Майбутнє

Від початку повномасштабного вторгнення Україна атакувала понад двадцять НПЗ у десяти російських регіонах. Їхня загальна переробна потужність — 192 мільйони тонн нафти на рік. Таким чином, з ладу виведено 14% нафтопереробних потужностей Росії, пише Bloomberg, посилаючись на оцінки Пентагону. Скільки збитків завдали російській економіці атаки по НПЗ, чому в США не в захваті від цієї української тактики і чому попри західні санкції Росія продовжує щомісяця заробляти на нафті мільярди доларів — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком.

‍‍Катерина Трифоненко: Наскільки ефективна українська тактика атакувати російські НПЗ? 

Олександр Савченко: Як на мене, вона найефективніша з усіх можливих. Руйнування російських нафтопереробних потужностей веде до дефіциту нафтопродуктів для сільського господарства, армії, промисловості і населення — з одного боку. З іншого — збільшує пропозицію сирої нафти на світових ринках, тому що те, що вони не можуть переробляти, мають продавати. Збільшення пропозиції веде до зменшення цін на нафту, і зараз ми спостерігаємо такий тренд, що майже три тижні йде тенденція до зменшення цін на нафту.

Якщо ми говоримо про збитки для російської економіки, про які цифри йдеться, наскільки вони відчутні для Росії?‍

Перше: переробка нафти на нафтопродукти і продаж нафтопродуктів – це набагато рентабельніша операція, ніж продаж сирої нафти. Тут важко виміряти в  абсолютних цифрах, тому що різні сорти нафти, різні продукти нафтопереробки: дизель, керосин, бензин різної якості. Якщо оцінювати в цифрах, можна сказати, що мова йде про 2-3 мільярди доларів. Ніби невелика сума, але все ж істотна.

Другий вид збитків — це дефіцит нафтопродуктів. Його важко оцінити, адже у РФ були запаси.

Росія — це країна, яка приділяє велику увагу запасам всього: харчів, зерна, нафти, нафтопродуктів. Якщо оцінювати в місяцях, десь 2 місяці РФ могла би жити без постачання нафтопродуктів

Але зараз запаси зменшуються. На жаль, тут спрацювала помилкова політика США, які дуже безапеляційно давали поради припинити бити по нафтопереробці. Ця політика дала російській нафтопромисловості десь місяць, щоб захистити свою нафтопереробку  засобами ПВО різної якості плюс вони механічно захищають ключові технологічні елементи, зокрема, сітками від дронів. Це більш-менш ефективно. Тому зараз коефіцієнт корисної дії наших ударів по нафтопереробці став меншим. І зараз така тактика — нищити запаси нафти і нафтопродуктів. Їх захистити значно важче. Це дуже великі резервуари. У принципі, їх можливо закрити тільки засобами ППО, а механічно це неможливо. Можна так сказати, що американці врятували нафтопереробку Росії — і це призвело до того, що обвал цін на нафту не такий стрімкий.

Таким чином ця наша правильна тактика не стала стовідсотково ефективною. Якщо США дозволять бити по російській нафтопереробці американськими ракетами, то виправити ситуацію можна досить швидко. Якщо ми зараз знищували 14% нафтопереробки, це не критично. Якщо б ми знищували більше 50%, війна б зупинилася. Тому що постачання нафтопродуктів по всіх критичних системах Росії стало б просто неможливим.

І от так американці врятували Росію від поразки в цій війні. Якийсь панічний страх перед крахом режиму Путіна все ж таки продовжує існувати у США

‍Звідки береться цей страх? Чому США не розглядають сценарій остаточної поразки Росії?

Важко сказати зі стовідсотковою впевненістю, але всім загальновідомі страхи Білого дому перед крахом путінського режиму. Мені здається, це відбувається не без участі російських агентів впливу і корисних ідіотів. Корисні ідіоти просуваються на якісь посади, а потім діють нерішуче, коли навпаки потрібна рішучість. Також я думаю, що вплив російських агентів в Америці хоч і менший, ніж в Україні, але присутній. І там працює досить професійна агентура — вона є в парламенті, в Білому домі, я допускаю, навіть і в Пентагоні. Вони дуже добре знають особливості бюрократичної машини, страхи, зокрема й Байдена, його фобії чи слабкі місця і туди б'ють. Потім Америка виправляє помилки, але час вже пішов. Зараз, скажімо, вже немає такої заборони бити українськими дронами по нафтопереробці, але росіяни встигли її захистити. Цей місяць мав вирішальне значення.

Якби інтенсивність знищення була така, як на початку наших атак, то допускаю, якщо не 50, то процентів 30 індустрії ми могли б знищити на певний час. Все це можна відновити, але на це треба час — десь півроку, а десь і рік

‍Чому США змінили публічну риторику і в інформаційному просторі відмовились від критики українських ударів по російських об’єктах?

Був вплив американського суспільства, науковців, були статті в солідних виданнях з роз’ясненнями. Я, наприклад, теж люблю писати. Пишу пости, пишу листи і там довожу математично, що з кожним процентом знищеної російської нафтопереробки ми збільшуємо постачання нафти на світовий ринок. Чим більше товару, тим менша на нього ціна. Це загальновідомий факт — і не треба бути великим економістом, щоб дійти до такого висновку. Тож впливові журнали, впливові think-tanks почали вказувати на помилки Білого Дому, що, навпаки, — знищення російської нафтопереробки веде до зменшення цін на нафту і це потрібно тому ж Байдену, щоб мати шанс бути обраним.

І тому вони визнали свою помилку, не публічно, але зняли це застереження. Чекаємо, щоб вони зняли ще й заборону на удари американською зброєю по російських військових й об'єктах критичної інфраструктури. Тоді це буде кінець війни. Її можна закінчити буквально за місяць. Рашистська логістика з плечем не як зараз 70-80 кілометрів, а 300 кілометрів, працювати не зможе. У них не вистачить машин, я скажу навіть — водіїв не вистачить, тому що одне за 70 кілометрів постачати наряди, живу силу, харчі на фронт і зовсім інше — 300 кілометрів. Це по суті крах.

І всього цього можна досягти навіть без збільшення додаткових озброєнь, а треба ухвалювати раціональні, правильні рішення, яких зараз у Штатів теж дефіцит

‍Попри західні санкції Росія продовжує заробляти на нафті: у лютому це було 10 мільярдів доларів, у квітні — 14 мільярдів. Виглядає так, що росіяни навчались обходити всі ці обмеження. Як цьому протидіяти?

Росія навчилася обходити санкції з двох причин. Перша — коли запроваджувалось те чи інше обмеження, не були чітко визначені органи влади ні в Євросоюзі, ні в США, які мали б відстежувати й контролювати ці процеси і протидіяти обходу санкцій. Це була величезна помилка, яка зробила з обмежень просто побажання. Тобто американці бажали би, щоб, наприклад, нафта продавалася дешевше за 60 доларів. Американці бажали би, щоб європейські структури не купували нафту. Але не було органа, який би чітко визначав би — працює санкція чи ні. А якщо не працює, то чому і що треба зробити, щоб вона запрацювала. В останні декілька місяців з’явились насамперед спонтанні рішення Штатів, які надсилають своїх представників в країни, які допомагають Росії обходити санкції, але системи все ще немає.

І найголовніше, чому санкції не працюють — мають бути чітко окреслені покарання для тих, хто сприяє обходу санкції чи їх порушує

В останні 2-3 місяці щось відбувається. Євросоюз дозволив притягати навіть до кримінальної відповідальності людей, які сприяють обходу санкції. У Штатів така можливість була і раніше, в них екстериторіальна дія американського права, вони можуть арештувати будь-кого на будь-якій території, хто порушує американські закони, а санкція — це як закон.

І покарання має бути не лише адміністративно-економічним, але й кримінальним — і така можливість вже є, але прецедентів ми не ще бачили. Так само я, наприклад, не знаю, як будуть карати банк чи компанію, яка допомагає обходити санкції або не виконує санкційні вимоги. Бо штраф дуже великий, у 100 разів більше, ніж операція. Провели операцію на мільйон, значить 100 мільйонів покарання цій організації чи тотальна заборона на обіг акцій — є багато методів. І третє, треба карати країни, які сприяють обходу санкцій: Казахстан, Туреччина, з Китаєм працюють середньоазійські республіки. Якби для них була розроблена система покарань, то обмеження працювали б набагато ефективніше. Якщо взяти санкційний тиск за 100 відсотків, то зараз його ККД (коефіцієнт корисної дії) — 10-15%. А якщо б санкції застосовувати правильно, то ККД був би десь на рівні 80-90%. Знову ж таки, все в руках американців і Євросоюзу.

І, очевидно, треба застосовувати нові й нові санкції, тому що російська економіка дуже адаптивна. Щойно вони адаптувалися до одних санкцій, відразу потрібні інші — це має бути безперервний процес

Якщо, скажімо, Штати захочуть закінчити війну, у них і в Європейського Союзу є всі можливості зробити це за 2-3 місяці. Також це була тотальна помилка Заходу, що вони боролись з імпортом російської продукції, а треба боротися з експортом. Скажімо, 30% мита на весь російський експорт, а країни, які не будуть дотримуватись, підпадають під вторинні санкції США. Америка може накласти мита на торгівлю з цими країнами. Так, як вони душать Китай, так можуть душити будь-яку іншу країну. Це вже може призвести до колапсу експорту з Росії. Чи можна просто потерпіти, закрити всі коррахунки і забрати всі залишки на цих коррахунках всіх російських банків та заборонити їм працювати з євро, доларом. Це був би тотальний крах банківської системи. Звісно, це ризики.

Треба збільшити запаси газу й нафти, розконсервувати свердловини в Сполучених Штатах. Тобто треба виключити Росію зі світової торгівлі

Чи заборонити всім російським кораблям, автомобілям, літакам заходити в порти за межами Росії  — це був би колапс зовнішньої торгівлі. За таких умов РФ проіснувала б місяці два — максимум. Є багато дуже дієвих інструментів для припинення війни і придушення Росії, але поки що Захід застосовує так би мовити вагітні санкції і системи покарання — дуже-дуже помірковано, потрошку. Нікого не арештували, нікого до в'язниці не посадили. Зовсім по-іншому вони працюють, як, наприклад, хтось посягає на американський фондовий ринок — там зразу ФБР, тюрма і на цьому все закінчується. А тут поки що все якось не так іде.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Наталія Ряба: Містере Снайдере, найперше моє питання — чому ви так любите Україну?

Тімоті Снайдер: Найперше, мені важливо правильно розуміти речі. Україна — це місце, де багато людей мають багато непорозумінь. І я вважаю, що можу виправити деякі з них. Це не означає, що українці люблять мене за все, що я кажу. І це другий момент.  Безумовно, були моменти, коли я говорив речі, які деяким українцям дуже не подобались. Але, що стосується війни, у мене є певне її історичне бачення, яке включає розуміння військової історії.

Війни виграються або програються — і є певні об'єктивні фактори, які треба враховувати

Я думаю, що мова допомагає Україні, тому що на Заході ми часто живемо у психологічному світі, де все залежить від наших почуттів або почуттів Путіна. Але це не спосіб виграти війну. Війни виграються завдяки розумінню об'єктивних умов. Крім того, є ще одна причина, чому я цікавлюся Україною — це найцікавіша країна в Європі. Я почав як сучасний історик, що досліджував Східну Європу, і зрозумів, що всі проблеми, які мене цікавили, привели мене до України. Чим більше я вивчаю історію, тим більше я розумію, наскільки центральне місце займає Україна в інших питаннях. Ваша країна принесла мені багато знань і чудових колег.

‍Дональд Туск, премєр-міністр Польщі, заявив, що Європа перебуває у передвоєнній ері. Наскільки можлива військова конфронтація між країнами НАТО та Росією?

Давайте уявимо, що Чехословаччина б воювала у 1938 році (згідно з Мюнхенським договором, Німеччина анексувала Судетську область, територія Чехословаччини скоротилася на 38%. — Авт.), її французькі та британські союзники побачили, що вона бореться, й почали б їй допомагати. Це світ, в якому ми живемо. Для мене це правильна історична аналогія, тому що чехи могли б воювати з німцями, але не вірили, що можуть. Різниця в тому, що Україна боролась проти росіян. І деякі союзники почали допомагати, хоча й дуже повільно.

Чи буде ще більша війна, залежить від того, чи виграє Україна. Якщо вона це зробить, я не думаю, що будуть ще війни такого типу

Це знеохотить не лише Росію, але й Китай. Але якщо Україна програє, це буде виглядати як успішний спосіб вести у такий спосіб зовнішню політику. І, що найважче для українців, якщо Росія виграє, вона скористається українськими ресурсами, землею, людьми. І це змінить те, що Росія зможе зробити з рештою Східної Європи.

‍У середині червня відбудеться Глобальний саміт миру у Швейцарії. Чого можна очікувати від мирного плану?

Мирний план — це українська ініціатива. Важливо не стільки сама частина про мир, скільки умови для миру. Основна мета мирного плану — нагадати всім, що Україна є суверенною державою, що вона має свої кордони і що є певні елементарні умови міжнародного права. Це ідея мирного плану. І ще один момент — коли Росія програє, вже буде прецедент, буде ланцюг подій і конференцій, які можуть продовжуватися. Але, звісно, мирний план не є заміною перемоги у війні.

‍Як ви вважаєте, чи можливо повернути всі наші території? Президент Зеленський каже, що нам потрібно повернутися до кордонів 1991 року. Чи можливо це в умовах, які ми маємо зараз?

Зараз це неможливо. І це очевидно. Але це цілком можливий результат війни. Було б дивно, якби українці боролися за щось інше. Є також стратегічне питання. Щоб виграти цю війну, українцям потрібно контролювати певні території, включаючи Азовське море та Крим. Незалежно від того, законно це чи ні, Україна повинна мати більше контролю на півдні, якщо вона хоче перемогти.

‍Зеленський каже, що нам потрібно більше й більше зброї. І ми розуміємо, що у нас зараз дуже складна ситуація в Харківській області. Як ми можемо залучити західні країни до ще більшої допомоги у захисті України?

Усі повинні зрозуміти, що це довготривалий процес. Спочатку Захід думав, що Україна швидко програє, тому не було сенсу надавати важке озброєння. А потім на наступному етапі ми вирішили надавати зброю, щоб показати, що ми на правильному боці. Але потрібно думати про те, як виграти в довгій війні, і не тільки постачати, але й виробляти зброю.

Ми зробили велику помилку у 2022 році, не думаючи, що це буде довга війна. Ми повинні були почати виробляти такі речі, як артилерійські снаряди

Українцям потрібно говорити Заходу, що ця війна — поворотний момент історії, і що в кінцевому підсумку ми виграємо, але це довготривалий процес. Ми повинні організувати виробничу лінію, заводи, щоб дати Україні все, що вона потребує. Смішно боротись у війні за графіком. Якщо повернутись до аналогії, якби Чехословаччина чинила опір у 1938 році і боролася з нацистами в 1940 році самостійно, чи казали б ми, чому ви ще не перемогли? Ні, ми б казали, що ми їх забезпечимо необхідними речами. Ми маємо дуже короткий часовий горизонт і нереалістичні уявлення про те, як відбуваються війни. Потрібно продовжувати чинити тиск на інші сторони, поки щось не піде не так у їхній політиці. І саме так ми повинні про це думати.

‍Ми очікуємо на ще один саміт цього року — саміт НАТО у Вашингтоні. Група Єрмака-Рассмусена висловила сподівання, що Україна може вже найближчим часом отримати запрошення приєднатися до Альянсу. Наскільки це реалістичний сценарій?

Моє особисте бачення — Україна повинна бути в НАТО. І ми могли б просто активувати статтю 5 для допомоги Україні. Це було б найпростішим рішенням, бо стаття 5 не вимагає від американських військ йти в Україну. Це означає, що всі допомагають. Це моє персональне бачення. Так, як це було після терактів 11 вересня 2001 року у США. Тоді була активована стаття 5, але це не означає, що кожна країна НАТО вторглась до Афганістану. Це моя особиста думка. Але я не американський президент.

Дуже важливо слухати те, що сказав Блінкен у Києві. Він сказав, що шлях України — у НАТО. Але він не сказав, що вас приймуть за два місяці

Було б помилкою, якби українці очікували те, що не станеться. Я б дуже обережно ставився б до того, щоб очікувати те, що не станеться. Я б фокусувався на тому, що можна отримати. Україно-американські відносини й так достатньо складні. На місці української влади я би не казав, що Україна приєднається до НАТО у липні 2024 року. Це було б помилкою. Бо наступний крок — сказати, що Америка вас зрадила, а вона вас не зрадить. Так, є помилки, Штати дуже повільні, але вони вас не зрадять. Америка робить усе можливе у свій власний спосіб. 

‍Давайте поговоримо про цьогорічні вибори в США. Запекла боротьба розгортатиметься між Джо Байденом і Дональдом Трампом. Якщо останній переможе, що буде з демократичним світом? Чого чекати Україні? 

Найпростіша річ: якщо Трамп переможе, Америка просто зникне. Ви будете бачити, як ми робимо речі, схожі на Тбілісі у Канзас-Сіті, Майдан в Остіні у штаті Техас. У нас не буде зовнішньої політики, буде хаос протягом тривалого часу. Прагнення Трампа — це те, чого не потерпить значна частина американського суспільства. Якщо він переможе, то намагатиметься робити дивні речі. І у цьому випадку майже не має значення, що він думає про Україну. Ми зникнемо з екранів. Європа повинна буде взяти на себе ініціативу. Йдеться про німецьке виробництво зброї, французьких солдатів — має бути європейський сценарій. Якщо не для перемоги, то принаймні для того, щоб протриматися ще рік. 

‍Цьогоріч ми очікуємо ще одні вибори — до Європарламенту. Ми бачимо, що праві партії набирають обертів. Що у випадку їхньої перемоги чекає на Європу й Україну? Чи можна говорити про скорочення допомоги? 

Я не думаю, що Європа припинить допомогу Україні. Від початку війни минуло більше 2-х років, в Європі відбулось багато виборів. Деякі відбулись так, як Україна хотіла, деякі — ні. Я думаю, що в Європі думка еліти стає все більш прихильною до України. І я думаю, що громадська думка є досить постійною. Я не думаю, що настане момент, коли вся допомога зупиниться. 

‍Яким ви бачите сценарій перемоги України? Які сьогодні є варіанти закінчення війни?

Найперше, треба мати терпіння. Україна не переможе цьогоріч. Росія не переможе цього року. Ніхто не переможе цього року. По-друге, логістика. І це те, в чому українці були праві, що війни виграються фундаментально на логістиці. Тому не може бути мосту в Керченській протоці. Українці повинні мати можливість знищити російську логістику в радіусі 100, 200 км від своїх власних кордонів. І, по-третє, треба мати очікування, що зміниться російська політична система, що вона зазнає поразки.  Це не питання фізичного вигнання українцями кожного російського солдата.

Йдеться про те, щоб не дати Росії перемогти. Це питання унеможливлення її перемоги, а потім і змін всередині неї

Тому що коли вони зміняться, вони забудуть про цю війну прямо зараз. Ця війна — екзистенційна, але для них вона необов'язкова. Це як відпочинок. Ніби вони самі вирішили це робити. Їм це подобається, розумієте? Але коли в Москві виникне серйозна політична проблема, вони забудуть про цю війну, тому що вона необов'язкова. І вони почнуть турбуватися про Кремль. І не буде сенсу тримати війська в Україні, бо вони знадобляться де-інде, вони стануть частиною чиєїсь боротьби за владу. Треба триматися міцно, не витрачати занадто багато українських життів на речі, які не мають сенсу, треба знищувати російську логістику, набратися терпіння і дожити до наступного року.

Марія Гурська: У Росії призначили новий уряд, в якому всі міністри залишились на своїх місцях, окрім очільника Міністерства оборони РФ. Але ротації відбулись і в уряді Польщі. Чи впливають вони на безпеку країни і на відносини з Україною?

Павел Коваль: Ці зміни стосуються європейських виборів. У Польщі довгий-предовгий виборчий марафон. Почалося восени з парламентських виборів, потім два тури місцевих виборів, а тепер — до Європейського парламенту. Деякі політики, які були в уряді, стартували з кампаніями на цих виборах. Прем’єр-міністр попросив їх піти у відставку і зосередитися на виборчій кампанії. У цьому і є суть змін.

10 травня у Варшаві відбувся черговий фермерський протест. Фермери знову протестували проти української агропродукції на європейському ринку — і це після такого складного розблокування кордону. Наскільки велика загроза поновлення протестів на кордоні?

Протест не був дуже масштабним. Не бачу підстав розглядати польсько-українські відносини через призму цих подій. Не знаю чому, але висвітлювати протести фермерів стало модним. Польща є єдиною великою країною в ЄС, яка так чітко і твердо бачить свою зацікавленість у вступі України до Європейського Союзу. В країнах ЄС протести фермерів відбуваються практично щомісяця — це європейська нормальність. 25 червня починаються переговори про вступ України до ЄС. І це найважливіший факт.

Україна вже на прямому шляху до Європейського Союзу. Це станеться ще під час головування Бельгії

Це важливо, бо далі черга Угорщини, з ними ніколи не знаєш, що буде. Пізніше буде головувати Польща. І я сподіваюся, що тоді переговори з Україною будуть добре розвиватися. Словом, через 5-7 років ви будете в Євросоюзі, а тоді, cкажу вам чесно, в Україні також постійно будуть фермерські протести, бо так відбувається в ЄС. Внутрішній ринок тут дуже зарегульований, існує багато різних зобов’язань, тому фермери в ЄС виробляють агропродукцію за високою ціною. В Україні вони також вироблятимуть товари за вищою ціною, ніж зовні. Тому як тільки з’явиться будь-який сільськогосподарський продукт ззовні, то негайно почнуться протести. І це парадокс, але оскільки я хотів би, щоб Україна якнайшвидше вступила до Європейського Союзу, то в якомусь сенсі я бажаю, щоб у вас якомога швидше почалися протести фермерів, які просто є частиною політичного ландшафту ЄС.

16 травня Володимир Зеленський обговорив з польським прем'єром Дональдом Туском загострення ситуації на Харківщини. Президент України скасував усі міжнародні візити через спроби російської армії прорвати фронт. Чого очікувати, на вашу думку, і що зараз мають робити світ і Польща?

Ми маємо справу з тим, що я назвав би «харківським моментом»цієї війни. Це означає, що відбувається ситуація, яка може визначити подальшу долю цієї війни і вирішити її надовго. Або Путіну вдасться прорвати фронт, не дай Боже, чи де-факто відкрити новий фронт десь між Харковом і Сумами, або українці покажуть, на що вони здатні і захистять цей черговий шматок своєї землі. Це те, що ми будемо спостерігати в найближчі тижні. І в цьому суть цього харківського моменту. Якщо росіяни прорвуть фронт, то використають це як пропаганду проти української влади та суспільства, демонструючи їхню слабкість. Найближчі тижні означатимуть неспокій на харківській ділянці  фронту, а також масштабні інформаційні операції проти України та Заходу, суть яких полягатиме в тому, що росіяни намагатимуться продемонструвати, ніби Україна не здатна впоратися у цій війні.

Вони бачать, що українці чудово дають раду, що є лінії оборони, що все побудовано — окопи та інше. Але пропаганда буде весь час тиснути і пробувати послабити позиції України

Що ми можемо і повинні зробити зараз?

Найголовніше — це забезпечення зброєю. Наразі важко оцінити, наскільки дорого коштувало зволікання з ухваленням рішення з боку спікера Палати представників США Джонсона. Якщо боєприпаси встигнуть доставити, то основні речі будуть зроблені. Але важливим, як на мене, є те, що люди досі вважають, що інформаційна сфера відірвана від військової, а тим часом там з боку Росії зараз починається найбільша канонада проти України, Польщі та Заходу.

Росіяни намагатимуться інформаційно прикрити свій план захоплення Харкова, витіснення України з міста. І також з цієї причини найближчі тижні є ключовим моментом

Держсекретар США Блінкен під час візиту до Києва наголосив, що американська зброя вже в дорозі.

Сподіваюся, що встигнемо.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66433572b9467d0d5363981e_14_05_2024_01_09687.jpg">Американська військова допомога вже скоро прибуде в Україну — Блінкен у Києві</span>

14 травня президент Дуда заявив, що Польща не віддасть Україні свою систему Patriot, втім, українські політичні експерти обговорюють можливість закриття неба над Західною Україною польською системою протиповітряної оборони. Чи можливо це, чи ведуться такі переговори?

Не можу розкрити вам деталей дипломатичних переговорів, тому що вони не призначені для публічного обговорення, але на Заході зараз багато говорять про те, щоб знайти спосіб хоча б частково захистити повітряний простір Польщі. Кращий захист польського повітряного простору на сході також означатиме захист на кілька десятків кілометрів вглиб українського неба. Але це технічні рішення. На Заході розмірковують, як трохи покращити ситуацію.

‍13 травня з’явилась інформація, що Естонія буцімто  озглядає можливість відправки своїх військ в Україну. Після подібної ініціативи з боку президента Франції Еммануеля Макрона це виглядає, як сценарій певного плану. Що ви думаєте про це?

Це наразі не сформулювалося в конкретний план. Зараз найважливішою справою є підписання наступних оборонних угод для України. Угода з Польщею буде, мабуть, черговою, тому що вона вже активно готується. Ключовою є також підготовка до саміту НАТО. Потрібно оцінити, що ще можна зробити напередодні його проведення, тому що зараз виглядає, що пропозиція для України буде слабкою, незважаючи на зусилля Польщі.

Важливим є  зосередження на переговорах з ЄС. Вони також будуть чинником безпеки для України

Я думаю, що це ті напрямки, на яких зараз варто зосередитися, а також на тому, що боєприпаси повині бути негайно доставлені на фронт.

У Словаччині 15 травня стався замах на прем'єр-міністра Роберта Фіцо. Що ця подія означає для безпеки Європи?

‍Перш за все, ми засуджуємо терор — політичний терор, політичні замахи, які призводять до смерті та ескалації ненависті. Обов'язком кожного політика, незалежно від того, хто став жертвою, є засудити напад і чітко заявити, що ми не сприймаємо таких способів політичної діяльності. По-друге, замах на Роберта Фіцо є сигналом того, що відбувається сьогодні з Європою і Заходом. Словаччина — це лакмусовий папірець, який показує, що відбувається в більшості західних країн, починаючи від США. Це такий політичний поділ, коли ви навіть не можете собі уявити, що хтось може перейти з одного боку на інший. Фіцо в цьому контексті також був різким політиком, але я хотів би сказати просто: за нього потрібно молитися, тримати кулаки. І терор треба засуджувати.

Це правда. У Росії недавно відбулися зміни в оборонці та в найближчому оточенні Володимира Путіна. Аналітики Американського Інституту Дослідження війни наголосили, що за призначенням нового міністра оборони стоїть підготовка до тривалої війни з можливим зіткненням з країнами НАТО. Що ви про це думаєте?

Зміни в Кремлі, на мій погляд, дійсно означають підготовку до більш затяжної війни. Шойгу явно втрачає вплив. Інші люди приходять на його місце. Що в цьому добре, так це принцип: чим більше в Росії великоросів і націоналістів, російських шовіністів у верхівці влади, тим слабша Росія. Є така залежність, тому цікаво, що на місце Шойгу, який не є етнічним росіянином, а тувинцем, приходить росіянин. Отже, це означає, що російський націоналізм консолідується всередині Російської Федерації, відштовхуючи і ще раз посилаючи сигнал, що всі інші нації є націями другого сорту.

‍У цій самій ситуації опинився вже колишній віце-прем'єр Росії В'ячеслав Сурков, який є чеченцем за походженням.

Це давнє правило в Російській імперії.

Чим більше російського шовінізму в керівництві, тим немічніша Росія. Це завжди було ознакою слабкості

Добре видно, що росіяни у цій війні захищені, тому що навіть структура призову така, щоб захищати етнічно російський елемент і намагатися втиснути якомога більше представників інших націй Російської Федерації. Але це завжди послаблює Росію, яка є імперією за сутністю. Недостатньо, що ці народи і так у поганому становищі на периферії — вони бідніші, не мають можливості розвиватися — то в разі війни їх усіх ще й вербують і відправляють на фронт. Без будь-якої підготовки, часто на вірну смерть. Вони це бачать — і це дуже послаблює Росію.

Хіба що в довгостроковій перспективі, тому що найближчим часом ми не бачимо чогось, що вказувало б на можливість внутрішнього бунту.

Однак санкції спрацювали. Однак Путіну необхідно здійснювати зміни у верхівці влади. І, все ж, він усе слабший. І слабшає позиція тих осіб, які були архітекторами цієї війни. Особливо це стосується Шойгу. Військова економіка протримається ще два-три роки. Не довше. Жодна воєнна економіка не протрималася довше. Хтозна, можливо, негативних сигналів для Путіна більше, ніж здається на перший погляд.

‍Цей шматок пирога може виявитися завеликим для нього.

Може виявитися, що Путін ним вдавиться.

11 травня Дональд Туск на Підляшші оголосив про початок робіт з будівництва сучасних фортифікаційних споруд на суму приблизно 375 мільйонів доларів. Чому це важливо і як виглядає зараз ситуація на польсько-білоруському кордоні? ‍

Провокацій більшає. Цей кордон набагато менш безпечний сьогодні. Не секрет, що Лукашенко є надзвичайно близьким до Путіна, і для мене сьогодні він виглядає, як міністр в уряді Путіна, а не як президент окремої країни. З ним ще буде багато проблем. Взяти хоча б скандал із суддею Шмідтом, який виявився агентом самопроголошеного очільника Білорусі. Але основним інструментом, який Лукашенко скеровує проти Польщі, є гібридна війна. Він намагається звозити і проштовхувати мігрантів з різних куточків світу, подає їм неправдиву інформацію. Це може створювати низку різних небезпек. Ці люди мають внести плутанину, влаштовувати провокації і будь-якою ціною потрапити до Польщі. Можливо, серед них також мають проникати агенти, які діятимуть проти Варшави. Усе це створює сценарій запеклої гібридної сутички. Але ми будемо захищатися і ми впораємося.

Виступаючи нещодавно у Сеймі, Дональд Туск заявив, що Росія втручатиметься у вибори до Європарламенту. В Європі оголосили про створення Агентства для боротьби з дезінформацією, а в Польщі цього тижня зявився новий уповноважений з питань міжнародної дезинформації. До чого готуються Європа і Польща?

‍Ми з вами говорили про так званий харківський момент. Під час очікування того, що буде, як вдарить Путін, чи точно українці отримають зброю вчасно, будується таке шкідливе інформаційне тло. Я бачу це на конкретних прикладах. Знаю багатьох публічних діячів, яких методично атакують в Інтернеті, і це передбачає провокування інших нападів на них, адже потім це переходить в реальне життя. Спочатку іде послідовна дискредитація когось в мережі, потім це перетікає до класичних медіа, і, нарешті, часто веде за собою реальну трагедію, завершується насильством. Це план Путіна для прикриття в такий спосіб його наступу.

‍Журналістка і письменниця Енн Епплбом  цього тижня на конференції Impact сказала: «Проблема сучасного світу полягає в тому, що люди роблять висновки не з реальності, а з того, що бачать на екранах своїх мобільних телефонів». Як з цим боротися?

На цьому власне і полягає проблема — масова дезінформація в Інтернеті, яка потім стає реальною і часто є джерелом додаткової агресії, емоцій тощо. Ми в нашій Раді з питань співпраці з Україною вже плануємо і зараз створюємо невеличку команду для моніторингу того, як Росія намагається впливати на польсько-українські відносини в рамках інформаційної війни. І це не завжди лише фабрики тролів. Часто це більш складні проєкти, в яких, як це не парадоксально, задіяно менше людей.

Але вже зрозуміло, що росіяни ціляться у людей, середовища, групи, які займаються побудовою польсько-українських стосунків, обороною цих відносин, донесенням правди про ці стосунки

Це правда, але також, нам потрібно більше працювати з нашою молоддю — як польською, так і українською — щоб вони отримували інформацію з надійних джерел, які заслуговують на довіру, а не лише з соціальних мереж.

І вчилися критичному мисленню! Це має вирішальне значення. Якби сьогодні мене спитали, що б я хотів сказати людям, чого обов'язково потрібно навчитися, я б сказав: критичного мислення. Щоб люди не вірили один в один тому, що бачать на екрані свого мобільного.

Тімоті Снайдер у роботі «Про тиранію. 20 уроків ХХ століття» говорить про найкоротший шлях розвитку критичного мислення — читання книг!

Читання важливе. Заохочуймо читати і, перш за все, критично аналізувати кожен текст, кожну передачу, кожну зустріч. Освіта в наш час є надмасовою. Вона впливає на цілі суспільства. Світ ніколи не буде ідеальним, тому що це дуже великі групи людей, але кожного можна навчити критично мислити, щоб він сам шукав правду.

‍У Грузії на наших очах відбувається транзит від демократії в обійми Кремля, в обійми Росії. Чи зможе проголосований диктаторський закон про іноагентів знищити європейське майбутнє Грузії?

Ми бачимо, що в Грузії триває революція — і це велика річ. Побачимо, куди все піде. Я дуже уважно за цим стежу. На жаль, зараз більшість мого часу присвячена Україні та польсько-українським відносинам. Але в Грузії ставки насправді величезні, тому що на кону безпека всієї Європи. Грузію завжди трохи недооцінюють, тому що люди десь на Заході думають, що вона далеко. А Грузія не так вже й далеко. Тому я сподіваюся, що, по-перше, буде мирне вирішення, а по-друге, що уряд відступить. На щастя, ще є президент. Ймовірно, вона накладе вето на документ — і закон повернеться до парламенту. І я раджу грузинській владі схаменутися і не заходити занадто далеко, тому що історія України детально демонструє, що відбувається, коли влада не може зупинитися, коли вона йде супроти усіх попереджень, і тоді від цього в неї починаються серйозні проблеми.

Грузія, Україна та Молдова на шляху в Європу!

Першими Україна та Молдова починають переговори у червні, але Грузія також має статус кандидата, тому на неї також чекає момент, коли буде натиснуто кнопку «старт».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6644a2495d56f4379222d0d8_%D0%97%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20WhatsApp%2C%20%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B0_%202024-05-15%20%D0%BE%2013.47.46_f2dd80bf.jpg">«Закон про “іноагентів” — це лише початок», — грузинський незалежний журналіст Темур Кігурадзе про узурпацію влади у Грузії</span>

Росіяни наступають на українські позиції на півночі Харківської області з 10 травня. Цей регіон безпосередньо межує з Росією. Ірина Верещук, яка взяла участь у зустрічі з Економічною місією Польської агенції інвестицій і торгівлі (PAIH) в посольстві Польщі в Києві в четвер, розповідає, що лишень щойно повернулася з Харкова.

«Ситуація в місті залишається складною, але люди мене вразили. Харків доглянутий, чистий, люди зосереджені й всі розуміють завдання, які стоять перед ними. Муніципальна, обласна та військова влада в Харкові працює, і всі усвідомлюють виклики та відповідальність, які стоять перед ними», — повідомила вона.

За даними української влади, самому мегаполісу, розташованому приблизно за 40 км від кордону з Росією, наразі не загрожує захоплення. Віцепрем'єр-міністр оцінила, що росіяни, які атакують поблизу кордону, мають на меті створити паніку серед населення.

У розмові з PAP Верещук подякувала польському народу за підтримку з перших днів відкритого вторгнення Росії в її країну і сказала, що ця солідарність досі жива.

«Ми дякуємо польському народу за те, що ми досі відчуваємо вашу підтримку. Водночас ми розраховуємо на те, що польський уряд матиме резерви на випадок, якщо потрібні будуть швидкі дії на харківській ділянці», — сказала Верещук.

Урядовиця нагадала про польську допомогу на початку вторгнення російських військ в Україну та діяльність неурядових організацій і волонтерів, які тоді долучилися до забезпечення потреб українців, зокрема в Харкові.

«Я прошу, щоб польський уряд відчув, як тоді, наскільки серйозною є нинішня ситуація. Попереду нас чекає важка зима, адже ворог зруйнував наші електростанції та теплоцентралі. Харків та інші міста потребують енергетичної підтримки та інших видів допомоги, а це місто-мільйонник з 500 тисячами потенційних біженців», — підкреслила вона.

Віцепрем'єр-міністр повідомила, що кількість біженців, які прямують до Харкова, збільшується через російські атаки, які відбуваються протягом останніх кількох днів.

«Ці люди втратили все. Вони виїхали з-під обстрілів з Вовчанська, з інших місць, де вони втратили свої будинки, де була зруйнована інфраструктура. Вовчанськ майже повністю зруйнований. А це означає нову хвилю біженців, тобто, ще більше жінок з дітьми. І я буду вдячна, якщо Польща подивиться на ситуацію саме так», — наголосила Ірина Верещук в інтерв'ю PAP.

В останні місяці основними темами дезінформації, поширюваної в Польщі, були парламентські вибори, післявиборчі переговори та вибори до Європейського парламенту. За даними Єврокомісії, ще до парламентських виборів більша частина поляків були переконані, що під час виборчого процесу можливе іноземне втручання і що інформаційна війна неминуча. Одним із популярних дезінформаційних наративів був про те, що ЄС доклав руку до польських виборів і посіяв побоювання, що новий польський уряд перейме практику «тоталітарних держав».

Звіт дослідницької агенції ЄС European Digital Media Observatory (CEDMO) показує, що і поляки, і словаки не мають достатнього соціального імунітету до дезінформації.

Особливо у передвиборчий період це робить їх легкою мішенню для різноманітних іноземних пропагандистських операцій, дезінформаційних кампаній, поширення фейкових новин та підриву довіри до демократичних процесів

Як зазначила віцепрезидентка Єврокомісії Вера Йоурова, активізація російських дезінформаційних кампаній особливо помітна напередодні майбутніх європейських виборів, які відбудуться в ЄС 6-9 червня:

— Росія має спеціальну стратегію для кожної країни-члена. Вона інвестує особливо в ті країни, де знає, що зможе легко впливати на велику аудиторію.

Йоурова наголосила, що особливо небезпечними є так звані діпфейки, тобто контент, наприклад, аудіо- чи відеозаписи, які глибоко маніпульовані штучним інтелектом. Наприклад, напередодні торішніх парламентських виборів у Словаччині соціальною мережею поширився голосовий запис, в якому головний кандидат від опозиції Міхал Сімечка нібито переконував журналістку, що він не хвилюється за результат виборів, оскільки його партія купила голоси виборців. Відео було створено повністю за допомогою штучного інтелекту.

«Ми знаємо, що діпфейки використовувалися на всіх останніх виборах у країнах ЄС», — зазначила Йоурова

У Польщі найпопулярніші дезінформаційні повідомлення стосуються того, як різні політичні групи будуть маніпулювати виборами до Європарламенту. За даними Єврокомісії ефективність таких меседжів, відображається у зниженні підтримки поляками Європейського Союзу, зростанні скептицизму щодо планів і політики ЄС, наприклад, щодо Зеленого курсу, імпорту товарів з України, цін на енергоносії або потенційних реформ договорів ЄС.

Поляків лякають тим, що ЄС заборонить опалення газом і вугіллям і що Польща буде втягнута у війну Росії з Україною. Ще одним поширеним наративом є те, що ЄС хоче стати «тоталітарною наддержавою» і що політики ЄС навмисно поширюють неправдиву інформацію про те, що сільське господарство сприяє глобальному потеплінню.

За даними ЄК, з січня по квітень цього року в польському публічному просторі найчастіше поширювалася така брехня:

• Зелений курс заборонить вирощування овочів;
• ЄС заборонить туалетний папір (така інформація поширювалася, зокрема, у Facebook та TikTok), а Директива про будівлі призведе до експропріації орендодавців;
• Європейськими виборами будуть маніпулювати, якщо не Росія, то Німеччина.

Як і в інших країнах-членах ЄС, у Польщі також поширюється дезінформація про міграцію, особливо про те, що нові закони про міграцію та притулок змусять Польщу приймати мігрантів з Німеччини

З іншого боку, коли йдеться про фейкові новини щодо зміни клімату, поляків лякають зростанням цін на енергоносії, особливо з огляду на той факт, що польська економіка все ще значною мірою залежить від вугілля.

Згідно з доповідною запискою ЄК, за останні місяці Facebook та Instagram видалили понад 650 тисяч фейкових оголошень, Youtube видалив понад 2 тисячі відео, і лише Facebook переглянув або перевірив на достовірність понад 6,6 мільйона одиниць контенту, а Tiktok видалив понад 7 мільйонів фейкових акаунтів.

На сторінці PAP текст доступний українською мов

Понеділкова відставка Шойгу з посади міністра оборони Росії і заміна його на економіста і першого прем'єр-міністра (з 2020 року) Андрія Бєлоусова розкриває нинішнє ставлення Путіна до війни з Україною. Це пов'язано з тим, що російський диктатор хоче виграти війну за допомогою виснажливої стратегії і тривалої гонки озброєнь, робить висновок Єва Хартог на Politico.eu, посилаючись на думку експертів.

Марафон на знищення

На підтвердження цієї тези колумністка наводить, зокрема, думку Олександри Прокопієнко, колишньої радниці російського центрального банку: «Пріоритетом Путіна є війна; війну на виснаження виграє економіка».

Костянтин Сонін, професор Чиказького університету, в свою чергу зазначає: «Путін думає, що може виграти війну, скоригувавши деякі дрібниці, такі як озброєння, економіка, дисципліна і, можливо, ще одна мобілізаційна кампанія».

Єва Хартог пише, що причин для відставки Шойгу (він очолив Раду національної безпеки Росії, замінивши Миколу Патрушева, який був звільнений в той же час) було кілька. По-перше, фіаско бліцкригу 2022 року. Другою причиною став минулорічний заколот Євгена Пригожина, через який керівник групи Вагнера не лише висміяв Шойгу як командувача армією, а й голосно заявив про корупцію міністра та його відповідальність за безгосподарність у війську. Звинувачення в корупції, крім того, схоже, були підтверджені арештом минулого місяця за хабарництво Тимура Іванова, заступника Шойгу, також відомого як його «гаманець».

Вірна людина, яка розуміється на даних

Вирішальними для долі міністра оборони, однак, стали погляди Бєлоусова.

По-перше, політичні: як і Путін, Бєлоусов вважає, що Росія оточена ворогами і що анексія Криму в 2014 році була правильною

При цьому він безжально відданий Путіну і беззаперечно виконує те, що йому наказує бос.

Друге і більш важливе: його погляди на економіку, які збігаються з новою ідеєю Путіна про ведення війни, є важливими. Адже Бєлоусов був прихильником державного контролю в економіці ще з 1990-х років. Хоча Бєлоусов є прихильником кейнсіанської школи макроекономіки, він компетентний у своїй галузі і «розуміє дані». Принаймні так вважає Костянтин Сонін.

Для країни, яка має намір все більше переводити свою економіку на військові рейки, збільшуючи виробництво танків і ракет за рахунок холодильників і пральних машин, такий підхід до економіки має вирішальне значення. 

Лідер один

Водночас Путін не має наміру ставити Бєлоусова на чолі війни. Він відповідає за неї сам, і йому більш-менш успішно допомагає генерал Валерій Герасимов (доля якого на посаді начальника Генштабу також невизначена). Війна ведеться Путіним, і єдина робота Бєлоусова — стежити за тим, щоб економічна машина держави адекватно її живила. Сьогодні Росія витрачає на своє вторгнення 6,7% ВВП. Бєлоусов, швидше за все, забезпечить постійне зростання цієї цифри, що, як очікується, призведе до більшого виробництва військової техніки, ніж на Заході та в Україні. Решту розставить час. Путін «готується до ще багатьох років війни», пише з Києва аналітик з питань безпеки Джиммі Раштон у X.

Чи точні розрахунки кремлівського диктатора? Чи допоможе йому виграти війну економіст, здатний вичавити з економіки все, що можна, для війни?

Ілюзорні розрахунки

У цьому сумнівається не лише Костянтин Сонін, а й Олег Іцхокі, професор економіки Каліфорнійського університету. На його думку, набагато більший вплив на долю війни, ніж економічна акробатика Бєлоусова чи командування тією чи іншою особою російською армією, матиме ціна нафти на світових біржах, адже від неї залежить російський бюджет. А ще є військова допомога Заходу Україні. 

І Сполучені Штати мають вплив і на те, і на інше.

‍

Запросити Україну до НАТО та розглянути конкретні умови членства нашої країни в Альянсі рекомендує Міжнародна робоча група з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції України.

Звіт робочої групи з аргументами зачитали в межах дискусійної панелі «Безпека та євроатлантична інтеграція України» під час Копенгагенського саміту за демократію керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак та колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен.

Насамперед у документі йдеться про те, що на саміті НАТО, який відбудеться в липні у Вашингтоні, Альянс має надати Україні запрошення розпочати переговори про вступ та запросити Раду Україна — НАТО визначити конкретні умови членства, повідомляє пресслужба ОПУ.

«Надійна перспектива членства в НАТО є способом переконати Росію, що вона не виграє від ведення війни. Запрошення України зараз розпочати переговори про вступ — це спосіб дати чіткий сигнал Росії про необхідність припинити війну та дати Україні шанс на справедливий мир», — наголошується у звіті.

Міжнародна група Єрмака-Расмуссена пропонує встановити чіткі часові межі вступу України до Північноатлантичного альянсу — не пізніше липня 2028 року за виконання конкретних умов.

Також запропоновано інтенсифікувати зусилля України та її союзників, спрямовані на перешкоджання оперативному успіхові Росії в повітрі, на морі та на землі, зняти всі застереження щодо типів звичайних озброєнь, які постачаються в Україну, і, що важливо, щодо способів їхнього використання проти військових цілей у РФ.

Міжнародна робоча група наголошує на необхідності об’єднання мережі двосторонніх угод із безпеки між Україною та її партнерами в межах міжнародного договору (компакту). Зокрема, його мета – розбудова Збройних Сил України, щоб вони могли до кінця десятиліття досягти розміру та структури, достатньо міцної для захисту від можливого нападу Росії в майбутньому та посилення колективної оборони НАТО.

Запропоновано, щоб члени Альянсу зобов’язалися витрачати 0,25% свого ВВП на військову допомогу Україні, а також розблокування заморожених російських активів на 300 мільярдів доларів і використання їх для підтримки України.

До складу Міжнародної робочої групи з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції України входять: колишні президенти Литви Даля Грибаускайте і Польщі Александр Квасневський, екс-держсекретарка США Гілларі Клінтон,  колишні прем’єр-міністри Британії Борис Джонсон, Польщі Марек Белька, Фінляндії Санна Марін, Словаччини Мікулаш Дзурінда, Швеції Карл Більдт тощо. А також колишні міністри закордонних справ Канади, Франції, екс-помічники генсека НАТО Хайнер Браусс і Гідрімас Єглінскас та інші колишні високопосадовці.

Після бійки у парламенті Грузії депутати ухвалили скандальний законопроєкт про «іноземних агентів» у третьому і фінальному читанні. Ініціативу, яка зобов'язує організації з-понад 20% фінансування з-за кордону реєструватися як агенти іноземного впливу, підтримали 84 депутати. Проти скандального документу проголосували 30. 

У владній проросійській партії «Грузинська мрія» стверджують, що мета закону — забезпечити максимальну прозорість. В опозиції ж вважають, що насправді влада використає його для придушення критики з боку медіа та неурядових організацій — піде за сценарієм, який реалізувала російська влада за допомогою аналогічного закону. Чи поставить ухвала проєкту під загрозу євроінтеграцію Грузії? На ці та інші питання відповів в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry незалежний журналіст Темур Кігурадзе.

‍Марина Степаненко: На тлі ухвали законопроєкту про «іноземних агентів» до Грузії прибувають західні політики, зокрема помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О'Браєн. Про що це свідчить?

Темур Кігурадзе: Весь західний світ із напруженням стежить за тими процесами, які зараз відбуваються в Грузії. Усі наші союзники чудово розуміють, куди котиться наша країна — вона безпосередньо скочується до диктатури російського типу. І це, звичайно ж, змушує нервувати наших союзників. 

Пан О'Браєн зустрівся з представниками уряду. Дуже довго тривала ця бесіда, понад дві години. Він зустрівся і з опозицією, але нічого з цього не вийшло. Закон ухвалили в третьому читанні і, звісно ж, будуть дуже серйозні наслідки як для уряду Грузії, так і для всієї країни.

Захід погрожує грузинській владі відмовою від євроінтеграції у разі ухвали закону.  Які подальші кроки партнерів прогнозуєте?

Відмова від євроінтеграції є палицею з двома кінцями. З одного боку ти, звісно ж, начебто і караєш «Грузинську мрію», нашу владну партію, але водночас ти караєш і всю країну. Якщо подивитися на те, що зараз відбувається в Грузії, коли сотні тисяч людей, молодь і люди різних вікових груп і професій виходять на акції, вони своєю громадянською позицією показують, що Грузія хоче і заслуговує бути частиною Європи.

Тому відмовляти країні в членстві, у просуванні в євроатлантичні структури означає карати і її населення

Те, що експерти зараз чекають насамперед від Сполучених Штатів, Євросоюзу і Великої Британії — це персональні санкції, спрямовані насамперед на олігарха Бідзіна Іванішвілі. У нього смішний титул почесного голови партії «Грузинська мрія», а втім, абсолютно всім зрозуміло, що саме пан Іванішвілі керує всіма процесами, які відбуваються в Грузії з кінця 2012 року. 

Персональні санкції можуть запровадити також проти членів уряду, які проштовхували цей закон, і проти депутатів, які за нього проголосували, не рахуючись ані з репутаційними втратами, ані з потенційною втратою Грузії кандидатства до Євросоюзу, і всього того, що сама ця провладна партія намагалася робити, принаймні робила вигляд, що намагається робити впродовж понад 10 років. Тому персональні санкції зараз, найімовірніше, будуть тим кроком, на який підуть західні союзники Грузії.

Були заяви й про те, що європейські політики можуть обговорювати скасування візової лібералізації для Грузії — скасування безвізового в'їзду до Шенгенської зони. Але, знову ж таки, це теж палиця з двома кінцями. Грузія має величезну кількість іммігрантів, які живуть у країнах Євросоюзу, — це Іспанія, Німеччина, Італія та багато інших європейських держав. Це порушить родинні зв'язки, певні економічні зв'язки, тому що наші мігранти переказують звідти гроші на батьківщину.

Тому наші союзники перебувають у дуже непростому становищі, коли їм потрібно якось вплинути на «Грузинську мрію» та водночас не нашкодити, власне, грузинському населенню

Тому, я думаю, почнуть із персональних санкцій. Але наскільки вони ефективні я не знаю, чесно скажу. Я думаю, що пан Іванішвілі прорахував, що такі санкції запровадять. Не випадково разом із російським законом про «іноагентів» просувається і так званий закон про офшори, який дасть змогу перекачувати мільярдні капітали з офшорних зон на грузинські рахунки без перевірки легітимності цих коштів і без сплати податків в грузинську скарбницю. Незалежні експерти-економісти наголошують, що найімовірніше цей закон ухвалять персонально для пана Іванішвілі, щоб він зміг убезпечити свої кошти, свої мільярди. Тож він готується до цих санкцій. Це видно.

‍Чи існують прецеденти або приклади інших країн-кандидатів на вступ до ЄС, які дають уявлення про те, як подібне законодавство вплинуло на їхні процеси вступу?

Я не знаю про кандидатів, але знаю про приклад Угорщини — це головний і, напевно, єдиний союзник Росії в Євросоюзі. Словаччина, начебто, теж намагається щось робити, але це не так ефективно.

Будапешт ухвалив такий закон, і його скасував Європейський суд. Тож такі намагання в Євросоюзі нікому не потрібні. Крім цього, є приклад Туреччини, яку противники вступу Грузії до Євросоюзу дуже часто ставлять у приклад. Вони кажуть: «подивіться на Туреччину, вона вже 30 років намагається стати членом Євросоюзу, але в них нічого не виходить — європейці не хочуть цього».

Це не зовсім так, точніше, це зовсім не так. Туреччина сама саботувала власний вступ до Євросоюзу якраз ухвалою таких законів, які суперечать європейським нормам поведінки.

Само собою зрозуміло, що в Євросоюзі ніхто не хоче бачити якогось нового члена, який буде потурати побажанням країни-агресорки Росії або буде величезною фінансовою діркою, від якої будуть йти і економічні, і геополітичні загрози

Враховуючи нові закони, які проштовхує «Грузинська мрія», Грузія цілком може стати саме такою країною. Це, звичайно, буде жахливо і для нашої європейської перспективи, і для Євросоюзу, якщо дивитися на нас як на кандидата.

‍«Наш шлях лежить тільки в Європейський союз і наш головний зовнішньополітичний пріоритет — це членство в Європейському союзі», — заявив прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе 9 травня, у День Європи. Як такі заяви корелюються з ухвалою законопроєкту, який націлений на придушення критики провладних сил?

Мені навіть сміх стримати важко, коли я чую такі цитати. Можливо, пан Кобахідзе трошки помилився і замість Євросоюзу він мав на увазі Євразійський Союз (Євразійський економічний союз (ЄАЕС), до якого входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан та Киргизстан. — Авт.)? Якщо говорити серйозно, то, звісно ж, на папері і владна партія, і афілійовані з нею люди продовжують заявляти, що Грузія перебуває на шляху до Європи. На шляху до Європи в їхньому розумінні — у розумінні «Грузинської мрії», у розумінні Орбана, у розумінні, яке дуже сильно відрізняється від реального. Чому це відбувається, теж доволі очевидно.

За всіма соціологічними опитуваннями, які відбуваються щороку, переважна частина населення Грузії підтримує вступ до Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. «За» стабільно понад 70%, а то й понад 80% громадян. 

Крім цього, у Грузії є Конституція. Там є 78-та стаття, в якій прописано, що Грузія прагне стати членом Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. Кожен грузинський високопосадовець, кожен грузинський політик зобов'язаний робити все від нього або від неї залежне для вступу, для руху в ці об'єднання. 

Якби провладні політики казали, що ми не хочемо в Євросоюз, вони порушили б і Конституцію, і пішли б проти волі населення. Тому вони обирають такий абсолютно безглуздий пропагандистський штамп, що ми вступимо до Євросоюзу, але нібито з нашим розумінням вступу.

Грузинський законопроєкт про «іноземних агентів» часто порівнюють з аналогічним у Росії. Які головні схожості та відмінності мають ці дві законодавчі ініціативи?

Схожостей там величезна кількість. Дуже цікаво, як проштовхується цей закон про «іноземних агентів». Він виправдовується тими самими штампами, які використовувала російська пропаганда, коли в РФ його тільки ухвалювали.

Тоді вони говорили, що в інших країнах, зокрема, у Сполучених Штатах, є закон FARA (Закон про реєстрацію іноземних агентів, ухвалений в 1938 році, який контролює політичну діяльність іноземців у Сполучених Штатах, — Авт.). Власне, у прямому сенсі закон про іноземних агентів. І що в інших європейських країнах є такі закони, при цьому не вдаючись у подробиці, що ці документи докорінно відрізняються від російського закону в Росії і від російського закону в Грузії. 

У США потрібно доводити, що організація справді втілює інтереси іноземної держави. Водночас під цей закон, наприклад, не потрапляють союзницькі держави, маю на увазі країни ЄС, Канаду, членів НАТО. У нашому законі, як і в російському, цього немає. Будь-яка організація, яка отримує понад 20% фінансування з іноземних джерел, автоматично стає «іноагентом».

Але це ж не найгірше. Справа не тільки в тому, що навішуються ярлики агентів і шпигунів на організації.

Річ у тім, що і за російським законом, і за нашим законом організація може потрапити під підозру не тільки завдяки якимось розслідуванням або виявленню певних документів, а анонімним повідомленням, що хтось підозрює цю організацію в тому, що це іноземний агент

Це дає правоохоронцям, силовим структурам Грузії право стежити за такими організаціями, щоб зрозуміти, чи є вони іноземними агентами, чи ні. Це створює величезну кількість проблем, наприклад, тим організаціям, які підтримують журналістські розслідування. Як ти можеш писати про корупцію у владі, як ти можеш писати про зловживання, якщо тебе прослуховують тепер уже легально?

Ми і так розуміємо, що журналістів регулярно прослуховують, але тепер це можна робити без дозволу суду й прокуратури. У цьому наші з Росією закони, на жаль, схожі. При цьому, знову ж таки, не має значення, який закон ухвалено, головне, як цей закон застосовуватимуть.

Наша влада заявляє, що закон ухвалюють для якоїсь міфічної прозорості, хоча всі неурядові організації обов'язково подають декларацію і оприлюднюють інформацію про те, як витрачають кошти. Цей закон ще до офіційної ухвали застосовували для пропаганди, коли будь-яку організацію, будь-яке об'єднання, що критикує вчинки влади, у прямому сенсі оголошували іноземними агентами, шпигунами. Це робиться з метою пропаганди.

Чому це важливо зараз? Тому що в жовтні в Грузії відбудуться парламентські вибори. Це найважливіші вибори у країні. У нас парламентська республіка, тому ці вибори вирішуватимуть усе. «Грузинська мрія» на тлі ухвалення цього закону та через низку інших причин стрімко втрачає свій рейтинг. Єдиним способом взяти більшість у новому парламенті будуть нечесні вибори.

Це означає, що потрібно прибрати ті організації, які спостерігатимуть за виборами, оголосивши їх або «іноагентами», або просто-напросто заблокувавши їм рахунки і роботу в Грузії.

Отже, «Грузинська мрія» зможе втриматися при владі ще 4 роки і ухвалити інші законів, які ще більше ускладнять нам життя. І я хочу обов'язково зазначити, що закон про «іноагентів» — це лише початок

Це тільки початок, тому що за ним буде купа інших законів, які слово в слово повторюватимуть російські. Уже зареєстрований і буде розглядатися так званий закон про ЛГБТ-пропаганду. Обговорюється закон про образу почуттів вірян. Поки ще немає достовірних даних, але, я не сумніваюся, що посилять закон про проведення масових заходів.

Це все російський сценарій, все це проходили росіяни рік за роком, коли Путін закручував гайки доти, доки не перетворив своє населення на абсолютно інертну, інфантильну масу, яка боїться говорити, яка боїться робити щось проти. І з цією масою можна робити все, що хочеш

І Путін вибрав повномасштабне вторгнення в Україну і бійню. Що виберуть грузини, я не знаю. Мені навіть страшно подумати, на що це все може перетворитися.‍

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66436db85c9f9878d5051675_GNivi5DWwAA6KvT.jpeg">У Грузії схвалили закон про «іноагентів»</span>

Які потенційні ризики, крім затримки з євроінтеграцією, може становити ухвалення закону про іноагентів, враховуючи акцент ЄС на демократичних цінностях і правах людини?

Потенційні ризики просто величезні. Простим грузинам, які перебувають за кордоном, буде складніше спілкуватися з грузинами, які перебувають на батьківщині. Стане складніше їздити в Європу, здобувати освіту та працювати в Європі, пересилати звідти гроші.

Це обов'язково спричинить новий потік еміграції. У Грузії зараз уже рекордна еміграція. Торік з країни виїхали, за офіційними даними Грузинського бюро статистики, майже 165 тисяч людей. Це в основному працездатні чоловіки і жінки. Це ті люди, які необхідні нашій економіці. У нашій країні живе всього 3,5 мільйона людей. Такі цифри для Грузії не є підйомними. Нагадаю, у 2022 році поїхали понад 120 тисяч. 

Разом з усім буде погіршуватися економіка, тому що санкції — і персональні, і ні, і спроби Іванішвілі відмивати якісь брудні свої чи чужі гроші — це обов'язково спричинить порушення фінансової системи.

Це означає, що з нами перестануть торгувати наші партнери. Зараз у Грузії є угода про торгівлю з Євросоюзом, яка полегшує продаж наших товарів на Захід. І вона може бути переглянута, і наші товари буде складніше експортувати. А це все залишає нам тільки один шлях, куди продавати.

Існує лише один ринок, куди нам буде зручно все доставляти і який все це купить, тому що вони самі під санкціями. Це російський ринок. Ми прив'яжемо нашу країну ще більше до російської економіки

Вона і так сильно прив'язана. Але це буде просто єдиний вихід. Отже, це (ухвалення законопроєкту про іноагентів. — Авт.) позначитися і на економіці, і на населенні, і на демографії, якщо не говорити про демократію і про демократичні процеси — вони всі просто зупиняться.

Як ухвалення законопроєкту про «іноземних агентів» може вплинути на відносини Грузії зі США?

Усе те саме саме. Європа просто ближча, ми з нею посилено інтегруємося. Але Сполучені Штати фінансують тут величезну кількість проєктів.

Це не обов'язково проєкти з посилення громадянського суспільства чи щось на кшталт того. Ні, це проєкти і з розвитку сільського господарства, освітні, з обміну студентів, це пряма допомога, вкладена в якісь інфраструктурні проєкти. Найімовірніше, цього не буде.

Якщо ми говоримо про інтеграцію в НАТО, що прописано в нашій Конституції, то ця інтеграція теж загальмується. А це вже вплине на нашу безпеку, тому що нашу армію озброює, зокрема, і США. Це позначиться на нашій обороноздатності. Не кажучи вже про те, що ми просто будемо виглядати такими собі дурниками перед нормальними західними політиками.

Тут є, щоправда, один нюанс, на що, як багато наших політологів і спостерігачів кажуть, «Грузинська мрія» може зробити ставку. Це перемога Трампа на виборах президента у Сполучених Штатах.

У нашої владної партії, начебто, є надія, що якщо Трамп переможе, то вони зможуть знайти з ним спільну мову, як на це сподівається, наприклад, Орбан в Угорщині

Все, що буде далі — доволі складно прогнозувати. Я лише сподіваюся, що до цього не дійде. Я сподіваюся, що в жовтні цього року грузини все-таки оберуть собі інший уряд. І на цьому етапі вже, напевно, не важливо, який саме. Головне, щоб не цей.

‍Законопроєкт ухвалено, але не підписано. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі обіцяла накласти вето на цю законодавчу ініціативу, а втім, голосів у владної більшості достатньо, щоб обійти рішення глави держави. Чи є ще якісь механізми, які можливо застосувати у цьому випадку?

Крім цього, закон пересилається до Венеційської комісії (консультативний орган із конституційного права, створений при Раді Європи. — Авт.). Коли Грузія почала активно інтегруватися в європейські структури, ми добровільно зголосилися надсилати наші закони до Венеційської комісії, яка б оцінювала відповідність цих законів до європейських норм. На жаль, ця комісія не має права на якісь санкції.

Вони можуть просто дати рекомендацію, чи відповідає цей закон європейським нормам, чи ні. Найімовірніше, Венеційська комісія скаже, що він не відповідає, але це не зобов'язує Грузію не ухвалювати цей закон

У президентки є 2 тижні на те, щоб підписати цей закон. Цікаво, що зараз прем'єр країни Кобахідзе і деякі інші політики почали вкидати інформацію, що протягом цього періоду до законопроєкту можуть внести зміни, ініційовані главою держави. Отже, чинна влада хоче трошки пом'якшити цей закон, найімовірніше, щоб пом'якшити, скасувати, або взагалі уникнути санкцій щодо пана Іванішвілі. Ще один варіант — вони просто намагаються зберегти цивілізоване обличчя перед Заходом.

Влада вже занадто далеко зайшла. На жаль, я не думаю, що в цей законопроєкт внесуть якісь суттєві правки. А втім, у президентки є 2 тижні, вона вже сказала, що накладе вето але парламент його без проблем подолає.

Щодо ситуації на вулицях Тбілісі. Акції непокори тривають. Які панують настрої у зв'язку з ухваленням законопроєкту?

Це наймасштабніші акції за всю історію незалежної Грузії. Така кількість людей ніколи не виходила в Грузії на вулиці ні проти чого. Тому важливо розуміти, які настрої панують зараз. І не тільки в Тбілісі, а й в інших великих містах. 

На жаль, одночасно з цим ідуть і репресії. Репресії йдуть проти всіх, починаючи від звичайних студентів, закінчуючи політиками. Влада наймає тітушок, які б'ють критиків законопроєкту і протестувальників біля під'їздів.

Нещодавно побили 73-річного батька однієї відомої громадської активістки, щоб її залякати. Також відомо, що з одного з великих університетів звільнили декана факультету економіки Сосо Берікашвілі, який висловився проти закону про «іноагентів» і критикував пана Іванішвілі. Ректор університету йому безпосередньо сказав, що йому зателефонували зі служби держбезпеки і попросили звільнити. 

На професорів, ректорів і деканів тиснуть, щоб вони вплинули на студентів на тлі протестів. Величезна кількість молодих людей перестала ходити на лекції, і багато професорів виходять разом із ними на акції.

Студенти зараз — рушійна сила всіх наших мітингів. Влада цього боїться. Пан Іванішвілі відомий тим, що він дуже не любить масові виступи. Ми очікуємо, що протести триватимуть, і реакція поліції на них жорстка

Грузинів продовжують залякувати за так званим «українським сценарієм», але водночас вони забувають, що «український сценарій» трапився у 2013-2014 роках — через дії уряду Януковича. Він тоді теж вирішив повернути в бік Росії і застосував силу проти демонстрантів. Це призвело до того, що акція на Майдані, яка вже слабшала, перетворилася на багатотисячну, а потім і сотні тисяч вийшли на вулиці і змінили цей уряд.

То чи може наша влада вивчати історичні приклади сусідніх держав? Я думаю, що вони неспроможні засвоювати історичні уроки.

Як залякування, погрози, затримання та фізична розправа впливають на грузинський протестний рух? 

Більше людей приходить — так само, як і в інших країнах. Коли ти застосовуєш силу, особливо проти молоді, особливо проти жінок — на акції приходить ще більше людей.

Так, звичайно, хтось боїться, але хтось — ні. При цьому Грузія — маленька країна з населенням 3,5 мільйона. Тбілісі — маленьке місто, де живе півтора мільйона людей. Поліцейські приходять додому, їх знають їхні сусіди, у них є свої діти. І дуже часто буває так, що в одній і тій самій сім'ї дитина ходить на протести, а мама й тато намагаються її не пускати, бо батьки працюють на держслужбі, або в лікарні, або ще де-небудь. Тому це все викликає ще й напруження в грузинських родинах. 

Насправді це страшний процес, коли частина населення залякана, а друга частина, молодша, навпаки, мотивована тим, що в країні панує насильство, і вони хочуть зупинити його.

Таке в нас зачароване коло. Але я не бачу поки що, щоб акції слабшали, навпаки, туди приходить більше людей

Але якщо вам хто-небудь із Грузії скаже, що у нас буде через тиждень, знайте, що вам брешуть. Ми не можемо передбачити розвиток цієї ситуації практично ніяк, просто можемо стежити і робити все від нас залежне, щоб домогтися якогось позитивного результату.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Пакет американської військової допомоги незабаром прибуде до України. Про це у Києві під час зустрічі із президентом України заявив державний секретар США Ентоні Блінкен:

— Ми захоплюємося вашою силою, вашим лідерством і стійкістю. Ми знаємо, що зараз складні часи. І також ми знаємо, що допомога вже узгоджена, вона вже їде. Вона скоро вже прибуде в Україну.

І вона допоможе вам по-справжньому, щоб боротися проти агресії Росії на полі бою

Ентоні Блінкен наголосив, що США, як й інші партнери, впевнені, Україна досягне перемоги саме на полі бою. Держсекретар підкреслив, що Вашингтон не має жодних сумнівів у процвітанні української держави:

— Важливим є й те, що з часом Україна стане на ноги і в сенсі демократії, і в сенсі економіки, буде вільною і процвітаючою. Це стане найкращою відповіддю Путіну. Це буде найкращим для вашого майбутнього. І ми в США справді віримо в це.

Ми бачимо вашу мужність і віримо, що вона збережеться. Ми віддані тому, щоб забезпечити ваш успіх

Володимир Зеленський, у свою чергу, заявив про необхідність якнайшвидшого доправлення раніше погодженої американської військової допомоги до України, насамперед систем протиповітряної оборони:

— Те, що, як мені здається, є важливим для обох сторін: це насамперед рішення щодо пакета військової допомоги — потрібно доставити цю військову допомогу якнайшвидше. Йдеться про ППО насамперед. Це найбільша проблема для нас.

Нам дійсно потрібно вже сьогодні два Patriot для Харкова, для Харківської області, тому що люди постійно страждають від обстрілів, від російських ракет

Наголосив Зеленський і на важливості участі Джо Байдена у майбутньому Саміті миру:

— Саміт миру для нас є надзвичайно важливим. Нам потрібно, щоб участь брали не лише США, а й, власне, президент Байден. Ваша допомога нам також потрібна в тому, щоб залучити якнайбільше країн до цієї ініціативи.

Ентоні Блінкен прибув до Києва уранці 14 травня. У своєму твіттері він виклав фотографію із залізничного вокзалу у Польщі дорогою до України.

У Франції Сі зустрічали президент Еммануель Макрон та президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. На порядку денному було два ключових питання: недоброчесна, на думку європейського керівництва, торговельна конкуренція китайських виробників і підтримка Пекіном росіян у війні проти України. З обох отримали вкрай обтічні відповіді, які, втім, чітко засвідчили: Китай тримається свого курсу — і він незмінний. Водночас, за оцінками експертів, з якими поговорили Sestry, своїм європейським турне Сі демонструє зацікавленість в європейських партнерах, хоча й на своїх специфічних умовах. Чи досяг китайський лідер своїх цілей під час європейського візиту, чому Пекін не допоможе зупинити Росію і як французький коньяк став фактором геополітики — читайте далі.

‍Ретельно прорахований маршрут‍

Вибір країн для візиту і конкретні дати були стратегічно прораховані Пекіном. Адже Сербія, Угорщина та Франція — одні з небагатьох держав на континенті, які все ще сповнені ентузіазму і готові робити подальші кроки у відносинах з Китаєм, насамперед в економічному співробітництві, пояснює політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Райгірдас Борута (Raigirdas Boruta):

—  Дві країни, які відвідав Сі Цзіньпін, є членами ЄС — і це дуже логічний вибір для продовження взаємодії з ними. Угорщина — через її готовність іноді виступати в ролі адвоката Китаю в Євросоюзі, а Франція — через те, що вона є великою державою в ЄС, яка активно просуває своє бачення стратегічної автономії Європейського союзу. Сербія — не входить до ЄС, але має значний вплив у своєму регіоні, і з усіх трьох найбільш готова до значного просування тісних зв'язків у різних сферах, не обмежуючись економікою. Ми також повинні брати до уваги важливість візиту Сі для внутрішньої аудиторії Китаю — теплий прийом на високому рівні допомагає комуністичній партії підвищити свій авторитет як великої держави, яка не є ізольованою, а має велике значення в сучасному геополітичному світі, тому її так тепло вітають в Європі.

‍Дипломатія з присмаком коньяку‍

Еммануель Макрон влаштував для китайського лідера прийом на гірському курорті в Піренеях і, так видається, що задіяв увесь свій дипломатичний шарм, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Намагання з обох боків врегулювати економічні питання, на її думку, було рушійною силою цього візиту:

— Зараз між Європейським Союзом і Китаєм напружені відносини і ця напруга насамперед пов’язана з економікою: антидемпінгове розслідування, яке проводить Китай щодо європейських алкогольних напоїв, спрямоване переважно проти французьких виробників коньяку. А це свого роду відповідь на рішення Євросоюзу почати кілька розслідувань проти Пекіна, бо європейці вважають, що він занадто субсидує своїх виробників. І це вже є проявом недобросовісної конкуренції, зокрема у виробництві електромобілів.

Французький президент подарував Сі дві пляшки коньяку — Hennessy XO та Louis XIII від Remy Martin, вартістю приблизно 3000 євро за пляшку. У відповідь Сі пообіцяв зняти мита на імпорт французького бренді. Тимчасово. Загалом за підсумками візиту Франція та Китай підписали 18 двосторонніх угод. Водночас Сі дав зрозуміти, якщо ЄС і надалі висувати надміру претензій, усі досягнуті угоди будуть спалені у вирі торговельної війни.

‍«Не ми почали цю кризу»‍

Розраховуємо, що Китай використає весь свій вплив на Росію, щоби припинити загарбницьку війну проти України, заявила за підсумками зустрічі з китайським лідером президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:

— Президент Сі відіграв важливу роль у деескалації безвідповідальної ядерної загрози з боку Москви, і я впевнена, що лідер Китаю робитиме це й надалі на тлі постійних ядерних загроз з боку Росії.

Сі Цзіньпін продовжує називати війну в Україні кризою. У Парижі за підсумками перемовин він закликав керівництво ЄС не сваритись з Китаєм через Україну:

— Ми проти того, щоб кризу в Україні використовували для звинувачення чи дискредитації третьої країни та розпалювання нової холодної війни. Китай не розпочинав цю кризу і участі в ній не бере.

Переконувати Китай не співпрацювати з Росією — марна справа, вважає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк:

— Президент Макрон згадав, що Сі його запевнив, що Китай не продаватиме зброю Росії і буде суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення. Але це були французькі заяви. Нічого подібного від китайців ми не чули. І це ставить під сумнів достовірність цих заяв.

Від цього візиту я не бачу ніяких значних змін у позиції Китаю щодо війни в Україні або позиції Пекіну щодо співпраці з Росією

‍Вітрина китайських можливостей

Якщо під час перемовин у Франції йшлося про розбіжності, то під час зустрічей Сі з керівництвом Сербії та Угорщині говорили про інвестиції, спільні проєкти та максимально глибоку співпрацю. Угорщина цікава Китаю і як ключовий хаб китайських товарів на європейському ринку, і як країна, що невдовзі головуватиме у ЄС, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Китай розраховує, що Угорщина буде просувати його інтереси, зокрема, в тому, що стосується пом'якшення позиції європейських інституцій стосовно Піднебесної. Сербія — це країна, яка знаходиться в серці Балкан, яка дуже лояльна до Китаю.

Цього разу Пекін максимально намагався зробити ці дві країни вітриною своїх можливостей для інших, показати, що ті країни, які взаємодіють з Китаєм, отримують інвестиції і можливості доступу до китайського ринку

Є важливий символізм й у виборі дат візиту, який тривав з 5 до 10 травня, звертає увагу політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Раігірдас Борута:

— Сі відвідав Сербію, щоб відзначити 25-ту річницю бомбардувань НАТО в Белграді, — дуже символічне рішення, яке свідчить про зростання занепокоєння і недовіри Китаю до НАТО. Особливо в контексті внутрішніх дискусій серед країн-членів щодо присутності Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, відкриття офісу зв'язку в Японії, хоча поки що цю тему і заморозили.

«25 років тому НАТО зловмисно розбомбило китайське посольство в Югославії. Ми ніколи не забудемо про це. Китайський народ цінує мир, але ми ніколи не допустимо повторення цієї трагічної історії», — написав Сі у статті для сербської газети перед візитом.

Після приїзду китайський очільник розсипався в люб’язностях до сербського президента Александра Вучича, Сербію назвав прекрасною і доброзичливою країною, територіальну цілісність якої в питанні Косова підтримує Китай. Своєю чергою Вучич заявив, що Тайвань — це Китай.

Кінцевий пункт європейського турне Сі — Угорщина. Китай пообіцяв Будапешту вкластись в реконструкцію залізниці, побудову швидкісного прикордонного переходу та продовження співпраці в ядерній сфері. А політика угорського прем’єра Віктора Орбана, за визначенням Сі Цзіньпіна, приклад того, як могли б виглядати взаємини всього ЄС з Китаєм.

‍Китай гратиме свою гру‍

Для Сі це був цілком успішний візит з різних точок зору, продовжує Райгірдас Борута. В економічному плані можна говорити і про двосторонні вигоди, втім ці ж підписані з Китаєм угоди в подальшому можуть призвести до більших розбіжностей всередині ЄС, що значно ускладнить тиск на Пекін. Адже у цьому питанні Європа має говорити в унісон:

— Президент Франції дуже любить переконувати Сі і Путіна зробити щось нереальне. Особисто я вважаю, що такі переговори не мають сенсу, і я дуже скептично ставлюся до заяв про те, що «нам потрібно тиснути на Китай, щоб він відмовився від надання зброї Росії». Я вважаю, що це занадто далеко заходить — ми хочемо сказати, що ЄС згоден з проросійською позицією Китаю, якщо вона не пов'язана з продажем озброєнь? Росія знайде способи озброїтися. Тому економічна підтримка Китаю та експорт технологій, на мою думку, є питанням, яке має бути червоною лінією ЄС. Ми не повинні задовольнятися розпливчастими заявам Китаю, що, нібито, він не надсилатиме зброю до Росії.

Цього недостатньо — ми повинні розірвати економічні зв'язки з Кремлем

Досі залишається інтригою, чи братиме Китай участь у саміті миру, який з ініціативи України відбудеться у Швейцарії в середині червня. Адже це дуже важлива подія і для Києва, і для партнерів: всі зацікавлені в присутності Піднебесної, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Поки що ми почули, що Китай виступає за проведення міжнародних конференцій за участю Росії і України, за їхньої рівної присутності і за мирні перемови. Нічого нового. Абсолютно ніяких прогнозів стосовно участі чи неучасті Китаю в цьому саміті. Ще буде  візит Путіна в Пекін і там теж, вочевидь, це будуть обговорювати. У будь-якому разі Китай гратиме свою гру, з якої матиме свою користь, іміджеву в тому числі.

Найголовніше — нам не слід очікувати, що Китай приб'ється на наш бік і буде відстоювати наші інтереси

‍Пекінський гість

Свій перший закордонний візит після чергової (вже п'ятої) інавгурації російський очільник Путін запланував до Китаю. Він відбудеться 16-17 травня. Між Москвою і Пекіном багаторічні контакти, Сі з росіянами регулярно зустрічався і до повномасштабного вторгнення в Україну. Для обох це нагода обмінятися думками, припускає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк. Та в чому точно немає сумнівів — це ще й публічна демонстрація:

— Це зустріч на високому рівні, тому вона матиме велике значення з точки зору наративу та іміджу. Це буде ще одним прикладом, наскільки хороші відносини, наскільки яскраві перспективи для майбутньої співпраці, як ці два лідери будують разом щось для їхньої спільної справи. 

Видання Financial Times пише, що це буде перша закордонна поїздка Путіна за шість років:

— Однією з його головних цілей буде пошук способів звести до мінімуму будь-які зриви економічного життєвого шляху, який Китай забезпечив його режиму, що перебуває в бойових умовах, після повномасштабного вторгнення в Україну.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Законопроєкт підтримали 84 парламентарі, проти проголосували 30 депутатів. Цей документ, на думку опозиції, повторює російське законодавство про «іноземних агентів».

Законопроєкт передбачає створення реєстру «іноагентів». У ньому будуть зазначені всі некомерційні юридичні особи та ЗМІ, які отримують з-за кордону понад 20% фінансування. Організації мають щороку заповнювати фінансову декларацію. Мін'юст, згідно із новим законом, має повноваження виявляти «організації, що здійснюють інтереси іноземної сили».

Якщо так звані іноагенти не будуть у реєстрі чи не заповнять декларацію, то на них буде накладено штраф. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, що накладе вето на ухвалений документ.

Тим часом у Тбілісі розпочалися масові акції проти ухвалення документа.

Як пишу «Суспільне», у грузинській столиці правоохоронці відтіснили мітингувальників подалі від будівлі парламенту, десятки людей затримано.

«Эхо Кавказу» опублікувало кадри, на яких видно затримання демонстрантів.

Помічник державного секретаря США з питань Європи та Євразії Джим О'Браєн заявив, що на Грузію можуть чекати санкції, якщо закон про «іноагентів» не буде приведений у відповідність до стандартів ЄС. Він додав, що Вашингтон передав Грузії 390 мільйонів доларів допомоги, спрямованої на питання військової оборони, розвиток економіки, будівництво інститутів, зокрема на посилення громадянського суспільства:

— Надання цієї допомоги може постати під сумнівом, якщо зміниться стратегічне партнерство, коли США сприймаються як супротивник, а не союзник.

У квітні парламент Грузії у першому читанні ухвалив законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу». Це була друга спроба грузинський депутатів схвалити цей документ. Торік правляча партія через масові протести відкликала документ.

Напередодні міністри закордонних справ 12 країн-членів Євросоюзу попросили Єврокомісію надати коментарі щодо того, як ухвалення Грузією скандального проєкту про «іноагентів» відобразиться на шляху країни до ЄС.

На найближчі кілька тижнів росіяни покладають неабиякі очікування. Кінець травня, за оцінкою заступника керівника ГУР Вадима Скібіцького, буде напруженим і на фронті, і на міжнародній арені. А за допомогою дезінформаційних кампаній росіяни намагатимуться посіяти паніку та поставити під сумнів легітимність української влади. 

‍Будуть розхитувати як тільки зможуть‍

Голос Скібіцького звучить стурбовано, коли він оцінює перспективи України на полі бою — так описує свої враження від інтерв’ю з заступником керівника Головного управління розвідки українського Міноборони журналіст британського видання The Economist. Представник ГУР наголошує, від початку повномасштабного вторгнення зараз найскладніша ситуація. І може погіршитися.

Травень, за оцінкою української розвідки, буде ключовим місяцем, коли Росія застосує тришаровий план дестабілізації. Головний фактор — військовий. Попри те, що американський Конгрес із запізненням дав добро на збільшення військової допомоги, пройдуть тижні, перш ніж вона дійде до лінії фронту. Навряд чи вона зможе зрівнятися з російськими запасами снарядів або забезпечити ефективний захист від керованих авіабомб. 

Другий фактор — російська дезінформаційна кампанія в Україні, спрямована на підрив української мобілізації та політичної легітимності Володимира Зеленського, чий президентський термін умовно закінчується 20 травня. Хоча Конституція чітко дозволяє його продовження на невизначений строк у воєнний час, опоненти вже наголошують на вразливості президента. 

Третім фактором, за словами Вадима Скібіцького, є кампанія Росії з міжнародної ізоляції України: «Вони будуть розхитувати ситуацію як тільки зможуть».

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6634e13d18564317b1779430_dscf8864_id96059_1300x867_a1797d6010093eda7651965e4ba11c81_650x410.jpg">У травні Росія застосує «тришаровий» план дестабілізації країни — ГУР</span>

Закрити вікно можливостей для Росії‍

Чи вдасться росіянам втілити свої плани, багато в чому залежить від того, чи зможе Україна мобілізувати свої спроможності, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун:

— Якщо ми отримаємо допомогу, але не проведемо мобілізацію, то гріш ціна тій допомозі. Вона просто не буде ніким використана. Знаєте, у нас зараз на деяких ділянках один до семи в особовому складі. Тому є питання і до нас, і до наших партнерів. До них — чому так пізно і повільно надають допомогу. Хоча зараз намагаються нормально передавати. А до нас — щоб ми провели якісну мобілізацію. Під «якісною» мається на увазі не гребти всіх підряд, а робити це розумно. Як, наприклад, Третя штурмова працює через рекрутингові центри, щоб люди розуміли, куди і як вони йдуть.

І якщо цей комплекс зусиль буде об’єднаний, то матимемо якийсь результат

Через те, що допомога Україні в останні місяці зменшилась, Росія, хоча й з великими втратами, змогла досягти певних успіхів на фронті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv). Новий пакет допомоги США, з його слів, не змінює баланс сил, і хоча  допомагає зменшити перевагу Росії, все ще не створює паритетних умов. Марек Кохв наголошує — Україні необхідно займатись мобілізацією і не лише задля ротації чинних військових, а також варто почати створювати нові підрозділи, щоб бути готовими до наступного року:

— Цього року основні зусилля України спрямовані на утримання лінії фронту та її закріплення. Росія, швидше за все, отримає більше території цього року. В принципі, можна сказати, що цей рік є вікном можливостей для РФ, використанню якого Україна повинна запобігти за будь-яку ціну. Росія спробує здійснити якийсь наступ влітку, але її підрозділи також суттєво постраждали. Росіяни мають проблему з якістю підготовки новобранців і значну втрату досвідчених офіцерів і сержантів на тактичному рівні. З наступного року ми можемо побачити проблеми Росії і з бойовою технікою, оскільки все було вивезено зі складів, а при таких темпах її знищення неможливо виробляти достатню кількість нових зразків.

Водночас з наступного року мають з'явитися перші результати оновлення європейської військової промисловості

Рішення про пакет допомоги Україні у США ухвалювали довго, однак великий плюс в тому, що до 2025 року допомога надходитиме регулярно і в необхідних обсягах, каже науковий консультант Chatham House Матьє Булєг (Mathieu Boulègue). Ця допомога не вплине на розстановку сил на полі бою, але зараз головне питання — забезпечити  українських військових озброєнням, яке їм необхідне для продовження війни:

— Але якщо ми хочемо, щоб Україна вигнала російських окупантів зі своєї суверенної території, то нам потрібно набагато більше. І саме тут ми досягаємо певної межі цієї допомоги, тому що ми всі розуміємо, щоб звільнитися від Росії потрібен набагато більший пакет, потрібно набагато більше систем озброєння. І в ідеалі потрібні війська, адже справа не лише в зброї, а й в людях, які з неї стріляють. І в якийсь момент виникне проблема, коли мова піде про людські ресурси в Україні, — через кількість жертв, через навчання, через те, що Росія постійно посилає більше військ на фронт. У кінцевому рахунку питання стоятиме безпосередньо про відправлення європейських чи  військ НАТО, щоб допомогти Україні. Але ми ще не дійшли до цього обговорення. 

‍Російська пропаганда в Україні і світі‍

Розгортання російської пропагандистської кампанії, спрямованої проти Президента України, почалося ще торік. Її центральна ідея полягає в тому, що 20 травня Зеленський буцімто втратить легітимність, тож із наближенням до цієї дати пропаганда стає все більш агресивною. Основні меседжі і наративні треки залишаються незмінними впродовж місяців, змінюється лише інтенсивність їхнього просування. Якщо у листопаді 2023-го вкидів на цю тему було порівняно небагато, то тепер російські ботоферми, балакучі голови і пропагандистські медіа генерують дуже щільний інформаційний шум, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Російська пропаганда атакує нас з різних напрямів. По-перше, вона маніпулює нашою відданістю демократії: мовляв, Зеленський — це узурпатор, який скористався воєнним станом, щоб заборонити вибори і встановити авторитарний режим, він перетворив Україну на Північну Корею тощо. По-друге, ворог маніпулює втомою від війни: мовляв, Зеленський воюватиме «до останнього українця», щоб чимдовше залишатись при владі. Як варіант, РФ буде заявляти, що український президент настільки некомпетентний, що під його керівництвом не виграти війну, що на нас насувається катастрофа тощо. По-третє, пропаганда апелює до емоцій, змальовуючи Зеленського бридкою особистістю, зрадником України, корупціонером, якого треба усунути від влади негайно, незважаючи на приписи законодавства чи обставини воєнного часу. 

Варіацій пропагандистських наративів безліч, продовжує Максим Віхров, ворог намагається залучити якомога більше аудиторій, сегментованих за політичними, культурними, соціальними ознаками. Але всі пропагандистські треки зводяться до одного гасла: «Зеленського геть!»:

—  Задача-максимум пропаганди — підбурити українців на бунт проти влади, спровокувати внутрішній хаос в нашій державі. Задача-мінімум — загострити невдоволення українців і сфокусувати його на президенті і центральній владі загалом — знову ж таки, в надії на бунт, який став би великим подарунком для російських генералів.

Останні, до речі, теж беруть опосередковану участь в інформаційній операції: тиск, який Росія чинить на фронті, створює відповідне тло для пропаганди

Не варто очікувати, що після 20 травня інтенсивність інформаційних атак піде на спад. Меседжі і наративи дещо змінюватимуться, але центральне керівництво України буде під прицілом ворожої пропаганди, поки триває війна, а можливо й по її завершенні.

Росія намагається дискредитувати імідж України своїми інформаційними кампаніями вже більше десяти років, зауважує керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв. І слід визнати, що РФ досягла певного успіху в регіонах, віддалених від Європи, де розігрувала карту колоніалізму, що є зрозумілою конструкцією в тамтешніх регіонах. Водночас Росія була колонізатором у самій Європі, але в тих регіонах про це не дуже добре знають:

—  На Заході зусилля Росії менш ефективні, хоча і тут їм вдалося нав'язати страх ескалації в деяких столицях за останні два роки. Але треба розуміти, що з кожним наступним формулюванням страху ескалації ми віддаємо шматок ментальної території і зрештою наближаємося до втрати території фізичної. Та загалом можна сказати, що російські наративи, призначені для споживання в західній спільноті, виглядають абсолютно смішно. «Денацифікація», наприклад, абсолютно незрозуміла в ситуації, коли президент України має єврейське походження і, власне, частина українського населення також є євреями.

Також не є особливо переконливими російські наративи про злочинність українського уряду і президентської адміністрації в ситуації, коли Росія вбиває українських жителів і руйнує міста і села. Лідери західних країн постійно відвідують Київ, щоб висловити свою підтримку

‍Європа вчиться на своїх прорахунках‍

Росія дуже хотіла б максимально ізолювати Україну, але подивимось, що буде відбуватись в Швейцарії, каже генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник Голови СБУ Віктор Ягун. Він нагадує, саміт миру, який збирається на швейцарському курорті з ініціативи України, може зібрати половину країн світу, тому говорити про ізоляцію Києва просто смішно. Так само, на думку Віктора Ягуна, спроби росіян впливати на українське суспільство не мають шансів на успіх:

—  Але росіяни дуже намагаються впливати на  людей — через просування наративів щодо зриву мобілізації, щодо підтримки умовного руху ухилянтів. Ще вони тероризують населення. Це має певний ефект на окремих громадян, але точно не підніме ту хвилю, на яку вони розраховували. Ви думаєте, просто так вони обстрілюють Одесу, Харків? Вони їх обстрілюють для того, щоб підняти там хвилю: давайте зупинимося, давайте проведемо перемови. Вони розраховують, що нібито це проросійські регіони, де людей можна зачепити тезою: а з ким ми воюємо?

Але насправді виходить все набагато складніше для них, бо люди, які там живуть, вони бачать що таке Росія, чого вона насправді прагне і як вона цього досягає

Від початку російського повномасштабного вторгнення Європа пережила трансформацію поглядів і підходів. Якщо два роки тому лідерами у підтримці Києва були насамперед країни, що межують з Україною, то нині великий внесок роблять Франція і Німеччина, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв:

— Європа усвідомила свої військові недоліки і зробила кроки на їхнє виправлення. На це потрібен час, але воно вже відбувається — і це незворотній процес. У військову промисловість було зроблено дуже хороші інвестиції. Для Європи те, що відбувається в Україні, є екзистенційним, хоча, можливо, в деяких столицях це ще не так чітко визначено, але ми рухаємося до цього.

Європейський парламент визнав президентські вибори в Росії нелегітимними, а Путіна відповідно нелегітимним президентом, нагадує Марек Кохв. А двосторонні безпекові угоди, які підписують з Україною європейські країни, свідчать про підтримку Європи — і цього не змінює навіть те, що деякі країни не демонструють особливої прихильності до Києва:

—   Росія також зробила свій внесок у це своїми різноманітними гібридними атаками проти європейських країн. Саме вони допомогли Європі зрозуміти, що РФ дійсно хоче зруйнувати існуючу архітектуру безпеки в Європі і готова атакувати життєво важливу інфраструктуру, вбивати людей, втручатися у вибори та організовувати інші звірства. У російських ЗМІ, які не є вільними, а повністю контролюються Кремлем, Заходу щодня погрожують застосуванням ядерної зброї. Телеведучі та експерти, які отримують свої тези прямо з Кремля, кидають вульгарні образи безпосередньо на адресу західних лідерів.

Це показує Заходу, яким є справжнє ставлення Росії до Європи 

Російські зусилля зі знищення України — марні, певен науковий консультант Chatham House Матьє Булєг. Найперше через відчайдушний спротив самих українців. Однак і Захід згуртувався:

— Ми бачимо російські зусилля і на дипломатичному рівні, і коли йдеться про пропаганду і залякування. З останнього — оголошення ядерних навчань. Але якщо подивитися з іншого боку, то НАТО тепер має ще двох членів — Фінляндію і Швецію. США щойно ухвалили новий пакет допомоги, щоб допомогти Україні з поставками зброї. Макрон і Кемерон оголосили про нові навчання для українських військових разом з Литвою. Тож, незалежно від того, що робить Путін, ми повинні більше зосереджуватися на тому, щоб допомогти Україні боротися проти окупантів, а не на російських зусиллях щодо створення розбрату. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍