, але фактично призвів до того, що сьогодні такі країни, як Польща, на 100% є членами НАТО. Сьогодні ніхто не може сказати, що якісь війська не можуть бути розміщені на польській території. Якщо Польщі це потрібно, якщо цього вимагають наші інтереси безпеки, то це визнають усі члени Альянсу, так само, коли йдеться про різні види військової техніки. Сьогодні це зрозуміло всім. Саме Столтенберг зробив так, що всім стало зрозуміло: якщо цього вимагають інтереси безпеки наших країн, старі розмови з єльцинською Росією вже не діють.

17 червня у Вашингтоні очільник Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберг заявив, що під час саміту НАТО у Вашингтоні не буде «жодних дат» щодо членства України, і зазначив, що є очікування, що вдасться дійти згоди щодо формулювання, яке надішле чітке повідомлення про її перспективи. Що конкретно ми можемо почути на саміті НАТО  у Вашингтоні?

Я вважаю, чіткіше має бути сказано про розширення. Як політик я знаю, що час має значення, — деякі речі, сказані сьогодні, важать більше. Сьогодні ми маємо сказати українцям, хлопцям і дівчатам на фронті, «ви будете в НАТО, це вже близько, ми можемо назвати дати, вказати додаткові етапи, які потрібно пройти, але конкретні, щоб ви знали, де ми перебуваємо у цьому процесі!». Це дуже важливо. Але також я знаю, що якщо сьогодні хтось скаже, що все можливо, але не зможе назвати дати, то треба його підштовхнути. І тоді він назве дату через півроку, а якщо не через півроку, то через рік. І для цього існує політика. Вона потрібна для того, щоб їздити, говорити, тиснути, наводити нові аргументи, шукати спосіб переконувати, використовувати слабкі місця опонента. Сьогодні це означає використання слабких місць Росії, і це — елемент нашої політики.

Росія знищила в Україні 80% теплової генерації та третину гідрогенерації. Від середини травня вся країна живе за графіками відключення світла. Енергетика — одна з основних цілей Росії, Путін розглядає енергоресурс та енергоспоживання як зброю, інструмент для впливу, заявив Володимир Зеленський. Українська влада закликає західних партнерів посилити систему ППО та допомогти з енергетичним обладнанням. Про стан справ в українській енергетиці, прогнози на зиму та перспективи відновлення знищених росіянами потужностей — в інтерв’ю з експертом з енергетики, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.

Катерина Трифоненко: Як би ви визначили нинішній стан справ з українською енергетикою? В яких областях ситуація найскладніша?

Михайло Гончар: Українська енергетика, це передусім об'єднана енергетична система: вся електроенергія, яка виробляється на електростанціях, надходить в об'єднану енергосистему і далі через енергомережі обленерго потрапляє до кінцевих споживачів. Тому ситуація, де буде гірше, де буде краще, умовна — тут всім або добре, або всім погано. Звичайно, десь відключення трошки більш тривають, десь трохи менше, але в середньому, попри всі відключення, електроенергія є.

І те, що функціональність об'єднаної енергосистеми зберігається, попри дефіцит електроенергії, це є великою нашою перевагою

Ситуація, коли ми маємо цей дефіцит, але разом з тим ми маємо енергоспоживання, хай за певним графіком, з відключеннями і так далі, означає, що ситуація хоча й критична, але не закритична. Закритична матиме місце в тому випадку, якщо ще будуть ураження об'єктів і генерації енергосистеми — й вона не зможе працювати як цілісний організм. Тоді відбудеться колапс енергосистеми або блекаут. Бо блекаут — це не те, коли немає світла, а потім воно з'явилося. Блекаут — це тоді, коли енергосистема руйнується. Тому ситуація, яку ми зараз маємо, складна, тяжка, але забезпечує нам необхідний мінімум енергоживлення, який дозволяє нам, хай і з меншим комфортом, але проходити і літню спеку, і, сподіваюся, зимовий пік, хоча зимою буде дуже складно.

Якщо говорити про ситуацію взимку,  у ЗМІ дуже багато різноманітних прогнозів, що ледь не цілими днями будемо сидіти без тепла і світла. Як ви оцінюєте зимові перспективи? 

Я не беру участі в конкурсі апокаліптичних прогнозів. Функціональність енергосистеми дозволяє нам, хай і некомфортно, але пройти піки споживання, піки навантаження. Так само і взимку — попри дефіцит електроенергії. Але за ймовірного закритичного сценарію, якщо енергосистема виявиться нефункціональною, світла гіпотетично може не бути більшу частину доби. Але може бути й більш-менш прийнятно, як зараз.

Насправді те, що ми маємо зараз, це найкращий з найгірших сценаріїв

Але як воно буде, ніхто не знає, оскільки є дві невідомі величини. Перше, ми не знаємо, що ще може бути уражено. Друге, ми ніколи не знаємо, буде холодна чи тепла зима. І є ще одна величина, яку можна приблизно спрогнозувати, — що вдасться відновити чи поремонтувати. Тому коли ми зліпимо до купи всі ці речі, то зрозуміємо, що всі озвучені прогнози — це тицяння пальцем в небо і бажання справити ефект на аудиторію.

Дефіцит електроенергії в Україні — наслідок того, що Росія знищила 80% теплової генерації та третину гідрогенерації. Чи можуть українські АЕС компенсувати ці втрати?

Не можуть. Хоч у нас і потужна атомна генерація, але не для компенсації усього попиту. Як функціонує енергетика: скільки електроенергії вироблено, стільки має бути спожито. Це баланс. Електроенергія — це не той продукт, який, скажімо, як сосиски чи картоплю можна завантажити на якийсь склад, хай воно собі буде, колись може знадобитись. Хоча зараз вже є еnergy storage — енергонакопичувачі, грубо кажучи, велетенські павербенки, як ті, що ми користуємося в побуті. Але ми ще до цього етапу розвитку нашої системи не дійшли. Та й у кого вони є в Європі, це страшенно дорогі і доволі капризні речі. Наша атомна енергетика традиційно забезпечувала приблизно 56% виробництва електроенергії, тобто більше половини. Зараз, звичайно, ця частка зросла, — десь відсотків 70. Але зменшилась різко частка теплової і гідрогенерації внаслідок знищення або ураження електростанцій, і загалом нам електроенергії не вистачає.

Тому частково ми покриваємо цей дефіцит імпортом із сусідніх країн Центральної Європи з енергосистеми Європейського Союзу, з якою ми синхронізувалися в перші дні війни

І це нас виручає, але після травневих ударів по об'єктах енергосистеми і генерації уже й імпорту стало не вистачати. Постійно імпортувати ми теж не можемо, бо є обмеження, пов'язані з існуючими лініями електропередач. Грубо кажучи, ми можемо забезпечити не більше двох атомних енергоблоків. У нас працює дев'ять атомних енергоблоків, ще шість — Запорізька АЕС — на окупованій території. Ці дев'ять атомних енергоблоків не зможуть перекрити дефіцит навіть разом з імпортом. Тому звідси постійні ці відключення, які стали уже системними, оскільки та генерація, яка у нас є, передусім атомна, плюс залишки теплової, гідро, а також сонячної плюс імпорт — не може покрити наші пікові споживання. Так чи інакше відключення будуть тривати. Звісно, ситуація дещо може стабілізуватись в ранньоосінній період, коли ще буде відносно тепло, хоча світловий день менший, вже такого літнього піку не буде. Найскладніші місяці — липень і серпень. А потім піде листопад, грудень, січень. Атомка вручатиме нас, безперечно, але її замало за цих обставин.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666b55776c275206f0be8081_EN_01550742_1625.jpg">На Європу чекає нова хвиля біженців з України — «енергетичних», — Павел Коваль</span>

В України є план, як збудувати вже до кінця року до одного гігавата потужностей маневреної генерації. Про це Володимир Зеленський заявив під час берлінської конференції з відновлення. Деякі українські експерти одразу дуже скептично оцінили цю заяву. На вашу думку, наскільки це реальний план і наскільки ефективна у нашому випадку маневрена генерація?

Це один із таких магістральних напрямків виходу з ситуації, ніхто не заперечує, що ця розосереджена генерація має бути. Один гігават, я вам скажу, нас особливо не врятує. Не рятують навіть майже два гігавати, які ми беремо через імпорт. Коли ми говоримо про практичну площину, як це реалізувати, то тут виникають питання. Можна виготовити саму газотурбінну установку, це займе кілька місяців — і можна встигнути. Але ж в залежності від потужності їх має бути кілька десятків. Поставити газотурбінну станцію не так складно, але ж до неї треба підвести газопровід. Відповідно, її потрібно поставити там, де є газ, але тоді все одно треба прокладати якусь магістральну лінію електропередачі, кабель класти, щоб підвести всю електроенергію, яка буде вироблена на цій станції, до споживачів.

Треба вирішити питання інфраструктури, щоб цей газопровід підвести і поглянути, чи вистачить потужності газокомпресорної станції подати цей газ, прокласти лінію електропередач, щоб сполучитися з існуючою енергосистемою. Звідси й скепсис. По суті, на вирішення цих питань потрібно буде не кілька місяців, а півроку-рік. А це означає, що того гігавата потужностей до зими навряд чи вдасться зробити. Особливо, з урахуванням організаційних спроможностей нашого уряду. Якщо, наприклад, взяти ситуацію, пов'язану з ударами по нашій енергосистемі у 2022 році, коли теж було чимало уражень, потім замовили необхідне обладнання. І теж було багато різних запевнень, що на наступну зиму багато чого буде відремонтовано. Насправді цього зробити не вдалося, бо термін виготовлення нового обладнання обчислюється не місяцями, у кращому випадку потрібен рік, а то й півтора, два. Зараз приходить обладнання, замовлене після зими 2022-2023 року. 

Скільки треба часу на відновлення знищених Росією потужностей? Чи варто їх усі відновлювати? 

Відновлювати можна те, що технічно підлягає відновленню і в чому є економічний сенс відновлення. Наприклад, коли говоримо про уражені енергоблоки теплових електростанцій, то ми розуміємо, що це вугільні електростанції. І, певна річ, коли ми говоримо про повоєнний час, немає сенсу їх відновлювати. Тим більше, що ми вступили в еру декарбонізації. Що стосується поточного стану справ, то, звісно, якісь речі, якщо вони підлягають ремонту, можуть бути відновлені для тимчасового користування. Хоча б для того, щоб пройти цю зиму.

Зараз головні зусилля спрямовані на те, щоб захистити ще наявні засоби енергогенерації, відновити те, що підлягає відновленню бодай для короткотермінового користування

Треба опрацювати різні схеми перекомутації енергосистеми, щоб в період пікового споживання забезпечити більш-менш рівномірний розподіл з урахуванням пріоритетності потреб, різної критичної інфраструктури, транспорту, залізниці і, безперечно, пріоритет номер один — оборонно-промисловий комплекс. Якщо говорити про якісь інженерні заходи, наприклад, будівництво саркофагу над тепловою електростанцією, то це фантастика — і час потрібен, і гроші велетенські. І жоден саркофаг не врятує при потраплянні в нього балістичної ракети. Такі конструкції забезпечують певний захист, але не є 100% гарантією від ураження. Тому ми і просили, і просимо наших західних партнерів дати більше засобів протиповітряної оборони.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66676bb27d145013b2c921ca_EN_01622479_0624.webp">Економіст Павло Шеремета: Перед державою зараз дві основні задачі — перемога і відновлення енергетики</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Вже до кінця 2024-го року для України будуть доступні 50 мільярдів доларів позики, які будуть відшкодовані за рахунок російських активів, заморожених у західних країнах. Про це йдеться у декларації Великої сімки. Зустріч лідерів групи відбулась 13-15 червня. Крім кредиту для України, там також обговорили посилення санкцій проти Росії. Про те, які обмеження можуть бути запроваджені і як посилити їхню ефективність, про умови кредиту для України і куди будуть витрачені ці гроші — Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍Катерина Трифоненко: Країни G7 домовилися надати Україні кредит у 50 мільярдів доларів. У чому суть угоди і що це означає для Києва?

Олександр Савченко: Було три варіанти, як використати ці активи. На першому наполягав Європейський Союз. Йшлось про те, щоб щорічно сплачувати Україні відсотки з заморожених російських активів — це сума приблизно на рівні 3-х мільярдів. Був варіант більш радикальний, на якому наполягала Республіканська партія і, очевидно, Україна — разом конфіскувати ці заморожені активи, і через різні механізми передавати Києву. І був ще третій варіант, його запропонувала Британія: на базі заморожених активів організувати кредит, а гасити його за рахунок відсотків.

Для всіх очевидно, і на Великій сімці про це заявили, що Росія має заплатити за всі ці руйнування, які вона  в Україні

Натепер, за оцінками Світового банку, йдеться про приблизно 500 мільярдів доларів. Цифра, очевидно, зростає з кожним днем. Так і прийшла Велика сімка до думки, що давайте почнемо з кредиту на 50 мільярдів, і як застава будуть оці проценти, а якщо їх не вистачить, тоді країни пропорційно їхньому ВВП будуть покривати цей кредит. Це означає, що з України вони вимагати ці гроші не будуть. 

‍Якою може бути реакція росіян на це рішення G7? 

Та не варто чекати нічого нового. Вони навіть Мєдвєдєва не випустили. Але це, насправді, дуже важливо, тому що, я впевнений на 100%, що ці кошти будуть гарантувати Україні сталість постачання зброї і фінансової допомоги на наступний рік. Питання допомоги Сполучених Штатів буде під знаком питання, невідомо, яку політику буде проводити Трамп. Якби цих коштів не було, то були б великі ризики, тому що грошей Європейського Союзу і на зброю, і на фінансування бюджетного дефіциту не вистачило б. А зараз, я вважаю, що наступний рік по фінансах, причому і на зброю, і на бюджет, буде точно не гіршим, а може і кращим за нинішній.

‍12 червня Сполучені Штати запровадили нові санкції проти Росії, у список внесли понад 300 фізичних та юридичних осіб. Виглядає це все доволі масштабно. Наскільки серйозні ці обмеження на практиці і як швидко відчує їх російська економіка?

Насправді, ці санкції проти одного підприємства — Московської валютної біржі. І ніякого реального впливу на економіку Росії ці санкції не матимуть. Але вони, звичайно, призвели до такої паніки через те, що люди не розуміли, що це за біржа. Це майданчик, де міняють долари і євро на рублі. Московська біржа покривала лише половину валютообмінних операцій, іншу брали на себе банки, міжбанківський валютний ринок. До речі, в Україні про біржі як архаїчний інструмент для валютно обмінних операцій забули років 20 назад. У нас існує лише міжбанк, і він працює ідеально: будь-хто, будь-коли на ринкових умовах може придбати долари або євро чи продати їх.

Як на мене, ці санкції в кращому вигляді — попередження Росії

Тому що там дійсно деякі банки злякалися, насамперед, Сбєрбанк і ВТБ-банк. Це дві найбільш впливові і великі фінансові інституції. Якби в них забрали ці функції, закрили коррахунки і заморозили євро і долари, які зберігаються на їхніх рахунках, це була би вже банківська криза. А біржа… Може вона втратила капіталізацію і буде торгувати тепер лише юанями або ще якимись екзотичними валютами, але реально це ніяк не впливає на економіку. Але я хотів би вірити, що це попередження реальним гравцям в банківській і фінансовій сфері Росії.

‍Разом із запровадженням пакету обмежень проти Росії, США також попередили про наслідки китайські та турецькі установи, які допомагають росіянам обходити західні санкції. Чи реалізує Вашингтон свої попередження і чи вплине це на тих же китайців?

Це вже досить потужне попередження. Федеральна Резервна Система, Європейський Центральний Банк можуть добратися до будь-якої фінансової установи, навіть якщо вона не проводить операції в євро і доларах. До так званих «малих банків» у Китаї, Туреччині, Казахстані, Узбекистані, які на повну допомагають Росії обходити санкції, вони можуть дотягнутися і реально привести їх до банкрутства, реально штрафувати. Механізми для цього всі. Штати свого часу, коли активно боролися з відмиваннями грошей, карали на мільярди доларів Дойче Банк, BNP Paribas, свої банки, швейцарські банки. Я весь час чекав, коли ж буде покараний принаймні один банк на реальну суму. Вони цього разу вибрали Московську біржу для останнього попередження.

Але це реальна загроза, і після якої китайські банки в принципі бояться проводити будь-які операції з Росією

А коли буде ще покараний хтось, не обов'язково китайський, може турецький чи казахський банк, то тоді, я так думаю, вони на 99% припинять обслуговування і операції не лише в доларах і євро, але й в інших валютах. Це реальний важіль впливу, який Штати ще не запустили, поки погрожують.

‍А чому не запустили, якщо це такий ефективний інструмент?

Бачите, крім обмеження цін на нафту, та й вони погано контролюються, реальних санкцій проти Росії ми не побачили. Я називаю це лагідні санкції. Вони не спрямовані на нанесення відчутного економічного удару по російській економіці і її військово-промисловому комплексу. Так, є технологічні обмеження, але вони діють в довгу, а щоб закінчити війну, потрібні шокові удари. Сполучені Штати поки не наважуються завдати бодай один. Наприклад, дуже простий і вигідний для всіх — зламати експорт з Росії: ввести 30% мита на весь російський експорт в цивілізовані країни. З цих 30% половину направляти, наприклад, в Україну. Це призведе до того, що товари з Росії будуть на 30% дорожчі за товари конкурентів — і це був би колосальний удар. Замість цього, які санкції застосовуються? На імпорт  — забороняють росіянам продавати лакшері-товари. Навіщо забороняють? Хай купують.

Більше куплять діамантів Картьє чи Роллс-Ройсів — менше залишиться грошей на зброю

Це треба розуміти, коли рахується ВВП, — те, що країна виробляє для себе, для того, щоб споживати і інвестувати. Плюс експорт, мінус імпорт. І нам треба цей мінус збільшувати. А санкції спрямовані на те, щоб працювати навпаки. Нам треба, щоб імпорт у РФ був великий, а експорт — мінімальний, щоб у Путіна не було грошей на війну. І от такі концептуальні помилки були здійснені собі на шкоду і на вигоду Китаю.

‍Під час останньої зустрічі країни Великої сімки домовились також боротися з тіньовим флотом, який використовує Росія, щоб обходити нафтові санкції. Чи можна зупинити цей флот і що для цього потрібно зробити?

Можна зробити, але треба йти на ризик того, що США називають ескалацією. Треба зупиняти і оглядати ці кораблі, вимагати всі документи, арештовувати їх, арештовувати команди, капітанів за незаконну діяльність, судна виставляти на аукціони й продавати. Але, бачите, поки не наважуються. Це мають робити північні країни Європи, але очевидно, що потрібна згода Сполучених Штатів.

Є також інструменти впливу — не допускати ці кораблі в будь-які порти. А якщо вони кудись заходять, мають бути застосовані вторинні санкції — і через цей механізм навіть без затримання суден можна досягти мети

Але це означає, що мають бути покарані індійські партнери, китайські. Треба діяти рішуче. Я не раз писав нашим партнерам, які ухвваюють рішення, зробіть три колонки: сама санкція, орган, який має контролювати і регулювати виконання санкцій, і третя колонка — покарання за невиконання на рівні організацій, підприємств, а далі — їхнього керівництва, на рівні країн, де зареєстровані кораблі. Отака система разом з вторинними санкціями може зробити цей процес набагато ефективнішим. Зараз я оцінюю коефіцієнт корисної дії санкцій не вище 25%, а можна довести до 80-90%. До 100% очевидно неможливо, завжди можна знайти якісь лазівки, але підняти його раза в три — цілком можливо.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

<add-big-frame>ЄС розпочне переговори про вступ із Молдовою та Україною 25 червня. Про це у своєму офіційному акаунті повідомило представництво Бельгії, яка нині головує в ЄС. Раніше, 7 червня, Єврокомісія оголосила, що обидві країни виконали необхідні вимоги. Єдині, хто сумнівався в оцінці комісії, були угорці. Як пояснив міністр закордонних справ Угорщини, зрештою вони погодились почати перемови з Україною, адже домоглись, щоб у переговорних рамках містились усі вимоги Будапешта щодо дотримання прав національних меншин. А втім, в Угорщини залишається чимало інструментів, аби за бажання неабияк ускладнити для Києва подальший переговорний процес. <add-big-frame> 

<add-big-frame>Як ЄС може вплинути на Будапешт, що відбуватиметься після старту перемовин і які в України шанси приєднатись до ЄС в осяжній перспективі — про це Sestry поговорили з дипломатами та експертами.<add-big-frame>

‍Зелене світло від Брюсселя VS червоне від Орбана

Європейська Комісія рекомендувала почати переговори про вступ з Україною до кінця червня. Якщо Рада з загальних питань (General Affairs Council) 25 червня дасть зелене світло, старт перемов видається дуже ймовірним і бажано їх почати до 1 липня — початку угорського головування в ЄС, каже науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Дванадцять країн-членів підписали лист на підтримку цієї мети, а Франція окремо заявила про свою підтримку. Більше того, старт перемов з Україною був би приємним успіхом для Урсули фон дер Ляєн, яка завершує свій нинішній мандат — адже вона особисто підтримувала України на вступ до ЄС навіть тоді, коли експерти вважали це малоймовірним через повільність процесу. 

Нині Україна налаштована рішуче перейти від заяв до справ. Всі передумови реалізовані, наголосив Володимир Зеленський під час Берлінської конференції з відновлення України:

— Цей червень має стати часом, коли буде затверджена переговорна рамка і розпочаті перемовини. Чому це потрібно?

Бо це виконання обіцянок, які дає Європа, і це доказ того, що Європу не зламати ані тиском, ані штучними сумнівами чи маніпуляціями

Єдиною країною ЄС, яка до останнього опиралась початку переговорів з Україною, була Угорщина, в підсумку вони поступились, як написав очільник тамтешнього МЗС Петер Сійярто — після запеклих дискусій, на вимогу Будапешта, ЄС зафіксував в переговорні рамці, що Україна повинна повернути угорцям Закарпаття права, відібрані у них за останні роки.

У нас є один великий «друг» в Європейському Союзі і в НАТО, його звуть Віктор Орбан, каже міністр закордонних справ України у 2007—2009 рр. Володимир Огризко:

— Але в НАТО начебто змогли знайти формулу, щоб він не заважав. Мені здається, що приблизно таку ж формулу знайдуть і в Європейському Союзі. Тому я залишаюся оптимістом.

Думаю, що в потрібний момент пан Орбан вийде помити руки і випити каву

Існує ризик, що угорське головування в ЄС може сповільнити процеси, пов'язані з Україною, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Але це мало що змінить у поточній ситуації, адже Угорщина вже здатна підірвати порядок денний розширення, коли вважає за потрібне, як своїми вето або погрозами вето в Раді ЄС, так і опосередковано через комісара з питань розширення Олівера Варгеї, близького соратника Віктора Орбана. Цілком ймовірно, що в наступному складі Комісії, який почне працювати цієї осені, за розширення відповідатиме комісар, який не є угорцем. Це може послабити угорські позиції.

Я думаю, що держави-члени добре усвідомлюють ризики угорського головування і діятимуть відповідно

‍Наступні кроки й виклики

‍Після виборів до Європарламенту, ймовірно, відновляться переговорів, які досі були призупинені, прогнозує професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz  Grzegorz Grosse). Однак спершу має бути сформований новий склад Єврокомісії, а це може тривати навіть кілька місяців. Щодо подальшого алгоритму переговорного процесу, він відбуватиметься у кілька етапів:

— Єврокомісія почне з найпростіших розділів, а найскладніші — наприклад, сільське господарство залишить на кінець.

Комісія надає великого значення верховенству права та боротьбі з корупцією в Україні, тому це, ймовірно, буде однією з перших тем для обговорення

Результати нещодавніх виборів до Європейського парламенту, попри деяке зростання підтримки ультраправих сил, все ж таки надихають оптимізмом стосовно проукраїнського характеру майбутнього складу комісії, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk). А втім, тут варто зосередитись на середньо- та довготермінових викликах, верховенство права та боротьба з корупцією з поміж них, але не єдині:

— В Європейському Союзі тривають дебати стосовно необхідності ухвалення змін, зокрема, ухвалення рішень кваліфікованою більшістю голосів у визначених сферах, наприклад, спільній зовнішній та безпековій політиці. Прихильники цієї ідеї стверджують, що це дозволить покращити механізм ухвалення рішень всередині організації та унеможливить деяким державам, як от Угорщині, одноосібно блокувати важливі рішення. Опоненти реформи у такому вигляді, серед яких знаходиться Польща, своєю чергою побоюються, що таким чином може бути обмежений їхній суверенітет у надзвичайно важливих для них справах.

Ще один чинник, продовжує Ігор Гаврилюк, який матиме вагомий вплив на членство України в ЄС — врегулювання існуючих і потенційних протиріч у двосторонніх стосунках з сусідами-членами євроспільноти. Дуже показовий приклад — конфлікт через експорт агропродукції з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, який продемонстрував, як держави з потужним сільськогосподарським сектором побоюються конкуренції з боку українських виробників. Це стосується не лише аграрного сектору, але й транспортної сфери, питання прав нацменшин. Без комплексного вирішення цих викликів просування України до ЄС буде дуже ускладненим, резюмує  експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):

— Останній, але не менш важливий фактор, це триваюча війна з Росією та невизначеність щодо майбутнього урегулювання збройного конфлікту. Для самих перемовин про вступ це, можливо, не становитиме перешкоди, але країни ЄС, чиї уряди знаходяться під сильним впливом РФ, наприклад Угорщина чи Австрія, можуть використати цей аргумент проти України.

До того ж щодня Росія завдає величезні збитки українській економіці, що неабияк бентежить ті держави ЄС, які до цього часу залишаються бенефіціарами коштів з Європейського Фонду Регіонального Розвитку, котрий у разі вступу України до ЄС дозволить Києву отримувати кошти на реалізацію різноманітних проєктів

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666806e424a5df3498371a31_EN_01622830_0011.webp">Тріумф ультраправих партій в Європарламенті та майбутнє підтримки України: чого чекати?</span>

‍Коли Україна приєднається до ЄС?

Міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко робить такий прогноз щодо вступу до ЄС:

— Мені чомусь здається, що на наступних виборах до Європейського парламенту ми будемо обирати від України відповідних європарламентарів, якщо все станеться позитивно. А я думаю, що ми повинні бути в цьому впевнені. 

Україна працює, щоб динаміка переговорного процесу з ЄС набирала обертів, заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. За його очікуваннями, після фактичного старту перемов уже на початку липні почнеться оцінка адаптації українського законодавства до європейського — йдеться про 33-ри переговорні глави, які розсортовані за 6-ма тематичними блоками. За підсумками цього скринінгу Єврокомісія надасть звіт, на основі якого Рада ЄС ухвалить рішення про відкриття наступного етапу переговорів.

Повномасштабна війна — серйозний фактор, який впливатиме на часові рамки української євроінтеграції, вважає професор Варшавського університету Томаш Гжегож Гроссе (Tomasz  Grzegorz Grosse):

— Перед вступом України до ЄС має відбутися принаймні призупинення війни з РФ або бути інше більш стале мирне рішення.

Але, звичайно, та частина, яка перебуває під контролем Москви, не приєднається до ЄС

Європейський Союз вже продемонстрував свою нерішучість щодо прийняття країн, які перебувають у стані війни, після досвіду Кіпру, зауважує науковиця, експертка з питань ЄС Німецької Ради з закордонних відносин (DGAP) Серафін Дінкель (Serafine Dinkel):

— Водночас ЄС буде змушений вирішувати це питання не лише щодо країн, які перебувають в стані активної війни, але й щодо тих, чия територіальна цілісність оскаржується — чи то Грузія з де-факто окупованими Південною Осетією та Абхазією, Молдова з Придністров'ям, суперечка між Сербією і Косово або статус Боснії і Герцеговини. 

Варто брати до уваги ще й кілька чинників, які залежать не лише від України, але й від процесів в самому ЄС, каже експерт з міжнародних відносин Casimir Pulaski Foundation Ігор Гаврилюк (Ihor Havrylyuk):

 — Будь-які заяви про швидкий вступ України до ЄС необхідно сприймати з обережністю, адже це процес, котрий може розтягнутися щонайменше на 5-10 років. Попри це, Україні важливо імплементувати acquis communautaire (європейське законодавство. — Авт.) для того, щоб покращити якість існуючих демократичних інститутів та привабити якомога більше іноземних інвестицій, необхідних для розвитку економіки. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

Марія Гурська: Ми з вами зустрічаємося на Конференції з відновлення в Берліні — міжнародній події, надзвичайно важливій для України, Польщі і для всього світу.

Павел Коваль: Часом я замислююся, як президент Зеленський фізично все це витримує — вшанування в Нормандії, потім одразу конференція у Берліні, великий форум, на якому Президент Зеленський відігравав ключову роль. А тоді поїздка до Саудівської Аравії, зустріч Великої сімки і, врешті, Швейцарія, Глобальний саміт миру. Якщо існує у політиці термін «дипломатичний наступ», то саме так він виглядатиме в підручниках. 

‍Метою щорічної Конференції з відновлення є пошук коштів, можливостей та інвестицій для усунення наслідків війни в Україні, спричинених російськими ракетами. Наскільки можливе відновлення під час війни? 

Це дуже велика щорічна конференція — продовження попередніх таких заходів в Лугано, а потім у Лондоні. Зараз це був Берлін, наступного року буде Італія. Це найважливіша конференція з питань відбудови України за участю головних політиків і осіб, які ухвалюють рішення, а також бізнесу, органів місцевого самоврядування тощо. Вона пройшла успішно. Це перше. Україна продемонструвала свою заангажованість, прозвучали важливі заяви. Друге — це політичні результати конференції, сконцентровані, зокрема, у виступі Урсули фон дер Ляєн, глави Європейської комісії.

Російські гроші будуть використані для відновлення України, для озброєння України — тобто не лише на відновлення колись у майбутньому, а й зараз

А ще 25 червня почнуться переговори про вступ України в ЄС — тепер це прокомунікований факт, попри попередні перешкоди з боку Угорщини. Отже, на конференції був потужний політичний заряд, велику роль у цьому відіграла присутність значної за кількістю польської делегації, яка продемонструвала високу заангажованість Польщі. Як голова Ради з питань співпраці з Україною я, зі свого боку, діяв від імені Прем’єр-міністра Дональда Туска і намагався організувати якомога більше заходів паралельно з офіційною програмою. Це і польсько-французький сніданок для допомоги Україні, де задекларували наші спільні кроки, і польсько-словацька зустріч із віцепрем’єром Словаччини, і польсько-німецька зустріч місцевого самоврядування, і дуже солідні переговори з американською стороною. Відбулося також кілька пленарних переговорів з японською стороною — сильний політичний десант з нашого боку.

‍Одна з найважливіших тем конференції в Берліні 11-12 червня 2024 року — енергетичне відновлення. Атака Путіна на українську інфраструктуру викликала кризу в енергетиці. Наразі невідомо, наскільки ситуація може виявитися критичною взимку і як країна взагалі переживе цю зиму. У Берліні прозвучали головні тези: Україні потрібні інвестори, кредити Заходу і страхові гарантії. Наскільки швидко це можливо втілити?

Всі вже зрозуміли — може виявитися, що Україна цієї зими матиме серйозні проблеми з енергопостачанням. Росіяни знову зосередилися на атаках на енергетику, на джерела виробництва енергії. Може повторитися ситуація дворічної давнини, але у більшому ступені. Ідеться про проблеми з постачанням тепла в українські оселі. І питання в тому, що зараз ми можемо з цим зробити в тактичному сенсі? Захід бачить, що цю проблему потрібно вирішувати, бо якщо ні, то нам загрожуватиме рух мігрантів, які просто поїдуть на Захід за теплом чи електроенергією. Ніхто цього не хоче.

Це було б катастрофічно, ще більше послабило б Україну, а також Захід. Бо нам просто довелося б приймати наступні групи біженців, яких можна назвати «енергетичними» через війну — така от специфічна група

Кожна країна ЄС, звісно ж, хоче цього уникнути. Напередодні конференції в Берліні була ще одна — внутрішня конференція країн G7 та їхніх партнерів щодо відновлення України. Я виступав від імені Польщі, поінформував, що ми можемо додатково доінвестувати в Європейське енергетичне співтовариство. Воно здатне якісно та швидко залагоджувати справи — купити відповідні генератори та обладнання. По-друге, ми збираємо ще трохи грошей від польських компаній, які могли б підтримати Україну в енергетичній кризі. І по-третє, ми готуємо план підтримки Харкова, якщо ситуація у місті погіршиться, особливо в контексті енергетики та тепла. Це тактичне питання, але кожна країна щось пообіцяла. В енергетичному контексті важливо дивитися також на перспективу. Ідеться про те, що Україна перебудовує свою енергосистему на іншу. Це не просто повторення того, що було до бомбардування. На мій погляд, Україна в кінцевому підсумку буде дуже сучасною країною в енергетичному плані, тому що все, що сьогодні відбувається, базується на сучасних технологіях і зеленій енергетиці. Я знаю, що це трошки дивно звучить сьогодні, тому що йде війна, але країна йде в цьому напрямку — і після війни це буде така додаткова вартість. Звісно, ​​це слабка втіха під час ракетних атак, але це цікавий аспект — і це буде вигідно Україні.

‍Чи значить це, що на цю зиму є конкретний план?

У Берліні йшла мова про конкретний план на цю зиму. Я часто критикую міжнародні інституції, але я побачив міжнародні інституції, які розуміють, що ми близькі до кризи, потрібно мати план — і він є. 

‍Захищена інфраструктура — це також про захист українського неба. Канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив у Берліні, що Німеччина найближчим часом передасть Україні третю систему ППО Patriot, установки IRIS-T, Gepard, ракети та боєприпаси. А коли, на вашу думку, можливе отримання Україною ракет Taurus? І що потрібно робити, щоб Путін не виганяв українців з їхньої землі ракетними ударами?

Один політичний факт, який здається мені дуже важливим, — це результат європейських виборів у Франції. Може здатися, що це мало пов’язано з Україною, але це не так. Вибори продемонстрували велику підтримку Ле Пен і партії, як я це називаю, Путінтерну. У результаті президент Макрон оголосив вибори. Ми побачимо, хто врешті-решт переможе, — центральна лівиця чи партії, пов’язані з Ле Пен. Затамувавши подих, ми будемо стежити за тим, що відбувається у Франції. Це тісно пов’язане із загальною ситуацією в Європі, адже нещодавно президент Франції Макрон тиснув на федерального канцлера Шольца, як і на весь Захід, щоб Україна отримала далекобійну зброю. Федеральний канцлер отримав дуже поганий результат на європейських виборах, але він досі не вирішив передати ракети Taurus.

Але я вірю, що це станеться, тому що він перебуває під міжнародним тиском і врешті зробить правильний вибір

‍13-14 червня триває саміт G7 в Італії. Головна тема — агресивна війна в Україні та нові санкції проти Росії, а також рішення щодо заморожених російських активів. Наскільки болючі новини для Росії?

Росія зараз заслуговує тільки на погані новини. Захід мобілізований, як ніколи. Чи достатньо рішучий Захід? Погляньмо на послідовність подій. Нормандія відбулася без Путіна. Ми ще пам’ятаємо, як після 2013-2014 років Путін бував у Нормандії на подібних вшануваннях. Конференція в Берліні — з політичної сторони — великий успіх. Сильні політичні заяви, які показують, що Путін не має підтримки в Європі. Наступний крок — G7 в Італії. Рішення надати Україні 50 мільярдів доларів за рахунок заморожених активів Росії — знову погані новини для Путіна. І нарешті, Глобальний саміт миру у Швейцарії. Це теж погана новина для Путіна. Підводячи підсумок, в очільника Кремля дипломатичний тиждень вийшов невдалим. Підтверджено, що він перебуває в ізоляції, не має впливу на рішення.

Також в нього не вистачає сил на те, щоб завоювати Харків, наступати так, як йому хочеться. Звичайно, росіяни тиснуть, але далеко не в тих масштабах, в яких хотілося б Путіну

‍Скільки ще може тривати війна? 

Найгірше в цій історії те, що кожного дня все залежить від конкретної ситуації на фронті, а це залежить від того, наскільки росіяни здатні атакувати, а Захід — підтримувати Україну військово-політично. Я взагалі вважаю, що це єдине ціле. Військова підтримка також означає політичну, а політична, якщо серйозно, теж означає військову підтримку. І ця підтримка в України є.

‍Європейська комісія пропонує продовжити тимчасовий захист для українських біженців в ЄС до 4 березня 2026 року. Ідеться про те, що через атаки Путіна на українську інфраструктуру Європа визнає, що наразі українським жінкам з дітьми, які мають тимчасовий прихисток в Європі,  повертатися додому не час. Коли цей час може настати?

У великих містах України щоденні проблеми з енергопостачанням, а взимку буває холодно. Якби сьогодні була зима, будинки б не опалювалися. Якби сьогодні була зима, у багатьох містах не було б можливості кип’ятити воду протягом багатьох годин, не кажучи вже про якісь більші витрати енергії. Це реальний стан справ. Тому, очевидно, що наразі ті, хто виїхав на Захід, однозначно повинні мати можливість залишитися. Інших варіантів немає.

‍15−16 червня у Швейцарії відбудеться історичний Глобальний саміт миру.  Зі 160 запрошених країн свою участь підтвердили у захлді близько 90, відсутні кілька ключових політичних гравців, а сам саміт миру миром не завершиться. У чому сенс цієї події?

Цей саміт лише називається мирним, адже він стосується того, на яких умовах буде встановлений мир, коли він буде можливим і справедливим. Однак, це не мирні переговори. І все ж, як на мене, дуже добре, що Україна, по-перше, дискутує про мир, по-друге, залучає до цієї дискусії інших, по-третє, до цих інших належать також ті країни, які є складними партнерами в цій дискусії, тому що не є ворогами України, але часто просто не відчувають цих проблем. Ідеться про країни так званого Глобального півдня. Україні потрібні — адже так працює дипломатія, міжнародний порядок та дипломатичні традиції — і нові заходи, які привертають увагу до існуючих проблем.

Важливою є дискусія з країнами, які мають іншу перспективу, тобто, не підтримують Росію. Але водночас вони напряму не підтримують Україну, адже або не знають, що робити, або ведуть подвійну гру

Ми можемо говорити з Індією, з деякими африканськими країнами, з країнами Близького Сходу, Південною Африкою і так далі. Є країни, які потребують аргументів, вони щодня повинні отримувати від нас переконливі сигнали. Наша роль полягає в тому, щоб сказати: ми проти політики Росії — й активно це продемонструвати, подати причини. З цієї точки зору, переконаний, цей саміт має великий сенс.

13 червня президент України Володимир Зеленський та глава Білого дому Джо Байден підписали двосторонню угоду про безпеку строком на 10 років. Це сталось на полях саміту G7, який 13-14 червня проходить в Італії.

Цим документом США беруть на себе довгострокові безпекові зобов'язання, спрямовані на підтримку зусиль України для перемоги у війні та стримування можливої російської військової агресії в майбутньому.

США мають намір звертатися до Конгресу з проханням про виділення коштів для підтримання оборонних спроможностей України під час війни та миру

У разі збройного нападу або загрози такого нападу на Україну вищі посадові особи США та України зустрінуться протягом 24 годин, щоб визначити подальші кроки:

— У разі майбутнього збройного нападу або загрози збройного нападу на Україну США, на прохання будь-якої зі сторін та згідно з їхнім відповідним законодавством, негайно проводять зустрічі, за можливості протягом 24 годин, на найвищому рівні для визначення відповідних подальших кроків та додаткових потреб у сфері оборони. Сторони можуть за взаємною згодою ухвалити рішення про розробку та впровадження додаткових відповідних заходів у сфері оборони та стримування, зокрема в економічній, військовій та/або політичній сферах.

Сполучені Штати підтверджують свою непохитну підтримку України в захисті її суверенітету й територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів, йдеться в угоді:

— Сполучені Штати мають намір надавати довгострокову матеріально-технічну, тренувальну, консультативну, розвідувальну, оборонно-промислову, інституційну та іншу підтримку для розвитку українських Збройних Сил, здатних захищати суверенну, незалежну, демократичну Україну та стримувати майбутню агресію.

США підтримуватимуть оборонну силу України, а також розвиток військових спроможностей завдяки наданню зброї, обладнання, проведенню тренувань та іншій допомозі у співпраці з партнерами. Крім того, Вашингтон підтримуватиме Київ у розбудові багаторівневої та  інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони, зокрема спираючись на системи Patriot:

— Сполучені Штати зобов'язуються підтримувати Україну в розбудові багаторівневої, інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони. Обидві сторони мають намір здійснити подальші кроки для переходу до сучасної архітектури протиповітряної оборони України з відповідними радарами, перехоплювачами та допоміжним обладнанням по всьому спектру можливостей від тактичного до стратегічного рівнів.

Крім того, буде координуватися у співпраці з союзниками модернізація Повітряних сил України та закупівля ескадрилей сучасних винищувачів четвертого покоління: йдеться не лише про F-16, а й про інші літаки.

США також допомагатимуть у розвитку інших спроможностей, зокрема БПЛА

Документ також чітко фіксує підтримку з боку Сполучених Штатів майбутнього членства України в НАТО та визнання того, що ця угода є ланкою на шляху до членства України в Альянсі.

США стали 17-ю країною, із якою Україна уклала двосторонню безпекову угоду. Раніше Україна підписала такі документи з Великою Британією, Німеччиною, Францією, Данією, Канадою, Італією, Нідерландами, Фінляндією, Латвією, Іспанією, Бельгією, Португалією, Швецією, Ісландією, Норвегією та Японією.

Рекордні 80 кандидатів зареєструвалися на участь у позачергових виборах президента Ірану. А втім, імен у бюлетенях буде значно менше — Рада вартових конституції затвердила усього шість прізвищ. Волевиявлення відбудеться 28-го червня. Вибори відбудуться за півтора місяця після трощі гелікоптера, в якій загинув попередній іранський президент Ібрагім Раїсі. Кому була вигідна його смерть, що вона означатиме для майбутнього Ірану та для співпраці країни з Росією? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Марина Степаненко: 28 червня в Ірані відбудуться позачергові президентські вибори. Чого ви очікуєте від цього волевиявлення?

Ігор Семиволос: Нічого екстраординарного. Скоріше за все, пройде хтось із консерваторів і немає значення, хто саме. Хіба що ми побачимо певні розлади саме в консервативному таборі щодо наступника верховного лідера Алі Хаменеї після його смерті. Але оскільки це станеться не завтра, то, як ви розумієте, перед новообраним президентом постають ті самі проблеми, які залишив Раїсі, — це і інфляція, і безробіття, і посуха, і складна ситуація довкола Ірану. Тобто загалом мало що зміниться, особисто я жодних надій на зміни не покладаю.

Може, звісно, прийти і «чорний лебідь», але я не знаю, з якого боку він може прилетіти після загибелі Раїсі і міністра закордонних справ в гелікоптері. Тобто, всі «лебеді», які могли прилетіти, вже прилетіли

‍Про наміри узяти участь у виборах заявили 80 кандидатів, зокрема Махмуд Ахмадінежад, який вже обіймав цю посаду з 2005-го по 2013-й роки. Він чи не єдиний з усіх іранських політиків, хто відкрито засудив війну Росії проти України, назвавши Путіна «нарцисичним тираном», а втім, його прізвище у бюлетені не потрапить. Чому? 

Алі Хаменеї його не пропустив. Вони мають складні відносини. Наскільки я знаю, Хаменеї його недолюблює. Ахмадінежад намагався балотуватися у 21-му році — його не пропустила ця Рада вартових конституції. Так що там шансів немає. 

З одного боку, на початку війни він дійсно писав твіти у підтримку України. З іншого боку, він належить до іранських антизахідних політиків, і він також має місіанські уявлення про світ і про свою місію. 

Ахмадінежад недолюблює Москву, бо в перській історії Росія разом з Великою Британією тривалий час просто ділила Іран і вела проти нього загарбницькі війни

Існує значна частина іранців, іранських політиків, які не люблять Росію і не вірять їй саме через це. Ахмадінежад — серед цих політиків. А втім, він є антиамериканським, можливо, навіть більше, ніж Раїсі.

Зважаючи на те, абсолютна влада в Ірані належить Верховному лідеру Алі Хаменеї та Корпусу вартових ісламської революції. Демократичний шлях для цієї країни фікція чи реальна можливість?

Проблема в тому, що форма правління Ірану практично унеможливлює прямі вибори президента. Президент, скоріше, є виконавчою владою, а ключові і базові рішення все-таки ухвалює Верховний лідер.

Можна собі уявити, що це певна форма релігійної монархії, де монарх обирається і залишається на посаді до кінця свого життя. Тобто там відсутня спадковість. Але монарх визначає ключові принципи. І таким чином він демонструє сталість державної конструкції. 

Президент та інші політики обираються прямим голосуванням із тих кандидатів, які пройшли через дуже «дрібне сито». Там не просто якісь кваліфікаційні вимоги, а ідеологічні вимоги. І в цьому сенсі іранське «сито» дуже нагадує «сито» Комуністичної партії Радянського Союзу. 

До 2009 року волевиявлення в Ірані ще мали якийсь певний сенс. Тобто люди ходили на ці вибори, намагалися щось змінити. Того ж 2009 року Махмуд Ахмадінежад прийшов до влади завдяки серйозним порушенням виборчих правил, фальсифікаціям, махінаціям. І народ здебільшого розчарувався. Ми бачили, що останні вибори були найменш репрезентативними.

Люди взагалі розчаровуються в цьому інструменті і менше голосують. Отож навряд чи можна говорити, що завдяки цим виборам можна реально змінити ситуацію. Щонайменше станом на зараз

‍Раїсі загинув 19 травня. Офіційно було спростовано, що трощу гелікоптера спровокував умисний підрив. А втім, кому була вигідна смерть іранського президента?

З одного боку дестабілізація ситуації і зміни в цьому болоті дають якусь надію, створюють певні нові можливості. В цьому сенсі смерть Раїсі напевно вигідна всім, хто очікує змін в Ірані. З іншого боку, невідомо, хто стане його наступником. Можливо прийде ще відбитіший політик — і тоді Раїсі здаватиметься добрим дядьком. 

Загиблий президент був зручним для Хаменеї. Про це всі пишуть. Я тут, як-то кажуть, свічку не тримав але, думаю, якщо спиратися на декілька незалежних джерел, то можна стверджувати, що це дійсно було так.

Ясно, що Хаменеї шукатиме президента, який також буде слухняним. І це ще одна причина, чому він не пропустить тих, у кого є власна думка, своя місія, візія, відмінна від Верховного лідера

Є традиційна думка, що смерть Раїсі вигідна Ізраїлю та США. Але я не впевнений. Іран та Ізраїль — прямі вороги і, ясна річ, будь-яка дестабілізація в Тегерані їм на користь. Але, якщо говорити про американців, то в них вже був психологічний портрет Раїсі, вони знали, як з ним працювати. Вони вже напрацювали якісь певні підходи, а тепер їм треба все починати з нуля.

Коротше, це ускладнює життя багатьом, не смертельно, але створює проблеми.

‍Вже після смерті Раїсі стало відомо, що Іран вперше надіслав Росії свої новітні керовані бомби Qaem-5, прийняті на озброєння Тегераном 2019 року. Які ваші прогнози подальшої військової співпраці між Іраном та РФ?

Нічого не зміниться, тому що ці рішення ухвалював не Раїсі, а Хаменеї, Верховний лідер. Це не компетенція президента. Він може лише реалізовувати, виконувати завдання. 

Що смерть Раїсі означає для так званої «осі зла», куди також входять Росія, Китай та Північна Корея?

От якби ви запитали про смерть Хаменеї, то я б сказав, що так, це може бути потрясінням. А так… Один високопосадовець помер — прийде новий. Яка різниця? Я не бачу зараз передумов, які б могли говорити про те, що всередині політичного класу визрівають якісь серйозні суперечки.

Можливо, на тлі цих виборів, на тлі зростання претензій одне до одного, а там претензії є, ми врешті-решт побачимо якісь зміни. Точніше, ми їх не побачимо, ми їх відчуємо. Але це в кращому випадку буде не зараз. 

Китайський лідер нещодавно підтримав претензії Об’єднаних Арабських Еміратів на три острови у Перській затоці, які Іран вважає своїми. За це Тегеран висловив протест китайському послу, посилаючись на територіальну цілісність та суверенітет. Чи не здаються вам такі доводи особливо цинічними, враховуючи, як Тегеран зараз підтримує агресію Росії проти України?

Ці острови — це вічна історія і великий геморой. Тому що їхня приналежність тягнеться ще з часів протистояння Британській імперії. Це ж політичне питання, яке вирулюється в рамках відносин між країнами Перської затоки і тою країною, яка хоче з ними мати справи. 

Китайці зараз намагаються більше тиснути на країни Перської затоки для того, щоб посилити свій вплив на цей регіон на противагу Америці, от вони про це й говорять

А ще, ви ж чули заяву Зеленського? Він же сказав про те, що Китай намагається тиснути на інші країни, щоб вони не брали участь в українській мирній конференції у Швейцарії. Натякається саме на Саудівську Аравію та Об’єднані Арабські Емірати.

Міжнародна агенція з атомної енергії намагається отримати ширший доступ до ядерних об'єктів в Ірані, який збільшує свої запаси збагаченого урану. Чи вдасться домовитися про це з майбутнім іранським керівництвом?

Якщо виходити з ідеї, що Хаменеї, принаймні, публічно заявляє про те, що Іран не хоче створювати ядерної зброї, то можливо вдасться домовитися. Тегерану важливо торгуватися довкола цього питання, щоб вичавити з американців певні поступки.

Адже, якщо іранці створять ядерну зброю, то що далі? Вони опиняться в ситуації, коли вони порушують чинну угоду (Спільний всеосяжний план дій або Іранська ядерна угода була досягнута у 2015 році між Іраном, Великою Британією, Китаєм, Францією, Німеччиною, Росією та США щодо обмеження іранської ядерної програми в обмін на послаблення санкцій. — Авт.). Вона скасована тільки американцями (США вийшли з угоди у 2018 році за часів президента Дональда Трампа і ведуть переговори про її повернення, але поки що не досягли жодних домовленостей. — Авт.), а всі інші партнери цієї угоди залишилися.

Тобто створення ядерної зброї буде серйозним порушенням угоди. І я не думаю, що Іран піде на це. Ніхто не хоче доводити цю ситуацію до прямої очевидної загрози

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Саміт має сформувати спільне визначення дорожньої карти залучення РФ та України до майбутнього мирного процесу — так сформулював ключове очікування від перемовин міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс. За кілька днів до заходу агентство Bloomberg, посилаючись на попередній проєкт підсумкового рішення, написало, що цей саміт привідкриває двері для певних переговорів з Росією в майбутньому. А поки що протягом 15-16 червня учасники зосередяться на трьох пунктах формули миру: ядерній і продовольчій безпеці та поверненні викрадених українських дітей. Політики та експерти, з якими поговорили Sestry, кажуть не плекати надмірних очікувань — саміт точно не покладе край війні, але все ж не варто недооцінювати цю платформу.

Консолідація вільного світу

Саміт важливий тим, що має консолідувати і підтримувати на певному рівні зусилля вільного світу, який надає Україні озброєння, економічну допомогу та накладає на Росію санкції, наголошує дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

— Якщо ми цю підтримку будемо сприймати як даність, то за певний час ризикуємо її значно послабити. Питання підтримки України має бути постійно у фокусі уваги і ми маємо ініціювати ці питання. І друге — потрібно залучати так званий Глобальний південь. Дотепер вони здебільшого сиділи на паркані і дивилися, не бажаючи з різних причин втручатись. Зараз ми намагаємося їх залучити. Якщо хоч один з пунктів вони візьмуться підтримати, в нас буде моральне і дипломатичне право тиснути.

І тому для нас дуже важлива як кількість тих, хто приїде до Швейцарії, так і рівень представництва

Із зареєстрованих країн близько половини будуть представлені на найвищому рівні — главами держав та урядів. Свою участь підтвердили 90 держав і міжнародних організацій, повідомила на пресконференції 10 червня президентка Швейцарії Віола Амгерд.

Це хороший старт для України, адже багато партнерів запитують, що означає українська перемога, каже Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Якраз в українській формулі миру все прописано. Ключове — заручитися підтримкою і потім знайти механізми впливу на Росію.

Чим більш захищеною Україна буде у військовому плані, тим більше з’являтиметься шансів впливати на Кремль

Президент США Джо Байден замість саміту миру поїде в Каліфорнію — збирати гроші на свою передвиборчу кампанію разом з зірками Голлівуду, написало агентство Bloomberg. Сполучені Штати представлятиме Камала Гарріс, її супроводжуватиме радник з нацбезпеки Джейк Салліван. Особисто приїдуть в Бюргеншток президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністри Німеччини та Японії Олаф Шольц і Фуміо Кішіда.

Росія хотіла би зірвати цю зустріч і не можна давати їй таку можливість, наголосив український президент. Під час спільної пресконференції з Еммануелем Макроном Володимир Зеленський назвав швейцарський саміт першим кроком до закінчення війни і закликав світових лідерів посприяти цьому, мовляв, важливо, щоби ті, хто має великий політичний вплив, допомагали залученню інших, які все ще балансують між Україною і Росією. 

‍Без завищених очікувань‍

Україна пропонує принципово інший формат, щоб ніхто не міг маніпулювати та зірвати домовленості, як це неодноразово робила Росія, заявив Володимир Зеленський під час виступу на спеціальному засіданні Бундестагу:

— Мета у всіх спільна — почати крок за кроком відновлення безпеки та рух до справжнього, миру, крок за кроком повернути дієвість статуту ООН та базові норми міжнародного права, які гарантують суверенітет, територіальну цілісність держав, а також права людей.

Ми хочемо дати шанс дипломатії і зібрали для цього близько сотні держав. Україна ніколи не покладалася тільки на силу зброї

Свою формулу миру Україна оприлюднила ще в 2022 році. План складається з 10-ти пунктів, зокрема, йдеться про ядерну, продовольчу, енергетичну безпеку, звільнення всіх полонених, відновлення територіальної цілісності України, виведення російських військ. Тобто українська ініціатива передбачає встановлення стійкого і справедливого миру і в Україні, і в Європі на основі статуту ООН і міжнародного права, але цим усім постійно і демонстративно нехтує якраз Росія, яка є постійним членом Радбезу ООН, каже депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер:

— Точно не варто очікувати, що ця конференція раптово призведе до виведення військ Росії з України і, таким чином, покладе початок конкретним переговорам. Пріоритетом є просування української ідеї та концепції справедливого миру. Ми маємо політично підтримати Україну та виступити проти альянсу CRINK (Китай, Росія, Іран, Північна Корея), який прагне ліквідувати всі основні міжнародні принципи та виступає за імперські підходи і створення зон впливу. Цю конференцію потрібно розглядати в контексті системного конфлікту. Важливо, що вона протистоїть фейковому миру або вимогам негайного припинення вогню чи замороженню конфлікту, до яких закликають праві та ліві популісти та актори близькі до Росії.

Це небезпечно, бо де-факто визнаються військові переміщення кордонів з порушенням міжнародного права та з застосуванням геноциду

З 10-ти українських пунктів темами саміту обрали три — ядерну і продовольчу безпеку та повернення депортованих українських дітей і військовополонених, по завершенню саміту учасники планують зафіксувати свої позиції в спільній угоді.

Обрали саме ці три позиції, оскільки під них легше отримати підтримку інших країн, пояснює Еліна Бекетова, експертка Центру аналізу Європейської політики (CEPA):

— Адже багато країн, як Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія допомагають Україні повертати незаконно вкрадених і вивезених Росією дітей. Ядерна і продовольча безпеки стосуються багатьох держав — тому там не має бути питань, щоб знайти консенсус. Ключове питання — як змусити Росію приймати та виконувати бодай щось після саміту миру. І тут найкращий перемовник — Сили Оборони України, які мають отримувати достатньо сил і засобів від партнерів, щоб не тільки тримати оборону, а й відвойовувати тимчасово окуповані українські території. 

Істерична атмосфера в Росії

Мета України — реалізація усіх пунктів формули миру, заявив в інтерв'ю Укрінформу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Втім нині нема необхідного консенсусу, і Київ потребує якомога ширшої підтримки світової більшості. На переконання голови українського МЗС, навіть така країна як Росія не зможе ігнорувати позицію більшості, а в перспективі Москві буде значно складніше грати в свої геополітичні ігри. Вже сама підготовка до саміту, каже Дмитро Кулеба, викликала в Росії істеричну атмосферу:  

— Вони розуміють, що на кону — російський міф про поділ світу на Європу й Америку, які підтримують Україну, та решта світу, що підтримує Росію. Насправді світова більшість підтримує Статут ООН і міжнародне право.

Адже ніхто не хоче жити у світі, в якому агресорам дозволено нападати на сусідів, здійснювати звірства й відхоплювати шматки чужої території. Саміт миру чітко зафіксує це

У Росії саміт назвали марною тратою часу і фактично відмовились брати участь у будь-яких перемовах, поки учасники переговорів не будуть враховувати ситуацію на полі бою і не визнаватимуть за Росією окуповані нею території України. 

Посилення дипломатичного тиску на Росію має стати одним з підсумків швейцарської конференції, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара:

— Це буде означати, що в України є реальний план. Реальний до виконання, звісно, відносно, але в будь-якому випадку на папері він виписаний. Цей план для переважної кількості країн абсолютно прийнятий, бо там йдеться про норми і принципи міжнародного права.

Якщо Росія хоча б щось залишить під своїм контролем, якщо вона не буде покарана за злочини, це буде сигналом маленьким диктаторам в інших частинах світу почати агресію проти своїх сусідів

Втім рано чи пізно до переговорних платформ Росію треба буде запрошувати, певен міністр закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс:

— Ми хотіли б, щоб в ідеалі Росія була залучена до цього процесу від самого початку. Це те, що ми хотіли б зробити. Але на це підуть тижні, місяці. І чи буде цей процес успішним зрештою, нам доведеться почекати й подивитися. І очевидно, що для того, щоб мирний процес просувався вперед, потрібна участь Росії.

Мирний саміт у Швейцарії — можливість обговорити принципи справедливого миру, і якщо Путін захоче брати участь у таких переговорах, він має спершу вивести війська з території України, заявив Олаф Шольц. Водночас німецький канцлер запевнив, що лише Україна вирішуватиме, коли прийде час для перемовин, а до того часу може розраховувати на партнерів:

— Поки Путін дотримуватиметься своїх цілей у цій війні, наш меседж буде таким — ми не послабимо нашу підтримку України, ми й далі стоїмо непохитно на боці українців.

Китайський фактор

‍Володимир Зеленський публічно запрошував на швейцарський саміт китайського очільника Сі Цзіньпіна, мовляв, не лишайтесь осторонь, проявіть лідерство у встановленні миру. Пекін тягнув з остаточною відповіддю, зрештою в китайському МЗС заявили, що не відправлятимуть делегацію на саміт миру, бо невиконані їхні умови — росіяни не запрошені.   

Як стверджують джерела Financial Times, під час свого візиту в Китай Володимир Путін з-поміж іншого просив Сі проігнорувати глобальний саміт миру.

Відмова китайців від участі у цій міжнародній платформі — максимально контрпродуктивна позиція, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):

— Це контрпродуктивна позиція не тільки з української точки зору, але й з китайської. Їхній аргумент: там немає Росії тому й ми не збираємося, але так це не працює. Знаєте на конференціях часів Другої Світової не було Гітлера. Це те саме — немає жодного сенсу зараз запрошувати Росію. І так само немає сенсу використовувати відсутність РФ як виправдання своєї неучасті. Чому я думаю, що це контрпродуктивно також і з китайської точки зору, тому що Китай намагався зобразити себе незалежною стороною, яка прагне досягти миру.

У нього був шанс прийти і показати, як він хоче відігравати свою роль. Але Пекін відмовляється — і це лише посилить враження Заходу, що Піднебесна є союзником Росії

Китай не лише не їде сам, але й переконує інших не брати участь у саміті миру, обурювався Володимир Зеленський на азійському саміті з питань безпеки «Діалог Шангрі-Ла». Пекін фактично став інструментом в руках Путіна, заявив український президент:

— Можна не брати участь в саміті миру, можна не допомагати Україні та цивілізованому світу закінчити війну, але, мені здається, зривати саміт миру, робити кроки на те, щоби послаблення було рівня присутності лідерів, присутності країн, робити все, щоб деякі лідери не доїхали до саміту миру, тиснути на них — це вже точно не наближає мир.

У підсумку на швейцарському саміті не буде, зокрема, делегацій Бразилії, Саудівської Аравії, ПАР, Пакистану. Без зрозумілих пояснень відмовився брати участь генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш.

Китай дуже хоче повернення поділу світу на два табори як це було під час Холодної війни, продовжує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). І дії Пекіна, в тому числі підтримка Росії, цілком вкладаються в цю логіку — з політичної точки зору Пекіну вигідно мати Москву не просто союзником, а слабшим союзником. Так само присутня й економічна складова, адже ситуація з китайською економікою не настільки хороша, як хотілося б китайському керівництву, і можливість мати слабшого, залежного партнера — добре для Китаю. Водночас останні місяці дуже чітко підсвітили проблеми, які існують між Пекіном та Брюсселем:

— Європейські лідери — і Макрон, і Шольц — дуже хотіли, щоб Китай брав участь у мирному саміті. Вони особисто намагалися переконати Сі Цзіньпіна приїхати до Швейцарії. Очевидно, що вони не досягли цього. Я думаю, що це також є ознакою того, що відносини між Європою і Китаєм погіршуються. Я думаю, що європейські лідери повинні чітко бачити, що Пекін не робить того, що хотіли б європейці, принаймні в тому, що стосується України.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Загальноєвропейські вибори добігли кінця. Голоси майже усюди підраховані, а результати виявилися доволі прогнозованими. Понад 360 мільйонів людей мали право голосу в 27 країнах ЄС. Європейські ультраправі партії досягли значних успіхів, посівши перші місця в Італії, Бельгії, Австрії, Угорщині та Франції. Політсила Еммануеля Макрона настільки відстала від переможців перегонів, що французький президент був змушений розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Що далі буде з французькою допомогою та як тепер ухвалюватимуться рішення щодо України? Про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю молодшої наукової співробітниці Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS) у Парижі Луїзи Сувербі, яка є учасницею оборонної програми цього аналітичного центру.

‍Марина Степаненко: Президент Франції Еммануель Макрон оголосив про розпуск Національної асамблеї після перемоги ультраправої партії Марін Ле Пен на виборах до Європарламенту. Які зміни прогнозуєте у самій Франції?

‍Луїза Сувербі: Рішення Макрона — це був свого роду шок. Усе залежатиме від результатів дострокових виборів, які відбудуться наприкінці червня. У Франції зовнішня політика і особливо оборонна політика в основному провадиться президентом. Внутрішній ризик полягає в тому, що, звичайно, уряд буде дуже стурбований майбутніми виборами і зосередиться на них.

Риторика Макрона щодо України протягом останніх тижнів і місяців змінилася — і це також має певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію. Він хотів провести межу між своєю партією та крайніми лівими і правими партіями, які були, м'яко кажучи, більш неохоче налаштовані на підтримку України. Тож французький президент хотів зіграти на цьому розмежуванні.

Тепер про результати виборів. Я не знаю, чи матимуть вони великий вплив на позицію Франції щодо України, тому що, як ми бачили, досі її визначав переважно президент Республіки, і він залишиться президентом, незалежно від того, що станеться на наступних виборах. 

Ультраправі партії перемогли не лише у Франції. Їхній тріумф спостерігаємо також в Австрії та Бельгії. Що це може означати для подальшої підтримки України Європою?

В Європарламенті Європейська народна партія (The European People's Party (EPP) Урсули фон дер Ляєн залишиться головною політичною силою, друге місце займуть соціал-демократи, а третє — «Оновлення Європи». Отже, ці найбільші партії все ще виступають за підтримку України. Але, звичайно, ультраправі отримали дуже багато місць.

Існує різниця між двома основними ультраправими партіями в Європарламенті. Є Європейські консерватори і реформісти (ECR) — це партія Джорджі Мелоні, і, наприклад, польська «Право і справедливість» (PiS). Так, є ультраправі партії, які є небезпечними для консенсусу і демократії в Європі. Але якщо говорити суто про Україну, то вони виступають за її підтримку, на відміну від групи «Ідентичність і демократія» (ID) — іншої великої ультраправої групи в парламенті. 

Щодо оборонної політики, я не впевнена, що це матиме значний вплив, але щодо розширення ЄС, зокрема, за рахунок України, це справді може все ускладнити

Політичний ландшафт у Брюсселі та Страсбурзі змінився. І майбутні коаліції будуть іншими. Кілька тижнів тому Урсула фон дер Ляєн заявила, що готова створити коаліцію з ECR. Тож можливий і такий варіант. Я не впевнена, що це правильний крок — створювати коаліцію з ультраправими, але Урсула фон дер Ляєн поставила це питання на обговорення.

За результатами останньої зустрічі з українським президентом у Парижі Еммануель Макрон оголосив про постачання Києву винищувачів Mirage 2000-5. Враховуючи, що Франція має лише 26 таких літаків на своєму озброєнні, на яку кількість може розраховувати Україна?  ‍

Це одне з головних питань. Не було оголошено жодних цифр. Макрон нічого про це не сказав. Він заявив, що наразі створює коаліцію, тому хоче почекати, поки вона сформується. Ще одна країна, яка використовує цей тип літаків, це — Греція. У них подібна кількість Mirage 2000-5.

Що стосується Франції, то деякі експерти з питань ВПС прогнозують передачу від 6 до 12 літаків, тому що менша кількість була б несуттєвою для України. Але не більше 12, бо це занадто послабить французькі повітряні сили Франції

На 2035 рік запланований повний перехід Франції на винищувачі Rafale, тому від Mirage 2000-5 рано чи пізно мали б позбутися, але не зараз. А розрив між сьогоднішнім днем і 2030 роком (очікується, що процес модернізації французького флоту винищувачів фактично завершиться до початку 2030 року. — Авт.) досить великий, і це призведе до відповідної прогалини у французьких збройних силах.

Експерти вважають, що Франція передасть суттєву кількість винищувачів, аби це виглядало достатньо масштабно. Тому Макрон створює коаліцію, але в Європі, як я вже підкреслила, є лише Греція, яка має Mirage 2000-5.

У світі є й інші країни, які їх використовують, але я не бачу, як вони можуть доєднатися до коаліції з Францією. Наприклад, Тайвань навряд відмовиться від частини своїх літаків. Катар також має кілька одиниць і врешті може продати їх назад Франції.

Існує також питання, хто оплатить рахунки. Якщо буде створена коаліція з Грецією, то літаки віддаватимуть чи продаватимуть? Наразі відповіді на це питання немає

‍Якщо тільки Франція готова передати 6-12 літаків, чи цього достатньо, щоб вплинути на ситуацію на фронті? І наскільки ефективним є використання винищувачів Mirage в тандемі з F-16?

Так, Франція може передати 6-12 винищувачів Mirage 2000-5. Греція має приблизно 24, невідомо, скільки вони захочуть продати. Можливо, теж з десяток. Але це лише гіпотеза. Для того, щоб змінити правила гри, кількість літаків має бути відповідною.

Mirage 2000-5 не схожий на F-16, це літак-перехоплювач. Він добре підходить для протиповітряної оборони. Французи використовують цей літак для захисту неба ракетами класу «повітря-повітря», а не бомбами класу «повітря-земля».

Перевага полягає в тому, що він мобільніший, ніж ППО класу «земля-повітря». Отже, він мав би використовуватися на додаток до F-16

Літаки Mirage 2000-5 використовуються, наприклад, на східному фланзі НАТО. Їх розгорнули в країнах Балтії для посилених місій повітряної поліції. Отже, вони зараз в строю. Вони також використовуються Францією в Джібуті.

Як я вже сказала, французька версія літака не несе бомби класу «повітря-земля». При цьому, грецькі літаки Mirage обладнані ракетами SCALP-EG/Storm Shadow (англо-французька малопомітна крилата ракета великої дальності повітряного базування. — Авт.). Тож треба подивитися, як вони будуть використовуватися на полі бою в Україні. Але можна припустити, що вони були б дуже корисними для захисту F-16, а також для перехоплення балістичних ракет, безпілотників і для захисту неба загалом.

Необхідно також враховувати, що для обслуговування цих літаків знадобиться «логістичний ланцюжок». Адже ще кілька місяців тому міністр збройних сил Франції виключив можливість постачання винищувачів Mirage в Україну на тій підставі, що їхнє обслуговування буде надто складним. Тож ця проблема нікуди не зникла — і її потрібно буде вирішувати.

‍Еммануель Макрон також заявив, що Франція планує створити коаліцію з відрядження в Україну західних інструкторів, які навчатимуть українських військових. За словами французького президента багато партнерів уже дали свою згоду. А втім, є і такі, що категорично проти, наприклад, Німеччина і США. Чому так? Що може допомогти переконати партнерів, які наразі незгодні з ініціативою Парижа? ‍

‍Макрон заявив, що потреба України у проведенні вишколів на українській землі є «законним проханням». Він вважає, що це не є ескалацією — і наголосив на цьому, бо розгортання інструкторів не відбуватиметься на лінії фронту. Це будуть лише тренувальні та/або допоміжні місії.

І Макрон сказав, що українська земля є суверенною і не йдеться про те, щоб їхати тренуватися в зону бойових дій. Звичайно, для деяких країн це свого роду «червоні лінії». 

Насправді, можливість направлення інструкторів в Україну обговорювалася ще під час дискусій про європейську тренувальну місію, але вона виявилася неможливою через відсутність консенсусу з цього питання. Цю ініціативу відкинули багато держав, зокрема, Німеччина, Італія, Іспанія, нейтральні країни тощо. Отже, її треба реалізовувати на двосторонній основі та/або в рамках коаліції, але не в рамках ЄС. 

Звичайно, є побоювання ескалації з боку країн, які не хочуть відправляти інструкторів в Україну і вважають за краще проводити навчання на території ЄС

Адже виникає питання, що буде, якщо один з інструкторів загине. Це має потягнути за собою реальні роздуми в штабах, наприклад, доктринальні роздуми про те, як не допустити ескалації. Країни Європейського Союзу не хочуть бути втягнутими у війну. При цьому, вони дійсно хочуть зберегти статус таких країн, які підтримують Україну.

Тому я не знаю, чи вдасться переконати Німеччину. Берлін вважає, що вже робить свою частину роботи. І це правда. Допомога, яка надходить від Німеччини, має свої результати. Це вже досить велика зміна в оборонній та зовнішній політиці країни. Відправка інструкторів може бути для них надмірним кроком. 

Для США принцип «жодної військової присутності в Україні» від самого початку був «червоною лінією». І вони вже роблять свій внесок у захист східного флангу НАТО. І їхня військова присутність на місцях, вочевидь, на цьому і закінчиться, а Франції доведеться будувати коаліцію з іншими партнерами.

‍Під час візиту Зеленського до Парижа французько-німецька оборонна компанія KNDS підписала договір щодо відкриття свого філіалу в Україні. Цей холдинг виробляє, зокрема, артилерійські системи, бойові танки і самохідні артилерійські установки Caesar, які Франція постачає ЗСУ. На вашу думку, коли можна очікувати запуск виробництва та що у першу чергу буде виробляти KNDS на території України? 

Оборонно-промислова кооперація зараз є важливою частиною європейської підтримки України. Між KNDS та українськими компаніями підписані три різні документи. KNDS об'єднує німецьке та французьке підприємства. А щодо часових рамок, чесно кажучи, я не можу сказати, адже зазвичай такі проєкти займають дуже багато часу. Але ми бачили, як в умовах війни в Україні державам вдається щось зробити у коротші терміни. Підписано контракт не на будівництво заводу, а на виробництво 155-міліметрових снарядів в Україні на українському заводі.

І також є контракт між KNDS та іншою українською компанією на відкриття майданчика з технічного обслуговування і ремонту гаубиць CAESAR, щоб полегшити обслуговування цієї техніки. І це буде включати в себе виробництво запчастин, наприклад. 

І, нарешті, договір про наміри щодо створення дочірнього підприємства KNDS в Україні — це третій документ. Зрештою, він буде спрямований на виробництво запасних частин, боєприпасів, а з часом, можливо, і всієї військової техніки, але в більш віддаленій перспективі. Ця мета була заявлена навіть у двосторонній безпековій угоді, щоб посилити промислову кооперацію. І є зацікавленість європейських оборонно-промислових компаній у відкритті заводів і виробничих ліній в Україні.

Франція, звичайно, не перша, хто це робитиме. Чехи мають відповідні домовленості, німці теж. І багато компаній з різних країн проявили інтерес до цього.

‍Міністерство оборони України замовило у французької компанії Thales другу радарну систему Control Master 200 для посилення протиповітряної оборони. Одну таку ми вже маємо на своєму озброєнні. Чим вона особлива? Та скільки таких систем треба, щоб прикрити усю лінію кордону з РФ та Білоруссю?  

Це дуже потужне обладнання, яке регулярно замовляють різні країни. Однак важко сказати, скільки таких систем знадобиться, щоб охопити весь кордон.

У Парижі Макрон також зустрівся в американським президентом Джо Байденом,  вони підтримали використання прибутку від заморожених російських активів для допомоги Україні. Основний власник заморожених російських активів, бельгійський інвестиційний фонд Euroclear, виступає проти. Там посилаються на ризики для фінансової системи Європи. Що саме мається на увазі?

‍‍Я думаю, що це питання довіри з боку інших інвесторів. Якщо ви надішлете сигнал, що ЄС може фактично взяти під контроль заморожені активи, це може сполохати інвесторів з інших країн і негативно вплинути на репутацію європейських фінансових ринків.

Між європейськими країнами немає консенсусу щодо використання прибутку від заморожених російських активів. Зокрема, щодо фінансування європейської оборони, тут теж не можуть досягнути консенсусу. Була пропозиція збільшити спільний борг для цього. Наразі, я думаю, таке підтримують лише Франція та Естонія.

Тож так, питання фінансування — чи то підтримки України, чи то загалом європейської оборони — це одне з головних питань, яке доведеться піднімати, зокрема, і за наступного скликання Європарламенту‍

15-16 червня в Швейцарії відбудеться український саміт миру. Макрон заявив, що Франція підтримує дипломатичні ініціативи України. Чого особисто ви очікуєте від саміту та який вплив матиме відсутність там американського лідера?  

Не буде кількох важливих учасників. Не буде російського представництва, не буде китайського представництва, а втім, це нормально. Звісно, це не переговори, тому важко сказати, чи матиме цей саміт дуже великий вплив.

Думаю, Путін порадіє, що Байдена там не буде, тому що це применшує символічне значення саміту. Що стосується позиції Франції, то у двосторонній угоді про безпеку зазначено, що Париж підтримує суверенітет України в межах її кордонів. Макрон заявив, що очікує побудови справедливого миру відповідно до міжнародного права.

Йдеться також про відновлення та модернізацію України. Тож, можливо, може бути прогрес у виконанні зобов'язань щодо допомоги у відновленні України — і можуть бути домовленості в цій сфері. Але великі потрясіння, в будь-якому випадку, малоймовірні.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що нещодавно Україна схвалила план реформ, проведення яких є умовою для надання багатомільярдної макрофінансової допомоги ЄС на найближчі роки.

І підкреслила, що Україна заслуговує на те, щоб держави ЄС почали з нею переговори про вступ.

«Україна виконала всі кроки, які ми визначили. І саме тому ми вважаємо, що ЄС повинен розпочати переговори про вступ з Україною вже до кінця цього місяця», — заявила фон дер Ляєн.

Одним з аспектів, який потребував значного законодавчого доопрацювання, пише Zmina.info, був захист прав національних меншин. Після отримання статусу кандидата на членство в ЄС Україна оновила законодавчу базу щодо національних меншин, і тепер вона відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини.

За останній рік Верховна Рада ухвалила три закони в галузі політики щодо національних меншин, а також схвалила 10 підзаконних актів для імплементації цих законів. Також була створена Рада громадських обʼєднань національних спільнот України, яка стала «голосом» 18 національних меншин, що проживають в Україні.

Але питання дотримання рівних прав нацменшин не єдине, доопрацювання якого було умовою євроінтеграції. Європейська комісія також наполягатиме на забезпеченні рівності ЛГБТ-спільноти в політичному діалозі та підтримуватиме заходи, спрямовані на боротьбу з насильством, ненавистю та дискримінацією в країнах-кандидатах на вступ до Євросоюзу.

7 червня Єврокомісія підтвердила, що надала позитивну усну оцінку щодо прогресу євроінтеграційних реформ України та Молдови, викладених у листопадовому звіті про розширення ЄС, пише видання «Європейська правда».

Водночас постійні представники країн-членів Європейського Союзу знову не змогли на останній зустрічі ухвалити рішення щодо рекомендацій Європейської комісії розпочати переговори про вступ до ЄС з Україною, оскільки Угорщина виступила із запереченнями.

Юлія Малєєва: Для відбудови України потрібно 486 мільярдів доларів. . Такі результати третьої оцінки збитків і потреб (RDNA3), яку український уряд провів спільно зі Світовим банком. Ця сума більш ніж удвічі перевищує розмір довоєнної економіки України у 2021 році. Тому логічно, що виникає питання: з яких джерел Україні брати гроші на відбудову? 

Павло Шеремета: Є два головні джерела: внутрішні заощадження і допомога світу. Україна зараз обрала другий шлях: просити гроші у світу, що вона й робить завдяки щедрості демократичної частини світу і завдяки українській наполегливості та вмінню просити. Натомість внутрішні заощадження — джерело, яке не виплекане достатньо, але до цього рано чи пізно треба буде йти. 

Якщо подивитися економічну статистику, то світ заощаджує близько 25-27% ВВП. Китай, наприклад, заощаджує 45%. Тож, коли мені розповідають про індустріальну політику, про промислові парки, як секрет успіху Китаю і стабільність, то я лише усміхаюсь. Тому що такий успіх можливий, коли в тебе є трильйони. А в них рівень заощаджень сягає 42-45%.

Українські дані інші: до війни у нас було 13% заощаджень і 12% інвестицій. Останній показник торік дещо виріс внаслідок інвестицій в оборонну промисловість і того, що іноземним компаніям не можна виводити з України дивіденди. Але однаково йдеться про 16%. Це набагато нижче середнього у світі й втричі менше, ніж в Китаї.

Ми заощаджуємо мало, треба, як мінімум, удвічі збільшити обсяг заощаджень, щоб досягти середнього світового показника. Чому ми мало заощаджуємо? Моя відповідь буде непопулярною. Більша частина країни все ще очікує пенсії від держави. Коли я кажу, що треба заощаджувати на власні пенсії, — починається великий шум в країні з персональними атаками на мене: «Як так, ми працювали все життя, чому держава нам не дасть державну пенсію?». Я ж пояснюю: «Ви ж не працювали на державу, ви працювали на себе». 

Ми досі маємо наслідки соціалістичної травми: українського очікування державної пенсії,  очікування безплатної освіти, очікування безплатної охорони здоров'я. Усе це призводить до того, що українці вважають, що їм заощаджувати не потрібно. І в результаті ми втрачаємо величезну частину ресурсу. 

Нам треба подвоїти наш рівень заощаджень, щоб принаймні вийти на середній світовий показник. Наприклад, у тій же Польщі він складає близько  23%, тобто на 10% більше, ніж в Україні

Мій друг і колега, колишній віцепрем'єр-міністр Словаччини Іван Міклош сказав, що, здійснивши реальну пенсійну реформу, перейшовши від солідарної системи на приватні пенсійні рахунки, рівень заощаджень в країні був подвоєний. Ми ж це не зробили. І навіть молоді люди мене досі сварять за те, що я так можу говорити про особисті пенсії.

Якою має бути роль підприємництва у відбудові? І де наша «точка росту»? 

На мій погляд, у підприємництва первинна роль. Ми живемо у приватній капіталістичній економіці. І всі пересвідчилися, що державна комуністична економіка приносить гірші результати. Достатньо подивитися на Північну Корею, Кубу, Венесуелу, щоб це зрозуміти. Отже, нам потрібне приватне підприємництво. Саме приватні підприємці залучають найбільше грошей у світі. Не держава, не уряд, а саме вони. Бо в нас очікування, що Зеленський і міністри фінансів поїдуть на Велику Сімку і там отримують гроші. Але, як дуже влучно сказала Маргарет Тетчер, немає такої речі, як державний бюджет, є гроші приватних платників податків.

У нас чомусь якесь таке уявлення, що Шольц, Макрон, Байден, Урсула фон дер Ляйєн мають якийсь мішок державних грошей і, якщо їх добре попросити, то вони їх нададуть Україні

Але це гроші Джона, Стівена, Анни — приватних платників податків, які не купили своїм дітям додаткову іграшку, а заплатили податки й допомогли Україні. 

Відповідно, саме приватні підприємці, залучаючи кошти на свої бізнес-плани, у всьому світі притягують значно більшу кількість грошей, ніж це робить уряд. Але ця сила в Україні знову ж таки недорозвинута.  

Українська держава далі має такий хижацький настрій до підприємництва, який можна схарактеризувати фразою «обсмикувати гусей» (ідеться про одіозну фразу з інтерв’ю «Бабелю» голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева: «Що таке правильне оподаткування? Це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав». — Авт.).  

Повторюсь, що підприємство має величезну роль у відбудові та в залученні коштів,  бо заощадження — це не тільки приватні заощадження, а й корпоративні також. Тому що ти купуєш не «Лексус» і не «Mерседес», а, як у Польщі, купуєш «Опель», а решту інвестуєш у свій бізнес.

Економіці також потрібні інвестиції. Як Україні залучити іноземні інвестиції? І чи може Україна дати сьогодні якісь гарантії інвесторам? 

Немає гарантій поки що. І їх не може бути, поки не виграна війна. І це, звичайно, дуже ускладнює інвестиційний клімат. Але я ще раз повертаюся до своєї тези, що найбільше у світі інвестицій залучає приватне підприємництво, яке в Україні затиснене давно. Ще до війни наша держава була найменш економічно вільною. З війною ця ситуація ще погіршилась — нас навіть не рейтингують зараз. Зрозуміло, що під час війни не може бути економічної свободи, але до війни вона мала бути, та її не було. Тому що підприємців розглядали, як гусей, яких можна общипати, а їх, навпаки, треба розвивати.

Як це змінити? Які реформи нам потрібні?

Ми все ще парламентська демократія. Я працював в уряді, тож маю достатньо чітке розуміння, як працює ця система. У нас має бути проринкова коаліція в парламенті, як, між іншим, це відбувається протягом 30 років у Польщі. Зі зміною партій там змінювалися акценти, але всі були однаково проринкові, а не антиринкові.  

Я не чув жодного голову фінансового комітету польського сейму, який би сказав що нам треба «обсмикувати підприємців як гусей», натомість там завжди говорять про розвиток підприємництва — і немає значення, яка партія в коаліції.

Перше, що потрібно вітчизняним підприємцям, — це організуватися і привести сили, що складуть правлячу коаліцію в Україні, яка буде проринкова і яка буде за підприємців, за їхній розвиток

Без цього я не вірю, що можна будь-що зробити. Якщо немає сталої проринкової коаліції, то відбуваються відкати назад в авторитаризм, феодалізм — постійний тиск, а не розвиток. Друге завдання — забезпечити українцям економічну свободу, таку, як, наприклад, в Естонії, яка в десятці найвільніших економік у світі. У нас є й інші приклади: Малайзія, яка була в десятці, зараз у двадцятці, Сингапур — №1 у світі з економічної свободи.Тобто абсолютно відомо, що треба робити. Але для цього треба зовсім інший погляд держави на підприємництво: що це є двигун економічного зростання, що це основний магніт залучення інвестицій, і їм потрібно допомагати на всіх рівнях — від уряду до району і громади.

У квітні в Польщі створили Раду з питань співпраці з Україною, яка серед іншого має займатися питанням відбудови. Що очікуємо від Варшави? 

Коли мене питали ще у 2014 році, що ми очікуємо від Європи, від світу, то мої співрозмовники думали, що я скажу: «Дайте 10 мільярдів». Утім, я сказав інше на здивування залу — потім до мене підійшов сенатор Джон Маккейн і подякував. Я сказав: «Будь ласка, дотримуйтесь своїх цінностей». І зараз я повторюся: якщо ви стали на шлях євроінтеграції та спільного вільного ринку, сказали, що Україна — асоційований член, тоді, будь ласка, дотримуйтеся цих цінностей і дотримуйтесь цих зобов’язань. Нам більше не треба. Ми повинні самі заробити на себе, але якщо нам різні країни будуть ставити перепони всупереч нашим домовленостями, всупереч своїм цінностям вільної торгівлі, то нам буде складно що-небудь зробити, як і Польщі це було б складно зробити на початку 90-х, якби Європа не сказала Польщі: «Приєднуйтесь до нас, ми вам гарантуємо спільний ринок і вільну торгівлю». 

Всі ж мали можливість побачити, який був сплеск підприємництва, експорту в Польщі. Але це вдалось тому, що німецькі фермери не стояли на кордоні. Вони сказали: «Нам важко конкурувати, але ми будемо конкурувати, а що робити».

Підприємництво, конкуренція, інновації — це двигун економічного зростання. Якщо польські фермери займуть нішу дешевого збіжжя, тоді ми будемо робити інновації. Ми це маємо робити, а не закривати кордони. Бо перекриття кордонів повністю суперечить духу і букві наших домовленостей.

Зараз за кордоном перебувають мільйони українців. Наскільки Україні важливо їх повернути додому, як це зробити та чи реально взагалі? 

Тут питання не стоїть «повернути» — ми ж не диктатура, а демократія з вільною ринковою економікою. Україна конкурує за цих людей — і нам треба створити умови для їхнього повернення. Звичайно, фактор патріотизму є, він, наприклад, був важливим для моєї дружини і молодшої доньки, які повернулися з Польщі до Києва. Принагідно, хочу подякувати Польщі за безпеку і допомогу, де близько року була моя сім’я. 

Цей фактор патріотизму важливий і для багатьох інших мільйонів українців, але він не єдиний. Інший — звичайно, безпека

Очевидно, що тут буде ще багато тяжкої праці, крові, сліз і поту. Друге, що потрібно, — це, власне кажучи, оця економічна свобода для підприємництва, сприятливі умови, які є в інших державах світу. І нам цьому ще потрібно вчитися. Бо в нас травма — 100 років соціалізму і комунізму, причому воєнного комунізму. І нам треба впоратися з цим. Нам гарантували стабільність від пологового до місця на цвинтарі. А ринковий світ якраз-таки базується на нестабільності, й ти ніколи не знаєш, який дохід у тебе буде через декілька місяців чи років. Це провокує зростання рівня стресу і тривоги. Багато українців не звикли ще до такого, вони ще вчаться з цим жити. Це така внутрішня робота, яку нам треба зробити. Плюс — заощадження, про які я говорив, щоб мати інвестиції, потрібні для розвитку України, для того, щоб перетворити її на магніт для своїх же громадян, які виїхали.

Загалом з чого потрібно починати відбудову? І, власне, коли починати: зараз чи чекати перемоги? 

Триває війна. Найперше — нам треба перемогти у війні або хоча б вистояти, що, власне кажучи, буде нашою перемогою.Тому що проти нас — величезний, набагато більший ворог, який хоче нашого зникнення і нашої поразки. Якщо ми просто вистоїмо, я буду вважати це перемогою. 

Одночасно, якщо йде мова про відновлення, то треба відновлювати енергетику і захищати її

Тому що вже в травні у нас відключення світла, і мені страшно подумати, що буде в лютому. Цих двох задач уже і так достатньо на порядку денному держави. І говорити про розвиток підприємництва, економічну свободу у час війни — це вже вишуканий десерт. Ми поки що у військовому таборі, нам би виконати перше і друге — і цього вже буде достатньо.

Яким має бути наш суспільний договір? 

У мене є ціла стаття з цього приводу, яку я писав для «Аспен Інститут Київ». Якщо коротко, то вона зводиться до того, що роль держави — організувати оборону України. Причому як і з боку Збройних сил, так і з боку міжнародної коаліції, бо ми все-таки відносно невелика економіка, нам своїх ресурсів не вистачить проти значно більшої економіки. 

Роль держави також у тому, щоб забезпечити економічну свободу і забезпечити конкуренцію

Це те, що змушує підприємців бути продуктивними, заробляти більше, бути інноваційнішими й таким чином наповнювати економіку країни,  держбюджет і фінансувати воєнні витрати. При тому, що громадяни повинні подбати про свою пенсію, бо це не роль держави. Держава може подбати про підтримку неповносправних — ось це її роль. 

А далі — пенсія, освіта протягом всього життя, охорона здоров’я — це роль приватних громадян, за умови, коли держава забезпечує оборону та економічну свободу.

Європейський вибір

Марія Гурська: 6-9 червня в Європі проходять вибори до Європарламенту, в яких бере участь і Польща. Наступний склад Європарламенту зіштовхнеться з найважчими випробуваннями з часів Другої світової війни. Це і кліматичні, й енергетичні виклики, і вибори в США (політична турбулентність у світі), і небезпека прямого вторгнення Росії в одну з країн ЄС. І, передусім, це війна Путіна в Україні, якій наразі не видно кінця. Якою буде ця каденція Європарламенту?

Павел Коваль: Ці вибори в Європі є найважливішими після Другої світової війни. Історія виборів до Європарламенту налічує лише 40 років. І це фактично найсерйозніше волевиявлення у сучасній історії. Головне, що вперше ми назвали ворога, і це — Путін. Це означає, що люди, які йдуть і голосують, повинні відповісти на запитання: як ми реагуємо на політику Путіна? Є ЄС, Захід і Путін. Ніколи раніше це не було так ясно. Немає сірого кольору. Друге питання — це кліматичне, де ЄС має дуже амбітний план. Воно також відіграє важливу роль і є платформою для популістів, які критикують кліматичну політику Євросоюзу, зокрема, у питанні скорочення викидів вуглекислого газу. Це все йде пліч-о-пліч з мовчазною або більш відкритою підтримкою Путіна.

Отже, на цих виборах все ходить на вістрі ножа. Справа стоїть гостро. З одного боку, ми, Захід, з іншого — Путін. Для мене це абсолютно очевидно

Якими будуть наступні 5 років для Європи? І чи не опиниться новий Європарламент під владою популістів?

Ні, я переконаний, що все буде добре. Європейська народна партія, ліберали і соціалісти отримають досить хороші результати. Не може бути такого, щоб популісти були в мейнстрімі і керували. Але ключове інше. Якщо вже президент США Джо Байден каже, що якщо ми зараз не допоможемо Україні, якщо вона не отримає всієї належної підтримки, то Путін спочатку забере Україну, потім Польщу, а далі й інші країни аж до Балкан — включно з ними самими. «Зебере» — у сенсі відновить свій вплив. Справа дійсно дуже серйозна.

Ці вибори — це не просто вибори до Європарламенту, ставки тут величезні. Йдеться про те, яку політику щодо Путіна провадитиме весь ЄС

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665f3681f2e09a1742ccbeda_EN_01622120_1285.jpg">Вибори до Європарламенту: прогнози, загрози, очікування</span>

НАТОвізація України

Хотілося б згадати також інші нещодавні заяви Президента США Джо Байдена. Неприємною несподіванкою для українців став фрагмент інтерв’ю для Time, де президент США сказав, що ніколи не був прихильником ідеї НАТОвізації України, а мир в Україні не означає, що країна повинна приєднатися до НАТО. Чи згодні ви з цим твердженням і чи можливий у сучасному світі мир поза Альянсом?

Я дивлюся на це реалістично — з нашої точки зору, з Варшави. Ситуація динамічна. Президент Сполучених Штатів так вважає, бо сьогодні це здається неможливим. Але, знаєте, вся ця війна є історією про те, як речі, які колись були нереальними, стають можливими. Я за те, щоб Україна була в НАТО. Загалом, я є прихильником такого американського мислителя і політика з демократичного табору Рона Асмуса, який написав моє улюблене есе під назвою «НАТО аж до Кавказу». У 2003-2004 роках він був першим, хто виступав за розширення Північноатлантичного альянсу до Грузії та України. Усе своє життя я стикався з імперською політикою Росії й абсолютно впевнений, що немає іншого способу досягти миру в цьому регіоні, крім НАТО, розширеного за рахунок України, Грузії, Молдови та інших країн регіону.

Для того, щоб Росія змінила свою політику, вона має відчути силу Заходу 

З нетерпінням чекаємо запрошення України до НАТО.

Я контактую з головами комітетів із закордонних справах інших західних країн. 11-12 червня в Берліні відбудеться конференція з питань відновлення України. Під час спілкування з багатьма своїми співрозмовниками я бачу, що потрібно тиснути. Сьогодні Україна в НАТО — це неможливо. Бо так говорять найважливіші політики тут і зараз. Ми додаємо цьому динаміки. Говоримо, що потрібно і яка наша мета. А мета — це Україна в НАТО і Росія без імперії. Тобто Росія як демократичний партнер вільного світу. Це можливо. І в цьому полягає суть цієї політики — постановка цілей, які сьогодні здаються далекосяжними, але є можливими.

Бити чи не бити?

У розпалі дискусія про те, щоб Україна могла атакувати далекобійною зброєю, особливо американською, цілі на території Росії. Президент США Джо Байден дав Україні дозвіл на удари, але лише для захисту Харківської та Сумської областей. На додачу навіть для цього українські війська не можуть використовувати ATACMS. Виглядає, як дуже часткове рішення. Що ви про це думаєте?

Саме про це ми й говоримо! Адже це було неможливо буквально кілька тижнів тому. І напевно було нереально кілька місяців тому. А два роки тому це взагалі неможливо було уявити. А воно є!

Так, але тільки на 50%!

Але є! І це в ключовому місці, тому що сьогодні ключовим місцем є Харків. Я абсолютно впевнений, що доля цієї війни буде вирішуватися у цьому місті. Якщо ми зможемо захистити Харків, ми зможемо протистояти росіянам. Питання не тільки в тому, чи захопить Путін це місто. Йдеться ще й про те, щоб очільник Кремля не наблизився до Харкова і не налякав людей восени. З близької відстані він спробує обстріляти артилерію та викликати хвилю біженців. І ми повинні не дати цьому статися.

У це важко повірити, але спікер Палати представників Конгресу США Майк Джонсон, який ще вчора був проти надання допомоги Україні, сьогодні заявляє, що допомога є замалою, а рішення про можливість використання далекобійної зброї є неповним. Й обіцяє особисто порушити у Білому домі питання мікроменеджменту війни в Україні. Чого очікувати? Як з часом може змінитись рішення щодо про застосування Києвом ATACMS? 

Спікер Джонсон, для якого все було неможливим, раптом опиняється в авангарді оборонців України і розуміє важливість цієї війни. Я все ж тут орієнтуюся на останню цитату Байдена, яка залишилася трохи непоміченою: «Якщо ми дозволимо Україні впасти, ми побачимо, як Польща і всі країни вздовж російського кордону підуть за нею». Якщо ми бачимо масштаби гібридної війни Росії також проти Польщі та країн Заходу, то про що ми думаємо? Чого ми чекаємо? Якщо президент США так говорить, це означає, що він орієнтується на дані звітів і посилає сигнал. Політично це має призвести до розширення НАТО та ЄС. Й у військовому плані має бути реальне право українців наносити удари по стратегічних цілях у Росії. Бо вони захищаються.

Кожне твердження на цю тему завжди має починатися з базового факту: росіяни напали на українців, а не навпаки

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/665cc0cdd91f8ccf81b38bbf_EN_01615008_1993.jpg">Нові рівні оборони — від обговорень до рішень</span>

Відновлення вже зараз

Конференція з відновлення України відбудеться в Берліні 11-12 червня за участю лідерів України, ЄС та Польщі. Як говорити про відновлення сьогодні, коли Росія атакує інфраструктуру, атакує Харків та інші міста, а, за прогнозами Київської школи економіки, аварійні відключення електроенергії цієї зими можуть сягнути 20-22 годин на добу?

Потрібно їхати на міжнародні майданчики з гаслом «Recovery now». Recovery — це щось більше, ніж просто реконструкція. Це те, що я назвав би польською rekonwalescencja (з польською означає «одужання». — Авт.). Ми не можемо чекати, поки припиняться всі бойові дії. Є певні речі, які ми маємо робити і над якими повинні працювати вже зараз. Якщо Україна отримає сучасну військову техніку, це також означатиме, що територія України буде безпечнішою.

Тому зараз потрібно працювати над відновленням інфраструктури заводів

Але мій меседж в Берліні буде іншим. Це не лише питання фізичної реконструкції. Це питання великих програм для українського суспільства. На Заході, як на мене, замало думають про українське суспільство після війни. Давайте подумаємо, яким воно буде. Буде менше людей Суспільство буде травмоване. Багато людей буде на Заході. Майже в кожній родині в могилі буде кохана людина — від найближчих до далеких родичів чи друзів. Буде набагато гірший доступ до медичної допомоги. Будуть усі ті явища, які пов’язані з війною — наприклад, більша схильність до корупції. Це завжди так. Тому ми повинні думати про суспільство. І з цим я їду до Берліна. Багато хто говорить про бізнес, а я кажу: подумайте про суспільство, про освіту, про місцеву владу. Потрібно піднімати ці теми — чекати немає сенсу.

Саміт G7: Україна у центрі уваги

13-15 червня в Італії відбудеться саміт лідерів країн Великої сімки. Речниця Білого дому Карін Жан-П’єр заявила, що головною темою буде підтримка України та притягнення Росії до відповідальності за розв’язану агресію. Як сьогодні можна притягнути Кремль до відповідальності? Про що можуть домовитися лідери G7?

Коли ви запитуєте про сьогодні, хай це аналізують політологи. Політик повинен думати про завтрашній день. Притягнення Росії до відповідальності сьогодні виглядає неможливим. Великі країни не хочуть створювати спеціальний трибунал під егідою ООН. Вони думають, що це може бути використаним країнами Півдня проти інших. Але так виглядає ситуація сьогодні. Питання — якою буде креативність політиків? Ми очікуємо, що російських лідерів засудять за цю війну. Я кажу це всюди. Більше того, я вважаю, наприклад, скандальною дискусію про те, чи можна використовувати російські заморожені активи для захисту України. Бо що ми маємо?

Ми купуємо зброю, щоб Україна могла захищатися, за це платять, наприклад, французькі, португальські чи іспанські платники податків, але гроші російських платників для цього не можуть використовуватися. Це абсурд. Очевидно, що так бути не повинно

Після війни мають бути репарації, а зараз — використання заморожених російських активів. Вірно?

Для мене це було очевидно з перших днів війни. Я знаю, що це також обговорюватиметься на саміті G7 в Італії. У майбутньому це має бути елементом міжнародного права. Якщо хтось атакує, ви можете використовувати їхні ресурси для захисту.

В Італії має бути ухвалений план Великої сімки щодо використання заморожених активів. Чи можна очікувати реальних рішень і кроків?

Політичних — так. Природа G7 полягає в тому, що вони домовляються політично, а потім це трансформується в адміністративні рішення, пов’язані з діями в окремих країнах, де розташовані ці активи, тобто, у Бельгії, Франції та меншою мірою в США.

Мирний саміт: на чиїх умовах мир?

15-16 червня у Швейцарії відбудеться глобальний саміт миру. Там будуть присутні представники 107 країн і організацій. Але не буде Китаю, Джо Байдена і, звичайно, без Путіна. Що ви думаєте про перспективи цього саміту? Чи може його резолюція хоча б на щось вплинути?

Добре, що українцям і українському уряду вдалося мобілізувати так багато країн для участі в цих розмовах. Це не будуть мирні переговори в тому сенсі, що дві сторони сядуть за стіл. Це будуть розмови про те, яким може бути мир у майбутньому і на яких принципах він може ґрунтуватися. Ідея хороша. Вона полягає в тому, щоб досить детально обговорити різні дуже конкретні економічні та енергетичні питання на майбутнє. Добре, що в України є ініціатива. Я розумію, що наступного року ця конференція буде продовжена, тому я б не говорив про те, кого там не буде, але сприймав це так, що зареєструвалося багато делегацій і це буде успішний захід!

Яким є план Польщі на цьому глобальному мирному саміті?

Коли йдеться про закінчення війни, то Польща має чітку позицію: миру не може бути ціною порушення міжнародного права. Суть політики Путіна — ревізіонізм. До нього приєдналися деякі політики в нашій частині світу, наприклад Орбан. Ми не хочемо ревізіонізму, тому що він стосується кордонів й інших елементів міжнародного устрою, шкодить польським інтересам і є дуже поганим для Польщі.

І наш план полягає в тому, щоб показати, що мир можливий без зміни кордонів силою. Потрібен справжній мир, а не той, який викликаний насильством

У світових ЗМІ говорять про ризики того, що в документах мирного саміту може йтись про те, що припинення війни має відбуватись за участю всіх сторін. Тобто Росії теж. Яка ваша думка з цього приводу і до чого можуть призвести такі переговори за участю Путіна?

Колись Росія у будь-якому випадку братиме участь у перемовинах, але не на її умовах і не як переможець. Вона має брати участь у переговорах, але можливо, це вже буде Росія без Путіна. Тому не потрібно боятися, що хтось напише, що Москва колись у цьому візьме участь, бо це очевидно. Наша задача — підтримати Україну, щоб вона виграла цю війну на своїх умовах.

Протести на кордоні

4 червня польські протестувальники відновили блокування руху вантажівок у пункті пропуску «Рава-Руська–Гребенне». Вони не пропускали фури на виїзд з України, а на в’їзд — по одній на годину. Організатори протесту говорять, що виступають проти «Зеленого курсу» Брюсселя та напливу неякісних продуктів з-поза меж ЄС — не лише українського, а й білоруського і російського виробництва. Однак протест відбувається саме на польсько-українському кордоні. Чому так?

Це частина протесту, який проходить по всій Європі. Більше того, такий самий протест, тільки інше його відгалуження, відбувся останніми днями в Брюсселі. Я хотів би сказати польським фермерам, усім, хто хвилюється: Польща обов’язково намагатиметься компенсувати будь-які втрати в певному секторі сільськогосподарського виробництва.

А українським фермерам я хотів би сказати наступне: вже скоро, я сподіваюся, ви також будете в ЄС, у вас будуть подібні проблеми, й українська держава обов’язково компенсує вам ваші збитки

Сама акція не є масштабною, в Брюсселі вона фактично закінчилася провалом. Я думаю, це тому, що вимоги цих протестів надто загальні. Через те мені важко навіть їх коментувати, бо я не впевнений, чи хтось зможе їх виконати на даному етапі. Тут, напевно, є й політика, оскільки лідер польської опозиції зустрічався з групою фермерів у контексті того ж протесту в Брюсселі. Треба потерпіти ще кілька днів — до закінчення виборів до Європарламенту.

Питання також у тому, наскільки протести на кордоні законні. Нагадаємо, у лютому прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що кордон і прикордонні пункти вважатимуться критичною інфраструктурою. Тож протести там мали б бути неможливими.

Я думаю, що ці протести відбуваються так, що ті, хто їх організовує, знають, що можна, а що не можна робити. Це також призводить до меншого масштабу цих протестів, до того, що вони повинні триматися на належній відстані від критичної інфраструктури тощо. Я думаю, що вони дотримуються всіх цих правил, тому масштаб цього протесту інший. Крім того, на даний момент ведеться багато польових робіт. Ті, хто цікавиться темою, вже побачили, що польський уряд серйозно ставиться до фермерів і розв'язує всі їхні проблеми, тож в організації блокад немає потреби.