Проблема корупції в Україні вирішиться після вступу до ЄС, — Павел Коваль

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Захід мав усі інструменти, щоб передбачити війну Росії проти України, — і проігнорував їх. Ще до 2014 року аналітика надходила до найвищих кабінетів НАТО: анексія Криму, загроза Маріуполю, домінування РФ у Чорному морі. Прогнози були точними, але більшість країн-членів обрали ілюзію партнерства з Кремлем.

Чи ще можливі зміни? Що для цього потрібно? І чи зможе НАТО залишитися ефективним безпековим союзом у нову епоху загроз? На ці та інші питання в інтерв’ю Sestry відповіла докторка Штефані Бабст — одна з найвпливовіших стратегів у сфері безпеки в Європі, яка понад 20 років працювала в апараті НАТО, зокрема очолюючи команду стратегічного прогнозування. Сьогодні вона — незалежна аналітикиня, авторка книжки про «сліпі зони» Заходу у стратегії щодо Росії та активна учасниця міжнародних дискусій про війну, мир і безпеку.

Україна, Росія, і стратегічні прорахунки Заходу

‍Марина Степаненко: Ви очолювали команду стратегічного прогнозування в НАТО. Як ви оцінюєте здатність Заходу передбачити повномасштабне вторгнення Росії в Україну? Чи були сигнали, які просто не почули чи, можливо, не захотіли почути?

Штефані Бабст: Було багато попереджень, до яких не прислухалися. Дозвольте мені пояснити. У міжнародних відносинах дуже важливо точно оцінити мислення, можливості і наміри іншого актора. НАТО не змогла цього зробити з Росією. Як керівниця відділу стратегічного передбачення Альянсу, я зробила перше серйозне попередження в 2013 році — за кілька місяців до анексії Криму. Я представила аналіз, в якому виклала злісні наміри Росії і її військові підготовчі заходи проти України.

Він був розглянутий генеральним секретарем і обговорений з державами-членами, але жодних дій не було вжито

Деякі країни — країни Балтії і Польща — сприйняли цей аналіз серйозно. Інші — зокрема Німеччина, США і Велика Британія — вважали за краще зберегти партнерство між НАТО і Росією. Починаючи з 2014 року, ми посилили наш аналіз, передбачаючи такі дії, як захоплення Маріуполя, домінування в Чорному морі і використання Донбасу як плацдарму. Ці прогнози були оприлюднені на найвищому рівні, в тому числі в Раді НАТО, але зрештою були відкинуті.

У 2015 і 2016 роках ми розширили наш фокус, включивши Китай і його зв'язки з Росією, пропонуючи сценарії майбутнього і передбачення та званих «чорних лебедів» — події з високим рівнем впливу, які важко передбачити, здаються малоймовірними, але можуть мати серйозні наслідки, якщо вони стануться. Знову ж таки, багато хто сприйняв це лише як «інтелектуальні вправи». Так, НАТО мала інструменти передбачення і проігнорувала їх. І це має дуже високу ціну.

‍У своїх роботах ви закликаєте до перегляду західної стратегії щодо Росії. На вашу думку, які «сліпі зони» досі залишаються у підходах Заходу — особливо в контексті підтримки України?

Три роки тому я закликала до потужної, багатогранної стратегії стримування, щоб допомогти Україні не просто заморозити війну, але й перемогти в ній. Я покликалась на підхід Джорджа Кеннана часів холодної війни, закликаючи використовувати весь інструментарій — економічний, дипломатичний, військовий, щоб витіснити Росію з України. Але, за винятком деяких країн Балтії та Північної Європи, ніхто не сприйняв це всерйоз.

НАТО і ЄС досі не мають визначеної кінцевої мети. Якби метою була перемога України, була б розроблена відповідна стратегія

Натомість західні лідери недооцінили стійкість України і не змогли діяти рішуче навіть після того, як Росія перетнула незліченну кількість червоних ліній. Президент Байден, будучи відданим Україні, сформулював свій підхід навколо того, чого США не робитимуть: ми не будемо провокувати Росію, ми не будемо давати українцям далекобійну зброю, ми не будемо робити те і се. Це не стратегія. І зараз, з поверненням Трампа, багато європейських урядів пасивно сподіваються на американо-російську угоду, яка просто заморозить війну, — те, що я вважаю небезпечним як для України, так і для Європи.

Моя основна критика — це брак політичної волі Заходу. Занадто багато хто все ще вважає, що це війна Росії проти українців. Але це і наша війна також

‍Штефані, як ви вважаєте, чому Європа не змогла ефективно підготуватися до президентства Трампа?

Планування в НАТО і європейських урядах часто є складним завданням, оскільки політики, як правило, зосереджуються на короткострокових цілях — зазвичай лише на місяць вперед. В умовах надзвичайної ситуації, особливо через непередбачуваність з боку Вашингтона, Європа повинна відійти від режиму кризового управління і припинити реагувати на кожну подію — таку як новий твіт. 

Європа повинна бути твердою зі США, чітко повідомляючи, що їхні дії, включаючи погрози таким країнам, як Канада і Данія, приховування розвідданих від України і припинення кібероперацій проти Росії, є неприйнятними. Ці рішення мали смертельні наслідки, і держави-члени не повинні боятися притягнути США до відповідальності за порушення базових принципів Вашингтонського договору.

Марк Рютте, генеральний секретар НАТО, нещодавно відвідав Флориду, щоб зустрітися з президентом Трампом, сподіваючись вразити його цифрами оборонних витрат. Він похвалив лідерство Трампа і навіть заявив, що той «вийшов з глухого кута» у відносинах з Росією. Однак це відірвано від реальності безперервних російських атак. 

Якщо генеральний секретар НАТО не має чіткого меседжу, найкращим підходом є мовчання — зосередження на підтримці країн-членів і захисті їх від будь-якої загрози. У нас немає часу на порожні слова і політичні ігри.

Європейці повинні залишатися поза впливом американського політичного театру, зосередившись на зміцненні обороноздатності і підтримці оборонної промисловості України, щоб вона могла протистояти російській агресії

Міграція і війна 

Німеччина більше не є лідером ЄС за кількістю клопотань про надання притулку, якщо говорити про біженців з Південної Америки та Близького Сходу. Водночас у першому кварталі 2025 року кількість звернень від українців зросла на 84%. Про що це свідчить? 

Цілком зрозуміло, що багато українців з особистих та професійних причин вирішили покинути свою країну — це природно, і нікого не можна в цьому звинувачувати. Але ця міграція має політичні наслідки в Німеччині, особливо коли ультраправі партії використовують її, зображуючи українських біженців як тягар для соціальної системи, незалежно від їхніх навичок чи мотивації. Ці настрої особливо сильні на сході Німеччини, де такі партії, як AfD та деякі ліві популістські рухи отримали підтримку.

Що мене турбує, так це відсутність сильної протидії з боку федерального уряду в Берліні — мають бути більш чіткі меседжі та політичне лідерство

Якщо приїде більше українців, я сподіваюся, що наступний уряд позитивно поставиться до цього, визнавши, що багато хто з них може зробити значний внесок у німецьку робочу силу. Це означатиме скорочення бюрократії, прискорення інтеграції та полегшення їхньої роботи. Чи станеться це, ще належить з'ясувати.

‍Продовжуючи цю тему, в останні тижні деякі округи в Німеччині публічно заявили, що більше не можуть приймати українських біженців через перенавантаження соціальних систем. Як ви оцінюєте ці настрої?

Це правда, що місцеві громади по всій Німеччині все ще стикаються з труднощами у прийнятті біженців — проблема, яка виникла після рішення канцлерки Меркель відкрити кордони, що призвело до появи великої кількості біженців з Сирії, Афганістану та інших країн. Багато муніципалітетів залишаються перевантаженими питаннями надання житла, мовної та інтеграційної підтримки. Але українські біженці не створюють таких проблем. 

Українці, як правило, добре інтегруються, приносять з собою сильні навички та освіту і не сприяють соціальній напруженості

На відміну від них, деякі біженці з Близького Сходу важко адаптуються до ліберально-демократичних норм, що підживлює ультраправі наративи — особливо на сході Німеччини. Партії на кшталт AfD і такі діячі, як Сара Вагенкнехт, використовують це, просуваючи антиукраїнську, проконцесійну риторику, яка ігнорує реальність російської окупації. 

На жаль, основні демократичні партії не роблять достатньо для того, щоб дати відсіч. Зі зростанням підтримки з боку американських правих популістів, як-от тих, що пов'язані з Трампом чи Маском, ця поляризація може ще більше поглибитися, створюючи серйозну загрозу для демократичної згуртованості в Європі.

Європа на порозі війни

‍На тлі повномасштабної війни в Україні, у Польщі та Німеччині звучать ініціативи щодо підготовки школярів до надзвичайних ситуацій. Чи свідчить це про глибший злам у безпековій культурі Європи — коли оборона вже не лише справа армії, а всього суспільства?

Хоча в Німеччині розпочалися деякі курси, пов'язані з обороною, їх все ще не вистачає, і широка громадськість залишається в основному непідготовленою — як ментально, так і фізично — до виконання оборонної ролі. 

Зараз розгортаються серйозні дебати навколо відновлення призову до армії, але опитування показують, що дві третини 20-30-річних відмовляються служити, а багато хто каже, що радше емігрує, аніж захищатиме країну.

Це відображає глибшу проблему: десятиліттями політичної пропаганди німців привчали до того, що вони живуть у мирі, в оточенні союзників, і їм не потрібно готуватися до конфлікту

Як наслідок, у Німеччині також бракує бункерів на випадок кризових ситуацій, тренінгів з цивільної оборони, а базові заходи з підвищення стійкості населення практично відсутні. Зміна такого мислення вимагатиме сильного політичного лідерства. Без цього Бундесвер залишатиметься недоукомплектованим і не зможе зробити значний внесок у зусилля, подібні до потенційної коаліції в Україні.

Ми бачимо, як цивільна оборона стає частиною публічної політики — від навчання дітей до перевірки систем тривоги. Чи не запізно Європа починає серйозно думати про власну стійкість у разі ескалації за межами України?

Безумовно. Деякі країни, такі як Фінляндія, Швеція, Польща та країни Балтії, в останні роки надавали пріоритет як військовому потенціалу, так і стійкості суспільства. У таких містах, як Рига і Варшава, добре розуміють російську загрозу. Однак такі країни, як Німеччина, Бельгія, Португалія, Франція та інші, все ще розглядають війну Росії проти України як регіональну проблему. 

На щастя, такі лідери як Кайя Калас наполягають на довгостроковій стратегії проти Росії. З самого початку повномасштабного вторгнення Росії я стверджувала, що нам потрібно готуватися до тривалого конфлікту, адже поки режим Путіна залишається при владі, Росія продовжуватиме становити загрозу для України і всієї Європи.

Стратегічне бачення

‍Враховуючи ваші погляди на еволюцію НАТО та необхідність нової коаліції, якою може стати так звана «коаліція охочих», як ви уявляєте собі її структуру? Які стратегічні або інституційні рамки будуть важливими для ефективної протидії російській агресії, враховуючи виклики всередині НАТО, зокрема через вплив популістських лідерів, зокрема Трампа?

Під час моєї роботи в НАТО я пишалася здатністю моєї команди передбачати виклики ще до того, як вони виникали, особливо коли йшлося про розширення НАТО. Я брала активну участь у прийнятті нових членів, зокрема, країн Балтії, Словенії та Словаччини. 

Одним з моментів, на який я сподівалася, було побачити прапор України в штаб-квартирі НАТО, але я більше не вірю, що це реалістична мета 

Натомість я вважаю, що Україна повинна зосередитися на створенні нової коаліції з країнами-однодумцями, а не на прагненні до членства в НАТО. Альянс, особливо під впливом деструктивних політик, дедалі більше розділяється. 

Якби я консультувала президента Зеленського, я б рекомендувала не витрачати енергію на вступ до НАТО, а натомість зосередитися на зміцненні ширшого, гнучкішого альянсу для протидії російській агресії. Це дозволило б нам вийти за рамки статус-кво і підготуватися до майбутнього.

‍Зважаючи на нинішню динаміку в НАТО, як довго, на вашу думку, Альянс зможе зберігати свою нинішню структуру, перш ніж серйозні зміни стануть неминучими? Чи є у вас на прикметі часові рамки?

Коли був обраний президент Трамп, я передбачала, що він підірве порядок, заснований на правилах, і ми вже бачимо значну шкоду, завдану НАТО, особливо в плані зобов'язань США. Європейські країни почали обговорювати посилення європейської складової в НАТО, плануючи підготуватись до можливого виведення американських сил і засобів протягом п'яти-десяти років. Проте я вважаю, що ці терміни є надто оптимістичними — у нас може бути лише п'ять-десять місяців до того, як ми побачимо нові зриви.

Озираючись назад, можна сказати, що НАТО втратила можливість підготуватись до цих викликів. У 2016 році я підготувала документ для генерального секретаря Альянсу з описом потенційної шкоди, яку може завдати Трамп, але тоді він був відхилений. Зараз підняті мною питання все ще актуальні, а бюрократія НАТО надто не схильна до ризику, щоб планувати сценарії на випадок непередбачуваних ситуацій.

Якщо Альянс не діятиме, то ризикує залишитися реактивною організацією, яка постійно реагуватиме на твіти Трампа замість того, щоб проактивно працювати на перспективу

Я сподіваюсь, що такі країни, як Франція, Велика Британія і країни Північної Європи, співпрацюватимуть з Україною для створення нового спільного об'єднання, яке зможе краще протистояти майбутнім викликам.

Титульне фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Минуло трохи більше 90 днів із початку нового президентства Дональда Трампа — і цього часу вистачило для ухвалення рішень, які вже вплинули на глобальні ринки. Нові мита США стали викликом для європейських економік і викликали турбулентність на біржах. На цьому тлі постає питання: як тарифна політика може позначитися на оборонній співпраці та технологічній взаємозалежності між США та Європою — зокрема в контексті роботи військово-промислового комплексу? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв'ю виданню Sestry.eu відповів Мееліс Кіілі, член Комітету національної оборони Рійгікогу та генерал-майор запасу.

Європейський ВПК: чи вдарить тарифна політика США по обороноздатності Європи?

‍Марина Степаненко: Наскільки, на вашу думку, сьогодні європейський військово-промисловий комплекс є технологічно залежним від США — зокрема в таких сферах, як ППО, бойова авіація, зв'язок, програмне забезпечення чи мікроелектроніка? Чи не створює така залежність уразливість, особливо в контексті тарифної політики адміністрації Трампа, яка може торкнутися не лише споживчих, а й оборонних товарів і технологій?

Мееліс Кіілі: У короткостроковій перспективі, так, це безумовно так, тому що американські технології глибоко інтегровані і вже давно є домінуючим і кращим вибором у військових системах. Але в той же час ми повинні розглядати це як дуже позитивний розвиток подій. Це може здатися суперечливим, але адміністрації Трампа вдалося виштовхнути європейських політиків із зони комфорту. Багато з них усвідомили, що ми повинні мати здатність розвивати власні можливості.

Тому в довгостроковій перспективі, я вважаю, що цей зсув стимулюватиме і прискорить розвиток оборонних спроможностей Європи. І я також вірю, що американська адміністрація візьме це до уваги.

Американські технології залишатимуться важливими — і, ймовірно, все ще домінуючими — тому що розумно припустити, що нинішня політика врешті-решт буде переглянута або скасована

Зрештою, якщо ви платите більше, ви очікуєте більше привілеїв, більше доступу до інформації тощо. Зрештою, все стабілізується.

‍Який формат діалогу або політичного механізму ви вважаєте найбільш ефективним для вирішення тарифних розбіжностей між адміністрацією Трампа та ЄС? Чи має ЄС відповідати симетрично, чи шукати компроміс?

Знаєте, це гра інтересів. ЄС повинен чітко визначити і відстоювати свої інтереси — ми все ще живемо у світі, заснованому на інтересах. Ми повинні бути прагматичними і реалістичними щодо цього. І хоча ЄС повинен твердо стояти за своїми власними пріоритетами, у більшості випадків ми все ще шукаємо взаємовигідні компроміси. 

Незважаючи на нинішню турбулентність, я вірю в силу трансатлантичної спільноти. Історія її співпраці довга і міцна, і, на мою думку, ми врешті-решт знайдемо спосіб врегулювати ситуацію з найкращим можливим результатом для обох сторін.

«Від ілюзій до боєготовності»: переосмислення оборонного планування Естонії

Генерале Кіілі, нещодавно ви опублікували статтю про те, що національне оборонне планування Естонії постраждало від багаторічних помилок, бюрократичного дрейфу і неправильно визначених пріоритетів. Як це вплинуло на здатність Естонії адаптуватися до сучасної війни — особливо з огляду на уроки, які дає Україна?

Завжди є вплив, якщо ви будуєте своє планування на неправильному фундаменті — це зрозуміло. Але зараз ми це переглядаємо і будемо адаптуватися, виходячи з реальної загрози.

А якою є ця загроза? Це поєднання намірів, спроможностей і можливостей ворога. Це те, що нам потрібно переоцінити. І правда в тому, що ця загроза існує з часів розпаду Радянського Союзу. Будемо чесними — наш сусід не змінився, і, швидше за все, не зміниться.

Саме тому ми повинні серйозно ставитися до його намірів і працювати над тим, щоб зменшити його потенціал, щоб обмежити його амбіції і позбавити його можливостей

Для цього нам також потрібно зрозуміти їхній спосіб дій. Ухвалювати рішення, спираючись лише на нашу власну логіку або припущення щодо їхнього способу ухвалення рішень, є хибним. Нам потрібно зрозуміти їхній спосіб мислення — їхній прагматичний підхід. Я критично ставився до того, як розвивалася оборона, тому що вона часто базувалася на наявних ресурсах, а не на можливостях, необхідних для перемоги над ворогом. Саме тому ми змінюємо наш підхід — повертаємось до стратегії, що базується на силах і засобах.

Ви критикуєте публічне обговорення проблем із боєприпасами, зокрема коли це роблять представники компаній-озброювачів. Як, на вашу думку, поєднати демократичний нагляд і прозорість із потребою в секретності в умовах високої загрози?

По суті, ми повинні говорити в загальних рисах. Ми повинні окреслити, які саме можливості нам потрібні, але не вдаватися в деталі того, що саме ми купуємо, скільки, або що ми можемо постачати деінде. Громадськість повинна мати доступ до загальної інформації — достатньої для розуміння напрямку, в якому ми рухаємося.

Що стосується детальних аспектів, то ними займаються спеціальні відомства, відповідальні за командування і контроль. Ми повинні довіряти цим інституціям. Парламент також відіграє наглядову роль.

Це саме те, що ми робимо. Громадськість повинна знати, що у нас є надійні плани, що виділені ресурси, і що ми працюємо відповідно до нашої національної оборонної стратегії і концепції НАТО.

Балтійський фронт безпеки: як Естонія реагує на нові загрози?

‍Естонія демонструє сміливу ініціативу, прагнучи надати Силам оборони та Військово-морським силам право застосовувати силу проти торговельних суден, які можуть становити загрозу для підводної інфраструктури. На вашу думку, наскільки цей крок стане дієвим у протистоянні тіньовому флоту РФ? 

Це крок вперед, але він не вирішує всіх проблем. Що нам дійсно потрібно, так це перегляд міжнародного законодавства — чинне морське право потребує переоцінки. Цей крок допоможе нашим збройним силам і військово-морським силам запобігати проникненню підозрілих суден у наші територіальні води та економічну зону, але це не «срібна куля».

На що саме слід звернути увагу в міжнародному морському законодавстві?

Правила застосування сили — вони мають стати жорсткішими. Повинні бути чіткіші повноваження щодо перевірки підозрілих суден і, за необхідності, їхнього затримання. Це стосується не лише військових дій. Усі морські перевезення повинні відповідати екологічним нормам і дотримуватися належної практики мореплавства.

Коли ці правила порушуються, ми повинні мати можливість адекватно реагувати

‍Паралельно, Естонія та Литва не отримали від ЄС фінансування на проєкт «стіни дронів» для захисту своїх кордонів. З огляду на нові технологічні та гібридні загрози з боку Росії та Білорусі, чи варто країнам Балтії вже зараз розглядати створення окремого регіонального оборонного фонду або шукати альтернативні механізми фінансування для реалізації критично важливих ініціатив без оглядки на Брюссель?

Я б звернув увагу на Договір НАТО — ми часто говоримо про статтю 5, але стаття 3 не менш важлива. У ній чітко сказано, що кожна країна несе відповідальність за власну оборону. Тому так, ми не повинні покладатися на єдине джерело фінансування. Ми повинні реагувати на реальну загрозу, з якою стикаємося, і диверсифіковане фінансування завжди краще. В Естонії ми збільшуємо наші витрати на оборону, і це залишиться пріоритетом в осяжному майбутньому, адже наш сусід нікуди не подінеться.

Переговори і майбутнє європейської безпеки

‍Трамп спершу говорив про перемир’я до Великодня, а нині українські високопосадовці не виключають, що відбуваються певні зусилля задля досягнення певних домовленостей до травня. З меседжів, які зараз надходять з Москви, та зважаючи на щоденні масовані атаки України, наскільки реальний режим припинення вогню у найближчі тижні?

Перш за все, ми можемо говорити про припинення вогню, точніше, про те, що я б назвав оперативною паузою. РФ ніколи не дотримувалася домовленостей, тож чому ми повинні вважати, що зараз вона змінилися? З іншого боку, росіяни теж виснажені і, ймовірно, потребують паузи.

Але давайте будемо відвертими: припинення вогню саме по собі не покладе край війні. Це має бути щось набагато суттєвіше

Нам потрібно зламати Росію економічно. Мета проста — ми повинні зробити так, щоб Росія стала слабкою. Тільки тоді вона дійсно може розглянути можливість навіть тимчасового миру.

‍Ви згадали, що Європа повинна зламати Росію економічно. Як ви пропонуєте це зробити?

Це має бути не лише Європа, це мають бути глобальні зусилля. Ми повинні тиснути на Росію з усіх боків. Однак ми не можемо очікувати, що це обійдеться без певних витрат. Це глобальний конфлікт. Так, бойові дії відбуваються між Україною та Росією, але ширший конфлікт — це конфлікт між демократичними державами та автократичними. Якщо ми віримо, що зможемо досягти своєї мети без болю — ми помиляємося.

Якщо ми подивимося на силу і потенціал Європи, то ми можемо замінити товари, які колись купували в Росії. Нам просто потрібно адаптувати наш спосіб життя, не відмовляючись від наших демократичних принципів. Так, ціни можуть зрости, але не суттєво. Реальність така, що до війни російська економіка становила лише 3% світового ВВП, тоді як західна спільнота — 50%.

Подолати ці 3%, маючи з їхнього боку близько 140 мільйонів населення проти мільярда з нашої сторони — не повинно бути проблемою

Складність полягала в тому, що деякі великі індустріальні країни залежали від російських енергоносіїв. Однак цей час минув. Російська економіка зараз працює як економіка воєнного часу, і вона не є стійкою. Російський народ буде страждати, але, зрештою, це його власний вибір. Ми повинні продовжувати посилювати санкції і змусити Росію поступитися міжнародному порядку.

‍На вашу думку, що ще не було піддане санкціям або було санкціоновано недостатньо задля найбільшого впливу на Москву? 

Енергетика є ключовим питанням. Навколо російського експорту енергоресурсів все ще існує тіньова гра. Ми повинні знайти способи зменшити глобальний ринок для російських енергоносіїв. У світі є багато газу і нафти, тому диверсифікація є ключовим фактором. Росія залишається класичною нафтовою державою; коли ціни на нафту високі, вони використовують ресурси для переозброєння. Але коли ціни падають, вони все одно стикаються з базовими потребами свого суспільства. Все зводиться до енергетики — саме тут ми повинні чинити більший тиск.

‍Генерале, повертаючись до теми переговорів, якщо адміністрація Трампа спробує нав’язати Україні власну формулу миру, яка буде вигідна США в короткостроковій перспективі, але залишить Росії стратегічний простір для реваншу — яку позицію в такій ситуації, на вашу думку, має зайняти Європа?

Якщо ми говоримо про суспільство, засноване на цінностях, то Європа повинна сказати, що всі мирні переговори мають відбуватися на українських умовах. А це територіальна цілісність, суверенітет, а також те, що всі завдані збитки мають бути компенсовані Росією. Це мова, яку вони розуміють.

Ми не можемо поступитися ані сантиметром української території на користь агресора

‍Чи вважаєте ви, що мир, запропонований за американським сценарієм, може створити ілюзію стабільності, яка лише заморозить конфлікт і дозволить Росії відновити сили? Як у такому разі країнам Балтії, Польщі, Румунії варто планувати свою оборонну та дипломатичну стратегію?

Ризик того, що нинішня реальність може змінитися, дійсно існує. Але саме до цього має бути готова наша дипломатія — чітко пояснювати сусідам і стратегічним партнерам наступне: нова реальність не буде тривати вічно, і ми не можемо до неї звикнути. Ми повинні залишатися відданими ціннісному світовому порядку, який є легітимним і ґрунтується на правах людини.

Звичайно, завжди будуть спокуси піти на компроміс. Але, повертаючись до визначення загрози, ми не повинні створювати можливості для агресора

Тому ми повинні залишатися твердими і рішучими. Як багато хто говорив, незважаючи на час і ціну, ми повинні залишатися зосередженими на кінцевій меті. Цією метою має бути вільна, демократична і суверенна Україна в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Це дуже просто. Якщо ми зможемо покласти це на стіл переговорів, а ми повинні це зробити, то це єдиний шлях вперед. Це має бути об'єднана європейська позиція.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍