Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
У Польщі зріс рівень дезінформації про уряд та європейські вибори
У Польщі рівень дезінформації про війну в Україні помітно знизився. Водночас про уряд, польські парламентські вибори та європейські вибори зріс. Про це йдеться у доповідній записці Єврокомісї
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
В останні місяці основними темами дезінформації, поширюваної в Польщі, були парламентські вибори, післявиборчі переговори та вибори до Європейського парламенту. За даними Єврокомісії, ще до парламентських виборів більша частина поляків були переконані, що під час виборчого процесу можливе іноземне втручання і що інформаційна війна неминуча. Одним із популярних дезінформаційних наративів був про те, що ЄС доклав руку до польських виборів і посіяв побоювання, що новий польський уряд перейме практику «тоталітарних держав».
Звіт дослідницької агенції ЄС European Digital Media Observatory (CEDMO) показує, що і поляки, і словаки не мають достатнього соціального імунітету до дезінформації.
Особливо у передвиборчий період це робить їх легкою мішенню для різноманітних іноземних пропагандистських операцій, дезінформаційних кампаній, поширення фейкових новин та підриву довіри до демократичних процесів
Як зазначила віцепрезидентка Єврокомісії Вера Йоурова, активізація російських дезінформаційних кампаній особливо помітна напередодні майбутніх європейських виборів, які відбудуться в ЄС 6-9 червня:
— Росія має спеціальну стратегію для кожної країни-члена. Вона інвестує особливо в ті країни, де знає, що зможе легко впливати на велику аудиторію.
Йоурова наголосила, що особливо небезпечними є так звані діпфейки, тобто контент, наприклад, аудіо- чи відеозаписи, які глибоко маніпульовані штучним інтелектом. Наприклад, напередодні торішніх парламентських виборів у Словаччині соціальною мережею поширився голосовий запис, в якому головний кандидат від опозиції Міхал Сімечка нібито переконував журналістку, що він не хвилюється за результат виборів, оскільки його партія купила голоси виборців. Відео було створено повністю за допомогою штучного інтелекту.
«Ми знаємо, що діпфейки використовувалися на всіх останніх виборах у країнах ЄС», — зазначила Йоурова
У Польщі найпопулярніші дезінформаційні повідомлення стосуються того, як різні політичні групи будуть маніпулювати виборами до Європарламенту. За даними Єврокомісії ефективність таких меседжів, відображається у зниженні підтримки поляками Європейського Союзу, зростанні скептицизму щодо планів і політики ЄС, наприклад, щодо Зеленого курсу, імпорту товарів з України, цін на енергоносії або потенційних реформ договорів ЄС.
Поляків лякають тим, що ЄС заборонить опалення газом і вугіллям і що Польща буде втягнута у війну Росії з Україною. Ще одним поширеним наративом є те, що ЄС хоче стати «тоталітарною наддержавою» і що політики ЄС навмисно поширюють неправдиву інформацію про те, що сільське господарство сприяє глобальному потеплінню.
За даними ЄК, з січня по квітень цього року в польському публічному просторі найчастіше поширювалася така брехня:
Зелений курс заборонить вирощування овочів;
ЄС заборонить туалетний папір (така інформація поширювалася, зокрема, у Facebook та TikTok), а Директива про будівлі призведе до експропріації орендодавців;
Європейськими виборами будуть маніпулювати, якщо не Росія, то Німеччина.
Як і в інших країнах-членах ЄС, у Польщі також поширюється дезінформація про міграцію, особливо про те, що нові закони про міграцію та притулок змусять Польщу приймати мігрантів з Німеччини
З іншого боку, коли йдеться про фейкові новини щодо зміни клімату, поляків лякають зростанням цін на енергоносії, особливо з огляду на той факт, що польська економіка все ще значною мірою залежить від вугілля.
Згідно з доповідною запискою ЄК, за останні місяці Facebook та Instagram видалили понад 650 тисяч фейкових оголошень, Youtube видалив понад 2 тисячі відео, і лише Facebook переглянув або перевірив на достовірність понад 6,6 мільйона одиниць контенту, а Tiktok видалив понад 7 мільйонів фейкових акаунтів.
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Це перше офіційне розширення правил внутрішнього ринку ЄС на країну-кандидата — сигнал поглиблення правової, цифрової та громадянської інтеграції України з Європейським Союзом.
Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської Комісії коментує: «Ми хочемо, щоб українці залишалися на зв’язку зі своїми близькими по всьому ЄС і вдома. Саме тому ми пропонуємо Україні приєднатися до нашої роумінгової родини. Ще раз підтверджуємо нашу незмінну підтримку України та її громадян».
ЩО ЗМІНИТЬСЯ
З 1 січня 2026 року плата за роумінг між Україною та країнами ЄС буде скасована. Мобільні послуги тарифікуватимуться за національними ставками без жодних доплат. Користувачі також отримають гарантії щодо якості зв’язку на рівні країни проживання, а також безкоштовного доступу до служб екстреної допомоги.
ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД До кінця 2025 року діятиме продовжена тимчасова угода між мобільними операторами ЄС та України, укладена у 2022 році у відповідь на масову міграцію після російського вторгнення. Вона забезпечила мільйонам українців у Європі доступний зв’язок з рідними. Тепер цей тимчасовий механізм поступається місцем стабільному рішенню.
ПРАВОВА БАЗА Й УМОВИ У червні 2025 року Україна офіційно повідомила Євросоюз про повне приведення національного законодавства про роумінг у відповідність до європейського. Це була обов’язкова умова для приєднання до системи «Роумінг як вдома», яка діє в ЄС з 2017 року. Європейська Комісія позитивно оцінила відповідність і подала офіційний законодавчий запит до Ради ЄС.
Генна Вірккунен, віцепрезидентка Єврокомісії з технологічного суверенітету та демократії: «Для українців по всій Європі можливість залишатися на зв’язку з близькими — це момент полегшення. Кожен такий крок наближає Україну до Європи не лише географічно, а й у щоденному житті».
ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Це рішення Єврокомісії є не лише технічним кроком, а й актом солідарності. Це практичний жест, який посилює зв’язок між ЄС і Україною. Роумінг без кордонів стає не просто технологією, а політикою єдності — вона об’єднує людей ще до того, як об’єднаються держави.
Європейський Союз 13 червня вчетверте продовжив режим тимчасового захисту для громадян України — цього разу до березня 2027 року. Водночас на початку червня видання Politico повідомило, що Єврокомісія готує план повернення українських біженців в Україну після припинення бойових дій. Брюссель рекомендує країнам Євросоюзу створити «центри єдності», де консультуватимуть тих, хто планує повернутися додому, зокрема, допомагатимуть з пошуком роботи. Перші центри відкриють у Німеччині та Іспанії. Наскільки реалістичне масове повернення українців додому? Що буде зі статусом тимчасового захисту після 2027 року? Чи готові європейські країни до довгострокової інтеграції українців?
Захист у дії
Зараз у ЄС понад 4 мільйони українців користуються механізмом тимчасового захисту. Він був розрахований на три роки. Однак ухвалюючи рішення про продовження дії тимчасового захисту, ЄС виходить в першу чергу з безпекової ситуації, — пояснює старший політичний радник Міжнародного центру розвитку міграційної політики (ICMPD) у Відні Мартін Вагнер (Martin Wagner):
— Ситуація залишається дуже нестабільною, і зараз знову спостерігається зростання інтенсивності російських обстрілів. Якщо війна закінчиться, то важливо, як саме. Чи буде вся територія України безпечною? Які частини залишаться окупованими? Чи буде інфраструктура України достатньо сильною, щоб прийняти людей назад? Якою буде ситуація і можливості повернення для внутрішньо переміщених українців у свої регіони? Чи зможуть люди повернутися у свої домівки, чи вони зруйновані? Всі ці питання потребують чітких відповідей.
Омбудсмен Дмитро Лубінець: понад 6,9 мільйона українців були змушені покинути країну через повномасштабне вторгнення Росії. Фото: SOPA Images/Sipa USA/East News
З розмов, які відбуваються зараз, можна зробити висновок, що країни-члени ЄС доволі чітко заявляють: доки триває війна, повернення може бути лише добровільним. А втім, у своїй комунікації Європейська комісія закликає країни-члени розробляти спільні програми повернення, щоб бути готовими до майбутнього, продовжує Мартін Вагнер:
— Найімовірніше, ми побачимо поетапний процес. Спочатку йтиметься про підтримку спонтанних повернень, згодом — про програми підтриманого повернення, які, сподіваємося, будуть пов’язані з програмами відбудови.
І лише з часом, коли ситуація стане більш стабільною, передбачуваною та сталою, повернення набиратиме більших масштабів
«Поки Росія продовжує тероризувати українське мирне населення, ЄС продовжує виявляти свою солідарність з українським народом», — заявив Томаш Семоняк, міністр внутрішніх справ Польщі, яка зараз головує в ЄС.
Продовження статусу тимчасового захисту до 2027 року — це проміжний етап і в подальшому потрібне системне вирішення. Деякі країни-члени вже відкрили можливість отримання національних дозволів на проживання, додає Мартін Вагнер:
— Особливо ті країни, які прийняли найбільше бенефіціарів тимчасового захисту, вже готуються до переведення частини з них на національні статуси, щоб уникнути ситуації, коли після завершення дії тимчасового захисту всі одночасно потребуватимуть нового статусу, що перевантажить національні адміністративні ресурси.
Повернення чи інтеграція
Рівень працевлаштування серед українців вищий, ніж в інших груп мігрантів і біженців, утім, структурні бар’єри залишаються і впливають на успішність інтеграції, звертає увагу політична аналітикиня Центру європейської політики (EPC) Анастасія Карацас. Наприклад, у Німеччині, де існують усталені процедури інтеграції, пріоритетом стало вивчення мови. Це полегшило працевлаштування, але призвело до втрати навичок і ускладнило вихід на ринок праці пізніше. Прикладом є ініціатива «Job Turbo», запущена в листопаді 2023 року, яка допомогла 250 000 українців із базовими знаннями мови знайти роботу, але часто на нижчих за кваліфікацію посадах. У Польщі та Італії слабша підтримка інтеграції сприяла швидшому працевлаштуванню, однак також призвела до переважно некваліфікованої зайнятості, продовжує Анастасія Карацас:
— Національні служби зайнятості адаптувалися до ситуації з певними успіхами. Наприклад, у Польщі Варшавське бюро праці створило «Спеціальну службу», яка пропонує навчання, перекваліфікацію та підбір роботи, а згодом ця модель поширилась і на інші регіони.
В Італії проєкт PUOI (Protezione Unita a Obiettivo Integrazione) охопив близько 200 українців, 60% з яких після проходження соціально-професійного навчання змогли працевлаштуватися. Але ж такі ініціативи мають обмежений масштаб
Додаткову непевність створюють дискусії про ймовірне припинення вогню під тиском США, що ускладнює довгострокове планування. Перспектива загальноєвропейського статусу для українців після 2027 року залишається неясною.
Попри все, резюмує Анастасія Карацас, чимало українців сподіваються повернутися додому, хоча ця можливість залежить від економічної та безпекової ситуації як в Європі, так і в Україні. А те, що Київ декларує зацікавленість у поверненні своїх громадян, цілком зрозуміло:
— На тлі величезних руйнувань, спричинених повномасштабним вторгненням Росії, та демографічного спаду в Україні, відбудова країни — особливо у критичних секторах, таких як будівництво, транспорт, сільське господарство та державні послуги — значною мірою залежатиме від українців, які повернуться.
Людський капітал
Основні фактори, які можуть стимулювати українців до переїзду додому, — це безпека, наявність робочих місць, програми підтримки, але багато з тих, хто хотів, вже повернувся, наголошує доктор соціальних наук Зіновій Свереда. Основні чинники залишитися в ЄС, з його слів, — інтеграція за понад три роки війни, перспективи роботи та освіта дітей.
Лише 31% українців нині планують повертатися в Україну, свідчить нещодавнє дослідження Центру економічної стратегії. При тому, що ще в січні 2024-го таких було 34%, у травні 2023-го — 41%, у грудні 2022-го — 46%.
Якщо говорити про польський контекст, то на основі досліджень, проведених серед жінок-біженок з України у 2022, 2023 та 2025 роках, можна зробити висновок, що приблизно половина з них мають намір залишитися в Польщі, каже професор соціології Ягеллонського університету в Кракові Пьотр Длугож (Piotr Długosz):
— Українки мають дітей, які ходять до школи, три чверті з них працюють, знають польську мову, більшість самостійно орендують квартири і ведуть нове життя. Їм важко буде змінити місце проживання. Дослідження також показують, що понад половина біженок страждає депресивними, тривожними та стресовими розладами, що є наслідком воєнної травми, а також стресу, пов'язаного з поточною ситуацією.
Цей фактор призводить до того, що жінкам бракує сил і енергії для чергового переїзду та перебудови життя
Дослідження Gremi Personal: лише 13% українців планують залишитися в Польщі після закінчення війни. Фото: Nur Photo/East News
Вагомим фактором повертатись в Україну чи ні буде економічна ситуація в країні перебування, продовжує Пьотр Длугож, якщо вона забезпечуватиме хороші умови життя, то, швидше за все, мало хто захоче повертатися:
— Слід також пам'ятати, що українські біженці завдяки високому рівню освіти та молодому віку, становлять людський капітал, який необхідний економікам, що борються з нестачею робочої сили.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Це денний табір із фокусом на розвиток, інтеграцію та мовну практику. На дітей чекають англійська з тьюторами із США, польська мова, культурні активності, адаптоване харчування. Коштують 12 днів однієї зміни табору з харчуванням (з 9:00 до 17:00) 1500 злотих. Для дітей від 13 років можливе проживання в таборі, але ціна буде вищою.
На території табору є wi-fi, бібліотека, комп’ютерний клас і клас з музичними інструментами, місця відпочинку, огороджена паркова територія з ігровими майданчиками.
Проживання організоване у 3 або 4-місних номерах з душовими кабінками та туалетом. Також ж можливість замовити окреме меню для дітей з особливими потребами. Цей табір функціонує вже на перший рік та зібрав багато гарних відгуків.
Це простір для дітей у Варшаві, Вроцлаві та Кракові, розрахований на три вікові групи від 6 до 15 років. Виїзди на екскурсії, квести, батли, спорт, музика, нові друзі — усе зробленої для того, щоб щодня хотілося повертатись. Простір працює з 09:00 до 16:00 у будні дні. Тривалість однієї зміни — 10 днів з понеділка по пʼятницю.
Теми змін та дати:
• STEAM-пригода (30.06–11.07)
• Медіа-лабораторія (14.07–25.07)
• Арт-Ландія (28.07–08.08)
• Інтелектуальні квести (11.08–22.08)
Вартість зміни без харчування 450 злотих, з харчуванням — 650.
3. Вроцлав: шкільні літні табори у форматі тижневих сесій
Таку програму цього року запроваджують 30 загальноосвітніх шкіл Вроцлава. Програми розроблені з урахуванням інтересів дітей та потреб батьків, дітей можна зручно приводити перед роботою й забирати після неї. Сесії починаються з кінця червня і триватимуть до липня. Вартість тижня без харчування — 250 злотих. Можна замовляти їжу в кейтерінгу за додаткові кошти або приносити із собою. Реєстрація відбувається безпосередньо в навчальних або культурних закладах міста.
Цього літа центр організовує 25 денних таборів для дітей від 7 до 12 років у 12 різних філіях по всьому місту. Кожна філія пропонує свою ю тематику, щоб зробити відпочинок цікавим і змістовним. Будуть цікаві екскурсії, аніматори,майстер-клас, вистави та тематичні вечори. Ціни від 550 до 700 злотих за зміну. Простір працює по буднях з 9:00 до 15:00.
На дітей чекають 9 тижнів активного дозвілля з 07:00 до 17:00. Особлива увага тут приділяється дітям з інвалідністю: для них створено окремі групи з підтримкою фахівців. Зараз прийом заявок на сайті вже закінчено, але зазвичай є декілька місць від тих, хто оформив заявку та не скористався пропозицією.Подати остаточну заявку можна ще до 27 червня, але треба звертатися в начальний заклад зі списку на сайті. Всього в програмі приймають участь 65 навчальних закладів, загалом тут є 9315 місця. Тож якщо у когось змінилися плани на відпустку, то ви обовʼязково знайдете вільне місце в таборі.
Вартість: 45 злотих/день — табори без басейну та 65 злотих/день — табори з басейном і розширеною програмою. Денний табір працює з 7:30 до 17:00.
Кая Путо: Історія показує, що війна — це можливість для емансипації жінок. Під час Другої світової війни європейські жінки почали працювати в галузях, де раніше домінували чоловіки, таких як залізниця та військова промисловість. Чи спостерігаємо ми зараз щось подібне в Україні?
Лілія Фасхутдінова: Безумовно. Галузям, де раніше домінували чоловіки, не вистачає робочої сили, і в них працевлаштовується все більше жінок. Це пов'язано з тим, що багато чоловіків воюють на фронті, і тисячі вже загинули на ньому. А дехто відмовляється від роботи, бо ховається від мобілізації.
Все більше жінок можна зустріти за кермом автобуса чи вантажівки, в шахті чи на будівництві. Однак я б не назвала це емансипацією. Жінки в Україні були економічно активними ще з часів СРСР, адже тоді робота була обов'язковою. Після його розпаду зарплати виявилися занадто низькими, щоб вижити на одну. Тому я бачу це по-іншому: війна зробила суспільство більш відкритим для жінок, щоб вони могли відігравати більш різноманітні ролі на ринку праці.
Це також працює і навпаки, тому що деякі чоловіки влаштувалися на роботу в галузях, де переважають жінки, наприклад, в освіті. Це захищає їх від призову до армії, оскільки вчителі належать до критично важливих для держави професій і не підлягають мобілізації. Можливо, це не найблагородніша мотивація, але, ймовірно, після війни деякі з цих вчителів залишаться в професії. Тож це може позитивно вплинути на гендерний баланс у кадровому складі українських шкіл.
А як це виглядає в політиці? Жінки відіграють величезну роль в українській волонтерській спільноті, яка підтримує армію та державні інституції. Ця спільнота користується довірою суспільства, що після війни може перетворитися на політичний успіх. Чи з'являються вже нові жінки-лідери на горизонті?
Безумовно, після війни в політиці з'являться нові обличчя, і серед них будуть волонтери. Однак я не впевнена, що це будуть передусім жінки. Суспільству відомо, який величезний внесок вони роблять у волонтерство — допомагають збирати гроші на військову техніку, медичне обладнання тощо. У колективній уяві закріпився певний образ волонтерки: старша жінка, яка плете маскувальні сітки для солдатів. Однак вона зазвичай залишається безіменною. На мою думку, найбільш впізнаваними волонтерами є чоловіки. Саме вони найчастіше отримують нагороди, дають інтерв'ю, саме їхні обличчя знають.
Нещодавно я запитала своїх знайомих, чи можуть вони назвати волонтерок. Майже ніхто не зміг. А от Сергія Притулу чи Василя Байдака знають усі. Війна, не війна — жінкам важче бути впізнаваними. Однак тенденція щодо жіночого активізму в українській політиці є висхідною. У 2000-х роках жінки становили менше 10 відсотків депутатів парламенту, зараз — понад 20 відсотків. Можливо, цьому сприятимуть квоти, запроваджені у 2019 році у виборчих списках. Ми не мали можливості перевірити це, оскільки через російське вторгнення з того часу не було жодних виборів, не рахуючи виборів до місцевих органів влади.
Жінка проходить повз мішки з піском, встановлені для захисту від російських обстрілів у центрі Києва, Україна, вівторок, 7 червня 2022 року. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky), APTOPIX
Квоти були запроваджені для того, щоб наблизити українське законодавство до стандартів ЄС у сфері прав жінок. Цей аргумент досі є переконливим для українського суспільства?
Так. Українці, як правило, мають ідеалістичний погляд на Захід і хочуть стати його частиною. Це полегшує просування прогресивних цінностей. Толерантність до ЛГБТКІ+ людей зростає — для багатьох українців, здається, саме тому, що вони хочуть бути європейцями. І не хочуть бути схожими на росіян, які переслідують гомосексуалістів і водночас декриміналізують домашнє насильство.
Ми обговорили позитивні тенденції, які дають надію на прогрес у сфері прав українських жінок. На жаль, війна приносить і небезпеки в цьому питанні.
Що маєш на увазі?
Є ризик, що коли чоловіки повернуться з війни, вони будуть настільки шановані, що від жінок вимагатимуть прощати їм все, виявляти вдячність, народжувати їм дітей — і ще більшою мірою, ніж раніше. У традиційному образі жінка — берегиня, турботлива богиня, мучениця, яка терпляче зносить усі тяготи сімейного життя.
У поколінні моїх батьків багато жінок підтримували своїх чоловіків, навіть якщо ті зловживали алкоголем. Свої рішення вони називали турботою і відповідальністю
У Польщі це «мати-полька» (matka Polka), яка «несе свій хрест». На щастя, ця модель відходить у минуле.
В Україні вона теж вже почала відходити. Але потім прийшла війна і все ускладнилося. Чоловікам, які повертаються з війни, важко повертатися до реальності. Вони бачили смерть і жорстокість, багато хто страждає від посттравматичного стресового розладу, деякі схильні до насильства.
До цього додаються розірвані зв'язки. Довгі місяці на фронті означають, що нерідко ви відчуваєте сильніший зв'язок зі своїми колегами в окопах, ніж зі своєю сім'єю. Після повернення це може зіпсувати ваші стосунки з дружиною. Виникають недовіра та ревнощі, підозри на кшталт: «Ти зраджувала, поки мене не було». Я знаю випадки, коли чоловіки на початку війни хотіли, щоб їхні жінки виїхали за кордон, а тепер ставляться до них як до зрадниць.
Мені важко про це говорити. Я безмежно вдячна всім солдатам, які захищають мою країну. Якщо вони поводяться неадекватно внаслідок пережитого — я знаю, що це не їхня провина. У мене розривається серце, коли я думаю про те, що вони пережили.
Це вина Росії, яка вторглася у вашу країну.
Так, це вина агресора. Але ми, Україна, не можемо допустити, щоб їхні страждання спричинили додаткові страждання жінок і дітей. Ми всі страждаємо, чоловіки і жінки, багато хто з нас матиме психічні проблеми до кінця життя.
Війна також залишить свій відбиток на майбутніх поколіннях. Завдання української держави, а також українського суспільства — пом'якшити ці жахливі наслідки
Чи не боїшся, що така кампанія може бути сприйнята негативно? Вже під час війни Укрзалізниця запровадила купе тільки для жінок у нічних поїздах. Це викликало обурення багатьох чоловіків: «Це ми ризикуємо життям заради вас, а ви робите з нас хижаків?»
Звісно, це зустріне спротив. Не тільки чоловіки, а й жінки, зокрема ті, чиї чоловіки воюють або вже повернулися з фронту. Про багато проблем в армії і так дуже важко говорити — вдячність солдатам робить їх табуйованими темами. Однак, якщо ми дійсно хочемо бути європейською правовою державою, ми повинні навчитися знаходити рішення і для цих незручних проблем.
Жінка з донькою чекають на потяг, намагаючись виїхати з Києва, Україна, четвер, 24 лютого 2022 року. Фото: AP Photo/Emilio Morenatti, APTOPIX
Які проблеми маєш на увазі?
Наприклад, сексуальні домагання в армії. Я не кажу, що це широко розповсюджена проблема, але такі випадки трапляються, і їх треба засуджувати. Коли на початку російського вторгнення жертва такого насильства публічно розповіла про свій досвід, деякі люди відреагували дуже критично. Звинувачували її в дискредитації українських збройних сил і натякали, що, зрештою, жінки йдуть в армію, щоб знайти собі хлопця. На щастя, після трьох років повномасштабної війни говорити про проблеми стало трохи легше. Ми вже не піддаємо себе цензурі, як це було на початку.
Як держава може допомогти ветеранам?
Допомога ветеранам — це одне, вони потребують психологічної підтримки, а також комплексних програм, які б сприяли їхньому поверненню до цивільного життя. Для когось було б добре отримати грант на відкриття власної справи (такі програми вже існують), комусь потрібна допомога у працевлаштуванні. Не можна допустити, щоб ветерани війни сиділи вдома без діла. Це стосується і тих, хто отримав інвалідність на фронті.
Однак підтримка потрібна і сім'ям. Коли солдат повертається з війни, на них лягає величезний тягар. Вони не знають, чого очікувати і як реагувати. Крім того, я вважаю, що саме на жінок має бути спрямована кампанія на кшталт: «Ти маєш право піти, навіть якщо твій чоловік герой». Ніщо не виправдовує життя з насильником.
Проте в цілому становище українських військовослужбовиць покращилося з 2014 року...
Так, безумовно. Раніше вони навряд чи могли займати бойові позиції. Вони воювали на фронті, але офіційно були, наприклад, кухарками. Сьогодні такі випадки — винятки. Українських військовослужбовиць цінують і на символічному рівні — День захисника України, що відзначається 1 жовтня, перейменовано на День захисниці та захисника України. Міністерство оборони визнає внесок військовослужбовиць в оборону країни, і історії про те, що «прекрасні жінки роблять нашу службу приємнішою», на щастя, звучать у ЗМІ все рідше. Однак, жінкам в армії все ще важко отримати підвищення на керівні посади.
Серйозною проблемою є також гомосексуальні стосунки військовослужбовиць. Тому що вони не визнаються українською державою. Коли твоя партнерка поранена або потрапила у полон, ти про це не почуєш. Коли вона помирає, ти не можеш побачити її тіло.
Коли помирає біологічна мати, її партнерка не має жодних прав на дитину. Це стосується і гомосексуальних військових, за винятком того, що більше дітей виховується в лесбійських парах
Гаразд, але, зрештою, саме чоловіки в армії піддаються більшій дискримінації — на відміну від жінок, їх примусово призивають до війська. Так у них забирають право на життя і здоров'я, основне право людини...
Цей наратив я часто чую від іноземців. Мене це дратує так само, як і те, що нашим захисникам кажуть, що «вбивати людей — це неправильно». Звичайно, це неправильно, але що ми повинні робити? Тим, хто не стикається із загрозою життю щодня, легко теоретизувати і критикувати наші рішення, і важче пропонувати альтернативи. Здатися Росії? Чи відправити всіх на фронт? Кинути жереб, хто з батьків опиниться в армії? Як ми тоді захистимо дітей і людей похилого віку? Хто працюватиме над тим, щоб економіка працювала?
Волонтерки жіночої мобільної групи протиповітряної оборони «Бучанські відьми» проходять бойову підготовку в районі Бучі поблизу Києва, Україна, субота, 3 серпня 2024 року. Група «Бучанські відьми» діє в Бучанському районі, щоб збивати російські безпілотники, які наближаються до Києва. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky)
Жінки, на відміну від чоловіків, могли легально виїхати з України.
Це, в свою чергу, є величезним викликом для українського сестринства. Між жінками, які виїхали, і тими, хто залишився, виникла напруга. Деякі з нас звинувачують одна одну: «Ти залишила свою країну в біді, ти втекла, ти зрадила нас». Або: «Ти залишилася, ти руйнуєш життя своїх дітей».
Для мене це дуже сумно. Я вважаю, що кожен має право приймати рішення, яке, на його думку, є найкращим для його сім'ї. Це трагічний вибір, тому що кожне рішення чомусь неправильне. Ця напруга шкодить Україні, тому що деякі біженки не захочуть повертатися додому через це. Я знаю жінок, які виїхали, і їхні сім'ї перестали з ними спілкуватися.
І приймуть їх назад?
Я думаю, що коли війна закінчиться, ця напруга спаде, люди почнуть жити новим життям. Але для багатьох біженок це буде аргументом, щоб не повертатися в Україну.
Чи не боїшся ти, що негативний вплив війни на права українських жінок переважить позитивний?
Я не знаю. Я оптимістка, сподіваюся, що позитив переважить. Але я оцінюю шанси на це як половина на половину.
Як війна змінила тебе як феміністку?
До початку повномасштабної війни я б сказала, що в першу чергу я —жінка. Для мене не було нічого важливішого з точки зору моєї ідентичності. Сьогодні я кажу, що я українка. Війна об'єднує національність більше, ніж будь-що інше. Якщо ти не знаєш війни, ти ніколи її не зрозумієш.
Лілія «Ліля» Фасхутдінова — феміністка та правозахисниця з десятирічним досвідом роботи в громадянському суспільстві, антидискримінаційних програмах та просуванні гендерної рівності. Вона отримала ступінь бакалавра філології в Сорбонні та ступінь магістра з прав людини в Університеті Падуї. Працювала з сирійськими біженцями в Туреччині, внутрішньо переміщеними особами в Україні, людьми з ВІЛ, ЛГБТКІ+ та жінками. Зараз живе у Львові, де працює над проєктом з розширення прав і можливостей жінок у міжнародній гуманітарній організації.
Український військовослужбовець (праворуч) з жінкою оглядають визначні пам'ятки Києва під час прогулянки на моноколесах у сонячний літній день у Києві, 14 серпня 2024 року, на тлі російського вторгнення в Україну. Фото: Сергій Супінський / AFP
Європейський Союз 13 червня вчетверте продовжив режим тимчасового захисту для громадян України — цього разу до березня 2027 року. Водночас на початку червня видання Politico повідомило, що Єврокомісія готує план повернення українських біженців в Україну після припинення бойових дій. Брюссель рекомендує країнам Євросоюзу створити «центри єдності», де консультуватимуть тих, хто планує повернутися додому, зокрема, допомагатимуть з пошуком роботи. Перші центри відкриють у Німеччині та Іспанії. Наскільки реалістичне масове повернення українців додому? Що буде зі статусом тимчасового захисту після 2027 року? Чи готові європейські країни до довгострокової інтеграції українців?
Захист у дії
Зараз у ЄС понад 4 мільйони українців користуються механізмом тимчасового захисту. Він був розрахований на три роки. Однак ухвалюючи рішення про продовження дії тимчасового захисту, ЄС виходить в першу чергу з безпекової ситуації, — пояснює старший політичний радник Міжнародного центру розвитку міграційної політики (ICMPD) у Відні Мартін Вагнер (Martin Wagner):
— Ситуація залишається дуже нестабільною, і зараз знову спостерігається зростання інтенсивності російських обстрілів. Якщо війна закінчиться, то важливо, як саме. Чи буде вся територія України безпечною? Які частини залишаться окупованими? Чи буде інфраструктура України достатньо сильною, щоб прийняти людей назад? Якою буде ситуація і можливості повернення для внутрішньо переміщених українців у свої регіони? Чи зможуть люди повернутися у свої домівки, чи вони зруйновані? Всі ці питання потребують чітких відповідей.
Омбудсмен Дмитро Лубінець: понад 6,9 мільйона українців були змушені покинути країну через повномасштабне вторгнення Росії. Фото: SOPA Images/Sipa USA/East News
З розмов, які відбуваються зараз, можна зробити висновок, що країни-члени ЄС доволі чітко заявляють: доки триває війна, повернення може бути лише добровільним. А втім, у своїй комунікації Європейська комісія закликає країни-члени розробляти спільні програми повернення, щоб бути готовими до майбутнього, продовжує Мартін Вагнер:
— Найімовірніше, ми побачимо поетапний процес. Спочатку йтиметься про підтримку спонтанних повернень, згодом — про програми підтриманого повернення, які, сподіваємося, будуть пов’язані з програмами відбудови.
І лише з часом, коли ситуація стане більш стабільною, передбачуваною та сталою, повернення набиратиме більших масштабів
«Поки Росія продовжує тероризувати українське мирне населення, ЄС продовжує виявляти свою солідарність з українським народом», — заявив Томаш Семоняк, міністр внутрішніх справ Польщі, яка зараз головує в ЄС.
Продовження статусу тимчасового захисту до 2027 року — це проміжний етап і в подальшому потрібне системне вирішення. Деякі країни-члени вже відкрили можливість отримання національних дозволів на проживання, додає Мартін Вагнер:
— Особливо ті країни, які прийняли найбільше бенефіціарів тимчасового захисту, вже готуються до переведення частини з них на національні статуси, щоб уникнути ситуації, коли після завершення дії тимчасового захисту всі одночасно потребуватимуть нового статусу, що перевантажить національні адміністративні ресурси.
Повернення чи інтеграція
Рівень працевлаштування серед українців вищий, ніж в інших груп мігрантів і біженців, утім, структурні бар’єри залишаються і впливають на успішність інтеграції, звертає увагу політична аналітикиня Центру європейської політики (EPC) Анастасія Карацас. Наприклад, у Німеччині, де існують усталені процедури інтеграції, пріоритетом стало вивчення мови. Це полегшило працевлаштування, але призвело до втрати навичок і ускладнило вихід на ринок праці пізніше. Прикладом є ініціатива «Job Turbo», запущена в листопаді 2023 року, яка допомогла 250 000 українців із базовими знаннями мови знайти роботу, але часто на нижчих за кваліфікацію посадах. У Польщі та Італії слабша підтримка інтеграції сприяла швидшому працевлаштуванню, однак також призвела до переважно некваліфікованої зайнятості, продовжує Анастасія Карацас:
— Національні служби зайнятості адаптувалися до ситуації з певними успіхами. Наприклад, у Польщі Варшавське бюро праці створило «Спеціальну службу», яка пропонує навчання, перекваліфікацію та підбір роботи, а згодом ця модель поширилась і на інші регіони.
В Італії проєкт PUOI (Protezione Unita a Obiettivo Integrazione) охопив близько 200 українців, 60% з яких після проходження соціально-професійного навчання змогли працевлаштуватися. Але ж такі ініціативи мають обмежений масштаб
Додаткову непевність створюють дискусії про ймовірне припинення вогню під тиском США, що ускладнює довгострокове планування. Перспектива загальноєвропейського статусу для українців після 2027 року залишається неясною.
Попри все, резюмує Анастасія Карацас, чимало українців сподіваються повернутися додому, хоча ця можливість залежить від економічної та безпекової ситуації як в Європі, так і в Україні. А те, що Київ декларує зацікавленість у поверненні своїх громадян, цілком зрозуміло:
— На тлі величезних руйнувань, спричинених повномасштабним вторгненням Росії, та демографічного спаду в Україні, відбудова країни — особливо у критичних секторах, таких як будівництво, транспорт, сільське господарство та державні послуги — значною мірою залежатиме від українців, які повернуться.
Людський капітал
Основні фактори, які можуть стимулювати українців до переїзду додому, — це безпека, наявність робочих місць, програми підтримки, але багато з тих, хто хотів, вже повернувся, наголошує доктор соціальних наук Зіновій Свереда. Основні чинники залишитися в ЄС, з його слів, — інтеграція за понад три роки війни, перспективи роботи та освіта дітей.
Лише 31% українців нині планують повертатися в Україну, свідчить нещодавнє дослідження Центру економічної стратегії. При тому, що ще в січні 2024-го таких було 34%, у травні 2023-го — 41%, у грудні 2022-го — 46%.
Якщо говорити про польський контекст, то на основі досліджень, проведених серед жінок-біженок з України у 2022, 2023 та 2025 роках, можна зробити висновок, що приблизно половина з них мають намір залишитися в Польщі, каже професор соціології Ягеллонського університету в Кракові Пьотр Длугож (Piotr Długosz):
— Українки мають дітей, які ходять до школи, три чверті з них працюють, знають польську мову, більшість самостійно орендують квартири і ведуть нове життя. Їм важко буде змінити місце проживання. Дослідження також показують, що понад половина біженок страждає депресивними, тривожними та стресовими розладами, що є наслідком воєнної травми, а також стресу, пов'язаного з поточною ситуацією.
Цей фактор призводить до того, що жінкам бракує сил і енергії для чергового переїзду та перебудови життя
Дослідження Gremi Personal: лише 13% українців планують залишитися в Польщі після закінчення війни. Фото: Nur Photo/East News
Вагомим фактором повертатись в Україну чи ні буде економічна ситуація в країні перебування, продовжує Пьотр Длугож, якщо вона забезпечуватиме хороші умови життя, то, швидше за все, мало хто захоче повертатися:
— Слід також пам'ятати, що українські біженці завдяки високому рівню освіти та молодому віку, становлять людський капітал, який необхідний економікам, що борються з нестачею робочої сили.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
