Блоги

Я не є членом жодної організації чи політичної партії. Я — незалежний журналіст. Я просто хочу пояснити, що відбувається зараз у Польщі. 

До виборів залишились лічені дні. Багато відомих польських жінок — активісток, акторок, відомих жінок — об'єдналися у такі виборчі ініціативи як «Я підтримую жіночий успіх» (Wspieram sukces kobiet) чи «Жінки на вибори» (Kobiety na Wybory). Чому вони з'явилися зараз?

У Польщі 53% виборців — це жінки. І голос кожної — найважливіший. Жінок закликають йти на вибори та голосувати.

Але не тільки це. Жіночі ініціативи вголос говорять про найважливіші проблеми польок.

Були проведені опитування, в яких взяли участь майже 20 тисяч жінок із різних міст і сіл. У них запитали: «Які їхні найбільші проблеми?», «Чому вони не ходять на вибори». І що виявилось? Однією з найголовніших проблем польок є насилля. Фізичне, сексуальне, моральне, фінансове. Але не тільки. Ще одна велика проблема — це антиаборційний закон [польський закон про переривання вагітності є одним із найсуворіших у світі. — Ред.]. 

1 жовтня у Варшаві пройшла масштабна акція — Марш мільйона сердець, організований найбільшою опозиційної силою Польщі «Громадянською платформою». Для чого жінки приєднались до цього мітингу? За кілька місяців до цього через заборону абортів у лікарні померла жінка [йдеться про 33-річну Дороту Лалик, яка була на 5-му місяці вагітності. У неї почались передчасні пологи, однак медики відмовились видаляти плід. Він помер в утробі матері, а через три дні і жінка — від зараження крові. — Ред.]. Лікарі бояться робити аборт навіть тоді, коли це може врятувати життя [за переривання вагітності у Польщі загрожує 5 років ув'язнення. — Ред.]. 

Ще до того, як ПіС («Право і Справедливість») прийшли до влади, польський антиаборційний закон був і так одним із найсуворіших в Європі [ухвалений у 1993 році, він передбачав три випадки, коли можливий аборт: загроза життю матері, вагітність внаслідок зґвалтування, а також дефект плоду. — Ред.]. З 2021 року у Польщі заборонено переривати вагітність, якщо плід має незворотні ураження чи невиліковну хворобу, яка загрожує його життю.

Жінці, яка знає про дефекти своєї ще ненародженої дитини, кажуть чекати. Коли плід помре. Але ніякого аборту. Коли ненароджене дитя помирає, буває так, що мати теж помирає. Лікарі бояться в'язниці, тому зволікають із рішенням робити аборт.

Поліція як злочинців розшукує жінок, які зробили аборти.

Приниження, з яким щоденно живуть польки, загроза їхньому здоров'ю та життю стали однією з причин, чому ми приєднались до Маршу мільйона сердець. Жінки сказали: «Досить! Ми виходимо на вулиці».

Ми, польки, почуваємось так, ніби повернулись на сотні років назад — у часи Середньовіччя. Крім заборони аборту, у Польщі на державному рівні не фінансується екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) — у рамках Національного фонду здоров’я (Narodowy Fundusz Zdrowia, NFZ). Якщо раніше штучне запліднення можна було провести за рахунок медстрахування, то тепер ні. Люди роблять купу аналізів, спроб ЕКЗ, витрачають на це шалені суми. Але держава не робить нічого. Це при тому, що безпліддя — глобальна проблема [за даними ВООЗ, 15-20% пар не можуть народити дітей, у Польщі близько 3 мільйонів людей — безплідні. — Ред.].

Влада і церква дуже погано говорять про дітей, народжених шляхом ЕКЗ. Це взагалі тема на окремий фільм, статтю чи книгу. Багато хейту і ненависті у суспільстві. Аборт — гріх. Діти, народжені завдяки штучному заплідненню, — не такі. ЛГБТ — це зло. І люди відчувають, що уряд тут підтримує церкву, а не їх.

Якщо у випадку з ЕКЗ просто нема фінансування у рамках національної медичної програми, то сурогатне материнство — це просто злочин. Фактично у Польщі це дорівнює торгівлі людьми. І ніхто не цікавиться, чому жінки йдуть на такий крок. Нікого із можновладців не цікавить, що жінка після онкології залишилась без матки — і вона сама ніколи не народить дитину. У Польщі це злочин. І крапка.

У Польщі важко завагітніти, важко виносити дитину і, власне, її народити. Жінки часом навіть бояться звертатись до медиків.

Ви, напевно, бачили відео про те, як у Польщі жінок позбавляють права. Це передвиборчі ролики організації «Вільні суди». В одному із них полька перебуває на прийомі у гінеколога. Заходить чоловік, лізе їй між ніг, оглядає її. 

— Що ви робите? — вигукує жінка.

— Ви ж самі мене обрали! — відповідає чоловік. 

— Я вас обрала? Та я взагалі не брала участі у виборах. 

— Так, саме тому ви мене і обрали!

Коли ми говоримо про жінку, то не лише йдеться про аборти чи ЕКЗ. Потрібні суттєві зміни у законодавстві. Йдеться про виплати аліментів, про бідність жінок похилого віку, про допомогу людям з інвалідністю, загалом про охорону здоров’я та профілактику захворювань. Фахівці, які займають захистом прав жінок, звертають увагу на потребу реформи транспортної системи та освіти, захисту прав тварин тощо.

Утім дуже часто жінки не ходять на вибори. Вони кажуть, що не цікавляться політикою, бо це не їхня проблема. Але це не так.

Лідери деяких партій публічно говорять про те, що жінка не повинна мати права голосу. Разом із тим один із тих політичних лідерів закликає легалізувати педофілію. Мовляв, 13-річна дівчинка сама вирішує, хоче вона займатись сексом чи ні. Це абсурд. Так само ці політики заявляють, що зараз головний ворог для Польщі — Європейський союз. Не Росія. 

Інші лідери тієї партії заявляють, що хочуть відібрати в українців допомогу, бо від цього втрачають лише поляки. Від себе хочу сказати, що навіть при зміні влади у Польщі підтримка України не припиниться. Навпаки — опозиційні партії наголошують на важливості нашого союзу та польсько-української дружби. 

Від початку війни саме прості поляки вирішили відкрити свої двері та серця для українців і почали допомагати. Уряд почав це робити пізніше.

На минулих виборах ПіС перемогла через обіцянки виплачувати допомогу 500+. Ніхто ці виплати не забирає. Опозиція заявляє, що всі вони залишаться. Багато людей також наголошують на недостатній кількості дитячих садків у маленьких містах і селах. Це, звісно, проблема не лише жінок, але й чоловіків. Однак давайте подивимось на статистику — скільки чоловіків ідуть на лікарняний, коли хворіє дитина? Усе очевидно. Ми дуже часто говоримо про рівноправ'я жінок та чоловіків. Однак у приватних розмовах із роботодавцями чуєш, що вони платять більше тим, хто більш доступний. Що це означає? Жінка ніколи не буде настільки вільною і доступною, як чоловік. Загалом політична дискусія зараз точиться довкола 500+, 800 + і доступу до абортів. Ніби наші потреби обмежуються лише цими пунктами.

Кампанія «Я підтримую жіночий успіх» за підтримки Університету SWPS провела дослідження, чому жінки не ходять на вибори і не голосують. Що показали результати? Жінки не бачать хороших політичних програм. Крім того, важливий фактор — відсутність транспорту (можливості) доїхати до виборчої дільниці.

Жіночі ініціативи, які працюють задарма і є абсолютно аполітичними, прагнуть заохотити польок брати участь у голосуванні. Жінки у Польщі отримали право голосу раніше за громадянок інших європейських країн чи США. З 1918 року польки мають виборче право [у 1919 до Сейму потрапили одразу 8 жінок. — Ред.]. 

Політика — це не лише вибори чи сварки у парламенті. Це наша пенсія, це дитсадки, це контроль за тим, куди йдуть наші податки.

Не дозволяйте нікому казати, що ми, жінки, не розуміємось на політиці. Ми розуміємо свої потреби. А це і є політика. 

Жіночих виборчих ініціатив стає все більше. Вони не конкурують між собою, а доповнюють одна одну. Результат цьогорічних виборів може залежати від кожної жінки. І насамкінець хотіла сказати, що дуже часто в соцмережах кажуть: «Мій голос нічого не змінить. І так сказали сім мільйонів жінок...».

Останнім часом польські політики торкаються українського питання в досить різкий спосіб, що, зрозуміло, пов’язано з виборами, настроями суспільства і соціологічними опитуваннями. Зрештою, гадала, друзі-поляки самі впораються зі своїм внутрішньополітичним контекстом. Тому ділила на 20 всі ці немилі висловлювання про заборону українського зерна, можливе зменшення підтримки українських біженців і подібне.

Але сьогодні зранку прочитала і… просто не повірила. Може, українські медіа щось перекрутили? Ні, Польська агенція преси чітко процитувала слова очільника держави: «Україна поводиться як той, хто тоне і хапається за все. Ми маємо право боронитися, щоб той, хто тоне, не заподіяв нам кривди». Саме так сказав Анджей Дуда на брифінгу для польських журналістів перед засіданням ООН в Нью-Йорку.

Пане Президенте, ми не потопельники. Ми твердо стоїмо на землі і боремось за існування держави Україна. Ми спираємось на підтримку цивілізованих країн Заходу, в тім числі одного з найбільших наших європейських друзів — Польщі.

Досі зі сльозами на очах згадую, як Польща, і Ви, Пане Президенте, відкрили кордони 24 лютого 2022 року для наших жінок і дітей. Як Польща боролася за зброю для України — танки, ППО, винищувачі. Ваша країна у важкий момент фактично стала логістичним хабом для України, куди прибуває з усього світу військова і гуманітарна допомога, до якої не може дістатися ворог. Саме тому ми живі. Тому у наших Збройних Сил є чим бити російського агресора.

Я пригадую Ваші слова, Пане Президенте, у трагічний день 24 лютого: «Ми стоїмо разом з Україною… Ми підтримуємо Україну як її сусіди, як Північноатлантичний Альянс, як Європейський Союз… Ми сподіваємося, що російська агресія буде зупинена. І я запевняю вас, що як член міжнародної спільноти зроблю все можливе для того, аби те, що відбувається сьогодні в Україні, якомога швидше припинилося і щоб Україна могла мирно існувати як держава, у своїх кордонах, визнаних політично вже кілька десятиліть, могла мирно і вільно розвиватися». І для мене, як українки, це найважливіше. Сподіваюсь, Ви й сьогодні налаштовані саме так.

Чи були ми потопельниками? Я згадую Ризький мир, Пане Президенте. Так, розумію, що видатний державний діяч Юзеф Пілсудський не мав виходу і боронив державу Польща. Але якби поляки тоді трохи більше повірили, що Україну можна врятувати, то нащадки тих українців, з роззброєного війська, не були би примусово гнані виконувати злочинні накази радянської Росії, яка напала на Польщу — це сталося вже менш ніж за 20 років після угод з більшовиками в Ризі. До слова, річниця цих трагічних подій була кілька днів тому. Історія не любить оцього «якби». Але ж нарізно саме Польща та Україна зазнали найбільших втрат у Другій світовій війні. Брак довіри — це завжди про потопельників, тут Ви абсолютно маєте рацію, Пане Президенте.

Ми ще не виграли у цій страшній війні Росії проти України і всього цивілізованого світу, але разом вже змогли не програти. Нам, Україні та Польщі, «точно не буде соромно», цитуючи слова відомого політика.

Ми небезпечні, Пане Президенте. Але не для Польщі. Для Росії, спільного нашого ворога. «Нашу і вашу свободу» ще належить боронити. Політики йдуть чи залишаються, вибори змінюють інші вибори, в Польщі та Україні, на відміну від автократії на Сході, у Московії. Дражливі сьогодні питання, такі як транзит українського зерна, будуть вирішені. А от що буде за двадцять років з нашими державами? Я не хочу, щоб на моїх співвітчизниках знову були якісь «совєтські свитки», навіть теоретично, і щоб нас викинуло по інший бік окопів. Не хочу. Як і Ви. 

Ми вдячні, Пане Президенте, за можливість для українських воєнних біженок жити і працювати у Польщі. До речі, мені і моїм колегам журналісткам за минулий рік польська держава повернула по кілька тисяч злотих переплачених податків — майже кожна з нас працювала на трьох роботах, щоб інтегруватися і стати на ноги. Ми приносимо користь польській економіці і суспільству. Наприклад, пані, у якої я винаймаю житло, отримує додатковий дохід до пенсії. Які ж ми потопельники?

Наша Юлія працює у Варшаві і водить до садочка особливого синочка. Марія включається на міжнародній конференції з немовлятком на руках. Таня втратила чоловіка Руслана, він загинув у бою 4 серпня минулого року, при звільненні від окупантів Херсонської області, а їхній синочок прагне вирости сильним — він улюбленець польських тренерів із тхеквондо в Ольштині. Наталія перекладає чудову польську поезію. Це лише кілька слів про наших дівчат з часопису Sestry.

Наші діти ходять до польських шкіл і можуть не здригатись від вибухів російських бомб, поки їхні батьки в ЗСУ боронять Україну. Наші інваліди і важкопоранені можуть лікуватися у польських лікарнях. Дякую, Пане Президенте. Ми живі.

А хто ж потонув? «Москва», звісно. Поки що тільки як корабель.

Але ж ми разом, Пане Президенте, Польща та Україна не тримають каменів у кишенях. Так?