Ексклюзив
20
хв

Зручніше, ніж у Лас-Вегасі: як українські пари, яких розділила війна, одружуються онлайн

«Щоб вона не розплакалась, я м'яко обійняла її за плечі — молоду і красиву жінку, яка тримала в руках телефон і не могла відвести очей від екрана. Вона виходила заміж. Її коханий, кремезний чоловік у військовій формі, з екрана телефону говорив, що кохає її та ніколи б не подумав, що одружиться через телефон»

Галина Халимоник

Одруження онлайн. Фото: Калуський відділ ДРАЦС ГТУЮ

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Україна стала першою країною у світі, де закохані можуть одружитися онлайн, без особистої присутності у спецустанові. Це нововведення дозволяє парам укладати шлюб на відстані — незалежно від того, чи їх розділяють міста, чи цілі материки. Особливо важливою ця можливість є для військових. Тепер захисники і захисниці можуть брати шлюб, навіть перебуваючи на позиціях. Для цього достатньо просто натиснути кнопку в мобільному застосунку «Дія».

Можливість одружитися онлайн стає важливою моральною та правовою підтримкою військових і їхніх родин. І в цьому плані держава дійсно гнучко реагує на потреби захисників: за два з половиною роки війни система реєстрації шлюбів еволюціонувала в сервіс, аналогів якого не існує.

Фото: Міністерство цифрової трансформації України

Пропозицію зробив під звуки тривоги, але одружитися виявилось непросто

Першим кроком еволюційного ланцюжка стала можливість подати заяву на реєстрацію шлюбу онлайн. Вона з'явилась у лютому 2023 року в державному сервісі «Дія», українському відповіднику польської програми mObywatel.

«Формальність», як часто казали про шлюб до війни, набула нового значення. Офіційний шлюб під час війни виконує одразу декілька важливих функцій: з одного боку зміцнює зв’язок і довіру, з іншого — надає партнеру правовий статус на випадок поранення чи загибелі військового, який дозволяє жінці бути поруч з чоловіком у реанімації, ухвалювати рішення щодо його лікування, претендувати на спадщину. А ще — стає символом надії на продовження нормального життя навіть у найскладніших обставинах.

Ірина та Даниїл з міста Первомайськ Миколаївської області подали заяву через сервіс «Дія». «З нашої першої зустрічі Даниїл казав, що я буду його дружиною, — розповідає Sestry Ірина. — І коли я їхала до нього до Покровського, маленького містечка у Дніпропетровській області, відчувала, що він зробить мені пропозицію. Ми гуляли з ним тією частиною міста, яка збереглася, бо його постійно атакують росіяни, дійшли до парку — і Даня став на коліно й попросив стати його дружиною. Раптом пролунав сигнал повітряної тривоги, але ми його вже майже не чули, захоплені одне одним і радістю бути разом».

Ірина відповіла «так», але одруження довелось зачекати. Даниїла рідко відпускали з фронту. За 2,5 роки війни закохані бачилися всього п'ять разів — під час коротких відпусток військового, або ж Ірина їздила до нього у найближче прифронтове місто

Було прийняте рішення подати заяву на шлюб онлайн — така можливість саме з'явилась на сайті «Дія». Ірина заповнила бланк, а Данило, тільки-но з'явився доступ до інтернету, підтвердив заявку через електронну пошту.

Пара обрала дату церемонії в РАЦСі, заплатила 1100 гривень (близько 25 доларів) держзбору за церемонію. З-за кордону спеціально приїхала сестра нареченого. Але весілля не відбулося. Нареченого не відпустив командир. Складна ситуація на ділянці фронту, кожна людина на рахунку…

— Даниїл обіймає офіцерську посаду, має у підпорядкуванні солдатів, тож він не сперечався, — каже Ірина. — І наша перша дата «згоріла», хоча ми до останнього сподівались на диво. Тому ми подали заяву вдруге. Обрали нову дату і стали чекати. Втім — нашого шлюбу ми чекали набагато довше.

Ірина розповідає історію кохання з Даниїлом. Вони познайомились, коли їм було по 16 років (зараз — 30). І це їхня третя спроба бути разом.

— Перший раз ми були молодими й наївними, — згадує Ірина. — Потім знову зустрілися, але знову не склалося. Я була у тривалих стосунках, які не приносили мені щастя, часто згадувала Даниїла. Втретє ми побачилися два роки тому. З перших днів повномасштабної війни чоловік захищає Україну. Війна дуже його змінила. Він став таким мужнім, відповідальним, серйозним і компетентним. Він завжди був «коханням мого життя».

Даниїл з Іриною довго чекали на своє весілля. Фото з приватного архіву

Відпустити Даниїла одружитися з другої спроби просив весь взвод. І зрештою йому таки дали 10-денну відпустку. Ірина каже: «У нас не було гучного святкування. Ми поїхали до Одеси, зробили там гарну весільну фотосесію, далі повернулися до Первомайська й урочисто побралися. З гостей були тільки батьки нареченого, мій брат і мама, адже мій тато також захищає Україну».

Історія Ірини й Даниїла підсвітила слабкі місця системи: стало ясно, що відпускати військових на церемонію незручно. Так у застосунку «Дія» з'явилась можливість дистанційного одруження через відеозв’язок.

Півтори тисячі шлюбів через телефон

Достатньо відправити через застосунок «Дія» заяву, партнерові — прийняти її, обрати дату церемонії — і вона відбудеться по відеозвʼязку. Співробітник РАЦСу засвідчить згоду, а наречені підпишуть актовий запис про шлюб за допомогою електронно-цифрового підпису.

За перші три місяці після запуску послугою дистанційного шлюбу скористалися майже 1500 пар, повідомила заступниця міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Валерія Коломієць. Серед них — пара з Калуша, Івано-Франківської області.

У Калуському відділі державної реєстрації актів цивільного стану розповідають: «Щоб вона не розплакалася, я м'яко обійняла її за плечі — молоду і красиву жінку, яка тримала в руках телефон і не могла відвести очей від екрана. Вона виходила заміж. Її коханий, кремезний чоловік у військовій формі, з екрана телефону говорив, що кохає її та ніколи б не подумав, що одружуватиметься через телефон».

Працівниця РАЦСу обіймає наречену, яка тільки-но вийшла заміж онлайн. Фото: Калуський міськрайонний відділ ДРАЦС ГТУЮ в Івано-Франківській області

«Під час відеореєстрації шлюбу виникають різні питання, — розповідають у пресслужбі. — Наприклад, одна з подруг нареченої запитала, чи може наречена сама надягнути каблучку, яку для неї раніше придбав коханий. Наречені дуже хочуть, щоб коханий був поруч, щоб він сам надягнув каблучку, обійняв і поцілував. Але навіть через відеозв'язок вони щасливі, що — попри обставини — все ж змогли створити сім'ю».

Часто чоловіки наважуються на такий крок, коли розуміють, що попереду на них чекає важкий бій чи складне завдання. Вони не хочуть, щоб у разі невдачі їхня кохана залишилась беззахисною і безправною. Це прояв великої любові — думати про неї, про спільних дітей у такі важкі й доленосні моменти.

Але виявилось, що в деяких випадках військовий, поліцейський, медик чи рятувальник не можуть бути присутніми на церемонії навіть по відеозв’язку. Є місця, де користуватися мобільними телефонами суворо заборонено. Тож від 9 вересня 2024 року з'явилась можливість провести онлайн всю процедуру реєстрації шлюбу через «Дію».

Ти вийдеш за мене? Де б ти не була…

Весь процес — від подання заяви до самого одруження — відбувається онлайн. Партнер чи партнерка отримують сповіщення, на яке потрібно відповісти протягом 14 днів. Ця функція доступна для всіх повнолітніх громадян України, за умови, що:

  • ви маєте верифікований податковий номер;
  • використовуєте ID-картку або закордонний паспорт у «Дії»;
  • не перебуваєте в іншому шлюбі (або маєте запис про розлучення в реєстрі ДРАЦС).

Немає прив’язки до системи Резерв+ і оновлення даних. Але варіант не підходить для пар, в яких щонайменше одна особа є громадянином не тільки України, але й іншої держави.

У перші дні роботи нової функції в застосунку «Дія» користувачі вирішили її протестувати і виявили чимало технічних помилок. Так, деякі люди, які вже давно перебували у шлюбі, могли знову надсилати одне одному пропозиції. Один користувач відправив 19 пропозицій різним жінкам і отримав кілька позитивних відповідей. На відміну від вимушених дистанційних шлюбів для військових, цивільні поставилися до цього сервісу зі скептицизмом.

Скріншот повідомлення у застосунку «Дія»

Українська правознавиця, доктор юридичних наук Наталія Савінова, навіть поділилася в Facebook цікавою історією. Її клієнтка, яка перебуває в процесі розірвання шлюбу, знайшла пропозицію свого чоловіка до іншої жінки, яку він надіслав через застосунок «Дія». Вона зробила скріншот своєї знахідки і сподівається, що він стане аргументом для суду, який якомога швидше їх розлучить і не буде давати час на примирення.

У перші дні українці подали 416 тисяч заяв на шлюб. При цьому позитивних відповідей виявилось — 49 282.

Лише за перші 24 години українці забронювали дати шлюбів на 2 місяці вперед

Ось чому застосунок «підвисав», не приймав електронно-цифрові підписи і не підвантажував документи.  

Однак наполегливі пари знайшли для себе «віконечко». Одна з таких пар — Олена та Юрій з Києва, які хотіли одружитися ще навесні, але хлопцеві не давали відпустки. Пропозицію він зробив під час розмови відеозв'язком, обручку замовив та відправив кур'єром, а одружитися довелося через «Дію».

Олена пояснює: «Наш формат одруження — логічне продовження нашого знайомства. Яке почалося з того, що Юрій підписався на мій кулінарний блог в Instagram, ставив вподобайки всім моїм рецептам, і лише згодом наважився запросити мене на побачення».

Незважаючи на технічні проблеми, певну недовіру до цифрових інновацій і страх за збереження цифрових даних, новий сервіс показує, що навіть у найскладніших умовах українці знаходять спосіб бути разом, створювати й захищати сім'ї. І зараз, пояснюючи своє рішення формалізувати стосунки, пари кажуть: «Війна навчила нас цінувати кожну мить разом і бути як ніколи рішучими».

<frame>У перший рік повномасштабної війни в Україні спостерігався сплеск одружень — їхня кількість зросла в порівнянні з довоєнною на 4%. Однак у 2023 році тенденція пішла на спад — зафіксовано на 16% укладених шлюбів менше. Левова частка одружень відбувається у регіонах, що знаходяться в епіцентрі бойових дій, зокрема на Харківщині. Натомість на заході України шлюби укладали на 20% рідше, ніж в інших регіонах.<frame>

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
діти допомагають армії зсу

Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень‍.

«Якщо виграю я — людина донатить»

— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки. 

Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні. 

Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві

Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.

Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.

Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.

За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень

Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.

У фонді Сергія Притули

— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?

—  Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило. 

У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років». 

— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?

— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.

— Як ще шашки допомагають тобі в житті? 

— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює. 

«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»

— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу. 

Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.

‍Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається

— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати? 

— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива. 

Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть

— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?

— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила. 

З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування

— Ти продовжуєш грати і збирати зараз? 

— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.

— Про що мрієш? 

— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.

«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»

— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії. 

— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.

Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років

Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.

Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати? 

— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.

Листівки з насінням і свічки від Соломії

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.

Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори. 

— Яка твоя мрія?

— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.

На ярмарці

Картини, що змушують плакати

Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим. 

Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання. 

Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.

Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах

Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.

Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати. 

Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.

Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах

Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.

Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба. 

Виставка картин Аліни Стебло

— Про що мрієш?

— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.

— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?

— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.

Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще

Фотографії: приватні архіви героїнь

20
хв

«Немає віку, з якого можна бути корисним». Історії українських дітей, які збирають тисячі гривень на ЗСУ

Ксенія Мінчук

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Євген Клопотенко: «Польський барщ не має нічого спільного з борщем українським»

Ексклюзив
20
хв

Вправи з деколонізації

Ексклюзив
20
хв

Як отримати довідку про набуття громадянства України для дитини, яка народилась у Польщі: документи й покрокова інструкція

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress