Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Домашнє насильство над дітьми: що робити та як реагувати
Діти, які зростають в умовах домашнього насильства, стають його тихими жертвами. Причому вони страждають не лише тоді, коли безпосередньо над ними знущаються або ними нехтують батьки. Діти мучаться і тоді, коли стають свідками насильства з боку дорослих
Як реагувати на домашнє насильство над дітьми. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Домашнє насильство може завдати дитині фізичної, емоційної та психологічної шкоди. Психологи зазначають, що наслідки домашнього насильства над дітьми можуть бути як короткостроковими, так і довготривалими.
Тип і ступінь шкоди, яка завдається дітям домашнім насильством, залежать насамперед від трьох факторів:
типу примусового контролю, який використовує кривдник, та подій, що його супроводжують;
віку, статі та стадії розвитку дитини;
ситуативних факторів, як-от види соціальної підтримки.
Найпоширеніші види домашнього насильства над дітьми
Заподіювання шкоди дітям дорослими особами можна розділити на чотири категорії дій:
навмисне заподіяння фізичної шкоди, що розглядається як спосіб покарання та контролю над дитиною (наприклад, переховування, ізоляція, погрози накладення кари з метою примусити її бути слухняною);
ненавмисне заподіяння дитині фізичної шкоди під час нападу на партнера, коли дитина випадково наближається на відстань витягнутої руки або при спробі втрутитися (наприклад, штовхання матері з дитиною на руках; отримання дитиною травми при спробі зупинити напад кривдника);
створення середовища, в якому діти стають свідками насильства або його наслідків. Дослідження показують, що спостереження за домашнім насильством може мати такий самий вплив на дітей, як і фізичне та сексуальне насильство. Незалежно від того, що говорять кривдники чи жертви, діти часто стають безпосередніми свідками фізичного чи психологічного насильства або дізнаються про нього опосередковано — підслуховуючи епізоди сварки чи спостерігаючи бійку або її фізичні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень та знищеного майна;
використання дітей для контролю над партнером як під час стосунків, так і після розлучення.
Куди звертатися дітям, які стали жертвами домашнього насильства?
Якщо діти стали жертвами домашнього насильства, важливо негайно звернутися до відповідних організацій та служб, які можуть надати допомогу.
Ось кілька можливих варіантів реагування на домашнє насильство над дітьми:
Зверніться до місцевої поліції або служби безпеки. Вони мають надати захист та порадити, що робити далі.
Зателефонуйте на гарячу лінію допомоги для жертв домашнього насильства. Кожна країна має такі служби, де вам нададуть конфіденційну підтримку.
Зверніться до місцевих організацій, які спеціалізуються на допомозі жертвам насильства. Вони можуть надати притулок, юридичну підтримку, психологічну допомогу тощо.
Поговоріть зі шкільними працівниками або соціальними педагогами, які можуть надати допомогу та поради щодо захисту дітей.
Кожна країна має власні служби та організації, які надають допомогу жертвам домашнього насильства. Тому рекомендації щодо отримання допомоги можуть відрізнятися залежно від вашого місця перебування.
Як зрозуміти, що дитина стала жертвою домашнього насильства
Розуміння, що дитина стала жертвою домашнього насильства, є важливим кроком для її захисту.
Ось деякі ознаки, на які варто звернути увагу:
Фізичні ознаки
Синці, подряпини, переломи, опіки або інші видимі травми, які не можуть бути пояснені або які не збігаються з поясненням дитини.
Психологічні ознаки
Дитина може виявляти страх, тривогу, низьку самооцінку, депресію, постійну напругу або інші дивні зміни в поведінці та настрої.
Соціальні ознаки
Дитина може відчувати сором, відчуження, відмовлятися від спілкування з іншими дітьми. У неї також можуть спостерігатися проблеми з навчанням або відсутність друзів.
Сексуальні ознаки
Дитина може мати проблеми зі сном, виявляти знання або інтерес до сексуальних ситуацій, мати статеві травми або інфекції.
Якщо ви спостерігаєте будь-які з цих ознак у дитини, важливо негайно вжити заходів для її захисту. Зверніться до місцевих органів соціального захисту дітей або правоохоронних органів, які можуть надати допомогу в цій непростій ситуації.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Як українцям у Польщі отримати безкоштовне лікування від онкології?
Перший крок — з'ясувати, чи є у вас підстави для отримання безкоштовного лікування. Для цього потрібно мати статус UKR або бути застрахованим у системі державного медичного страхування, сплачуючи відрахування до ZUS (Zakład Ubezpieczeń Społecznych — заклад соціального страхування) — самостійно або як член родини працюючої в Польщі людини. В іншому випадку лікування буде платним.
Наступний крок — визначення першого контакту. Найчастіше це звернення до сімейного лікаря (lekarz Podstawowej Opieki Zdrowotnej – POZ), записатися до нього можна за цим алгоритмом. Лікар має видати направлення на обстеження чи на наступний рівень лікування, а також карту DILO (“зелена карта”), яка має прискорити проходження обстежень, якщо є підозра на онкологічну хворобу.
Отримати направлення (skierowanie) на подальше обстеження та лікування від онкологічної хвороби можна також від гінеколога (до цього лікаря можна звертатися без відповідного направлення сімейного лікаря).
Ну і звернення може бути безпосередньо для онколога. Шукати онколога для першої консультації потрібно за запитом “poradnia onkologiczna/назва місцевості”. Там пацієнта просять надати інформацію про причину звернення до онкологічного центру, попереднє лікування (чи проходив його, у який спосіб і з яким результатом), а також вказати наявні захворювання та симптоми, які спонукали його до візиту. Перший етап прийому зазвичай здійснює досвідчена медична сестра онкологічного профілю, яка проводить співбесіду з пацієнтом і збирає медичний анамнез. Під час цієї розмови пацієнт має право зазначити довірену особу, якій буде дозволено надавати інформацію про стан його здоров’я. Важливо на перший візит прийти з близькою людиною, подругою, другом, адже від стресу можна забути якусь важливу інформацію.
Які документи потрібно мати із собою для отримання онкологічного лікування
Варто зібрати всі документи, якщо ви вже спостерігалися в Україні й зробити завчасно присяжний переклад ключових з них: (діагноз, гістологія, імуногістохімічне дослідження), а також результати КТ, МРТ, УЗД (з описами та дисками), лабораторні аналізи, інформацію про перенесене лікування.
Важливо підготувати ключову інформацію щодо вашої ситуації. Оскільки спілкування буде польською, можна надрукувати собі цю інформацію у вигляді довідки, щоб нічого не забути:
нотатки про свої симптоми,
перенесені серйозні захворювання, хронічні захворювання, методи лікування та алергії;
запитайте у своїх близьких, чи є у вашій родині випадки раку: коли був рак, і який саме тип раку;
список ліків, які ви регулярно приймаєте, дозування;
бажано мати польськомовного перекладача, якщо польська у вас не вільна.
Чи варто боятися черг онкохворим у Польщі?
Всі знають про довгі черги в польських лікарнях, але для онкохворих, яким видають спеціальну карту DILO (“зелена карта”), інші правила.
Карта онкологічної діагностики та лікування (розмовно: зелена карта DiLO) була запроваджена 1 січня 2015 року разом з “Онкологічним пакетом” – групою нормативних актів, спрямованих на покращення діагностики та лікування раку в Польщі.
Швидка онкологічна терапія призначена для пацієнтів, у яких лікарі підозрюють або підтверджують злоякісні пухлини, а також для пацієнтів, які проходять онкологічне лікування. Вікових обмежень щодо доступу до лікування в межах експрес-онкологічної терапії немає.
З липня 2017 “зелена картка DiLO” складається з двох сторінок. Лікар заповнює картку на комп'ютері та видає роздруковану версію пацієнту. “Зелена” вона, бо дає зелений колір у лікуванні онкологічних захворювань, хоча сама карта білого кольору.
Вона полегшує доступ до всіх обстежень. “На всіх аналізах стоїть печатка DILO — це спрощений, пришвидшений доступ до МРТ, УЗД серця, сцинтиграфії, лікування тощо, все безкоштовно й швидко”, — ділиться досвідом українка Олена Бойчук, яка бореться з онкологією з листопада 2023 року.
Нюанси онколікування в Польщі для українців
Насамперед чимало українців пишуть, що їхнім українським аналізам не довіряють та змушують заново проходити всі обстеження, а люди витратили час на поїздку в Україну, очікування результатів обстежень, і тепер знову змушені тут проходити все знову та знову чекати. Також важливе питання, що в Польщі не можна обирати лікаря, як це часто відбувається в Україні.
Разом з тим лікування відбувається за міжнародними протоколами, тож загалом всюди однаковий підхід. Тут практикуються відеоконсультації лікарів з маленьких лікарень у великих містах, тож не варто боятися звернення до лікарні у невеликому місті.
Вартість лікування раку в клініках Польщі
Якщо ви застрахована особа, бо лікування безкоштовне. Однак часткова оплата може виникнути:
Доплата за деякі ліки, виписані за рецептом (це стандартна практика і для громадян Польщі).
Якщо ви обираєте лікування в клініці, яка не працює за контрактом з NFZ.
Специфічні процедури/ліки: у рідкісних випадках деякі новітні експериментальні методи або ліки можуть не покриватися стандартним пакетом NFZ.
Знайте свої права
Якщо у вас виникли якісь негативні ситуації, то в Польщі діє інститут Уповноваженого з прав пацієнтів (Rzecznik Praw Pacjenta), куди можна звернутися у разі проблем. Інформацію можна знайти на сайті https://www.gov.pl/web/rpp або уточнити на гарячій лінії NFZ.
Цей підробіток нетривіальний, але теоретично тут можуть знайти роботу навіть 4-річні діти. Наприклад, у відповідних групах на Facebook можна пошукати за словами PRACA w produkcji filmowej, Statyści,epizodyści,aktorzy grupa ogólnopolska, або за запитом Statyści Warszawa / Kraków / Wrocław / Trójmiasto (впишіть своє місто). Будьте лише уважними, щоб не натрапити на шахраїв. Перевіряйте, хто розмістив оголошення, — в ідеалі, це має бути кастинг-директор реклами, фільму, серіалу, або агентство з підтвердженою репутацією.
Підготуйте кілька фото анфас і в профіль (не обов’язково професійні, але чіткі, без фільтрів), оформіть портфоліо з короткою інформацією: вік, зріст, вага, розмір одягу/взуття. Так само можна розіслати своє портфоліо різним кастинговим агенціям, або додати портфоліо на різні сайти типу Casting.pl (популярна платформа з пошуку акторів для масовок, реклами, серіалів).
2. Літній або сезонний підробіток у магазинах, кафе
Як варіант, можна завчасно до канікул обійти кафе, магазини, які знаходяться поблизу дому та запитати, чи є там пропозиції. Багато батьків діляться, що таким чином їхні діти знайшли зручний підробіток на літо — працюють офіціантами, допомагають на кухні, доглядають за територією закладів тощо.
3. Вигул собак
Ще один спосіб непогано заробити протягом канікул і знайти підробіток на вихідні — це надання послуг з вигулу собак. Звісно, для цього треба мати певні навички й любити тварин. Знайти такий підробіток можна трьома способами:
Через локальні Facebook-групи: створити пост в локальних групах, наприклад такого змісту: "Szukam pracy jako wyprowadzacz psów – mam doświadczenie, jestem odpowiedzialny/a, mam 16 lat, dostępny/a w weekendy i wakacje".
Написати таке ж оголошення та розмістити його на дошках оголошень, описавши послугу: “Szukasz kogoś do wyprowadzania psa? Mam 15 lat, kocham zwierzęta i chętnie zajmę się Twoim pupilem! Mogę wyprowadzać psy rano, po południu lub w weekendy. Mieszkam w okolicy [вказати район]. Cena do uzgodnienia. Kontakt przez wiadomość prywatną lub tel: [вказати].
Зареєструватись у відповідному мобільному додатку, наприклад, Petsy.pl/wyprowadzanie-psow. Це дає більше гарантій безпеки, однак врахуйте, що платформа бере за посередництво відсоток.
4. Робота на сезонних зборах врожаю
Сезонні збори фруктів, овочів і ягід — ще один варіант підробітку влітку для молодих людей віком 17-18 років. При пошуку користуйтеся такими ключовими словами: “sezonowa praca uczniowie”, “pomocnik na plantacji”, “praca wakacyjna 17 lat”. Уважно перевіряйте працедавця, щоб не натрапити на шахраїв. Надійні оголошення часто містять назву ферми, точну локацію, інформацію про оплату. У районах з великою кількістю ферм (Mazowieckie, Lubelskie, Wielkopolskie, Dolnośląskie) фермери часто шукають працівників без оголошень онлайн. Можна написати напряму через сайт або Facebook-сторінку ферми (szukaj: "gospodarstwo sadownicze", "plantacja truskawek"). Завжди перевіряйте інформацію про компанію, шукайте відгуки в інтернеті, спілкуйтеся з людьми, які вже працювали на цій фермі чи в цьому місці.
5. Робота в компанії мрії
Окрім стандартного моніторингу оголошень, спробуйте більш проактивний підхід. Зайдіть на сайти компаній, які вас цікавлять, — у багатьох з них є розділ “Kariera” (Кар’єра), де публікуються актуальні вакансії. Заповніть анкету або надішліть своє резюме через форму на сайті.
Ще один гарний варіант — створити профіль на LinkedIn. Ця платформа дедалі популярніша в Польщі серед роботодавців, і навіть молодь може там заявити про себе. Вкажіть свій вік, навички, тип роботи, яку шукаєте (наприклад: pomoc w gastronomii, praca wakacyjna, testowanie gier).
Також радимо роздрукувати кілька копій свого резюме та особисто занести їх у заклади вашого району — наприклад, у кафе, пекарні, невеликі магазини, салони краси або перукарні. Ви можете також надіслати своє CV на електронну пошту компаній, що вас цікавлять. Коли ваша заявка потрапляє безпосередньо до менеджера, шанси отримати відповідь значно зростають. Такий пошук роботи може підійти тим, хто шукає роботу в сфері програмування, тестувальником тощо.
6. Ведення профілів місцевих бізнесів
Підлітки можуть допомогти місцевим бізнесам створювати контент на таких платформах, як Instagram, Facebook, TikTok. Вони можуть вести публікації, створювати контент (фото, відео, графіку), писати пости, монтувати відео, вести сторіз та відповідати на коментарі. У Польщі є кілька платформ і ресурсів, де можна знайти пропозиції для ведення профілів місцевих бізнесів або інші маркетингові послуги:
Upwork для фрілансерів — міжнародна фріланс-платформа, де можна знайти проекти для ведення соціальних мереж, SEO, контент-маркетингу та інші
Fiverr — ще одна платформа для фрілансерів, де можна запропонувати послуги по веденню профілів у соцмережах або рекламних кампаніях.
Freelancer.pl — інша платформа для пошуку фріланс-завдань, зокрема для маркетингових послуг.
Також такі пропозиції варто пропонувати/шукати в місцевих локальних групах, а також в Telegram-групах.
7. Робота на доставці кур'єром
Переважно, тут треба вік від 16 років, деякі фірми беруть лише з 18 років. Однак, невеликі піцерії чи кафе шукають своїх кур'єрів напряму, без платформ. Тож варто питати й спробувати, якщо у вас є велосипед, вміння на ньому їздити, смартфон, знання базової навігації та завзяття заробити гроші на кишенькові витрати.
8. Репетиторство для учнів молодших класів
Якщо ви сильні в якомусь предметі, то давати уроки учням молодших класів — це чудовий спосіб підробити, особливо для підлітків, студентів або тих, хто добре володіє шкільною програмою. Це може бути репетиторство з математики, польської, англійської, читання, письма або навіть гри на музичному інструменті, а заняття можна проводити в будь-якій формі: онлайн чи офлайн. Для замовників це може бути способом підтягнути знання дітей за нижчими цінами, ніж на ринку професійних репетиторів. Якщо працювати з кількома дітьми одразу (групові заняття) — дохід може бути вищий.
9. Аквапарки, зоопарки, парки розваг
Теж непоганий варіант праці на літо для підлітка. Переважно, там є обмеження за віком, що часто вказується на сайті, але часто 17-річні можуть знайти там працю. На багатьох сайтах є сезонні пропозиції працевлаштування. Просто заповніть заявку, додайте резюме та зробіть це завчасно до початку канікул.
10. Косіння газонів, миття вікон, прибирання
Ще один варіант підробітку для підлітка — це шукати працю проактивно, або переглядаючи оголошення, де потрібні легкі фізичні навантаження. Можна запитати навіть в своїй спільноті співвласників будинків, чи не треба їм допомога на літо з косінням газонів, прибиранням в під'їзді на час відпусток основних працівників.
Ще порадимо використати літо на те, щоб пройти якесь навчання ремеслу, яке може принести потім дохід. Можна, наприклад, закінчити курси манікюру, візажу, рукоділля, садівництва, дизайну, SMM тощо. Маючий якусь тверду навичку, набагато простіше знайти роботу неповнолітньому під час канікул, або студенту під час навчання в університеті.
Де найчастіше працюють неповнолітні з Польщі
Найпоширеніші вакансії для неповнолітніх в Польщі:
Роздрібна торгівля: молоді люди часто працюють у магазинах, супермаркетах або торговельних центрах, надаючи послуги клієнтам, обслуговуючи каси, розкладаючи товари, допомагаючи робити інвентаризацію, наклеювати етикетки.
Гастрономія: робота в ресторанах, кафе, барах та закладах швидкого харчування. Молоді люди можуть працювати офіціантами, кухонними помічниками та на інших посадах, що не потребують великого професійного досвіду.
Туризм та відпочинок: протягом літнього сезону молодь часто знаходить роботу в туристичній галузі, наприклад, як помічники в готелях, на курортах, на продажі морозива, в аквапарках та парках розваг.
Послуги: у сфері послуг молодь працює в перукарнях, салонах краси, клінінгових компаніях, а також на посадах, пов'язаних з технічною підтримкою (наприклад, допомога у відділах обслуговування, комунікації з клієнтами тощо).
Сільське господарство: під час збору врожаю молодь часто працює, збираючи фрукти, овочі або виконуючи іншу сільськогосподарську роботу, таку як посадка врожаю чи прибирання ферм. Однак врахуйте, що там є вікові обмеження для офіційного працевлаштування.
Медіа та реклама: роздача листівок, ведення сторінок бізнесу, створення контенту, монтаж аудіо, відео, оформлення графічних елементів тощо.
23-річна українка Тетяна Зіник стала «вроцлавчанкою року 2024» у категорії «Youth Now — Youth Power». Нагороду отримала за роботу вуличним працівником в амбулаторії «Uliczne MiserArt». Тетяна є студенткою 5 курсу медфакультету Вроцлавського медичного університету, а вечорами, разом з командою, вона їздить вулицями Вроцлава і допомагає бездомним. Лікує їм рани, які важко загоюються, за потреби доставляє людей до медзакладів. Волонтерському проєкту вже понад 10 років, Тетяна ж доєдналася до команди три роки тому. Історії людей, які живуть на вулицях, а також про взаємодію з ними Тетяна Зіник розповідає Sestry.
Тетяна Зіник, «вроцлавчанка року 2024» у категорії «Youth Now — Youth Power». Фото: Wojciech Skibicki
Хвороби вулиці
— Допомагати безпритульним я почала у 2022 році, навчаючись на третьому курсі медичного університету у Вроцлаві, — розповідає Тетяна Зіник. — Машиною швидкої допомоги ми їздимо у місця, де є бездомні, вивчаємо парки, закинуті будинки, смітники. Там вони живуть або ночують. Ми запитуємо у людей, якої медичної допомоги вони потребують.
Перебуваючи весь час на вулиці, безпритульні часто мають чималі проблеми зі здоров’ям. У багатьох з них пошкоджені кінцівки. Безхатьки ходять тривалий час у мокрому взутті, навіть за холодних температур. Не завжди мають можливість змінити шкарпетки. Як наслідок — відмороження чи термічні опіки. У багатьох є рани, які гниють. Наше завдання — їм допомогти. Ми чистимо рани, робимо перев’язки. Хтось має інфекційні хвороби, такі як грип чи запалення горла. Якщо ж людина потребує спеціалізованої допомоги, ми можемо завезти її до відділення невідкладної допомоги.
Також надаємо психологічну допомогу. Коли людина не має жодних ран чи інших медичних потреб, можемо просто з нею поговорити.
Під час спілкування намагаємося переконати спробувати повернутися до нормального життя
Часом зустрічаємо алко і наркозалежних. Вони не агресивні. На нас реагують нормально. Для них, наприклад, алкоголь — це можливість забути на якийсь час про свої травми та невдачі. Ми розуміємо, що це хвороба, і що ці люди потребують підтримки. Разом з тим ми не чіпляємо ярликів.
«Не завжди бездомні хочуть, аби на них взагалі звертали увагу»
Сплю по п'ять годин на добу — і це ідеально
Наша команда складається з людей, які пройшли курси з надання першої медичної допомоги. Я — студентка медицини. Дехто має освіту психолога. З цього року з нами почали співпрацювати ще дві медсестри, які допомагають робити перев’язки. На виїздах буваємо п’ять разів на тиждень. Зміна триває по 6-7 годин.
Але часом буває, з кимось розговорився — і зміна затягнулася до 9 годин
Щоразу у команді 3-4 людини. Я, вулична працівниця Беата, Сильвія і Матеуш, який вчиться на психолога. Ми їздимо вулицями міста. За кермом швидкої — я або Сильвія. Адже тільки у нас є водійські права. Двоє, — зазвичай, це медсестри, — весь час залишаються у стаціонарній амбулаторії, де роблять перев’язки. Ми маємо кімнатку з усім необхідним для роботи — бандажі, пластирі.
«Здебільшого ми їздимо у конкретні місця, які знаємо»
Щодо мого навчання, то рік тому графік був насиченіший, ніж зараз. Я виїжджала ввечері, поверталась о другій ночі, ще дві години вчилася, спала дві години, вставала о шостій ранку і йшла на заняття. Відсипалася вже на вихідних. Зараз — інакше. Намагаюся закінчити роботу до першої ночі, вчитися раніше, ще перед виїздом. Маю 5 годин сну — і це ідеально.
Не завжди бездомні хочуть уваги
Здебільшого ми їздимо у конкретні місця, які знаємо. Бездомні живуть там роками. Я знаю випадок, коли чоловік, який мав квартиру, жив на вулиці понад 10 років. У нього були проблеми з оплатами, тривали постійні суди, тож жити у своїй квартирі він не міг. Їсти ходив до благодійних організацій або костелу. Зазвичай ці люди не хочуть розповідати подробиці свого життя. Часом люди навіть ім’я не називають, а кажуть свій нікнейм. Дехто не називається, бо йому соромно. Ми намагаємося допомогти настільки, наскільки можемо, але ніколи не тиснемо, щоб не вносити ще більший дискомфорт в їхнє життя.
З агресією під час рейдів ми ніколи не зустрічалися. Якщо бачимо, що людина не хоче з нами розмовляти, просто їдемо далі. Звісно, що страх присутній. Не завжди й не у кожник закуток можна ввійти. Ми маємо форму рятувальників, але часом, щоб не привертати зайвої уваги, одягаємо звичайні речі. Але у чорних кольорах — аби не бути надто помітними.
Не завжди бездомні хочуть, аби на них взагалі звертали увагу. Звісно, що зважаємо на безпеку. Завжди перевіряємо, чи людина не агресивна. Якихось захисних спецзасобів не маємо. До того ж завжди у команді з нами є чоловік, але поки, на щастя, все було добре.
Найбільшою проблемою для нас є недостатня кількість медикаментів і матеріалів, аби робити перев’язки. Кількість людей, які цього потребують, перевищує кількість матеріалів. Колись нашу роботу спонсорувало місто. Але зараз проєкт під загрозою. Фінансування обмежене. Тому ми дуже просимо людей про допомогу.
Іноді оголошуємо збори у соцмережах, де люди можуть донатити. Якщо можемо, самі купуємо необхідне. Але більшість матеріалів не дешеві. Одна упаковка, якої вистачає на одну перев’язку, може коштувати 30-40 злотих.А людей дуже багато. Якось у мене був рекорд. За п’ятигодинну зміну ми зробили 15 перев’язок
Під час надання медичної допомоги безпритульним
Чому люди стають бездомними
Насправді серед безхатьків можна зустріти тверезих і навіть охайних людей. У кожного — своя історія. Дехто опинився на вулиці, бо не мав достатньо грошей і мусив обирати, на що їх витратити — на ліки чи оплату за квартиру. Була, наприклад, жінка, яка колись працювала вчителькою. Вона колись стояла саме перед таким вибором. І зрештою кілька місяців жила на вулиці. Ми подали її до програми, яка називається «Спочатку квартира», і зараз вона отримала соціальне житло від держави. Впродовж року я зустріла понад 150 людей. Кожен розповідав щось своє. Звісно, ми не знаємо, чи ці історії є правдивими.
Запам’ятався чоловік, який виявився ветераном війни в Іраку. Після повернення до Польщі він не мав жодної допомоги від уряду. Дружина його покинула. Фірма, яку мав, збанкрутіла. Він залишився без нічого. Голий, босий і на вулиці. Жив у спаленому будинку, якось виживав. Кілька разів ми до нього приїжджали і врешті забрали до себе. Виявилося, що він вміє добре готувати. Він пройшов медичне обстеження, і ми взяли його працювати до нас на кухню. Він готував супи для людей з вулиці, які ми потім розвозили містом. Сьогодні цей чоловік — вже не безхатько. Часом дзвонить до нас, іноді приїжджає.
«На вулиці можна зустріти і молодь, і людей поважного віку». Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Була також жінка, яка сказала, що більше ніколи не повернеться в квартиру, бо на вулиці їй краще. Після кожної чергової зустрічі вона дедалі більше нам відкривалася. Виявилося, вона тричі була невдало заміжньою. Перший чоловік її бив. Другий оформив на неї кредит, потім побив і залишив. Вона мусила сплачувати позику. Третій теж повів себе негідно. Вона розповіла, що втратила віру в людей, і тепер на вулиці їй легше. Тим не менш ми подали її на участь у проєкті, за яким є шанс отримати соціальне помешкання.
Щодо віку, то на вулиці можна зустріти і молодь, і людей поважного віку. Є історії, коли молоді люди сваряться з батьками і просто не хочуть з ними жити. Йдуть на вулицю, потрапляють у погану компанію, де алкоголь і наркотики. Як наслідок — поринають у вуличне життя.
Пам’ятаю історію одного художника, який жив на вулиці. На жаль, 2024 року він помер. Чоловік мав свою квартиру, але йому було легше, коли він сидів на вокзалі, спостерігав за людьми і малював. Просто не хотів бути вдома. Йому було близько 70 років. Дітей не мав і ніколи не був одруженим. Він краще почувався серед людей на вулиці, ніж сам у квартирі. Ми не завжди знаємо, яка причина того, що людина опинилася на вулиці. Дуже багато людей вулиці не хочуть, щоб їхня родина знала, де вони.
«Люблю допомагати людям у тиші»
На номінацію «Сила молодості» мене подали Soroptimist International Klub Wratislavia. Це глобальна міжнародна жіноча організація, яка була заснована в США в 1921 році у понад 120 країнах світу. Вони сказали, що дуже захоплені моєю працею. Я ж зовсім не очікувала, що отримаю нагороду. Жінки, які перемагали у попередніх конкурсах, мене вражали. Це люди, які роблять наукові, суспільно важливі проєкти. Мені ж завжди здавалося, що те, що я роблю, — це щось незначне. А виявилося, стільки людей мене підтримали.
Тетяна Зіник під час отримання нагороди. Фото: Grzegorz Rajter
Підходили після конкурсу і говорили, що давно стежать за тим, що я роблю, що їм це дуже імпонує. Тобто люди дійсно вважають, що те, що я роблю, важливо. Для мене це передусім можливість показати, що допомога людям і волонтерство — надзвичайно важливі речі.
Є люди, які не мають нікого. Ми маємо показати, що не байдужі до них
Вони мають відчувати, що теж є важливими у суспільстві, що їх теж бачать, чують. Це визнання допомогло звернути увагу людей на проблему бездомності в Польщі. З’явилася можливість співпрацювати з іншими організаціями, які про нас не знали. Мій університет побачив, що я роблю щось корисне поза навчанням. Навіть написали про мене маленький матеріал і запросили на сніданок з ректором. Я не дуже люблю популярність, завжди намагаюся бути сірою мишкою. Я люблю допомагати людям в тиші. Намагаюся більше зробити і менше про це говорити.
Серед моїх планів, звісно, — навчання. Маю визначатися з фахом. Планую обрати хірургічну спеціалізацію або урологію. Я не хочу просто сидіти в теплому кабінеті, хочу драйву від життя. А ще я б дуже хотіла створити проєкт для жінок у ситуації бездомності. Загалом, маю багато різних ідей, але їхнє втілення вимагає великих донатів і грантів.
Разом з тим найбільша моя мрія — щоб закінчилась війна в Україні. Це бажання я загадую на кожен свій день народження, коли задуваю свічки. Коли закінчу навчання, хотіла б допомагати також військовим — відновлюватися і проходити реабілітацію. Впевнена, що мої знання, які я зараз тут здобуваю, стануть у нагоді.
Хто може претендувати на фінансову допомогу непрацездатним у розмірі 2520 злотих?
Нова програма від уряду Польщі діятиме насамперед для тих, хто опинився у скрутному матеріальному становищі. На допомогу можуть претендувати:
• родини з низьким рівнем доходу, в яких троє та більше дітей; • самотні батьки; • особи у складній фінансовій ситуації, якщо це підтверджено документально; • пенсіонери; • родини, в яких є людина з інвалідністю, на яку вже отримують dodatek pielęgnacyjny.
Головна умова отримання нової виплати — це низький дохід родини та наявність у когось з її членів статусу повної непрацездатності та неможливості незалежного існування.
Щоб подати заяву на отримання Dodatek dopełniający, потрібно звернутися в заклад соціального забезпечення (ZUS). Це можна зробити як особисто, так і надіслати документи поштою. Головне додати до заяви довідку про повну непрацездатність та неможливість незалежного існування. Цю довідку можна отримати у лікаря (форма OL-9). Тим, хто вже отримує соціальну пенсію, виплату буде нараховано автоматично. А ті, хто тільки подає заявку, чекатимуть на її розгляд від 2 до 4 місяців. У разі відмови можна подавати на апеляцію.
Нова виплата допоможе покрити щоденні витрати на купівлю товарів першої необхідності та ліків, оплату комунальних послуг та стане важливим кроком до скорочення фінансової нерівності. Незважаючи на те, що критики ініціативи звертають увагу на додаткові витрати для бюджету та можливі організаційні складності, Міністерство сім'ї та соціальної політики Польщі запевняє, що програма добре підготовлена та система готова до реалізації.
Що таке renta socjalna та хто її отримує в Польщі?
Соціальна пенсія, або renta socjalna — це вид державної соціальної допомоги для повнолітніх осіб з інвалідністю, що не можуть жити самостійно. Соціальна пенсія може бути призначена як безстроково, так і на певний період часу, в тому випадку, коли повна непрацездатність є тимчасовою.
Умовами для отримання соціальної пенсії є наявність інвалідності за умови, що непрацездатність настала до досягнення особою 18 років або до закінчення навчання в університеті (до 25 років). Визнає непрацездатність лікар-експерт або медична комісія ZUS. Українські мігранти теж можуть подати заяву на отримання соціальної пенсії ZUS, а до неї — Dodatek dopełniający do renty socjalnej.
Пакет документів для отримання соціальної пенсії подає заявник особисто або його законний опікун, мати чи батько. В деяких випадках це може зробити керівник центру соціального захисту населення або особа за довіреністю. Рішення про призначення або відмову renty socjalnej приймаються протягом 30 днів. У вас є також 14 днів, щоб подати апеляцію до медичної комісії ZUS. Або місяць з моменту отримання рішення, щоб звернутися до суду з питань праці та соціального страхування.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65baa4462408e68757a89a98_shvydka%20dopomoga%20v%20Polshchi.jpg">«Читайте також: Як в Польщі викликати швидку»</span>
Мета проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» привернути увагу міжнародної спільноти до кривавої війни в Україні та розповісти про жахіття, які переживають українські діти. Цей проєкт — це експозиція, яка подорожує світом і представляє публіці особисті речі, малюнки, а також аудіо- та відеозаписи 14-х українських підлітків. Вони з різних куточків України — Донеччини, Херсонщини, Харківщини, Київщини. Діти у свій спосіб описують пережите — постійні обстріли, смерть близьких, голод та окупацію. Виставка вже побувала у Нідерландах, Німеччині, Франції, Україні та США. Іціаторка проєкту Христина Храновська розповіла виданню «Sestry» про учасників проєкту та реакцію світу на історії з війни в Україні, розказані дітьми.
Наталія Жуковська: Христино, виставка «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» вже побувала у багатьох країнах Європи й у США. Як відвідувачі реагували на дитячі документальні свідоцтва російських злочинів?
Христина Храновська: Усі щоденники перекладені англійською. Додатково ми їх відцифрували. Кожен експонат має QR-код, відвідувачі можуть взяти навушники та послухати матеріал. Реакція у людей однакова — вони плачуть.
Фрагмент виставки «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей». Фото: пресслужба Фундації Христини Храновської
На виставці, окрім конкретних щоденників дітей, представлені також артефакти, якими вони з нами поділилися. Наприклад, спалений телефон убитого росіянами батька, воєнний жетон, іграшка, з якою дитина перетинала кордон, шапка, в якій сиділа у підвалі. У мирний час дитина у щоденнику мала б писати про свою першу закоханість, любов до школи, про якісь вподобання, дружбу.
Наша задача показати світові, що проживають діти України сьогодні, які жахіття відбуваються у центрі Європи
Показати, яку страшну ціну щоденно платять наші діти. А ще — ми б хотіли, щоб злочини, вчинені росіянами, були задокументовані та зафіксовані.
Під час експозиції у Нью-Йорку ви також представили мініфільм одного з авторів «Щоденників війни» Владислава П’ятіна. Хлопець його створив вже після того, як йому вдалось виїхати з України. Яка історія Владислава? Про що його фільм?
Владислав 75 днів пробув в окупації у Маріуполі, втратив дім. Він знімає давно. У своєму документальному фільмі показав Маріуполь до війни та під час окупації. Відео знімав на телефон. Коли той розрядився, дістав стару батьківську камеру. У стрічці є кадри, як підліток разом з родиною ховається від російських ракет у підвалі, як бомблять їхніх сусідів. Зазнято, як люди рубають дрова, щоб приготувати їсти, та топлять сніг, аби була вода, як ділять між собою одну картоплину. На це неможливо спокійно дивитися. Влад устиг зафіксувати масштаби руйнувань у місті.
Владислав П’ятін в окупованому Маріуполі. Фото: пресслужба Фундації Христини Храновської
Він їздив з нами до Нью-Йорка, щоб особисто презентувати свою відеороботу. Коли демонструвався його фільм, Влад плакав.
Ось уривок зі щоденника хлопця: «Я хотів, щоб через ці кадри люди могли хоч якось відчути все, що коїлося з нами в Маріуполі. Одна з найважливіших пісень в моєму житті, яка врятувала мою психіку тоді, — «Imagine» Джона Леннона. Тому я вирішив, що вона буде на початку фільму. Наше місто було неймовірним, зеленим і комфортним, місто для митців, для створення чогось нового. Місто, щоб бути самим собою. В одну мить воно перетворилося на бійню, де люди повзли для того, щоб вижити та не стати м’ясом».
А як склалася доля Влада?
Йому 18, він живе у Дубліні, навчається на журналіста. Хоче бути оператором та режисером. Фільм про Маріуполь мріє відправити на Канський фестиваль.
Христино, коли ви почали працювати з дітьми?
Ідея «Щоденників» з’явилася на початку повномасштабного вторгнення. Я зі своїми дітьми залишила Україну, й вони постійно питали, чому це трапилося, чому Україну бомблять. Я була в стані депресії. В якийсь момент на очі потрапив один із дитячих щоденників, який був у вільному доступі в інтернеті. До того я дивилася багато фільмів про війну, один із яких був про Анну Франк — єврейську дівчинку, яка зі сім’єю протягом 25 місяців переховувалася в окупованому Амстердамі, де вела щоденник, який з часом став всесвітньо відомим. Згодом їхню схованку викрили і всіх відправили до концтабору Аушвіц. І коли я побачила щоденник українського хлопчика, сумнівів уже не було. Я подумала, що треба свої переживання направити в конструктивне русло — на допомогу країні та дітям. Так і народилась ідея проєкту «Щоденники війни». Нам знадобилося 9 місяців, аби реалізувати задумане.
Христина Храновська під час презентації проєкту у Вашингтоні
Крок за кроком з’явилася велика команда, яка працювала над проєктом. 12 вересня 2024 року у Києві під час четвертого Саміту перших леді та джентльменів виставка знайшла відгук і підтримку серед перших леді з різних країн, серед яких були представники Литви, Естонії, Фінляндії, Гватемали та інших держав. Одним з найбільших досягнень 2024 року стало відкриття масштабної виставки у Нідерландах, у Національному військовому музеї. Під неї — історії українських дітей — виділили цілий поверх. Побачити експозицію можна буде до 31 серпня 2025 року.
Наші українські діти — це сучасна Анна Франк. Здавалося б, пройшло вже 80 років, а історія, на жаль, повторюється
Як ви шукали дітей, чиї історії стануть основою проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей»?
У нас різноманітне геопокриття історій: п'ять історій дітей із Маріуполя, ще є з Ірпеня, Харкова, Донецької області. Ми хотіли знайти дітей, які самостійно писали ці щоденники, самі малювали малюнки. Звернулися до фондів, які працюють із дітьми, серед яких «Голоси дітей», «Діти героїв» і платформа «ТЮ». Вони мають доступ до таких дітей, тож допомогли нам. Також шцкали інформацію в інтернеті. Наша команда перевіряла достовірність цих щоденників, спілкувалася з дітьми та батьками.
Фрагмент запису у щоденнику. Фото: Каto Taylor
Відбирати щоденники було справді складно, адже дітей, готових розповідати свої історії, близько сотні. Ми обрали чотирнадцять. Це записи дітей віком від 8 до 17 років. Також до проєкту були залучені психологи, які допомагали нам правильно побудувати комунікації з героями. Частина з них зараз за кордоном, хтось переїхав на захід України або залишився на своєму місці проживання.
Яким чином з великої кількості дітей, ви обрали лише 14? На що насамперед звертали увагу?
За час тільки повномасштабної війни постраждали тисячі дітей. З них багато загинули і з кожним новим обстрілом ми отримуємо жахливі новини про нові втрати.
За найскромнішими даними, понад 20 тисяч українських дітей депортовані до РФ. Все це могло б бути просто сухою статистикою у новинах. Але за кожною цифрою — трагедія, тяжка втрата для рідних і близьких, непоправні наслідки для майбутнього держави в цілому
Серед цих 14-ти історій є історія Аріни Первуніної. Вона їхала з Херсона до Миколаєва разом з татом, братом і сестрою. Їхню машину обстріляли росіяни. У тата було 17 поранень. 13-річна дівчинка самостійно витягла з машини брата і сестру, хоча сама мала поранення. Її тато, на жаль, помер. Дівчинка досі картає себе за те, що попросила батька, який на той момент жив в Одесі, забрати їх. І у неї є такий месседж у щоденнику: «Я не хочу жити. Навіщо таке життя без тата? Напевно, це моє покарання за те, що не змовчала, а подзвонила татові, не перетерпіла. Якби я не зателефонувала йому, то все було б добре, всі були б живі». З нею зараз працюють психологи.
Один із малюнків, представлених на виставці. Фото: Каto Taylor
Є також історія Єгора Кравцова, одного з найменших учасників нашого проєкту. Його щоденник зачитував Президент на День захисту дітей у 2023 році. Йому було 8 років, коли він ховався в укритті в Маріуполі разом із родиною. Коли вибрався, вирішив стати кухарем. Хлопчик написав: «Я був дуже голодний, поки сидів у підвалі, тому тепер я хочу стати кухарем, щоб нагодувати всіх людей навколо мене і по всій Україні, щоб ніхто більше не був голодним». В окупації хлопчик провів майже три місяці. Під час обстрілів загинув його дідусь, а сам хлопчик разом із сестрою та мамою був поранений. У своїх записах він писав: «У мене рана на спині, у сестри — видерта шкіра, поранення голови, мамі видерли мʼясо на руці й дірка в нозі»
Є ще Віолетта Горбачова з Нової Каховки, яка поділилася своїми фотографіями. Її тата вже немає. Тепер вона всі малюнки малює без обличчя.
Перш, ніж спілкуватися із дітьми, з ними працювали психологи. Коли ми чули їхні історії, то всі плакали. Я не можу все розказувати, бо є контракти про нерозголошення і конфіденційність. Скажу лише одне — мене вразило, як одна дівчинка заворожено повторювала одне й те саме речення. Дякуючи роботі психологам і часу вже відбулися вагомі зрушення. Я взагалі не розумію, як з такою травмою можна впоратись. Ти ментально травмований до кінця життя. Під час наших виставок разом з українською мисткинею Алевтиною Кахідзе ми організовуємо воркшопи. Збираємо дітей українських біженців, проводимо з ними майстеркласи. Ця ідея прийшла до нас випадково. Ці майстеркласи є дуже помічними.
Одного разу діти працювали з психологом, яка запитала у них, що вони хотіли б покласти не у «тривожну» валізу, а валізу «щастя». Один хлопчик дуже переживав, що його кіт залишився у Бучі. Тобто два роки пройшло, як люди переїхали у США, а він досі кота кладе у валізку «щастя»
Ось такі у нас безкінечні історії.
А які емоції ви відчували, вперше читаючи ці щоденники? І що вас, як маму, вразило найбільше?
Мені здається, що кожній мамі буде важко читати ці щоденники, адже це справді боляче. Та й не тільки мамі. Коли я вперше перечитувала записи дітей, я відчувала біль і розпач, які тісно перепліталися з ненавистю та відчуттям безпорадності. Насправді кожний щоденник унікальний.
Здебільшого це короткі речення, сповнені глибини і болю. Діти писали про те, що у сусідній будинок прилетіла ракета, що маму поранило в ногу, що немає чого їсти
У записах підлітків простежується причинно-наслідковий зв’язок, вони описують, зокрема, і свій стан. Хтось звинувачує себе у тому, що невчасно зателефонував батьку, хтось розуміє, чому плаче мама, що зараз їй потрібна підтримка і допомога.
Христина Храновська: «Мені здається, що кожній мамі буде важко читати ці щоденники, адже це справді боляче»
Єдине, що об’єднує ці щоденники незалежно від віку і статі, — це те, як з кожною сторінкою ці діти дорослішають, і з кожною новою сторінкою сильніше відчуваєш їхній біль.
Як ви вважаєте, чому діти писали ці щоденники?
Психологи мені пояснили, що таким чином діти підсвідомо використали правильні елементи арттерапії. Вилили свої переживання у щось. І це може бути не обов'язково щоденник. Хтось зв'язав іграшку, хтось із жовто-блакитною стрічкою у руці виїзджав з окупації. Це теж є частиною нашої виставки.
А як ви вважаєте, подібні нагадування світу про пережиті жахіття українськими дітьми вплинуть на підтримку українців?
Я впевнена, я це відчуваю, як ніхто інший. Ми робимо маленькі кроки на цьому шляху, але їх багато. Це точно допоможе, інакше я б цього не робила. А ще, я дуже хочу аби всі українські діти ментально повернулися до стану, який був у них до війни, стали здоровими. Війна однаково рано чи пізно закінчиться нашою Перемогою, але вже сьогодні ми маємо думати й щось робити, аби наші діти не стали «ментальними каліками». Ми маємо їм допомогти. Адже саме вони — майбутнє нашої нації, й саме їхньому поколінню доведеться відбудовувати Україну.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
