Ексклюзив
20
хв

«Закон про “іноагентів” — це лише початок», — грузинський незалежний журналіст Темур Кігурадзе про узурпацію влади у Грузії

«За ним буде купа інших законів, які слово в слово повторюватимуть російські. Усі наші союзники чудово розуміють, куди котиться наша країна — безпосередньо скочується до диктатури російського типу», — учасник протестів Темур Кігурадзе

Марина Степаненко

Грузинські правоохоронці затримують демонстранта біля парламенту Грузії. Тбілісі, 14 травня 2024 року. Фото: Giorgi ARJEVANIDZE / AFP

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Після бійки у парламенті Грузії депутати ухвалили скандальний законопроєкт про «іноземних агентів» у третьому і фінальному читанні. Ініціативу, яка зобов'язує організації з-понад 20% фінансування з-за кордону реєструватися як агенти іноземного впливу, підтримали 84 депутати. Проти скандального документу проголосували 30. 

У владній проросійській партії «Грузинська мрія» стверджують, що мета закону — забезпечити максимальну прозорість. В опозиції ж вважають, що насправді влада використає його для придушення критики з боку медіа та неурядових організацій — піде за сценарієм, який реалізувала російська влада за допомогою аналогічного закону. Чи поставить ухвала проєкту під загрозу євроінтеграцію Грузії? На ці та інші питання відповів в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry незалежний журналіст Темур Кігурадзе.

Журналіст із Грузії Темур Кігурадзе. Фото: приватний архів

Марина Степаненко: На тлі ухвали законопроєкту про «іноземних агентів» до Грузії прибувають західні політики, зокрема помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О'Браєн. Про що це свідчить?

Темур Кігурадзе: Весь західний світ із напруженням стежить за тими процесами, які зараз відбуваються в Грузії. Усі наші союзники чудово розуміють, куди котиться наша країна — вона безпосередньо скочується до диктатури російського типу. І це, звичайно ж, змушує нервувати наших союзників. 

Пан О'Браєн зустрівся з представниками уряду. Дуже довго тривала ця бесіда, понад дві години. Він зустрівся і з опозицією, але нічого з цього не вийшло. Закон ухвалили в третьому читанні і, звісно ж, будуть дуже серйозні наслідки як для уряду Грузії, так і для всієї країни.

Захід погрожує грузинській владі відмовою від євроінтеграції у разі ухвали закону.  Які подальші кроки партнерів прогнозуєте?

Відмова від євроінтеграції є палицею з двома кінцями. З одного боку ти, звісно ж, начебто і караєш «Грузинську мрію», нашу владну партію, але водночас ти караєш і всю країну. Якщо подивитися на те, що зараз відбувається в Грузії, коли сотні тисяч людей, молодь і люди різних вікових груп і професій виходять на акції, вони своєю громадянською позицією показують, що Грузія хоче і заслуговує бути частиною Європи.

Тому відмовляти країні в членстві, у просуванні в євроатлантичні структури означає карати і її населення

Те, що експерти зараз чекають насамперед від Сполучених Штатів, Євросоюзу і Великої Британії — це персональні санкції, спрямовані насамперед на олігарха Бідзіна Іванішвілі. У нього смішний титул почесного голови партії «Грузинська мрія», а втім, абсолютно всім зрозуміло, що саме пан Іванішвілі керує всіма процесами, які відбуваються в Грузії з кінця 2012 року. 

Персональні санкції можуть запровадити також проти членів уряду, які проштовхували цей закон, і проти депутатів, які за нього проголосували, не рахуючись ані з репутаційними втратами, ані з потенційною втратою Грузії кандидатства до Євросоюзу, і всього того, що сама ця провладна партія намагалася робити, принаймні робила вигляд, що намагається робити впродовж понад 10 років. Тому персональні санкції зараз, найімовірніше, будуть тим кроком, на який підуть західні союзники Грузії.

Були заяви й про те, що європейські політики можуть обговорювати скасування візової лібералізації для Грузії — скасування безвізового в'їзду до Шенгенської зони. Але, знову ж таки, це теж палиця з двома кінцями. Грузія має величезну кількість іммігрантів, які живуть у країнах Євросоюзу, — це Іспанія, Німеччина, Італія та багато інших європейських держав. Це порушить родинні зв'язки, певні економічні зв'язки, тому що наші мігранти переказують звідти гроші на батьківщину.

Тому наші союзники перебувають у дуже непростому становищі, коли їм потрібно якось вплинути на «Грузинську мрію» та водночас не нашкодити, власне, грузинському населенню

Тому, я думаю, почнуть із персональних санкцій. Але наскільки вони ефективні я не знаю, чесно скажу. Я думаю, що пан Іванішвілі прорахував, що такі санкції запровадять. Не випадково разом із російським законом про «іноагентів» просувається і так званий закон про офшори, який дасть змогу перекачувати мільярдні капітали з офшорних зон на грузинські рахунки без перевірки легітимності цих коштів і без сплати податків в грузинську скарбницю. Незалежні експерти-економісти наголошують, що найімовірніше цей закон ухвалять персонально для пана Іванішвілі, щоб він зміг убезпечити свої кошти, свої мільярди. Тож він готується до цих санкцій. Це видно.

Чи існують прецеденти або приклади інших країн-кандидатів на вступ до ЄС, які дають уявлення про те, як подібне законодавство вплинуло на їхні процеси вступу?

Я не знаю про кандидатів, але знаю про приклад Угорщини — це головний і, напевно, єдиний союзник Росії в Євросоюзі. Словаччина, начебто, теж намагається щось робити, але це не так ефективно.

Будапешт ухвалив такий закон, і його скасував Європейський суд. Тож такі намагання в Євросоюзі нікому не потрібні. Крім цього, є приклад Туреччини, яку противники вступу Грузії до Євросоюзу дуже часто ставлять у приклад. Вони кажуть: «подивіться на Туреччину, вона вже 30 років намагається стати членом Євросоюзу, але в них нічого не виходить — європейці не хочуть цього».

Це не зовсім так, точніше, це зовсім не так. Туреччина сама саботувала власний вступ до Євросоюзу якраз ухвалою таких законів, які суперечать європейським нормам поведінки.

Само собою зрозуміло, що в Євросоюзі ніхто не хоче бачити якогось нового члена, який буде потурати побажанням країни-агресорки Росії або буде величезною фінансовою діркою, від якої будуть йти і економічні, і геополітичні загрози

Враховуючи нові закони, які проштовхує «Грузинська мрія», Грузія цілком може стати саме такою країною. Це, звичайно, буде жахливо і для нашої європейської перспективи, і для Євросоюзу, якщо дивитися на нас як на кандидата.

«Наш шлях лежить тільки в Європейський союз і наш головний зовнішньополітичний пріоритет — це членство в Європейському союзі», — заявив прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе 9 травня, у День Європи. Як такі заяви корелюються з ухвалою законопроєкту, який націлений на придушення критики провладних сил?

Мені навіть сміх стримати важко, коли я чую такі цитати. Можливо, пан Кобахідзе трошки помилився і замість Євросоюзу він мав на увазі Євразійський Союз (Євразійський економічний союз (ЄАЕС), до якого входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан та Киргизстан. — Авт.)? Якщо говорити серйозно, то, звісно ж, на папері і владна партія, і афілійовані з нею люди продовжують заявляти, що Грузія перебуває на шляху до Європи. На шляху до Європи в їхньому розумінні — у розумінні «Грузинської мрії», у розумінні Орбана, у розумінні, яке дуже сильно відрізняється від реального. Чому це відбувається, теж доволі очевидно.

За всіма соціологічними опитуваннями, які відбуваються щороку, переважна частина населення Грузії підтримує вступ до Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. «За» стабільно понад 70%, а то й понад 80% громадян. 

Крім цього, у Грузії є Конституція. Там є 78-та стаття, в якій прописано, що Грузія прагне стати членом Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. Кожен грузинський високопосадовець, кожен грузинський політик зобов'язаний робити все від нього або від неї залежне для вступу, для руху в ці об'єднання. 

Якби провладні політики казали, що ми не хочемо в Євросоюз, вони порушили б і Конституцію, і пішли б проти волі населення. Тому вони обирають такий абсолютно безглуздий пропагандистський штамп, що ми вступимо до Євросоюзу, але нібито з нашим розумінням вступу.

Тисячі грузинів вийшли на акцію протесту. Тбілісі, 14 травня 2024 року. Фото: Zurab Tsertsvadze/Associated Press/East News

Грузинський законопроєкт про «іноземних агентів» часто порівнюють з аналогічним у Росії. Які головні схожості та відмінності мають ці дві законодавчі ініціативи?

Схожостей там величезна кількість. Дуже цікаво, як проштовхується цей закон про «іноземних агентів». Він виправдовується тими самими штампами, які використовувала російська пропаганда, коли в РФ його тільки ухвалювали.

Тоді вони говорили, що в інших країнах, зокрема, у Сполучених Штатах, є закон FARA (Закон про реєстрацію іноземних агентів, ухвалений в 1938 році, який контролює політичну діяльність іноземців у Сполучених Штатах, — Авт.). Власне, у прямому сенсі закон про іноземних агентів. І що в інших європейських країнах є такі закони, при цьому не вдаючись у подробиці, що ці документи докорінно відрізняються від російського закону в Росії і від російського закону в Грузії. 

У США потрібно доводити, що організація справді втілює інтереси іноземної держави. Водночас під цей закон, наприклад, не потрапляють союзницькі держави, маю на увазі країни ЄС, Канаду, членів НАТО. У нашому законі, як і в російському, цього немає. Будь-яка організація, яка отримує понад 20% фінансування з іноземних джерел, автоматично стає «іноагентом».

Але це ж не найгірше. Справа не тільки в тому, що навішуються ярлики агентів і шпигунів на організації.

Річ у тім, що і за російським законом, і за нашим законом організація може потрапити під підозру не тільки завдяки якимось розслідуванням або виявленню певних документів, а анонімним повідомленням, що хтось підозрює цю організацію в тому, що це іноземний агент

Це дає правоохоронцям, силовим структурам Грузії право стежити за такими організаціями, щоб зрозуміти, чи є вони іноземними агентами, чи ні. Це створює величезну кількість проблем, наприклад, тим організаціям, які підтримують журналістські розслідування. Як ти можеш писати про корупцію у владі, як ти можеш писати про зловживання, якщо тебе прослуховують тепер уже легально?

Ми і так розуміємо, що журналістів регулярно прослуховують, але тепер це можна робити без дозволу суду й прокуратури. У цьому наші з Росією закони, на жаль, схожі. При цьому, знову ж таки, не має значення, який закон ухвалено, головне, як цей закон застосовуватимуть.

Наша влада заявляє, що закон ухвалюють для якоїсь міфічної прозорості, хоча всі неурядові організації обов'язково подають декларацію і оприлюднюють інформацію про те, як витрачають кошти. Цей закон ще до офіційної ухвали застосовували для пропаганди, коли будь-яку організацію, будь-яке об'єднання, що критикує вчинки влади, у прямому сенсі оголошували іноземними агентами, шпигунами. Це робиться з метою пропаганди.

Чому це важливо зараз? Тому що в жовтні в Грузії відбудуться парламентські вибори. Це найважливіші вибори у країні. У нас парламентська республіка, тому ці вибори вирішуватимуть усе. «Грузинська мрія» на тлі ухвалення цього закону та через низку інших причин стрімко втрачає свій рейтинг. Єдиним способом взяти більшість у новому парламенті будуть нечесні вибори.

Це означає, що потрібно прибрати ті організації, які спостерігатимуть за виборами, оголосивши їх або «іноагентами», або просто-напросто заблокувавши їм рахунки і роботу в Грузії.

Отже, «Грузинська мрія» зможе втриматися при владі ще 4 роки і ухвалити інші законів, які ще більше ускладнять нам життя. І я хочу обов'язково зазначити, що закон про «іноагентів» — це лише початок

Це тільки початок, тому що за ним буде купа інших законів, які слово в слово повторюватимуть російські. Уже зареєстрований і буде розглядатися так званий закон про ЛГБТ-пропаганду. Обговорюється закон про образу почуттів вірян. Поки ще немає достовірних даних, але, я не сумніваюся, що посилять закон про проведення масових заходів.

Це все російський сценарій, все це проходили росіяни рік за роком, коли Путін закручував гайки доти, доки не перетворив своє населення на абсолютно інертну, інфантильну масу, яка боїться говорити, яка боїться робити щось проти. І з цією масою можна робити все, що хочеш

І Путін вибрав повномасштабне вторгнення в Україну і бійню. Що виберуть грузини, я не знаю. Мені навіть страшно подумати, на що це все може перетворитися.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66436db85c9f9878d5051675_GNivi5DWwAA6KvT.jpeg">У Грузії схвалили закон про «іноагентів»</span>

Які потенційні ризики, крім затримки з євроінтеграцією, може становити ухвалення закону про іноагентів, враховуючи акцент ЄС на демократичних цінностях і правах людини?

Потенційні ризики просто величезні. Простим грузинам, які перебувають за кордоном, буде складніше спілкуватися з грузинами, які перебувають на батьківщині. Стане складніше їздити в Європу, здобувати освіту та працювати в Європі, пересилати звідти гроші.

Це обов'язково спричинить новий потік еміграції. У Грузії зараз уже рекордна еміграція. Торік з країни виїхали, за офіційними даними Грузинського бюро статистики, майже 165 тисяч людей. Це в основному працездатні чоловіки і жінки. Це ті люди, які необхідні нашій економіці. У нашій країні живе всього 3,5 мільйона людей. Такі цифри для Грузії не є підйомними. Нагадаю, у 2022 році поїхали понад 120 тисяч. 

Разом з усім буде погіршуватися економіка, тому що санкції — і персональні, і ні, і спроби Іванішвілі відмивати якісь брудні свої чи чужі гроші — це обов'язково спричинить порушення фінансової системи.

Це означає, що з нами перестануть торгувати наші партнери. Зараз у Грузії є угода про торгівлю з Євросоюзом, яка полегшує продаж наших товарів на Захід. І вона може бути переглянута, і наші товари буде складніше експортувати. А це все залишає нам тільки один шлях, куди продавати.

Існує лише один ринок, куди нам буде зручно все доставляти і який все це купить, тому що вони самі під санкціями. Це російський ринок. Ми прив'яжемо нашу країну ще більше до російської економіки

Вона і так сильно прив'язана. Але це буде просто єдиний вихід. Отже, це (ухвалення законопроєкту про іноагентів. — Авт.) позначитися і на економіці, і на населенні, і на демографії, якщо не говорити про демократію і про демократичні процеси — вони всі просто зупиняться.

Як ухвалення законопроєкту про «іноземних агентів» може вплинути на відносини Грузії зі США?

Усе те саме саме. Європа просто ближча, ми з нею посилено інтегруємося. Але Сполучені Штати фінансують тут величезну кількість проєктів.

Це не обов'язково проєкти з посилення громадянського суспільства чи щось на кшталт того. Ні, це проєкти і з розвитку сільського господарства, освітні, з обміну студентів, це пряма допомога, вкладена в якісь інфраструктурні проєкти. Найімовірніше, цього не буде.

Якщо ми говоримо про інтеграцію в НАТО, що прописано в нашій Конституції, то ця інтеграція теж загальмується. А це вже вплине на нашу безпеку, тому що нашу армію озброює, зокрема, і США. Це позначиться на нашій обороноздатності. Не кажучи вже про те, що ми просто будемо виглядати такими собі дурниками перед нормальними західними політиками.

Тут є, щоправда, один нюанс, на що, як багато наших політологів і спостерігачів кажуть, «Грузинська мрія» може зробити ставку. Це перемога Трампа на виборах президента у Сполучених Штатах.

У нашої владної партії, начебто, є надія, що якщо Трамп переможе, то вони зможуть знайти з ним спільну мову, як на це сподівається, наприклад, Орбан в Угорщині

Все, що буде далі — доволі складно прогнозувати. Я лише сподіваюся, що до цього не дійде. Я сподіваюся, що в жовтні цього року грузини все-таки оберуть собі інший уряд. І на цьому етапі вже, напевно, не важливо, який саме. Головне, щоб не цей.

Законопроєкт ухвалено, але не підписано. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі обіцяла накласти вето на цю законодавчу ініціативу, а втім, голосів у владної більшості достатньо, щоб обійти рішення глави держави. Чи є ще якісь механізми, які можливо застосувати у цьому випадку?

Крім цього, закон пересилається до Венеційської комісії (консультативний орган із конституційного права, створений при Раді Європи. — Авт.). Коли Грузія почала активно інтегруватися в європейські структури, ми добровільно зголосилися надсилати наші закони до Венеційської комісії, яка б оцінювала відповідність цих законів до європейських норм. На жаль, ця комісія не має права на якісь санкції.

Вони можуть просто дати рекомендацію, чи відповідає цей закон європейським нормам, чи ні. Найімовірніше, Венеційська комісія скаже, що він не відповідає, але це не зобов'язує Грузію не ухвалювати цей закон

У президентки є 2 тижні на те, щоб підписати цей закон. Цікаво, що зараз прем'єр країни Кобахідзе і деякі інші політики почали вкидати інформацію, що протягом цього періоду до законопроєкту можуть внести зміни, ініційовані главою держави. Отже, чинна влада хоче трошки пом'якшити цей закон, найімовірніше, щоб пом'якшити, скасувати, або взагалі уникнути санкцій щодо пана Іванішвілі. Ще один варіант — вони просто намагаються зберегти цивілізоване обличчя перед Заходом.

Влада вже занадто далеко зайшла. На жаль, я не думаю, що в цей законопроєкт внесуть якісь суттєві правки. А втім, у президентки є 2 тижні, вона вже сказала, що накладе вето але парламент його без проблем подолає.

Щодо ситуації на вулицях Тбілісі. Акції непокори тривають. Які панують настрої у зв'язку з ухваленням законопроєкту?

Це наймасштабніші акції за всю історію незалежної Грузії. Така кількість людей ніколи не виходила в Грузії на вулиці ні проти чого. Тому важливо розуміти, які настрої панують зараз. І не тільки в Тбілісі, а й в інших великих містах. 

На жаль, одночасно з цим ідуть і репресії. Репресії йдуть проти всіх, починаючи від звичайних студентів, закінчуючи політиками. Влада наймає тітушок, які б'ють критиків законопроєкту і протестувальників біля під'їздів.

Нещодавно побили 73-річного батька однієї відомої громадської активістки, щоб її залякати. Також відомо, що з одного з великих університетів звільнили декана факультету економіки Сосо Берікашвілі, який висловився проти закону про «іноагентів» і критикував пана Іванішвілі. Ректор університету йому безпосередньо сказав, що йому зателефонували зі служби держбезпеки і попросили звільнити. 

На професорів, ректорів і деканів тиснуть, щоб вони вплинули на студентів на тлі протестів. Величезна кількість молодих людей перестала ходити на лекції, і багато професорів виходять разом із ними на акції.

Студенти зараз — рушійна сила всіх наших мітингів. Влада цього боїться. Пан Іванішвілі відомий тим, що він дуже не любить масові виступи. Ми очікуємо, що протести триватимуть, і реакція поліції на них жорстка
Рушійна сила протестів у Грузії — студенти. Фото: Vano SHLAMOV / AFP/East News

Грузинів продовжують залякувати за так званим «українським сценарієм», але водночас вони забувають, що «український сценарій» трапився у 2013-2014 роках — через дії уряду Януковича. Він тоді теж вирішив повернути в бік Росії і застосував силу проти демонстрантів. Це призвело до того, що акція на Майдані, яка вже слабшала, перетворилася на багатотисячну, а потім і сотні тисяч вийшли на вулиці і змінили цей уряд.

То чи може наша влада вивчати історичні приклади сусідніх держав? Я думаю, що вони неспроможні засвоювати історичні уроки.

Як залякування, погрози, затримання та фізична розправа впливають на грузинський протестний рух? 

Більше людей приходить — так само, як і в інших країнах. Коли ти застосовуєш силу, особливо проти молоді, особливо проти жінок — на акції приходить ще більше людей.

Так, звичайно, хтось боїться, але хтось — ні. При цьому Грузія — маленька країна з населенням 3,5 мільйона. Тбілісі — маленьке місто, де живе півтора мільйона людей. Поліцейські приходять додому, їх знають їхні сусіди, у них є свої діти. І дуже часто буває так, що в одній і тій самій сім'ї дитина ходить на протести, а мама й тато намагаються її не пускати, бо батьки працюють на держслужбі, або в лікарні, або ще де-небудь. Тому це все викликає ще й напруження в грузинських родинах. 

Насправді це страшний процес, коли частина населення залякана, а друга частина, молодша, навпаки, мотивована тим, що в країні панує насильство, і вони хочуть зупинити його.

Таке в нас зачароване коло. Але я не бачу поки що, щоб акції слабшали, навпаки, туди приходить більше людей

Але якщо вам хто-небудь із Грузії скаже, що у нас буде через тиждень, знайте, що вам брешуть. Ми не можемо передбачити розвиток цієї ситуації практично ніяк, просто можемо стежити і робити все від нас залежне, щоб домогтися якогось позитивного результату.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Записує інтерв’ю з міжнародними політиками, військовими та дипломатами

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Меланія Крих: Хто ти і як опинився в США?

Данило Червонюк: Я студент Нью-Йоркського університету і початківець-прозаїк і -сценарист. Я народився і виріс у Су-Фолс в Південній Дакоті, в сім'ї іммігрантів зі Східної Європи. Живу в Нью-Йорку, але мої мама і сестра все ще у Південній Дакоті, а решта моєї родини — в Україні або Латвії.

Чому твої батьки серед усіх місць обрали саме Америку?

Мій тато з України, а мама з Латвії. Мій батько емігрував після того, як відслужив обов'язкову дворічну військову службу в радянських збройних силах і кілька років пропрацював у Херсоні як бас-гітарист, граючи на весіллях і в ресторанах. Він поїхав на заробітки, але закохався в країну і залишився. Думаю, моя мама емігрувала зі схожої причини, але більше для того, щоб зустрітися з друзями, які переїхали до Америки. Коли вона познайомилась з моїм батьком в Кі-Вест, то вирішила, що спробує побудувати з ним сталі стосунки.

Якими були твої відносини з Україною, коли ти зростав?

Мої відносини з Україною були дуже тонкими, і я не усвідомлював наскільки це відштовхнуло мене від моїх однолітків. Вдома ми їли вареники і сало, а мій тато вирізав м'ясо з окуня і щуки, клав його на житній хліб і запивав хлібним квасом. У мене дуже добрі спогади про те, як тато мене вчив, як чистити сушену рибу, яку ми купували в маркеті «Берізка», і як відокремлювати зубами кістки від м'яса. Часто ми їли баличок, коли тато був удома. Я не усвідомлював наскільки люди сприймали мене як іншого через це.

У Південній Дакоті всі білі американці — там дуже мало різноманітності. Розуміння того, що люди не хотіли зі мною дружити або вважали мене дивним через мій акцент у дитинстві, їжу, яку я приносив до школи чи акцент моїх батьків, змусило мене відчути себе ближчим до своєї культури — так, ніби я пережив унікальний досвід, який мало хто в цій країні може зрозуміти. Під час канікул звучала Вєрка Сердючка. Вдома, в машині — вранці, ввечері і вночі — я слухав багато «Чіта Дріта», «Гоп-гоп» і «Вьо будєт харашо». Це були гімни мого дитинства. Мій тато танцював під них у найсмішніший спосіб і завжди намагався, щоб я відчув зв'язок з цими піснями. Ось на що було схоже моє виховання в Америці. Це завжди було свідомим зусиллям відчувати себе ближче до своєї країни, хоча вона була так далеко.

Звісно, що я відчував себе українцем, але я завжди знав, що мушу плекати це, докладати зусиль, щоб зберегти цю ідентичність, інакше вона вислизне з моїх рук і зникне назавжди. Бути українцем було як дар, хоча часом і тяжкий
Данило Червонюк. Фото з приватного архіву

Ця частина України росла в тобі разом з тобою?

Це було дуже складним протягом багатьох років. Наприклад, з дитинства я сприймав це як свято і спосіб бути ближче до свого тата. Все, що було пов'язане з моїм українством, стосувалося бути ближче до сім'ї та святкувати моменти, коли ми були всі разом (мій тато працював водієм вантажівки, тому не часто бував вдома). Коли я виростав і відкрив у собі любов до написання та оповідання історій, з'явилося відчуття обов'язку — ніби я раптом усвідомив свій привілей бути американцем українського походження. Що у мене є шанс і можливість віддати належне моїй культурі та громаді, досягнувши успіху фінансово і, допомагаючи Україні — чи то будуючи лікарні, чи то бібліотеки, чи то започатковуючи мистецькі програми, щоб допомогти підтримувати наступне покоління українських митців. Коли я почав з'ясовувати, чим хочу займатися в житті, я робив це для України. 

Я не знаю, чому мої думки пішли в цьому напрямку. Можливо, щоби батько пишався мною. Я б розглянув таку можливість, у будь-якому випадку. Я усвідомив свої здібності. Йшлося вже не про те, щоб святкувати свою українськість, а про те, як я збираюся зробити свій внесок у це. Наче збирався сказати: «Гей, Україно, ось що я зробив, щоб ти мною пишалася. Ось, як я збираюся зробити так, щоб малі діти в моїй ситуації — чи то українці в Америці, чи то українці в Україні — зрозуміли, що немає нічого поганого в тому, щоби бути українцем, і що це частина вас, яку слід відзначати і сприймати як надихаючу та дивовижну, а не лише як важку і травматичну».

Як це змінилося, коли почалася війна?

Це відчуття посилилося в мені. Я знаю, що деякі українці відвернулися від своєї культури, і я частково їх розумію. Це абсурдно важко прокидатися щодня і читати жахливі новини, знаючи, що сім'я, яку ти любиш і пам'ятаєш, живе в пеклі, створеному Росією. Думати про маленьких дівчаток, яких ґвалтують і спалюють живцем, як, наприклад, у Бучі або Ізюмі, про чоловіків і жінок, які йдуть воювати і повертаються без кінцівок і травмовані, якщо не в чорних мішках для трупів. Нещадні вбивства українців та геноциди, яких ми зазнавали протягом сотні років. Нам погрожують лише тому, тому що ми віримо у власний суверенітет.

Після початку війни я почав більше дізнаватися про українську історію та культуру. Я дізнався про український авангард та модерн у кіно та мистецтві

Я також дізнався про українських дисидентів, Розстріляне відродження українства та більше про Бабин Яр і Голодомор. Я дізнався, що те, що я відчуваю, було б покаране, якби я народився всього 60 чи 70 років тому в моїй рідній країні. 

Найсильнішим почуттям, однак, було почуття провини. Провина за те, що я був у безпеці, за те, що я був в Америці, і я був американцем; провина за те, що не боровся за свою країну і не поїхав рятувати свою сім'ю; провина за те, що мав справу з росіянами в моїй школі, виправдовуючи їхнє невігластво та їхню приховану ненависть до українців, а також за те, що дозволяв американцям називати українців «незрозумілими». Це справді дратувало мене більше ніж що-небудь інше. Почуття провини змінило моє ставлення до того, що я українець.

Чому я можу здійснювати свої мрії, займатися тим, що хочу робити в житті, зустрічати друзів і закохуватися, в той час як мої ровесники гинуть? Я теж міг би загинути, якби мій тато залишився в Україні.

Цитуючи Оксану Забужко: «Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває. Втекти від себе і перестати існувати, або змиритися з тим, що ти українець і щодня страждати від цього». Я вибрав останнє. Думаю, це важливо. Я святкував те, що я українець, коли був дитиною, а тепер це змушує мене плакати. Однак це не робить мене менш українцем, і я маю намір продовжувати святкувати свою українськість.

Данило з татом і сестрою. Фото з приватного архіву

Як письменник і сценарист, чи хотів б ти колись колись повернутися в Україну і змінити там кіноіндустрію?

Я не знаю. Я хотів би віднайти частину себе, яку я втратив ще до того, як народився. Я не очікую прекрасних вражень або навіть того, що побачу свою сім'ю знову. Я відчуваю, що в мені є стільки всього, що я не дізнаюся, поки не повернуся в Україну, і так багато про людський досвід. Цікаво, чи коли я побачу, звідки походить моя сім'я, я зрозумію трохи більше про те, що означає бути українцем і, що означає бути позбавленим досвіду виховання на Батьківщині, а це і є частиною моєї ідентичності.

Кінопродукція з України є феноменальною і неймовірно добре зробленою. Я думаю, що проблема, яку світ має з нами, полягає в тому, що ми — нація, яка думає лише про війну та виживання. Ми наче таргани. Я не думаю, що нам потрібно припиняти знімати фільми про війну, але я думаю, що світ повинен дати українцям можливість заявити про себе як про націю, яка не визначається лише нашим виживанням, стійкістю, силою та травмами. Захід не повинен бачити в нас націю жертв і героїв війни. Ми можемо бути спортсменами, детективами, привидами, старшокласниками, злодіями танцюристами, музикантами тощо. Ми не мусимо бути лише солдатами, розбитими вдовами чи сиротами.

І я відчуваю, що українські американці є ідеальним голосом для цих історій і можуть показати світові, що означає бути українцем поза війною і насильством, ким ми є поза тиском Росії. Ми — люди, і ми заслуговуємо на те, щоб розповідати всі історії, а не лише про війну

Як би ти описав сучасне українське кіно на даний момент?

Мене розчаровує той факт, що для того, щоб фільм був прийнятий західним глядачем, потрібно пролити кров тисяч українців. Я розчарований тим, що західні глядачі можуть дивитися такі фільми, як «Анора», над яким працювали росіяни, які підтримують війну, і який був добре прийнятий російською аудиторією в Америці і отримав нагороду «Оскар». Росіянам дозволено знімати невоєнне кіно, а українцям — ні.

У нас були такі чудові сучасні фільми, як «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «107 матерів», які пройшли повз увагу, тому що вони не про війну в Україні. Я бачу простір для фільмів про український досвід поза війною, знятих американцями українського походження. Я бачу великий потенціал для історій про те, що означає бути українцем, які можуть відокремити нас від Росії в культурному плані в очах Заходу.

Ми повинні продовжувати культивувати історії, які показують аудиторії, що ми все ще хочемо дружби, любові, близькості, ідентичності, просування по службі, грошей — всього того, чого хочуть інші люди. Ми існуємо як єдине ціле, а не лише як нація бійців. Нам потрібні українські історії, які олюднюють нас після війни — не лише для західної аудиторії, а й для українців, щоб ми пам'ятали, хто ми є насправді.

20
хв

Мій спосіб бути українцем

Меланія Крих

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.

15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.

Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.

«Коаліція охочих» та безпека України

Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?

Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.

Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях

Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно. 

Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ? 

Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.

Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?

Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей. 

Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.

Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?

Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом. 

США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.

Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?

Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.

Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу

Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.

Переговори США щодо завершення війни

Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?

Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.

Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.

Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?

Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.

Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна

Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?

Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.

Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?

Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.

Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.

Різні підходи. Європа та США

Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?

Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.

Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.

Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення

Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО

Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?

Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.

Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму? 

Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.

Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ

Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?

Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.

Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.

Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress