Ексклюзив
20
хв

«Американські інвестори готові вкладатися в розробку нових технологій в Україні», — професорка фінансів Анастасія Федик

«Скільки чекати закінчення війни? Інновації потрібні вже. Наприклад, питання розмінування. Те, що думають стартапери в США, вже неактуально. Бо у Миколаєві в цей час хтось придумав щось краще. Інновації по дронам, розмінуванню найкраще вдаються зазвичай на сході України. Думаю, що вже за рік такий хаб з’явиться у Києві»

Ольга Пакош

Анастасія Федик під час конференції в Каліфорнійському університеті. Фото Тетяни Редко

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Берклі – Україна: Інноваційний стартап хаб». Під такою назвою в Каліфорнійському університеті США відбулась експертна конференція на тему розвитку інноваційних технологій в Україні.

Технологій, які будуть корисними під час війни, а також після її закінчення. Подібного досвіду побудови спеціального хабу, де науковці та підприємці об’єдналися задля створення нових технологій на території країни, де триває війна, не мала жодна держава. Україна завдяки співпраці Каліфорнійського університету, Bakar BioEnginuity Hub (ВВН) з науковцями та економістами Києво-Могилянської академії отримала таку можливість.

Одна з ініціаторок цього масштабного проєкту — доцентка кафедри фінансів у бізнес-школі Haas при Каліфорнійському університеті в Берклі, головна економістка Фонду AI for Good, співзасновниця благодійного фонду Economists for Ukraine Анастасія Федик розповіла Sestry, коли інноваційний хаб з’явиться в Україні і який він матиме вплив на розвиток науки та сучасних технологій.

Співпраця науковців і бізнесменів

— Ця ініціатива виникла минулоріч, коли Києво-Могилянська академія підписала угоду про співпрацю з Каліфорнійським університетом для реалізації спільних проєктів. На цьогорічній зустрічі до ініціативи приєднались інші науковці та підприємці з України, — розповідає Анастасія Федик.

— Крім президента НУКМА Сергія Квіта, у зустрічі взяв участь також президент Київської школи економіки Тимофій Милованов. Каліфорнійський університет представляли новообраний ректор Річард Лайонс, професор економіки Юрій Городніченко і я. Також з американського боку була присутня Джанет Наполітано — колишня президентка Каліфорнійського університету в Берклі, а тепер членкиня Консультативної ради з питань розвідки при президентові США.

Анастасія Федик, засновник фонду AI for Good Джеймс Хадсон, професор економіки Юрій Городніченко та ректор Каліфорнійського університету Річард Лайонс

Серед гостей були засновники різних стартапів та діючих бізнесів. Наприклад, британський підприємець, який веде в США розробку та виробництво глайдерів (різновид гіперзвукової зброї), а це цікаво і важливо для України.

Ми хочемо, щоб таких ноу-хау, як глайдери, в Україні з’явилось якнайбільше

— Чим буде цей хаб? Місцем співпраці науковців з різних країн? Науковою лабораторією? Технологічним новаторським центром?

— Йдеться про співпрацю науковців і бізнесу. Недаремно наша конференція почалась з ознайомчої екскурсії до BBH, адже саме цей центр діє за принципом такої співпраці.

У нас науковці розробляють якусь ідею, необхідну бізнесу, комерціалізують її, і на виході вона не просто готова до втілення, а практично втілена. У ВВН це працює таким чином: професор з групою науковців розробляють технологію, для чого отримує фінансування від приватної компанії. Це не суперечить його діяльності, адже він одразу бачить, як його технологія буде використовуватись. І це надбання вже є не лише наукою (яка без практичного застосування не має особливого сенсу), але й технологією.

Звичайно, прописується інтелектуальна власність цієї технології — яка частина належить університету, яка компанії.

У нас у BBH ця колаборація бізнесу і науки виглядає так. В Україні — з огляду на обставини — вона може виглядати трохи інакше, але зацікавлення створити інноваційний центр саме з таким принципом роботи дуже велике. У ВВН діяльність зосереджена навколо біотехнологій, ліків, нейротехнологій.

В Україні діяльність може бути спрямована на розробку мілітарних або цифрових технологій

— Інноваційний хаб, який планується створити в Україні, буде вести тільки науково-бізнесову діяльність? Чи можливі ще якісь варіанти розвитку науки та технологій?

— На конференції була панель, на якій я, Юрій Городніченко та засновник фонду AI for Good Джеймс Хадсон розповідали, як може виглядати діяльність Інноваційного хабу і умовно розділили її на три напрями.

Перший — це те, що ми згадували вище: співпраця науковців та бізнесменів для створення й втілення нових технологій, на які є запит у країні. Така співпраця можлива у центрі, який буде створено в Києві, а в перспективі, можливо, також у Львові й Харкові.

Другий — програми: курси, навчання, семінари, тренінги, а також заходи, на яких люди зможуть знайти одне одного. Ми практикуємо це в Берклі: зустрічі науковців різних університетів з представниками бізнесу.

Третій напрям — діяльність, орієнтована на бізнес. Це інвестиції в українські стартапи, які будуть присутні в цьому хабі. Якщо, скажімо, американські інвестори хочуть інвестувати в розмінування (в Україні зараз це дуже актуальна тема), то інновація полягатиме в розробці нових методів розмінування, приміром, за допомогою роботів. У перспективі це може зацікавити й інші країни.

— Чи іноземні інвестори хочуть мати справу з українськими стартапами?

— Ми вже маємо готові рішення такої співпраці і можемо виступати менеджерами цих процесів. У нас є репутація, яка дозволить заохочувати і залучати іноземних інвесторів в Україну. Можливо, деякі інвестори хотіли б інвестувати в українські компанії чи ідеї, але не знають, як це зробити, з чого почати.

А якщо ми робитимемо це централізовано і, припустимо, вони інвестують в нас як в Берклі, а ми, маючи досвід співпраці з Україною, запропонуємо інвестиції у спільному хабі — для них це буде і полегшення, і зацікавлення.

— До речі, а є інтерес, власне, американських інвесторів до України?

— Так.

На нашій конференції був інвестор, який зізнався, що зацікавлений відкрити фонд і вкладати кошти в Україну

Повертаючись до третього напряму діяльності хабу, хотіла б згадати, що ідеально працюють хаби для кооперації тепер вже інвестицій і бізнесу.

Як це було з ВВН? Спочатку відкрили хаб. Отримали донат, приміщення. На сьогодні там міститься 35 компаній (оскільки це нейро- і біотехнології, то це переважно лабораторії). І вже є інтерес інвесторів вкладати саме в ці компанії. Бо вони вже пройшли спецвідбір, співпрацюють з ученими, і бізнесмени хочуть інвестувати саме в них.

Як на мене, така комбінація працює найкраще: мати інфраструктуру, програми, які допомагають бізнесу розширюватись і розвиватися, можливість інвестувати в цей бізнес — так це працює найкраще, бо одне одного підтримує.

Щодо інвесторів, то ми плануємо залучити до інвестування в цей хаб International Monetary Fund, USAID, European Bank of Reconstruction and Development, Centre for Private Enterprise, оскільки отримали сигнал від представників цих організацій, що вони готові вкладати в розвиток цієї ініціативи.

«Наша мета — дати Україні якнайбільше ресурсів. Різних»

— Коли ми говоримо про ці інвестиції, ми маємо на увазі період під час чи вже після війни?

— Скільки чекати того закінчення? Інновації потрібні вже. Наприклад, розмінування. Те, що думають стартапери тут, в США, вже неактуально. Бо у Миколаєві в цей час хтось придумав щось краще. Інновації по дронам, розмінуванню найкраще вдаються зазвичай на сході України. Думаю, що вже за рік такий хаб з’явиться у Києві.

— Ви вже не перший рік займаєтесь дослідженням цієї галузі, чи вистачає зараз науковців, щоб такі інновації розробляти, впроваджувати, чи все ж війна знекровила і цей напрям науки?

— Ми намагаємось підтримувати українських науковців. Під час конференції розповідали учасникам про наукові стипендії, які отримували українські вчені. Думаю, запрошувати українських вчених у США на рік чи більше — не дуже ефективна практика. По-перше, вони випадають зі свого середовища, по-друге, часто вирішують залишитись працювати і жити тут, а це не та мета, яку ми собі ставимо. Нам важливо допомагати українським вченим розвиватись в Україні і робити наукові відкриття для України. Наша мета — дати вашій країні якнайбільше ресурсів. Різних.

Багато вчених виїхали з України: знайшли роботу віддалено чи переїхали зі своїх вузів навіть у межах країни: з Харкова до Києва чи до Львова. Але ті, хто залишився, працюють дуже ефективно. Якщо порівняти з тим, як зазвичай працює система — не під час війни, а коли всім комфортно, спокійно і стимулу робити щось нове не так багато — зараз стимулів більше.

Наприклад, знищення енергетичної системи в Україні. Це ж не лише про «відбудувати» — це потенційно призведе до появи нових кліматичних технологій, найсучасніших, енергозберігаючих, екологічних.

І такі люди в Україні є — небагато, але їхня діяльність ефективна і несподівана

— Якщо українці хочуть виграти цю війну, вони мусять почати робити те, чого вони ніколи не робили…

— Ми побачили це вже з перших місяців війни, коли кожен робив щось і в кожного було безліч ідей.

— Так виник Фонд Economists for Ukraine, який за два роки зібрав 1 млн 600 тисяч доларів на різні програми допомоги Україні?

— Так. Ми з  подругами, а також мій чоловік  не могли просто читати новини про те, що відбувається в Україні, — ми маємо там родичів, знайомих, друзів, тому мусили започаткувати цю ініціативу, яка тепер розширюється. До нашої діяльності додаються нові напрями.

— Ваш фонд займається дуже різними напрямами...

— Ми не могли вибрати щось одне, адже за кожним напрямом стоять люди, які потребують допомоги.

Скажімо, платформа LifeForce, яка об’єднала зусилля різних людей з різними можливостями для пошуку потреб у реальному часі: їжа, житло, ліки, транспорт. Люди втікали від бомбардувань, приїжджали в міста, де вони нікого не мали, ніколи раніше не були і мусили налагодити свій побут, забезпечити свої основні потреби. А хтось, хто живе в цьому місті, знає, де можна винайняти кімнату чи квартиру, знайти спеціальне дитяче харчування чи навіть готовий сам привезти ліки — і на нашій платформі ці люди зустрічались, обмінювались необхідним, допомагали одне одному.

Потім з’явилися фінансові донори, які оплачували доставку ліків старшим або неповносправним людям, самотнім мамам, купували необхідне і передавали через волонтерів.

Інша програма — Svidok.org. Це живі спогади українців про війну. Кожен може зайти і залишити свою історію проживання цієї війни — анонімно або ні. Важливо зберегти ці історії для майбутнього, для істориків, психологів, вчених, які будуть працювати з матеріалами цієї війни. Особливо вражають історії людей з окупованих територій. Це біль, жах і водночас сміливість про це розповідати.

Це унікальний досвід. Ті ж мемуари учасників і тих, хто пережив, наприклад, Другу світову війну, писались після війни. А на Svidok.org написати може будь-хто в реальному часі. Наші відчуття і спогади змінюються. З роками вони або притупляються, або прикрашаються, або взагалі стираються. А ми хочемо зберегти такі враження, якими вони є зараз.

Фотографії Тетяни Редко

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Джеймс Ходсон: «Один з наших партнерів розробив технологію вирощування водоростей, які очищають ґрунт на полях після вибухів»

Ексклюзив
20
хв

Зручніше, ніж у Лас-Вегасі: як українські пари, яких розділила війна, одружуються онлайн

Ексклюзив
20
хв

«Чим більше роботів на фронті, тим більше збережених життів», — голова Brave1 Наталія Кушнерська

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress