Ексклюзив
20
хв

Проблема корупції в Україні вирішиться після вступу до ЄС, — Павел Коваль

Про особливості вступу України до ЄС, передачу заморожених російських активів на оборонку, а також про тривалість війни в Україні — про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю Павела Коваля, голови Комітету у закордонних справах Сейму Польщі, голови Ради до справ співпраці з Україною

Марія Гурська

ЄС планує розпочати переговори про вступ України вже у червні. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Марія Гурська: Рада ЄС схвалила використання доходів від заморожених активів Центрального банку Росії на користь України. Наразі йдеться про 2,5-3 млрд євро. Наскільки ця новина важлива для України?

Павел Коваль: Це ключова новина, тому що вона відкриває шлях для того, щоб, по-перше, Росія не могла користуватись цими коштами, а по-друге, щоб ці гроші були використані не тільки на відбудову, але й на оборону — вони зараз вкрай необхідні.

Головне, щоб росіяни отримали сигнал, що гроші скеровуються на ведення війни, й українці можуть ними користуватись

Але тут йдеться не лише про кошти, які надходять від відсотків, а й про базові фінансові ресурси, які російський банк зберігає за кордоном. 

Bloomberg пише, що зараз активно обговорюється пропозиція США перевести в Україну 280 мільярдів доларів активів російського Центробанку, які розміщені в бельгійському депозитаруімі EuroClear. Це буде домінуючою темою під час зустрічі G7, яка незабаром відбудеться в Італії. Які перспективи?

Ланцюжок такий: американське рішення як додаток до голосування про допомогу Україні, яке надихнуло ЄС ухвалити відповідне рішення. Поки що це стосується лише відсотків, але згодом, сподіваюся, стосуватиметься і базових коштів. М’яч зараз на полі уряду Бельгії. Просто потрібно зробити крок, який досі західні політики вважали неможливим. Але я думаю, що настав час дати цій історії нове юридичне визначення: якщо держава поводиться настільки агресивно і так явно порушує міжнародне право, як Росія, то вона повинна зіткнутися з санкціями такого типу. Це серйозне обмеження, яке раніше не застосовувалося в такому масштабі, але, на мій погляд, його цілком можливо реалізувати. 

Одна з центральних тем в українських та світових медіа ЗМІ — початок перемовин про вступ України до ЄС. Брюссельські посадовці, яких цитує POLITICO, розповідають: дипломати з ЄС та Києва працюють над тим, щоб переконати угорський уряд дати згоду на початок переговорів. Чого очікувати?

Треба очікувати початку переговорів. Буде формальний запуск переговорного процесу. Потрібна добра воля з боку Угорщини. Наступне головування у Раді ЄС — саме угорське, і тут можуть бути певні  затримки, але, на щастя, друга частина року завжди коротша, там йдуть канікули, а тоді наступним буде польське головування. Я сподіваюся, що саме тоді відбудеться початок й українських, і молдовських переговорів. Важливо, щоб бельгійці це почали.

Польща — єдина велика країна в ЄС, яка фактично підтримує розширення

Оскільки я маю уявлення, що говорять наші партнери на Заході, то лише Варшава каже: «Так, переговори і розширення!». Інші зазвичай кажуть: «Так, переговори і розширення», але додають ще щось. Згадують, наприклад, як додаткові умови, внесення змін до договору ЄС. Це, начебто, така дрібниця, несуттєва умова, але насправді внести зміни в договір Євросоюзу — це питання кількох років. І сьогодні це насправді неможливо, тому що для цього немає політичних умов. В інтересах Польщі — розширення. Але є країни, які кажуть, що вони підтримують переговори, та насправді часто сповільнюють їх. Багато західних країн сподіваються, що насправді це триватиме довше. Сьогодні вони цього сказати не можуть, але я десь тихенько чую, як вони кажуть: «До речі, користуючись нагодою, змінимо договір ЄС». Плюс, є позиція окремих країн, зокрема, Угорщини, але не тільки.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на саміті ЄС щодо нового бюджету. Фото: JONAS ROOSENS/HOLLANDSE HOOGTE/East News

Під час переговорів з Євросоюзом вони додаватимуть різні двосторонні питання з Україною, тому що побачать, що для того, щоб пройти на наступну стадію переговорів, Київ готов посунутися в певних питаннях далі. Інколи держава може мати якісь старі претензії. Наприклад, угорці уявлять, що хочуть вирішити якесь питання меншин. Це не стосується переговорів з ЄС, але коли закриватимуть черговий розділ перемовин, скажуть: «Ми погодимося на закриття, але натомість ви маєте зробити оце». Отже, переговорний процес ітиме за цим формальним трендом, який є найважливішим і вирішальним, але також буде обтяжений багатьма зовнішніми тисками. І до цього треба бути готовим.

Наскільки цей план зараз реалістично виглядає і чим може завершитися в умовах війни?

Я дивлюся на план входження України до ЄС так само, як на магдебурзьке право в Середньовіччі. Якщо країна отримувала магдебурзьке право, вона отримувала всю правову систему і спосіб мислення. Що це означає у випадку України? По-перше, я вважаю, що сам переговорний процес буде супер.

Він буде важким, дратуватиме українців, але водночас адаптуватиме кожне питання до західних стандартів, зокрема, через початок переговорів трохи поліпшить питання корупції

Коли мені на Заході говорять про корупцію в Україні, я їм кажу: «Відкрийте двері в ЄС! Переговори з Євросоюзом — найкращий спосіб боротьби з корупцією». Є відомі способи, всі їх знають, — додаткове антикорупційне бюро і так далі. Все це добре, Але найкращими є переговори, тому що Україна неминуче перейме ту систему, яка вже діє на Заході, і це саме по собі змінить країну, дасть простір для змін українцям, особливо середньому класу.

Навіть під час війни?

Під час війни це також політично важливо. Війна — це й психологічне питання. Важливо, щоб люди, в яких, наприклад, рідні воюють, постійно отримували сигнал, що кінець уже близький — і ми будемо у спільній європейській родині. І це має глибокий сенс.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Чи може йтися про те, що нас приймуть в ЄС за пришвидшеною процедурою, якщо Україна погодиться на певні поступки щодо територій?

Я беру участь у багатьох розмовах такого типу і ніколи не чув, щоб це питання так ставилося. Я б розділив ваше запитання на дві частини. І я хочу, щоб це було зрозумілим. Україна вже має швидкий шлях до ЄС, бо має угоду про асоціацію. Про це мало хто знає або забуває — навіть люди, які займаються політикою. Але ця угода про асоціацію — це вже часткове членство. У багатьох сферах. Угода про асоціацію доповнюється угодою про розширену зону вільної торгівлі. Це означає, що, з точки зору торгівлі, Україна вже кілька років частково в ЄС. До цього додаємо безвізовий режим, тобто вона вже трохи є ніби у Шенгені. А до цього додаємо ще ширше відкриття європейського ринку через війну — тобто і законодавство, і регулюючі документи ЄС, пов’язані з початком повномасштабного нападу Росії на Україну у 2022 році. Отже, у багатьох сферах ваша країна сьогодні повною мірою використовує весь європейський ринок.

Україна готова вже наприкінці червня розпочати переговори про вступ до Євросоюзу. Фото: Shutterstock

Я завжди пояснюю це так — і галичани мене зрозуміють: уявімо, що біля Кальварії Зебжидовської, під Краковом, хтось виготовляє взуття. Коли він був у складі Австро-Угорщини, то міг виготовити невідомо скільки цього взуття, тому що там був такий великий ринок, що кожен міг купити його, без мита і без проблем. І сьогодні, якщо хтось щось виробляє в Україні, він має доступ до великої, як колись би сказали, імперії. Що ж, Європейський Союз не є імперією в політичному сенсі, але він охоплює велику територію. Я думаю, що не всі розуміють, що відбулося.

Україна має набагато швидший, ніж у Польщі, шлях в ЄС — і це навіть не враховуючи війни, розпочатої у 2022-му році

Київ і раніше мав кращі умови, ніж колись Варшава, коли приєднувалася до ЄС. По-друге, Україна має дружнього сусіда, який може ознайомити її з усіма цими проблемами, навчати, проводити тренінги. Наприклад, Німеччина не вступала в ЄС, вона завжди там була, вона взагалі не знає цього процесу. Люди не звертають на це уваги.

Пам'ятаєте слова голови канцелярії НАТО Єнсена про те, що можлива процедура вступу України в НАТО, але на тій частині території, де немає російської армії? Чи може щось подібне бути запропоноване під час входження в ЄС?

Певні тимчасові розв'язання — це трохи інша історія. У випадку з ЄС ідеться про питання митних рішень і надходження товарів. І все ж, немає жодних причин для того, щоб Україна відчувала себе якоюсь особливою в цьому питанні. Подібна проблема буде, наприклад, у Молдови, тому що потрібно буде ретельно продумати рішення щодо Придністров’я, але все це жодним чином не означатиме, що хтось визнає російські зазіхання на територію України. Можливо, будуть якісь кроки, принаймні з торговельних міркувань, які, для того, щоб торгові рішення працювали особливо добре, враховуватимуть тимчасовий стан на деякий час — Україна сама може цього хотіти, бо це буде в її інтересах. Але абсолютно точно не буде юридичного визнання будь-яких російських претензій, і змішувати це взагалі не варто. Знаєте, чого ми не розуміли, коли вступали до ЄС?

На Європейський союз потрібно дивитися, як на бізнес-можливість для людей

І тоді ми побачимо це по-іншому. Тому що ЄС дасть українському середньому класу, який страшенно постраждав після війни, можливість зосередитися на створенні особистого успіху, у вигляді фінансового оздоровлення та виходу на ринки. Це матиме величезний психологічний вплив. Сьогодні це може для декого прозвучати якось незручно, але за якийсь час закінчиться війна, а угоди вже будуть укладені. От тоді і відкриється ЄС. Війна ж триватиме не більше 5-6 років. Це буде неймовірно для тих людей, які пережили її і будуть шукати якісь нормальні шляхи розвитку. Як і кожне суспільство після війни.

Це цікаве твердження, що війна триватиме не більше 5-6 років. Тобто, ще 2-3 роки? Чому ви так думаєте?

Потрібно було б більше часу, щоб презентувати серйозний політичний прогноз.  Але ми маємо час на те, щоб розглянути  два-три існуючі сценарії. Перший — і давайте не забувати про нього — що Путін помре.

Акція протесту перед консульством Росії в Познані. 24 березня 2022 року. Фото: Łukasz Gdak/East News

У сучасній міжнародній системі відхід очільника Кремля майже автоматично означає початок переговорів. Якихось. Тому що якісь переговори точно будуть. Є другий варіант, який є найбільш негативним, крайнім варіантом у цій війні — так званий харківський момент (це ситуація, яка може визначити подальшу долю війни: або Путіну вдасться прорвати фронт, де-факто відкрити новий фронт десь між Харковом і Сумами, або українці покажуть, на що вони здатні і захистять цей черговий шматок своєї землі. — Авт.). Це станеться, якщо росіянам вдасться зайти в Україну глибше — тобто зламати лінію фронту і зміцнити її. Політичні наслідки цього насправді важко уявити як для самої України, так і для…

...Європи і США. 

Так. Але є і позитивний сценарій. І він полягає у тому, що Україна цьогоріч, як і торік, захищатиме свою територію, яка сьогодні повністю під її адміністративним контролем. Вона зможе частково відновлювати контроль над своєю територією за лінією оборони, а також зможе захищатися з повітря, тому що буде мати перші літаки, які будуть останнього покоління. І на додачу, вона зможе атакувати цілі на території Росії, оскільки матиме ракети. Плюс, проведе ефективну мобілізацію. Тобто буде виконано те, що мають зробити західні союзники, і те, що має зробити сама Україна. Якщо ці умови, про які я зараз сказав, будуть виконані, це означатиме дуже хороший сценарій для України. Зовсім добре вже і так не буде, бо щось погане вже сталося. Потрібно не забувати, що є величезні втрати населення, його переміщення через напад Росії, виїзд людей на Захід, руйнування інфраструктури. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664778933eb24da26959b702_Ukraine-Kharkiv-war-Sestry.jpg">Павел Коваль: «”Харківський момент”: ситуація на Харківщині визначить долю цієї війни»</span>

Ви сказали, що один із сценаріїв припинення війни — смерть Путіна. Якщо він помре або буде вбитий найближчим часом, чи висловлять співчуття західні лідери російському народу, як це було у випадку з аварією гелікоптера іранського лідера Ібрагіма Раїсі цього тижня?

Знаєте, я мабуть вже залишу Іран у спокої, але нещодавно ми бачили майже те саме під час присяги Путіна. Після цих фальшивих виборів дехто таки взяв участь в урочистостях.

Наприклад, Франція.

Комусь важко зрозуміти, що історія відбувається на наших очах, що Путін такий самий, як Гітлер. Нам не потрібно 30, 40, 50 років, як після тієї війни, щоб зрозуміти, що після певного моменту вже не можна подавати руки диктатору. Якщо хтось цього не усвідомлює, то нічого серйозного вже не зробить.

А такі теж були — зокрема, Ірландія у 1945 році висловила співчуття з приводу смерті Гітлера.

Завжди є хтось такий. Мабуть, це урок історії. 

Міжнародний кримінальний суд запросив ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньяху та міністра оборони Галанта за ймовірні військові злочини в секторі Газа. А також трьох лідерів палестинського руху ХАМАС. Що ви думаєте про це?

Польща підтримує рішення про розв’язання проблем двох держав, тобто Ізраїлю і Палестини, Палестинської автономії. Ми можемо будувати спосіб мислення, орієнтований і на Ізраїль, і на Палестину, але ми ніколи не поставимо Ізраїль і ХАМАС на одному рівні. Тель-Авів є нашим принциповим союзником у питаннях безпеки та важливим союзником історично.

Ізраїль органічно пов'язаний з історією Польщі та України

Багато людей з наших територій, наших громадян, євреїв чи осіб єврейського походження, колись заснували Ізраїль. Він є частиною нашого політичного горизонту. Водночас, ми залишаємо за собою право критикувати окремі дії ізраїльського уряду, наприклад, жорстокість чи порушення міжнародного права під час війни. Однак, ми ніколи не намагатимемося будь-яким чином зрівняти позицію Ізраїлю, міжнародно визнаної держави, та ХАМАСу, який є терористичною організацією. Це суперечило б справедливості, здоровому глузду та нашим інтересам.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

«Мир на умовах США — це ризик реваншу Росії»: як Балтія має реагувати на тиск Вашингтона

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress