Майбутнє

Американські законодавці ухвалили закон, що надає президенту США повноваження конфіскувати заморожені російські активи на користь України. Тим часом у Європейському Союзі підготували план, як передати Києву прибутки від російських активів, які заблоковані в ЄС. Про які суми йдеться, коли Україна їх отримає, на що зможе витратити та чому різняться підходи до поводження з російськими коштами у США та Європі — про це і не тільки Sestry поговорили з доктором економічних наук, професором Олександром Савченком. 

‍Катерина Трифоненко: Обидві палати Конгресу США підтримали конфіскацію російських активів на користь Україні. Про які саме активи йдеться і який механізм конфіскації?

Олександр Савченко: Була заарештована частина активів Центробанку Росії, включно з коштами її суверенного фонду на суму приблизно триста мільярдів доларів. Йдеться про кошти переважно в трьох валютах: в американських доларах — в американських банках, в євро — переважно в банках Євросоюзу (хоча там також були і доларові рахунки, але порівняно невеликі суми) і кошти в британських банках — в доларах, в євро і в британських фунтах. Рішення Сполучених Штатів про конфіскацію активів може стосуватися всіх активів в доларах — як в американських банках, так і в європейських (ЄС та Великої Британії). За різними оцінками, сума суверенних доларових активів, включно з коштами фонду національного добробуту, трошки більше п'яти мільярдів. От зараз про ці гроші йде мова. Механізм конфіскації в Сполучених Штатах дуже простий: ухвалюється рішення, скоріш за все Мін'юстом, і кошти списуються з рахунків банків, де лежать ці п'ять мільярдів, на користь уряду США.

А далі вже він різними каналами може передавати їх Україні — чи в бюджет, чи в спеціальні фонди на закупку зброї для України

‍Остаточне рішення про передачу активів залишається за американським урядом. Якщо до влади повернеться Дональд Трамп, чи зможе він скасувати це рішення?

Якщо Байден дасть вказівку Мін'юсту, а він може це робити, Мін'юст відразу накаже комерційним банкам Сполучених Штатів списати ці гроші на користь бюджету США. Тобто Байден підписав закон, за який вже проголосували дві палати Конгресу, і вже завтра ці кошти можуть бути конфісковані. Все, поїзд пішов. І ні Трамп, ні будь-хто інший не зможе вже нічого зробити. 

‍Куди можуть бути спрямовані ці конфісковані російські кошти?

Є два шляхи. Перший: у Сполучених Штатів є два фонди, через які фінансуються закупки зброї для України. Шлях номер два — кошти можуть бути передані на рахунок Кабінету міністрів в Національному банку України. У такому випадку кошти підуть на фінансування бюджетного дефіциту. Я думаю, що буде комбіноване рішення. Хоча, краще, звичайно, щоб ці кошти пішли на закупку зброї за заявками Збройних сил України.

Чи піде Європейський Союз, де заморожено значно більше російських активів, за цим американським прикладом?

Європейський Союз обрав іншу стратегію, тому що їм складніше. У Штатах уже були прецеденти списання грошей на користь інших набувачів цих коштів — це було в Іраку, у Венесуелі, в Ірані. У США діє прецедентне право — і для американського уряду вже немає жодних проблем списати ці гроші. І ніхто, наголошую, не зможе подавати жодні позови щодо неправомірності цього рішення. Це стовідсотково без шансів. І я би подивився на ту країну чи фірму, яка судитиметься зі Сполученими Штатами, бо там розмова дуже коротка: нові санкції чи арешти. 

Пам'ятаєте Лазаренка, нашого колишнього прем'єр міністра? Так от, з його рахунків в американських банках були списані гроші на користь бюджету США. Аналогічна ситуація була з грошима Коломойського. Гроші конфісковані і зараховані до американського бюджету. І, повірте, ніхто в суд не звернеться. Це американський кейс. 

Що стосується Європейського Союзу, там таких прецедентів ще не було. Крім того, я не впевнений, що законодавство Європейського Союзу стовідсотково буде на боці урядів, які заморозили ці кошти

Мені здається, що країни ЄС через національні парламенти або через Єврокомісію та нові директиви мають значно посилити свою позицію стосовно цих коштів. Тому в ЄС пішли іншим шляхом, а саме — оподаткувати прибутки від розміщення цих заморожених активів і передавати їх Україні. Але Сполучені Штати готуються тиснути на країни Євросоюзу, щоб вони йшли далі. І не лише націоналізували, а потім передали Україні прибутки від заморожених активів, але й пішли на повну конфіскацію. Такий тиск буде. 

У червні на саміті Великої сімки остаточно підіб’ють результати цього тиску. Але повторюю, що для європейців це набагато важче, ніж для американців. І їм потрібно пройти ще процесуальні процедури в національних парламентах і в Єврокомісії. 

І нарешті позиція Великої Британії. Їхня фінансова еліта й урядові структури вирішили й анонсували, що заморожені активи в британських банках, а там ці активи є і в фунтах, і в євро, і в доларах, будуть використані як застава, щоб під них організувати кредит Україні. Аргумент простий — рано чи пізно ці активи будуть в руках Києва, а тому можна без проблем їх використовувати як заставу — і вже зараз почати перераховувати гроші. Вони навіть хочуть відкрити кредитну лінію Україні або дуже схожу процедуру: випустити під ці активи цінні папери, де вони будуть гарантовані російськими замороженими активами, а кошти теж перенаправляти в Україну. 

Отже зараз є три варіанти, що робити з замороженими російськими активами: американці конфіскують, європейці передаватимуть прибутки від активів, а британці використовуватимуть їх як заставу для організації безвідсоткового кредитування України

Віцепрезидент Єврокомсії Жозеп Боррель повідомив, що в ЄС вже розробили план, як використовувати доходи від російських активів на користь України. Про які суми йдеться і коли ми зможем їх отримати? 

Сума в приблизно 200 мільярдів доларів зберігається в євро в депозитарії Euroclear. Це не всі кошти в євро, але поки що йдеться саме про них. Можливо, з ними легше мати справу, бо це один суб'єкт в Бельгії. Ці активи згенерували за рік приблизно лише три мільярди доларів активів. Це дуже мало, тому що зараз дохідність навіть в американських і єврооблігаціях десь на рівні чотирьох відсотків. Тобто теоретично ми мали би отримувати вісім мільярдів, але кошти десь просто лежать безпроцентно. Деякі — на транзитних рахунках, і тому мало генерують прибутків. 

Тобто йдеться про три-три з половиною мільярди з тенденцією до зменшення, тому що інфляція зменшується і доходи, відповідно, зменшуватися будуть в наступні роки, якщо чогось такого не трапиться. Уже два роки гроші заморожені і теоретично нам могли б передати шість мільярдів. Але зараз мова йде про те, що на початку літа хочуть передати один мільярд.

‍Видання Politico повідомило, що ЄС не віддасть Україні 5 мільярдів євро прибутку, отриманого від інвестування заморожених російських активів у 2022-2023 роках, ці гроші залишаться в Брюсселі як страховка на випадок судових позовів росіян. Це ж видання, посилаючись на джерела в уряді Бельгії, пише, що Росія вже подала 94 судових позови проти депозитарію Euroclear. Наскільки результативні можуть бути ці позови?

П’ять мільярдів застави таки забагато, це по-перше. По-друге, потрібно терміново йти на удосконалення законодавства Євросоюзу та національного законодавства країн ЄС стосовно передачі прибутків. А щодо позовів, то тут у країн Євросоюзу бездоганна позиція: російські активи згенерували прибутки, в ЄС ввели податок на ці доходи, наприклад, дев'яносто відсотків і все — це вже кошти ЄС, їх передали Україні.

Але, очевидно, в європейських країнах працюють лобісти з Росії, їх дуже багато серед аналітиків, юристів, юридичних компаній — і вони будуть судитись

Голова Європейського Центробанку Крістін Лагард заявила, що конфіскація заморожених російських активів порушить міжнародне законодавство. Крім того, в західних медіа часто фігурує думка, мовляв, конфіскація російських активів підірве довіру до європейських фінансових установ з боку інших великих клієнтів, наприклад, Китаю чи Саудівської Аравії, що може спровокувати кризу в єврозоні. Наскільки це серйозні аргументи?

‍Це основний аргумент російських аналітиків, що тепер небезпечно тримати гроші в євро, в доларах. У мене таке запитання до китайського центрального банку, до саудитів: а в чому тоді тримати гроші? У нас є резервні валюти: американські долари, євро, японські єни, фунти, швейцарські франки. Можна ще додати канадський долар. Це резервні валюти з дозволу і за лобіювання Америки. Приблизно десять років тому до резервних валют була зарахована китайська валюта юань. Але левова частка — відсотків 80 — резервів центральних банків всього світу — це долари і євро. І якщо щось Китай зробить не так, Сполучені Штати виключать юань із складу резервних валют. 

Тоді світова система просто буде виштовхувати країни-вигнанці, які не погодяться розміщувати свої резерви в дозволених валютах. Це перше. По–друге, рейтингові агенції не будуть вважати резервами кошти центральних банків у будь–яких інших валютах і їхні рейтинги полетять вниз. Це така замкнена система, з неї вийти неможливо і навіть підірвати неможливо. Хіба, ти можеш сам себе спалити, але Китай на це не піде. І Саудівська Аравія теж. Але що треба?

Очевидно посилити позиції країн ЄС, щоб їхні уряди були впевнені, що закони на їхньому боці на сто відсотків, не на дев'яносто дев'ять, а на всі сто відсотків. І я думаю, зараз над цим працюють законодавці і уряди цих країн

Наскільки помічні Україні будуть ці кошти від прибутків російських активів, які надійдуть у вигляді заморожених активів чи відсотків?

‍Якщо зараз розглядати такий не оптимістичний, але й не песимістичний варіант, то в цьому році Україна може отримати десь біля десяти мільярдів доларів. Уявіть собі, що на всю цю суму буде закуплена зброя. Це величезні кошти, це декілька батарей Patriot, це тисячі ракет ATACMS, які можуть бити на триста кілометрів, це сотня F-16 з повним екіпіруванням. Тож це дуже великі кошти і, якщо б на них вдалося купити зброю, яка потрібна Україні, причому наступальну, це могло б переломити хід війни. 

У мене вже давно була пропозиція, як красиво припинити війну. Я пропонував конфіскувати ці активи — триста мільярдів — і запропонувати таку формулу: оголосити Путіну і Кремлю, що за кожен день війни один мільярд буде перераховуватися Україні на закупівлю зброї за її вибором. Причому ця зброя може використовуватись ЗСУ на власний розсуд і українські військові можуть бити, в тому числі, по військових об'єктах на території Росії. А друге — за кожну запущену по Україні ракету теж забирати один мільярд доларів. Запустили десять ракет — забрали десять мільярдів. І тут можна було б сформувати умовний рефлекс у Путіна, як у собаки Павлова, який був видатним російським фізіологом, який ненавидів тодішню російську комуністичну владу, дуже критично ставився до глибинного російського народу і проводив досліди на собаках за допомогою лампочок і формував у них умовні рефлекси.

Путін, думаю, не дурніший за собаку

Зараз у Кремля і Росії є безумовний рефлекс — знищити Україну. Але цим методом: день війни —  мінус мільярд, запущена ракета — мінус ще один мільярд — за декілька тижнів ми могли б сформувати у Путіна і всієї Росії такий умовний рефлекс, що війна — це дуже погано, це дуже боляче, будуть удари у відповідь. Причому коштом самих росіян. Таким чином війна могла би припинитися досить скоро.

Сила і безпека Польщі залежать не тільки від того, скільки у неї дивізій і скільки їх у союзників і ворогів, заявив голова Міністерства закордонних справ Радослав Сікорський. «Це також залежить від ролі, яку наша країна відіграє в міжнародній спільноті, і від того, чи Польща сприймається як відповідальний член цієї спільноти», — сказав міністр.

Він додав, що обсяг польської допомоги у сфері розвитку та гуманітарної допомоги значно збільшився після російського повномасштабного вторгнення.

«За останні два роки ми стали головним донором гуманітарної допомоги Україні. Загалом польські урядові міністерства витратили 16 мільярдів євро на комплексну допомогу Україні та українським біженцям», — передав очільник МЗС.

І зазначив, що кошти на співпрацю з метою розвитку, за яку відповідає МЗС, є значно меншими. «У 2023 році вони становили майже 450 мільйонів злотих. Цього року ми виділимо на ці цілі майже 600 мільйонів злотих», — повідомив Радослав Сікорський.

Міністр також повідомив, що частка Польщі у фінансуванні Офіційної допомоги розвитку Європейського Союзу через членський внесок до бюджету ЄС становить майже 800 мільйонів євро. А внесок до Європейського фонду розвитку, який сплачує Міністерство закордонних справ Польщі, становить понад 30 мільйонів євро.

На сторінці PAP текст доступний українською мовою.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65f503c996558e6705bc0d6d_imgonline-com-ua-Resize-6Ef1jlBkJPkN-p-800.jpg">«Читайте також: «Радослав Сікорський: «Хай Путін побачить, що ми теж вміємо робити несподіванки»</span>

Для Києва передбачено виділення майже 61 мільярда доларів додаткової військової та економічної допомоги Україні.

— Це хороший день для Америки, для Європи і для миру у світі. Я щойно підписав законопроєкти щодо оборонної допомоги. Це зробить Америку безпечнішою, це зробить світ безпечнішим. Вони нададуть життєву допомогу і нашим партнерам, щоб вони могли себе захищати та захищати свої суверенні землі, — заявив Джо Байден на брифінгу після підписання ухваленого у Конгресі та підтриманого Сенатом законопроєкту.

В Україну буде направлено обладнання з власних запасів США.

— Я подбаю про те, щоб постачання розпочалися просто зараз. У найближчі кілька годин, буквально кілька годин, ми почнемо відправляти в Україну обладнання для ППО, для артилерії, для ракетних систем і бронетехніки. Ви знаєте, що це постачання — це буквально інвестиція. Не лише в безпеку України, а й у безпеку Європи, — наголосив президент США. — Потім ми замінимо ці запаси новою продукцією, виробленою американськими компаніями тут, в Америці. Ракети Patriot виробництва Аризони. Javelins виробництва Алабами. Артилерійські снаряди виробництва Огайо, Пенсільванії та Техасу.

Іншими словами, ми допомагаємо Україні й водночас інвестуємо в нашу власну промислову базу

Байден наголосив, що треба робити максимально, аби підтримати Україну у війні проти Росії:

— Якщо Путін нападе на союзника НАТО, як він напав на Україну сьогодні, в нас не буде іншого вибору, крім як прийти на допомогу, як наші союзники по НАТО прийшли до нас на допомогу після терактів 11 вересня.

Ось чому ми підтримуємо Україну й надаємо їй підтримку — щоб не дати Путіну втягнути Сполучені Штати у війну в Європі й у майбутньому

Новий пакет військової допомоги

24 квітня Вашингтон оголосив про виділення пакета військової допомоги Україні загальною вартістю 1 мільярд доларів. Попередній, до слова, становив 300 мільйонів доларів.

— Після ухвалення додаткового фінансування для потреб національної безпеки Сполучені Штати сьогодні оголошують про виділення значного нового пакету зброї та обладнання для України, щоби підтримати хоробрий український народ, який захищає свою країну та свою свободу від агресії РФ, — йдеться на сайті Держдепу.

Міністерство оборони США оприлюднило список того, що Україна отримає у рамках цього пакету військової допомоги:

• <add-frame>ракети для протиповітряної оборони RIM-7 і AIM-9M;<add-frame>
• зенітні ракети Stinger;
• стрілецька зброя та додаткові боєприпаси до стрілецької зброї, у тому числі, патрони для боротьби з безпілотними літальними системами
• додаткові боєприпаси для систем HIMARS;
•  артилерійські снаряди калібру 155 мм та 105 мм, а також мінометні снаряди калібру 60 мм;
• бойові машини піхоти Bradley;
• багатоцільові колісні транспортні засоби високої мобільності (HMMWV);
• тактичні автомобілі для буксирування та транспортування техніки;
• протитанкові системи Javelin і AT-4;
• протипіхотні боєприпаси Claymore тощо.

— Цей пакет дозволить збільшити поставки боєприпасів, озброєння та обладнання для підтримки здатності України захищати свою лінію фронту, захищати свої міста та протистояти постійним атакам Росії, — йдеться в офіційному повідомленні Міністерства оборони США.

ATACMS будуть?

В офіційному переліку від Пентагону нема жодної згадки про далекобійні ракети ATACMS. Але є одне але. Кілька видань — АР і Politico з посиланням на власні джерела — пишуть, що цей вид озброєння буде.

Тим часом інше медіа — Reuters — повідомляє, що Україна вже отримувала ATACMS дальністю до 300 км. Ці ракети США таємно передали Україні у рамках пакета допомоги на суму 300 мільйонів доларів, затвердженого 12 березня. Вперше ЗСУ застосувала ці ракети 17 квітня, завдавши удару по військовому аеродрому в окупованому Криму.

Заступник речника Державного департаменту США Ведант Пател розвіяв усі сумніви — він підтвердив, що Вашингтон поставив далекобійні ракети ATACMS Україні. За його словами, це було негласне розпорядження від Байдена, яке він дав своїй команді, котра займається питаннями нацбезпеки. Це озброєння увійшло у попередній пакет допомоги, про який оголосили 12 березня. ATACMS прибули у квітні, зазначив Пател.

— Ми не анонсували цього, щоби забезпечити оперативну безпеку України на її прохання, — повідомив представник Держдепу.

Реакція України

Володимир Зеленський подякував президенту Байдену, Конгресу, усім американцям:

— Вся наша співпраця — України та Сполучених Штатів — кожен прояв підтримки нашого захисту зараз роблять сильніше обидва наші народи і всіх наших партнерів, увесь світ, який прагне жити за правилами, а не в умовах насильства і хаосу.

Дякую всім американцям на оборонних підприємствах, кожному штату, які виробляють зброю, яка зараз реально захищає демократію і наш спосіб життя

Зеленський наголосив, що новий пакет допомоги містить усе те, про що він говорив із Джо Байденом під час нещодавньої телефонної розмови:

— Шлях довжиною півроку подолали. Хто б що не казав, але ми здобуваємо підтримку, якої потребуємо — потребуємо, щоб надалі захищати життя від російських ударів. Цими днями максимально активно працювали з нашими американськими друзями — на всіх рівнях —щоб оперативно наповнити цей пакет від Сполучених Штатів саме такою зброєю, яка потрібна нашим воїнам. Його загальна вартість становить 1 мільярд доларів, і він містить усе те, що ми обговорювали з Президентом Байденом під час нашої телефонної розмови, — від «атакамсів» і артилерії, від протитанкової зброї і ракет для «хаймарсів» до необхідної ППО і техніки.

Що передувало?

20 квітня Палата представників Конгресу США схвалила законопроєкт про національну безпеку, який передбачає військову допомогу на 95 мільярдів доларів для України, Ізраїлю й інших союзників США.

Сенат США 23 квітня проголосував за пакет військової допомоги, який включає понад 60 мільярдів доларів для України, після того, як Палата представників підтримала цей захід 20 квітня після місяців суперечок.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/662837d295c97f11d4ba9557_senate%20usa.jpg">Сенат США також проголосував за пакет військової допомоги Україні на майже 61 мільярд доларів</span>

Обстановка на Східному фронті істотно загострилася від початку квітня, повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Бойові дії активізуються ще більше у травні-червні, прогнозує голова ГУР Кирило Буданов. А поки росіяни посилюють наступальні операції, українським військовим дуже бракує озброєння, про це йдеться вже у звіті Інституту вивчення війни. Як на хід бойових дій вплине американська допомога, чи стане сил у ЗСУ на ще один контрнаступ і де найперше готуються атакувати росіяни, Sestry проаналізували з українськими та європейськими експертами.

‍Час «Ч» 

«Росія хоче до 1 червня мобілізувати 300 тисяч бійців. Ми до цього готуємось. До 9 травня Росія розраховує на сході України зайняти Часів Яр. Я розраховую, що ми вистоїмо, що надійде зброя вчасно, і ми зможемо відбити ворога, а потім розбити плани РФ щодо повномасштабних контрнаступальних дій в червні», — сказав Володимир Зеленський в інтерв’ю NBC News.

Російська влада любить символічні дати, тож, аби Путіну було чим хизуватись в день своєї п’ятої інавгурації — 7 травня і в день перемоги — 9 травня, вони не рахуватимуться з жодними втратами, прогнозує аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд. Водночас він підкреслює, Росія і не припиняла атакувати:

—  Російський наступ триває. Я б не говорив про якесь нове раптове оголошення наступу. Росія, по суті, веде війну на виснаження, поступово просуваючись на кілометр тут, на півкілометра там, на 200 метрів тут — і так практично на більшості ділянок фронту. Але якщо говорити про наступ інших масштабів, на Донеччині, зокрема, там багато надзвичайно добре укріплених міст. До 9 травня залишається два тижні і просування там — дуже складне завдання з військової точки зору. Хоча з політичної — вони не зважають на величезні втрати.

І, скажімо, бажання ще раз спробувати захопити Харків — це теж політичний аспект, бо Путін вважає його російським містом і досі не може зрозуміти, чому він чинить опір ще з 2022-го року

Наприкінці березня Володимир Путін підписав указ про весняний призов, за яким до російської армії мають набрати 150 тисяч осіб. На початку квітня російське міноборони відрапортувало, що від початку року їхні лави поповнились понад сотнею тисяч нових контрактників.

Вже на початку літа росіяни можуть спробувати захопити нові території, зокрема, у межах Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області, — пише британська газета Financial Times. 

Російські збройні сили значною мірою відновили особовий склад за рахунок призову та військовий потенціал за допомогою іноземної підтримки, зокрема, з боку Північної Кореї і Китаю, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень у Гаазі Девіс Еллісон:

— Основні зусилля, схоже, зосереджені на сході, щоб захопити всю Луганську область і створити загрозу для Харкова. Допоміжні зусилля, схоже, зосереджені на півдні, поблизу Криму, з метою відволікти українські війська від головної осі.

Найскладніша ділянка є і буде Донецька область, каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Путін дуже принциповий у тих цілях, котрі він перед собою ставить. Ми вже тричі зірвали їм плани по захопленню Донецької області. Але для того, щоб наступ там був успішним, їм треба додати плюс сорок тисяч, це мінімум. Не замістити, а додати. Поки що не видно ознак, що ці сорок тисяч вже в них є. Плюс ці сорок тисяч потребують вісімсот танків, дві з половиною тисячі броньованих машин і тисячу артилерійських стволів.

Не Армагеддон, але проблеми будуть 

Міністр закордонних справ Сергій Лавров став першим російським високопосадовцем, який прямо назвав Харків ціллю наступу. Це відзначив у своєму звіті американський Інститут вивчення війни: «19 квітня 2024 року Лавров заявив під час радіоінтерв’ю з кількома відомими російськими державними пропагандистами, що Харків «відіграє важливу роль» в ідеї президента Росії Володимира Путіна про створення демілітаризованої «санітарної зони» в Україні для захисту російських прикордонних населених пунктів від українських ударів. Відповідаючи на запитання про те, куди підуть російські війська після створення «санітарної зони», Лавров заявив, що російська влада «повністю впевнена» в необхідності продовження війни проти України».

«Путін, звичайно, хотів забрати Харків, тому що місто був однією зі столиць України і має велике символічне значення», — сказав в інтерв’ю німецькому виданню Bild Володимир Зеленський. Водночас він наголосив: Україна зробить все можливе, щоб цього не сталось.

Зараз у росіян спроможностей наступати на Харків немає, пояснює військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник, але вони намагатимуться набрати достатню кількість ресурсу упродовж найближчих місяців:

—  Чи будуть піднімати коефіцієнти ракетних і шахедних ударів? Так. Але, щоб дійти до Харкова, треба ще пройти сорок кілометрів перетятої місцевості. Вони в районі Бахмута і Авдіївки за добу просуваються на кількадесят метрів. Щоб проходити більше, треба нарощувати сили, як мінімум корпус зі 150 тисяч.

Швидкими темпами вони його не нарощують, але на осінь будуть намагатися вийти на такі показники. Але планові показники в росіян і реальність в росіян — це не одне і те саме

Суто технічно Росія хоче захопити якомога більше територій у регіонах, які вона вже частково окупувала. Щоб оцінити ефективність цього наступу, треба дати відповідь на фундаментальне питання: яка його основна мета? Таке питання ставить колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький (Grzegorz Małecki):

—  Швидше за все, Путін зацікавлений в тому, щоб поліпшити свою переговорну позицію за рахунок захоплення територій. Ці території, хай і в менших масштабах, ніж було в планах два роки тому, дозволять продемонструвати себе переможцем, який досяг певних цілей. Але ж, як ми знаємо, його політика спрямована не лише на захоплення якоїсь конкретної території України.

Натепер, за оцінкою Гжегожа Малецького, немає ефективних міжнародних важелів впливу, які б змусили Росію відмовитись від своїх військових планів. 

«Очевидно, що божевілля в Кремлі досі сильне, окупант спробує посилити штурмові дії, наступальні. Будемо відповідати», — заявив Володимир Зеленський після доповідей керівників зовнішньої та військової розвідок. Керівник ГУР Кирило Буданов  прогнозує ускладнення ситуації на фронті:

— Армагеддон не відбудеться, як багато хто зараз починає казати. Але проблеми від середини травня будуть.

Буданов наголошує, плани росіян пов’язані з американськими виборами і вони хочуть загарбати всього по максимуму до інавгурації президента США.

‍Довгоочікувана допомога

В останні місяці росіяни вистрілюють у 5-6 разів більше артилерійських снарядів, ніж українські військові, та вже за кілька тижнів ця диспропорція може становити 10 до 1 на користь Росії. Про це на комітетських слуханнях в Палаті представників попередив головнокомандувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, генерал Крістофер Каволі: «Без подальшої американської підтримки в Україні досить швидко закінчаться артилерійські снаряди і ракети до ППО. Сторона, яка не може стріляти у відповідь — програє».

Про очікування американської допомоги в інтерв’ю телеканалу PBS говорив Володимир Зеленський: «Я кажу вам відверто, без цієї допомоги шансів у нас перемогти не буде».

20 квітня Палата представників після багатомісячного блокування схвалила законопроєкт про надання Україні допомоги на 60,8 мільярда доларів до кінця вересня 2025 року. Для Києва передбачено 13,8 мільярда доларів на закупівлю озброєнь та обладнання, ще 13,4 мільярда для заміни та ремонту вже переданого озброєння та навчання українських військових. Ще 23,2 мільярда доларів із цієї суми підуть на фінансування поповнення американських арсеналів. До того ж документ закликає президента США якнайшвидше передати Україні далекобійні ракети ATACMS.

Це великі гроші і потужна підтримка, каже аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— Це означає доставлення Україні необхідних озброєнь. На тактичному рівні це можуть бути артилерійські снаряди і більша вогнева міць, щоб послабити російську логістику. Можливо, високоточна далекобійна зброя, щоб атакувати командні пункти, склади боєприпасів і тому подібні речі. Таким чином, це погіршує тактичні можливості Росії.

І в оперативному плані, якщо 61 мільярд доларів піде на довгоочікувані F-16, озброєні високоточними бомбами і ракетами, то це завдасть ще глибших ударів по російських військах в Україні

«Це брехня, Еммануель це знає»

Оголосити всесвітнє перемир’я, в Україні зокрема, на час літньої Олімпіади в Парижі запропонував французький президент. І в цій ініціативі Еммануель Макрон сподівається на підтримку Китаю: «Лідер Китаю через кілька тижнів приїде до Парижа. Я його попросив допомогти. У 2022 році перед нами теж стояло таке завдання перед зимовими Олімпійськими іграми, які приймав Китай. Тож це може стати дипломатичним моментом задля миру».

Цього не буде, певен колишній керівник служби зовнішньої розвідки Польщі Гжегож Малецький:

— Можливо, тут ідея полягає і в тому, що Макрон має на меті спробувати запобігти цьому наступу, який Росія запланувала на травень і червень, апелюючи до певної традиції. Однак, пам'ятаючи про подібні ситуації в минулому, наприклад, війну в Грузії у 2008, мені це не видається реалістичним.

Крім того, я маю сумніви, чи буде це в інтересах України, бо де-факто перемир'я Росія може використати для свого зміцнення

Кремль ніколи не дотримується обіцянок про припинення вогню, наголосив Володимир Зеленський:

— Я не вірю в будь-який формат перемир’я з Росією. Це брехня, Еммануель це знає, він сам свідок цього. Ми разом були у Нормандському форматі, ми разом проходили Мінський процес. Франція, Німеччина, Україна — ми всі є живими свідками, що замороженого конфлікту з Росією не буває.

‍Український контрнаступ‍

Отримавши американську допомогу, Україна може продовжувати воювати до 2025 року. Головне питання для Києва — це людські ресурси, каже  аналітик Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла (GCMC) Грем Герд:

— А для Росії питання полягає в тому, що, маючи населення в чотири рази більше, ніж в Україні, і економіку в десять разів більшу, ніж в Україні, вони можуть грати в довгу гру, у війну на виснаження, хоча й з величезним втратами. Це ситуація, коли програють обидва, і один втрачає більше, але кишені має глибші. Я думаю, це і є російський менталітет. З прагматичної військової довгострокової перспективи вони будуть продовжувати виснаження по всьому фронту і намагатимуться розтягнути українські сили так, щоб жодна позиція не могла бути дійсно добре захищеною, щоб забезпечити собі поступове просування вперед.

За низки сприятливих обставин Україна може в цьому році перейти в контрнаступ, це абсолютно реалістичний сценарій, вважає військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник:

— Ми ж були в режимі контрнаступу минулого року — з травня по вересень ми наступали. Менша армія чисельно, менша по кількості зброї, але ми зуміли прорубати плацдарм на Запоріжжі — це факт. При тому, що ми не мали переваги у повітрі, а уявіть собі, що у нас буде перевагу у повітрі.

Ми показали, що ми все можемо робити, але за однієї умови — достатня кількість зброї

— Демонстрація сили у Вашингтоні показала значний вплив Польщі, країни, яка належить до важковаговиків у військовому плані, — пишуть Штефані Больцен і Філіп Фріц у статті, яка з'явилася 23 квітня в інтернет-виданні німецької газети.

Провідне місце Польщі в НАТО, на думку авторів, тепер дозволяє їй впливати на своїх союзників. Польські дипломати змогли відіграти важливу роль у досягненні домовленостей у США щодо допомоги Україні.

«На відміну від європейських союзників, Варшава має у своєму розпорядженні важливі інструменти», — оцінюють Больцен і Фріц.

Оглядачі Die Welt взяли за відправну точку для своїх роздумів нещодавній візит Анджея Дуди до Вашингтона та його зустріч з Дональдом Трампом. «Ми пережили чотири чудові роки», — цитує Дуду німецька газета і додає, що Трамп назвав польського президента другом. Обидва політики обговорили військову підтримку України та збільшення витрат на оборону країнами НАТО.

Die Welt нагадує, що Дуда під час свого візиту до Вашингтона в березні вже вимагав публічно, щоб усі країни Північноатлантичного альянсу збільшили свої оборонні бюджети з 2 до 3% ВВП. Як пишуть автори, позиція польського президента, безумовно, тішить Трампа, тим більше, що Польща витрачає на військові потреби понад 4% ВВП.

Невдовзі після зустрічі Трампа з Дудою республіканці скасували багатомісячне блокування допомоги Україні у розмірі 61 млрд доларів. Що стало причиною зміни позиції? — ставлять собі питання Больцен і Фріц.

Серед можливих причин вони називають зустріч спікера Палати представників Конгресу США Майка Джонсона з українськими християнами, динаміку внутрішньої ситуації в США і побоювання, що поразка України у війні з Росією може поставити під загрозу інтереси США

— Можливо, причиною були зусилля президента Дуди переконати Трампа? Зрештою, він є його давнім другом, — пише Die Welt. — Можливо, всі згадані вище фактори зіграли свою роль. Однак маловідомо, що протягом останніх тижнів Польща здійснила дипломатичний наступ у Вашингтоні, щоб домогтися передачі необхідної військової допомоги Україні.

За словами авторів матеріалу, польські політичні радники, дипломати й політики, зокрема голова комітету у закордонних справах Сейму Павел Коваль, останнім часом «кружляють» навколо Сполучених Штатів.

Die Welt нагадала, що кілька тижнів тому Анджей Дуда разом із Дональдом Туском були в Білому домі. Це був «незвичайний» візит, оскільки президент і прем'єр-міністр належать до двох ворогуючих політичних таборів. Однак, очевидно, у питаннях безпеки Польщі ці два політики діють спільно. З польського погляду, можна побачити, що безпека безпосередньо залежить від ситуації в Україні.

— Польща як прифронтова держава на східному фланзі НАТО, що належить до важковаговиків у військовому плані та виступає транзитним пунктом для поставок зброї в Україну, стала одним із центральних членів НАТО, — підкреслюють німецькі оглядачі. Візити генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга і прем'єр-міністра Великої Британії Ріші Сунака до Варшави 23 квітня це підтверджують.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66282e2d26ed652046a68a57_EN_01617705_0040.jpg">«Ми великі військові держави, які допомагають Україні», — Ріші Сунак у Варшаві</span>

Die Welt звертає увагу на «традиційно тісні відносини» Польщі зі США.

— Сполучені Штати — єдина країна, яка є надійним гарантом безпеки, — цитує німецька газета Марека Свєрчинського, експерта з Polityka Insight.

На думку авторів, Польща має інструменти тиску на США, яких не мають інші європейські країни.

— У Вашингтоні вважають, що Польща витрачає багато грошей на оборону, — пояснює Свєрчинський. Die Welt нагадує, що Польща віддає перевагу американським виробникам при купівлі зброї. Польща отримує американські кредити на вигідних умовах, що свідчить про те, що США ставляться до неї як до серйозного партнера.

Больцен і Фріц звертають увагу на 10 мільйонів американців польського походження. Багато з них досі пов'язані зі своєю колишньою батьківщиною і голосують на виборах за кандидата, який включає у свою програму питання безпеки Польщі. Трамп вже намагався здобути голоси поляків у 2017 році, але демократи теж мають «теплі слова» для «польських американців», які живуть у штатах.

«Дуда, можливо, нагадав про це Трампу», — зазначають автори статті

— Польська сторона мовчить про деталі. Зустріч Дуди з Трампом —це сигнал решті Європи, що в разі перемоги останнього Польща може виступити як країна, що відкриває двері для республіканської еліти. І це незалежно від впливу на виділення пакета допомоги для України, — пишуть у своєму висновку Больцен і Фріц.

На сторінці PAP текст доступний українською мовою

За ухвалення законопроєкту проголосували 79 (необхідно — 51), проти висловились 18 сенаторів. Законодавці підтримали скорочення процедури розгляду пакетів допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню, що дозволило провести швидке обговорення протягом 30 годин з обмеженим часом для кожного сенатора.

Президент США Джо Байден пообіцяв підписати пакет законопроєктів про допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню 24 квітня, щоб відновити постачання озброєнь Києву цього тижня, йдеться у заяві на сайті Білого дому.

Коли це станеться, Україні буде виділено 60,84 мільярдів доларів.

Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль розповів, що 49,9 мільярдів доларів підуть на оборонні видатки, 7,8 мільярдів доларів — це потенційна бюджетна підтримка, а 1,57 мільярдів доларів —  економічна допомога. Ще 400 мільйонів доларів –— кошти на захист кордонів та гуманітарне розмінування.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66240ab8da69de6c7e3254d6_USA%20aid%20for%20Ukraine-p-800.jpg">«Читайте також: Палата представників Конгресу США погодила пакет допомоги Україні на майже 61 мільярд доларів»</span>

Велика Британія збільшує допомогу Україні

Однією з найочікуваніших заяв британського прем'єра Ріші Сунака стала передача Україні додаткових пів мільярда фунтів стерлінгів (це понад 600 мільйонів доларів) військової підтримки. На додачу до того, що Великобританія цього року вже виділила Україні приблизно 3,5 мільярда доларів.

Допомога включає поставки 60 бойових катерів, понад 1600 ударних і протиповітряних ракет, а також додаткових високоточних керованих ракет Storm Shadow, понад 400 одиниць техніки, зокрема 160 автомобілів Husky, 162 бронемашини та 78 автомобілів підвищеної прохідності, а також майже 4 мільйони снарядів малого калібру, зброю і боєприпаси.

Як швидко Україна отримає анонсовану військову підтримку, невідомо. Але глава британського уряду пообіцяв, що «Україна не самотня і ніколи не буде самотньою».

Зі свого боку генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Альянс передасть Україні необхідні системи ППО. І конкретні оголошення щодо цього з'являться найближчими днями.

У небі над Польщею з’являться нові британські літаки

«Я хотів би говорити про неймовірну силу, яка характеризує наші відносини, — сказав британський прем’єр після зустрічі з Дональдом Туском. — Ми союзники назавжди», — додав Сунак польською мовою. І запевнив, що Велика Британія не забуде, як польські пілоти рятували британські життя, воюючи в небі над його країною.

Сунак повідомив, що в межах своєї підтримки Велика Британія відправить до Польщі винищувачі Typhoon, які захищатимуть польський повітряний простір. Плюс до Польщі буде відправлено 16 тисяч британських солдатів. Британські солдати захищатимуть не тільки польське небо, а також Сувальський перешийок.

«Польща витрачає на безпеку найбільше з усіх союзників НАТО», — повідомив Сунак.

Єнс Столтенберґ разом із Ріші Сунаком і Дональдом Туском відвідали місце дислокації в Польщі британських військовослужбовців першої Варшавської бронетанкової бригади імені Тадеуша Костюшка.

«Солдати, які дислоковані в Польщі, є своєрідним посланням: НАТО захищатиме своїх союзників», — запевнив Столтенберґ.

Немає планів розміщувати ядерну зброю в Польщі

«Немає ніяких планів розміщення більшої кількості ядерного озброєння додатково в будь-яких країнах НАТО», — заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ у Варшаві, коментуючи нещодавну заяву польського президента Анджея Дуди про готовність Польщі розмістити у себе ядерну зброю союзників.

Британія збільшує витрати на оборону

Ріші Сунак заявив, що Британія планує збільшити витрати на оборону до 2,5% ВВП, що перевершує заявлену керівництвом НАТО мету з витрат на оборону для держав-членів західного військового блоку. «Ми інвестуємо додаткові 75 мільярдів фунтів в оборону протягом наступних шести років», — повідомив Сунак. Таке рішення обґрунтоване зростаючою загрозою з боку таких країн як Росія, Китай, Іран та КНДР.

Адже коли справа доходить до оборони, Лондон не може спочивати на лаврах і «повинен зробити більше». За рахунок збільшення витрат на оборону, які прем'єр назвав «найбільшим зміцненням національної оборони Великобританії за ціле покоління».

Столтенберґ привітав заяву Сунака. За словами глави НАТО, це підтверджує ключову роль, яку Велика Британія відіграє в Альянсі.

«Велика Британія знову подає приклад», — із захопленням резюмував норвежець.

<frame>Цього місяця Україна підписала Угоду про співробітництво у сфері безпеки та довгострокову підтримку з Фінляндією та Латвією. На черзі — Естонія. Окрім того, Таллінн погодив масштабний пакет допомоги Україні на суму понад 20 мільйонів євро, шукає для нашої держави артилерійські боєприпаси та закликає західних партнерів надати Україні критично необхідні системи ППО для захисту від російських ракет і дронів.

А втім, на загальноєвропейському рівні погоджувати поміч для України стане важче. Про це Sestry.eu розповіла естонська дипломатка і політикиня Марина Кальюранд. У минулому вона обіймала посади Міністерки закордонних справ Естонії, посла Естонії в США, Росії, Мексиці, Канаді, Казахстані та Ізраїлі. А зараз Кальюранд — депутатка Європарламенту від Естонії. Детальніше про те, як може змінитися позиція ЄС після європейських виборів, та що робити Україні, щоб заручитися підтримкою Глобального півдня, — читайте в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry. <frame>

Марина Степаненко: Наприкінці лютого Європарламент проголосував за так званий «план перемоги України». Це резолюція, яка закликає суттєво збільшити військову допомогу Києву та нові заходи щодо подолання дефіциту боєприпасів. Естонія знайшла близько мільйона снарядів, але для їх закупівлі потрібні кошти. Чи вдасться реалізувати цю ініціативу найближчим часом?

Марина Кальюранд: Що стосується мільйона снарядів, то цю ініціативу ми оголосили наприкінці минулого року. У нас був заклик до Євросоюзу — знайти, купити і послати Україні один мільйон снарядів. І ЄС обіцяв докласти зусиль, щоб зробити це до березня цього року. На жаль не встигли. І коли в Європарламенті виступав комісар Євросоюзу з питань внутрішнього ринку Тьєрі Бретон, то він чесно зізнався, що просто у ЄС немає на сьогодні таких запасів, немає таких можливостей. Ми як Євросоюз від цього плану не відмовляємося. Але остаточно він може бути виконаний не раніше осені або кінця цього року.

Європарламентарі закликали посилити санкційний тиск проти Росії та Білорусі. Які особи та сфери, на вашу думку, мають включити до наступного пакету обмежень?

Ви знаєте, у цього питання багато шарів. Ми вже ухвалили 13-й санкційний пакет. І завжди, коли ми приймаємо ці пакети, є якісь винятки. Держави обумовлюють для себе виключення, щоб полегшити собі виконання санкційного режиму. Отож, з одного боку, ми начебто запроваджуємо черговий пакет, але, на мою думку, цього недостатньо.

Європарламент ще в березні 2022 року закликав запровадити повне ембарго на імпорт усіх енергоносіїв з Росії. Я пам'ятаю, тоді Урсула фон дер Ляєн виступала в Європарламенті, і ми запитали в неї, чи можливо це взагалі. Вона сказала, що складно, але можливо. Минуло два роки — і що ми бачимо? Угорщина будує атомну електростанцію разом із Росією, Австрія закуповує скраплений природний газ, і їхній імпорт тільки зростає. Тобто ми начебто ухвалюємо санкції, але ми не ухвалюємо їх повністю. Що б допомогло — повне ембарго на товарообіг із Росією. І крапка. Без жодних винятків. Ось це вплинуло б сильніше на економіку Росії. І, з іншого боку, ми також бачимо як і підприємства, і треті держави знаходять можливості обходити санкції. Адже це теж ненормально, якщо у деяких держав Євросоюзу товарообіг із Центральною Азією зростає до 10 разів.

Це означає, що десь допущена якась помилка або десь існує така лазівка, що є можливість обійти санкції або можна повністю їх не виконувати

І, з іншого боку, потрібно стежити дуже ретельно, як цей санкційний режим дотримується. І, на мою думку, нам час іти тим шляхом, яким ідуть США. Тобто вводити якісь обмеження для підприємств і третіх держав, які не виконують чи обходять санкції.

Так, це важко. І сьогодні в Євросоюзу немає такої можливості пильнувати за дотриманням санкцій, як у Сполучених Штатів. У нас просто немає і стільки людей, які займалися б цими обмеженням. Але поки не буде запроваджене повне ембарго на товарообіг, і поки ми не будемо ретельно стежити, щоб санкції виконувались, ми можемо ухвалювати і 15-й, і 20-й пакет, але вони не матимуть стовідсоткового впливу на російську економіку. 

‍Україна особливо потребує сучасних систем ППО і ракет великої дальності, таких як німецькі TAURUS, — йдеться у резолюції Європарламенту. Що здатне змінити позицію Берліна у цьому питанні?

Берлін ухвалює свої рішення досить повільно. І це часто дратує всіх інших. Але я б усе ж таки закликала поставитися серйозно до того, що Німеччина робить. Адже, незважаючи на те, що вона діє повільно, і канцлер Шольц ухвалює рішення повільно — Берлін сьогодні допомагає Україні найбільше серед держав Євросоюзу. Тут навіть ніякого порівняння немає — Німеччина йде першою державою. І взагалі те, як вона переглянула свою політику щодо Росії...

Якби хтось сказав мені п'ять років тому, що німецькі соціал-демократи переглянуть політику Ангели Меркель і ставитимуться жорстокіше до Росії, я б не повірила. Тож, на мою думку, треба завжди враховувати і це

Я — колишній міністр закордонних справ Естонії. Я знаю, наскільки може дратувати повільне ухвалення рішень в Євросоюзі. Але, на жаль, це і є демократія. І, звичайно, нам хотілося би, щоб Німеччина діяла швидше, але у канцлера Шольца своя внутрішня політика, у нього якісь інші міркування. Тому так, я теж хотіла б, щоб він діяв швидше. Але я вдячна за ті рішення і за той напрямок, яким Німеччина і канцлер Шольц сьогодні йдуть.

У мене набагато більше питань виникає через ситуацію у Сполучених Штатах, зокрема, щодо наступних виборів. Буде дуже зле для Євросоюзу, якщо наступним президентом США буде Дональд Трамп. Це буде катастрофа.

На початку червня відбудуться вибори до Європейського парламенту. Січневе опитування Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) прогнозує, що найбільшу перемогу отримають праві популісти. Як вплине на підтримку України збільшена присутність в Європарламенті скептично налаштованих до ЄС, націоналістичних і часто ультраправих партій?

Всі опитування показують, що праві популісти і консерватори отримають у наступному Європарламенті більшу підтримку, ніж зараз. І вона не буде йти за рахунок соціал-демократів. Ця підтримка не буде йти за рахунок Європейської народної партії. Це станеться за рахунок лібералів. Партія «Оновити Європу», де величезну роль відіграють члени партії Еммануеля Макрона і Європейська партія зелених, де багато німців, — вони втратять значну кількість голосів. Так що ці голоси від партії Макрона і від «Зелених» Німеччини з великою ймовірністю підуть праворуч. 

Як це вплине на Європарламент? Для Європи це буде величезний виклик. Тому що, наскільки ви знаєте, у нас і в самих є проблеми. Чи то Угорщина, чи то захист меншин, чи то довкілля. Думаю, з усіх цих питань наступний Європарламент буде консервативнішим.

Що ж стосується підтримки України — ви самі чуєте висловлювання Орбана, ви самі чуєте, що говорить нещодавно обраний президент Словаччини. Я дивуюся також і ролі Італії, хоча прем'єр-міністр Мелоні досі висловлювалася дуже чітко на підтримку України. Зараз вона вже якось занадто фліртує і з Орбаном, і зі Словаччиною. Тож, думаю, цей новий парламент для України буде складнішим. Тут дедалі більше лунатимуть голоси на кшталт «мир будь-якою ціною», «війна не потрібна», «треба починати переговори». Тобто, це будуть заклики до капітуляції України. І, звісно, я думаю, перший симптом ми всі з вами побачимо вже в другій половині цього року, коли головування в Раді Євросоюзу здійснюватиме Угорщина (липень-грудень 2024 року, — Ред.).

Орбан уже привітав так званого «президента Росії» з перемогою на так званих «виборах». Але я впевнена, він поїде в Кремль

Будуть рукостискання з Путіним, будуть рукостискання з Трампом, незалежно від того, буде він президентом чи ні. Тобто ось цей зсув у правий популізм — це явно буде характеризувати наступний Європарламент. І для України, на жаль, тут нічого позитивного немає. 

‍До речі про Словаччину, яка обрала президентом Петера Пеллегріні, — колишнього прем'єр-міністра. Він закликав до припинення війни в Україні та тісніших зв'язків з Росією. Чи можна розцінювати його прихід до влади як удар по проєвропейських силах та чи може це вплинути на позицію ЄС, мовляв, Україна має перемогти, а Росія — програти?

Це складне питання. Я думаю, що вони не вплинуть на загальну позицію Євросоюзу і Європарламенту, поки Єврокомісію очолює Урсула фон дер Ляєн. Те, як вона або взагалі як Європарламент і президентка Роберта Мецола виступають на підтримку України, — це просто надзвичайно. Це чудово, що в них такий сильний голос. Вони не вагаються. Вони дуже чітко висловлюються на підтримку України.

До чого це призведе... Це призведе до реформ всередині Євросоюзу. Нам слід переглянути право на вето в найважливіших зовнішньополітичних рішеннях: що стосується санкцій, прав людини і взагалі найпринциповіших питань зовнішньої політики. Адже те, як ця система працює зараз… Щойно обговорюється якесь питання, пов'язане з Україною, — чи то фінансова допомога, чи то військова допомога, чи то якісь санкції проти Росії — ми вже знаємо, що Орбан упиратиметься. Тоді треба працювати з ним, треба йому щось обіцяти, треба його чимось підкупати. Така політика не може тривати до нескінченності.

Думаю, Європарламент під час наступного 5-річного терміну проведе реформу, щоб питання зовнішньої політики, включно із санкціями, ухвалювалися кваліфікованою більшістю

І, по-моєму, це правильно. Я довго підтримувала право маленьких держав на вето, тому що мені здавалося, що цим ми зможемо захистити Естонію у тому разі, якщо залишимося самотнім голосом в Євросоюзі. Але скоро ми відзначаємо 20 років в ЄС, у нас жодного разу не було такої ситуації, щоб Естонія залишилася одна. Це означає, що необхідність використати вето може виникнути тільки в тому випадку, якщо держава йде проти принципів, понять, проти того елементарного, на чому стоїть Євросоюз. І це добре, якщо в тієї держави не буде права вето і за неї будуть вирішувати інші країни ЄС. Так що, думаю, це має змінитися. Але тепер проштовхувати санкції, звісно, буде все важче і важче. 

‍Естонія та Люксембург оголосили про нові внески в ІТ-коаліцію, створену торік для підтримки Сил оборони України у сфері ІТ, зв'язку та кібербезпеки. Як ви можете оцінити загрозу РФ у цій царині зараз? Які інструменти допомагають протистояти їй сьогодні? 

Наскільки я знаю, Україна і зараз перебуває на високому рівні у сфері кібербезпеки. І наскільки я знаю, у вас зараз цифрова економіка і цифрові послуги розвиваються швидкими темпами. І, звісно, мені як члену Європарламенту з Естонії дуже приємно це бачити і чути. Тому що я пам'ятаю, коли я була міністром закордонних справ, ми завжди підтримували в Україні демократичні процеси, реформи, які пов'язані з кібербезпекою, цифровою економікою, цифровими послугами тощо. Тому що ми віримо — це майбутнє. Але, звісно, з цим приходять нові проблеми і нові виклики. У 2007 році я була послом Естонії в Росії. Тоді РФ провела кібероперації проти моєї держави.

Вперше в історії одна держава використала кіберзброю проти іншої. Це був 2007 рік. Сьогодні це стало новою реальністю. Ми говоримо про гібридні атаки, кібератаки. Вони відбуваються щодня

А втім, розуміння політиків з Естонії, і моє особисте розуміння, що ми не повернемося назад у часи, які передували кіберері. І що швидше ми звикнемо жити і відповідати на виклики кібербезпеки, то краще для нас. Взагалі не займатися цифровою економікою — це неправильно. Просто треба визначити, в який спосіб реагувати на виклики кібербезпеки.

Наскільки мені відомо, зараз Україна дуже тісно співпрацює і з Естонією, і з іншими державами. Я знаю, що ваші експерти приїжджають у Таллінн, де розташований Кіберцентр НАТО, який займається проблемами кібербезпеки країн Альянсу. Українці беруть участь у навчаннях. Цей центр відкритий не тільки для членів НАТО, а й для наших партнерів, для інших демократичних держав. Тож це щоденна підготовка, щоденна увага до цієї теми. Лише так можна відповісти викликам у сфері кібербезпеки.

Але, на мою думку, дуже важливо зрозуміти, що це нікуди не зникне. Кібератаки — це нова нормальність, нам треба з цим жити, але треба з цим і боротися. Треба протистояти цьому і продовжувати впровадження різних кіберпослуг

‍Заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане вважає, що Росія застосує дезінформацію та кібератаки, щоб вплинути на європейські вибори та забезпечити кращі результати політсилам, які їй вигідні. При чому це можуть бути не обов’язково проросійські, але антизахідні сили. Європа готова протистояти цій загрозі? 

Я не впевнена. Я бачу і чую, що говорять, наприклад, деякі представники Європарламенту. І іноді стає і страшно, і сумно. Вони несуть такі нісенітниці. Вони буквально озвучують пункти з методичок Кремля, вони повторюють риторику Путіна. І іноді я слухаю їх і дивуюся… Або вони настільки дурні, або їх використовують, або вони настільки наївні... Але як люди не розуміють справжні цілі Росії і справжні цілі Кремля?

У тому ж самому 2007 році, коли я була послом Естонії в Росії, моя держава була ворогом номер один для них. Центр Москви був обвішаний моїми плакатами, фотографіями, мені намалювали вусики Гітлера і додали напис: «Розшукується посол фашистської держави». Тобто ось це промивання мізків у Росії і дезінформація, яку вона провадить — тут немає нічого нового.

Але, на жаль, за ці майже 20 років ми досі не повністю відповідаємо викликам дезінформації. Так, є деякі дуже прекрасні ініціативи і в Євросоюзі

З 2015 року працює Оперативна робоча група зі стратегічних комунікацій (англ. East StratCom Task Force. — Авт.), яка публікує відповіді на дезінформацію з Росії, шукає джерела, тобто працює з дезінформацією. Але цього мало, тому що ця боротьба починається з навчання. Люди повинні вміти читати новини, вміти розбиратися, хто це публікує, навіщо публікує, хто автор, куди ведуть посилання. Тобто ось ці ось елементарні речі. Над цим треба працювати, цього треба вчити, як стежити за новинами, як читати новини, як перевіряти правдиві вони чи ні. Тобто дуже багато чого люди самі мають робити. Дуже багато має зробити і держава. І, звісно, потрібно цим займатися у співпраці, допомагаючи одне одному. Так, нам це важче, тому що в демократичних державах усі процеси займають більше часу. В авторитарній Росії це легше. Там одна людина ухвалює рішення — і всі виконують. Тож, звісно, ми начебто боремося з нерівними силами, але все одно, думаю, ми могли б набагато краще відповідати на ці виклики. 

Чи буде Росія використовувати дезінформацію під час виборів до Європарламенту? Звичайно, буде. У них і зараз тут є люди, які підтримують їхню політику. Європарламент веде розслідування щодо однієї конкретної членкині Тетяни Жданок із Латвії, яка, за деякими даними, співпрацювала з ФСБ, отримувала звідти і гроші, узгоджувала свої програми. Це розслідування зараз триває, подивимося, куди воно приведе.

Але навіть без розслідування, коли я слухаю деякі висловлювання деяких членів Європарламенту, — це просто кошмар. А це означає, що Кремль, на жаль, працює і з ними

‍Угоду про створення Балтійської лінії оборони для зміцнення східного кордону з Росією і Білоруссю міністри оборони Латвії, Литви та Естонії підписали ще в січні. Терміни готовності ділянок у різних країн — різні. Латвія починає роботи вже зараз, а от Естонія зміцнить кордон із Росією тільки з 2025 року. З чим пов’язаний такий різний підхід? Як країни Балтії зараз оцінюють можливість потенційного нападу Росії?

По-перше, робота зі зміцнення нашого східного кордону не почнеться у 25-му році. Вона йде постійно, вона йде роками. Запроваджуються нові технології охорони кордону, тому що ми прекрасно розуміємо, що це не тільки кордон Естонії і Росії, це кордон Євросоюзу і Росії, це кордон НАТО і Росії. І я дійсно можу запевнити, що ми повністю охороняємо цей рубіж.

Водночас ми маємо бути готові до таких інцидентів, які були в Литві рік тому або цієї зими у Фінляндії, коли Росія використовувала мігрантів для того, щоб переправити їх через кордон. До цього треба підготуватися. Нам, можливо, допомагає те, що більша частина нашого земного кордону з РФ пролягає озерами, болотами — такою територією, яку людині важко пройти. І, звісно, у цьому сенсі нам легше, можливо, охороняти кордон, ніж фінам, в яких тисячі кілометрів ідуть лісом і Карелією.

Питання кордону, воно, можливо, вперше гостро було порушене, коли ми вступали до Євросоюзу. Тому що у нас немає договору про кордон із Росією. У нас були переговори і ми знаємо, де кордон начебто проходить. Цей кордон був відзначений у 94-му році Росією в односторонньому порядку. Це кордон ще радянської адміністративної лінії. Ми зараз охороняємо якраз цю межу, але у нас немає договору. Втім, на початку 2000-х років ми запевнили Євросоюз, що ситуація під контролем. І відтоді це справді є для нас пріоритетом, тому що ми розуміємо, що ми охороняємо не тільки свій кордон.

Що ж стосується нападу на Естонію, я не вважаю його реальним. Одна справа напасти на Грузію чи Україну. Перепрошую, але ми в НАТО, і це означає, що нас захищає п’ята стаття договору

З іншого боку, ми в Естонії теж самі роками займалися питаннями захисту. Ми були серед країн НАТО, які на оборону постійно виплачували 2% ВВП. Це робили лише п'ять держав. Зараз кількість цих країн доходить до 20-ти. Від самого початку вступу до НАТО ми зрозуміли, що наш обов'язок не тільки сподіватися на допомогу інших держав, збройних сил інших держав, а ми й самі маємо бути спроможні захистити свою країну.

Для Естонії дуже характерним є ще й те, що в нас добровольчі війська. Це ще з часів лісових братів або, скажімо, з часів партизанської війни, яка велася на території Естонії після закінчення Другої світової війни, коли наші лісові брати ще роками боролися з окупацією (лісові брати — партизанський опір у країнах Балтії проти радянської окупації, розпочатої за пактом Молотова — Ріббентропа. — Авт.). Тобто в нас є досвід такої добровільної військової сили.

Я теж належу до її жіночого складу. Хоча я не піду на фронт. Я не вмію. Але я вмію працювати в тилу. Я пройшла навчання і з медицини, і з того, як готувати їжу або як допомагати під час евакуації людей у тилу. У нас цей добровільний компонент захисту теж на дуже високому рівні. Так що всі три шари — НАТО, наші збройні сили і добровольці — вони дають впевненість. І Путін бачить, що не так легко напасти на Естонію, члена НАТО, як це було при нападі на Грузію чи Україну.

Ви раніше говорили, що війна Росії проти України стала сприйматися у світі як європейська проблема. Виходячи з цього, як Києву заручитися підтримкою Глобального півдня?

Це дуже складне питання, тому що кілька років я була радником генерального секретаря ООН з питань роззброєння і в мене була можливість зустрічатися з лідерами дуже різних держав. І від самого початку, коли Росія напала на Україну, була така позиця: «це їхнє питання, не наше, це не питання ООН, це питання для Європи, це питання для Росії». Які процеси зараз відбуваються в Організації об’єднаних націй? Якщо ООН обговорює територіальну цілісність і суверенітет держави, всі підтримують, тому що хочуть, щоб і їхня територіальна цілісність, і їхній суверенітет були б підтримані, якщо на них хтось нападе. Але щойно ми йдемо далі з наступним запитом: «А що робити з агресором? Як притягнути агресора до відповідальності? Що зробити для того, щоб він знову дотримувався міжнародного права?». Повна тиша.

Євросоюз вийшов із пропозицією створити особливий трибунал для розгляду злочинів агресії, тому що зараз в міжнародному співтоваристві просто немає такого суду, який міг би їх розглянути, тому що у нас просто немає поняття, що таке агресія. Ми запропонували створити спеціальний суд. І, на жаль, знову ж, хто про це говорить? Євросоюз говорить, члени НАТО говорять, але ми не чуємо голосів з Африки, ми не чуємо голосів в Азії, ми не чуємо голосів у Латинській Америці. Хто відвідує Київ? Хто туди їздить? Європейці. 

Я дуже поважаю роботу вашого президента, який їздить по всьому світу, зустрічається з лідерами дуже різних держав і пояснює їм ситуацію. Я знаю, що президент моєї держави був нещодавно в Африці і зустрічався з лідерами африканських держав. І на всіх зустрічах він говорив про агресію Росії, про те, що РФ треба притягнути до відповідальності.

Ця війна не скінчиться перемогою України, якщо російський режим не відповідатиме за свої діяння. Відповідати повинні ті злочинці, які зараз воюють на вашій землі. Але відповідати повинні й ті політики, які ухвалювали ці рішення на політичному рівні

І дуже важко когось переконати. І тому ось цей пункт, який Путін із самого початку повторює, що це не його війна з Україною, це війна Росії з НАТО і Європою, які намагаються збільшити свій вплив на РФ. На жаль, він у цьому доволі таки успішний, тому що інші держави не готові або, скажімо, не дуже готові говорити про те, як зупинити агресора, яким має бути мир на умовах України і як притягнути агресора до відповідальності.

Це не означає, що ми не повинні зупиняти цей процес. Ми повинні далі говорити з іншими державами, переконувати, переконувати, переконувати. І ваш президент, і мій президент, й інші лідери Євросоюзу та держав НАТО — всі мають продовжувати цю роботу, щоб переконати світову спільноту.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍‍

«Кандидат від республіканців на президентських виборах у США не вважає за потрібне відвідати Україну найближчим часом, оскільки він не перебуває на посаді», — йдеться у заяві штабу Дональда Трампа від 10 квітня.

Це стало відповіддю на запрошення, яке напередодні надіслав колишньому президенту США президент України Володимир Зеленський: «Ми б хотіли, щоб Дональд Трамп приїхав в Україну, побачив все на власні очі і зробив висновки. Я готовий зустрітися з ним і обговорити це питання. Воно дуже важливе».

Причина всіх проблем

Хіба справжня причина відмови Трампа Зеленському в тому, що він не сидить у Білому домі? Не зовсім.

У статті, нещодавно опублікованій в Politico, журналістка Вероніка Мелкозерова пропонує дещо інше пояснення цього питання: Дональд Трамп не поїде до Києва, тому що він ненавидить Україну. До того ж ненавидить вже давно.

Таку причину поведінки американського президента публічно озвучив, зокрема, Лев Парнас, українсько-американський бізнесмен, якого цитує Мелкозерова, колись тісно пов'язаний з Руді Джуліані, адвокатом і другом Трампа, колишнім мером Нью-Йорка.

«Він і люди з його оточення вважають, що Україна стала причиною всіх проблем Трампа», — каже Парнас.

Радник Трампа на зарплаті у Януковича

Щоб зрозуміти, з чого все почалося, треба коротко зупинитися на постаті Пола Манафорта, американського лобіста і юриста, якого, як пише The Washington Post, Трамп хоче найняти у свій передвиборчий штаб як радника.

Манафорт вже вдруге працюватиме в кампанії Трампа — на чолі виборчого штабу республіканського кандидата в президенти він вже стояв у 2016 році. Однак через кілька місяців був звільнений. За приховування факту, що раніше працював лобістом проросійських політиків з України.

Якщо бути точним, Манафорт працював на колишнього президента України Віктора Януковича, який сумнозвісно втік з батьківщини до Росії після Майдану 2014 року. Саме після втечі у київському штабі Партії регіонів Януковича було знайдено те, що громадськість запам'ятала як «чорну» бухгалтерію. У ній від руки був написаний список таємних платежів партії Януковича українським чиновникам, телезіркам, законодавцям, журналістам і… Манафорту, який, як стверджувалося, щонайменше 22 траншами отримав орієнтовно 12,7 мільйона доларів.

Незручні зв'язки

У США цю справу оприлюднила газета New York Times у серпні 2016 року — за кілька місяців до фінального протистояння за президентське крісло між Дональдом Трампом і Гілларі Клінтон. Очевидно, що розкриття причетності довіреної особи Трампа до проросійського режиму Януковича поставило кандидата в президенти від Республіканської партії у дуже незручне становище. Адже, як пише Вероніка Мелкозерова, це була «одна з перших історій, які пов'язували Трампа з Україною і, можливо, з Росією та її союзниками; питання, яке не давало йому спокою протягом усього часу перебування на посаді».

Прихильники Трампа, на чолі з ним самим, затято захищаючись, заявили, що «Чорна книга» є фальшивкою, вся ця історія є фальшивкою, і взагалі все це — змова Демократичної партії проти кандидата від республіканців.

«Рашагейт» і електронне листування Гілларі

Ще одною перешкодою у відносинах Трампа з Україною став «Рашагейт» (Russiagate). Ця справа, яка вибухнула у 2016 році, стосувалася втручання російських спецслужб у президентські вибори в США, що відбулися восени того ж року. Федеральні слідчі та американські спецслужби довели, що росіяни зламали електронну пошту Національного комітету Демократичної партії, яку пізніше оприлюднив WikiLeaks.

Викрадене листування нібито включало серед іншого офіційні електронні листи Гілларі Клінтон, відправлені з її приватної поштової скриньки.

Подальше розслідування показало, що Трамп був сильно розчарований тим, що зміст електронних листів його суперниці у боротьбі за Білий дім не був опублікований.

У 2017 році, вже будучи 45-м президентом США, він повернувся до цього питання, публічно звернувшись до Росії з проханням допомогти йому знайти ці листи. У будь-якому випадку дії російських служб зіграли важливу роль у перемозі на виборах кандидата-республіканця.

Теорія змови на захист Росії

Манафорт і його люди, намагаючись відвести від штабу Трампа підозри в тому, що він діє в змові з Кремлем, вигадали безглузду тезу: сервери демократів зламали не росіяни, а... українці.

Цю конспірологічну теорію також послідовно і неодноразово озвучував сам Трамп, стверджуючи, що хакерська атака була здійснена з боку України. Тим часом сама Україна продовжує приховувати матеріали, отримані в результаті хакерської атаки.

У 2018 році Манафорт був засуджений у справі про вплив Росії на американську політику — тобто саме у зв'язку з Russiagate. Суд довів його вину в податковому шахрайстві, пов'язаному з приховуванням доходів від роботи на проросійських українців.

Розслідування також виявило, що під час роботи на кампанію Трампа Манафорт мав контакти з агентом російської розвідки Костянтином Килимником. Через два роки, у 2020 році, Трамп помилував Манафорта.

Ідеальна розмова

Настав липень 2019 року, і відбулася знаменита телефонна розмова Дональда Трампа з Володимиром Зеленським, яку американець пізніше назвав «ідеальною» (perfect phonecall). Під час цієї розмови президент США попросив українського президента про послугу — передати його адміністрації сервер з викраденими у демократів документами, який нібито перебуває у володінні української компанії.

Друга тема, яку Трамп підняв під час цієї розмови, стала справа Гантера Байдена — і опосередковано його батька Джо Байдена, суперника Трампа на майбутніх президентських виборах.

Друге прохання Трампа ґрунтувалося на чутках, які вже деякий час циркулювали в таборі Трампа, що обидва Байдени були корумповані українцями. Ці сенсації начебто підтверджувалися свідченнями такого собі Олександра Смирнова, довіреного інформатора ФБР.

Він розповів, що у 2015 році співробітники української енергетичної компанії Burisma найняли Гантера Байдена, який на той час займався бізнесом у країні, щоб завдяки впливу його батька, тодішнього віце-президента США в уряді Барака Обами, він відстоював їхні інтереси перед українським урядом. За словами Смирнова, за це покровительство Burisma заплатила обом Байденам по 5 мільйонів доларів.

15 лютого 2024 року Смірнова заарештувало ФБР за неправдиві свідчення та «створення неправдивих і фіктивних записів» у справі Байдена. За його власним визнанням, він зробив це тому, що йому не подобався Джо Байден.

Я впевнений, що ви розв’яжете цю проблему

Під час телефонної розмови із Зеленським Трамп тиснув на українського президента, щоб Київ, який вже розслідував корупцію проти компанії Burisma, розпочав ще одне розслідування — цього разу проти Байдена-молодшого.

«Я впевнений, що ви розв’яжете цю проблему» — нібито сказав Трамп Зеленському.

Як повідомляється, Зеленський пообіцяв подивитися, що з цим можна зробити, але в підсумку розслідування проти Гантера так і не було розпочато.

Адже Україна ніколи не мала жодних доказів того, що Байден порушив закон.

Зеленський це знає

У світлі всіх цих подій стає зрозумілішим, що ставлення Трампа до України, яке проглядається через блокування його слухняними республіканцями в Конгресі

допомоги Україні або з нещодавніх публічних заяв кандидата в президенти про те, що він «закінчить війну протягом 24 годин» і що в обмін на мир українці повинні повернути Росії землі, які вона вже окупувала.

Зауважимо, однак: це зрозуміло з точки зору самого Трампа, який — як пише Politico, «нелегко прощає і нелегко забуває». Окремим питанням залишається, чи справді Трамп має підстави ображатися на Україну.

Його ставлення до України та президента Зеленського — це, зрештою, плід його власних помилок, інтриг і комбінацій, які зробили його нещасним, а також його міфоманії, зарозумілості, манії величі та схильності до теорій змови. І аж ніяк не ворожість українців.

Який результат всього цього? Той, який дозволяє особистість Трампа. «Зараз Трамп ненавидить Зеленського з пристрастю. І Зеленський це знає», — пише Politico, цитуючи слова Лева Парнаса.

Британський аналітик нагадав, що пакет щодо України, ухвалений у суботу, поряд із законопроєктами щодо Індо-Тихоокеанського регіону та Ізраїлю, ще має бути схвалений Сенатом, а потім підписаний президентом Джо Байденом:

— По-друге, значна частина з (майже) 61 млрд доларів (близько 13 млрд доларів) спрямована на поповнення американських запасів. Це може дозволити надати інше обладнання, але це аж ніяк не означає, що всі ці гроші підуть на Україну — тим паче що ще 7,3 млрд доларів підуть на забезпечення операцій США в Європі. Близько 28 млрд доларів призначено для прямих постачань зброї в Україну: 13,9 млрд доларів на допомогу Україні в придбанні обладнання та 13,7 млрд доларів на купівлю американських систем для України.

Метью Севілл очікує, що пріоритет буде надано артилерії — боєприпасам і пусковим установкам, а також системам ППО і ракетам, щоб поповнити запаси, виснажені недавніми російськими обстрілами, спрямованими, зокрема, проти енергетичної інфраструктури України:

— Хоча на закупівлю нового озброєння може знадобитися час, Пентагон уже заявив, що деякі елементи пакета, що є готовими до передачі, але очікують на схвалення, були розгорнуті, щоб скоротити час доставлення їх в Україну. До їхнього числа майже напевно входять ракети калібру 155 мм. Це навряд чи відразу ж створить паритет із російською вогневою міццю, але допоможе скоротити розрив. Озброєння може також включати ракети ППО, які, за словами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, будуть взяті іншими країнами зі своїх запасів. Однак ми очікуємо, що скоро настане момент, коли виробничі потужності для створення нових ракет стануть проблемою.

На думку експерта, пакет допомоги буде вітатися українськими військовими, але важливо пам'ятати, що кошти від США, ймовірно, допоможуть лише стабілізувати становище українців на фронті цього року і почати підготовку до операцій у 2025 році:

— Підняття бойового духу і збільшення кількості боєприпасів для зміцнення оборони є необхідними умовами для початку важкої роботи з відновлення бойових сил України та, що найголовніше, колективної підготовки для створення сил, які мають шанс домогтися прогресу у наступному році. Передбачуваність фінансування у 2024 і до 2025 року допоможе українцям планувати оборону цього року, особливо якщо європейські постачання боєприпасів також матеріалізуються. Однак подальше планування і фінансування знадобляться у 2025 році, а поки що в нас є (президентські  — PAP) вибори у США.

З Лондона Bartłomiej Niedziński (PAP)

На сторінці PAP текст доступний українською мовою

На перший погляд здається, що не так уже й важливо, хто очолить блок, адже рішення ухвалює не одна людина. Проте уважний погляд на процес перемовин щодо кандидатур змушує серйозно хвилюватися за безпеку як мінімум континенту. Заборона ретельно проаналізувала позиції основних кандидатів та пояснює, чому зараз обирають не прізвища, а центральну стратегію.

Як узагалі обирають генсека НАТО

Очільник блоку не має повноважень ухвалювати політичні рішення. Він лише формально головує в Північноатлантичній раді (найвищий орган Альянсу), робить заяви для преси та представляє блок перед урядами інших країн. Влади воєначальника він також не має. Головне завдання генсека — керувати консультаціями на рівні послів, глав МЗС, Міноборони та урядів загалом, які необхідні для ухвалення рішень. Водночас їхні проєкти пропонує секретаріат — підлеглі голови НАТО. Ще одне завдання генсека — пошук консенсусу. І в цьому сенсі, зокрема, від керівника Альянсу залежить те, яким рішення буде в підсумку.

Офіційної процедури подання заявки на посаду генерального секретаря немає, як і спеціального відбіркового комітету. Потенційні кандидати можуть навіть не оголошувати про свою кандидатуру.

Формального голосування теж немає. Рішення ухвалюють консенсусом: з призначенням мають бути згодні всі учасники. Для цього на закритих зустрічах дипломати ведуть переговори від імені своїх урядів. Потім глави держав і урядів оголошують ім’я на зустрічі на вищому рівні.

Однак вимоги до кандидатури все ж є: вільне володіння англійською та досвід роботи на посаді президента або прем’єр-міністра. Втім, у минулому Альянс очолювали й ті, хто не відповідав усім вимогам. Наприклад, британський барон Гастінгс Ісмей (перший генсек, 1952–1957) і єдиний німецький генсек Манфред Вернер (1988–1994) ніколи уряди не очолювали.

Теоретично головою Альянсу може стати представник будь-якої країни-учасниці. Але традиція така, що обіймає її зазвичай європеєць, а от США залишають за собою вищу офіцерську посаду в блоці — головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR).

Строк повноважень зазвичай становить чотири роки з можливістю пролонгації. Так, строк повноважень Столтенберга, який керує Альянсом із 2014-го, продовжували чотири рази. У 2022 році на це вплинуло повномасштабне російське вторгнення. У 2023-му — нездатність 30 країн-членів домовитися про наступника.

Хто може очолити Альянс після Столтенберга

Марк Рютте

Посада: прем’єр-міністр Нідерландів з 2010 року (чотири строки поспіль — найбільше в історії країни). Довше за Рютте свій пост обіймає тільки Віктор Орбан в Угорщині.

Вік: 57 років.

Підтримують: понад 20 із 32 країн Альянсу, включно зі США, Великою Британією, Францією та Німеччиною.

Не підтримують: Угорщина, Румунія, Туреччина і Словаччина.

Позиція щодо України та НАТО

Прихильник підтримки України. Зокрема, уряд Нідерландів вирішив передати Києву винищувачі F-16. Президент Володимир Зеленський вважає, що Рютте врятує єдність НАТО. Водночас сам прем’єр Нідерландів зазначає, що на липневому саміті у Вашингтоні важливо не наобіцяти Києву занадто багато.

Аргументи за його призначення:

1. Рютте називають консенсусною фігурою і поміркованим кандидатом: щодо РФ він не надто м’який, але і в яструби його записати не можна.
2. Він здатний знайти спільну мову з Дональдом Трампом. Наприклад, 2018 року Рютте вдалося переконати Трампа-президента, що члени Альянсу збільшили витрати на оборону, хоча факти свідчили про протилежне. У нідерландця склалися добрі стосунки і з нинішнім главою США Джо Байденом.
3. Стверджує, що країнам НАТО потрібно інвестувати в оборону, різко нарощувати виробництво зброї та робити більше для підтримки України.
4. Усвідомлює необхідність налагодження зв’язків із партнерами НАТО в Азії.
5. Має великий досвід роботи в транснаціональних корпораціях і держуправлінні, а також відданий англо-американським інтересам. Це тільки збільшує шанси Рютте.
6. Найбільші країни НАТО позиціюють Рютте як досвідченого політика з хорошими зв’язками та вправного перемовника.
7. Має репутацію людини, яку Путін не залякає. Видання Politico пов’язує це з трагедією десятирічної давнини, коли «Боїнг» MH17, що летів з Нідерландів до Малайзії, збили над Донбасом.

Аргументи проти:

1. За каденції Рютте Нідерланди так і не виконали зобов’язання витрачати 2% ВВП на оборону. Країна обіцяє досягти цього показника у 2024 році.
2. Підтримав угоду з РФ про газопровід «Північний потік — 2» — через це недоброзичливці припускають, що він буде недостатньо жорстким щодо країни-агресора.
3. Представники Нідерландів тричі обіймали посаду генсека за останні два десятиліття. Загалом більшість голів НАТО були з Північно-Західної Європи, що викликає суперечливі почуття в інших країн — особливо в балтійських та східноєвропейських.
4. У тій самій Східній Європі Рютте має неоднозначну репутацію: наприклад, у Болгарії та Румунії пам’ятають, як Нідерланди не раз блокували їхні спроби приєднатися до Шенгенської угоди.
5. Рютте заявляв про необхідність поставити Угорщину на коліна через недотримання прав людини — у Будапешті не забули про це різке формулювання. Реджеп Тайїп Ердоган готовий підтримати кандидатуру Рютте в тому разі, якщо новий генсек враховуватиме особливості союзників, які не є членами ЄС (тобто Туреччина). Наприклад, він вимагає неупередженості щодо Греції та Кіпру і зняття обмежень на продаж Туреччині зброї (Європа ввела ембарго на постачання зброї Анкарі після операції на півночі Сирії).

Клаус Йоганніс

Посада: президент Румунії з 2014 року (два строки поспіль).

Вік: 64 роки.

Підтримка: Туреччина (потенційно), Угорщина, Словаччина, Румунія. Не виключено, що Йоганніса можуть підтримати і східноєвропейські країни. Так, глава польського МЗС Радослав Сікорський заявив, що регіон недостатньо представлений як в Альянсі, так і в ЄС, а також у системі ООН. Спочатку Словенія підтримала кандидатуру Рютте, однак прем’єр-міністр Роберт Голоб не відкинув можливості переглянути це рішення після висунення Йоганніса.

Позиція щодо України та НАТО

Румунія активно підтримує Україну з перших днів повномасштабного вторгнення, хоча й не так активно це афішує. Ще 2014 року її президент сприяв створенню «Бухарестської дев’ятки». Об’єднання виступає за членство України в НАТО, щойно дозволять умови.

Аргументи за:

1. Зміг утримати Румунію на демократичному, прозахідному шляху, попри зростання правого популізму в регіоні.
2. Розробив міжпартійну угоду, яка забезпечила підвищення витрат на оборону (нещодавно вони сягнули 2,5% від ВВП).
3. Зарекомендував себе як ефективний і гнучкий політик, готовий реформувати уряд у ключові моменти. Так, у 2021 році він керував створенням коаліції з лівих і правих за німецьким зразком. Аналітики пишуть, що наявність таких навичок життєво необхідна на посаді генсека НАТО.
4. Клаус Йоганніс — етнічний німець із Трансильванії. Це зробило б його фігуру унікальною на посаді генсека: представник Східної Європи, але із західним корінням. В умовах розбіжностей, що зростають між двома флангами Альянсу, такий бекграунд може бути корисним.
5. Румунський президент краще розуміє потреби країн НАТО, яким війна з РФ загрожує передусім.
6. Призначення на пост голови Альянсу представника Східної Європи — чіткий сигнал Москві про підтримку найуразливіших членів НАТО.
7. Позиціює себе як прихильник змін у НАТО: пропонує інвестувати в передові технології та активніше взаємодіяти з партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Аргументи проти:

1. Пізно заявив про висунення своєї кандидатури, що знижує його шанси.
2. У Румунії вважають, що Йоганнісу бракує харизми, а ще його називають надмірно обережним і повільним, коли потрібно ухвалювати важливі рішення.
3. У Брюсселі є ті, хто впевнений, що Йоганніс насправді не готовий очолити НАТО. Його висунення — спроба заявити про себе як кандидата на інші високі пости, але вже в ЄС.
4. Критики стверджують, що пост генсека НАТО — занадто претензійне завдання для Йоганніса: Румунія під його патронажем показала себе не найамбітнішою країною.
5. У Йоганніса є імідж хорошого хлопця, який не створює проблем (на відміну від Орбана й Ердогана), але до його управлінських якостей є питання — насамперед у плані економіки країни.

Інші кандидатури будуть? Чи вже були?

Навряд чи. Більшість західних ЗМІ та аналітиків вважають, що місце майбутнього генсека за Марком Рютте, адже його підтримують ключові країни Альянсу — насамперед США. Кандидатуру румунського президента більшість країн-членів не розглядають серйозно.

Шанси очолити Північноатлантичний альянс мали такі політики:

• <add-frame>Урсула фон дер Ляєн. Німецьке видання Welt am Sonntag пише, що проти неї виступив канцлер Німеччини Олаф Шольц. За даними джерел, він стверджував, що така посада була б занадто впливовою для члена найбільшої опозиційної партії Німеччини (Християнсько-демократичний союз, ХДС). Також він побоювався, що Урсула фон дер Ляєн занадто критично налаштована щодо РФ. Близькі до глави Єврокомісії джерела говорили, що вона і не має наміру балотуватися на пост генсека НАТО.
• Бен Воллес. Міністр оборони Великої Британії встиг заручитися підтримкою європейських союзників, але президент Джо Байден не підтримав його кандидатуру.
• Кая Каллас. Прем’єрка Естонії, на перший погляд, відповідала сучасним очікуванням: на посаді голови Альянсу бажали бачити жінку і представника східного флангу. Важливо, що під її керівництвом країна збільшила витрати на оборону (понад 2% від ВВП). Але імідж нової Тетчер зіпсував скандал — йдеться про нібито зв’язки її чоловіка з російським бізнесом. Крім того, політики деяких західноєвропейських країн вважають її позицію щодо РФ надмірно радикальною. З цієї ж причини вони скептично ставилися до її амбіцій очолити європейську дипломатію. Сама Кая Каллас спочатку не менш скептично поставилася до кандидатури Марка Рютте. Але потім стало відомо, що Естонія готова його підтримати.
• Кріш’яніс Каріньш. Міністр закордонних справ, колишній прем’єр-міністр Латвії був готовий поборотися за пост, якби країна вирішила на нього претендувати. До висунення кандидатури так і не дійшло: як і Кая Каллас, він критикував кандидатуру Рютте.
• Метте Фредеріксен. Видання Politico припускало, що прем’єрку Данії не просто так запрошували в Білий дім, щоб обговорити зміцнення трансатлантичного партнерства і підтримку України. Але в лютому Фредеріксен заявила, що відмовилася б очолити НАТО, якби їй запропонували.<add-frame>

Який лідер потрібен НАТО сьогодні

Здатний впоратися з політичними наслідками неоднозначних рішень. Експерт Стратегічної ініціативи Скоукрофта в Атлантичній раді США Тімо С. Костер називає такими участь НАТО у війнах в Афганістані, Іраку та Лівії. За його словами, електорат у країнах Альянсу і його нові союзники на Сході критично ставилися до них. «Багато з цих союзників тепер хотіли б, щоб НАТО зосередилося на тому, що вони вважають своїм основним завданням, — колективній обороні Європи», — зазначає Тімо С. Костер.

Виходець зі Східної Європи, але при цьому проходить через лінію розлому Схід — Захід в Альянсі. Так вважає заступник директора аналітичного центру Council on Geostrategy (Рада з геостратегії Великобританії) Габріель Елефтеріу. На його думку, ідеальний генсек — той, хто зможе зайняти тверду, але збалансовану позицію щодо російської загрози. Таким він бачить румунського президента.

Старший науковий співробітник і директор вищезгаданої Стратегічної ініціативи Скоукрофта Ендрю Міхта також радить зробити вибір на користь кандидатів зі Східної Європи. «У цей критичний момент НАТО має очолити людина з цього регіону. Людина, яка з відчуттям екзистенційної терміновості усвідомлює необхідність відновлення як національних збройних сил, так і збройних сил НАТО, що перебували в стані спокою впродовж трьох десятиліть після завершення холодної війни», — наголошує він.

Усвідомлює виклики, які стоять перед НАТО сьогодні. Експерт Центру аналізу європейської політики Джоел Гікман стверджує, що майбутній очільник блоку має:

• <add-border>згуртувати політичні, дипломатичні та військові кола навкруги спільного бачення;<add-border>
• провести безліч інституційних реформ, щоби протистояти російській військовій агресії та гібридним загрозам;
• підготувати організацію до нових викликів в Індо-Тихоокеанському регіоні;
• посилити оперативний потенціал НАТО можливостями підривних інновацій (disruptive technologies).  

Аналітик Польського інституту міжнародних відносин Войцех Лоренц так формулює завдання для майбутнього генсека НАТО:

1. <add-border>забезпечувати підтримку України країнами Альянсу в довгостроковій перспективі;<add-border>
2. досягти консенсусу для прийняття України до НАТО;
3. мобілізувати країни ЄС, щоб вони збільшили видатки на оборону та змогли швидше виготовляти зброю і боєприпаси для себе й України;
4. забезпечити максимальну незалежність ЄС від військової підтримки США, які приділяють дедалі більше уваги загрозі з боку Китаю.

Хто був би ідеальним кандидатом для України

Україна не перший рік прагне стати членкинею Північноатлантичного альянсу. Звідси напрошується передбачуваний висновок: найкращий генсек — той, за якого це стане можливим. Але такий розвиток подій не видається ймовірним у найближчі роки.

І від майбутнього саміту НАТО важко чекати дива, хоча Столтенберг обіцяє, що він стане кроком уперед для України.

Що можна сказати про найімовірнішого кандидата? Нідерланди показали себе одним із найвірніших союзників України — щонайменше завдяки постачанню винищувачів F-16 і танків Leopard 2. Президент Володимир Зеленський впевнений у здатності Марка Рютте зберегти єдність НАТО і сподівається, що той очолить блок. Але він також зазначив таке: «У нас будуть тверді відносини, і Марку доведеться відповідати на складне питання від України, якщо він стане генсеком НАТО — а я сподіваюся, що він стане. Це питання — [про надання] запрошення для України в НАТО». Ось тільки Рютте — це насамперед кандидат із підтримкою США та Німеччини. Вони не змінили позицію і, як і раніше, проти членства країни в Альянсі.

Читайте також: «Політики з 90-х і 2000-х років виступали за збереження зв'язків з Росією», — Айнарс Латковскіс про те, чому Україна досі не в НАТО

Більшість країн Балтії та Східної Європи краще за інших членів НАТО усвідомлюють необхідність підтримувати Київ. Їхні керівники рідко говорять про втому від війни, хоча для них економічні витрати вищі, ніж для західних країн. Досить згадати, що маленька Естонія витрачає на це понад 1% ВВП. І нехай річ не тільки в солідарності та трагічному минулому, а й в елементарному прагматизмі. Поразка України, заморожування конфлікту або «мир» в обмін на територіальні поступки означає для таких країн рівно те, що вони наступні. Тому кандидат із країн Балтії або зі Східної Європи в цьому сенсі бачиться більш проукраїнським.

«На жаль, у нас є 34-річний досвід, пов’язаний із небажанням інших чути те, що ми думаємо. І зараз ми знову зіткнулися з цим», — заявив експрезидент Латвії Тоомас Гендрік Ільвес, коментуючи можливе обрання Рютте. Йому вторить заступниця голови Міжнародного центру оборонних досліджень (ICDS) Крісті Райк: за її словами, Німеччина на кожному кроці переживає, щоб Росію не надто дратували або провокували. «Це показує, що західні країни не до кінця здобули уроки зі своїх попередніх помилок», — вважає вона.

Про що свідчать такі оцінки з найбільш уразливих країн НАТО? Щонайменше про те, що всередині бракує взаєморозуміння навколо найважливіших питань. На цю ж думку наводить і сама ситуація з тривалими пошуками кандидатури генсека. Проблема в тому, що загрози для Альянсу зростають, а відсутність єдності робить його тільки уразливішим.

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

‍Шоу на всі гроші‍

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

‍Страх війни‍

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

‍Мир по-пекінськи‍

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

‍Переговори не на часі ‍

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

‍Саміт миру‍

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍