Ексклюзив
20
хв

«Закон про “іноагентів” — це лише початок», — грузинський незалежний журналіст Темур Кігурадзе про узурпацію влади у Грузії

«За ним буде купа інших законів, які слово в слово повторюватимуть російські. Усі наші союзники чудово розуміють, куди котиться наша країна — безпосередньо скочується до диктатури російського типу», — учасник протестів Темур Кігурадзе

Марина Степаненко

Грузинські правоохоронці затримують демонстранта біля парламенту Грузії. Тбілісі, 14 травня 2024 року. Фото: Giorgi ARJEVANIDZE / AFP

No items found.

Після бійки у парламенті Грузії депутати ухвалили скандальний законопроєкт про «іноземних агентів» у третьому і фінальному читанні. Ініціативу, яка зобов'язує організації з-понад 20% фінансування з-за кордону реєструватися як агенти іноземного впливу, підтримали 84 депутати. Проти скандального документу проголосували 30. 

У владній проросійській партії «Грузинська мрія» стверджують, що мета закону — забезпечити максимальну прозорість. В опозиції ж вважають, що насправді влада використає його для придушення критики з боку медіа та неурядових організацій — піде за сценарієм, який реалізувала російська влада за допомогою аналогічного закону. Чи поставить ухвала проєкту під загрозу євроінтеграцію Грузії? На ці та інші питання відповів в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry незалежний журналіст Темур Кігурадзе.

Журналіст із Грузії Темур Кігурадзе. Фото: приватний архів

Марина Степаненко: На тлі ухвали законопроєкту про «іноземних агентів» до Грузії прибувають західні політики, зокрема помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О'Браєн. Про що це свідчить?

Темур Кігурадзе: Весь західний світ із напруженням стежить за тими процесами, які зараз відбуваються в Грузії. Усі наші союзники чудово розуміють, куди котиться наша країна — вона безпосередньо скочується до диктатури російського типу. І це, звичайно ж, змушує нервувати наших союзників. 

Пан О'Браєн зустрівся з представниками уряду. Дуже довго тривала ця бесіда, понад дві години. Він зустрівся і з опозицією, але нічого з цього не вийшло. Закон ухвалили в третьому читанні і, звісно ж, будуть дуже серйозні наслідки як для уряду Грузії, так і для всієї країни.

Захід погрожує грузинській владі відмовою від євроінтеграції у разі ухвали закону.  Які подальші кроки партнерів прогнозуєте?

Відмова від євроінтеграції є палицею з двома кінцями. З одного боку ти, звісно ж, начебто і караєш «Грузинську мрію», нашу владну партію, але водночас ти караєш і всю країну. Якщо подивитися на те, що зараз відбувається в Грузії, коли сотні тисяч людей, молодь і люди різних вікових груп і професій виходять на акції, вони своєю громадянською позицією показують, що Грузія хоче і заслуговує бути частиною Європи.

Тому відмовляти країні в членстві, у просуванні в євроатлантичні структури означає карати і її населення

Те, що експерти зараз чекають насамперед від Сполучених Штатів, Євросоюзу і Великої Британії — це персональні санкції, спрямовані насамперед на олігарха Бідзіна Іванішвілі. У нього смішний титул почесного голови партії «Грузинська мрія», а втім, абсолютно всім зрозуміло, що саме пан Іванішвілі керує всіма процесами, які відбуваються в Грузії з кінця 2012 року. 

Персональні санкції можуть запровадити також проти членів уряду, які проштовхували цей закон, і проти депутатів, які за нього проголосували, не рахуючись ані з репутаційними втратами, ані з потенційною втратою Грузії кандидатства до Євросоюзу, і всього того, що сама ця провладна партія намагалася робити, принаймні робила вигляд, що намагається робити впродовж понад 10 років. Тому персональні санкції зараз, найімовірніше, будуть тим кроком, на який підуть західні союзники Грузії.

Були заяви й про те, що європейські політики можуть обговорювати скасування візової лібералізації для Грузії — скасування безвізового в'їзду до Шенгенської зони. Але, знову ж таки, це теж палиця з двома кінцями. Грузія має величезну кількість іммігрантів, які живуть у країнах Євросоюзу, — це Іспанія, Німеччина, Італія та багато інших європейських держав. Це порушить родинні зв'язки, певні економічні зв'язки, тому що наші мігранти переказують звідти гроші на батьківщину.

Тому наші союзники перебувають у дуже непростому становищі, коли їм потрібно якось вплинути на «Грузинську мрію» та водночас не нашкодити, власне, грузинському населенню

Тому, я думаю, почнуть із персональних санкцій. Але наскільки вони ефективні я не знаю, чесно скажу. Я думаю, що пан Іванішвілі прорахував, що такі санкції запровадять. Не випадково разом із російським законом про «іноагентів» просувається і так званий закон про офшори, який дасть змогу перекачувати мільярдні капітали з офшорних зон на грузинські рахунки без перевірки легітимності цих коштів і без сплати податків в грузинську скарбницю. Незалежні експерти-економісти наголошують, що найімовірніше цей закон ухвалять персонально для пана Іванішвілі, щоб він зміг убезпечити свої кошти, свої мільярди. Тож він готується до цих санкцій. Це видно.

Чи існують прецеденти або приклади інших країн-кандидатів на вступ до ЄС, які дають уявлення про те, як подібне законодавство вплинуло на їхні процеси вступу?

Я не знаю про кандидатів, але знаю про приклад Угорщини — це головний і, напевно, єдиний союзник Росії в Євросоюзі. Словаччина, начебто, теж намагається щось робити, але це не так ефективно.

Будапешт ухвалив такий закон, і його скасував Європейський суд. Тож такі намагання в Євросоюзі нікому не потрібні. Крім цього, є приклад Туреччини, яку противники вступу Грузії до Євросоюзу дуже часто ставлять у приклад. Вони кажуть: «подивіться на Туреччину, вона вже 30 років намагається стати членом Євросоюзу, але в них нічого не виходить — європейці не хочуть цього».

Це не зовсім так, точніше, це зовсім не так. Туреччина сама саботувала власний вступ до Євросоюзу якраз ухвалою таких законів, які суперечать європейським нормам поведінки.

Само собою зрозуміло, що в Євросоюзі ніхто не хоче бачити якогось нового члена, який буде потурати побажанням країни-агресорки Росії або буде величезною фінансовою діркою, від якої будуть йти і економічні, і геополітичні загрози

Враховуючи нові закони, які проштовхує «Грузинська мрія», Грузія цілком може стати саме такою країною. Це, звичайно, буде жахливо і для нашої європейської перспективи, і для Євросоюзу, якщо дивитися на нас як на кандидата.

«Наш шлях лежить тільки в Європейський союз і наш головний зовнішньополітичний пріоритет — це членство в Європейському союзі», — заявив прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе 9 травня, у День Європи. Як такі заяви корелюються з ухвалою законопроєкту, який націлений на придушення критики провладних сил?

Мені навіть сміх стримати важко, коли я чую такі цитати. Можливо, пан Кобахідзе трошки помилився і замість Євросоюзу він мав на увазі Євразійський Союз (Євразійський економічний союз (ЄАЕС), до якого входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан та Киргизстан. — Авт.)? Якщо говорити серйозно, то, звісно ж, на папері і владна партія, і афілійовані з нею люди продовжують заявляти, що Грузія перебуває на шляху до Європи. На шляху до Європи в їхньому розумінні — у розумінні «Грузинської мрії», у розумінні Орбана, у розумінні, яке дуже сильно відрізняється від реального. Чому це відбувається, теж доволі очевидно.

За всіма соціологічними опитуваннями, які відбуваються щороку, переважна частина населення Грузії підтримує вступ до Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. «За» стабільно понад 70%, а то й понад 80% громадян. 

Крім цього, у Грузії є Конституція. Там є 78-та стаття, в якій прописано, що Грузія прагне стати членом Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. Кожен грузинський високопосадовець, кожен грузинський політик зобов'язаний робити все від нього або від неї залежне для вступу, для руху в ці об'єднання. 

Якби провладні політики казали, що ми не хочемо в Євросоюз, вони порушили б і Конституцію, і пішли б проти волі населення. Тому вони обирають такий абсолютно безглуздий пропагандистський штамп, що ми вступимо до Євросоюзу, але нібито з нашим розумінням вступу.

Тисячі грузинів вийшли на акцію протесту. Тбілісі, 14 травня 2024 року. Фото: Zurab Tsertsvadze/Associated Press/East News

Грузинський законопроєкт про «іноземних агентів» часто порівнюють з аналогічним у Росії. Які головні схожості та відмінності мають ці дві законодавчі ініціативи?

Схожостей там величезна кількість. Дуже цікаво, як проштовхується цей закон про «іноземних агентів». Він виправдовується тими самими штампами, які використовувала російська пропаганда, коли в РФ його тільки ухвалювали.

Тоді вони говорили, що в інших країнах, зокрема, у Сполучених Штатах, є закон FARA (Закон про реєстрацію іноземних агентів, ухвалений в 1938 році, який контролює політичну діяльність іноземців у Сполучених Штатах, — Авт.). Власне, у прямому сенсі закон про іноземних агентів. І що в інших європейських країнах є такі закони, при цьому не вдаючись у подробиці, що ці документи докорінно відрізняються від російського закону в Росії і від російського закону в Грузії. 

У США потрібно доводити, що організація справді втілює інтереси іноземної держави. Водночас під цей закон, наприклад, не потрапляють союзницькі держави, маю на увазі країни ЄС, Канаду, членів НАТО. У нашому законі, як і в російському, цього немає. Будь-яка організація, яка отримує понад 20% фінансування з іноземних джерел, автоматично стає «іноагентом».

Але це ж не найгірше. Справа не тільки в тому, що навішуються ярлики агентів і шпигунів на організації.

Річ у тім, що і за російським законом, і за нашим законом організація може потрапити під підозру не тільки завдяки якимось розслідуванням або виявленню певних документів, а анонімним повідомленням, що хтось підозрює цю організацію в тому, що це іноземний агент

Це дає правоохоронцям, силовим структурам Грузії право стежити за такими організаціями, щоб зрозуміти, чи є вони іноземними агентами, чи ні. Це створює величезну кількість проблем, наприклад, тим організаціям, які підтримують журналістські розслідування. Як ти можеш писати про корупцію у владі, як ти можеш писати про зловживання, якщо тебе прослуховують тепер уже легально?

Ми і так розуміємо, що журналістів регулярно прослуховують, але тепер це можна робити без дозволу суду й прокуратури. У цьому наші з Росією закони, на жаль, схожі. При цьому, знову ж таки, не має значення, який закон ухвалено, головне, як цей закон застосовуватимуть.

Наша влада заявляє, що закон ухвалюють для якоїсь міфічної прозорості, хоча всі неурядові організації обов'язково подають декларацію і оприлюднюють інформацію про те, як витрачають кошти. Цей закон ще до офіційної ухвали застосовували для пропаганди, коли будь-яку організацію, будь-яке об'єднання, що критикує вчинки влади, у прямому сенсі оголошували іноземними агентами, шпигунами. Це робиться з метою пропаганди.

Чому це важливо зараз? Тому що в жовтні в Грузії відбудуться парламентські вибори. Це найважливіші вибори у країні. У нас парламентська республіка, тому ці вибори вирішуватимуть усе. «Грузинська мрія» на тлі ухвалення цього закону та через низку інших причин стрімко втрачає свій рейтинг. Єдиним способом взяти більшість у новому парламенті будуть нечесні вибори.

Це означає, що потрібно прибрати ті організації, які спостерігатимуть за виборами, оголосивши їх або «іноагентами», або просто-напросто заблокувавши їм рахунки і роботу в Грузії.

Отже, «Грузинська мрія» зможе втриматися при владі ще 4 роки і ухвалити інші законів, які ще більше ускладнять нам життя. І я хочу обов'язково зазначити, що закон про «іноагентів» — це лише початок

Це тільки початок, тому що за ним буде купа інших законів, які слово в слово повторюватимуть російські. Уже зареєстрований і буде розглядатися так званий закон про ЛГБТ-пропаганду. Обговорюється закон про образу почуттів вірян. Поки ще немає достовірних даних, але, я не сумніваюся, що посилять закон про проведення масових заходів.

Це все російський сценарій, все це проходили росіяни рік за роком, коли Путін закручував гайки доти, доки не перетворив своє населення на абсолютно інертну, інфантильну масу, яка боїться говорити, яка боїться робити щось проти. І з цією масою можна робити все, що хочеш

І Путін вибрав повномасштабне вторгнення в Україну і бійню. Що виберуть грузини, я не знаю. Мені навіть страшно подумати, на що це все може перетворитися.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66436db85c9f9878d5051675_GNivi5DWwAA6KvT.jpeg">У Грузії схвалили закон про «іноагентів»</span>

Які потенційні ризики, крім затримки з євроінтеграцією, може становити ухвалення закону про іноагентів, враховуючи акцент ЄС на демократичних цінностях і правах людини?

Потенційні ризики просто величезні. Простим грузинам, які перебувають за кордоном, буде складніше спілкуватися з грузинами, які перебувають на батьківщині. Стане складніше їздити в Європу, здобувати освіту та працювати в Європі, пересилати звідти гроші.

Це обов'язково спричинить новий потік еміграції. У Грузії зараз уже рекордна еміграція. Торік з країни виїхали, за офіційними даними Грузинського бюро статистики, майже 165 тисяч людей. Це в основному працездатні чоловіки і жінки. Це ті люди, які необхідні нашій економіці. У нашій країні живе всього 3,5 мільйона людей. Такі цифри для Грузії не є підйомними. Нагадаю, у 2022 році поїхали понад 120 тисяч. 

Разом з усім буде погіршуватися економіка, тому що санкції — і персональні, і ні, і спроби Іванішвілі відмивати якісь брудні свої чи чужі гроші — це обов'язково спричинить порушення фінансової системи.

Це означає, що з нами перестануть торгувати наші партнери. Зараз у Грузії є угода про торгівлю з Євросоюзом, яка полегшує продаж наших товарів на Захід. І вона може бути переглянута, і наші товари буде складніше експортувати. А це все залишає нам тільки один шлях, куди продавати.

Існує лише один ринок, куди нам буде зручно все доставляти і який все це купить, тому що вони самі під санкціями. Це російський ринок. Ми прив'яжемо нашу країну ще більше до російської економіки

Вона і так сильно прив'язана. Але це буде просто єдиний вихід. Отже, це (ухвалення законопроєкту про іноагентів. — Авт.) позначитися і на економіці, і на населенні, і на демографії, якщо не говорити про демократію і про демократичні процеси — вони всі просто зупиняться.

Як ухвалення законопроєкту про «іноземних агентів» може вплинути на відносини Грузії зі США?

Усе те саме саме. Європа просто ближча, ми з нею посилено інтегруємося. Але Сполучені Штати фінансують тут величезну кількість проєктів.

Це не обов'язково проєкти з посилення громадянського суспільства чи щось на кшталт того. Ні, це проєкти і з розвитку сільського господарства, освітні, з обміну студентів, це пряма допомога, вкладена в якісь інфраструктурні проєкти. Найімовірніше, цього не буде.

Якщо ми говоримо про інтеграцію в НАТО, що прописано в нашій Конституції, то ця інтеграція теж загальмується. А це вже вплине на нашу безпеку, тому що нашу армію озброює, зокрема, і США. Це позначиться на нашій обороноздатності. Не кажучи вже про те, що ми просто будемо виглядати такими собі дурниками перед нормальними західними політиками.

Тут є, щоправда, один нюанс, на що, як багато наших політологів і спостерігачів кажуть, «Грузинська мрія» може зробити ставку. Це перемога Трампа на виборах президента у Сполучених Штатах.

У нашої владної партії, начебто, є надія, що якщо Трамп переможе, то вони зможуть знайти з ним спільну мову, як на це сподівається, наприклад, Орбан в Угорщині

Все, що буде далі — доволі складно прогнозувати. Я лише сподіваюся, що до цього не дійде. Я сподіваюся, що в жовтні цього року грузини все-таки оберуть собі інший уряд. І на цьому етапі вже, напевно, не важливо, який саме. Головне, щоб не цей.

Законопроєкт ухвалено, але не підписано. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі обіцяла накласти вето на цю законодавчу ініціативу, а втім, голосів у владної більшості достатньо, щоб обійти рішення глави держави. Чи є ще якісь механізми, які можливо застосувати у цьому випадку?

Крім цього, закон пересилається до Венеційської комісії (консультативний орган із конституційного права, створений при Раді Європи. — Авт.). Коли Грузія почала активно інтегруватися в європейські структури, ми добровільно зголосилися надсилати наші закони до Венеційської комісії, яка б оцінювала відповідність цих законів до європейських норм. На жаль, ця комісія не має права на якісь санкції.

Вони можуть просто дати рекомендацію, чи відповідає цей закон європейським нормам, чи ні. Найімовірніше, Венеційська комісія скаже, що він не відповідає, але це не зобов'язує Грузію не ухвалювати цей закон

У президентки є 2 тижні на те, щоб підписати цей закон. Цікаво, що зараз прем'єр країни Кобахідзе і деякі інші політики почали вкидати інформацію, що протягом цього періоду до законопроєкту можуть внести зміни, ініційовані главою держави. Отже, чинна влада хоче трошки пом'якшити цей закон, найімовірніше, щоб пом'якшити, скасувати, або взагалі уникнути санкцій щодо пана Іванішвілі. Ще один варіант — вони просто намагаються зберегти цивілізоване обличчя перед Заходом.

Влада вже занадто далеко зайшла. На жаль, я не думаю, що в цей законопроєкт внесуть якісь суттєві правки. А втім, у президентки є 2 тижні, вона вже сказала, що накладе вето але парламент його без проблем подолає.

Щодо ситуації на вулицях Тбілісі. Акції непокори тривають. Які панують настрої у зв'язку з ухваленням законопроєкту?

Це наймасштабніші акції за всю історію незалежної Грузії. Така кількість людей ніколи не виходила в Грузії на вулиці ні проти чого. Тому важливо розуміти, які настрої панують зараз. І не тільки в Тбілісі, а й в інших великих містах. 

На жаль, одночасно з цим ідуть і репресії. Репресії йдуть проти всіх, починаючи від звичайних студентів, закінчуючи політиками. Влада наймає тітушок, які б'ють критиків законопроєкту і протестувальників біля під'їздів.

Нещодавно побили 73-річного батька однієї відомої громадської активістки, щоб її залякати. Також відомо, що з одного з великих університетів звільнили декана факультету економіки Сосо Берікашвілі, який висловився проти закону про «іноагентів» і критикував пана Іванішвілі. Ректор університету йому безпосередньо сказав, що йому зателефонували зі служби держбезпеки і попросили звільнити. 

На професорів, ректорів і деканів тиснуть, щоб вони вплинули на студентів на тлі протестів. Величезна кількість молодих людей перестала ходити на лекції, і багато професорів виходять разом із ними на акції.

Студенти зараз — рушійна сила всіх наших мітингів. Влада цього боїться. Пан Іванішвілі відомий тим, що він дуже не любить масові виступи. Ми очікуємо, що протести триватимуть, і реакція поліції на них жорстка
Рушійна сила протестів у Грузії — студенти. Фото: Vano SHLAMOV / AFP/East News

Грузинів продовжують залякувати за так званим «українським сценарієм», але водночас вони забувають, що «український сценарій» трапився у 2013-2014 роках — через дії уряду Януковича. Він тоді теж вирішив повернути в бік Росії і застосував силу проти демонстрантів. Це призвело до того, що акція на Майдані, яка вже слабшала, перетворилася на багатотисячну, а потім і сотні тисяч вийшли на вулиці і змінили цей уряд.

То чи може наша влада вивчати історичні приклади сусідніх держав? Я думаю, що вони неспроможні засвоювати історичні уроки.

Як залякування, погрози, затримання та фізична розправа впливають на грузинський протестний рух? 

Більше людей приходить — так само, як і в інших країнах. Коли ти застосовуєш силу, особливо проти молоді, особливо проти жінок — на акції приходить ще більше людей.

Так, звичайно, хтось боїться, але хтось — ні. При цьому Грузія — маленька країна з населенням 3,5 мільйона. Тбілісі — маленьке місто, де живе півтора мільйона людей. Поліцейські приходять додому, їх знають їхні сусіди, у них є свої діти. І дуже часто буває так, що в одній і тій самій сім'ї дитина ходить на протести, а мама й тато намагаються її не пускати, бо батьки працюють на держслужбі, або в лікарні, або ще де-небудь. Тому це все викликає ще й напруження в грузинських родинах. 

Насправді це страшний процес, коли частина населення залякана, а друга частина, молодша, навпаки, мотивована тим, що в країні панує насильство, і вони хочуть зупинити його.

Таке в нас зачароване коло. Але я не бачу поки що, щоб акції слабшали, навпаки, туди приходить більше людей

Але якщо вам хто-небудь із Грузії скаже, що у нас буде через тиждень, знайте, що вам брешуть. Ми не можемо передбачити розвиток цієї ситуації практично ніяк, просто можемо стежити і робити все від нас залежне, щоб домогтися якогось позитивного результату.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Російська агресія
Грузія
Росія

Українська журналістка. Працювала в українській редакції Radio France internationale. Була старшою редакторкою англомовного проєкту Мультимедійної платформи іномовлення України. Обіймала посаду оглядачки міжнародного відділу новин на телеканалі «Інтер». У минулому також займалася документалістикою. Нині розвиває україномовний YouTube-проєкт як редакторка-сценаристка.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Марія Гурська: Рада ЄС схвалила використання доходів від заморожених активів Центрального банку Росії на користь України. Наразі йдеться про 2,5-3 млрд євро. Наскільки ця новина важлива для України?

Павел Коваль: Це ключова новина, тому що вона відкриває шлях для того, щоб, по-перше, Росія не могла користуватись цими коштами, а по-друге, щоб ці гроші були використані не тільки на відбудову, але й на оборону — вони зараз вкрай необхідні.

Головне, щоб росіяни отримали сигнал, що гроші скеровуються на ведення війни, й українці можуть ними користуватись

Але тут йдеться не лише про кошти, які надходять від відсотків, а й про базові фінансові ресурси, які російський банк зберігає за кордоном. 

Bloomberg пише, що зараз активно обговорюється пропозиція США перевести в Україну 280 мільярдів доларів активів російського Центробанку, які розміщені в бельгійському депозитаруімі EuroClear. Це буде домінуючою темою під час зустрічі G7, яка незабаром відбудеться в Італії. Які перспективи?

Ланцюжок такий: американське рішення як додаток до голосування про допомогу Україні, яке надихнуло ЄС ухвалити відповідне рішення. Поки що це стосується лише відсотків, але згодом, сподіваюся, стосуватиметься і базових коштів. М’яч зараз на полі уряду Бельгії. Просто потрібно зробити крок, який досі західні політики вважали неможливим. Але я думаю, що настав час дати цій історії нове юридичне визначення: якщо держава поводиться настільки агресивно і так явно порушує міжнародне право, як Росія, то вона повинна зіткнутися з санкціями такого типу. Це серйозне обмеження, яке раніше не застосовувалося в такому масштабі, але, на мій погляд, його цілком можливо реалізувати. 

Одна з центральних тем в українських та світових медіа ЗМІ — початок перемовин про вступ України до ЄС. Брюссельські посадовці, яких цитує POLITICO, розповідають: дипломати з ЄС та Києва працюють над тим, щоб переконати угорський уряд дати згоду на початок переговорів. Чого очікувати?

Треба очікувати початку переговорів. Буде формальний запуск переговорного процесу. Потрібна добра воля з боку Угорщини. Наступне головування у Раді ЄС — саме угорське, і тут можуть бути певні  затримки, але, на щастя, друга частина року завжди коротша, там йдуть канікули, а тоді наступним буде польське головування. Я сподіваюся, що саме тоді відбудеться початок й українських, і молдовських переговорів. Важливо, щоб бельгійці це почали.

Польща — єдина велика країна в ЄС, яка фактично підтримує розширення

Оскільки я маю уявлення, що говорять наші партнери на Заході, то лише Варшава каже: «Так, переговори і розширення!». Інші зазвичай кажуть: «Так, переговори і розширення», але додають ще щось. Згадують, наприклад, як додаткові умови, внесення змін до договору ЄС. Це, начебто, така дрібниця, несуттєва умова, але насправді внести зміни в договір Євросоюзу — це питання кількох років. І сьогодні це насправді неможливо, тому що для цього немає політичних умов. В інтересах Польщі — розширення. Але є країни, які кажуть, що вони підтримують переговори, та насправді часто сповільнюють їх. Багато західних країн сподіваються, що насправді це триватиме довше. Сьогодні вони цього сказати не можуть, але я десь тихенько чую, як вони кажуть: «До речі, користуючись нагодою, змінимо договір ЄС». Плюс, є позиція окремих країн, зокрема, Угорщини, але не тільки.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на саміті ЄС щодо нового бюджету. Фото: JONAS ROOSENS/HOLLANDSE HOOGTE/East News

Під час переговорів з Євросоюзом вони додаватимуть різні двосторонні питання з Україною, тому що побачать, що для того, щоб пройти на наступну стадію переговорів, Київ готов посунутися в певних питаннях далі. Інколи держава може мати якісь старі претензії. Наприклад, угорці уявлять, що хочуть вирішити якесь питання меншин. Це не стосується переговорів з ЄС, але коли закриватимуть черговий розділ перемовин, скажуть: «Ми погодимося на закриття, але натомість ви маєте зробити оце». Отже, переговорний процес ітиме за цим формальним трендом, який є найважливішим і вирішальним, але також буде обтяжений багатьма зовнішніми тисками. І до цього треба бути готовим.

Наскільки цей план зараз реалістично виглядає і чим може завершитися в умовах війни?

Я дивлюся на план входження України до ЄС так само, як на магдебурзьке право в Середньовіччі. Якщо країна отримувала магдебурзьке право, вона отримувала всю правову систему і спосіб мислення. Що це означає у випадку України? По-перше, я вважаю, що сам переговорний процес буде супер.

Він буде важким, дратуватиме українців, але водночас адаптуватиме кожне питання до західних стандартів, зокрема, через початок переговорів трохи поліпшить питання корупції

Коли мені на Заході говорять про корупцію в Україні, я їм кажу: «Відкрийте двері в ЄС! Переговори з Євросоюзом — найкращий спосіб боротьби з корупцією». Є відомі способи, всі їх знають, — додаткове антикорупційне бюро і так далі. Все це добре, Але найкращими є переговори, тому що Україна неминуче перейме ту систему, яка вже діє на Заході, і це саме по собі змінить країну, дасть простір для змін українцям, особливо середньому класу.

Навіть під час війни?

Під час війни це також політично важливо. Війна — це й психологічне питання. Важливо, щоб люди, в яких, наприклад, рідні воюють, постійно отримували сигнал, що кінець уже близький — і ми будемо у спільній європейській родині. І це має глибокий сенс.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6638ff9d4e75ee79abb6e94a_%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE.jpeg">Український дипломат Андрій Дещиця: «Зараз для України немає кращої гарантії безпеки, ніж членство в НАТО»</span>

Чи може йтися про те, що нас приймуть в ЄС за пришвидшеною процедурою, якщо Україна погодиться на певні поступки щодо територій?

Я беру участь у багатьох розмовах такого типу і ніколи не чув, щоб це питання так ставилося. Я б розділив ваше запитання на дві частини. І я хочу, щоб це було зрозумілим. Україна вже має швидкий шлях до ЄС, бо має угоду про асоціацію. Про це мало хто знає або забуває — навіть люди, які займаються політикою. Але ця угода про асоціацію — це вже часткове членство. У багатьох сферах. Угода про асоціацію доповнюється угодою про розширену зону вільної торгівлі. Це означає, що, з точки зору торгівлі, Україна вже кілька років частково в ЄС. До цього додаємо безвізовий режим, тобто вона вже трохи є ніби у Шенгені. А до цього додаємо ще ширше відкриття європейського ринку через війну — тобто і законодавство, і регулюючі документи ЄС, пов’язані з початком повномасштабного нападу Росії на Україну у 2022 році. Отже, у багатьох сферах ваша країна сьогодні повною мірою використовує весь європейський ринок.

Україна готова вже наприкінці червня розпочати переговори про вступ до Євросоюзу. Фото: Shutterstock

Я завжди пояснюю це так — і галичани мене зрозуміють: уявімо, що біля Кальварії Зебжидовської, під Краковом, хтось виготовляє взуття. Коли він був у складі Австро-Угорщини, то міг виготовити невідомо скільки цього взуття, тому що там був такий великий ринок, що кожен міг купити його, без мита і без проблем. І сьогодні, якщо хтось щось виробляє в Україні, він має доступ до великої, як колись би сказали, імперії. Що ж, Європейський Союз не є імперією в політичному сенсі, але він охоплює велику територію. Я думаю, що не всі розуміють, що відбулося.

Україна має набагато швидший, ніж у Польщі, шлях в ЄС — і це навіть не враховуючи війни, розпочатої у 2022-му році

Київ і раніше мав кращі умови, ніж колись Варшава, коли приєднувалася до ЄС. По-друге, Україна має дружнього сусіда, який може ознайомити її з усіма цими проблемами, навчати, проводити тренінги. Наприклад, Німеччина не вступала в ЄС, вона завжди там була, вона взагалі не знає цього процесу. Люди не звертають на це уваги.

Пам'ятаєте слова голови канцелярії НАТО Єнсена про те, що можлива процедура вступу України в НАТО, але на тій частині території, де немає російської армії? Чи може щось подібне бути запропоноване під час входження в ЄС?

Певні тимчасові розв'язання — це трохи інша історія. У випадку з ЄС ідеться про питання митних рішень і надходження товарів. І все ж, немає жодних причин для того, щоб Україна відчувала себе якоюсь особливою в цьому питанні. Подібна проблема буде, наприклад, у Молдови, тому що потрібно буде ретельно продумати рішення щодо Придністров’я, але все це жодним чином не означатиме, що хтось визнає російські зазіхання на територію України. Можливо, будуть якісь кроки, принаймні з торговельних міркувань, які, для того, щоб торгові рішення працювали особливо добре, враховуватимуть тимчасовий стан на деякий час — Україна сама може цього хотіти, бо це буде в її інтересах. Але абсолютно точно не буде юридичного визнання будь-яких російських претензій, і змішувати це взагалі не варто. Знаєте, чого ми не розуміли, коли вступали до ЄС?

На Європейський союз потрібно дивитися, як на бізнес-можливість для людей

І тоді ми побачимо це по-іншому. Тому що ЄС дасть українському середньому класу, який страшенно постраждав після війни, можливість зосередитися на створенні особистого успіху, у вигляді фінансового оздоровлення та виходу на ринки. Це матиме величезний психологічний вплив. Сьогодні це може для декого прозвучати якось незручно, але за якийсь час закінчиться війна, а угоди вже будуть укладені. От тоді і відкриється ЄС. Війна ж триватиме не більше 5-6 років. Це буде неймовірно для тих людей, які пережили її і будуть шукати якісь нормальні шляхи розвитку. Як і кожне суспільство після війни.

Це цікаве твердження, що війна триватиме не більше 5-6 років. Тобто, ще 2-3 роки? Чому ви так думаєте?

Потрібно було б більше часу, щоб презентувати серйозний політичний прогноз.  Але ми маємо час на те, щоб розглянути  два-три існуючі сценарії. Перший — і давайте не забувати про нього — що Путін помре.

Акція протесту перед консульством Росії в Познані. 24 березня 2022 року. Фото: Łukasz Gdak/East News

У сучасній міжнародній системі відхід очільника Кремля майже автоматично означає початок переговорів. Якихось. Тому що якісь переговори точно будуть. Є другий варіант, який є найбільш негативним, крайнім варіантом у цій війні — так званий харківський момент (це ситуація, яка може визначити подальшу долю війни: або Путіну вдасться прорвати фронт, де-факто відкрити новий фронт десь між Харковом і Сумами, або українці покажуть, на що вони здатні і захистять цей черговий шматок своєї землі. — Авт.). Це станеться, якщо росіянам вдасться зайти в Україну глибше — тобто зламати лінію фронту і зміцнити її. Політичні наслідки цього насправді важко уявити як для самої України, так і для…

...Європи і США. 

Так. Але є і позитивний сценарій. І він полягає у тому, що Україна цьогоріч, як і торік, захищатиме свою територію, яка сьогодні повністю під її адміністративним контролем. Вона зможе частково відновлювати контроль над своєю територією за лінією оборони, а також зможе захищатися з повітря, тому що буде мати перші літаки, які будуть останнього покоління. І на додачу, вона зможе атакувати цілі на території Росії, оскільки матиме ракети. Плюс, проведе ефективну мобілізацію. Тобто буде виконано те, що мають зробити західні союзники, і те, що має зробити сама Україна. Якщо ці умови, про які я зараз сказав, будуть виконані, це означатиме дуже хороший сценарій для України. Зовсім добре вже і так не буде, бо щось погане вже сталося. Потрібно не забувати, що є величезні втрати населення, його переміщення через напад Росії, виїзд людей на Захід, руйнування інфраструктури. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664778933eb24da26959b702_Ukraine-Kharkiv-war-Sestry.jpg">Павел Коваль: «”Харківський момент”: ситуація на Харківщині визначить долю цієї війни»</span>

Ви сказали, що один із сценаріїв припинення війни — смерть Путіна. Якщо він помре або буде вбитий найближчим часом, чи висловлять співчуття західні лідери російському народу, як це було у випадку з аварією гелікоптера іранського лідера Ібрагіма Раїсі цього тижня?

Знаєте, я мабуть вже залишу Іран у спокої, але нещодавно ми бачили майже те саме під час присяги Путіна. Після цих фальшивих виборів дехто таки взяв участь в урочистостях.

Наприклад, Франція.

Комусь важко зрозуміти, що історія відбувається на наших очах, що Путін такий самий, як Гітлер. Нам не потрібно 30, 40, 50 років, як після тієї війни, щоб зрозуміти, що після певного моменту вже не можна подавати руки диктатору. Якщо хтось цього не усвідомлює, то нічого серйозного вже не зробить.

А такі теж були — зокрема, Ірландія у 1945 році висловила співчуття з приводу смерті Гітлера.

Завжди є хтось такий. Мабуть, це урок історії. 

Міжнародний кримінальний суд запросив ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньяху та міністра оборони Галанта за ймовірні військові злочини в секторі Газа. А також трьох лідерів палестинського руху ХАМАС. Що ви думаєте про це?

Польща підтримує рішення про розв’язання проблем двох держав, тобто Ізраїлю і Палестини, Палестинської автономії. Ми можемо будувати спосіб мислення, орієнтований і на Ізраїль, і на Палестину, але ми ніколи не поставимо Ізраїль і ХАМАС на одному рівні. Тель-Авів є нашим принциповим союзником у питаннях безпеки та важливим союзником історично.

Ізраїль органічно пов'язаний з історією Польщі та України

Багато людей з наших територій, наших громадян, євреїв чи осіб єврейського походження, колись заснували Ізраїль. Він є частиною нашого політичного горизонту. Водночас, ми залишаємо за собою право критикувати окремі дії ізраїльського уряду, наприклад, жорстокість чи порушення міжнародного права під час війни. Однак, ми ніколи не намагатимемося будь-яким чином зрівняти позицію Ізраїлю, міжнародно визнаної держави, та ХАМАСу, який є терористичною організацією. Це суперечило б справедливості, здоровому глузду та нашим інтересам.

20
хв

Проблема корупції в Україні вирішиться після вступу до ЄС, — Павел Коваль

Марія Гурська

Радослав Сікорський підкреслив, що Польща і Велика Британія збігаються в оцінці ситуації від початку війни:

— Після російського вторгнення я умовно поділив країни на дві групи: ті, яким треба все пояснювати, і ті, з якими можна обговорювати, що робити. Велика Британія від самого початку належала до останніх.

Сікорський нагадав, що британський уряд нещодавно оголосив про збільшення оборонних витрат до 2,5% ВВП, але зробив це не в Лондоні, а у Варшаві, під час візиту прем'єр-міністра Ріші Сунака. У Великій Британії існує міжпартійний консенсус щодо необхідності допомоги Україні, оскільки політики з опозиційної Лейбористської партії заявляють, що продовжать зусилля нинішнього уряду.

— Люди у Великій Британії, здається, розуміють, що російська агресія проти України — це не локальна сутичка, а жорстока колоніальна війна з далекосяжними наслідками. Цілі Росії очевидні: відтворити свою сферу впливу в Центральній Європі всупереч волі народів, які 35 років тому зруйнували залізну завісу; замінити систему суверенних держав, які дотримуються правил, концертом авантюрних держав, які мають намір нормалізувати застосування сили як засобу зміни кордонів, — сказав Сікорський.

Очільник МЗС Польщі наголосив: наслідки цих дій будуть відчутні не лише в Європі, але й в усьому світі. Мільйони українців, за словами Сікорського, можуть опинитися під владою Кремля і будуть або зведені до громадян другого сорту, або переселені вглиб Росії; мільйони українців шукатимуть притулку від нового російського порядку в ЄС або по той бік Атлантики, що спровокує чергову міграційну кризу; перемога Росії підбадьорить інші країни, які прагнуть відновити контроль над тим, що вони вважають бунтівними колоніями або сферами впливу; довіра інших країн до гарантій безпеки, якими вони користуються зараз, буде підірвана, що може спонукати їх шукати кращого захисту, включаючи ядерне стримування; міжнародні інституції, включаючи ООН, втратять залишки довіри:

— Якщо Росія переможе, хронічна нестабільність пошириться не лише в Європі, але й по всьому світу, надаючи додаткове паливо для глобальної коаліції диктаторських режимів. Ми вже бачимо, як вони повстають і співпрацюють, але Росія не виграє цю війну. Хіба що ми їй не дозволимо. Ціна її зупинки буде відносно невеликою.

Нам не потрібно воювати власними військами. Нам просто потрібно надати фінансування та зброю українцям, які будуть виконувати цю роботу

Мотивації у них, безумовно, не бракуватиме, адже на кону доля їхньої власної країни. З нашою допомогою Україна зможе втримати оборону і підвищити ціну російської агресії. Вона також матиме шанс звести нанівець переговори з позиції відносної сили щоразу, коли з’являтиметься хоч якийсь простір для переговорів.

Сікорський наголосив, що Європа не має воювати власними військами, Європа повинна дати Україні фінансування та зброю. Фото: X / Radosław Sikorski

Сікорський підкреслив, що українські солдати не просто захищають країну, вони дають Європі збільшити свій військовий потенціал:

— Я сподіваюся, що приклад Польщі, яка зараз витрачає 4% ВВП на оборону, стане натхненням для інших

Очільник МЗС Польщі підкреслив, що боротьба з агресором може дорого коштувати, але набагато менше, ніж війна на власній території, і краще витратити гроші зараз на допомогу Україні, ніж набагато більше потім на її відбудову. Однак важливо, наголосив Сікорський,  щоб, збільшуючи витрати на оборону, гроші витрачалися з розумом:

— Європейська стратегія оборонної промисловості наразі є одним із найважливіших проектів у цій сфері. Її реалізація принесе значні зміни та має стати пріоритетом для нової Європейської комісії. І коли я кажу, що вона має бути пріоритетом, я маю на увазі, що вона повинна отримати дійсно щедре фінансування.

Якщо фінансування недостатнє, це означає, що ми ще не налаштовані серйозно

Сікорський підкреслив, що покращення європейської оборони не повинно відбуватися коштом взаємодії з НАТО та унікальної ролі, яку вона відіграє в системі європейської безпеки:

— Тому замість того, щоб виступати за стратегічну автономію Європи, на мою думку, краще назвати це стратегічною гармонією між Європейським Союзом і НАТО.

Радослав Сікорський зі своїм британським колегою Девідом Кемероном. Фото: X / Radosław Sikorski

Міністр підкреслив, що Польща послідовно виступає за якомога глибшу інтеграцію Великої Британії в спільні з ЄС структури безпеки й оборони, що має включати структурований діалог про євроатлантичний вимір розвиток військових можливостей в частині сил швидкого реагування, стійкість до гібридних, кібернетичних та дезінформаційних атак, а також співпрацю європейської оборонної промисловості:

— Велика Британія є незамінною частиною глобальної і, перш за все, європейської архітектури безпеки.

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

20
хв

Ціна поразки Росії не є високою — глава МЗС Польщі

Polska Agencja Prasowa

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ціна поразки Росії не є високою — глава МЗС Польщі

Ексклюзив
20
хв

Самотність Матеуша Моравецького

Ексклюзив
20
хв

Сенат ухвалив поправку до закону про допомогу українцям

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress