Ексклюзив
20
хв

Майбутнє Польщі — у руках кожної жінки

Результат цьогорічних виборів залежить від жінок. Дуже часто в соцмережах лунає: «Мій голос нічого не змінить. І так сказали сім мільйонів жінок…»

Б'янка Залевська

Мітинг в рамках акції «Жінки на вибори». Щецин, 8 жовтня 2023 року. Фото: Paweł Wodzyński/DDTVN/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Я не є членом жодної організації чи політичної партії. Я — незалежний журналіст. Я просто хочу пояснити, що відбувається зараз у Польщі. 

До виборів залишились лічені дні. Багато відомих польських жінок — активісток, акторок, відомих жінок — об'єдналися у такі виборчі ініціативи як «Я підтримую жіночий успіх» (Wspieram sukces kobiet) чи «Жінки на вибори» (Kobiety na Wybory). Чому вони з'явилися зараз?

У Польщі 53% виборців — це жінки. І голос кожної — найважливіший. Жінок закликають йти на вибори та голосувати.

Але не тільки це. Жіночі ініціативи вголос говорять про найважливіші проблеми польок.

Були проведені опитування, в яких взяли участь майже 20 тисяч жінок із різних міст і сіл. У них запитали: «Які їхні найбільші проблеми?», «Чому вони не ходять на вибори». І що виявилось? Однією з найголовніших проблем польок є насилля. Фізичне, сексуальне, моральне, фінансове. Але не тільки. Ще одна велика проблема — це антиаборційний закон [польський закон про переривання вагітності є одним із найсуворіших у світі. — Ред.]. 

Марш мільйона сердець. Варшава, 1 жовтня 2023 року. Фото: Jacek Domiński/REPORTER

1 жовтня у Варшаві пройшла масштабна акція — Марш мільйона сердець, організований найбільшою опозиційної силою Польщі «Громадянською платформою». Для чого жінки приєднались до цього мітингу? За кілька місяців до цього через заборону абортів у лікарні померла жінка [йдеться про 33-річну Дороту Лалик, яка була на 5-му місяці вагітності. У неї почались передчасні пологи, однак медики відмовились видаляти плід. Він помер в утробі матері, а через три дні і жінка — від зараження крові. — Ред.]. Лікарі бояться робити аборт навіть тоді, коли це може врятувати життя [за переривання вагітності у Польщі загрожує 5 років ув'язнення. — Ред.]. 

Ще до того, як ПіС («Право і Справедливість») прийшли до влади, польський антиаборційний закон був і так одним із найсуворіших в Європі [ухвалений у 1993 році, він передбачав три випадки, коли можливий аборт: загроза життю матері, вагітність внаслідок зґвалтування, а також дефект плоду. — Ред.]. З 2021 року у Польщі заборонено переривати вагітність, якщо плід має незворотні ураження чи невиліковну хворобу, яка загрожує його життю.

Жінці, яка знає про дефекти своєї ще ненародженої дитини, кажуть чекати. Коли плід помре. Але ніякого аборту. Коли ненароджене дитя помирає, буває так, що мати теж помирає. Лікарі бояться в'язниці, тому зволікають із рішенням робити аборт.

Поліція як злочинців розшукує жінок, які зробили аборти.

Приниження, з яким щоденно живуть польки, загроза їхньому здоров'ю та життю стали однією з причин, чому ми приєднались до Маршу мільйона сердець. Жінки сказали: «Досить! Ми виходимо на вулиці».

Ми, польки, почуваємось так, ніби повернулись на сотні років назад — у часи Середньовіччя. Крім заборони аборту, у Польщі на державному рівні не фінансується екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) — у рамках Національного фонду здоров’я (Narodowy Fundusz Zdrowia, NFZ). Якщо раніше штучне запліднення можна було провести за рахунок медстрахування, то тепер ні. Люди роблять купу аналізів, спроб ЕКЗ, витрачають на це шалені суми. Але держава не робить нічого. Це при тому, що безпліддя — глобальна проблема [за даними ВООЗ, 15-20% пар не можуть народити дітей, у Польщі близько 3 мільйонів людей — безплідні. — Ред.].

«Чорний протест» у Польщі: жінки мітингували проти заборони абортів під офісом ПіС. Варшава, 3 жовтня 2016 року. Фото: Przemek Wierzchowski / Agencja Wyborcza.pl

Влада і церква дуже погано говорять про дітей, народжених шляхом ЕКЗ. Це взагалі тема на окремий фільм, статтю чи книгу. Багато хейту і ненависті у суспільстві. Аборт — гріх. Діти, народжені завдяки штучному заплідненню, — не такі. ЛГБТ — це зло. І люди відчувають, що уряд тут підтримує церкву, а не їх.

Якщо у випадку з ЕКЗ просто нема фінансування у рамках національної медичної програми, то сурогатне материнство — це просто злочин. Фактично у Польщі це дорівнює торгівлі людьми. І ніхто не цікавиться, чому жінки йдуть на такий крок. Нікого із можновладців не цікавить, що жінка після онкології залишилась без матки — і вона сама ніколи не народить дитину. У Польщі це злочин. І крапка.

У Польщі важко завагітніти, важко виносити дитину і, власне, її народити. Жінки часом навіть бояться звертатись до медиків.

Ви, напевно, бачили відео про те, як у Польщі жінок позбавляють права. Це передвиборчі ролики організації «Вільні суди». В одному із них полька перебуває на прийомі у гінеколога. Заходить чоловік, лізе їй між ніг, оглядає її. 

— Що ви робите? — вигукує жінка.

— Ви ж самі мене обрали! — відповідає чоловік. 

— Я вас обрала? Та я взагалі не брала участі у виборах. 

— Так, саме тому ви мене і обрали!

Коли ми говоримо про жінку, то не лише йдеться про аборти чи ЕКЗ. Потрібні суттєві зміни у законодавстві. Йдеться про виплати аліментів, про бідність жінок похилого віку, про допомогу людям з інвалідністю, загалом про охорону здоров’я та профілактику захворювань. Фахівці, які займають захистом прав жінок, звертають увагу на потребу реформи транспортної системи та освіти, захисту прав тварин тощо.

Утім дуже часто жінки не ходять на вибори. Вони кажуть, що не цікавляться політикою, бо це не їхня проблема. Але це не так.

Лідери деяких партій публічно говорять про те, що жінка не повинна мати права голосу. Разом із тим один із тих політичних лідерів закликає легалізувати педофілію. Мовляв, 13-річна дівчинка сама вирішує, хоче вона займатись сексом чи ні. Це абсурд. Так само ці політики заявляють, що зараз головний ворог для Польщі — Європейський союз. Не Росія. 

У найбільшому Центрі допомоги Україні у Кракові проживає 300 українців, які тікали від війни. Фото: M.Lasyk/REPORTER

Інші лідери тієї партії заявляють, що хочуть відібрати в українців допомогу, бо від цього втрачають лише поляки. Від себе хочу сказати, що навіть при зміні влади у Польщі підтримка України не припиниться. Навпаки — опозиційні партії наголошують на важливості нашого союзу та польсько-української дружби. 

Від початку війни саме прості поляки вирішили відкрити свої двері та серця для українців і почали допомагати. Уряд почав це робити пізніше.

На минулих виборах ПіС перемогла через обіцянки виплачувати допомогу 500+. Ніхто ці виплати не забирає. Опозиція заявляє, що всі вони залишаться. Багато людей також наголошують на недостатній кількості дитячих садків у маленьких містах і селах. Це, звісно, проблема не лише жінок, але й чоловіків. Однак давайте подивимось на статистику — скільки чоловіків ідуть на лікарняний, коли хворіє дитина? Усе очевидно. Ми дуже часто говоримо про рівноправ'я жінок та чоловіків. Однак у приватних розмовах із роботодавцями чуєш, що вони платять більше тим, хто більш доступний. Що це означає? Жінка ніколи не буде настільки вільною і доступною, як чоловік. Загалом політична дискусія зараз точиться довкола 500+, 800 + і доступу до абортів. Ніби наші потреби обмежуються лише цими пунктами.

Кампанія «Я підтримую жіночий успіх» за підтримки Університету SWPS провела дослідження, чому жінки не ходять на вибори і не голосують. Що показали результати? Жінки не бачать хороших політичних програм. Крім того, важливий фактор — відсутність транспорту (можливості) доїхати до виборчої дільниці.

Жіночі ініціативи, які працюють задарма і є абсолютно аполітичними, прагнуть заохотити польок брати участь у голосуванні. Жінки у Польщі отримали право голосу раніше за громадянок інших європейських країн чи США. З 1918 року польки мають виборче право [у 1919 до Сейму потрапили одразу 8 жінок. — Ред.]. 

Політика — це не лише вибори чи сварки у парламенті. Це наша пенсія, це дитсадки, це контроль за тим, куди йдуть наші податки.

Не дозволяйте нікому казати, що ми, жінки, не розуміємось на політиці. Ми розуміємо свої потреби. А це і є політика. 

Жіночих виборчих ініціатив стає все більше. Вони не конкурують між собою, а доповнюють одна одну. Результат цьогорічних виборів може залежати від кожної жінки. І насамкінець хотіла сказати, що дуже часто в соцмережах кажуть: «Мій голос нічого не змінить. І так сказали сім мільйонів жінок...».

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Юристка за освітою, репортерка і громадська діячка. Працює на одній з найбільших телевізійних студій у світі — Warner Bros Discovery. Перша полька, яка отримала Міжнародну премію «Відважні жінки» — International Women of Courage Award (IWOC), яку присуджують видатним жінкам з усього світу. Президент України Володимир Зеленський нагородив Б’янку Залевську орденом княгині Ольги ІІ ступеня (2022), а президент України Петро Порошенко — орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2014). Автор репортажів і документальних фільмів із зон бойових дій по всьому світу, включаючи Україну, Ірак і Сирію. З 2014 року працювала в зоні АТО на Донбасі, де отримала важке поранення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

У перші дні березня 2022 я посадила свого 15-річного сина Данила в машину до ледь знайомих людей у напрямку польського кордону. 

Це був морозний, сухий і, здається, навіть трохи сонячний день у напруженому, майже порожньому Києві. Громадський транспорт не працював, таксі коштувало, як авіаквиток, а поїздка на ньому була непередбачуваною через блокпости. З рідної Оболоні до місця від’їзду Даню привезла моя приятелька й колега. Через кілька днів після цього вона пішла служити й досі в армії.

Із собою у Дані був лише рюкзак з кількома футболками й штанами — кожне місце в транспорті з України було на вагу золота, тож на багаж і валізи його не залишилося. Як і скільки часу Даня діставався з Києва до Львова через величезні затори — окрема історія. Але зрештою він доїхав до Польщі, а 11 березня вилетів з Варшави до Канади.

Данило вже бував там із хокейною командою, тож мав дійсну канадську візу. Я ж у Канаді ніколи не була й знала про неї тільки те, що там холодна погода й теплі люди. А ще, що під Ванкувером живуть наші колишні товарищі по команді, які виїхали з Донецька ще в 2014. Мабуть, саме тому вони відразу погодилися прийняти Даню. Як ми тоді думали, — на кілька тижнів.

Наступного разу я побачила сина рівно за рік — він приїхав в Україну й провів з нами літо. Скажу щиро, це не було щасливе літо. Одна справа, коли обстрілюють тебе. Інша — коли твою дитину. Я не завжди зважаю на повітряні тривоги й жодного разу не була в укритті, але коли поруч був Даня, я не знаходила собі місця під час кожної сирени.

Коли він поїхав, я навіть зітхнула з полегшенням — нехай краще буде далеко, але в безпеці

Минулоріч, у 2024 році, я теж побачила сина — на його канадському випускному. Через війну в нього не відбулося прощання з українською школою. Першого літа після вторгнення я просто отримала його атестат із золотою медаллю в шкільній канцелярії, не стримуючи сліз гіркоти за нього і всіх наших дітей. Коли стало зрозуміло, що він продовжить навчання в канадській школі, я вирішила, що повинна бути присутньою на випускному хоч там. Навіть якщо дорога з Києва до Ванкувера коштуватиме, як два місяці життя в Україні.

Данило Береза на шкільному випускному в Канаді, 2024

У березні цього року виповнилося три роки, як ми живемо на відстані 8640 кілометрів одне від одного. Як вони минули? Думаю, легше, ніж якби Даня був молодшим чи старшим на момент вторгнення. Приїхавши до Канади у 15 років, він ще два з половиною роки провчився в місцевій школі, потрапив до хокейної команди, отримав водійські права, знайшов підробіток, зустрів дівчину. Перший рік у Канаді був непростим, але загалом інтеграція пройшла успішно. Можливо, допомогло й те, що Канада — країна мігрантів з потужною українською діаспорою.

Щодо мене, то якщо так взагалі доречно сказати в ситуації, яка склалася, мені «пощастило», що Путін та його олов’яні солдати вторглися в Україну, коли Даня вже був підлітком. Через це він зміг сам поїхати в чужу країну, а я залишилась і продовжила працювати за професією. Сотні тисяч наших жінок, чиї діти були молодшими на момент вторгнення, змушені були виїхати разом з ними в чужі країни без знання мови, можливості гідного працевлаштування та підтримки рідних.

Водночас у таких матерів, як я, свої труднощі. Одна з них — систематично пропускати найважливіші події в житті своєї дитини й нерідко дізнаватися про них постфактум. Для мами, яка завжди була глибоко залучена в життя сина, це болісний досвід.

Так, Даня записався до нової школи не зі мною, а з мамою з родини, яка його прийняла. Він готувався і вступав до університету не зі мною, а зі шкільною кураторкою. Святкував Різдво не зі своєю родиною, а із сім’єю своєї дівчини. Зустрічав Новий рік не зі мною і бабусею, а один — у машині на парковці, бо в Канаді це свято не має такого значення, як у нас. Навіть дату операції після травми плеча він вибирав без мене…

Частина цих складнощів — про відстань і часову різницю. Але війна ускладнює ситуацію максимально. Наприклад, скоро Дані зроблять серйозну операцію, яка вимагає тривалого відновлювального періоду. Без війни ми б привезли його додому, оточили підтримкою і турботою. Але синові вже 18, він більше не може вільно виїхати з України. Тож він пройде через це сам, а його родина буде в цей час на іншому континенті.

Звісно, це зовсім інший досвід, ніж коли твій син росте в країні, яку щодня обстрілюють. Або коли він три роки не може побачити батька. Або коли він пішов воювати. Або… або… або… Але ця історія — не про найбільший біль. Ця історія про біль, якого взагалі не має бути. Як не має бути й держави-терористки, що розділяє сім’ї на роки й кілометри, до того ж деякі — назавжди.

20
хв

«Ця історія — не про найбільший біль. А про біль, якого взагалі не має бути»

Анастасія Береза
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.

Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.

«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.

І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї

Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».

У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ

Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи. 

Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.

Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу

Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».

Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News

«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.

Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним

Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було. 

«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.

Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Звідки у нас ця здатність сміятися серед війни?» Рецензія на польсько-український фільм «Дві сестри»

Ексклюзив
20
хв

«Ця історія — не про найбільший біль. А про біль, якого взагалі не має бути»

Ексклюзив
20
хв

«Бачите незрячого — бодай кашляніть». Історія воїна, який втратив зір, але не жагу до життя

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress