Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Домашнє насильство над дітьми: що робити та як реагувати
Діти, які зростають в умовах домашнього насильства, стають його тихими жертвами. Причому вони страждають не лише тоді, коли безпосередньо над ними знущаються або ними нехтують батьки. Діти мучаться і тоді, коли стають свідками насильства з боку дорослих
Як реагувати на домашнє насильство над дітьми. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Домашнє насильство може завдати дитині фізичної, емоційної та психологічної шкоди. Психологи зазначають, що наслідки домашнього насильства над дітьми можуть бути як короткостроковими, так і довготривалими.
Тип і ступінь шкоди, яка завдається дітям домашнім насильством, залежать насамперед від трьох факторів:
типу примусового контролю, який використовує кривдник, та подій, що його супроводжують;
віку, статі та стадії розвитку дитини;
ситуативних факторів, як-от види соціальної підтримки.
Найпоширеніші види домашнього насильства над дітьми
Заподіювання шкоди дітям дорослими особами можна розділити на чотири категорії дій:
навмисне заподіяння фізичної шкоди, що розглядається як спосіб покарання та контролю над дитиною (наприклад, переховування, ізоляція, погрози накладення кари з метою примусити її бути слухняною);
ненавмисне заподіяння дитині фізичної шкоди під час нападу на партнера, коли дитина випадково наближається на відстань витягнутої руки або при спробі втрутитися (наприклад, штовхання матері з дитиною на руках; отримання дитиною травми при спробі зупинити напад кривдника);
створення середовища, в якому діти стають свідками насильства або його наслідків. Дослідження показують, що спостереження за домашнім насильством може мати такий самий вплив на дітей, як і фізичне та сексуальне насильство. Незалежно від того, що говорять кривдники чи жертви, діти часто стають безпосередніми свідками фізичного чи психологічного насильства або дізнаються про нього опосередковано — підслуховуючи епізоди сварки чи спостерігаючи бійку або її фізичні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень та знищеного майна;
використання дітей для контролю над партнером як під час стосунків, так і після розлучення.
Куди звертатися дітям, які стали жертвами домашнього насильства?
Якщо діти стали жертвами домашнього насильства, важливо негайно звернутися до відповідних організацій та служб, які можуть надати допомогу.
Ось кілька можливих варіантів реагування на домашнє насильство над дітьми:
Зверніться до місцевої поліції або служби безпеки. Вони мають надати захист та порадити, що робити далі.
Зателефонуйте на гарячу лінію допомоги для жертв домашнього насильства. Кожна країна має такі служби, де вам нададуть конфіденційну підтримку.
Зверніться до місцевих організацій, які спеціалізуються на допомозі жертвам насильства. Вони можуть надати притулок, юридичну підтримку, психологічну допомогу тощо.
Поговоріть зі шкільними працівниками або соціальними педагогами, які можуть надати допомогу та поради щодо захисту дітей.
Кожна країна має власні служби та організації, які надають допомогу жертвам домашнього насильства. Тому рекомендації щодо отримання допомоги можуть відрізнятися залежно від вашого місця перебування.
Як зрозуміти, що дитина стала жертвою домашнього насильства
Розуміння, що дитина стала жертвою домашнього насильства, є важливим кроком для її захисту.
Ось деякі ознаки, на які варто звернути увагу:
Фізичні ознаки
Синці, подряпини, переломи, опіки або інші видимі травми, які не можуть бути пояснені або які не збігаються з поясненням дитини.
Психологічні ознаки
Дитина може виявляти страх, тривогу, низьку самооцінку, депресію, постійну напругу або інші дивні зміни в поведінці та настрої.
Соціальні ознаки
Дитина може відчувати сором, відчуження, відмовлятися від спілкування з іншими дітьми. У неї також можуть спостерігатися проблеми з навчанням або відсутність друзів.
Сексуальні ознаки
Дитина може мати проблеми зі сном, виявляти знання або інтерес до сексуальних ситуацій, мати статеві травми або інфекції.
Якщо ви спостерігаєте будь-які з цих ознак у дитини, важливо негайно вжити заходів для її захисту. Зверніться до місцевих органів соціального захисту дітей або правоохоронних органів, які можуть надати допомогу в цій непростій ситуації.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Як вийняти кліща і куди звертатися за допомогою в Польщі
Не всі кліщі заражені. Це перше, що має вас заспокоїти. А перше, що потрібно зробити, — винути кліща з тіла, до того ж бажано з головою. Чим раніше ви знімете кліща, тим менше шанс заразитися хворобою Лайма чи енцефалітом.
Важливо зробити це правильно. Використовуйте пінцет або спеціальний набір для видалення кліща, він продається в аптеках і коштує від 15 до 35 злотих. Захопіть кліща якомога ближче до шкіри, не стискаючи його черевця, та спробуйте мʼякими рухами викрутити його. Ось детальна відео інструкція від Medicover:
Часто можна почути пораду, що кліща слід змастити маслом або спиртом для кращого видалення. Не треба цього робити! Це мало допоможе, натомість може викликати викид більшої кількості слини або патогенів у ваш організм.
Якщо після маніпуляції кліщ ще живий, можете зберегти його для аналізу. Адже якщо дослідження кліща в лабораторії покаже, що він нічим не інфікований, вам нема чого боятися. Проблема тільки в тому, що в Польщі — на відміну від України — майже не практикують дослідження кліщів, натомість радять спостерігати за власним самопочуттям.
Перший день після того, як ви видалили кліща, може зберігатися невелике почервоніння шкіри в місці укусу. Це нормально, просто обробіть його хлоргексидином. Але має насторожити, якщо на наступні дні це почервоніння не зникає, а збільшується. 3 см почервоніння — це вже привід для візиту до лікаря й уколів антибіотиків (доксициклін).
Якщо з'явиться мігруюча кліщова еритема (почервоніння шкіри навколо укусу) або підвищиться температура, зʼявиться озноб, головний біль чи запаморочення — негайно звертайтеся до лікаря.
Через два-три тижні після укусуварто здати аналіз на антитіла до імуноглобуліну М і борелій.
Звертатися при укусі кліща можна до свого терапевта чи сімейного лікаря. У разі прояву важких симптомів — їхати на SOR в інфекційну лікарню або звернутися до інфекціоніста.
Що таке хвороба Лайма або бореліоз, енцефаліт і чи можлива профілактика
Хвороба Лайма (інші назви — бореліоз, Лайм-бореліоз, системний кліщовий бореліоз) — це природно-осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричиняється бореліями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, передається кліщами і характеризується переважним ураженням шкіри у вигляді мігруючої еритеми, а також нервової системи, опорно-рухового апарату і серця.
Перша ознака бореліозу — специфічна червона пляма (еритема) навколо місця укусу, яка поступово розширюється. Однак, не цей симптом є не завжди. Інші симптоми: біль у м'язах та суглобах, втома, головний біль, неврологічні проблеми, порушення пам'яті або параліч нервів. Якщо хворобу Лайма не пролікувати вчасно, вона призведе до важких наслідків та перейде в хронічну форму. Профілактичних щеплень від бореліозу немає.
Кліщовий енцефаліт значно більше небезпечний, бо вражає центральну нервову систему. Перші симптоми можуть виникнути вже через 7-14 днів. Хвороба зазвичай протікає у дві фази. Спочатку вона нагадує грип, у людини підвищується температура, зʼявляється біль у м'язах та голові, втома та проблеми зі шлунком. Друга фаза хвороби більш небезпечна, і повʼязана із запаленням мозкових оболонок. Людина не може зігнути шию, в неї порушена рівновага, проблеми з концентрацією та пам'яттю. Далі настає параліч нервів. Хвороба важко лікується й навіть призводить до інвалідизації. Гарна новина в тому, що від енцефаліту в Польщі можна зробити профілактичне щеплення.
• FSME-Immun — вакцина для дорослих
• FSME-Immun Junior — вакцина для дітей
Вакцинація складається з трьох доз: друга через 1-3 місяці після першої, третя через 5-12 місяців після другої). Ревакцинація проводиться кожні 3–5 років.
За необхідністю є також прискорена схема вакцинації, коли друга доза вводиться вже через 14 днів після першої. Це робиться в разі необхідності, наприклад, коли треба терміново їхати в небезпечний регіон.
Вакцинуватися можна в межах NFZ через сімейного лікаря або в приватній лікарні. Ціна вакцинації 200-250 злотих. Вакцинувати можна дітей від 1 року.
Як зменшити ризик укусу кліщів: головні правила профілактики
• Використовуйте репеленти проти кліщів. Це спеціальні засоби з DEET або ікаридином. Вони досить ефективно відлякують кліщів. Також необхідно купити спеціальні засоби для домашніх улюбленців — таблетки від кліщів або спреї, краплі на холку;
• Ретельно перевіряйте себе після прогулянки в парку або лісі. Особливої уваги вимагають згини колін, область вух і шиї, голова, а також зони пахв і під трусами. Найкращий варіант після прогулянки в лісі — прийняти ванну, а речі випрати.
• Уникайте високої трави та чагарників. Кліщі полюбляють вологи теплі місця в тіні.
• На природу обирайте одяг з довгим рукавом і штани світлого кольору, бо на них кліщів легше буде помітити.
Коли кіно звертається до теми боротьби жінок за свої права, однією з найпотужніших стрічок залишається «Оповідь служниці» (The Handmaid’s Tale) — похмуре дзеркало майбутнього, де жіноча свобода системно знищена. Цей фільм — вигадка, але наскільки? Авторка роману, Маргарет Етвуд, не раз наголошувала: її антиутопія ґрунтується на реальних історичних жахіттях — від примусових пологів у Румунії епохи Чаушеску до політичного насильства в Аргентині та репресій проти жінок у Афганістані.
Але сьогодні ми говоримо про правдиві історії — про жінок, які не просто уявляли свободу, а відважно боролися за неї. У цій підбірці — кіно, зняте на основі реальних подій. Це розповіді про бунтарок, які кидали виклик системі, про героїнь, що не змовчали перед несправедливістю. Кожен з цих фільмів — не лише захопливий сюжет, а й нагадування: наш сьогоднішній вибір, голос і права оплачені їхньою мужністю.
Це готовий посібник з історії фемінізму, а також натхненна історія про те, як жінка може змінити хід історії.
Це біографічна драма про життя Глорії Стайнем, легендарної феміністки, журналістки й активістки. Фільм показує її шлях — дитинство, боротьбу за права жінок у 1960-1980-х роках і вже сучасний активізм. У головній ролі — Джуліанн Мур, і сцени її промов дійсно заслуговують на екранізацію. Фільм сповнений енергією боротьби й актуальними ідеями, а після перегляду може з'явитися бажання створити власний рух.
Історія жіночої солідарності в умовах расової сегрегації в США. Чому ця історія варта того, щоб дивитися її тут і зараз? Бо вона показує, на що здатні жінки, коли об'єднуються, співчувають і мислять творчо.
Їм не можна сидіти за одним столом з «господарями», користуватися спільним туалетом і приборами. Але саме вони доглядають білих дітей, годують і витирають їм сльози. Вони — це темношкірі служниці американського півдня 60-х років. Смілива білявка Скітер вирішує написати чесну книгу про те, що ховається за зачиненими дверима американських домівок. Їй і темношкірій економіці Ейбелін доведеться ризикнути всім. У боротьбі за рівноправність Скітер може втратити подруг, кохання і статус у суспільстві, а Ейбелін — своє життя.
Дуже тригерна драма про жінку Сару, яка пережила групове зґвалтування і приниження в часи, коли цей злочин викликав у багатьох чоловіків посмішку. Разом з тим вона знайшла в собі сили зібратися і боротися. Злочинцям дають смішний термін за хуліганство, адже їхні адвокати наполягають, що жертва сама спровокувала чоловіків. На щастя, прокурором справи є жінка, до того ж емпатична й принципова. Вона підтримує Сару, і разом їм вдається переконати присяжних, що чоловіки заслуговують серйозного покарання. Сара стає символом боротьби зі звинуваченням жертви.
Це антологія з трьох новел, які через різні історичні періоди (1950-ті, 1970-ті та 1990-ті) показують долі трьох жінок, які стикаються з небажаною вагітністю і роблять аборт.
Стрічка демонструє, як змінювалось ставлення до абортів — від повної заборони до легалізації, піднімаючи питання боротьби моральних упереджень і права жінки на вибір. А також показує вплив законів на реальні людські життя і самотність жінок у таких ситуаціях.
Чому фільм актуальний? Зараз у Польщі, а також в США після скасування в 2022 Roe v. Wade (коли багато штатів знову обмежили аборти) фільм набуває нової ваги, адже жінки знову опиняються в ситуаціях, схожих на ті, що показані у стрічці.
Біографічна історія вражаючої Варіс Діріе із Сомалі.
Трирічній Варіс роблять жіноче обрізання, а в 13 років вона тікає із сім'ї від примусового шлюбу. Сама перетинає пустелю, дістається до Могадішо, а звідти переїжджає до Лондона. У великому місті волею випадку їй вдається стати моделлю високого рівня. Але минуле не відпускає Варіс, і вона стає амбасадоркою ООН проти жіночого обрізання, розповідає світу про небезпеку і шкоду цієї практики, пише книгу і створює свій фонд.
Фільм про боротьбу за виборчі права, які у багатьох європейських країнах жінки отримали століття тому.
Спочатку переконати чоловіків дати їм право голосу жінки намагалися мирними способами, але згодом, зрозумівши, що це не працює, стали застосовувати більш радикальні методи. Учасниці руху суфражисток влаштовували громадські заворушення, потрапляли після цього в тюрми й відмовлялися від їжі, зривали публічні виступи політичних діячів, проводили масові мітинги із закликом боротися за свої права, навіть якщо це небезпечно для життя. Досвід головної героїні показує, що переживали та на які жертви йшли англійки заради досягнення визнання своєї рівноправності.
Стрічка Тіма Бертона про те, як Маргарет Кін, талановита, але сором'язлива художниця, потрапляє в пастку соціальних норм 1950-1960-х років. Її чоловік Вальтер Кін — харизматичний, але маніпулятивний — привласнює її картини, переконуючи світ, що саме він — автор знакових робіт з великими очима.
Маргарет опиняється в жахливій ситуації: вона залежить від Вальтера фінансово й емоційно, бо суспільство того часу не сприймало жінок-художниць серйозно. Вона мусить мовчати, дивлячись, як її творчість приносить славу й гроші іншій людині. І навіть коли стиль «big eyes» стає світовим феноменом, жінка залишається в тіні.
На щастя, чоловік героїні робить низку помилок, після яких Маргарет ніби прокидається і починає діяти, наважується розкрити правду. І це вже не просто боротьба за авторство, а бунт проти системи, яка принижувала жінок.
Драма про шахтарку, яка виступила проти сексизму та сексуальних домагань на роботі, прикрашена грою Шарліз Терон.
У 1970-х Джозі Еймс, молода мати двох дітей, тікає від чоловіка, який її б’є, і повертається до своїх батьків у Міннесоту. Їй важко знайти добре оплачувану роботу, тому вона влаштовується на роботу в шахті. Проте там Джозі, як і інші жінки-шахтарки, стикається зі сексуальними домаганнями та знущаннями чоловіків, які вважають, що жінкам не місце на шахті.
Стрічка розповідає історію жінки-шахтарки, яка повстала проти знущань і дискримінації на роботі та розпочала судовий розгляд з рудною компанією. В основі фільму — перша в історії групова судова справа про сексуальне домагання, відома як «Справа Луїс Е. Дженсон проти компанії Евлет Таконіт».
Як жінка я з жахом спостерігаю за сьогоднішніми новинами з Польщі й відчуваю, що вся країна поступово обертається проти жінок. Зростання кількості прихильників Ендрю Тейта (американсько-британського кікбоксера, звинуваченого у торгівлі неповнолітніми, сексуальних стосунках з ними й згвалтуваннях, «гуру» інселів) і те, наскільки його наративи стали нормою, викликають у мене не лише страх за власну безпеку, а й за майбутнє цієї країни. Дедалі більше людей, особливо чоловіків, голосують за правих, і результати першого туру останніх виборів більш ніж тривожні.
Окрім очевидного факту, що ми живемо в патріархальній системі, яка підтримує напади на меншини, головними винуватцями цих процесів я вважаю брак освіти й соцмережі. Позиція польського уряду, що сексуальна освіта в школах непотрібна, призводить до масової необізнаності молоді щодо таких важливих речей, як згода, контрацепція й здорові стосунки. Відсутність цієї освіти не лише робить молодих людей вразливими до дезінформації та шкідливого досвіду, а й зміцнює патріархальні норми, за якими сексуальність і права визначаються із застарілої, чоловічої перспективи — без урахування поглядів жінок чи ЛГБТК+-спільноти.
Пам’ятаю, як у школі розмови про секс обмежувалися термінами на кшталт «менструація» чи «мутація голосу у хлопців», а тема жіночої анатомії викликала хоровий сміх.
Сьогодні мене страшенно бентежить, наскільки мало знають мої польські ровесники-чоловіки про жіноче тіло, навіть про такі базові речі, як піклування після сексу (aftercare)
Як ми можемо почуватися шанованими з боку чоловіків і безпечно, якщо нам ніколи не давали простору відверто говорити про зміни, які переживає наше тіло?
Чоловічі голоси домінували в моєму класі так само, як сьогодні домінують у суспільстві. Бо польська система освіти не дає дітям необхідних знань, а ПіС (консервативна клерикальна партія «Право і справедливість» Ярослава Качинського — Ред.) послідовно обмежує доступ до достовірної інформації — через заборону освітніх програм і книжок. У результаті молодь шукає відповіді в соцмережах. Інтернет міг би дійсно стати корисним інструментом, але сучасні алгоритми роблять його радше шкідливим.
Нещодавно я слухала інтерв’ю американської письменниці й феміністки Лори Бейтс.
Бейтс розповідає, що достатньо завести в TikTok акаунт з чоловічим ім’ям — і вже за 10 хвилин алгоритм почне підкидати сексистський і токсичний контент
Це доводить, що соцмережі не хочуть нас освічувати. Вони хочуть маніпулювати — і це ідеально відповідає цінностям власників цих платформ. Знаючи, що такі люди, як Ілон Маск, володіють Twitter і поділяють подібні погляди, ми повинні критично ставитися до контенту, який там публікується. Але зазвичай ми забуваємо про фактчекінг і піддаємося поверхневому впливу.
Велику роль у цьому мають відігравати батьки. Але хоча саме вони відповідають за виховання дітей, інтернет став вихователем, якого неможливо контролювати. Як можна очікувати, що батьки стежитимуть за контентом, з яким стикаються їхні діти, якщо чимало з них навіть не вміють користуватися TikTok чи Instagram? Відповідальність мають нести платформи, але оскільки цього не відбувається, ми мусимо піднімати цю тему в суспільстві. Коли системи не працюють або ставлять прибуток понад безпеку, ми мусимо діяти. Треба підвищувати обізнаність, популяризувати цифрову грамотність і створювати простір для відвертих розмов, щоб молодь могла існувати в цьому світі без патріархальних фільтрів.
Те саме стосується порноіндустрії. Вона — патріархальна, расистська та сексистська, але в Польщі доступ до неї є у всіх. Достатньо клікнути «Мені 18+» — і можна дивитися. В еру смартфонів це дуже просто. Але ця індустрія не показує здорових прикладів кохання чи сексу: у більшості фільмів все закінчується оргазмом чоловіка — без жодних ознак згоди чи турботи про жінку.
Коли молодь не отримує сексуальної освіти, а порно стає основним джерелом знань про секс, це створює величезну загрозу — особливо для жінок
Наслідки цього явища показано в серіалі «Юнацтво» (Adolescence), який демонструє, як контент, який споживають хлопці, може провокувати агресію. Зараз як ніколи ми мусимо зробити освіту молоді пріоритетом — особливо коли ідеології ультраправих набирають сили й переписують культурні наративи.
Замість навчальних серіалів на кшталт «Сексуальна освіта» чи «Юнацтво», які нормалізують розмови про ідентичність, стосунки та згоду, чимало хлопців обирають таких персонажів, як Тейт. Цей контент живиться вразливими людьми, годуючи їх гіпермаскулінними ідеями, що прославляють агресію та придушення емоцій. Це не просто «погані приклади». Це — нормалізація ненависті. Коли такі ідеї стають нормою, вони формують світогляд, який атакує жінок, заперечує згоду та популяризує культуру насильства й нерівності.
*Інцели — (від англ. incels, involuntary celibates — «ті, хто вимушено утримуються (від сексу)») — рух білих гетеросексуальних чоловіків, які вважають, що «секс є ресурсом, яким монопольно володіють жінки й розпоряджаються ним, аби маніпулювати чоловіками». Провину за своє вимушене утримання чоловіки-інцели покладають на жінок
23-річна українка Тетяна Зіник стала «вроцлавчанкою року 2024» у категорії «Youth Now — Youth Power». Нагороду отримала за роботу вуличним працівником в амбулаторії «Uliczne MiserArt». Тетяна є студенткою 5 курсу медфакультету Вроцлавського медичного університету, а вечорами, разом з командою, вона їздить вулицями Вроцлава і допомагає бездомним. Лікує їм рани, які важко загоюються, за потреби доставляє людей до медзакладів. Волонтерському проєкту вже понад 10 років, Тетяна ж доєдналася до команди три роки тому. Історії людей, які живуть на вулицях, а також про взаємодію з ними Тетяна Зіник розповідає Sestry.
Тетяна Зіник, «вроцлавчанка року 2024» у категорії «Youth Now — Youth Power». Фото: Wojciech Skibicki
Хвороби вулиці
— Допомагати безпритульним я почала у 2022 році, навчаючись на третьому курсі медичного університету у Вроцлаві, — розповідає Тетяна Зіник. — Машиною швидкої допомоги ми їздимо у місця, де є бездомні, вивчаємо парки, закинуті будинки, смітники. Там вони живуть або ночують. Ми запитуємо у людей, якої медичної допомоги вони потребують.
Перебуваючи весь час на вулиці, безпритульні часто мають чималі проблеми зі здоров’ям. У багатьох з них пошкоджені кінцівки. Безхатьки ходять тривалий час у мокрому взутті, навіть за холодних температур. Не завжди мають можливість змінити шкарпетки. Як наслідок — відмороження чи термічні опіки. У багатьох є рани, які гниють. Наше завдання — їм допомогти. Ми чистимо рани, робимо перев’язки. Хтось має інфекційні хвороби, такі як грип чи запалення горла. Якщо ж людина потребує спеціалізованої допомоги, ми можемо завезти її до відділення невідкладної допомоги.
Також надаємо психологічну допомогу. Коли людина не має жодних ран чи інших медичних потреб, можемо просто з нею поговорити.
Під час спілкування намагаємося переконати спробувати повернутися до нормального життя
Часом зустрічаємо алко і наркозалежних. Вони не агресивні. На нас реагують нормально. Для них, наприклад, алкоголь — це можливість забути на якийсь час про свої травми та невдачі. Ми розуміємо, що це хвороба, і що ці люди потребують підтримки. Разом з тим ми не чіпляємо ярликів.
«Не завжди бездомні хочуть, аби на них взагалі звертали увагу»
Сплю по п'ять годин на добу — і це ідеально
Наша команда складається з людей, які пройшли курси з надання першої медичної допомоги. Я — студентка медицини. Дехто має освіту психолога. З цього року з нами почали співпрацювати ще дві медсестри, які допомагають робити перев’язки. На виїздах буваємо п’ять разів на тиждень. Зміна триває по 6-7 годин.
Але часом буває, з кимось розговорився — і зміна затягнулася до 9 годин
Щоразу у команді 3-4 людини. Я, вулична працівниця Беата, Сильвія і Матеуш, який вчиться на психолога. Ми їздимо вулицями міста. За кермом швидкої — я або Сильвія. Адже тільки у нас є водійські права. Двоє, — зазвичай, це медсестри, — весь час залишаються у стаціонарній амбулаторії, де роблять перев’язки. Ми маємо кімнатку з усім необхідним для роботи — бандажі, пластирі.
«Здебільшого ми їздимо у конкретні місця, які знаємо»
Щодо мого навчання, то рік тому графік був насиченіший, ніж зараз. Я виїжджала ввечері, поверталась о другій ночі, ще дві години вчилася, спала дві години, вставала о шостій ранку і йшла на заняття. Відсипалася вже на вихідних. Зараз — інакше. Намагаюся закінчити роботу до першої ночі, вчитися раніше, ще перед виїздом. Маю 5 годин сну — і це ідеально.
Не завжди бездомні хочуть уваги
Здебільшого ми їздимо у конкретні місця, які знаємо. Бездомні живуть там роками. Я знаю випадок, коли чоловік, який мав квартиру, жив на вулиці понад 10 років. У нього були проблеми з оплатами, тривали постійні суди, тож жити у своїй квартирі він не міг. Їсти ходив до благодійних організацій або костелу. Зазвичай ці люди не хочуть розповідати подробиці свого життя. Часом люди навіть ім’я не називають, а кажуть свій нікнейм. Дехто не називається, бо йому соромно. Ми намагаємося допомогти настільки, наскільки можемо, але ніколи не тиснемо, щоб не вносити ще більший дискомфорт в їхнє життя.
З агресією під час рейдів ми ніколи не зустрічалися. Якщо бачимо, що людина не хоче з нами розмовляти, просто їдемо далі. Звісно, що страх присутній. Не завжди й не у кожник закуток можна ввійти. Ми маємо форму рятувальників, але часом, щоб не привертати зайвої уваги, одягаємо звичайні речі. Але у чорних кольорах — аби не бути надто помітними.
Не завжди бездомні хочуть, аби на них взагалі звертали увагу. Звісно, що зважаємо на безпеку. Завжди перевіряємо, чи людина не агресивна. Якихось захисних спецзасобів не маємо. До того ж завжди у команді з нами є чоловік, але поки, на щастя, все було добре.
Найбільшою проблемою для нас є недостатня кількість медикаментів і матеріалів, аби робити перев’язки. Кількість людей, які цього потребують, перевищує кількість матеріалів. Колись нашу роботу спонсорувало місто. Але зараз проєкт під загрозою. Фінансування обмежене. Тому ми дуже просимо людей про допомогу.
Іноді оголошуємо збори у соцмережах, де люди можуть донатити. Якщо можемо, самі купуємо необхідне. Але більшість матеріалів не дешеві. Одна упаковка, якої вистачає на одну перев’язку, може коштувати 30-40 злотих.А людей дуже багато. Якось у мене був рекорд. За п’ятигодинну зміну ми зробили 15 перев’язок
Під час надання медичної допомоги безпритульним
Чому люди стають бездомними
Насправді серед безхатьків можна зустріти тверезих і навіть охайних людей. У кожного — своя історія. Дехто опинився на вулиці, бо не мав достатньо грошей і мусив обирати, на що їх витратити — на ліки чи оплату за квартиру. Була, наприклад, жінка, яка колись працювала вчителькою. Вона колись стояла саме перед таким вибором. І зрештою кілька місяців жила на вулиці. Ми подали її до програми, яка називається «Спочатку квартира», і зараз вона отримала соціальне житло від держави. Впродовж року я зустріла понад 150 людей. Кожен розповідав щось своє. Звісно, ми не знаємо, чи ці історії є правдивими.
Запам’ятався чоловік, який виявився ветераном війни в Іраку. Після повернення до Польщі він не мав жодної допомоги від уряду. Дружина його покинула. Фірма, яку мав, збанкрутіла. Він залишився без нічого. Голий, босий і на вулиці. Жив у спаленому будинку, якось виживав. Кілька разів ми до нього приїжджали і врешті забрали до себе. Виявилося, що він вміє добре готувати. Він пройшов медичне обстеження, і ми взяли його працювати до нас на кухню. Він готував супи для людей з вулиці, які ми потім розвозили містом. Сьогодні цей чоловік — вже не безхатько. Часом дзвонить до нас, іноді приїжджає.
«На вулиці можна зустріти і молодь, і людей поважного віку». Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Була також жінка, яка сказала, що більше ніколи не повернеться в квартиру, бо на вулиці їй краще. Після кожної чергової зустрічі вона дедалі більше нам відкривалася. Виявилося, вона тричі була невдало заміжньою. Перший чоловік її бив. Другий оформив на неї кредит, потім побив і залишив. Вона мусила сплачувати позику. Третій теж повів себе негідно. Вона розповіла, що втратила віру в людей, і тепер на вулиці їй легше. Тим не менш ми подали її на участь у проєкті, за яким є шанс отримати соціальне помешкання.
Щодо віку, то на вулиці можна зустріти і молодь, і людей поважного віку. Є історії, коли молоді люди сваряться з батьками і просто не хочуть з ними жити. Йдуть на вулицю, потрапляють у погану компанію, де алкоголь і наркотики. Як наслідок — поринають у вуличне життя.
Пам’ятаю історію одного художника, який жив на вулиці. На жаль, 2024 року він помер. Чоловік мав свою квартиру, але йому було легше, коли він сидів на вокзалі, спостерігав за людьми і малював. Просто не хотів бути вдома. Йому було близько 70 років. Дітей не мав і ніколи не був одруженим. Він краще почувався серед людей на вулиці, ніж сам у квартирі. Ми не завжди знаємо, яка причина того, що людина опинилася на вулиці. Дуже багато людей вулиці не хочуть, щоб їхня родина знала, де вони.
«Люблю допомагати людям у тиші»
На номінацію «Сила молодості» мене подали Soroptimist International Klub Wratislavia. Це глобальна міжнародна жіноча організація, яка була заснована в США в 1921 році у понад 120 країнах світу. Вони сказали, що дуже захоплені моєю працею. Я ж зовсім не очікувала, що отримаю нагороду. Жінки, які перемагали у попередніх конкурсах, мене вражали. Це люди, які роблять наукові, суспільно важливі проєкти. Мені ж завжди здавалося, що те, що я роблю, — це щось незначне. А виявилося, стільки людей мене підтримали.
Тетяна Зіник під час отримання нагороди. Фото: Grzegorz Rajter
Підходили після конкурсу і говорили, що давно стежать за тим, що я роблю, що їм це дуже імпонує. Тобто люди дійсно вважають, що те, що я роблю, важливо. Для мене це передусім можливість показати, що допомога людям і волонтерство — надзвичайно важливі речі.
Є люди, які не мають нікого. Ми маємо показати, що не байдужі до них
Вони мають відчувати, що теж є важливими у суспільстві, що їх теж бачать, чують. Це визнання допомогло звернути увагу людей на проблему бездомності в Польщі. З’явилася можливість співпрацювати з іншими організаціями, які про нас не знали. Мій університет побачив, що я роблю щось корисне поза навчанням. Навіть написали про мене маленький матеріал і запросили на сніданок з ректором. Я не дуже люблю популярність, завжди намагаюся бути сірою мишкою. Я люблю допомагати людям в тиші. Намагаюся більше зробити і менше про це говорити.
Серед моїх планів, звісно, — навчання. Маю визначатися з фахом. Планую обрати хірургічну спеціалізацію або урологію. Я не хочу просто сидіти в теплому кабінеті, хочу драйву від життя. А ще я б дуже хотіла створити проєкт для жінок у ситуації бездомності. Загалом, маю багато різних ідей, але їхнє втілення вимагає великих донатів і грантів.
Разом з тим найбільша моя мрія — щоб закінчилась війна в Україні. Це бажання я загадую на кожен свій день народження, коли задуваю свічки. Коли закінчу навчання, хотіла б допомагати також військовим — відновлюватися і проходити реабілітацію. Впевнена, що мої знання, які я зараз тут здобуваю, стануть у нагоді.
Хто може претендувати на фінансову допомогу непрацездатним у розмірі 2520 злотих?
Нова програма від уряду Польщі діятиме насамперед для тих, хто опинився у скрутному матеріальному становищі. На допомогу можуть претендувати:
• родини з низьким рівнем доходу, в яких троє та більше дітей; • самотні батьки; • особи у складній фінансовій ситуації, якщо це підтверджено документально; • пенсіонери; • родини, в яких є людина з інвалідністю, на яку вже отримують dodatek pielęgnacyjny.
Головна умова отримання нової виплати — це низький дохід родини та наявність у когось з її членів статусу повної непрацездатності та неможливості незалежного існування.
Щоб подати заяву на отримання Dodatek dopełniający, потрібно звернутися в заклад соціального забезпечення (ZUS). Це можна зробити як особисто, так і надіслати документи поштою. Головне додати до заяви довідку про повну непрацездатність та неможливість незалежного існування. Цю довідку можна отримати у лікаря (форма OL-9). Тим, хто вже отримує соціальну пенсію, виплату буде нараховано автоматично. А ті, хто тільки подає заявку, чекатимуть на її розгляд від 2 до 4 місяців. У разі відмови можна подавати на апеляцію.
Нова виплата допоможе покрити щоденні витрати на купівлю товарів першої необхідності та ліків, оплату комунальних послуг та стане важливим кроком до скорочення фінансової нерівності. Незважаючи на те, що критики ініціативи звертають увагу на додаткові витрати для бюджету та можливі організаційні складності, Міністерство сім'ї та соціальної політики Польщі запевняє, що програма добре підготовлена та система готова до реалізації.
Що таке renta socjalna та хто її отримує в Польщі?
Соціальна пенсія, або renta socjalna — це вид державної соціальної допомоги для повнолітніх осіб з інвалідністю, що не можуть жити самостійно. Соціальна пенсія може бути призначена як безстроково, так і на певний період часу, в тому випадку, коли повна непрацездатність є тимчасовою.
Умовами для отримання соціальної пенсії є наявність інвалідності за умови, що непрацездатність настала до досягнення особою 18 років або до закінчення навчання в університеті (до 25 років). Визнає непрацездатність лікар-експерт або медична комісія ZUS. Українські мігранти теж можуть подати заяву на отримання соціальної пенсії ZUS, а до неї — Dodatek dopełniający do renty socjalnej.
Пакет документів для отримання соціальної пенсії подає заявник особисто або його законний опікун, мати чи батько. В деяких випадках це може зробити керівник центру соціального захисту населення або особа за довіреністю. Рішення про призначення або відмову renty socjalnej приймаються протягом 30 днів. У вас є також 14 днів, щоб подати апеляцію до медичної комісії ZUS. Або місяць з моменту отримання рішення, щоб звернутися до суду з питань праці та соціального страхування.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65baa4462408e68757a89a98_shvydka%20dopomoga%20v%20Polshchi.jpg">«Читайте також: Як в Польщі викликати швидку»</span>
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
