Ексклюзив
20
хв

«Політики з 90-х і 2000-х років виступали за збереження зв'язків з Росією», — Айнарс Латковскіс про те, чому Україна досі не в НАТО

«Як тільки конфлікт вщухне і Україна відновить контроль над своєю територією, у неї з'явиться потенціал для створення однієї з найсильніших армій у світі, яка, ймовірно, посяде друге місце після Сполучених Штатів», — очільник Комісії з нацбезпеки Латвії Айнарс Латковскіс

Марина Степаненко

Генсек НАТО та Президент України. Фото: Virginia Mayo/Associated Press/East News

No items found.

Латвія першою серед країн Балтії підписала з Україною угоду про довгострокову підтримку і безпеку. Відбулося це на полях саміту Трьох морів — міжнародної економічної та інфраструктурної ініціативи, що об'єднує 12 країн Європейського Союзу, розташованих поблизу Балтійського, Чорного й Адріатичного морів. Україна та Молдова нині беруть участь в обговореннях у статусі асоційованих членів.

Військова допомога Латвії Україні є послідовною. У квітні Рига
ухвалила фінансування помочі на 2024-й рік й анонсувала виділення 10 мільйонів євро на закупівлю безпілотників в рамках Коаліції дронів і ще 10 мільйонів — на придбання 155-міліметрові снарядів у рамках чеської ініціативи. На цьому тлі Латвія готується до власного протистояння з Росією. Про можливу загрозу з боку РФ та плани відсічі її агресії ексклюзивно розповів чинний депутат Сейму Латвії, очільник Комісії з нацбезпеки Айнарс Латковскіс.

Депутат Сейму Латвії, очільник Комісії з нацбезпеки Айнарс Латковскіс. Фото: Delfi

Марина Степаненко: 11 квітня Латвія уклала з Україною угоду про довгострокову підтримку і безпеку — першою серед країн Балтії. Рига зобов'язалася надавати військову допомогу в розмірі 0,25% від валового внутрішнього продукту цього року і впродовж наступних двох років. Коли розпочнеться реалізація домовленостей?

Айнарс Латковскіс: Це дуже добре. Будь-яка письмова угода зобов'язує обидві сторони виконувати її вимоги. Але навіть без угоди всі ці роки з моменту фактичної окупації Криму Латвія дуже багато допомагала Україні. У той час як деякі провідні європейські демократії обговорюють можливість підтримки на місцях [йдеться про заяви Президента Франції Еммануеля Макрона щодо можливості відправки західних військ в Україну, — Ред.], варто зазначити, що Латвія протягом тривалого періоду надавала допомогу тихо і непохитно, не шукаючи визнання своїх зусиль.

Володимир Зеленський на саміті Трьох морів. 11 квітня 2024 року, Вільнюс, Литва. Фото: ОПУ 

Конгрес США ухвалив законопроєкт, який передбачає надання Литві, Латвії та Естонії військової та оборонної допомоги на загальну суму 228 мільйонів доларів цього року в рамках Балтійської безпекової ініціативи. При цьому республіканці у Палаті представників і досі «тримають у заручниках» українську допомогу. Як ви оцінюєте перспективи ухвали відповідного законопроєкту? 

Проблема полягає в майбутніх президентських виборах у Сполучених Штатах. Протягом останніх двох десятиліть, а то й довше, американська політика, представлена двома партіями, демонструвала радикальні тенденції. Для того, щоб забезпечити собі перемогу на виборах чи переобрання, політики повинні узгоджувати свою програму з вимогами своїх партійних екстремістів. Демократи обслуговують так звану фракцію «пробуджених» [англ. woke — термін, який використовується для опису всього, що вважається занадто ліберальним або прогресивним. — Ред.], а республіканці — «трампістів» чи так званий «Рух чаювання», що передував їм [політичний рух у межах Республіканської партії, чиї члени закликали до зниження податків, скорочення державного боргу та дефіциту федерального бюджету з допомогою зниження державних витрат, — Ред.]. Ці крайнощі значною мірою сформували американську політику, тому політики не можуть нехтувати тим, що думають крайні ліві чи праві.Хоча у США я не спостерігаю відкритої ворожості до України, вплив цих крайніх поглядів є проблематичним. Особливе занепокоєння спричиняє вплив «трампістів» всередині Республіканської партії. Хоча багато сенаторів і конгресменів приватно висловлюють підтримку Україні та надають допомогу, вони не наважуються діяти на її користь через потенційні наслідки для їхнього політичного становища або через ризики для обрання їхнього кандидата у президенти — Дональда Трампа.

Незважаючи на ці виклики, я зберігаю обережний оптимізм щодо того, що зміни зрештою відбудуться. Нинішня адміністрація докладає зусиль у межах своїх можливостей для підтримки України. Нещодавно Вашингтон надав Києву конфісковану зброю, яку іранські війська планували передати єменським повстанцям-хуситам. Однак Україна потребує суттєвої допомоги, яка поки що не схвалена Конгресом. Нагальність цієї допомоги очевидна в умовах постійних російських атак. Це підкреслює, що треба негайно діяти. Вкрай важливо, щоб рішучі кроки були зроблені якнайшвидше, бажано навесні, оскільки затримка з наданням допомоги може мати жахливі наслідки.

На жаль, реальність така, що допомога Україні втягнута у внутрішньополітичну боротьбу в Америці — і це шкодить українським інтересам

Міністри оборони Латвії, Литви та Естонії у січні підписали угоду про створення Балтійської лінії оборони. Що ваша країна вже зробила для укріплення кордону з РФ та Білоруссю та що наразі у планах для підвищення обороноздатності? 

Це рішення було надзвичайно важливим, при цьому кожна країна зробила свій власний вибір. Але, наприклад, якби одна з країн Балтії вирішила нічого не робити… Я маю на увазі, якщо б ми побудували військові перешкоди, але, наприклад, Естонія нічого не робила б, це була б просто марна трата грошей, тому що ми маленькі держави. Росія пішла б на одну з тих країн, яка не має ніякого захисту, але окупувала б усіх. Тому необхідно було діяти на випередження. І це те, що ми робимо з моменту відновлення незалежності в економіці та торгівлі, в міжнародних справах. Ми намагаємося синхронізувати наші рішення. Намагаємося працювати як команда. Незважаючи на те, що ми є різними націями з власними інтересами, наші інтереси часто збігаються, особливо, коли ми стикаємося зі спільною загрозою від агресивних дій Росії на Сході, що включає в себе напади на сусідні країни та жахливі злочини проти цивільного населення.

Співпраця необхідна для захисту наших народів — поодиноких зусиль недостатньо. Подібно до заходів безпеки, які ваша країна впроваджує на білоруському кордоні для запобігання несподіваним атакам, ми також впроваджуємо фізичні бар'єри та інші оборонні стратегії — такі, як мінування і протитанкові заходи

Це також схованки, плани, як зруйнувати дорогу чи залізницю. Тобто, все продумано до дрібниць. Щойно ми оголосили про це [підписання угоди про створення Балтійської лінії оборони, — Ред.], ми вже дещо зробили — поставили бетонні блоки і деякі інші перешкоди на певних дорогах, які сьогодні не використовуються. Вони вели до Росії, використовувалися за радянських часів, але зараз зарезервовані для військових цілей. Росія могла б їх використати.

Тому ми повинні планувати встановлення перешкод чи розташування необхідного для оборони в межах легкої досяжності. Тож якщо настане «день Х», ми знатимемо, що потрібне нам, поруч, що ми можемо зруйнувати залізницю чи автомобільну дорогу і ускладнити нападникам шлях до Латвії.

Нещодавно видання Financial Times повідомило, що країни Балтії закликають членів НАТО повернути призов до армії. Як таку ініціативу сприймають інші країни-члени Альянсу?

Справа в тому, що після розпаду Радянського Союзу багато західних демократій скоротили свої військові бюджети, зменшили чисельність своїх збройних сил, зменшили кількість танків, будь-якої техніки, будь-якого виду озброєння, казарм і всього іншого — перевели їх на невійськові рейки. За цим було так сумно спостерігати, вони були сліпі до чітко видимих цілей Росії, які ми чітко бачили.

Я думаю, що Заходу важко було це зрозуміти. Російські лідери ввели їх в оману, але через окупацію нам довелося опанувати російську мову і ми мали доступ до російських новин та інформації. Це дало нам уявлення про наміри та напрямок руху Росії. Однак лише зараз, після тривалого конфлікту в Україні, Захід починає розуміти справжню природу Росії та її цілі. Одним з найважливіших усвідомлень є необхідність збільшення військових витрат. Крім того, може виникнути потреба у збільшенні чисельності збройних сил. Якщо вони можуть це зробити за допомогою професіоналів, якщо їхня чисельність достатня, то все гаразд. Однак у багатьох з цих країн чисельність збройних сил відносно невелика.

Після початку великої війни РФ в Україні Латвія постійно проводить військові навчання.Фото: GINTS IVUSKANS/AFP/East News

Саме тому Латвія вирішила запровадити обов’язкову строкову службу. Наразі вона обмежена у масштабах, і лише певна кількість людей призивається до армії. Зголошуються багато добровольців. Однак у нас також існують інші механізми, на кшталт американської Національної гвардії. Ці програми охоплюють людей різного віку — до 55-60 років, які проходять підготовку у вихідні, святкові дні або у вільний від роботи час.

У нас є значна кількість таких людей, які готові захищати нашу країну, якщо виникне така потреба. Призов на строкову службу слугує для того, щоб більше людей отримали необхідні навички для захисту нашої держави

Що більше людей володіють навичками захисту нашої країни, то краще ми готові до будь-якої загрози. Вони можуть просто перебувати в резерві. Це схоже на підхід Фінляндії, де кожен прагне зробити свій внесок. Після Другої Світової війни ця країна зберігала позицію політичної дружби з Росією, але усвідомлювала потенційну можливість нападу. Вони розуміли, що будь-яка загроза, швидше за все, походитиме з Москви, а не від сусідніх країн — Швеції чи Данії. Тому Фінляндія зберегла свою військову техніку — на відміну від багатьох західноєвропейських країн, які в 1990-х і 2000-х роках зробили досить нерозумний вибір і пішли на роззброєння.

Служба держбезпеки Латвії (VDD) перевіряє інформацію про можливу протиправну участь низки осіб, які можуть бути громадянами Латвії, у війні в Україні на боці збройних сил Росії. Чи відомі вам подробиці слідства, якими ви могли б поділитися, та чи знаєте про інші випадки, коли громадяни вашої країни воювали в Україні на боці Росії?

Є окремі випадки, але їх дуже мало. І, якщо взяти до уваги їхній сильний російський акцент, то йдеться саме про російськомовних осіб. Для нас це не є великою проблемою. Їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Але це незаконно. Якщо їх упіймають — їх засудять. Вони потраплять до в'язниці і будуть там гнити якийсь час. Це дуже суворе покарання, тому, я не думаю, що хтось із них повернеться до Латвії.

Те ж саме було з тими, хто вирішив поїхати і воювати за ІДІЛ під час сирійської війни. Якщо вони повернуться, то також потраплять до в'язниці

У звіті Служби державної безпеки Латвії (VDD) за 2023 рік йшлося, що найбільшу загрозу для вашої країни становить Росія. Нещодавно Лукашенко процитував латинський вислів «Хочеш миру — готуйся до війни». Якою є оцінка загрози з боку Білорусі станом на зараз?

Білорусь — це фактично маріонетка Росії. І якщо ви хочете дізнатися, що таке гібридна війна і як вона ведеться, подивіться на Москву та Мінськ. Я маю на увазі, що Росія зараз не має часу, щоб розбиратися з цим «картопляним мужиком». У них просто немає часу, розумієте? Гаразд, він кумедний персонаж, але всі знають, що якщо Росія вирішить напасти на Польщу, Литву чи Латвію, вони можуть піти через Білорусь. Білорусь фактично буде їм допомагати. 

Тому немає ніякої загрози від білоруської армії. Є загроза, що територія Білорусі буде використана у випадку, якщо це буде потрібно Росії.

Так що загроза справді є, але російська. Білорусь не є якоюсь буферною державою. Це частина, так би мовити, російського військового плацдарму. Ось і все

На тлі реорганізації Західного військового округу Росії інтенсивність шпигунства цієї країни за Латвією в майбутньому може ще більше зрости, — про це також йдеться у звіті Служби держбезпеки. І особливо небезпечні люди, які регулярно подорожують з Латвії до Росії і назад. Чи планує Рига анулювати таким особам дозволи на проживання, як це хоче зробити Литва? 

Наші служби безпеки неодноразово публічно попереджали, це робили міністри, прем'єр-міністр, президент і політики, вони застерігали громадян Латвії не їздити без потреби до Росії та Білорусі. Кількість поїздок різко скоротилася. Навіть серед так званих російськомовних, але не повністю. І, звичайно, зараз ми дуже добре знаємо, що Росія використовує свої сили безпеки для вербування агентів. Ми це знаємо і ми вжили всіх необхідних заходів.

У Латвії триває розслідування проти депутатки Європарламенту Тетяни Жданок (партія «Російський союз Латвії»), підозрювану у зв'язках з ФСБ. Російська агентура такого зразка у Латвії — поширене явище? Що робить влада, аби запобігти їхній підривній діяльності?

Вони докладають значних зусиль, але окремі особи в деяких європейських країнах не обов'язково мають бути російського походження, щоб працювати на користь російських інтересів. Це може бути італієць-комуніст або хтось інший, хто роками отримував підтримку чи фінансування з Росії. Цих так званих корисних ідіотів багато. Деякі з них мотивовані грошима, а інші просто є дурнями. Цю тактику Росія застосовує ще з радянських часів, використовуючи людей у власних цілях. Навіть без витоку інформації було очевидно, що Жданок працювала в інтересах Росії або на користь Російської держави. 

Проблема полягає в тому, що Європейський Союз та Європейський парламент не вживають рішучих заходів, незважаючи на те, що наша сторона неодноразово висловлювала занепокоєння. Зрештою, вони зробили певні кроки, наклавши обмеження на діяльність Жданок.

Лише повномасштабна війна в Україні змусила Захід нарешті розплющити очі. Вони навіть не здригнулися, коли був окупований Крим, що справді прикро

Багато європейських і північноамериканських політиків неодноразово визнавали, що «якби ми тільки прислухалися до країн Балтії». Зрештою, хто може зрозуміти росіян краще, ніж ті, хто протягом 50 років зазнавав утисків, був змушений вивчати російську мову і жив поруч зі значним російським населенням? Глибокі знання і розуміння російської культури і менталітету, які існують тут, в Латвії та Естонії, ніколи не були повністю використані Заходом.

Чому на вашу думку Україна досі не в НАТО і коли чекати приєднання країни до Альянсу?

Ви можете звинувачувати в цьому лише своїх політиків з 90-х і 2000-х років. Такі країни, як Латвія та Естонія, ухвалили рішення про вступ до ЄС і НАТО, коли це ще було можливо, у той час, як ваші політики виступали за збереження зв'язків з Росією і підкреслювали переваги цього. Погляньте, до чого це призвело. 

Ми скористалися можливістю — у вас вона теж була. Двері були відчинені лише на короткий період часу, і, незважаючи на те, що у нас були різні уряди з різними ідеологіями, жоден з них не скасував рішення, ухвалене в 94-му році про набуття членства в НАТО. Громадськість підтримала цей крок, бо вже тоді ми розуміли, що відносини з Росією закінчаться погано. Однак дуже прикро, що в той час ваші політики, схоже, були більше зосереджені на зароблянні легких грошей, ніж на забезпеченні майбутнього нації та порятунку життів.

Яке рішення буде ухвалено на саміті НАТО у Вашингтоні у липні 2024 року? Фото: ОПУ

Якщо ж говорити про швидкість вступу України в НАТО, це складно передбачити з упевненістю. Але сам факт того, що НАТО розглядає Україну як країну, яка стане членом Альянсу, вже є дуже добрим знаком. Як тільки конфлікт вщухне і Україна відновить контроль над своєю територією, у неї з'явиться потенціал для створення однієї з найсильніших армій у світі, яка, ймовірно, посяде друге місце після Сполучених Штатів. Більше того, українські військові будуть винятково досвідченими і зможуть запропонувати цінну інформацію для кращого розуміння такого супротивника, як Росія. Інші країни НАТО і держави, що не є членами Альянсу, так багато дізналися від українців та їхньої армії про Росію та її потенціал, про те, як та воює і нападає.

Мають бути рішення, які будуть позитивними для України на шляху до повноправного членства в НАТО, або рішення, які допоможуть боротися з Росією і повернути свою територію

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.

Українська журналістка. Записує інтерв’ю з міжнародними політиками, військовими та дипломатами

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Щекавиця чи бомбосховище? Останній тиждень українці типово кепкують з ядерних погроз Кремля, а паралельно переживають все нові рекордні нальоти «шахедів» та крилатих ракет. 

У листопаді було багато «вперше». Вперше ЗСУ вдарили західним далекобоєм по території РФ. Та, у відповідь, вперше застосувала по Україні свою «вундерваффе». Вперше за довгий час відновилися розмови про ядерку.

Наскільки реальними є погрози Кремля щодо застосування ядерної зброї? Як, коли та на чиїх умовах завершиться війна? На ці питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів полковник військової розвідки Великої Британії у відставці Філіп Інгрем. 

Довгоочікуваний дозвіл

Марина Степаненко: Філіпе, нашу розмову хочу розпочати з нещодавніх ударів ЗСУ ракетами Storm Shadow/Scalp і ATACMS по території РФ. Усі ми дуже чекали на цей дозвіл. Як, на вашу думку, ця зброя вплине на наступну фазу війни, особливо на логістику і моральний дух російських солдатів?

Філіп Інгрем: Це має великий вплив не лише на моральний дух російських солдатів, але й на самого Володимира Путіна. З його реакції цілком зрозуміло, що він дуже стурбований використанням цих ракет. Самі по собі вони не матимуть вирішального впливу на перебіг війни. Але вони дають Україні додаткові можливості, які мали б бути у неї вже давно. 

Західні далекобійні ракети відкинуть росіян ще далі назад — їм доведеться бути обачнішими щодо того, де вони зберігають боєприпаси, розміщують свої штаби, концентрують війська. В результаті, їм знадобиться більше часу, щоб доправити підкріплення на лінію фронту, і це дає українським військовим більше можливостей оперативно розправлятися з ворожими угрупованнями, коли вони наближаються до лінії фронту.

Таким чином, це матиме невеликий вплив на тактичну ситуацію, скоріше, він буде на оперативному рівні. Самого ж Путіна турбують стратегічні наслідки, адже він розуміє, що Захід і надалі підтримуватиме Україну — і не відступить.

Ракети Storm Shadow довели свою ефективність в ураженні стратегічно важливих російських цілей, в тому числі командних центрів і логістичних вузлів. Як Росія може адаптувати свої оборонні стратегії на тлі цих ударів з великої відстані?

Росія намагається з'ясувати, як адаптувати свої оборонні стратегії. Але, я не думаю, що вони знають, як це зробити. Тож вони намагатимуться відсунути свої штаби якомога далі назад.

Ймовірно, вони спробують розмістити їх поблизу цивільної інфраструктури, що суперечить Женевським конвенціям. Але вони це зроблять. І якщо буде якась українська атака, то вони стверджуватимуть, що це була атака на цивільну інфраструктуру.

Водночас, я думаю, що Росія зараз у досить відчайдушному становищі, оскільки зброя великої дальності стає все доступнішою для України. Це не лише Storm Shadow/Scalp-EG чи ПЗРК ATACMS, а й розробка Україною своїх БПЛА дальнього радіусу дії. Це одна з причин, чому ми бачимо, як Володимир Путін кричить про ядерний потенціал і використовує балістичні ракети середньої дальності у відповідь. Все, що він намагається зробити, — це погрожувати Заходу.

Я не думаю, що він дійсно знає, куди рухатися далі

Чому, на вашу думку, Сполученим Штатам знадобилося так багато часу для надання дозволу, та чому це рішення ухвалили лише зараз, фактично наприкінці третього року війни Росії проти України? Чи це, так би мовити, останній акорд Байдена?

Захід занадто довго не давав Україні дозволу на використання далекобійної зброї. Я думаю, що частково це пов'язано з внутрішньою політикою в різних країнах Заходу. 2024 рік був особливо складним з політичної точки зору в усьому світі, тому що відбулися понад 60 виборів різних рівнів.

Зокрема, у Сполучених Штатах ми бачили, як лідер Палати представників затримав пакет допомоги Україні на суму понад 60 мільярдів доларів через те, що він хотів пов'язати його з нелегальною імміграцією. Це було внутрішньополітичне питання. 

Також думаю, що Джо Байден не хотів давати Україні дозвіл на застосування далекобійної зброї саме на тлі президентської кампанії — всі опитування показували, що це питання балансувало, як на лезі ножа. Він не хотів робити нічого, що потенційно могло б переконати внутрішніх виборців голосувати за Трампа, а не за Гарріс. І коли вибори закінчилися, стало цілком зрозуміло, що Трамп переміг, тоді Байден зміг ухвалити це рішення.

Також не виключаю, що команда Трампа зустрілася з Байденом і попросила його ухвалити це рішення зараз, щоб Трампові не довелося робити це одразу після складання присяги в січні
Український військовий б'є по російських позиціях поблизу Бахмута. Фото: Efrem Lukatsky/Associated Press/East News

Він не хоче бути лідером, який ухвалив рішення про дозвіл застосування американської далекобійної зброї по території РФ. Натомість, він хоче мати більше простору для маневру, коли справа дійде до переговорів, які він, за його словами, збирається розпочати, щойно стане президентом. 

Водночас я був розчарований здатністю британців і французів санкціонувати використання ракет Storm Shadow та Scalp-EG. Це англо-французькі ракети з деякими американськими компонентами, які мають спеціальні експортні ліцензії. Саме тому США наклала вето на їхнє використання. Але це політична річ, яку можна було б вирішити досить легко.

Наскільки можливий сценарій, що після інавгурації Трамп відкличе всі ці дозволи?

Я не думаю, що він їх відкличе. Якщо ви подивитеся як Трамп вирішує проблеми, то зрозумієте, що він діє як бізнесмен, а не дипломат. Тому мова, яку він використовує, є запальною, загрозливою.

Думаю, він вже пригрозив Путіну. Поясню. Був нібито телефонний дзвінок між Трампом і російським президентом, який у Кремлі заперечили. Натомість команда Дональда Трампа заявила, що новообраний президент просив Путіна нічого не ескалувати. Замість цього РФ здійснила одну з найбільших за останні роки атаку безпілотників на Київ та інші регіони. Потім по всьому російському національному телебаченню показали оголені фотографії Меланії Трамп.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/673653186b05ada596bed5bf_Tamar%20Jacoby.avif">Тамар Джейкобі: Це може стати самотньою битвою для України</span>

Це наводить мене на думку, що телефонний дзвінок, ймовірно, відбувся. І Путіну не сподобалися погрози, які надходили від Трампа. Російський лідер не піде на переговори, він не поступиться.

З іншого боку, ми маємо Володимира Зеленського, який представив свій план завершення війни Трампу та іншим світовим лідерам. Український президент публічно заявив, що готовий до переговорів.

І це ставить Дональда Трампа в дуже складне становище. Потенційно він може запропонувати росіянам, мовляв, якщо вони співпрацюватимуть, то Америка відкличе всі дозволи (на застосування американської зброї Україною. — Авт.). Якщо це не спрацює, то Трамп буде змушений надати Києву додаткові дозволи, щоб дуже сильно вдарити по Володимиру Путіну. Для цього він використає українських військових.

Російська «вундерваффе» 

21 листопада РФ вперше випробувала балістичну ракету нового зразка, вдаривши нею по українському місту Дніпро. У РФ кажуть, що це начебто була новітня система «Орєшнік». Українське ГУР стверджує, що це, ймовірно, була ракета зі складу ракетного комплексу «Кедр». Що її запуск змінює для України та світу? 

Ми побачили певну ескалацію. Спочатку американці дали дозвіл на використання ATACMS, тобто тактичної балістичної ракети малої дальності. А потім ми дізналися про дозвіл на використання Storm Shadow/Scalp-EG, тобто крилатої ракети.

Між ними є різниця. Балістична ракета піднімається дуже високо, а потім спускається за балістичною траєкторією, що перевершує за швидкістю звук. Крилаті ракети, такі як Scalp і Storm Shadow, летять дуже низько, немов літак.

Балістичні ракети класифікуються за дальністю польоту. У нас є балістичні ракети малої дальності — ATACMS, балістичні ракети середньої дальності і міжконтинентальні балістичні ракети. Те, чим відповіла Росія, — це балістична ракета середньої дальності, яка може здолати від 3000 до 5500 кілометрів.

Володимир Путін побрязкав ядерною шаблею, адже ці ракети здатні нести ядерну боєголовку. Таким чином він погрожує Європі, мовляв, може атакувати будь-яку столицю. Але я думаю, що це також була гра, мовляв, «моя ракета більша за твою»

Він роздратований. Це синдром маленької людини, який притаманний Володимиру Путіну, він хоче довести, що у нього є більша і потужніша зброя. Той факт, що він сказав, що це «нова зброя», знову ж таки, я думаю, що це частина його загрозливої риторики.

У нього в арсеналі багато балістичних ракет середньої дальності. Вони там вже давно. Можливо, він отримав додаткові ракети від Північної Кореї або, можливо, Ірану.

Північна Корея розробляє балістичні ракети середньої дальності вже досить давно, ймовірно, за допомогою Росії. І я не здивуюся, якщо Путін отримав кілька таких ракет і просто випробовує їх.

Військові експерти повідомляли, що для удару по Дніпру Росія могла використати міжконтинентальну балістичну ракету РС-26 «Рубіж». Багато хто наголосив, що це репетиція ядерного удару. Які загрози несе ця ракета?  

Так, РС-26 або в термінології НАТО SS-31 — це міжконтинентальна балістична ракета. Вона має більшу дальність польоту, ніж балістична ракета середньої дальності, і тому вона може поцілити навіть по території США. Знову ж таки, Путін — це маленький чоловічок, який кричить, що моя ракета більша за вашу. Він намагається погрожувати. 

Путін завжди наголошує на тому, що Росія є ядерною державою. Та, думаю, що він не застосує ядерну зброю за жодних обставин, навіть ту, що класифікується як тактична ядерна зброя

Вона так називається, бо її моніторинг здійснюються відповідно до міжнародних правил контролю над озброєннями. Вона може мати тактичний вплив на полі бою, але насправді будь-яке застосування будь-якої ядерної зброї матиме скоріше стратегічний вплив.

Якщо Путін піде на ядерний удар, то він втратить мовчазну підтримку Китаю та Індії. Він покладається на Індію щодо експорту значної частини своєї нафти, яку вона потім переробляє і продає на Захід у вигляді очищеного бензину, дизельного палива та інших продуктів. Якщо він втратить цей ринок, він втратить можливість генерувати капітал, необхідний для продовження війни.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/67406d9da131fd9391aa0817_EN_01637802_1015.jpg">Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета</span>

Китай дає йому доступ до багатьох технологій. Натомість Пекін, імовірно, фізично купує великі шматки Росії, зокрема й природні ресурси. Сі Цзіньпін захоче захистити свої інвестиції і чинитиме тиск на Путіна, щоб той не використовував ядерну зброю в будь-який спосіб, адже найбільший ринок Китаю все ще розташований на Заході. Найбільший ринок Індії — також на Заході.

У випадку ядерного удару, якщо Пекін та Нью-Делі не розірвуть відносини з Москвою, то вони опиняться під такими жорсткими санкціями, що це фактично зруйнує їхні економіки. А вони цього не хочуть. Це те, що рухає ними в першу чергу.

Отож Путін відчуватиме тиск. Він знає, що не може продовжувати війну без підтримки Китаю, Індії та інших країн, і тому не ризикне втратити цю підтримку. Саме тому, я не думаю, що він збирається використовувати ядерну зброю зараз.

У США доволі панічно сприйняли удар по Дніпру — лунали заяви про початок «третьої світової». Якою реакція була у Британії? Та як би ви трактували подальші погрози Путіна продовжити випробування так званого «Орєшніка»?

Паніка, яка виникла на Заході, в першу чергу виникла в ЗМІ, а медійники полюбляють надмірно роздувати сенсації — що більше «кліків» мають їхні сайти, то більше заходить рекламодавців. Тож сенсація з чогось подібного — це клікбейт. Те ж саме відбулося й у Великій Британії, багато ЗМІ зробили з цього сенсацію.

Я вивчав ядерну зброю в рамках моїх наукових ступенів і працював над багатьма військовими сценаріями, пов'язаними з її застосуванням або захистом від радіоактивних опадів. На полі бою тактична ядерна зброя, враховуючи розмір лінії фронту в Україні, мала б певний вплив. Але це вплинуло б на росіян так само, як і на українців. Тому я не бачу жодної військової логіки в її застосуванні.

Дорога до миру

До інавгурації Дональда Трампа залишилося менше 8 тижнів. Поважний український дипломат Андрій Мельник, посол України в Бразилії, стверджує, що коли Трамп заступить на посаду, то рішення щодо примирення Росії та України вже може бути ухвалене. На вашу думку, чи це можливо, та на чию користь буде цей «спроєктований» американцями мир? 

З міжнародної геополітичної точки зору, найгірше є непередбачуваність Дональда Трампа. І це турбує багатьох лідерів. Адже він каже одне, а робить щось зовсім інше.

У нього випадково з'являється ідея і він її просуває. І ця непередбачуваність робить його дуже складним для розуміння. Я думаю, що він вже веде переговори з обома сторонами

Зараз важко сказати, наскільки Трамп лояльний до Росії. Не Путін, а Зеленський приніс йому послідовний план завершення війни. Російський президент зараз реагує, а ініціатива на боці України і вона не залежить від того, що відбувається на фронті. 

Дуже небезпечно вимірювати успіх конфлікту лише тим, як рухається лінія фронту. Я наведу приклад В'єтнаму: американці виграли кожну тактичну битву, яку вони коли-небудь там вели, але вони програли війну. 

І я думаю, що війна закінчиться не завдяки тактичним маневрам. Що саме станеться? Я не знаю, але не думаю, що для України все буде так погано, як багато західних коментаторів і багато прихильників Трампа вважають. Я думаю, що важкі часи чекають саме на Путіна.

Сенатор від Республіканської партії Ліндсі Грем вважає, що США мають і надалі підтримувати Україну в обмін на рідкісні корисні копалини, які є критично важливими для передових технологій, зокрема й оборонних систем. Чи може прив'язка військової підтримки до доступу до ресурсів створити прецедент для майбутніх міжнародних конфліктів? Якими є потенційні ризики такого трансакційного підходу?

Я думаю, що трансакційні підходи до конфліктів існували протягом століть. Ми бачили це під час Другої світової війни — ленд-ліз, і знадобилися десятиліття, щоб закрити борг. Я не думаю, що має значення, чим виплачуються позики: грошима, доступом до природних ресурсів чи чимось іншим. Головне, щоб країна, якій допомогли, була в змозі повернути борги.

Але використання природних мінералів і особливо тих, що класифікуються як рідкоземельні, дійсно дуже цікаве, тому що зараз від них залежать всі наші електронні пристрої. У світі існує дуже мало економічно життєздатних родовищ, де їх можна видобувати. Переважна більшість з них належить Китаю.

Пекін також контролює ринок рідкоземельних металів. Тож пропозиція американського сенатора пов'язана з проблемами самих Штатів. Вони настільки стурбовані китайським контролем над цим ринком, що Міністерство оборони США фінансує відкриття економічно нежиттєздатних шахт, щоб отримати доступ до мінералів, необхідних для оборонних технологій США. У разі конфлікту Вашингтон хоче продовжувати виробляти передові системи озброєнь і не залежати ні від кого.

Тому я не здивований, що існує пропозиція прив’язати підтримку до рідкоземельних елементів. Це просто додаткова ціна. Це спосіб торгуватися. І не обов'язково все весь час має вимірюватися грошовим еквівалентом.

Як на вашу думку має виглядати справедливий для України мир? 

Справедливий мир для України має бути справедливим миром і для всього світу. Якщо існує прецедент, коли більша країна-агресор може забрати територію силою, то це підриває світовий порядок, яким ми його знаємо. Тому єдине справедливе рішення, яке може бути, — це відновлення міжнародно визнаних кордонів України з гарантіями безпеки. Існує низка рішень, які ви можете запропонувати, і які різні сторони можуть вважати прийнятними.

Повернення Криму до складу України, я вважаю, є обов'язковим, це має відбутися. Але може бути укладена угода про те, що Крим буде повністю демілітаризований і потенційно перейде під протекторат ООН
Будівля, пошкоджена російським ракетним ударом. Одеська область. Фото: Ukrinform/East News

Отже, є багато способів представити відновлення території так, щоб це можна було продати росіянам. Але я думаю, що суть в тому, що РФ повинна відійти від нині визнаних міжнародних кордонів України. Це єдине рішення, яке, на мою думку, має прийняти світ.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/673105acf1b9b5d4d7ed87f7_67310383908def1436b4086f_EN_01563015_2687.avif">Американські гірки: чого чекати від перемоги Трампа</span>

Очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський каже, що мир настане не коли Україна, а коли Росія  перестане воювати. Мовляв, Путін має дійти висновку, що війна була помилкою і її неможливо виграти прийнятною ціною. Хто або що може змусити російського президента це зрозуміти? 

Я думаю, що це питання на шість трильйонів доларів. Путін перебуває в настільки ізольованій бульбашці, що вважає, ніби все йде правильно. Майже так само, як Адольф Гітлер у своєму бункері в Берліні наприкінці Другої світової війни.

Він не думав, що Німеччина програє, поки не зрозумів, що Німеччина програла і не покінчив життя самогубством. Я думаю, що подібне чекає і Володимира Путіна. Він ніколи не визнає, що Росія програє, тому він робить все можливе, щоб затягнути війну якомога довше і спричинити якомога більше виснаження. Він сподівається, що Захід втомиться від України.

Ми повинні визнати, що таке війна. Війна — це дипломатія іншими засобами. І єдиний можливий кінець війни — це дипломатичний кінець, коли обидві сторони сідають за стіл переговорів і домовляються про остаточне, узгоджене рішення

Якщо ми подивимося на Другу світову війну, то вона закінчилася повною капітуляцією Німеччини. Ми не побачимо повної капітуляції Росії перед Заходом, але переговори будуть. Володимир Путін або той, хто прийде йому на зміну, повинен буде визнати, що те, що сталося в Україні, було неправильним, і вивести російські війська, а потім підписати ще деякі гарантії безпеки, на які вони, можливо, не погодяться, не виконають їх на якомусь етапі в майбутньому. Але існує лише дипломатичне вирішення конфлікту.

Все, що відбувається на фронті зараз — створює умови для переговорів щодо дипломатичного врегулювання. І жодна зі сторін не перебуває в тому стані, коли вони задоволені своїми досягненням, щоб сісти за стіл переговорів. І от тут буде дуже цікаво подивитися на тиск Дональда Трампа. Я не здивуюся, якщо він зніме ще більше обмежень на використання західної зброї українцями, надасть Києву ще більші пакети озброєнь або ухвалить якесь принципово нове рішення.

Інша мотивація Трампа полягає в тому, що в світі є три конфлікти, які перебувають на різних стадіях боротьби або розвитку. У нас є Європа з Росією та Україною, Близький Схід з Ізраїлем та Іраном. І ми маємо ситуацію, що розвивається в Південно-Східній Азії довкола Тайваню. Америка хоче, щоб Європа взяла на себе один із цих конфліктів і приділяла йому більшу увагу. Це не означає, що Вашингтон припинить свою підтримку. Вона просто хоче, щоб європейські країни зосередилися на підтримці України, тоді як Америка займатиметься Близьким Сходом і Південно-Східною Азією. Я думаю, що коли Дональд Трамп повернеться до Білого дому, то він скаже, що це несправедливо з боку світу очікувати, що на плечі США мають лягти аж три конфлікти одночасно. І саме тому в січні ми побачимо справжній тиск.

Що на цьому тлі означають нещодавні дзвінки високопоставлених політиків Володимиру Путіну? Ви вже згадали розмову Трампа з російським президентом, а як щодо телефонних переговорів німецького канцлера Олафа Шольца з Путіним?

Ці дзвінки мають вплив і вони є важливими з різних точок зору. Ми бачили, як президент Франції Макрон час від часу контактував з Путіним, і це нічого не дало. Але це дозволило Путіну думати, що він все ще залишається глобальним гравцем. І я думаю, що саме це він знову відчув у випадку з канцлером Німеччини Шольцом. Шольц намагався вплинути на Путіна і цікаво спостерігати саме за тим, як він намагається балансувати між підтримкою України та відносинами з РФ, які дісталися йому у спадок. Я не думаю, що нам відомі всі деталі. Очевидно, що Ангела Меркель, попередній канцлер Німеччини, мала набагато тісніші стосунки з Росією та Володимиром Путіним, ніж будь-хто на Заході був готовий визнати.

Шольц зі своїм коаліційним урядом опинилися у дуже складному становищі, коли він, здається, дме то в один, то в інший бік. Здається, що він дуже проукраїнський, і німці щиро підтримують Київ. Берлін є одним з найбільших донорів військової, економічної та гуманітарної допомоги. Водночас Шольц стримує себе і не дозволяє ухвалювати ключові рішення на користь України. Це, зокрема, стосується надання та використання ракет TAURUS. Звісно, на це можуть бути свої особливі причини, які досі не стали надбанням громадськості.

Але, ось такі міжнародні дзвінки підбадьорюють Путіна. Він може подвоїти свої зусилля в України, думаючи, що він має рацію. У цьому полягає небезпека всіх цих телефонних дзвінків від лідерів інших країн

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Ядерного удару не буде. Полковник британської військової розвідки пояснив, чому РФ це не вигідно

Марина Степаненко

Марія Гурська: Нещодавно ви повернулися з Києва. Які найважливіші розмови та враження привезли у Варшаву? 

Павел Коваль: У мене є одне враження, яким я хотів би поділитися. Знову кілька машин стали на кордоні. Вони навіть особливо нічого не заблокували. Я кажу про польсько-український кордон. А всі вже кажуть: «Ой, матінко, Польща перекрила кордон». Дозвольте нагадати: польський уряд не підтримує ці протести. Вони розганяються відповідно до закону — і так буде й надалі. Проте Польща — демократична країна і тут завжди хтось буде протестувати. Але я хотів би попросити всіх українських друзів — не робіть висновків про всю Польщу і про всю польську допомогу, про всі польсько-українські відносини на основі кількох вантажівок. Абсурд полягає у тому, що польські вантажівки протестують на кордоні з Україною проти підписання Польщею угоди з південноамериканськими країнами Меркосур.

Все це не має жодного відношення до України. Але в Україні навіть мудрі люди починають приходити до думки, що Польща хоче нашкодити Україні

Можливо, бо Аргентина, Бразилія, Парагвай, Болівія та Уругвай перебувають трохи далі, ніж наш кордон?

Вони просто відчули, що наш кордон — це чутливе місце, і тому щоразу намагаються його блокувати. Але польський уряд веде переговори та використовує інші правові форми, щоб уникнути блокування. Так є і буде, але не можна через кожну пару вантажівок на кордоні оголошувати кінець польсько-українського діалогу, бо це просто абсурд.

Фермери кажуть, що вони повернуться, поновлять блокаду 10 грудня, а для України кожне таке блокування болюче і є ударом по нашій економіці. Як з цим бути?

Блокада у Дорогуську. Березень 2024 року. Фото: MAREK BEREZOWSKI/REPORTER

Польський уряд цього не підтримує і намагається з цим боротися. У рамках закону. Україна — правова держава, як і Польща. Влада не може нашкодити цим протестувальникам. Вона повинна або вести з ними переговори, або використовувати інші законні методи, щоб не дати їм перекрити кордон. Але, чесно кажучи, повністю кордон ніколи й не перекривали, навіть у розпал протестів рік тому, а зараз справа лише в кількох фурах. Розуміння пропорції здається мені надзвичайно важливим у наш час, бо інакше з’являються такі емоції, які вже неможливо потім опанувати.

До президентських виборів у Польщі залишається приблизно пів року. Точна дата не визначена, але, швидше за все, це буде в травні. Найбільші політичні сили визначилися з кандидатами. Громадянська коаліція висунула нинішнього президента Варшави Рафала Тшасковського. Передусім питання — чому Тшасковський, а не Сікорський, нинішній міністр закордонних справ? Що це означає для України?

Тшасковський переміг на праймеріз Громадянської коаліції з рахунком приблизно 75 проти 25. Він довго готувався до цього. Важливу роль тут відіграє пам’ять про вибори 5 років тому. У часи влади ПіС Тшасковський був дуже близький до перемоги над Анджеєм Дудою. У нас тоді було таке переконання, що ці вибори у нас вкрали. Влада і уряд здійснили надзвичайно великий тиск у тій кампанії, це були нечесні вибори. Я думаю, тут зіграли роль усі ці елементи — пам’ять про минулу кампанію, з якою Тшасковський дуже добре впорався, традиція, яка існує в Польщі, що президент Варшави вважається потенційним кандидатом у президенти країни, а також той факт, що він є популярним, — це також відіграє роль, бо Тшасковського просто люблять люди.

Якою є позиція Рафала Тшасковського щодо східної політики, щодо України?

Я не думаю, що йому навіть потрібно щось говорити. Все, що потрібно, це подивитися на дії Варшави.

Варшава за мерства Тшасковського була одним із найбільш відкритих міст для біженців з України. Це було місто, яке підтримувало і підтримує Україну. Це одне з перших міст у світі, яке долучилося, наприклад, до планів відбудови Маріуполя

Я міг би довго говорити про участь Варшави під керівництвом Рафала Тшасковського в допомозі Україні — як у мікромасштабі окремих конкретних міських проєктів, так і в політичному, міжнародному сенсі. Тшасковський відомий на світовому рівні, має досвід роботи заступником міністра закордонних справ, був депутатом Європарламенту і неодноразово висловлювався з приводу російської війни в Україні. Його позиція з цього приводу чітка, і я її повністю підтримую.

Рафал Тшасковський буде кандидатом у президенти Польщі. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Кандидатом від ПіС став голова Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький. Чи будуть болючі питання польсько-українських відносин розігруватися у президентських кампаніях обох кандидатів? 

Не думаю. Після заяви Андрія Сибіги, за яку я хотів би подякувати, ми бачимо, як поступово досягається розуміння того, що питання ексгумацій слід відокремити від питань вшанування пам’яті і визнати, що всі ексгумації будь-яких — польських, українських чи єврейських могил чи то з одного боку кордону, чи з іншого — є питанням прав людини. Наші близькі заслуговують на те, щоб на нормальних умовах сказати: ми хочемо знайти рештки наших рідних, поховати їх, написати їхні ім’я та прізвище, щоб була змога інколи помолитися у цьому місці. Це базове право на гідну пам'ять про близьких. У цьому немає нічого надзвичайного. Раніше питання ексгумації поєднувалося з іншими темами і ставало предметом торгів. Я певен, що родичі кожного загиблого, будь-якої національності мають право пам’ятати про своїх близьких. Я говорю «будь-якої» національності, але, звісно, маю на увазі передусім польську, але також українську. Це питання не буде великим елементом виборчої кампанії, якщо піде в тому руслі, в якому це бачить сьогодні українська сторона.

Якщо ми будемо слідувати прикладу Сибіги, який він показав у своїй промові у Варшаві, ми зможемо знайти хороші рішення і для інших тем

Фіксацією жертв Волинської трагедії з українського боку зараз займається польський професор Ігор Галагіда в Українському Католицькому Університеті. Цікаво, чого українська та польська команди досягнуть разом. Після пресконференції голів МЗС обох країн Сибіга і Сікорський заявили, що працюватимуть над практичними механізмами проведення пошукових і ексгумаційних робіт. Як ви бачите ці механізми під час війни?

У мене є бачення, але я поки що нічого не скажу, бо не маю на це повноважень. Розмови тривають. По-перше, ця діяльність є частково архівною, адже ці місця потрібно точно позначити, більшість вже позначена, і це дослідження можна і потрібно проводити. Війна тут — може бути перешкодою — а, можливо, в якомусь сенсі це хороший контекст, тому що люди розуміють біль, і все це десь перехрещується.

Українці також відчувають біль, коли хтось із їхніх близьких помирає, а вони не знають, де його тіло. Польські й українські експерти зробили велику політику з такої елементарної речі, як те, що через 80 років родичі хочуть знати, де тіло їхнього дядька або діда. Що стоїть на заваді тому, щоб врешті закрити цю справу?

Чи вірно я розумію, що Рада з питань співпраці з Україною братиме активну участь у цьому процесі?

Так і, можливо, навіть я особисто, якщо буде потреба. Історичні питання не є основним нашим завданням, але на них також розширюється наш мандат. Якщо буде потрібна підтримка — ми підтримаємо.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що Україна зацікавлена ​​в отриманні від Польщі будівлі Генконсульства Росії в Познані і вже направила запит польській стороні. Що ви думаєте про можливість ухвалення такого рішення?

Я не до кінця поінформований щодо стану справ цьому питанні. Відкриття офіційного консульства в якомусь місці, передача будівлі — це значна кількість юридичних і формальних аспектів. Питання — які там юридичні умови, наскільки це можливо на даному етапі з формальної або безпекової точки зору.  Я скажу вам більше в майбутньому, коли про все дізнаюся. До речі, я б говорив не тільки про Познань, а й, наприклад, про Ряшів, де діє українське консульство, але все ще чекають на консула.

Я відчуваю потребу і запит українських громадян на представництво своїх дипломатів, і у різних містах є запит на консульське дипломатичне представництво України, тому що багато речей, які відбуваються в Польщі, пов’язані з Україною

Наразі прямо навпроти російського посольства у Варшаві діє ресторан «Крим» — як нагадування про російські злочини, а поруч із ним розташовна Алея жертв російської агресії як ще один важливий факт підтримки України польською столицею. Та чи цього достатньо?

Якщо говорити про нагадування, я вважаю, що Польща є країною, яка справді багато робить. Ми демонструємо солідарність з Україною в усіх сферах. І це зрозуміло всім, з ким я маю справу. 

Cвітові медіа обговорюють ядерний шантаж з боку Кремля і те, як гарантувати перемогу України в довгостроковій перспективі. Видання The New York Times повідомляє: деякі західні чиновники припускають, що президент США Байден може повернути Україні ядерну зброю. Наразі це просто коментарі, але що ви думаєте про таку можливість?

Це не викликає довіри. Справа проста: українцям потрібно дозволити атакувати з застосуванням найкращих зразків озброєння і згідно з міжнародним правом, тому що на них напали. Все інше є створенням плутанини для послаблення обороноздатності України. Додавання заяв про потребу ядерної зброї для України — це наче спроба погрожування якоюсь ядерною війною, а тут мова не про ядерну війну, а про звичайну просту річ: українці захищаються, і в рамках оборони атакують стратегічні цілі, з яких на них нападають. Все інше — непотрібне реагування на російські провокації. 

Видання Le Monde пише, що між європейськими лідерами відновилися конфіденційні консультації щодо можливості введення військ європейських країн на територію України для сприяння припиненню російсько-української війни. Що ви думаєте про таку перспективу?

Путін зараз в такому психічному стані, що не чекає жодних пропозицій з Європи. У нього є видимість успіху після після саміту BRICKs у Казані та деяких нових подій у міжнародних відносинах — наприклад, дзвінок федерального канцлера Шредера. Чекайте. Як зараз звуть федерального канцлера? 

Шольц.

Точно! Шольц. Я просто забув, він нагадує мені Шредера. Не знаю чому. Так от, він йому подзвонив. Цей дзвінок був більше в стилі Шредера, на жаль. І, можливо, Путін думає, що для нього дме якийсь новий вітер, і він отримав якусь суперенергію, а тим часом всі на Заході очікують, що буде якийсь перелам. Може, буде, а може, й ні. Сам не знаю.

То яке може бути рішення? Захід його шукає. І Путін також шукає, як перемогти.

Підтримка України. У нас є тільки один вихід — послідовно підтримувати Україну заради спільної безпеки. 

20
хв

Павел Коваль: Ексгумації — це не велика політика, а питання гідності

Марія Гурська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ядерного удару не буде. Полковник британської військової розвідки пояснив, чому РФ це не вигідно

Ексклюзив
20
хв

Від чат-ботів до системи безпеки водіїв: як українські компанії застосовують штучний інтелект

Ексклюзив
20
хв

Не ходіть сюди, тут скрізь міни

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress